Размещено на http://www.allbest.ru/

Деонтологічні аспекти спілкування

Психологічні аспекти медичної етики і деонтології

В процесі багатовікової медичної практики склались особливі норми взаємовідносин між хворими і медиками завдяки особливостям професії, яка дозволяє глибоко вникати в людське життя, в його біологічні і соціальні сторони. Ці норми і принципи стали основою для формування медичної етики і деонтології. медичний деонтологія лікування профілактика

Термін “деонтологія” походить від грецьких слів “деон” - обов'язок і “логос” - учення.

Медична деонтологія - це вчення і практичне втілення морально-етичних принципів професійної діяльності медиків, спрямованої на створення максимально сприятливих умов для ефективного лікування хворих і профілактики захворювань. Іншими словами, медична деонтологія - це вчення про обов'язок медика, сукупність етичних норм, яких він повинен дотримуватись при виконанні своїх професійних обов'язків.

Термін “деонтологія” вперше впровадив англійський філософ І. Бентам у 1834 р. Проте дане поняття розглядалось ним з позицій вивчення засобів і методів отримання особистої вигоди від певної професії.

Ще в часи Київської Русі при монастирях організовувались притулки для надання безплатного догляду за каліками і немічними. У ХІХ ст. в ряді земських губерній царської Росії діяли лікарські суди честі, на яких розбирались випадки негуманної поведінки лікарів щодо хворих. У 1903 р. Спілка уманських лікарів розробила і запровадила до виконання кодекс під назвою “Лікарська етика”.

Основні засади сучасної вітчизняної медичної деонтології розробив М. Петров у середині ХХ ст. Ці питання постійно знаходяться в центрі уваги медичної громадськості. Корінні зміни суспільного буття, швидкий прогрес у науці й техніці постійно ставлять як перед медициною в цілому, так і перед медичною деонтологією нові завдання відносно вдосконалення знань і умінь, пов'язаних із сучасними технологіями лікувально-профілактичної діяльності медиків.

Основними завданнями медичної деонтології є:

1) вивчення принципів поведінки медичного персоналу, спрямованих на досягнення максимальної ефективності лікування хворих і профілактики захворювань;

2) аналіз взаємовідносин між медиком і хворим та його родичами, а також між медичними працівниками в колективі;

3) попередження і виключення несприятливих факторів у медичній діяльності та усунення шкідливих наслідків неякісної медичної роботи.

Медична деонтологія спирається на етику - вчення про мораль, взаємини між людьми й обов'язки, які випливають із цих взаємин. Проте між медичною етикою і деонтологією є певна відмінність. Якщо норми медичної етики є спільними для всіх медиків, то деонтологічні правила мають свої специфічні відмінності. Так, деонтологічні правила поведінки медичної сестри дитячої лікарні відрізняються від правил поведінки медика психіатричної клініки.

Деонтологія не може дати рекомендації на всі випадки діяльності медика, вона дає їх для типових ситуацій. Знання деонтоло- гічних правил спрямоване на виховання у медиків здатності до самостійного морально-етичного орієнтування у виборі стилю поведінки залежно від конкретних умов.

Суттєвою особливістю медичної деонтології є її тісний зв'язок із загальною і медичною психологією. Значною мірою це зумовлено тим, що “психологія лікувального процесу полягає в тому, що при ньому проходить не лише зустріч з пацієнтом (це має місце і у ветеринарії), але і спілкування з ним, виникає бажання обох бути зрозумілими один одному” (А. Білібін).

Для того, щоб стати повноцінним медиком, потрібно не лише дотримуватись таких категорій, як високий професіоналізм, обов'язок, совість, любов до хворого, але і розуміти людей, володіти достатніми знаннями в галузі психології, керувати власними психічними процесами. Без цього не може бути і мови про ефективний вплив на хворого.

Медична деонтологія - це наука не лише про високе покликання медика, а і про те, якою повинна бути особистість медика, якими якостями вона повинна володіти.

Основні якості особистості медика:

1. Морально-вольові - співчуття, доброзичливість, совість, щирість, оптимізм, чесність, самовідданість, працелюбність, терпіння, ввічливість, уважність, ніжність, лагідність, мужність, рішучість, скромність, принциповість, почуття власної гідності, ініціативність, дисциплінованість, вимогливість до себе та інших.

2. Естетичні - акуратність, охайність, потяг до краси, непримирен- ня до огидного і “сірості” в побуті, прагнення покращити умови, в яких перебуває хворий.

3. Інтелектуально-пізнавальні - ерудованість, спостережливість, логічність, прагнення пізнати сутність явища, систематичне підвищення рівня професійних знань і кваліфікації, вміння бути уважним співрозмовником, комунікабельним у спілкуванні з пацієнтами та їх родичами, здатність осмислювати отриману інформацію з виділенням головного й ефективно використовувати її в лікувально-профілактичному процесі.

Вищевказані позитивні якості прикрашають кожну людину, але що стосується медика, то це його професійні якості. Так, слюсар чи тракторист може проявити ніжність і ласку, в основному, в позаслужбовій обстановці, а для медичної сестри це невід'ємні службові якості.

Зупинимось на найважливіших рисах особистості медика. Передусім він повинен бути спостережливим. Люди суттєво відрізняються між собою щодо спрямованості спостережливості. Одні добре помічають усе, що належить до неживих предметів, інші краще бачать особливості внутрішнього світу людини, її душевний стан, переживання, потреби, надії, страхи тощо.

Для професійної діяльності медика необхідно розвивати в собі обидва види спостережливості, він повинен помічати, що відбувається в душі людини, розуміти її внутрішній стан, відгадувати думки.

Принципи медичної деонтології вимагають, щоб дані спостереження за хворим були глибоко осмисленими і стали переконливими.

Таким чином, важливим психологічним принципом медичної деонтології є єдність професійної спостережливості, усвідомлення сутності явища і переконання у своїй правоті.

Суттєвим психологічним аспектом медичної деонтології є емоційне “зафарбування” отриманої й осмисленої інформації. Медичний працівник повинен відчувати біль і переживання іншої людини як свої власні. Це допоможе зрозуміти стан хворого і розділити з ним його переживання, що має велике значення для хворого. Адже для будь-якої людини дуже важливо, щоб її зрозуміли.

Важливою особливістю професії медика є гуманізм. Він випливає із самої сутності професії, бо не можна любити професію медика, не люблячи людину.

Однією з головних моральних якостей медика є милосердя. Хворий вбачає в медичній сестрі помічника лікаря і ставить особливі вимоги саме до особистості медичної сестри, шукає в ній передусім риси доброти, співчуття, милосердя. Ось чому був абсолютно правим відомий російський хірург М. Петров, який стверджував, що медичних сестер потрібно вибирати серед жінок, у душі яких горить вогонь безкорисливої любові до своєї справи і людей. Сутність цієї професії - це повсякчасне втілення милосердя.

Гуманізм і милосердя базуються на доброті. Медична деонтологія вимагає від медика бути добрим до хворих, його родичів і близьких. Проте бути добрим не означає бути “добреньким”. Якщо медична сестра бачить, що хворий порушує необхідний режим або відвідувачі провокують пацієнта на його порушення, потрібно тактовно, але рішуче заборонити такі дії. Інакше такого роду “доброта” може призвести до погіршення стану хворого.

Доброта, гуманізм і милосердя медика повинні органічно поєднуватись з рішучістю і принциповістю, делікатністю і тактовністю. Делікатність і тактовність є проявом внутрішньої інтелігентності людини, яка досягається вихованням. Виховання - це не лише гарні манери, це поняття більш глибоке. Виховання передусім формує внутрішню інтелігентність людини, що включає повагу до людей, уміння встановити з ними контакти.

Інтелігентність визначається не тільки рівнем освіти, а передусім вихованням. Медична сестра за будь-яких умов повинна проявляти самовідданість і чесність у роботі.

Совість - це “внутрішній суддя" вчинків людини. Моральний критерій совісті тісно пов'язаний з розумінням людиною сутності добра і зла, обов'язку та іншими моральними категоріями.

Значення совісті в роботі медика є надзвичайно великим. Як би добре не був поставлений контроль, неможливо прослідкувати за кожним кроком медичної сестри. Лише совість і почуття обов'язку не дозволять халатно ставитись до своїх обов'язків.

Скромність і акуратність повинні бути і в стилі поведінки, і в зовнішньому вигляді сестри. Надмірний “шик” в одязі та косметиці мимовільно викликає у хворих запитання: “Невже вона, так зайнята собою, буде турбуватись про нас?” Але, дивлячись на недбало одягнену, нечепурну сестру, вони також думають: “Якщо вона і про себе не турбується, то як буде допомагати нам?” Відповідний стиль одягу і поведінки створює належний імідж медика, який повинен психотерапевтично діяти на хворого і допомагати його одужанню.

Ввічливість і увага відносно хворого - це не лише правила етикету. Неввічливе, а тим більше презирливе чи огидливе ставлення до хворого, фамільярність травмують його психіку, що негативно впливає на перебіг недуги.

Невід'ємною частиною діяльності медика є оптимізм. Медику доводиться брати участь у лікуванні дуже важких хворих. Необхідно всіляко переконувати їх у сприятливому результаті. А для цього потрібно самому бути оптимістом, вірити в успіх і різними засобами добиватись його.

Мужність - це властивість не боятись труднощів у роботі, не ухилятись від відповідальності. Мужність повинна поєднуватись з рішучістю. Інколи в медичній практиці доводиться ризикувати. Але частка ризику повинна бути адекватною обставинам. У лікувальній роботі ризик дозволений лише в межах наявних знань і досвіду. Його не можна допускати за рахунок здоров'я і життя хворих.

У професії медичної сестри важливу роль відіграє її власне психічне здоров'я. Сестри з неврівноваженою психікою не можуть належним чином переносити всі психоемоційні навантаження, пов'язані з професією, що вимагає розвинутої здатності до пристосування. При виконанні службових обов'язків медична сестра завжди повинна проявляти високий професіоналізм і адекватну тактовну поведінку, яка відповідає конкретним обставинам. Лише та сестра по-справжньому розумітиме хворих і буде ефективним цілителем, яка сама є здоровою й уміє слідкувати за власним здоров'ям.

Основними правилами медичної деонтології є:

1. Єдність знань принципів медичної деонтології і застосування їх у практичній діяльності. Помічайте і сприймайте все, що відбувається з хворим. Вислуховуючи хворого, необхідно дати йому можливість виговоритись, це найкраще розкриває суттєві сторони внутрішньої картини його захворювання і душевний стан, а також викликає ефект катарсису, тобто душевного полегшення. Разом із тим, говорити хворому потрібно лише те, що можна і доцільно йому знати. Забороняється розголошувати медичну таємницю. За будь-яких обставин хворого необхідно морально підтримувати, вселяти й укріплювати його віру у видужання. Після спілкування з хворим йому повинно стати краще. Не повідомляйте хворому про свої побоювання. Завжди демонструйте свою впевненість.

У роботі із хворим демонструйте впевненість у своїх діях і виборі тактики, не проявляйте вагання. Сумніви та нерішучість викликають стан недовіри хворого. Слід пам'ятати, що сумніви і нерішучість передаються частіше не словами, а невербальними засобами спілкування (поза, міміка, жести, сила і тембр голосу, погляд тощо). Завжди потрібно володіти собою і контролювати свій емоційний стан при проведенні маніпуляцій (внутрішньовенних ін'єкцій, зондування та ін). Якщо хворий відчує сумніви і нерішучість медсестри, він, здебільшого, не зможе спокійно переносити процедури, що суттєво підвищить ризик невдачі.

2. Завжди підтримуйте авторитет своїх колег, ні за яких обставин не критикуйте перед хворим їх дії.

При післяін'єкційному тромбуванні вен, ранніх ознаках загрози пролежнів, незначних опіках від гірчичників чи грілки тощо не акцентуйте увагу хворих на бездарності, неуважності й не- професіоналізмі своїх колег. Нерідко у цьому винні не вони, а особливості організму. Проте необхідно негайно повідомити лікуючого лікаря, щоб вчасно усунути наслідки і попередити повторення цих небажаних явищ.

Медична сестра працює в колективі. Одним з її професійних обов'язків є дотримання норм субординації. Сестра повинна виконувати всі вказівки лікаря і, разом з тим, повідомляти йому результати свого спостереження за хворим. Адже вона більше часу спілкується з хворим і може помітити те, чого лікар на обході не бачить, бо пацієнт не скаржиться йому або сам не звертає уваги на деякі особливості свого захворювання. У цьому відношенні сестра є не лише виконавцем призначень лікаря, але й “шостим органом сприймання” лікаря. Лікар і медична сестра виконують спільну роботу, спрямовану на покращання здоров'я хворого. Медична сестра повинна дбати про свій авторитет і підтримувати авторитет лікаря.

Згідно з субординацією, санітари підпорядковуються медсестрам. Медична сестра повинна особистим прикладом вчити молодший медперсонал дотримуватись норм деонтології.

3. Спілкування з хворим є могутнім засобом психологічного впливу на його стан. При захворюванні потреба у душевному підбадьорливому спілкуванні здебільшого зростає, лише у важких випадках спілкування обтяжує хворого і він уникає його. Необхідо уважно слухати хворого, відповідати на його запитання або коментувати його думки чітко, переконливо і професійно. У цьому випадку потрібно дотримуватись принципу “Слово - срібло, мовчання - золото, а слухання - діамант” (І. Харді).

Хворі насторожено сприймають слова і невербальні засоби спілкування медиків. Кожне слово, жест, погляд медичної сестри по-різному тлумачиться хворим, що залежить від особливостей його характеру, фізичного і психічного стану, установки і ступеня медичної обізнаності. Тому завжди потрібно пам'ятати про можливість ятрогенії, тобто погіршення стану хворого, зумовленого необережною інформацією чи дією. Необхідно пам'ятати, що внаслідок самої недуги у значної кількості хворих мають місце прояви псевдоятрогенних переживань. Псевдоятрогенія - це уявне перебільшення неприємностей, пов'язаних із хворобою. У цьому відношенні необережно сказане слово може різко погіршити його стан, “рана, нанесена ножем, загоїться, а спричинена словом - ніколи”.

Негативний вплив на хворого, викликаний неправильним стилем роботи медичної сестри, особливостями її особистості, нетактовністю, називають “сороригенними психічними шкідливостями”. Якщо негативну ятрогенну дію на хворого частіше чинять лікарі (їх слова для хворого більш авторитетні), то сороригенний вплив більш характерний для діяльності медичної сестри.

Щоб розрядити обстановку і підбадьорити хворого, інколи варто тактовно пожартувати, внести в розмову доцільну дозу гумору. Проте потрібно знати, що не всі хворі (особливо важкі) сприймають жарти. Навіть коли хворий сприймає гумор, потрібно завжди дотримуватись принципу: “Сміятись разом із хворим, але ніколи не сміятись над ним”. Почуття міри особливо стосується порад. Медична сестра значно більше часу проводить з хворими. Природно, що вони нерідко звертаються до неї з проханням дати певну пораду. Сестра може висловити свій власний погляд, але при найменших сумнівах потрібно рекомендувати хворому звернутись до лікаря.

Особливого такту і делікатності потребують випадки, коли хворий просить поради, яка стосується сім'ї та побуту особистого життя. В особистому житті людина повинна розібратись сама.

4. Існують певний порядок і режим для хворого, а не хворий для порядку і режиму. Загальні засади встановленого режиму і порядку повинні виконуватись. Але не можна допускати надмірного формалізму. Якщо хворий внаслідок якоїсь причини не спав практично всю ніч і заснув під ранок, недоцільно будити його о 6 год для вимірювання температури. Якщо пацієнту призначено снодійний засіб, а він заснув без нього, то безглуздо будити його, щоб дати прийняти снодійний препарат. У будь-якій роботі потрібно проявляти здоровий глузд, а не “голий” формалізм. Це один з головних принципів медичної деонтології.

5. У медичних працівників мають місце прояви професійної деформації, викликані характером професії. Спочатку ці зміни незначні, але потім вони стають невід'ємною частиною характеру і стилю поведінки людини. Медична сестра постійно бачить страждання людей. З часом вона може до них звикнути і не звертати на них увагу. Наприклад, у загальній палаті помирає хворий. Медична сестра звикає до проявів агонії, а на інших хворих це справляє надто гнітюче враження. Такого хворого необхідно помістити в окрему палату, або хоча б відгородити його ширмою.

Для медичної сестри виконання будь-яких маніпуляцій і процедур є звичною справою. А для хворих значна їх кількість є дуже неприємними (наприклад, дуоденальне зондування). Очікування неприємності здебільшого суб'єктивно переноситься важче, ніж сама неприємність. Ось чому, відповідно до одного з принципів медичної деонтології, неприємні процедури і маніпуляції бажано виконувати якнайшвидше після призначення лікаря, щоб скоротити хворому час очікування. При виконанні будь-якого призначення медична сестра повинна чітко уявити себе або своїх близьких на місці хворого. Це дійовий засіб профілактики проявів професійної деформації. Потрібно постійно виражати почуття емпатії - сприймати, розуміти і співпереживати стан іншої людини, що є необхідною професійною рисою медика.

6. В усьому дотримуйтесь розумної міри.

Медична сестра повинна завжди бути приязною з хворими. Але важливо, щоб ця приязнь не переходила у фамільярність, уважність до хворих у настирливість і стурбованість. Або, навпаки, приділяти більше уваги хворим, які її дійсно потребують. Інакше з'являється думка, що вони нікому не потрібні, або їх стан безнадійний, а тому ніхто на них уваги не звертає.

Медик не має права демонструвати, що стан хворого безнадійний. Яким би у нього не був душевний стан, на роботі він повинен бути врівноваженим, бадьорим, логічним і рішучим. Важливо, щоб медична сестра інтуїтивно відчувала душевний стан хворого й адекватно діяла на нього за допомогою “масок”. В одній ситуації потрібно продемонструвати турботливість і ласку, в інших - суворість і рішучість. Користуватись “масками”, які визначають стиль поведінки, в кожному конкретному випадку потрібно адекватно, щиро, але надмірно не переграючи роль лагідної, податливої особи чи неприступного суворого охоронця порядку.

7. Передусім будьте Людиною. Життєвим девізом медичної сестри є:“Бути Людиною серед людей” (М. Пирогов). Людяність і людські стосунки є обов'язковими компонентами психологічного портрету медика. Перш за все потрібно, за будь-яких обставин, бути саме Людиною, відтак - медиком, а потім фахівцем (старшою, операційною, перев'язувальною, маніпуляційною, змінною, постовою медсестрою тощо).

Будь-яка спеціальність, а особливо медика, - це, насамперед, реалізація внутрішнього потягу та здібностей, що потенціюються набутими знаннями й уміннями та високою моральністю. Медик повинен служити хворим людям і медицині, а не дбати передусім про матеріальні вигоди, гонорари, хабарі. Мірилом людяності людини є її совість.

8. Будьте психологом, розумійте психологію хворого. Ставтесь до нього саме як до хворої людини, в якої психіка змінена недугою. Дотримання принципів медичної деонтології вимагає знань основ загальної та медичної психології. Необхідно чітко уявляти і розуміти, що психічний стан хворого змінений внаслідок переживання ним свого захворювання, яке є індивідуальним для кожного хворого. Наприклад, деяких недосвідчених медсестер може виводити із стану внутрішньої рівноваги те, що хворий вередує, вимагає підвищеної уваги, ласки, що його нерідко потрібно вмовляти, що він вночі боїться залишитись наодинці, демонструє свій егоїзм тощо.

Крім цього, хвороба астенізує нервову систему, що супроводжується тимчасовим функціональним псевдорегресом психіки з переважанням примітивних емоційно-поведінкових реакцій нижчого порядку. Необхідно це все глибоко усвідомити, сприймати як реальність і бути до цього морально готовим. Потрібно розуміти, що дані прояви згладжуються в міру одужання хворих, підтримувати віру хворого в успіх лікування, відволікати його увагу від примх і підбадьорювати. У випадках, коли ступінь проявів примх не відповідає дійсному стану недуги і хворий починає зловживати своїм становищем, необхідно його делікатно, але твердо і рішуче поставити на належне місце.

9. Любіть і поважайте всіх хворих, але ставтесь до них індивідуально. Професія медика передбачає безумовну любов і повагу до всіх хворих. Проте стан різних хворих є неоднаковим. Крім цього, різними є характери хворих і особливості внутрішньої картини їх недуги. Неоднакові прояви цих факторів вимагають індивідуального підходу до хворих. Наприклад, перш за все, потрібно приділити більше уваги важкохворим незалежно від особливостей їх характеру. Потім необхідно обслужити всіх інших хворих з відносно врівноваженою психікою.

Дотримуйтесь різних стилів поведінки, адекватних реальній обстановці, але завжди виконуйте загальні принципи медичної деонтології. Медична деонтологія не може давати рекомендації щодо поведінки на всі випадки медичної діяльності. Кожен конкретний випадок вимагає різного підходу, що досягається адекватною оцінкою ситуації, гнучкістю підходів, тактовністю, спостережливістю та інтуїцією. Проте у будь-якому випадку необхідно неухильно дотримуватись загальних принципів медичної деонтології і займатись своєю діяльністю в межах її основних засад. Людині, яка присвятила своє життя медицині, потрібно бути твердо переконаною, що лікують не тільки таблетки, ін'єкції і медичні процедури, а й медики із своїм стилем ставлення до хворих і своїх обов'язків за допомогою сучасних методів лікування. Дотримання основних засад медичної деонтології є морально-етичною базою успішної медичної діяльності. Сутність їх в основному полягає в трьох головних вимогах до медиків, а саме:

1. Мати загострену потребу володіти і керуватись у своїй діяльності комплексом якостей, які називають людяністю.

2. Бути патріотом медицини та її кращих традицій.

3. Бути висококваліфікованим професіоналом, який постійно підвищує рівень своєї майстерності.

Підтримуйте належний психологічний клімат у колективі. Робота медиків здебільшого має колективний характер. Кожен член колективу вкладає свою працю і душу в успіх загальної справи. Ось чому медична деонтологія і психологія приділяють велику увагу морально-психологічному клімату в колективі.

Взаємовідносини в колективі перебувають у прямій залежності від спілкування і психологічної сумісності окремих його членів. Цей фактор нерідко є вирішальним у міжособистісних стосунках. Ось чому питанню спілкування і психологічної сумісності необхідно приділяти належну увагу. Лише на здоровій психологічній основі в колективі існує сприятливий мікроклімат, при якому члени колективу працюють у спокійній і доброзичливій атмосфері, поважають один одного. Якщо медики будуть постійно нервувати на роботі, потрапляти під вплив різних негативних емоцій і стресів, ефективність лікувального процесу суттєво знизиться.

Використана література

1. Александер Ф. Психосоматическая медицина. - М.: Эксмо-Пресс, 2002.

2. Альманах психологических тестов. - М., 1995.

3. Атлас для експериментального дослідження в психічній діяльності людини. / Під ред. И. А. Полищука, А. Е. Видренко. - Київ, 1980.

4. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. - Ташкент, 1976.

5. Введение в психотерапию / Под ред. С. Блоха. - Амстердам-Киев.: Сфера, 1997.

6. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. - К.: Здоровя, 1994.

7. Вітенко І.С. Основи загальної та медичної психологіяї. - К.: Вища школа, 1994.

8. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. - Дніпропетровськ: АРТП-Прес, 2002.

9. Кречмер Э. Медицинская психология. - СПб, Союз, 1998.

10. Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Медицинская психология. - М.: Медицина, 1984.

11. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. - К.: МАУП, 2001.

12. Основи загальної психології. Навч. посібник / за ред. Максименко С.Д. - К., 1998.

Размещено на Allbest.ru