Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

Малюк Віктор Вікторович

Одеса - 1998

Анотації

Малюк В.В. Комплексная терапия хронических воспалительных заболеваний придатков матки с применением мареполимиэла (экспериментально-клиническое исследование) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.01 - акушерство и гинекология - Одесский государственный медицинский университет МЗ Украины. - Одесса, 1998.

Диссертация поcвящена лечению хронических воспалительных заболеваний придатков матки с применением нового препарата георганической структуры - мареполимиэла. На основании серии экспериментальных исследований установлено, что он обладает иммуномодулирующим влиянием на гуморальное звено иммунитета, эффективность которого зависит от исходного уровня гуморального звена. Мареполимиэл способствует повышению функционального состояния лейкоцитов путем усиления фагоцитарной активности, которая достигает своего наивысшего уровня к 14-21 дню применения препарата.

У 122 больных хроническими воспалительными заболеваниями придатков матки, в зависимости от длительности и клинической формы течения, в комплесную терапиию был включен мареполимиэл, используемый с помощью сакро-абдоминального электрофореза (59 человек) и с парентеральным путем введения препарата (63 человека). В контрольной группе (45 человек) на фоне идентичной комплексной терапии был использован биостимулятор пелоидодистиллят. С мареполимиэлом их объединяет принцип биогенного происхождения (морская вода - лиманная грязь, содержащие идентичные биологически активные соединения, входящие в их состав).

В результате изучения функционального состояния полиморфноядерных лейкоцитов с помощью цитохимических методов установлено положительное влияние комплексной терапии с применением мареполимиэла на неспецифическую резистентность организма при различных клинических формах воспалительного процесса. Наиболее выраженной она была у больных с длительным вялотекущим течением или с частыми обострениями хронического воспалительного процесса придатков матки. У больных с хроническим рубцово-спаечным процессом показатели, характеризующие состояние неспецифической резистентности организма практически не изменялись.

Показатели среднего цитохимического коэффициента (СЦК) кислой фосфатазы, пероксидазы, уровня катионных белков, спонтанного и “стимулированного” NBT-теста могут быть использованы, как критерии функционального состояния полиморфноядерных лейкоцитов и определять интенсивность и продолжительность предложенного терапевтического комплекса с применением мареполимиэла.

Определена четкая зависимость состояний гипофизарно-яичниковой и гипофизарно-тиреоидной регуляции от клинической формы течения хронического воспалительного процесса, что является практически необходимым для разработки и проведения комплексной терапии данного заболевания.

Исследованиями гипофизарно-тиреоидной регуляции установлено, что при различных клинических формах течения хронического сальпингоофорита обнаружено различное содержание гипофизарно-яичниково-тиреоидных гормонов и кортизола. Наиболее частыми были относительная гиперпролактинемия, относительные гипотиреоидные и гипертиреоидные типы регуляции.

Эффективность терапевтического влияния комплексной терапии с применением мареполимиэла у больных с хроническими воспалительными заболеваниями придатков матки зависит от исходного состояния неспецифической резистентности организма и способствует нормализации гормональных взаимоотношений у большинства больных. Положительный клинический эффект лечения после проведенных курсов терапии наблюдался в 93,3% случаев. Результаты исследований внедрены в работу лечебных учреждений юга Украины.

Ключевые слова: хронический сальпингоофорит, полиморфноядерные лейкоциты, тканевая терапия, адаптогены, мареполимиэл, цитохимические методы исследования, гормоны периферической крови, бесплодие.

жіночий сальпінгоофорит захворювання

Малюк В.В. Комплексна терапія хронічних запальних процесів додатків матки із застосуванням мареполіміелу (експериментально-клінічне дослідження) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 - акушерство та гінекологія - Одеський державний медичний університет МОЗ України. - Одеса, 1998.

Дисертація присвячена лікуванню хронічних запальних процесів додатків матки із застосуванням адаптогена геоорганічної природи мареполіміелу. На підставі серії експериментальних досліджень та вивчення функціонального стану поліморфноядерних лейкоцитів за допомогою цитохімічних методів встановлено позитивний вплив комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу з покращенням неспецифічного захисту організму при різних клінічних формах запального процесу. В результаті дослідження гіпофізарно-тиреоїдної регуляції встановлено, що при тих чи інших клінічних формах перебігу хронічних запальних процесів додатків матки спостерігається різний вміст гіпофізарно-яєчниково-тиреоїдних гормонів та кортизолу. Включення до комплексу лікувальних засобів мареполіміелу сприяє нормалізації гормональних взаємовідношень у більшості хворих. Позитивний клінічний ефект лікування після проведених курсів спостерігався у 93,3% випадків. Результати досліджень впроваджені в роботу лікувальних закладів півдня України.

Ключові слова: хронічний сальпінгоофорит, поліморфноядерні лейкоцити, адаптогени, тканинна терапія, мареполіміел, цитохімічні методи дослідження, гормони периферичної крові, безпліддя.

V.V. Malyuk. Complex therapy of chronic inflammation diseases, of the uterus appendages (experimental-clinical research). - Manuscript.

Thesis for scientific degree of the candidate of medical sciences in speciality 14.01.01 - Obstetrics and Gynaecology. - Odessa State Medical University, Ministry of Health Case of Ukraine. - Odessa, 1998.

The dissertation is dedicated to the chronic inflammation desenses of the uterus appendages. The treatment is based on the usage of marepolimiel.

Based on the series of tests and studying of the functional рolymorphicneucleous leukocytes with the help of citochemical methods, we can state the positive influence of the complex therapy with the usage of marepolimiel on nouspecific resistance of an organism under the different clinical forms of inflammation process. As a result of the research of the pituitary thyroadenite regulation it is ascertained that the different cousistences of the pituitary - ovary - thyroadenite hormone and cortisole are seen in different clinical forms of the course of chronic salpingoophoritis.

Most Patients show the normalisation of the normal interactions, with the introduction of marepolimiel info their treatment. The positive clinical effect of the treatment after the course of therapy was observed in 93,3 percent of cases. The results of the research were included into the work of hospitals/medical centres in the South Ukraine.

Key words: chronic salpingoophoritis, polymorphicneucleous leukocyte, tela therapy, adoptivegene, marepolimiel, citochemical methods of research, peripheral blood hormone, sterility.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема запальних захворювань жіночих статевих органів продовжує залишатися однією з самих актуальних як у клінічному, так і в науковому плані, і має велике соціальне значення, насамперед визначаючи демографічну ситуацію в Україні. Хронічні запальні процеси додатків матки (ХЗПДМ) займають ведуче місце у структурі гінекологічної захворюваності і складають 28-71% від її загального рівня, будучи однією із головних причин порушень специфічних функцій жіночого організму і, в першу чергу, репродуктивної функції (Голубев В.А, 1986; Сольский Я.П., Иванюта Л.И., 1988; Айламазян Э.К., 1991; Кулаков В.И, Вихляева Е.М., 1995; Грищенко В.И., 1995; Дубоссарская З.М. и соавт., 1996; Мазорчук Б.Ф., 1997; Jaffe R.B., 1991; Carr B.R., 1992).

Не дивлячись на досить значну кількість публікацій, присвячених питанням розробки засобів лікування хронічних сальпінгоофоритів (Бодяжина В.И., 1990; Дубоссарская З.М., 1989; Маркін Л.Б., Михайленко О.Т., 1994; Hemsell D.L., Heard B.G., 1993), ефективність їх залишається порівняно не високою і не веде до зменшення даної категорії хворих та частоти рецидивів запальних процесів додатків матки.

Певна стійкість хронічних запальних процесів додатків матки до ряду терапевтичних комплексів привела до появи деяких нових клінічних форм захворювання, серед яких значну питому вагу займає тривала в,ялотекуча форма, з частими загостреннями захворювання та з рубцево-спаєчним процесом хронічного перебігу (Дубоссарская З.М., 1995; Kneshn A.J., Setter D.B., 1994).

Виконані дослідження по вивченню патогенезу хронічного сальпінгоофориту (Кауфман О.Я., Подзолкова Н.М., 1993; Гуртовой Б.Л., Кулаков В.И., 1996) засновані, в цілому, на даних за інтегральною оцінкою хронічного запального процесу і не завжди можуть відбивати індивідуальну характеристику захворювання. Деякими дослідниками показано, що при хронічному сальпінгоофориті зі стійким болючим синдромом, первинному хронічному захворюванні, хронічному рецидивуючому аднекситі спостерігаються різноманітні типи гіпоталамо-тиреоїдної регуляції, що впливає на перебіг та хронізацію запального процесу (Іванюта Л.І., 1996; Грек Л.П., 1996; Horsky I., 1989).

Можливо, з цим і пов'язане те, що використання навіть нових засобів терапії цієї патології, в цілому, є мало або незначно ефективним. В терапевтичному ефекті ХЗПДМ велике значення має вихідний стан імунологічної реактивності організму (Вовк І.Б., 1989; Комаров Е.К., 1993; Розумик І.І., 1997; Abraham G.E., Klaiber E.L., 1993). Якщо на даний період часу достатньо широко вивчено стан лімфоцитарної ланки хронічних аднекситів (Подзолкова Н.М., 1993), то вивчення стану неспецифічної резистентності організму проведено лише в поодиноких дослідженнях (Франчук А.Е., 1985).

Перспективність розробок препаратів біогенного походження, які раніше широко використовувались у комплексній терапії запальних процесів додатків матки, визначалась їх спроможністю посилювати захисні та пристосувальні (адаптаційні) стани різноманітних систем організму (Дегтяренко Т.В., Макулькин Р.Ф., 1997; Сотникова Е.П., 1992; Плевінскіс В.П., 1994). Однак дослідження по експериментальному та клінічному обгрунтуванню можливого використання деяких нових препаратів природного походження в гінекологічній практиці останні 25 років не проводилися.

До числа нових препаратів із групи біогенних стимуляторів, розроблених в останні роки, відноситься препарат геоорганічної природи - мареполіміел. Він являє собою природний комплекс метаболітів у вигляді металоорганічних сполук, солей мікроелементів і органічних речовин (Соловьева В.П., Сотникова Е.П., Лотош Т.Д., 1993). Доведено його високу ефективність у терапії різноманітних офтальмологічних захворювань (Савко В.В., Наріцина М.Н., 1996; Логай И.М., 1996), туберкульозу легень (Бабуріна О.А., 1997), захворюваннях судин (Сергеева М.Ю., 1995), у неврологічній практиці (Курако Ю.Л., 1995, 1996) та геріатрії (Купраш Л.П., 1995).

Таким чином, вивчення особливостей патогенезу ряду клінічних форм хронічного сальпінгоофориту на підставі даних про стан неспецифічної резистентності організму, гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової, гіпоталамо-тиреоїдної, гіпофізарно-надниркової регуляції може бути основою для визначення тих категорій жінок, що страждають хронічними запальними захворюваннями додатків матки, у яких застосування мареполіміелу є цілком оправданим для його включення в комплексну терапію даної патології статевих органів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота є фрагментом наукових тем, затверджених Міністерством охорони здоров'я України, як пріоритетні наукові дослідження: 1. “Патогенетичні механізми формування фетоплацентарної недостатності і питання її профілактики”, № державної реєстрації - 0195 U 022689; 2. “Вивчення впливу важких металів на формування хронічної фетоплацентарної недостатності і розробка лікувально-профілактичних заходів”, № державної реєстрації - 0194 U 095698.

Мета роботи. Підвищити ефективність комплексної терапії хронічних запальних захворювань додатків матки шляхом застосування нового препарату біогенної природи - мареполіміелу.

Основні завдання дослідження:

1. В експериментальних умовах вивчити вплив мареполіміелу на стан імунологічної реактивності організму у піддослідних тварин.

2. Вивчити стан гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової, гіпофізарно-тиреоїдної регуляції у жінок з різноманітними клінічними формами перебігу запальних захворювань.

3. Вивчити стан неспецифічної резистентності організму при різноманітних клінічних формах перебігу захворювання.

4. Вивчити клінічну ефективність комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу у хворих з частими рецидивами запального процесу, з тривалим в`ялотекучим перебігом, з рубцево-спаєчним процесом та її вплив на стан ендокринної регуляції, функцію яєчників та неспецифічну резистентність організму.

5. Провести порівняльний аналіз ефективності комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу у хворих з ХЗПДМ при сакро-абдомінальному та парентеральному шляхах введення препарату.

6. Впровадити в лікувальну практику новий засіб лікування ХЗПДМ із застосуванням препарату геоорганічної природи - мареполіміелу.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що мареполіміел володіє імуномодулюючим впливом на гуморальну ланку імунітету, ефективність якого залежить від вихідного рівня гуморальної ланки.

Вперше встановлено, що мареполіміел сприяє підвищенню функціонального стану лейкоцитів шляхом підсилення фагоцитарної активності, що досягає свого найвищого рівня на 14-21 день застосування препарату.

Вперше встановлено, що у жінок з різними клінічними формами перебігу хронічного запального процесу спостерігаються різні стани неспецифічної резистентності. При цьому найбільш зниженою вона є у хворих з тривалим в`ялотекучим процесом або з частими загостреннями запалення. У хворих з хронічним рубцево-спаєчним процесом додатків матки показники, що характеризують стан неспецифічної резистентності організму майже не змінюються.

Показано, що при різних клінічних формах перебігу захворювання мають місце показники, що розрізняються рівнем гормонів, відзначаючи ті або інші рівні гормональної регуляції функції яєчників, серед яких найчастішими є відносна гіперпролактинемія, відносні гіпотиреоїдні та гіпертиреоїдні типи регуляції.

Ефективність терапевтичного впливу комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу у хворих з ХЗПДМ залежить від вихідного стану неспецифічної резистентності організму та їх гормонального балансу.

Отримано позитивне рішення на видавання патенту України “Засіб лікування хронічних запальних захворювань додатків матки” за заявою №98002135.

Визначено, що поліморфноядерні лейкоцити (ПЯЛ) є однією з ведучих ланок формування системи імунологічної реактивності у хворих з ХЗПДМ. При різноманітних клінічних формах перебігу захворювання спостерігається та або інша ферментативна активність кислої фосфатази (КФ), пероксидази (ПО), склад катіонних білків (КБ). Найбільше зниження ферментативної активності ПЯЛ має місце у жінок з тривалим в`ялотекучим хронічним сальпінгоофоритом і у жінок з частими загостреннями процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Визначена чітка залежність тих або інших станів гіпофізарно-яєчникової і гіпофізарно-тиреоїдної регуляції від клінічної форми перебігу хронічного запального процесу, що є практично необхідним для розробки та проведення комплексної терапії даного захворювання.

Показники СЦК КФ, ПО, КБ та спонтанного і “стимульованого” NBT-тесту можуть бути використані як критерії функціонального стану ПЯЛ та визначати інтенсивність і тривалість терапевтичного комплексу із застосуванням мареполіміелу.

Для підвищення ефективності комплексної терапії ХЗПДМ раціональним є включення до її складу мареполіміелу як біостимулятора та адаптогена.

Застосування запропонованого засобу комплексної терапії значно покращує стан хворих у більшості пацієнтів та сприяє регресу клінічних проявів запального процесу. Ефективність терапії значно збільшується при проведенні 2-3 курсів лікування.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено пошук, аналіз літератури по темі дослідження, забір матеріалу для проведення біохімічних, радіоімунологічних та імуноферментних досліджень. Самостійно виконано ряд досліджень по вивченню функціонального стану ПЯЛ крові, інтерпретацію гормональних і імунологічних досліджень, їх статистичну обробку. Проведено лікування профільних хворих. Експериментальні дослідження виконані на базі лабораторії фармакології тканинних препаратів інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова АМН України. Імунологічні аспекти роботи проконсультовані доктором медичних наук Дегтяренко Т.В.

Апробація результатів дисертації. Дисертація апробована на розширеному засіданні кафедри перинатології, дитячої та підліткової гінекології спільно з Радою клінічного пологового будинку №5 м. Одеси та обласного перинатального центру м. Миколаєва. Основні положення дисертації викладені на II науково-практичній конференції дитячої та підліткової гінекології (Одеса, 1995), Х з'їзді акушерів-гінекологів України (Одеса, 1996), засіданні науково-практичного товариства акушерів-гінекологів Миколаївської області (Миколаїв, 1996, 1997), засіданні Миколаївського відділення Асоціації акушерів-гінекологів України (Миколаїв, 1998) та Міжнародній клінічній науково-практичній конференції по тканинній терапії (Одеса, 1998).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, з них 3 роботи в профільних медичних журналах.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 187 сторінках машинописного тексту і складається із вступу, огляду літератури, опису методів досліджень, п`яти розділів власних спостережень, аналізу та узагальнення результатів досліджень, висновків і практичних рекомендацій. Робота ілюстрована 11 рисунками, 53 таблицями. Бібліографія складає 30 сторінок - 333 роботи, із них 206 вітчизняних і 127 зарубіжних.

2. Зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Всього обстежено 167 жінок із запальними захворюваннями додатків матки (віковий ценз обстежених жінок був від 21 до 39 років), які були розподілені на 3 групи: першу склали 63 жінки, які отримували комплексну терапію із застосуванням мареполіміелу парентерально по 2 мл, щодня з 5 по 25-27 день циклу; другу - 59 жінок, яким мареполіміел вводився за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу на фоні комплексної терапії і третю - 45 жінок (контрольна група).

У залежності від клінічної форми захворювання були сформовані 3 підгрупи: з частими загостреннями процесу - 56 (33,5%), з тривалим в`ялотекучим перебігом - 72 (43,1%) і з наявністю рубцево-спаєчного процесу - 39 (23,4%) жінок. У кожній із них результати досліджень і лікування аналізувались у залежності від клінічної форми та тривалості перебігу захворювання: до 3 років, до 5 років та понад 5 років - всього, відповідно у 64 (38,3%), 63 (37,7%) і 40 (24%) жінок.

Обгрунтуванням для клінічного застосування мареполіміелу в терапії хворих ХЗПДМ стали результати експериментальних досліджень, що були виконані в фармакологічній лабораторії тканинних препаратів інституту очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова АМН України. Дослідження були проведені на 56 експериментальних тваринах (40 мишах лінії СВАхС57В1/6/F1 і 16 мишах лінії СВWА-16) з оцінкою впливу мареполіміелу на первинну гуморальну відповідь, на клітинну ланку імунної відповіді. Вивчення функціонального стану були проведені на 21 морській свинці.

У обстежених жінок вивчали анамнез життя, захворювання з ретельною увагою до стану менструальної та репродуктивної функції, проводили обстеження молочних залоз, щитовидної залози з консультацією ендокринолога (вивчення йоднакопичувальної функції щитовидної залози, УЗД), проводили бімануальне піхвове та ректальне дослідження, бактеріологічне та бактеріоскопічне дослідження мазків на флору, кольпоскопію, УЗД геніталій, по показанням метросальпінгорафію, рентгеноскопію черепа, вивчали коагулограму крові. Додатково хворі оглядались терапевтом, невропатологом, психотерапевтом, урологом.

Стан яєчників вивчався за тестами функціональної діагностики з наступним визначенням в крові яєчникових і гіпофізарних гормонів. Клінічні, лабораторні і параклінічні дослідження були проведені в лабораторіях радіоімунологічного та імуноферментного аналізу кафедри перинатальної медицини, дитячої та підліткової гінекології Одеського державного медичного університету.

Функціональну активність статевих, надниркових залоз і стан гонадотропної регуляції оцінювали за рівнем стероїдних гормонів у сироватці крові, визначаючи їх радіоімунологічними та імуноферментними засобами з використанням стандартних наборів фірм: для визначення концентрації кортизолу, естрадіолу, прогестерону використовували набори різноманітних фірм: ТТГ-ВУК (Германія, ПЛ-НРРІК-Рr, Франція), естрадіол-стерон-Е2-j125 (Росія), Сis (Франція), прогестерон - Сis, (Франція), кортизол-стерон-К-j125 (Росія), естріол (Росія). Підрахунок проводили в камері -12 (Росія) з наступним комп'ютерним аналізом, а також на приладі Cobas-Core.

Стан неспецифічної резистентності організму оцінювали за показниками функціонального стану поліморфноядерних лейкоцитів (ПЯЛ). Ферментативну активність ПЯЛ визначали в мазках периферичної крові, використовуючи цитохімічні методи. Цитохімічні реакції оцінювали напівкількісним методом з розрахунком середнього цитохімічного коефіцієнта (СЦК), за числом активних клітин (АК), що містили продукти реакції в популяції досліджених клітин та гістограм розподілу клітин за ступенем активності, а саме: пероксидазу (бензидіновим методом) по Лилли Р. (1969), катіонні білки (в постановці лізосомально-катіонного тесту) по Пигаревскому В.Е. (1981), кислу фосфатазу (Иванова Л.А., 1979). Функціональний стан ПЯЛ оцінювали також у реакціях спонтанного та “стимульованого” NBT-тесту (Бажора Ю.И., 1981).

Статистичну обробку отриманих результатів проводили методом варіаційної статистики. Розраховували середнє значення (М), помилку середньої арифметичної величини (m) та квадратичне відхилення окремого випадку (). Критерій вірогідності (р) обчислювали за параметричним критерієм Ст`юдента (t). Відмінність показників вважалася вірогідною при р<0,05.

Результати досліджень

Експериментальна частина роботи. Виконано 3 серії аналогічних експериментів за вимогами Фармкомітета МОЗ України до нових лікарських засобів. Порівняння індексу відмінностей по реакції гіперчутливості сповільнюваного типу і титру аглютинінів у сироватці крові встановлено, що він вірогідно знижується при введенні мареполіміелу, а середній рівень lg2 титра аглютинінів у експериментальних тварин через 7 днів після імунізації склав 5,90±0,48 проти 9,4±0,08 (р<0,001) в контрольній групі. Індекси стимуляції активно утворюючих клітин для мареполіміелу в залежності від вихідного рівня стану імунної відповіді були в 3-8 раз вищі в порівнянні з контролем. Встановлено також, що з 10 дня введення мареполіміелу вірогідно підвищується фагоцитарна активність та збільшується фагоцитарне число з максимальними їх показниками на 14 і 21 день.

Таким чином показано, що мареполіміел має імуномодулюючий вплив як на клітинну гуморальну ланку імунної відповіді, так і позитивний вплив на стан неспецифічних факторів захисту організму експериментальних тварин.

Клінічна частина роботи. Вивчення стану менструальної функції у жінок із запальними захворюваннями додатків матки показало, що переважним було у них порушення функціонального стану яєчників по типу гіпоестрогенії з ановуляторним циклом - у 67 (40,1%) жінок. Гіпоестрогенія з овуляторним циклом виявлена у 20 (12%), нормоестрогенія зі збереженням овуляторного циклу у 30 (17,9%) випадках. Первинним і вторинним безпліддям страждали 50 (29,9%) жінок, при цьому у 38 (76%) воно спостерігалось після пологів або абортів. Тривалість вторинного безпліддя коливалась від 3 до 11 років (24,1%), первинного - від 2 до 7 років (19,6%). Невиношування вагітності констатовано у 15 (9%) жінок. Встановлено, що рівень порушень менструальної та репродуктивної функцій тісно пов`язаний з тривалістю перебігу хронічних запальних процесів додатків матки.

Вивчення функціональної активності ПЯЛ крові як у здорових жінок, так і у хворих проводилося протягом менструального циклу до, в процесі та по закінченні лікування з використанням нового препарату геоорганічної природи - мареполіміелу. За нашими даними, функціональна активність кислої фосфатази (КФ) як одного з гідролітичних ферментів ПЯЛ може бути однією з найбільш значущих показників стану лейкоцитів. У жінок з ХЗПДМ, в цілому по групі, СЦК КФ у ПЯЛ дорівнював 0,76±0,011, що вірогідно відрізняється від такого показника у здорових жінок у 2 фазу менструального циклу (0,83±0,011). Більш ніж у 2/3 обстежених до лікування був встановлений гіполютеінізм із скороченням 2 фази або ановуляторний тип менструального циклу. При аналізі показників СЦК КФ у ПЯЛ по відношенню до тривалості захворювання з`ясована чітка тенденція зменшення його до більш низьких числових значень при тривалості захворювання 5 та більше років. Так, у жінок з тривалістю захворювання до 3 років він становив 0,79±0,017, а в групі до 5 років - 0,81±0,016 і вище 5 років він дорівнював 0,77±0,020 (при 0,83±0,011 у практично здорових жінок).

У всіх жінок з ХЗПДМ мало місце зниження функціональної активності ПЯЛ незалежно від клінічної форми перебігу процесу, але чітко взаємозв'язане з тривалістю захворювання та зі ступенем порушень ендокринної регуляції функції яєчників. Найбільш низькі значення СЦК КФ у ПЯЛ мали місце у жінок з клінічними в`ялотекучими та рецидивуючими формами хронічного сальпінгоофориту (0,68±0,014 і 0,71±0,012).

Гістограми розподілу клітин за рівнем активності КФ у жінок з хронічними сальпінгоофоритами показали, що в порівнянні зі здоровими жінками більша частина з них низькоактивна (1 ступінь). В нормі у практично здорових жінок рівень клітин 2 і 3 ступеня активності мали тенденцію до збільшення у 2 фазу менструального циклу, що не виявлялось у хворих.

Не виявлено істотної різниці між динамікою нормалізації СЦК КФ у ПЯЛ у залежності від парентерального введення мареполіміелу або застосування його за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу (0,81±0,010 проти 0,82±0,011, р>0,05). У той же час тільки в групі жінок, де мареполіміел вводився за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу, спостерігалась вірогідна різниця показників КФ у порівнянні з аналогічними в групі контролю.

Імуно-ендокринні взаємовідношення мали істотне значення для функціонального стану ПЯЛ за активністю в них кислої фосфатази. Так, у групі жінок з гіпоестрогенією і гіполютеінізмом, використання мареполіміелу не приводило до активізації гідролітичної активності КФ у ПЯЛ (0,77±0,011 до і 0,76±0,010 після лікування, р>0,05). Винятком була група жінок з тривалістю захворювання до 3 років (0,79±0,017 до і 0,84±0,012 після лікування, р<0,05) і жінки з нормоестрогенією або дещо зі зниженим рівнем естрогенів в I фазі циклу та з відносним гіполютеінізмом (зі збереженням овуляторного циклу) - 0,74±0,011 до і 0,80±0,010 після лікування, р<0,05.

СКЦ активності ПО у ПЯЛ, в цілому по групі, до лікування дорівнював 2,78±0,03, що вірогідно нижче в порівнянні з групою практично здорових жінок (3,01±0,01). У жінок з ХЗПДМ (з в`ялотекучим клінічним перебігом захворювання) вміст СЦК ПО у ПЯЛ знижується (р<0,05). Найбільш низькі його значення характерні для групи жінок з перебігом захворювання більше 5 років при спаєчних формах (2,69±0,04), з частими загостреннями процесу (2,63±0,02) та з в`ялотекучим перебігом (2,64±0,03) сальпінгоофориту.

За даними гістограм розподілу активності ПО було виявлено зниження кількості активних клітин 1 і 2 ступеня, а при тривалому перебігу захворювань - 2 і 3 ступеня.

Після проведення комплексної терапії СЦК ПО у ПЯЛ в групі жінок з тривалістю захворювання до 3 років зростав до 2,97±0,03 проти 2,78±0,03 до лікування (р<0,05). Однак нормалізація СЦК ПО у ПЯЛ по відношенню до рівня такого в групі практично здорових жінок, в протилежність від висловленого збільшення активності СЦК КФ у ПЯЛ не було. Таким чином, під впливом комплексної терапії хронічних запальних процесів додатків матки рівень ПО у ПЯЛ не нормалізується проти чіткого його збільшення по відношенню до вихідного рівня до лікування (р<0,05).

У стимуляції пероксидазної активності нейтрофілів мала значення не тільки комплексна терапія з застосуванням мареполіміелу, але і спосіб введення препарату (сакро-абдомінальний електрофорез). Дані віддалених спостережень (від 1 місяця до 1 року) показують, що рецидив хронічного сальпінгоофориту при сакро-абдомінальному шляху введення препарату спостерігався значно рідше.

У групі жінок зі стійкою перманентною гіпоестрогенією СЦК ПО у ПЯЛ після лікування склав тільки 2,83±0,02, а в цілому по групі він дорівнював 2,86±0,02 при парентеральному введенні препарату і 2,87±0,02 при введенні мареполіміелу за допомогою електрофорезу. Подібна тенденція зберігається і для числових значень СЦК у залежності від тривалості захворювання. Так, в групі жінок з тривалістю до 3 років він складав 2,91±0,02, при тривалості захворювання до 5 років - 2,88±0,01 і понад 5 років - 2,77±0,03 (р<0,01).

При нормоестрогенії та гіполютеінізмі СЦК активності ферменту по закінченні лікування був вище (2,88±0,03) як в цілому, так і у жінок з тривалістю захворювання понад 5 років (2,78±0,03, р<0,05).

Вміст КБ у ПЯЛ різний по відношенню до тривалості перебігу захворювання і незалежний від клінічної форми хронічного запального процесу додатків матки. У жінок з тривалістю захворювання більше 5 років його показник був найменшим (2,44±0,02), а до 3 років найвищим (2,56±0,02). Вірогідна різниця СЦК КБ у ПЯЛ спостерігається тільки у хворих з тривалістю захворювання більше 5 років (р<0,05). У групі жінок з в`ялотекучим процесом цей показник був найменшим (2,37±0,03).

Для гістограм розподілу КБ у ПЯЛ в нормі характерна присутність клітин 2 і 3 ступеня активності і практична відсутність клітин з 0, 1 і 5 ступенів. У групах жінок з тривалістю захворювання до 3 і до 5 років подібне співвідношення зберігається. А в групі жінок із тривалістю захворювання понад 5 років зменшується число клітин 3 і 4 ступеня зі збільшенням числа клітин 2 ступеня активності, що може свідчити про зниження бактерицидної спроможності ПЯЛ в цілому.

Під впливом комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу вміст КБ у ПЯЛ периферичної крові обстежених в цілому підвищується (р<0,05). СЦК КБ у групі хворих з парентеральним введенням мареполіміелу склав 2,62±0,02 проти 2,55±0,02 до лікування (р<0,01). На відміну від ферментативної активності КФ, в більшій мірі і ПО в меншій, динаміка вмісту КБ у ПЯЛ не відрізнялася в групі хворих, що одержували мареполіміел парентеральним шляхом (2,62±0,02) або за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу (2,61±0,02).

При наявності у хворих нормального або незначного зниження рівня естрогенів і прогестерона (при двофазному менструальному циклі) вміст КБ у ПЯЛ периферичної крові дорівнював 2,61±0,02 проти 2,55±0,02 до лікування і не залежав від тривалості перебігу захворювання. В той же час у хворих з ановуляторним менструальним циклом він дорівнював 2,58±0,02 проти 2,55±0,02 до лікування (р>0,05).

В цілому по групі у жінок з ХЗПДМ показник спонтанного NBT-тесту вірогідно знижуюється (р<0,05) і в залежності від тривалості перебігу захворювання надто відрізняється. Найбільш низькі його значення були в групі жінок із тривалістю захворювання більше 5 років (1,59±0,05) і, як правило, не залежали від клінічного варіанту перебігу захворювання.

Використання додаткової стимуляції лейкоцитів in vitro показує, що кількість клітин спонтанно редукуючих NBT-барвник, що відображає фагоцитарний резерв у групі жінок з більш тривалим перебігом запального процесу додатків матки, істотно не зменшується. Так, якщо показник “стимульованого” NBT-тесту в цілому по групі хворих складав 1,80±0,02, то в групі жінок з тривалістю захворювання понад 5 років він дорівнював 1,77±0,03. Показник фагоцитарного резерву (до 2,80±0,18) на відміну від такого в групі практично здорових жінок зменшується (3,14±019, p<0,05).

Порівняльна оцінка застосування мареполіміелу в комплексній терапії хворих з його парентеральним введенням (1,76±0,04 до і 1,89±0,02 після лікування) і за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу (1,77±0,03 і 1,90±0,03) показала, що вірогідних відмінностей у показниках спонтанного і “стимульованого” NBT-тесту при тому або іншому методі застосування не знайдено (р>0,05).

Результати досліджень концентрації гормонів периферичної крові у хворих ХЗПДМ свідчать про зміну їх рівня у залежності від ступеня прояву запального процесу, клінічної форми та тривалості перебігу захворювання.

При часто рецидивуючій клінічній формі перебігу хронічного сальпінгоофориту у 39% жінок спостерігалося зниження ФСГ і ЛГ при малих варіаційних змінах пролактину. Коефіцієнт ФСГ:ЛГ дорівнював 1:45 (у здорових жінок 1:98). У хворих ХЗПДМ, які супроводжувались гіпоестрогенією та зниженням рівня естрадіолу у крові, було пов'язане з порушенням овуляторного викиду ЛГ, а у більшості жінок було виявлено зниження прогестерону у другу фазу менструального циклу. Тенденція до збільшення вмісту тестостерону була в групі жінок з перебігом захворювання понад 5 років. За вмістом естрадіолу вірогідність відмінностей спостерігалась у периовуляторний період.

У жінок ХЗПДМ із в`ялотекучим перебігом процесу у периовуляторний період рівень ФСГ був значно меншим, ніж у хворих з іншими клінічними формами хронічного сальпінгоофорита. При підвищеному рівні ЛГ у I і II фазі менструального циклу і в периовуляторний період, що характерно для синдрому ПКЯ, рівень естрадіолу, прогестерону і кортизолу був також знижений, хоча рівень тестостерону був підвищений (гіперандрогенія). Також істотно збільшувався рівень пролактину, що свідчить про тенденцію до гіперпролактинемії.

У жінок з рубцево-спаєчним процесом спостерігалося пониження рівня ФСГ і ЛГ частіше при нормальному рівні пролактину. Однак співвідношення ФСГ/ЛГ було в межах 1:1 - 1:1,5 і у даних випадках спостерігалося найбільш значне зниження рівня прогестерону, естрадіолу, що свідчить про стійке ураження запальним процесом фолікулярного апарату яєчників.

Таким чином, для кожного клінічного варіанту ХЗПДМ існує характерний тип гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової регуляції, що необхідно враховувати при призначенні того чи іншого терапевтичного комплексу.

Визначення вмісту гормонів у другу фазу менструального циклу після проведення запропонованої нами комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу (табл. 1) показало лише збільшення вмісту прогестерону у групі жінок з рубцево-спаєчним процесом, а також нормалізацію рівня кортизолу у групі жінок з частими загостреннями захворювання. Вірогідність відмінностей існує для більшості показників функціонального стану гіпофізарно-яєчникової регуляції у жінок з тривалістю перебігу захворювання до 3 років і у 49,3% спостережень - при тривалості захворювання понад 5 років. Це є показником для призначення повторного курсу терапії із застосуванням мареполіміелу.

У тісному взаємозв'язку з клінічним ефектом комплексного лікування знаходяться результати визначення рівня гормонів щитовидної залози. Так, її гіпофункція, у групі з частими загостреннями, констатована у 11 жінок, гіперфукція у 20, а аутоімунний тиреоїдит у 4 жінок. У групі з в`ялотекучим процесом гіпофункція спостерігалася у 14 жінок, гіперфункція у 19 та аутоімунний тіреоїдит у 9 жінок. У групі з рубцево-спаєчним процесом гіпофункція констатована у 14 жінок, гіперфункція у 7, а аутоімунний тиреоїдит ні у жодної жінки. Під впливом комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу функціональний стан щитовидної залози у більшості хворих ХЗПДМ нормалізується, що свідчить про тісний зв`язок вихідних порушень її функції зі станом внутрішніх статевих органів жінки (табл. 2).

Таким чином, комплексна терапія ХЗПДМ із застосуванням мареполіміелу як імуномодулятора та адаптогена може бути рекомендована для впровадження в гінекологічну практику, так як вона позитивно впливає на покращення стану неспецифічної резистентності організму і нормалізує гіпофізарно-тиреоїдні взаємовідносини при позитивному клінічному ефекті після 1-3 курсів лікування (в 93,3% випадків).

Таблиця 1. Вміст гормонів крові у хворих хронічними запальними процесами додатків матки до та після комплексної терапії з застосуванням мареполіміелу (M±m)

Таблиця 2. Рівень гормонів щитовидної залози у хворих хронічними запальними процесами додатків матки до та після терапії з застосуванням мареполіміелу (М±m)

Примітка. *- різниця вірогідна відносно показників до лікування.

Висновки

3. Тривалий перебіг хронічного запального процесу додатків матки супроводжується порушенням стероїдогенезу яєчників. При цьому гіполютеінізм, перманентна гіперестрогенія і ановуляція характерні для більш тривалого в`ялотекучого процесу. Відносна гіперестрогенія, гіполютеінізм і відносна гіперпролактинемія мають місце при захворюваннях, що супроводжуються частими загостреннями запального процесу і гіпо - (частіше) або гіпер - (рідше) тиреоїдизмом. Для рубцево-спаєчної клінічної форми хронічного сальпінгоофориту більш характерна гіперпролактинемія, гіполютеінізм і гіпотиреоїдний стан щитовидної залози.

4. Різнопланові зміни неспецифічної резистентностї організму в залежності від клінічної форми перебігу захворювання, порушення гіпофізарно-яєчникової та гіпофізарно-тиреоїдної регуляції вимагають включення у схеми комплексної терапії лікувальних засобів, що володіють імуномодулюючим ефектом і сприяють підвищенню адаптаційно-пристосувальних реакцій. Саме таким вимогам повністю відповідає препарат геоорганічної природи - мареполіміел.

5. Комплексна терапія хронічних запальних процесів додатків матки із застосуванням мареполіміелу сприяє поліпшенню функціонального стану ПЯЛ крові, що найбільш чітко спостерігається в кінці його курсового введення. Мареполіміел може застосовуватися як парентерально, так і за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу (з 5 по 25-27 день менструального циклу, щодня, в постійному режимі). Ефективність комплексної терапії із застосуванням мареполіміелу помітно зростає за умови призначення 2-3 курсів лікування з інтервалом 1-2 місяці.

6. Позитивна динаміка змін показників, характеризуючих функціональний стан ПЯЛ (пероксидази, кислої фосфатази, вмісту катіонних білків, рівня NBT-тесту) та поліпшення функції яєчників, щитовидної залози і зниження рівня пролактину (при попередньому його збільшенні), в усіх випадках супроводжується клінічним видужанням або значним покращенням стану хворих з хронічними запальними захворюваннями додатків матки. При цьому найбільш доцільним є призначення натуральних адаптогенів за допомогою сакро-абдомінального електрофорезу, особливо при наявності рубцево-спаєчного хронічного сальпінгоофориту.

Список наукових робіт опублікованих за темою дисертації

Размещено на Allbest.ru