Iнтерфероногенна та антивірусна дія молекулярних комплексів одноланцюгова РНК — тилорон

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Розробка ефективних засобів профілактики та лікування вірусних інфекцій і на сьогодні залишається надзвичайно актуальною.

Багаторічний досвід клінічного використання препаратів інтерферонів (ІФН), котрі є представниками численного сімейства цитокінів i являють собою групу білків, яким притаманна противірусна, імуномоделююча та антипроліферативна дія, дозволив встановити їх значну ефективність для профілактики та лікування вірусних, бактеріальних і деяких онкологічних захворювань (Grossberg et al,1987; Ершов с соавт, 1998). Однак при цьому вказаним препаратам притаманні і досить суттєві недоліки та обмеження. Так, тривале введення препаратів ІФН в великих дозах викликало формування в організмі антиінтерферонових антитіл, що зводить нанівець ефект лікування (Porres et al, 1989, Bendtzen et al, 1994), а при передозуванні препаратів ІФН в клінічній практиці спостерігаються деякі небажані побічні ефекти (Bottomley, Toy, 1984; Ершов, 1998). Крім того, довготривалі курси лікування препаратами ІФН до цього часу залишаються надзвичайно дорогими.

В той же час знайдено цілий ряд різноманітних речовин-індукторів, які здатні мобілізувати клітинні можливості до продукції ІФН, тобто викликають в організмі продукцію власного ІФН і, таким чином, зникає необхідність введення екзогенного ІФН (Ершов, 1996). Індукторами ІФН І типу (ІФН-/) є віруси, природні дволанцюгові РНК (длРНК) різного походження та синтетичні дволанцюгові рибополінуклеотиди. Крім цього, здатність до індукції ІФН-/ притаманна також цілому ряду низькомолекулярних синтетичних сполук. Але і тут існує цілий ряд обмежень. Віруси, внаслідок інфекційності, не можуть використовуватися в медицині, як індуктори ІФН. Препарати інтерфероногенних для РНК і синтетичних дволанцюгових рибополінуклеотидів є відносно нестабільними при зберіганні і відзначаються досить високою вартістю. Низькомолекулярні синтетичні сполуки - індуктори ІФН, як правило, досить токсичні в інтерфероногенних концентраціях. Незважаючи на велику кількість досліджень в цій галузі (Дидковский с соавт, 1999), ні один з вивчених до цього часу інтерфероногенів не відповідає головним критеріям, що висуваються до них практикою, а саме: отримання досить значних і довготривалих рівнів концентрації ІФН в організмі (і в культурах клітин) при мінімальному рівні токсичності індуктора (Чижов с соавт, 1988).

Поглиблене вивчення відомих та створення і оцінка принципово нових індукторів ІФН, розробка оптимальних шляхів їх використання, а також вивчення шляхів антивірусного впливу досліджуваних речовин є актуальним напрямком сучасної вірусології, оскільки відкриває нові шляхи до встановлення механізму дії цитокінової системи інфікованого організму.

Виходячи з вищевказаного, вивчення речовин з антивірусною дією -- препаратів молекулярних комплексів одноланцюгова РНК-тилорон -- з точки зору як їх здатності індукувати інтерферон, так і можливості безпосередньо пригнічувати репродукцію вірусів, є перспективним напрямком сучасної медико-біологічної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота відповідає плану науково-дослідних робіт Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, виконувалась у відповідності з тематикою відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України, а також в межах наукової програми ДКНТ України 1993-1995 рр. “Здоров'я людини”.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи -- встановити біологічні властивості принципово нових індукторів ІФН І типу (ІФН-/) на основі молекулярних комплексів одноланцюгова РНК -- тилорон в умовах in vivo та in vitro, а також провести оцінку перспективності застосування згаданих комплексів як антивірусних препаратів. Для досягнення поставленої в роботі мети вирішувались такі задачі:

1. Дослідити інтерфероногенну дію молекулярних комплексів дріжджова РНК -- тилорон в умовах in vivo та in vitro.

2. Вивчити цитотоксичну дію комплексів і оцінити перспективність їх застосування, як індукторів ІФН.

3. Вивчити противірусну дію комплексів дріжджова РНК -- тилорон в дослідах in vitro в стандартних умовах.

4. Визначити вклад iндукованого комплексом дріжджова РНК -- тилорон iнтерферону в антивірусний ефект препаратів молекулярних комплексів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше продемонстрована здатність одноланцюгової дріжджової РНК в комплексі з тилороном до індукції ІФН як в організмі дослідних тварин, так і в культурах клітин людини та тварин. Детально вивчені кількісні та часові параметри цього процесу. Показано, що iндукований як in vivo, так i in vitro інтерферон належить до І типу (ІФН-/).

Виявлена здатність одноланцюгових гомополірибонуклеотидів poly (C), poly (U) при комплексоутворенні з тилороном викликати індукцію інтерферону в чутливих клітинах в умовах in vitro.

Визначені показники цитотоксичності комплексу дріжджова РНК - тилорон. Проведена оцінка перспективності застосування препарату комплексу як індуктора ІФН.

Встановлені технологічні характеристики препарату, шляхи збільшення продукції ІФН in vitro за допомогою праймінгу при застосуванні вказаного індуктору.

Встановлено, що препарат комплексу має значну противірусну дію. Виявлені значення хіміотерапевтичного індексу препарату, що дає змогу розглядати його, як перспективний противірусний агент. Детально досліджені можливості профілактичного та лікувального використання препарату. Вивчено вклад препарату комплексу і інтерферону, що індукується у відповідь на його введення, в явище пригнічення репродукції досліджуваних вірусів.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено і експериментально підтверджено принцип використання молекулярних комплексів дріжджової РНК з тилороном як перспективних індукторів ІФН І типу. Комплекси можуть бути застосовані при крупномасштабному виробництві ІФН-/ як достатньо активні та високотехнологічні індуктори.

Виявлені і підтверджені в дослідах інтерфероногенна та антивірусна ефективність обґрунтовують необхідність наступних етапів оцінки препаратів молекулярних комплексів дріжджової РНК -- тилорон, які при задовільних результатах можуть бути основою для розробки і клінічного впровадження сімейства принципово нових противірусних препаратів широкого спектру дії.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано з ініціативи автора та за її безпосередньою участю. Основний експериментальний матеріал одержано автором особисто. Дослідження проводилось у відділі проблем інтерферону та імуномодуляторів Інституту мікробілогії і вірусології НАН України.

В проведенні даних досліджень автор відштовхувалась від продемонстрованої в роботах пров.н.с. відділу проблем інтерферону та імуномодуляторів ІМВ НАН України, д.б.н. О.В. Карпова здатності одноланцюгових полірибонуклеотидів в комплексі з тилороном утворювати стабільні двоспіральні ділянки, які є головною умовою інтерфероніндукуючої дії РНК.

В оцінці активності інтерфероногенезу МНК крові людини та токсичної дії препаратів приймала участь докт. мед. наук С.Л.Рибалко (Київський науково-дослідний інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського МОЗ України). Консультативна допомога у вивченні антивірусної активності надана канд. біол. наук. Л.Д. Кривохатською (Київський науково-дослідний інститут отоларингології ім. О.С. Коломійченко МОЗ України).

1. Матеріали та методи досліджень

В роботі вивчали молекулярні комплекси (МК), до складу яких входив тилорон гідрохлорид (“Sigma”, США). Як другий компонент МК використовували гомополінуклеотиди poly (С), poly (U) (“Sigma”, США), чи комерційний препарат дріжджової РНК (рибосомальна фракція РНК дріжджів Saccarоmices cerevisiae) (НПО “Біохімреактив“, Олайна, Латвія). Цей препарат додатково очищали потрійною фенольною депротеїнізацією з подальшим осадженням етанолом згідно стандартної методики (Белозерский, 1970).

Як препарати порівняння використовували ларифан (лікувальна форма препарату дсРНК бактеріофагу f2) виробництва Інституту мікробіології ім. Августа Кірхенштейна, Латвія та poly(I)-poly(C) (“Calbiochem”, США). Як стандарт використовували офіцинальний препарат інтерферону людини -- лаферон (IМБ НАН України), для інтерферону мишей -- лабораторний стандартний препарат.

В вірусологічних дослідженнях використовували вiрус везикулярного стоматиту (ВВС), штам Iндiана, отриманий з музею НДI епiдемiологiї i мiкробiологiї iм. Н.Ф. Гамалеї (Москва), вірус енцефаломіокардиту мишей (ВЕМК), вірус венесуельського енцефаломієліту коней (ВВЕК, штам 230), отримані з музею Інституту ветеринарної медицини УААН.

Вивчення інтерферонідукуючої дії досліджуваних комплексів проводили на білих безпородних мишах масою 18-20 г.

Вивчення біологічних ефектів МК в умовах in vitro проводили на клітинах перевивної лінії мишачих фiбробластiв -- L929, що були люб'язно наданi к.б.н. Кривохатською Л.Д. (Iнститут отоларингологiї МОЗ України), культури клітин тестикул поросяти (ПТП), нирок ембріону свині (СНЕВ), отриманих з музею Інституту ветеринарної медицини УААН, які вирощували за стандартною методикою, та мононуклеарних клітин (МНК) крові людини І(0), що отримували з еритроцитарної маси (Кузнецов и др. 1978).

IФН in vivo індукували, використовуючи рiзнi шляхи, різні дози введення МК, різне співвідношення його компонентів та визначали в сироватці крові рівень індукованого інтерферону (Ершов и др., 1987).

Для індукції інтерферону в умовах in vitro на моношар клітин чи в суспензію МНК крові людини І(0) вносили досліджувані інтерфероногени. В культуральному середовищі визначали рівень продукованого інтерферону (Ершов и др., 1988, Кузнецов и др., 1989).

Рівні індукованого iнтерферону визначали шляхом мiкротитрування в перевивнiй культурі чутливих клітин (Анджапаридзе, 1978). За титр інтерферону приймали максимальне розведення препарату, що викликало захист від цитопатичної дії (ЦПД) вірусу. Як позитивний контроль використовували препарат інтерферону людини -- лаферон (IМБ НАН України), для інтерферону мишей -- лабораторний стандарт.

Динамічні показники продукції інтерферону під дією досліджуваних препаратів вивчали як in vivo, так і in vitro.

Цитотоксичнiсть МК вивчали in vitro на клітинах культуральних лiнiй L929, ПТП, СНЕВ та на мононуклеарних клітинах крові людини І(0) групи. Розрахунок ТЦД50 проводили за методом Ріда і Менча (Беленький, 1963). Параметри токсичності МК визначали за отриманими в досліді значеннями максимально витримуваної концентрації (МВК) та мінімально активної концентрації (МАК) (Вотяков, 1986).

Вплив МК на антивірусну резистентність культур клітин вивчали за допомогою мікрометоду скринінгу антивірусних сполук (Вотяков и др., 1986). Антивірусна дія МК досліджувалась за такими критеріями: 1)захист клітин від цитопатичної дії вірусів і 2)визначення рівнів інгібіції розмноження вірусу. Вивчалась ефективність препаратів за профілактичною (внесення в клітинні культури за 6 год до інфікування) та терапевтичною (внесення в клітинні культури через 1 год після їх інфікування) схемами.

Визначення вкладу препаратів МК чи інтерферону, що індукується під їх впливом, в явище антивірусної дії проводили шляхом паралельного внесення їх в культуру клітин за 1 год до інфікування досліджуваним вірусом. Через 24 год визначали титр вірусу. Інтерферон попередньо індукували в інтактній культурі клітин дозою препарату, яку використовували для вивчення антивірусної дії.

Результати досліджень обробляли статистично за методом Бейлі (1962), використовуючи t-критерій Стьюдента для оцінки суттєвої відмінності показників. За статистично достовірні вважали відмінності, коли ймовірність випадковості у відмінності між показниками не перевищувала 0,05. Графічно подані результати оброблені за допомогою програми Excell 4.0.

2. Iнтерфероногеннi властивості комплексів одноланцюгова РНК -- тилорон

Перший етап дослідження інтерфероногенних властивостей речовин, що вивчалися в даній роботі, полягав в проведенні оцінки їх здатності індукувати ІФН в умовах in vivo.

Інтерфероногенну дію молекулярних комплексів дріжджової РНК з тилороном проводили, беручи до уваги ту обставину, що один з компонентів цього комплексу, а саме тилорон, в умовах in vivo може виступати сам по собі як інтерфероноген в організмі мишей.

Враховуючи літературні дані, а також спираючись на попередні досліди, первинне вивчення інтерфероногенної активності проводили за таких умов: співвідношення компонентів МК -- 1/10 (тилорон/фосфат РНК); доза МК, що вводилася -- 1, 46 мг/кг маси тварин; спосіб введення -- внутрішньом'язевий. Пряму оцінку інтерфероногенної активності МК проводили як у відношенні до відомих індукторів, так і до складових МК, які випробовували поодинці. Результати цих дослідів наведені в Табл. 1.

Таблиця 1. Титри IФН в сироватках крові мишей після введення МК та стандартних iндукторiв

Примітки:

1. Введення iндукторiв внутрiшньом'язеве; титри інтерферону визначали через 24 години після введення індуктору.

2. Спiввiдношення тилорон/РНК (фосфат) -- 1/10; доза вiдповiда рекомендованій для отримання iндукторного ефекту.

3. Доза вiдповiда такій у складі МК.

МК здiйсню найбiльший вплив на iнтерфероногенез в органiзмi мишей, порівняно з усіма дослідженими індукторами. Важливо, що доза МК, яка вводилася тваринам (відносно її нуклеїнового компоненту) практично вiдповiдала дозам iндукторiв рибонуклеїнової природи, в яких вони виявляють оптимальну дію, а тилорон входить до складу МК в дозі, яка менша за рекомендовану майже в 500 разів.

Вивчена динаміка накопичення IФН в сироватках крові мишей, яким одноразово вводили МК. Так, введення МК викликало появу в сироватках крові мишей IФН в значних титрах. При цьому згадані титри зберігалися досить довго (пролонгований ефект).

За пролонгованiстю індукторної дії препарати МК вигідно вiдрiзняються від відомих полiрибонуклеотидних iндукторiв (максимум продукцii IФН -- 1-2 доби, час дії -- 3-4 доби) i співпадають з дією самого тилорону (2-3 доби i 3-4 доби вiдповiдно) (Садыков и др., 1978). Титри сироваткового iнтерферону, отриманi в результатi введення МК, порiвняльнi iз титрами iнтерферону, отриманими в результаті iндукцii відомими індукторами інтерферону, такими, як poly(I)-poly(C), ларифан. Перевагою МК, поряд iз високими титрами iнтерферону, вiдсутнiстю токсичності у використовуваних дозах, є тривалість циркуляції інтерферону у сироватці крові експериментальних тварин.

ІФН, що індукується в органiзмi мишей у вiдповiдь на введення МК, в силу його кислото- та термостiйкостi віднесено до IФН I типу (/-iнтерферони).

Виявлена висока ефективність МК в органiзмi експериментальних тварин зумовила дослідження його iнтерфероногенних властивостей в умовах in vitro.

Порівняльне дослідження інтерфероногенної активності молекулярного комплексу дріжджової РНК з тилороном (МК), яке проводили як по відношенню до відомих індукторів, так і до складових МК, які випробовували поодинці показало, що такі комплекси здатні індукувати ІФН в культурі фібробластів мишей на рівні титрів відомих індукторів ІФН і до того ж в дозі, вдвічі нижчій від доз останніх. Для культури клітин L929 за результатами попередніх дослідів ефективне співвідношення компонентів МК -- 1/10 (тилорон/фосфат РНК); доза МК, що вносилася -- 25 мкг/мл.

Таблиця 2. Продукція ІФН культурою клітин L929 та мононуклеарів крові людини І(0) під дією МК та стандартних індукторів1

Виявлене нами явище індукції ІФН in vitro за допомогою МК є цікавим з огляду на те, що дріжджова РНК сама по собі є дуже слабким індуктором ІФН, а тилорон індукторної дії в умовах in vitro практично не проявляє (Чижов и др., 1987).

В результаті внесення МК в культуру клітин L929 з часом відбувається значне накопичення IФН в поживному середовищі. При цьому максимум iнтерфероногенезу припада на шосту годину після контакту МК з клітинами. За динамічними параметрами дія препаратів МК в культурі клітин L929 повністю співпадає з дією iндукторiв полiрибонуклеотидної природи (максимум продукції IФН -- 5-6 годин) (Садыков и др., 1978, Torrence et al., 1984). ІФН, що індукується у відповідь на внесення МК в культуру клітин належить до IФН I типу (/-IФН).

Вперше вивчено здатність молекулярних комплексiв тилорону з одноланцюговими полірибонуклеотидами poly(U) та poly(C) до iндукцiї in vitro iнтерферонiв I типу (/-iнтерферони). Ефективне співвідношення компонентів аналогічне розробленому для препаратів дріжджової РНК з тилороном -- 1/10 (тилорон/фосфат РНК); доза, що вносилася -- 25 мкг/106 клітин. Титри індукованих інтерферонів в культурі ПТП за використання одноланцюгових полірибонуклеотидів poly(U) та poly(C) склали 5,980,35 та 5,380,28 log2 n відповідно.

У всіх досліджених культурах клітин L929, ПТП, СНЕВ, МНК крові людини І(0) групи оптимальна інтерфероногенна доза МК була в межах 25 мкг/106 клітин. Виявлений ефект індукції інтерферону в різних культурах клітин дозволяє розглядати МК, як інтерфероноген прямої дії. Високі титри інтерферону, індукованого в культуральному середовищі, відкривають перспективи використання МК в біотехнологічному виробництві.

В зв'язку з цим було досліджено можливості збільшення продукції ІФН під дією МК в культурі клітин за допомогою праймінгу. Для цього культуру клітин ПТП попередньо обробляли на протязі чотирьох годин гомологічним інтерфероном в кінцевій концентрації 12,5 МО/мл. Потім в культуральне середовище вносили МК чи індуктори порівняння. Рівень продукції ІФН при умові праймінгу в культурі клітин ПТП відображений в Табл. 3.

Таблиця 3. Продукція ІФН культурою клітин ПТП під дією МК та стандартних індукторів

В результаті праймінгу виявлене збільшення на 50 % продукції ІФН в культурі клітин в під дією МК, взятого в дозах вдвічі нижчих, ніж дози відомих індукторів інтефероногенезу полінуклеотидної природи.

Вивчено здатність готового МК зберігати свою інтерфероніндукуючу ефективність на протязі семи років. Молекулярний комплекс дріжджової РНК з тилороном при зберіганні в умовах, розроблених для речовин такого типу, на протязі 3-х років практично не змінює своєї здатності до індукції інтерферону in vitro, що дозволяє оцінювати МК інтерфероноген з тривалим строком зберігання.

Таким чином, висока інтерфероногенна здатність in vivo та in vitro відкриває можливість використання молекулярних комплексів дріжджова РНК - тилорон, як iндукторiв IФН при виробництві IФН, чи, можливо, і терапевтичних засобів.

3. Антивірусна дія комплексів дріжджової РНК з тилороном

Пряма кількісна оцінка противірусної дії досліджуваних індукторів ІФН є суттєвою характеристикою останніх, як потенційних хіміотерапевтичних засобів.

Визначення цитопатичної дії вірусів за умов інфікування клітин (10 ТЦД50/0,1мл) показало, що вже на 24 год. спостереження порівняно з контрольними неінфікованими культурами гине від 32,3 % (система СНЕВ/ВВЕК) до 36,9 % (система ПТП/ВЕМК) клітин. В той же час, при внесенні в поживне середовище МК одночасно із зараженням клітин вірусами, виявлялось помітне підсилення життєздатності інфікованих клітин: в дозі 2,5 мкг/мл МК достовірно збільшував життєздатність клітин в системах ПТП/ВЕМК та L929/ВBC. Підвищення концентрації МК до 100 мкг/мл викликало більш значне (на 23-30 % у відношенні до контролю вірусу) збільшення життєздатності клітин, після чого подальше підвищення дози препарату приводило до певного зниження їх життєздатності.

Ефективний вплив МК на життєздатність вірус-інфікованих клітин виявлявся на 48 год. спостереження. Так, при загибелі клітин на рівні 61,6-62 %, що спостерігалась у контролі, МК в найбільш дієвій концентрації (100 мкг/мл) у випадках всіх систем вірус-клітина, що досліджувались, знижував цей показник до 22,3-22,9 %.

Ступінь захисту клітин від цитодеструктивної дії вірусів дозволив більш адекватно оцінити противірусний ефект досліджуваних речовин.

МК виявив досить значний захисний ефект у всіх досліджених системах: СНЕВ/ВВЕК, ПТП/ВЕМК і L929/ВВС, який досягає більш ніж 60% при концентрації препарату 100 мкг/мл. Оскільки концентрації МК 250 - 500 мкг/мл наближаються до величин цитотоксичних доз (ТЦД50) для даних культур клітин спостерігається зменшення ефекту захисту клітин при внесенні препарату. Інгібуюча доза (ІД50) МК у всіх досліджених культурах склала 25 мкг/мл.

Хіміотерапевтичний індекс МК, вирахований за співвідношенням отриманих значень МВК до ІД50 складає 10, що є підставою для розгляду МК (ХТІ>8), як перспективних біологічно активних речовин -- перспективних противірусних препаратів.

Профілактична дія МК проявлялась в значному пригніченні репродукції вірусів в досліджених культурах клітин. Інфекційні титри у всіх досліджених модельних системах знижувались на величини в діапазоні від 2,94 lg ТЦД50 (система ПТП/ВЕМК) до 3,01 lg ТЦД50 (система СНЕВ/ВВЭК), подібно до інтерфероногенів природнього походження -- ларифану та ридостіну (зниження титрів від 2,93 lg ТЦД50 в системі ПТП/ВЕМК до 3,04 lg ТЦД50 в системі L929/ВВС). При цьому достовірних відмінностей в дії всіх сполук, в залежності від природи модельних систем, не спостерігалось. Синтетичний інтерфероноген poly(I)-poly(C) в даних умовах проявляв дещо більшу, ніж інші, вірусінгібуючу активність (зниження титрів від 2,99 lg ТЦД50 в системі ПТП/ВЕМК до 3,22 lg ТЦД50 в системі L929/ВВС).

Сумарний противірусний ефект складових МК виявився значно меншим, ніж антивірусний ефект, комплексного препарату. Це явище, яке спостерігалося ранiшe при iндукцiї IФН в культурах клітин під дією МК -- синергiдний ефект компонентів при комплексоутвореннi, може пояснюватися тією обставиною, що саме структура комплексу дріжджова РНК -- тилорон вiдповiдальна за здійснення ефективної iндукцiї інтерферону, i, як наслідок, встановлення в подальшому стану клітинної противірусної резистентності.

Застосування стандартних iндукторiв IФН за терапевтичною схемою, також викликало пригнічення вірусної репродукції, хоча i з дещо меншою, в порiвняннi з профілактичним застосуванням, ефективністю. Так, зниження iнфекцiйних титрів вiрусiв під дією ларифану та ридостiну склало вiд 2,68 до 2,76 lg ТЦД50, що в середньому на 10 % менше аналогiчного ефекту, який спостерігався в попередньому випадку. Як i раніше, серед стандартних iндукторiв найбільш ефективним виявився poly(I)-poly(C) -- зниження титру вiрусiв на 2,70-2,95 lg ТЦД50.

Під дією МК спостерігалось значне (від 3,17 до 3,22 lg ТЦД50) зниження титру вірусів у всіх системах, що досліджувалися. Зниження титру вірусу під дією МК в цьому випадку переважає даний ефект під дією poly(I)-poly(C) та ларифану і ридостіну.

Виходячи з того, що при оцінці дії потенційних противірусних препаратів в умовах in vitro прийнято вважати, що зниження інфекційного титру вірусу таким препаратом у відношенні до контролю не менш, ніж на 1,78 lg, свідчить про його перспективність для подальшого випробування in vivo (Вотяков с соавт., 1986), в цілому слід відмітити, що МК, повністю відповідаючи даній вимозі, може розглядатися, як потенційний противірусний агент.

Оскільки для досліджених культур клітин характерна не тільки чітка ЦПД розглянутих вірусів, але і висока чутливість до дії інтерферону, а препарати молекулярних комплексів дріжджова РНК -- тилорон виявили себе як ефективні інтерфероногени, то було визначено вклад у виявлене явище антивірусної дії як власне препаратів МК, так і індукованого ними інтерферону.

Виявлено, що попередній контакт з клітинами ПТП препаратів молекулярних комплексів дріжджової РНК з тилороном на протязі 1 год та наступне інфікування їх ВВС (0,1 ТЦД50/клітину) знижує титри вірусу на 2,97 lg ТЦД50, тоді як така ж обробка клітин інтерфероном -- на 1,02 lg ТЦД50. Таким чином, антивірусна ефективність молекулярного комплексу обумовлюється в основному дією самого комплексу, яка майже втричі перевищує дію індукованого ним інтерферону.

Висновки

1. Виявлена здатність молекулярних комплексів тилорону з дріжджовою РНК до iндукцiї iнтерферонiв I типу (/-iнтерферони) в організмі експериментальних тварин.

2. Встановлено, що дріжджова РНК, а також одноланцюгові полірибонуклеотиди poly(U) та poly(C), при комплексоутворенні з тилороном викликають продукцію інтерферонів І типу в умовах in vitro на рiвнi відомих iндукторiв в стандартних дозах. Це характеризує такі комплекси як високотехнологічні, перспективні індуктори інтерферону.

3. Визначені параметри токсичності препаратів молекулярних комплексів дріжджова РНК - тилорон. В діапазоні доз від 2,5 до 250 мкг/мл вони є повністю нетоксичними.

4. Показано, що стадія праймінгу збільшує кількість індукованого інтерферону за допомогою молекулярного комплексу дріжджова РНК -- тилорон в культуральному середовищі на 50 %.

5. Препарати молекулярних комплексів зберігають свою інтерфероногенну здатність на протязі 3-х років з моменту виготовлення, що обґрунтовує доцільність їх використання при крупномасштабному виробництві препаратів інтерферонів І типу.

6. Препарати комплексу дріжджова РНК - тилорон захищають від цитопатичної дії вірусів клітини різних культуральних ліній. Значення хіміотерапевтичного індексу препарату свідчать про безпечність застосування комплексів як індукторів інтерферону в умовах in vitro.

7. Молекулярні комплекси дріжджової РНК -- тилорон виявляють як профілактичну, так і терапевтичну дію на ряді експериментальних моделей вірус-клітина. Антивірусна дія молекулярного комплексу спричиняється як дією самого комплексу, так і дією індукованого ним інтерферону в співвідношенні приблизно 1:3. Це дає можливість розглядати вказані комплекси як перспективні противірусні сполуки, що вимагає подальшого вивчення їх дії в умовах in vivo.

молекулярний інтерфероногенний тилорон антивірусний

Література

1. Карпов А.В., Жолобак Н.М. Изучение интерфероногенных свойств комплексов дрожжевая РНК -- тилорон в культуре клеток // Антибиотики и химиотерапия. -- 1995. -- T.40, №5. -- C.20-23.

2. Карпов А.В., Жолобак Н.М. Продукция интерферонов I типа в организме под действием молекулярных комплексов дрожжевая РНК - тилорон // Вопр.вирусологии. -- 1996. -- Т.41, №1. -- С.13-16.

3. Карпов О.В., Жолобак Н.М. інтерфероногенні властивості комплексів дріжджова РНК-тилорон // Доп. НАН України. -- 1996. -- №3. -- С.128-131.

4. Жолобак Н.М., Карпов А.В., Рыбалко С.Л., Антоненко С.В., Барбашева Е.В. Сравнительная характеристика цитотоксичности интерферон-индуцирующего комплекса дрожжевая РНК-тилорон // Антибиотики и химиотерапия. -- 1999. -- Т.44, №4. -- С.21-24.

5. Тимошок Н.А., Жолобак Н.М., Вольская О.Г., Карпов А.В., Спивак Н.Я. Интерфероногенная активность индукторов интерферона первого типа различного происхождения. // Вісник проблем біології і медицини. -- 1999. -- №6. -- С.70-74.

Размещено на Allbest.ru