Поліаміни у комплексній оцінці хворих на уросепсис

встановлено, що особливістю уросепсиса є його перебіг на тлі пухлинної, уремічної інтоксикацій та багатьох супутніх захворювань, тому на біохімічні зміни у організмі хворих на уросепсис можуть впливати ці захворювання;

розроблено методи ранньої діагностики при підозрі на уросепсис з урахуванням даних лабораторного дослідження хворих на підставі вивчення показника співвідношення сечовини та креатиніну на лейкоцитарний індекс інтоксикації та сумарної концентрації поліамінів відповідно клінічної картини захворювання;

розроблено схему обстеження хворих при призначенні різних методів ендогенної детоксикації;

розроблено спосіб визначення імуноглобулінів у біологічних рідинах, який дозволяє відрізнити хронічне захворювання від гострої форми;

розроблено спосіб визначення поліамінів, на підставі якого можна швидко діагностувати уросепсис.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані для впровадження до практичної медицини: науково обгрунтовані, нові стратегічні і тактичні підходи до біохімічної діагностики уросепсису, відповідно до клінічної картини захворювання; запропоновано визначення поліамінів у біологічних рідинах та показник співвідношення сечовини, креатиніну та лейкоцитарного індексу інтоксикації для ранньої діагностики уросепсису; запропоновано і впроваджено спосіб визначення імуноглобулінів у біологічних рідинах; запропоновано і впроваджено спосіб визначення поліамінів; розроблені і впроваджені оптимальні критерії контролю еферентної терапії (гемодіалізу, гемосорбції, спленоперфузії); розроблені практичні рекомендації з особливостей виконання методики визначення поліамінів. Результати дослідження впроваджені в інфекційній реанімації міської лікарні № 1 м. Донецька, в обласній травматологічній лікарні, в міській лікарні № 4 м. Донецька, в інституті невідкладної і відновної хірургії м. Донецька та в міській лікарні № 5 м. Макіївки.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно здійснював усі біохімічні дослідження за винятком ургентних, що становило 1 % від усіх аналізів. Запропонував та впровадив до практики методи визначення поліамінів та імуноглобулінів. Особистим внеском є збір і обробка фактичного матеріалу, організація наукових досліджень, теоретичне узагальнення одержаних даних і вироблення відповідних висновків і рекомендацій під керівництвом і спільно з науковими керівниками.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися на наукових конференціях обласного наукового товариства урологів Донецької області (1988, 1993, 1997), кафедральному засіданні кафедри біохімії Донецького медичного університету, на пленумі наукової ради з трансплантології та штучним органам “Актуальні запитання трансплантації нирки”(Донецьк, 1989), на науковій конференції “Актуальні запитання сепсисології” (Тбілісі, 1990), на науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю заснування кафедри акушерства та гінекології № 1 Донецького медичного університету (Донецьк, 1993) .

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 19 друкованих робіт, у тому числі 3 статті у фахових журналах, 1 авторське свідоцтво про винаходи, 1 позитивне рішення про винахід, 2 методичні рекомендації.

Обсяг роботи. Дисертація викладена на 156 сторінках друкованого тексту і складається із вступу, 5 розділів, заключної частини, висновків, списку літератури, який складає 270 джерел, додатків. У роботі представлено 28 таблиць.

Матеріали та методи дослідження. Це дослідження виконувалося в біохімічній лабораторії клініки урології та оперативної нефрології Донецького медичного університету ім.М.Горького. В роботі вивчено 230 хворих на уросепсис, які лікувалися у клініці урології з 1976 до 1997 року, 177 (77%) спостережених складали чоловіки, що відображає співвідношення чоловіків та жінок в урологічних відділеннях. 156 хворих (67,8%) були старше 50 років. У них в 100 % випадків відмічено супутні захворювання. Інтермітуюча та термінальна стадії ХНН мали місце у 82 (35,7%) хворих. Дані обстеження хворих на уросепсис порівнювали з показниками 50 практично здорових донорів, 50 хворих запальними захворюваннями сечовивідних шляхів, 114 онкоурологічних хворих, 100 пацієнтів з термінальною стадією ХНН, ускладненою хронічним гломерулонефритом, 25 хворих з кризом відторгнення пересадженної нирки, 32 хворих з вірусним гепатитом В.

Загальний білок визначали уніфікованим біуретовим методом, білкові фракції - електрофоретичним методом на апараті “Хелена” (Франція) з денситометром Process 24 VISU, використовувалася ацетатцелюлозна плівка та фарба Ponso C, окремі гострофазові білки сироватки крові: трансферин - за Rajamaki і співавт., орозомукоїд та гаптоглобін - за Tietz, імуноглобуліни за розробленим нами, захищеним авторським свідоцтвом № 2008688, методом на біохімічному аналізаторі Kone Progress Plus, активність АЛТ та АСТ - кінетичним методом, активність -ГГТ - за Orlowski і співавторами, активність лужної фосфатази - за методом Bessey, Lowry, Brock, ЛДГ - за методами Wroblevski i LaDue, активність КК - набором фірми LaChema, активність кислої фосфатази - з субстратом -нафтілфосфатом на біохімічному аналізаторі фірми KONE, сечовину крові визначали уніфікованим методом з діацетилмонооксимом, креатинін - уніфікованим методом - за Поппером, сечову кислоту - з фосфорновольфрамовим реактивом, глюкозу крові визначали ортотолуїдіновим методом, гликозульований гемоглобін - за Gabbay (LaChema), холестерин - за Allain і співавт., тригліцериди - за Fredickson, неестеріфіковані жирні кислоти - колориметричним методом визначення мідних солей, загальний білірубін - уніфікованим методом за Ієндрашиком, калій, натрій, іонізований кальцій сироватки крові на іонселективному аналізаторі “Мікроліт-6” (Фінляндія), хлориди - тітриметричним методом (LaChema), загальний кальцій - арсеназним методом на біохімічному аналізаторі KONE Progress Plus, магній - з кальмагітом, фосфор - за Daly на тому ж аналізаторі, залізо - батофенантроліновим методом (LaChema), кислотно-основний стан вивчали на газовому аналізаторі ОР-215 (Угорщина), автокоагуляційний тест - за Berkarda та співавт., паракоагуляційні тести: етаноловий - за Godar, протамінсульфатний - за Lipinski та співавт., -нафтоловий - за Cummin i Lyons, протромбіновий індекс - за Quick, час рекальціфікації - за Bergerhof i Roca, толерантність плазми до гепарину - за Sigg, фібриноген - за Bidwell, , катехоламіни сечі (адреналін, норадреналін) - за спектрофотометричною методикою ВКНЦ (м. Москва), гістамін - з ортофталевим альдегідом, серотонін - з нінгідрином спектрофлюорометричним методом на спектрофлюориметрі “Jasco” (Японія), середні молекули - спектрофотометричним методом за Габріеляном М.І. та співавт., малоновий діальдегид - з тіобарбітуровою кислотою, дієнові кон'югати - за І.Д.Стальною, тромбоксан, 6-кетопростагландин F1, четвертий тромбоцитарний фактор визначалися радіоімуними наборами інституту ізотопів Угорської академії наук, анафілотоксини С3аdesArg, C4adesArg визначалися радіоімуними наборами фірми “Amersham” (США), лактат визначався ферментативним дослідженням (Abbot FLx), перекисний гемоліз еритроцитів - за Ягером, -токоферол - з ,1-діпірідіном, РНК-аза - за Діігл, катепсин Д - за Баррет, поліаміни - за Russel у розробленій нами модифікації (приоритетна довідка на винахід № 95106030.14(010734) від 06.11.97 р.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Були оцінені інформативність і доцільність використання різних показників крові для диференційної діагностики уремії та сепсису. Були оцінені білок і білкові фракції крові, а також деякі окремі білки (орозомукоїд, гаптоглобін, трансферин), оцінена активність деяких ферментів у сироватці крові, таких як АСТ, АЛТ, -ГГТ, лужної та кислої фосфатаз, ЛДГ, КК. Вивчені Ig A,M,G, які входять до складу -фракції білків. Нами проаналізовано коливання рівню глюкози та гликозульованого гемоглобіну крові у хворих на уросепсис. Вивчені деякі показники ліпідного обміну (холестерин, тригліцериди, неестеріфіковані жирні кислоти), оцінене зростання білірубіну сироватки крові за рахунок обох фракцій: як прямого, так і непрямого, вивчався мінеральний обмін (калій, натрій, кальцій, іонізований кальцій, хлориди, фосфор, залізо), кислотно-основний стан, лактат, показники гемостазу, тромбоксан, 6-кетопростагландин F1,, четвертий тромбоцитарний фактор, С3аdesArg, C4adesArg, серотонін, гістамін крові, катехоламіни сечі. Зміни цих показників при уросепсисі мали місце, але вони не специфічні тільки для уросепсиса і не можуть використовуватися в діагностиці.

Були оцінені показники ПОЛ, СМ, активності лізосомальних ферментів.

При уросепсисі має місце активація ПОЛ, про що говорить підвищення проміжних і кінцевих продуктів ПОЛ - дієнових кон'югатів (до 2,10,3 Од Е проти 1,440,03 у здорових, р<0,05) і малонового діальдегиду (до 3,600,05 нмоль/мг білка проти 3,400,04 у здорових, р<0,05). Величина зміни цих показників знаходиться у прямій залежності від тяжкості уросепсису, що необхідно враховувати при лікуванні уросепсису, розцінюючи активацію ПОЛ як показання до проведення екстракорпоральної детоксикації. Рівень -токоферолу, який є одним з найбільш потужних антиоксидантів, при уросепсисі складає 11,50,5 мкмоль/л, істотно відрізняючист від норми (20,20,3 мкмоль/л, р<0,05) і його рівня при уремії (17,50,5 мкмоль/л, р<0,05).

Рівень СМ при уросепсисі значно підвищений і дорівнює у середньому 1,10,1 одиниць екстинції (у нормі 0,280,01, р<0,05). Причиною збільшення СМ є ниркова недостатність, активація лізосомальних ферментів, посилення ендогенного катаболізму, дисбактеріоз.

При уросепсисі значно зростала активність лізосомальних ферментів сироватки крові. Кисла фосфатаза була 0,200,03 ммоль/год.л у хворих на уросепсис проти 0,150,02 (р<0,05) у здорових донорів та 0,1500,003 (р<0,05) у хворих з термінальною стадією ХНН. Найбільш істотно при уросепсисі підвищувалася активність катепсину Д, яка у середньому була 2,80,1 ОД акт/хв, що у 2,4 рази вище ніж при уремії (1,190,01, р<0,05) та у 3,3 рази вище ніж у здорових донорів. Різке підвищення активності лізосомальних ферментів є слідством масивного руйнування тканин у місцевому осередку інфекції.

Діагностувати уросепсис дозволяли такі дані.

Вивчалися сечовина, креатинін та зміни їх співвідношення при уросепсисі. Такі хворі на уросепсис мали: рівні сечовини 21,26,9 ммоль/л; креатиніну 0,310,1 ммоль/л; їх співвідношення 68,4. Здорові донори відповідно 6,30,2 ммоль/л; 0,140,03; 45 (р<0,05); при місцевій уроінфекції 7,40,3 ммоль/л; 0,140,03 ммоль/л; 52,9 (р<0,05); при термінальній стадії ХНН 34,80,5; 0,870,01; 40 (р<0,05); при кризі відторгнення ниркового трансплантату: 26,82,2; 0,510,06; 52,5 (р<0,05). Як можна бачити з наведених даних, співвідношення концентрації сечовини і креатиніну у крові при уросепсисі було значно підвищеним, для підвищення статистичної достовірності нами був використаний лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), формула якого:

[(4 мієлоцити + 3 юні + 2 палички + 1 сегменти) (плазматичні клітини + 1)] : [(моноцити + лімфоцити) (еозинофіли + 1)]

Примітка: (*) - статистично достовірні (Р<0,05) зміни рівнів глюкози крові і поліамінів

Біохімічна діагностика переважної спрямованості метаболізму.

Співвідношення сечовини і креатиніну дозволяє судити про вираженість катаболізму у цілому. Для вираженості ендогенного катаболізму нами запропонована формула: ПК = С1-С2,, де С1 - стандартна сечовина крові, тобто сечовина, яка відповідає значенню креатиніну хворого при умові динамічної рівноваги поміж анаболічною і катаболічною фазами обміну речовин. Її значення визначаються за формулою:

Обмінна ендотоксикація, виникаюча внаслідок посилення катаболізму, збільшення проміжних і кінцевих продуктів метаболізму на фоні гіпоксії, всмоктування продуктів порушеного обміну із місцевого осередку інфекції.

Мікробна інтоксикація, обумовлена наявністю мікробів у крові або надходження їх токсинів із осередку інфекції або кишечнику.

Уросепсис - це поєднання мікробного, обмінного і ретенційного ендотоксикозу.

Із визначених нами показників до маркерів ретенційного ендотоксикозу можуть бути віднесені речовини, рівень яких при погіршенні функції нирок підвищується: С, К, СМ, поліаміни.

Маркерами обмінного ендотоксикозу можуть бути речовини, рівень яких залежить і від функції нирок, і від метаболічних порушень - СМ.

Маркерами мікробного ендотоксикозу можуть бути характерні продукти мікробного метаболізму, наприклад, поліаміни.

Таким чином, ті ж самі показники можуть змінюватися при різних формах ендотоксикозу.

При уросепсисі, на відміну від інших типів інтоксикації, характерне підвищення рівня поліамінів, величини відношення С, К та ЛІІ, лізосомальних ферментів.

Визначення поліамінів у біологічних рідинах.

Нами розроблено спосіб визначення поліамінів, який здійснюється таким чином: до пробірок вносять 2 мл біологічної рідини, доливають 2 мл 15 % трихлороцтової кислоти, ретельно перемішують і становлять у холодильник на 1 годину. При цьому скорочується час, який витрачається на кислотний гідроліз, а також відпадає необхідність у використанні ампул. Потім проби центрифугують протягом 15 хвилин при 3 тис. обертів/ хвилину. Надосадкову рідину кількісно переносять до бюксів з притертими кришками і нейтралізують її розчином NaOH (10 н, 1 н і 0,1 н) до рН 9,5-10,0. Потім додають 1,5 г сольової суміші (62,5 г Na2SO4 та 9 г Na3PO4) і 10 мл н-бутанолу і ставлять у лабораторний струшувач на 2 години. По закінченні цього часу проби кількісно переносять до поліетиленових пробірок і центрифугують протягом 15 хвилин при 3 тис. обертів/хвилину. Органічну (верхню) фазу переносять до центрифужних пробірок, додають 2 краплі концентрованої HCl, випаровують до суху на водяній бані при 80-100С з використанням вакуумного насосу. Потім на змочену лимоннокислим буферним розчином (рН 3,6) мембрану наносять за допомогою спеціального аплікатору через невеликі проміжки 4 дослідних і 1 контрольну пробу, яка містить 1,5 нмоль/мл сперміну, 2,0 нмоль/мл спермідіну і 0,75 нмоль/мл путресцину. Мембрану поміщають у прибор для електрофорезу “Титан Плюс”, заповнений лимоннокислим буфером (рН 3,6). Електрофорез проводять при напрузі 320 В і силі току 40 А 2 хвилини. Потім мембрану виймають, наносять із пульверизатору нінгідринову фарбу і висушують її протягом 5 хвилин до появи забарвлення. Після цього опускають її на 10 хвилин у гліцерин, який використовується як освітлювач, і сканують на денситометрі. Для того, щоб одержати не лише відсотковий вміст окремих фракцій, але й їх кількісне значення, сканування роблять в поперековому напрямі разом з контролем. Із відсоткового вмісту кожного із зразків і відомих концентрацій контролю розраховують абсолютний вміст сперміну, спермідіну і путресцину у кожному зразку.

Контроль ефективності методів детоксикації в лікуванні уросепсису. Гемодіаліз. В наших спостереженнях при уросепсисі показанням до гемодіалізу була уремія. Нами не відмічено випадків погрожуючих життю гіперкаліємії і гіпергідратації. Гемодіаліз впроваджували протягом 4 годин.

Протягом сеансу гемодіалізу відмічено вірогідне і суттєве зниження сечовини (з 48,33,7 до 33,73,0 ммоль/л, р<0,05) і креатиніну (з 0,860,06 до 0,640,04 ммоль/л, р<0,05), маркери септичної інтоксикації (поліаміни, лізосомальні ферменти) не змінювалися. Відмічається посилення перекисного окислення ліпідів. Погодинний аналіз ефективності гемодіалізу показав, що протягом перших двох годин (при 4-годинному гемодіалізі) виводиться 73 % сечовини, 75 % креатиніну, 85 % середніх молекул. Тобто, перші дві години тричі ефективніші за подальші дві години.

Гемосорбція. Сеанс займав 1 годину. При гемосорбції у крові видаляються низько-, середньо- і крупномолекулярні речовини. Одна година гемосорбції була більше ефективною ніж одна година гемодіалізу при видаленні креатиніну (з 0,560,05 до 0,460,04 ммоль/л, р<0,05), СМ (з 0,880,06 до 0,690,07 Од Е, р<0,05), загального білірубіну (з 27,01,5 до 22,51,4 мкмоль/л, р<0,05), катепсину Д (з 3,80,4 до 3,30,2 Од акт/хв, р<0,05), сумарної концентрації поліамінів у сироватці крові (з 19,41,3 до 17,21,4 нмоль/мл, р<0,05).

Спленосорбція. Аналіз лабораторних даних показує, що селезінка ефективно сорбує із крові маркери септичної інтоксикації - поліаміни (сумарна концентрація зменшувалася від 22,11,2 до 14,91,1 нмоль/мл, р<0,05). Рівні сечовини крові (з 22,96,7 до 20,47,9 ммоль/л, р>0,05), креатиніну (з 0,380,09 до 0,360,11 ммоль/л, p>0,05) практично не змінюються. Декілька підвищується перекисний гемоліз еритроцитів (з 3,20,4 до 3,80,7 %, р<0,05). Із несприятливого впливу слід відмітити хоча й незначне, але зниження кількості еритроцитів (з 3,20,3 до 3,00,3 Т/л, р<0,05) та загального білка (з 60,03,9 до 58,04,4 г/ л, р<0,05).

Плазмаферез. Аналіз цих даних показує, що плазмаферез ефективно знижує рівень маркерів септичної інтоксикації і менш ефективний при видаленні уремічних токсинів. Статистично вірогідно після його сеансу зменшувалися рівні креатиніну (з 0,310,1 до 0,280,1 ммоль/л, р<0,05), середніх молекул (з 0,710,1 до 0,680,10 Од Е, р<0,05), сумарної концентрації поліамінів (з 18,21,2 до 10,30,9 нмоль/мл, р<0,05), катепсину Д (з 2,970,2 до 2,460.10 Од акт./хв., р<0,05). Плазмаферез - ефективний засіб боротьби з ДВЗ-синдромом. Після його проведення із крові зникали продукти деградації фібриногену.

Порівняльна характеристика екстракорпоральних методів. Індивідуальна програма детоксикації. Найбільш ефективними з виводу сечовини та креатиніну були гемодіаліз, потім плазмаферез та гемосорбція, найбільш ефективно лізосомальні ферменти виводив плазмаферез, поліаміни та циркулюючи імунні комплекси найбільш ефективно виводила спленосорбція, потім плазмаферез.

ВИСНОВКИ

Встановлено, що концентрація поліамінів у плазмі крові та еритроцитах може служити специфічним індикатором септичної інтоксикації..

Розроблена електрофоретична методика визначення поліамінів у біологічних рідинах, яка дозволяє скоротити час визначення поліамінів з 72 до 4 годин, що дає можливість на цей же час скоротити постановку діагнозу уросепсису.

Встановлено, що показники, які характеризують стан перекисного окислення ліпідів (дієнові кон'югати, малоновий діальдегид, перекисний гемоліз еритроцитів) та активність лізосомальних ферментів (РНК-ази, ДНК-ази, катепсину Д, кислої фосфатази), незважаючи на помітні зміни у хворих на уросепсис, не можуть служити маркерами септичної інтоксикації через низьку специфічність. .

Встановлено, що біохімічні тести є найбільш придатними для швидкої і точної диференційної діагностики місцевої і генералізованої форм інфекції на фоні уремічної, ракової, медикаментозної інтоксикації, а також при тяжких супутніх захворюваннях.

Встановлено, що співвідношення рівнів сечовини, креатиніну і ЛІІ може служити для діагностики уросепсису..

Розроблено схему біохімічного обстеження при підозрі на уросепсис уросепсису, яка включає у себе визначення сечовини, креатиніну, середніх молекул, лізосомальних ферментів, поліамінів.

Розроблено критерії для призначення еферентних методів детоксикації у лікуванні уросепсису: гемодіалізу, гемосорбції, плазмаферезу.

детоксикація уросепсис ендогенний біологічний

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Берко Е.М. Полиамины сыворотки крови и эритроцитов у больных уросепсисом/Вісник проблем біології і медицини.- 1998.- № 23. - С . 56-59.

Берко Е.М. Перекисное окисление липидов у больных уросепсисом./Вісник проблем біології і медицини - 1998. - № 23. - С.59-62.

МПК G01 № 33/48. Способ определения полиаминов. Автори: Серняк П.С., Берко О.М., Захаров В.В., Кубатієв А.А., Денисов В.К., Берко І.М., Сагалевіч А.І., Захарова Н.Н. - 1997.

Патент № 2008688 на изобретение “Способ количественного определения иммуноглобулина в сыворотке крови человека” Автори: Штода Л.А., Берко О.М., Климова Л.В., Тищенко Т.Б., Губергриц Н.Б., пріоритет 30.10.91, замова № 5015184, зареєстровано у Державному реєстрі винаходів 28.2.94.

Серняк П.С., Денисов В.К., Губа Г.Б., Захаров В.В., Чернобривцев П.А., Берко Е.М., Лунева А.Г., Олещенко Н.Д., Азюковская И.С. Диагностика уросепсиса/Урология и нефрология. - 1990. - № 4.- С.9-13.

Серняк П.С., Денисов В.К., Губа Г.Б., Олещенко Н.Д., Фролов С.Г., Лунева А.Г., Берко Е.М. Экстракорпоральное подключение донорской селезенки в лечении больных уросепсисом/Урология и нефрология. - 1989. № 2. - С.15-17.

Герасимов И.Г., Штода Л.А., Берко Е.М., Ентин Б.В. Погрешность определения гематологических и биохимических показателей после хранения крови. Рукопись деп. В ВИНИТИ 23.09.94 № 2246-В/Клиническая лабораторная диагностика.- 1995.- № 3.- С. 59.

Серняк П.С., Захаров В.В., Чернобривцев П.А., Денисов В.К., Калинин Д.И., Лунева А.Г., Берко Е.М., Родин И.Н., Сагалевич. Диагностика острого криза отторжения у реципиентов почечного аллотрансплантата. - Методические рекомендации. - Донецк, 1995. - 28 с.

Серняк П.С., Денисов В.К., Губа Г.Б., Захаров В.В., Гузенко В.Н., Фролов С.Г., Берко Е.М., Данильченко С.А. Диагностика, лечение и профилактика уросепсиса.- Методические рекомендации. - Донецк, 1990. - 14 с.

Берко Е.М., Прокопенко Н.И., Курышко О.А., Борисенко Л.С. Наши достижения в области внедрения сложных и редких методик/Сборник докладов научно-практической конференции, посвященной 6-летию диагностического центра.- Донецк, 1995.- С.166.

Штода Л.А., Захаров В.В., Захарова В.В., Берко Е.М., Курышко О.А., Прокопенко Н.И., Берко А.Т., Борисенко Л.С. Диагностика нарушений обмена веществ и болезней почек с использованием функциональных почечных проб/Сборник докладов научно-практической конференции, посвященной 6-летию диагностического центра. - Донецк, 1995. - С.170.

Берко Е.М., Захаров В.В., Штода Л.А., Захарова В.В., Прокопенко Н.И., Курышко О.А., Берко А.Т. Диагностическое значение определения средних молекул у больных после пересадки почки/Сборник докладов научно-практической конференции, посвященной 6-летию диагностического центра.- Донецк, 1995. - С.171.

Берко Е.М., Захаров В.В., Штода Л.А., Курышко О.А., Прокопенко Н.И., Берко А.Т., Захарова В.В. Ферменты сывороки крови у больных после пересадки почки/Сборник докладов научно-практической конференции, посвященной 6-летию диагностического центра. - Донецк, 1995. - С.172.

Берко Е.М., Захаров В.В., Штода Л.А., Захарова В.В., Прокопенко Н.И., Курышко О.А., Берко А.Т. Биогенные амины в патогенезе отторжения почечного трансплантата/Сборник докладов научно-практической конференции, посвященной 6-летию диагностического центра. - Донецк, 1995. - С.175.

Серняк П.С., Захаров В.В., Денисов В.К., Богомолов А.М., Берко Е.М., Берко И.М., Кичатый С.В., Кот А.Г., Олещенко Н.Д. Динамика изменения общего белка и белковый фракций крови при сепсисе у реципиентов почечного аллотрансплантата при использовании гравитационного плазмафереза/Вопросы судебной медицины и экспертной практики. 3-й сборник научных трудов. - Донецк. - 1994. - С.94.

Серняк П.С., Захаров В.В., Денисов В.К., Богомолов А.М., Берко Е.М., Кот А.Г., Кичатый С.В., Олещенко Н.Д., Захарова В.В., Берко И.М. Изменение концентрации средних молекул у реципиентов почечного трансплантата при использовании плазмафереза в комплексном лечении гнойно-септических осложнений/ Вопросы судебной медицины и экспертной практики. 3-й сборник научных трудов. - Донецк. - 1994.

Серняк П.С., Кубатиев А.А., Захаров В.В., Берко Е.М., Родин И.Н., Деркач И.А.. Влияние плазмафереза на концентрацию лизосомальных ферментов в крови при сепсисе у реципиентов почечного аллотрансплантата/Юбилейный сборник тезисов докладов научно-практической конференции акушеров-гинекологов, посвященной 60-летию основания кафедры акушерства и гинекологии № 1 Донецкого Государственного медицинского института им.А.М.Горького (часть 2). - Донецк.- 1993. - С.103.

Серняк П.С., Кубатиев А.А., Захаров В.В., Берко Е.М., Родин И.Н., Деркач И.А. Перекисное окисление липидов при сепсисе после трансплантации почки/ Юбилейный сборник тезисов докладов научно-практической конференции акушеров-гинекологов, посвященной 60-летию основания кафедры акушерства и гинекологии № 1 Донецкого Государственного медицинского института им.А.М.Горького (часть 2). - Донецк.- 1993. - С.104.

Серняк П.С., Денисов В.К., Губа Г.Б., Богомолов А.М., Захаров В.В., Фролов С.Г., Берко Е.М. Эфферентные методы детоксикации в лечении уросепсиса и почечной недостаточности/Урология. Республиканский межведомственный сборник, Киев, “Здоровья”. - 1990.- С.112-114.

АНОТАЦІЯ.

Берко О.М. Поліаміни у комплексній оцінці хворих на уросепсис. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю. 03 00.04 - біохімія. - Інститут геронтології АМН України, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено вивченню особливостей біохімічних показників у хворих на уросепсис. Запропоновані методи діагностики уросепсису на підставі вивчення рівнів поліамінів у біологічних рідинах та співвідношення сечовини, креатиніну та лейкоцитарного індексу інтоксикації. Проведене експериментальне обгрунтування можливості біохімічної діагностики уросепсису. Розроблено спосіб швидкого визначення поліамінів, який дозволяє значно скоротити час для діагностики уросепсису. Запропоновано комплекс рекомендацій з контролю за ефективністю еферентної терапії (гемодіалізу, гемосорбції, спленосорбції, плазмаферезу).

Ключові солва: уросепсис, поліаміни, перекисне окислення ліпідів, лізосомальні ферменти, гемодіаліз, гемосорбція, спленосорбція, плазмаферез.

АННОТАЦИЯ

Берко Елена Миновна. Полиамины в комплексной оценке больных уросепсисом. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата биологических наук по специальности 03.00.04 - биохимия. - Институт геронтологии АМН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена изучению особенностей биохимических показателей у больных уросепсисом. Предложены методы диагностики уросепсиса на основе изучения уровня полиаминов в биологических жидкостях. Для изучения возможности использования показателя полиаминов в диагностики уросепсиса нами проанализированы вариационные ряды при различных заболеваниях. Установлено, что при уросепсисе суммарная концентрация полиаминов в эритроцитах крови у 100% больных была выше 45 нмоль/мл. При всех остальных типах интоксикации концентрация полиаминов была ниже этого уровня. Для доказательства специфичности определения полиаминов при уросепсисе их определяли в крови больных, которым подключали ксеноселезенку, которая является биологическим фильтром для бактерий и их токсинов. В крови, которая оттекала от селезенки, концентрация полиаминов была значительно ниже, чем в крови, которая поступала к селезенке. Кроме того, полиамины являются единственным показателем, которые существенно (в 2,2-3 раза) увеличиваются при микробном заражении крови в пробирке. Нами предложен метод определения полиаминов, в котором значительно сокращено время их определения, а, следовательно, сокращено время и для постановки диагноза “уросепсис”. Таким образом, биохимическая диагностика на основании определения полиаминов может быть представлена таким образом. При наличии интоксикации и подозрении с целью сокращения времени диагностики и повышения её точности в крови определяют суммарную концентрацию полиаминов (спермина, спермидина и путресцина) и при увеличении её до 45 нмоль/мл и выше - диагностируют уросепсис.

Уровень средних молекул и активность лизосомальных ферментов в крови при уросепсисе были в среднем значительно выше, чем при уремии, онкоурологических заболеваниях и кризе отторжения пересаженной почки. Однако разницы в вариационных рядах не были абсолютными, и эти показатели для окончательной диагностики уросепсиса не использовались.

Соотношение концентрации мочевины и креатинина в крови при уросепсисе было значительно увеличенным, однако отличие уросепсиса от других типов интоксикации по его величине не была абсолютной. В связи с этим для увеличения достоверности разницы нами также использовался лейкоцитарный индекс интоксикации (ЛИИ). Комплексная оценка соотношения трех показателей - мочевины, креатинина и ЛИИ позволила наладить экспресс-диагностику уросепсиса, потому что указанный расчет можно выполнить в течение одного часа. Его суть заключается в следующем. Концентрация мочевины непосредственно зависит от выраженности белкового катаболизма и нарушения выводящей функции почек. Нами установлено, что при хронической почечной недостаточности индивидуальные колебания соотношения концентрации мочевины и креатинина в плазме различных больных очень невелики. При заболеваниях, которые сопровождаются повышением белкового катаболизма (опухолях или воспалениях различных органов мочевыводящей системы, уросепсисе) величина этого отношения значительно увеличивается, причем наибольшее увеличение определено при уросепсисе.

Лейкоцитарный индекс интоксикации также увеличен при раковой, уремической, септической интоксикациях, но в наибольшей степени он увеличивается при уросепсисе. Однако разница между этими видами интоксикации только по величине отношения С:К или ЛИИ не является абсолютной. Однако соотношение С:К х ЛИИ позволяет достоверно судить о наличии или отсутствии уросепсиса, потому что ни одна самая высокая величина этого соотношения при опухолях, местных воспалительных заболеваниях, болезни Боткина, уремии не превышала величину 250, и ни одна, наименьшая величина этого соотношения при уросепсисе не была ниже 250. На этом основании сделано вывод: при величине соотношения [(С:К) ЛИИ), равному 250 и выше, можно диагностировать уросепсис.

Нами также разработан и предложен комплекс рекомендаций по контролю эфферентной терапии (гемодиализа, гемосорбции, спленосорбции, плазмафереза). Установлено, какие показатели изменяются при использовании различных методов эфферентной терапии, так при гемодиализе сильнее всего выводятся мочевина и креатинин, гемосорбция эффективна в выведении средних молекул и креатинина, при плазмаферезе улучшаются в наибольшей степени показатели активности лизосомальных ферментов, спленосорбция наиболее эффективна в выведении полиаминов.

Ключевые слова: уросепсис, полиамины, перекисное окисление липидов, лизосомальные ферменты, гемодиализ, гемосорбция, спленосорбция, плазмаферез.

SUMMARY

Berko E.M. Polyamines in complex estimation of uroseptic patients . - Manuscript.

Thesis for candidate's degree by speciality 03.00.04 - biochemistry. - The gerontology institute of the Academy of Medical Sciences of Ukraine, Kiev, 1999.

Dissertation is dedicated to the investigation of the peculiarities of biochemical tests in uroseptic patients. Methods of urosepsis diagnostics on the grounds of the polyamine levels exploration into biological liquids and urea, creatinine and WBC intoxication index correlations are offered. Experimental substantiation of biochemical diagnostics possibilities of urosepsis is conducted. Is developed The aspect of quick polyamine definition which admits to pare time for urosepsis diagnostics. The complex of recommendations from control over effectiveness of efferent therapy (hemodialysis, hemosorрtion, splenosorрtion, and plasmapheresis) is offered.

Key words: urosepsis, polyamines, lipid peroxidation, lisosomal enzymes, hemodialysis, hemosorрtion, splenosorрtion, and plasmapheresis.

Размещено на Allbest.ur