Клініко-імунологічні особливості ендогенної інтоксикації при гепатиті В і ефективність ентеросорбційної терапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Клініко-імунологічні особливості ендогенної інтоксикації при гепатиті В і ефективність ентеросорбційної терапії

Ничик Наталя Анатоліївна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вступ. Проблема вірусних гепатитів залишається однією з найважливіших для науки і практичної медицини [Герасун Б.А. 1993; Гураль А.Л., 1996; Bowden D.S., 1996; Соринсон С.Н., 1997; Bianchi L., 1997; Андрейчин М.А., 1999]. За частотою ураження населення ці хвороби займають друге місце після грипу та інших ГРВІ, переважаючи їх тривалістю і важкістю процесу, схильністю до затяжного перебігу та несприятливих наслідків. Встановлено, що 5 % населення земної кулі (300-350 млн. осіб) є носіями вірусу гепатиту В (ГВ). Кожен день ця хвороба забирає життя декількох тисяч людей, які вмирають від таких її віддалених наслідків, як рак і цироз печінки [Bertoletti A. et al., 1994; Albioushi G.S. et al., 1997]. Щороку захворюваність на вірусні гепатити в Україні складає 170-300 тисяч випадків [Гураль А.Л. і співавт., 1996]. Все це зумовлює необхідність подальшого, глибшого вивчення патогенезу і розробки ефективніших методів лікування вірусних гепатитів.

Актуальність теми. Синдром ендогенної інтоксикації (ЕІ) є одним із провідних у патогенезі гострих вірусних гепатитів, прояви якого в більшості випадків відбивають важкість перебігу хвороби [Уманский М.А. і співавт., 1979; Николаева Н.А., Лабовская Р.Н., 1989; Chiomi S. et al., 1994]. Розвиток даного синдрому пов'язаний з цитолізом печінкових клітин, що зумовлений активною репродукцією вірусу гепатиту В з наступною реакцією імунної системи організму [Барштейн Ю.А., Персидский Ю.В., Грутман М.И., 1989; Герасун Б., 1993; Pappas S.C., 1995; Nassal M., Schaller H., 1996]. Наявність чужорідних антигенів в уражених гепатоцитах робить їх об'єктом атаки імунокомпетентних клітин і антитіл, бо клітини з модифікованим антигеном головного комплексу гістосумісності розпізнаються Т-лімфоцитами як чужі [Chemelo L., 1986; Jung M.C. et al., 1991]. Внаслідок цього порушується гомеостаз гепатоцитів і настає їх цитоліз [Мусабаев В.И., 1988; Сергеева Н.А. и др., 1992; Усиченко О.М., Гудз В.Л., 1993], що характеризується утворенням продуктів спотвореного метаболізму, які розповсюджуються по всьому організму, спричиняючи пошкодження різних органів і тканин залежно від їх резистентності та тропності до тих чи інших метаболітів [Мощич П.С., 1989]. Процес стає генералізованим, розвивається синдром ЕІ або “метаболічної інтоксикації” [Громашевська Л.Л., 1997], який ускладнює перебіг основного захворювання, спричиняючи різноманітні розлади в діяльності систем та органів, а також може набувати важливого самостійного значення [Пак С.Т., Малов В.А., 1992; Мироник О.В., 1998].

Саме тому одним з ефективних методiв патогенетичної терапiї вiрусних гепатитiв є дезiнтоксикацiя органiзму [Возианова Ж.И., Корчинский Н.И., Пашковская Е.Г. и др., 1990; Вовк А.Д., Громашевська Л.Л., Татьянко Н.В. та ін., 1993; Малый В.П., Полукчи А.К., 1996]. Найчастiше з цiєю метою застосовують iнфузiї розчинiв глюкози чи низькомолекулярних декстранiв [Андрейчин М.А., 1998]. Ще донедавна призначали препарати полiвiнiлпіролідону, але у зв'язку з виявленими побічними впливами їх парентеральне використання заборонене [Возіанова Ж.І., Анастасій І.А., 1997]. Простим у виконаннi, неiнвазивним є метод ентеросорбцiї, в основі якого лежить висока вбiрна здатнiсть ряду сорбцiйних речовин [Фролов А.Ф., Угрюмов Б.Л., Вовк А.Д. и др., 1988; Андрейчин М.А., Гебеш В.В., Гнатюк М.С. и др., 1991; Cabre E., Gassull M.A., 1994].

Однак використання ентеросорбентів з урахуванням усіх механізмів їх дії на органiзм, у першу чергу на iмунну та антиоксидантну системи, поки що не ввiйшло у широку клiнiчну практику, в практичній медицинi вiдсутнiй чiткий лабораторний контроль їх ефективностi. Це приводить або до недостатнього очищення органiзму, що робить неефективними проведенi детоксикаційні заходи, або, навпаки, до інтенсивного виведення разом з токсичними продуктами корисних речовин, що небезпечно і може призвести до порушення iонного балансу та iнших несприятливих зсувiв [Голиков С.Н., Саноцкий И.В., Прунов Л.И., 1986]. Об'єктивні критерії еквівалентності детоксикаційної терапії на сьогодні достатньо не визначені і тому не використовуються.

Мета роботи: виявити клініко-патогенетичні особливості ЕІ у хворих на гострий ГВ з різним ступенем важкості перебігу, вплив ендотоксемії та ендотоксикозу на стан імунної системи організму та можливість його зниження за допомогою ентеросорбенту.

Основні завдання роботи.

Дослідити рівень ендотоксемії та ендотоксикозу у хворих на гострий ГВ у різні періоди хвороби.

2. На підставі дослідження ЕІ розробити об'єктивні критерії важкості перебігу ГВ і можливого прогнозування гострого гепатонекрозу.

3. Вивчити зміни імунної системи хворого організму залежно від рівня ЕІ.

Дослідити клінічну ефективність застосування полі-карайя в комплексному лікуванні хворих на ГВ різної важкості.

Встановити вплив ентеросорбційної терапії на рівень ЕІ, антиоксидантний захист та імунний статус організму при ГВ.

Вивчити стан антиоксидантної системи печінки та плазми крові у тварин з експериментальним токсичним гепатитом, лікованих полі-карайя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом планової наукової роботи кафедри інфекційних хвороб Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського “Удосконалення лікування хворих на гострі кишкові інфекції різної етіології” (Держреєстраційний номер 16К-980196V023275).

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації систематизовані та на підставі клініко-лабораторних даних (показники функціонального стану печінки та ЕІ) обгрунтовані нові додаткові об'єктивні критерії оцінки важкості перебігу ГВ.

Запропоновано нові методичні підходи до оцінки ЕІ у хворих на ГВ, які враховують рівень ендотоксемії та ендотоксикозу. Вперше дана клініко-патогенетична оцінка ендотоксемії та ендотоксикозу у зіставленні. Вперше у динаміці ГВ досліджено вміст ендотоксинів в інтерстиційному просторі та їх роль у патогенезі й клінічному перебігу хвороби.

У різні періоди гострого ГВ встановлено вплив рівня ЕІ на імунний статус хворого організму.

Ряд сформульованих у роботі концепцій може розцінюватися як додаткова теоретична основа для побудови диференційованих лікувальних програм.

Вперше досліджено вплив нового ентеросорбенту полі-карайя на клінічний перебіг ГВ, особливості його детоксикаційної, імуномодулюючої та антиоксидантної дії. В експерименті на тваринах з тетрахлорметановим гепатитом, лікованих полі-карайя, встановлено підвищення активності ферментативної антиоксидантної системи (АОС) печінки та плазми крові.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені об'єктивні критерії рівня ЕІ організму у хворих на ГВ, які дозволяють оцінити ступінь важкості хвороби і спрогнозувати ймовірність подальшого розвитку гепатонекрозу. Рекомендовано використовувати показники ЕІ для оцінки ефективності детоксикаційної терапії. Простота та інформативність запропонованої діагностичної програми роблять її придатною для широкого практичного застосування.

Видані, узгоджені з МОЗ України, методичні рекомендації “Методи дослідження ендогенної інтоксикації організму” (співавтори Андрейчин М.А., Бех М.Д., Дем'яненко В.В., Ничик А.З.), які розіслані на адреси профільних лікувальних закладів усіх областей і провідних фахівців.

Обгрунтована доцільність використання ентеросорбенту полі-карайя з метою зменшення розладів метаболізму, опосередкованої корекції імунної відповіді та антиоксидантної активності організму хворих на ГВ. Показано, що застосування полі-карайя в комплексному лікуванні прискорює одужання осіб із середньоважким перебігом гепатиту та сприяє зменшенню розладів гомеостазу при важкому перебігу. Результати проведених досліджень впроваджено в лікувально-діагностичну практику інфекційних стаціонарів Тернопільської та Рівненської областей, а також у навчальний процес на кафедрі інфекційних хвороб Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського.

Особистий внесок здобувача. Всі етапи дослідження автор здійснила самостійно, включаючи планування, проведення клінічних спостережень та експериментальних досліджень, облік та аналіз отриманих результатів, статистичну обробку цифрових даних, розробку основних положень та висновків.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднено на міжнародній конференції “Актуальні питання морфології” (Тернопіль, 1996), на XIII з'їзді Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів і паразитологів ім. Д.К. Заболотного (Вінниця, 1996) та на I й II Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 1997, 1998), 5-му зїзді інфекціоністів України (Тернопіль, 1998), на засіданнях обласного науково-медичного товариства інфекціоністів, щорічних підсумкових наукових конференціях медакадемії (1997, 1999).

Публікації. Основні результати роботи опубліковані в наукових журналах 3 статті, у матеріалах наукових конференцій 15.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, 7 розділів, висновків та списку використаної літератури, який включає 370 джерел. Викладена на 194 сторінках комп'ютерного тексту, з них 148 сторінок займають текстові повідомлення, 5 ілюстрації, 42 сторінки список використаних літературних джерел. Робота включає 24 таблиці, 14 рисунків, 9 витягів з історій хвороб.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ перший “Синдром ендогенної інтоксикації в патогенезі та клініці інфекційних хвороб і шляхи його подолання” присвячений теоретичному аналізу літератури на тему дисертації.

Встановлено, що однією з провідних ланок патогенезу інфекційних хвороб є синдром ЕІ, прояви якого у більшості випадків визначає важкість і вислід захворювання. Токсичні метаболіти негативно впливають на всі системи та органи хворого організму, спричиняючи їх морфологічні і функціональні порушення. Пусковим механізмом ЕІ при гострому ГВ є цитоліз печінкових клітин, зумовлений репродукцією вірусу з наступною реакцією імунної системи. Синдром ЕІ при гострих вірусних гепатитах супроводжується посиленням процесів перекисного окислення ліпідів, порушеннями в діяльності антиоксидантної та імунної систем, пошкодженням клітин крові, ураженням нервової системи.

Ефективним і безпечним методом виведення токсичних метаболітів з організму є ентеросорбція. Ентеросорбенти запобігають пошкоджуючій дії токсинів, продуктів вільно-радикального перекисного окислення ліпідів, нормалізують імунорезистентність організму, стимулюють моторну функцію кишківника, сприяють зниженню у крові вмісту загального білірубіну, активності сироваткових амінотрансфераз, тим самим зумовлюючи швидше одужання хворих.

Проте, при проведенні детоксикаційної терапії майже не застосовуються об'єктивні методи дослідження її ефективності, що не дозволяє оцінити ступінь вихідної детоксикаційної спроможності організму та адекватність застосованих засобів щодо наявних в ньому токсинів. У свою чергу, занадто інтенсивна детоксикаційна терапія без відповідного контролю може завдати шкоди хворому.

Розділ другий “Матеріали і методи проведених досліджень” присвячений опису методів та організації дисертаційного дослідження. Включає підрозділи “Методи дослідження ендогенної інтоксикації організму”, “Методи дослідження імунної системи”, “Методи дослідження антиоксидантної системи”, “Відбір тварин для дослідження”, “Загальноприйняті дослідження гепатобіліарної системи та статистична обробка цифрового матеріалу”, “Коротка клінічна характеристика обстежених хворих”.

Для оцінки рівня ендотоксемiї визначали токсичність крові (ТК) за сперматозоїдним тестом (СТ) [Бігуняк В.В., Бех М.Д., Романюк А.М., 1993] та концентрацію молекул середньої маси (МСМ) [Габриэлян Н.И., Липатова В.И., 1984] у модифікації Д.Л. Брасюка (1995), критерієми ендотоксикозу служили сумарна токсичність крові та інтерстиційної рідини (СТКІР) [Бех М.Д., 1992] та антитоксична резистентність клітин крові (АРКК) [Бех М.Д., Дем'яненко В.В., Басистюк І.І., 1993].

Імунний статус оцінювали за показниками клітинної та гуморальної ланок. З метою iндикацiї Т- i В-лiмфоцитiв застосовували метод комбiнованого розеткоутворення за Mendes N.F. і співавт. (1974) у модифікації А.Ф. Фролова та І.С. Маркова (1984). Субпопуляцiю активних Т-лiмфоцитiв (Еакт-РУК) пiдраховували за допомогою методу Smith R. і співавт. (1975). Кiлькість теофiлiнорезистентних i теофiлiночутливих Е-РУК у периферичнiй кровi визначали за методом Limatibul S. et al. (1978). Вираховували теофiлiновий коефiцiєнт (спiввiдношення теофiлiнорезистентних i теофiлiночутливих Е-РУК) та коефiцiєнт iмуностимулюючої дiї (КІД) препарату за методом Андрейчина М.А., Іщук І.С., Господарського І.Я. (1995). Концентрацiю сироваткових iмуноглобулiнiв класiв А, М i G визначали бiохiмiчним методом за Badin, Ronsellet у модифiкацiї Ларського Е.Г. i Кравченко Н.П. (1971). Рівень циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) досліджували методом преципітації в 10 % розчині поліетиленгліколя з молекулярною масою 6 КД [Овсяннікова О.А., 1994]. Вміст сироваткового лізоциму визначали за допомогою ацетонового порошку Micrococcus lysodeicticus [Грант Х. Я. та співавт., 1973].

Якiсний і кiлькiсний аналiз вмiсту антигенів вірусу гепатиту В проводився iмуноферментним аналiзатором АИФ-Ц-01С автоматично за спiввiдношенням екстинкцiї контрольних i дослiджуваних зразкiв сироватки кровi.

Активність каталази визначали за методом Королюка М.А. і співавт. (1988), глутатіонпероксидази за методом Кругликова Г.О., Штутман І.М. (1976), глутатіонредуктази за кількістю НАДФН, що витрачається у ферментативній реакції відновлення окисленого глутатіону [Королюк М.А. і співавт., 1988]. Вміст церулоплазміну в плазмі крові визначали за методом, принцип якого базується на здатності n-фенілендіаміну окислюватися в присутності церулоплазміну з утворенням забарвлених продуктів [Колб В.Г., Камышников B.C., 1982].

Для виконання поставлених завдань на базi клiнiчної лiкарнi № 1 мiста Тернополя обстежено 126 хворих на ГВ. Групу порiвняння склали 22 здорові особи. Хворих обстежували в такi термiни:

1) у розпал жовтяничного перiоду хвороби, максимального вираження її клiнiчних i бiохiмiчних проявiв, перед призначенням відповідного курсу лiкування;

2) у стадії спаду жовтяниці, пiсля апробованого курсу лiкування;

3) у стадії ранньої реконвалесценцiї (перед виписуванням).

Пацієнти були вiком вiд 16 до 72 рокiв. При диференцiюваннi етiологiчних видiв гепатиту використовували данi епiдемiологiчних, клiнiко-лабораторних та серологiчних обстежень. Пiдтвердженням дiагнозу ГВ було виявлення в сироватцi кровi НВsAg та НВеАg та відсутність анти-HCV.

Виходячи з мети i завдань дослiджень, пiдбиралися хворi з легким, середньоважким й важким перебiгом захворювання згідно з методом рандомізації.

Легка форма гепатиту була у 19 хворих (15,1 %), середньоважка у 51 (40,5 %), важка у 47 (37,3 %), дуже важка - у 9 (7,1 %).

Відповідно до мети дослідження обстежувалися хворі без важких супутніх захворювань.

У розпал захворювання у бiльшостi хворих домiнували ознаки синдрому iнтоксикацiї. Значну частину хворих (39,2 %) турбувала нудота. Сухiсть і гiркоту в ротi вiдзначали 18,3 % хворих, закрепи 25,6 %, порушення сну 17,1 %, дратливiсть 14,6 %. Блювання, дисфагiя, печiя, пронос турбували лише 8 осiб.

Встановлено, що синдроми iнтоксикацiї та ураження травної системи були провідними серед клiнiчних проявів як початкового перiоду, так i періоду розпалу ГВ.

Концентрацiя бiлiрубiну кровi, за винятком холестатичного варiанту гепатиту, в основному вiдповiдала важкостi хвороби. При легкому перебігу вона становила 69,523,98 мкмоль/л, середньоважкому 151,929,21 мкмоль/л, важкому 294,6323,72 мкмоль/л, за вмістом переважала зв'язана фракцiя пiгменту.

У всiх хворих виявлено пiдвищену активнiсть аланiн- та аспартатамiнотрансферази, високi показники тимолової проби крові.

Таким чином, спостерігали хворих з типовим перебiгом жовтяничної форми ГВ.

Експериментальну частину дослідження проводили на 48 білих безпородних щурах-самцях. Для експерименту було вирішено використати модель тетрахлорметанового токсичного гепатиту, що дозволило спричинити ураження печінкових клітин, подібні до змін при вірусному гепатиті. Токсичний гепатит моделювали шляхом підшкірного введення 50 % масляного розчину чотирихлористого вуглецю (CCl₄) в дозі 2 г/кг протягом 4-х днів.

Всі піддослідні тварини були розділені на такі групи:

1) інтактні; 2) контрольні (після введення розчину CCl₄); 3) тварини після введення CCl_4, які одержували щоденно ентерально сорбент полі-карайя в дозі 0,5 г/кг (доза сорбенту підібрана згідно з даними літератури).

Тварин декапітували на 4-ту, 7-му і 12-ту добу від початку введення тетрахлорметану. Досліджували плазму крові і тканину печінки.

Всі експерименти на тваринах проводили згідно до “Правил використання лабораторних експериментальних тварин”, 1984, додаток 4.

Отриманi в процесі дослідження данi обробленi методом варiацiйної статистики шляхом обчислення середньої арифметичної (М) i її середньої похибки (m) з врахуванням числа спостережень. Оцiнка достовiрностi здійснювалася за допомогою критерiя Стьюдента за показником Р. Рівень неточності та рівень ймовірності мають арбітрарний характер, тому визначили довірчі межі для рівня неточності 5 % і рівня ймовірності не менше 95 %. З метою виявлення можливої залежностi мiж отриманими показниками визначали коефiцiєнт кореляцiї (r). Статистична обробка цифрового матерiалу виконувалася за допомогою прикладних програм математичних електронних таблиць з використанням комп'ютера.

Розділ третій “Синдром ендогенної інтоксикації у хворих на ГВ” включає інформацію про зміни клініко-лабораторних показників ЕІ у розпал жовтяничного періоду ГВ, на спаді жовтяниці та в ранній реконвалесценції, рівень ЕІ у хворих із загрозою гепатонекрозу.

За норму ЕІ були прийняті результати досліджень групи здорових людей (22) різного віку. ТК за сперматозоїдним тестом у них становила 0,200,10 %, вміст МСМ280 у сироватці крові 0,240,01 ум.од, МСМ254 0,480,02 ум.од., СТКІР 0,300,15 %, АРЕ 0,930,07 ум.од., АРЛ 0,0900,010.

На підставі проведених досліджень рівня ЕІ організму при ГВ з різним ступенем важкості і наступного зіставлення отриманих даних із загальноприйнятими клініко-лабораторними показниками розроблено об'єктивні критерії визначення важкості перебігу хвороби, які доповнюють раніше відомі ознаки.

Виявлено, що при легкому перебігу гепатиту інтоксикаційний синдром зумовлений ендотоксинами, які перебувають у кровоносному руслі, тобто рівнем ендотоксемії. Ендотоксикоз, як такий, не значний і суттєвого впливу на клінічний перебіг хвороби не зумовлює. При середньоважкому перебігу гепатиту зростає рівень ендотоксемії та ендотоксикозу, що призводить до значніших суб'єктивних проявів інтоксикації та супроводжується наростанням функціональних розладів печінки.

Збільшення токсичних продуктів поза межами кровоносного русла, яке простежується при важкому перебігу гепатиту, призводить до суттєвих порушень діяльності органів і систем, оскільки токсини перебувають у безпосередньому контакті з біомембранами клітин. Зробити такий висновок дозволили результати досліджень СТКІР та АРКК, які виявилися ціннішими для визначення ступеня важкості хвороби, оскільки найбільш об'єктивно відображають розлади діяльності організму, спричинені дією токсинів. Встановлено також, що швидке наростання концентрації токсинів в інтерстиції, яке перевищує їх рівень, характерний для важкого перебігу гепатиту, та інтенсивне зниження АРКК вказують на можливий розвиток масивного гепатонекрозу. Тому при виявленні рівня СТКІР, більшого ніж 9,5 %, антитоксичної резистентності еритроцитів (АРЕ), меншої від 0,5 ум. од., та антитоксичної резистентності лейкоцитів (АРЛ), меншої від 0,06, варто розпочинати інтенсивну терапію, спрямовану на запобігання розвитку печінкової коми.

У четвертому розділі “Вплив ендогенної інтоксикації на імунний статус організму при ГВ” наведено дані про показники імунної системи залежно від рівня ЕІ у розпал жовтяничного періоду ГВ, на спаді жовтяниці та у ранній реконвалесценції, зміни імунного гомеостазу у хворих із загрозою гепатонекрозу.

На підставі результатів паралельного дослідження ЕІ та імунного гомеостазу організму зроблено висновок про взаємозалежність виявлених змін. При легкому перебігу гепатиту на тлі невеликої кількості токсичних продуктів в організмі, дещо зниженої АРКК імунна система на порушення загального гомеостазу, індуковані наявністю вірусу, реагувала адекватно. У стадії ранньої реконвалесценції показники ЕІ та імунної реактивності організму відповідали таким у здорових людей.

У хворих із середньоважким перебігом гепатиту виявлено більші зміни імунного гомеостазу, які супроводжувалися нагромадженням токсинів як у кровоносному руслі, так і в інтерстиційному просторі. У період покращання клініко-біохімічних показників поряд з активною елімінацією токсинів з організму відбувалися позитивні зміни у функціонуванні імунної системи.

У хворих з важким перебігом гепатиту виявляли стан вторинного імунодефіциту з недостатністю всіх ланок імунної відповіді (клітинної, гуморальної, неспецифічної резистентності). Збільшувалася Т-лімфопенія простежувалося послідовне зниження вмісту Т-хелперів і Т-супресорів, теофіліновий коефіцієнт зростав до 4,570,21. Порівняно з середньоважким перебігом достовірно збільшувалася кількість 0-клітин і спостерігалася тенденція до подальшого зростання "неповних" лімфоцитів, що певною мірою свідчило про виснаження компенсаторних можливостей імунної системи. Концентрація Ig A збільшувалася на 44,5 %, Ig M на 133,0 %, Ig G на 34,5 % (Р<0,05 у всіх випадках). Вміст ЦІК був дуже високим 310,1023,30 од (Р<0,05). Показники ЕІ на цей період свідчили про стан тяжкого ендотоксикозу.

На спаді жовтяниці виявлені порушення імунної системи поступово зменшувалися, відповідно знижувався вияв ендотоксикозу, хоча рівень ендотоксемії все ще був досить високим. Тривалість одужання набагато перевищувала таку при легкому та середньоважкому перебігу гепатиту. Перед виписуванням у хворих з важким гепатитом імунологічні показники до норми не приходили, дослідження ЕІ вказували на підвищений вміст токсинів у кровоносному руслі та інтерстиції.

Розділ п'ятий “Лікувальна ефективність ентеросорбенту полі-карайя у хворих на ГВ з різним ступенем важкості”.

Пацієнти були розділені на 2 групи. Першу групу склали 54 хворих, з них 26 (48,1 %) з важким і 28 (51,9 %) із середньоважким перебігом гепатиту, які отримували традиційну терапію. У 2-у групу ввійшло 44 хворих, яким призначали ентеросорбент полі-карайя, з них 21 (47,7 %) з важким і 23 (52,3 %) із середньоважким перебігом ГВ.

Ентеросорбент хворі отримували по 10 г тричі на день протягом 10 днів жовтяничного періоду. Ефект проведеної терапії оцінювали на основі аналізу клінічного перебігу хвороби, динаміки показників функціонального стану печінки, ЕІ, імунної та антиоксидантної систем організму.

Встановлено, що використання полі-карайя у хворих на ГВ сприяло покращанню їх суб'єктивного стану, швидшому, ніж у групі порівняння, зниженню рівня білірубіну та сироваткових амінотрансфераз. У деяких випадках спостерігалося зростання активності ензимів, яке не впливало на загальний позитивний ефект ентеросорбції. Особливо суттєвим був вплив препарату на рівень ЕІ організму, що при середньоважкому перебігу гепатиту зумовило швидшу нормалізацію окремих показників (МСМ, АРКК). При важкому перебігу гепатиту прийом полі-карайя сприяв активнішій елімінації токсинів з організму, що проявилося позитивною динамікою показників ЕІ вже з перших днів лікування. При середній важкості ГВ полі-карайя не мав значного імунотропного впливу. У випадку важкого перебігу захворювання виявлено слабкий імуномодулюючий вплив лікування цим препаратом (КІД 1,14) і позитивну динаміку імунної відповіді.

При середньоважкому перебігу хвороби прийом полі-карайя сприяв адекватній регуляції активності каталази, а при важкому ще й вмісту церулоплазміну, що загалом зумовило достатній антиоксидантний захист організму за умови вірусного ураження печінки.

Зроблено висновок, що прийом ентеросорбенту у хворих із середньоважким і важким перебігом гепатиту привів до позитивної динаміки імунної відповіді та антиоксидантного захисту. Можливий механізм впливу активна елімінація ендотоксинів з організму і, відповідно, зняття їх пресингу на компоненти імунної системи та зменшення інтенсивності пошкоджуючої дії вільних радикалів.

Отримані результати дозволяють рекомендувати полі-карайя для комплексної терапії хворих із значним інтоксикаційним синдромом, а у випадку ендотоксикозу I ступеня повністю виключити парентеральні детоксикаційні заходи.

У розділі шостому “Вплив ентеросорбції на стан антиоксидантної системи організму у різні фази розвитку експериментального токсичного гепатиту” наведено найважливіші результати екпериментальної частини роботи.

Показано, що застосування ентеросорбенту полі-карайя у лікуванні білих щурів з тетрахлорметановим ураженням печінки сприяло нормалізації активності каталази, а в печінці частково знижувало активність ферменту в усі строки дослідження. Ентеросорбційна терапія призвела до практично повної нормалізації в плазмі крові активності глутатіонпероксидази та глутатіонредуктази у фазі жирової дистрофії, а глутатіонредуктази - у фазі регенерації печінкової тканини. У печінці показники активності глутатіонпероксидази достовірно не відрізнялися від здорових тварин у фазі жирової дистрофії, а глутатіонредуктази - на стадії жирової дистрофії та регенерації. Очевидно, зменшення кількості токсичних речовин у плазмі крові за рахунок їх сорбції з травного каналу призводить до зниження активності перекисного окислення ліпідів і, відповідно, до стабілізації мембран клітин. У дослідній групі тварин це проявилося зменшенням вмісту церулоплазміну у плазмі крові. Зроблено висновок, що ентеросорбційна терапія при токсичному ураженні печінки сприяє підвищенню ферментативного антиоксидантового захисту організму.

Розділ 7 - “Обговорення результатів досліджень” - присвячений узагальненню даних клініко-біохімічних, імунологічних та експериментальних досліджень, зіставленні їх з даними літератури. Зроблено науково обгрунтовані висновки.

ВИСНОВКИ