Наукове обґрунтування основних напрямків реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців Збройних Сил України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК 614.2-057.36

Наукове обґрунтування основних напрямків реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців Збройних Сил України

Спеціальність: 14.02.03 - Соціальна медицина і охорона здоров'я

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Вовкодав Микола Миколайович

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській військово-медичній академії, Міністерство оборони України.

Захист відбудеться "_29_"_квітня 1999 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.01 при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця за адресою: 252057, м. Київ-57, пр. Перемоги, 34, медико-профілактичний корпус НМУ, аудиторія № 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця за адресою: 252057, м. Київ-57, вул. Зоологічна, 3.

Автореферат розісланий "27" березня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, д. м. н., професор О.П. Яворовський

АНОТАЦІЇ

Вовкодав М.М. Наукове обгрунтування основних напрямків реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців Збройних Сил України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.02.03 - соціальна медицина та охорона здоров'я. - Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, Київ, 1999.

Дисертація присвячена вивченню стану здоров'я військовослужбовців та багатоаспектної системи його забезпечення. Виявлені закономірності динаміки структури і рівнів захворюваності військовослужбовців окремих видів Збройних Сил та родів військ, неадекватність новим умовам системи охорони здоров'я та управління нею. Науково обгрунтована "Концепція основних напрямків реформи системи охорони здоров'я військовослужбовців", втілені територіальна система медичного забезпечення замість відомчої, якісно нові формування - військово-медичні центри, запропоновано провести розподіл управління військово-медичною службою на оперативне та адміністративне, що забезпечить її діяльність в умовах воєнного і мирного часу. Результати дослідження впроваджені на державному рівні.

Ключові слова: здоров'я, військово-медична служба, реформування, територіальна система, медичний центр, управління.

Вовкодав Н.Н. Научное обоснование основных направлений реформирования системы охраны здоровья военнослужащих Вооруженных Сил Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.02.03 - социальная медицина и организация здравоохранения. - Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца, Киев, 1999.

Диссертация посвящена изучению состояния здоровья военнослужащих и многоаспектной системы его обеспечения. Показано, что части и учреждения военно-медицинской службы ВС Украины как элементы системы здравоохранения построены по старой функционально-организационной структуре бывшей Советской Армии и в условиях суверенной Украины оказались неадекватными возрастающим требованиям относительно охраны здоровья и медицинского обеспечения военнослужащих.

Выявлено, что общая заболеваемость военнослужащих в исследуемый период не имела тенденции к снижению и находилась на достаточно высоком уровне, определены закономерности динамики структуры и уровней заболеваемости военнослужащих отдельных видов Вооруженных Сил и родов войск.

Установлено, что ведущими факторами, которые влияют на заболеваемость военнослужащих срочной службы, являются высокий уровень общей патологической пораженности призывников, неудовлетворительное материально-бытовое обеспечение и вредные условия труда. Уровень заболеваемости военнослужащих по данным первичных обращений среди рядового состава был достоверно выше, чем у офицеров. Наиболее низкий уровень здоровья отмечался у солдат Строительных войск, что объясняется более низкими требованиями к состоянию здоровья во время их призыва, и у военнослужащих Военно-Морских Сил с наиболее неблагоприятными санитарно-гигиеническими условиями труда.

Первое место в структуре общей заболеваемости солдат и офицеров занимали инфекционные и паразитарные болезни, второе среди солдат - заболевания кожи и подкожной клетчатки, среди офицеров - заболевания нервной системы и органов чувств при наиболее высокой общей заболеваемости офицерского состава в войсках Противовоздушной обороны.

Деятельность военно-медицинской службы в условиях несовершенной системы управления обусловливала неэффективное использование ресурсов. Военно-медицинская служба находилась в подчинении одного из своих подконтрольных звеньев (управленческих структур тыла), что противоречило научным основам управления и не позволяло ей выполнять функции интеграции охраны здоровья и медицинского обеспечения военнослужащих с привлечением других причастных к охране здоровья служб. Все это потребовало реорганизации системы управления военно-медицинской службой в соответствии с современной военной доктриной государства и "Программой строительства и развития ВС Украины".

Научно обоснована "Концепция основных направлений реформы военного здравоохранения", основу которой составляет принципиально новый подход - замена ведомственной (отдельных частей и учреждений) системы медицинского обеспечения военнослужащих на территориальную (на уровне гарнизонов и регионов) независимо от видов ВС и родов войск.

Разработана и воплощена в практику функционально-организационная структура качественно нового военно-медицинского объединения - военно-медицинского центра как элемента территориальной системы медицинского обеспечения. Создание военно-медицинских центров, в отличие от сходных структур ВС других государств, позволяет объединить близкие за профилем отделения в клиники, осуществлять этапное лечение больных последовательно в замкнутом цикле, предоставлять амбулаторную специализированную медицинскую помощь исключительно специалистами стационаров, сократить средние сроки стационарного лечения в Киевском военно-медицинском центре и других военных госпиталях.

Предложено провести разделение управления военно-медицинской службой на оперативное и административное, которое позволит обеспечить создание интегрированной системы охраны здоровья военнослужащих и пенсионеров МО Украины путем функционально-организационного объединения взаимосвязанных сил и средств военно-медицинской и иных служб ВС. Военно-медицинская служба при этом приобретает двойное подчинение: оперативное (по обеспечению деятельности в условиях боевых действий) и административное (по эффективному использованию ресурсов в условиях мирного времени). Это, в целом, будет способствовать формированию качественно новой управленческой вертикали и развитию горизонтальных уровней управления, предоставлению гарантированного объема медицинской помощи за счет целевого использования выделяемых бюджетных средств, децентрализации бюджета в направлении подушевого финансирования медицинского обеспечения контингента, созданию качественно новой системы научного управления медицинским обеспечением. Результаты исследования внедрены на государственном уровне.

Ключевые слова: здоровье, военно-медицинская служба, реформирование, территориальная система, медицинский центр, управление.

Vovkodav M.M. The scientific basis of the main directions for reformation of fighters health protection system for Armed Forces of Ukraine. - Manuscript.

Thesis for a candidate of medical sciences degree by speciality 14.02.03 - social medicine and care of public health. - National Medical University, Kyiv, 1999.

The dissertation is devoted to the study of health condition of military persons and health protection system. There were discovered some regularities of structure's dynamics and ilness levels of military persons of kinds and sorts in Armed Forces, discrepancy of health protection system and management by it in new conditions. The "Conception of the main directions for reform of fighters health protection system" is scientifically proved, it is introduced the territorial system of medical supply in place of the departmental system, the new formings (the military medicine centres), it is proposed to divide military medicine service management on operational and administrative which provides it's activity in war and peace time conditions. The results of the work have found an utility on the State level.

Key words: health, military medicine service, reformation, territorial system, medicine centre, management.

захворюваність військовослужбовець госпіталізація

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Функціонально-організаційна структура військово-медичної служби колишнього СРСР в умовах суверенної України виявилась неадекватною новим вимогам до медичного забезпечення військ. Виникла гостра потреба реформування військово-медичної служби на основі глибокого вивчення стану здоров'я військовослужбовців, оцінки її діяльності як у цілому, так і в окремих військових округах, видах Збройних Сил (ЗС) і родах військ з врахуванням соціально-економічних, екологічних та інших особливостей держави.

Проблемам стану здоров'я населення і військовослужбовців присвячений ряд робіт вітчизняних і зарубіжних авторів (Я.Й. Звиняцьковський, 1989; О.М. Голяченко, 1990; А.Р. Уваренко, 1992; А.М. Нагорна,1990, 1991, 1992, 1996; В.Я. Білий, 1995, 1996; J. Gardiner, 1984; N. Baakman, 1989 та інш.). Однак, при цьому фактично відсутні наукові дослідження стану здоров'я офіцерів і військовослужбовців строкової служби ЗС України, а також науково обгрунтовані організаційні форми надання медичної допомоги різним категоріям військовослужбовців. Не розглядались питання інтеграції і спадкоємності в діяльності медичних служб Міністерства оборони (МО), інших військових формувань і Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України щодо надання медичної допомоги хворим і постраждалим.

Необхідність вирішення вказаних проблем в процесі реформування ЗС України, виконання спільного рішення засідання колегій МО та МОЗ України "Про необхідність реформування військово-медичної служби Збройних Сил України та інтеграції її із загальнодержавною системою охорони здоров'я" (1995) і обумовили актуальність дослідження, його мету і задачі.

Робота виконувалась у рамках тем науково-дослідних робіт Української військово-медичної академії за шифром "Джерело" (реєстраційний номер 0198U006017) і "Територія" (реєстраційний номер 0198U008087).

Мета дослідження: встановлення закономірностей і особливостей стану здоров'я військовослужбовців ЗС України, діяльності військово-медичної служби і наукове обгрунтування основних напрямків реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців.

Досягнення поставленої мети вимагало вирішення наступних задач:

1. Вивчення рівня, структури, динаміки і особливостей захворюваності військовослужбовців, обсягу та структури їх госпіталізації за класами, групами і окремими формами хвороб.

2. Встановлення "істинної" захворюваності офіцерів і військовослужбовців строкової служби.

3. Визначення рівнів і динаміки працевтрат, звільнюваності та смертності офіцерів і військовослужбовців строкової служби.

4. Розробки концептуальних підходів до реформування системи охорони здоров'я військовослужбовців у відповідності з сучасною воєнною доктриною.

5. Наукового обгрунтування організаційних форм і шляхів реформування системи військово-медичної служби за територіальним принципом (на прикладі Київського гарнізону).

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:

визначені тенденції зміни структури і рівнів захворюваності військо-вослужбовців різних видів ЗС України і родів військ;

вивчені рівень і структура госпіталізації, працевтрат, звільнюваності і смертності військовослужбовців;

встановлена "істинна" захворюваність офіцерів і військовослужбовців строкової служби;

виявлені загальні закономірності поширення захворювань у військово-службовців різних категорій з урахуванням видів ЗС і родів військ різних регіонів України;

визначені закономірності впливу особливостей військової служби і побуту на рівень, структуру і динаміку захворюваності військовослужбовців;

науково обгрунтовані основні напрямки концепції реформування системи військової охорони здоров'я;

обгрунтовані, розроблені, впроваджені і апробовані якісно нові військово-медичні об'єднання - військово-медичні центри (ВМЦ) як структурні елементи реформування і побудови системи військово-медичної служби.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати стали підставою для:

встановлення пріоритетних напрямків реформування системи медичного забезпечення ЗС України;

розробки і апробації організації та функціональної структури територіальних ВМЦ;

обгрунтування і розробки необхідних нормативно-правових та організаційних напрямків діяльності системи охорони здоров'я військовослужбовців.

Впровадження результатів дослідження у практику здійснено на рівнях:

А. Державному при розробці:

"Програми розбудови і розвитку Збройних Сил України";

Постанови Кабінету Міністрів України № 819 від 16.10.95 р. "Про взаємодію медичних служб Збройних Сил та інших військових формувань із державною системою охорони здоров'я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини" в частині визначення основних напрямків інтеграції військово-медичної служби із загальнодержавною системою охорони здоров'я України.

Б. Відомчому при розробці і обгрунтуванні:

стандартизованої "Медичної книжки військовослужбовця" (патент ПА № 34 від 7.12.95 р., посвідчення про державну реєстрацію прав на творчість), запровадженої в Центральній поліклініці МО України;

"Концепції основних напрямків реформи системи охорони здоров'я військовослужбовців ", затвердженої Міністром оборони України (1997 р.);

наказів Міністра оборони України:

"Про проведення організаційних заходів" (№ 250 від 20.11.94 р);

"Про організацію медичного забезпечення військовослужбовців (працівників) 43 ракетної армії і ядерно-технічних з'єднань Збройних Сил України, робота яких пов'язана з впливом професійних шкідливостей" (№ 74 від 27.03.95 р.);

"Про затвердження Тимчасового положення про державну санітарно-епідеміологічну службу МО України" (№ 348 від 22.09.97 р.);

"Про реформування лікувально-профілактичного забезпечення військовослужбовців Київського військового гарнізону" (№ 399 від 05.11.97 р.);

директиви начальника Генерального штабу "Про стан травматизму військовослужбовців у Збройних Силах України і заходи для його профілактики" (ДГШ-53 від 3.11.95 р.).

В. Матеріали дослідження використані при підготовці:

монографії “Госпитализация больных: дифференцированный отбор и рациональная продолжительность” (1996) в частині обгрунтування принципів етапного лікувально-профілактичного забезпечення в умовах військово-медичних закладів і підрозділів ЗС України;

пропозицій Головного військово-медичного управління на засідання Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони щодо необхідності прийняття "Закону про охорону здоров'я військовослужбовців" і створення державної інтегрованої системи медичного забезпечення військовослужбовців і пенсіонерів військових відомств (листопад 1998 р.).

Особистий внесок здобувача. Автор особисто визначив мету і задачі дослідження, розробив його програму; зібрав первинний статистичний матеріал щодо захворюваності різних категорій військовослужбовців (офіцерів, військовослужбовців строкової служби); виконав його групування і статистичну обробку; проаналізував діяльність військово-медичної служби; сформулював основні положення концепції реформи системи охорони здоров'я військовослужбовців.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися на:

спільному засіданні колегій МО та МОЗ України "Про необхідність реформування військово-медичної служби Збройних Сил України та інтеграції її із загальнодержавною системою охорони здоров'я" (Київ, 1995);

колегії Генеральної прокуратури України "Про стан травматизму військовослужбовців у Збройних Силах України і заходи його профілактики" (Київ, 1996);

колегії МО України "Основні напрямки будівництва і розвитку Збройних Сил України” (Київ, 1997);

науково-практичних конференціях УВМА:

"Актуальні проблеми військової медицини" (Київ, 1995);

"Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования" (Київ, 1996);

"Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования" (Київ, 1997);

"Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования" (Київ, 1998);

міжнародній науково-практичній конференції інфекціоністів і епідеміологів "Современные аспекты военной медицины" (Київ, 1998).

Публікації. Матеріали дисертації знайшли відображення в монографії та 22 друкованих наукових працях, із них - в 21 статті у виданнях, затверджених Постановою ВАК України "Про затвердження переліку наукових видань, в яких можуть публікуватися основні результати дисертаційних робіт".

Структура і обсяг дисертації. Основний текст дисертації викладено на 149 сторінках машинописного тексту, містить 25 таблиць, 17 рисунків. Складається із вступу, огляду літератури, 5 розділів досліджень, висновків, основних пропозицій, шляхів їх реалізації, впровадження результатів у практику, списку використаних джерел, який містить 137 робіт вітчизняних авторів та держав СНД і 9 іноземних, та 9 додатків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Програма, методи і обсяг дослідження. Програмою дослідження, складеною з використанням системного підходу і врахуванням специфіки контингенту ЗС України, передбачалося поетапне визначення основних характеристик та тенденцій зміни стану здоров'я військовослужбовців в період з 1992 по 1995 рік за матеріалами обліково-звітної документації і власних досліджень (13736 осіб), а також критична оцінка організаційної структури медичної служби ЗС України та її діяльності.

Основними методами дослідження стали історичний, статистичний, експертних оцінок, антропометричний, моделювання, інтегральних оцінок, системного аналізу.

Аналіз фізичного розвитку військовослужбовців строкової служби за досліджуваний період свідчить, що солдати з високим його рівнем складали в середньому 69,4%, середнім - 28,9%, недостатнім - 1,7%. При цьому встановлено його погіршення протягом вказаного періоду у всіх категоріях рядового складу і пряму залежність його підвищення від терміну служби.

Стан здоров'я військовослужбовців оцінювався за інтегральним показником груп здоров'я. У середньому "здоровими" серед солдатів першого року служби визнані 87,1%, "практично здоровими" - 8,3%, "тих, що потребують систематичного лікарняного спостереження" - 4,6%.

Середній показник "здорових" у категорії офіцерів склав 79,8%, зменшуючись від 89,9% до 29,3% із віком. Група "практично здорових" складала в середньому 12,2%, збільшуючись із віком від 7,6% до 43,1%. Частка осіб, які потребують систематичного лікарняного спостереження, у середньому складала 8% і збільшувалася з 2,5% до 27,6%. Частка "здорових" у категорії полковників склала 31,3%, у категорії генералів-15,7%.

Захворюваність військовослужбовців за даними первинних звернень у лікувально-профілактичні заклади за 1992-1995рр. вивчалась залежно від видів ЗС і родів військ (табл. 1). Встановлено, що загальний її рівень склав 967+0,38 (тут і далі рівні загальної захворюваності по IX класу наведені без хвороб зубів). При цьому серед рядового складу вона була достовірно вищою (1157,4+0,88) від аналогічного показника офіцерів (642,4+1,44), а серед солдатів найбільш високий її рівень відзначений у Будівельних військах (1834,4+10,61) і Військово-Морських Силах (ВМС) (1722,7+13,53), які відрізняються від інших видів ЗС і родів військ найбільш несприятливими санітарно-гігієнічними умовами військової праці, а в Будівельних військах, крім того, і більш низькими вимогами до стану здоров'я при призові на військову службу. Найнижчі рівні загальної захворюваності зафіксовані в Залізничних (571,6+6,17) і Ракетних військах (538,8+4,08). Перше місце в структурі загальної захворюваності солдатів і офіцерів займали інфекційні і паразитарні хвороби відповідно - 37,6% (432,8+4,31) і 54,3% (355,0+1,45), друге серед солдатів - хвороби шкіри і підшкірної клітковини - 21,8% (243,4+1,00). Найбільш висока загальна захворюваність офіцерського складу відмічалась у військах Протиповітряної оборони (ППО) - 704,4+3,39, найбільш низька - у Військово-Повітряних Силах (ВПС) - 345,8+2,51. Найвищі показники захворюваності по першому класу зафіксовані у військах ППО (444,6+3,74) і ВМС (435,7+7,50), найнижчі - у ВПС (170,7+1,98).

Таблиця 1 Рівень захворюваності військовослужбовців ЗС України за даними первинних звернень у 1992-1995 рр., 0/00

Класи хвороб	Сухопутні війська (ПрикВО)	Ракетні війська	Військово-Повітряні Сили	Сили Протиповітряної оборони	Залізничні війська	Інженерно-технічні частини	Військово-морські мили	За ЗС України
	офіц.	солд.	офіц.	солд.	офіц.	солд.	офіц.	солд.	офіц.	солд.	офіц.	солд.	офіц.	солд.	офіц.	солд.
I	342,8	312,4	340,4	313,7	170,7	304,1	444,6	418,7	227,1	269,5	268,4	614,9	435,7	912,8	355,0	432,9
II	1,7	2,1	1,3	1,3	2,3	3.7	2,2	3,1	0	1,1	1,2	3	0,9	2,5	2,6	3,9
III	0,8	0,3	0,6	0,2	1,4	0.7	0,6	0,8	0,6	0,8	0	0,8	0,9	0,7	1,3	0,7
IV	0,1	0,2	0,1	0,1	0,3	0.5	0,2	0	0	0	0,8	0,4	0,5	0,3	0,2	0,2
V	2,1	3,7	0,9	3,5	3,3	7.0	1,8	8,9	0,6	6,1	2,9	30,6	1,8	11,8	2,6	12,4
VI	43,7	39,5	29,5	31,3	17,9	29.9	45,1	59,6	16,2	17,7	38,9	109,6	28,8	70,4	55,1	66,3
VII	26,0	19,7	14,8	10,3	16,4	15.3	24,0	23,9	29,6	35,5	34,8	66,2	27,9	33,2	32,2	32,1
VIII	56,2	87,7	20,7	31,4	30,5	83.1	33,9	65,8	72,2	82,8	24,6	173,6	25,2	59,3	44,6	102,6
IX (без хвороб зубів)	30,2	35,1	13,3	25,1	14,7	37,0	21,4	53,6	27,4	33,9	36,1	117,0	25,5	55,2	29,4	90,1
X	1,4	3,4	4,5	6,1	1,1	1,5	1,3	2.6	10,6	7,3	4,9	31,0	5,5	12,4	9,3	18,0
XI	52,6	207,6	24,3	73,3	25,2	151,0	44,3	183,9	22,9	101,8	41,8	546,8	38,7	317,9	40,3	243,4
XII	32,3	35,3	23,9	18,9	24,1	14,4	37,9	43,4	10,6	5,6	8,2	71,3	15,8	37,4	32,2	55,3
XIII	31,5	55,8	19,2	23,0	28,1	48,2	37,8	69,3	9,5	9,7	22,1	125,8	39,4	202,6	35,6	93,4
XIV	0,1	0,02	0,3	0,2	2,3	0,7	0,3	0,6	0	0	0	0	0	0	0.3	0,5
XV	4,1	8,9	0,3	0,3	3,3	0,5	0,2	1	0	0	0	2,8	0	1,6	1.8	5,6
I-XV	633,8	821,2	493,7	538,8	345,8	703,3	704,4	949,0	427,3	571,6	484,9	1834,4	646,6	1722,7	642,4	1157,4

Друге місце у структурі загальної захворюваності посідали хвороби нервової системи і органів чуття - 8,4% (55,1+0,69), причому у ВПС і Залізничних військах рівні захворюваності по даному класу були значно нижчі від середніх по ЗС (17,9+0,70 і 16,2+2,99 відповідно).

Результати вивчення захворюваності за даними звернень до лікувально-профілактичних закладів, доповненої даними медичних обстежень, дозволили встановити "істинну" захворюваність військовослужбовців, що складала серед офіцерів 1348,2 і серед солдатів - 888,9 (у тому числі серед жінок 1815,9) на 1000 військовослужбовців. Найбільш високі її рівні відмічені у Будівельних військах (1149,15+3,43) і ВМС (923,86+3,20), нижче середніх значень показники госпіталізованої захворюваності в Ракетних (501,48+4,10) і Залізничних військах (544,04+6,22), ВПС (639,56+205 ).

Показники працевтрат серед військовослужбовців строкової служби становили 840,0+0,9 випадків і 8703,0±17,0 днів на 1000 осіб.

Вплив умов військової праці на стан здоров'я військовослужбовців вивчався на базі 43-ї Ракетної армії, особовий склад якої зазнавав негативної дії на організм компонентів ракетного палива (гептил, аміл) і ядерних боєприпасів. Встановлено, що контакт з ними, тривалий вплив радіації у дозах, які перевищували допустимі рівні, обумовили зростання рівня загальної захворюваності військовослужбовців з 275,0 в 1992 р. до 700,0 в 1995 р., тобто в 2,5 рази.

Оцінка діяльності системи охорони здоров'я військовослужбовців на прикладі Київського гарнізону виявила аналогічні для ЗС України закономірності впливу особливостей військової служби на рівень і структуру захворюваності військовослужбовців. При цьому головними чинниками високої захворюваності військовослужбовців строкової служби визначались: високий (1026,0 випадків захворювань на 1000 осіб) рівень загальної патологічної ураженості призовників; незадовільне матеріально-побутове забезпечення військовослужбовців (15% проб води не відповідали вимогам ГОСТу за бактеріологічними показниками, 12% казармених приміщень не відповідали санітарно-гігієнічним нормам); організаційні недоліки у визначенні ролі і місця військово-медичної служби ЗС України в загальній системі збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців.

Результати дослідження засвідчили також неефективне використання наявних ресурсів медичної служби, при якому 1400 щоденних звернень до Центральної поліклініки (ЦП) МО України забезпечувались 112 лікарями, а 500 звернень у військово-навчальних закладах - 51 лікарем військових частин при значних якісних розходженнях у наданні медичної допомоги в ЦП (лікарями-фахівцями 18 спеціальностей) і в інших медичних структурах (не більше 10), а також на багато нижчому рівні оснащення медичних підрозділів гарнізону діагностичною і лікувальною апаратурою.

Так, поряд з високою забезпеченістю (на 10 тис. контингенту) гарнізону лікарями (71,1 чол.) і госпітальними ліжками (284,0 шт.), їх використання було неефективне, а щодо діагностичної бази вказаних медичних підрозділів, то лише 6 із 13 обстежених медичних пунктів мали малопотужні клінічні лабораторії і кабінети електрокардіографії, а 7 - рентгенологічні кабінети, що не дозволяло в значній частині випадків, особливо складної поліорганної патології, верифікувати основне захворювання через відсутність необхідних засобів діагностики.

Отримані результати засвідчили неадекватність амбулаторної допомоги, що підтверджувалось погіршенням обсягу і якості медичного забезпечення військовослужбовців. Якщо в ЦП це обумовлювалось перевантаженням медичного персоналу, то в інших медичних структурах, крім того, ще й потенційно низькими лікувально-діагностичними можливостями. Зберігалася низька економічна ефективність використання спеціалізованих ліжок у Головному військовому клінічному госпіталі (ГВКГ), який достатньо оснащений сучасною апаратурою і обладнанням. Середні терміни лікування хворих у 1993, 1994 і 1995 рр. склали відповідно 22,3; 22,4; 20,4 дні, оберт ліжка - 14,3; 13,9; 13,3, а середня його зайнятість - 334; 328 і 273 днів. Неефективно використовувались також можливості медичних пунктів (на 40-60%) і військового санаторію “Пуща-Водиця” (на 65-70%), оскільки існувала можливість отримати більш кваліфіковану допомогу в ГВКГ.

Результати дослідження, що свідчили про необхідність реформування військово-медичної служби, були покладені в основу запропонованої нами "Концепції основних напрямків реформи системи охорони здоров'я військовослужбовців " як складової частини "Програми розбудови і розвитку Збройних Сил України".

Основу Концепції складає науково обгрунтований принципово новий підхід до медичного забезпечення військовослужбовців - заміна відомчої (окремих частин і установ) системи надання медичної допомоги на територіальну на рівні військових гарнізонів, яка передбачає розподіл військово-медичних закладів, незалежно від видів ЗС України і родів військ, на декілька регіонів. При цьому головним медичним закладом стає ГВКГ, начальник якого одночасно виконує обов'язки старшого медичного начальника з лікувально-профілактичного забезпечення. Центральні, базові і гарнізонні госпіталі беруть на себе функції забезпечення медичною допомогою всіх військовослужбовців гарнізону незалежно від виду ЗС або самостійного оперативного об'єднання.

Невід'ємною складовою Концепції стала і запропонована нами функціонально-організаційна структура військово-медичного центру (ВМЦ) як якісно нового військово-медичного об'єднання. Наведена на рис. 1 на прикладі Київського ВМЦ вона принципово відрізняється як від територіальних медичних об'єднань системи МОЗ України, так і відомих ВМЦ Збройних Сил США і Німеччини.

Запровадження в практику нової організаційної структури військово-медичного територіального забезпечення, побудованого згідно з Концепцією, відрізняється від колишньої системи більшою практичністю, економічністю, оперативністю та життєздатністю, про що свідчить, зокрема, скорочення середніх строків лікування у військових госпіталях з 19,3 днів у 1992 році до 15,5 днів у 1997 році.

Встановлені дослідженням недоліки в організації охорони здоров'я та медичного забезпечення військовослужбовців стали підставою для відведення в Концепції пріоритетного значення саме удосконаленню і реформуванню системи управління військовою медициною мирного часу, її управлінським вертикальним і горизонтальним зв'язкам. Першим кроком на шляху до цього стало обгрунтоване нами і здійснене підпорядкування військово-медичної служби безпосередньо Міністру оборони України, створення управлінської вертикалі санітарно-епідеміологічної служби.

Наявність власної теорії і практики медичного забезпечення щодо використання медичних ресурсів, неможливість розподілу взаємозалежних елементів єдиного комплексу (госпіталі, амбулаторно-поліклінічна ланка, санітарно-епідеміологічні та інші медичні заклади) надання медичної допомоги за джерелами і суб'єктами фінансування, слугували підставою для обгрунтування доцільності розподілу управління медичною службою на оперативне (по забезпеченню діяльності служби в умовах бойових дій) і адміністративне (по ефективному використанню ресурсів мирного часу), що дозволить забезпечити створення інтегрованої системи охорони здоров'я військовослужбовців та пенсіонерів МО України - функціонально-організаційного об'єднання взаємозалежних сил і засобів військово-медичної служби та інших служб ЗС України (продовольчої, речової, квартирно-експлуатаційної та ін.) для збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців.

Таким чином, при введенні запропонованої структури управління загальне керівництво лікувально-профілактичним забезпеченням буде здійснюватись управлінською вертикаллю в системі “Головне військово-медичне управління - Головний військовий клінічний госпіталь - центральний госпіталь - базовий госпіталь - гарнізонний госпіталь”, а органи управління медичних служб видів ЗС, оперативних командувань, окремих армій, бригад, дивізій - забезпечувати навчальну і бойову підготовку військ і готовність медичної служби до екстремальних ситуацій мирного і воєнного часу. На начальника медичної служби військової частини і установи покладаються аналогічні функції, а лікувально-діагностична робота - на лікарів територіальних дільниць поліклінік госпіталів. Щодо горизонтальних рівнів управління, то вони покликані забезпечувати всі завдання в частині мобілізаційної готовності служби, її бойової і оперативної підготовки.

ВИСНОВКИ

1. Показано, що частини і заклади військово-медичної служби ЗС України, як елементи системи охорони здоров'я, побудовані за старою функціонально-організаційною структурою колишньої Радянської Армії, в умовах суверенної України виявились неадекватними зростаючим вимогам щодо охорони здоров'я та медичного забезпечення військовослужбовців, особливо строкової служби, загальна захворюваність яких в досліджуваний період не мала тенденції до зниження і знаходилась на досить високому рівні (1157,4+0,088) і при значних працевтратах (840,0+0,9 випадків і 8703,0 ±17,0 днів на 1000 осіб).

2. Встановлено, що провідними чинниками, які впливають на рівень захворюваності військовослужбовців строкової служби, є високий (1026,0 випадків на 1000 осіб) рівень загальної патологічної ураженості призовників, незадовільне матеріально-побутове забезпечення (питна вода в 15% проб не відповідає вимогам ГОСТу, гігієнічним нормам не відповідають 12% казармених приміщень), шкідливі умови праці (зокрема в Ракетних військах), що призвело в одному з досліджених військових об'єднань до зростання рівня захворюваності з 275,0 в 1992 р. до 700,0 в 1995 р.

3. Доведено, що при загальному рівні захворюваності військовослужбовців за даними первинних звернень 967+0,38 серед рядового складу вона була достовірно вищою (1157,4+0,88), ніж у офіцерів (642,4+1,44). Найбільш високий рівень захворюваності відмічався у солдатів Будівельних військ (1834,4+10,61), при призові яких існують більш низькі вимоги до стану здоров'я, і військовослужбовців Військово-Морських Сил (1722,7+13,53) з найбільш несприятливими санітарно-гігієнічними умовами праці.

4. Встановлено, що перше місце в структурі загальної захворюваності солдатів і офіцерів займали інфекційні і паразитарні хвороби (відповідно - 37,6% і 54,3%), друге серед солдатів - хвороби шкіри і підшкірної клітковини (21,8%), серед офіцерів - хвороби нервової системи і органів чуття (8,4%) при найбільш високій загальній захворюваності офіцерського складу у військах Протиповітряної оборони (704,4+3,39).

5. Обгрунтовано, що діяльність військово-медичної служби за старою системою управління призводила до неефективного використання її ресурсів, а замість виконання функцій інтеграції охорони здоров'я і медичного забезпечення військовослужбовців з залученням інших причетних до охорони здоров'я служб вона продовжувала перебувати у підпорядкуванні одного із своїх підконтрольних ланцюгів - управлінських структур тилу, що знаходиться у протиріччі з науковими основами управління і потребує реформи управління нею у відповідності з сучасною воєнною доктриною і "Програмою розбудови і розвитку ЗС України".

6. Результати дослідження стали підставою для розробки "Концепції основних напрямків реформи системи охорони здоров'я військовослужбовців", основу якої складає науково обгрунтований принципово новий підхід - заміна відомчої (окремих частин і установ) системи медичного забезпечення військовослужбовців на територіальну (на рівні гарнізонів і регіонів) незалежно від видів ЗС і родів військ як перший етап формування територіальної системи медичного забезпечення військовослужбовців безкоштовною допомогою з врахуванням наявних економічних можливостей держави.

7.Науково обгрунтована і втілена в практику функціонально-організаційна структура якісно нового військово-медичного об'єднання - військово-медичного центру як елемента територіальної системи медичного забезпечення, на відміну від подібних структур ЗС інших держав, дозволила об'єднати близькі за профілем відділення в клініки, здійснювати етапне лікування послідовно в замкненому циклі, надавати амбулаторну спеціалізовану медичну допомогу виключно фахівцями стаціонарів, скоротити в Київському військово-медичному центрі і інших військових госпіталях середні строки лікування з 19,3 днів у 1992 р. до 15,5 днів у 1997 р.

8. Запропонований у відповідності з Концепцією розподіл управління медичною службою на оперативне і адміністративне дозволить забезпечити створення інтегрованої системи охорони здоров'я військовослужбовців та пенсіонерів МО України шляхом функціонально-організаційного об'єднання взаємозалежних сил і засобів військово-медичної та інших служб ЗС, а військово-медична служба набуде подвійного підпорядкування: оперативного (по забезпеченню діяльності в умовах бойових дій) і адміністративного (по ефективному використанню ресурсів в умовах мирного часу). В цілому такий підхід сприятиме формуванню якісно нової управлінської вертикалі і розвитку горизонтальних рівнів управління, наданню гарантованого обсягу медичної допомоги за рахунок цільового використання виділених бюджетних коштів, децентралізації бюджету в напрямку подушного фінансування медичного забезпечення контингенту, створенню якісно нової системи наукового управління з використанням його економічних важелів, а в перспективі - певному скороченню чисельності військово-медичної служби.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Госпитализация больных: дифференцированный отбор и рациональная продолжительность / Баженова Г.И., Вовкодав Н.Н., Грузева Т.С. и др.-К.: Наукова думка, 1996.- 482 с.

2. Вовкодав М.М. Медико-економічні проблеми реформування охорони здоров'я військовослужбовців // Наука і оборона. - 1998.- № 1 - С. 43-49.

3.Білий В.Я., Вовкодав М.М. Інтегрована система охорони здоров'я військовослужбовців у забезпеченні боєготовності ЗС України // Наука і оборона. - 1999.- № 1 - С. 41-48.

4. Вовкодав Н.Н. Роль и место органов управления военно-медицинской службы в системе Вооруженных Сил Украины при переходе на территориальную систему обеспечения // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад. - Киев.- 1998.- С. 24-29.

5.Вовкодав Н.Н. О необходимости изменения системы финансирования медицинского обеспечения военнослужащих // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад. - Киев.- 1996.- С. 28-33.

6.Вовкодав Н.Н. Охрана здоровья военнослужащих может оказаться вне проводимой в ВС Украины реформы // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад. - Киев.- 1996.- С. 40-45.

7. Белый В.Я., Вовкодав Н.Н. Об основных направлениях реформы военного здравоохранения // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад. - Киев.- 1996.- С. 3-18.

8. Вовкодав Н.Н., Кудренко Н.В. О необходимости замены ведомственного военного здравоохранения на территориальную систему военно-медицинского обеспечения // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч.тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996. - С. 22-27.

9.Вовкодав Н.Н., Невольниченко А. И. Некоторые аспекты управления // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 48-53.

10.Аналіз фінансового та матеріально-технічного потенціалу військово-медичної служби / М.М. Вовкодав, В.С. Столяров, Ю.М. Скалецький, М.І.Хижняк // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 53-57.

11.Вовкодав Н.Н., Хижняк Н.И., Дяченко В.В. Уровень физического развития рядового состава ВС Украины // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.-Киев.-1996.- С. 87-90.

12.Проблемы состояния здоровья офицерского состава ВС Украины / Н.Н.Вовкодав, Н.И. Хижняк, Г.И. Гальченко, Ю.К. Ситниченко // Пробле-мы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 90-93.

13.Заболеваемость военнослужащих по данным обращаемости в лечебно-профилактические учреждения / Н.Н. Вовкодав, Н.И. Хижняк, Ю.К. Ситниченко, Г.И. Гальченко // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования:Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.-1996.-С. 93-95.

14.Госпитализированная заболеваемость военнослужащих ВС Украины /Н.Н.Вовкодав, Н.И. Хижняк, А.С. Кухленко, В.В. Дяченко // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования:Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 95-98.

15.Трудопотери военнослужащих ВС Украины вследствие заболеваемости /Н.Н.Вовкодав, Н.И. Хижняк, А.С. Кухленко, В.И. Рудь // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования:Сб. науч.тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 98-100.

16.Вовкодав Н.Н., Хижняк Н.И., Ситниченко Ю.К. и др. Распространенность хронических заболеваний у военнослужащих ВС Украины // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 100-104.

17.Аналіз показників эахворюваності військовослужбовців Київського гарнізону / М.М. Вовкодав, М.П. Бойчак, Ю.М. Скалецький, М.І. Хижняк // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 111-114.

18. Вовкодав Н.Н., Бойчак М.П., Хижняк Н.И. Медико-демографическая ситуация в стране и пути дальнейшего совершенствования медицинского обеспечения военнослужащих // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.-Киев.-1996.-С.147-151.

19. Аналіз надання стаціонарної медичної допомоги у Головному військовому клінічному госпіталі (ГВКГ) / М.М. Вовкодав, М.П. Бойчак, Ю.М. Скалецький, М.І. Хижняк // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования:Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.

20.Обгрунтування диференційованої потреби в окремих видах спеціалізованої допомоги / М.М. Вовкодав, М.П. Бойчак, Ю.М. Скалецький, М.І.Хижняк // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.- 1996.- С. 154-156.

21.Пути реформы военного здравоохранения на примере Киевского гарнизона / Н.Н. Вовкодав, М.П. Бойчак, Г.И. Гальченко, Н.И. Хижняк // Проблемы военного здравоохранения и пути его реформирования: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад.- Киев.-1996.- С. 160-163.

22.Вовкодав М.М., Хижняк М.І. Захворюваність військовослужбовців ЗС України інфекційними і паразитарними хворобами в динаміці чотирьох- річного спостереження // Современные аспекты военной медицины: Сб. науч. тр. Укр. воен.-мед. акад. - Киев, 1997. - С. 37-39.

Размещено на Allbest.ru

...