Патогенетичне обґрунтування шляхів підвищення адаптаційних можливостей організму до токсичного ураження печінки в експерименті

Найвищий профілактичний ефект після магнітолазерного опромінення печінки і крові разом підтвердили дані морфологічних досліджень. Профілактичний фотовплив незалежно від місця опромінення супроводжувався нижчим ступенем альтеративних, інфільтративних, ексудативних процесів та гемодинамічних розладів у печінці отруєних тетрахлорметаном тварин. Відмічався вищий рівень глікогенсинтетичної функції. Найбільш виражений профілактичний ефект встановлено після магнітолазерного опромінення печінки і крові разом, що особливо було помітно за морфометричними показниками. У цих експериментальних умовах суттєво нижчим був відносний об'єм вогнищевих уражень гепатоцитів, порівняно з дослідними групами тварин, в яких опромінювали печінку і кров окремо. Поєднаний фотовплив супроводжувався також посиленням регенераторних процесів, про що свідчило збільшення відносного об'єму двоядерних гепатоцитів і мітотичного індексу (Алексеева И.Н. и соавт., 1993).

На основі проведених досліджень була висунута концепція фізичної стимуляції резистентності до токсичних уражень і розроблено “Спосіб підвищення резистентності печінки до токсичних уражень в експерименті” (патент України № 25513 А).

Порівнюючи ефективність профілактичного і корегувального магнітолазерного опромінення печінки і крові білих щурів у оптимальних біостимулювальних дозах в умовах гострого тетрахлорметанового ураження, було переконливо показано вищий позитивний вплив профілактичного застосування досліджуваних фізичних чинників, зокрема після опромінення печінки і печінки та крові разом. Виникло припущення, що використана доза МЛВ не здатна адекватно мобілізувати резервні механізми гепатоцитів для подолання патогенетичних ланок інтоксикації тетрахлорметаном.

Отже, МЛВ можна використовувати з терапевтичною метою і на фоні найбільших проявів гострого токсичного ураження тетрахлорметаном. Ефективність вищої від біостимулювальної поверхневої густини енергії опромінення, очевидно, обумовлена потребою більшого інформаційно-енергетичного насичення організму, здатного стимулювати функціональні резерви гепатоцитів в умовах патологічного процесу. Разом з тим, отримані результати наводять на думку про те, що ефективність МЛВ на фоні максимальних проявів інтоксикації, ймовірно, буде відмічатися тільки за умов збереження достатніх функціональних резервів гепатоцитів. В першу чергу, це стосується необхідної кількості антиоксидантів. Подібний висновок констатується і в роботах інших авторів (Орлов В.М. и соавт., 1999)

Вплив магнітолазерного опромінення та ентеросорбції на перебіг гострого ураження печінки тетрахлорметаном. Аналізуючи результати профілактичного застосування МЛВ, було відмічено, що, незважаючи на виражений гепатопротекторний вплив, рівень ендогенних токсинів, який оцінювали за концентрацією МСМ, істотно не знижувався порівняно з неопроміненими тваринами. В той же час відомо, що після магнітолазерного опромінення крові настає виражене зниження ендотоксикозу при корекції багатьох патологічних процесів (Боднар М.Б., 1998). Виникла думка щодо патогенетичної доцільності поєднання МЛВ з ентеросорбентом, здатним понижувати рівень ендотоксинів і стимулювати власні детоксикуючі механізми. Серед таких препаратів останнім часом часто використовується дрібнодисперсний кремнезем силлард П (Штатько Е.И., Виевский А.Н., 1993; Павлишин Г.А., 1998, Андрейчин С.М., 2000).

Профілактичне магнітолазерне опромінення (одночасно печінки та крові) чи ентеросорбція силлардом П у здорових тварин не супроводжувалося істотною елімінацією з крові МСМ. Проте концентрація МСМ достовірно понижувалася після їхнього поєднаного застосування (на 12,5 %, P<0,01), що вказувало на зменшення функціонального навантаження на печінку (Беляков Н.А., 1991). Виникло припущення про те, що, завдяки вивільненню мембранних структур гепатоцитів від ендогенних токсичних метаболітів, потенційні можливості печінки для знешкодження токсичних сполук зростуть.

Це припущення було підтверджене після профілактичного застосування магнітолазерного опромінення і ентеросорбції в умовах гострого токсичного ураження печінки тетрахлорметаном. Після поєднаного використання цих чинників концентрація МСМ знаходилася на рівні здорових щурів і була на 12,5 % нижчою, ніж у некорегованих тварин (P<0,01), в той час як окреме застосування магнітолазерного опромінення і ентеросорбції супроводжувалося тільки тенденцією до покращання досліджуваного показника.

Якими ж були інші показники функціонального стану організму здорових і уражених тетрахлорметаном лабораторних тварин під впливом МЛВ і ентеросорбції?

МЛВ стимулювало зовнішньо-секреторну функцію печінки здорових тварин, посилювало кон'югацію білірубіну, підвищувало синтез і виділення жовчних кислот. Введення силларду П практично не змінювало інтенсивності жовчовиділення, проте сприяло помірному підвищенню екскреції білірубіну, холестерину і жовчних кислот. Не виключено, що це обумовлено сповільненням ентерогепатичної циркуляції холатів і холестерину за рахунок адсорбції їх на поверхні сорбента і виведення з організму. Біостимулювальна дія поєднання МЛВ і ентеросорбції на жовчовидільну функцію здорової печінки була найвищою. Так, МЛВ прискорювало виділення загального і прямого білірубіну (відповідно на 56,1 і 85,7 %, P<0,01-0,001). Введення силларда П не викликало істотних змін цих показників. В умовах поєднаного застосування МЛВ і силларда П загальний білірубін зростав на 69,1 % (P<0,001), прямий - більше, ніж у 2 рази (P<0,001).

Порівняння ефективності впливу МЛВ і ентеросорбції на жовчовиділення після їх профілактичного застосування показало, що швидкість екскреції жовчі і її компонентів зазнавала менших змін. Найвищий профілактичний ефект спостерігався в умовах поєднаного використання МЛВ і ентеросорбції. Його особливістю був значний протекторний вплив на стан мікросомального окислення в гепатоцитах, про що свідчив вищий ступінь кон'югації білірубіну (на 51,7 %, P<0,01) і більша швидкість виділення жовчних кислот (на 101,7 %, P<0,001) порівняно з некорегованими тваринами.

Під впливом МЛВ у крові здорових тварин понижувався вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ, зростала активність каталази в сироватці крові та гомогенаті печінки. Крім цього, в крові збільшувався вміст SH-груп. Введення силларда П не викликало вірогідних відхилень цих показників. Встановлено тільки тенденцію до зниження вмісту продуктів ПОЛ та підвищення показників антиоксидантного захисту. Проте в умовах поєднання МЛВ і ентеросорбції їх вплив на ПОЛ та антиоксидантний захист був відчутнішим. Крім зменшення вмісту ТБК-активних продуктів ПОЛ у сироватці крові знижувалася концентрація гідроперекисів ліпідів (на 18,9 %, P<0,002), більш виражено зростали показники антиоксидантного захисту. Характерною особливістю поєднаного впливу була тенденція до зменшення варіаційного розкиду більшості з досліджуваних показників. Це свідчило про те, що отриманий результат ставав стабільнішим, незважаючи на індивідуальні особливості експериментальних тварин.

Вищий профілактичний ефект поєднаного застосування МЛВ і силларда П засвідчили також показники цитолізу та холестазу. У здорових тварин ентеросорбція не викликала істотних відхилень цих показників. Після магнітолазерного опромінення знижувалась концентрація загального білірубіну і холестерину в сироватці крові. Після застосування МЛВ в поєднанні з силлардом П їх зниження було ще більшим. Так, магнітолазерний вплив викликав зменшення концентрації холестерину на 27,1 % (P<0,01), МЛВ і ентеросорбція - на 35,5 % (P<0,001). Відхилень в активностях амінотрансфераз і ЛФ не спостерігалося. Дія тетрахлорметану на цьому фоні не призводила до значних цитолітичних і холестатичних змін. Вони були найменш виражені після поєднаного застосування МЛВ і силларда П. У цих умовах наставало більше підвищення вмісту загального білка і ліпідів у сироватці крові, найнижчою виявилася тривалість гексеналового сну. Так, в умовах магнітолазерного опромінення тривалість гексеналового сну, порівняно з некорегованими тваринами зменшувалася на 27,3 % (P<0,05). Профілактичне введення силларда П супроводжувалося тенденцією до зменшення величини досліджуваного показника. При поєднаному застосуванні досліджуваних чинників тривалість гексеналового сну була майже в 2 рази нижчою, ніж у некорегованих тварин (P<0,001).

Після окремого застосування МЛВ і силларда П у здорових тварин відхилень показників гуморального імунітету та фагоцитозу не відмічалося. Після поєднання ентеросорбції з магнітолазерним опроміненням виявлено помірний імуномодулювальний ефект, при якому спостерігалася тенденція до зниження вмісту Ig А, Ig М і ЦІК, а також істотно зменшувалася вміст Ig G. Його рівень, порівняно з контрольною групою, був на 8,8 % нижчим (P<0,01). В цих експериментальних умовах суттєво підвищувалася фагоцитарна активність лейкоцитів (P<0,01).

Можна припустити, що на тлі поєднаного впливу МЛВ і силларда П в організмі здорових лабораторних тварин понижується рівень речовин антигенної природи, який супроводжується зменшенням вмісту імуноглобулінів та ЦІК. Це може бути обумовлено їх сорбцією на поверхні силларда П в просвіті кишок, посиленням руйнування в печінці за рахунок зростання її функціональної активності, а також активацією фагоцитозу. Токсичний вплив тетрахлорметану на цьому тлі був менш вираженим порівняно з тваринами, яких окремо опромінювали чи вводили лише ентросорбент.

Наведені результати були підтверджені морфологічним дослідженням. У групі тварин, яким проводили профілактичне магнітолазерне опромінення і вводили ентеросорбент, відмічали нижчий відносний об'єм вогнищевих уражень гепатоцитів у порівнянні з тваринами, яким застосовували магнітолазерний вплив чи ентеросорбцію окремо. Величина цього показника після застосування МЛВ зменшилася на 27,5 % (P<0,001), силларда П - на 4,7 % (P>0,05), після поєднання цих чинників - на 37,3 % (P<0,001). Сумісне використання МЛВ і силларда П інтенсивніше стимулює також і регенераторні процеси. В цій групі, порівняно з рештою дослідних груп статистично достовірно були вищими відносний об'єм двоядерних гепатоцитів та мітотичний індекс (P<0,01-0,001). Наведені дані свідчать про те, що поєднання МЛВ і силларда П у більшій мірі підвищує резистентність до токсичного ураження тетрахлорметаном, ніж їх окреме застосування.