Мембранні та гоморальні механізми розвитку гіпертонічної хвороби у віковому аспекті і на фоні лікування

Поява: зниження активності Са2+-АТФази підвищення вмісту ХС, ЕХС у мембрані поглиблення асиметрії ліпідного бішару зменшення фракції спектрину, зростання актину формування недостатності АОЗ (ГЛП, ГВ).

Нормалізація активності САС Підвищення метаболізму серотоніну Нормалізація рівня кортизолу збільшенні функціонального стану транспортної АТФази виявлено достовірне підвищення вмісту фракції ХС в мембрані (16,1 %, Р < 0,05), а при її зменшенні - ТГ (65,4 %, Р < 0,05). При зростанні функціонального рівня Na+-,К+-АТФази зареєстровано активізацію ПОЛ за показником МДА і пригнічення АОЗ - переважно ГЛП, з формуванням дисбалансу СОД/ГЛП (67,3 ± 5,0) у порівнянні з хворими на ГХ зі зниженням активності ферменту (51,3 ± 4,7; R < 0,05).

Обрані групи відрізнялись за гормональним профілем. На тлі підвищення активності Na+-,К+-АТФази екскреція з сечею А, НА, гістаміну, серотоніну, відповідно, на 30,0 %; 28,0 %; 78,1 %; 59,2 % перевищувала значення показників у хворих при зменшенні активності АТФази (R < 0,05). Відмінності значень коефіцієнтів А/НА, НА/ДОФамін, ДОФамін/ДОФА не визначено. У хворих на ГХ з підвищенням активності Na+-,К+-АТФази виявлено збільшення концентрації у сироватці Т4 на 33,3 % (R < 0,05), а її пригнічення асоціювалось зі зменшенням вмісту прогестерону на 57,0 % (R < 0,05). Коефіцієнт кореляції між активністю Na+-,К+-АТФази і Т4, тестостероном склав, відповідно, r = 0,58 (R < 0,05); r = 0,38 (R < 0,05) - при збільшенні функціонального стану такої та кортизолом: r = - 0,44 (R < 0,05); прогестероном: r = 0,50 (R < 0,05) - при її зниженні. Отже, відмінність хворих на ГХ за активністю Na+-,К+-АТФази асоціювалась з різницею у структурно-функціональному стані мембран і гормональному профілі, що стало підставою для виділення двох варіантів змін мембран і гуморальної регуляції (табл. 2). Хворі на ГХ з різним рівнем активності Na+-,К+-АТФази не відрізнялись за критеріями віку, ваги, зросту, характером скарг, значеннями АТ. Збільшення активності Na+-,К+-АТФази асоціювалось з підвищенням показників насосної функції серця, а зниження функціонального рівня транспортної АТФази супроводжувалось приростом на 68,1 % (R < 0,05) ЗПСО. Визначені щільні кореляційні зв`язки між активністю Na+-,К+-АТФази та УОС при підвищенні активності транспортної АТФази (r = 0,67, R < 0,05) та зі ЗПСО при її зниженні (r = - 0,66, R < 0,05). Таким чином, залежно від значення активності Na+-,К+-АТФази виділено два варіанти мембранопатологічних змін, які асоціювались з особливостями центральної гемодинаміки.

Мембрана еритроцитів та рівень гуморальної регуляції у хворих на гіпертонічну хворобу на фоні антигіпертензивної терапії. Ефективність антигіпертензивної монотерапії еналаприлом малеатом склала 67,4 % (21 хворий), каптоприлом - 69,7 % (69 пацієнтів), пропранололом - 55,6 % (20 осіб). Середня добова доза препаратів, відповідно, становила 18,0 ± 1,2 мг; 68,2 ± 4,4 мг; 116,8 ± 4,6 мг. Застосування каптоприлу у хворих на ГХ II стадії різного віку сприяло досягненню оптимального АТ у 27 молодих пацієнтів (79,4 %), 22 осіб середнього віку (66,7 %) та 20 похилого (62,5 %) при середніх дозах за добу, відповідно, 72,8 ± 6,2 мг; 68,8 ± 4,1 мг; 62,3 ± 4,2 мг. 30 хворих, у яких при неефективності монотерапії використовували комбінацію каптоприлу з гіпотіазидом в середній дозі 18,2 ± 1,2 мг/добу, склали окрему групу дослідження. Ефективність комбінованої терапії становила 65,2 % (15 пацієнтів), але вихідний рівень АТ (182,5 ± 5,6/112,9 ± 3,5 (мм рт. ст.)) перевищував показник у порівнянні з групою хворих при ефективній монотерапії інгібітором АПФ (165,7 ± 2,6/104,6 ± 1,1(мм рт. ст.), Р < 0,05 для АТсист. і АТдіаст.). Використання каптоприлу та комбінації інгібітору АПФ з гіпотіазидом сприяло досягненню цільового рівня АТ у 31 (91,2 %) молодого хворого, 29 (87,9 %) осіб середнього і 27 (84,4 %) похилого віку, що підтвердило потенціюючий ефект препаратів при їх спільному застосуванні. Тривалість захворювання у пацієнтів, у яких використано сполучення каптоприлу та тіазидного діуретика, достовірно перевищувала показник у хворих, коли досягнення оптимального АТ здійснено за рахунок монотерапії, відповідно: 8,9 ± 1,2 і 4,9 ± 0,6 роки (R < 0,05).

Таблиця 2

Варіанти змін структурно-функціонального стану мембран і гормонального профілю у хворих на гіпертонічну хворобу I, II стадії

Ознаки 1 варіант 2 варіант

I. Мембранний комплекс

1. Активність Na+-,К+-АТФази зменшена підвищена

2. Поліпептидний склад збільшення фракції інтегрального білка смуги 3 зростання взаємозалежності між білковими фракціями, які беруть участь у фіксації цитоскелет-мембрана підсилення білок-ліпідних кореляційних взаємовідношень

3. Ліпідний спектр збільшення фракції ТГ підвищення фракції ХС.

4. АОЗ пропорційне зниження активності зменшення активності з дисбалансом СОД:ГЛП

II. Гормональний профіль

1. Біологічні аміни нормальний рівень екскреції активізація САС, серотонін-, гістамінергічної систем

2. Гормони зменшення прогестерону у сироватці підвищення вмісту Т4 у сироватці

3. Активність сироватки крові хворих щодо Na+-,К+-АТ

Фази еритроцитів донорів пригнічення активізація

Використання еналаприлу малеату обумовлювало тенденцію до підвищення активності Na+-,К+-АТФази цільних еритроцитів на 10,3 %, а каптоприлу - на 33,3 % (R < 0,05) при значеннях F-критерію, відповідно, 2,88 (R > 0,05) та 5,06 (R < 0,05). Терапія пропранололом не впливала на функціональний стан транспортної АТФази, але у вихідному стані активність ферменту знаходилась в нормальних межах . Інгібітори АПФ сприяли вирівнюванню активності Na+-,К+-АТФази щодо контрольної групи. При лікуванні каптоприлом у сполученні з гіпотіазидом такого ефекту не зареєстровано. У хворих з вихідним зниженням активності Na+-,К+-АТФази каптоприл обумовлював збільшення показника з 3,7 ± 0,3 (мкмоль Фн /мл·год.) на початку спостереження до 5,8 ± 0,6 (мкмоль Фн /мл·год.) у контрольному дослідженні (R < 0,05), а при підвищенні функціонального стану ферменту, відповідно, з 7,6 ± 0,5 (мкмоль Фн /мл·год.) до 8,6 ± 0,5 (мкмоль Фн /мл·год.), R > 0,05. Отже, вплив препарату залежав від вихідного стану Na+-,К+-АТФази. Інгібітор АПФ викликав достовірне підвищення активності ферменту у всіх вікових діапазонах з нівелюванням різниці з контрольною групою.

Еналаприл малеат і каптоприл обумовлювали конкордантну динаміку з нормалізацією поліпептидного складу мембран еритроцитів: приріст (R < 0,05) високомолекулярних поліпептидів (спектрину (14,3 %; 13,7 %), інтегрального білка смуги 3 (16,0 %; 8,8 %)) та зменшення фракції актину (17,3 %; 16,8 %), білка смуги 6 (17,5 %; 13,0 %). Комбінація каптоприлу з гіпотіазидом сприяла тотожньому зсуву у спектрі мембранних білків, але достовірної різниці значень в контрольному спостереженні не зареєстровано. Пропранолол не викликав динаміки поліпептидного складу мембран еритроцитів. Доведена достовірність впливу терапії еналаприлом малеатом і каптоприлом на вміст фракцій в мембрані білків смуг 2 (F-критерій, відповідно, склав: 3,87; 5,85; R < 0,05); 5 (F-критерій = 6,85 та 7,16; R < 0,05) з силою впливу, відповідно, 32,4 % і 30,8 %; 45,5 % та 43,5 %. Найбільші зрушення білка смуги 6 ( 30,6 %) відзначені на тлі максимального зниження АТ при застосуванні комбінованої терапії.

У хворих на ГХ II стадії з віком напрямок динаміки поліпептидного складу мембран еритроцитів при монотерапії каптоприлом не змінювався, але ступінь зсуву показників обмежувався. Найменший приріст фракції спектрину зафіксований у літніх хворих - 8,4 % (Р > 0,05), який в середньому віці, відповідно, склав 20,2 % (Р < 0,05), молодому - 16,2 % (Р < 0,05). У контрольному спостереженні поліпептидний склад мембран еритроцитів у хворих на ГХ у всіх вікових групах не відрізнявся від практично здорових осіб у відповідному віковому періоді, але у літніх пацієнтів зберігалась вірогідна відмінність за вмістом білків смуг 2, 3, 6 у порівнянні з молодими пацієнтами. Отже, антигіпертензивна терапія каптоприлом сприяла корекції поліпептидного складу мембран еритроцитів в межах вікової норми. Інгібітори АПФ, b-адреноблокатор обумовлювали тенденцію до збільшення кількості тіолів та зменшення дисульфідних зв`язків. Достовірне зростання SH-груп (73,3 %, Р < 0,05) зареєстровано лише при використанні каптоприлу. Коефіцієнт SH-групи/S-S-зв`язки під впливом еналаприлу малеату підвищувався з 2,5 ± 0,2 на початку спостереження до 4,2 ± 0,4 (R < 0,05) наприкінці; каптоприлом: з 2,2 ± 0,2 до 5,4 ± 0,5 (R < 0,01) та пропранололом: з 2,9 ± 0,3 до 4,0 ± 0,4 (R < 0,05). Найбільший приріст показника зареєстровано при монотерапії каптоприлом - 152,6 % (R < 0,05).

Каптоприл обумовлював зниження концентрації МДА в еритроциті на 15,2 % (R < 0,05). Використання еналаприлу малеату, пропранололу, комбінації каптоприлу і гіпотіазиду сприяло позитивній тенденції у динаміці кінцевого метаболіту ПОЛ. Ефективна корекція АТ у хворих на ГХ асоціювалась з поліпшенням стану АОЗ за рівнем активності СОД при застосуванні обраних препаратів (за винятком комбінованої терапії). Лікування пропранололом сприяло достовірному підвищенню активності обох ферментів АОЗ: ГЛП на 19,9 % (R < 0,05), СОД на 22,5 % (R < 0,05). Ступінь позитивних змін рівня МДА в еритроциті на тлі застосування каптоприлу збільшувався з віком. Зменшення концентрації МДА протягом спостереження у молодих пацієнтів становило 10,1 % (R > 0,05), відповідно, середнього - 25,0 % (R < 0,05) і похилого віку - 31,8 % (R < 0,05). Відмінність зсуву показників обумовлена, насамперед, різницею вихідних значень. У контрольному спостереженні рівень МДА не відрізнявся не тільки від вікових норм, а й від показників у молодому віці, що свідчить про нормалізацію стану ПОЛ.

Застосування інгібіторів АПФ: каптоприлу (F-критерій 5,18 (R < 0,05)), еналаприлу малеату (F-критерій 4,62 (R < 0,05)), обумовлювало зменшення фракції ХС у ліпідному бішарі мембран у хворих на ГХ, а пропранололу і комбінації каптоприлу з гіпотіазидом не викликало змін за обраний термін спостереження. Напрямок динаміки ліпідного спектру мембран при використанні каптоприлу не залежав від віку хворих: зменшувався вміст фракції ХС при тенденції до збільшення ФЛ з відсутністю змін ТГ, НЕЖК. Інгібітор АПФ сприяв нормалізації вмісту ХС у мембрані у всіх вікових діапазонах. Позитивні зрушення за вмістом ХС у мембрані спостерігались на тлі збереження диспропорційності у співвідношенні ХС/ФЛ у літніх пацієнтів. Коефіцієнт ХС/ФЛ після лікування у молодих хворих на ГХ склав 1,00 ± 0,05; в середньому віці - 1,17 ± 0,06; похилому - 1,20 ± 0,07 (R < 0,05 відносно молодих). Достовірних змін концентрації ХС у сироватці крові у хворих на ГХ при проведенні лікування обраними антигіпертензивними засобами не зареєстровано. Тобто, зміни у спектрі ліпідного бішару мембрани мали відносно незалежний характер щодо сироватки крові. Використані препарати викликали підвищення вмісту фракцій ФТС і СФМ в мембрані еритроцитів. Рівень ФТС у мембрані збільшувався на 17,6 % (R < 0,05) при лікуванні еналаприлом малеатом, на 18,0 % (R < 0,05) - каптоприлом, на 14,7 % (R < 0,05) - пропранололом і на 20,4 % (R < 0,05) - комбінацією інгібітору АПФ і діуретика; а СФМ, відповідно, на 12,3 %; 16,2 %; 13,6 %; 11,2 % (R < 0,05 в усіх випадках). Напрямок зрушень фосфоліпідного складу мембран еритроцитів на фоні каптоприлу у хворих різного віку не відрізнявся: зниження вмісту фракції ЛФТХ та підвищення ФТС, СФМ. У літніх хворих зареєстровано зменшення фракції ЛФТХ на 16,9 % (R < 0,05) та підвищення ФТС на 18,6 % (R < 0,05). Вміст фракції СФМ в мембрані збільшився як у молодих хворих (на 11,4 %, Р < 0,05), так і в середньому (на 10,7 %, Р < 0,05) та похилому віці (на 19,1 %, Р < 0,05). Каптоприл не впливав на показник ступеня асиметрії мембран у хворих різного віку.

Каптоприл обумовлював зменшення екскреції НА з сечею у молодому (18,1 %, Р < 0,05) та похилому (20,8 %, Р < 0,05) віці. Монотерапія інгібітором АПФ також сприяла зниженню добової екскреції з сечею 5-ОІОК на 42,4 % (R < 0,05) та підвищенню гістаміну на 45,5 % (R < 0,05), що не зареєстровано при використанні інших антигіпертензивних препаратів. Коефіцієнт гістамін/серотонін у хворих на ГХ при застосуванні каптоприлу збільшився з 0,96 ± 0,08 на початку терапії до 1,48 ± 0,12 у контрольному спостереженні (R < 0,05), відповідно, пропранололу: з 0,96 ± 0,08 до 1,34 ± 0,12 (R < 0,05), що в умовах адекватної корекції АТ відображає активізацію антидепресорної гістамінреактивної системи. З віком напрямок динаміки екскреції біологічних амінів (серотоніну, гістаміну) на фоні лікування каптоприлом не змінювався, але значення співвідношення гістидин/гістамін у літніх пацієнтів на відміну від молодих, відповідно, зменшились: 356,7 ± 33,5 та 271,9 ± 21,2 (R < 0,05), що віддзеркалює пригнічення функціонального резерву системи. Коефіцієнт гістамін/серотонін збільшувався у хворих на ГХ молодого та похилого віку, відповідно, на 33,3 %; 10,7 % (R < 0,05).

Таким чином, у хворих на гіпертонічну хворобу при проведенні порівняльного дослідження антигіпертензивних засобів визначені мембранопротекторні властивості інгібіторів АПФ внаслідок корекції поліпептидного, ліпідного складу мембран еритроцитів, функціонального стану ферментативної ланки АОЗ (табл. 3). Каптоприл, на відміну від еналаприлу малеату, мав антиоксидантний ефект, сприяв підвищенню активності Na+-,К+-АТФази. b-адреноблокатор (пропранолол) обумовлював поліпшення спектру фосфоліпідів мембран, пропорційну активізацію ферментативної ланки АОЗ. Аналізуючи одержані дані у відповідності до виділених варіантів зрушень з боку мембран і гормонального профілю (табл. 2), каптоприл слід рекомендувати до застосування при обох варіантах; пропранолол - при другому, а еналаприл малеат - пацієнтам з нормальним рівнем активності Na+-,К+-АТФази еритроцитів, а також при першому варіанті. При перевищенні рівня ХС в мембрані 49,0 % (коли зареєстровано вірогідну різницю з практично здоровими особами у всіх вікових групах) перевагу слід надавати інгібіторам АПФ, внаслідок відсутності впливу b-адреноблокатору на вміст даної фракції в мембрані. Тіазидний діуретик (гіпотіазид) потенціював антигіпертензивну дію інгібітору АПФ (каптоприлу), але при їх сумісному застосуванні ступінь зрушень показників в мембрані зменшувався. Група хворих при використанні сполучення інгібітору АПФ та тіазидного діуретика відрізнялась тяжким клінічним перебігом захворювання (АТ перевищував 180/110 мм рт. ст.), тривалістю (більше 8 років), підвищенням ЗПСО (понад 210 кПа/л·с-1). Каптоприл сприяв корекції патології мембран при ГХ в похилому віці до меж вікової норми, через що доцільне застосування препарату у цієї категорії хворих.

З метою корекції функціонального стану САС, реактивності ЦГД на навантажувальні тести у хворих на ГХ розроблена методика ендоназального даларгін-електрофорезу (ЕДЕ) (Патент України 21371 А від 02.12.97 ). Для подолання гематоенцефалічного бар`єру, одержання гіпотензивного ефекту, електрофорез 1 мг ліофілізованого даларгіну після попереднього розведення фізіологічним розчином (рН 5,3-5,6) проводили ендоназально з аноду при постійному струмі з силою 0,5-1,2 мА при зростаючій експозиції введення 10-15-20 хвилин. Обстежено 20 пацієнтів на ГХ I стадії, у яких здійснювали ЕДЕ (10 сеансів) без антигіпертензивних засобів, і 35 хворих на ГХ II стадії на фоні застосування каптоприлу.

Таблиця 3

Вплив антигіпертензивної терапії інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, пропранололом та сполученням каптоприлу з гіпотіазидом на структурно-функціональний стан мембран еритроцитів, екскрецію біологічних амінів

Показники Антигіпертензивна терапія

ЕМ Каптоприл ь-адреноблокатор Комбінована терапія

Транспортні АТФази: Na+,К+-АТФаза Са2+-АТФаза ­ = ­­ ­ = ­ ­О ­О

Поліпептидний спектр: спектрин актин білок смуги 6 ­­ ЇЇ ЇЇ ­­ ЇЇ ЇЇ = = = ­ Ї ЇЇ

SH-групи мембранних білків ­ ­­ ­ --

S-S-групи мембранних білків Ї Ї Ї --

Активність ПОЛ та АОЗ: МДА ГЛП СОД ЇО ­ ­­ ЇЇ ­ ­­ Ї ­­ ­­ = ­ ­

Ліпідний склад мембрани: ХС ФЛ ФТС СФМ ЇЇ ­ ­­ ­­ ЇЇ ­О ­­ ­­ = = ­­ ­­ = = ­­ ­­

Ліпіди сироватки крові = = = =

Екскреція з сечею: серотоніну 5-ОІОК гістаміну = ­ ­ = ЇЇ ­­ = = ­ = = =

Примітка:

1. ­­ (ЇЇ) - достовірна динаміка показника (R < 0,05) з досягненням рівня нормальних величин

2. ­ (Ї) - тенденція до зміни показника (R > 0,05) при досягненні рівня норми

3. ­ О (ЇО) - тенденція до зміни показника (R > 0,05) при збереженні достовірної різниці з практично здоровими особами у контрольному дослідженні

4. = - відсутність динаміки значень

Терапія ЕДЕ сприяла корекції АТ у 16 хворих (80,0 %) на ГХ I стадії і 27 пацієнтів (77,1 %) II стадії захворювання при сполученні з інгібітором АПФ. Середня доза каптоприлу склала 58,5 ± 3,4 мг/добу, що на 18 мг менше у порівнянні з умовами проведення монотерапії. ЕДЕ обумовлював поліпшення клінічного перебігу захворювання завдяки зменшенню скарг на головний біль у 76,9 % хворих, відповідно, запаморочення - 75,0 %, серцебиття - 100 %, слабкість - 66,7 %. Гостре проведення ЕДЕ викликало зниження АТ у 55,0 % хворих на ГХ I стадії тривалістю близько двох годин з тенденцією до зменшення ЗПСО, а через 10 сеансів при адекватній корекції АТ зареєстровано зниження ЗПСО на 19,3 % (R < 0,05), підвищення УОС на 16,2 % (R < 0,05). ЕДЕ сприяв зменшенню ступеня реагування ЦГД на фізичний стрес (стиснення кистьового динамометру): D АТдіаст. знизився з 15,6 ± 0,9 (%) на початку спостереження до 11,5 ± 1,0 (%) після ЕДЕ (R < 0,05), відповідно, D ЗПСО: з 49,7 ± 3,7 (%) до 28,9 ± 2,2 (%) (R < 0,05). Механізм дії даларгіну, на нашу думку, обумовлений впливом на центральні ланки регуляції судинного опору. Проведення ЕДЕ на тлі фармакологічної дії каптоприлу обумовлювало достовірну динаміку показників: ЗПСО, УОС. Тест з ізометричним навантаженням за цих умов сприяв підвищенню АТсист. на 12,2 % (R < 0,05), але на відміну від проведення проби без впливу препаратів не викликав статистично доказових зрушень кардіогемодинаміки.

Використання ЕДЕ у хворих на ГХ I стадії після 10 сеансів сприяло зменшенню екскреції з сечею НА з 115,8 ± 10,8 (нмоль/24 год.) на початку спостереження до 87,6 ± 8,0 (нмоль/24 год.) при його завершенні (R < 0,05), відповідно, ДОФаміна: з 868,4 ± 50,2 (нмоль/24 год.) до 726,8 ± 43,2 (нмоль/24 год.), R < 0,05. Комбінація з каптоприлом обумовлювала конкордантні зміни екскреції біологічних амінів при достовірному зменшенні НА на 18,3 % (Р < 0,05). Рівень коефіцієнтів А:НА, НА:ДОФамін, ДОФамін:ДОФА на фоні лікування ЕДЕ не змінювався. Таким чином, ЕДЕ як при самостійному застосуванні, так і в комбінації з каптоприлом сприяв зменшенню функціональної активності САС.

висновки

1. Поширеність в популяції, клінічний перебіг, прогноз гіпертонічної хвороби, за літературними даними, щільно пов`язаний з віком, але конкретні механізми формування захворювання, реалізації генетичної схильності у віковому аспекті не визначені. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми розкриття молекулярних механізмів розвитку гіпертонічної хвороби, з`ясування ролі вікового фактору та підвищення ступеня патогенетичної обгрунтованості диференційованого вибору антигіпертензивних засобів, що виявляється у визначенні характеру, етапності, оцінки зрушень структурно-функціонального стану мембран і гуморальної регуляції у хворих на гіпертонічну хворобу різного віку, їх неоднорідності; з`ясуванні тотожності, взаємообтяження і, водночас, гетеротопності впливу захворювання та віку на мембрану, гормональний профіль з формуванням умов для стабілізації артеріальної гіпертензії в похилому віці. Розкриті порушення обумовлюють доцільність корекції мембранних і гуморальних змін, а урахування їх характеру сприяє підвищенню патогенетичної обгрунтованості індивідуалізації вибору антигіпертензивних засобів. В дослідженні доведений мембрано-протекторний ефект інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту та розроблені рекомендації щодо диференційованого вибору еналаприлу малеату, каптоприлу, b-адреноблокатору.

2. У хворих на гіпертонічну хворобу визначено порушення функціонування ферментативної ланки трансмембранного транспорту катіонів: починаючи з I стадії спостерігається зниження активності Na+-,К+-АТФази цільних еритроцитів, а з II стадії - Са2+-АТФази. З віком розвивається зменшення функціонального резерву Na+-,К+-АТФази, про що свідчить зниження приросту Na+-,К+-АТФази при стимуляції адреналіном у хворих похилого віку (30,2 %) у порівнянні з молодими (63,3 %).

3. При гіпертонічній хворобі з віком у порівнянні з контрольною групою виявлені тотожні за напрямком зміни поліпептидного складу мембран еритроцитів: підвищення вмісту фракції актину і зменшення спектрину, інтегрального білка смуги 3, які асоціювались з відмінністю щільності контактів між цитоскелетом та мембраною у хворих молодого та похилого віку по ланках спектрин-анкірин (r = - 0,32; r = - 0,56) та анкірин - інтегральний білок смуги 3 (r = - 0,47; r = - 0,20). У літніх пацієнтів у порівнянні з молодими визначено зменшення кількості SH-груп (30,4 %) та підвищення S-S-зв`язків (35,4 %) в мембранних білках еритроцитів.

4. З віком у хворих на гіпертонічну хворобу II стадії зареєстрований негативний зсув у ліпідному спектрі мембран еритроцитів за рахунок підвищення вмісту фракцій холестерину, ефірів холестерину з найбільшим ступенем змін по відношенню до практично здорових осіб в молодому (16,1 %; 32,1 %) та середньому (17,2 %; 46,2 %) віці, що свідчить про погіршення мікров`язкості, текучості мембран. У літніх хворих фактор віку для стану ліпідного бішару є визначальним внаслідок відсутності різниці показників з контрольною групою у діапазоні 60-74 роки на тлі збільшення вмісту тригліцеридів (17,3 %), лізофосфатидилхоліну (30,8 %) та зменшення фракції сфінгомієліну (23,8 %) у порівнянні з молодими пацієнтами.

5. Розвиток гіпертонічної хвороби та старіння обумовлюють активізацію перекисного окислення ліпідів з дисоціаційним характером зрушень ферментативної, неферментативної ланок антиоксидантного захисту. У хворих похилого віку у порівнянні з молодими виявлено пригнічення активності глутатіонпероксидази (19,7 %), супероксиддисмутази (15,6 %) з формуванням дисбалансу між ферментативними системами, а зниження рівня глутатіона відновленого зареєстровано при II стадії захворювання незалежно від вікового фактору.

6. У молодих хворих на гіпертонічну хворобу визначено етапну залежність рівня гуморальної регуляції від стадії захворювання: при I стадії виявлено підвищення екскреції з сечею адреналіну (38,6 %), норадреналіну (36,7 %), гістаміну (80,9 %), швидкості метаболізму катехоламінів до ванілілмигдальної кислоти та вмісту у сироватці кортизолу (35,0 %), Т3 (54,8 %); формування дисбалансу функціонування серотонін- та гістамінергічної систем з наступною нормалізацією показників при II стадії. З віком, як у хворих на гіпертонічну хворобу II стадії, так і у практично здорових осіб розвиваються тотожні за напрямком зрушення гормонального профілю у вигляді зменшення у сироватці рівня статевих та підвищення тиреотропного гормону. Збільшення екскреції з сечею норадреналіну у хворих похилого віку (19,0 %), активізація серотонінергічної системи відбувається за рахунок уповільнення ферментативної трансформації біологічних амінів.

7. У літніх хворих на гіпертонічну хворобу на відміну від пацієнтів молодого та середнього віку зменшується значення гуморальних чинників у регуляції активності транспортних АТФаз, зокрема, зникає щільність взаємовідносин з вмістом у сироватці тестостерону, прогестерону; Na+-,К+-АТФази цільних еритроцитів також з екскрецією катехоламінів, ДОФаміна; Са2+-АТФази - норадреналіну, серотоніну. Визначені при гіпертонічній хворобі кореляційні зв`язки між екскрецією катехоламінів, їх попередників та вмістом у мембрані фракції інтегрального білка смуги 3; між актином та норадреналіном, ДОФаміном віддзеркалюють взаємозалежність поліпептидного складу мембран і гормонального профілю.

8. Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту у хворих на гіпертонічну хворобу сприяли мембранопротекторному ефекту внаслідок підвищення білкової фракції спектрину і зменшення вмісту актину, холестерину в мембрані еритроцитів, активізації супероксиддисмутази і корекції спектру фосфоліпідів, завдяки чому обумовлювали поліпшення текучості, мікров`язкості, деформаційної здатності мембран. При застосуванні каптоприлу виявлений антиоксидантний ефект, який асоціювався зі збільшенням активності Na+-,К+-АТФази (33,3 %), співвідношення SH-груп і S-S-зв`язків мембранних білків (152,5 %). Пропранолол викликав підвищення вмісту в мембрані фракції фосфатидилсерину (14,7 %), сфінгомієліну (13,6 %) та активності ферментативної ланки антиоксидантного захисту.

9. При спільному використанні каптоприлу з гіпотіазидом на тлі потенціювання антигіпертензивної дії ступінь позитивного впливу інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту на рівень холестерину, спектрину в мембрані, активність ліпопероксидації, Na+-,К+-АТФази зменшувався, за винятком динаміки вмісту білка смуги 6 (30,6 %). Хворі, у яких застосовано комбіновану терапію, характеризувалися тяжким клінічним перебігом захворювання (АТ вище 180/110 мм рт. ст.); більшою його тривалістю; перевищенням судинного опору 210 (кПа·л·с-1).

10. Застосування каптоприлу у хворих на гіпертонічну хворобу II стадії похилого віку сприяло нівелюванню відмінності за поліпептидним, ліпідним складом мембран еритроцитів з літніми практично здоровими особами, підвищенню активності Na+-,К+-АТФази еритроцитів, нормалізації активності ліпопероксидації при відсутності вірогідного негативного впливу на ліпідний спектр сироватки, рівень екскреції біологічних амінів з сечею.

11. Хворі на гіпертонічну хворобу розрізняються за вихідним рівнем активності Na+-,К+-АТФази. При підвищенні активності Na+-,К+-АТФази визначено збільшення вмісту в мембрані холестерину (16,1 %), у сироватці тироксину (33,2 %), екскреції з сечею адреналіну (30,0 %), норадреналіну (28,0 %), серотоніну (59,2 %), гістаміну (78,1 %); а при зменшенні активності ферменту, відповідно, зареєстровано підвищення фракції інтегрального білка смуги 3 (28,0 %), тригліцеридів (65,4 %), щільності взаємовідносин між білковими фракціями та зниження прогестерону у сироватці (57,0 %), на тлі властивості останньої пригнічувати Na+-,К+-АТФазу донорів. На підставі виявлених асоціацій виділені два варіанти змін структурно-функціонального стану мембран і гуморальної регуляції та запропоновані критерії диференційованого вибору антигіпертензивних засобів.

12. Електрофорез (ендоназально) стреслімітуючого агента даларгіну сприяв оптимальній корекції артеріального тиску у 80,0 % хворих на гіпертонічну хворобу I стадії на фоні зменшення реактивності центральної гемодинаміки у відповідь на фізичне ізометричне навантаження та добової екскреції з сечею катехоламінів. При спільному використанні з каптоприлом зареєстровані синергічні реакції у вигляді зниження екскреції норадреналіну (18,3 %), добової дози інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту на 18 мг при досягненні нормального артеріального тиску у 77,1 % пацієнтів з II стадією захворювання.

Практичні рекомендації

1. З метою корекції негативних зрушень у структурно-функціональному стані мембран еритроцитів у літніх хворих на гіпертонічну хворобу II стадії доцільно використовувати інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту каптоприл, який має мембранопротекторні властивості і нейтральний щодо спектру ліпідів сироватки, активності симпато-адреналової системи.

2. Активність Na+-,К+-АТФази еритроцитів рекомендується використовувати як показник для виділення двох варіантів змін мембранного комплексу і гуморальної регуляції.

3. Каптоприл доцільно використовувати у хворих на гіпертонічну хворобу при обох варіантах змін стану мембран еритроцитів і гормонального профілю; пропранолол - при другому (активність Na+-,К+-АТФази більше 7,50 мкмоль Фн/мл·год), але при суттєвому підвищенні вмісту холестерину в ліпідному бішарі мембрани (49,0 % і вище) перевагу слід надавати інгібіторам ангіотензинперетворюючого ферменту; еналаприл малеат рекомендований при першому варіанті (активність Na+-,К+-АТФази нижча 6,40 мкмоль Фн/мл·год) і у хворих з нормальними показниками активності Na+-,К+-АТФази еритроцитів.

4. Враховуючи потенціюючий ефект гіпотіазиду щодо антигіпертензивної дії каптоприлу, у хворих з тяжким перебігом гіпертонічної хвороби II стадії (артеріальний тиск понад 180/110 мм рт. ст.), при значній тривалості захворювання (більше 8 років), перевищенні судинного опору 210 (кПа·с·л-1) лікування слід починати з комбінованої терапії каптоприлом і гіпотіазидом.

5. У хворих на гіпертонічну хворобу I стадії з метою нормалізації функціонального стану симпатоадреналової системи, реактивності центральної гемодинаміки рекомендовано використання стреслімітуючого фактора даларгіну по 1 мг шляхом електрофорезу (10 сеансів), який проявляє синергічні властивості щодо каптоприлу при II стадії захворювання.

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ЩО ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Курята О.В. Функціональний стан транспортних АТФаз мембран еритроцитів та регуляторні властивості сироватки крові хворих на гіпертонічну хворобу // Український кардіологічний журнал. - 1997. - № 6(ІІ). - С. 62-64.

2. Короленко С.С., Курята О.В. Клініко-гемодинамічні та психологічні особливості перебігу гіпертонічної хвороби у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Лікарська справа. - 1997. - № 1. - С. 10-14.

3. Короленко С.С., Гейченко В.П., Крижанівська І.І., Курята О.В., Кравченко О.І. Місце даларгіна в антигіпертензивній терапії у хворих на гіпертонічну хворобу // Медичні перспективи. - 1997. - Т. 2, № 2. - С. 20-24.

4. Курята О.В. Особливості реакцій симпато-адреналової системи у хворих на гіпертонічну хворобу різних вікових груп // Медичні перспективи. - 1997. - Т. 2, № 3. - С. 31-33.

5. Курята А.В. Влияние антигипертензивной терапии на активность транспортных мембранных АТФаз и симпато-адреналовой системы у больных гипертонической болезнью II стадии разного возраста // Пробл. старения и долголетия. - 1998. - Т. 7, № 1. - С. 38-42.

6. Курята А.В., Гейченко В.П., Лысунец Т.К., Коваль Н.А. Возрастные особенности гуморальной регуляции и реактивности центральной гемодинамики у больных гипертонической болезнью // Пробл. старения и долголетия. - 1998. - Т. 7, № 2. - С. 144-150.

7. Курята О.В., Гейченко В.П., Павлухіна З.О. Гормональний спектр та активність Na+,-К+-АТФази еритроцитів у пацієнтів різного віку з гіпертонічною хворобою // Український кардіологічний журнал. - 1998. - № 9. - С. 38-41.

8. Курята О.В. Перекисне окиснення ліпідів та активність антиоксидантної системи еритроцитів у хворих на гіпертонічну хворобу різного віку в динаміці розвитку захворювання і антигіпертензивної терапії // Медичні перспективи. - 1998. - Т. 3, № 1. - С. 25-27.

9. Гейченко В.П., Курята О.В., Куделя І.В., Лисунець Т.К. Активність Na+-,К+-АТФази мембран еритроцитів і варіант профілювання хворих на гіпертонічну хворобу // Медичні перспективи. - 1998. - Т. 3, № 1. - С. 21-25.

10. Курята О.В. Серотонін і гістамінреактивна система у хворих на гіпертонічну хворобу у віковому аспекті, динаміці антигіпертензивної терапії // Медичні перспективи. - 1998. - Т. 3, №2. - С. 40-42.

11. Курята О.В. Вікові особливості ліпідного та фосфоліпідного складу мембран еритроцитів у хворих на гіпертонічну хворобу відповідно до ліпідного спектру сироватки крові // Медичні перспективи. - 1998. - Т. 3, № 3. - С. 33-37.

12. Курята А.В., Гейченко В.П., Недзвецкий В.С. Вариабельность активности Na+,-К+-АТФазы мембран эритроцитов у больных с гипертонической болезнью: сравнительная эффективность антигипертензивной терапии каптоприлом и эналаприлом // Український кардіологічний журнал. - 1998. - № 12. - С. 51-53.

13. Курята А.В. Влияние ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента на спектр мембранных белков эритроцитов у пациентов с гипертонической болезнью разного возраста // Український кардіологічний журнал. - 1999. - № 2. - Вип. 2. - С. 53-56.

14. Курята А.В. Изменения функционального состояния сердечно-сосудистой системы, липидного состава сыворотки крови и мембран эритроцитов у больных гипертонической болезнью разного возраста под влиянием антигипертензивной терапии // Пробл. старения и долголетия. - 1999. - Т. 8, № 2. - С. 168-174.

15. Курята О.В. Порівняльне дослідження впливу інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту та пропранололу на активність Са2+-АТФази і склад фосфоліпідів мембран еритроцитів при гіпертонічній хворобі // Український кардіологічний журнал. - 1999. - № 4. - С. 48-50.

16. Курята А.В., Недзвецкий В.С. Полипептидный и липидный состав мембран эритроцитов у пациентов с гипертонической болезнью с различной активностью Na+/К+-АТФазы // Український медичний часопис. - 1999. - № 3 (11)`. - С. 138-141.

17. Курята О.В. Роль гіпертонічної хвороби та віку в динаміці поліпептидного складу мембран еритроцитів // Український медичний альманах. - 1999. - Т. 2, № 2. - С. 84-87.

18. Курята О.В. Вік та стан мембранних білків еритроцитів у хворих на гіпертонічну хворобу // Український медичний альманах. - 1999. - Т. 2, № 3. - С. 89-91.

19. Курята О.В., Гейченко В.П. Особливості екскреції біологічних амінів у хворих на гіпертонічну хворобу з різним рівнем активності Na+,-К+-АТФази мембран еритроцитів // Медичні перспективи. - 1999. - Т. 4, № 3. - ч. 1. - С. 22-25.

20. Курята А.В. Функциональное состояние симпатоадреналовой системы у больных гипертонической болезнью при лечении каптоприлом и даларгином // Лікарська справа. - 1999. - № 6. - С. 23-27.

21. Курята О.В. Вплив антигіпертензивної терапії каптоприлом, еналаприлом і пропранололом на активність перекисного окислення ліпідів й антиоксидантного захисту у хворих на гіпертонічну хворобу // Одеський мед. журнал. - 1999. - № 6. - С. 65-67.

22. Курята О.В. Вміст гормонів статевих, надниркових залоз, пролактину у сироватці крові і активність Na+-,К+-АТФази еритроцитів у молодих хворих на гіпертонічну хворобу // Медичні перспективи. - 2000. - Т. 5, № 1. - С. 21-23.

23. Спосіб лікування гіпертонічної хвороби: Пат. 21371 А Україна, МКІ А 61 N 1/00, 1/30 / Курята О.В., Короленко С.С., Шендриченко О.В., Кравченко О.І., Гейченко В.П. (Україна) - N 94043145; Заявлено 02.12.97; Опубл. 30.04.98, Бюл. № 2.

24. Курята О.В., Гейченко В.П., Куделя І.В., Карапетян К.Г., Кравченко О.І. Структурно-функціональна характеристика мембран еритроцитів у хворих на гіпертонічну хворобу в динаміці антигіпертензивної терапії // Матеріали ХIV з`їзду терапевтів України. - Київ. - 1998. - С. 170-173.

25. Гейченко В.П., Курята А.В., Куделя И.В., Мирошниченко Н.Б., Бордаченко Л.А., Герасюк А.В. К вопросу о дифференциальной диагностике гипертонической болезни у молодых мужчин // Сборник научно-практических статей к 200-летию областной клинической больницы им. И.И.Мечникова. - Днепропетровск. - 1998. - С. 59-60.

26. Гейченко В.П., Курята А.В., Куделя И.В., Карапетян К.Г. Мембранопротекторный эффект антигипертензивной терапии эналаприлом малеатом у больных гипертонической болезнью //Актуальные проблемы медицины. - Днепропетровск: Наука и образование. - 1999. - С. 4-6.

27. Короленко С.С., Курята О.В., Кравченко О.І. Гемодинамічні та морфо-функціональні особливості перебігу гіпертонічної хвороби у осіб похилого віку; варіанти антигіпертензивної терапії // Тези доповідей II Національного конгресу геронтологів та геріатрів України. - Частина I. - Київ. - 1994. - С. 345.

28. Короленко С.С., Курята А.В. Гемодинамические и психологические аспекты применения даларгина у больных гипертонической болезнью // Український кардіологічний журнал (Матеріали 5 конгресу кардіологів України). - 1996. - № 3 (додаток). - С. 16.

29. Курята А.В. Показатели общей активности АТФаз и Na+-,К+-АТФазы мембран эритроцитов у больных гипертонической болезнью // Актуальные вопросы медицины и биологии. - Вып. 7, часть 2.- Днепропетровск. - 1996. - С. 26.

30. Жерносеков Д.Д., Курята О.В., Гейченко В.П., Недзвецький В.С. Особливості енергетичнозалежного трансмембранного іонного транспорту у хворих на есенціальну гіпертензію // Тези доповідей VII Українського біохімічного з`їзду. - Частина 3. - Київ. - 1997. - С. 28-29.

31. Гейченко В.П., Курята А.В., Недзвецкий В.С., Куделя И.В., Карапетян К.Г. Возрастные особенности полипептидного состава мембран эритроцитов и гуморальной регуляции у больных гипертонической болезнью // Матеріали науково-практичної конференції “Реабілітація хворих похилого віку із захворюваннями серцево-судинної системи і церебральною судинною патологією. - Київ. - 1997. - С. 126-127.

32. Курята А.В., Гейченко В.П., Карапетян К.Г., Куделя И.В. Активность транспортных АТФаз у больных гипертонической болезнью разных возрастных групп и в процессе антигипертензивной терапии // Матеріали IV Міжнародної конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. - Том 2. - Частина 3. - Дніпропетровськ. - 1997. - С. 84.

33. Гейченко В.П., Курята А.В., Куделя И.В., Андриенко А.Н. Опыт использования немедикаментозных методов в антигипертензивной терапии у больных гипертонической болезнью // Питання валеології і екології в традиційній та нетрадиційній медицині. - Дніпропетровськ: Поліграфіст. - 1997. - С. 64-65.

34. Гейченко В.П., Крижанівська І.І., Курята О.В., Куделя І.В., Літвєкова Л.О., Пушкарьова Г.В. Гіпертонічна хвороба: нові підходи щодо виділення патогенетичних форм її перебігу // Матеріали ХIV з`їзду терапевтів України. - Київ. - 1998. - С. 41.

35. Курята А.В., Гейченко В.П., Куделя И.В. Влияние возраста на состояние мембран эритроцитов и гормональный профиль у больных гипертонической болезнью // Тези доповідей 2 міжнародної конференції “Наука і освіта `99.” - Київ - Дніпропетровськ - Луганськ - Черкаси - Дніпродзержинськ. Том 4. - 1999. - С. 20-21.

АНОТАЦІЯ

КУРЯТА О.В. Мембранні та гуморальні механізми розвитку гіпертонічної хвороби у віковому аспекті і на фоні лікування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. - Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя, 2000.

Дисертацію присвячено питанням визначення ролі мембранних та гуморальних порушень у розвитку гіпертонічної хвороби на тлі вікових змін, розробці принципово нових підходів до підвищення якості вибору антигіпертензивних засобів. В дисертації встановлена тотожність механізмів розвитку гіпертонічної хвороби та старіння на мембранному і гуморальному рівнях; виділені зміни показників на етапі формування та стабілізації гіпертонічної хвороби в молодому віці. У літніх хворих на гіпертонічну хворобу виявлений розвиток дисбалансу мембранно-гуморальних взаємовідношень. В дисертації доведена неоднорідність стану мембран еритроцитів при гіпертонічній хворобі, виділені та обгрунтовані два варіанти патології мембранного комплексу і гормонального профілю. Встановлений мембранопротекторний ефект еналаприлу малеату, каптоприлу та позитивний вплив пропранололу на фосфоліпідний спектр мембран, розроблені рекомендації щодо диференційованого вибору антигіпертензивної терапії. При лікуванні каптоприлом хворих на гіпертонічну хворобу похилого віку доведений позитивний вплив на стан мембран інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту. Запропонована ефективна методика ендоназального даларгін-електрофорезу для лікування хворих на гіпертонічну хворобу I стадії та у сполученні з каптоприлом - II стадії захворювання.

Ключові слова: гіпертонічна хвороба, вік, мембрана, гормональний профіль, антигіпертензивна терапія, даларгін.

АННОТАЦИЯ

КУРЯТА А.В. Мембранные и гуморальные механизмы развития гипертонической болезни в возрастном аспекте и на фоне лечения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. - Запорожский государственный медицинский университет, Запорожье, 2000.

Диссертация посвящена изучению роли мембранных и гуморальных нарушений в развитии гипертонической болезни на фоне возрастных изменений, разработке рекомендаций по повышению качества дифференцированного выбора антигипертензивной терапии. В работе установлена тождественность механизмов развития заболевания и возрастных изменений на мембранном и гормональном уровнях в виде повышения фракций актина и снижения спектрина в полипептидном спектре мембран эритроцитов, формирования дислипидемии, активизации процессов липопероксидации и снижения антиоксидантной защиты (АОЗ). У больных гипертонической болезнью пожилого возраста выявлено формирование качественно новых признаков: снижение функционального резерва активности Na+-,К+-АТФазы; появление дисбаланса в системе АОЗ; развитие нарушения контакта цитоскелет - мембрана и формирование конформационной модификации мембранных белков; нарушение взаимоотношений между звеньями гормонального профиля и структурными компонентами мембраны. Возрастные изменения при гипертонической болезни на регуляторном уровне: снижение секреции половых гормонов, экскреции гистамина и повышение тиреотропного гормона способны закреплять вазоконстрикторные реакции. С другой стороны, сопоставимость полипептидного, липидного состава мембран эритроцитов, активности липопероксидации и АОЗ у более молодых больных гипертонической болезнью с более старшими возрастными группами практически здоровых лиц свидетельствует об ускорении возрастных изменений мембраны при гипертонической болезни. В работе показана неоднородность больных по уровню активности Na+-,К+-АТФазы эритроцитов, которая подтверждена в условиях стимуляции фермента добавлением в среду инкубации адреналина. Также выявлены противоположные по направлению изменения функционального состояния Na+-,К+-АТФазы доноров при предварительной инкубации с сывороткой крови больных гипертонической болезнью. Предложено выделение двух вариантов изменений структурно-функционального состояния мембран эритроцитов и гормонального профиля. Для первого из них характерно снижение активности Na+-,К+-АТФазы, увеличение содержания фракции интегрального белка полосы 3, плотности взаимосвязи между компонентами, участвующими в фиксации цитоскелет - мембрана, рост фракции триглицеридов в липидном бислое и уменьшение уровня прогестерона в сыворотке. Повышение активности Na+-,К+-АТФазы ассоциировалось с ростом уровня фракции холестерина в мембране, дисбалансом системы АОЗ и увеличением экскреции биологических аминов, секреции гормонов щитовидной железы. В диссертации выявлена содружественность изменений структурно-функционального состояния мембран эритроцитов на фоне терапии каптоприлом у больных старших возрастных групп по сравнению с молодыми. В работе установлен мембранопротекторный эффект ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента в виде коррекции изменений полипептидного, липидного, фосфолипидного спектра мембран эритроцитов при их метаболической нейтральности и позитивном влиянии на обмен биологических аминов. Пропранолол способствовал улучшению соотношения фракций фосфолипидов в мембране, активизации уровня ферментативного звена АОЗ. При комбинированном использовании каптоприла с гипотиазидом направление изменений изучаемых показателей не отличалось от случая применения монотерапии ингибитором ангиотензинпревращающего фермента, однако при меньшей степени сдвига значений. На основании полученных данных разработаны и обоснованы рекомендации по индивидуализации выбора антигипертензивной терапии с учетом состояния мембраны, гормонального профиля. В диссертации предложена методика эндоназального даларгин-электрофореза (ЭДЭ) и подтверждена ее эффективность при лечении больных гипертонической болезнью I стадии и в сочетании с каптоприлом на фоне II стадии заболевания. ЭДЭ вызывал снижение сосудистого сопротивления, функциональной активности САС. Дифференцированный, патогенетически обоснованный выбор антигипертензивных препаратов с учетом комплексной оценки состояния мембран и гормональной регуляции качественно расширяет возможности индивидуализации медикаментозной терапии гипертонической болезни.

Ключевые слова: гипертоническая болезнь, возраст, мембрана, гормональный профиль, антигипертензивная терапия, даларгин.

SUMMARY

Kuriata A.V. Membranous and humoral mechanisms of development of an essential hypertension in age aspect and under medical treatment. - Manuscript.

The dissertation on competition of the Doctor of Medical Sciences degree in the speciality - 14.01.11- cardiology. - Zaporyzhzhya State Medical University, Zaporyzhzhya, 2000.

The dissertation is concerned with the study of the role of membrane and hormonal disturbances at pathogenesis of essential hypertension (EH) at the aspect of age, the elaboration some new approaches for elevation of choice quality and efficiency of antihypertensive therapy. The similarity of mechanisms of EH development and changes during the aging on the membrane and humoral levels have been established. The aging leads to deepening of changes in both structural and functional state of membranes and hormonal spectrum, to disbalance of membrano-humoral relationship. The non-uniformity of state of membrane erythrocytes at EH has been proved in the dissertation. Besides, the presence of two variants of membrane complex pathology and hormonal profile have been based. The primary membranopredictive effect of enalaprile maleate, captopril and secondary positive influence of propranolol on the membrane. The recommendations for optimization of antihypertensive therapy have been carried out. The efficiency of treatment of captopril at old patients has been proved. It has been shown, that inhibitor of angiotensine converting enzyme has a positive effect on the membrane at old patients. The method of endonazal dalargine electrophoresis for treatment of patients with EH at the first stage and in complex with captopril treatment at the second stage. The individual treatment the patients with EH from different aging groups let us to elevate the efficiency of antihypertensive therapy.

Key words: essential hypertension, aging, membrane, hormonal profile, antihypertensive therapy, dalargine.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

А - адреналін

АГ - артеріальна гіпертензія

АОЗ - антиоксидантний захист

АПФ - ангіотензинперетворюючий фермент

АТ - артеріальний тиск

АТдіаст. - діастолічний артеріальний тиск

АТсист. - систолічний артеріальний тиск

ВМК - ванілілмигдальна кислота

ГЛП - глутатіонпероксидаза

ГП - гідроперекиси ліпідів

ГХ - гіпертонічна хвороба

ЕМ - еналаприл малеат

ЕХС - ефіри холестерину

КА - катехоламіни

ЛФТХ - лізофосфатидилхолін

МДА - малоновий діальдегід

НА - норадреналін

ПОЛ - перекисне окислення ліпідів

САС - симпатоадреналова система

СОД - супероксиддисмутаза

СрГТ - середній гемодинамічний тиск

СФМ - сфінгомієлін

Т3 - трийодтиронін

Т4 - тироксин

ТГ - тригліцериди

ТТГ - тиреотропний гормон

УОС - ударний обсяг серця

ФЛ - фосфоліпіди

Фн - фосфор неорганічний

ФТЕА - фосфатидилетаноламін

ФТС - фосфатидилсерин

ФТХ - фосфатидилхолін

ХС - холестерин

ЦГД - центральна гемодинаміка

5-ОІОК - 5-оксиіндолоцтова кислота

D - приріст показника

Размещено на Allbest.ru

...