Порушення в фагоцитарній ланці імунітету у дітей, хворих на пієлонефрит, та принципи їх корекції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 616.61-002.3-053.2:612.017]:615.27

Порушення в фагоцитарній ланці імунітету у дітей, хворих на пієлонефрит, та принципи їх корекції

14.01.10- педіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Яловчук Андрій Вікторович

Харків 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському державному медичному університеті, МОЗ України.

Провідна установа - Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України, відділення диференційної діагностики, профілактики і терапії захворювань внутрішніх органів у дітей, м.Київ.

Захист дисертації відбудеться " 9 " березня 2000 р. о 12-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.04 при Харківському державному медичному університеті (61022, м.Харків, пр.Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського державного медичного університету (61022, м.Харків, пр.Леніна, 4).

Автореферат розісланий " 7 " лютого 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доцент Л.І. Овчаренко

Анотації

Яловчук А.В. Порушення в фагоцитарній ланці імунітету у дітей, хворих на пієлонефрит, та принципи їх корекції.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.10.- педіатрія.- Харківський державний медичний університет, Харків, 2000.

Дисертацію присвячено питанням удосконаленню методів лікування дітей, хворих на пієлонефрит, з урахуванням клініко-імунологічних механізмів розвитку захворювання. В дисертації було відзначено, що тривалий та несприятливий перебіг пієлонефриту у дітей зумовлює порушення в корпоративних зв'язках клітин, які беруть участь в запальних реакціях. Виявлені особливості у функціональній активності нейтрофілів у крові і сечі хворих дітей. Відмічена придатність біологічного закону "похідного рівня" до оцінки функціонального стану нейтрофілів у крові та сечі у дітей, хворих на пієлонефрит, що можливо використовувати для призначення адекватної патогенетичної терапії хворим. Запропонований та апробований спосіб лікування дітей, хворих на пієлонефрит, який включає одночасне застосування антибактеріальних засобів і нестероїдного протизапального препарату, при контролі лабораторними тестами (тест з нітроблакитним тетразолієм), що характеризують фагоцитарну активність гранулоцитів в сечі.

Ключові слова: пієлонефрит у дітей, нейтрофіли в крові та сечі, тест з нітроблакитним тетразолієм.

Яловчук А.В. Нарушения в фагоцитарном звене иммунитета у детей, больных пиелонефритом, и принципы их коррекции.-Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.10.-педиатрия.-Харьковский государственный медицинский университет, г. Харьков, 2000.

Диссертация посвящена вопросам совершенствования методов лечения детей, больных пиелонефритом, с учетом клинико-иммунологических механизмов развития заболевания. В диссертации было отмечено, что длительное и неблагоприятное течение пиелонефрита у детей обуславливает нарушения в корпоративных связях клеток, которые принимают участие в воспалительных реакциях. Показано, что необходимо одновременное изучение фагоцитарной активности полинуклеарных фагоцитарных клеток в крови и в моче у детей, больных пиелонефритом. Последнее позволяет более объективно определить степень активности воспалительного процесса в мочевыделительной системе.

Апробированы простые и доступные методы исследования функционального состояния мононуклеарных и полинуклеарных фагоцитарных клеток, что способствует более объективной оценке степени активности воспалительных реакций при пиелонефрите у детей и назначению своевременной, индивидуально подобранной терапии с включением противовоспалительных и иммунокоррегирующих препаратов, контролируя применение последних лабораторными методами.

У детей всех обследованных групп была отмечена следующая закономерность: коэффициенты индукции находились в обратной зависимости от показателей спонтанного теста с нитросиним тетразолием (НСТ-теста): чем выше было содержание активных нейтрофилов в спонтанном НСТ-тесте, тем ниже результаты индуцированного НСТ-теста (при этом, на все применяемые иммуностимуляторы), тем сильнее значения коэффициентов индукции приближались к 1 и ниже. При снижении показателей спонтанного НСТ-теста отмечалась обратная закономерность.

Тем самым была продемонстрирована пригодность биологического закона "исходного уровня" к оценке активности нейтрофилов, что возможно использовать при назначении адекватной патогенетической терапии больным.

При проведении корреляционных исследований у детей с острым пиелонефритом были получены отрицательные корреляционные связи средней силы между показателями миграции мононуклеарных фагоцитарных клеток в зону асептической воспалительной кожной реакции во второй фазе и макрофагальной трансформацией, между выраженностью миграции мононуклеаров и микробицидной активностью полученных макрофагов, что определялось по НСТ-тесту, в активную стадию заболевания. Между самими показателями макрофагальной трансформации и НСТ-теста макрофагов была получена положительная корреляционная связь средней силы.

У детей с хроническим пиелонефритом ни в периоде обострения, ни во время ремиссии корреляционных связей между различными показателями фагоцитарной активности мононуклеаров нами выявлено не было. Это может указывать на нарушение координационных связей в системе мононуклеарных фагоцитарных клеток при длительном течении пиелонефрита у детей, что в дальнейшем может приводить к значительному напряжению компенсаторных возможностей мононуклеарных фагоцитов, снижению их фагоцитарной активности и развитию иммунодефицитного состояния.

Предложен и апробирован способ лечения детей, больных пиелонефритом, который включает одновременное применение антибактериальных средств и нестероидного противовоспалительного препарата, при контроле лабораторными тестами (НСТ-тест), которые характеризуют фагоцитарную активность гранулоцитов в моче.

Ацетилсалициловую кислоту (АК) назначали перорально на 2-й день пребывания ребенка в отделении после получения результатов анализов мочи из расчета 30 мг/кг/сут курсом 7 дней. По окончании 7 дней терапии АК повторно исследуют спонтанный и индуцированный пирогеналом НСТ-тест нейтрофилов в моче. При выявлении значений коэффициентов индукции выше 1 в терапии отменяют АК. При значениях коэффициентов индукции ниже или равных 1- продолжают лечение нестероидным противовоспалительным препаратом еще 7 дней, после окончания которых снова повторяют НСТ-тест нейтрофилов в моче. Так следуют до положительной динамики в лабораторных показателях.

Длительность применения антибиотиков у детей в контрольной группе была 14-20 дней, у детей в основной группе- 7-14 дней. Сроки получения положительной динамики в общем состоянии больных детей и в лабораторных показателях зависили от назначения вместе с антибактериальными препаратами АК. Эффективность лечения АК в свою очередь зависила от активности нейтрофилов в моче, что определялось нами при помощи НСТ-теста.

Применяли декарис у детей, больных пиелонефритом, у которых при обследовании было выявлено сочетанное снижение показателей Т-лифоцитов и поглотительной активности нейтрофилов, при удовлетворительном общем состоянии, полученной положительной клинико-лабораторной динамике после проведенной антибактериальной и противовоспалительной терапии ацетилсалициловой кислотой на 2-3-й неделе пребывания ребенка в стационаре в течение 3-х суток подряд.

Наибольщая эффективность от проводимой терапии наблюдалась у больных хроническим пиелонефритом в периоде обострения, когда длительность применения ацетилсалициловой кислоты и декариса была строго индивидуальной и основывалась на результатах клинико-иммунологического мониторинга.

Ключевые слова: пиелонефрит у детей, нейтрофилы в крови и моче, тест с нитросиним тетразолием.

Yаlоvchuk А.V. Dysfunctіоn's іn Phаgоcytіc Іmmunіty Lіnk аt Pyаelоnephrіtіc Іnfаnt Pаtіents аnd Prіncіples оf Theіr Cоrrectіоn. - Mаnuscrіpt.

Dіssertаtіоn fоr the degree оf Cаndіdаte оf Medіcіne, specіаlіty 14.01.10 - Pаedіаtrіcs. - Khаrkіv Stаte Medіcаl Unіversіty, Khаrkіv, 2000.

The thesіs іs devоted tо the prоblems оf іmprоvement оf treаtment methоds оf pyelоnephrіtіc іnfаnt pаtіents, tаkіng іntо cоnsіderаtіоn clіnіcаl іmmunоlоgіcаl mechаnіsms оf the dіseаse develоpment. The wоrk pоіnts оut thаt а prоlоnged аnd unfаvоrаble pаttern оf pyelоnephrіtіs іn chіldren cаuses dysfunctіоn's іn cоrpоrаte bоnds between cells pаrtіcіpаtіng іn іnflаmmаtоry reаctіоns. Sоme peculіаrіtіes hаve been fоund іn neutrоphіlіc functіоnаl аctіvіty іn blооd аnd urіne оf іll chіldren. Іt hаs been shоwn thаt the іnіtіаl level bіоlоgіcаl lаw mаy be аpplіed tо evаluаtіоn оf functіоnаl stаte оf neutrоphіls іn blооd аnd urіne оf pyelоnephrіtіc іnfаnt pаtіents аnd thіs cіrcumstаnce mаy be tаken аdvаntаge оf іn prescrіbіng аn аdequаte pаthоgenetіcаl therаpy tо the pаtіents. А methоd hаs been prоpоsed аnd tested fоr treаtment оf pyelоnephrіtіc іnfаnt pаtіents іncludіng sіmultаneоus аdmіnіstrаtіоn оf аntіbаcterіаl drugs аnd а nоn-sterоіd аntі-іnflаmmаtоry prepаrаtіоn under cоntrоl by lаbоrаtоry tests (nіtrо-blue tetrаsоlіum test), thаt аre demоnstrаtіve оf grаnulоcyte phаgоcytіc аctіvіty іn urіne.

Keywоrds: іnfаnt pyelоnephrіtіs, neutrоphіls іn blооd аnd urіne, nіtrо-blue tetrаsоlіum test.

полінуклеарний пієлонефрит імунологічний

1. Актуальність теми

Пієлонефрит є одним з найбільш частих видів патології серед мікробно-запальних захворювань у дитячому віці. Його поширеність в різних регіонах України коливається від 0,36 до 3,5%. В структурі захворювань органів сечовидільної системи пієлонефрит посідає перше місце, що складає до 70% усієї нефрологічної патології (В.Д. Чеботарьова, В.Г. Майданник, 1998). Досить часто хронічний його перебіг з тривалими рецидивами в умовах недостатньо ефективної терапії, особливо на фоні обструктивних уропатій, може приводити до тяжких пошкоджень нирок з формуванням хронічної ниркової недостатності (Г.В. Калугіна та співавт., 1993; Г.В. Яцик, 1996).

Вивчення механізмів розвитку пієлонефриту привело до створення імунної концепції цього захворювання (М. С. Ігнатова, Ю. Є. Велтіщев, 1989; В.Г. Майданник, 1995; Г.М. Летіфов, 1997; J.А. Rоberts, 1991). Одним з положень цієї концепції є думка про важливу роль при пієлонефриті порушень у фагоцитарній ланці імунітету у хворих, зокрема вказується на значення гіперреактивності полінуклеарних лейкоцитів у вогнищі запалення, що приводить до підвищеного пошкодження ниркової тканини (U.Sаmоlіnskа-Zаwіszа, E.Zаwіszа, 1991), а також дефектів руху, поглинання та перетравлюючої здібності фагоцитарних клітин (В.З. Москаленко та співавт., 1999; І.Zelіkоvіk et аl., 1993).

В свою чергу, Д.Н.Маянський (1992) вказує на те, що адекватно оцінити та спрогнозувати перебіг запального процесу в нирках можливо тільки в тому випадку, якщо дослідити функціональну активність фагоцитарних клітин безпосередньо з вогнища запалення. Цій проблемі присвячено в літературі обмежену кількість робіт. Так, функціональну активність нейтрофілів у сечі при пієлонефриті у дітей вивчали Ю.А.Боженов та співавтори (1986), І.А.Скосарьов (1990), але й цими роботами не були повністю розкриті механізми реактивності нейтрофілів як в крові, так і в сечі таких хворих.

Д.Н.Маянський (1992) вважає, що оцінка стану мононуклеарних та полінуклеарних фагоцитарних клітин, їх взаємозв'язки між собою і з іншими ланками імунної системи дають можливість адекватно оцінювати активність запального процесу, прогнозувати подальший перебіг захворювання і надійність одержаної внаслідок проведеної терапії ремісії.

Але й до цього часу залишається відкритим питання про ефективність відповіді нейтрофілів "з вогнища запалення" на лікарські препарати патогенетичної терапії хворих на пієлонефрит (І. А. Скосарьов, 1990).

Разом з тим, принципи останньої залишаються недостатньо обгрунтованими (В.І. Кириллов, 1990), особливо питання, які пов'язані із застосуванням протизапальних препаратів при різному ступені активності запального процесу в сечовидільному тракті. Доцільність призначення протизапальних препаратів хворим на пієлонефрит зумовлена гіперреактивними реакціями у вогнищі запалення, активністю полінуклеарних лейкоцитів, про що свідчать роботи ряду дослідників (Ю.А. Питель, І.І. Золотарьов, 1994). Інші автори вимагають більшої обережності в застосуванні протизапальних засобів, оскільки пошкодження різних механізмів захисту у дітей може привести до тривалого і несприятливого перебігу захворювання (В.Г. Майданник, 1993; Д.В.Стефані, Ю.Є.Вельтіщев, 1996).

Відсутність єдності думки з цього питання висуває необхідність у сучасних умовах планувати проведення більш поглиблених досліджень з даної проблеми, зокрема за ефективністю використання протизапальних засобів під контролем лабораторних методів, які дозволяють оцінити відповідь нейтрофілів у крові та сечі на вказану терапію.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукової теми кафедри госпітальної педіатрії Харківського державного медичного університету “Медико-біологічна адаптація дітей з соматичною патологією у сучасних екологічних умовах” ( № держреєстрації 01050199).

Мета роботи. Удосконалення методів лікування дітей, хворих на пієлонефрит, із урахуванням клініко-імунологічних механізмів розвитку захворювання.

Задачі дослідження.

1. Вивчити функціональний стан полінуклеарних та мононуклеарних фагоцитарних клітин у крові, сечі та ексудаті асептичної запальної шкірної реакції у дітей, хворих на пієлонефрит.

2. Оцінити діагностичне значення функціональної активності полінуклеарних та мононуклеарних фагоцитарних клітин у дітей, хворих на пієлонефрит.

3. На основі оцінки показників клініко-імунологічного стану дітей, хворих на пієлонефрит, визначити індивідуальний підхід до застосування протизапальних, імунокорегуючих та інших лікарських засобів терапії.

Наукова новизна. У результаті проведених досліджень були одержані нові дані про імунно-запальні механізми розвитку пієлонефриту в дітей. Виявлені особливості у взаємовідносинах між мононуклеарними і полінуклеарними фагоцитарними клітинами у вогнищі асептичного шкірного запалення, між функціональним станом нейтрофілів у крові і сечі хворих дітей.

Відзначено, що тривалий несприятливий перебіг захворювання зумовлює порушення в корпоративних зв'язках клітин, які беруть участь у запальних реакціях.

Відмічена придатність біологічного закону "похідного рівня" до оцінки функціонального стану полінуклеарних лейкоцитів у крові та сечі в дітей, хворих на пієлонефрит, що можливо використовувати для призначення адекватної патогенетичної терапії хворим, тим самим підвищуючи ефективність застосування антибактеріальних засобів.

Запропонований та апробований спосіб лікування дітей, хворих на пієлонефрит, який включає одночасне застосування антибактеріальних засобів та ацетилсаліцилової кислоти, при контролі НБТ-тестом (тест з нітроблакитним тетразолієм) нейтрофілів, який характеризує фагоцитарну активність гранулоцитів у сечі.

Удосконалені способи оцінки функціонального стану фагоцитарних клітин запропонованими мікрометодами, які можна застосовувати у дітей в динаміці спостереження. Одержані дані, які можуть бути використані як додатковий критерій для діагностики активності пієлонефриту у дітей.

Практичне значення роботи. Апробовані прості та доступні методи дослідження функціонального стану мононуклеарних та полінуклеарних фагоцитарних клітин, що сприяє більш об'єктивній оцінці ступеня активності запальних реакцій при пієлонефриті у дітей та призначенню адекватної, індивідуально підібраної терапії з включенням протизапальних та імунокорегуючих препаратів, яка своєчасно контролюється лабораторними методами.

Розроблені методи діагностики і лікування були запроваджені в нефрологічному відділенні обласної дитячої клінічної лікарні, в дитячих відділеннях Красноградської, Кегичівської і Богодухівської районних лікарень. Ефективність впровадженя- удосконалення діагностики і терапії дітей, хворих на пієлонефрит.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана в період роботи автора в обласній дитячій клінічній лікарні м. Харкова. Він зробив патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми, проводив підбір тематичних хворих, забезпечував їх всебічне обстеження. Самостійно проводив дослідження фагоцитарної ланки імунітету хворих дітей, статистичну обробку отриманих даних за допомогою ПК та їх аналіз. Брав участь у впровадженні запропонованого винаходу - “Спосіб лікування пієлонефриту у дітей”. Здійснював впровадження та апробацію матеріалів дослідження в Україні. Підготував наукові дані до публікації та до виступів на конференціях, оформив дисертаційну роботу й автореферат.

Апробація роботи. Матеріали дисертації були викладені на обласній науково-практичній конференції лікарів-педіатрів "Нове в діагностиці та лікуванні захворювань у дітей" (Харків, 1996, 1997, 1998), на засіданнях Харківського наукового товариства дитячих лікарів (Харків, 1997, 1999) та Харківського наукового товариства імунологів (Харків, 1998), на 4-ому Міжнародному конгресі з імунореабілітації й реабілітації в медицині (Сочі, 1998).

Публікації. За темою дисертації надруковано 5 робіт: 4 статті у профільних медичних журналах та 1 стаття у збірнику наукових праць, одержано 1 патент на винахід та 6 свідоцтв на раціоналізаторські пропозиції.

Структура та обсяг роботи: Дисертація викладена українською мовою на 128 сторінках друкованого тексту, ілюстрована 26 таблицями, 6 діаграмами, що складає 17 сторінок. Вона має вступ, огляд літератури, опис методів дослідження, 5 розділів особистих досліджень, висновки, практичні рекомендації. Список літератури включає 230 джерела (115 вітчизняних та країн СНД і 115 - іноземних), що складає 22 сторінки.

2. Зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Проведено комплексне обстеження 110 дітей у віці від 7 до 14 років, які лікувалися в нефрологічному відділенні обласної дитячої клінічної лікарні м.Харкова з приводу пієлонефриту. Діагностували гострий пієлонефрит у 17 дітей (тривалість захворювання не більше 6 місяців) та хронічний пієлонефрит у 93 дітей (перебіг захворювання 6 місяців і більше). Серед хворих на хронічний пієлонефрит виділяли дві групи: з первинним та вторинним пієлонефритом. Діагноз хронічний первинний пієлонефрит ставили тим дітям, у яких методами клінічного, лабораторного та інструментального дослідження не були виявлені уроджені аномалії та інші захворювання сечовидільної системи, що викликають порушення уродинаміки (9 дітей). При наяві вищезгаданих порушень і ознаках інфекційно-запального процесу у нирках та верхніх сечових шляхах ставився діагноз вторинного пієлонефриту- 84 дитини (62- з обструктивним пієлонефритом, 22- обмінним).

Всім хворим було проведено повне клінічне обстеження з аналізом даних анамнезу, об'єктивних та додаткових методів дослідження. Оцінка сечового синдрому проводилась з використанням загальних аналізів сечі та кількісного методу дослідження за Нечипоренком, визначення клітинного складу лейкоцитів. Мікробіологічне дослідження сечі складалося з виявлення мікрофлори, ступеня бактеріурії, чутливості виділених мікроорганізмів до антибіотиків за стандартною методикою (М.В. Базарнова, 1991).

Біохімічне дослідження складалося з визначення показників добової екскреції солей (оксалати, урати) за методом Г.А.Сивориновської (1969).

Функціональний стан нирок оцінювався за показниками вмісту креатинину та сечовини в сироватці крові, за результатами проби Зимницького.

Всім хворим була застосована екскреторна урографія та мікційна цистографія. Ультразвукове дослідження нирок мало попередній характер і виконувалося в обов'язковому комплексі з рентгенологічними методами.

Імунологічне обстеження хворих було складено за методичними рекомендаціями під редакцією Р.В.Петрова (1984) і включало методи першого рівня: визначення концентрації імуноглобулинів трьох основних класів А, M, G у сироватці крові за методом радіальної імунодифузії (Mаncіnі et аl., 1965), кількості циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) за методом V.Hаskоvа et аl. (1977), гемолітичної активності комплементу за методом Л.С.Резнікової (1967), визначення вмісту Т-лімфоцитів за методом розеткоутворення (Е-РУК) за методом M.Jоndаl et аl. (1972).

Оцінку функціонального стану мононуклеарних та полінуклеарних фагоцитів проводили за допомогою наступних методів:

1. Визначали абсолютний вміст нейтрофілів та моноцитів в 1 мкл. крові, нейтрофілів- в 1 мл. сечі за результатами загального аналізу крові і методу Нечипоренко відповідно.

2. Міграційну активність фагоцитарних клітин досліджували за методом асептичної запальної шкірної реакції (АЗШР) по Rebuck (1964) в модифікації Д.Н.Маянського (1984).

3. Поглинальну активність полінуклеарних лейкоцитів в крові вивчали за мікрометодом А.М.Олійника (1991) в нашій модифікації (1995), яка полягала в тому, що замість коштовного латексу застосовували суміш вугілля. За фагоцитарне число (Ф.Ч.) брали відношення кількості нейтрофілів, які захопили частинки вугілля, до загального числа клітин. Фагоцитарний індекс

(Ф.І.)- середнє число частинок вугілля, що приходяться, в середньому, на один нейтрофіл.

4. Мікробіційну активність полінуклеарних лейкоцитів в крові вивчали за допомогою тесту відновлення нітроблакитного тетразолію (НБТ-тест) по Pаrk (1968) у модифікації М.Є. Віксмана та А.Н.Маянського (1979).

Одночасно із спонтанним НБТ-тестом нейтрофілів в крові ставили індукований НБТ-тест з декількома імуномодулюючими та протизапальними препаратами. Імуномодулюючі препарати (пірогенал, даларгін, декаріс) додавали у пробірки в об'ємі 0,1 з розрахунку 20 мкг. на 1 мл. крові, нестероїдні протизапальні засоби- з розрахунку їх середньої терапевтичної активності у крові (ацетилсаліцилова кислота- 200 мкг, індометацин- 4 мкг.). За коефіцієнт індукції приймали відношення значень індукованого НБТ-тесту до спонтанного.

За допомогою даних методів вивчали і фагоцитарну активність нейтрофілів в сечі хворих на пієлонефрит дітей. До пробірок додавали по 0,1 мл. клітинного осаду, одержаного шляхом центрифугування зібраної свіжовипущеної сечі (метод накопичення). Надалі йшли за вищезгаданими мікрометодами.

5. Макрофагальну трансформацію (МТ) моноцитів крові та фагоцитарну активність одержаних макрофагів досліджували за допомогою мікрометоду Б.І.Асатурова (1984) в нашій модифікації (1997), суть якої полягала у тому, що функціональну активність мононуклеарних фагоцитів одноразово вивчали в обох тест-системах, де в першій визначали поглинальну активність трансформованих макрофагів відносно часток вугілля, а в другій- виконували НБТ-тест фагоцитарних клітин.

Для оцінки одержаних результатів у хворих на пієлонефрит використовувалися контрольні величини, які були отримані на основі власних досліджень (контрольна група в кількості 20 практично здорових дітей) та літературних даних (Л.Я.Бульба, 1982; Л.Т.Теблоєва, 1984; К.А.Лебедєв та співавт., 1985; А.Я. Осін, 1988), де не було встановлено імовірних різниць за показниками, що вивчалися у досліджуваних в дисертацйній роботі вікових групах.

Результати досліджень були оброблені за методом варіаційної статистики на ІBM PC Pentіum з використанням пакету прикладних програм “Excel-97”. Вірогідність відмін визначали за t-критерієм Стьюдента, методом 2.

Результати дослідження та їх обговорення.

Серед обстежених 110 дітей мали перевагу дівчатка (91,2%), більшість дітей була в віці 7-10 років (64,5%). Тривалість захворювання на початок обстеження в 58,4% випадків склала у хворих більше 3 років.

Було відзначено, що у порівнянні з попередніми даними у Харківській області (Є.А.Вашев, 1981), у обстежених нами дітей переважали скарги на головні болі, загальну слабкість, зниження апетиту та болі у попереку (p<0,05). Останнє може вказувати на збільшення ролі інтоксікаційного синдрому у проявах пієлонефриту в дітей і тим самим відображає сучасні особливості перебігу захворювання.

При об'єктивному обстеженні у більшості хворих спостерігалися прояви інтоксікаційного синдрому: блідість шкірних покривів, періорбітальні тіні, збільшена печінка. Також в активну стадію захворювання відзначався позитивний симптом Пастернацького, болісність при пальпації в навколопупковій області, що були більш характерні для дітей з гострим (p<0,001) та хронічним обструктивним (p<0,01) пієлонефритом.

Для дітей, у яких хронічний пієлонефрит перебігав на фоні аномалій та дисплазій нирок і сечовидільної системи, високоінформативними були такі клінічні симптоми, як зниження показників фізичного розвитку, астенічна будова тіла, ознаки сполучнотканинного дизембріогенезу, що були виявлені нами у більшості дітей з обструктивним пієлонефритом (64,1 %), і у яких мали місце не менш як 5 стигм.

Функціональний стан нирок за даними клініко-лабораторного та біохімічного дослідження в 28,5% випадків характеризувався підвищенням вмісту креатинину в сироватці крові, ніктурією- в 18,2% випадків та гіпостенурією- у 25,1%.

Результати проведеного бактеріологічного дослідження сечі показують досить високу частоту інфікування сечовидільного тракту у дітей при пієлонефриті в активну стадію захворювання. Найбільш часто із сечі хворих на пієлонефрит виділяли E.cоlі (p<0,005) та іншу грамнегативну патогену мікрофлору.

37 дитини з діагнозом хронічний вторинний пієлонефрит були обстежені повторно через 3-6 місяців після виписки із стаціонару в періоді ремісії захворювання (17 дітей- з хронічним обмінним пієлонефритом, 20- з хронічним обструктивним пієлонефритом). У цих хворих залишалися прояви інтоксікаційного синдрому: швидка втомлюваність при звичайних фізичних та емоційних навантаженнях, знижений апетит, блідість шкірних покривів, що свідчить про несприятливий перебіг захворювання.

У дітей з гострим пієлонефритом в активну стадію захворювання не було встановлено зниження, в середньому, показників Е-РУК. У обстежених нами дітей з більш тривалим перебігом захворювання в періоді загострення хронічного пієлонефріту відбувалося деяке зниження розеткоутворюючої активності лімфоцитів (p<0,05), та під час ремісії вказані показники мали тенденцію до відновлення.

У дітей, хворих на гострий пієлонефрит, в активну стадію захворювання вміст ІgА та ІgM у сироватці крові був підвищений у 52,3 % і 38,4 % хворих відповідно. У дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, в періоді загострення і в ремісії захворювання рівень ІgА, ІgM та ІgG був знижений, що може свідчити про виснаження синтезу останніх при тривалому існуванні запального процесу у нирках та підтверджується іншими дослідниками (Г.В. Яцик, 1996).

У дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, середні значення комплементу були дещо нижчі (p<0,05), ніж у дітей з гострим пієлонефритом. В більшості випадків серед обстежених дітей (76,5%) були виявлені підвищені значення ЦІК, що може вказувати в свою чергу на порушення у функціональній активності фагоцитарних клітин (Д.Н.Маянський, 1991).

Вираженого нейтрофільозу у дітей, що хворіють на пієлонефрит, виявлено не було. Але відмічалася деяка динаміка абсолютного вмісту нейтрофілів (АВН) у крові в залежності від ступеня активності захворювання та фону, на якому розпочався пієлонефрит.

Так, у дітей з гострим та хронічним первинним пієлонефритом в активну стадію захворювання спостерігалися порівняно високі середні значення АВН (р<0,01), що підтверджується і іншими дослідниками (Г.В.Яцик, 1996; Г.М. Летіфов, 1997). Найменші значення АВН спостерігалися у дітей із хронічним вторинним пієлонефритом у періоді загострення. Та в періоді ремісії ці показники мали тенденцію до збільшення. Останнє може вказувати на прагнення організма компенсувати недоліки у власній захисній системі збільшенням вмісту в крові полінуклеарних лейкоцитів.

У дітей, хворих на пієлонефрит, в активну стадію захворювання спостерігалася значна нейтрофілурія. Найменші значення нейтрофілурії мали місце при гострому пієлонефриті (р<0,01), що вказує на більші потреби в присутності полінуклеарних фагоцитів в сечовидільному тракті при тривалому перебігу пієлонефриту.

При вивченні результатів асептичної запальної шкірної реакції (АЗШР) у дітей, хворих на пієлонефрит, була відмічена досить висока активність нейтрофілів у зоні асептичного запалення, що виражалося у підвищеній міграційній здібності полінуклеарних лейкоцитів (р<0,01). Причому, при хронічному перебігу пієлонефриту, особливо на фоні обструктивної уропатії, вказані тенденції набували більш несприятливого характеру (р<0,001). Це пригнічувало міграцію до вогнища запалення мононуклеарних фагоцитарних клітин та розвиток процесів репарації, на що також вказують інші дослідники (В.І.Кириллов, 1990; Я.Ю.Іллек, 1995).

В періоді ремісії хронічного пієлонефриту міграційна активність нейтрофілів у другій фазі АЗШР дещо вщухала, але не досягала при цьому значень за аналогічними показниками у здорових дітей (р<0,05).

У дітей, які хворіють на гострий пієлонефрит, в активну стадію захворювання відмічалися найбільш високі значення фагоцитарної активності нейтрофілів у крові в порівнянні з аналогічними показниками у дітей в інших групах (р<0,01).

У дітей з хронічним пієлонефритом в активну стадію захворювання також спостерігалася помірно підвищена поглинальна та мікробіційна активність полінуклеарних лейкоцитів у крові (р<0,1 та р<0,05 відповідно).

Інтенсивність поглинання нейтрофілами часток вугілля, яка оцінювалась за Ф.І., у дітей з хронічним пієлонефритом була зниженою як у періоді загострення (р<0,05), так і в ремісії (р<0,01). Найбільш низькі значення Ф.І. нейтрофілів у крові були у дітей при хронічному вторинному пієлонефриті (р<0,05).

У всіх обстежених дітей були встановлені підвищені значення фагоцитарної активності нейтрофілів у сечі як в активній стадії захворювання, так і в період ремісії.

Практично однаково підвищеною у дітей усіх груп була активність поглинання (оцінювалась за Ф.Ч.) нейтрофілами у сечі часток вугілля (р<0,01). Інтенсивність поглинання (оцінювалась за Ф.І.) найбільш високою була у дітей з гострим пієлонефритом в активну стадію захворювання (р<0,05). На відміну від аналогічних результатів нейтрофілів у крові, найбільша мікробіцидна активність (визначалася за НБТ-тестом) полінуклеарних фагоцитарних клітин у сечі була відмічена у дітей з хронічним пієлонефритом, ніж у дітей при гострому пієлонефриті (р<0,05).

Загальновідомо, що поглинання- одна з форм клітинного руху, яка потребує затрати енергії (Р.М.Хаітов, Б.В.Пінегін, 1995). Тому різницю між показниками, що характеризують поглинальну активність полінуклеарних лейкоцитів у крові та сечі, у здорових дітей та хворих на пієлонефрит пояснювали втратою нейтрофілами частини власного енергетичного потенціалу на рух у здорових тканинах та через вогнище запалення відповідно. У групі порівняння були одержані такі різниці поміж досліджуваними показниками функціональної активності нейтрофілів у крові та сечі: Ф.Ч.-р<0,001, Ф.І.-р<0,001, спонтанний НБТ-тест-р<0,5.

У дітей з гострим пієлонефритом в активну стадію захворювання на фоні підвищення фагоцитарної активності полінуклеарних лейкоцитів зберігалась суттєва різниця між значеннями показників, що вивчалися (Ф.Ч.-р<0,001, Ф.І.-р<0,001, спонтанний НБТ-тест-р<0,01).

У дітей з хронічним пієлонефрітом в періоді загострення захворювання та в періоді ремісії спостерігалося зменшення різниці між показниками, що вивчалися, на фоні більш низьких, ніж у дітей при гострому пієлонефриті, значеннях фагоцитарної активності нейтрофілів у крові (Ф.Ч.-р<0,01, Ф.І.-р<0,01). При хронічному обструктивному пієлонефриті вказана різниця була ще меншою (Ф.Ч.-р<0,05, Ф.І.-р<0,05). Різниця між значеннями спонтанного НБТ-тесту нейтрофілів у крові та сечі у дітей з хронічним пієлонефритом практично була відсутня. Останнє пояснювали дещо послабленою активністю полінуклеарних лейкоцитів у крові при тривалому перебігу пієлонефриту, але активність фагоцитарних клітин у сечі була досить високою. Мабуть, нейтрофіли у сечовидільних шляхах знаходяться у постійно індукованому стані під впливом патогенної мікрофлори та продуктів деструкції з вогнища запалення, що протягом часу при несприятливому розвитку інфекційно-запального процесу може сприяти адаптації нейтрофілів до умов оточуючого їх середовища у вигляді зниження поглинальної та мікробіцидної активності.

При вивченні значень індукованого НБТ-тесту спостерігалось зниження відповіді нейтрофілів, які виділено з крові та сечі, на різні імуностимулюючі препарати іn vіtrо у більшості дітей, хворих на пієлонефрит (86,2%). Найбільш низькі коефіцієнти індукції були отримані при гострому пієлонефриті, у ряді випадків досягаючи значень нижче 1, що розцінювалося як неадекватна відповідь нейтрофілів на імуностимулятори (діаграми 1, 2):

Високі показники спонтанного НБТ-тесту зумовлювали практично незмінні і в ряді випадків знижені значення індукованого імуностимуляторами НБТ-тесту. При цьому, нейтрофіли краще відповідали на стимуляцію препаратами, які не мають на них відповідно великого впливу в неактивному стані, і, навпаки, при більш низьких показниках спонтанного НБТ-тесту спостерігалося підвищення значень коефіцієнтів індукції імуностимуляторами. Останнє також свідчить про адаптацію полінуклеарних фагоцитарних клітин до мінливих умов оточуючого середовища, компенсації та збереження мікробіцидного заряду клітин.

При аналізі результатів НБТ-тесту, індукованого нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у дітей з усіх обстежених груп була відмічена така закономірність: коефіцієнти індукції знаходилися в зворотній залежності від показників спонтанного НБТ-тесту. Чим вище вміст активних нейтрофілів у спонтанному НБТ-тесті, тим нижче були результати індукованого протизапальними препаратами НБТ-тесту, тим сильніше значення коефіцієнтів індукції наближалися до 0. При зниженні показників спонтанного НБТ-тесту спостерігалася зворотна закономірність (діаграми 1 та 2).

Останнє може свідчити про залежність впливу НПЗП на активність полінуклеарних лейкоцитів від їх похідного функціонального стану.

Одержані результати дозволяють вважати, що описаний Wіlder у 1932 році закон похідного рівня, суть якого заключається в тому, що "похідний високий рівень фізіологічного показника при рівних умовах сприяє на фоні дії подразника до його зниження, а похідний низький, навпаки,- до його підвищення", може бути застосований до характеристики функціональної активності полінуклеарних лейкоцитів і може враховуватися при проведенні терапевтичних заходів.

При проведенні кореляційних досліджень у дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, як в періоді загострення, так і під час ремісії захворювання були виявлені середні кореляційні зв'язки між абсолютним вмістом нейтрофілів у крові та сечі і показниками, що якісно характеризують фагоцитарну активність цих клітин.

У дітей, хворих на гострий пієлонефрит, кореляційні зв'язки між вмістом нейтрофілів у крові та сечі були слабкими. Проведені кореляційні дослідження можуть вказувати на те, що тривалість та, можливо, характер перебігу пієлонефриту, частота рецидивів захворювання у дітей залежать від ступеня урообструкції в сечовидільній системі. Останнє може впливати на функціональний стан полінуклеарних лейкоцитів, їх фагоцитарну активність.

При вивченні результатів АЗШР у дітей, хворих на гострий пієлонефрит, в активну стадію захворювання спостерігалося пригнічення міграції мононуклеарних фагоцитарних клітин до зони пошкодження у другій фазі реакції в порівнянні із здоровими дітьми (р<0,01).

У дітей, що хворіють на хронічний пієлонефрит, і в період загострення, і під час ремісії також відмічалося пригнічення міграційної активності мононуклеарних лейкоцитів у другій фазі АЗШР. Причому, найменший вміст мононуклеарів у другій фазі АЗШР спостерігався у дітей при хронічному обструктивному пієлонефриті (р<0,001), на що вказують й інші автори (І.І.Логвінова, 1990; Я.Ю. Іллек, 1995).

Фагоцитарна активність мононуклеарних фагоцитарних клітин у дітей при гострому пієлонефриті за даними показників, що вивчалися, була досить високою.

Найбільш високою у дітей з вказаної групи була поглинальна активність трансформованими макрофагами часток вугілля (Ф.Ч.-р<0,05, Ф.І.-р<0,05), помірно підвищеними були значення макрофагальної трансформації моноцитів крові (р<0,05) та НБТ-тесту одержаних макрофагів (р<0,05).

Привертають увагу високі значення МТ у дітей, хворих на хронічний пієлонефрит (р<0,001). Це може вказувати на явища сенсибілізації в системі мононуклеарних лейкоцитів у дітей при тривалому перебігу захворювання. Найбільша активність одержаних макрофагів у дітей при хронічному пієлонефриті спостерігалася, як і у дітей, хворих на гострий пієлонефрит, в поглинанні часток вугілля (Ф.Ч.-р<0,05). Мікробіцидна активність макрофагів (НБТ-тест) в порівнянні з контрольною групою практично не змінювалася (р<0,1). Враховуючи активність інфекційно-запального процесу у сечовидільних шляхах в періоді загострення хронічного, особливо на фоні обструкції, пієлонефриту у дітей, можна вважати отримані результати НБТ-тесту трансформованих макрофагів як ознаку пригнічення мікробіцидних можливостей мононуклеарних фагоцитів, що сприяє тривалій персістенції патогеної мікрофлори у вогнищі запалення.

В динаміці спостереження у дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, була отримана позитивна динаміка в підвищенні інтенсивності поглинання макрофагами часток вугілля в періоді ремісії захворювання (оцінювалось за Ф.І.), що свідчить про достатні компенсаторні можливості в системі мононуклеарних фагоцитарних клітин у дітей.

При проведенні кореляційних досліджень у дітей при гострому пієлонефриті були одержані негативні кореляційні зв'язки середньої сили між показниками міграції мононуклеарних фагоцитарних клітин до зони АЗШР у другій фазі та макрофагальної трансформації (r=-0,42205), між вираженістю міграції мононуклеарів та мікробіцидною активністю одержаних макрофагів, що визначалося за НБТ-тестом (r=-0,4671) в активну стадію захворювання. Між самими показниками МТ та НБТ-тесту макрофагів був отриманий позитивний кореляційний зв'язок середньої сили (r= 0,4895). Такі результати кореляційних досліджень можуть свідчити про те, що пригнічення міграції мононуклеарів до зони запалення у дітей при гострому пієлонефриті компенсується підвищенням макрофагальної трансформації моноцитів крові та посиленням мікробіцидної активності трансформованих макрофагів. Останнє готує основу для міграції до вогнища запалення наступних пулів мононуклеарних фагоцитарних клітин і початку репаративних процесів. І, навпаки, при посиленні міграції мононуклеарів до вогнища запалення знижується функціональна активність останніх, що попереджує тривалий перебіг захворювання і розвиток ускладнень.

У дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, ні в періоді загострення, ні під час ремісії захворювання кореляційних зв'язків між різними показниками фагоцитарної активності мононуклеарів виявлено не було. Це може вказувати на порушення координаційних зв'язків у системі мононуклеарних фагоцитарних клітин при тривалому перебігу пієлонефриту в дітей, що в майбутньому може приводити до значного напруження компенсаторних можливостей мононуклеарних фагоцитів, зниженню їх фагоцитарної активності і розвитку імунодефіцитного стану.

Важливе місце в лікуванні дітей, хворих на пієлонефрит, займає антибактеріальна терапія (О.Л.Тиктинський, 1996). Найбільш ефективними щодо перебігу захворювання та відповідно покращення функціональної активності вивчених імунологічних показників, зокрема фагоцитозу нейтрофілів, зарекомендували себе антибіотики з групи цефалоспоринів (цефазолін, цефотаксім, цефтріаксон), чим препарати групи пеніциліну (ампіцилін, ампіокс) та аміноглікозіди (гентаміцин, канаміцин). Але тривалість застосування антибактеріальних засобів, ризик виникнення дизбактеріозу кишечника та нефротоксичність цих препаратів викликали необхідність у пошуку нових підходів до лікування дітей з пієлонефритом (Л.А.Пиріг, 1996).

Мета застосування нестероїдних протизапальних препаратів, зокрема ацетилсаліцилової кислоти (АК)- послаблення реактивних явищ, які викликані інфекційним процесом, запобігання проліферації грубої сполучної тканини. Більш того, припускається, що збереження бактеріального компоненту запалення при нейтралізації гіперергічних реакцій макроорганізму на агресивну дію, можливо, дозволить створити сприятливі умови для повноцінної репарації ушкоджених у результаті цієї дії тканинних структур сечової системи.

Загальновідомо, що у випадку використання міцного протизапального препарату при нерізко вираженому запаленні може відбуватися значне пригнічення продукції простагландинів, порушення ниркового кровообігу та створюються умови для прогресування запального процесу (Ю.А.Питель, І.І.Золотарьов, 1994). Крім того, М.Д.Машковський (1998) вказує на те, що АК в якості протизапального препарату у порівнянні з іншими (індометацин, вольтарен, роксікам) більш повільно впливає на синтез простагландинів у вогнищі запалення. Тому, запобігаючи розвитку ускладнень у нирках на фоні дії протизапальних засобів, був запропонований спосіб лікування дітей, хворих на пієлонефрит, суть якого була в одночасному призначенні антибактеріальних препаратів і ацетилсаліцилової кислоти. Причому, тривалість застосування останньої визначали результатами НБТ-тесту нейтрофілів у сечі дітей, хворих на пієлонефрит.

Комплексну терапію з включенням АК проводили 32 дітям з хронічним вторинним пієлонефритом в періоді загострення захворювання (основна група), тільки базисну терапію (антибіотики та уроантисептики) застосовували у 30 хворих з тим же діагнозом (контрольна група).

АК призначали перорально на 2-й день перебування дитини у відділенні після одержання результатів аналізів сечі в середньотерапевтичних вікових дозуваннях з розрахунку 30 мг/кг/доб. курсом 7 днів. Після закінчення 7 днів терапії АК досліджували спонтанний та індукований пірогеналом НБТ-тест нейтрофілів у сечі. При виявленні значень коефіцієнтів індукції вище 1 в терапії відміняли АК. При значеннях коефіцієнтів індукції нижче чи рівних 1- продовжували лікування АК ще 7 днів, після закінчення яких знов повторювали НБТ-тест нейтрофілів у сечі. Так йшли до позитивної динаміки в лабораторних показниках.

Результати лікування хворих на пієлонефрит в обох групах оцінювалися, виходячи із ступеня зменшення клініко-лабораторних патологічних проявів за час лікування.

Так, у дітей в контрольній групі інтоксікаційний синдром зменшився на 7-14 день, нормалізація сечового осаду, зникнення лейкоцитурії, бактеріурії було досягнуто на 7-20 день лікування. Після закінчення курсу лікування антибактеріальними препаратами в дітей з цієї групи показники НБТ-тесту не на багато відрізнялися від аналогічних показників на початку лікування (р<0,05).

При призначенні разом з антибактеріальними засобами АК у дітей з основної групи прояви інтоксікаційного синдрому зменшились на 5-10 день, нормалізація сечового осаду була одержана на 4-10 день лікування.

У 20 дітей з основної групи на 7 день лікування були одержані значення спонтанного НБТ-тесту нейтрофілів у сечі, які були подібні показникам цього тесту в здорових дітей. Показники коефіцієнтів індукції були більше 1. Останнє розцінювалося як позитивний ефект від призначеної терапії та дало можливість відмінити у цих дітей АК і зменшити терміни лікування антибіотиками (7-10 днів).

У 12 дітей з основної групи на 7 день лікування була одержана позитивна динаміка в значеннях спонтанного НБТ-тесту нейтрофілів у сечі (p<0,01), але показники коефіцієнтів індукції були нижчими чи дорівнювали 1. Цим дітям курс лікування АК продовжувався ще 7 днів, після закінчення яких знову досліджували НБТ-тест нейтрофілів у сечі, де були одержані позитивні результати.

Тривалість застосування антибіотиків у дітей в контрольній групі була 14-20 днів, у дітей в основній групі- 7-14 днів. Терміни отримання позитивної динаміки в загальному стані хворих дітей та в лабораторних показниках залежали від призначення разом з антибактеріальними препаратами АК. Ефективність лікування АК у свою чергу залежала від активності нейтрофілів у сечі, що визначалося за допомогою НБТ-тесту.

Одержані дані свідчать, що тривалий і несприятливий перебіг пієлонефриту у дітей пов'язаний з порушеннями у корпоративних взаємовідносинах між фагоцитарними клітинами безпосередньо у вогнищі запалення та фагоцитарною ланкою імунітету та імунною системою взагалі. При виявленні подібних порушень рекомендують застосування декарісу (В.І.Кириллов, 1990; Г.Н.Драннік, 1994).

10 дітям, хворим на хронічний пієлонефрит, у яких при обстеженні в періоді загострення захворювання було виявлено сполучене зниження показників Т-лімфоцитів (Е-РУК) та поглинальної активності нейтрофілів (Ф.Ч., Ф.І.), при задовільному загальному стані, одержаній позитивній клініко-лабораторній динаміці на фоні проведеної антибактеріальної і протизапальної терапії АК, ми призначали декаріс з розрахунку 1,0-1,5 мг/кг протягом 3-х діб підряд.

Декаріс призначали дітям з високим інфекційним індексом, з частими та тривалими рецидивами хронічного пієлонефриту, при зниженні імунологічних показників нижче 33,3% від норми (В.М.Передерій, 1990). Дослідження імунної системи у них проводили до та після застосування декарісу перед випискою з відділення.

Останнє показало, що терапія декарісом у досліджених дітей суттєво впливала на підвищення розеткоутворюючої функції Т-лімфоцитів (р<0,01) та вмісту ІgG (р<0,01). На фоні помірної активності в спонтанному НБТ-тесті (р<0,1) значно підвищувалися знижені раніше показники поглинальних можливостей нейтрофілів як у крові, так і в сечі- Ф.Ч. і Ф.І. (р<0,01). Це може вказувати на ефективність одного трьохдобового курсу застосування декарісу в дітей, хворих на пієлонефрит, у періоді зникнення клініко-лабораторних проявів загострення захворювання.

Через 6 місяців усі діти з основної та контрольної груп були повторно обстежені як і перед початком лікування. У контрольній групі у 18 хворих відмічалися загострення захворювання. В основній групі, де застосовували АК, у 2-х дітей мало місце загострення хронічного пієлонефриту, у інших спостерігалася стійка клініко-лабораторна ремісія захворювання.

Одержані результати дозволяють рекомендувати індивідуальний підхід до призначення АК та декарісу в терапії та імунореабілітації дітей, хворих на пієлонефрит, з урахуванням результатів клініко-лабораторного моніторінгу.

Висновки

1. У сучасних умовах в дітей переважно реєструється вторинний пієлонефрит, який протікає з порушеннями у фагоцитарній ланці імунної системи, що потребує проведення індивідуальної імунокорекції.

2. Одночасне вивчення фагоцитарної активності полінуклеарних фагоцитарних клітин у крові та сечі у дітей, хворих на пієлонефрит, допомагає більш об'єктивно визначити ступінь активності запального процесу в сечовидільній системі.

3. Гострий пієлонефрит та хронічний пієлонефрит в активну стадію мають перебіг з підвищеною мобілізацією фагоцитарної активності полінуклеарних лейкоцитів у крові та сечі з одночасним зниженням відповіді нейтрофілів на різноманітні подразники, що відображає їх функціональні можливості та схильність захворювання до більш тривалого перебігу.

4. Відповідь полінуклеарних лейкоцитів у дітей, хворих на пієлонефрит, на різні протизапальні (ацетилсаліцилова кислота, індометацин) та імуномодулюючі (пірогенал, декаріс, даларгін) препарати залежить від похідного функціонального стану фагоцитарних клітин.

5. У дітей, хворих на гострий та хронічний пієлонефрит, спостерігалося пригнічення міграційної активності мононуклеарних фагоцитарних клітин. Відсутність кореляційних зв'язків між показниками макрофагальної трансформації та значеннями фагоцитарної активності одержаних макрофагів у дітей з хронічним пієлонефритом свідчить про несприятливий перебіг захворювання.

6. Дітям, що хворіють на гострий чи хронічний пієлонефрит, і в яких отримана висока активність нейтрофілів у крові і сечі за результатами спонтанного та індукованного НБТ-тесту, показано застосування нестероїдних протизапальних засобів.

7. Імуномодулюючі препарати призначаються дітям, які хворіють на хронічний пієлонефрит, при зникненні клініко-лабораторних проявів загострення захворювання, наявності несприятливого анамнезу (високий інфекційний індекс, часті рецидиви та тривалий перебіг пієлонефриту) і за результатами імунологічного обстеження (зниження одного чи декількох імунологічних показників нижче 33,3% від норми).

8. Найбільша ефективність від запропонованої терапії спостерігалася у хворих на хронічний пієлонефрит в періоді загострення, коли тривалість застосування АК та декарісу була суворо індивідуальною і грунтувалася на результатах клініко-імунологічного обстеження.

Практичні рекомендації

1. Для оцінки активності запального процесу, діагностики і прогнозування порушень в фагоцитарній ланці імунітету в дітей, хворих на пієлонефрит, запропоновані мікрометоди вивчення функціональної активності полінуклеарних і мононуклеарних фагоцитарних клітин у крові та сечі.

2. Для контролю за проведеною антибактеріальною і патогенетичною терапією дітей, хворих на пієлонефрит, обгрунтовано використання результатів спонтанного та індукованого НБТ-тесту нейтрофілів у сечі.

3. Пропонується спосіб лікування дітей, хворих на пієлонефрит, при якому поряд з антибактеріальною терапією використовується ацетилсаліцилова кислота, необхідність призначення якої і тривалість лікування визначається індивідуально під контролем результатів клінічного аналізу сечі і НБТ-тесту. Ацетилсаліцилову кислоту призначають внутрішньо з розрахунку 30 мг/кг/доб. при виявленні в сечі у дітей, хворих на пієлонефрит, гіперреактивних нейтрофілів (за даними НБТ-тесту- коефіцієнт індукції менше 1), тривалістю 7 днів. Після чого знову повторюють НБТ-тест нейтрофілів в сечі для вирішення питання про подальше застосування у дитини нестероїдного протизапального засобу.

Перелік публікацій за темою дисертації

1. Приходько В. С., Яловчук А. В. Значення НБТ-тесту в оцінці адаптаційних можливостей нейтрофілів у крові та сечі у дітей, хворих на пієлонефрит. //ПАГ. - 1998. - №1. - С. 35-38.

2. Приходько В. С., Яловчук А. В. Стан мононуклеарних фагоцитарних клітин у дітей, хворих на пієлонефрит. //Лікарська справа . - 1998. - №3. - С. 48-50.

3. Яловчук А. В. Оцінка впливу протизапальних препаратів на нейтрофіли в крові і сечі у дітей,хворих на пієлонефрит. //Клінічна фармація. - 1998. - №3. - С. 28-30.

...