Патогенетичне значення внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи в механізмах ішемічних пошкоджень міокарда

Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

імені І.Я. Горбачевського

Сухотник Ріма Григорівна

УДК 616.127 - 005.4 - 092

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

медичних наук

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОСЕРЦЕВОЇ РЕНІН-АНГІОТЕНЗИНОВОЇ СИСТЕМИ В МЕХАНІЗМАХ ІШЕМІЧНИХ ПОШКОДЖЕНЬ МІОКАРДА

(експериментальне дослідження)

14.03.04 - патологічна фізіологія

Тернопіль - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Буковинській державній медичній академії МОЗ України.

Науковій керівник: доктор медичних наук

Кухарчук Олександр Леонідович,

Буковинська державна медична академія МОЗ України,

завідуючий кафедри нормальної фізіології

Офіційні опоненти:

Доктор медичних наук, професор Олена Олексіївна Маркова, Тернопільська медична академія ім. І.Я.Горбачевського МОЗ України, професор кафедри патологічної фізіології;

Доктор медичних наук, професор Герелюк Іван Павлович, Івано-Франківська медична академія МОЗ України, завідувач курсом патологічної фізіології

Провідна установа: Донецький державний медичний університет ім. М.Горького МОЗ України, кафедра патологічної фізіології

Захист відбудеться “22” жовтня 1999 року о 14⁰⁰ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.601.01 у Тернопільскій державній медичній академії ім. І.Я.Горбачевського (46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 1)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я.Горбачевського (282001, м. Тернопіль, вул. Руська, 12)

Автореферат розісланий “22” вересня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

д.м.н., професор Кіт О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За сучасними даними, гострі форми ішемічної хвороби серця є основною причиною смертності та інвалідизації населення в Україні (Сиренко Ю.Н. и др., 1998). За результатами п'ятирічного проспективного спостереження, частота ускладнень і летальність при ішемічній хворобі серця, залежно від ступеня і розповсюдженості атеросклерозу вінцевих судин, складає відповідно 11,0-35,0% та 6,6-29,0% (Лутай М.И., 1994). Кваша O.O. і співавт. (1994), за даними скринінгового обстеження населення м. Києва, встановили, що частота ішемічної хвороби серця підвищується від 0,8% в 20-29 років до 18,0% в 50-59 років, та дійшли висновку, що високий і незмінний рівень “профілю ризику” серцево-судинних захворювань не дозволяє очікувати позитивної тенденції до змін динаміки показників смертності в найближче десятиріччя. Зіставлення смертності населення від ішемічної хвороби серця показало, що для Ук-раїни характерні більш високі показники, ніж в інших країнах (країни СНД, США, Японія), а питома вага смертності від хвороб системи крово-обігу у структурі загальної смертності складає 54,6% (Макаревич Т.Ю., 1997).

Одним із важливих аспектів проблеми ішемічної хвороби серця є питання захисту кардіоміоцитів від ішемічного пошкодження, вирішення якого неможливе без чіткого уявлення про патогенетичні механізми ішемічного некрозу серцевого м'яза. Патогенез коронарної недостатності розглядається як сукупність двох патогенних синдромів: ішемічного і репер-фузійного, важкість і наслідки яких визначаються не стільки гемодинамічними змінами, скільки тканинними пошкодженнями. Отже, захист серця від ішемії-реперфузії потребує встановлення точної послідовності патохімічних процесів, що призводять до некрозу міокарда (Маркова О.О., 1998; Шабалин А.В. и др., 1999).

Досягнуто певних успіхів у вивченні механізмів розвитку ішемічно-реперфузійних синдромів no-reflow, re-entry, myocardial stunning, hibirnating myocardium (Бескровнова Н.Н. и др., 1992; Кухарчук А.Л. и др., 1992; Лутай М.І. та ін., 1999), встановлена фізіологічна і патофізіологічна роль внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи при гіпертонічній хворобі й недостатності серця (Беловол А.Н., 1999) та значення структурного поліморфізму гена ангіотензинконвертази (DD, ID, II-генотипи) у розвитку інфаркту міокарда (Герелюк І.П., 1982; Гукова С.П. та ін., 1997).

Численними дослідженнями доведена терапевтична ефективність інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту і блокаторів АТ_1А-рецеп-торів при артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, ішемічній хво-робі серця та її ускладненнях (Скупой С.М. и др., 1995; Gao W.D. et al., 1995; Heyndrickx G.R., 1996; Pfeffer M.A., 1998; Thurmann P.A. et al., 1998), що засвідчує поліпшення гемодинамічних параметрів і клінічного перебігу захворювань, зменшення загальної летальності та оптимізація процесів післяінфарктного ремоделювання міокарда (Бондаренко Т.И., 1998; Дзяк Г.В. и др., 1998; Кикнадзе М.П., 1995; Лозинський С.Е. та інш., 1998; Несускай Е.Г., 1998; Jonkaitiene R., 1997; Kyriakidis M. et al., 1998).

Проте цілий ряд питань ще потребує клінічного та, в першу чергу, експериментального вирішення. Так, не з'ясовано залежність кінцевого ре-зультату дії інгібіторів ангіотензинконвертази від профілю їх фармакологічної активності, специфіки пенетрації у різні тканини, відносної потужності і тривалості ефекту; майже не вивчено питання про вплив інгібіторів кінінази ІІ і блокаторів АТ_1А-рецепторів на систему регуляції агрегатного стану крові; немає чіткого уявлення про патогенетичну значимість реніну та ангіотензину ІІ в розвитку гострого інфаркту міокарда; потрібні додаткові дослідження щодо реальної оцінки участі циркуляторної і локальної серцевої ренін-ангіотензинових систем у механізмах некрозу серцевого м'яза, стенокардії, аритмій для розробки критеріїв оцінки антиангінального, антиаритмічного і кардіопротекторного ефектів інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (Новикова Л.С. и др., 1990).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом планової наукової роботи кафедри нормальної фізіології і центральної науково-дослідної лабораторії БДМА (Чернівці) “Вивчити вікові особливості взаємозв'язку центральних і периферичних механізмів регуляції імунологічної реактивності та гемокоагуляційного потенціалу в нормі і при ендо- та екзогенних інтоксикаціях” (номер держреєстрації 01950015644).

Мета роботи. Розробити та обгрунтувати способи кардіоцитопротекції при ішемії-реперфузії міокарда на підставі вивчення ролі внут-рішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи у механізмах ішемічного пошкодження кардіоміоцитів.

Для досягнення мети були поставлені такі задачі:

1. Вивчити зміни активності інтракардіальної ренін-ангіотензинової системи при тотальній ішемії, короткочасній (5-10 хв) та пролонгованій (10-30 хв) ішемії-реперфузії серця.

2. Вивчити стан тканинного фібринолізу, системи генерації активних форм кисню, ліпопероксидації, пероксидної модифікації білків, тканинного протеолізу і електролітного балансу кардіоміоцитів при ішемічно-реперфузійних пошкодженнях серця in situ.

3. Дослідити стан тканинного фібринолізу, системи генерації активних форм кисню, ліпопероксидації, пероксидної модификації білків, тканинного протеолізу та електролітного балансу кардіоміоцитів при ішемії-реперфузії ізольованого серця.

4. Вивчити вплив інгібіторів ангіотензинконвертази і лозартану на основні патогенетичні механізми пошкодження міокарда при ішемії-реперфузії серця in situ.

5. Встановити вплив каптоприлу, моноприлу, еналаприлу та антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ лозартану на основні патогенетичні механізми пошкодження міокарда при ішемії-реперфузії ізольованого серця.

6. Розробити і патогенетично обгрунтувати в експерименті способи комплексної кардіопротекторної терапії ішемічного і реперфузійного синдромів. ішемічний серце кардіопротекторний терапія

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено, що при тотальній ішемії, короткочасній і пролонгованій ішемії-реперфузії серця в міокарді підвищується активність реніну, ангіотензин-конвертуючого ензиму та збільшується вміст ангіотензину ІІ, що має закономірний характер і сягає максимальних величин при тривалій ішемії-реперфузії серця та не залежить від змін ренін-ангіотензинової системи крові. Вперше показана активація внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи під впливом тромбіну.

Встановлена невідома раніше послідовність механізмів ішемічного пошкодження міокарда: ішемія - збільшення внутрішньосерцевого вмісту ангіотензину ІІ - зниження тканинної ферментативної фібринолітичної активності серця - активація систем генерації кисневих радикалів - активація ліпопероксидації і пероксидної модифікації білків міокарда - порушення електролітного балансу кардіоміоцитів.

Вперше встановлено, що інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту різних класифікаційних груп (каптоприл, моноприл, еналаприл) володіють різним ступенем кардіопротекції при ішемії-реперфузії серця; максимальний кардіоміоцитопротекторний ефект має еналаприл. Вперше встановлені механізми захисту міокарда від ішемічного пошкодження бло-катором АТ_1А-рецепторів лозартаном в реперфузійному періоді та виявлена низька ефективність інгібіторів ангіотензинконвертази і лозартану в періоді ішемії серця. Показана здатність каптоприлу, моноприлу, еналаприлу і лозартану підвищувати ензиматичний лізис фібрину в ішемізованому та реперфузованому міокарді. Вперше з'ясовані можливості застосування тіотриазоліну та антиоксиданту Х₁ щодо корекції процесів пероксидного окиснення ліпідів і пероксидної модификації білків міокарда при ішемії-реперфузії серця. Патогенетично обгрунтовано комплексне застосування інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту, блокаторів АТ_1А-рецепторів типу лозартану та антиоксидантів для попередження ішемічно-реперфузійних пошкоджень міокарда.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження є основою для клінічної апробації способів лікування ішемічної хвороби серця із застосуванням інгібіторів ангіотензинконвертази, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ типу лозартану та антиоксидантів, спрямованих на попередження розвитку синдромів no-reflow, re-entry, myocardial stunning та hibirnating myocardium для покращання клінічного перебігу гострого інфаркту міокарда.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто здійснено розробку основних теоретичних і практичних положень роботи, проведено аналіз літературних джерел. Здобувач самостійно оволоділа методами патофізіологічних досліджень, провела набір і обробку фактичного матеріалу, написала всі розділи дисертації, сформулювала висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародному симпозіумі “Актуальні питання медичної допомоги населенню” (Чернівці-Ангельхольм, 1996), на симпозіумі з між-народною участю “Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медицини” (Чернівці, 1996) підсумковій науковій конференції співробітників Буковинської державної медичної академії (Чернівці, 1999).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових праць у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, 4 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел літератури. Робота ілюстрована 37 таблицями і 82 рисунками. Бібліографія включає 355 літературних джерел, з них 197 - іноземних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведено 40 серій експериментів in vivo та на ізольованому перфузованому серці. У роботі використано 333 самці і самки білих щурів з масою тіла 0,170,11 кг. Тотальну ішемію, ішемію-реперфузію серця in situ виконували шляхом одночасного лігування легеневих судин, загальної порожнистої вени та аорти (Биленко М.В., 1989) під нембуталовим наркозом (40 мг на кг маси тіла, внутрішньоочеревинно).

Для визначення ролі внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи (РАС) в ізоляції від нейрогуморальних системних впливів проведені дослідження на перфузованих за Лангердорфом серцях щурів (Grace A.A., 1993) з використанням перистальтичного насосу “Р-1” фірми BioMark Inc. (Україна) з тридцятихвилинним періодом stop-flow, що при температурі 37^о С призводить до розвитку первинного феномену no-reflow (Vaage J., 1989). У всіх серіях досліджень тварин декапітували під нембуталовим наркозом.

Для визначення ренінової активності тканини серця гомогенати міокарда інкубували при 37^оС 1 год в tampon generation buffer (“CIS Interna-tional”, Францiя) у присутностi інгібітора ангіотензиназ фенілметилсуль-фонілфлюориду та iнгiбiтора ангiотензин-конвертуючого фермента еналaприлу, використовуючи як ренін-субстрат пул плазми бінефректомованих щурів, якi були декапітованi через добу після операції (Ваттер Н.К., 1995). Екстракцію ангіотензину ІІ проводили етиловим спиртом на мікроколонках Amprep^TM С₂ та С₈ (“Amersham”, Велика Британія). У роботі використані набори реактивів для радіоімунологічного визначення ангіотензину ІІ (“DRG International Inc.”, США), активностi ренiну фірми Immunotеch (Чехія) та активності ангіотензин-конвертуючого ферменту (“DRG Intr-national Inc.”, США), а також спектрофотометричний метод (Голиков П.П. и др., 1993) визначення активності кінінази ІІ реактивами фірми Buhlmann Lab. AG (Швейцарія).

Для аналізу ролі тромбіну в активації РАС серця трансторакально внутрішньосерцево вводили 10 од NIH тромбіну (“Simko Ltd”, Львів). Ан-гiотензин II (Hypertensin, “Ciba”, Швейцарiя) в серце вводили трансторакально в дозi 10 мкг в 0,1 мл 0,9% розчину натрiю хлориду. Контрольнiй групi щурiв вводили 0,1 мл 0,9% розчину натрiю хлориду. Всi iн'єкцiї проводилися пiд нембуталовим наркозом.

Визначення сумарної (СФА), ферментативної (ФФА) і неферментативної (НФА) фібринолітичної активності та необмеженого протеолізу в тканинах серця проводилося спектрофотометрично з використанням реактивів фірми Simko Ltd (Львів). Генерацію гомогенатами міокарда активних форм кисню визначали на хемілюменометрі “ПХЛ-1” в режимі накопичення (Величковский Б.Т. и др., 1989). Рівень дієнових кон'югатів у тканині серця визначали за методом В.Б.Гаврилова, М.І.Мишкорудной (1983), малонового альдегіду - за методом І.Д.Стальної, Т.Г.Гарішвілі (1977). Ак-тивність супероксиддисмутази досліджували за методом С.Чеварі та співавторів (1985), каталази - спектрофотометрично за методикою М.А.Коро-люк та співавторів (1988), глутатіонпероксидази - за методикою І.Ф.Мещишена (1987). Визначення пероксидної модифікації білків (нейтральні та основні альдегідо- і кетонопохідні) проводили спектрофотометрично на “СФ-44” (Дубинина Е.Е. и др., 1995; Мещишен І.Ф., 1998).

Вміст натрію та калію в міокарді визначали методом фотометрії полум'я на “ФПЛ-1” з перерахунком на г сухої маси. Для гістологічного дослідження міокарда зрізи серця фарбували гематоксилін-еозином, хромотропомводним блакитним (для виявлення фібрину і колагенових волокон), а для аналізу ранніх ішемічних пошкоджень міокарда - гематоксилін-основним фуксин-пікриновою кислотою (Олійник І.Ю., 1999).

Інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту каптоприл (“КМП”, Україна), моноприл (“Bristol-Myers Squabb”, Велика Британія) та еналаприл (“KRKA”, Словенія) вводили внутрішньоочеревинно з розрахунку 1 мг на кг маси тіла (при перфузії ізольованого серця - 1 мкг/хв/кг маси тіла). Блокатор АТ_1А-рецепторів ангіотензину ІІ лозартан (MSD “Merck”, США) вводили в дозі 10 мг на кг маси тіла внутрішньоочеревинно (при перфузії ізольованого серця - 10 мкг/хв/кг маси тіла). Контрольнiй групi щурiв вводили відповідний об'єм 0,9% розчину натрiя хлориду (при перфузії ізольованого серця - розчин Кребса-Хензеляйта). Тіотриазолін ("Фарматрон", Україна) та антиоксидант Х₁ (синтезований в Чернівецькому Державному Університеті) вводили внутрішньоочеревинно в дозі 5 мг на кг маси тіла (при перфузії ізольованого серця - 5 мкг/хв/кг маси тіла). Контрикал (AWD “GmbH”, Німеччина) вводили в дозі 10 од/хв/кг маси тіла. Статистична обробка отриманих даних проведена на PC IBM 586 за допомогою “Excel-7” і програми “Statgraphics” (США).

Результати досліджень та їх обговорення. Тридцятихвилинна тотальна ішемія міокарда in situ (ТІС) викликала підвищення ренінової активності міокарда на 47,9% (р<0,01), що супроводжувалося зростанням активності ангіотензин-конвертуючого ферменту (АКФ) на 33,4% (p<0,05) та збільшенням вмісту в серці ангіотензину ІІ на 41,6% (p<0,05). При ішемії серця протягом 5 хв з наступною десятихвилинною реперфузією in situ (короткочасна ішемія-реперфузія серця - ІРС) спостерігалася більш суттєва активація внутрішньосерцевої РАС, про що свідчило підвищення активності реніну в 2,4 рази (р<0,001), збільшення активності АКФ в 1,5 рази (p<0,01) при зростанні вмісту в реперфузованому міокарді ангіотензину ІІ на 40,0% (p<0,05). Збільшення часу ішемії (до 10 хв.) і реперфузії (до 30 хв) серця (пролонгована ІРС) призводило до максимального підвищення активності реніну (p<0,001) та АКФ (p<0,01), внаслідок чого відбувалося майже дворазове збільшення вмісту ангіотензину ІІ в міокарді (p<0,001).

Перфузія ізольованого серця за схемою “перфузія - stop-flow - реперфузія” також супроводжувалася активацією РАС: активність реніну в міокарді зростала на 39,6% (p<0,01), активність АКФ на 44,3% (p<0,01), а вміст ангіотензину ІІ в серцевому м'язі збільшувався на 55,4% (p<0,01).

Активність реніну в зоні інтракардіальної ін'єкції тромбіну була нижчою від контрольних даних, проте в параін'єкційній зоні вона значно зростала, що свiдчить про активацію первинної ланки внутрішньосерцевої РАС. Активність АКФ в зоні ін'єкції зменшувалася, тоді як в параін'єкційних ділянках міокарда активність кінінази ІІ зростала в 1,9 рази (p<0,001). Вміст ангіотензину ІІ в зоні ін'єкції тромбіну знижувався на 33,2% (p<0,02), але у тканинах параін'єкційної зони його кількість зростала майже в 2 рази (p<0,001).

При ТІС, короткочасній і пролонгованій ІРС in situ відбувалося пригнічення тканинного фібринолізу. Через 1 год. пiсля iнтракардiального введення тромбіну також відмічалося суттєве зниження СФА мiокарда в зоні ін'єкції (28,281,18 в контролi та 17,750,56 E₄₄₀/г/год в дослiдi; p<0,001;), причому виключно за рахунок зниження ФФА (16,480,58 i 6,350,27 E₄₄₀/г/год, вiдповiдно; p<0,001), оскільки НФА не змінювалася (11,800,63 та 11,400,72 E₄₄₀/г/год, вiдповiдно). В тканинах параін'єкційної зони СФА зменшувалася до 22,070,63 (p<0,001), ФФА - до 7,140,29 (p<0,001), але НФА зростала до 14,930,75 E₄₄₀/г/год (p<0,01).

Введення в серце ангіотензину ІІ викликало подібні зміни тканинного фібринолізу: в зоні ін'єкції СФА знижувалася до 19,280,68 Е440/г/год (p<0,001), НФА зростала до 17,280,55 Е440/г/год (p<0,001), а інтенсивність ферментативного лізису фібрину зменшувалася в 8,2 рази (2,000,22 Е440/г/год, р<0,001). У параін'єкційних ділянках міокарда спостерігалося зменшення СФА на 12,0% (24,900,88 Е440/г/год, p<0,05), ферментативний фібриноліз знижувався в 3,1 рази (5,300,35 Е440/г/год, p<0,001), а НФА збільшувалася на 66,1% (19,600,83 Е440/г/год, p<0,001).

При внутрішньосерцевому введенні тромбіну, ангіотензину ІІ, ТІС, короткочасній і пролонгованій ІРС спостерігалося суттєве збільшення інтенсивності утворення активних форм кисню (АФК), про що свідчило підвищення хемілюмінесценції (ХМЛ) після внесення в систему люменофора гомогенатів міокарда. Збільшення внутрішньосерцевої генерації АФК призводило до інтенсифікації процесів пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ) та окиснювальної модифікації білків (ОМБ), що викликало значну активацію систем необмеженого протеолізу з порушенням функції інтегральних білків кардіоміоцитів та розвитком електролітного дисбалансу. Зокрема, в зоні ін'єкції ангіотензину ІІ коефіцієнт співвідношення рівнів в міокарді натрію і калію збільшувався з 0,3430,006 до 1,4800,053, а в параін'єкційній зоні - до 0,7870,020 (p<0,001).

Щодо кардіопротекторної дії каптоприлу, моноприлу та еналаприлу, то при ТІС натрій-калієвий коефіцієнт під впливом інгібіторів АКФ не змінювався: 0,7820,020 (ТІС), 0,7940,030 (ТІС + каптоприл), 0,7910,036 (ТІС + моноприл), 0,8010,027 (ТІС + еналаприл). При ІРС in situ загальними рисами впливу інгібіторів АКФ на механізми ішемічного пошкодження міокарда було зростання ФФА при зниженні інтенсивності неензиматичного лізису фібрину і ХМЛ за зменшення вмісту в серці малонового альдегіду (МА). Жоден з інгібіторів АКФ не змінював інтенсивності ОМБ. Еналаприл зменшував деградацію низькомолекулярних протеїнів в 2,1 рази, високомолекулярних білків - в 3,2 рази, колагену - в 2,4 рази. Тим не менш, нормалізації показників електролітного балансу кардіоміоцитів не відбувалося в жодному випадку: натрій-калієвий коефицієнт був вищим за контроль після введення каптоприлу на 20,6% (p<0,05), моноприлу - на 26,5% (p<0,01), еналаприлу - на 34,8% (p<0,001).

Лозартан при ТІС зменшував рівень в серцевому м'язі натрію на 8,6% (p<0,05) і збільшував вміст калію на 6,1% (p<0,05), але кількісний електролітний склад кардіоміоцитів не досягав контрольних показників. Введення лозартану при ІРС зменшувало вміст натрію в кардіоміоцитах в 1,5 рази (p<0,001) і збільшувало рівень калію на 26,2% (p<0,01); коефіцієнт співвідношення цих електролітів зменшувався на 49,3% (p<0,001) і наближався до контрольного рівня.

При ІРС ізольованого серця спостерігалося значне пригнічення ФФА в ішемізованому міокарді, що зберігалося при застосуванні схеми експерименту “перфузія - stop-flow - реперфузія з лозартаном - 15 хв”. Зміна схеми досліду, коли введення лозартану проводилося до періоду stop-flow, призводила до значного збільшення СФА та сприяла нормалізації структури тканинного фібринолізу. Гомогенати міокарда (табл. 1) збільшували рівень ХМЛ в 3,0 рази (перша серія експериментів), додаток лозартану в реперфузійний розчин знижував цей показник на 13,9%, антиоксиданту Х₁ - на 24,2%, лозартану та Х₁ - на 27,7%, тіотриазоліну - на 41,0%, лозартану і тіотриазоліну - на 36,4%. Максимальне зменшення генерації АФК відбувалося при перфузії ізольованого серця за схемою “перфузія з лозартаном - stop-flow - реперфузія”: інтенсивність ХМЛ знижувалася в 2,5 рази і не відрізнялася від контролю. Рівень в міокарді дієнових кон'югатів (ДК) перевищував контрольні дані в 2,2 рази і не знижувався після введення в реперфузійний розчин лозартану. Реперфузія з тіотриазоліном зменшувала цей показник на 38,9%, а при одночасному застосуванні лозартану, контрикалу і тіотриазоліну вміст ДК в серцевому м'язі був на 40,0% меншим, ніж в першій серії досліджень. Найбільший ефект щодо пригнічення ПОЛ спостерігався при застосуванні лозартану перед періодом stop-flow. Вміст в міокарді МА зростав відносно контролю в 3,2 рази, не змінювався після внесення в реперфузійний розчин лозартану, але при застосуванні схеми експерименту “перфузія з лозартаном - stop-flow - реперфузія” цей показник знижувався в 2,4 рази відносно даних першої серії досліджень і був лише на 37,4% вищим за контрольний рівень. Активація процесів ПОЛ супроводжувалася значним зростанням інтенсивності ОМБ, що призводило до активації тканинного протеолізу. Максимальне пригнічення білкової деструкції спостерігалося в серіях досліджень з додатком у реперфузійну систему контрикалу. Введення лозартану в перфузійний розчин до періоду stop-flow без застосування контрикалу зменшувало лізис низькомолекулярних білків в 2,1 рази (p<0,001), високомолекулярних протеїнів - в 1,8 рази (p<0,001) при збільшенні лізису азоколу на 52,8% (p<0,01). Вміст натрію в міокарді ізольованого серця після періодів stop-flow і реперфузії підвищувався в 1,9 рази (p<0,001), а калію, навпаки, знижувався майже в 2,0 рази (p<0,001), що призводило до значного зростання натрій-калієвого коефіциєнта. Введення в перфузійний розчин лозартану до періоду stop-flow відновлювало іонну асиметрію кардіоміоцитів.

При ІРС in situ застосування лозартану та еналаприлу збільшувало СФА на 29,6% (p<0,001), зменшувало НФА на 38,8% (p<0,01) і підвищувало ензиматичний лізис фібрину в 3,6 рази (p<0,001). Введення тваринам перед ішемією-реперфузією серця лозартану і тіотриазоліну в найбільшому ступені знижувало індуковану гомогенатами міокарда ХМЛ. Попереднє ІРС введення лозартану та еналаприлу зменшувало вміст в міокарді ДК в 2,4 рази (p<0,001) та в 3,5 рази (р<0,001) знижувало рівень МА. Застосування антиоксиданту Х₁ з лозартаном призводило до зменшення інтенсивності ОМБ міокарда: вміст нейтральних та основних альдегідо- і кетонопо- хідних в серцевому м'язі знижувався на 8,6 (p<0,02) та 8,3% (p<0,01), відповідно. Лозартан з тіотриазоліном зменшували ці показники відповідно на 14,0 та 14,8% (p<0,01).

Лозартан з еналаприлом підвищували вміст білка в міокарді на 42,3% (р<0,001), що відбувалося при зменшенні інтенсивності ОМБ і тканинного протеолізу в серці: лізис азоальбуміну знижувався на 69,2% (р<0,001), азоказеїну - на 53,8% (р<0,001), азоколу - на 43,1% (р<0,001). Вміст натрію в міокарді зменшувався на 12,4% (р<0,001), а вміст калію зростав на 8,3% (р<0,001), що призвело до нормалізації натрій-калієвого коефіцієнта.

ВИСНОВКИ

При тотальній ішемії, короткочасній і пролонгованій ішемії-реперфузії серця in situ, а також при ішемії-реперфузії ізольованого серця щурів і внутрішньосерцевому введенні тромбіну активується внутрішньосерцева ренін-ангіотензинова система.

Збільшення внутрішньосерцевої генерації ангіотензину ІІ при іше-мії-реперфузії серця, введенні в міокард екзогенного ангіотензину ІІ і тромбіну супроводжується однотиповими змінами тканинного фібринолізу і протеолізу, ліпопероксидації і пероксидної модифікації білків та електролітного балансу кардіоміоцитів.

Інгібітори ангіотензин-конвертуючого ферменту каптоприл, моноприл та еналаприл не володіють ефектом кардіопротекції в ішемічному періоді, але знижують інтенсивність пероксидного окиснення ліпідів і білків, тканинного протеолізу і зменшують ступінь порушення електролітного балансу кардіоміоцитів при реперфузії серця.

Блокада АТ_1А-рецепторів лозартаном знижує ступінь ішемічного і реперфузійного пошкодження серцевого м'яза.

Тіотриазолін та антиоксидант Х₁ володіють слабким ефектом кардіопротекції при ішемії-реперфузії міокарда, про що свідчить зменшення інтенсивності пероксидного окиснення ліпідів без відновлення іонної асиметрії кардіоміоцитів.

Комплексне застосування інгібіторів ангіотензинконвертази та антиоксидантів, лозартану та антиоксидантів знижує ступінь ішемічно-реперфузійних пошкоджень міокарда.

Застосування лозартану та еналаприлу в передішемічному періоді суттєво підвищує ферментативну фібринолітичну активність міокарда, зменшує інтенсивність генерації кисневих радикалів, процесів пероксидного окиснення ліпідів і пероксидної модифікації білків та попереджує порушення натрій-калієвого балансу кардіоміоцитів.

Практичні рекомендації

Отримані дані дозволяють рекомендувати клінічну апробацію інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту і блокаторів АТ_1А-рецепторів у ранньому періоді гострого інфаркта міокарда.

Для попередження розвитку ішемічно-реперфузійних синдромів no-reflow, re-entry, myocardial stunning та hibirnating myocardium можна рекомендувати використання в комплексному лікуванні інгібіторів ангіотензинконвертази типу еналаприлу, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ типу лозартану та водорозчинних антиоксидантів типу тіотриазоліну.

На підставі отриманих даних рекомендується диференційоване застосування каптоприлу, моноприлу, еналаприлу і лозартану при лікуванні післяішемічних серцевих дисфункцій з врахуванням інтенсивності у хворого процесів пероксидного окиснення ліпідів і білків та змін в системі регуляції агрегатного стану крові.

СПИСОК ПРАЦЬ, ЩО ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сухотник Р.Г., Кухарчук О.Л., Чіпко Т.М., Фролов А.В. Вплив внутрішньосерцевого введення ангіотензину ІІ на стан тканинної протеолітичної і фібринолітичної активності міокарда // Буковинський медичний вісник. - 1999. - Т.3, № 1. - С.187-190.

2. Сухотник Р.Г., Кухарчук О.Л., Чіпко Т.М., Фролов А.В. Вплив моноприлу на функціональний стан нирок у щурів з гострим інфарктом міокарда // Український медичний альманах. - 1999. - Т.2, № 2. - С.140-143.

3. Сухотник Р., Кухарчук О., Староста В., Чіпко Т., Фролов А. Роль ангіотензина ІІ в патогенезі аритмій при експериментальному інфаркті міокарда // Галицький лікарський вісник. - 1999. - Т.6, № 2. - С.100-101.

4. Кухарчук О.Л., Сухотник Р.Г. Вплив лозартану на тканинний фібриноліз при ішемії-реперфузії ізольованого серця // Буковинський медичний вісник. - 1999. - Т.3, № . 2 - С.178-182.

5. Сухотник Р.Г., Кухарчук О.Л., Чіпко Т.М., Фролов А.В. Вплив блокади синтезу ангіотензину ІІ на тканинну протеолітичну активність серця у щурів з експериментальним інфарктом міокарда // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1999. - Т.6, №2. - С.56-59.

АНОТАЦІЯ

Сухотник Р.Г. Патогенетичне значення внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи в механізмах ішемічних пошкоджень міокарда. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. Тернопільська державна медична академія МОЗ України. - Тернопіль, 1999.

Захищається рукопис дисертації, яка містить дані щодо патогенетичного обгрунтування способів кардіоцитопротекції на підставі аналізу ролі внутрішньосерцевої ренін-ангіотензинової системи у механізмах ішемічного пошкодження кардіоміоцитів.

Встановлена послідовність механізмів ішемічного пошкодження міокарда за участю локальної ренін-ангіотензинової системи серця: ішемія - збільшення внутрішньосерцевого вмісту ангіотензину ІІ - зниження тканинної ферментативної фібринолітичної активності серця - активація систем генерації кисневих радикалів - активація ліпопероксидації і пероксидної модифікації білків міокарда - порушення електролітного балансу кардіоміоцитів.

Патогенетично обгрунтовано комплексне застосування інгібіторів ангіотензин-конвертуючого ферменту, блокаторів АТ_1А-рецепторів типу лозартану та антиоксидантів для попередження ішемічно-реперфузійних пошкоджень міокарда.

Ключові слова: серце, ішемія, ангіотензин, фібриноліз, пероксидація, протеоліз, корекція.

АННОТАЦИЯ

Сухотник Р.Г. Патогенетическое значение внутрисердечной ренин-ангиотензиновой системы в механизмах ишемических повреждений мио-карда. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. Тернопольская государственная медицинская академия МЗ Украины. - Тернополь, 1999.

Защищается рукопись диссертации, содержащая патогенетическое обоснование способов кардиоцитопротекции на основании анализа роли внутрисердечной ренин-ангиотензиновой системы в механизмах ишемического повреждения кардиомиоцитов.

Показано, что при тотальной ишемии, кратковременной и продолжительной ишемии-реперфузии сердца, а также при интракардиальном введении тромбина в миокарде повышается активность ренина, ангио-тензинконвертирующего фермента и увеличивается содержание ангио-тензина ІІ, что имеет закономерный характер и достигает максимальних величин при продолжительной (10`/30`) ишемии-реперфузии сердци независимо от ренин-ангиотензиновой системы крови.

Установлена последовательность механизмов ишемического повреждения миокарда: ишемия - увеличение внутрисердечной генерации ангиотензина ІІ - снижение тканевой ферментативной фибринолитической активности в сердце - активация систем генерации кислородных радикалов - активация липопероксидации и пероксидной модификации белков миокарда - нарушение электролитного баланса кардиомиоцитов.

Показано, что ингибиторы ангиотензин-конвертирующего фермента разных классификационных групп (каптоприл, моноприл, эналаприл) обладают разной степенью кардиопротекции при ишемии-реперфузии серд-ца; максимальный кардиомиоцитопротекторный еффект оказывает эналаприл. Установлены механизмы защиты миокарда от ишемического пов-реждения блокатором АТ_1А-рецепторов лозартаном в реперфузионном периоде и выявлена низкая эффективность ингибиторов ангиотензинконвертазы и лозартана в период ишемии сердца. Показана способность каптоприла, моноприла, эналаприла и лозартана повышать энзиматический лизис фибрина в ишемизированом и реперфузированом миокарде. Определены возможности использования тиотриазолина и антиоксиданта Х₁ для коррекции процессов пероксидного окисления липидов и пероксидной модификации белков миокарда при ишемии-реперфузии сердца. Патогенетически обосновано комплексное применение ингибиторов ангиотензин-конвертирующего фермента, блокаторов АТ_1А-рецепторов типа лозартана и водорастворимых антиоксидантов для предупреждения ишемических и реперфузионных повреждений миокарда.

Результаты диссертационного исследования являются основой для клинической апробации способов лечения ишемической болезни сердца с использованием ингибиторов ангиотензинконвертазы, блокаторов рецепторов ангиотензина ІІ типа лозартана и антиоксидантов, направленных на предупреждение развития синдромов no-reflow, re-entry, myocardial stunning и hibirnating myocardium с целью улучшения клинического течения острого инфаркта миокарда.

Ключевые слова: сердце, ишемия, ангиотензин, фибринолиз, пероксидация, протеолиз, коррекция.

ANNOTATION

Sochotnik R.G. The Pathogenic Role of Intracardial Renin-Angiotensin System in Mechanisms of Ischemic Lesions of the Myocardium. Manuscript.

Dissertation for the degree of a candidate of medical science of speciality 14.03.04 - Pathologic Physiology. Ternopil State Medical Academy of MPH of Ukraine. - Ternopil, 1999.

The manuscript of the thesis is defended. It deals with the pathogenetic substantion of cardiomiocytoprotection methods on the basis of an analysis the role of intracardial renin-angiotensin system in mechanisms of ischemic damage of cardiomyocytes.

We have established the succession of mechanisms of ischemic damage of the local renin-angiotensin system of the heart: ischemia - an increase of the intracardial content of angiotensin II - a decrease of tissue fermentative fibrinolytic activity of the heart - activation of the generation systems of oxygen radicals - activation of lipoperoxidation and peroxide modification of the myocardial proteins - disturbances of the electrolyte balance of cardiomyocytes.

A complex use of inhibitors of the angiotensin-converting enzyme, AT_1A-receptor blockers of the lozartan type and antioxidants to prevent ischemic-reperfusing lesions of the myocardium has been pathogenetically substantiated.

Key words: heart, ischemia, angiotensin, fibrinolysis, peroxidation, protheolysis, correction.

Размещено на Allbest.ru