Пошук ефективних протиаритмічних засобів серед нових похідних діамінодифенілу та дибензодіазепіну

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

УДК 615.22:547.553.2

Пошук ефективних протиаритмічних засобів серед нових похідних діамінодифенілу та дибензодіазепіну

14.03.05 - фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Данильчук Ігор Віталійович

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Вінницькому державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова МОЗ України.

Захист дисертації відбудеться “__13__” жовтня 1999 року о “15” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при Інституті фармакології та токсикології АМН України (252057, м.Київ, вул. Е.Потье, 14)

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці інституту фармакології та токсикології АМН України (252057, м.Київ, вул. Е.Потье, 14)

Автореферат розісланий “10”вересня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к.б.н. І.В. Данова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для лікування порушень серцевого ритму в клінічній практиці зараз використовується досить велика група протиаритмічних засобів, які відносяться до різних класів хімічних сполук (Н.В. Каверина, 1994; М.А. Мазур, 1994; М.С. Кушаковский, 1998; М.Д. Машковский, 1998).

Однак, незважаючи на широкий вибір антиаритміків, проблема боротьби з аритміями сьогодні ще не вирішена.

Аритмія - це лише симптом, що вказує на порушення властивостей міокарду. Ці порушення можуть наступити в результаті запальних, дистрофічних, ішемічних, токсичних вражень міокарду, розладу нервової та гормональної регуляції серцевої діяльності та інших причин. Наслідком дії цих факторів є порушення нормального транспорту іонів в клітинах провідної системи серця, що приводить до розладу процесів автоматизму, збудливості, провідності імпульсів, скоротливості міокарду.

Використання сучасних протиаритмічних засобів базується на ідеї нормалізації транспорту іонів та процесів збудження і проведення імпульсів в різних відділах серця. Однак це питання вивчено ще недостатньо. А тому підбір препаратів для лікування конкретного виду аритмії грунтується в основному на емпіричному підході, проводиться часто без врахування першопричин розвитку аритмії.

Відомі протиаритмічні засоби досить часто бувають малоефективними, тому що їх дія не однакова при різних видах аритмій. Вплив антиаритміків на міокард і організм в цілому не завжди позитивний. Більшість з них проявляють негативну інотропну дію. Їх використання часто супроводжується розвитком таких важких ускладнень, як порушення провідності і навіть появою повної атріовентрикулярної блокади, розвитком серцевої недостатності високих градацій (T. Matsumoto et al., 1993; T. Nawada et al., 1994; Y. Kihara et al., 1996).

Вживання більшості протиаритмічних засобів обмежене через наявність протипоказань і велику кількість побічних ефектів (Ю.В. Аншелевич та співавт., 1982; С.В. Попов та співавт., 1990; S. Dhein et al., 1993; В.И. Денисюк та співавт., 1997), які можуть повністью знецінити основну дію препарату або привести до неможливості його використання.

Враховуючи назване вище, пошук нових високоефективних протиаритмічних препаратів залишається актуальним. На наш погляд, протиаритмічний засіб повинен проявляти позитивну політропну дію, тобто не тільки впливати на процеси збудження і провідності в серці, але й покращувати коронарний і мозковий кровообіг, проявляти антигіпоксичну і седативну властивості, бути малотоксичним, не впливати на систему зсідання крові.

Пошук нових протиаритмічних засобів ведеться серед різних класів хімічних речовин: похідних бензофурану, фенотіазину, дибензоазепіну, індолу та інших. (Б.Г. Сторожук, 1980; П.А. Галенко-Ярошевский та співавт., 1984; Н.В. Каверина, А.П. Сколдинов, 1984; З.П. Сенова та співавт., 1984; В.А. Столярчук, 1988; Е.А. Сосунов та співавт., 1990). Знайдені сполуки з протиаритмічною активністью і серед похідних дибензо[d,f][1,3]діазепіну (Т.И. Лысая, 1985). Однак в клінічну практику ні одна з них не була введена через відсутність переваг перед відомими препаратами.

В представленій роботі приводяться результати дослідження на експериментальних моделях аритмій 20 нових похідних 2,2-діамінодифенілу та дибензо[d,f][1,3]діазепіну. В доступній літературі інформація про протиаритмічну активність даних сполук не знайдена.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана дисертація є частиною планової наукової роботи кафедри фармакології Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова за 1994-98 роки по темі "Пошук біологічно активних сполук серед продуктів хімічного синтезу та поглиблене вивчення фенікаберану та бензофурокаїну" (Державний реєстраційний № 019V015832).

Мета і задачі дослідження. Виявити серед досліджуваних похідних діамінодифенілу та дибензодіазепіну сполуку з високою протиаритмічною активністью, яку можна було б рекомендувати для створення лікарської форми і всебічного вивчення в якості потенційного протиаритмічного засобу.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

1. В дослідах на мишах визначити гостру токсичність 20 нових похідних діамінодифенілу та дибензодіазепіну.

2. На моделі аконітинової аритмії визначити їх протиаритмічну активність, виявити найбільш активну сполуку.

3. Дослідити її протиаритмічні властивості на різних моделях аритмій: аконітиновій (з використанням різних доз), хлоридкальцієвій, хлоридбарієвій, строфантиновій і постішемічній реперфузійній. Співставити активність даної сполуки при кожному виді аритмій з дією відомих протиаритмічних препаратів.

4. Встановити вплив цієї сполуки на електрофізіологічні показники роботи серця і поріг фібриляції шлуночків.

5. Вивчити інші фармакологічні властивості найбільш активної сполуки, особливо ті, наявність яких є бажаними для протиаритмічного засобу: антигіпоксичну дію, вплив на мозковий та коронарний кровообіг, систему зсідання крові, місцевоанестезуючу та протисудомну активність.

6. В умовах субхронічного експерименту визначити переносимість різних доз сполуки при її тривалому введенні (1 місяць): вплив на зовнішній вигляд, поведінку тварин, смертність, функціональний стан ЦНС, периферійну кров, нирки, печінку і морфологічну структуру внутрішніх органів. Методом аналізу хромосомних аберацій дослідити мутагенну активність даної сполуки.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі представлені результати дослідження протиаритмічної активності 20 оригінальних сполук діамінодифенілу та дибензодіазепіну, які раніше в якості протиаритмічних засобів не вивчались.

Завдяки проведеним дослідженням вперше виявлена нова, досі невідома група хімічних сполук, якій притаманні протиаритмічні властивості. Серед похідних цієї групи виявлено сполуку з лабораторним шифром ВПЛ-68 (2,2-діамінодифеніл дигідрохлорид), яка своєю активністью в експериментах на тваринах переважає дію відомих протиаритмічних засобів (кордарону, лідокаїну, новокаїнаміду) на аконітиновій і хлоридбарієвій моделях аритмії і прирівнюється до них на інших моделях аритмій.

У ВПЛ-68 виявлені такі цінні для антиаритміка властивості як антигіпоксична, здатність покращувати мозковий кровообіг, місцевоанестезуюча, протисудомна дії. Сполука досить добре переноситься щурами при субхронічному введенні. Вона не проявляє мутагенної дії на клітини кісткового мозку мишей.

Приоритетність роботи підтверджена патентом України № 22175 А, МКИ 6 СО7D243/04.

Теоретичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вперше втановлені цінні фармакологічні властивості 2,2-діамінодифенілів. Проведені дослідження відкрили 2,2-діамінодифеніли як нову групу сполук, здатних проявляти сильну протиаритмічну дію, визначили їх токсичність і деякі інші позитивні фармакологічні властивості.

У 2,2-діамінодифенілів вперше виявлені антигіпоксична, протисудомна дія, позитивний вплив на мозковий кровообіг, підтвержена місцевоанестезуюча дія.

Дослідження дали змогу встановити залежність активності від хімічної структури сполук, висвітлили вплив аніонів на їх протиаритмічну активність, що може бути використано хіміками при подальшому синтезі сполук цієї групи з метою подальшого цілеспрямованого пошуку біологічно активних речовин.

Практичне значення отриманих результатів. В результаті проведених досліджень виявлена сполука з лабораторним шифром ВПЛ-68 з високою протиаритмічною активністью, яка перевершує дію відомих протиаритмічних препаратів кордарону, лідокаїну, новокаїнаміду. Сполука проявляє інші цінні властивості, малотоксична, в умовно терапевтичних дозах добре переноситься тваринами, не проявляє мутагенної активності на клітинах кісткового мозку мишей.

Отримані дані дають можливість рекомендувати хімікам розробити метод і умови заводського синтезу сполуки, а фармхімікам створити лікарську форму ВПЛ-68 з метою всебічного дослідження її в якості потенційного протиаритмічного засобу вітчизняного походження.

Впровадження в практику. Матеріали дослідження впроваджено в лекційний курс по фармакології в темах “Протиаритмічні та місцевоанестезуючі засоби” в Вінницькому і Луганскому державних медичних університетах, Дніпропетровській і Тернопільській медичних академіях.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що виносяться на захист

Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням автора. Здобувачем особисто проведено інформаційний пошук, визначення гострої токсичності сполук, дослідження протиаритмічної активності на аконітиновій, хлоридбарієвій, хлоридкальцієвій, строфантиновій, постішемічній реперфузійній моделях аритмій, вивчення протифібриляторної, місцевоанестезуючої, протисудомної, антигіпоксичної дії, впливу на коронарний і мозковий кровообіг, статистична обробка данних, оформлення дисертаційної роботи і автореферату.

Аналіз гістологічних препаратів проведено при консультації проф. В.В. Біктімірова, аналіз мутагенної активності - при консультації к.м.н. Л.А. Клімас, за що автор висловлює їм глибоку подяку.

Апробація результатів дисертації. Основні матеріали дисертації доповідались на:

-Першому національному з'їзді фармакологів України “Сучасні проблеми фармакології” (м. Полтава, 27-29 вересня 1995 р.);

-II Науково-практичній конференції лікарів територіального медичного об'єднання міської клінічної лікарні N4 (м. Вінниця, 15-16 травня 1995 р.);

-II Українській науковій конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми клінічної фармакології" (Вінниця, 6-8 жовтня 1998 р.)

- Науково-практичній конференції кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб “Актуальні проблеми терапії” (Вінниця, 24-25 лютого 1999 р.).

Публікації. По темі дисертації опубліковано 9 наукових робіт, з них 3 без співавторів.

Серед них 3 статті в провідних наукових журналах, 5 робіт в матеріалах і тезах конференцій, в тому числі з міжнародною участю, отримано 1 патент Украіни.

Структура та обєм дисертації. Матеріали дисертації викладені на 145 сторінках машинописного тексту і складаються з вступу, огляду літератури, розділу “Матеріали і методи дослідження”, 4 глав власних досліджень, заключення, висновків, списку використаної літератури, що містить 237 джерел, серед яких 101 вітчизняних та 136 іноземних авторів. Дисертація ілюстрована 9 таблицями і 19 малюнками.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Матеріалом дослідження були 20 нових сполук - похідних діамінодифенілу і дибензодіазепіну. Сполуки представляють собою різні солі 2,2-діамінодифенілу та дибензd,f1,3діазепіну. Всі сполуки синтезовані хіміками Донецького університету під керівництвом доцента В.П. Марштупи. Дослідження їх активності проведено на 558 мишах, 413 щурах, 28 морських свинках, 59 кішках, 12 кролях (всього 1070 тварин) з використанням загальноприйнятих в фармакології методів.

Гостру токсичність всіх сполук вивчали на білих мишах при внутрішньоочеревинному введенні, а токсичність ВПЛ-68 визначали також на білих щурах при внутрішньовенному введенні. Параметри гострої токсичності визначали методом Лічфільда-Уілкоксона.

Скринінгові дослідження протиаритмічної активності проводили на білих щурах з використанням аконітинової моделі аритмії. Різнопланове вивчення протиаритмічних властивостей найбільш активної сполуки ВПЛ-68 проводили згідно рекомендованих Фармкомітетом МОЗ України аконітинової, хлоридкальцієвої, хлоридбарієвої, строфантинової моделей аритмій, а протифібриляторну дію вивчали на моделі постішемічної реперфузійної фібриляції на котах і шляхом визначення порогу фібриляції шлуночків як інтактного міокарду щурів, так і на фоні ізадринового ураження.

Антигіпоксичну дію сполуки вивчали в умовах гострої гіпоксії, яку викликали перетисканням трахеї у білих щурів. За допомогою ЕКГ реєстрували тривалість скорочень серця тварин контрольної і дослідної групи. Останнім до перетискання трахеї підшкірно вводили сполуку ВПЛ-68 в дозі 20 мг/кг.

Вплив ВПЛ-68 на мозковий кровообіг досліджували на наркотизованих білих щурах методом перев'язки обох сонних артерій з наступною їх перерізкою. Через добу враховували кількість виживших тварин в контрольній групі і в групі, де попередньо підшкірно вводили ВПЛ-68.

Місцевоанестезуючу дію ВПЛ-68 вивчали на морських свинках методом Бюльбринг-Уейда.

Протисудомну дію ВПЛ-68 визначали на мишах за методом максимального електросудомного шоку.

При всіх перерахованих дослідженнях активність ВПЛ-68 порівнювали з дією відомих лікарських засобів.

Вплив сполуки ВПЛ-68 на електрофізіологічні показники роботи серця вивчали на кішках, визначаючи по ЕКГ:

- частоту скорочень серця;

- тривалість інтервалу PQ;

- тривалість електричної систоли серця (інтервалу QT);

- час відновлення функції синусового вузла;

- провідність атріовентрикулярного вузла шляхом визначення анте- і ретроградної точки Венкебаха.

Вплив ВПЛ-68 на об'ємну швидкість коронарного кровотоку та артеріальний тиск вивчали на кішках за методом Н.В. Каверіної.

Дію ВПЛ-68 на показники системи згортання крові оцінювали на білих щурах загальноприйнятими в кліниці методами.

Субхронічну токсичність і ступінь безпечності тривалого введення ВПЛ-68 вивчали на білих щурах при внутрішньоочеревинному введенні сполуки на протязі 1 місяця. Зміни в стані тварин під впливом різних доз сполуки в порівнянні з контролем визначали по схемі, рекомендованій Фармкомітетом, і за допомогою апробованих фізіологічних, біохімічних, гістологічних методів.

Для визначення мутагенної активності ВПЛ-68 використовували метод метафазного аналізу клітин кісткового мозку мишей.

Результати дослідів було піддано статистичному аналізу з використанням критерію Стюдента В випадках з альтернативним варіюванням ознак використовували формули для біноміального розподілення, нульовий (100%) ефект оцінювали за допомогою формули ван дер Вардена та точного критерію Фішера. ЛД50 і ЕД50 сполук визначали методом Лічфільда-Уілкоксона. Протиаритмічний і протисудомний індекси визначали як відношення ЛД50 до ЕД50.

Результати досліджень та їх обговорення. Гостра токсичність сполук в дослідах на мишах коливалась від 290 до 428 мг/кг. Токсичність найбільш активної сполуки ВПЛ-68 на мишах при внутрішньоочеревинному введенні склала 377,0 296,6:478,8 мг/кг, на щурах при внутрішньовенному введенні 120,0 100,0:144,0 мг/кг.

В контрольних дослідах аконітин в дозі 30 мкг/кг в 10 дослідах з 10 (100,07,65%) викликав через 1-4 хвилини після внутрішньовенного введення розвиток аритмії, яка тривала до 1 години. Вона проявлялась частою політопною груповою шлуночковою і надшлуночковою екстрасистолією, мерехтінням передсердь і шлуночків. В більшості випадків аритмія закінчувалась смертю тварин.

На аконітиновій моделі аритмії проведено скринінгове дослідження протиаритмічної активності всіх 20 сполук. Їх вводили в дозах, що складають 5% від ЛД50. Активність сполук і тривалість їх дії представлена в табл. 1.

Таблиця 1 Протиаритмічна активність похідних діамінодифенілу та дибензодіазепіну на аконітиновій моделі аритмії у щурів, Мm

Шифр сполуки	Доза, мг/кг	Кількість дослідів	Частота відновлення синусового ритму	Тривалість відновлення синусового ритму, хв
			абсолютна	%
ВПЛ-69	20	7	6	85,713,23*	5,42,19
ВПЛ-35	20	7	7	100,09,93*	1,90,32
ВПЛ-68	19	10	10	100,07,65*	34,08,12
ВПЛ-30	18	7	7	100,09,93*	13,76,24
ВП-65	16	7	6	85,713,23*	12,66,41
ВПЛ-27	15	7	6	85,713,23*	7,91,82
ВТ-13	20	7	4	57,118,71*	1,00,39
ВПЛ-32	15	7	7	100,09,93*	11,12,92
ВТ-14	18	7	7	100,09,93*	15,45,65
ВП-66	16	7	7	100,09,93*	3,41,06
ВПЛ-92	15	7	7	100,09,93*	8,32,94
ВПЛ-64	15	5	4	80,017,89*	0,90,24
ВАВ-11	20	5	2	40,021,91	0,30,2
ВАВ-8	17	5	0	0,012,37	0
ВПЛ-107	15	5	2	40,021,91	0,40,29
ВПЛ-76	20	5	2	40,021,91	0,30,15
ВПЛ-63	18	5	1	20,017,89	0,10,1
ВЖ128	20	5	1	20,017,89	0,20,2
ВАВ-65	15	5	0	0,012,37	0
АВ-48	19	5	0	0,012,37	0

Примітка: знаком * позначена достовірна різниця з контролем (P0,05).

З 20 досліджуваних сполук 12 проявили здатність купірувати аконітинову аритмію. Серед них більшу активність проявили сполуки ВПЛ-68, ВПЛ-35, ВПЛ-30, ВПЛ-32, ВТ-14, ВП-66, ВПЛ-92. Вони купірували аритмію в 100% дослідів. Дещо менший ефект проявляли сполуки ВПЛ-69, ВП-65, ВПЛ-27, ВТ-13 і ВПЛ-64. Вони купірували аритмію в 57-85% дослідів. Всі вище перераховані сполуки є різними солями 2,2-діамінодифенілу. Серед них по тривалості дії найбільш активною виявилась сполука ВПЛ-68. Її протиаритмічний ефект продовжувався в середньому 34,08,12 хв. Тривалість дії інших сполук була значно меньшою. Похідне 2,2-діамінодіфенілу під лабораторним шифром ВАВ-11 і всі досліджувані сполуки дибензодіазепіну проявляли статистично незначимий ефект.

Найбільш активна сполука ВПЛ-68 була досліджена на аконітиновій моделі аритмії в різних дозах: 9,5; 4,7 і 1 мг/кг. Вони становлять приблизно 8, 4 і 1% ЛД50 для щурів. Виявилось, що навіть в дозі 1 мг/кг ВПЛ-68 в 100% дослідів короткочасно купірувала аконітинову аритмію (табл. 2). У всіх випадках ефект розвивався в кінці внутрішньовенного введення сполуки або на першій хвилині після її введення. Тривалість дії ВПЛ-68 була прямо пропорційна дозі і змінювалась від 1-5 хвилин при дозі 1 мг/кг до 90 хвилин при дозі 19 мг/кг. При введенні дози 9,5 мг/кг ефект тривав в середньому 15,74,14 хв.

Таблиця 2 Протиаритмічна активність ВПЛ-68, кордарону, лідокаїну та новокаїнаміду на аконитиновій моделі аритмії у щурів, Мm

Шифр сполуки	Доза, мг/кг	Кількість дослідів	Частота відновлення синусового ритму	Тривалість відновлення синусового ритму, хв
			абсолютна	%
ВПЛ-68	19	10	10	100,07,65*	34,08,12*
	9,5	10	10	100,07,65*	15,74,14*
	4,7	10	10	100,07,65*	5,40,73*
	1	10	10	100,07,65*	2,10,51
Кордарон	10	10	3	30,012,71	1,00,56
Лідокаїн	10	10	3	30,012,71	0,90,48
Новокаїнамід	20	10	4	40,013,58	1,70,84

Примітка: знаком * позначена достовірна різниця з кордароном, лідокаїном, новокаїнамідом (P0,01).

Середня ефективна доза (ЕД50) ВПЛ-68, яка нормалізувала порушений аконітином ритм серця на період більше 5 хв, дорівнювала 2,5 [0,966,50] мг/кг, що становить 2% від ЛД50 сполуки для щурів. Протиаритмічний індекс ВПЛ-68 дорівнює 48.

По протиаритмічній активності на аконітиновій моделі аритмії ВПЛ-68 перевершувала дію кордарону і лідокаїну (10 мг/кг), які у 3 випадках із 10, та новокаїнаміду (20 мг/кг), який у 4 випадках із 10, тільки короткочасно відновлювали порушений аконітином ритм серця.

В дослідах з попередженням виникнення аконітинової аритмії встановлено, що ВПЛ-68 в дозі 19 мг/кг, введена за 2-5 хвилин до аконітину затримує розвиток аконітинової аритмії в середньому на 10 хвилин, тоді як в контрольних дослідах аконітинова аритмія розвивалась на 1 - 4 хвилині. Збільшення дози сполуки до 40 мг/кг віддаляло розвиток аритмії в середньому на 22 хвилини, при цьому в 2 випадках з 5 аритмія взагалі не виникла.

Таким чином, ВПЛ-68 на аконітиновій моделі аритмії проявляє сильний, стабільний і досить тривалий протиаритмічний ефект. По активності і тривалості дії вона значно перевершує відомі протиаритмічні засоби кордарон, лідокаїн і новокаїнамід. Сполука здатна не тільки купірувати аконітинову аритмію, а і віддаляти час її виникнення.

Висока активність ВПЛ-68 на аконітиновій моделі аритмії спонукала до вивчення її активності на інших моделях аритмій і дослідження других фармакологічних властивостей.

В контрольних дослідах швидке внутрішньовенне введення щурам 10% розчину кальцію хлориду в дозі 2,2 мл/кг через 5-10 секунд в 10 дослідах з 10 (100,07,65%) викликало розвиток аритмії, яка переходила в фібриляцію шлуночків і в більшості дослідів закінчувалась загибелю тварин на протязі 1 хвилини.

Профілактичне внутрішньовенне введення сполуки ВПЛ-68 в дозі 30 мг/кг попереджало розвиток аритмії в 5 випадках із 7 (в 71,414,3%). В дозі 20 мг/кг подібний ефект був виявлений лише в 2 випадках з 8 (25,013,05%), а в дозі 10 мг/кг в 1 досліді з 8 (12,59,97%). Кордарон (10 мг/кг) попереджав розвиток аритмії в 4 дослідах з 10 (40,013,56%), а лідокаїн в 3 дослідах з 10 (30,012,71%).

Отримані результати свідчать про те, що ВПЛ-68 в дозах 10 і 20 мг/кг мало впливає на розвиток хлоридкальцієвої аритмії і лише в дозі 30 мг/кг проявляє протиаритмічний ефект (P0,05). Ефективність препаратів порівняння кордарону і лідокаїну теж була незначною.

Як відомо, хлоридбарієва модель порушень серцевого ритму проводиться на кролях без застосування наркозу в умовах вільної поведінки тварини, що дає можливість виключити вплив наркозу на міокард. В ході дослідів тварини, як правило, залишаються живими, їх через 7-10 днів можна використовувати для повторних досліджень.

Внутрішньовенно введена кролям сполука ВПЛ-68 в дозі 10 мг/кг через 1-4 хвилини після розвитку хлоридбарієвої аритмії відновлювала початковий синусовий ритм у всіх 7 тварин, тобто в 100,09,93% дослідів. Взяті для порівняння кордарон (5 мг/кг) і лідокаїн (10 мг/кг) проявляли ефект в 6 дослідах з 10 (60,013,59%).

Отже сполука ВПЛ-68 на хлоридбарієвій моделі аритмії проявляє протиаритмічну дію, яка перевершує активність лідокаїну і кордарону (P0,05),

В контрольних дослідах Строфантин-К викликав розвиток аритмії у вигляді надшлуночкової і шлуночкової екстрасистолії, пароксизмальної шлуночкової тахікардії, яка продовжувалась 13,03,63 хвилин, закінчувалась появою ідіовентрикулярного ритму і загибелю тварин. ВПЛ-68 в дозі 10 мг/кг відновлювала порушений строфантином ритм серця на 11,03,63 хвилин у 4 випадках із 7, тобто у 57,015,66% дослідів (P0,05). Дія сполуки розвивалась через 4-5 хвилин після введення. Загалом вплив ВПЛ-68 на строфантинову аритмію можна визначити як помірний.

В контрольних дослідах на моделі постішемічної реперфузійної аритмії раптове відновлення кровообігу в ішемізованому міокарді кішок викликало на протязі перших 5 хвилин фібриляцію шлуночків серця в 8 випадках з 10 (80,0±12,65%). Сполука ВПЛ-68, введена за 5 хвилин до розпуску лігатури в дозі 10 мг/кг, попереджувала розвиток фібриляції шлуночків в 7 випадках з 10, тобто в 70,012,71% дослідів. З них у 3 тварин реперфузія проходила без порушень ритму серця з поступовим зникненням проявів ішемії, а в 4 дослідах після розпуску лігатури розвивалась короткочасна аритмія у вигляді шлуночкової екстрасистолії і пароксизмальної шлуночкової тахікардії, але фібриляція шлуночків при цьому не виникала. У однієї тварини шлуночкова екстрасистолія і пароксизмальна шлуночкова тахікардія виникла під час ішемії ще до розпуску лігатури і була купірувана введенням ВПЛ-68. Кордарон (5 мг/кг) попереджав розвиток фібриляції шлуночків в 3 випадках з 6 (50,016,6%), а лідокаїн (10 мг/кг) в 3 випадках з 5 (60,017,3%) дослідів.

Таким чином, на моделі постішемічної реперфузійної аритмії ВПЛ-68 проявляє достовірну протиаритмічну дію (P0,05), яка прирівнюється до дії кордарону і лідокаїну.

Під впливом ВПЛ-68 (10 мг/кг) збільшувався (Р0,05) поріг фібриляціі шлуночків у інтактних щурів з 2,870,26 В до 4,130,40 В (збільшення на 43%), але дія сполуки була короткочасна. Введення ВПЛ-68 (10 мг/кг) на фоні ізадринового ураження міокарду збільшувало (Р0,01) знижений ізадрином поріг фібриляції шлуночків з 1,900,15 до 3,500,43 В (збільшення на 84%), на першій хвилині після введення (табл. 3). Через 5 хвилин після введення сполуки поріг фібриляції шлуночків збільшувався (Р0,01) до 3,900,64 В (збільшення на 105,3%), однак через 15 хвилин підвищення складало лише 47,4%. Взятий для порівняння лідокаїн в дозі 10 мг/кг зразу після введення підвищував (Р0,001) знижений ізадрином поріг фібриляції шлуночків з 2,930,37 до 6,930,82 В (на 136,5%), через 5 хвилин поріг рівнявся 7,210,82 В (підвищення на 146%), через 15 хвилин на - 6,430,92 В (збільшення на 119,5%).

Таблиця 3 Вплив ВПЛ-68 і лідокаїну на поріг фібриляції шлуночків при ізадриновому ураженні міокарду, Мm

Назва сполуки і доза	n	Поріг фібриляції шлуночків, В
		вихідний	через 15 хв після введення ізадрину	після введення сполуки
				на 1 хв	на 5 хв	на 15 хв
ВПЛ-68, 10 мг/кг	10	3,550,32	1,900,15 Р0,001 -46,5%	3,500,43 Р0,01 +84,2%	3,900,64 Р0,01 +105,3%	2,800,32 Р0,05 +47,7%
Лідокаїн, 10 мг/кг	7	4,430,15	2,930,37 Р0,02 -33,9%	6,930,82 Р0,001 +136,5%	7,210,82 Р0,001 +146,0%	6,430,92 Р0,01 +119,5%

Примітка: знаком + позначено збільшення, знаком - зменшення порогу фібриляції шлуночків.

Таким чином, ВПЛ-68 в дозі 10 мг/кг підвищував знижений ізадрином поріг фібриляції шлуночків (P0,01), але по ефективності поступався лідокаїну.

ВПЛ-68 в дозі 10 мг/кг достовірно (Р0,05) зменшує частоту серцевих скорочень (ЧСС) з початкових 18813,15 до 14310,28 (на 23,9%) і збільшує (Р0,05) час відновлення функції синусового вузла (ЧВФСВ) з 0,380,024 до 0,490,044 (на 28,9%). Під впливом сполуки проявлялась тенденція до зменшення провідності атріо-вентрікулярного вузла на 12,8% і ретроградного проведення через атріо-вентрикулярний вузол на 20,9% (табл. 4). Отримані результати можуть свідчити про здатність ВПЛ-68 пригнічувати синусовий вузол. Така властивість сполуки може бути використана при лікуванні синусових аритмій. В той же час при синдромі слабкості синусового вузла сполуку необхідно використовувати з обережністю.

Таблиця 4 Вплив ВПЛ-68 (10 мг/кг) на електрофізіологічні показники роботи серця кішок, Мm

Показник	n	Вихідні дані	Через 15 хв після введення ВПЛ-68	Різниця даних в %
ЧСС	7	188,0±13,15	143,0±10,28*	-23,9%
Інтервал PQ, с	7	0,067±0,003	0,074±0,008	+ 10%
Інтервал QT, с	7	0,22±0,008	0,27±0,024	+22,7%
ЧВФСВ, с	7	0,38±0,024	0,49±0,044*	+28,9%
Точка Венкебаха	7	334,0±13,91	291,0±19,66	-12,8%
Ретроградна точка Венкебаха	5	286,0±21,52	246,6±30,47	-20,9%

Примітка: знаком - позначено зменшення показника, знаком + збільшення, знаком * - достовірна різниця з вихідними даними (Р<0,05)

Під впливом ВПЛ-68 (10 мг/кг) артеріальний тиск короткочасно зменшувався на 17,784,49 мм рт. ст., об'ємна швидкість коронарного кровотоку зменшувалась на 5 хв, з 6,01,15 мл/хв до 5,01,39 мл/хв, а потім збільшувалась на 10 і 30 хв, відповідно до 6,651,99 і 7,22,60 мл/хв, однак всі ці зміни були статистично незначимі (Р0,5). В окремих випадках, коли артеріальний тиск не зменшувався, коронарний кровоток збільшувався в 1,5-2,9 раза.

В умовах гострої гіпоксії викликаної перетисканням трахеї, ВПЛ-68 (20 мг/кг) збільшує час час електрофізіологічної активності серця щурів з 9,3 7,59:11,01 хв до 11,5 10,04:12,96 хв.

Такі дані свідчать про те, що по відношенню до провідної системи серця ВПЛ-68 проявляє антигіпоксичну дію. Дана дія сполуки дуже важлива для потенційного протиаритмічного засобу. Збільшення під впливом ВПЛ-68 часу, на протязі якого спостерігається електрична активність серця в умовах гострої гіпоксії в сукупності з вираженою протифібриляторною дією, дає можливість активно використовувати дану сполуку для проведення реанімаційних заходів. Подовження терміну електричної активності провідної системи серця під час реанімації збільшує шанси на відновлення ритму та механічної активності серця.

Сполука ВПЛ-68 (20 мг/кг) покращує мозковий кровообіг, збільшуючи виживання щурів при перевязці обох сонних артерій з 20,012,65% до 80,012,65% (P0,01).

ВПЛ-68 в дозах, що становлять 7,5 - 30% від ЛД50, проявляє протисудомну дію, попереджуючи розвиток екстензій задніх кінцівок у мишей на моделі максимального електросудомного шоку. Її ЕД50 складає 46,06,09 мг/кг, протисудомний индекс - 8,19. По протисудомній активності ВПЛ-68 дещо переважає фенобарбітал, протисудомний індекс якого, за даними Т.В. Таратути (1983), становить 6,42.

Розчин сполуки ВПЛ-68 в 0,25% концентрації викликає у морських свинок інфільтраційну анестезію тривалістью 35-64 хвилини. Індекс анестезії сполуки складає 51,04,11. Взятий для порівняння новокаїн, у тій же концентрації, викликає у цих же тварин приблизно таку ж анестезію. Індекс анестезії новокаїна становить 46,02,16.

Сполука ВПЛ-68, введена за 30 хвилин до забору крові в дозі 30 мг/кг підшкірно, не змінює показників згортання крові щурів.

ВПЛ-68 - малотоксична сполука. В дозах 5 і 10 мг/кг сполука добре переноситься щурами і мишами при внутрішньоочеревинному введенні на протязі 1 місяця. Вона не викликає загибелі тварин, не змінює їх зовнішнього вигляду, не проявляє суттєвого впливу на функціі ЦНС, печінки та гістоструктуру внутрішніх органів. Такі дози викликають лише повнокрів'я міокарду, легень, печінки, нирок, селезінки, збільшення в останній лімфоїдних фолікулів, розширення Т і В зон з проліферацією лімфоцитів, збільшення діурезу і ШОЕ. Збільшення дози ВПЛ-68 до 40 мг/кг (10% від ЛД50) при тривалому введенні викликає пригнічення ЦНС, зменшує діурез, змінює рН сечі, впливає на ендокринну систему (збільшується гексоза сечі), на ліпідний обмін (знижується рівень холестерину), впливає на гістоструктуру печінки (розвивається жирова дістрофія), прискорює ШОЕ. Однак ця доза ще не викликає некротичних змін в органах, не призводить до загибелі тварин. ВПЛ-68 не проявляє кумулятивної дії, не викликає хромосомних аберацій на клітинах кісткового мозку мишей.

ВИСНОВКИ

1. Вперше встановлено, що 2,2-діамінодифеніли здатні проявляти виражену протиаритмічну дію. Досліджувані похідні дибензодіазепіну як протиаритміки виявились малоактивними.

2. Найбільш сильну протиаритмічну дію серед діамінодифенілів проявляє сполука під лабораторним шифром ВПЛ-68. Вона в 100% дослідів купірує аконітинову аритмію в мінімальній дозі, яка становить лише 1% від ЛД50. Її протиаритмічний індекс дорівнює 48. За протиаритмічною активністю сполука значно переважає дію: кордарону, лідокаїну і новокаїнаміду.

3. Сполука ВПЛ-68 в дозі 10 мг/кг в 100% дослідів відновлює синусовий ритм при хлоридбарієвій аритмії, перевершуючи дію кордарону і лідокаїну, проявляє протиаритмічну дію на строфантиновій моделі аритмії. В дозі 30 мг/кг проявляє активність на хлоридкальцієвій моделі аритмії.

4. У ВПЛ-68 виявлена виражена протифібриляторна дія. На моделі постішемічної реперфузійної аритмії вона попереджує розвиток фібриляції шлуночків в 70,012,71% дослідів, в той час, як кордарон ефективен в 50,016,6%, а лідокаїн в 60,017,3%. ВПЛ-68 збільшує поріг фібриляції шлуночків як інтактного міокарду, так і на фоні ізадринового ураження.

5. Сполука ВПЛ-68 проявляє антигіпоксичну дію по відношенню до серця, подовжуючи час електрофізіологічної активності серця в дослідах з перетисканням трахеї. покращує мозковий кровообіг, збільшуючи кількість тварин, які вижили в умовах гіпоксії мозку, викликаної перев'язкою обох загальних сонних артерій.

6. У ВПЛ-68 виявлена протисудомна дія, що прирівнюється до фенобарбіталу, і місцевоанестезуюча дія, яка співставляється з новокаїном.

7. ВПЛ-68 належить до групи малотоксичних сполук. В дозах 1,25-2,5% ЛД50 сполука добре переноситься щурами при внутрішньоочеревинному введенні на протязі 1 місяця, не впливає на гістоструктуру внутрішніх органів. Вона не діє на систему згортання крові, в дозі 10% від ЛД50 не проявляє мутагенної активності на клітини кісткового мозку мишей.

8. Сполука ВПЛ-68 перспективна для створення в заводських умовах лікарської форми і проведення широких доклінічних досліджень її в якості потенційного високоефективного протиаритмічного засобу.

токсичний діамінодифенол серце

СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Данильчук І.В. Пошук протиаритмічних засобів серед похідних діамінодифенілу та дибензодіазепіну // Ліки.- 1997.- № 6.- С. 79 - 82.

2. Данильчук І.В. Фармакологічні властивості нової потенційної антиаритмічної сполуки ВПЛ-68 // Ліки.- 1998.- № 3.- С.67 - 69.

3. Данильчук І.В., Біктіміров В.В., Данильчук В.В. Дослідження субхронічної токсичності сполуки ВПЛ-68, яка проявляє сильну протиаритмічну дію // Ліки.- 1998.- № 5.- С.19.-.24.

4. Пат. 22175 А Україна, МПК 6 С О7 D 243/04. Протиаритмічний та протисудорожний засіб / Столярчук О.О., Данильчук В.В., Данильчук І.В., Марштупа В.П., Плескушкіна О.І.- № 94096938; Заявл. 13.09.94; Опубл. 30.06.98; Офіц. бюл. № 3.-С.3.1.134.

5. Столярчук А.А., Данильчук І.В., Данильчук В.В. К вопросу изыскания новых противоаритмических средств // II Українська наукова конференція з міжнародною участю "Актуальні проблеми фармакології".- Вінниця: Нілан-ЛТД.- 1998.- С. 170 - 171.

6. Данильчук І.В. Новое противоаритмическое средство / 60 років Українському НДІ ім. М.Д. Стражеско. Матеріали V конгресу кардіологів України 12 - 14 травня 1997 р.// Український кардіологічний журнал.- 1996.- додаток до N 3.- С. 169.

7. Данильчук І.В., Данильчук В.В. Протиаритмічна активність деяких похідних дибензодіазепіну і діамінодифенілу // Матеріали та тези доповідей II Науково-практичної конференції лікарів територіального медичного об'єднання міської клінічної лікарні N4 (15-16 травня 1995 р.) Вінниця.- 1995.- С. 26 - 7.

8. Данильчук І.В., Столярчук О.О., Данильчук В.В. Протиаритмічні властивості деяких похідних дибензодіазепіну і діамінодифенілу / Матеріали I національного з'їзду фармакологів України. Сучасні проблеми фармакології.- Київ.- 1995. - С. 14 - 15.

9. Данильчук І.В., Столярчук О.О. Антигіпоксична дія потенційного протиаритмічного засобу ВПЛ-68 / Актуальні проблеми медицини. Матеріали та тези конференції, присвяченої 50 - річчю утворення Вінницького обласного госпіталю інвалідів війни (17-18 квітня 1996 р.) Вінниця-1996.- С. 37 - 38.

Размещено на Allbest.ru

...