Паразитологія та інвазійні хвороби дрібних тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методичні рекомендації для самостійної роботи

з паразитології та інвазійних хвороб дрібних тварин

(для студентів факультету ветеринарної медицини)

Гельмінтози дрібних тварин

Опісторхоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється трематодами роду Opisthorchis родини Opisthorchidae підряду Heterophyata. Паразити локалізуються в жовчних ходах печінки, жовчному міхурі та протоках підшлункової залози людей, рідше - котів, собак та хутрових звірів (лисиці, песці, видри, норки, соболі).

Збудники. Оpisthorchis tenuicollis (син. О. felineus), О. viverrini та О. sinensis (син. Сlonorchis sinensis) - ланцетоподібні паразитичні черви дрібних розмірів. гельмінтоз трематод спіроцеркоз

О. tenuicollis має ніжне витягнуте тіло, довжина якого становить 0,8 - 1,3 см, ширина - 1,2-2,5 мм. Присоски недорозвинені. Два лопатевих сім'яники розміщені в задній частині тіла, навскоси один за одним. Петлі матки містяться між кишковими гілками в середній третині тіла. Жовточники порівняно слабко розвинені, розміщені латеральніше від матки. Статеві отвори відкриваються біля переднього краю черевного присоска.

О.viverini та О.sinensis за будовою нагадують попередній вид.

Яйця збудників дуже дрібних розмірів (0,01 - 0,035 х 0,017 - 0,03) мм, світло-жовтого кольору, овальної форми, з ніжною двоконтурною гладенькою оболонкою, з кришечкою на одному та горбиком - на протилежному полюсі; зрілі.

Біологія. Збудники - біогельмінти. Проміжними хазяями є прісноводні молюски роду Вithynia (В. leachi, В. fuchsiana, B. longicornis), додатковими -- коропові риби (короп, лин, плітка, краснопірка, лящ). Яйця гельмінтів потрапляють у воду, де заковтуються прісноводними молюсками. В їхньому кишечнику з яйця виходить мірацидій, який мігрує в печінку і перетворюється на спороцисту. В спороцисті формуються редії, а в тілі останніх -- церкарії. Вони виходять у воду, проникають через шкірні покриви в м'язи риби, де й перетворюються на інвазійну стадію -- метацеркарій. Розвиток збудників від яйця до метацеркарія триває приблизно 2,5 міс. М'ясоїдні тварини й людина заражаються в разі вживання сирої або слабомороженої, малосолоної, а в окремих випадках і в'яленої риби, інвазованої метацеркаріями. Статевозрілої стадії в печінці дефінітивних хазяїв паразити досягають через 3-4 тижні. Тривалість їх життя в організмі м'ясоїдних тварин становить до 8 років, у людини - до 40 років.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак та дослідження фекалій тварин методом послідовного промивання або флотаційними методами: з використанням насиченого розчину гіпосульфіту натрію (1750 г на 1 л кип'яченої води) - за Щербовичем, нітрату натрію (1 кг на 1 л води) - за Калантаряном або хлориду цинку (2 кг на 1 л води) -- за Котельниковим і Вареничевим.

Посмертно опісторхоз діагностують при розтині трупів та виявленні збудників і характерних змін у місцях їх локалізації.

Допоміжне значення має дослідження поверхневих м'язів спини та хвоста риби на наявність у них метацеркаріїв. З цією метою готують тонкі зрізи (завтовшки 2 - 3 мм), вміщують їх між двома предметними склами і розглядають за допомогою лупи (збільшення х 14 - 28) або під мікроскопом (х 56). Метацеркарії мають овальну форму, вкриті товстостінною оболонкою, невеликих розмірів (0,3Ч0,24 мм).

Аляріоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється трематодами Alaria alata родини Diplostomatidae підряду Strigeata. Статевозрілі паразитичні черви локалізуються в тонких кишках собак, котів, вовків, лисиць, песців.

Збудник. Alaria alata -- гельмінти дрібних розмірів, завдовжки 2,4 - 4,4 мм, завширшки 1,2 - 2,1 мм. Передня частина тіла плоска, задня -- циліндрична. Характерною ознакою паразита є наявність помітних вушкоподібних утворів біля ротового присоска. Статеві органи займають задню частину тіла гельмінта.

Яйця овальної форми, великих розмірів, (0,1 - 0,13 х 0,063 - 0,099) мм, незрілі.

Метацеркарії досягають у довжину 0,4 - 0,5 мм, у ширину - 0,2 мм.

Біологія. Збудник розвивається зі зміною трьох груп хазяїв: дефінітивних, проміжних (прісноводні молюски роду Рlanorbis) та додаткових (жаби, пуголовки). Крім того, значну роль відіграють резервуарні хазяї (гризуни).

Дефінітивні хазяї виділяють яйця алярій з фекаліями. У воді за температури 21 - 27 °С упродовж 11 - 12 діб яйця дозрівають і з них виходять мірацидії. Під час зустрічі з молюсками (Р. рlanorbis, P. vortex) вони проникають у їхні ніжки, мігрують у печінку, де послідовно проходять стадії спороцист, редій та церкаріїв. За температури 22 - 24 °С церкарії з роздвоєним хвостовим кінцем залишають організм проміжного хазяїна через 37 - 45 діб. Під час зустрічі з пуголовками чи жабами церкарії проникають у їхнє тіло, де формуються метацеркарії.

М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні додаткових хазяїв. Нерідко жаб і пуголовків заковтують резервуарні хазяї (соболь, ласка, норка, тхір, куниця). В цьому випадку зараження може відбуватися при поїданні м'яса та внутрішніх органів гризунів, в організмі яких паразитують метацеркарії. В кишках м'ясоїдних тварин гельмінти досягають статевої зрілості через 32 - 45 діб.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій флотаційним методом з використанням насиченого розчину гіпосульфіту натрію (метод Щербовича) або сульфату магнезії (920 г на 1 л води) та виявлення в них яєць трематод.

Найдостовірніша -- посмертна діагностика. При розтині трупів виявляють збудників інвазії та характерні зміни в місцях їх локалізації. У резервуарних хазяїв у різних органах і тканинах знаходять цисти, що містять метацеркарії.

Меторхоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється трематодами Metorchis albidus та M. felis, які паразитують в жовчних ходах печінки собак, котів, лисиць, тхорів, уссурійських єнотів.

Збудники. Metorchis albidus та M. felis - невеликі трематоди грушоподібної форми, завдовжки 2,5 - 3,5 мм і завширшки 1,6 мм. Два добре виражених кишкових стовбури простираються до заднього кінця тіла. Два сім'яники розміщені в задній частині тіла, навскіс друг від друга. Поперед насінників знаходиться округлий яєчник. Матка розташована в передній частині тіла.

Яйця овальні, дрібних розмірів (0,027-0,032 х 0,013-0,015) мм.

Біологія. Цикл розвитку протікає за участю проміжних хазяїв - прісноводних молюсків і додаткових хазяїв - риб родини коропових (лящ, плітка, в'язь, краснопірка, лин тощо). У воді з яєць, виділених м'ясоїдними, вилуплюються мірацидії, які проникають в печінку молюска, де проходять стадії спороцисти, редії й церкарії. Церкарії виходять із молюска та проникають через шкіру в м'язову тканину риб, де за 5 тижнів перетворюються на інвазійних личинок (метацеркаріїв). Дефінітивні хазяї заражаються при поїданні сирої й недовареної риби, інвазованої метацеркаріями. Статевозрілої стадії меторхіс досягає в організмі дефінітивних хазяїв за 5 тижнів (псевдафістомуми - за 12 діб) і живе кілька років.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак та дослідження фекалій тварин методом послідовного промивання. Посмертно діагноз ставлять на підставі патологоанатомічних змін. При розтині трупи виснажені, жовтушні. Найбільш різкі зміни виражені в печінці, що звичайно збільшена, щільної консистенції, з горбистою поверхнею, жовчні протоки виступають над капсулою печінки у вигляді білуватих тяжей. Жовчний міхур звичайно збільшений, і стінки його стовщені. У жовчному міхурі й жовчних ходах печінки локалізуються численні меторхіси.

Псевдамфістомоз м'ясоїдних

Трематодозне захворювання, спричинене Pseudamphistomum truncatum, яка паразитує в жовчному міхурі та жовчних протоках печінки лисиць, єнотів, норок, тхорів, собак, котів і інших м'ясоїдних.

Збудник. Pseudamphistomum truncatum - дрібна трематода завдовжки 1,5 -2,5 мм і завширшки 0,6 - 1,0 мм. Характерною морфологічною ознакою є тупозрізаний задній кінець тіла, причому частина заднього відділу тіла утягнена усередину у вигляді великого присоска. Діаметр ротового присоска 0,14 - 0,18 мм, а черевного - 0,18 - 0,21 мм. Сім'яники розміщені в задній частині, трохи навскіс друг до друга Поперед лівого сім'яника розташований яєчник, жовточники - проти черевного присоска ближче до бічних країв тіла паразита.

Яйця збудників овальної форми, покриті двуконтурною золотаво-жовтою оболонкою, дрібних розмірів (0,027-0,0325 х 0,012-0,016) мм, усередині яйця знаходиться зерниста маса.

Біологія. Цикл розвитку збудника відбувається по опісторхоїдному типі за участю проміжних хазяїв - прісноводних молюсків Bithynia tentaculata і додаткових - різних риб родини коропових (вобла, лящ, в'язь, лин, плітка, краснопірка, уклєя).

Яйця псевдамфістом попадають у зовнішнє середовище з випорожненнями дефінітивних хазяїв. З них у воді через кілька днів виходять мірацидії, які пронкають в проміжного хазяїна. В тілі прісноводного молюска формуються церкарії, які потім попадають до додаткового хазяїна, де перетворюється на другому місяці життя в метацеркарії. Хутрові звірі та м'ясоїдні заражаються при поїданні сирої риби, інвазованої метацеркаріями гельмінта.Статевозрілими псевдамфістоми стають в тілі хазяїна через 12 днів після зараження.

Діагностика. Прижиттєвий діагноз установлюють на підставі виявлення яєць гельмінтів у фекаліях методом послідовних промивань, посмертний - ставлять при виявленні паразитів у жовчних ходах печінки, з урахуванням патологоанатомічних змін. При розтині у трупів відзначають жовтушність слизових оболонок, асцит, катаральний гастроентерит. Найбільш характерні зміни знаходять у печінці, що збільшена, щільної консистенції, поверхня її горбиста. Жовчні протоки потовщені за рахунок розвитку фіброзної тканини, просвіт їх розширений, заповнений мутним тягучим слизом із великою кількістю гельмінтів.

Нанофієтоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється трематодами Nanophyetus salmincola, що паразитує в тонких кишках собаки, кішки, лисиці, ведмедя, борсука, норки, соболя та інших м'ясоїдних.

Збудник. Nanophyetus salmincola -- дрібних розмірів (0,5 мм завдовжки і 0,28 мм завширшки), грушоподібної форми. Ротовий і черевний присоски великі, округлої форми.

Яйця середніх розмірів (0,062 х 0,048 мм), подібні до яйєць лентеця широкого.

Біологія. Проміжними хазяями є прісноводні молюски, додатковими -- жаби, різні види риб (частіше лососеві). Після потрапляння яєць (зі сформованими мірацидіями) паразита з фекаліями дефінітивних хазяїв у водойми відбувається їх подальший розвиток. У воді мірацидії виходять із яєць, активно проникають у тіло молюска.

Через деякий час із них виходять церкарії та з появою риби пробираються між променями плавців до шкіри, проникаючи крізь неї. В тканинах риби церкарії перетворюються на метацеркаріїв, які локалізуються в м'язах черевних плавців, голови, зябра, нирки, печінка, на стінках кишечника. Зараження м'ясоїдних тварин відбувається при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацеркаріями. В їхньому організмі паразити стають статевозрілими через 5 - 8 діб. Тривалість життя гельмінтів -- близько 1,5 міс. Після цього вони гинуть і разом з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на основі дослідження фекалій дефінітивних живителів методом послідовного промивання виявляють яйця та статевозрілих гельмінтів. Посмертний - при розтині трупів і виявленні дорослих збудників та спричинених ними змін у кишечнику (гостре катаральне запалення дванадцятипалої кишки). При розтині риби виявляють метацеркаріїв. Це порівняно великі утвори округлої форми. Їх добре видно неозброєним оком у вигляді білих плям на темній тканині нирок та інших органів.

Метагонімоз собак і котів

Хвороба спричинюється трематодою Metagonimus jakogawai, яка локалізуються в тонких кишках собак, котів, і характеризується ентеритом.

Збудник. Metagonimus yokogawai -- дрібна трематода (довжину 1 - 2,5 мм, ширину -- 0,4 - 0,7 мм), овальної форми. Тіло вкрите шипиками. Черевний присосок відсутній, статевий присосок знаходиться посередині тіла з правого боку. Два круглих сім'яники знаходяться в задній частині тіла, навскіс один до одного. Матка і жовточники розміщені в задній половині тіла збудника.

Яйця дрібних розмірів (0,026 - 0,028 х 0,015 - 0,017 мм), овальні, жовто-коричневого кольору, зрілі.

Метацеркарії діаметром 0,18 - 0,20 мм.

Біологія. Цикл розвитку проходить за участю проміжного (прісноводні молюски - Melania libertina, M. elenina) додаткового (жаби, риби - в'язь, короп, амурський сом, амурський лящ, краснопірка, карась, товстолобик, пічкур) хазяїв. В організмі молюска розвиваються спороцисти, редії та церкарії, які, виходячи із молюска в зовнішнє середовище, плавають, а потім активно проникають у додаткових хазяїв, де з них утворюються інвазійні метацеркарії. У тілі додаткових хазяїв метацеркарії живуть у лусці, плавцях, зябрах, а також у підшкірно-жировій клітковині та рідше в м'язах.

Зараження м'ясоїдних тварин відбувається при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацеркаріями метагонімусів. В шлунку й кишках дефінітивного живителя метацеркарії звільняються від оболонки, проникають у слизову оболонку дванадцятипалої кишки і продовжують рости. Через два тижні вони досягають статевої зрілості й виходять у просвіт кишки.

Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій методом послідовного промивання та виявлення в них яєць гельмінтів. Посмертно хворобу діагностують при розтині трупів тварин та виявленні в дванадцятипалій кишці збудників метагонімозу.

Гетерофіоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється трематодою Heterophyes heterophyes родини Heterophyidae. Збудник локалізується в тонких кишках собак, котів, диких м'ясоїдних.

Збудник. Heterophyes heterophyes-- дрібний плоский гельмінт. Має тіло грушоподібної форми, 0,4 - 4 мм завдовжки і 0,2 - 0,9 мм завширшки. Кутикула вкрита шипами. Крім ротового та черевного збудник має ще й статевий присосок. Сім'яники розміщені у задній частині тіла. Петлі матки займають середню й задню третини тіла.

Яйця дрібні, світло-коричневого кольору, з кришечкою на одному полюсі й горбком -- на протилежному, зрілі (всередині міститься вже сформована личинка).

Біологія. Збудник -- біогельмінт. Проміжними живителями є прісноводні молюски, додатковими -- риби (кефаль, гамбузія). М'ясоїдні тварини виділяють яйця, які з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. Для подальшого розвитку вони проникають в організм проміжного живителя, де відбувається формування церкаріїв. Останні переміщуються в підшкірну клітковину або м'язи додаткових живителів і через певний час перетворюються на метацеркаріїв та інцистуються. М'ясоїдні тварини заражаються при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацеркаріями збудника. Впродовж 9 діб паразити досягають статевої зрілості.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані (реєструється переважно в країнах з тропічним та субтропічним кліматом) та клінічні ознаки хвороби (спостерігається зниження апетиту, виникають проноси, що змінюються запорами, у фекаліях можна виявити слиз і кров у незначних кількостях). Остаточний діагноз установлюють у разі виявлення яєць паразитичних червів у фекаліях. З цією метою застосовують метод послідовного промивання.

Патологоанатомічні зміни (запалення тонких кишок, виявлення в їх просвіті слизу і слідів крові) та виявлення статевозрілих гельмінтів у тонких кишках підтверджують попередньо встановлений діагноз.

Мезоцестоїдоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється цестодами родини Mesocestoididae підряду Mesocestoidata ряду Cyclophyllidea (ціп'яки). Статевозрілі паразити локалізуються в тонких кишках собак, котів, вовків, борсуків, єнотів, песців, лисиць, куниць, соболів.

Збудники. В організмі м'ясоїдних тварин паразитують такі види: Mesocestoides lineatus, M. litteratus, M. corti, M. petrovi.Найпоширенішим є вид М. lineatus -- цестода великих розмірів (до 2,5 м завдовжки). Сколекс неозброєний, має чотири добре розвинених присоски. Матка розміщена по середній лінії членика, має мішкоподібну форму. Гермафродитні членики квадратні, зрілі -- нагадують насіння кавуна.

Яйця дрібні (0,039 - 0,029 мм), овальної форми, вкриті тонкою прозорою оболонкою, зрілі. Онкосфера має три пари гачків, середня пара більша за бічні. Для інвазійної личинки (тетратиридій) характерна видовжена форма тіла, передній кінець якого розширений, задній - ледь потоншений. Довжина личинки становить 5 - 19 см.

Біологія. Збудники -- біогельмінти. Проміжними хазяями є орибатидні кліщі, додатковими амфібії, рептилії, птахи, гризуни, тхори, куниці. Деякі з них одночасно виконують роль резервуарних хазяїв.

М'ясоїдні тварини виділяють з фекаліями членики та яйця гельмінтів, які заковтуються орибатидними кліщами. Впродовж 4 міс. у їхньому тілі формуються цистицеркоїди. В подальшому кліщі випадково з кормом потрапляють в організм додаткових хазяїв (близько 200 видів), де розвивається інвазійна личинка тетратиридій. Личинки локалізуються в різних органах (діафрагма, стінки кровоносних судин і кишок, серцева сорочка, зобна залоза, печінка, лімфатичні вузли, а також грудна й черевна порожнини).

Дефінітивні хазяї заражаються при поїданні м'яса додаткових хазяїв, інвазованих тетратиридіями. Статевозрілої стадії гельмінти досягають за 22 - 30 діб.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють за результатами гельмінтоскопічного дослідження фекалій на наявність у них зрілих члеників цестод та овоскопії за методом Фюлеборна.

Посмертна діагностика ґрунтується на виявленні в тонких кишках м'ясоїдних тварин гельмінтів і характерних патологоанатомічних змін.

Кренозомоз собак і хутрових звірів

Хворобу спричинюють круглі гельмінти Crenosoma vulpis родини Crenosomatidae підряду Strongylata. Статевозрілі паразити локалізуються в бронхах і трахеї собак та хутрових звірів (лисиці, песці, норки, борсуки, єноти, куниці).

Збудник. Crenosoma vulpis -- тонка нематода білого кольору, невеликих розмірів (самець завдовжки 0,35 - 0,5 см, самка - 1,2 - 1,5 см). На передньому кінці тіла збудника розміщені кутикулярні кільцеподібні, озброєні шипами утвори, які звисають на тіло. Хвостовий кінець самців має кутикулярну бурсу й дві однакової довжини (0,37 мм) спікули; є рульок. У самки на верхівці хвоста розміщені два сосочки, вульва відкривається поблизу середини тіла.

Самки -- живородні. У зовнішнє середовище з фекаліями виділяються личинки завдовжки 0,26 - 0,34 мм, завширшки 0,01 - 0,02 мм.

Зареєстровано інші види кренозом, однак вони не мають ветеринарного значення.

Біологія. Збудники біогельмінти. У просвіті бронхів запліднені самки народжують личинок, які разом з мокротинням потрапляють у ротову порожнину й заковтуються. Пізніше з фекаліями вони виділяються назовні. Проміжними хазя-ями є сухопутні молюски (Аgriolimax agrestis, Arion intermedius, Succinea putris, Eulota frutica та ін.).

Личинки, що виділилися у зовнішнє середовище, проникають у ніжку молюска і дуже швидко ростуть. Після двох линянь, через 14 - 18 діб вони стають інвазійними.

М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні молюсків, інвазованих личинками. У травному каналі молюски перетравлюються, а личинки третьої стадії, що звільнилися, мігрують по організму і потрапляють до легень. Тут вони залишають кровоносні судини і проникають у бронхи, де ще двічі линяють і через 18 - 21 добу досягають статевої зрілості.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі гельмінтоларвоскопічних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних та клінічних ознак хвороби. Свіжі проби фекалій досліджують за методом Бермана з метою виявлення личинок збудника.

Посмертно кренозомоз діагностують при розтині бронхів і трахеї та встановленні в їх вмісті гельмінтів під бінокулярною лупою або за малого збільшення мікроскопа.

Cпіроцеркоз собак і хутрових звірів

Хвороба спричинюється нематодами родини Thelaziidae підряду Spirurata. Статевозрілі паразити локалізуються в утворених ними вузлах у стравоході, шлунку, аорті, легенях та лімфатичних вузлах організму собак і хутрових звірів.

Збудники. Найпоширенішим видом є Spirocerca lupi. Це великі гельмінти червоного кольору. Самці завдовжки 3 - 5,4 см, мають дві неоднакові спікули. Самки завдовжки 5,4 - 8 см, вульва знаходиться в передній частині тіла.

Яйця паразитичних червів дрібні, (0,035 - 0,039 х 0,014 - 0,023) мм, зрілі.

Цикл розвитку. Збудники -- біогельмінти. Дефінітивними хазяями є собаки, лисиці, вовки, проміжними -- жуки-копрофаги (Scarabeus sacer, Copris lunaris).

Важливу роль відіграють резервуарні хазяї (птахи, плазуни, земноводні, риби, їжаки, горностаї, кажани).

Дефінітивні хазяї виділяють з фекаліями яйця, які заковтуються жуками. В їхньому кишечнику з яєць виходять личинки, проникають у черевну порожнину, двічі линяють і стають інвазійними. При поїданні жуків резервуарними хазяями у їхньому тілі личинки формують цисти і зберігають життєздатність упродовж тривалого часу.

Зараження дефінітивних хазяїв відбувається при поїданні проміжних або резервуарних хазяїв, інвазованих личинками збудника. З кишок вони проникають у кровоносну систему і мігрують по організму. Статевої зрілості досягають упродовж 4,5 - 5 міс.

Діагностика. Діагноз установлюють комплексно. За життя тварини пухлиноподібні утворення в стравоході та шлунку можна виявити за допомогою рентгеноскопії. Проте вирішальну роль у встановленні діагнозу відіграють лабораторні методи. Фекалії досліджують за методом Фюлеборна. Посмертно діагноз підтверджують виявленням статевозрілих паразитів у пухлиноподібних утвореннях .

Трихуроз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами родини Trichuridae підряду Trichurata. Статевозрілі паразити локалізуються в товстих кишках собак, котів, вовків, лисиць, нутрій, песців.

Збудники -- нематоди видів Trichuris vulpis (син. Trichocephalus vulpis), Т. gеоrgісus, Т. sеrrаtа. Довжина їх становить 3,8 - 7,5 см. Збудники мають дуже тонкий, ниткоподібної форми головний і товстий хвостовий кінці тіла. В зв'язку з цим їх називають волосоголовцями. у самця хвіст має вигляд тупозакругленого конуса. Спікула одна, довга (у Т. vulpis завдовжки 0,8 - 1,1 см). Спікулярна піхва вкрита кутикулярними шипами. У самки вульва відкривається на межі тонкої й товстої частин тіла.

Яйця бочкоподібної форми, з пробками на полюсах, середніх розмірів, (10,083-0,093 х 0,037-0,04 мм), вкриті щільною гладенькою оболонкою жовтого або коричневого кольору.

Біологія. Збудники -- геогельмінти. За сприятливих умов (температура повітря 24 - 26 °С) у зовнішньому середовищі через 25 - 26 діб у яйцях розвиваються личинки і вони стають інвазійними.

Зараження тварин відбувається при заковтуванні з кормом або водою інвазійних яєць. У кишках тварин з них виходять личинки першої стадії, які проникають у залози слизової оболонки, де линяють 4 рази і через 30 - 107 діб стають статевозрілими. Після цього паразити виходять у просвіт кишок. Водночас передній кінець гельмінта глибоко занурюється в слизову оболонку. Живуть нематоди кілька місяців.

Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій за методом Фюлеборна і знаходження в них яєць збудників. Після загибелі тварини діагноз остаточно підтверджується при розтині трупа та виявлення паразитичних червів і характерних патологоанатомічних змін у місцях їх локалізації.

Трихінельоз м'ясоїдних

Трихінельоз м'ясоїдних тварин спричинюється круглими гельмінтами родини Trichenelidae підряду Trichurata. Статевозрілі паразити локалізуються в тонких кишках, личинки - в посмугованих м'язах.

Збудник -- нематода Trichinela spiralis. Вчені досі не дійшли єдиної думки щодо видового складу збудників інвазії. В різних регіонах земної кулі нематода має певні відмінності в будові й циклі розвитку, що дало підставу припускати наявність багатьох видів (підвидів) трихінел.

Паразитичні черви дрібні (самці - 1,4 - 1,6 мм, самки - 3-4 мм завдовжки і 0,07 мм завширшки). Тіло їх волосоподібне, звужене спереду й потовщене в задній частині. Кутикула поперечно покреслена. У самця спікул немає. Вульва знаходиться в передній частині тіла. Самки живородні.

Інвазійні личинки мікроскопічних розмірів, їх довжина становить 0,65 - 0,85 мм, ширина -- 0,03 - 0,04 мм.

Біологія. Особливістю розвитку трихінел є те, що один і той самий організм виконує роль спочатку дефінітивного, а потім проміжного хазяїна.

Зараження тварин збудником трихінельозу відбувається в разі поїдання м'яса інвазованого личинками паразита. Після перетравлювання м'язів, вони звільняються від капсули і проникають у товщу стінки тонких кишок. Через 2 - 3 доби досягають статевої зрілості. Самці після запліднення самок гинуть. З 4 - 8-ї доби з моменту зараження самки починають народжувати личинок. Тривалість життя статевозрілих трихінел у кишках залежить від віку хазяїна, інтенсивності інвазії та інших чинників. Паразити живуть довше у разі високої інтенсивності інвазії, у молодих тварин. Самки паразитують 6 - 8 тижнів і народжують близько 2000 личинок. Останні активно проникають у лімфатичні та кровоносні судини і мігрують у серце, мозок, печінку, нирки. Проте подальший їх розвиток відбувається тільки під сарколемою поперечно-смугастих м'язових волокон. Тут вони інтенсивно ростуть, на 17-ту добу набувають S-подібної форми, а після 21-ї доби скручуються в спіраль. Через 30 - 36 діб з моменту зараження навколо личинок утворюються капсули. В цей період ріст м'язових трихінел припиняється і вони залишаються інвазійними впродовж 27 років. Через 5 - 6 міс. капсули личинок починають просочуватися солями кальцію, фосфору. Іноді процес звапнення відбувається досить інтенсивно і призводить до загибелі паразитів.

Профілактика та заходи боротьби. Потрібно виключити можливість поїдання м'ясоїдними тваринами малощетинкових червів. Найдієвішим профілактичним заходом є утримання хутрових звірів у клітках з трохи піднятою сітчастою підлогою та регулярна їх дезінвазія 3%-м розчином технічного ортохлорфенолу.

Капіляріоз м'ясоїдних

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами родини Capillariidae підряду Trichurata. Статевозрілі паразити Capillaria plica локалізуються в сечовому міхурі, C. aerophila - в трахеї, бронхах, носових ходах лисиць, песців, іноді - собак та котів.

Збудники -- ниткоподібні паразитичні черви. Самці С. рlіса досягають у довжину 2,6 - 3,2 см, мають одну довгу спікулу (0,4 - 0,5 мм). Спікулярна піхва гладенька, не озброєна шипами. Самка більших розмірів (4,4 - 4,9 см).

Яйця середні, лимоноподібної форми, незрілі.

Біологія. С. рlіса -- біогельмінт. Проміжними хазяями є малощетинкові черви. Із сечового міхура яйця потрапляють назовні. Через три тижні в них розвиваються личинки. Після цього їх заковтують проміжні хазяї, де розвиток паразитів продовжується. М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні малощетинкових червів, в організмі яких знаходяться інвазійні личинки. С. аеrophila розвивається прямим шляхом, без проміжного хазяїна. Яйця збудника разом з мокротинням потрапляють у ротову порожнину й заковтуються. В подальшому вони з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище. Зараження м'ясоїдних тварин відбувається при заковтуванні інвазійних яєць. У кишках з них виходять личинки, які мігрують по крові і потрапляють у легені. Розвиток їх до статевозрілої стадії триває близько 6 тижнів.

Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі дослідження сечі й фекалій та виявлення в них яєць. Попередньо сечу розбавляють водою у співвідношенні 1 : 1 або 1 : 2 і відстоюють упродовж 12 - 15 хв. Потім верхній шар рідини зливають, а осад наносять на предметне скло або в чашку Петрі й досліджують під мікроскопом. Для концентрування яєць в осаді сечу вміщують у центрифужні пробірки і центрифугують, після чого верхній шар рідини зливають, а осад досліджують під мікроскопом. Фекалії досліджують за методом Фюлеборна.

Діоктофімоз м'ясоїдних

Хворобу спричинюють круглі гельмінти Dioctophyma renale родини Dioctophymidae підряду Dioctophymata. Статевозрілі паразити локалізуються в нирках, сечоводах, сечовому міхурі та черевній порожнині. Іноді їх виявляють у печінці, серці, підшкірній клітковині, кровоносних судинах організму м'ясоїдних тварин (собаки, вовки, шакали, лисиці, песці, норки, єноти, тхори, куниці, видри).

Збудник. D. renale -- нематода червоного кольору. Тіло має циліндричну форму. Навколо ротового отвору розміщено 12 сосочкоподібних горбків. Самець має дзвіноподібну бурсу і одну довгу спікулу (5 - 6 мм). Довжина самців становить 14 - 40 см, ширина -- від 0,5 до 1,2 см. Самки набагато більших розмірів -- у довжину вони досягають 1 м. Вульва відкривається в передній частині тіла.

Яйця середніх розмірів (0,077 - 0,083 х 0,045 - 0,047) мм, овальні, коричневого кольору, з комірчастою зовнішньою оболонкою.

Біологія. Збудник -- біогельмінт. Проміжними хазяями є малощетинкові (дощові) черви родини Вrаnсhobdellidae. Крім того, певну роль відіграють також резервуарні хазяї (риби, жаби).

Дефінітивні хазяї разом із сечею виділяють назовні яйця. Впродовж одного місяця вони дозрівають і в них формуються личинки. Інвазійні яйця заковтують малощетинкові черви, в кишечнику яких з яєць виходять личинки. Вони двічі линяють і стають інвазійними. Резервуарні хазяї заражаються при поїданні малощетинкових червів з личинками збудника. В їхньому тілі личинка інкапсулюється і тривалий час залишається життєздатною.

М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні проміжних або резервуарних хазяїв, в організмі яких знаходяться інвазійні личинки нематод. Останні мігрують по крові, проникають у печінку, черевну порожнину, а звідти -- в нирки. Статевозрілими паразити стають упродовж 2 міс.

Діагностика. Для встановлення діагнозу за життя тварини досліджують сечу. З цією метою збирають різні порції сечі, розбавляють її водою у співвідношенні 1:1 або 1:2, відстоюють упродовж 12 - 15 хв. Після цього верхній шар обережно зливають, а осад досліджують під мікроскопом. Для концентрування яєць в осаді сечу можна центрифугувати.

Посмертно діагноз установлюють на підставі розтину трупа та знаходження гельмінтів у місцях їх локалізації, а також характерних патологоанатомічних змін, особливо в нирках.

Дракункульоз

Хвороба спричинюється круглими гельмінтами Dracunculus medinensis (менше значення мають види D. insignis, D. alii, D. ophidensis) родини Dracunculidae підряду Camallanata. Статевозрілі паразити локалізуються в підшкірній клітковині, міжм'язовій сполучній тканині собак, котів, шакалів, єнотів, леопардів.

Збудники -- нематоди білого кольору, що нагадують нитку або струну. На передньому кінці тіла є чотирикутне підвищення, в центрі якого розміщений маленький рот трикутної форми, оточений вісьмома сосочками. Кутикула гладенька. Самка завдовжки 30 - 150 см, завширшки 0,5 - 1,7 мм. Розміри самця -- відповідно 12 - 40 см і 0,2 - 0,4 мм. На хвостовому кінці самця є дві спікули. Самка живородна. Майже вся внутрішня частина тіла гельмінта заповнена маткою, в якій знаходиться величезна кількість (до 8 - 10 млн) личинок. Личинки мають мікроскопічні розміри -- 0,5 - 0,75 х 0,015 - 0,025 мм.

Біологія. Збудники -- біогельмінти. Проміжними хазяями є циклопи родів Cyclops, Marocyclops, Eucyclops, Tropocyclops та інші. Після запліднення самка проникає під шкіру тварини. Над її головним кінцем утворюється пухир діаметром близько 2 см, який у теплій воді лопається. Через нього личинки паразитичних червів потрапляють у зовнішнє середовище. У водоймах вони заковтуються циклопами. В організмі проміжних хазяїв личинки двічі линяють і через 4 - 14 діб стають інвазійними. В одному циклопі може розвиватися кілька личинок. Дефінітивні хазяї заражаються при заковтуванні з водою циклопів, що містять інвазійні личинки гельмінтів. Останні проникають у стінку кишок, двічі линяють і після цього мігрують у підшкірну клітковину. Приблизно через 3 міс після зараження самці запліднюють самок і гинуть. Самки досягають статевої зрілості через 8 - 14 міс.

Діагностика. Діагноз установлюють на підставі клінічних ознак, епізоотологічних даних, результатів розтину трупів загиблих тварин. У хворих м'ясоїдних тварин спостерігаються проноси, виснаження, пропасниця. В місцях локалізації статевозрілих паразитів відмічають набряк тканин, болі та свербіж. З'являються абсцеси, виразки. При розтині трупів основні зміни виявляють у місцях локалізації паразитичних червів. Тут же можна побачити й власне збудників хвороби. У неблагополучній щодо цієї інвазії місцевості потрібно обстежити водойми з метою виявлення в них проміжних хазяїв паразитів, інвазованих личинками.

Протозоози дрібних тварин

Еймеріоз і цистоізоспороз лисиць і песців.

Хвороби собак, котів, лисиць, песців, що характеризуються зниженням або відсутністю апетиту, схудненням, діареєю, поліурією іноді загибеллю хворих тварин.

Збудники належать до родів Eimeria і Cystoisospora підродини Eimeriinae і Isosporinae родини Eimeriidae.

У собак відомо два збудники - C. canis і C. оhioensis.

У котів паразитують С. felis і C. rivolta.

У лисиць виявлено понад 10 видів кокцидій. Найпоширеніші з них E. vulpis, E. adleri, E. bacanensis, C. canivelocis, C. vulpina, C. buriatica.

У песців описано 6 видів збудників. Найбільш вивчені - E. imantanica, C. pavlodarica.

Збудники. Спорульовані ооцисти еймерій мають овальну, округлу, еліпсоподібну форми. Вони значно менші за ооцисти цистоізоспор. їхні розміри становлять 11 - 44 мкм у довжину і 8 - 30 мкм у ширину. Оболонка ооцист щільна, двоконтурна. У кожній ооцисті знаходиться по 4 спороцисти овальної форми, а в останніх -- по 2 бананоподібних спорозоїти. Залишкові тіла можуть бути як в ооцистах, так і в спороцистах. Споруляція завершується впродовж 2 - 4 діб.

Спорульовані ооцисти цистоізоспор мають овальну або яйцеподібну форму, колір -- від блідо-жовтого до світло-коричневого, розміри залежно від виду - 18 - 53 мкм у довжину і 13 - 43 мкм у ширину. Оболонки ооцист щільні, двоконтурні. Залишкового тіла в ооцистах немає, за винятком С.canivelocis. Кожна ооциста містить по дві спороцисти еліпсоподібної форми. Оболонка спороцист тонка, одношарова. Всередині спороцист знаходиться по 4 спорозоїти циліндричної чи бананоподібної форми і залишкове тіло. Стадія спорогонії завершується за 1 - 2 доби.

Біологія. Розвиток еймерій відбувається так само, як і в інших тварин.

Дещо інший цикл розвитку цистоізоспор. М'ясоїдні заражаються при заковтуванні спорульованих ооцист або при поїданні мишоподібних гризунів, які є факультативними проміжними чи резервуарними хазяями. В епітеліальних клітинах слизової оболонки задньої третини тонких кишок тварин проходить стадія мерогонії, яка включає три генерації меронтів, і стадія гаметогонії, що завершується утворенням неспорульованих ооцист. Стадія спорогонії проходить у зовнішньому середовищі. Препатентний період залежно від виду збудника становить 4 - 9 діб, патентний -- до 2 міс.

Діагностика. Діагноз комплексний, з урахуванням клінічних ознак, епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Фекалії досліджують методом нативного мазка або флотації (за Дарлінгом чи Фюлеборном). При патологоанатомічному розтині з уражених ділянок кишок роблять зіскрібки слизової оболонки, вміщують їх на предметне скло, накривають покривним скельцем. Під час мікроскопічного дослідження виявляють ендогенні стадії розвитку кокцидій.

Трипаносомоз м'ясоїдних

Кровопаразитарна, природно-вогнищевава, трансмісивна хвороба, що характеризується лихоманкою, анемією, нервовими розладами, пригніченням тварин. Собаки сприйнятливі до чотирьох видів збудників: Trypanosoma brucei, T. сongolense, T. evansi, T. cruzi. Коти уражуються такими самими видами трипаносом, за винятком T. evansi.

Збудники. Одноклітинні організми, що спричинюють трипаносомоз м'ясоїдних мають тіло веретеноподібної форми, джгутик, що закінчується вільно, на задньому кінці тіла є кінетопласт.

Біологія. Кожний із зазначених збудників має свої особливості циклу розвитку. В організмі хребетних трипаносоми паразитують у плазмі крові, де розмножуються поздовжнім поділом.

Біологічним переносником Т. bruсеі є різні види мух це-це. Паразити інтенсивно розмножуються в середній частині кишечника мух, потім переселяються в слинні залози, де продовжують розвиток. Інвазійної стадії збудники досягають через 11 - 18 діб з моменту заковтування мухами трипаносом. Механічними переносниками можуть бути гедзі та мухи-жигалки.

Біологічним переносником Т. сongolense також є мухи це-це. Трипаносоми розвиваються в середній кишці мух. Потім потрапляють у стравохід і гіпофаринкс, де через 19 - 53 доби стають інвазійними.

Зараження Т. evansi відбувається за участі механічних переносників -- ґедзів і мух-жигалок. У Латинській Америці збудника також передають летючі миші-вампіри.

Збудником Т. сrusі тварини заражаються за допомогою біологічних переносників -- тріатомових клопів. Ці літаючі комахи живуть у лісах. На тварин і людей нападають уночі, часто кусають у губи, через що дістали назву «поцілункових клопів». У травному каналі комах трипаносоми стають інвазійними через 15 - 20 діб. Під час живлення на тваринах збудники разом з фекаліями комах потрапляють у ранку чи інші пошкодження шкіри.

Діагностика комплексна. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, а також результати мікроскопічного дослідження мазків крові та пунктатів поверхневих лімфовузлів. Встановлено високу ефективність серологічних методів (РЗК, РІФ, ЕLISА) та біопроби з використанням чутливих до збудників лабораторних тварин (білі миші, пацюки, морські свинки).

Лейшманіоз собак

Облігатно-трансмісивна, природно-вогнищева, зооантропонозна хвороба собак, що характеризується ураженням шкіри та внутрішніх органів.

Збудниками хвороби є два види найпростіших: Leishmania tropica (спричинює шкірну форму і паразитує в клітинах шкіри та регіонарних лімфатичних вузлах) і L. donovani (спричинює вісцеральний лейшманіоз і уражує клітини печінки, селезінки, кісткового мозку, лімфатичних вузлів, крові). Паразити належать до родини Trypanosomidae ряду Trichomonadida класу Kinetoplastidea.

Збудники. Лейшманії можуть перебувати у формі амастиготи і промастиготи. Амастигота розвивається в організмі ссавців. Це безджгутиковий паразит овальної чи округлої форми, 2 - 6 мкм у діаметрі. Ближче до центра або збоку розміщене ядро, поблизу якого знаходиться кінетопласт у вигляді округлого тільця.

Промастигота паразитує в тілі біологічних переносників (москітів). Форма тіла видовжена, веретеноподібна. Має розміри (10 - 15 х 2 - 4) мкм. У промастигот є джгутик 18 - 20 мкм завдовжки.

Біологія. Лейшманії локалізуються переважно в ендотеліальних чи ретикуло-ендотеліальних клітинах шкіри, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів. Розмножуються паразити також і в лейкоцитах. В одній клітині можна виявити до 100, а іноді й більше збудників. Москіти під час нападу на тварин, хворих на лейшманіоз, заковтують з кров'ю амастигот. Останні інтенсивно розмножуються в кишечнику, проникають у передні його відділи, через 7 - 8 діб перетворюються на інвазійні промастиготи. При повторному нападі на тварин джгутикові форми інокулюються в кров чи тканини шкіри.

Діагностику проводять комплексно з урахуванням клінічних ознак, епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін. Проводять Також мікроскопічні й серологічні дослідження. Мазки виготовляють з пунктатів селезінки, лімфовузлів, кісткового мозку або ураженої шкіри. За наявності виразок беруть зіскрібок з крайового інфільтрату навколо ураження. Мазки забарвлюють за методом Романовського.

Із серологічних реакцій використовують РІФ, РЗК, РНГА, ЕLISА. Можна культивувати паразитів на живильних середовищах і ставити біопробу на білих мишах та хом'яках.

Лейшманіоз слід диференціювати від демодекозу, хвороб, спричинюваних акариформними кліщами, мікозів шкіри, дерматитів.

Токсоплазмоз

Збудником токсоплазмозу -- є одноклітинний організм Тохoplsma gondіі з родини Еіmeriinaе. Токсоплазмоз зустрічається повсюдно.

Збудник. У котів відбувається статевий розвиток токсоплазм. Після проникнення в організм котячих цисти руйнуються. З них виходять мерозоїти, які проникають в епітеліальні клітини кишечнику, де відбувається шизогонія і гаметогонія. При з'єднанні мікрогамети з макрогаметою виникає зигота, яка згодом перетворюється в овальної форми ооцисту (11 - 13 х 14 мкм). Розвиток паразита в кишечнику котячих триває 7 - 10 днів. Після цього ооцисти з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. Тут протягом 3 - 5 діб відбувається стадія спорогонії. Ооцисти у зовнішньому середовищі можуть зберігати життєздатність протягом кількох місяців. Після проникнення в організм сільськогосподарських тварин інвазійних ооцист з них вивільнюються спорозоїти, які згодом перетворюються у трофозоїти.

В організмі сільськогосподарських тварин (проміжні хазяї) проліферативні форми збудника (трофозоїти) і цисти локалізуються у різних клітинах органів і тканин (головний мозок, печінка, селезінка, легені, серце, ендотеліальні клітини, лейкоцити, плазма крові, перітонеальна рідина, скелетні м'язи). Трофозоїти аркоподібної або напівмісяцевої форм, нагадують часточки апельсина, їх розміри 4 - 8 х 2 - 4 мкм. У центрі токсоплазми розміщене великих розмірів ядро. Внаслідок багаторазового поділу шляхом пупкування трофозоїтів (безстатеве розмноження) виникають округлої або овальної форми цисти величиною до 150 мкм. Вони вміщують у собі велику кількість мерозоїтів. Утворення трофозоїтів і цист в організмі тварин відбувається за 1 - 3 тижні. Трофозоїти формуються при гострому перебігу хвороби. В цей період збудники виділяються у зовнішнє середовище з молоком, слиною, сечею, витіканнями із носової порожнини, очей, статевих органів. Цисти виникають при хронічному токсоплазмозі.

Діагностика. У котів ооцисти токсоплазм виявляють при дослідженні фекалій за методом Фюллеборна або Дарлінга. Діагноз на токсоплазмоз ставлять при виявленні під мікроскопом збудників в пофарбованих за методом Романовського мазках із пунктатів лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, спинно-мозкової, плевральної і перитонеальної рідин та мозку від проміжних хазяїв. Важливу роль відіграють серологічні методи діагностики: РЗК, РЗГА, ЕLISA, РІФ, реакція Себіна-Фельдмана. Однак вони ще не знайшли застосування в повсякденній практиці, оскільки відсутні стандартні серійні антигени. Одним із основних методів діагностики токсоплазмозу є також біопроба. Для її постановки беруть шматочки головного мозку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів або органів абортованого плода (всього 1 г), поміщають їх в фарфорову ступку, додають 3 мл фізіологічного розчину й ретельно розтирають. Одержану суспензію вводять у черевну порожнину 4 - 5 білим мишам (по 0,5 мл). При наявності токсоплазм через 5 - 7 днів після введення суспензії з'являється тяжка форма хвороби. Для виявлення збудників беруть транссудат із черевної порожнини й готують мазки. Із головного мозку роблять мазки-відбитки. їх фіксують, фарбують по Романовському фарбою Гімза й мікроскопічним методом (з використанням імерсійної системи) виявляють токсоплазм. Для знаходження цист збудників мазки досліджують при збільшенні мікроскопа 7 х 20.

Токсоплазмоз потрібно диференціювати від лептоспірозу великої рогатої худоби, чуми собак, еймеріозу птахів. Вирішальну роль при цьому відіграють лабораторні методи діагностики.

Арахнози дрібних тварин

Хейлетіоз собак

Захворювання спричинюється кліщами Cheyletiella jasguri (у собак) і C.blakei (у котів) родини Cheyletidae і характеризується ураженням шкіри, облисінням та виснаженням тварин.

Збудники розміром 0,3 - 0,5 мм, світло-жовтого кольору, мають тіло овальної форми з «талією». Пальпи сильно витягнуті й нагадують лапки. Кожна пальпа закінчується пристосованими до захоплення кігтиками. Кліщі мають шість довгих волосків на тілі: два біля ануса і по два з боків, між 2-ю і 3-ю парами лапок. Лапки закінчуються «щітками». Самки більші за самців.

Біологія. Кліщі проходять повний цикл розвитку на тілі тварини (яйце, личинка, протонімфа, дейтонімфа, імаго) за 16 - 35 діб. Паразитують вони на поверхні шкіри у волоссі, шерсті. Живляться епідермісом, лімфою, сукровицею. Поза тілом живуть 1 - 5 діб.

Діагностика. Враховують епізоотологічні дані, клінічні прояви хвороби та проводять лабораторне дослідження зіскрібків шкіри, які відбирають за допомогою скальпеля. Виявляють кліщів на різних стадіях розвитку. Хейлетіоз диференціюють від сифункулятозу, бовікольозу, саркоптозу, мікозів, екземи, алергічних дерматитів.

Список використаної літератури

1. Галат В.Ф., Березовский А.В., Сорока Н.М. Методичні вказівки з діагностики гельмінтозів тварин. - Київ. - Ветінформ. - 2004. - 55 с.

2. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин / В.Ф. Галат, А.В. Березовський, М.П. Прус, Н.М. Сорока; За ред. В.Ф. Галата. - К.: Урожай. - 2009. - 368 с.

3. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин: Практикум. / В.Ф.Галат, А.В.Березовський, М.П.Прус, Н.М.Сорока; За ред. В.Ф. Галата. - К.: Вища освіта. - 2004. - 238 с.

4. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин / В.Ф.Галат, А.В.Березовський, Н.М.Сорока, М.П. Прус. - К.: Вища освіта. - 2006. - 462 с.

5. Паразитология и инвазионные болезни животных / М.Ш. Акбаев, Ф.И. Василевич, Р.М. Акбаев и др..; Под ред. М.Ш. Акбаева. - М.:КолосС. - 2008. - 776 с.

6. Паразитологія та інвазійні хвороби тварин / В.Ф. Галат, А.В. Березовський, М.П. Прус, Н.М. Сорока; За ред. В.Ф. Галата. - К.: Вища освіта. - 2003. - 464с.

7. Руководство по ветеринарной паразитологии / А.И. Ятусевич, В.Ф. Галат, А.В.Березовский, М.П. Прус, Н.М.Сорока - Минск. - 2005. - 482 с.

8. Секретарюк К.В., Сварчевський О.А., Тафійчук Р.І. Гельмінтологічні дослідження тварин і навколишнього середовища у ветеринарній медицині. - Львів. - 2005. - 107 с.

9. Юськів І.Д. Акарологічні дослідження тварин та акарициди. - Львів: Каменяр. - 1998. - 96с.

Додаток 1

Антигельмінтні лікарські засоби

Хімічна група, діюча речовина	Препарат	Рекомендації виробників щодо застосування	Виробник
	Торгова марка	Масова частка діючої речовини	Форма випуску	жуйні	коні	свині	птиця	м'яcоїдні	Фірма	Країна
Комбіновані препарати Абантел	Абамектин Клозантел	0,4 10,0	Таблетки	+	-	-	-	-	Biovet	Болгарія
Ангельмінтекс	Оксибендазол Ніклозамід	7,5 75,0	Болюс	+	-	-	-	-	Bremer Pharma	Німеччина
Бровадазол плюс	Фенбендазол Вермітокс	3,0 25	Порошок	-	+	+	+	+	Бровафарма	Україна
Брованол	Ніклозамід Оксибендазол Левамізол	23,0 5,0 2,0	Порошок	-	-	-	+	+	Бровафарма	Україна
Брованол плюс	Празиквантел Івермектин Левамізол	5,0 0,2 3,8	Таблетки	-	-	-	-	+	Бровафарма	Україна
Дронтал плюс	Празиквантел Пірантел Фебантел	5,0 4,4 15,0	Таблетки	-	-	-	-	+	Bayer	Німеччина
Івомек плюс	Івермектин Клорсулон	1,0 10,0	Розчин	+	-	-	-	-	Merial	США
Каніквантел плюс	Празиквантел Фенбендазол	5,0 50,0	Таблетки	-	-	-	-	+	Maramed Pharma	Німеччина
Комбітрем	Триклабендазол Альбендазол	5,0 10,0	Гель	+	-	-	-	-	Бровафарма	Україна
Празинтел	Празиквантел Пірантел	8,0 30,0	Таблетки	-	-	-	-	+	Борщагівський ХФЗ	Україна
Прател	Празиквантел Пірантел	5,0 14,4	Таблетки	-	-	-	-	+	LEK	Словенія
Ринтал плюс	Фебантел Метрифонат	7,0 36,0	Паста	-	+	-	-	-	Bayer	Німеччина
Танавер	Ніклозамід Левамізол	72,0 2,0	Таблетки	-	-	-	-	+	Polfa	Польща

Размещено на Allbest.ru

...