Диференційний підхід до вибору методів лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Диференційний підхід до вибору методів лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

моторний евакуаторний шлунок лікування

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (ВХ ДПК) відноситься до тяжких захворювань шлунково-кишкового тракту, вражає людей переважно працездатного віку, а загострення процесу затягується на багато тижнів, місяців і часто приводить до ускладнень, передчасної інвалідизації хворих. Розповсюдженість ВХ досить висока, на Україні вона складає 7-8 випадків на 1000 населення (Пелещук А.П., Передерій В.Г., Свинцицький А.С., 1995; Середюк Н.М., 1997; Adamek R.I. et al., 1996).

Такий стан захворюваності в останні роки можна пояснити за рахунок погіршення екологічного середовища, соціального рівня життя населення, з однієї сторони, і впровадження нових високоефективних методів діагностики ВХ, з іншої сторони (Нейко Є.М., 1996; Волошин О.І., 1997; Стародуб Є.М., 1997; Мазепа М.А., 1998; Schubert M.L., 1994; Walsh J., 1995).

Причини виникнення цього захворювання на сьогодні залишаються не виясненими, а багаточисленні теорії патогенезу не можуть у всіх випадках відповісти на питання про механізм її розвитку.

До останнього часу залишається загальноприйнята точка зору про неврівноваженість факторів “ агресії “ і “ захисту “ слизової оболонки шлунка і ДПК (Комаров Ф.І., 1995; Дегтярьова І.І., Харченко Н.В., 1995; Оринчак М.А., 1997; Christensen A., 1995).

При цьому важливе місце у виникненні виразок ДПК відводиться збільшенню агресивних властивостей шлункового вмісту (Нейко Є.М., 1997; Єпішин А.В., 1999), порушенню моторно-евакуаторної функції шлунка (Хоромський Л.Я., 1996; Шідловський В.О., 1997), змінам регіонарного кровобігу в стінці кишки (Ковальчук Л.Я., 1998; Полінкевич Б.С., 1998), що створює умови для кислотнопептичного пошкодження слизової оболонки, розмноженню в ній Helicobacter pylori (Григор'єв П.Я., 1996; Стародуб Є.М., 1998).

Основним методом лікування ВХ ДПК залишається консервативна терапія. Однак вона не завжди ефективна, особливо у хворих з ускладненим перебігом захворювання. До останнього часу залишається суперечним і остаточно не вирішеним питання критеріїв вибору консервативного методу лікування, його тривалості, меж та доцільності своєчасного хірургічного втручання. Треба відмітити, що у зв'язку з особливостями патогенезу і морфології виразок ДПК, принципи їх лікування значно відрізняються від принципів лікування ВХ шлунка.

З огляду на це, продовжується інтерес до пошуку нових, сучасних, більш ефективних способів лікування хворих на ВХ ДПК. А тому, порівняльна оцінка традиційних і розробка нових методів лікування, визначення критеріїв вибору консервативного чи оперативного лікування, на основі комплексного вивчення секреторної, моторно-евакуаторної функції, ступеня інфікування Helicobacter pylori (HР), морфологічних змін та стану кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК, на нашу думку, є досить перспективним.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського МОЗ України (протокол № 5 від 18 грудня 1995 р.) і є фрагментом планової наукової роботи кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського "Розробка методів лікування, попередження та прогнозування ускладнень виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки" (номер державної реєстрації 0195V023940).

Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування ВХ ДПК на основі комплексного вивчення секреторної, моторно-евакуаторної функції, стану кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК, ступеня інфікування їх HР та індивідуальних особливостей перебігу захворювання.

Завдання дослідження:

1. Вивчити моторно-евакуаторну, секреторну функцію, стан кровобігу та інфікування НР слизової оболонки гастродуоденальної ділянки при різній локалізації пілородуоденальних виразок.

2. Виділити варіанти типів секреторної, моторно-евакуаторної функції і стану кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК у хворих з пілородуоденальними виразками.

3. Розробити алгоритм вибору консервативного методу лікування хворих на ВХ ДПК в залежності від стану моторно-евакуаторної, секреторної функції, регіонарного кровобігу та ступеня інфікування НР слизової оболонки шлунка і ДПК.

4. Уточнити і диференціювати покази до консервативного та оперативного лікування хворих на ВХ ДПК в залежності від прогнозування клінічного перебігу захворювання.

5. Вивчити вплив сучасних блокаторів М₁-холінорецепторів (гастроцепіну), Н₂-гістамінових рецепторів (гістаку, квамателу), блокаторів центральних дофамінових рецепторів (метоклопраміду), антихолінергічних засобів, спазмолітиків (галідору, метацину) та препаратів регуляторних пептидів (даларгіну і сандостатину) на основні функції та стан кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК.

6. Провести порівняльну оцінку ближніх і віддалених результатів консервативного лікування хворих на ВХ ДПК.

Наукова новизна одержаних результатів.

Вперше встановлено взаємозвязок найбільш інформативних клініко-діагностичних показників комплексного дослідження моторно-евакуаторної (скоротливої здатності, тонуса, біопотенціалу), секреторної функції (загальної кислотності, вільної соляної кислоти, рН, пепсину), стану кровобігу та інфікування НР шлунка і ДПК у хворих з пілородуоденальними виразками.

Виділено, крім нормального (9%), чотири патологічних типи секреторної, моторно-евакуаторної функції, встановлено три ступені порушення регіонарного кровобігу й інфікування НР слизової оболонки гастродуоденальної ділянки у хворих на ВХ ДПК.

Вивчено взаємозвязок цих змін в залежності від тривалості захворювання, локалізації виразки, наявності ускладнень.

Розроблено схему диференційного підходу до вибору методу лікування хворих на ВХ ДПК в залежності від ймовірного прогнозу перебігу захворювання та дано клінічне обгрунтування сучасного медикаментозного лікування.

Вивчено вплив сучасних М₁-блокаторів (гастроцепіну), Н₂-блокаторів ранітидину (гістаку), фамотидину (квамателу), метоклопраміду (церукалу), даларгіну, сандостатину, галідору та метацину на основні функції та стан кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК.

Практичне значення одержаних результатів.

Проведені дослідження дозволили розробити алгоритм-систему індивідуального вибору медикаментозного лікування хворих на ВХ в залежності від стану моторно-евакуаторної, секреторної функції, стану кровобігу та ступеня інфікування НР слизової оболонки шлунка і ДПК.

Встановлено, що вибором методу лікування ВХ ДПК є медикаментозна терапія з обовязковим включенням сучасних блокаторів гістамінових рецепторів, блокаторів центральних дофамінових рецепторів, антихолінергічних засобів, спазмолітиків і антигелікобактерних препаратів.

Уточнено покази до хірургічного лікування хворих на ВХ ДПК виходячи з розробленої класифікації ступеня ризику захворювання і співставлення його з ефективністю подальшого лікування.

Впровадження в практику запропонованого диференційного підходу до вибору методів лікування ДПК дозволило значно покращити безпосередні і віддалені результати лікування, скоротити терміни госпіталізації та непрацездатності хворих. Запропонований комплекс клініко-діагностичних досліджень та методів лікування ВХ ДПК впроваджено в гастроентерологічному відділенні Тернопільської обласної клінічної лікарні, терапевтичному відділенні міської лікарні № 1 і № 2 м. Тернополя та Рівенському лікувально-діагностичному центрі.

Особистий внесок здобувача. Здобувачем здійснено розробку основних теоретичних і практичних положень роботи. Самостійно проведено вивчення секреторної, моторно-евакуаторної функції, стану кровобігу й елімінацію HР слизової оболонки шлунка і ДПК у 167 хворих на ВХ. За участю дисертанта проліковано 65% хворих. Автором проведено аналіз і узагальнення результатів дослідження, сформульовано усі положення і висновки та впроваджено у практику методичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені та обговорені на науково-практичній конференції “Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини“ (Тернопіль, 1995), міжнародній конференції “Актуальні питання морфології“ (Тернопіль, 1996), республіканському симпозіумі “Актуальні питання реабілітації гастроентерологічних хворих“ (Чернівці, 1996), підсумкових конференціях Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського (1995-1998), І Міжнародному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1997), засіданнях Тернопільського обласного наукового товариства терапевтів (1995-1998), спільному засіданні кафедр пропедевтики внутрішніх хвороб, шпитальної терапії №1, факультетської терапії, терапії ФПО, факультетської, загальної хірургії, нормальної фізіології, патологічної фізіології, нормальної анатомії та гістології, цитології і ембріології Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського (1999).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 14 наукових праць, із них 4 статті в фахових наукових журналах, 10 - в збірниках, матеріалах і тезах конференцій, які повністю відображають зміст проведених досліджень.

Структура дисертації. Матеріали дисертації викладені на 151 сторінках машинописного тексту. Дисертація складається з вступу, огляду літератури, чотирьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних літературних джерел. Робота ілюстрована 19 таблицями, 37 рисунками і 3 схемами. Використано літературних джерел 265 (192 - країн СНД, 73 - інших країн).

Основний зміст роботи

моторний евакуатор ний шлунок лікування

Матеріал та методи дослідження. Нами проведено клінічне і лабораторно-інструментальне обстеження 167 хворих на ВХ ДПК, які знаходились на стаціонарному лікуванні в клініці пропедевтики внутрішніх хвороб Тернопільської державної медичної академії за період 1994 - 1998 рр. Серед хворих чоловіків було 144 (86%), жінок - 23 (14%). Вік пацієнтів складав від 17 до 75 років, але переважна більшість (63,2%) були віком від 36 до 60 років. Тривалість хвороби у більшості пацієнтів становила від двох тижнів до 15 років. У 137 (82%) хворих виразки локалізувались в цибулині ДПК.

Обстеження хворих проводилось за такими методиками: секреторна функція шлунка вивчалась за допомогою зондування титраційним методом, рівень кислотності і ступінь нейтралізації соляної кислоти за допомогою рН-метрії. Дослідження швидкості локального кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК проводилось за методикою Muracami Motonobu (1982) в модифікації Л.Я.Ковальчука (1986). Вивчення моторно-евакуаторної функції проводили за допомогою механо-, електрогастрографічного і рентгенологічного дослідження. Ідентифікацію гелікобактеріозу проводили за допомогою біопсійного матеріалу, отриманого при ендоскопічному дослідженні. Гістологічну обробку матеріалу проводили фарбуванням гематоксилин-еозином.

Основні результати дослідження. Проведені дослідження свідчать про те, що 96,5% хворих поступають на стаціонарне лікування в період загострення хвороби і ведучими ознаками у них є порушення морфо-функціонального стану шлунка і ДПК. Так при ендоскопічному дослідженні хворих з активною виразкою ДПК виявлено виражені запальні зміни периульцеральної зони. Характерною ознакою при цьому була гіперемія, набряк слизової і її кровоточивість. Поряд з цим у периульцеральній зоні знаходили поодинокі, множинні або зливні ерозії. Такі ураження слизової оболонки негативно впливають на перебіг основного захворювання та основні функції шлунка і ДПК.

Дослідження секреторної функції залозистого апарату шлунка у хворих на ВХ ДПК в базальній фазі секреції виявили високі показники загальної кислотності (80-120 ммоль/л) і вільної соляної кислоти (60-100 ммоль/л). Подібна картина підвищеної кислотності спостерігалась при рН-метрії. При графічній реєстрації рН-метрії, у більшості хворих спостерігався переривчастий тип кислотопродукції з змінами середовища навіть до нейтрального. При дослідженні кількості пепсину в шлунковому соці нами відмічено, що у хворих з післябульбарними виразками вміст фермента був дещо вищим (37,8+0,5 мг%, Р<0,05), ніж у хворих з локалізацією виразки в цибулині ДПК (35,2+4,5 мг%, Р<0,01) і у хворих з припілоричними виразками (34,4+2,3 мг%, Р<0,05).

Аналізуючи дані фракційного дослідження шлункового вмісту і рН-метрії після стимуляції інсуліном і гістаміном (тест Голандера-Кея), ми звернули увагу на ту обставину, що, незважаючи на однакові методологічні умови, кількість соку, кислотність, вміст пепсину, рН-метрія були різними у більшості хворих. Використовуючи методику К.М.Бикова і І.Т.Курцина, ми виділили, крім нормального (9%), чотири патологічні типи секреції. У більшості хворих переважав збудливий (61,3%) і астенічний (20%) типи секреції, для яких були притаманні високі показники кислотності. Отримані результати дослідження свідчать про те, що у хворих, особливо під час загострення ВХ ДПК, існують серйозні підстави віднести надлишкову секрецію до первинних пускових механізмів ульцерогенезу, а високий ступінь продукції соляної кислоти, як фактор, що обтяжує перебіг ВХ ДПК.

Дослідження моторної активності шлунка у хворих на ВХ ДПК дали можливість виявити чотири типи моторно-евакуаторних порушень функції органа. Нами, крім нормального типу (9,5%) у 65% хворих виявлено збудливий тип моторної функції шлунка, який характеризувався гіперкінетичними скороченнями. Найбільш серйозні порушення рухової активності шлунка супроводжувались і вираженими евакуаторними його порушеннями. Характер таких змін, як правило, залежав від тривалості захворювання, локалізації процесу, ускладнень.

При вивченні стану регіонарного кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК нами встановлено, що у всіх хворих інтенсивність кровобігу в слизовій гастродуоденальної ділянки була нижчою контрольних величин. Особливо низькі показники кровобігу спостерігались у хворих з припілоричними і післябульбарними виразками ДПК. При цьому найменші його показники спостерігались в ділянці виразкового процесу. Так, у хворих в період загострення хвороби показники кровобігу на дні виразки знижувались до 14,5; в маргінальній зоні до 15,8 мл/хв. х 100 г. В залежності від стану кровобігу слизової оболонки ДПК у хворих ми виділили три ступеня ішемії. Найчастіше спостерігався ІІ ступінь ішемії слизової оболонки (46,5%).

Дослідження біоптатів слизової оболонки пілородуоденальної ділянки у хворих на ВХ ДПК дали можливість виділити у всіх обстежених три ступеня обсіменіння НР. При цьому ступінь інфікування слизової оболонки шлунка і ДПК, як правило, залежав від тривалості захворювання, вираженості гастриту і дуоденіту.

Проведена статистична обробка отриманих результатів дослідження у хворих показала кореляційний взаємозв'язок між швидкістю кровобігу, секреторною, моторно-евакуаторною функціями і морфологічними змінами слизової оболонки шлунка і ДПК. Ці дані послужили передумовою для розробки критеріїв прогнозування різних варіантів клінічного перебігу захворювання.

В залежності від вираженості клінічних проявів, наявності ускладнень, порушень основних функцій, стану кровобігу та обсіменіння НР слизової оболонки шлунка і ДПК ми виділили ступені ризику ВХ ДПК з сприятливим, невизначеним, несприятливим і безумовно несприятливим прогнозом перебігу захворювання.

Таке групування хворих дало можливість розробити алгоритм-систему вибору методу лікування: уточнити і диференціювати покази, встановити межі консервативного та своєчасно обгрунтувати оперативне лікування в кожному конкретному випадку захворювання.

Уважний, диференційний підхід до вибору методу лікування хворих на ВХ ДПК значно зменшує витрати на проведення консервативної терапії і дає можливість своєчасно попередити виникнення різних важких ускладнень - кровотечі, перфорації та інших, летальність від яких складає до 10% на Україні.

Для проведення адекватної медикаментозної терапії нами вивчено вплив деяких сучасних блокаторів М₁-холінорецепторів (гастроцепіну), Н₂-гістамінових рецепторів ранітидину (гістаку), фамотидину (квамателу), блокаторів центральних дофамінових рецепторів (метоклопраміду), антихолінергічних засобів, спазмолітиків (галідору, метацину) та препаратів регуляторних пептидів (даларгіну, сандостатину) на основні функції та стан кровобігу слизової оболонки шлунка і ДПК.

Виражену гальмівну дію на секреторну і моторну функцію шлунка та ДПК мають М₁-холіноблокатори (гастроцепін) і Н₂-блокатори гістамінових рецепторів - гістак (ранітидинового ряду) і квамател (фамотидинового ряду). Особливо виражений ефект на секреторну функцію шлунка спостерігався у хворих з збудливим і астенічним типом секреції та гіперкінетичним типом моторики при застосуванні даларгіну і сандостатину.

Нами проведено аналіз результатів консервативного лікування у 125 (74,8%) з 167 обстежених хворих у віці від 17 до 78 років. У 42 (25,1%) хворих з несприятливим прогнозом перебігу захворювання, які в процесі обстеження та лікування були направлені в хірургічні клініки, виконані різні оперативні втручання. Контрольну групу склали 21 (16,8%) хворих, які отримували загальноприйняте лікування. Основну групу склали 104 (83,2%) пацієнта. На першому етапі одній групі 15 (14,5%) хворим призначали гастроцепін по 50 мг 2 рази на добу, другій групі хворих - 16 (15,5%) призначали гістак по 300 мг на добу (по 1 табл. (150 мг) ранком і після вечері наніч), третій групі 18 (17,4%) хворих - квамател по 40 мг на добу (по 1 табл. (20 мг) ранком і після вечері наніч). Ці препарати призначались на фоні загальноприйнятого традиційного медикаментозного лікування.

Проведені порівняльні дослідження застосування периферичних М₁-холіноблокаторів (гастроцепіна) і Н₂-блокаторів гістамінових рецепторів (гістаку і квамателу) свідчать про кращий лікувальний ефект Н₂-блокаторів. Однак спостерігаючи за хворими протягом року, ми встановили, що у групах хворих, які лікувались квамателом і гістаком, лише у 34%, а гастроцепіном у 28% не спостерігалось рецидивів. Виходячи з цього, ми дослідили ефективність комбінованої терапії квамателу з гастроцепіном у 14 (13,5%) хворих і гістаку з гастроцепіном у 16 (15,5%) хворих. При цьому квамател призначали по 20 мг зранку і наніч, гастроцепін по 50 мг теж зранку і в обід. В такій же комбінації призначали гістак по 150 мг два рази на добу. Наші дослідження свідчать про значно кращий лікувальний ефект у групі хворих, які отримували квамател і гастроцепін. Так, у хворих після прийому гістаку і гастроцепіну дебіт соляної кислоти становив 61,0+5,3 ммоль/год., а кількість пепсину дорівнювала 28,5+2,5 мг% (Р<0,001), у групі хворих після лікування квамателом і гастроцепіном дебіт соляної кислоти був нижчим і дорівнював 56,5+3,3 ммоль/год. (Р<0,001), а вміст пепсину знижувався до 26,8+4,7 мг% (Р<0,001). Поряд з цим спостерігалось покращення швидкості кровобігу в слизовій оболонці шлунка і ДПК - 36,6+3,5 мл/хв. х 100 г (Р<0,001) після лікування квамателом і гастроцепіном та 34,5+2,5 мл/хв. х 100 г (Р<0,001) після гістаку в комбінації з гастроцепіном. Середній біопотенціал шлунка після лікування квамателом і гастроцепіном становив 0,41+0,12 мВ (Р<0,001) і 0,42+0,04 мВ (Р<0,001) після гістаку і гастроцепіну. Отримані результати свідчать про те, що блокатори Н₂ і М₁ холінорецепторів в таких комбінаціях мають більш виражену антисекреторну дію, покращують швидкість кровобігу в слизовій оболонці, нормалізують показники моторної функції шлунка та ДПК і тим самим сприятливо впливають на перебіг і загоєння виразок. Особливо виражений терапевтичний ефект спостерігався у групі хворих, які отримували квамател + гастроцепін. Однак слід відмітити, що в окремих хворих традиційна медикаментозна терапія виразок ДПК, у тому числі із застосуванням Н₂- і М₁-блокаторів, навіть нових поколінь, на жаль не завжди приводить до повного виздоровлення. Рецидив захворювання протягом року при використанні загальноприйнятого лікування наступає за даними наших досліджень у 55-60%, а за даними інших дослідників у 80-90% випадків. У зв'язку з цим виникає об'єктивна необхідність пошуку нових препаратів і схем лікування, які змогли б забезпечити постійну ремісію захворювання, або хоча б значно скоротити число рецидивів ВХ ДПК протягом року.

Нами вивчено вплив на секреторну, моторну функції і стан кровобігу шлунка і ДПК препаратів синтетичних регуляторних пептидів (даларгіну і сандостатину). Після призначення цих препаратів покращувався кровобіг слизової оболонки, зменшувалося виділення соляної кислоти та пепсину. Загоєння виразки у групі хворих, яким призначався даларгін наступало протягом 20+0,5 днів у 84% хворих; у хворих, яким призначався сандостатин, рубцювання наступало у 86% обстежених. За даними наших досліджень препарати регуляторних пептидів мають виражену антисекреторну дію, покращують швидкість кровобігу в слизовій оболонці та нормалізують моторну функцію і повинні включатись в комплексну терапію ВХ ДПК, особливо у хворих із збудливим, астенічним типом секреції і гастродуоденальною дискінезією по гіпермоторному типу.

Однак проведені дослідження свідчать про те, що одними медикаментозними препаратами, направленими на блокування продукції соляної кислоти і пепсину, нормалізацію моторної функції шлунка і ДПК загальну проблему лікування ВХ без ліквідації НР вирішити неможливо. Тому всім хворим, у яких в біоптатах слизової оболонки гастродуоденальної системи знаходили НР в комплекс медикаментозної терапії включали де-нол по 0,12 г, амоксициллін 0,5 г або тріхопол 0,25 г чотири рази на добу. Після проведення медикаментозної терапії в комбінації з антисекреторними і антибактеріальними препаратами клініко-ендоскопічна ремісія захворювання і ерадикація НР наступила у 95% хворих.

Таким чином, вибором методу лікування ВХ ДПК є медикаментозна терапія з обов'язковим включенням сучасних блокаторів М₁- і Н₂-гістамінових рецепторів, препаратів регуляторних пептидів і антигелікобактерних засобів. Запропонований алгоритм диференційного підходу до вибору методу лікування хворих на ВХ ДПК в залежності від стану моторно-евакуаторної, секреторної функції, регіонарного кровобігу та ступеня інфікування НР слизової оболонки шлунка і ДПК дозволив значно покращити безпосередні і віддалені результати лікування, скоротити терміни госпіталізації (з 24 до 18+2 дня) та непрацездатності хворих.

Висновки

При комплексному дослідженні хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки виявлені виражені порушення секреторної, моторно-евакуаторної функцій, стану регіонарного кровобігу та структурні зміни слизової оболонки гастродуоденальної ділянки. Ступінь цих порушень залежить від тривалості захворювання, локалізації виразкового процесу і наявності ускладнень (пенетрація, пілоростеноз і інші.).

У більшості хворих з пілородуоденальними виразками спостерігається збудливий тип секреції (61,3%), гіперкінетичний тип моторної функції (65%), ІІ - ІІІ тип ішемії слизової оболонки та виражене обсіменіння Helicobacter pylori слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки.

Виявлені порушення секреторної, моторної функції, швидкості регіонарного кровобігу, ступеня обсіменіння Helicobacter pylori слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки дозволили розробити алгоритм, виявити групи ризику, визначити межі консервативного і своєчасно обгрунтувати доцільність хірургічного лікування в кожному конкретному випадку захворювання.

Вибір медикаментозної терапії у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки повинен проводитись індивідуально, цілеспрямовано з врахуванням стану секреторної, моторної функції, регіонарного кровобігу, ступеня інфікування Helicobacter pylori та дії на них медикаментозних препаратів.

У хворих з пілородуоденальними виразками, що протікають з шлунковою гіперсекрецією, гастродуоденальною дискінезією по гіпермоторному типу, з ішемією слизової оболонки (ІІ-ІІІ ступеня) в комплекс медикаментозної терапії необхідно включати: М₁-холіноблокатор (гастроцепін); Н₂-блокатори (гістак або квамател); препарати регуляторних пептидів (даларгін, сандостатин), які сприятливо впливають на нормалізацію секреторної, моторно-евакуаторної функції та кровобіг слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки.

Диференційний підхід до вибору методу лікування та підбір адекватної медикаментозної терапії з врахуванням функціонального стану та ступеня обсіменіння Helicobacter pylori шлунка та дванадцятипалої кишки дозволили суттєво покращити результати лікування хворих з пілородуоденальними виразками (95%), скоротити терміни госпіталізації (з 24 до 18+2 дня) та непрацездатності.

Практичні рекомендації

Для достовірної оцінки порушень морфо-функціонального стану шлунка та дванадцятипалої кишки у хворих на виразкову хворобу і проведення їх корекції сучасними медикаментозними препаратами доцільно використовувати: фіброгастродуоденоскопію, біопсію, електрогастрографію; титраційне та рН-метричне визначення кислотності та ступеня інфікування слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки. Такий об'єм дослідження сприяє уточненню діагнозу і вибору оптимального методу лікування.

Комплексне вивчення морфо-функціонального стану шлунка і дванадцятипалої кишки та оцінка тяжкості стану хворого дозволяє своєчасно визначити ступінь ризику (сприятливий, невизначений, несприятливий, безумовно несприятливий) клінічного перебігу захворювання, визначити межі консервативного та обгрунтувати необхідність хірургічного лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки в кожному конкретному випадку захворювання.

При виборі методу лікування хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки необхідно використовувати алгоритм прийняття рішення з урахуванням прогнозу перебігу захворювання, морфо-функціональних змін та ступеня інфікування Helicobacter pylori слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки.

4. Хворим на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки в період загострення хвороби з шлунковою гіперсекрецією, гастродуоденальною дискінезією по гіпермоторному типу та ІІ-ІІІ ступенем ішемії слизової оболонки в комплекс медикаментозної терапії доцільно включати:М₁-холіноблокатор (гастроцепін по 50 мг два рази на добу), Н₂-блокатори гістамінових рецепторів (гістак по 150 мг, або квамател по 20 мг два рази на добу), препарати регуляторних пептидів (даларгін по 1 мг або сандостатин по 0,05 (1 мл) два рази на добу), які сприяють нормалізації показників функціонального стану шлунка і дванадцятипалої кишки та сприятливо впливають на перебіг захворювання. Для ліквідації хелікобактерної інфекції найбільш доцільно використовувати комбіновану терапію, в яку, крім антисекреторних, входили б два або краще три антихелікобактерних препарати.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

Боб А.О. Прогнозування клінічного протікання виразкової хвороби дванадцятипалої кишки // Вісник проблем біології і медицини. - Харків, 1997. - № 8. - С. 16-20.

Стан секреторної та моторно-евакуаторної функції шлунка у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки і вибір методу лікування / Кіт О.М., Боб А.О., Вардинець І.С., Ковальчук О.Л. // Шпитальна хірургія. - Тернопіль, 1998. - № 1. - С. 42-44.

Моторно-евакуаторна функція шлунка у хворих виразковою хворобою дванадцятипалої кишки і вибір методу лікування / Боб А.О., Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Вардинець І.С. // Вісник наукових досліджень. - Тернопіль, 1998. - № 1-2. - С. 80-81.

Боб А.О. Стан секреторної функції шлунка у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки // Вісник наукових досліджень. - Тернопіль, 1998. - № 3-4. - С. 49-50.

Боб А.О. Моторна активність шлунка у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки // Матеріали ХLІ підсумкової конференції “Здобутки клінічної та експериментальної медицини”. - Тернопіль, 1998. - Вип. 3. - С. 33-36.

Боб А.О. Стан моторної, секреторної функції і регіонарного кровотоку у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки // Зб. тез кращих студентських робіт (І обласний конкурс науково-дослідних пошукових і творчих робіт молоді). - Тернопіль, 1994-1995. - С. 73-74.

Структура захворюваності на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки за даними терапевтичного відділення клінічної міської лікарні № 1 м. Тернополя / Боб А.О., Єпішин А.В., Лихацька В.О., Якимишина М.М., Юрчак М.А. // Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини. - Тернопіль, 1995. - Ч. 1. - С. 15-16.

Кіт О.М., Беденюк А.Д., Боб А.О., Польовчик В.І. Хірургія виразкової хвороби шлунка // Досягнення і перспективи клінічної та експериментальної медицини. - Тернопіль, 1995. - Ч. 1. - С. 212.

Єпішин А.В., Боб А.О., Лихацька В.О. Регіонарний кровотік слизової оболонки гастродуоденальної зони у хворих з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки // Зб. наук. робіт “Актуальні питання морфології”. - Тернопіль, 1996. - Т. 1. - С. 242-243.

Показники рН-метрії у хворих з виразковою хворобою шлунка / Єпішин А.В., Лихацька В.О., Боб А.О., Якимишина М.М., Юрчак М.А., Голик І.В., Бараненко Л.П., Дячан Л.П. // Зб. наук. робіт “Актуальні питання морфології”. - Тернопіль, 1996. - Т.1. - С.244-245.

Боб А.О., Єпішин А.В., Кіт О.М. Вплив гістаку на стан кровотоку пілородуоденальної зони у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки // Матеріали симпозіуму “Актуальні питання реабілітації гастроентерологічних хворих”. - Чернівці, 1996. - С. 29.

Боб А.О., Єпішин А.В., Кіт О.М. Застосування гістаку в комплексному лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми внутрішньої патології та післядипломної підготовки лікарів-терапевтів”. - Київ, 1996. - С. 80-81.

Боб А.О. Прогнозування клінічного протікання виразкової хвороби дванадцятипалої кишки // Тези доп. І Міжнародного медичного конгресу студентів і молодих вчених. - Тернопіль, 1997. - С. 13.

Порівняльна оцінка результатів лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки в умовах денного стаціонару / Єпішин А.В., Лихацька В.О., Боб А.О., Апостолюк Л.Н., Лихацька Г.В.// Матеріали ХІV з'їзду терапевтів України. - Київ, 1998. - С. 106.

Размещено на Allbest.ru