Характеристика темпу старіння у хворих на паркінсонізм по показникам біологічного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ІМ. П.Л. ШУПИКА

УДК 616.858-008.6-08-053.9

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕМПУ СТАРІННЯ У ХВОРИХ НА ПАРКІНСОНІЗМ ПО ПОКАЗНИКАМ БІОЛОГІЧНОГО ВІКУ

14.01.15 - нервові хвороби

МУСІЄНКО ГАЛИНА ВІКТОРІВНА

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті геронтології АМН України.

Науковий керівник:

Полюхов Олександр Михайлович, доктор медичних наук, Інститут геронтології АМН України, відділ клінічної фізіології та патології нервової системи, завідувач відділу.

Офіційні опоненти:

Самосюк Іван Захарович, доктор медичних наук, професор, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології, завідувач кафедри.

Лисенюк Віктор Павлович, доктор медичних наук, професор, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра реабілітаційної медицини, завідувач кафедри.

Провідна установа: Український науково-дослідний інститут клінічної та експериментальної неврології і психіатрії МОЗ України, відділ судинної патології головного мозку, м. Харків.

Захист відбудеться "27" жовтня 1999 р. о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 при Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика Міністерства Охорони Здоровя України (254112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9, аудиторія №3).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (254112, м. Київ, вул. Дорогожицька,9).

Автореферат розісланий "26" вересня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к.м.н., доцент О.І. Романенко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відомо, що паркінсонізм - це хронічне прогресуюче нейродегенеративне захворювання центральної нервової системи, фактором ризику розвитку якого є вікова екстрапірамідна недостатність [Карабань І.М., 1990].

В експерименті та клініці показано структурно-функціональну єдність зсувів, що виникають при паркінсонізмі та старінні на всіх рівнях центральної нервової системи, починаючи з коркових відділів, структур нігростріопалідарної системи до стволовоспінальних апаратів. При старінні та паркінсонізмі зміни функціонального стану центральної нервової системи якісно аналогічні, але значно відрізняються по інтенсивності, що дає підставу констатувати їх однонаправленість, а також розглядати паркінсонізм як один з варіантів прискореного старіння Hornykievicz O. 1988, Rinne et al., 1989, Finch, 1990, Sawle et al., 1990, De Keyser et al., 1990, Г.Н. Крыжановский и соавт., 1995.

Одним з підходів для рішення цього питання є використання методу кількісної оцінки темпу старіння за допомогою показників біологічного (функціонального) віку (БВ). Методологія цих досліджень досить докладно розроблялась на протязі останніх 15-20 років в Інституті геронтології АМН України [Войтенко и соавт., 1984, Коркушко О.В. и соавт., 1989, Полюхов А.М. и соавт., 1992]. Кількісна оцінка ступені розвитку вікових змін у хворих на паркінсонізм можлива шляхом використання показників БВ як критерію функціонального стану центральної нервової системи і організму взагалі. БВ може бути мірою оцінки системної дезінтеграції організму [Полюхов и соавт., 1996].

Старіння людини, в більшості випадків, відбувається по патологічному, прискореному типу, тобто частота синдромів прискореного старіння зростає [Коркушко, 1990, О.В. Коркушко и соавт., 1996]. При прискореному старінні в організмі виникають умови для розвитку захворювань, які пов'язані з віком, і які, створюючи порочне коло, можуть прискорювати темп старіння.

Численні експериментальні та клінічні дослідження направлені на пошук так званих геропротекторів - речовин, що збільшують тривалість життя, уповільнюють процеси старіння та перешкоджають явищам прискореного старіння [J. Scardigli, 1988, И.М. Эмануель, 1982, В.В. Фролькис, Х.К. Мурадян, 1988]. Встановлено, що у осіб з прискореним старінням препарат тімалін, що становить собою витяжку з тімусу великої рогатої худоби і відноситься до групи цитомедінів, нормалізує обмінні процеси, функціональний стан різних систем організму, що, поряд із зниженням показників парціального функціонального віку є свідоцтвом його геропротекторної дії [Морозов и соавт., 1978, 1983, Софронов и соавт., 1984, Анисимов В.Н., 1987, Зайченко и соавт., 1994, Коркушко О.В. и соавт., 1996]. Все зазначене дозволяє припустити позитивний лікувальний ефект тімаліну в комплексній патогенетичній терапії хворих на паркінсонізм.

В літературі широко дискутується питання про доцільність використання лікарських препаратів, які мають нейропротекторний ефект. До таких препаратів відносять агоніст дофаміну - парлодел. Потенційний нейропротекторний ефект цього препарату здійснюється за рахунок активуючої дії на дофамінергічну трансмісію, порушення якої вважають ведучим ланцюгом в патогенезі паркінсонізму [Yoshikawa T.e.a., 1994; Mizuno Y. e.a., 1995; Poewe W., Caraceni T. 1995]. Ці дані виявились обґрунтуванням вивчення нейропротекторного ефекту парлоделу при призначенні його хворим на паркінсонізм на тлі базисної протипаркінсонічної терапії.

В літературі широко подані данні по патогенезу, клініці та терапії паркінсонізму. Разом з тим, відсутні спроби оцінки темпу старіння таких хворих за допомогою інтегральних характеристик біологічного віку та їх залежності від тривалості захворювання і календарного віку. Практично не вивчена можливість корекції порушених функцій за допомогою використання геро- і нейропротекторних препаратів у комплексній патогенетичній терапії паркінсонізму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у Відділі клінічної фізіології та патології нервової системи Інституту геронтології АМН України у відповідності з планом науково-дослідних робіт за темами: "Клініко-фізіологічна характеристика прискореного старіння" (№2253, 1992-1996 р.), що є фрагментом державної науково-практичної програми №1.06.02/014-92 "Прискорене старіння: причини, механізми, профілактика"; "Розробка та оцінка впливу геропротекторних засобів на функціональний стан мозку при вік-залежній церебральній патології" (№005.95, 1995-1997 р.) та "Клініко-діагностичні аспекти, механізми розвитку та медикаментозна терапія паркінсонізму" (№310, 1992-1994 р.).

Мета роботи: провести оцінку темпу старіння у хворих на паркінсонізм середнього і похилого віку методом визначення показників біологічного віку та оцінити роль окремих нейропротекторних і геропротекторних препаратів в комплексній терапії захворювання.

Задачі дослідження:

- Вивчити темп старіння у хворих на паркінсонізм середнього і похилого віку за допомогою різних моделей біологічного віку.

- Провести оцінку показників БВ в залежності від календарного віку та тривалості захворювання у хворих на паркінсонізм.

- Проаналізувати окремі показники, які входять до батареї тестів для визначення БВ, у хворих на паркінсонізм в порівнянні з популяційним контролем.

- Оцінити ефективність тімаліну і парлоделу в комплексній терапії хворих на паркінсонізм.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчено темп старіння та особливості функціонального стану центральної нервової системи у хворих на паркінсонізм методом оцінки показників біологічного віку, визначено їх зв'язок з календарним віком хворих і тривалістю захворювання. Вперше визначена роль поєднаного використання геро- і нейропротекторів з базисними антипаркінсонічними препаратами, дана клініко-фізіологічна оцінка ефективності тімаліну і парлоделу в комплексній патогенетичній терапії паркінсонізму.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведених досліджень можуть використовуватись для оцінки функціонального стану центральної нервової системи у хворих на паркінсонізм. Описані в роботі методики можуть використовуватись для об'єктивної оцінки ефективності препаратів у хворих на паркінсонізм в комплексній терапії захворювання. Встановлена відповідно геропротекторна та нейропротекторна ефективність тімаліну та парлоделу в комплексній патогенетичній терапії паркінсонізму дає можливість рекомендувати ці препарати для включення в схеми лікування даних хворих.

Отримані результати використовуються при читанні лекцій на кафедрі геронтології та геріатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Результати роботи запроваджено в клінічну практику у відділенні ангіоневрології Головного військового клінічного госпіталю, про що свідчать акти впровадження.

Особистий внесок здобувача. Внесок автора в отримані результати є основним і полягає у розробці методичного підходу, постановці мети та формулюванні завдань дослідження. Автору належить весь обсяг роботи, пов'язаної з обстеженням хворих, з аналізом, числовою та комп'ютерною обробкою отриманих експериментальних даних, обговоренням результатів досліджень, підготовкою наукових матеріалів до публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень доповідались на засіданнях Вченої ради Відділу клінічної геронтології і геріатрії Інституту геронтології АМН Україні, на І Національному Зїзді геронтологів України (Київ, 1994), на І Національному Конгресі невропатологів, психіатрів і наркологів Україні (Харків, 1996).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 наукових праць, з них: 2 - особисто, 4 - у співавторстві; в тому числі: 4 - у наукових журналах, 2 - у матеріалах вітчизняних та зарубіжних конгресів.

Структура і об'єм дисертації. Дисертація викладена на 173 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису методів обстежень, двох розділів результатів власних досліджень, підсумків та висновків. Список використаних літературних джерел нараховує 131 вітчизняних і 100 зарубіжних робіт.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи досліджень. Клініко-нейрофізіологічні і нейрофункціональні обстеження були проведені у 83 хворих на хворобу Паркінсона (ідіопатичний паркінсонізм) середнього і похилого віку (45-59 років і 60-74 роки) з ознаками захворювання, що відповідають ІБ-ІІА ступеню виразності [Маньковський и соавт.,1982], або 1,5-2,5 стадії за Міжнародною шкалою Unifed Parkinsons Disease Rating Scale (UPDRS) [Hoehn M., Yahr M., 1967 - версія 1987 року]. Також, 15 хворих обстежено до і після лікування тімаліном, 21 хворий обстежений до і після лікування парлоделом, контрольну групу становили 15 хворих, які не одержували лікування цими препаратами.

В даній роботі застосовано комплексну програму обстеження, що включала клінічну оцінку і параметри, які характеризували функціональний стан центральної нервової системи, серцево-судинної системи, дихальної системи і організму в цілому. старіння біологічний вік паркінсонізм

Клінічне обстеження складалося з огляду та лабораторного дослідження пацієнта (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, ЕКГ, аналіз крові на вміст глюкози, РЕГ, ЕЕГ, ЕМГ).

Визначались показники БВ за інтегральною і парціальними моделями - кардіопульмональною, нейрофункціональною та психологічною. Індивідуальні показники біологічного віку розраховувались за допомогою формул множинної лінійної регресії, де залежною змінною був календарний вік (КВ) даного хворого, незалежними змінними - параметри, які характеризують відповідні функціональні системи організму, та високо корелюють з КВ (маркери старіння). Коефіцієнти регресії було одержано на основі дослідження популяційної вибірки. Інтегральні показники БВ були виражені в роках і порівнювалися з показником належного біологічного віку (НБВ), що становить собою середні популяційні значення БВ для відповідного КВ (популяційний стандарт).

НБВ визначався за формулою:

НБВ = (КВінд. - КВсередн.) х R² + КВсередн.,

де: КВінд. та КВсередн. відповідно - вік індивідуума і середній вік всіх досліджених в популяційній вибірці, за якою була розрахована формула БВ, R - коефіцієнт множинної кореляції між КВ і батареєю тестів [Войтенко, А.М. Полюхов, 1984].

Реєстрацію біопотенціалів головного мозку проводили монополярним способом за загальноприйнятими стандартами від 10 відведень: лобних (F₃-F₄), центральних (C₃-C₄), тімяних (P₃-P₄), скроневих (Т ₃-Т ₄) та потиличних (O₁-O₂). Аналізувались відрізки ЕЕГ тривалістю в 100 секунд, які не містили артефактів. Для введення і обробки енцефалограм використовували універсальну комп'ютерну систему МБ-Нейрокартограф (МБН, Москва, 1994). Визначали параметри хвиль в наступних частотних діапазонах (Гц): дельта (0-4,0), тета ₁ (4,1-6,0), тета ₂ (6,1-8,0), альфа (8,1-13,0) та бета ₁(13,1-20,0).

Статистичний аналіз включав використання непараметричних критеріїв (критерій знаків і критерій хі-квдрат), методів варіаційної статистики (t-критерій Стюдента, t-критерій Стюдента для парнозв'язаних ознак) та кореляційного аналізу. Розрахунки проводили за стандартними програмами (Microsoft Excel).

Основні результати досліджень та їх обговорення. Серед хворих на паркінсонізм відзначається тенденція до переважання пацієнтів із значеннями інтегрального біологічного віку (ІБВ), що перевищують середні по популяції. Серед чоловіків пацієнти із значеннями ІБВ, що перевищували належні, складали 55,3 %, в той час, як із значеннями ІБВ менше належних ця цифра дорівнювала 44,7 %. У жінок ці значення відповідно складали 63,9 % та 36,1 %. Оскільки статистично вагомої відмінності між чоловіками та жінками не відзначалось, групи були об'єднані по статі. В об'єднаній групі ці значення відповідно дорівнювали 59,0 % і 41,0 % (р0,05).

Частота осіб з підвищеною відносно популяційного стандарту величиною кардіопульмонального біологічного віку (КПБВ) серед чоловіків переважала таку у осіб зі зниженою величиною КПБВ, і складала відповідно 59,6 % та 40,4 %, проте різниця не сягає рівня статистичної достовірності. У жінок розподілення осіб із підвищеною або зниженою відносно популяційного стандарту величиною КПБВ близьке до симетричного - 47,2 % та 52,8 %, різниця статистично не вагома. В об'єднаній по статі групі кількість осіб з підвищеним КПБВ перевищувала кількість осіб із зниженим КПБВ і складала відповідно 54,2 % та 45,8 %, однак, як і в розділених по статі вибірках, різниця не сягає рівня статистичної достовірності.

Значення показників КПБВ у обстежених нами хворих на паркінсонізм суттєво занижені через те, що в вибірку хворих на паркінсонізм не включались особи з артеріальною гіпертензією або гіпертонічною хворобою, що ускладнило б диференційний діагноз хвороби Паркінсона і судинного паркінсонізму. При порівнянні показників, що вивчаються, у хворих на паркінсонізм обстеженої групи та осіб контрольної групи без артеріальної гіпертензії або гіпертонічної хвороби, у перших встановлено достовірне перевищення показників КПБВ як по середнім величинам, так і по їх розподіленню.

За нашими даними, розподілення хворих на паркінсонізм по показнику нейрофункціонального біологічного віку (НФБВ) для чоловіків і жінок мало аналогічну тенденцію. Ця тенденція проявляється в збільшенні кількості хворих на паркінсонізм, у яких значення НФБВ перевищують середньопопуляційний стандарт. Для чоловіків кількість обстежених з показником НФБВ, що перевищує популяційний стандарт, складала 61,7 %, з показником НФБВ, менше належних значень, складала 38,3 %. Для жінок ці показники дорівнювали відповідно 58,3 % та 41,7 %. В об'єднаній по статі групі ці значення сягають рівня статистичної достовірності і складали 60,2 % і 39,8 % відповідно.

Аналіз частоти зустрічаємості хворих на паркінсонізм в залежності від позитивних і негативних значень різниці між психологічним біологічним віком (ПБВ) та його популяційним стандартом також є доказом збільшення показників ПБВ у більшості обстежених. У чоловіків ці показники складали 66,3 % і 34,0 %, у жінок - 61,1 % і 38,9 % відповідно. В об'єднаній по статі виборці відмічено високий ступінь переваги осіб із збільшенням значень психологічного біологічного віку - 63,9 % та 36,1 % (p0,01) відповідно.

Таким чином, аналіз характеру розподілення хворих на паркінсонізм в залежності від підвищених або знижених, в порівнянні з популяційними стандартами, значень БВ по всім чотирьом використаним моделям виявляє загальну тенденцію, яка є свідоцтвом певного підвищення темпу старіння у більшості хворих на паркінсонізм.

Середня величина відхилення показників індивідуального біологічного віку від належних його величин (популяційного стандарту) по моделі ІБВ свідчить про перевищення цього показника в групі хворих на паркінсонізм у чоловіків - на 3,01,3 роки (p0,05), у жінок - на 4,62,0 роки (p0,05), в об'єднаній по статі вибірці - на 3,71,0 роки (p0,01).

Такої чіткої тенденції не відзначається у відношенні кардіопульмонального БВ. У чоловіків КПБВ перевищує ДКПБВ на 2,71,6 роки (p0,05), у жінок показник КПБВ менше належного значення на 1,41,6 роки (p0,05). В об'єднаній по статі вибірці КПБВ перевищує НКПБВ на 0,91,1 роки (p0,05). Однак, при порівнянні з показниками КПБВ у осіб контрольної групи (без артеріальної гіпертензії) відзначається достовірна різниця в бік підвищення значень КПБВ у хворих на паркінсонізм на 4,20,1 роки (p0,01).

По моделі НФБВ індивідуальні значення у хворих на паркінсонізм перевищують належні величини у чоловіків - на 1,80,7 роки (p0,05), у жінок - на 1,30,6 роки (p0,05), в об'єднаній по статі вибірці - на 1,60,5 роки (p0,01).

По моделі ПБВ середня величина перебільшення індивідуальних значень над популяційним стандартом складає для чоловіків -3,61,1 роки (p0,01), для жінок - 3,31,2 роки (p0,01), в об'єднаній по статі вибірці - 3,50,8 роки (p0,01).

Таким чином, представлений аналіз середніх величин різниці між показниками БВ у хворих на паркінсонізм і популяційним стандартом по всім чотирьом використаним моделям є свідоцтвом прискореного темпу старіння у хворих на паркінсонізм. За нашими даними, це має відношення як до окремих функціональних систем, так і до темпу старіння всього організму в цілому.

Оскільки паркінсонізм є вік-залежним захворюванням, окрему зацікавленість викликало вивчення біологічного віку хворих на паркінсонізм в залежності від їх календарного віку.

При порівнянні індивідуальних значень БВ по різним моделям із середньопопуляційними його значеннями, що визначались за формулами НБВ, було виявлено наступні особливості: по моделі ІБВ у хворих на паркінсонізм середнього віку індивідуальні значення статистично достовірно перевищували середньопопуляційні значення і складали 4,041,22 роки (p0,01), у пацієнтів похилого віку індивідуальні значення перевищували середньопопуляційні стандарти на 3,782,09 роки, однак ці зміни не сягають рівня статистичної достовірності (p0,05).

По моделі КПБВ статистично достовірних змін індивідуальних значень в порівнянні з популяційними стандартами у пацієнтів обох вікових груп не виявлено.

По моделі НФБВ індивідуальні показники статистично достовірно перевищували середньопопуляційні значення у хворих на паркінсонізм як середнього, так і похилого віку.

По моделі ПБВ в групі пацієнтів середнього віку відмічалось статистично достовірне збільшення індивідуальних значень БВ в порівнянні з популяційними стандартами на 4,860,91 роки (p0,01). У пацієнтів похилого віку дані показники достовірно не змінювались й складали 1,801,41 роки (p0,05).

Таким чином, встановлено перевищення значень БВ над НБВ у хворих на паркінсонізм в більш молодій віковій групі, що є свідоцтвом менш інтенсивного темпу старіння у хворих на паркінсонізм похилого віку. Це може бути пов'язано з більшою тривалістю хвороби у частини пацієнтів даного віку і, відповідно, з більшою виразністю ступеню хвороби, що обмежує їх включення в обстежену нами вибірку. Можлива, також, і та обставина, що із зростанням календарного віку виникає природне зменшення в популяції кількості осіб з прискореним темпом старіння із-за їх смерті. Зміни біологічного віку у хворих на паркінсонізм, що виявлені в наших дослідженнях, можна пояснити впливом обох вищеописаних факторів.

При аналізі темпу старіння у хворих на паркінсонізм в залежності від тривалості захворювання було встановлено, що у пацієнтів з тривалістю захворювання до 3 років достовірної різниці між показниками індивідуальних та належних значень біологічного віку ні по одній з моделей не виявляється.

У пацієнтів з тривалістю захворювання від 3 до 5 років виявлялось статистично достовірне збільшення індивідуальних показників БВ в порівнянні з середньопопуляційними величинами по моделям НФБВ - на 2,431,02 роки (p0,05) та ПБВ - на 2,981,29 роки (p0,05); по моделям ІБВ та КПБВ зміни цих показників не сягали статистично достовірного рівня.

У хворих на паркінсонізм з тривалістю захворювання понад 5 років виявлялось перевищення індивідуальних показників БВ над популяційними стандартами по моделі ІБВ - на 3,301,50 роки (p0,05), по моделі НФБВ - на 1,860,81 роки (p0,05) і по моделі ПБВ - на 4,281,30 роки (p0,01). Винятком є модель КПБВ, де індивідуальні значення статистично достовірно не відрізнялись від середньопопуляційних показників, що пояснюється, як сказано вище, особливостями формування вибірки хворих на паркінсонізм.

Таким чином, при збільшенні тривалості захворювання на паркінсонізм зростає кількість змін в показниках індивідуальних величин БВ, що є свідоцтвом прискорення темпу старіння і відображенням значного впливу тривалості захворювання на паркінсонізм на загальний темп старіння організму.

Нами встановлено, що найнижчий темп старіння відмічається у хворих на паркінсонізм похилого віку з тривалістю захворювання до 3 років - показник БВ-НБВ по всім моделям достовірно не змінювався. У групі хворих похилого віку з тривалістю захворювання більше 3 років достовірно збільшився лише показник НФБВ - на 2,991,26 роки (р<0,05). В групі хворих на паркінсонізм середнього віку з тривалістю захворювання до 3 років достовірні зміни спостерігалися тільки по моделі ПБВ - 6,161,56 років (p<0,01). У хворих на паркінсонізм середнього віку з тривалістю захворювання більше 3 років по всім моделям, крім КПБВ, спостерігались достовірні відміни між індивідуальними і середньопопуляційними показниками БВ. Для ІБВ вони складали 4,381,47 роки (p<0,01), для ПБВ- 4,311,11 роки (p<0,001), для НФБВ- 1,480,60 роки (p<0,05), що є доказом найбільш прискореного темпу старіння організму у хворих з раннім розвитком захворювання та довшою його тривалістю.

Нами було проаналізовано, також, зміни окремих показників, що входять до батареї тестів для визначення БВ. Встановлено, що в усіх групах хворих по більшості показників спостерігалось відхилення їх величин від середньопопуляційних стандартів у напрямку, характерному для загальновікових змін, що ми умовно назвали зсувом в "несприятливий бік". Ці відхилення в більшості випадків не сягали рівня статистичної достовірності, однак, очевидна їх кумулятивна дія, що, в кінцевому випадку, призводить до збільшення інтегральних показників БВ. В більш молодій віковій групі (45-59 років), як серед чоловіків, так і серед жінок реєструється більша кількість "несприятливих" відхилень. Це відповідає зсувам величин БВ у хворих на паркінсонізм відносно популяційного стандарту.

Отримані результати дозволяють вважати, що прискорений темп старіння у хворих на паркінсонізм визначається кумулятивним ефектом змін показників, які використовуються для розрахунку БВ як окремих систем, так і всього організму в цілому. Про це свідчить наявність достовірної кореляції ІБВ майже з усіма показниками. Між тим, значно менша їх кількість корелює з КВ, що, в свою чергу, свідчить про більшу інформативність БВ у порівнянні з КВ в оцінці загального стану організму.

Враховуючи те, що паркінсонізм - це вікзалежне захворювання центральної нервової системи, в основі якого лежить процес нейродегенерації ДА-нейронів стріатуму, була проведена комплексна оцінка терапевтичного ефекту геропротекторного препарату тімалін та нейропротекторного препарату парлодел.

Курс лікування тімаліном складався з 10 інєкцій 2,0 мл препарату внутрішньом'язово щоденно. Курсове лікування тімаліном проводилось на тлі базисної терапії паркінсонізму, що не змінювалась на протязі тривалого часу і складалась з препаратів леводопа (наком або мадопар), селективних інгібіторів МАО-Б (юмекс) та холінолітиків (паркопан).

Під час оцінки клінічної симптоматики під впливом лікування тімаліном у 80 % хворих відмічалось покращання загального самопочуття, у 60 % обстежених зменшився тремор, у 92,5 % пацієнтів менш вираженими стали ригідність та брадікінезія. У 53 % пацієнтів визначалось зниження рівня депресії. Покращання показників символо-цифрового тесту і тактильного сприйняття визначалось в 80 % випадків, розумової працездатності - у 86,7 % випадків, зорової пам'яті - у 53,3 % випадків. Наслідком достовірного покращання, що виявлялось по окремим показникам, які входять до батареї тестів для визначення БВ, є зменшення середніх величин біологічного віку по моделі НФБВ у 100 % обстежених.

В групі середнього віку під впливом лікування тімаліном у 66,7 % хворих на паркінсонізм достовірно зменшився показник рівня нейротизму, у 83,3 % пацієнтів спостерігалось покращання показників символо-цифрового тесту та тактильного сприйняття. У 55,6 % пацієнтів похилого віку покращились показники по шкалам депресії та соціальної інтеграції. У 100 % хворих відмічалось покращання показника розумової працездатності, у 77,8 % - показників символо-цифрового тесту, тактильного сприйняття та зорової пам'яті. Під впливом лікування тімаліном в обох вікових групах достовірно зменшився показник НФБВ.

Встановлено, що у пацієнтів з початковими показниками ІБВ менше середньопопуляційного стандарту, під впливом лікування тімаліном в 55,6 % випадків відмічалось зниження рівня депресії, у 66,7 % обстежених цієї групи зменшився рівень нейротизму, у 77,8 % - покращився показник символо-цифрового тесту, у 88,9 % - розумової працездатності та у 55,6 % - зорової пам'яті. У 83,3 % пацієнтів з початковим показником ІБВ більше НБВ відмічалось покращання показника символо-цифрового тесту. Слухова пам'ять і тактильне сприйняття покращились у 100 % обстежених цієї групи. Під впливом лікування тімаліном в обох групах достовірно покращився показник НФБВ.

За даними ЕЕГ-картування головного мозку після курсу лікування тімаліном у 71,4 % пацієнтів відмічалось зменшення індивідуальних значень потужності альфа-ритму в передньо-центральних відведеннях; по середньогруповому значенню зміна даного параметру ЕЕГ була статистично достовірною: - 23,9910,87 (p<0,05). Оскільки саме збільшення максимальної потужності альфа-ритму в фронтальних відведеннях є специфічним у хворих на паркінсонізм (Карабань М.В.,1996), можна вважати, що зменшення даного показника в процесі лікування тімаліном свідчить про покращання біоелектричної активності мозку, яка є одною з характеристик функціонального стану центральної нервової системи.

Таким чином, найкращий ефект терапії тімаліном відмічався в групі обстежених з більш низьким темпом старіння, що складали пацієнти похилого віку з низькими початковими показниками індивідуального БВ.

Вищенаведене свідчить про покращання функціонального стану центральної нервової системи під впливом лікування тімаліном на тлі базисної терапії паркінсонізму, що дозволяє рахувати доцільним включення тімаліну в схеми лікування даних хворих.

Доза парлоделу складала 2,5 мг на добу на протязі 30 днів, що, за даними літератури, відповідає нейропротекторній активності препарату [Yoshikawa T. e.a., 1994; Mizuno Y. e.a., 1995; Poewe W., Caraceni T., 1995]. Після курсу лікування парлоделом 19 % пацієнтів відмітили значне покращання свого самопочуття; 47,6 % обстежених оцінили динаміку свого самопочуття, як покращання; відсутність динаміки констатували 33,4 % обстежених. Погіршення самопочуття або побічних дій препарату не було ні в одного з пацієнтів.

Після курсу лікування парлоделом в об'єднаній групі хворих на паркінсонізм по окремих показниках, що характеризують функціональний стан центральної нервової системи, визначалось статистично достовірне покращання. Так, у 85,7 % пацієнтів визначалось покращання експериментально-психологічних показників роботи з текстом та тактильного сприйняття, у 76,2 % хворих покращився показник символ-цифрового тесту, у 71,4 % обстежених визначалась позитивна динаміка показника розумової працездатності, у 61,9 % пацієнтів - показника зорової пам'яті. Під впливом лікування парлоделом зменшились середні значення НФБВ, однак, ці позитивні зміни не сягали рівня статистичної достовірності.

В процесі лікування парлоделом у 80 % пацієнтів середнього віку покращились показники тактильного сприйняття та символ-цифрового тесту, у 86,7 % хворих відмічалась позитивна динаміка показника роботи з текстом, у 66,7 % покращився показник зорової пам'яті. У всіх пацієнтів похилого віку покращились показники тактильного сприйняття, у 50 % обстежених цієї вікової групи відмічалось покращання показника розумової працездатності.

В групі осіб, у яких початкові значення ІБВ були менше НБВ, під впливом лікування парлоделом в 77,8 % випадків відмічалось покращання показника тактильного сприйняття, у 88,9 % випадків спостерігалась позитивна динаміка показника роботи з текстом. В групі осіб з початковим значенням ІБВ більше НБВ, у 58,3 % пацієнтів покращились показники самооцінки здоровя, у 91,7 % обстежених відмічалась позитивна динаміка показника тактильного сприйняття, у 88,8 % - показника роботи з текстом.

Аналізуючи данні ЕЕГ-картування головного мозку під впливом лікування парлоделом було визначено зменшення потужності альфа-ритму в передньо-центральних відведеннях у 43 % обстежених, але ці зміни не сягали рівня статистичної достовірності.

Найбільш виражені зміни більшості вивчених показників в процесі лікування парлоделом спостерігались в групі пацієнтів середнього віку з початковими індивідуальними значеннями БВ більше належних, тобто у пацієнтів з найбільш прискореним темпом старіння.

Вищенаведене свідчить, що під впливом курсового прийому парлоделу на тлі базисної патогенетичної терапії паркінсонізму очевидні позитивні зміни багатьох показників, які характеризують нейрофункціональний стан ЦНС. Це дозволяє рекомендувати включення парлоделу в якості нейропротекторного препарату в схеми лікування хворих на ідіопатичний паркінсонізм початкових стадій.

Нами була обстежена контрольна група хворих на паркінсонізм того ж віку та ступеню захворювання. Всі пацієнти контрольної групи отримували постійну медикаментозну терапію леводопавміщуючими препаратами (наком або сінемет), інгібіторами МАО-Б (юмекс) та холінолітиками (паркопан або циклодол). У 60 % загального числа обстежених контрольної групи відмічалось покращання показника тесту самооцінки здоровя; у 73 % - показника символ-цифрового тесту, у 53 % - встановлено погіршення результатів по шкалі нейротизму. В порівнянні з пацієнтами, що отримали курс терапії тімаліном або парлоделом, динаміка показників, що вивчалися нами, у пацієнтів контрольної групи значно менше виражена.

При порівнянні результатів курсового лікування хворих на початкові стадії хвороби Паркінсона препаратами геропротекторної (тімалін) та нейропротекторної (парлодел) дії на тлі комплексної терапії паркінсонізму можна зробити висновок, що ефект тімаліну, взагалі дещо більш виражений.

ВИСНОВКИ

Ідіопатичний паркінсонізм супроводжується прискореним темпом старіння організму в цілому та його ведучих функціональних систем (кардіо-пульмональної та центральної нервової), про що свідчить збільшення відповідних показників біологічного віку при цьому захворюванні в порівнянні з загальнопопуляційними даними.

Визначення БВ у хворих на паркінсонізм середнього віку (45-59 років) в порівнянні з хворими похилого віку (60-74 роки) свідчить про наявність більш інтенсивного темпу старіння у осіб молодшої вікової групи.

Тривалість захворювання паркінсонізмом позитивно корелює з загальним темпом вікових змін. Найбільш низькі показники БВ мають місце у хворих від 60 років з тривалістю захворювання до 3-х років, найбільш високі - у хворих 45-59 років з тривалістю захворювання понад 3 роки.

У всіх групах хворих по переважній кількості показників, які входять до батареї тестів для визначення БВ, спостерігається відхилення їх величин від популяційних середніх у напрямку розвитку вікових змін, що свідчить про кумулятивний ефект цих відхилень. Дана тенденція найбільш характерна для осіб молодшого віку.

Кореляція більшості показників, які входять до батареї тестів для визначення БВ, з величиною БВ підтверджує наявність кумулятивного ефекту вікових змін даних показників та свідчить про більшу інформативність показника БВ в порівнянні з КВ для оцінки функціонального стану організму.

Покращання функціонального стану ЦНС у хворих на ідіопатичний паркінсонізм початкових стадій під впливом лікування тімаліном та парлоделом є підтвердженням геро- та нейропротекторного ефекту даних препаратів відповідно та дозволяє вважати доцільним включення цих препаратів в схеми лікування даних хворих.

Кожен з вивчених препаратів має свої особливості - більш чіткий ефект терапії тімаліном відмічався в групі хворих на паркінсонізм похилого віку з відносно невисокими індивідуальними значеннями БВ, в той час, як під впливом лікування парлоделом кращий ефект спостерігався у пацієнтів середнього віку з підвищеними індивідуальними значеннями БВ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мусиенко Г.В. Показатели биологического и функционального возраста у больных паркинсонизмом. // Украинский научн. медицинский молодежный журн. 1997. - N1-2, - С. 45-48.

2. Маньковский Н.Б., Полюхов А.М.. Карабань И.Н., Мусиенко Г.В. Биологический возраст больных паркинсонизмом в зависимости от календарного возраста и длительности заболевания // Проблемы старения и долголетия. 1998. - Т.7., N1. - С. 26-30.

3. Мусиенко Г.В. Тималин в комплексном лечении больных паркинсонизмом // Лікарська справа. Врачебное дело, 1999. - N1 (1043)., С. 119-122.

4. Карабань И.Н.,Гаркавенко В.В., Карабань Н.В., Бачинская Н.Ю., Мусиенко Г.В., Карасевич Н.В. Агоннисты дофамина (Бромокриптин) в комплексной терапии больных паркинсонизмом. // Український медичний часопис. 1999. - N3 (11)., С. 101-106.

5. Карабань М.В., Мусієнко Г.В. Нейро- та геропротектори в комплексній терапії хворих на паркінсонізм. // Український вісник психоневрології. Харків., 1997. - Т. 5., - вип. 2 (13). - С. 139-140.

6. Garkavenko V., Kapoustina M., Karaban N., Musienko G. About changes of EEG parameters in patients with Parkinson's Disease (PD). Fourth International Congress of Movement Disorders. Vienna, Austria, June 17-21, 1996, Vol. 11 Suppl. 1. Р. 76.

Размещено на Allbest.ru