Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ.П.Л. ШУПИКА

ДИНАМІКА КЛІНІКО-МОРФОЛОГІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ У ХВОРИХ НА ВИРАЗКОВУ ХВОРОБУ ДУОДЕНАЛЬНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ПІД ВПЛИВОМ КОМПЛЕКСНОГО ПАТОГЕНЕТИЧНОГО ЛІКУВАННЯ

14.01.02 - внутрішні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ЗАГОРУЙКО Желміра Володимирівна

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: доктор медичних наук, професор ХАРЧЕНКО Наталія Вячеславівна, завідувач кафедри гастроентерології та дієтотерапії Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор медичних наук, професор ЛИСЕНКО Григорій Іванович, завідувач кафедри сімейної медицини Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України

доктор медичних наук, професор СВІНЦИЦЬКИЙ Анатолій Станіславович, завідувач кафедри госпітальної терапії №2 Національного медичного університету ім.О. О. Богомольця МОЗ України

ПРОВІДНА УСТАНОВА: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра госпітальної терапії № 1

Захист відбудеться " 23 " грудня 1998 р. о 11-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 при Київській медичній академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України (254 112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України (254 112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9)

Автореферат розіслано " 21 " листопада 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доцент Романенко О.І.

Загальна характеристика роботи

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ. На сучасному етапі запропонована велика кількість засобів та методів лікування виразкової хвороби (ВХ). Проте питання про ефективність застосовуємої терапії залишається відкритим і пошук сучасних, більш ефективних препаратів та схем лікування загострень ВХ, профілактики рецидивів є актуальним і в нинішній час (В.Х. Василенко и соавт., 1987; Г.И. Бурчинский, 1990; В.Т. Ивашкин и соавт,. 1990; П.Я. Григорьев и соавт., 1995; И.И. Дегтярева, Н.В. Харченко, 1995; Н.В. Харченко, 1997; J. H. Levis, 1996).

Ефективним може вважатися тільки такий засіб лікування хворих на ВХ, використання якого швидко усуває симптоми загострення, забезпечує активне загоювання виразки, не призводить до утворення грубої рубцевої деформації, а також попереджає розвиток рецидивів захворювання (Ф.И. Комаров и соавт., 1995; J. E. McGuigan, 1996). Враховуючи різноманітність етіологічних факторів та складність патогенезу ВХ, найбільш ефективним є використання комплексного лікування із застосуванням різних препаратів.

Сучасна терапія ВХ повинна бути патогенетично обгрунтованою та спрямованою на зниження агресивних і підвищення захисних факторів шлункового соку, стимулювання резистентності слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки, нормалізацію процесів перекисного окислення ліпідів, які в значній мірі визначають цілісність клітинних мембран, елімінацію хелікобактерної інфекції, відновлення порушеної нейрогуморальної регуляції.

Велика кількість лікарських засобів з різними механізмами дії, численна література, що свідчить про ефективність нових фармакологічних препаратів, а також потреба індивідуального підбору лікувальних засобів та комплексів для кожного хворого визначають необхідність подальшого пошуку та вивчення ефективності різних препаратів та лікувальних комплексів, які використовуються з метою досягнення ремісії та попередження рецидивів. В нинішній час лікувальні заходи при ВХ можна умовно поділити на дві групи: по-перше, спрямовані на рубцювання виразкового дефекту, по-друге, направлені на ерадикацію хелікобактерної інфекції, а отже, і попередження рецидивів (А.С. Логинов и соавт., 1993; Н.В. Харченко и соавт., 1993-1998; І.С. Чекман, 1996; А.А. Шептулин, 1996).

Виявлення хелікобактерної інфекції як однієї з етіологічних ланок ВХ привело до необхідності пошуку засобів та методів лікування, спрямованих на усунення цієї інфекції у хворих на ВХ. За даними П.Я. Григорьева (1996), хелікобактерна інфекція виявляється в 80-95% випадків у хворих на ВХ дуоденальної локалізації. Сучасна ефективна терапія ВХ неможлива без усунення хелікобактерної інфекції у випадку її знаходження в слизовій оболонці гастродуоденальної зони (С.В. Мирошниченко, 1997; В.Г. Передерий и соавт., 1997).

Нинішнім часом Європейським товариством гастроентерологів визнана найбільш ефективною потрійна терапія ВХ, асоційованої з Helicobacter pylori, до складу якої включають антибіотики, метронідазол та препарати вісмуту (G. N. J. Tytgat, 1995; S. Tefera et al., 1996). Також деякі автори рекомендують додаткове застосування блокаторів протонної помпи (W. A. De Boer et al., 1995).

Одним із ефективних протихелікобактерних препаратів є гастростат (фірма Stephen Hunter Ltd., Австралія), який містить в собі діцитрат вісмуту, тетрацикліну гідрохлорид та метронідазол.

На сучасному етапі чималий інтерес викликає застосування не тільки традиційних противиразкових засобів (антациди, Н2-блокатори рецепторів гістаміну), але й препаратів, нормалізуючих показники гуморального і клітинного імунітету, процеси вільнорадикального окислення мембран фосфоліпідів. Порушення цих процесів може бути причиною цілого комплексу патологічних змін, що призводять до метаболічних порушень на рівні клітини (И.И. Дегтярева и соавт., 1991; В.П. Морозов и соавт., 1992; Е.Е. Петров, 1996; Я.С. Циммерман, Л.В. Михайловская, 1996; O.I. Aruoma et al., 1991).

Певний інтерес викликає використання сучасних вітчизняних препаратів, в тому числі й ліпосомальної форми фосфатиділхоліну - ліпіну в комплексній терапії хворих на ВХ (Ю.И. Несытова и соавт., 1990; А.В. Стефанов и соавт., 1990; A.I. Soloviev et al., 1993).

Одним із критеріїв ефективності лікування є швидке рубцювання виразкового дефекту, а також якість рубця, що утворився, бо відомо, що часте утворення грубих рубців внаслідок загострення ВХ призводить до вираженої деформації шлунка та цибулини дванадцятипалої кишки, а в частині випадків й до необхідності хірургічного лікування.

Необхідність індивідуального підбору лікувальних комплексів диктується ще й тим, що препарати різних фармакологічних груп, які застосовуються при ВХ, по-різному впливають на кислотність шлункового вмісту. Як відомо, для рубцювання виразкового дефекту необхідно створення рН в тілі шлунка від 3.8 до 4.2 на протязі доби.

Даного значення рН у більшості хворих вдається досягнути, використовуючи адекватні дози антацидів, Н2-блокаторів рецепторів гістаміну, а в деяких випадках виправдане й доцільне застосування блокаторів протонної помпи. Наведені дані обгрунтовують необхідність індивідуального підбору препаратів за допомогою добового моніторування рН в тілі шлунка.

Таким чином, незважаючи на наявність численних даних, які стосуються лікування хворих на виразкову хворобу, результати лікування не завжди задовільні, недостатньо добре вивчений вплив сучасних противиразкових, протихелікобактерних, антиоксидантних препаратів та їх комбінацій на клініко-ендоскопічну динаміку, коефіцієнти агресії та захисту шлункового соку, перекисне окислення ліпідів і процеси рубцювання, а також недостатньо розроблений диференційований підхід до призначення сучасних лікувальних комплексів в залежності від особливостей перебігу ВХ, що і зумовило необхідність виконання даної дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертація виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри гастроентерології та дієтотерапії Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика (номер Державної реєстрації теми ИА01003065).

МЕТА І ЗАДАЧІ ДОСЛІДЖЕННЯ: Метою дослідження стало поліпшення результатів лікування виразкової хвороби та якості загоювання виразкового дефекту, а також обгрунтування рекомендацій по диференційованому призначенню різних лікувальних комплексів в залежності від особливостей перебігу захворювання.

Задачі дослідження:

1. Вивчити вплив сучасних медикаментозних комплексів на динаміку клінічних та ендоскопічних показників у хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації.

2. Вивчити вплив сучасних антацидних та антисекреторних препаратів (алюмагель Д, раніберл, омепразол), а також ліпіну на кислотоутворюючу функцію шлунка за даними добового моніторування рН в тілі шлунка, підібрати оптимальну дозу препаратів, а також вивчити співвідношення агресивних і захисних факторів у порожнині шлунка та динаміку показників рН під впливом курсового лікування різними медикаментозними комплексами.

3. Порівняти динаміку рівня перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) у хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації під впливом різних лікувальних комплексів.

4. Провести вивчення біоптатів слизової оболонки (СО) антрального відділу шлунка на предмет виявлення хелікобактерної інфекції у обстежених хворих, оцінити ефективність використання гастростату та віддалені результати у хелікобактерпозитивних пацієнтів після курсового лікування.

5. Провести порівняльне вивчення морфологічної структури рубця у хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації в залежності від використання різних лікувальних комплексів.

НАУКОВА НОВИЗНА ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Знайшло подальший розвиток підтвердження необхідності індивідуального підбору дози сучасних антисекреторних препаратів на основі цілодобового моніторування рН в тілі шлунка в залежності від похідних даних шлункової секреції. Вперше показано, що вітчизняний антацидний препарат алюмагель Д має значну протикислотну дію і сприяє зменшенню проявів ВХ. Вперше використані в складі лікувального комплексу у хворих на виразкову хворобу антацид алюмагель Д, Н2-блокатор рецепторів гістаміну раніберл, вітчизняний ліпосомальний препарат лецитину ліпін та вивчена їх ефективність.

Вперше показано, що ліпін виявляє нормалізуючий вплив на процеси перекисного окислення ліпідів за показниками концентрації малонового діальдегіду в крові хворих на виразкову хворобу і сприяє більш швидкому рубцюванню виразкового дефекту.

Показана ефективність використання гастростату у хелікобактерпозитивних хворих і відсутність хелікобактерної інфекції після проведення курсу лікування цим препаратом. Визначено, що використання омепразолу у хелікобактерпозитивних хворих не сприяє зменшенню ступеня обсемінення Helicobacter pylori.

Вперше на основі морфологічного вивчення рубця у хворих на виразкову хворобу показано, що використання ліпіну сприяє утворенню більш ніжної рубцевої тканини у вигляді тонких фуксинофільних волокон, в той час як використання омепразолу призводить до утворення грубого рубця за рахунок склерозу строми.

виразкова хвороба клінічний морфологічний

Вперше був проведений аналіз віддалених наслідків лікування хворих на ВХ запропонованими комплексами.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

Використання внутрішньошлункового моніторування рН дозволило впровадити метод підбору дози сучасних антисекреторних препаратів з урахуванням різної сили їх протикислотної дії для кожного конкретного хворого.

Встановлена здібність сучасного антацидного препарату алюмагелю Д покращувати або нормалізовувати показники рН шлункового соку, а також спроможність сучасних антисекреторних препаратів (раніберл, омепразол) покращувати або нормалізовувати співвідношення показників коефіцієнтів агресії та коефіцієнтів захисту шлункового соку.

Показана висока ефективність ліпосомального препарату фосфатиділхоліну - ліпіну, що проявляється в нормалізуючому впливі на рівень перекисного окислення ліпідів та скороченні термінів рубцювання виразкового дефекту у хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації.

Розроблена схема диференційованого лікування виразкової хвороби в залежності від виявлення хелікобактерної інфекції. При виявленні Helicobacter pylori (НР) більш значна ефективність лікування спостерігалася у хворих, які отримували Н2-блокатор рецепторів гістаміну раніберл та комбінований препарат гастростат. Використання омепразолу не приводить до ерадикації хелікобактерної інфекції, що свідчить про доцільність призначення його лише разом з антибактеріальними препаратами у хелікобактерпозитивних хворих.

На підставі вивчення морфологічної характеристики рубця виявлено, що використання антацидів, Н2-блокаторів й особливо ліпіну сприяє утворенню ніжної рубцевої тканини, в той час як застосування омепразолу призводить до утворення грубого рубця.

Доцільність індивідуального підбору лікувальних комплексів, розроблених нами, підтверджена аналізом віддалених результатів лікування хворих на виразкову хворобу. Рецидив захворювання у випадку ерадикації хелікобактерної інфекції мав місце лише у 3,6% випадків на протязі року.

Матеріали дисертації, а саме схема диференційованого лікування хворих на виразкову хворобу в залежності від особливостей перебігу захворювання були впроваджені в роботу відділення гастроентерології клінічної лікарні №8 м. Києва, терапевтичного відділення філії госпіталю ВМУ СБ України, стаціонарного відділення Бориспільської центральної районної лікарні Київської області, терапевтичного відділення центральної районної лікарні м. Бобровиця Чернігівської області, про що свідчать акти впровадження.

ОСОБИСТИЙ ВНЕСОК ЗДОБУВАЧА

Внесок автора для одержання наукових результатів є основним і полягає у виборі обсягу та методів досліджень, постановці мети та формулюванні задач, обстеженні хворих, обгрунтуванні та проведенні комплексного лікування, узагальненні та статистичній обробці результатів досліджень, підготовці матеріалів до публікацій та оформленні роботи. Автором розроблені лікувальні комплекси для терапії виразкової хвороби, дана оцінка віддалених результатів лікування різними медикаментозними комплексами, впроваджено застосування нових вітчизняних препаратів - алюмінієво-магнієвого антациду алюмагелю Д та ліпосомального препарату ліпіну.

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні результати дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на науково-практичній конференції "Казуїстика, апаратні та інструментальні методи діагностики та лікування захворювань людини" (Ужгород, 1996); науково-практичній конференції "Досягнення сучасної фармації в медичну практику" (Харків, 1996); Другому Російському Гастроентерологічному Тижні (Москва, 1996); Другому національному конгресі анестезіологів України (Харків, 1996); III конференції гастроентерологів Збройних сил України "Досягнення сучасної медицини у діагностиці, лікуванні та реабілітації гастроентерологічних хворих” (Вінниця, 1997); Другому Українському тижні гастроентерологів (Дніпропетровськ, 1997); Республіканській науково-практичній конференції "Досягнення та невирішені питання гастроентерології" (Харків, 1998).

ПУБЛІКАЦІЇ ПО ТЕМІ ДИСЕРТАЦІЇ

По темі роботи опубліковано 11 наукових робіт, в тому числі 4 в профільних наукових журналах України, 2 - в збірниках наукових робіт, 5 - в тезах науково-практичних конференцій.

ОБСЯГ І СТРУКТУРА РОБОТИ

Дисертація складається з вступу, 6 розділів (огляд літератури, матеріали і методи, дослідження клініко-ендоскопічної динаміки, рівня та співвідношення факторів агресії та захисту шлункового соку, процесів перекисного окислення ліпідів та динаміки морфологічних показників), заключної частини, висновків, списку використаних джерел. Дисертація викладена на 137 сторінках машинописного тексту, містить 11 таблиць, 5 малюнків, 5 фотографій. Список літератури містить 133 вітчизняних і 78 закордонних джерел.

Зміст роботи

Матеріал і методи досліджень.

В основу цієї роботи покладені результати обстеження 118 хворих на виразкову хворобу з локалізацією виразки в цибулині дванадцятипалої кишки (ДПК) (70 чоловіків і 48 жінок), більшості хворих було від 30 до 55 років.

У 114 хворих спостерігалася неускладнена виразка ДПК, у 4 (3.4%) хворих була ВХ, ускладнена в анамнезі перфорацією (обсяг оперативного втручання у всіх хворих - ушивання виразки). У 27 (22.9%) хворих мала місце наявність двох виразкових дефектів. Тривалість захворювання коливалась від вперше виявленого до 30 років.

Всі обстежені нами хворі були поділені на 4 групи. Добір хворих в групи проводився з урахуванням наявності НР в СО шлунка та ступенем хелікобактеріозу, величини рН шлункового соку та тяжкості перебігу захворювання.

До складу першої групи (28 осіб) увійшли ті хворі, у яких при проведенні уреазного тесту ступінь колонізації хелікобактерної інфекції складав від "+" до "++++”. Секреторна функція шлунка у цих хворих була нормальною або помірно підвищеною, розмір виразок коливався від 0.5 до 1.0 см в діаметрі.

Другу (32 особи) та третю групи (23 особи) склали хворі з негативними результатами уреазного тесту, з показниками нормацидності або помірної гіперацидності і невеликими розмірами виразок (0.3-0.8 см в діаметрі). У 12 хворих 3 групи було виявлено два виразкових дефекти.

В четверту групу (35 осіб) відбиралися хворі з важким перебігом ВХ, вираженим больовим та диспептичним синдромами, великими розмірами виразкового дефекту (від 0.8 до 2.0 см в діаметрі), наявністю двох виразкових дефектів та значною гіперацидністю. Також до цієї групи були включені 11 хворих, які мали НР "+" при проведенні уреазного тесту, з метою вивчення впливу омепразолу на НР.

Групи були співставимі по статі, віку, тривалості захворювання та репрезентативні.

Всім хворим проводилися клініко-лабораторні дослідження крові на біохімічному аналізаторі фірми "Abbott" (клінічний аналіз крові з визначенням лейкоцитарної формули, загальний аналіз сечі, копрограма, кількість білірубіну сироватки крові та його фракцій, кількість загального білка та його фракцій, трансамінази, тимолова проба). Всі перераховані дослідження проводилися хворим на початку лікування та після його закінчення.

Кислотоутворююча функція шлунка досліджувалася до та після лікування методом внутрішньошлункової рН-метрії. У 18 хворих проводилося цілодобове моніторування рН в тілі шлунка на портативному кислотоаналізаторі ІКШ-2/IPIO №5 В.Н. Чернобрового. Зонд вводився трансназально, встановлювався в тілі шлунка, реєстрація рН проводилася на протязі 24 годин через кожну годину. Іншим хворим дослідження кислотоутворюючої функції проводилося з використанням того ж приладу без спеціальної підготовки пацієнта, натщесерце на протязі 2-3 хвилин.

Ендоскопічне дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту проводилося за допомогою фіброезофагогастродуоденоскопу фірми "Olympus" моделі JF-B4 (Японія).

Рівень та співвідношення агресивних і захисних факторів також досліджували в шлунковому соку хворих двічі: до початку лікування та після рубцювання виразкового дефекту. Сік у хворих брали під час проведення фіброгастродуоденоскопії в кількості 8-10 мл.

Протеолітичну активність шлункового соку визначали гемоглобіновим методом по Ансон, Мирскому (1932) в модифікації Л.М. Старицкой, Е.Г. Моргун (1972). Якісний та кількісний склад шлункового соку визначали методом дифузного висалювання по Н.В. Зеленскому (1959), який був модифікований для визначення білків в шлунковому соку А.Г. Загородневой и соавт. (1977).

Використовувались показники, запропоновані И.И. Дегтяревой и соавт. (1985) для оцінки агресивних та захисних властивостей шлункового соку: коефіцієнти агресії (Ка) та захисту (Кз) шлункового соку. Коефіцієнт агресії Ка=А/Q, де А - протеолітична активність (концентрація активного пепсину в мкмоль/мл), Q - концентрація активних і неактивних фракцій пепсину в мкмоль/мл. Ка показує, яка частина пепсину знаходиться в активному стані. Коефіцієнт захисту Кз=Q/А, де Q - концентрація білків слизу в мкмоль/мл, А - протеолітична активність (концентрація активного пепсину в шлунковому соку в мкмоль/мл).

Наявність Helicobacter pylori в слизовій оболонці антрального відділу шлунка визначали експрес-методом по П.Я. Григорьеву и соавт. (1989) з уточненнями М.А. Рожавина и соавт. (1989), який також рекомендований до застосування Міжнародною та Європейською асоціаціями гастроентерологів. Метод базується на здібності НР розкладати сечовину внаслідок інтенсивного виділення ферменту уреази.

Для цього під час фіброгастродуоденоскопії брали 2 біоптати слизової оболонки антрального відділу та тіла шлунка, які в той же час поміщали в пробірку Відаля з 0,3 мл фізіологічного розчину (pH 7,4) і додавали СИБ-диск для виявлення уреазної активності біоптатів. Паралельно ставили контрольну пробу: в пробірці розміщували тільки 0,3 мл фізрозчину та СИБ-диск. Обидві пробірки в той же час ставили в термостат при температурі 37^оС. Результати оцінювали, спостерігаючи зміну забарвлення розчину з безбарвного на малиново-червоний через 15 хвилин, 1 годину, 2 години, 3 години та через добу. Ступінь колонізації біоптату слизової оболонки шлунка НР оцінювали по інтенсивності зміни забарвлення. Дослідження проводили до та після лікування.

Для оцінки рівня процесів перекисного окислення ліпідів мембран в крові визначали концентрацію безферментного малонового діальдегіду (МДА) по И.Д. Стальной, Т.Г. Гаришвили (1977).

Морфологічні дослідження проводили, вивчаючи біоптати слизової оболонки дванадцятипалої кишки 28 хворих на виразкову хворобу розміром не більше 3 мм, які діставали методом прицільної біопсії при ендоскопічному дослідженні. Матеріал брали до лікування з краю виразки та після лікування з рубця та на відстані 2 мм від краю рубця з незміненої на вигляд слизової оболонки. Забарвлення проводили двома методами: гематоксилін-еозином та пікрофуксином по методу ван Гізона.

Пофарбовані зрізи вивчалися під світловим бінокулярним мікроскопом "Olympus BH-2” з фотонасадкою РМ-10АК з наступним фотографуванням отриманих зрізів.

Одержані результати дослідження були оброблені за загальноприйнятими правилами варіаційної статистики з визначенням вірогідності Р по розподілу Стьюдента. При цьому використовувалися статистичні програми для персонального комп'ютера IBM PC/АТ 486.

В роботі використовувались такі лікувальні комплекси:

Перша група хворих приймала наступне лікування: дієтотерапія (дієта № 1); комбінований препарат гастростат, до складу якого входять трикалій діцитрат вісмуту в дозі 108 мг в одній таблетці, тетрацикліну гідрохлорид в дозі 250 мг в одній таблетці та метронідазол в дозі 200 мг в одній таблетці по 3 таблетки 5 разів на добу; сучасний блокатор Н2-рецепторів гістаміну раніберл в терапевтичній дозі 300 мг на добу. Після відміни гастростату при збереженні диспептичного синдрому призначався алюмінієво-магнієвий антацид алюмагель Д, до складу якого входять 4.75 мл гелю алюмінію гідрохлориду, 0.1 г магнію окису та 0.8 г Д-сорбіту, в дозі 30-40 мл на добу. Останній призначався також і після відміни раніберлу.

Друга група хворих отримувала дієтотерапію, раніберл та алюмагель Д у вище означених терапевтичних дозах.

Третя група хворих одержувала лікувальний комплекс, включаючий до себе, окрім дієтотерапії, раніберлу та алюмагелю Д, природний фосфатиділхолін ліпін, який має антиоксидантну та антигіпоксичну дію.

Четверта група хворих приймала дієтотерапію, алюмагель Д в перші дні загострення та блокатор протонної помпи парієтальних клітин шлунка омепразол в дозі 40 мг на добу.

Дієтотерапія (дієта №1) призначалася з перших днів перебування в стаціонарі на протязі всього курсу лікування.

Доза блокатора Н2-гістамінорецепторів раніберлу поділялася на два рази з обов'язковим вживанням ввечері, але не пізніше 20 години. Препарат в цій дозі приймався хворими на ВХ до настання стадії неповної ремісії з наступним переходом на підтримуючу дозу раніберлу 150 мг ввечері на протязі двох місяців або адекватну дозу алюмагелю Д. Вітчизняний антацидний препарат алюмагель Д призначався по 1 мірній ложці 4 рази в день (вранці, вдень та ввечері через 40 хвилин після їжі та на ніч) на протязі 3 тижнів.

У випадку виявлення в СО хелікобактерної інфекції (від "+" до "++++" за даними уреазного тесту) хворим призначався гастростат. Протихелікобактерний препарат гастростат призначався по наступній схемі: один ряд, що містить три таблетки трьох кольорів (зелену, жовту та червону) повинен бути прийнятий 5 раз на день з інтервалами в чотири години (в 7: 00, 11: 00, 15: 00, 19: 00 та 23: 00) із деякою кількістю їжі, щоб затримати препарат в шлунку і, таким чином, підвищити його ефективність. Препарат призначався на протязі 10 днів.

Природний фосфатиділхолін ліпін вводився внутрішньовенно крапельно через день в дозі 0.5 г на інфузію, 5-6 інфузій на курс. Добова доза блокатора протонної помпи омепразолу (40 мг) призначалася два рази на день (вранці та на ніч) на протязі 14-20 днів. Тривалість лікування визначалася тяжкістю перебігу захворювання, розмірами виразкового дефекту та ступенем гіперацидності шлункового соку.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

При вивченні динаміки клінічної картини захворювання були отримані наступні дані. Зменшення больового та диспептичного синдромів через 1-2 дні від початку прийому лікувального комплексу спостерігалося в 1 та 4 групах хворих. Зникнення клінічних симптомів захворювання в цих групах мало місце на 5-6 день від початку лікування. В 2 та 3 групах зменшення клінічних проявів ВХ спостерігалося через 3-4 дні, а зникнення симптомів захворювання - на 6-7 добу від початку лікування. Зменшення проявів астено-вегетативного та іпохондричного синдромів мало місце на 5-6 день від початку лікування майже у всіх хворих досліджуваних груп.

Всім хворим на ВХ дуоденальної локалізації до лікування проводився уреазний тест на наявність НР. Було виявлено, що в 82% випадків мав місце хелікобактеріоз антрального відділу шлунка, причому ступінь його, за даними уреазного тесту, складав від "+" до "++++". В досліджувані групи включені тільки 39 хворих на ВХ з різним ступенем хелікобактерної інфекції.

Значення рН шлункового соку в перших трьох групах до лікування відповідали показникам нормальної та помірно підвищеної кислотоутворюючої функції шлунка, в той час як в 4 групу підбиралися хворі зі значною гіперацидністю. Доза раніберлу підбиралася індивідуально за допомогою цілодобової рН-метрії. В процесі лікування рН шлункового соку у хворих 1-3 груп знаходився в межах 3.8-4.2 на протязі доби, що створювало умови для рубцювання виразкового дефекту. Однак у 6 хворих 2 групи та 3 хворих 3 групи доза раніберлу була зменшена до 150 мг ввечері, бо терапевтична доза (300 мг) підвищувала рН до 5.8 При застосуванні омепразолу на протязі 2 тижнів значення рН склало 5.40±0.02. При порівнянні результатів рН до та після лікування в другій та третій групах можна зробити висновок про те, що ліпін не виявляє суттєвого впливу на кислотоутворюючу функцію шлунка, бо показники рН в групі хворих, що приймали раніберл і алюмагель Д, та в групі хворих, які додатково одержували ліпін, аналогічні.

У випадку тяжкого перебігу загострення ВХ та НР-негативних реакцій найбільш ефективним із противиразкових препаратів, які застосовувалися нами, показав себе блокатор протонної помпи парієтальних клітин шлунка омепразол. Вживання омепразолу сприяло найбільш швидкому та повному усуненню або чималому зменшенню диспептичного та больового синдромів, загоюванню виразкового дефекту в мінімальні терміни (в 60% випадків через 10 днів, в 91.4% випадків - через 14 днів, а через 21 день від початку лікування - в 97% випадків). Настільки короткі терміни переходу стадії загострення ВХ у стадію неповної ремісії під впливом омепразолу пояснюються наявністю у нього не тільки потужного антисекреторного ефекту, але й здібності декілька підсилювати проліферативні процеси в СО гастродуоденальної зони. На відміну від омепразолу блокатори Н2-рецепторів гістаміну треба призначати тривало в підтримуючих дозах, зважаючи на те, що різка відміна препарату супроводжується зворотним кислотним ефектом і може викликати рецидив ВХ, інколи з геморагічними ускладненнями.

Блокатор Н2-рецепторів гістаміну другої ґенерації раніберл поступається омепразолу щодо швидкості рубцювання виразкового дефекту (в 65.6% випадків - через 14 днів, і в 90.6% випадків - через 21 день від початку лікування), проте при використанні його в лікувальному комплексі спільно з ліпіном терміни рубцювання виразкового дефекту були майже аналогічні таким в групі хворих, що одержували омепразол (через 3 тижні стадія неповної ремісії мала місце в 91.3% випадків). Це можна пояснити антиоксидантною та антигіпоксичною дією ліпіну, застосування якого сприяє скороченню термінів рубцювання виразкового дефекту до 2-3 тижнів, що менше термінів настання стадії неповної ремісії при лікуванні тільки раніберлом.

У хворих на ВХ, асоційовану з НР (ступінь колонізації НР-інфекції від "+" до "++++") при призначенні противиразкової та протихелікобактерної терапії відмічалася значна позитивна динаміка. Використання комбінації раніберлу та гастростату дозволило в короткі терміни добитися клініко-ендоскопічної ремісії та ерадикації хелікобактерної інфекції (в 93.0% випадків - через 14 днів, а через 21 день від початку лікування - в 96.4% випадків).

Отже, вищенаведені дані вказують на те, що блокатор Н2-рецепторів гістаміну раніберл та блокатор протонної помпи омепразол є високо ефективними засобами для лікування хворих на ВХ дуоденальної локалізації. При виявленні хелікобактерної інфекції обов'язковим є поєднання противиразкових препаратів (раніберл) та препаратів, дія яких спрямована на ерадикацію НР (гастростат). Додаткове призначення вітчизняного препарату ліпіну сприяє скороченню термінів загоювання виразки і не впливає на рівень рН шлункового соку.

Проведені дослідження показали, що в стадії загострення ВХ у хворих має місце підвищення рівня агресивних та зниження рівня захисних факторів у шлунку. При цьому спостерігається залежність між тяжкістю перебігу ВХ і зміною рівня та співвідношення агресивних і захисних факторів у порожнині шлунка. Перехід стадії загострення ВХ в стадію неповної ремісії супроводжується зниженням агресивних та підвищенням захисних факторів з тенденцією до нормалізації співвідношення між ними. Ступінь вираженості порушення співвідношення Ка і Кз до лікування в усіх групах був майже аналогічним, однак ступінь нормалізації показників залежав від комплексу, який використовувався.

Серед антисекреторних препаратів, які ми використовували в лікувальних комплексах, найбільша спроможність знижувати рівень агресивних факторів у порожнині шлунка була у блокатора протонної помпи омепразолу, що знижував Ка до нормальних величин за рахунок потужного антисекреторного ефекту. Настільки ж значною була дія омепразолу на захисні фактори в порожнині шлунка, що можна пояснити деяким цитопротективним ефектом цього препарату, який проявляється в стимулюванні вироблення слизу.

В групі хворих, які одержували як противиразкове (раніберл), так і протихелікобактерне (гастростат) лікування, здібність знижувати рівень факторів агресії в порожнині шлунка була також високою. Після закінчення комплексного лікування Ка знизився більш ніж в два рази і дорівнював 0.32±0.02 при нормі 0.30±0.01. Настільки ж вираженою була дія цього лікувального комплексу на захисні фактори шлункового соку (Кз склав 2.61±0.02 (p<0.05) при нормі 2.82±0.08). Значна динаміка агресивних та захисних факторів після лікування в цій групі хворих пояснюється комбінованим впливом раніберлу та гастростату, включаючого вісмут, метронідазол і тетрациклін, які виявляють цитопротективну, протизапальну та антибактеріальну дію.

Дещо поступаються блокатору протонної помпи та лікувальному комплексу, до складу якого входять раніберл і гастростат, по здібності нормалізувати рівень і співвідношення агресивних та захисних факторів в порожнині шлунка у хворих на ВХ лікувальні комплекси, які включають тільки блокатор Н2-рецепторів гістаміну раніберл або раніберл в поєднанні з ліпіном. Однак, на стадії неповної ремісії після курсового лікування позитивна динаміка коефіцієнтів відбувається не лише за рахунок зниження протеолітичної активності в шлунковому соку, а в значній мірі зумовлюється збільшенням продукції білків слизу покривними мукоцитами, що захищають СО від пошкоджень та агресивних факторів, зв'язують іони Н+ та активний пепсин.

При застосуванні лікувального комплексу, включаючого ліпін, Кз після лікування був вищим, ніж в групі хворих, що приймали тільки раніберл, і дорівнював 2.37±0.03 (p<0.001), що пояснюється його впливом на мікроциркуляцію в СО гастродуоденальної зони та стимуляцією вироблення протективних білків слизу.

Таким чином, лікувальні комплекси, які використовувалися нами, сприяли значному зниженню Ка та підвищенню Кз. Нормалізація цих коефіцієнтів є обов'язковою умовою для досягнення ремісії та позитивним прогностичним критерієм перебігу ВХ.

Ступінь нормалізації Ка і Кз не залежав від наявності чи відсутності НР, а був зумовлений впливом призначеного лікувального комплексу.

Найбільш значний вплив на показники агресії та захисту шлункового соку мають лікувальні комплекси, до складу яких входить омепразол або ліпін у поєднанні з блокатором Н2-рецепторів гістаміну раніберлом.

Аналізуючи дані, одержані нами при вивченні процесів ПОЛ (зокрема, концентрації МДА), можна зробити висновок, що сучасні лікувальні комплекси та препарати, які застосовуються в лікуванні хворих на ВХ, мають здібність знижувати похідно підвищений рівень ПОЛ.

Проте, використовуючи навіть сучасні противиразкові препарати (омепразол, раніберл), не вдається досягнути нормалізації процесів ПОЛ у хворих на ВХ. Це диктує необхідність додаткового включення до лікувальних комплексів препаратів, що мають антиоксидантну дію. Таку дію виявляє природний фосфатиділхолін ліпін, який поліпшує мікроциркуляцію та резистентність СО, що приводить до підвищення інтенсивності енергетичних процесів, стимулює репарацію і сприяє значному зниженню процесів ПОЛ. Використання цього препарату в комплексному лікуванні ВХ дуоденальної локалізації привело до повної нормалізації показників концентрації МДА в крові досліджуваних хворих (концентрація МДА склала 0.44±0.02).

Застосування омепразолу виявляє трохи більшу нормалізуючу дію на процеси ПОЛ, ніж вживання Н2-блокатора гістамінових рецепторів раніберлу (концентрація МДА після лікування дорівнювала відповідно 0.55±0.04 та 0.71±0.02), проте нормалізація рівня МДА не була відмічена. Це дозволяє рекомендувати використання омепразолу та ліпіну в комплексному лікуванні хворих на ВХ з більш тяжким перебігом захворювання.

В проблемі ВХ одним з актуальних питань є вивчення механізмів загоювання виразки, при яких характер репаративних процесів СО в кінцевому підсумку визначає перебіг хвороби в цілому.

Досвід морфологічних досліджень останніх двох десятиріч підтвердив, що проблема ВХ нерозривно пов'язана з проблемою хронічного гастриту (Л.И. Аруин, 1991). Результати праць, проведених на біопсійному матеріалі шлунка та ДПК, повинні оцінюватися з поправкою на обмежений обсяг біоптатів СО, які беруться при ендоскопічному дослідженні стравохідного каналу.

При вивченні гістологічної картини захворювання ми користувались Сіднейською системою і Класифікацією Робочої групи Німецького товариства патологів (J. J. Misiewicz et al., 1990; G. N. J. Tytgat, 1990).

Аналіз морфологічних змін біоптатів СО ДПК виявив залежність репаративних процесів СО від тривалості захворювання та наявності НР. Найбільш значні зміни виявлені при тривалому перебігу захворювання (5 та більше років), вони захоплювали всі структурні компоненти слизової оболонки, включаючи епітелій залоз, строму та Брунерові залози. Характерним була наявність як хронічної, так і гострої запальної інфільтрації, склерозування строми СО, а також дистрофічних процесів у цитоплазмі. При меншій тривалості захворювання зміни носили вогнищевий характер і в основному проявлялися набряком строми, ділянками інфільтрації та регенерації слизової поряд з мікроерозіями.

Найбільш значне поліпшення структури СО виявлене у хворих, в лікувальний комплекс яким включали препарат, що покращує мікроциркуляцію (ліпін). Було відмічене підсилення репаративних процесів та розростання капілярної мережі СО, що в результаті приводило до утворення більш ніжного рубця, який при забарвленні по ван Гізону мав ніжні фуксинофільні волокна.

Вплив Н2-блокаторів рецепторів гістаміну на загоювання гастродуоденальних виразок зумовлений впливом цих препаратів на репарацію СО, передусім слизового і в меншій мірі сполучнотканинного шару стінки ДПК. Відзначена залежність вираженості процесів склерозування від тривалості захворювання (чим менше тривалість, тим менш виражені осередки склерозування).

Відзначений позитивний вплив гастростату, що приводить до стихання хронічного гастродуоденіту, особливо з важким та помірним ступенем його вираженості до лікування. Після курсового лікування цим препаратом визначалася регенерація виразкових дефектів та значне зменшення гострої запальної інфільтрації.

Гістологічне вивчення рубця у хворих, що одержували омепразол, виявило великі ділянки склерозу строми, тяжі яких пронизували майже всю СО та призводили до вираженої деформації цибулини ДПК.

Таким чином, по ступеню впливу на активність запального процесу найкращі результати були отримані при використанні лікувального комплексу, включаючого гастростат. Найменша деформація цибулини ДПК в процесі рубцювання була виявлена при використанні в лікувальному комплексі ліпіну.

При контрольному дослідженні на наявність НР через 4 тижні після закінчення лікування повна ерадикація хелікобактерної інфекції при застосуванні раніберлу та гастростату спостерігалася у 85.7% випадків. У 4 хворих повної ерадикації не спостерігалося, але зменшився ступінь хелікобактеріозу. Із них у двох хворих ступінь колонізації НР за даними уреазного тесту склав "++" при похідному "++++", а ще у двох осіб ступінь обсемінення НР склав "+" при похідному "+++".

Цим хворим додатково проводилася потрійна терапія із заміною антибактеріальних препаратів (тетрацикліну і метронідазолу на амоксіцилін та тінідазол) на протязі 2 тижнів, бо неповна ерадикація може бути пов'язана з резистентністю штамів НР до призначених раніше антибактеріальних препаратів.

Через 4 тижні після закінчення лікування омепразолом у хворих 4 групи при проведенні уреазного тесту були отримані наступні дані: у всіх 11 хворих, у яких до лікування була виявлена хелікобактерна інфекція, після лікування вона також мала місце. Причому у 8 хворих ступінь колонізації СО антрального відділу шлунка НР збільшився і склав "++" у 5 хворих та "+++" - у 3 хворих. Всім цим хворим додатково була проведена протихелікобактерна терапія гастростатом на протязі 10 днів. Отримані дані свідчать про необхідність застосування омепразолу у хворих на ВХ, асоційовану з НР, тільки у поєднанні з антибактеріальними препаратами.

Особливий інтерес представляє вивчення віддалених результатів у хворих на ВХ, оскільки це захворювання дає часті загострення, призводить до важких ускладнень. Віддалені результати дозволяють оцінити ефективність різних лікувальних комплексів та виробити рекомендації по лікуванню різних груп хворих.

Проведено вивчення частоти виникнення загострень у пролікованих хворих на протязі одного року. За цей період загострення було зареєстроване (по самозверненню хворих) в 25% випадків у хворих 2 групи, що одержували в комплексному лікуванні раніберл, в 17.4% випадків у хворих 3 групи, що одержували раніберл в поєднанні з ліпіном і в 14.2% випадків у хворих 4 групи, які отримували омепразол. Частота загострень у хворих цих груп була аналогічна такій в попередні роки.

Серед хворих, яким була проведена комплексна терапія, до складу якої входили противиразкові та протихелікобактерні засоби, на протязі року було зареєстроване загострення захворювання у однієї особи (3.6%), що можна пояснити реінфекцією, бо члени сім'ї цього хворого також страждають ВХ.

Таким чином, одержані результати свідчать про необхідність індивідуального підходу до вибору лікувального комплексу; високу ефективність додаткового включення в лікувальний комплекс хворих на ВХ дуоденальної локалізації, асоційованої з НР, гастростату, вплив якого міститься у досягненні швидкої клініко-ендоскопічної ремісії, ерадикації хелікобактерної інфекції у 85.7% випадків та відсутності в цій групі хворих виникнення рецидивів на протязі року; ефективність антациду алюмагелю Д та ліпіну, застосування якого сприяє більш швидкому загоюванню виразок та незначній деформації цибулини ДПК в процесі рубцювання.

ВИСНОВКИ

1. Застосування сучасних антацидних та антисекреторних препаратів (алюмагель Д, раніберл, омепразол), а також розроблених лікувальних комплексів (гастростат, раніберл, алюмагель Д; раніберл, алюмагель Д; раніберл, алюмагель Д, ліпін) виявляє значний позитивний вплив на клініко-ендоскопічну картину захворювання, сприяє нормалізації агресивних та захисних факторів шлункового соку за даними коефіцієнтів агресії та захисту. По швидкості зникнення скарг та загоювання виразки більш ефективними у НР-негативних хворих були лікувальні комплекси, до складу яких входить омепразол або раніберл у поєднанні з ліпіном.

2. У хворих на виразкову хворобу необхідно проводити індивідуальний підбір дози сучасних антацидних та антисекреторних препаратів за даними добового моніторування рН шлункового соку. Найбільш суттєвим на показники рН виявився вплив омепразолу, в той час як ліпін не впливає на рівень кислотності шлункового соку.

3. Розроблені лікувальні комплекси сприяли зменшенню показників ПОЛ у хворих на ВХ, однак нормалізація процесів ПОЛ за даними МДА мала місце у хворих, в лікувальний комплекс яких входив ліпін

4. Хелікобактерна інфекція виявляється у хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації у 82% випадків, що зумовлює необхідність призначення протихелікобактерних препаратів.

5. Гастростат є ефективним комплексним протихелікобактерним препаратом, добре переноситься хворими, сприяє більш повній і швидкій нормалізації ендоскопічної картини захворювання та приводить до ерадикації хелікобактерної інфекції, про що свідчать дані обстеження через 4 тижні після закінчення лікування та аналіз віддалених результатів.

6. Застосування лікувальних комплексів, включаючих вітчизняний антацид алюмагель Д, Н2-блокатор рецепторів гістаміну раніберл, а також фосфатиділхолін ліпін, сприяє утворенню більш ніжної рубцевої тканини, в той час як використання антисекреторного препарату омепразолу призводить до утворення грубого сполучнотканинного рубця та деформації цибулини дванадцятипалої кишки.

Перелік опублікованих робіт за темою дисертації

1. Загоруйко Ж.В., Харченко Н.В. Применение современных лекарственных препаратов в патогенетическом комплексном лечении больных язвенной болезнью // Фармакологічний вісник. - 1997. - №4. - С.38-40.

2. Харченко Н.В., Загоруйко Ж.В. Застосування гастростату в комплексному лікуванні хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації, асоційованої з Helicobacter pylori // Клінічна фармація. - 1997. - Т.1, №1. - С.63-65.

3. Харченко Н.В., Родонежская Е.В., Загоруйко Ж.В. Применение раниберла в комплексном лечении больных язвенной болезнью // Врачебное дело. - 1997. - №5. - С.127-130.

4. Харченко Н.В., Загоруйко Ж.В. Современный подход к диагностике и лечению хеликобактериоза // Український медичний часопис. - 1998. - №5 (7). - С. 20-23.

5. Харченко Н.В., Загоруйко Ж.В., Кузьменко Т.Л. Сравнительная характеристика эффективности лечения язвенной болезни различными комплексами // Матеріали ХІV з'ізду терапевтів України. - Київ, 1998. - С.457-462.

6. Загоруйко Ж.В. Применение раниберла в комплексном лечении язвенной болезни дуоденальной локализации // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. - К., 1997. - С.262-263.

7. Лечение больных язвенной болезнью с помощью Н2-гистаминоблокаторов разных поколений / И.И. Дегтярева, Н.В. Харченко, Н.Д. Опанасюк, Е.В. Родонежская, В.В. Черненко, Ж.В. Загоруйко - Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопроктологии. - Материалы 2-й Российской Гастроэнтерологической Недели, 7-13 декабря 1996, Москва. - Т. VI. - №4. - С.32.

8. Применение раниберла при противорецидивном лечении больных язвенной болезнью / И.И. Дегтярева, Н.В. Харченко, Т.В. Кузьменко, Ж.В. Загоруйко - Досягнення сучасної фармації - в медичну практику: Мат. наук. - практ. конф. - Харків, 1996. - С.281.

9. Харченко Н.В., Кузьменко Т.В., Загоруйко Ж.В. Применение современных Н2-блокаторов гистамина в комплексном лечении больных язвенной болезнью, осложненной рефлюкс - эзофагитом // Казуїстика, апаратні та інструментальні методи діагностики та лікування захворювань людини: Мат. конф. - Ужгород, 12-14 червня 1996. - С.158-159.

10. Применение раниберла и липина в комплексном лечении больных язвенной болезнью / Ж.В. Загоруйко, И.И. Дегтярева, Н.В. Харченко, Е.В. Родонежская, Т.И. Кузьменко - Другий Український тиждень гастроентерологів: Тези доповідей. - Дніпропетровськ, 23-25 вересня 1997. - С.58-59.

11. Харченко Н.В., Загоруйко Ж.В., Швец Н.И. Гастростат - эффективное средство борьбы с хеликобактерной инфекцией // Другий Український тиждень гастроентерологів: Тези доповідей. - Дніпропетровськ, 23-25 вересня 1997. - С.136.

Анотації

Загоруйко Ж.В. Динаміка клініко-морфологічних показників у хворих на виразкову хворобу дуоденальної локалізації під впливом комплексного патогенетичного лікування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Київська медична академія післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України, Київ, 1998.

В дисертації розглянуті питання поліпшення результатів лікування виразкової хвороби та якості загоювання виразкового дефекту, диференційованого призначення лікувальних комплексів в залежності від особливостей перебігу захворювання. Встановлена необхідність індивідуального підбору дози сучасних антисекреторних препаратів, виявлення хелікобактерної інфекції та її ерадикації, включення в лікувальні комплекси антиоксидантних препаратів, які сприяють нормалізації процесів перекисного окислення ліпідів, прискоренню загоювання виразкових дефектів та мінімальній деформації цибулини дванадцятипалої кишки в процесі рубцювання за даними морфологічного аналізу.

Загоруйко Ж.В. Динамика клинико-морфологических показателей у больных язвенной болезнью дуоденальной локализации под влиянием комплексного патогенетического лечения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. - Киевская медицинская академия последипломного образования им.П.Л. Шупика МЗ Украины, Киев, 1998.

В диссертации рассмотрены вопросы улучшения результатов лечения язвенной болезни и качества заживления язвенного дефекта, дифференцированного назначения лечебных комплексов в зависимости от особенностей течения заболевания. Установлена необходимость индивидуального подбора дозы современных антисекреторных препаратов, выявления хеликобактерной инфекции и ее эрадикации, включения в лечебные комплексы антиоксидантных препаратов, способствующих нормализации процессов перекисного окисления липидов, ускорению заживления язвенных дефектов и минимальной деформации луковицы двенадцатиперстной кишки по данным морфологического анализа.

Ключевые слова: язвенная болезнь, дуоденальная локализация, хеликобактерная инфекция, лечебные комплексы, антиоксидантные препараты, морфология рубца.

Zagoruiko Zh.V. Dynamic of the clinical and morphological values in the patients with duodenal peptic ulcer under the influence of complex patogenetic treatment. - Manuscript.

The dissertation is submitted for candidate of medical science (PhD) degree in specialty 14.01.02 - internal diseases. - Kiyv edical Academy for Post-Graduate Education P. L. Shupik of Ministry of Health of Ukraine, Kiyv, 1998.

The dissertation is dedicated to the ways of improvement of peptic ulcer treatment results and quality of ulcer defect healing with differential prescription of treatment complexes depending on peculiarities of disease course. There were determined the necessity of individual selection of modern antisecretory medications, detection of helicobacter infection and its eradication, entering antioxidants into treatment complexes in order to normalization of peroxide oxidation of lipids, acceleration of ulcer healing and minimal deformation of duodenal bulb according to morphological tests.

Keywords: peptic ulcer disease, duodenal ulcer, helicobacter pylori infection, treatment complexes, antioxidative medications, scar morphology.

Размещено на Allbest.ru

...