Хронічні піогенні захворювання шкіри та підшкірно-жирової клітковини у робітників нафтоперевалочного заводу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені академіка О.О Богомольця

УДК 616.5-002.03-057:665.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ХРОНІЧНІ ПІОГЕННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ ТА ПІДШКІРНО-ЖИРОВОЇ КЛІТКОВИНИ У РОБІТНИКІВ НАФТОПЕРЕВАЛОЧНОГО ЗАВОДУ

(патогенез, лікування, профілактика)

14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби

ДЗИГАЛ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ

Київ - 2000

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі шкірних та венеричних хвороб Одеського державного медичного університету

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Лобановський Г. І.,

Одеський державний медичний університет,

завідуючий кафедрою шкірних та венеричних хвороб.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Глухенький Б.Т.,

Київська державна медична академія

післядипломної освіти імені П.Л. Щупіка,

професор кафедри шкірних та венеричних хвороб.

Кандидат медичних наук, Скляров В.И.,

головний лікар Житомирського обласного шкірно-венерічного диспансеру.

Провідна установа:

Український науково-дослідний інститут дерматології та венерології, відділ дерматології, м. Харків.

Захист дисертації відбудеться: 03.05.2001 р. о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої Ради Д.26.003.02. при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця за адресою 01023, м. Київ-23, вул. Шовковична,39/1, корпус 2, Центральна міська клінічна лікарня.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (м. Київ-17, вул. Зоологічна,3)

Автореферат розіслано 30.03.2001р.

Вчений секретар

спеціалізованої Ради

доктор медичних наук Свирид С.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

нафтоперевалочний піодерміт преморбідний профілактика

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Гноячкові захворювання шкіри (піодерміти або піодермії) зумовлюються переважно піогенними коками -- стафілококами чи стрептококами або тими чи іншими разом. Саме цим мікроорганізмам належить провідна роль у розвитку даних захворювань, хоч можливі й інші збудники, які можуть спричиняти гнійний процес. (Б.Т. Глухенький і співавтори, 1983; С.М. Федотов, 1992; Ю.К. Скрипкін, 1996; та ін.). Вищевказані хвороби складають великий розділ як дерматології, так і хірургії і є найчастішим захворюванням шкіри та підшкірної клітковини. Вони реєструються у 20-35% всіх хворих (А.А. Антоньєв і співавт., 1997 та ін.)

В наш час питома вага піодермітів серед інших хвороб залишається ще високою і досягає в деяких галузях промисловості 10% всіх захворювань з тимчасовою втратою працездатності. Кількість листків непрацездатності , що видаються з приводу піодермітів складає не менше 10-15% від їх загальної кількості (А.М. Бухарович, 1992; Ю.К. Скрипкін, 1996 та ін.).

Хоча число піодермітів з тимчасовою втратою працездатності за останні роки знизилось, їх частота серед інших захворювань в ряді галузей промисловості, таких як машинобудівна, нафтодобувна і нафтопереробна та на інших окремих підприємствах все ще залишається високою, а в деяких -- навіть має тенденцію до зростання (Б.Т. Глухенький і співавт., 1983; О.Г. Кім, Є.Л. Герман, 1991 та ін.).

В 90-х роках цього сторіччя частка піодермітів (у відношенні до загальної захворюваності) в середньому склала 9,3%, кількість випадків -- 2,4%, а днів непрацездатності -- 15,0 на 100 робітників. Найбільша кількість захворювань на піодерміти була зареєстрована в машинобудівній та нафтопереробній промисловостях.

Одним з найбільш актуальних питань сучасної медичної науки є вивчення етіологічних та патогенетичних аспектів гноячкових захворювань шкіри, що дає можливість своєчасно розробити заходи по зниженню захворюваності та попередженню переходу їх в хронічні форми

(Б.Т. Глухенький, 1999; В.І.Степаненко, 1999 та ін.)

Незважаючи на те, що давно відома висока захворюваність піодермітами працівників нафтодобувної та нафтопереробної промисловості, до цього часу у робітників нафтоперевалочного заводу не були вивчені параметри різних дерматозів, не вточнені серед них переважаючі форми, а також хворі серед основних професійних груп. Не вточнені розприділення їх по статі, віку, професійному стажу, не вивчались місця локалізації процесу на шкірі, не уточнювалась клініка та ранні етапи цих захворювань, не розроблялись індивідуальні методи лікування і профілактичні заходи в умовах нафтоперевалочного заводу.

Отже, із вищесказаного видно, що проведення таких досліджень є актуальним та доцільним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи кафедри шкірних та венеричних хвороб Одеського державного медичного університету С.08. “Боротьба з венеричними та хронічними шкірними захворюваннями”, № держреєстрації: 01860771902. В цій темі дисертант, як співавтор, досліджував особливості перебігу та ефективного лікування хворих на піогенні дерматози.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розробка та впровадження в практику охорони здоров'я ефективного методу діагностики і способу лікування хворих на піодерміти, розробка профілактичних заходів, які дозволяють стабілізувати, а в подальшому знизити цей вид захворюваності.

Для реалізації даної мети були визначені і вирішені наступні задачі:

Вивчити захворюваність за останні 8 років (1991-1998 рр.), виявити основні професійні групи серед робітників нафтоперевалочного заводу, які страждають піодермітами.

Вивчити преморбідні зміни та флору при піодермітах з використанням лічильного пристрою autoSCAN-4 для мікробіологічних панелей американської фірми Baxter Dode, спосіб лікування із застосуванням сучасної, цілеспрямованої антибіотикотерапії, захисних дезінфікуючих мазей, активної специфічної імунотерапії.

Вивчити в процесі лікування стан і динаміку деяких показників клітинного та гуморального імунітету, функціональний стан рецепторного апарату шкіри, її проникність, pH, тургор і стійкість капілярів шкіри.

Розробити оптимальний ефективний метод профілактики цих захворювань на нафтоперевалочнім заводі, вивчити його результати, наслідки проведеної терапії.

Об'єкт досліджень - працівники нафтоперевалочного заводу, хворі на хронічні піогенні дерматози та експериментальні тварини (морські свинки, кролики).

Предмет дослідження - особливості клінічних проявів перебігу хронічних піогенних захворювань шкіри та підшкірно-жирової клітковини у робітників нафтоперевалочного заводу на тлі супутньої патології внутрішніх органів.

Для виконання вищенаведених завдань були використані наступні методи досліджень: - клінічні - для оцінки перебігу захворювання, визначення ефективності лікувальних та профілактичних засобів;

мікробіологічні - для визначення мікробних збудників піогенних захворювань шкіри та антимікробного ефекту лікарських засобів;

імунологічні - для оцінки імунного статусу організму хворих;

патофізіологічні та біохімічні - для вияснення окремих ланок в патогенезі піогенних захворювань шкіри;

математичні - для оцінки достовірності отриманих результатів.

Наукова новизна. Вперше виявлено параметри преморбідних проявів і захворюваності піодермітами в основних професійних групах робітників нафтоперевалочного заводу.

Вперше у робітників нафтоперевалочного заводу уточнено клініку гноячкових захворювань шкіри, висвітлено окремі ланки їх патогенезу, зміни імунного статусу і функціонального стану нервових рецепторів шкіри. Автором удосконалені, апробовані та запропоновані до використання в клініці комплексні ефективні сучасні схеми, з використанням класичних препаратів і заново вивченої 0,1% мазі хлоргексидину біглюконату та система технологічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних засобів, використання яких значно знижує захворюваність на хронічні піогенні ураження шкіри у робітників нафтоперевалочного заводу.

Практична значимість роботи і впровадження в практику. Автором розроблені оригінальні ефективні методи діагностики, лікування і профілактики піогенних захворювань шкіри, що дозволило скоротити термін лікування на 5-6 днів, спочатку стабілізувати захворюваність піодермітами у робітників нафтоперевалочного заводу , а потім значно їх знизити. Матеріали досліджень впроваджено в практику міських та обласних установ Одеської, Миколаївської областей, матеріали роботи використовуються під час лекцій, проведенні практичних занять для студентів і лікарів-інтернів, лікарів-дерматовенерологів на циклі вдосконалення в Одеському державному медичному університеті.

Особистий внесок автора в дисертаційне дослідження.

Автором самостійно обгрунтовані мета і дослідження роботи, вивчені літературні дані, проведені експериментальні та клініко-лабораторні обстеження хворих. Автор приймав участь у розробці технології виготовлення мазі та вивченні її властивостей. Дисертант самостійно зробив аналіз отриманого матеріалу та статистичну обробку результатів. Ним написані усі глави роботи, заключення та висновки.

Апробація роботи. Результати досліджень були повідомлені на засіданнях Одеського науково-практичного товариства дерматологів і венерологів, “Дні дерматолога” в 1993-1998 рр.

Основні їх положення обговорювались на конференціях молодих вчених, на засіданнях кафедри Одеського державного медичного університету.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових робіт, в тому числі без співавторів 6, в фахових виданнях, рекомендованих ВАК України-3.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду та аналізу літератури, об'єктів, матеріалу і методів досліджень, власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій, покажчика літератури. Робота викладена на 157 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 22 таблицями, 9 графіками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В період з 1991 р. по 1998 р. на Одеському нафтоперевалочному заводі в період медичних профілактичних оглядів проведено 2407 оглядів. Звернулись з приводу захворювань шкіри 176 чоловік. Серед цих хворих піодермітами було 120 осіб (68,2%), мікозами стоп - 29 (16,8%), сверблячими дерматозами - 12 (6,8%), вірусними захворюваннями шкіри - 4 (2,1%).

У хворих визначалась флора, її вірулентність та чутливість до антибіотиків на відкритих ділянках шкірного покриву за допомогою мікробіологічного аналізатора autoSCAN-4 американської фірми Baxter

Dode. Досліджувались також облігатні, токсичні, алергічні та антимікробні властивості 0,1% мазі з хлоргексидином біглюконатом, які вивчали в експерименті на 40 морських свинках і 40 кролях (шиншилах) за методикою Харківського НДУ дерматології та венерології.

У робітників вміст аскорбінової кислоти в крові та сечі визначали термометричним методом Тильманса (1974), концентрацію водневих іонів на шкірі -- за методикою А.М. Гольдштейна і В.Є. Ткача (1987), термометрію шкіри -- електротермометром ТПЕМ, опір шкіри постійному електричному струму -- за методикою Н.М. Міщука, поріг температурної і больової чутливості -- на апараті КДУ-3 системи професора Є.А. Досичева (1972), тургор та стійкість капілярів шкіри за методом В.І. Кулаженко (1966).

Імунологічні дослідження полягали у визначенні фагоцитарного числа і фагоцитарного індексу за допомогою реєстрації накопичення у фагоциті стандартних часток латексу, РБТЛ (в мікромодифікації), Е-РОК, ЕАЦ, функціональної активності Т- і В-лімфоцитів в периферичній крові, Т- і В- хелперної та супресорної популяції, імуноглобулінів А, М, G за G. Mancini (1964).

Експериментальні дослідження проводились з виділеним у хворих хронічними піодермітами золотистим стафілококом. Вивчали їх біологічні властивості, використовуючи різні вуглеводні та білкові середовища.

Локалізувалась піодермія на передпліччях -- у 20 хворих (16,8%), обличчі -- у 25 (20,7%), плечах і передпліччях -- у 28 (23,4%), на обличчі та передпліччях -- у 9 (7,5%), на обличчі і тулубі -- у 3 (2,5%), на передпліччі, плечах і стегнах -- у 6 (5,9%), на передпліччях і стегнах -- у 2 (1,6%), на шиї та плечах -- у 1 (0,8%), на кистях -- у 16 (13,3%), плечах -- у 4 (3,3%), на китицях, в пахових ямках, під молочними залозами -- у 2 (1,6%).

Всього було чоловіків 96 (80%), жінок -- 24 (20%). Віком до 20 років було 8 (6,7%), від 20 до 25 років -- 27 (22,6%), від 25 до 30 років -- 34 (28,3%), від 30 до 35 років -- 28 (23,3%), від 35 до 40 років -- 23 (19,1%).

Стаж роботи до 6 місяців був у 28 хворих (13,4%), від 6 місяців до 1 року -- у 52 (43,5%), від 1 до 3 років -- у 23 (19,1%), від 3 до 5 років -- у 10 (8,3%), старше 5 років -- у 7 (5,8%).

Поверхневі та глибокі форми піодермії виявлені в 60 (50%) випадків в кожній групі, одначе, якщо спостерігати співвідношення по роках, то у

1991 р. з 10 хворих піодермітами основної групи страждали поверхневими формами 7 хворих, а глибокими тільки три, в 1992 році у 1993 році з 12 хворих поверхневими формами - 8 хворих, глибокими - 4. Надалі, із року в рік, число хворих глибокими формами піодермітів нестримно підвищується. Так, в 1994 році, серед 12 хворих піодермітами - 7 страждало поверхневими формами, 5 - глибокими. В 1995 році - 7 поверхневими і 7 глибокими формами, в 1996 р. - 7 поверхневими і 9 - глибокими, в 1997 р.- відповідно 8 і 12 хворих, в 1998 р. - 8 і 16 хворих.

Тривалість захворювання до 6 місяців була у 54 хворих (45,0%), від 6 місяців до 1 року - у 42 (35 %), більше 1 року - у 24 (20,0%).

В структурі гноячкових захворювань шкіри поверхневі стрептококові піодерміти виявлені у 36 хворих (30,0%), поверхневі стафілококові (остіофолікуліти) -- у 24 хворих (20,0%). Серед стрептококових піодермітів заїди відмічено у 16 хворих (13,4%), поверхнева пароніхія -- у 12 (10,0%), дифузна поверхнева стрептодермія -- у 8 (6,6%).

Серед глибоких форм піодермітів виявлено фолікуліти (у 21 хворого, 17,6%), фурункули (у 28 хворих, 23,3%), абсцеси (у 11 хворих, 9,1%).

У 60 хворих на стафілодермії було виділено 54 штами золотистого та 6 штамів білого стафілококів. Всього патогенними було 58 штамів: вони утворили гемоліз на гемоагарі (49 штамів), розкладали желатин (46 штамів), розщеплювали маніт (41 штам), викликали у кролів інфекційний процес при скарифікаційному (23 штами) або внутрішньошкірному введенні культури стафілококів (29 штамів).

Не виявлявся патогенним частіше білий стафілокок (у 2-х із 6-и штамів), знайдений у хворих на поодинокі остіофолікуліти.

В експериментальних дослідженнях 0,1% хлоргексидин біглюконат запобігав розвитку піодермітів, не маючи токсичної, облігатної та алергічної дії.

Так, після попередньої обробки шкіри морських свинок 0,1% хлоргексидином біглюконатом, вводилась вірулентна стафілококова культура методом втирання, що не викликала при цьому ніяких запальних явищ. Лише при внутрішньошкірному її введенні в 3 випадках з 20 виникла запальна реакція, при відсутності попередньої обробки шкіри морської свинки цим же розчином, -- в 14 випадках з 20 (в чотири бали -- у 3, в три бала -- у 6, в два бала -- у 3, в один бал -- у 2).

В аналогічних дослідах на кролях, після попередньої обробки їх шкіри 0,1% хлоргексидином біглюконатом, тільки при внутрішньошкірному введенні вірулентної стафілококової вакцини в одному випадку з десяти відмічали запальну реакцію, що оцінювалася в два бали, в той же час, коли попередньо 0,1% хлоргексидин біглюконат не використовували, запальні реакції оцінені від чотирьох до одного балу, що відмічено в 9 із 10 випадків при внутрішньошкірному введенні стафілококової вакцини і 8 із 10 -- при її введенні методом скарифікації.

У всіх хворих процес проходив хронічно.

Остіофолікуліти у 15 (12,5%) хворих локалізувались на обличчі (в області бороди та вусів), у 9 (7,5%) на плечах і предпліччах. У 11 хворих (9,1%) мали місце запальні плями рожевого кольору (від червоно-рожевого, рожевого, до червоного). В їх центрі знаходились білі, та жовто-білі конічні пустули. Вони підвищувались в центрі і були різних розмірів (від булавочної головки до горошини).

У 13 хворих (10,8%) на вищевказаних ділянках відмічались кірки жовтого або жовто-бурого кольору.

Хворі з стрептококовим імпетіго скаржились на свербіння, печію, поколювання, біль, набряк. Серед 16 (13,3%) хворих із заїдою, остання, як єдина хвороба відмічена у 10 хворих (8,3%), у решти 6 (5%)- вона комбінувалась з ураженням інших частин шкірного покриття. Серед 10 хворих із заїдою, як єдиним захворюванням, у 7 (5,82%) шкіра кутиків роту була гіперемована, набрякла та інфільтрована зі складкою. У всіх випадках, в глибині цієї складки спостерігали щілиноподібну лінійну ерозію із нависаючими краями. Ці краї були покриті білястим вінцем відшарованого епітелію. У остатніх трьох хворих цієї групи (2,5%) в кутиках роту виявлені серозні, серозно-гноячкові або гноячнові кірки, між ними спостерігались глибокі, різко болючі тріщини.

Поверхневі пароніхії (ураження валика нігтя) в області кистей спостерігали у 12 хворих (10,9%). В тому числі, в області великих пальців їх відмітили у 4 хворих (4,3%), вказівних - у 3 (2,5%), середніх - у 3 (2,5%), великого та вказівного - у 2 (1,6%). У 10 хворих (8,3%) шкіра валика нігтя була ущільненою, синюшно-рожевого кольору, злущувалась. При натисненні на ніготь із-під нігтьового валика виділявся гній. Нігтьова пластина була тьмяною, деформованою. У 2 хворих (1,6%) шкіра валика нігтя була гіперемованою, набряклою, різко болючою. У одного хворого на шкірі в області кореня нігтя розташувалась пустула, у другого - ця пустула охоплювала ніготь з бокових сторін і в області шкіри основи нігтя.

Поверхнева дифузна стрептодермія розташувалась на кистях у 4 хворих (3,4%) на кистях та в підмишечних впадинах у 2 (1,6%), під грудними залозами - у 2 (1,6%).

Серед глибоких форм піодермії відмітили фолікуліти (у 21 хворого, 17,6%), фурункули (у 28 хворих, 23,3%), абсцес (у 11 хворих, 9,1%). Фолікуліти розташовувались на передпліччях (у 6 хворих, 5%), передпліччях і плечах (у 9 хворих, 7,5%), передпліччях, плечах і стегнах (у 6 хворих, 5%). На фоні інфільтрації і набряку шкіри відмічались множинні чорні крапки камедонів, серед яких мали місце підвищені над рівнем шкіри епідермальні та епідермально-дермальні папули розміром з горошину, іноді з чечевицю і більші. Вони були щільні або щільно-еластичні, різко болючі, розташовувались фокусно, але не зливались одна з одною, гладкі, блискучі, оточені запальним вінцем рожевого, синьо-рожевого або червоного кольору.

Фурункули у наших хворих, локалізувались в області передпліч (у 24 хворих, 7,5%), передпліч і плечей (у 8 хворих, 6,6%), передпліччі та обличчі (у 6 хворих, 5%), передпліччі та стегні (у 2 хворих, 1,6%), шиї і передпліччі (у 2 хворих, 1,6%), в області шиї (у 1 хворого, 0,8%). Хворі скаржились на різку хворобливість, біль голови, підвищення температури, слабкість, озноби.

Температура тіла підвищувалась до 38-38,7 ⁰С. На фоні гіперемії, набряку та інфільтрації шкіри спостерігали один (у 9 хворих, 7,5%), два (у 11 хворих, 9,1%), три (у 8 хворих, 6,6%) лімфатичних вузла. Серед них у 12 хворих вони були злегка набряклі, у 8 (6,6%) - поєднувались з лімфангітом.

Абсцес у хворих локалізувався на передпліччях і плечах (у 2 хворих, 1,6%). В цих випадках фолікули волосся, сальні залози, прилягаюча до них дерма та підшкірна клітковина підлягали некрозу. На фоні гіперемії, набряку та інфільтрації шкіри, розташовувались великих розмірів щільної та м'якої консистенції вузли з чіткими межами і великим й глибоким некрозом по периферії. Одиночний абсцес констатувався у 7 хворих (5,8%), два було у 2 (1,6%) і більше - у 2 (1,6%).

Зміни нервової системи у вигляді неврастенічного синдрому діагностовано у 9 (7,5%) хворих, ураження серцево-судинної системи у вигляді гіпертонічної хвороби 1 та 2 стадій -- у 7 (5%) досліджуваних, хронічний гепатит, пов'язаний із зловживанням алкоголю -- у 3 (2,5%), цукровий діабет -- у 3 (2,5%), гастрит -- у 2 (1,6%), дуоденіт -- у 2 (1,6%).

Супутні дерматози відмічено у 16 хворих (13,2%). Серед них псоріаз констатовано у 3 (2,5%), нейродерміт -- у 2 (1,6%), мікози стоп -- у 4 (3,3%), вульгарні бородавки -- у 4 (3,3%), себорейний дерматит -- у 3 (2,5%) обстежуваних.

На нафтоперевалочному заводі робітники мали професійний контакт з мазутом, нафтою, дизельним паливом, бензином, маслами, фарбами, лаками, трансформаторною олією.

Наші дані свідчать про те, що в перші місяці роботи на нафтоперевалочному заводі відзначалися в основному поверхневі форми гноячкових захворювань. Так, із 28 хворих на піодерміти у 12 діагностовано остіофолікуліти, у 6 -- кутовий стоматит, у решти 6 робітників -- поверхнева пароніхія.

Після роботи на цьому заводі від 6 місяців до 1 року гноячкові захворювання шкіри виявлено у 52 робітників.

При професійному стажі роботи від 1 року до 3-х із 23 хворих на піодерміти у переважній більшості (у 17 робітників) відмічено стафілококові ураження шкіри. Із них у 2 робітників виявлено абсцеси, у 5 -- фолікуліти і у 10 -- фурункули.

При робочому стажі більше 3-х років серед 17 хворих діагностовано фурункули у 11, абсцеси -- у 6. Таким чином, найбільша кількість хворих на хронічні піогенні захворювання шкіри спостерігалася при професійній діяльності від 6 місяців до 1 року (52 хворих, 43,5%).

Найбільше хворих хронічними гноячковими ураженнями шкіри було серед слюсарів (22 хворих, 18,3%), машиністів (21 хворий, 16,8%), операторів (18 хворих, 15%), зливальників-наливальників (18 хворих, 15%). лаборантів (18 хворих, 15%). Серед інших професійних груп ці дерматози зустрічались в поодиноких випадках.

Преморбідні зміни шкіри частіше відмічали серед слюсарів: сухість шкіри -- у 9 (2,6%), її підвищене злущення -- у 10 (2,9%), зниження еластичності -- у 4 (1,2%), втрата блиску нігтів -- у 6 (1,7%), їх ламкість -- у 4 (1,2%). Такі зміни менш часто виявлено у машиністів.

Ці преморбідні зміни частіше поєднувались одна з другою, особливо сухість шкіри з підвищеним її злущенням, сухість шкіри із зниженням еластичності, втрата блиску нігтів з їх ламкістю, сухість шкіри з втратою блиску нігтів, сухість шкіри з підвищеним злущенням і втратою блиску нігтів і т. д.

Ці прояви в 10 разів частіше зустрічались у робітників основної групи у порівнянні з контрольною групою, в якій знаходились 129 співробітників заводу (охоронці, службовці заводоуправління та ін.), без контакту з несприятливими виробничими факторами. У останніх ці прояви відмічено в поодиноких випадках (у 4 робочих).

Всі 120 хворих хронічними піодермітами (основна група) отримували комплексне лікування, яке базувалось на індивідуальному підході, врахуванні клінічного перебігу захворювання, локалізації вогнищ ураження і включало активну специфічну імунотерапію, антимікробну, седативну, десенсибілізуючу, дезінтоксикаційну, дієтичну та патогенетичну терапію.

Антимікробне лікування пацієнтів з хронічними гноячковими захворюваннями шкіри та підшкірної жирової клітковини проводили згідно з виявленою позитивною чутливістю до антибіотиків -- в тому числі ампіциліном (перорально по 250-500 мг кожні 6 годин), цефазоліном (внутрішньом'язево по 0,5-1,0 г, кожні 12 годин), кліндаміцином (перорально по 150-300 мг кожні 6 годин), гентаміцином (внутрішньом'язево по 1,0-1,7 мкг/кг кожні 8 годин), еритроміцином (перорально по 250-500 мг кожні 6 годин), доксицикліном (перорально перший день по 0,1 г кожні 12 годин, згодом кожні 24 години), оксациліном (внутрішньовенно по 0,5-2 мг кожні 4 години), пеніциліном (внутрішньом'язево по 0,5 г кожні 3 години). При необхідності, за умови відсутності антагонізму поєднували їх застосування.

Аутовакцину вводили підшкірно в середню третину лівого і правого передпліччя почергово, починаючи з 0,1 мл і збільшуючи дозу з кожною ін'єкцією на 0,1 мл тільки після зникнення запальних реакцій у місці її введення.

Загальнозміцнювальна терапія полягала в призначенні аскорбінової кислоти методом вакуум електрофорезу (при поверхневих формах) або перорально у звичайних дозах (при глибоких формах). В останніх випадках її поєднували з рутином (по 0,05 г).

З лікувальною та профілактичною метою зовнішньо застосовували 0,1% хлоргексидинову біглюконатну мазь 2 рази на день.

В другу (контрольну) групу ввійшли 129 хворих хронічними піодермітами, які отримували традиційну терапію, групу порівняння склали інші 129 здорових осіб, що не працюють на нафтоперевалочному заводі.

Результати лікування оцінювали як клінічне одуження (при повному зникненні на шкірі первиних та вторинних елементів нормалізацію її функціонального стану, лабораторних досліджень), значне покращення (при зникнені на шкірі первиних та вторинних елементів, наближуючих до нормальних велечин лабораторних досліджень), покращення (при зникнені на шкірі первинних елементів, залишки вторинних, покращення показників її функціонального стану, лабораторних досліджень).

У 85 (70,9%) із 120 хворих хронічними гноячковими захворюваннями шкіри та підшкірної клітковини, лікованих нетрадиційним оптимізованим способом, наступило клінічне одужання, у 28 (23,3%) -- значне покращення, у 7 (5,8%) -- покращення шкірного процесу.

Найкращий терапевтичний ефект серед пацієнтів основної групи помічено у хворих остіофолікулітом і фурункулами. Як в цій, так і в другій групі виявлено клінічне одужання у 18 хворих (15,0%). Такий самий клінічний ефект констатовано у 14,1% хворих, які страждають фолікулітами і у 11,8% -- кутовим стоматитом (заїдою).

Найбільше середнє число днів хвороби у осіб основної групи спостерігали серед пацієнтів з абсцесами (15,1 днів), потім, почергово, у хворих фурункулами (9,3 днів), дифузною поверхневою стрептодермією (7,8 днів), фолікулітами (7,2 днів) та остіофолікулітами (5,6 днів).

Проте, не лише відмічали покращення клінічних показників, але в ряді випадків нормалізацію функції зі сторони нервових закінчень шкіри, що являють собою периферичний аналізатор, який сприймає екзогенні та ендогенні імпульси і надсилає їх в центральну нервову систему. Ті ж закономірності виявили щодо електроопірності шкіри до постійного електричного струму. Ми припускаємо, що це обумовлено, насамперед, дією нашого комплексного лікування, яке нормалізує функцію периферичних нервових закінчень в ділянці шкірного покриву, призводить до виникнення вегетативних зрушень, стимулює фагоцитарну активність ретикулоендотеліальної системи та внутрішньоклітинний метаболізм лейкоцитів. Відбувається стабілізація клітинної та гуморальної ланки імунітету як рефлекторно, так і через безпосередню дію аутовакцини.

Хоча лікування проводили амбулаторно, відсутності ефекту не було помічено ні у одного хворого. Нами не виявлено також ускладнення та несприйнятності лікування в жодному випадку.

В результаті проведеного нами оптимізованого лікування показники тургору та стійкості капілярів шкіри у хворих хронічними піодермітами покращились. Так, якщо до лікування в ділянці передпліччя першу ступінь стійкості капілярів шкіри виявили у 34 хворих, другу -- у 20, третю -- у 12, то після лікування в ділянці передпліччя цей показник першого ступеня відмічено у 44, другого -- у 20, третього -- у 6, в ділянці гомілки -- відповідно у 46, у 20 і у 4.

Показники тургору шкіри до лікування становили 8,4 0,43 мм, після лікування вони покращились і досягли 10,8 0,43 мм (р<0,05), в той час як у здорових осіб вони дорівнювали 11,4 0,2 мм.

У хворих на хронічні гноячкові захворювання шкіри та підшкірної жирової клітковини після лікування за звичайною методикою клінічне одужання констатовано лише в 43,4% випадків, значне покращення -- в 27%, покращення -- в 24,8%. Позитивного ефекту лікування не досягнуто в 4% випадків.

У осіб контрольної группи після лікування достовірно покращились лише показники опору шкіри до постійного електричного струму (368,4 7,2; р<0,05), зміни решти показників (з боку функції шкірного покриву, рівня аскорбінової кислоти в крові та сечі, імунного статусу) були не достовірними (р>0,5).

В результаті проведеної терапії у хворих контрольної групи динаміка вищевказаних показників хоч і була позитивною у контрольній групі хворих, проте значно нижчою аналогічних даних у пацієнтів основної групи. Так, клінічне одужання в контрольній групі хворих відмічено у 2 рази рідше, ніж в основній групі, (лише у 43,4% хворих проти 70,9% осіб основної групи); в порівнянні з хворими остіофолікулітами -- майже в три рази рідше, ніж у пацієнтів основної групи (лише 5% проти 15% хворих основної групи).

У хворих основної групи відмічено позитивний ефект від комплексного лікування у всіх випадках і ускладнення не спостерігались, а у хворих контрольної групи від традиційного лікування спостерігався позитивний ефект не у всіх випадках.

Тривалість лікування хворих контрольної групи в днях була також більшою, ніж у осіб основної групи. Так, пацієнти з абсцесами потребували лікування в середньому протягом 18,6 днів, в той час як у основній групі лише 15,1 днів (на 3,5 дні довше); хворі з фурункулами -- 11,3 дні, проти аналогічних хворих основної групи -- лише 9,3 дні (тобто на 2 дні довше); хворі з поверхневою дифузною стрептодермією -- 9,6 дні, в той час як особи, що страждали цією ж формою піодерміту -- 7,8 днів (тобто на 1,8 днів більше); хворі фолікулітами -- 8,9 днів, в порівнянні з хворими цією ж формою піодермії в основній групі -- лише 7,2 днів (тобто на 1,7 дні довше). У 44 хворих (43,5%) контрольної групи в результаті лікування спостерігались ускладнення у вигляді грибкової інфекції.

У середньому термін лікування хворих хронічними піодермітами основної групи рівнявся 7,5 днів, контрольної - 9,4.

Нами було розроблено і впроваджено в практику медсанчасти на нафтоперевалочному заводі комплексні заходи з профілактики гноячкових захворювань шкіри та уникненню інших несприятливих факторів. Основними є покращення правил особистої профілактики, покращення умов праці та побуту робітників із здійсненням деяких нових, а також відомих, але раніше не застосованих технологічних заходів.

Так, проби нафтопродуктів для встановлення їх відповідності до вимог діючих державних стандартів і технічних умов брались в кількостях, встановлених в стандартах технічних умов на нафтопродукти. При необхідності повторної перевірки одного або декількох показників якості нафтопродуктів пробу брали в кількості, необхідній для проведення цього аналізу.

Весь інвентар, передбачений для забору, зберігання та переносу проб був чистим. Проби, передбачені для складання середнього показника збирались одним пробозабірником, трубкою або щупом без прополіскування їх перед кожним зануренням в нафтопродукт.

Для взяття проб нафтопродуктів із резервуарів, трубопроводів, дрібної тари використовувались пробозабірники. Проби мазе - та порошкоподібних нафтопродуктів брались за допомогою спеціальних щупів або трубок, які мали подовжній виріз на всій довжині. Для відбору проб плавких або твердих нафтопродуктів застосовувався ніж, неплавких -- лопата.

Перед злиттям і наливом нафтопродуктів зливо-наливальники ретельно контролювали правильність відкриття всіх закріплюючих пристроїв (вентилів, засувок), а чергові слюсарі -- зіпсуття всіх приймально-роздаткових трубопроводів. Всі неполадки усувались до початку зливо-наливальних операцій.

В насосних станціях, чергових приміщеннях та майстернях завжди були запаси необхідних деталей та матеріалів: засувів, вентилів, флянців, гайок, болтів, запасних рукавів, прокладок, сальникових набивок, аварійних муфт з манжетами, фарб, тощо.

Зливо-наливальні операції не проводили при неполадках, протіканні у трубопроводних комунікаціях та ін.

Наливання світлих нафтопродуктів в цистерни і резервуари здійснювалось без падіння струменя з висоти. Для цього наливні рукава (або наливні труби) опускали до нижньої утворюючої цистерни.

Зливо-наливальники перевіряли справне розміщення рукавів та цілісність з'єднань їх з стояками. Вони не допускали переливу нафтопродукту із цистерни. Цистерни, розміщені ближче до місця врізки падаючого (наливного) трубопроводу, наповнювались швидше, ніж більш віддалені. Тому після того, як до рівня залишалось 0,5-0,75 м за висотою, засувки на наливному стояку прикривали, щоб за 5-10 см до межі наливу наливальник зміг швидко її закрутити.

Із санітарно-гігієнічних заходів особливу увагу приділяли боротьбі із забруденням, запорошеністю і загазованістю робочих приміщень. Їх ретельне прибирання не лише в кінці роботи, а й між змінами та під час обідньої перерви здійснювали із застосуванням мильного або содового розчину та пилососів, зливали водою підлогу, стіни та деякі інші предмети в промислових приміщеннях.

Щодня здійснювали лабораторний контроль за вмістом шкідливих речовин у повітрі робочих приміщень. Ці дані відображали в спеціальному журналі. Випадково розлиті розчини цих речовин засипали тирсою або іншими сорбуючими речовинами (крейда, тальк, гіпс), які потім спалювали в спеціально відведених приміщеннях або знешкоджували, як було вказано вище.

Покращення санітарно-технічних умов при роботі з нафтопродуктом, лаками, фарбами в зачинених приміщеннях досягали шляхом обладнання в нижніх рівнях припливно-витяжної вентиляції зі систематичною зміною повітря. Зберігали речовини в спеціально пристосованих приміщеннях з витяжною вентиляцією. Всі роботи з цими речовинами проводили лише біля спеціально обладнаних витяжних шаф.

На усіх об'єктах заводу, зайнятих переробкою та використанням цих речовин, в санітарно-побутовому плані були обладнані приміщення, оснащені штучною вентиляцією та знепилюючими засобами для очищення спецодягу робітників.

В усіх вищевказаних приміщеннях куріння та прийняття їжі категорично забороняли.

Приділялась увага раціональному розміщенню достатньої кількості добре і правильно обладнаних душових приміщень та умивальних кімнат з подачею гарячої і холодної води, а також оснащенню індивідуальних шаф для окремого зберігання спецодягу робітників, їх головних уборів, миючого та витирального матеріалу, а також взуття.

Перед початком роботи з нафтою, мазутом, фарбами, лаками, кислотами, лугами та іншими хімічними речовинами робітники ретельно оглядали шкірний покрив, особливо на відкритих ділянках тіла. Всі садно, тріщини, подряпини та розчухи своєчасно обробляли дезинфікуючими засобами 0,1% розчином хлоргексидину біглюконату.

Після впровадження цих профілактичних заходів на нафтоперевалочному заводі відмічено в 1998 р. стабілізація, а потім у 1999 р. - зниження рівня захворюваності хронічними піодермітами. Так в 1998 р., з урахуванням стабільності кадрів, всього було зареестровано 24 хворих цими дерматозами (у 1997 р. - 26 хворих) з переважанням поверхневих форм (остіофолікуліти - 6, заїди - 9, поверхневі пароніхії -4), в 1999 р. - 12 (остіофолікуліти -6, заїди - 6).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі по підвищенню ефективності діагностики, лікування та профілактики піодермії у працівників нафтоперевалочних заводів на підставі встановленної кореляційної залежності від росповсюджуваності, важкості перебігу і ступеню виразності клінічних проявів дерматозу, а також наявності інших супутніх захворювань.

У працівників нафтоперевалочного заводу, які мають постійний щоденний контакт з нафтопродуктами (машиністів насосної та стендових установок, цеху зливу-наливу, операторів, слюсарів, зливальників-наливальників і ін.) в структурі різноманітних дерматозів найчастіше (в 68,2% Р<0,05) спостерігаются хронічні піогенні захворювання шкіри, переважно у чоловіків (80%), з професійним стажем до 1 року, віком від 15 до 30 років (28,3%). Менш часто (18,3%, Р< 0,05) хворіли службовці, робітники лабораторії та інших професій (7,5%).

В основі розвитку цих захворювань щоденний постійний контакт з нафтою, бензином, мазутом, дизельним паливом, маслами (М8Г2К, М8Б1, ТАП-15, ТАД-17), оліфою, трансформаторними та електроізоляційними маслами, кислотою (сірчаною), лугом (СаОН), фарбами (масляні, нітроемалі, ПФ-115, воднеоемульсійні, грунт суріковий), лаками (НЧ-203, паркетний), ацетоном, уайтспіритом.

Серед гноячкових захворювань шкіри у робітників нафтоперевалочного заводу переважали хронічні форми остеофолікулітів (20,0%), фурункулів (23,3%), пароніхії (10,0%), абсцесів (9,1%), поверхневих стрептодермій (6,6%). Преморбідні зміни у робітників проявлялись у вигляді сухості шкіри, підвищеному її злущуванні та зниженні її еластичності.

В патогенезі цих захворювань певну роль відігравали як зміни зі сторони функціонального стану шкіри (зниження порогів теплової та больової чутливості, зниження опору до постійного електричного струму, підвищення проникності капілярів шкіри та зміни їх тургору), так і патологічні прояви з боку шлунково-кишкового тракту, нервової системи, ендокринних органів, серцево-судинної системи, імунного стану і інших.

Розроблено комплексний оптимізований ефективний метод лікування хронічних гноячкових захворювань шкіри, опробований у пацієнтів основної групи, який включає раціональне використання антибіотиків (відповідно до даних про чутливість до них); аскорбінову кислоту (введену методом електрофорезу з попереднім впливом дозованого вакууму); аутовакцину, призначену з лікувальною та профілактичною метою; зовнішньо -- 0,1% мазь хлоргексидину біглюконату.Про більшу ефективність цього методу свідчить клінічне одужання (70,9%, Р <0,05) хворих, в той час, як після традиційного лікування одужання наступило лише у 43,4% .

У хворих основної групи, в результаті запропонованого комплексного лікування, відмічались покращення чи нормалізація показників зі сторони функціонального стану шкіри (температури, порогу теплової і больової чутливості, опору шкіри до постійного електричного струму, стійкості стінок капілярів шкіри, тургору), загального стану організму. Це лікування виявляло не лише антимікробну, а й цілеспрямовану імунокорегуючу дію, яка сприяла придушенню патогенинних механізмів, що формувалися в процесі хвороби і обумовлювали хронічний перебіг з персистенцією інфекційного процесу.

В експерименті на морських свинках і кроликах-шиншилах успішно розроблені і відтворені моделі хронічних гноячкових захворювань шкіри, на яких виявлені захисні, протизапальні та антимікробні дії 0,1% мазі хлоргексидину біглюконату, як при профілактичному, так і лікувальному використанні при відсутності облігатної чи алергічної дії.

Профілактичні заходи (включаючи технологічні, санітарно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні засоби в тому числі з використанням 0,1% мазі хлоргексидину біглюконату), впроваджені в практику охорони здоров'я, -- виявились ефективними і викликали спочатку стабілізацію, а потім значне зниження захворюваності хронічними піодермітами у працівників нафтоперевалочного заводу.

Размещено на Allbest.ru

...