Лікування алкоголізму психотерапевтичними методами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Харківська медична академія післядипломної освіти

УДК 616 - 056. 83 - 08: 615. 851

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Лікування алкоголізму психотерапевтичними методами

14.01.17 - наркологія

Коршко Ірина Наумівна

Харків 2000

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Алкоголізм є однією з найсерйозніших проблем сучасності. На цей час, за даними ВОЗ, 120 млн. людей страждають на алкогольну залежність.

В Україні на 01.01.98 року на диспансерному обліку перебувало 771 220 хворих наркологічного профілю (152,3 люд. на 10 тис. населення), у тому числі 15 706 (3,1 люд. на 10 тис. населення) страждало на алкогольні психози (Волошин П. В., 1998). Протягом останніх 10 років відзначається тенденція до зростання захворюваності на наркологічну патологію.

Із вживанням алкоголю пов'язані 25-35% самогубств, 50-70% усіх вбивств, значна кількість нещасних випадків та актів насильства (Ф. Дж. Яничак та ін., 1999). Кожний сьомий випадок смерті в загальносоматичному стаціонарі, не пов'язаний з нещасними випадками, зумовлений наслідками систематичного вживання алкоголю. При цьому страждає населення найбільш працездатного віку: в віковій групі 30-39 років більше 2/3 усіх ненасильницьких смертельних випадків прямо або побічно зумовлені хронічною алкогольною інтоксикацією (Огурцов П. П. та ін., 1998).

Хворі, що страждають на алкогольну залежність, вчиняють найбільш агресивні правопорушення: вбивства і тяжкі тілесні ушкодження (Ігонін А. Л., Гавриленко А. Я., 1998).

Незважаючи на безліч медикаментозних (Бітенский В. С. та співавт., 1996; Синицький В. Н., 1996; Табачніков С. І., Кутько І. І., Медведєва Є. В., 1998;) та немедикаментозних варіантів лікування алкогольної залежності (Мінко О. І., 1995; Воробйова Т. М. та співавт., 1998; Сосін І. К., 1998) до цього часу немає достатньо ефективних засобів, що зумовлюють тривалу ремісію або повне видужання від цього захворювання.

Одним із базисних засобів лікування хворих на алкогольну залежність є психотерапія (Артемчук А. Ф., 1998). Психотерапевтичний вплив опосередковано впливає на стартові чинники до розвитку алкогольної залежності. Однак до цього часу не розроблені ефективні засоби вибору психотерапевтичної тактики.

Для підвищення терапевтичної ефективності засобів впливу на хворих алкогольною залежністю необхідно подальше вдосконалення підбору психотерапевтичних технік, що застосовуються на різних стадіях її перебігу.

Означена обставина зумовлює актуальність вибраної нами теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з республіканськими комплексними міжвідомчими програмами “Профілактика захворювань та формування здорового способу життя населення України на період до 2000 року”, а також в рамках комплексних вузівських НДР, в тому числі “Особливості діагностики, перебігу, профілактики та лікування екзогених захворювань у Донбаському регіоні” (1995-2000 р.р.).

Мета та задачі дослідження. Мета дослідження - нові засоби патогенетичної терапії на різних етапах перебігу алкогольної залежності з урахуванням особливостей патологічного потягу до алкоголю, а також біологічних, психологічних та соціальних чинників формування вказаної патології.

Для реалізації даної мети необхідно було вирішити такі задачі:

Удосконалити вибір психотерапевтичних тактик залежно від перебігу алкогольної залежності.

Уточнити роль патологічного ґрунту в ґенезі алкогольної залежності.

Розробити диференційовані психотерапевтичні тактики щодо кожного конкретного варіанту розладу особистості.

Уточнити динаміку перебігу алкогольної залежності залежно від розладу особистості пацієнта.

Виявити особливості патологічного потягу до алкоголю в осіб з різними варіантами розладів особистості.

Проаналізувати ефективність лікування хворих шляхом застосування диференційованої психотерапевтичної тактики порівняно з традиційними засобами лікування алкогольної залежності.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше описані особливості клініки та перебігу стрижневого синдрому алкогольної залежності - патологічного потягу до алкоголю (ППА), залежно від варіантів особистості, на підставі яких встановлена кореляція між особливостями засобів психотерапії та персональними особливостями хворого на алкогольну залежність. Вперше розроблені критерії індивідуалізації засобів психотерапії на різних стадіях алкогольної залежності. Вперше розроблений патогенетичний комплекс психотерапевтичного впливу, що враховує перебіг алкогольної залежності.

Практичне значення отриманих результатів. В результаті досліджень розроблені критерії призначення специфічної психотерапії. Обґрунтовані принципи індивідуальної патогенетичної психотерапії. Розроблені методи лікування алкогольної залежності на різних етапах її формування. Проведений аналіз результатів впровадження цих методів, показав їхню ефективність та можливість широкого застосування в наркологічній практиці.

Основні наукові положення дисертації запроваджені до навчального процесу кафедри психіатрії та наркології Луганського державного медичного університету.

Матеріали дисертації впроваджені в практику роботи Луганського обласного наркологічного диспансеру, Луганської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, наркологічних відділень у Луганській, Київській, Харківській та Донецькій областях.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним науковим дослідженням. Дисертантом самостійно проведене вивчення психічного, в тому числі, наркологічного, неврологічного та соматичного статусів, у 378 пацієнтів основної групи. Проведені експериментально-психологічні дослідження ціх хворих за допомогою метода багатопрофільного дослідження особистості, опитувача Шмишека, теста Люшера, метода Спілбергера - Ханіна, теста Равена. Проведене анкетування 2436 робітників з метою уточнення чинників формування алкогольної залежності. Засвоєні та впроваджені сучасні психотерапевтичні засоби, вивчена їхня ефективність на різних стадіях перебігу алкогольної залежності. Автором самостійно проведена статистична обробка отриманих в ході дисертаційного дослідження результатів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені на наукових конференціях: “Екологічні аспекти клінічної психіатрії” (Міжрегіональна конференція, м. Луганськ, 1994); “Психосоматичні розлади” (Спільна наукова конференція, м. Луганськ, 1995); “Питання екологічної психіатрії” (Науково-практична конференція, м. Луганськ, 1995); I Національний конгрес невропатологів, психіатрів та наркологів України (м. Харків, 1997); “Лікування психічних захворювань” (Науково - практична конференція, м. Луганськ, 1998); на науково-практичній конференції, присвяченій 5-річчю ЛДМУ (м. Луганськ, 1999); на засіданнях товариств невропатологів, психіатрів та наркологів (1994-1999).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 робіт у наукових журналах (з них 6 - самостійних).

Обсяг і структура роботи. Зміст дисертації викладений на 150 сторінках друкованого тексту, складається з вступу, огляду літератури, п'яти розділів власних досліджень, обговорення результатів та висновків.

Текст ілюстрований 9 таблицями, 22 малюнками, 16 клінічними спостереженнями, що відображають психотерапевтичну роботу з хворими.

Список літератури містить 339 джерел (211 російською та українською і 128 іноземними мовами).

Зміст роботи

алкоголізм психотерапія патогенетична терапія

Матеріали та методи дослідження. В ході дослідження спостерігались 378 осіб (основна група) чоловічої та жіночої статі віком від 19 до 44 років, що страждають на алкогольну залежність, тривалістю захворювання від 3 до 15 років, I - III стадії (F10.201, F10.202, F10.203).

Клінічний стан пацієнтів вивчали за допомогою клініко-психопатологічного та параклінічних методів дослідження. Клініко-психопатологічний метод включав детальне вивчення психічного, в тому числі наркологічного статусу, описову характеристику анамнестичних даних життя та захворювання, отриманих опитуванням хворого та його родичів.

Неврологічний та соматичний статуси досліджувалися загальноприйнятими в терапевтичній практиці об'єктивними методами. При дослідженні неврологічного статусу особлива увага приділялася параметрам, що характеризують вегетативну нервову систему. При необхідності проводилися також додаткові інструментальні та лабораторні дослідження (електроенцефалографія, реоенцефалографія, ультразвукове дослідження, електрокардіографія, функціональні та біохімічні проби печінки).

З метою виявлення характерологічних особливостей, внутрішньоособистісного конфлікту та особливостей перебігу захворювання пацієнти основної групи досліджувалися з допомогою методів патопсихологічної діагностики (використовувався набір експериментально-психологічних методик: МБДО, опитувач Шмишека, тест Люшера, метод Спілбергера - Ханіна, тест Равена.).

Динаміка ППА оцінювалася згідно глосарію Н.В.Чередниченко та В.Б. Альтшулера (1992).

В пацієнтів основної групи (378 осіб) спостерігались наступні варіанти особистісних розладів: нестійкі - 101 особа, афективні - 92 особи, епілептоїдні - 61 особа, істероїдні - 59 осіб, шизоїдні - 42 особи, ананкасти - 23 особи.

Варіанти розладів особистості наведені у відповідності з класифікацією, даною в керівництві по психіатрії під ред. А. В. Снежневського (1983).

При розробці методів лікування осіб, що страждають на алкогольну залежність, порівнювали терапевтичний ефект, досягнутий відібраними психотерапевтичними тактиками з урахуванням стадії та особистісних особливостей хворого з контрольною групою хворих, яку лікували традиційно. Контрольну групу (175 чол.) за віком, статтю та перебігом алкогольної залежності порівняли з основною.

Клініко-катамнестичне дослідження, що проводилося протягом 3 років, включало консультації пацієнтів та родичів, що мешкають разом із ними.

Для перевірки висновків, що витікають із клінічних спостережень, були застосовані засоби статистичної обробки: кореляційний та факторний аналіз. Крім того для обробки параметричних показників вживався метод Стьюдента, для непараметричних - метод Фішера.

Статистична обробка проводилася на комп'ютері НР Vectra 466 з використанням пакету комп'ютерних статистичних прикладних програм “Statgraphics”.

Результати дослідження та їх обговорення.

При анкетуванні 2436 робітників одного з великих підприємств міста Луганська виявилося, що 970,3% позитивно ставляться до помірного вживання алкоголю. Однак лише у 110,6% виявлені симптоми алкогольної залежності.

Було встановлено, що особи, які страждають на алкогольну залежність, почали зловживати алкогольними напоями у різні вікові періоди. Значна частина з них почала вживати спиртні напої до 20 років: в 15-17 років - 23%, 18-20 років - 32%. Особи, які почали зловживати алкоголем у порівняно пізньому віковому періоді (після 30 років), ще задовго до виникнення алкогольної залежності мали пристрасть до нікотину, кави, чаю.

Обстежені, у яких на час анкетування були виявлені ознаки алкогольної залежності, з раннього дитинства вирізнялися особливостями характеру, які ускладнювали контакти з іншими дітьми і навіть дорослими. Ці особливості характеру найбільш загострювались у препубертатному та пубертатному періодах. Звичайно це співпадало з періодом початку алкоголізації. Подальше їхнє життя (і родинне, і виробниче) складалося невдало. Цим невдачам в багатьох випадках сприяли такі риси, як підвищене прагнення до влади, відчуття своєї неспроможності, внутрішній дискомфорт, напруженість, жорстокість, песимізм, невміння домагатися поставленої мети. У 72.7% осіб з числа цього контингенту відзначалися психічні травми (розпад родини, невдала кар'єра, численні хвороби, скрутне матеріальне становище та ін.). Об'єктивний аналіз ситуації виявив, що у 52.9% до алкоголізації призводили не психічні травми, а, навпроти, алкоголізація викликала життєві безладдя. Примусити хворих відмовитися від алкоголізації не могли ні життєві безладдя, ні соматичні хвороби.

Факторний аналіз, проведений методом головних чинників, виділив ряд важливих чинників для виникнення алкогольної залежності. До них належать: соціальна дезадаптація, надмірна комунікабельність, почуття відгородженості від оточення, почуття недооцінки з боку оточуючих, незадоволення життям, непевність у майбутньому, почуття злості, ненависть, перинатальна патологія, екзогенно-органічний фон.

При проведенні кореляційного аналізу виявилася пряма кореляція між алкогольною залежністю та особистісною дисгармонією пацієнтів (r0,718), перинатальною патологією (r0,610).

У подальших дослідженнях спробували конкретизувати, як впливають різні варіанти розладу особистості на клінічну динаміку алкогольної залежності.

Під спостереженням знаходився 101 хворий, що страждає на алкогольну залежність з розладом особистості за нестійким типом. Всіх пацієнтів, що складають цю групу, характеризує відсутність вольових затримок. Особи, яки були обстежені, відрізнялися імпульсивністю. Вони виконували лише свої щохвилинні примхи, не дивлячись у майбутнє, не замислюючись над ситуацією.

З раннього віку пацієнти вирізнялися неслухняністю, не виконували вказівок дорослих, ігнорували будь-які узвичаєні правила поведінки. Відзначалася низька успішність в школі, зумовлена не низьким інтелектом, а ледарством та легковагою, підвищеним потягом до розваг.

Особи з розладами особистості за нестійким типом, почали вживати спиртне рано. Часто спиртні напої вживалися ними вже з 10-11 років.

Про відчуття, отримані за допомогою алкоголю, вони з задоволенням розповідали іншим підліткам. Неспроможні до систематичної розумової праці, байдужі до інтересів родини та школи, вони проводили весь час у компаніях з однолітками в постійних розвагах. Алкоголізація супроводжувалася асоціальними вчинками: крадіжками, бійками, сексуальними ексцесами. Хворі зловживали алкоголем, нехтуючи ситуацією. Алкоголь провокував у них браваду, викликав гострі відчуття, незвичайні враження, сприяв ще більшій легковажності. У даних осіб рано виник патологічний потяг до алкоголю. У 54 осіб (53.4%) ППА з'являється до 17 років, у 37 осіб (36.6%) - до 18 років, у 10 осіб (10%) - до 19 років. У 78 осіб (77.2%) потяг був компульсивного характеру. Швидко формувався наявний синдром відміни, особливо комплекс соматовегетативних розладів (гіпергідроз, коливання АТ, тахікардія, болі в області серця). У 73 хворих (72.2%) до 20 років відзначалися амнестичні форми сп'яніння. Зловживання алкоголем у 62 осіб (61.4%) відзначалося у формі постійного пияцтва з високою толерантністю.

В 92 хворих мали місце афективні (гіпертимні) розлади особистості.

У них відзначалися енергійність, діяльність, товариськість. Всі вони будували численні плани на майбутнє. При цьому тільки 34 чоловіка (36.9%) зуміли успішно ці плани реалізувати, інші не довели почате діло до кінця, захоплюючись іншими проектами. Однак на початкових етапах всі пацієнти з даними рисами характеру достатньо вдало пристосовувалися до життя.

Незважаючи на схильність до невгамовної діяльності, надмірностей, ризику, алкогольних ексцесів, 24 хворих (26.1%) досить довго займали високі адміністративні посади. Тривалий час успішно справлялися з роботою і інші особи, хоч у 83 хворих (90.2%) з них до 25 років сформувався синдром відміни із соматовегетативними (біль в області серця, тахікардія) та виразними афективними розладами, а до 35 років у 34 хворих (36.9%) відзначалися абортивні деліріі, у 7 (7.6%) - розгорнутий делірій. Ситуаційний контроль в даній групі пацієнтів був втрачений через 3 роки після регулярного зловживання алкоголем у 25 чоловік (27.2%), через 4 роки, ще у 15 чоловік (16.3%), через 5 років - у всіх останніх хворих - 52 чоловік (56, 5%).

Формування патологічного потягу до алкоголю відбувалося приблизно у ті самі строки. Поступово спиртне ставало основною метою спілкування. Ейфорія, що виникала раніше при вживанні спиртного, змінювалась гнівливістю, вибуховістю, збудливістю. Алкоголізація супроводжувалася бурхливими нападами немотивованої веселості, короткочасними афектами. У 90 чоловік (97.8%) ейфорія змінювалася депресією. Відзначалося вживання алкоголю у формі постійного пияцтва.

У 61 особи, що страждають на алкогольну залежність, розлади особистості відзначалися за епілептоіїдним типом. У цих хворих спостерігалася виражена емоційна нестійкість та відсутність контролю імпульсивності. Хворі в різні вікові періоди пристрастилися до вживання алкоголю. Однак дуже швидко потрапили в залежність від нього. Алкоголь викликав у пацієнтів приємні відчуття, пом'якшував похмурість настрою. Хворі віддавали перевагу міцним алкогольним напоям. Кількість уживаного спиртного збільшувалась. Хворі домагалися сп'яніння, що приголомшує, і ставали ініціатором та індуктором випивки.

У 30 чоловік (49.2%) вже через рік майже щоденного вживання спиртних напоїв був втрачений ситуаційний контроль, у 16 чоловік (26.2%) - через 2 роки, у 14 чоловік (22.9%) - через 3 роки. Судячи з анамнезу, в ці самі строки відзначалося формування патологічного потягу до алкоголю.

Стан сп'яніння супроводжувався приголомшенням, дисфоріями, агресивністю, амнезіями. Однак і в випадках утримання від алкоголю виникали психічний дискомфорт, похмурість. Відзначався буркотливий тон хворих. Їх безпричинно похмурий настрій змінювався лише під впливом алкоголю. Кількісний контроль знижувався. Толерантність зростала. Втрачався блювотний рефлекс. Виникав синдром відміни із вираженим вегетативним (тахікардія, пітливість, підвищення артеріального тиску, головний біль) та афективним (психічний дискомфорт, дисфорії) компонентами. У 24 хворих (39.3%) виникали короткочасні ілюзії, у 11 (18%) - епізодичні галюцинації. Через 4-5 років 31 чоловік (50.8%) перенесли делірій, у 27 (44.3%) - виникали судорожні припадки, 13 чоловік (21.3%) вчинили суіцидальні спроби.

59 хворих на алкогольну залежність страждали розладом особи за істероїдним типом.

Означені особи з раннього дитинства прагнули бути в центрі уваги. 14 чоловік (23.7%) з них чудово співали, 16 чоловік (27.1%) - декламували, 7 чоловік (11.9%) танцювали. Діти залюбки брали участь у самодіяльності, займалися громадською роботою, 29 чоловік (49.2%) добре навчалися. Вони призвичаїлися до того, що всі їх розхвалюють, дивуються ними. Будучи дорослими, пацієнти не змогли змиритися з життєвими невдачами. Їм здавалося, що оточуючі приділяють їм недостатньо уваги, байдужі, несправедливі до них. Вони хотіли бути скрізь призерами, хотіли, щоб усі ними захоплювались, заздрили. Особи цієї групи відрізнялися товариськістю, контактністю. Вони не переносили самотність. Алкогольні напої вперше спробували у 13-15 років, наслідуючи дорослих. У подальші 2-3 роки вони в компаніях продовжували вживати алкоголь, здебільшого шампанське або ж закордонні вина з гарними етикетками. Ці особи звичайно швидко п'яніли. У нетверезому стані їх поведінка була ще більш емоційною, вони вимагали прихильництва, захоплення. Їхні ранні шлюби складалися невдало. В родині стосунки були напружені, з частими конфліктами. Окрім сім'ї у багатьох з них були позашлюбні зв'язки. Такий “бурхливий” спосіб життя посилював родинні проблеми. Бешкетування з подружжям закінчувалися алкоголізацією. Поступово напої ставали міцнішими, а їх вживання - більш частими. До 23-27 років у пацієнтів виникав патологічний потяг до алкогольних напоїв. Втратився ситуаційний контроль. З'явилися алкогольні амнезії. Під час алкогольних ексцесів часто відзначалися спалахи емоцій, що виявлялися у вигляді бурхливих голосінь, стогонів, скарг на непорозуміння оточуючих, самотність та інш. 37 хворих (62.7%) з 59 вчиняли демонстраційно-шантажні суіцидальні спроби.

У 42 пацієнтів спостерігалися розлади особистості за шизоїдним типом.

З молодшого шкільного віку ці діти були приречені на самотність. Малорухомі, незграбні, вони уникали звичайних для перевесників колективних ігор. Їм подобалось читати, грати в шахи.

Вперше вони спробували алкоголь достатньо пізно: 16 чоловік (38.2%) у 15 років, 13 чоловік (30.9%) - у 16 років, 13 чоловік (30.9%) - у 17 років. 10 чоловік (23.8%) спробували вино з цікавості, 32 (76.2%) - з примусу однолітків. 29 пацієнтам (69.1%) смак вина не сподобався, на 13 чоловік (30.9%) справив позитивне враження. У подальшому усі пацієнти інколи вживали алкоголь в святкові дні.

І в підлітковому, і в юнацькому періодах хворі, продовжували зазнавати дискомфорт у взаємовідносинах з оточуючими. Себе вони вважали непорозумілими, недооціненими, що стоять над натовпом. Знайомих недолюблювали, а часом і заздрили їм. Життя інших людей здавалося їм райдужним, без труднощів. Їхнє власне життя є прикладом ланцюга прикростей, несправедливо спіткавших їх долю. Не довіряючи нікому, вони побоювались глузування, не мали можливості ні з ким поділитися своїми потаємними думками. Їхній настрій більшою частиною був приголомшений. І кожний з них у віці від 20 до 25 років помітив, що алкоголь не тільки полегшує контакти з іншими людьми, але й знімає внутрішню напругу, зменшує депресію. Пацієнти, як правило, манірні та мало емоційні, під впливом алкоголю перетворювались. Звичайно скупі не тільки на вираження почуттів, але й скупі на розмови, в нетверезому стані вони ставали балакучими, дотепними, чарівними.

Під впливом цих обставин хворі все частіше вживали алкоголь. 12 чоловік (28.6%) віддавали перевагу пияцтву на самоті, 25 пацієнтів (59.5%) з однаковим задоволенням вживали алкоголь на самоті та в компанії, 5 чоловік (11.9%) тільки у компанії. Дози спиртного швидко зростали. Через 3 роки у 19 чоловік (45.2%), через 4 роки - у 13 чоловік (30.9%), через 5 років - у 10 чоловік (23.8%) був втрачений ситуаційний контроль. В ці ж терміни сформувався патологічний потяг до алкоголю. При цьому чітко виступав його афективний компонент у вигляді депресії. У 23 чоловік (54.8%) відзначалися суіцидальні висловлювання, подумки. У 9 чоловік (21.4%) суіцидальні спроби. В синдромі відміни над усе переважало занепокоєння.

У 23 пацієнтів, що страждають на алкогольну залежність, були виявлені розлади особистості за психастенічним (ананкастним) типом.

Всі хворі цієї групи вживали спиртне щодня, поза компанією, як правило, перед їжею. Перше знайомство з алкоголем у них відбулося після 20 років, регулярне вживання спиртного почалося після 30 років. Десь біля 38-43 років у них виник патологічний потяг до алкоголю, був втрачений ситуаційний контроль, почалися запої. Жодні прохання рідних, загрози начальства не змогли відвадити їх від алкоголю. Під впливом спиртного вони ставали хвалькуватими, настирливими, упертими, відзначалася надзвичайна переоцінка своєї особистості. Толерантність до алкоголю була низькою. Алкогольних психозів, епілептиформних нападів у спостережуваних хворих не відзначалося. У ППА був виразний ідеаторний компонент у вигляді причепливих думок про алкоголь. Синдром відміни виявлявся у вигляді вираженого вегетативного та афективного (переважно тривожного) компонентів.

Те, що у пацієнтів, які страждають на алкогольну залежність, є не просто індивідуальні особливості, а виражені розлади особистості, окрім клінічних спостережень, підтверджувалося експериментально - психологічними дослідженнями.

Дані досліджень, які проводились за допомогою МБДО та опитувачем Шмішека, показали, що у обстежених хворих на алкогольну залежність (основної групи) відзначався грунт, що виявляється в своєрідності особистості. Це значною мірою відповідає рисам, виявленим при клінічному спостереженні.

Тест Люшера сприяв поглибленому аналізу емоційного стану хворих та виявив окремі підсвідомі мотиви, що призводили до алкоголізації. Це психологічне дослідження дало змогу правильно вибрати тактику для проведення психотерапевтичних процедур.

При дослідженні методом Спілбергера-Ханіна виявлений високий рівень особистого занепокоєння у 74.9%, що зумовлює наявність внутрішньоособистісних конфліктів, емоційних та невротичних зривів.

Метод Равена використали для уточнення можливостей пацієнтів сприймати інструкції при проведенні психотерапевтичних технік, зокрема при гештальттерапії.

53 хворим основної групи з першою стадією алкогольної залежності був проведений курс гештальттерапії.

Гештальттерапія здійснювалась по таким основним етапам: розширення усвідомлення; інтеграція протилежностей; підсилення уваги до почуттів; робота з мріями (фантазією); прийняття відповідальності на себе; подолання опору.

Пацієнти лікувалися протягом трьох місяців. Перші два тижні сеанси гештальттерапії проводилися щодня, в подальшому - щотижня, протягом трьох тижнів, робили перерву на місяць, після чого проводили курс закріплювання з щоденними сеансами протягом тижня. Обов'язковою умовою, з якою знайомили пацієнта до початку терапії, було повне утримання від вживання алкоголю протягом всіх трьох місяців лікування. У протилежному випадку пацієнт за порушення режиму виключався з лікувальної групи. Другою умовою була наявність бажання хворого позбавитися своєї недуги.

Оцінка ефективності лікування проводилася по декільком параметрам: враховувалася динаміка синдрому патологічного потягу до алкоголю, тривалість ремісій, а при наявності рецидивів досліджувалися їх тривалість та вираженість.

Результати дослідження показали, що більшість пацієнтів до лікування мали виразними всі компоненти ППА.

ППА досліджували в процесі психотерапевтичного лікування чотири рази.

Вже протягом перших двох тижнів у 83% хворих основної групи нормалізувався настрій. При цьому швидкі позитивні зрушення (протягом 5-6 днів) відбулися у хворих, в клінічній картині яких переважала емоційна лабільність. В той самий час у контрольній групі нормалізація афективного компоненту в аналогічний термін відзначалась лише у 38% пацієнтів. Різниця між ефективністю лікування основної та контрольної групи статистично вірогідна (р<0, 01).

До кінця третього тижня у 86.8% чоловік основної групи відбулась нормалізація ідеаторного компоненту патологічного потягу до алкоголю. В контрольній групі позитивна динаміка ідеаторного компоненту ППА мала місце лише в 12% випадків. Різниця між основною та контрольною групою статистично вірогідна (р<0, 01).

У 66% чоловік основної групи поведінковий компонент також нормалізувався до кінця третього тижня. У хворих значно зменшилася конфліктність, ворожість, незадоволення лікарняним режимом. Інколи виявлялося прагнення до пияцтва, настирливість, ухилення від лікування.

У хворих контрольної групи нормалізація поведінкових актів за цей термін відбулася тільки в 14% випадків. Різниця між основною та контрольною групою статистично вірогідна (р<0, 01).

У 81.0% хворих основної групи впродовж першого місяця лікування поліпшилися вегетативні показники.

У хворих контрольної групи за цей самий термін вегетативні показники нормалізувались лише в 22% випадків. Різниця між основною та контрольною групою статистично вірогідна (р<0, 01).

При порівнянні проявів компонентів ППА до початку лікування, в процесі та після закінчення лікування була очевидна динаміка згасання та стійкість зниження ППА у хворих основної групи. Різниця ППА до початку психотерапевтичного лікування та після його закінчення статистично вірогідна (р<0, 01).

Навіть у випадку виникнення рецидиву, в основній групі він проходив м'якше, ніж у контрольній. При використанні оціночного глосарію ППА Чередниченко-Альтшулера максимальна кількість балів, що характеризує виразність симптоматики, в основній групі під час рецидиву набрали лише 9.4% осіб, у той час як у контрольній групі - 48% осіб. Різниця статистично вірогідна (р<0, 001).

При проведенні психотерапії відзначалася залежність динаміки згасання компонентів ППА від індивідуальних особливостей пацієнтів.

Стійка позитивна динаміка згасання компонентів ППА при проведенні гештальттерапії простежувалась у пацієнтів із шизоїдними та психастенічними рисами, а також у осіб з інтелектом середнього та вище середнього рівня. У пацієнтів з нестійкими рисами характеру компоненти ППА тривалий час залишалися вираженими і менш підлягали згасанню.

Катамнез показав, що у 3 чоловік (5,63,2%) основної групи відзначалась ремісія до 6 місяців, у 18 чоловік (346,5%) - понад 6 місяців, у 30 хворих (56,66,8%) - понад року, у 2 чоловік (3,82,6%) - відзначалися ранні рецидиви.

У хворих контрольної групи ремісія до 6 місяців відзначалась у 15 чоловік (306,5%), понад 6 місяців - у 14 чоловік (286,3%), понад року - у 12 чоловік (246,0%), відзначалися ранні рецидиви у 9 хворих (185,4%). Ефективність лікування в основній групі була вірогідно вища, ніж в контрольній (р<0, 001).

Пацієнтам основної групи із II стадією алкогольної залежності (297 чоловік) проводилася опосередкована емоційно-стресова терапія в вигляді “кодування”, імплантації “Еспераль”- плацебо, введення медикаментозного плацебо-комплексу типу “Торпедо”.

При “кодуванні” використовувався апарат транскраніальної електростимуляції “ЛЕНАР”. На відміну від розповсюдженого варіанту “кодування”, при якому зустріч з психотерапевтом одноразова, проводилося декілька сеансів залежно від важкості стану пацієнта.

Засіб “Эспераль”- плацебо застосувався таким чином. Хворого інструктували про жахливі наслідки вживання спиртного. Після цього робили розріз в підлопатковій ділянці та вживляли в нього кетгут. Після цього вводили внутрішньом'язово пірогенал, та пояснували, що підвищення температури - наслідок взаємодії препарату “Еспераль” із продуктами метаболізму алкоголю.

Застосування комплексу “Торпедо” полягало в уведенні внутрішньовенно хлористого кальцію, нікотинової кислоти, літоніту (послідовно, з інтервалом в декілька днів). Ін'єкції супроводжувались імперативним навіюванням. Призначення виконувалися в такій послідовності, щоб вегетативні реакції зростали.

В зв'язку з тим, що за медичною допомогою частіше звертаються пацієнти зі II стадією алкогольної залежності, була приділена особлива увага вивченню ефективності лікування саме на цій стадії.

Досліджувалася ефективність лікування хворих II стадії в декілька етапів. На першому етапі відбиралися 90 чоловік. Залежно від способу лікування вони поділялися на відповідні підгрупи.

Результати лікування були неоднорідними. Виявилося, що проведення будь-якого варіанту опосередкованої емоційно-стресової терапії у деяких осіб викликає стійку ремісію, у інших осіб виявляється неефективним.

З метою виявлення чинників, що впливають на різницю ефективності лікування був проведений факторний аналіз.

Були проаналізовані наступні чинники: перинатальна патологія (чинник 1), матеріально-побутові умови (чинник 2), родинні безладдя (чинник 3), виробничі конфлікти (чинник 4), екзогенно-органічний фон (чинник 5), соматична обтяженість (чинник 6), раннє знайомство з алкогольними напоями (чинник 7),наскільки часто вживався алкоголь внаслідок незалежних від пацієнта причин (чинник 8), ендокринна патологія (чинник 9), надмірна товариськість (чинник 10), відгородженість (чинник 11), соромливість (чинник 12), непевність у собі (чинник 13), злостивість (чинник 14), депресії (чинник 15), бентежність (чинник 16), непевність у майбутньому (чинник 17), відсутність друзів (чинник 18), неконтактність (чинник 19), почуття недооцінки оточуючими (чинник 20), страх смерті (чинник 21), незадоволення життям (чинник 22), соціальна неадекватність (чинник 23), важке дитинство (чинник 24), конфлікти в дитинстві з матір'ю (чинник 25), конфлікти в дитинстві з батьком (чинник 26), сексуальні проблеми (чинник 27), прагнення звернути на себе увагу (чинник 28), ненависть (чинник 29), тривалість алкоголізації (чинник 30).

Факторний аналіз, проведений методом головних чинників, виділив індивідуальні особливості пацієнтів як найбільш значні покази для застосування диференційованої психотерапії. При проведенні кореляційного аналізу виявилася кореляція між нестійкими розладами та ефективністю лікування за допомогою “кодування” (r0,621); гіпертимними та “кодуванням” (r0,579); психастенічними та “кодуванням” (r0,524); шизоїдними та “кодуванням” (r0,481). Епілептоїдні розлади корелювали з імплантацією “Еспераль”- плацебо (r0,601), істероідні - з “Торпедо” (r0,614).

На наступному етапі дослідження була проведена перевірка отриманих результатів та зроблений аналіз ефективності варіантів опосередкованої емоційно-стресової терапії у осіб із різними особистісними розладами.

Для цього 207 хворих розподілили на групи. Вони складалися з урахуванням розладів особистості: нестійкі (39 осіб), афективні (39 осіб), епілептоїдні (39 осіб), істероїдні (39 осіб), шізоїдні (39 осіб), психастенічні (12 осіб). При призначенні варіантів опосередкованої емоційно-стресової терапії кожну групу розподіляли на три підгрупи (по 13 осіб).

При лікуванні пацієнтів із розладом особистості за нестійким типом засобом “кодування”, спостерігали ремісію понад 1 рік у 8 осіб (61.5%); при лікуванні засобом “Еспераль” - плацебо 7 осіб (53.8%) категорично відмовилися від даного виду лікування, у 3 осіб (23.1%) відзначалася ремісія понад один рік; при застосуванні комплексу “Торпедо” ремісія понад 1 рік не спостерігалася в жодного пацієнта.

При призначенні гіпертимним особам ”Еспераль”- плацебо ремісія понад року відзначалася в 23.1% випадків, у інших осіб з цим варіантом характеру вже через декілька місяців виникав рецидив. Найчастіше він був зв'язаний з вираженою екстравертованістю пацієнтів. Застосування медикаментозного комплексу “Торпедо” сприяло виникненню ремісії понад року лише в 7.7% випадків. Застосування засобу “кодування” сприяло ремісії понад року в 69.2% випадків.

При лікуванні емоційно-стресовими методами осіб з епілептоїдними рисами характеру виявилося, що “Еспераль”- плацебо викликає ремісію понад рік в 76.9% випадків, комплекс “Торпедо” - в 15.4% випадків, “кодування” - в 23.1% випадків.

В істероїдних хворих комплекс “Торпедо” сприяв ремісії понад рік в 63.2% випадків, “кодування” - в 25% випадків, від застосування “Еспераль”- плацебо пацієнти категорично відмовилися, побоюючись наслідків.

У шизоїдних осіб при застосуванні “Еспераль”- плацебо ремісія понад рік відзначалася лише в 15.4% випадків. У 37.3% застосування “Еспераль”- плацебо сприяло провокації афективних порушень у вигляді дистимії або дисфорії, іпохондричності, обсесивно-фобічних виявів, безсоння та ін. Призначення комплексу “Торпедо” призводило до ремісії понад рік лише в 7.7% випадків, в той час як “кодування” сприяло ремісії понад рік в 53.8% випадків і при цьому не викликало побічних ускладнень з боку психічного, соматичного та неврологічного статусів.

Психастеніки також відмовлялися від застосування “Еспераль”- плацебо та медикаментозного “Торпедо”- комплексу. На застосування “кодування” згодні були всі досліджувані пацієнти. Ремісія понад рік відзначалася в 50% випадків.

Таким чином, при проведенні варіантів опосередкованої емоційно-стресової терапії в основній групі хворих на алкогольну залежність II стадії (207 осіб) були отримані такі результати: ремісія до 6 місяців відзначалась у 54 осіб (26,13,1%), понад 6 місяців - у 49 осіб (23,73,0%), понад рік - у 72 осіб (34,83,3%), у 11 осіб (5,32,2%) відзначалися ранні рецидиви. 21 особа (10,12,8%) взагалі відмовилася від проведення емоційно-стресової терапії.

Результати дослідження порівнювали з контрольною групою (100 осіб) хворих на алкогольну залежність II стадії, яких лікували традиційно: ремісія до 6 місяців спостерігалась у 20 осіб (204,0%), понад 6 місяців - у 32 осіб (324,7%), понад рік - у 21 особи (214,1%), у 27 осіб (274,4%) відзначалися ранні рецидиви. Ефективність лікування в основній групі була вірогідно вища, ніж в контрольній (р<0, 001).

Хворих основної групи, що страждають III стадією алкогольної залежності (28 осіб) лікували за допомогою психотерапевтичного засобу “нейролінгвістичне програмування”. Для зміни фону настрою, зняття у хворих компульсивного потягу до алкоголю використовувалися психотерапевтичні техніки, якими мобілізували у пацієнтів природжене прагнення людини від “неприємного” до “приємного”, від “незадоволення” до “задоволення”.

Лікування проводили протягом трьох місяців.

Внаслідок проведеного лікування у хворих відзначалася ремісія до 6 місяців у 9осіб (32,18,8%), понад 6 місяців - у 7 осіб (25,08,1%), понад рік - у 6 осіб (21,47,7%), у 6 осіб (21,47,7%) відзначалися ранні рецидиви.

Результати лікування в контрольній групі були такі: ремісія до 6 місяців - у 8 осіб (329,3%), ремісія понад 6 місяців - у 5 осіб (20,08,0%), ремісія понад рік - у 2 осіб (8,05,4%), у 10 осіб (409,7%) відзначалися ранні рецидиви.

Ефективність лікування в основній групі була вірогідно вища, ніж в контрольній (р<0, 001).

Висновки

Лікування алкогольної залежності психотерапевтичними методами слід проводити диференційовано, враховуючи перебіг, виразність патологічного потягу до алкоголю, а також преморбідні розлади особистості.

При лікуванні I стадії алкогольної залежності віддають перевагу гештальттерапії. Лікування II стадії алкогольної залежності необхідно проводити переважно емоційно-стресовими засобами. При терапії III стадії засобом вибору є нейролінгвістичне програмування.

Для лікування алкогольної залежності у нестійких, гіпертимних, шизоїдних та психастенічних осіб показане “кодування” (відповідно r0,621; r0,579; r0,481; r0,524). У епілептоїдів ефективно “Еспераль”- плацебо (r0,601), у істероідів - медикаментозний комплекс “Торпедо” (r0,614).

Раціональний вибір психотерапевтичної тактики при алкогольній залежності дозволяє підвищити ефективність лікування I стадії 56,66,8%, II стадії - 34,83,3%, III стадії - 21,47,7%.

Грунтом для виникнення алкогольної залежності є наявність характерологічних девіацій (r0,718) або органічного фону (r0,610).

Тип розладів особистості впливає на особливості перебігу алкогольної залежності. У осіб із розладом особистості за нестійким типом алкоголізація починалася на 2.50,5 років раніше, ніж у пацієнтів з іншими варіантами рис характеру. Особи з афективними розладами, незважаючи на ранній початок алкоголізації, тривалий час зберігаються соціально адаптованими. У епілептоїдних осіб спостерігається злоякісний перебіг алкогольної залежності з виникненням запійной форми захворювання. Для істероїдних осіб характерний дуже ранній початок та стислі терміни розвитку алкогольної залежності. У шизоїдних осіб відзначався найпізніший початок вживання спиртних напоїв та швидке формування алкогольної залежності. У психастеніків - пізній початок алкоголізації та повільне формування алкогольної залежності.

В ППА у осіб з нестійкими рисами характеру превалюють виражені соматовегетативні розлади. У афективних осіб переважає ейфорія. Для епілептоідних характерна дисфорія. Для істероїдних осіб найбільш характерний поведінковий компонент з ексцентричною, демонстративною поведінкою та демонстративно-суїцидальними спробами. У шизоїдних осіб відзначається депресія з високим суїцидальним радикалом. У психастеників виражений ідеаторний компонент у вигляді нав'язливих думок.

Перелік праць, опублікованих за темою дисертації

1. Коноводова И.Н. Особенности клинической динамики алкоголизма у лиц с различными вариантами характера // Український вісник психоневрології. - Харків, 1997. - Том 5, вип. 3(15).- С. 228-231.

2. Коноводова И.Н. Значение учета личностных особенностей при лечении алкоголизма // Лікарська справа.- Київ, “Здоров'я”, 1998. - №1. - С. 152-155.

3. Коршко И.Н. Применение эмоционально-стрессовой терапии в лечении алкоголизма // Український вісник психоневрології. - Харків, 1998. - Том 6, вип.2 (17).- С. 13-14.

4. Коршко И.Н. Дифференцированные подходы к лечению алкоголизма // Архів психіатрії. - Київ, 1998. - №2 (17). - С.189 - 191.

5. Казакова С.Е., Коршко И.Н., Горбань А.Е. Применение гештальттерапии в лечении алкоголизма // Експериментальна і клінічна медицина. - Харків, 1999. - Том 2, №1. - С. 141-143.

6. Коршко И.Н. Анализ эффективности психотерапевтического лечения больных алкоголизмом // Український медичний альманах.- Луганськ, 1999. - Том 2, №3. - С. 72 -74.

7. Коноводова И.Н. Течение алкоголизма у неустойчивых и гипертимных лиц // Збірник наукових статей вчених Луганського державного медичного університету. “Медико-біологичні проблеми промислового регіону”.- Луганськ, 1997. - В.1. - С. 126-129.

Анотація

Коршко І.Н. Лікування алкоголізму психотерапевтичними методами. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.17 - наркологія, Харківська медична академія післядипломної освіти, Харків, 2000.

Дисертація присвячена новим методам патогенетичної терапії на різних етапах перебігу алкогольної залежності.

Виявлено, що для лікування I стадії алкогольної залежності більш ефективна гештальттерапія. Лікування II стадії алкогольної залежності необхідно проводити переважно емоційно-стресовими методами. При терапії III стадії методом вибору є нейролінгвістичне програмування.

Для лікування алкогольної залежності в нестійких, гіпертимних, шизоїдних, психастенічних осіб показано “кодування”. Для епілептоїдів ефективно “Еспераль” - плацебо, для істероїдів - медикаментозний комплекс “Торпедо”.

Ключові слова: алкогольна залежність, стадії, розлад особистості, гештальттерапія, емоційно-стресова терапія, нейролінгвістичне програмування.

Аннотация

Коршко И.Н. Лечение алкоголизма психотерапевтическими методами.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.17 - наркология, Харьковская медицинская академия последипломного образования, Харьков, 2000.

Диссертация посвящена разработке патогенетического комплекса психотерапевтических воздействий, учитывающих стадии алкогольной зависимости.

Изучена преморбидная почва, наличие которой способствует формированию алкогольной зависимости. С помощью корреляционного анализа доказано, что такой почвой являются расстройства личности.

Прослежена эффективность лечения у 378 лиц, страдающих алкогольной зависимостью I, II и III стадии.

При оценке эффективности учитывалась динамика синдрома патологического влечения к алкоголю, длительность ремиссий, при наличии рецидивов исследовались их длительность и выраженность

Разработаны критерии индивидуализации методов психотерапии на разных стадиях алкоголизма.

Путем факторного анализа показана зависимость эффективности лечения от варианта преморбидных личностных расстройств. Доказано, что расстройства личности в свою очередь оказывают влияние на особенности течения алкоголизма.

У лиц с расстройством личности по неустойчивому типу алкоголизация начиналась на 2,50,5 лет ранее, чем у пациентов с другими вариантами черт характера. У аффективных лиц, несмотря на ранее начало алкоголизации, длительно сохраняется социальная адаптация. У эпилептоидов наблюдается злокачественное течение алкогольной зависимости с возникновением запойной формы заболевания. Для истероидов характерно раннее начало и сжатые сроки развития алкогольной зависимости. У шизоидов отмечалось позднее начало употребления спиртных напитков и быстрое формирование алкогольной зависимости. У психастеников - позднее начало алкоголизации и медленное формирование алкогольной зависимости.

В ПВА у лиц с неустойчивыми чертами характера превалируют выраженные соматовегетативные расстройства. У аффективных преобладает эйфория. Для эпилептоидов характерна дисфория. Для истероидов наиболее характерен поведенческий компонент с эксцентричным, демонстративным поведением и демонстративно-суицидальными попытками. У шизоидов отмечается депрессия с высоким суицидальным радикалом. У психастеников выражен идеаторный компонент в виде навязчивых мыслей.

Результаты проведенных исследований показали, что для лечения I стадии алкогольной зависимости предпочтительна гештальттерапия. Лечение II стадии алкогольной зависимости необходимо проводить преимущественно эмоционально-стрессовыми методами. При терапии III стадии методом выбора является нейролингвистическое программирование.

Для лечения алкоголизма у неустойчивых, гипертимных, шизоидных и психастенических лиц показано “кодирование”. У эпилептоидов эффективно “Эспераль”-плацебо, у истероидов - медикаментозный комплекс “Торпедо”.

Рациональный выбор психотерапевтической тактики при алкогольной зависимости позволяет повысить эффективность лечения I стадии алкогольной зависимости 56,6 6,8%, II стадии - 34,83,3%, III стадии - 21,47,7%.

Ключевые слова: алкогольная зависимость, стадии, расстройства личности, гештальттерапия, эмоционально-стрессовая терапия, нейролингвистическое программирование.

Summary

Korshko I.N. Treatment of alcoholism by psychotherapeutic methods. A thesis on competition of a scientific degree of the candidate of medical sciences of a speciality narcology 14.01.17, The Kharkov Medical Academy of Postgraduate Education, Kharkov, 2000.

The work gives attention to new methods of pathogenetic therapy on different stages of alcoholism treatment.

It is found that gestalttherapy is more preferable for treatment of 1^st stage alcoholism.

You have to try treatment of 2^nd stage alcoholism by emotive-methods primarily stressful.

The method chosen for treatment of 3^d stage alcoholism is a neurolinguistical programming.

It is recommended, “encoding” for treatment of hyperthymic, schizoid, and psychosthenic persons.

It is proved effectiency of “Esperal”-placebo for treatment of epileptoid persons and “Torpedo”-complex for treatment of hysteroid persons.

Key words: alcoholism, stages, disorder of personality, gestltherapy, emotionally-stress therapy, neurolinguistic programming.

Размещено на Allbest.ru

...