Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

ТЕЛІЧКІН ІГОР ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК 617(092):001+617(09)(477)

Наукова спадщина лауреата Нобелівської премії Теодора Кохера (1841-1917) і її вплив на розвиток хірургії в Україні кінця ХIХ - початку ХХ століть

14. 02. 03 - Соціальна медицина

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Проданчук Микола Георгійович, Інститут екогігієни і токсикології хімічних речовин ім.Л.І.Медведя МОЗ України, директор;

доктор медичних наук, професор Грандо Олександр Абрамович, Національний музей медицини України, директор.

Провідна установа: Харківський медичний університет МОЗ України, кафедра соціальної гігієни і організації охорони здоров'я.

Захист відбудеться "19" жовтня 2000 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.01 при Національному медичному університеті імені О.О.Богомольця за адресою: 03057, Київ-57, проспект Перемоги, 34, медико-профілактичний корпус, аудиторія 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О.Богомольця за адресою: Київ-57, вул. Зоологічна, 3

Автореферат розісланий "7" вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Яворовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах незалежної України - члена Ради Європи - виникли широкі можливості висвітлення традиційних, що мають свою давню історію, наукових зв'язків української медицини з провідними європейськими науковими медичними школами і окремими їх представниками, їхнього впливу на розвиток медичної науки і практики в Російській державі і в Україні кінця XIX - початку XX ст. ст.

Особливу значимість серед цих зв'язків мала творча співдружність вчених-медиків з німецькою хірургією - провідною хірургією Європи того часу, яка через найбільш відомих своїх представників надала суттєвого впливу на розвиток хірургії в цілому в Російській державі і Україні зокрема. Проте відомо, що з початком в колишньому СРСР (друга половина 30-х років) "відстоювання пріоритетів вітчизняної науки" і "боротьби з космополітизмом і низькоуклінством перед Заходом" офіційна історіографія, в тому числі і історія медицини, відійшли від об'єктивної оцінки наукових досягнень закордонних вчених, стали на шлях замовчування їхніх пріоритетів та впливу на розвиток вітчизняної медичної науки.

Вказане не минуло і представників німецької хірургічної школи, відомості про яких у вітчизняній медичній літературі не відповідають вагомості їх наукового внеску. Обійденим увагою став і всесвітньо відомий представник німецької хірургії кінця XIX - початку XX ст. ст., перший Нобелівський лауреат-хірург (1909) швейцарець Теодор Кохер (1841-1917), ідеї якого в галузі хірургії знаходили прихильників і послідовників серед українських хірургів. Його наукові надбання, які зберігають свій високий науковий авторитет і в сучасній хірургії, заслуговують на більш повне їх висвітлення, в тому числі і в напрямку взаємозв'язку з хірургією України, що і визначило актуальність дослідження, його мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програми. Дисертація виконана за власною ініціативою (№ держреєстрації 0197U017417).

Мета дослідження - вивчення наукової спадщини Т. Кохера в галузі хірургії та її впливу на розвиток хірургії в Україні другої половини XIX-початку XX століття.

Завдання дослідження, обумовлені поставленою метою, передбачали:

1. Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури стосовно життя і діяльності Т.Кохера, а також стану німецької хірургії розглядуваного історичного періоду.

2. Виявлення, узагальнення і систематизацію нововведень Т. Кохера в хірургічній науці свого часу.

3. Критичну оцінку внеску Т.Кохера в медицину.

4. Встановлення розбіжностей, неточностей та помилок в публікаціях про Т.Кохера.

5. Висвітлення впливу наукової діяльності і спадщини Т. Кохера та його школи в особі учнів і послідовників - представників української медицини на розвиток хірургії в Україні.

Об'єктом дослідження стала наукова спадщина Т.Кохера в галузі хірургії та її вплив на розвиток хірургії в Україні кінця XIX - початку XX століть.

Предмет дослідження: наукові праці Т.Кохера в галузі хірургії; запропоновані ним методи, способи і доступи оперативних втручань в різноманітних розділах хірургії; критичний аналіз наукових публікацій Т.Кохера хірургами Росії і України; наукові зв'язки українських хірургів з науковою школою Т.Кохера; методи і способи хірургічної спадщини Т.Кохера, запозичені хірургами України та їх значимість в теперішній час.

Методи дослідження: в роботі використані системно - історичний, аналітичний, монографічний і статистичний методи дослідження, що дозволило вперше в світовій практиці отримати репрезентативні дані щодо повноти розкриття багатогранного внеску Т.Кохера в медицину.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що його результати дозволили вперше в світовій практиці і в Україні: представити в повному обсязі наукову спадщину Т.Кохера та його пріоритети в хірургії; відновити історичну справедливість в авторському праві Т.Кохера на привнесене ним до світової хірургії; критично оцінити наукову спадщину Т.Кохера за напрямками і проблемами та її вплив на удосконалення хірургічної думки в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. ст.; систематизувати хірургічну термінологію, пов'язану з ім'ям Т.Кохера, уточнити і представити однозначне твердження запропонованим ним симптомам та методам; доповнити відомості довідкової медичної літератури переліком симптомів та синдромів, що носять ім'я Т.Кохера, виявленими новими, які раніше не входили до вітчизняних довідкових видань; скласти вичерпний перелік його наукових публікацій (244 джерела).

Практичне значення роботи полягає у максимально повному висвітленні наукової творчості видатного вченого-дослідника і педагога, що вперше в Україні надає можливості лікарям та історикам науки ознайомитись з науковою спадщиною Т. Кохера, її впливом на українську медицину.

Впровадження. За результатами дослідження опублікована монографія "Теодор Кохер (1841-1917) - первый Нобелевский лауреат-хирург" (Севастополь, 1995); вони стали підставою для встановлення наукових зв'язків та обміну історико-медичною інформацією з провідними університетами ряду європейських країн: Швейцарією (Берн, Цюрих), Німеччиною (Берлін, Геттинген, Фрейбург, Ганновер), Австрією (Відень), що стверджується широким понад 10-річним листуванням; використовуються в педагогічному процесі на кафедрах соціальної медицини Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, Кримського медичного інституту, в Національному Музеї медицини України.

Особистий внесок. Автором особисто: проведені пошук, збір та систематизація первинних матеріалів, їх статистична обробка та системно-критичний аналіз; розроблена таблиця наукової спадщини Кохера з висвітленням його пріоритетів щодо запропонованих методів, способів і доступів оперативних втручань, хірургічних інструментів; узагальнені повідомлення відомих українських хірургів про запозичення привнесеного Т.Кохером до хірургії; сформульовані висновки результатів дослідження.

Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідались на науково-практичних конференціях "Информатика и науковедение" (Тамбов, 1991), "Медицина і українська культура" (Київ, 1993). Доповідь "Theodor Kochers Biographie in Beleuchtung von russischen Autoren" (мова - німецька) зачитана від імені автора на міжнародному симпозіумі "Kocher Symposium", присвяченому 150-річчю від дня народження Т.Кохера (Берн, 17-20 квітня 1991 г.). кохер хірургічний медицина

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковані монографія, 8 статей в наукових медичних журналах, в тому числі в центральних фахових 5.

Структура роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, аналітичного огляду літератури, чотирьох розділів, висновків, пропозицій, списку використаної літератури з 261 джерела, в тому числі 28 іноземних публікацій, 2 додатків. Викладена на 201 сторінці (з них власно тексту 139 сторінок), містить 5 рисунків та 6 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Програма дослідження складена з використанням методу системного підходу (рис. 1), а в її основу покладений принцип етапності. Метою першого з них став добір джерел інформації вітчизняної і зарубіжної літератури з проблеми, в тому числі і шляхом встановлення наукових контактів з окремими європейськими університетами (Берна, Цюріха, Віденя, Берліна, Геттінгена, Фрейбурга, Ганновера).

Другий етап був присвячений: а) складанню найбільш повного описання життєвого шляху Т.Кохера, приводом до чого стали встановлені в ньому розбіжності, допущені різними авторами, що призводило до певних помилкових трактувань і оцінок подій з його життя і діяльності; б) максимальному виявленню різнобічної наукової спадщини Т.Кохера в хірургії, в тому числі за напрямками, а також раніше не відтвореної у вітчизняній літературі; в) критичному аналізу наукової спадщини Кохера з сучасних позицій, його оманам і помилкам.

Метою третього етапу стало усунення однобічного висвітлення впливу Т.Кохера на розвиток світової хірургії без його визначення для України, що становило одну з "білих плям" історико-медичного минулого нашої держави.

Результати дослідження та їх обговорення. Показано, що хірургія німецькомовних країн (Німеччини, Австрії, Швейцарії), представником якої був Т. Кохер, пройшла складний шлях свого розвитку: від виділення з середовища ремісників-цирульників через невизнання хірургів спеціалістами, боротьбу до кінця XVIII ст. проти об'єднання "медицини" і "хірургії" до зародження в другій половині XIX ст., зокрема в Німеччині, початків наукової хірургії. Останньому сприяли розширення мережі закладів медичної освіти (в 80-х роках в німецькомовних країнах існувало понад 30 університетів з медичними факультетами) та її удосконалення (перехід до клінічного навчання); вихід на арену першої плеяди німецьких хірургів (Б. Лангенбек, Т. Більрот, Р. Фолькман, Ф. Есмарх, В. Брунс, П. Брунс, А. Барделебен, Б. Барденгейер, Е. Бергман, Ф. Тренделенбург, Ф. Кеніг), Дж. Лістера (1867), а в кінці XIX ст. - досягнення фундаментальних наук (Р. Вірхов, Р. Кох) і відкриттів (К. Рентген).

Досягнення хірургії німецькомовних країн дозволили їй вплинути на розвиток інших хірургічних спеціальностей і в кінці XIX ст. зайняти провідне місце в європейській хірургії і отримати світове визнання. В останньому є і суттєвий внесок уродженця Швейцарії Т. Кохера, хірургія якої періоду його діяльності була представлена іменами Т. Більрота, Ж.-Л. Ревердена, Р.У. Кренлейна і Є. Розе.

Вихованець медичного факультету Бернського університету (1865), учень австрійця Т. Більрота, німця Б. Лангенбека і швейцарця Г. Люкке Т.Кохер як хірург і вчений сформувався у себе на батьківщині і виступив на арену німецької хірургії на початку 70-х років XIX.

Результати дослідження свідчать, що лікувальна, педагогічна і наукова діяльність Т. Кохера становили єдине ціле. Показано, що відмінними його рисами, як лікаря-хірурга, були надзвичайна ретельність при оперативних втручаннях, індивідуальний, заощадливий і новаторський підхід до них, здатність до орієнтації в складних ситуаціях.

Відмінною рисою Т.Кохера, як різнобічного вченого-експериментатора, був постійний пошук нового, обґрунтованість і доведеність наукових висновків. Вперше уточнений перелік його наукових публікацій (244 найменування) свідчить про превалюючі інтереси вченого: майже половина з них (44,2%) присвячена абдомінальній хірургії і хірургії щитовидної залози, що разом з працями з травматології, ортопедії і нейрохірургії (27,2%) становить біля двох третин (71,4%) всіх публікацій, решта - хірургії судинній, сечостатевих органів, військово-польовій, асептиці і антисептиці, анестезії і наркозу.

Встановлено, що під науковим керівництвом Т.Кохера виконано 122 дисертації, в тому числі присвячених результатам різноманітних хірургічних втручань (50,0%), експериментальних (31,9%) і клінічних (11,4%) досліджень (разом 93,3%). Провідне місце в них займали різні аспекти щитовидної залози (16,3%), хірургічного лікування туберкульозу (13,9%) і ракових захворювань (12,2%). За даними U. Troehler (1984), 40 (32,8%) дисертацій виконано вихідцями з Росії.

Узальнюючою оцінкою його педагогічної майстерності є відгук англійського хірурга G.G.T urnerа (1984): "Лучшей системой научно-клинического преподавания, которую я когда-либо видел, была система покойного Теодора Кохера в его знаменитой Бернской клинике…". Найбільш видатними учнями його школи стали Ц. Ру, Ф. де Кервен, А. Рол'є і К. Гарре.

Показано, що світовий авторитет Т. Кохер завоював перш за все відкриттями в хірургічному лікуванні зобу, від чого хірурги утримувались віками через анатомічну складність топографії шиї. Проте результати дослідження свідчать також, що в умовах недостатньої на той час вивченості функції щитовидної залози Т.Кохер припустився помилки. Розпочавши з її тотальної резекції за власним методом (1872), і стикнувшись з негативними віддаленими наслідками (мікседема і кретинізм), які призводили до втрати оперованих, він, попри все, протягом 10 років поряд з пошуками причин невдач все-таки продовжував застосовувати тотальну резекцію залози.

Лише в 1883 р. на з'їзді німецьких хірургів Т. Кохер вперше заявив про неприпустимість повного видалення щитовидної залози, якій, на його думку, крім функції обміну йоду, належали ще якісь невідомі функції (тироксин виділений E.C. Kendall в 1914 р. ), а в 1886 г. першим з вчених світу категорично висловився проти тотальної екстирпації щитовидної залози, що стало переломним у хірургічному лікуванні зобу.

Послідуюча діяльність Т.Кохера щодо базедової хвороби, як свідчить аналіз, зосередилась на двох напрямках: вивченні фізіології щитовидної залози (майже 40 публікацій разом з учнями) і удосконаленні техніки операції: запропонував "коміроподібний" розріз, який забезпечував широкий до неї доступ і належний післяопераційний косметичний ефект; "вугловий" та "нормальний" розтини для перев'язки загальної сонної артерії; спеціальний інструмент - "зонд Кохера" (1882), який використовується і в наш час; розробив методи гемостазу і захисту поворотного нерва. Вказане дозволило Т. Кохеру, виконавши понад 5 тис. операцій з приводу зоба, вперше у світі, за даними його клініки, знизити в ній летальність при операціях на щитовидній залозі з 12,0% до 0,5-1,0%. Визнанням заслуг Т.Кохера в галузі фізіології, патології і хірургії щитовидної залози стало присудження йому в 1909 р., першому з хірургів світу, Нобелівської премії.

Аналіз наукової спадщини Т.Кохера свідчить, що вона торкалася майже всіх розділів хірургії. Серед теоретичних розробок йому належить пріоритетність у створенні вчення про атравматичну хірургію, обгрунтуванні недопустимості повного видалення щитовидної залози, доповненні відомостей з анатомії головного і спинного мозку, визначенні ролі показника внутрішньочерепного тиску, як симптому захворювання головного мозку, розробці класифікації переломів шийки стегна, схеми краніо-церебральної топографії, таблиць сегментарної іннервації шкіри гілками спинномозкових нервів, які У. Трелер назвав "шедевром клініко-патологічного дослідження", співавторство (Брунс, Регер, Шеринг) у гідродинамічній теорії руйнівної дії ранячих снарядів, обґрунтуванні недопустимості хлороформного наркозу, використання йодоформу при лікуванні ран.

На додаток до загальновідомих симптомів, які носять ім'я Т.Кохера, результати дослідження дозволили встановити його авторство ще відносно ряду симптомів, пов'язаних з його ім'ям, і вперше запропонувати їх введення у науковий оберт, зокрема: ознаки пухлини каротидної залози, тиреотоксичного вирячкування, тиретоксикозу - яскравий рум'янець на щоках і інтенсивна окраса губ і язика, кишкової непрохідності, гострого апендициту, а також синдром Кохера-Дебре поєднання вродженої мікседеми і міопатії у немовлят.

Встановлені нами запропоновані Т.Кохером методи, способи, доступи до оперативних втручань та їх модифікації в різних розділах хірургії представлені в табл. 1, які стверджують причетність його нововведень щодо багатьох розділів хірургії і свідчать про нього, як різнобічного хірурга.

Як блискучий знавець анатомії, Т.Кохер став автором описання низки анатомічних назв які, як встановлено дослідженням, у світовій літературі носять його ім'я, і вперше у вітчизняній вводяться у науковий оберт в зв'язку з його іменем, а саме: капсула (capsula propria epithyreodeum) і фасція (fascia perithyreoideum) щитовидної залози, вени шиї, які виходять з її бічних відділів ("вени Кохера"), сплетіння venae thyreoideae accessoriae - "Кохера венозне сплетіння".

Встановлено, що Т.Кохеру належить авторство і в ряді термінів, які зберегли своє значення: "вторинний шов", "cachexia strumipriva", "метафіз" стосовно до довгих трубчатих кісток, "соха vаra", "ischias scoliotica", "гематоінфекція".

Т. Кохером запропонована низка медичних інструментів: кровозупиняючий зажим, жолобуватий зонд, шлунковий жом, шлунковий зонд, киловий корнцанг, кісткова ложка, кісткові лещата, скляна дренажна трубка, краніометр, окремі з яких використовуються і тепер.

Показано, що Т. Кохер, як істинний "лістеріанець", стояв у витоків створення в німецькій хірургії чіткої системи асептики і антисептики, особливо в своїй клініці, одним з перших в Європі почав застосовувати антисептичну пов'язку з карболовою кислотою, широко використовував сулему. Якщо в 1885 р. післяопераційна летальність в його клініці становила 7,0%, то в 1887 р. - 4,0%, а в 1912 р. ледь перевищувала 2,0%.

Таблиця 1. Наукова спадщина Т. Кохера і його пріоритети

В той же час критичний аналіз наукової спадщини Т.Кохера свідчить, що не все запропоноване ним в хірургії безумовно сприймалось його опонентами і витримало випробування часом, зокрема впевненість у можливості боротьби зі злоякісними новоутвореннями виключно хірургічним шляхом, способи хірургічного лікування травматичної епілепсії, накладення судинного шва на вени шиї і стерилізації кетгута.

Однак певні невдачі не перешкодили визнанню наукового авторитету Т.Кохера в Російській державі в цілому і в Україні зокрема, а стали предметом запозичення його нововведень. Тим більше, що хірургія Росії (як узальнюючого поняття) кінця XIX ст., не дивлячись на суттєві досягнення кращих її представників, відставала від європейських взірців, зокрема німецькомовних країн. "Тогда как в Германии в то время (80-і роки ХIХ ст. - авт. ), - наголошував А.М. Заблудовський (1931), - ярко блистали имена Бергмана, Фолькмана, Черни и др., в Австрии - Бильрота, в Швейцарии - Кохера, русская академическая хирургия представляла довольно серую картину".

В таких умовах закономірним стало розширення наукових зв'язків (стажування лікарів, відрядження випускників медичних факультетів, жінок - для отримання вищої медичною освіти) з німецькомовними країнами, в яких в кінці XIX ст. сформувався ряд наукових медичних центрів і шкіл, ставших міжнародними, в тому числі і школа Т.Кохера в Берні. "Кохер, - писав А.М. Заблудовський (1938) - создал из Берна центр, куда стекались больные и хирурги со всего мира…". Аналіз свідчить, що в ньому він прийняв біля 10 тис. вчених і лікарів з різних країн, в тому числі з Росії і України.

Результати дослідження дозволяють стверджувати, що знайомству хірургів Росії і України з нововведеннями Т.Кохера сприяли: а) перші уточнені нами за датами та авторами переклади на російську мову його наукових праць: сумісних з Е. Тевелем "Лекций о хирургических инфекционных болезнях" (В.А. Да-гілайський, 1897), "Руководства к оперативной хирургии" (І.А. Шабад, 1898), "Учения о хирургических операциях" (О.В. Мартинов, 1899; Б.Є. Гершуні, 1909, 1911); б) стажування провідних хірургів (переважно університетських центрів) в клініці Кохера; в) виконання сумісної з ним наукової роботи; г) слухання його лекцій (лікарі-стажери, студентки-медички); д) відгуки його учнів - вихідців з Росії.

Хірурги Росії сприйняли здійснені Т.Кохером зміни в загальноприйнятих методах лікування ран, особливо метод відстроченого вторинного шва. За ним безумовно визнавались його пріоритети в галузі асептики і антисептики. В той же час окремі російські хірурги вносили до нововведень Т.Кохера і власні доробки, удосконалюючи деякі з його методик, наприклад, вторинного шва (К.П.Домбровський).

Аналіз публікацій і матеріалів з'їздів хірургів Росії періоду діяльності Т. Кохера і більш віддаленого свідчить, що їхню увагу привертали його численні новаторські ідеї, провідне місце серед яких займали досягнення в хірургії щитовидної залози.

Доведено, що в основному позитивні відгуки знаходили нововведення Т. Кохера і в абдомінальній хірургії: точка зору про можливість консервативної операції з приводу виразки шлунку шляхом лише гастроентероанастомозу; засоби накладення шлункового свища; виконання гастростомії і гастроентеростомії і накладення швів при останній; мобілізація 12-палої кишки при дуоденостомії; резекція шлунку; лікування кил, особливо пахових, віддаючи при цьому перевагу способу Кохера перед Бассіні; можливість видалення значної частини тонкого кишечнику та ін.

В Росії були відомі, і їм віддавали перевагу, методи Т.Кохера щодо хірургічного лікування переломів, спастичної кривошиї з допомогою міотомії, оперативної техніки при міжлопаточно-грудинній операції з резекцією ключиці, лікування остеомієліту. Його порадами керувались нейрохірурги. Предметом обговорення ставали і досягнення Кохера в урології: консервативна операція на яєчку, лікування бугорчатки яєчка, хірургія сім'яного канатика, лікування злоякісних новоутворень сечового міхура. Його спосіб вентрофикації матки в тому чи іншому вигляді застосовується і тепер.

Проте, критичний аналіз наукової спадщини Т.Кохера дає підставу стверджувати, що не все запропоноване ним безумовно визнавалось в Росії, викликало дискусії, наприклад, його невизнання йодистої терапії базедової хвороби та ін. Піддавались критиці і окремі методи Т.Кохера, зокрема, його способи модифікації резекції шлунка Більрот-I, гастроентеростомії, гастростомії, видалення кил, лікування гострих і гнійних остеомієлітів та ін. Хоча, як свідчить аналіз, не всі критичні зауваження носили безумовний характер, критику невідповідності теорії Т.Кохера щодо верховенства ролі підвищення внутрішньочерепного тиску, як причини епілепсії, а також оперативного лікування останньої (спосіб Кохера-Березовського) слід визнати справедливою.

Джерела літератури свідчать, що Т.Кохер був добре відомим українським хірургам, особливо університетських центрів, а їхнє відношення до нього, як і російських колег, також носило характер як безумовного визнання, так і критичних зауважень.

Вивчення першоджерел дозволило встановити лише окремі імена хірургів України, які стажувалися в клініці Т.Кохера, оскільки всі стажери з Російської держави сприймались як "росіяни". Показово, що майже всі вони були зв'язані з першим в Україні медичним факультетом Харківського університету - майбутні його професори і професори медичного інституту А.А. Бельц, С.Р. Мирот-ворцев, М.Б. Фабрикант, приват-доцент М.М. Кузнецов, а також окремі відомі в кінці ХIХ ст. в Україні хірурги (Б.С. Козловський, м. Сміла). Серед безпосередніх учнів Т. Кохера - киянка А. Гітіс, вихованка медичного факультету Бернського університету, яка під його керівництвом виконала докторську дисертацію "К сравнительной гистологии периферических узлов" (1887).

Встановлено, що прихильниками і провідниками ідей Т. Кохера в Україні ще при його житті були перш за все професори університетських центрів (Києва, Харкова, Одеси), а також відомі українські хірурги кінця XIX-початку XX століть, які працювали в земських лікарнях (Сміла, Кременчук). Крім загальновизнаних способів видалення зобу і вправлення вивиху плеча, ними визнавались також і інші, запропоновані Т.Кохером, про що свідчать дані табл. 2.

Таблиця 2. Повідомлення відомих хірургів України кінця XIX-початку XX ст. про визнання і запозичення теоретичних обґрунтувань, способів і методів Т. Кохера

Встановлено також, що українські хірурги не лише переймали досвід Т.Кохера, а окремі з них і самі ставали авторами сприйнятих ним ідей. Так, спостерігаючи в 1895 р. за операцією Т. Кохера з приводу видалення каменів жовчного міхура, М.М. Кузнецов запропонував йому новий для вченого спосіб зупинки кровотечі з печінки, який Т.Кохер згодом відмітив, як "предложение русского коллеги" і запровадив його в практику.

Результати дослідження дозволяють вперше стверджувати не лише о послідовниках Т.Кохера в Україні при його житті, але і про те, що в середині XIX ст. у нього був попередник і однодумець - виходець з Чернігівської губернії доктор медицини, професор П.П. Заблоцький-Десятовський (1814-1882), в працях якого прослідковується спільність з Т.Кохером наукових інтересів в частині захворювань щитовидної залози (на 33 роки раніше порушив проблему йодної терапії), сечостатевих органів (за 26 років передбачив декотрі з клінічних спостережень Т.Кохера щодо даної патології), вчення про кили, проблем судинної патології.

В 30-і роки А.В. Мартинов (1931) наводив приклади позитивних результатів вилущування за методом Т. Кохера аденом щитовидної залози, Ф.Ю. Розе (Харків, 1931) - особливості деяких форм базедової хвороби в описанні Т.Кохера, Я.О. Гальперн (Дніпропетровськ,1933) - позитивні віддалені результати операцій резекції шлунка за способом Т.Кохера, А.А. Бельц - використання запропонованого Кохером розтину черевної стінки при холецистектомії з метою доступу до кардиального відділу шлунку.

Порівняльний аналіз життєздатності методів Т. Кохера в галузі абдомінальної хірургії (Магазаник Г.М., Одеса, 1928) свідчив, що питома вага його способу резекції шлунка (5,9%) хоча і поступалася способам Більрота (23,7% і 41,5%), проте на фоні інших виглядала досить помітно. А.Л. Коген (Запоріжжя, 1929) підкреслював, що кохерівський метод видалення пахових кил за частотою займав третє місце після способів Бассіні і Жирару, однак є більш надійним. Ф.В. Фолькман і А.І. Цанов (Ялта, 1931) повідомляли про виконану ними за способом Т.Кохера радикальну резекцію тазостегневого суглобу. Я.Б. Пороховик, Г.Н. Трейстер і Г.Б. Теплицький (Київ, 1930) посилались на працю Кохера "Болезни яичка …" (1874) при розгляді причини виникнення його пухлини.

Проте у відношенні деяких способів Кохера звучали і критичні зауваження. Так, підкреслюючи важливість видозмін Т.Кохером методу резекції шлунка Більрот-I, А.А. Бельц (1933) вказував на недостатню при цьому надійність формування анастомозу. І.С. Бабчин вважав, що запропоновані Т. Кохером, де Кервеном і Мікуличем обширні міотомії при спастичній кривошиї призводять до рецидивів. Піддавався критиці і зажим Кохера, як такий, що травмує тканини (Г.М. Коган, Одеса, 1929).

Таким чином, критичний аналіз наукової спадщини Т. Кохера та його ідей, запозичених відомими українськими хірургами, свідчить про їх суттєвий вплив на удосконалення хірургії в Україні. При цьому він більш наочно прослідковується в джерелах вітчизняної літератури до середини 30-х років, після чого в силу тривалого існування в колишньому СРСР перестороги проти новаторських ідей зарубіжних вчених і їх заміні на "русские" пріоритети, ім'я першого Нобелівського лауреата-хірурга фактично потрапило до несправедливо забутих, а згадка про нього обмежувалась лише перерахуванням окремих запропонованих ним симптомів, оперативних втручань та хірургічних інструментів.

Закономірно, що в таких умовах ім'я Т.Кохера, ще при житті обраного в числі найбільш видатних європейських вчених кінця XIX-початку XX ст. ст. почесним членом університету св. Володимира (Київ), ніяк не згадувалось у його зв'язку з українською хірургією. Проте вплив його наукової спадщини на медицину України прослідковується і зараз, що знайшло відтворення, зокрема, у відповідних довідниках хірургічного профілю.

Ім'я Т. Кохера поряд з Р. Вірховим (Берлін), Д. Лістером (Лондон), М. Петтен-кофером (Мюнхен), К. Фойтом, Т. Більротом (Відень), К. Людвігом (Лейпциг), Ю. Конгеймом (Лейден), Г. Гельмгольцем (Берлін) і Ж. Шарко (Париж) увічнене в Національному Музеї медицини України.

ВИСНОВКИ

1. Показано, що хірургія німецькомовних країн (німецька хірургія), розпочавши з ремісничого характеру діяльності, в умовах тривалої (до кінця XVIII ст. ) боротьби між офіційною медициною і відокремленою від неї хірургією, невизнання хірургів спеціалістами і впливу інших чинників, які стримували поступовий її розвиток, спромоглася стати на шлях наукової дисципліни і в кінці ХIХ - на початку ХХ ст. ст. зайняла домінуюче положення в європейській хірургії, яка за своєю суттю була німецькою.

2. Доведено, що у світовому визнанні хірургії німецькомовних країн є і суттєвий внесок уродженця Швейцарії і вихованця Бернського університету Т.Кохера - учня Більрота (Австрія), Лангебека (Німеччина) і Люкке (Швейцарія), який як різнобічний хірург і вчений сформувався у себе на батьківщині і виступив на арену німецької хірургії на початку 70-х років XIX ст., а досягнуті ним на межі ХХ ст. результати в окремих розділах хірургії, зокрема щитовидної залози і абдомінальної хірургії, перевищували дані найвідоміших хірургів Європи.

3. Обґрунтовано, що лікувальна, педагогічна і наукова діяльність Т.Кохера становили єдине ціле, а вперше уточнений перелік його наукових публікацій (244 назви) свідчить про його превалюючі інтереси: майже половина з них (44,2%) присвячена абдомінальній хірургії і хірургії щитовидної залози, що разом з працями з травматології, ортопедії і нейрохірургії (27,2%) становить біля двох третин (71,4%) всіх публікацій, решта - проблемам хірургії судинної, сечо-статевих органів, військово-польової, асептики і антисептики, анестезії і наркозу.

4. Встановлено, що під керівництвом Т.Кохера зроблено 122 дисертації, в тому числі присвячених результатам різноманітних хірургічних втручань (50,0%), експериментальних (31,9%) і клінічних (11,4%) досліджень, що разом складало 93,3%, а провідне місце в них займали різні аспекти захворювань щитовидної залози (16, 3%), хірургії туберкульозу (13,9%) і злоякісних новоутворень (12,2%). Найвідомішими учнями його школи стали Ц. Ру, К. Гарре, Ф. де Кервен і А. Рол'є.

5. Показано, що наукові пріоритети Т.Кохера стосуються майже всіх розділів хірургії, а провідне місце в них займають відзначені Нобелівською премією (1909) його відкриття у хірургічному лікуванні зобу, які в умовах недосконалого вивчення функцій щитовидної залози пройшли шлях від тотальної її екстирпації за власним методом (1872), що призводило до віддалених негативних наслідків (мікседема і кретинізм), до наукового обґрунтування неприпустимості її повного видалення (1883) і першого в світі його категоричного висловлювання (1886) проти її тотальної екстирпації, що стало переломним у хірургічному лікуванні зобу.

Удосконалення операції на щитовидній залозі ("коміроподібний" розріз, "вугловий" та "нормальний" розтини, методи гемостазу і захисту поворотного нерва, "зонд Кохера"), що зберегли своє значення, дозволили Т.Кохеру, який виконав понад 5 тис. втручань з приводу зоба, вперше у світі знизити при цьому летальність в Бернській клініці з 12,0% до 1, 0-0,5%.

6. Встановлено, що у світовій практиці ім'я Т.Кохера зв'язане також з його пріоритетами і суттєвим внеском до абдомінальної хірургії (вчення про атравматичну хірургію, ряд "симптомів Кохера", оперативних втручань і їх модифікацій); травматології (вправлення переднього вивиху плеча, "переломи Кохера", доступи до великих суглобів з допомогою "крюковидних" розтинів); нейрохірургії (доповнення даних з анатомії головного і спинного мозку, дослідження функціональних порушень при їх травматичних ушкодженнях, спосіб видалення гіпофізу, краніо-церебральна топографія, таблиці сегментарної іннервації шкіри гілками спинномозкових нервів); судинної хірургії (круговий розтин верхньої третини гомілки, обколювання варикозно-розширених вен, удосконалення методу Вельпо і операції Троянова-Тренделенбурга); військово-польової хірургії (дренування ран марлевими тампонами, розробка гідродинамічної теорії руйнівної дії ранячих снарядів); асептики і антисептики (одним з перших в Європі застосовував антисептичну пов'язку з карболовою кислотою), що дозволило йому знизити післяопераційну летальність в Бернській клініці з 7,0% в 1885 р. до 2,0% в 1912 р.

7. Встановлене авторство Т.Кохера щодо окремих симптомів (пухлини каротидної залози і тиреотоксикозу), методів (вторинний шов), термінів ("cachexia strumipriva", "metafis", "соха vаra", "ischias scoliotica"), понять ("гематоінфекція", "інфекція пошкоджень", "імплантаційна інфекція"), однозначного тлумаченням "положення хворих при операціях на органах шиї", розроблених медичних інструментів (шлунковий зонд, шлунковий жом, киловий корнцанг, кістяна ложка, кістяні лещата, скляна дренажна трубка, парасолеподібна губчата пробка, краніометр), що суттєво доповнює вітчизняні довідкові видання і вперше вводиться в науковий оберт у зв'язку з іменем Т.Кохера.

8. Критичний аналіз наукової спадщини Т.Кохера свідчить, що не все запропоноване ним витримало випробовування часом, в тому числі можливість боротьби зі злоякісними новоутвореннями виключно хірургічним шляхом, хірургічне лікування травматичної і компресійної епілепсії з допомогою остеопластичної резекції кісток черепа з утворенням "вентиля", невдалими виявилися його спосіб накладення судинного шва на вени шиї, метод стерилізації кетгута.

9. Встановлено, що знайомству хірургічної громадськості Російської держави і України зокрема з нововведеннями Т. Кохера в хірургії сприяли: перші (з 1897 р.) уточнені за часом і авторами переклади на російську мову його провідних наукових праць; наукові відрядження лікарів до його клініки в Берні, перетворену ним за 45 років керівництва в один з провідних європейських міжнародних центрів удосконалення оперативної майстерності, який відвідало біля 10 тис. вчених і лікарів з різних країн, а стосовно України - переважно майбутні професори першого на її терені медичного факультету Харківського університету і відомі українські хірурги, окремі з яких не тільки переймали досвід Т. Кохера, але і самі ставали ініціаторами (М.М. Кузнецов, Харків, 1895) ідей, сприйнятих вченим; здобуття в Швейцарії російськими жінками вищої медичної освіти, недосяжної для них в Росії; виконання сумісно з Т.Кохером наукових праць, в результаті чого авторами майже 40 дисертацій, виповнених під його керівництвом, стали вихідці з Російської держави, в тому числі і України.

10. Виявлено, що прихильниками і провідниками ідей Т. Кохера ще при його житті в Україні були видатні вчені-хірурги медичного факультету університету св. Володимира професори К.Ф. Борнгаупт і М.М. Волкович, старший ординатор Київського військового госпіталю доктор медицини М.М. Галин, відомі українські земські хірурги Б.С. Козловський, А.Т. Богаєвський та інші, які в галузі хірургії щитовидної залози, абдомінальної хірургії, травматології і нейрохірургії віддавали перевагу багатьом методам Т.Кохера перед іншими європейськими хірургами, заявляючи про це на всеросійських і міжнародних хірургічних форумах, а в радянський період - численні хірурги-вчені і практики, які засвідчували життєздатність запропонованого Т.Кохером, хоча і не позбавленого критики, але такого, що сприяло удосконаленню хірургічної допомоги в Україні і не втратило своєї значимості.

11. Показано, що висвітлення впливу ідей і наукової спадщини Т. Кохера, ще при житті обраного в числі найвідоміших вчених Європи почесним членом університету св. Володимира, більш наочно прослідковувалось у вітчизняній літературі до середини 30-х років, після чого в силу тривалої в колишньому СРСР перестороги проти нововведень зарубіжних вчених його ім'я фактично стало несправедливо забутим, а в зв'язку з українською хірургією подається вперше.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Теличкин И.А. Теодор Кохер (1841-1917) - первый нобелевский лауреат-хирург. - Севастополь, ОАО "Севморзавод", 1995. -267 с.

2. Теличкин И.А. Теодор Кохер. Эпизоды творческой биографии. К 150-летию со дня рождения. -Тамбов, НТК "Информатик", 1991. -31 с.

3. Теличкин И.А. Теодор Кохер. К 150-летию со дня рождения. -Хирургия, 1991, 4, с. 171-173.

4. Теличкин И.А. Теодор Кохер (к 150-летию со дня рождения). - Вестник хирургии, 1991, 7-8, с. 137-139.

5. Теличкин И.А. Швейцарский хирург Теодор Кохер (В воспоминаниях отечественных хирургов). - Клиническая хирургия, Киев, 1994, 10, с. 74-76.

6. Теличкин И.А. Теодор Кохер: эпизоды биографии. - Врач, 1991, 12, с. 49-51.

7. Теличкин И.А. Выдающиеся представители немецкой хирургии. - Врач, 1995, 1, с. 47.

8. Теличкин И.А. К истории операции гастроэтеростомии. - Врач, 1997, 10, с. 46-47.

АНОТАЦІЯ

Дисертацією є рукопис на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.02.03 - соціальна медицина, Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, Київ, 2000.

Встановлено, що ідеї Т.Кохера, зокрема, в галузі хірургії зобу, абдомінальної хірургії, нейрохірургії, травматології і ортопедії, запозичені українськими хірургами кінця XIX-початку XX ст. ст., відіграли суттєву роль у розвитку і підвищенні якості хірургічної допомоги в Україні і не втратили своєї значимості до теперішнього часу.

Доведене авторство Т.Кохера щодо окремих симптомів, методів хірургічних втручань, термінів та інструментів, що суттєво доповнює вітчизняні довідкові видання і вперше вводиться в науковий оберт у зв'язку з іменем Т.Кохера.

Ключові слова: наукова спадщина Т.Кохера, оперативні втручання, терміни, інструменти Т.Кохера.

АННОТАЦИЯ

Теличкин И.А. Научное наследие лауреата Нобелевской премии Теодора Кохера (1841-1917) и ее влияние на развитие хирургии в Украине конца ХIХ-начала ХХ веков.

Диссертация является рукописью на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.02.03 - социальная медицина, Национальный медицинский университет имени А.А.Богомольца, Киев, 2000.

Показан существенный вклад в мировое признание хирургии немецко-го-ворящих стран, занявшей к концу ХIХ-началу ХХ вв. доминирующее положение в европейской хирургии, ученика Б.Лангенбека (Германия), Т.Бильрота (Австрия) и Люкке (Швейцария) швейцарца Теодора Кохера разностороннего ученого и клинициста, вышедшего на арену германской хирургии в начале 70-х годов XIX в., создавшего за 45-летнюю деятельность в Берне один из европейских центров совершенствования оперативного мастерства, ставшего международным.

Мировой авторитет Т.Кохер завоевал прежде всего открытиями в хирургическом лечении зоба. Однако результаты исследования свидетельствуют, что при этом на первом этапе он допустил ошибку, начав в 1872 г. его лечение методом тотальной резекции щитовидной железы, что приводило к негативным отдаленным последствиям (микседема и креатинизм) и гибели оперированных. Т.Кохеру понадобилось свыше 10 лет глубокого изучения физиологии щитовидной железы и усовершенствования оперативной техники при ее удалении с тем, чтобы в 1886 г. первым из ученых мира категорически высказаться против ее тотальной экстирпации, что стало переломным в хирургическом лечении зоба. За работы по физиологии, патологии и хирургии щитовидной железы Т.Кохер первым из хирургов мира удостоин Нобелевской премии (1909).

Усовершенствование Т.Кохером методов, способов и доступов при операции на щитовидной железе ("воротникообразный" разрез, "угловой" и "нормальный" разрезы, методы гемостаза и защиты возвратного нерва, "зонд Кохера"), которые сохранили свое значение, позволили ему впервые в мире снизить при этом летальность в Бернской клинике с 12,0% до 1, 0-0,5 %.

Т.Кохер - создатель одной из известных в Европе хирургических школ. Наиболее известными его учениками стали Ц.Ру, К.Гарре, Ф.де Кервен и А.Ролье, создавшие свои направления в хирургии. Установлено, что под руководством Кохера выполнено 122 диссертации, в том числе 40 из них - выходцами из России и Украины. Впервые уточненный перечень его научных публикаций состоит из 244 наименований.

Исследование научного наследия Т.Кохера позволило установить не только его разносторонний вклад в абдоминальную хирургию, травматологию и военно-полевую хирургию, с чем наиболе часто связывается его имя, но также и в менее известный в отечественной литературе его вклад в нейрохирургию (исследования анатомии головного и спинного мозга, функциональных нарушений при их травматических повреждениях, способ удаления гипофиза, метод кранио-церебральной топографии), сосудистую хирургию (обкалывание варикозно расширеннных вен, усовершенствование метода Вельпо и операции Троянова-Тренделенбурга), проблемы асептики и антисептики (одним из первых в Европе применил антисептическую повязку с карболовой кислотой).

Установлено ранее не упоминаемое в отечественных справочных изданиях авторство Т.Кохера в части отдельных симптомов (опухоли каротидной железы и тиреотоксикоза), методов (вторичный шов), терминов ("cachexia strumipriva", "metafis", "соха vаra", "ischias scoliotica"), понятий ("гематоинфекция", "инфекция повреждений", "имплантационная инфекция"), анатомических названий капсула (capsula propria epithyreodeum) и фасция (fascia perithyreoideum) щитовидной железы, вены шеи, выходящие из ее з боковых отделов ("вены Кохера"), сплетение venae thyreoi-deae accessoriae - "Кохера венозное сплетение", однозначной трактовки "положения больных при операциях на органах шеи", медицинских инструментов (кишечный зонд, кишечный жом, грыжевой корнцанг, костная ложка, костные щипцы, стеклянная дренажная трубка, зонтикообразная губчатая пробка, краниометр), что впервые в отечественной литературе вводится в научное обращение в связи с именем Т.Кохера.

Показано, что хирургов Украины привлекали многие новаторские, хотя и не всегда бесспорные, идеи Т.Кохера, а посетившие его клинику в Берне будущие профессора украинских университетов (А.А.Бельц, С.Р.Миротворцев, М.Б.Фаб-рикант) не только заимствовали его опыт, но некоторые из них (приват-доцент М.М.Кузнецов) и сами становились инициаторами идей, воспринятых ученым, вносили свои добавления в его методику оперативных вмешательств.

Установлено, что сторонниками и проводниками идей Т.Кохера в Украине были прежде всего выдающиеся ученые-хирурги медицинских факультетов Киевского (Ф. К.Борнгаупт, Н.М.Волкович), Харьковского (Н.П.Тринклер, М.М.Кузнецов) и Новороссийского (К.М.Сапежко) университетов, известные в Украине рубежа ХIХ-ХХ столетий хирурги Киевского военного госпиталя (М.А.Галин), крупных земских больниц Смелы (Б.С.Козловский) и Кременчука (А.Т.Богаевский) и другие. Признание ими отдельных теоретических положений Т.Кохера, заимствовании и использовании его оперативных способов и методик, в частности, в области хирургии зоба, абдоминальной хирургии, нейрохирургии, травматологии и ортопедии, способствовало расширению диапазона оперативных вмешательств и содействовало повышению качества хирургической помощи в Украине.

О высоком научном авторитете Т.Кохера среди украинской медицинской общественности конца XIX-начала XX вв. свидетельствует его прижизненное избрание в числе выдающихся европейских ученых почетным членом университета св. Владимира. Влияние его научного наследия прослеживается и до настоящего времени, что нашло отражение, в частности, в соответствующих справочниках хирургического профиля, изданных в 70-80-х годах.

Ключевые слова: научное наследие Т.Кохера, оперативные вмешательства, термины, инструменты Т.Кохера.

SUMMARY

Telichkin I. A. The scientific heritage of Theodor Kocher, surgeon who had won the Nobel prize, and his influence on the development of the surgery in the Ukraine at the end of the 19th and the beginning of the 20th century -Manuscript.

Thesis, for a Candidate degree in speciality 14.02.03 - the social medical . The National Medical A.A.Bogomolyets-University, Kyiv, 2000.

The thesis is dedicated to questions of the scientific heritage of Theodor Kocher in the field of surgery and to his influence on the development of the surgery in the Ukraine at the end of the 19th and the beginning of the 20th centuries. In the work a new direction in research of the medical and historical past of the Ukraine is developing, which is based on rehabilitation of the historic truth in the part of influence of the European science on the development of separate branches of medicine. It was established, that Th. Kocher's ideas, particularly in the field of surgery of struma, abdominal surgery, neuro-surgery, traumatology and orthopaedy, which the Ukrainian surgeons of the end of the 19th and the beginning of the 20th century adopted, have played its important part in the development and raising the guality of surgical aid in the Ukraine and have not lost their significance till present time. Proposed are ways of expansion of research of international medical contacts of the Ukraine. The main results of the work found an application in preparation of monograph. In establishing of scientific connections in the sphere of history of medicine with a number of the European universities.

Key words and word-combinations: Th. Kocher, scientific heritage, surgical operations, terms, Th. Kocher's instruments.

Размещено на Allbest.ru