Шляхи удосконалення ультразвукової діагностики захворювань нирок у моряків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Державне підприємство

“Український науково-дослідний інститут морської медицини”

КОНКІН Сергій Іванович

УДК:616.61:656.61-051-07

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ УЛЬТРАЗВУКОВОЇ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ НИРОК У МОРЯКІВ

14.01.34 - авіаційна, космічна та морська медицина

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Одеса - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Державному підприємстві “Український науково-дослідний інститут морської медицини” та на кафедрі морської медицини Одеського державного медичного університету МОЗ України

Науковий керівник: академік АМН України, Заслужений діяч науки

і техніки України, доктор медичних наук,

професор Лобенко Анатолій Олександрович,

Директор ДП “Український НДІ морської медицини”

Офіційні опоненти: доктор медичних наук

Васильєв Володимир Олександрович,

завідувач клініки гастроентерології ДП “ Український

науково-дослідний інститут морської медицини”

доктор медичних наук

Свірский Олександр Олександрович, доцент

кафедри сімейної та народної медицини

Одеського державного медичного університету

Провідна установа:Харківська медична академія післядипломної освіти, м. Харків

Захист відбудеться “30” листопада 1999 року о 13-00 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д.41.617.01 при Державному підприємстві

“Український науково-дослідний інститут морської медицини” за адресою: 65049, м.Одеса, вул. Суднобудівельна, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Українського

науково-дослідного інституту морської медицини за адресою:

65049, м. Одеса, вул. Суднобудівельна, 1.

Автореферат розісланий “ 1 ” жовтня 1999 року.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук, доцент Окатьєва Н.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

нирка захворювання ультразвуковий діагностика

Актуальність теми. Праця в умовах Світового Океану відноситься до тих чинників, які мають несприятливий вплив на організм людини [А.А.Лобенко, А.К.Асмолов, 1991].

До тих чинників довкілля, які впливають на організм моряка в умовах судна, відносяться, зокрема, вахтовий режим праці, вплив виробничого шуму машин, різноступенева вібрація, температурний режим різних широт з досить малим інтервалом часу для адаптації та реадаптації організму моряка тощо. Причому більшість дослідників привертають увагу саме до того боку проблеми, коли основна маса означених чинників діють на організм практично цілодобово, тобто і під час виконання виробничих функцій, і під час відпочинку моряка, а тим самим нагадують, що функціональні системи організму не відпочивають, а залишаються напруженими. Останні обставини призводять до виснаження фізіологічних систем організму, і, як наслідок, до більшої схильності до захворювань, до передчасного виходу з функціонуючого штату моряків [Тарасова Л.А. с соавт., 1990; Лобенко А.А. с соавт., 1991; 1998; Киторага Н.Ф. с соавт., 1993; Игнатьев А.М., 1998].

Перелічені орієнтири послужили появі значної кількості наукових робіт по вивченню частоти та структури захворюваності моряків, їхнього фахового ураження тією чи іншою хворобою [Евстафьев В.Н. с соавт., 1981; 1998; Сапов И.А. с соавт., 1983; Асмолов А.К., 1991; Лисобей В.А. с соавт., 1993; Опарина Т.П., 1993].

Між тим, в літературі є лише поодинокі роботи щодо впливу суднових умов на функцію нирок та ступінь поширеності їхніх захворювань у моряків [Васильчук Л.И., 1980; Dlugos DJ. et al., 1995]. При цьому здебільшого підкреслюється можливість негативного впливу суднового середовища на функціональний стан нирок та виникнення сечокам'яної хвороби.

Але ж перелічені джерела не дали конкретних доказів впливу умов Світового Океану на формування патології нирок, що й зумовлює відсутність рекомендацій щодо діагностики ниркових хвороб на етапах професійного добору. Практично відсутні дані щодо використання та діагностичної цінності методів ультразвукового дослідження нирок у моряків, особливо при профдоборі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота являється частиною плану науково-дослідних робіт, які виконуються в Українському науково-дослідному інституті морської медицини та плану наукових робіт кафедри морської медицини Одеського державного медичного університету.

Мета і завдання дослідження. Удосконалення ультразвукової (УЗ) діагностики сечокам'яної хвороби та деяких її ускладнень на основі вивчення розповсюдження, особливості проявів та впровадження методів ультразвукової функціональної діагностики у моряків.

У відповідності до мети вирішувались наступні завдання:

- вивчити частоту та структуру захворюваності хворобами нирок у моряків за аналізом документації професійного добору та первинних звертань у поліклініку;

- вивчити залежність захворюваності на сечокам'яну хворобу від плавстажу та морських професій;

- вивчити вплив довготривалих океанічних рейсів на функціональний стан нирок та на рівень захворюновасті моряків внаслідок уражень сечовидільної системи, особливо на перебіг сечокам'яної хвороби;

- вивчити структуру нирок та чашечно-лоханочної системи (ЧЛС) на тлі спонтанного добового та максимального водного діурезу при ультразвуковому дослідженні;

- розробити спосіб підвищення ефективності ультразвукової діагностики анатомічних особливостей та захворювань нирок на основі співставлення дослідження в умовах спонтанного добового і максимального водного діурезів;

- розробити методику ультразвукової діагностики уражень чашечно-лоханочної системи при запальних процесах;

- розробити рекомендації щодо професійного добору у моряків з патологією нирок.

Наукова новизна отриманих результатів.

Встановлена залежність захворюваності на сечокам'яну хворобу від тривалості плавстажу та її більш високий рівень у працівників машинної команди.

Показано, що ультразвуковим еквівалентом негативного впливу рейсового середовища у моряків може бути потовщення паренхіми нирок.

Вперше показано, що при максимальному водному діурезі збільшуються розміри ЧЛС як у здорових осіб, так і при пієлонефриті та встановлена принципова різниця в подальшій динаміці розмірів ниркових структур в період нормалізації діурезу.

Вперше доведена ефективність діагностики подвоєння ЧЛС ультразвуковим дослідженням із використанням методу дозованого водного навантаження.

Вперше діагностовано рідинні утворення в області воріт нирок із застосуванням методу дозованого водного навантаження та проведено диференційний діагноз із пієлоектазією.

Практичне значення одержаних результатів. Обгрунтовано застосування більш глибокого обстеження сечової системи у моряків при професійному доборі, що являється обов'язковим, особливо після 5 років трудового стажу на морі.

Розроблено та удосконалено методику ультразвукової діагностики ниркових змін та анатомічних особливостей сечовивідних шляхів із використанням водного навантаження.

Розроблена методика визначення запальних уражень чашечно-лоханочної системи із застосуванням водного навантаження.

Особистий внесок здобувача. Автором поставлено мету, завдання та складено план дослідження. Особисто проведені у рейсових та берегових умовах усі ультразвукові обстеження, проаналізовані статистичні матеріали поліклінічного доробку. Організовано, виконано, детально обстежено та зафіксовано отримані результати по використаній методиці з дозованим водним навантаженням і на підставі отриманих результатів аргументовано обґрунтовано доцільність впровадження як у комплекс професійного добору, так і в загальнополіклінічну практику діагностичної проби з дозованим водним навантаженням для виявлення латентного пієлонефриту. Окрім цього, автор провів статистичну обробку отриманих результатів, зробив висновки, дав практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки роботи викладені на 25-му міжнародному конгресі з професійних захворювань 15-20 вересня 1996 року у Стокгольмі, міжнародному симпозіумі по морській медицині 8-12 травня 1999 року у Лондоні, наукових конференціях Українського науково-дослідного інституту морської медицини та Одеського державного медичного університету, зокрема, “Актуальные вопросы морской медицины” 10 вересня 1999 року.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 наукових праць, в т.ч. 4 у професійних наукових журналах, 3 - в тезах збірників наукових праць, 2 - патенти на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 135 сторінках тексту і складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, результатів власних досліджень, висновків та списку використаної літератури, який включає 261 джерел у складі 170 українських та російських авторів і 91 іншомовних. Матеріал ілюстровано 20 таблицями та 25 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Методи, контингент та об'єм досліджень. Відповідно до мети та завдань роботи проведено обстеження осіб плавскладу при планових профдоборах в умовах Діагностичного центру Чорноморської центральної клінічної басейнової лікарні на водному транспорті ДП “Український науково-дослідний інститут морської медицини”, а також членів екіпажу в судовій амбулаторії рибопромислової бази “Восток” до та після довготривалого океанічного рейсу.*

Обстежено 537 осіб плавскладу, яких окрім УЗ-дослідження обстежували

також із використанням клінічних методів. В залежності від вирішення тих, чи інших завдань наукової роботи, обстежувані розподілялись в різні періоди дослідження на групи за морським фахом, за віком та за стажем праці на морі.

* Дослідження впливу океанічного рейсу на організм моряків виконували з аспірантом Коротаєвою О.В.

Функціональний стан нирок визначали за результатами добового та водного діурезу, морфологічних параметрів. Виконували пробу Нечипоренко. У всіх обстежених 537 пацієнтів проводили ультразвукове дослідження нирок та сечовидільної системи.

Для розробки методик обрали 2 групи пацієнтів, разом 58 осіб віком 18-52 років, з яких першу групу становили 30 осіб без скарг, а другу - 28 осіб з певними скаргами (підозрювані на латентний піелонефрит).

Дослідження проведено на апараті “Алока-630” з конвексним датчиком 3,5 мгц за класичною методикою в положенні лежачи на боці або горілиць. Вивчали ультразвукову структуру нирок, вимірювали товщину паренхіми, ширину чашечно-лоханочної системи.

Ультразвукове дослідження проводили на тлі спонтанного добового діурезу (0,7-1 мл/хв) вранці натщесерце при випорожненому сечовому міхурі, а далі поетапно на тлі індукованого водного діурезу (випивання водогінної перевареної води в об'ємі 2% від маси тіла); у період максимального діурезу, що становив біля 9-11 мл/хв (через 45-60 хв після випитої води, при наповненому сечовому міхурі) проводили повторне УЗ-дослідження нирок, а потім (через 80-90 хв) втретє - після випорожнення сечового міхура та повернення діурезу до вихідного рівня.

Групі пацієнтів виконали провокаційну пірогеналову пробу для ідентифікації сечового синдрому при хронічному латентному пієлонефриті.

Визначення подвійної чашечно-лоханочної системи виконували методикою дозованого 2% водного навантаження.

Проводили УЗ диференційну діагностику парапельвікальної кісти від пієлоектазії тим же методом дозованого водного навантаження.

Отримані результати проаналізували методами статистичної обробки [Райскина М.Е., Акялене Д.-М.А., 1989; Носов В.Н., 1990].

Результати дослідження та їх обговорення. Вивчаючи загальну та первинну захворюваність за 1996-1998 роки по поліклініці плавскладу, ми констатували, що, незважаючи на значне зменшення чисельності плавскладу в 1997-1998 р.р., загальна захворюваність зростала в 1997 році до 69,9% проти 61,8% в попередньому році і до 67,3% в 1998 році. Стосовно ж первинної захворюваності, то цей показник у 1996 році становив 32,6%, в 1997 році - 26,1%, і у 1998 році - 17,8% відносно загальної чисельності плавскладу відповідно в кожному році.

Не розглядаючи динаміку тимчасової втрати працездатності моряками за тих же три роки спостереження і по всіх класах хвороб, усі хвороби разом дали певну втрату днів тимчасової непрацездатності та проявили більший темп зниження в динаміці аналізу по роках, ніж чисельність плавскладу і загальна захворюваність, але середня втрата днів тимчасової непрацездатності і в 1997, і в 1998 роках прогресивно зростала.

Аналіз захворюваності плавскладу на хвороби нирок та сечовивідних шляхів показує, що у 1996 році було зареєстровано 56 випадків з середньою тривалістю одного - 24,1 днів непрацездатності. У 1997 році чисельність моряків становила 77,2% від 1996 року, а захворювання скоротились з 56 до 29. Тобто, якщо в 1996 році 56 становило 0,18% від загальної чисельності судового контингенту, то в 1997 році 29 випадків становили 0,12% (на 0,06% менше аналогічного відсоткового відношення 0,18% попереднього року).

І уже в 1998 році чисельність плавскладу становила 61% від чисельності 1996 року, а 12 моряків, які хворіли з втратою працездатності у 1998 році, становили 0,06% від чисельності всього плавскладу звітного року. Співвідношенням між загальною захворюваністю та чисельністю плавскладу показано різке зростання загальної захворюваності з 61,8% в 1996 році майже до 70% в 1997 році та 67,3% в 1998 році.

Виявлена невідповдність даних про зростання загальної захворюваності зі зменшенням захворюваності нирок , на наш погляд, свідчать, що реєстрація розповсюдження захворювань нирок у моряків не у повній мірі віддзеркалюють їх дійсну кількість, оскільки значний відсоток моряків приховують скарги при профдоборі.

З метою отримання більш достовірної інформації нами у 451 моряків проведено ультразвукове дослідження нирок та інших органів. При відсутності скарг, клінічних проявів та помітних змін в лабораторних даних, у 6 моряків виявлено гемангіоми печінки, у 2 - новоутворення щитовидної залози, у 9 жінок - кісти грудної залози, у 3 моряків - кісти нирок, у 1 - поліп жовчного міхура, а також по одному випадку фіброаденоми та жовчнокам'яної хвороби, та більше всього (13) виявлено хворих на сечокам'яну хворобу (7,98%). Слід відзначити, що всі моряки, у яких було діагностовано сечокам'яну хворобу, скарг не пред'являли. Тобто, отримані результати в певній мірі стверджували наше припущення, що умови праці на судні дійсно сприяють розвитку ниркових захворювань.

Для підтвердження цього припущення нами обстежено частину екіпажу рибопромислової бази “Восток” - 86 моряків до і після рейсу тривалістю 18-19 місяців. Серед них 1 особа віком до 20 років, 21 член екіпажу - 21-25 років і 15 осіб - від 26 до 30 років, 19 - від 31 до 40 років, 15 - від 41 до 50 років, 15 - старші 50 років.

При аналізі отриманих результатів, що характеризують функцію нирок, встановлено слідуючі особливості:

синдром артеріальної гіпертензії (без скарг) виявлено у 54,4% обстежених чоловіків та 22,2% жінок;

сечовиділення було частішим за звичне у 10,3% чоловіків та 11,1% жінок.

За ознаками запалення УЗ-дослідженням виявлено значно більший відсоток жінок (38,9%), ніж чоловіків (29,0%) серед наших пацієнтів (табл. 1), проте майже не відрізняються кількісно чоловіки (95,6%) та жінки (94,5%) по знахідках піску в нирках, а також каменів: у чоловіків 25,0% та у жінок 22,2%.

В стажевій характеристиці ми розподілили контингент на 2 групи: до 5 та більше 5 років морського стажу. І якщо при статевій характеристиці синдром АГ переважав у групі чоловіків, то при стажевій характеристиці даний синдром значно більшу долю (56,0%) посідає в групі з морським стажем понад 5 років, тоді як в групі до 5 років АГ була лише у 36,0% плавскладу.

Таблиця 1

Характеристика патологічних змін нирок у моряків бази “Восток” при статевому розподілі

При розподілі на вікові групи УЗ-ознаки запалення більше проявляються у старшого за віком контингенту (38,0%) моряків, ніж у молодших - до 5 років стажу (26,0%), а наявність каменів у нирках також частіше реєструється в старшій за стажем групі (34,0%), проти 11,1% у моряків до 5 років стажу (табл. 2).

Таблиця 2

Характеристика патологічних змін нирок в залежності від плавстажу

При аналізі синдрому артеріальної гіпертензії у машинної команди (МК) 59,2%, у членів командного складу (КС) 55,5%, більше половини палубної команди (ПК) мали синдром артеріальної гіпертензії (АГ) та понад 20% обслуговуючого персоналу (ОП) страждають на цей синдром.

УЗ-ознаки запалення в 22,2% відмічені у КС, в 25,9% - у МК, приблизно у кожного третього (32,3%) члена ПК та у 42,08% осіб ОП. У групі КС констатовано наявність конкрементів такий же відсоток, як і УЗ - ознаки запалення, приблизно на третину більше, ніж УЗ - ознак запалення зареєстровано конкрементів у МК (32,3%), і набагато відстали рівні реєстрації конкрементів у командах палубній (19,38%) та ОП (21,04%) порівняно з реєстрацією УЗ - ознак запалення в цих же групах. (табл. 3).

Таблиця 3

Характеристика патологічних змін нирок серед професійних груп моряків

Рибопромислова база "Восток" вела промисел в регіоні Світового Океану 21-24о північної широти та 17-19о західної довготи з грудня 1995 р. до липня 1997 р. включно при середніх температурах повітря влітку біля +30о, а взимку - біля +17-19о. Напрямок вітру був переважно північним, чи північно-східним. В океані частіше була хвиля до 7 баллів, а при північно-східному напрямку вітру з боку пустині Західної Сахари приносило пісок на відстань до 20 миль від берега.

Враховуючи перелічені природні умови у поєднанні з викладеними вище виробничими умовами для кожної команди судна, а також вік і стаж, ми проводили методом випадкової виборки УЗ-дослідження частини членів екіпажу чисельністю 86 осіб для визначення стану нирки, динаміки змін її структур до та після рейсу. Визначали стан паренхіми нирки і чашечно-лоханочної системи.

Деякі функціональні відхилення з боку нирок виявлялись паралельно з морфологічними змінами, виявленими при УЗ-дослідженні.

Перш за все привертає увагу наявність змін по всіх стажевих, вікових та профгрупах післярейсових морфометричних показників паренхіми і ЧЛС нирки, причому у більшості зміни достовірні.

Для вияснення закономірностей виникнення змін ми проаналізували усі стажеві, вікові та професійні підгрупи плавскладу.

Констатовано достовірне потовщення паренхіми нирки після рейсу в групі моряків до 30 років (P<0,05) та в групі старшій від 50 років (P<0,05), а також достовірне розширення ЧЛС в тій же самій молодшій групі до 30 років (P<0,05) і в групі віку четвертого десятиріччя життя (Р<0,05).

Серед професійних груп особливо виділяється палубна команда, в якій визначено і достовірне потовщення паренхіми нирки після рейсу (P<0,05), і достовірне розширення ЧЛС (P<0,01). В команді КС зареєстровано лиш достовірне потовщення паренхіми нирки, а серед ОП - достовірне розширення ЧЛС (P<0,05).

І самі переконливі, заслуговуючі уваги, післярейсові морфометричні зміни констатовано аналізом стажевих груп. Якщо в групі без стажу виявлена лише незначна тенденція до потовщення ниркової паренхіми і розширення ЧЛС після рейсу, то уже в групі зі стажем 5 років достовірно потовщувалась ниркова паренхіма (P<0,05) і значимо розширялась ЧЛС (P< 0,05). В групі більше 15 років стажу також достовірно розширялась ЧЛС (P<0,05).

Слід відмітити, що вирахувана між висхідними розмірами паренхіма нирок різних за стажем груп стверджує чітку однонаправлену тенденцію до потовщення даного показника зі збільшенням морського стажу. А ширина ЧЛС якщо ще в групі зі стажем до 5 років мала тенденцію до повернення до вихідного дорейсового розміру, то уже в слідуючій групі 5-15 років констатовано чітке достовірне збільшення дорейсового розміру ЧЛС порівняно з групою до 5 років морського стажу (P<0,05) з подальшим достовірним зростанням дорейсового розміру ЧЛС (P<0,05) в самій старшій (понад 15 років стажу) групі.

Тобто, можна припустити, що зі стажем у моряків розвивалися морфологічні зміни паренхіми нирки та її ЧЛС, що є результатом впливу умов праці на суднах та які в подальшому є однією з умов виникнення захворювань нирок.

Для уточнення цієї думки слід повернутися до аналізу змін параметрів нирки за віковим розподілом плавскладу, де чітко вимальовується таке ж достовірне потовщення ЧЛС у моряків віку до 30 років (P<0,01) четвертого десятиріччя (Р<0,05), зі збереженням тенденції до збільшення розмірів ЧЛС в старших вікових групах моряків. Товщина паренхіми практично змінювалась мало.

Привертає увагу й співвідношення розмірів паренхіми нирок і ЧЛС, яке в нормі становить приблизно 2:1 [В.Н. Демидов, Ю.А. Пытель, А.В.Амосов, 1989].

Нашими дослідженнями це співвідношення установлено <1,0. Але із врахуванням орієнтиру на практичну незмінність у віковому аспекті розмірів ниркової паренхіми в динаміці нашого спостереження і певну тенденцію до збільшення післярейсових розмірів паренхіми навіть у моряків без стажу, вважаємо цю тенденцію результатом складання двох чинників: вікового та стажевого.

В усіх інших групах коефіцієнт ниркова паренхіма/ЧЛС залишався значно нижчим середньостатистичної норми внаслідок випереджаючого потовщення ЧЛС.

Вищенаведене дозволяє нам рекомендувати обов'язкове УЗ дослідження нирок та сечовидільної системи при профоглядах моряків з плавстажем більше 5 років без клінічних проявів патології нирок, а при наявності змін сечі - усім морякам незалежно від плавстажу.

Між тим, за нашими даними, при масових профдоборах у 7-11% усіх випадків при УЗ-дослідженнях нирок виникає необхідність диференційного діагнозу анатомічних особливостей нирок (подвоєння ЧЛС нирок, парапельвікальних кіст та пієлоектазій та ін.).

Рентгенологічні дослідження, що, як правило, виконуються в цих випадках, при профдоборі не завжди доцільні та можливі. В літературі є дані про використання додаткових фармакологічних проб для підвищення діагностичних можливостей ехосонографії [Митьков В.В., Хитрова А.Н., Черняков Р.М. и др., 1994].

Нами запропонована, розроблена та впроваджена в практику профдобору методика підвищення діагностичних можливостей УЗ-діагностики захворювань та анатомічних особливостей нирок. Встановлено, що при виявленій з використанням УЗ-діагностики в умовах спонтанного добового діурезу (вранці натщесерце) особливостей ехоструктури, що вимагають подальшої диференційної діагностики, проводиться додаткове дослідження на тлі максимального водного діурезу. Для цього пацієнт за 10 хвилин випиває переварену питну воду в об'ємі 2% від власної маси тіла. Через 45-60 хвилин при наповненому сечовому міхурі (його розміри в цей час становлять 288±25,8мл) проводиться повторне УЗ-дослідження нирок та сечовивідних шляхів. При цьому внаслідок максимального заповнення ЧЛС та сечоводів візуалізація значно покращується, що дозволяє диференціювати досі непомітні структури нирки.

Водне навантаження, що викликає максимальне, майже 10-кратне, підвищення діурезу, сприяє наповненню ЧЛС, її гіпертензії, з подальшим розширенням, - є оптимальною умовою УЗ-візуалізації.

Тобто, зростаюче наповнення всіх структур нирок та сечоводів при максимальному водному діурезі створює найбільші можливості для візуалізації ниркових структур і цим самим дозволяє рекомендувати цей метод при диференційній діагностиці анатомічних особливостей та захворювань нирок.

В ході вищенаведених досліджень було встановлено, що на висоті максимального водного діурезу при наповненому сечовому міхурі зростає об'єм рідини в ЧЛС при збільшенні розмірів останньої, що й було зафіксовано нами. Це ми вважаємо результатом зростання тиску в сечовивідній системі.

Дане спостереження послужило підставою для розробки методики діагностики запальних процесів ЧЛС. По-перше, була вивчена динаміка структурних змін ЧЛС у здорових осіб при різних рівнях діурезу. Згідно розробленої методики у 15 здорових осіб проведені виміри розмірів ЧЛС у вихідному періоді (натщесерце, порожній сечовий міхур), після водного навантаження на тлі максимального водного діурезу 10-11 мл/хв (45-60 хв проби, наповнений сечовий міхур) та при зменшенні діурезу до вихідного рівня (90-120 хвилин після випитої води, пустий сечовий міхур).

Показано, що у здорових осіб об`єм лоханки при мінімальному рівні діурезу становив 1,03±0,07 см куб., при максимальному водному діурезі вона зростає і становить 2,15±0,06 см куб., а при нормалізації діурезу розміри лоханки у всіх обстежених зменшуються майже до нормальних 1,2±0,05 см куб. У пацієнтів з підозрою на запалення нирки встановлено, що при відсутності значимих змін ЧЛС при мінімальному діурезі та зростанні розмірів лоханки у межах, характерних для здорових, на тлі максимального водного діурезу після його зниження до вихідного рівня виявляється симптом залишкового розширення. Останне на нашу думку, свідчить про порушення еластичних властивостей ЧЛС на початку запального процесу. Як приклад, наводимо ехограми (рис. 1,2,3 ) хворої М. діагноз: хронічний латентний пієлонефрит.

Размещено на Allbest.ru