Гострий пієлонефрит та дисбактеріоз кишечнику
Дослідження частоти розвитку та особливостей перебігу гострого пієлонефриту на фоні первинного дисбактеріозу кишечнику в сучасних екологічних умовах. Розробка раціональної тактики комплексного лікування цієї хвороби в умовах кишкового дисбактеріозу.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.02.2014 |
| Размер файла | 19,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Вступ
Актуальність теми. Інфекційно-запальні захворювання нирок складають одну з серйозних і актуальних проблем сучасної урології та нефрології, що зумовлено подальшим ростом захворюваності в Україні, характером перебігу пієлонефриту у вигляді гострих гнійних форм та провідним місцем таких уражень нирок в структурі причин летальності хворих урологічних стаціонарів (О.Ф. Возіанов та співавт., 1998).
Гострий пієлонефрит (ГП) зустрічається більше ніж у 30 % хворих урологічних стаціонарів, і його ускладнення, як уросепсіс, септичний шок, гостра ниркова недостатність, також складають серйозну проблему сучасної урології (О.В. Люлько та співавт., 1996; С.П. Пасєчніков та співавт., 1997).
Захворюваність "інфекцією нирки" в 1998 р. зросла на 12 % в порівнянні з 1997 р. несприятливий прогноз відносно гострих інфекційно-запальних захворювань нирок висуває проблему необхідності удосконалення урологічної допомоги населенню України (Л.П.Павлова та співавт., 1998).
Проблеми своєчасної діагностики та лікування гострого пієлонефриту обумовлені широким спектром ниркових функцій, їх впливом на стан інших органів та систем організму, а також занадто високою чутливістю нирок до патологічних реакцій організму та дії навколишнього середовища.
Своєчасна діагностика гострого гнійного пієлонефриту, диференційна діагностика його клініко-морфологічних форм та оцінка тяжкості стану хворих на основі традиційних критеріїв стає все більш складним завданням. В першу чергу це стосується хворих з порушеннями імунної системи, людей похилого і старечого віку, хворих на цукровий діабет (О.Ф. Возіанов та співавт., 1991; W. Brumfitt, 1991; П.С. Серняк та співавт., 1995; J.A. Roberts, 1996).
Загальноприйняті методи лікування гострого пієлонефриту, в основі яких є антибактеріальна терапія, нерідко самі негативно впливають на функцію нирок внаслідок нефротоксичної дії препаратів. Широке, іноді надмірне застосування антибіотикотерапії викликає пригнічення клітинного та гуморального імунітету, а також призводить до розвитку антибіотикорезистентних форм мікроорганізмів, дисбактеріозу, алергізації тощо (В.И. Кисина, 1994; А.А. Воробьев, 1996).
Слід відмітити, що питання перебігу гострого пієлонефриту в умовах дисбактеріозу кишечнику (ДК), патогенетичний зв'язок дисбактеріозу та гострого пієлонефриту досконало не вивчені. Окремі роботи не дають чіткої уяви щодо механізму розвитку гострого пієлонефриту в умовах кишкового дисбактеріозу, а також недосконалі в плані лікувальної тактики. Тому подальше вивчення етіології та патогенезу гострого пієлонефриту, визначення оптимального алгоритму лікування та профілактики його ускладнень являються актуальними.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у рамках комплексної науково-дослідної теми, затвердженої МОЗ України, номер державної реєстрації 0196U013010.
Мета дослідження. Підвищити ефективність комплексного лікування хворих на гострий пієлонефрит в умовах кишкового дисбактеріозу шляхом оптимізації етіотропної терапії та одночасної корекції порушеної кишкової мікрофлори.
Задачі дослідження.
Вивчити частоту розвитку та особливості перебігу гострого пієлонефриту на фоні первинного дисбактеріозу кишечнику в сучасних екологічних умовах.
Вивчити взаємний причинно-наслідковий звязок між первинним кишковим дисбактеріозом та гострим пієлонефритом.
Визначити раціональну тактику комплексного лікування гострого пієлонефриту в умовах кишкового дисбактеріозу.
Зясувати роль локальної антибактеріальної терапії в комплексному лікуванні гострого пієлонефриту та кишкового дисбактеріозу.
Наукова новизна. На підставі проведених досліджень встановлено, що в сучасних екологічних умовах ще до початку антибактеріальної терапії у хворих на гострий пієлонефрит мають місце значні порушення кишкової мікрофлори, що прогресують в процесі лікування та виявляються поступовою заміною сапрофітної мікрофлори патогенною та умовно-патогенною.
Вперше підтверджена можливість розвитку гострого вторинного пієлонефриту за рахунок транслокації патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів із кишечнику на тлі дисбактеріозу.
Розроблено новий спосіб терапії кишкового дисбактеріозу у хворих на гострий первинний та вторинний пієлонефрит із застосуванням у комплексному лікуванні інтестинальних антисептиків та еубіотиків.
Розроблено новий спосіб локальної антибактеріальної терапії у хворих на гострий вторинний пієлонефрит, який дозволяє зменшити сумарну дозу антибіотиків при максимальній концентрації їх у вогнищі запалення, що також запобігає прогресуванню кишкового дисбактеріозу.
Практичне значення одержаних результатів.
1. Хворі на вторинний гострий пієлонефрит з затяжним перебігом та виразним вторинним імунодефіцитом підлягають обстеженню на наявність кишкового дисбактеріозу.
2. Розроблені методики цілеспрямованого впливу на кишкову мікрофлору можуть бути використані в комплексному лікуванні хворих на гострий пієлонефрит в умовах дисбактеріозу кишечнику.
3. Для зменшення негативного впливу антибактеріальної терапії на кишкову мікрофлору, одночасно з використанням антибіотиків хворим на гострий пієлонефрит необхідно призначати інтестинальні антисептики типу "Інтетрикс" та еубіотики з групи антибіотико резистентних лакто- та біфідобактерій.
4. локальна антибактеріальна терапія гострого вторинного пієлонефриту може бути застосована в комплексному хірургічному лікуванні як комбінований спосіб етіотропного та патогенетичного впливу, і здійснюється за допомогою спеціальних дренажів з перфорованим контейнером, що містить суміш антибіотиків широкого спектру дії та сорбенту.
1. Матеріали та методи дослідження
Дослідження проведено у 208 осіб, з них 120 хворих (жінок - 82, чоловіків - 38) на гострий вторинний пієлонефрит - І група, 68 хворих (жінок - 46, чоловіків - 22) на гострий первинний пієлонефрит - ІІ група та 20 здорових донорів - ІІІ група.
Всім хворим І групи проводилось оперативне втручання, спрямоване на усунення обструкції верхніх сечових шляхів та відновлення відтоку сечі з нирок. У 40 хворих ІІ групи інфекційно-запальний процес в нирках був у серозній стадії - їм проводилось комплексне консервативне лікування. У 28 хворих ІІ групи інфекційний процес в нирках був у стадії гнійного запалення тож їм виконувались оперативні втручання, спрямовані на санацію гнійного вогнища.
Диференційна діагностика серозної та гнійної стадії захворювання здійснювалась за методом О.Ф. Возіанова та співавт. (1997).
Всім хворим проводили повне клінічне обстеження, котре включало фізикальне дослідження, загальний аналіз крові та сечі; визначення рівня сечовини та креатиніну плазми крові, загального білку та його фракцій, стану системи згортання крові; визначення рівня глюкози та електролітів крові, дослідження сечі за методом Нечипоренка, бактеріологічне дослідження сечі (кількісне визначення бактеріурії по ТТХ - тесту та шляхом засіву на щільне поживне середовище в чашці Петрі за методом Gould в модифікації В.С. Рябинського та В.Є. Родомана), оглядову та екскреторну урографію, радіоізотопну ренографію, ультразвукове дослідження органів сечової системи.
Для виявлення кишкового дисбактеріозу проводився кількісний облік мікроорганізмів кишкового вмісту, що давали ріст на споживних середовищах (Ендо, Плоскірева, ЖСА, Сабуро, 5 % кров'яний агар, Блаурокка тощо). Ідентифікація та кількісна оцінка мікроорганізмів здійснювалась за методиками Київського державного інституту удосконалення лікарів (1986) та Онкологічного наукового центру АМН СРСР (1983).
Програма вивчення неспецифічної антибактеріальної резистентності та імунологічної реактивності включала: дослідження фагоцитарної активності нейтрофілів (ФАН) та фагоцитарного індексу (ФІ), показника завершеності фагоцитозу, кількості Т-лімфоцитів та їх популяцій, кількості В-лімфоцитів, а також вивчення бактерій - носіїв Ig.
Для визначення фагоцитарно-бактеріцидної активності лейкоцитів при пієлонефриті використовували методику, за якою живі та загиблі мікроорганізми виявлялись в препаратах сечового опаду та мазках-відбитках з рани за методом Пігаревського в модифікації Ухаля (1985).
Ідентифікація збудників проводилась імунофлуоресцентним методом Кумбса.
Ефективність проведеного лікування оцінювали за динамікою змін описаних клінічних, лабораторних та бактеріологічних показників.
Аналіз результатів дослідження та їх оцінка здійснювались параметричним методом, шляхом порівняння вибіркових середніх для рядів з невеликою кількістю варіант. Матеріал був опрацьований за правилами варіаційної статистики з вирахуванням середнього арифметичного, середньоквадратичного відхилення, середньої (стандартної) помилки середньої арифметичної, і довірчого коефіцієнту (критерію Ст'юдента).
2. Результати досліджень
При вивченні мікробного спектру сучасних збудників ГП, виявлено, що незважаючи на зберігання достатньо великої питомої ваги E. coli в числі збудників гострого пієлонефриту, вона поступається місцем представникам умовно-патогенної флори (Proteus spp., Enterobacter sp. та ін.), що ілюстровано у табл. 1.
Таблиця 1. Якісний склад мікрофлори сечі хворих на гострий пієлонефрит
|
Групи хворих |
Вид мікроорганізму |
|||||||
|
E. coli % |
Proteus spp. % |
Staphylococcus aur. % |
P.aeruginosa % |
Enterobacter sp. % |
Klebsiella sp. % |
Інші види % |
||
|
І (n=120) |
36,6 |
21,6 |
11,7 |
6,7 |
10,0 |
6,7 |
6,7 |
|
|
ІІ сероз-ний ГП (n=40) |
47,5 |
10,0 |
12,5 |
5,0 |
12,5 |
5,0 |
7,5 |
|
|
ІІ гній-ний ГП (n=28) |
28,3 |
10,3 |
21,5 |
14,3 |
10,7 |
3,2 |
10,7 |
В процесі дослідження нами було вперше встановлено, що у всіх досліджених хворих на ГП ще до початку антибактеріальної терапії спостерігався кишковий дисбактеріоз І або ІІ ступеня зі зростанням кількості колонієутворюючих одиниць (КУО) E. coli в кишковому вмісті, появою її патогенних форм, та зростанням кількості умовно-патогенних мікроорганізмів, особливо Proteus spp. та Staphylococcus aur.
Нами проведено дослідження можливості транслокації умовно-патогенної мікрофлори кишок в нирки на прикладі зв'язку між загальною кількістю КУО окремих представників кишкової мікрофлори в 1 гр. кишкового вмісту в залежності від збудника ГП.
Загальна кількість КУО E. coli та Proteus spp. в 1 гр. кишкового вмісту змінюється в залежності від їх причетності до розвитку чи клінічного перебігу ГП. Більш як в 200 разів виростає вміст КУО E. coli та в 100 разів кількість КУО Proteus spp. в 1гр. калу хворих на ГП. Дослідженнями антибіотикограм по виявленню чутливості штамів ентеробактерій та умовно патогенних бактерій сечі, біоптатів нирки та кишкового вмісту отримано однакові показники чутливості мікроорганізмів, що підтверджує ідентичність штамів E. coli, Enterobakter sp. та Proteus spp. в кишечнику, нирках та сечових шляхах.
Проведені дослідження надають підставу припустити, що у 66% хворих на гострий пієлонефрит, який розвинувся на фоні первинного кишкового дисбактеріозу, найвірогіднішим механізмом інфікування нирок є транслокація патогенних мікроорганізмів за межі кишечнику з подальшим надходженням цих бактерій у нирки та розвитком гострого інфекційно-запального процесу в умовах порушення відтоку сечі.
З метою впливу на мікрофлору кишок нами був розроблений новий спосіб корекції мікроекологічних порушень кишкової мікрофлори (Рішення про видачу патенту на винахід № 29071 МПК 6 А61К31/47, від 01.12.98.):
Для пригнічення патогенних мікроорганізмів кишечнику нами був використаний інтестинальний антисептик - "Інтетрикс". Цей препарат призначався хворим на гострий пієлонефрит вже з першого дня лікування антибіотиками в дозі по 2 капсули 2 рази на добу на протязі 20 діб. Одночасно всім хворим в залежності від копрограми призначалися пробіотики, такі, як антибіотикорезистентні лакто- та біфідобактерії дворазово на добу в дозі 1х109 життєздатних клітин на протязі 20 діб, бактісубтіл по 2 капсули (0,2г) 3 рази на добу протягом місяця, біфидум та колібактерин - 5 доз (1 флакон) 2-3 рази на добу протягом місяця, лактобактерин - 3-6 доз 3 рази на добу протягом місяця, лінекс 2 капсули 3 рази на добу протягом місяця, ентерол 250-500 мг у капсулах або пакетиках 1-2 рази на добу протягом 10 діб.
Як ентеросорбент використовувався також препарат "Фіброфіт". Останній являє собою збагачені пектином в активній формі стравні волокна рослин, що традиційно вживаються в їжу людиною. Фіброфіт вживали в дозі 15 г на добу на протязі місяця.
30 хворим на вторинний ГП (16,3 %) проводили комплексне лікування, до складу якого входили препарати для корекції кишкового дисбактеріозу. 40 хворим на вторинний ГП (21,7 %) крім препаратів для корекції дисбактеріозу кишок в процесі оперативних втручань для усування порушень відтоку сечі було використано нефростомічні або сечовідні дренажі, що разом з дренуючою функцією виконували антибактеріальну за рахунок спеціального перфорованого контейнеру із сумішшю сорбенту і антибактеріального препарату за розробленим нами способом (Рішення про видачу патенту на винахід № 28111 МПК 6 А61в17/00, від 15.12.99.).
50 хворим (27,1 %) на вторинний ГП цілеспрямована корекція мікро- екологічних порушень в кишечнику не проводилось, з них 20 хворим (10,9 %) в процесі оперативних втручань використовувались спеціальні дренажі для локальної антибактеріальної терапії.
20 пацієнтам з серозним первинним ГП (10,9% ) до складу комплексної терапії включали препарати для корекції кишкового дисбактеріозу, а 20 хворим на первинний серозний ГП (10,9 %) цілеспрямована корекція мікроекологічних порушень в кишечнику не проводилось. З 28 (15,2 %) хворих на первинний гнійний ГП, у 14 (7,6 %) до складу комплексної терапії було включено препарати для корекції кишкового дисбактеріозу за розробленим нами методом, а останнім цілеспрямована корекція ДК не проводилась.
У хворих на ГП як у серозній, так і в гнійній стадії ще до початку лікування виявлені зміни імунного статусу організму, що підтверджують наявність у цієї категорії хворих первинного імунодефіцитного стану. Так, у хворих на вторинний ГП відносна кількість Т - лімфоцитів вірогідно збільшувалась до 46,84,2 %, кількість теофілін - резистентних лімфоцитів збільшувалась до 31,04,3 %, ФІ зменшувався до 59,43,9, а СЦК до 0,30,15 (низька бактерицидна активність фагоцитів), навіть через два тижні від початку лікування ФІ у цієї групи хворих складав лише 56,14,6, а СЦК тільки 0,60,21. В процесі перебігу ГП більш страждала клітинна ланка імунітету, порушувалися компенсаторні можливості фагоцитуючих клітин. Ці зсуви більш наявно виявлялися у хворих на гострий гнійний пієлонефрит.
При запропонованій нами комплексній терапії хворих на ГП, з використанням препаратів для корекції кишкової мікрофлори, ми спостерігали вірогідне поліпшення поглинаючої та переварюючої функції фагоцитів.
Вже через тиждень після початку лікування у 13,3 % хворих на вторинний ГП, яким проводилась корекція кишкового дисбактеріозу, мікробне число сечі не перевищувало 103 КУО в 1 мл, в порівнянні з 6,7 % хворими тієї ж групи, яким не призначали відповідне лікування. На 14 добу від початку лікування, у 60 % пацієнтів з вторинним ГП, що отримували препарати для корекції дисбактеріозу, бактеріурія зменшувалась до клінічно незначимої. У хворих на вторинний ГП, яким лікування кишкового дисбактеріозу не проводили, бактеріурія ставала клінічно незначимою лише у 48 %.
Перебіг захворювання первинним серозним ГП був найбільш легкий. Через тиждень після початку лікування у 55 % хворих на первинний серозний ГП, що одержували запропоновану нами терапію кишкового дисбактеріозу, бактеріурія знижувалась до клінічно незначимої, і лише у 40 % хворих, які цю терапію не одержували. На 14 добу кількість хворих первинним серозним ГП з клінічно незначимою бактеріурією, що лікувались за запропонованим нами способом наближалась до 95 %, а хворих комплексно не лікованих - до 75 %.
Нормалізація мікробного числа сечі відбувалась через тиждень після початку лікування у 35,7 % хворих на первинний гнійний ГП, яким проводили цілеспрямоване лікування кишкового дисбактеріозу, та лише у 21,4 % пацієнтів, яким комплексне лікування не проводили. Через два тижні після початку лікування, клінічно незначима бактеріурія спостерігалась у 78,6 % хворих на первинний гнійний ГП, яким лікували кишковий дисбактеріоз, та лише у 64,3 % хворих, які комплексно не лікувались.
Динаміка змін мікробного числа післяопераційних ран для хворих вторинним та первинним гнійним ГП представлена в табл. 2. в якості попереднього показника (інтраопераційна стерильність) нами було використані показники обсіменіння 1г біоптату нирки. В подальшому ми досліджували динаміку обсіменіння 1г тканини рани на 4, 7 та 14 добу після операційного втручання.
Як видно з табл. 2, мікробне обсіменіння післяопераційної рани більш виразне у хворих первинним гнійним ГП. Динаміка елімінації мікробного збудника з післяопераційної рани скоріша у тих хворих на вторинний ГП, що отримували в складі комплексного лікування засоби впливу на патогенну кишкову мікрофлору.
Таблиця 2. Динаміка змін мікробного числа післяопераційних ран у хворих на гострий пієлонефрит при включенні в комплексну терапію засобів корекції кишкової мікрофлори
|
Групи хворих |
мікробне обсіменіння КУО/1г, lg |
|||||
|
ниркового біоптату |
тканини рани |
|||||
|
4-а доба |
8-а доба |
14-а доба |
||||
|
І |
без корекції ДК (n=30) |
4,230,21 |
5,090,22 |
5,500,18 |
6,090,25 |
|
|
з корекцією ДК (n=30) |
4,090,16 |
4,390,25* |
4,880,16* |
4,650,23* |
||
|
ІІ |
без корекції ДК (n=14) |
4,850,18 |
6,090,20 |
6,840,28 |
4,700,23 |
|
|
з корекцією ДК (n=14) |
4,700,09 |
5,880,18 |
5,090,25* |
3,970,24* |
* - різниця статистично вірогідна між відповідними групами хворих з корекцією дисбактеріозу та без корекції (р 0,05).
Крім позитивних змін, які ми констатували в мікробному пейзажі сечі та післяопераційної рани в результаті запропонованої нами терапії ГП з включенням препаратів для корекції дисбактеріозу, виразне поліпшення спостерігалось також в стані кишкової мікрофлори.
Під впливом запропонованої нами комплексної терапії з включенням препаратів для корекції дисбактеріозу скоріше відбувається нормалізація загальної кількості E. coli в кишковому вмісті, нормалізуються відсоткові показники вмісту окремих її штамів із змінними властивостями, в той час як у хворих без корекції дисбактеріозу дисбіотичні зсуви поглиблювались.
В процесі комплексного лікування вивчались також зміни кількості умовно-патогенних мікроорганізмів в кишковому вмісті.
Під впливом проведеної нами терапії ГП з застосуванням інтестинальних антисептиків, антифунгіцидних препаратів, інтестинальних еубіотиків, спостерігалось вірогідне зменшення кількості умовно-патогенної мікрофлори (Proteus spp., Staphylococcus spp.) та запобігання зростання Candida albicans в кишковому вмісті.
Включення до складу комплексної терапії ГП інтестинальних еубіотиків та інших засобів корекції дисбактеріозу було спрямоване також на облігатну анаеробну мікрофлору кишок.
Запобігання негативної дії антибактеріальних засобів на кишкову мікрофлору хворих на ГП нами було досягнуто шляхом застосування локальної антибактеріальної терапії.
Використання у хворих, оперованих з приводу вторинного гострого пієлонефриту спеціальних нефростомічних дренажів з перфорованим контейнером, що містить антибіотик, призначений згідно з антибіотикограмою, призводить до скорочення терміну нормалізації температури тіла, покращення загального стану; сприяє скороченню тривалості використання нефростомічних дренажів та дренажів позачревного простору, скорішому загоюванню післяопераційної рани, скороченню терміна парентерального застосування антибіотиків. Включення в комплексне лікування хворих на вторинний ГП засобів корекції дисбактеріозу посилює позитивний ефект локальної антибактеріальної терапії.
Таким чином, під впливом локальної антибактеріальної терапії, ми спостерігали вірогідно скорішу елімінацію збудника з вогнища запалення - нирки та післяопераційної рани, при цьому пік антимікробної дії застосованих нами дренажів падає на 5-6 добу. При використанні в складі комплексного лікування одночасно з локальною антибактеріальною терапією засобів корекції кишкового дисбактеріозу, ми одержали ще більш наявний позитивний ефект за рахунок нормалізації мікрофлори кишок, стабілізації міжмікробної взаємодії, запобігання, таким чином, подальшої транслокації умовно-патогенної мікрофлори з кишечнику та реінфікування нирок та післяопераційних ран.
пієлонефрит кишковий дисбактеріоз
Висновки
1. Кишковий дисбактеріоз виявляється до початку антибактеріальної терапії в умовах стаціонару у 100 % обстежених хворих на вторинний та у 76 % хворих на первинний гострий пієлонефрит.
2. Гострий пієлонефрит при кишковому дисбактеріозі перебігає з значним поліморфізмом та зміною клінічних проявів, які відбуваються на фоні порушень багатьох ланок імунітету, що виявляється пригніченням фагоцитарної активності нейтрофілів, зсувом співвідношення імунорегуляторних клітин за рахунок зниження кількості Т-хелперів та зростанням показника співвідношення фракцій Ig A, M, G.
3. Серед етіологічних чинників гострого вторинного пієлонефриту на фоні сечокамяної хвороби та кишкового дисбактеріозу у 87 % хворих виступає умовно-патогенна мікрофлора, що вказує на уриногенний характер інфекції та не виключає персистенції мікробів-коменсалів.
4. Структуру гострих гнійно-запальних захворювань нирок при кишковому дисбактеріозі за клініко-морфологічними формами складали карбункули та абсцеси нирок у 68 %, апостематозний нефрит у 18 %, піонефроз у 14 %, які у 46 % хворих виникали на фоні обструкції сечових шляхів.
5. Встановлено тісний звязок між кишковим дисбактеріозом та транслокацією умовно-патогенної мікрофлори в нирки у 66 % хворих на гострий вторинний пієлонефрит. Це підтверджується загостреннями хронічного пієлонефриту, затяжним характером перебігу гострого пієлонефриту, що за строками відповідає виникненню кишкового дисбактеріозу 3-4 ступеня.
6. Застосування інтестинальних антисептиків та інтестинальних еубіотиків в комплексному лікуванні хворих на гострий пієлонефрит при кишковому дисбактеріозі в порівнянні з загальноприйнятими методами лікування дозволило отримати задовільні результати лікування у 74 % хворих та досягти позитивного лікувального ефекту у 92 % пацієнтів.
7. Локальне застосування антибактеріальних засобів у терапії гострого пієлонефриту в поєднанні з цілеспрямованою медикаментозною корекцією дисбактеріозу кишечнику дозволило досягти тривалої ремісії запального процесу у 86 % хворих на необструктивний пієлонефрит та скорочення терміну стаціонарного лікування на 3 доби.
Практичні рекомендації.
1. Хворим на гострий пієлонефрит, як первинний, так і вторинний показано комплексне бактеріологічне обстеження з метою виявлення бактеріурії, кишкового дисбактеріозу з вивченням антибіотикограм з метою урахування етіологічних факторів для цілеспрямованої патогенетичної терапії.
2. Комплексне лікування хворих на гострий пієлонефрит в сучасних екологічних умовах потребує одночасного лікування кишкового дисбактеріозу.
3. Для запобігання негативного впливу антибактеріальних засобів на кишкову мікрофлору одночасно з їх призначенням рекомендувати інтестинальні антисептики типа "Інтетрикс" та еубіотики з групи антибіотикорезистентних лакто- та біфідобактерій.
4. Локальна антибактеріальна терапія з використанням нефростомічних дренажів-контейнерів з пролонгованою дією антибактеріальних препаратів за рахунок підсиленої місцевої дії зменшує сумарну дозу антибіотиків, сприяє лікуванню кишкового дисбактеріозу та може бути рекомендованою для використання в урологічних стаціонарах.
Література
Ухаль О.М. Дисбактеріоз кишечнику та його медикаментозна корекція у хворих на гострий пієлонефрит // Вісник морської медицини. - 1999. - № 4. - С. 39-41.
Ухаль О.М. Перебіг та лікування гострого інфекційно-запального процесу сечостатевих органів у робітників транспортних засобів в умовах надбаного кишкового дисбактеріозу // Урологія. - 2000. - № 1. - С. 83-86.
Ухаль М.І., Костєв Ф.І., Ухаль О.М. Роль бактеріальної транслокації кишкової мікрофлори у розвитку гострого пієлонефриту в умовах первинного дисбактеріозу кишечнику // Урологія. - 2000. - № 3. - С. 19-21.
Ухаль Е.М., Ухаль М.И. Частота острого пиелонефрита в сочетании с кишечным дисбактериозом и повышение эффективности их лечения в современных экологических условиях // Врачебное дело. - 2000. - № 6. - С. 74-77.
Ухаль М.І., Борисов О.В., Ухаль О.М., Гогуленко О.В. Спосіб локалізованої антибактеріальної терапії при гострому пієлонефриті // Рішення про видачу патенту на винахід. - № 28111 МПК 6 А61В17/00, від 15.12.99.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Мікрофлора порожнини рота та шлунку, тонкої та товстої кишки. Механізми проникнення бактеріальних ендотоксинів у внутрішнє середовище організму. Лікування та профілактика дисбактеріозу, виявлення його причин та ознаки розвитку. Нормальна мікрофлора.
реферат [38,9 K], добавлен 24.11.2014Порушення ферментативної активності епітелію кишечника. Форми гострого ентериту. Класифікація кишкової непрохідності. Форми апендициту, причини його виникнення. Етіологія геморою. Гострий катаральний і фібринозний коліт. Розвиток кишкового дисбактеріозу.
реферат [25,6 K], добавлен 24.11.2009Післяпологовий пієлонефрит як тяжке захворювання з вираженою інтоксикацією організму породіллі, морфологічними і функціональними порушеннями. Ефективність профілактики і лікування, виявлення значущих факторів ризику та оптимальні профілактичні заходи.
автореферат [43,2 K], добавлен 14.03.2009Загальна характеристика мікрофлори. Механізми проникнення бактеріальних ендотоксинів у внутрішнє середовище організму. Функції нормальної мікрофлори кишківника. Причини та ознаки розвитку дисбактеріозу. Функції мікрофлори ШКТ, можливі порушення.
курсовая работа [39,8 K], добавлен 21.09.2010Показники поширеності, захворюваності, смертності від ССЗ, ІХС, АГ та гострого інфаркту міокарда (ГІМ) у мешканців гірської зони Закарпаття. Ефективність комплексного медикаментозного лікування. Розподіл пацієнтів згідно типів діастолічного наповнення ЛШ.
автореферат [47,4 K], добавлен 04.04.2009Причини розвитку і види гострого психозу. Характеристика ендогенного, органічного, екзогенного, гострого маніакально-депресивного психозу. Симптоми хвороби. Медикаментозне та психотерапевтичне лікування різних форм психозу. Електросудомна та фізіотерапія.
презентация [62,5 K], добавлен 15.03.2016Первинний, вторинний, серозний і гнійний гострий пієлонефрит та його симптоми. Карбункул нирки. Комп'ютерна томографія для діагностики абсцесу і карбункула нирки. Результати лабораторних і рентгенологічних, радіоізотопних та ультразвукового дослідження.
реферат [33,2 K], добавлен 06.12.2008Особливості перебігу, клінічні ознаки, лабораторні, ендоскопічні, морфологічні, імунологічні показники, стан мікрофлори товстого кишечнику при неспецифічному виразковому коліті. Ефективність застосування базової та антицитокінової терапії в лікуванні.
автореферат [36,8 K], добавлен 04.04.2009Класифікація, клінічні особливості, діагностика та стратегія лікування хронічних гепатитів. Термінологія мікробно-запальних захворювань нирок і сечових шляхів. Принципи лікування пієлонефриту в дітей. Патогенетична терапія та показання до її призначення.
реферат [351,0 K], добавлен 12.07.2010Особливості протікання та причини прояву гострого гастроентериту у собаки породи вівчарка. Дослідження систем організму тварини та прогнози на видужання. Порядок діагностування захворювання та методика його лікування, міри профілактики та перші ознаки.
история болезни [17,4 K], добавлен 26.08.2009Хронічні запальні захворювання кишечнику: етіологія, патогенез, статистика. Механізм та патогенез анемічного явища. Роль оксидативного стресу та ендотоксикозу у хворих на захворювання кишечнику з анемією. Рівень оксидативного стресу та ендотоксикозу.
дипломная работа [284,7 K], добавлен 22.06.2014Патогенетичні особливості виникнення ерозивно-виразкових уражень шлунка у хворих на хронічну хворобу нирок II та III стадії, обумовлену тривалим перебігом хронічного рецидивуючого пієлонефриту. Аналіз дослідження протеолітичної активності плазми крові.
статья [21,0 K], добавлен 07.11.2017Проблемні питання лікування та профілактики виразкової хвороби в сучасній амбулаторній практиці. Ерадикаційна терапія виразкової хвороби в стадії загострення. Лікування військовослужбовців з больовим, диспепсичним та астено-вегетативним синдромом.
дипломная работа [147,1 K], добавлен 15.03.2015Клініко-синдромологічні особливості псоріатичного артриту в сучасних умовах. Роль активності патологічного процесу, стадії та варіанту хвороби, її тривалості та віку хворих у прогресуванні недуги та виникненні ускладнень із боку внутрішніх органів.
автореферат [35,2 K], добавлен 07.04.2009Історія вивчення шлунково-кишкового тракту людини, відкриття лактобацилл та дослідження їх вченим Мечниковим. Концепція функціонального харчування, її сутність та етапи розробки. Склад мікрофлори кишечнику людини, його вплив на здоров'я та самопочуття.
реферат [12,5 K], добавлен 06.12.2010Анатомія та фізіологія підшлункової залози, етіологія та патогенез гострого панкреатиту. Додаткові методи діагностики гострого панкреатиту та консервативне лікування. Показання до виконання оперативного втручання, радикальні операції при панкреонекрозі.
курсовая работа [466,9 K], добавлен 17.11.2009Причини незадовільних результатів лікування хвороби Крону та шляхи їх покращення. Математична модель прогнозування загострень та закономірності розвитку захворювання, інформативні гістоморфологічні маркери. Тактика хірургічного лікування та реабілітація.
автореферат [41,2 K], добавлен 03.04.2009Удосконалення комплексного хірургічного лікування хворих на гострий калькульозний холецистит ускладнений коломіхуровим інфільтратом. Порушення у хворих стану білковосинтезуючої функції печінки, гуморального імунітету, ферментів цитолізу гепатоцитів.
автореферат [41,5 K], добавлен 21.03.2009Динаміка рівнів неоптерину, цитокінів і С-реактивного білку. Дестабілізація ішемічної хвороби серця у хворих на різні клінічні варіанти гострого коронарного синдрому, прогнозування тяжкості перебігу та виникнення ускладнень у цій категорії хворих.
автореферат [54,5 K], добавлен 19.03.2009Дослідження будови вірусу Епштейна-Барр. Вивчення клінічних варіантів хронічної вірусної інфекції. Інфекційний мононуклеоз. Опис гострого лімфопроліферативного захворювання внаслідок первинного інфікування вірусом. Лабораторна діагностика та лікування.
презентация [2,0 M], добавлен 09.11.2014
