На основі розробленої робочої системи оцінки результатів лікування за анатомо-функціональними ознаками, проведений аналіз результатів лікування пацієнтів з множинними переломами.

Позитивними вважали результати коли настала повна консолідація переломів, відсутнє обмеження рухів в суміжних суглобах, укорочення кінцівки, відсутня деформація, повністю відновлена опороздатність кінцівки, відсутній нейродистрофічний синдром.

Задовільними вважали результати при яких наступило зрощення перелому, проте можлива наявність контрактур в суглобах, що потребує подальшої реабілітації, серед нейродистрофічних проявів можливі гіпостатичні набряки, атрофія м'язів до 2 сантиметрів.

Незадовільними рахували результати при яких були хибні суглоби, незрощення перелому, дефект кістки, наявність гнійно-інфекційих ускладнень, стійкі контрактури в суглобах, що потребують оперативного лікування (артроліз, міоліз, теноліз та ін.), нейродистрофічний синдром, проявом якого є парези та параліч м'язів.

Маючи на увазі відсутність єдиної об'єктивної системи оцінки наслідків лікування переломів, за основу була взята методика оцінки анатомо-функціональних результатів лікування переломів довгих кісток запропонована С.Д. Тумяном (1983) в нашому спрощеному варіанті. Було враховано шість ознак (критеріїв), кожна з яких оцінюються числовим виразом 2, 1, або 0 балів. При чому 2 бали - анатомічні та функціональні критерії, що розцініються як цілком позитивні. 1 бал відповідає значенням, які є задовільними при оцінці лише найближчих результатів, це непостійні величини і при відповідних подальших лікувально-реабілітаційних заходах можуть змінюватись на позитивні, або при неадекватності останніх трансформуватися в повністю незадовільний результат. 0 балів - значення анатомо-функціональних критеріїв, що оцініються незадовільно.

В даній системі враховані такі критерії, як обсяг рухів в суглобах, укорочення, деформація, рентгенологічні дані, нейтрофічні порушення, гнійно-інфекційні ускладнення. Відновлення амплітуди рухів в суглобах є одним із найбільш значущих показників якості реабілітації. Для оцінки обсягів рухів в суглобах використано об'єктивні числові дані в градусах. Укорочення сегменту визначається в сантиметрах. Деформація в градусах для кожного сегменту.

Рентгенологічні ознаки консолідації переломів оцінюються як повне зрощення, уповільнена консолідація, або неконсолідований перелом, хибний суглоб, дефект кістки. Відсутність чи наявність нейро-трофічного симптомокомплексу, парез або параліч м'язів. Відсутність гнійно-інфекційних процесів, м'якотканинні ускладнення, остеомієліт.

Косметичний дефект кінцівки, функцію ураженої кінцівки, біль, зморювання в якості самостійних критеріїв не розглядались, оскільки останні суб'єктивні, а фактори, що до них призводять враховані в інших ознаках. Слід зазначити, що дана система оцінки результатів лікування переломів не є досконалою для характеристики наслідків внутрішньосуглобових переломів, також система непередбачена для оцінки наслідків лікування хворих з ампутаціями.

Для отримання показника оцінки результатів лікування необхідно сумарно обчислити всі цифрові вирази по кожному критерію, і значення, що знаходиться в межах 11-12 балів відносяться до позитивного результату, задовільним є результат значення якого знаходяться в межах 8-11 балів, незадовільними є результати з показниками менш ніж 7 балів. Оцінка результатів лікування проводиться окремо по кожній локалізації.

В групі хворих, де був застосований ранній остеосинтез, цілком позитивні результати відмічені у 19 (38,8%) пацієнтів, задовільні у 28 (57,1%) хворих, що потребувало подальшої реабілітації. В 2 (4,1%) пацієнтів результати лікування незадовільні, в одного хворого утворився несправжній суглоб, ще в одного розвинувся остеомієліт на фоні порушеної консолідації.

В групі постраждалих де виконано пізній остеосинтез незадовільний результат лише в одного пацієнта, гнійно-інфекційне ускладнення розвинулось в ранньому післяопераційному періоді, що потребувало видалення металоконструкції, яка не забезпечувала стабільність кісткових уламків.

В групі пацієнтів, що лікувалися за допомогою консервативних методів, гнійно-інфекційних ускладнень не було. В одного хворого відмічено контрактуру в ліктьовому суглобі, після застосування фіксаційного методу, що й потребувало подальшої реабілітації.

Серед всіх обстежених хворих незадовільні результати відмічені в 4,9%.

Середні строки консолідації безперечно неоднакові при різних методах лікування, проте вони мають велике значення, як для характеристики кожного методу лікування, так і для уніфікованої оцінки результатів лікування, системного, аналітичного підходу при виборі способу остеосинтезу поліфрактур кінцівок.

В цілому строки консолідації переломів при умові їх множинності є цінними інформаційним критерієм, оскільки відображають оптимальність, як обраного методу, так і загалом лікувальної тактики.

При односторонніх суміжних переломах стегна та гомілкових кісток, консолідація таких переломів настала в звичайний термін. Зрощення переломів стегнової кістки та великогомілкової кістки було майже синхронним. В наших спостереженнях не було відмічено порушення остеорепарації на дистальному фрагменті. Середні строки консолідації стегнової кістки становили 4,60,4 місяців, а великогомілкової близько 3,80,4 місяців.

Строки консолідації симетричних переломів кісток нижніх кінцівок суттєво не відрізняються від строків односторонніх суміжних переломів. Час консолідації симетричних переломів великогомілкових кісток становив 3,60,6 місяців, слід зазначити неможливість дослідження синхронності при репаративній регенерації обох великогомілкових кісток так, як часто відсутня сама ,,подібність” переломів за характером, типом, кількістю відламків, їх стабільністю, рівнем локалізації, площиною злому. В окремих випадках консолідація діафізарного перелому з однієї сторони наступала набагато раніше, навіть в порівнянні з ізольованими переломами. При локалізації зони пошкодження в метаепіфізарній зоні строки загоєння переломів були майже в два рази коротші, або не відрізнялись від таких при ізольованих аналогічних переломах.

Симетричні переломи стегнових кісток були діафізарними, при їх консолідації відмічена синхронність, в усіх клінічних випадках відсутнє сповільнення утворення кісткового мозолю. Консолідація таких переломів наступала вчасно, а середні строки остеорепарації становили 4,90,4 місяців. Необхідно відмітити доцільність обраного внутрішнього способу остеосинтезу, як в регламенті первинного раннього, так і пізнього остеосинтезу.

Отже, напрямки лікувальної тактики множинних переломів, що спрямовані на створення передумов для вчасної консолідації є оптимальними.

Враховуючи дані експериментального дослідження та дослідження найбільш впливових факторів (причин) на перебіг репаративної регенерації кісткової тканини, були визначені особливості лікувальної тактики переломів кісток кінцівок, поєднаних з абдомінальними та торакальними пошкодженнями, розроблена система оцінки тяжкості пошкодження, що має прогностичну остеорепаративну спрямованість. Визначені роль та значення консервативних методів лікування, найбільш оптимальних строків виконання остеосинтезу, його обсягу в залежності від тяжкості пошкодження.

Взявши за основу принцип побудови бальної оцінки тяжкості пошкоджень опорно-рухового апарату Пожаріського В.Х. (1989), математичним та експертним способом з урахуванням даних кореляційного аналізу між травматичними осередками та строками консолідації переломів кісток кінцівок у пацієнтів з поєднаними пошкодженнями, розроблена та апробована система оцінки тяжкості пошкоджень. (табл.4).

Таблиця 4 Система оцінки тяжкості поєднаних пошкоджень в балах

Дана система має перевагу, за рахунок того, що повністю враховано вид пошкодження (тип перелому, відкритий, закритий, ступінь пошкодження м'яких тканин), а головними визначаючими є, як тяжкість та ,,шокогенність” пошкодження, так і прогностична застережливість в плані консолідації переломів, що дозволяє оптимізувати лікувальну тактику.

Такий підхід, перш за все, дає можливість віднести кожного пацієнта до клінічної групи, в відношенні якої вироблена раціональна послідовність лікувальних заходів, по-друге, виникає можливість прогнозування строків консолідації переломів, по-третє, є інструментом порівняння ефективності лікування в групах, що подібні не тільки за локалізацією, але й за тяжкістю пошкоджень, вже як функціональним критерієм. Оскільки, при такому підході тяжкість пошкодження, як морфологічна характеристика, трансформується в тяжкість стану, як функціональну характеристику.

Постраждалі з переломами кісток, поєднаними з торакальними та абдомінальними пошкодженнями, в залежності від бальної оцінки ступеню пошкодження розподілені на три клінічні групи.

Пацієнти легкого ступеню пошкодженнями мали бал тяжкості від 0,6 до 5 (перша клінічна група), прогноз консолідації кісткових уламків цілком позитивний.

У постраждалих середнього ступеню тяжкості бал тяжкості був в границях від 5 до 8 (друга клінічна група), можливо сповільнена консолідація кісткових уламків.

У пацієнтів третьої клінічної групи бал тяжкості становив більше 8, прогноз консолідації сумнівний.

На основі даних експериментального дослідження про пригнічення регенеративних процесів саме у варіанті поєднання переломів з пошкодженням внутрішніх органів, лікувальна тактика грунтувалась при оперативних методах на принципах атравматичності, тобто щадного відношення до м'яких тканин, інтрамедулярний остеосинтез здійснювали без розсвердлювання кістково-мозкового каналу, досить часто використовували апарати зовнішньої фіксації за методикою поетапної репозиції.

Другий та третій періоди травматичної хвороби, особливо протягом 2-14-ї доби вважали непридатним для виконання остеосинтезу, оскільки саме в цей час, як свідчать дані експерименту, найбільш знижені репаративно-компенсаторні можливості організму і будь яка ятрогенна травма може їх лише пригнічувати. А тому, остеосинтез доцільно виконувати в регламенті первинного раннього, тобто протягом першої доби. Реконструктивно-відновлювальні оперативні втручання, здійснення другого оперативного етапу лікування, або перехід на інший спосіб остеосинтезу доцільно виконувати в період від 21-ї доби, особливо у пацієнтів третьої клінічної групи, тяжкого ступеню тяжкості.

Оперативним шляхом стабілізовано 55% всіх переломів в регламенті первинного раннього остеосинтезу. Первинний пізній остеосинтез виконали одному пацієнту середнього ступеню тяжкості. Відстрочений остеосинтез, протягом від 21-ї доби здійснили трьом хворим тяжкого ступеню тяжкості. За допомогою консервативних методів, як основних, стабілізовано 40,5% переломів. Слід зазначити, що лікувальна тактика поєднаних переломів дещо відрізняється від множинних, оскільки консервативні методи лікування були застосовані частіше. Способи остеосинтезу розподілялись так, що позаосередковий остеосинтез апаратами зовнішньої фіксації на шпицевій чи стержневій основі склав 28,8%, внутрішній накістковий - 21,2%, репозиційний - 19,8%, інтрамедулярний - 30,3%.

Приблизно таке співвідношення способів остеосинтезу зберігається і при його виконанні в регламенті первинного раннього. Слід відмітити збільшення репозиційного остеосинтезу 23,3% проти 2,8% при множинних переломах, оскільки такий спосіб є малотравматичним для цієї категорії постраждалих.

30 осіб постраждалих склали першу клінічну групу, середній бал тяжкості в пацієнтів становив 2,80,2. Травматичний шок першого, або другого ступеню був наявний 16,6% хворих. Відкриті переломи склали 20%. Переломи двох сегментів були в двох пацієнтів. Забій черевної стінки, грудної клітини, переломи декількох ребер без дихальної недостатності, забій серця складали структуру пошкоджень в цій клінічній групі і суттєво не впливали на характер лікувальної тактики. Остання цілком визначалась характером і тяжкістю пошкодження опорно-рухового апарату наявністю чи відсутністю травматичного шоку.

Всі оперативні методи фіксації переломів в цих пацієнтів здійснені в регламенті первинного раннього остеосинтезу протягом 6 годин від моменту надходження постраждалого до стаціонару. Вибір найбільш рентабельного способу остеосинтезу в таких пацієнтів не є можливим, проте загальний стан таких хворих є відносно стабільним, і метою такого остеосинтезу була повна репозиція і стабілізація кісткових фрагментів інтраопераційно. Консервативні методи лікування переломів застосовані в 14 пацієнтів.

Другу клінічну групу склали 33 постраждалих з середнім балом тяжкості 6,90,1,травматичний шок зустрічався в 33,3%. Серед пошкоджень внутрішніх органів діагностовано розрив селезінки та печінки в 18,2%, розрив порожнинних органів, брижії в 12,1%, гемопневмоторакс в 21,2%, забій легенів, серця, що також безпосередньо впливають на розладнання дихання, кровообігу в 18,2%, забій нирок, розрив сечового міхура в 9,1%. В інших постраждалих переломи поєднувались з забіями черева, грудної клітини, переломами ребер. Напрямки лікувальної тактики поєднаних переломів у постраждалих середнього ступеню тяжкості залежать, як від пошкодження сегментів опорно-рухового апарату, так і пошкоджень органів черевної та позачеревної порожнини, грудних органів, загального стану пацієнтів, наявності травматичного шоку. Функція життєво важливих систем організму знаходиться на компенсованому або субкомпенсованому рівні. Лікування переломів в переважній більшості здійснюється на фоні інтенсивної терапії.

Консервативна тактика лікування переломів застосована в 16 (48,5%) постраждалих, серед яких одному пацієнту виконано оперативні втручання в регламенті пізнього остеосинтезу, 17-и (51,5%) здійснено первинний ранній остеосинтез. У постраждалих, що мають бали тяжкості пошкодження до 8, доцільним вважали майже у половини пацієнтів використання фіксаційного методу та скелетного витягнення як самостійних та основних. Зведення поетапного лікування переломів до мінімуму (один пацієнт). Причому, саме така лікувальна тактика можлива при відсутності черепно-мозкових пошкоджень середнього та тяжкого ступеню так, як у пацієнтів, де домінують лише пошкодження живота та грудей, можливість тонічних, клонічних, клоніко-тонічних корчів нехарактерна. Тому остеосинтез не слід виконувати при стабільних та вклинених переломах, при можливості одномиттєвої ручної репозиції кісткових відламків, в більшості випадків переломів дистального відділу променевої кістки, переломів ключиць, п'ятки, наявності протипоказань соматичного характеру, коли можна застосувати метод скелетного витягнення. Розширення показань до оперативної стабілізації кісткових відламків у такої категорії хворих повинно бути досить обгрунтованим, оскільки при такому поєднанні пошкоджень, як свідчать дані експерименту, вірогідне сповільнення консолідації, на засадах якого виникає можливість гнійно-інфекційних ускладнень. Стабілізація діафізарних переломів довгих кісток при наявності травматичного шоку, нами розцінюється як ефективний протишоковий захід, що ліквідує патологічний осередок аферентної больової імпульсації, який саме викликає та підтримує стан травматичного шоку, а тому вважаємо доцільним первинний ранній остеосинтез за показаннями. Період з 2 по 14-у добу для остеосинтезу, реостеосинтезу вважали недоцільним.

Пацієнтів третьої клінічної групи становило 26, середній бал тяжкості в цій групі становив 10,60,5, травматичний шок наявний в 80,7%. Паренхіматозні органи черевної порожнини були пошкоджені в 50%, саме в цих пацієнтів частими були множинні розриви, як печінки так, і селезінки. Розриви порожнинних органів зустрічались в 7,7%, в 15,4% пацієнтів діагностовано пошкодження нирків, сечового міхура. Решту склали постраждалі з пошкодженнями легенів, серця, ускладнені гемотораксом, пневмотораксом, що мали дихальну недостатність всіх ступенів. Слід зазначити, що 30,8% пацієнтів мали одночасно пошкодження грудних органів та органів живота. Пацієнтів з відкритими переломами було 34,6%. Двохсегментарні переломи мали місце у 8 пацієнтів.

Консервативна лікувальна тактика переломів застосована в 9 пацієнтів, в трьох, як перший етап. Остеосинтез виконано в 17 хворих.

Оперативна стабілізація кісткових відламків, особливо закритих, навіть у постраждалих тяжкого або дуже тяжкого ступеню тяжкості в регламенті первинного раннього остеосинтезу не є операцією за життєвими показаннями. Хоча при діафізарних переломах довгих кісток така лікувальна тактика є оптимальною. Оскільки, відсутність в зоні травматичного осередку набряку, значних порушень мікроциркуляції, виражених метаболічних змін в оточуючих тканинах, створює оптимальні умови, як для виконання остеосинтезу, так і для процесів консолідації. Саме при виконанні первинного раннього остеосинтезу в постраждалих тяжкого ступеню тяжкості актуальним є дотримання принципу мінімальної травматичності на фоні максимальної стабільності, що є можливим шляхом широкого використання репозиційного остеосинтезу, апаратів зовнішньої фіксації за методикою поетапної репозиції, інтрамедулярного остеосинтезу без розсвердлювання кістково-мозкового каналу, накісткового остеосинтезу з дотриманням техніки, що в мінімальному ступені поглиблює біологічні процеси репаративної регенерації кісткової тканини.

Водночас, розширення показань до первинного раннього остеосинтезу лише з метою активізації хворого чи профілактики гіпостатичних ускладнень в пацієнтів середніх вікових груп, на нашу думку, необгрунтоване.

На фоні вірогідного пригнічення репаративного остеогенезу, зумовленого тривалою ендокринною дисфункцією доцільним є одноетапний остеосинтез, заплановане відкладання оперативного втручання, на нашу думку, приводить до ще більш ускладненого перебігу репаративної регенерації, зростанню кількості неконсолідованих переломів, розвитку остеомієліту на грунті порушення репаративних процесів. При відстроченні остеосинтезу з якихось причин організаційних, реанімаційних, ускладненої наявної супутньої патології чи неефективності консервативних методів доцільним є виконання особливо внутрішнього остеосинтезу у постраждалих тяжкого ступеню тяжкості в період від 21-ї доби.

Отже, у постраждалих з переломами кісток кінцівок, що поєднані з пошкодженнями живота та грудної клітини лікувальна тактика полягає саме у вдалому використанні, як раціонального консерватизму, так і активної хірургічної стабілізації кісткових відламків та в зведенні поетапного лікування пошкоджень опорно-рухової системи до мінімуму.

Оцінка результатів лікування переломів проводилась на момент їх консолідації з урахуванням бальної системи оцінки результатів лікування переломів. Слід відмітити, що строки консолідації переломів дещо подовжені на відміну від таких при множинних переломах, а тому при лікуванні переломів поєднаних з пошкодженнями органів грудної клітини та черевної порожнини за мету повинно ставитись не скорочення терміну їх лікуваня, а покращення анатомічих і функціональних результатів.

Позитивними вважали результати коли настала повна консолідація переломів, відновлена довжина та вісь сегменту, відсутнє обмеження рухів в суміжних суглобах, відсутній нейродистрофічний синдром. Так само, як і при оцінці результатів лікування множинних переломів, задовільними вважали результати при яких наступило зрощення перелому, проте можлива наявність контрактур в суглобах, що потребує подальшої реабілітації, серед нейродистрофічних проявів можливі гіпостатичні набряки, атрофія м'язів до 2 сантиметрів. Незадовільними рахували результати при яких були хибні суглоби, незрощення перелому, дефект кістки, зрощення перелому в функціонально невигідному положенні, наявність гнійно-інфекційих ускладнень, стійкі контрактури в суглобах, що потребують оперативного лікування, нейродистрофічний синдром, проявом якого є парези та параліч м'язів. Незадовільні результати лікування переломів у постраждалих відмічені в 3,4%.

Таким чином, проведені клініко-експериментальні дослідження мають важливу практичну спрямованість і їх дані можуть використовуватись в травматологічних стаціонарних відділеннях.

Висновки

1. На хід консолідації множинних та поєднаних переломів безпосередньо впливають такі фактори: характер зони пошкодження опорно-рухової системи, а саме ступінь пошкодження м'яких тканин, приєднання до травматичного осередку інфекції, тип перелому (зміщення кісткових відламків, кількість уламків, фрагментарність), стабільність фіксації кісткових уламків; до несприятливого перебігу остеорепарації після поєднаних переломів призводять, в порядку пріоритетності, пошкодження порожнинних, паренхіматозних органів черевної порожнини, всі види внутрішньої кровотечі (гематоми всіх локалізацій, в тому числі і позачеревної), пошкодження нирок, пошкодження органів грудної клітини, що супроводжуються дихальною недостатністю.

2. В процесі морфогенезу регенерату після ізольованого перелому відмічена активність центральних та периферійних ланок нейроендокринної системи, тироїдна функція щитовидної залози забезпечує процеси проліферації клітинних елементів, а на процеси їх диференціювання та подальшу перебудову регенерату суттєво впливає функція глюкокортікоїдної зони кори наднирників.

3. Потенційні репаративні можливості кісткової тканини в умовах множинності пошкодження збережені в повній мірі. Динаміка відтворення тканинних компонентів кісткового регенерату після множинних переломів не відрізняється від перебігу репаративного остеогенезу аналогічних ізольованих переломів. Процеси своєчасної проліферації та диференціювання забезпечує функціональна активність тироїдного та глюкокортікоїдного ланцюгів нейроендокринної системи.

4. Відновлення кісткового регенерату на фоні пошкоджень внутрішніх органів сповільнене. Потенційні репаративні можливості кісткової тканини за таких умов знижені. На ранніх етапах формування кісткового регенерату проліферативні процеси малодиференційованих клітинних елементів пригнічені, а на пізніх етапах відбувається проліферація більш диференційованих клітинних елементів. Функціональна активність глюкокортікоїдного та тироїдного ланцюгів нейроендокринної система різноспрямована, відповідно підвищена та знижена.

5. Лікувальна тактика постраждалих з множинними переломами грунтується на принципах анатомічної репозиції та стабілізації кісткових відламків в найкоротший термін, спрямована на створення умов для синхронної репаративної регенерації кісткової тканини. Для оперативної стабілізації кісткових відламків найбільш оптимальним є час протягом першої доби, доцільним є проведення оперативних втручань в повному обсязі, при відкладенні остеосинтезу з будь яких причин, оптимальним часом оперативного лікування переломів є період з 11 по 21 добу.

6. Запропонована система оцінки тяжкості пошкоджень у постраждалих з переломами кісток кінцівок, що поєднані з пошкодженнями живота та грудей, дозволяє класифікувати пацієнтів за клінічними групами в відношенні яких вироблена раціональна послідовність лікувальних заходів та створена можливість прогнозування перебігу репаративної регенерації після переломів кісток. У постраждалих легкого ступеню тяжкості потенційні репаративні можливості після переломів кісток збережені. У пацієнтів середнього ступеню тяжкості вірогідна сповільнена консолідація переломів. Для пацієнтів тяжкого або дуже тяжкого ступеню при переломах, слід прогнозувати сповільнений перебіг репаративного остеогенезу.

7. Лікувальна тактика постраждалих з переломами кісток на фоні поєднаних пошкоджень легкого ступеню тяжкості регламентується специфічністю зон пошкодження опорно-рухової системи, характером, типом переломів, ступенем пошкодження м'яких тканин та суттєво не відрізняється від загальноприйнятих, традиційних методів лікування переломів.

8. Напрямки лікувальної тактики поєднаних переломів у постраждалих середнього ступеню тяжкості визначаються, як обсягом пошкоджень сегментів опорно-рухової системи, так і пошкодженням внутрішніх органів, наявністю травматичного шоку. Доцільним є первинний остеосинтез за умов дотримання атравматичної техніки, як ефективний протишоковий захід, так і той, що створює позитивні передумови для репаративного остеогенезу. Категорична відмова від консервативних методів лікування переломів є необгрунтованою, оскільки остання узгоджується з методами лікування пошкоджень живота та грудної клітини. Заплановане відстрочення оперативного втручання ще більш ускладнює перебіг репаративного остеогенезу, період з 2 по 14 добу найбільш непридатний для виконання остеосинтезу.

9. Особливості лікувальної тактики переломів у постраждалих з поєднаними пошкодженнями тяжкого або дуже тяжкого ступеню на фоні вірогідного пригнічення репаративного остеогенезу, зумовленого тривалою ендокринною дисфункцією, полягають в зведенні поетапного лікування до мінімуму, за показаннями доцільним є первинний ранній остеосинтез, виконання якого можливе за умов дотримання принципу максимальної стабільності при мінімальній травматизації, а саме використання репозиційного остеосинтезу, інтрамедулярного синтезу без розсвердлювання кісткового каналу, накістковий остеосинтез можливий лише за умов щадного відношення до м'яких тканин, дотриманням техніки, що в мінімальному ступені поглиблює біологічні репаративні процеси в кістковій тканині, використання апаратів зовнішньої фіксації за методикою поетапної репозиції.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації

1.Литовченко В.О. Особливості остеорепарації при переломах, поєднаних з абдомінальними пошкодженнями // Експериментальна і клінічна медицина . - 1999. - № 4. - С. 66-68.

2. Литовченко В.О. Клінічні аспекти репаративної регенерації та лікувальна тактика множинних та поєднаних переломів кісток кінцівок // Медичні перспективи. - 1999. -Т .4, № 4. - С. 59-62.

3. Литовченко В.О. Лікувальна тактика та перебіг консолідації при множинних переломах // Український медичний альманах. - 1999. - № 4. - С. 87-89.

4. Литовченко В.О. Ендокринна дисфункція при порушенні консолідації переломів після тяжких механічних пошкоджень // Врачебная практика. - 1999. - № 4. - С. 90-91.

5. Литовченко В.О. Морфоструктура регенерату кісток при множинних переломах // Медицина сьогодні і завтра. - 1999. - № 2. - С. 73 - 75.

6. Литовченко В.О. Особливості лікування пацієнтів із пошкодженнями органів черевної порожнини, поєднаними з переломами кінцівок // Львівський медичний часопис. - 1999. - Т.5, № 4. - С. 59-61.

7. Литовченко В.А. Применение препаратов трийодтиронина в комплексном лечении нарушений консолидации множественных и сочетанных переломов // Провизор. - 1999. № 15-16. - С. 108.

8. Литовченко В.О. Визначення понять і сучасні принципи класифікації політравм // Експериментальна і клінічна медицина. - 2000. - № 1. - С. 126 -128.

9. Литовченко В.О. Особливості лікувальної тактики у постраждалих з поєднаним переломами кісток кінцівок // Архів клінічної і експериметнальної медицини. -1999. - Т. 8, - № 2. - С. 260-262.

10. Литовченко В.О. Результати радіоімунологічного дослідження гормонального стану при порушенні консолідації після множинних та поєднаних переломів // Український радіологічний журнал. - 2000. № 2. - С. 153-154.

11. Масловський С.Ю., Литовченко В.О., Власенко В.Г. Репаративний гістогенез кісток при поліфрактурах // Український медичний альманах. - 1999. - Т.2, №.3. - С. 121-123.

Особистий внесок полягає у проведенні експериментальних досліджень та аналізі гістологічних даних.

12. Литовченко В.О., Осадчий Д.М. Клінічні результати лікування контрактур колінного суглобу після полісистемних пошкоджень // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 1999. № 2. - С. 291-292.

Особистий внесок полягає в аналізі результатів дослідження.

13. Масловський С.Ю., Литовченко В.О. Морфофункціональний стан щитовидної залози в процесі репаративного остеогенезу при множинних переломах // Буковинський медичний вісник. - 1999. - Т. 3, - № 4. - С. 181- 184.

Особистий внесок полягає в моделюванні експерименту, виділенні морфологічного матеріалу, проведенні розрахунків їх аналізі.

14. Гарячий Є.В., Белецкая О.М., Литовченко В.А. Синдром низкого трийодтиронина у больных с хроническим посттравматическим остеомиелитом // Вестник проблем биологиии и медицины. - Выпуск 11. - 1996. - С. 119-124.

Особистий внесок полягає у аналізі первинного матеріалу, обробці результатів.

15. Литовченко В.О., Власенко В.Г., Іванов О.М., Спесивий І.І., Лукяненко Т.В., Шварц С.Л. Вплив алкоголізму на перебіг і лікування травматичної хвороби у постраждалих з політравмою // Український вісник психоневрології. - 1999. - Т.7, № 3. - С.109-110.

Особистий внесок полягає у проведенні відбору хворих, їх лікуванні,статистичній обробці результатів.

16. Гарячий Є.В., Березка Н.И., Литовченко В.А., Белецкая О.М. Нарушения функционального состояния щитовидной железы у больных хроническим посттравматическим остеомиелитом // Ортопедия, трамватология и протезирования. - 1997. - № 3. - С. 54-55.

Особистий внесок полягає в аналізі результатів досліджень, висновків.

17. Масловський С.Ю., Литовченко В.О. Морфофункціональний стан щитоподібної залази на етапах репаративного остеоегенезу після переломів на фоні абдомінального пошкодження. // Вісник морфології. - 1999. - № 2. - С. 160-161.

Особистий внесок полягає у проведенні експериментальних досліджень, обробці гістологічного матеріалу, розрахунків та аналізі результатів.

18. Гарячий Є.В., Білецька О.М.. Березка М.І., Литовчекно В.О. Корекція тиреоїдного статусу у хворих на хронічний післятравматичний остеомієліт // Клінічна фармація. - 1997 - Т. 1, № 1. - С. 20-22.

Особистий внесок полягає в розробці методики лікування та аналізі результатів досліджень.

19. Масловський С., Литовченко В., Мірошниченко О., Коструб О. Репаративний остеогенез та морфофункціональний стан нейроендокринної системи при переломах, поєднаних з абдомінальним пошкодженням // Галицький лікарський вісник. - 2000.- № 1. - С.43-45.

Особистий внесок полягає в проведенні досліджень, виділенні морфологічного матеріалу, проведенні розрахунків їх аналізі.

20. Коструб О.О., Гарячий Є.В., Белецкая О.М., Литовченко В.О., Березка Н.И., Лакша А.М., Павлишен Ю.И. Способ лечения хронического постравматического остеомиелита с учетом тиреоидного статуса // Проблеми остеології. - Т.1, № 2-3, 1998. - С. 75-77.

Особистий внесок полягає у клінічному спостереженні за хворими, розробці методу лікування, аналізі та статистичній обробці результатів.

21. Литовченко В.А., Власенко В.Г., Березка Н.И. Особенности лечения переломов шейки бедра у людей пожилого и старческого возраста при политравме // Проблемы старения и долголетия. - 1999. - № 4. - С. 392-394.

Особистий внесок полягає в наборі клінічного матеріалу, розробці лікувальної тактики, аналізі клінічних даних.

22. Литовченко В.О., Коструб О.О Лікувальна тактика та перебіг консолідації односторонніх суміжних та контрлатеральних переломів нижніх кінцівок // Проблеми остеології. - Т.2, № 4, 1999. - С. 65-67.

23. Литовченко В.О., Коструб О.О., Березка М.І., Гарячий Є.В., Іванов О.М. Система оцінки тяжкості поєднаних пошкоджень // Експериментальна і клінічна медицина . - 2000. - № 2. - С. 126-128.

Особистий внесок полягає у наборі клінічного матеріалу, математичному моделюванні та експертній оцінці результатів.

24. Литовченко В.О., Масловський С.Ю., Мірошниченко О.В. Репаративний остеогенез та морфофункціональний стан нейроендокринної системи при поєднаних переломах // Український медичний альманах.- 2000. - Т.3, № 1. - С. 36.

Особистий внесок: проведення експерименту, відбір та аналіз гістологічного матеріалу.

25. Осадчий Д. М., Литовченко В.О., Погрібняк В.В. Аналіз лікувальної тактики постраждалих з контрактурою колінного суглоба після тяжкої механічної травми нижніх кінцівок // Проблемы медицины . - 1999. - № 5. С. 48-49.

Особистий внесок полягає в аналізі та обробці результатів дослідження.

26. Позитивне рішення про видачу патенту ,,Пристрій для лікування переломів щиколоток” № 98074184 // Власенко В.Г., Литовченко В.О., Березка М.І., Гарячий Є.В.

27. Позитивне рішення про видачу патенту ,,Спосіб лікування хронічного післятравматичного остеомієліту” № 98074185 // Гарясий Є.В., Коструб.О.О., Литовченко В.О., Білецька О.М., Березка М.І., Власенко В.Г.

28. Гарячий Е.В., Литовчеко В.А., Власенко В.Г., Березка Н.И., Белецкая О.М. Функциональное состояние тиреоидного статуса у больных хроническим постравматическим остемиелитом // Тезисы док. Науч.-практ. конф. ,,Новое в ортопедии, травматологии и комбустиологии”. - Ялта, 1997. - С..218-219.

29. Битчук Д.Д., Березка Н.И., Власенко В.Г., Литовченко В.А. Интрамедулярный-трансосальный остеосинтез диафизарных переломов и ложных суставов длинных костей // Тезисы док. Науч.-практ. конф. ,,Новое в ортопедии, травматологии и комбустиологии”. - Ялта, 1997. - С.139-140.

30. Коструб А.А., Гарячий Е.В., Литовченко В.А., Березка Н.И., Белецкая О.М. Нарушение функции щитовидной железы у больных с гнойными осложнениями множественных и сочетанных травм // Тез. докл. Научн.-практ. конф. ,,Гематогенный остеомиеліт та його наслідки у дітей”. Київ - Чернівці, 1997. - С.107-108.

31. Литовченко В.О., Коструб О.О., Власенко В.Г., Гарячий Е.В., Лакша А.М. Лікування переломів кісточок апаратом зовнішньої фіксації на стержневій основі у потерпілих від поєднаної травми // Мат. пленуму ортопед.-травмат. України. - Киів-Одеса, 1998. - С. 309-310.

Размещено на Allbest.ru