Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія медичних наук України

Інститут фармакології та токсикології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.28 - Клінічна фармакологія

Роль фенотипів біотрансформації в механізмах взаємодії лікарських засобів у хворих на бронхіальну астму

Косован Анжеліка Іванівна

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Яковлева Ольга Олександрівна, Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувачка курсом клінічної фармакології кафедри фармакології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Вікторов Олексій Павлович, інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України, завідувач відділом клінічної фармакології

доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедрою госпітальної терапії №2

Провідна установа: Одеський державний медичний університет МОЗ України

Захист дисертації відбудеться "21" лютого 2001 року о 1300 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.550.01 при Інституті фармакології та токсикології АМН України (03057, м. Київ, вул. Е.Потьє, 14).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту фармакології та токсикології АМН України (03057, м. Київ, вул. Е.Потьє, 14).

Автореферат розісланий 12 січня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к.б.н. І.В. Данова

1. Загальна характеристика роботи

біотрансформація ксенобіотик бронхіальна астма

Актуальність теми. Бронхіальна астма (БА) - одна з важливих проблем сучасної медицини. Вона належить до розповсюджених мультифакторних захворювань з тяжким прогресуючим перебігом, вражає, переважно, дітей та осіб працездатного віку, значно погіршує якість життя хворих, призводить до серйозних ускладнень та ранньої інвалідизації. Аналіз епідеміологічних даних за останні десятиліття показав зростання захворюваності на БА та підвищення смертності від її ускладнень (Ю.И. Фещенко, 1997, 2000; Т.О. Перцева, 1999).

Згідно з сучасними поглядами, БА характеризується хронічним запаленням дихальних шляхів і, незалежно від ступеня тяжкості, вимагає постійної фармакотерапії (Ю.И. Фещенко, 1997, 2000). Поряд із цим, з огляду на мультигенетичну природу БА, "ідеальною" є комбінована терапія (А.Г. Чучалин, 1999). Крім базисних препаратів (інгаляційних або системних глюкокортикостероїдів, кромоглікату або недокромілу натрію) та бронходилятаторів (в2-адреноагоністів, інгаляційних холінолітиків, пролонгованих препаратів теофіліну (ТФ) (наказ МОЗ України №311 від 30.12.1999р), наявність супутніх алергічних захворювань у хворих на БА (риніту, риноконюнктивіту) вимагає призначення блокаторів Н1-гістамінових рецепторів (H.H. Youssef, Abu Ali N., 1996), приєднання бактеріальної інфекції дихальних шляхів - антимікробних препаратів (Ю.М. Мостовой, 2000) та муколітиків (С.П. Ломоносов, Д.Ю. Бутылин, 1997). Окрім цього, відбувається розширення фармакологічного реєстру за рахунок нових лікарських форм уже відомих лікарських засобів. Зокрема, це стосується вітчизняного пролонгованого препарату ТФ - теопеку, фармакокінетичні параметри якого і взаємодія з препаратами інших фармакологічних груп та побічні ефекти залишаються недостатньо вивченими.

Постійний характер терапії та поєднання в процесі лікування препаратів різних груп неминуче викликає їхню фармакокінетичну та фармакодинамічну взаємодію, що робить особливо актуальним питання безпеки фармакотерапії хворих на БА. Провідною ж ланкою фармакокінетики, яка визначає для більшості препаратів ефективність, безпечність, характер та наслідки фармакокінетичної взаємодії, є біотрансформація. Ферментні системи біотрансформації ксенобіотиків перебувають під контролем генетичних чинників, що може зумовлювати етнічні особливості в метаболізмі лікарських засобів (О.П. Вікторов, О.Т. Рибак, 1996). Вони також є об'єктом впливу медикаментів та ендогенних біорегуляторів, обмін яких порушується при захворюваннях. Таким чином, генетично детермінований або змінений під впливом захворювання чи лікарських препаратів стан ферментів біотрансформації ксенобіотиків може бути вирішальним фактором ефективності та безпеки лікування хворих на БА.

Звґязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана робота є складовою частиною планової науково-дослідної роботи курсу клінічної фармакології кафедри фармакології Вінницького державного медичного університету: “Поліморфізм ферментів біотрансформації лікарських засобів при бронхо-легеневих захворюваннях та можливості метаболічної корекції” (№ державної реєстрації 0198U002708, 1997р).

Мета дослідження. Обгрунтувати доцільність застосування фармакологічного тестування з маркерними препаратами в експериментальних та клінічних умовах для прогнозування взаємодії лікарських засобів у хворих на БА та підвищення безпеки їхньої фармакотерапії.

Задачі дослідження:

В експерименті на щурах in vivo оцінити модифікуючий вплив блокаторів Н1-рецепторів - лоратадину та астемізолу, стабілізатора мембран мастоцитів кетотіфену, муколітика амброксолу та антибактеріальних препаратів - ципрофлоксацину та цефамандолу, на метаболізм маркерних препаратів - амідопірину та ацетаніліду, у порівнянні з класичними індукторами та інгібіторами монооксигеназ - фенобарбіталом, ріфампіцином, циметидином та кобальту хлоридом.

У практично здорових осіб та хворих на БА оцінити поліморфізм процесів ацетилювання та окислення шляхом фармакологічного тестування з маркерними препаратами - сульфадимезином та амідопірином та зясувати особливості перебігу БА в залежності від фенотипу ацетилювання та окислення.

В клінічних умовах у хворих на БА підтвердити вплив на цитохром Р450-залежне деметилювання маркерного препарату амідопірину тих антигістамінних та антибактеріальних препаратів, для яких встановлено істотний модифікуючий вплив на біотрансформацію ксенобіотиків в експерименті.

Дослідити фармакокінетичні особливості взаємодії між лоратадином та теопеком (субстратами цитохрому Р450) при їхньому комбінованому застосуванні у хворих на БА та оцінити роль амідопіринового тесту в прогнозуванні фармакокінетичної взаємодії лікарських засобів.

Об'єкт дослідження - процеси біотрансформації ксенобіотиків у хворих на БА.

Предмет дослідження - фенотипи ферментів біотрансформації та їх роль в прогнозуванні взаємодії лікарських засобів у хворих на БА.

Методи дослідження: загальноклінічні дослідження; дослідження впливу лікарських засобів на реакції біотрансформації маркерних препаратів (в експерименті та в клініці); фармакологічне тестування з маркерними препаратами та діагностика фенотипів ферментів біотрансформації; безпосереднє вивчення фармакокінетичної взаємодії лікарських засобів - субстратів монооксигеназ; визначення концентрації препарату в крові методом високоефективної рідинної хроматографії.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в вітчизняній практиці в експерименті на щурах проведено маркерний аналіз in vivo впливу на біотрансформацію ксенобіотиків низки лікарських засобів, які застосовуються при лікуванні хворих на БА: блокаторів Н1-рецепторів - лоратадину та астемізолу, стабілізатора мембран мастоцитів кетотіфену, муколітика амброксолу, антибактеріальних препаратів - цефамандолу та ципрофлоксацину.

Уперше виявлена відносна селективність гальмівного впливу досліджуваних препаратів на реакції біотрансформації. На відміну від блокатора Н1-рецепторів лоратадину, який значно гальмував як N-деметилювання, так і реакцію С-гідроксилювання, цефамандол істотно пригнічував лише N-деметилювання, а ципрофлоксацин - С-гідроксилювання.

Уперше в вітчизняній практиці серед дорослих хворих на БА та практично здорових осіб проведено дослідження процесів біотрансформації ксенобіотиків із застосуванням таких маркерних препаратів, як сульфадимезин та амідопірин. Зґясовано характер поліморфізму ацетилювання сульфадимезину (бімодальний) і деметилювання амідопірину (тримодальний) та встановлено структуру виборок хворих на БА та практично здорових осіб за фенотипами ацетилювання та окислення. Серед хворих на БА виявлено накопичення осіб з повільним фенотипом окислення.

Досліджено особливості перебігу БА в залежності від фенотипів ацетилювання та окислення: у хворих з повільним фенотипом ацетилювання, повільним фенотипом окислення, а, особливо при поєднанні цих фенотипів, встановлено найбільш несприятливий перебіг БА.

Уперше серед хворих на БА досліджено характер та частоту трігерів, що провокують напади БА, їх звґязок з тяжкістю перебігу захворювання, статтю хворих, видами алергії та фенотипами ацетилювання і окислення, що доповнює розуміння ланок пато- та саногенезу БА.

В клінічних умовах, у хворих на БА, підтверджено встановлену в експерименті здатність блокатора Н1-рецепторів лоратадину уповільнювати реакцію N-деметилювання амідопірину. Встановлено, що максимальну чутливість до гальмівної дії лоратадину проявляли саме хворі з низьким вихідним рівнем N-деметилазної активності (повільним фенотипом окислення).

Уперше при вивченні клініко-фармакологічних особливостей вітчизняного пролонгованого препарату ТФ - теопеку досліджена фармакокінетика, фармакокінетичні детермінанти його ефективності та побічних ефектів. Встановлено наявність фармакокінетичної інтерференції між лоратадином та теопеком. Показано, що одночасне застосування лоратадину та теопеку супроводжувалось затримкою елімінації ТФ з крові.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонована тактика скринінгового експериментального пошуку здатності лікарських засобів модифікувати перебіг реакцій біотрансформації ксенобіотиків (N-деметилювання, С-гідроксилювання, N-ацетилювання тощо) дозволяє на доклінічному етапі відбирати препарати, потенційно спроможні до фармакокінетичної взаємодії.

Проведеними фармакогенетичними дослідженнями започатковано формування бази даних стосовно поліморфізму ферментів біотрансформації ксенобіотиків дорослого населення України.

Встановлені на підставі фармакологічного тестування з маркерними препаратами дані про вихідний стан ферментних систем детоксикації у хворих на БА відкривають перспективи для прогнозування перебігу хвороби та вибору оптимальної тактики фармакотерапії.

Виявлена в експерименті та підтверджена у хворих на БА здатність лоратадину пригнічувати широке коло цитохром Р450-залежних реакцій свідчить про можливість фармакокінетичної інтерференції лоратадину зі значним числом лікарських засобів та вимагає обережності при одночасному призначенні лоратадину з іншими лікарськими засобами - субстратами монооксигеназ, особливо в осіб з повільним фенотипом окислення амідопірину.

Лоратадин здатний уповільнювати елімінацію з крові пацієнтів ТФ. Тому при поєднанні препаратів ТФ з лоратадином слід враховувати можливе підвищення концентрації ТФ та частоти його побічних ефектів.

Фармакокінетика вітчизняного пролонгованого препарату ТФ - теопеку характеризується значною індивідуальною варіабельністю її параметрів, а стаціонарні рівні ТФ в крові пацієнтів нижчі, ніж при прийомі препаратів короткої дії. Оскільки навіть при субтерапевтичних рівнях препарату в крові виникають побічні ефекти, залежні від концентрації, - доцільно проводити терапевтичний моніторинг рівня ТФ в плазмі крові у хворих, що приймають теопек.

Результати дослідження впроваджені в клінічну практику пульмонологічних відділень Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, Вінницької міської клінічної лікарні № 1, Хмельницької обласної клінічної лікарні. Отримані результати використовуються в навчальному процесі кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології та кафедри біології Вінницького державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно проведено: патентно-інформаційний пошук, експериментальні дослідження, підбір і клінічне обстеження хворих за власним протоколом, фармакологічне тестування та відповідні біохімічні методики, а також фенотипування обстежених хворих на БА та осіб контрольної групи. Самостійно здійснено статистичну обробку та аналіз отриманих даних.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались та представлялись на: конференціях молодих вчених ВДМУ (Вінниця, 1997, 1998, 1999, 2000 рр.); міжнародній конференції "Клиническая фармакология, 25 лет" (Москва, 1997р); II Конгресі Європейської асоціації клінічних фармакологів та терапевтів (Берлін, 1997р); обласній школі-семінарі "Клінічна фармакологія в пульмонології, алергології та гастроентерології" (Вінниця, 1997р); II Міжнародному конгресі з інтегративної антропології (Вінниця, 1998р); V Міжнародній конференції “Актуальные вопросы клинической фармакологии” (Москва, 1998р); V Російському національному конгресі "Человек и лекарство" (Москва, 1998р); Республіканській науково-практичній конференції, присвяченій 50-річчю ХОКЛ (Хмельницький, 1998р); ІІ Українській науковій конференції "Актуальні проблеми клінічної фармакології" (Вінниця, 1998р); ІІ Зґїзді фтизіатрів та пульмонологів України (Київ, 1998р); 9 Національному конгресі з хвороб органів дихання (Москва, 1999р); науково-практичній конференції "Сучасний стан медичної генетики в Україні" (Київ, 1999р); конференції "Актуальные проблемы экспериментальной и клинической фармакологии" (Санкт-Петербург, 1999р); Республіканській науково-практичній конференції “Ефективні методи лікування захворювань серця, судин та інших органів” (Вінниця, 1999р); Республіканській науково-практичній конференції “Вчені Поділля” (Хмельницький, 1999р), ІІІ Республіканській науково-практичній конференції "Новое в клинической фармакологии и фармакотерапии заболеваний внутренних органов", (Харків, 2000р).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 20 наукових робіт, із них 5 статей у наукових фахових журналах.

Структура та обсяг дисертацiї. Дисертацiя викладена на 190 сторінках машинопису та включає вступ, огляд лiтератури, опис матерiалів та методів досліджень, 4 розділи власних дослiджень, обговорення одержаних результатів, висновки та покажчик цитованої лiтератури. Бібліографія містить 326 джерел, з них 85 вітчизняних та 241 іноземних. Робота ілюстрована 45 таблицями та 17 рисунками.

2. Основний змiст роботи

Матерiали та методи дослiдження. Експериментальні дослідження виконано на 133 інтактних нелінійних статевозрілих щурах-самцях популяції Wistar віварію ВДМУ, масою тіла - 180-210 г. Досліджували вплив блокаторів Н1-рецепторів - лоратадину та астемізолу, стабілізатора мембран мастоцитів кетотіфену, муколітика амброксолу та антибактеріальних препаратів різних груп - ципрофлоксацину і цефамандолу на метаболізм маркерних препаратів - амідопірину та ацетаніліду. Для порівняння обрали класичні індуктори та інгібітори: фенобарбітал (P. Honkakoski et al., 1997), ріфампіцин (M.T. Donato et al., 1998), циметидин (M. Okuyama et al., 1997) та кобальту хлорид (S. Sultana et al., 1997).

Для дослідження впливу на метаболізм кожного із маркерних препаратів перорально вводили: ріфампіцин (по 4 дні, 100 мг/кг/добу), ципрофлоксацин (по 5 днів, 100 мг/кг/добу), циметидин (по 5 днів, 100 мг/кг/добу), лоратадин (по 5 днів, 50 мг/кг/добу), астемізол (по 5 днів, 50 мг/кг/добу), кетотіфен (по 5 днів, 1 мг/кг/добу). Внутрішньоочеревинно вводили - цефамандолу нафат (по 4 дні, 500 мг/кг/добу), фенобарбітал (по 5 днів, 70 мг/кг/добу), амброксолу гідрохлорид (по 5 днів, 80 мг/кг/добу), підшкірно - кобальту хлорид (двічі в дозі 20 мг/кг/добу з інтервалом в дві доби). Усі препарати вводили один раз на добу. Введення фенобарбіталу та кобальту хлориду припинялось за 48 год, а антибіотиків - за 24 год до введення маркерних препаратів. Дози досліджуваних препаратів були еквівалентними терапевтичним (В.М. Коршунов и соавт., 1989; K. Yasuda et al., 1986; А. Nawrocka et al., 1998; J.A. Hey et al., 1995), тривалість введення - зумовлена очікуваним модифікуючим ефектом. Маркерні препарати - амідопірин, у дозі 50 мг/кг/добу (А.А. Пентюк и соавт., 1987) та ацетанілід, у дозі 100 мг/кг/добу (А.А. Пентюк и соавт., 1988), вводили внутрішньоочеревинно. Сечу збирали в обмінних клітках за інтервали 0-6 год та 7-12 год після водного навантаження (по 2 мл води на 100 г маси тварини). Метаболіти амідопірину в сечі (вільний та загальний 4-аміноантипірин (4-ААП)) визначали за реакцією утворення індофенолового барвника (Т.А. Попов, О.Б. Леоненко, 1979). Для визначення звґязаних метаболітів ацетаніліду частину сечі піддавали кислотному гідролізу. Суму всіх метаболітів (як анілідних, так і амінофенольних) визначали за реакцією діазосполучення, а частку амінофенольних метаболітів - за специфічною для цього класу сполук реакцією утворення індофенолового барвника (И.М. Коренман, 1975; С. Сиггиа, Дж.Г. Ханна, 1983). Пара-ацетиламінофенол екстрагували діетиловим ефіром із негідролізованої сечі. Вміст глюкуронідів визначали карбазоловим методом (H. Yuki, N.A. Fishman, 1963), сульфатів - турбідиметричним методом з барій-желатиновим реактивом (И.А. Цевелева, 1971). Меркаптурові кислоти визначали за реакцією з йодом (D.V. Parke, R.T. Willams, 1951; V.R. Doorn et al., 1981).

Клінічна частина роботи базувалась на обстеженні 253 хворих на БА - 165 чоловіків та 88 жінок (вік - 32,0 ± 0,9 років, маса тіла - 69,9 ± 1,3 кг). Контрольну групу, співставну за віком та масою тіла, склали 268 практично здорових осіб - 115 чоловіків та 153 жінки (вік - 27,3 ± 1,6 років, маса тіла - 64,7±1,1 кг). Тяжкий перебіг БА (IV ст) спостерігався у 17,4 % пацієнтів, середньотяжкий (ІІІ ст) - у 38,3 % хворих, легкий (І - ІІ ст) - у 44,3 %. Початок захворювання припадав, у середньому, на 24,6 ± 1,6 років, середня тривалість хвороби становила 9,97 ± 0,8 років. Обстеження практично здорових осіб включало анкетування та фармакологічне тестування, хворих на БА - загальноприйняті клінічні, лабораторні, інструментальні дослідження, анкетування, фармакологічне тестування, визначення концентрації препарату в сироватці крові.

Фармакологічне тестування проводили з сульфадимезином (маркером NАТ2) у 97 хворих на БА і 139 осіб контрольної групи та амідопірином (маркером CYP2B, 2C, 3A) у 199 хворих на БА та 129 осіб контрольної групи. Вибір амідопірину ґрунтувався на можливості оцінити стан цитохром Р450-залежних процесів біотрансформації, високих оцінках амідопіринового тесту зарубіжними та вітчизняними дослідниками (C.D. Langhans, 1997; W. Pokrzywnicki et al., 1994; C. Beyeler et al., 1997; М.Л. Тараховский, 1998) та безпечності його застосування в якості маркерного препарату. Метаболіти маркерних препаратів визначали в сечі: сульфадимезину - за методом Bratton-Marshall (1939), амідопірину - за методом Т.А. Попова та О.Б. Леоненко (1979). Фенотипи ацетилювання та окислення визначали в залежності від розподілу обстежуваних за часткою ацетилсульфадимезину та загального 4-ААП відповідно. Для вивчення впливу на процеси деметилювання у хворих на БА оцінювали зміни в екскреції з сечею загального 4-ААП на тлі застосування цефамандолу, блокатора Н1-рецепторів лоратадину та кетотіфену.

Визначення ТФ в сироватці крові хворих на БА проводили методом ВЕРХ ("Милихром 4а") після однократного прийому 300 мг теопеку (Борщагівський ХФЗ, Україна) до та на 3 добу застосування лоратадину (10 мг/добу). Параметри фармакокінетики теопеку розраховували за двохчастинною моделлю з урахуванням всмоктування. Стаціонарну концентрацію ТФ визначали на 4 добу прийому теопеку (600 мг/добу).

Статистичну обробку отриманих результатів проводили класичними методами біометрії з використанням кореляційного аналізу, t-критерію Стґюдента та точного методу Фішера (П.Ф. Рокицкий, 1973; Е.В. Гублер, 1973).

Результати дослідження та обговорення

Експериментальні дослідження. Метою першого етапу було дослідження потенційної здатності до фармакокінетичної інтерференції препаратів різних груп, що застосовуються при лікуванні хворих на БА. В експерименті досліджували вплив цих лікарських засобів на основні шляхи біотрансформації ксенобіотиків у щурів, оцінені за допомогою маркерних препаратів - амідопірину та ацетаніліду. Для дослідження обрали лоратадин, астемізол, кетотіфен, амброксол, цефамандол та ципрофлоксацин, для порівняння модифікуючих ефектів - класичні індуктори та інгібітори монооксигеназ - фенобарбітал, ріфампіцин, циметидин і кобальту хлорид.

Проведені нами дослідження виявили здатність лоратадину гальмувати цитохром Р450-залежні реакції N-деметилювання амідопірину, що проявлялось вірогідним зниженням (на 19,4 %) екскреції загального 4-ААП - продукту деметилювання амідопірину (табл. 1). Астемізол та кетотіфен знижували екскрецію усіх метаболітів амідопірину більше, ніж на половину, однак, на відміну від інших препаратів, вони також вдвічі знижували діурез у щурів. Уповільнювалася швидкість реакції N-деметилювання амідопірину і під впливом цефамандолу, про що свідчило падіння на 25,0 % екскреції загального 4-ААП. Частка ацетильованого метаболіту амідопірину - N-ацетил-4-ААП під впливом ципрофлоксацину та цефамандолу вірогідно збільшувалась, а під впливом лоратадину - зменшувалась, що свідчить про здатність цих препаратів втручатися в реакції ацетилювання-деацетилювання. Введення щурам амброксолу на метаболізм амідопірину істотно не впливало.

Таблиця 1 Вплив досліджених препаратів на основні шляхи біотрансформації ксенобіотиків у щурів (М±m)

Примітки: 1.зміни в екскреції метаболітів наведені за 0-12 год; 2. контроль для лоратадину, астемізолу, кетотіфену та амброксолу по екскреції 4-ААП - 4,39±0,24, N-ацетил-4-ААП - 79,2±1,2; 3. контроль для фенобарбіталу, ріфампіцину та циметидину по екскреції 4-ААП - 3,06±0,11, N-ацетил-4-ААП - 81,3±0,68; 4. зміни в екскреції 4-ААП та N-ацетил-4-ААП під впливом цефамандолу та ципрофлоксацину наведені за 0-6 год; 5. знаком * позначена вірогідна різниця у порівнянні з контролем.

За ступенем гальмівного впливу лоратадин та цефамандол мало поступались впливу типового інгібітору монооксигеназ - кобальту хлориду. Максимальний гальмівний вплив на метаболізм амідопірину справляв універсальний інгібітор - циметидин.

Дослідження впливу перерахованих вище препаратів на метаболізм у щурів іншого маркерного препарату - ацетаніліду (див. табл. 1) - показало, що під впливом лоратадину, астемізолу та кетотіфену спостерігалось значне зниження екскреції усіх метаболітів ацетаніліду, однак істотне зниження екскреції амінофенолів спостерігалось лише на тлі застосування лоратадину та астемізолу. Як і у дослідженнях з амідопірином, астемізол та кетотіфен істотно зменшували діурез у тварин. Цефамандол мало впливав на CYP1А2-залежні реакції гідроксилювання ацетаніліду, натомість, гальмівний вплив ципрофлоксацину був вираженішим, ніж вплив класичного інгібітору циметидину. Так, якщо на тлі введення циметидину екскреція амінофенольних метаболітів скоротилася лише на 28,9 %, то на тлі введення ципрофлоксацину - на 41,7 %. Отримані результати перекликаються з даними Davis R.L. та співавт. (1992) про здатність фторхінолонів інгібувати реакції, залежні від цитохрому Р4501А2. Введення тваринам муколітику амброксолу мало позначилось на метаболізмі ацетаніліду. Частка глюкуронідів та сульфатів в сумі амінофенольних метаболітів не змінювалась, що свідчить про відносну стійкість фенолсульфотрансферази та УДФ-глюкуронілтрансферази до дії досліджуваних препаратів.

Типові індуктори монооксигеназ - ріфампіцин та фенобарбітал - прискорювали як цитохром Р450-залежні реакції N-деметилювання, С- та N-гідроксилювання маркерних препаратів, так і реакції конґюгації, що співпадає з дослідженнями інших авторів (L. Salphati et al., 1998; M.T. Donato et al., 1998; P. Honkakoski et al., 1997; M.C. Larsen et al., 1995).

Таким чином, в експериментальній частині роботи було встановлено, що низка лікарських засобів, які застосовуються у хворих на БА, може активно втручатися в процеси біотрансформації, особливо на рівні першої фази, причому ефект деяких з них співставний з дією класичних індукторів та інгібіторів. Максимальний гальмівний ефект на цитохром Р450-залежні реакції біотрансформації ацетаніліду та амідопірину справляють антигістамінний препарат другого покоління - лоратадин та антибактеріальні препарати - ципрофлоксацин і цефамандол, причому вплив останніх характеризується селективністю. Зменшення екскреції метаболітів маркерних препаратів на тлі застосування астемізолу та кетотіфену частково обумовлено їхньою здатністю зменшувати діурез.

Проведені дослідження дають змогу стверджувати, що протестовані нами препарати будуть, очевидно, справляти гальмівний вплив і на реакції біотрансформації інших лікарських засобів - субстратів цитохромів Р4502С, 2В, 3А, 1А2 (бензодіазепінів, статинів, сартанів, макролідів, фенотіазинів, метилксантинів тощо) (J. Brokmoller, 1997; M. Lewandowski et al., 1991), підвищуючи ризик розвитку їхніх дозозалежних побічних ефектів.

Клінічні дослідження. На клінічному етапі роботи з метою прогнозування можливої фармакокінетичної інтерференції та підвищення безпечності фармакотерапії досліджували вихідний стан процесів біотрансформації ксенобіотиків у хворих на БА, вплив на ці процеси лікарських препаратів та безпосередньо фармакокінетичну взаємодію.

Фармакологічне тестування хворих на БА та осіб контрольної групи з сульфадимезином та амідопірином виявило поліморфізм реакцій ацетилювання сульфадимезину та окислення амідопірину. Розподіл за швидкістю ацетилювання сульфадимезину носив бімодальний характер, за швидкістю деметилювання амідопірину - тримодальний (рис. 1), що дозволило виділити повільний та швидкий фенотипи ацетилювання сульфадимезину, повільний, середній та швидкий фенотипи окислення амідопірину.

Співвідношення між фенотипами повільних та швидких ацетиляторів у хворих на БА було майже рівним (52,6 % та 47,4 % відповідно), істотно не відрізнялось від співвідношення в контрольній групі (59,4 % та 40,6 %) і відповідало встановленому для європейської популяції (Z.B. Pontes, М. Vinsent-Viry et al., 1993).

На відміну від процесів ацетилювання, у співвідношенні між фенотипами окислювачів спостерігались встановлені вперше значні відмінності: повільні окислювачі вірогідно частіше (p<0,05) зустрічались серед хворих на БА і становили 63,0 %, у порівнянні з 48,8 % в контрольній групі. Середні та швидкі окислювачі серед хворих на БА становили - 31,9 % та 5,1 %, в контрольній групі - 47,3 % та 3,9 % відповідно.

Відображенням фенотипового складу хворих на БА стало вірогідне зниження у них кількісної сечової екскреції загального 4-ААП - продукту деметилювання амідопірину, яке наростало паралельно ступеню тяжкості захворювання і не залежало від характеру терапії (специфічна імунотерапія, базисна терапія). Так, якщо добова екскреція загального 4-ААП в контрольній групі становила 42,3 ± 2,1 мг, то у хворих на БА І-ІІ ступеня тяжкості вона становила 38,4± ± 3,3 мг, а у хворих на БА ІІІ-VІ ступеня - 32,8 ± 3,4 мг (p<0,05).

Вивчення особливостей перебігу БА у хворих із різними фенотипами метаболізму дозволило виділити ряд закономірностей. Так, дебют БА на тлі хронічного бронхіту, що асоціюється з більш несприятливим перебігом астми, - частіше зустрічався у повільних ацетиляторів та повільних окислювачів, а при поєднанні цих фенотипів мав місце в 100 % випадків. У повільних ацетиляторів або окислювачів та у пацієнтів з поєднанням цих фенотипів спостерігалась максимальна кількість трігерів, що свідчить про поганий контроль над симптомами БА. Серед повільних ацетиляторів частіше зустрічались хворі з вентиляційною недостатністю за обструктивним типом, серед повільних окислювачів - вірогідно частіше (p<0,03) - з вентиляційною недостатністю за рестриктивним типом, тоді як серед швидких ацетиляторів, середніх та швидких окислювачів переважали пацієнти без порушень функції зовнішнього дихання. У повільних ацетиляторів вірогідно частіше, в порівнянні з швидкими, в якості трігерів виступали респіраторні інфекції (p<0,001), харчові продукти (p<0,02), у швидких ацетиляторів - метеофактори (p<0,05). Натомість, у повільних окислювачів, в порівнянні з середніми та швидкими, вірогідно частіше (p<0,01) напади ядухи провокували метеорологічні фактори. Таким чином, у хворих з повільним фенотипом ацетилювання, повільним фенотипом окислення, а, особливо при поєднанні цих фенотипів, встановлено найбільш несприятливий перебіг БА.

Отримані нами в експерименті дані щодо впливу досліджуваних препаратів на різні шляхи біотрансформації не можуть екстраполюватися на хворих без додаткових клінічних досліджень, оскільки ферментам біотрансформації ксенобіотиків (монооксигеназній системі) властива значна видова, лінійна та індивідуальна варіабельність, органна і тканинна специфічність. Причому часто в основі індивідуальних відмінностей в активності монооксигеназ та конґюгуючих ферментів лежить генетичний поліморфізм (Р. Lewis et al., 1998). Тому, в подальшому, виявлене нами пригнічення цитохромзалежних процесів N-деметилювання у хворих на БА спонукало до вивчення впливу на ці процеси тих препаратів, для яких був виявлений суттєвий модифікуючий вплив в експерименті і які широко застосовуються у хворих на БА: лоратадину, кетотіфену та цефамандолу.

На відміну від експериментальних досліджень, в клінічних умовах кетотіфен та цефамандол не впливали на екскрецію метаболітів амідопірину. Натомість, на тлі застосування лоратадину у хворих на БА спостерігалось уповільнення швидкості метаболізму маркерного препарату. Ступінь зменшення екскреції загального 4-ААП залежала від фенотипу окислення і у повільних окислювачів проявлялася більшою мірою. Так, якщо у середніх окислювачів екскреція з сечею загального 4-ААП за добу зменшувалася лише на 21,7%, то у повільних - на 37,0 %. Частка ацетильованого 4-ААП не змінювалася.

Оскільки, за результатами наших експериментальних та клінічних досліджень, блокатор Н1-рецепторів лоратадин виявляв інгібуючі властивості по відношенню до процесів деметилювання, оцінених за допомогою маркерного препарату амідопірину, в подальшому, в клінічних умовах досліджувалася його взаємодія з ТФ - препаратом, який широко застосовується в лікуванні хворих на БА і для якого основним шляхом біотрансформації є деметилювання. Для досліджень обрали вітчизняний пролонгований препарат ТФ - теопек.

Розрахунки параметрів фармакокінетики теопеку у випадку його комбінованого застосування з лоратадином (10 мг/добу) показали (табл. 2), що лоратадин здатний втручатися у фармакокінетику теопеку. Модифікуючий вплив лоратадину торкався, переважно, процесів елімінації, про що свідчило збільшення періоду напіввиведення (Т1/2), середнього часу утримання препарату в крові (MRT), площі під фармакокінетичною кривою (AUC0-) та зниження кліренсу (Cl). У той же час параметри, які характеризують всмоктування препарату, змінювалися мало. Ці дослідження підтвердили отримані в експерименті дані про здатність лоратадину гальмувати елімінацію з організму лікарських сполук - субстратів монооксигеназ, очевидно, пригнічуючи їх біотрансформацію. Наявність такої фармакокінетичної інтерференції між лоратадином та теопеком підтверджує прийнятність застосування амідопіринового тесту для прогнозування лікарської взаємодії. Клінічне значення виявленої фармакокінетичної взаємодії полягає у тому, що, сповільнюючи елімінацію теопеку, лоратадин може підвищувати концентрацію ТФ в крові.

Таблиця 2 Вплив лоратадину на деякі параметри фармакокінетики теопеку у хворих на БА (M m; n = 6)

За результатами ж наших подальших досліджень, побічні ефекти теопеку (у тому числі системні) спостерігались більш ніж у половини (51,6 %) хворих на БА. Найчастіше (у 18,5 % випадків) хворих турбували - печія, безсоння, кардіалгії; дещо рідше (у 14,8 % випадків) зустрічалися відчуття серцебиття та головний біль; 11,1 % пацієнтів скаржилися на емоційну лабільність, запаморочення; у 7,4 % хворих спостерігалися гастралгії та зниження артеріального тиску. Стаціонарна концентрація ТФ на тлі прийому теопеку коливалася в широких межах - від 0,68 до 10,34 мкг/мл - і становила в середньому - 4,66 ± 0,53 мкг/мл. На момент визначення стаціонарної концентрації ТФ (на 4 добу прийому теопеку) спостерігалася позитивна динаміка усіх показників спірограми. Прослідковувалася пряма залежність (r = +0,46, p < 0,02) як між рівнем ТФ та показниками обєму форсованого видиху за 1 секунду (FEV1), так і між стаціонарною концентрацією та побічними ефектами теопеку. Стаціонарна концентрація ТФ при прийомі теопеку у пацієнтів із зареєстрованими побічними ефектами становила 4,35 ± 0,72 мкг/мл, на відміну від 3,38 ± 0,64 мкг/мл у пацієнтів без побічних ефектів. Найвищі стаціонарні концентрації ТФ реєструвались при запамороченні (6,88 ± 1,26 мкг/мл) та гастралгії (6,74 ± 2,48 мкг/мл). Найбільша кількість побічних ефектів спостерігалася при стаціонарній концентрації ТФ рівній 9,22 мкг/мл.

Таким чином, проведені клінічні дослідження показали, що у хворих на БА спостерігається залежне від ступеня тяжкості пригнічення цитохромзалежних процесів N-деметилювання, оцінених за допомогою маркерного препарату амідопірину. Серед лікарських засобів, що застосовуються у хворих на БА, є препарати, здатні втручатися в ці процеси. У блокатора Н1-рецепторів лоратадину виявлена експериментально і підтверджена в клінічних умовах здатність гальмувати реакції N-деметилювання амідопірину. Виявлена нами фармакокінетична інтерференція лоратадину з іншим субстратом монооксигеназ - ТФ (при комбінованому застосуванні лоратадину з теопеком) - засвідчує прийнятність амідопіринового тесту для прогнозування фармакокінетичної взаємодії лікарських засобів.

Висновки

У дисертації узагальнені теоретичні та практичні дані щодо клініко-експериментального обґрунтування ролі фенотипів біотрансформації в патогенезі, перебігу, прогнозі бронхіальної астми та безпеці фармакотерапії.

Генетично детермінована або змінена під впливом зовнішніх чинників (захворювання, медикаментозної терапії) активність ферментів біотрансформації ксенобіотиків є ключовою ланкою фармакокінетики, що визначає не лише ефективність, а й безпечність фармакотерапії. Відсутність або суперечливість даних щодо стану ферментів біотрансформації ксенобіотиків у хворих на бронхіальну астму та впливу на них лікарських засобів, що застосовуються при лікуванні хворих на цю недугу, обумовила проведення наших досліджень.

В експериментальних умовах було доведено, що блокатори Н1-рецепторів - лоратадин та астемізол, стабілізатор мембран мастоцитів - кетотіфен, антибактеріальні препарати - цефамандол та ципрофлоксацин - проявляють гальмівний вплив, а муколітик амброксол не впливає на процеси цитохром Р450-залежного N-деметилювання та С-гідроксилювання ксенобіотиків у щурів. Цефамандол та ципрофлоксацин проявляють вибірковість гальмівного впливу щодо досліджених монооксигеназних реакцій.

Зменшення екскреції з сечею метаболітів амідопірину та ацетаніліду у щурів під впливом астемізолу та кетотіфену обумовлено як гальмуванням реакцій N-деметилювання (на 55,1% та 53,2% відповідно) і С-гідроксилювання (на 49,5 % та 22,3 %), так і зменшенням діурезу.

У хворих на бронхіальну астму ацетилювання сульфадимезину та N-деметилювання амідопірину характеризуються бімодальним та тримодальним поліморфізмом відповідно. Кількісне співвідношення між фенотипами повільних та швидких ацетиляторів (52,6 % та 47,4 %) не відрізняється від співвідношення у практично здорових осіб (59,4 % та 40,6%) і співпадає з встановленим для європейської популяції, тоді як повільні окислювачі накопичуються серед хворих на бронхіальну астму і становлять 63,0 %, у порівнянні з 48,8 % (p<0,05) серед практично здорових осіб.

У хворих на бронхіальну астму спостерігається залежне від ступеня тяжкості пригнічення реакції N-деметилювання. При наявності повільних фенотипів ацетилювання чи окислення, а особливо їх поєднанні у одного і того ж хворого, - спостерігається більш несприятливий перебіг бронхіальної астми.

У хворих на бронхіальну астму блокатор Н1-рецепторів лоратадин справляє гальмівний вплив на N-деметилювання амідопірину, тоді як кетотіфен та цефамандол на них істотно не впливають. У хворих з повільним фенотипом окислення амідопірину спостерігається максимальна чутливість до гальмівної дії лоратадину.

Лоратадин, при одночасному застосуванні з пролонгованим препаратом теофіліну - теопеком, сповільнює елімінацію з крові пацієнтів теофіліну (субстрату монооксигеназ), вірогідно збільшуючи його період напіввиведення (Т1/2) на 31,7 % та середній час утримання препарату в крові (MRT) на 73,0 %.

Стаціонарна концентрація теофіліну на тлі прийому теопеку становить 4,66±0,53 мкг/мл, при цьому зберігається пряма залежність між концентрацією теофіліну в сироватці крові, величиною бронходилятуючого ефекту теопеку та його побічними ефектами.

Практичні рекомендації

1. З метою виявлення пацієнтів з потенційно несприятливим перебігом бронхіальної астми та з метою прогнозування ефективності фармакотерапії до загальноприйнятого комплексу обстежень хворих слід включати фармакологічне тестування з сульфадимезином та амідопірином для діагностики фенотипів ацетилювання та окислення. Хворих з поєднанням повільних фенотипів ацетилювання та окислення доцільно відносити у групу ризику несприятливого перебігу бронхіальної астми.

2. В клінічній практиці необхідно враховувати здатність лоратадину значно уповільнювати елімінацію теофіліну та гальмувати цитохром-Р450-залежні реакції метаболізму маркерного препарату амідопірину, що вимагає обережності при комбінуванні лоратадину як з препаратами теофіліну, так і з іншими лікарськими засобами - субстратами відповідних ізоформ цитохрому Р450 (макролідами, бензодіазепінами, дігідропіридинами, НПЗЗ, сартанами тощо).

3. Хворим на бронхіальну астму при лікуванні вітчизняним пролонгованим препаратом теофіліну - теопеком доцільно проводити терапевтичний моніторинг концентрації теофіліну в крові, і при перевищенні рівня 9 мкг/мл необхідно корегувати дозу теопеку в звґязку з високим ризиком виникнення побічних ефектів останнього.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації

Косован А.І., Яковлева О.О., Вовк О.Г. Вплив ципрофлоксацину, цефамандолу та рифампіцину на ферменти метаболізму ксенобіотиків у порівнянні з класичними індукторами та інгібіторами монооксигеназ // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 1997. -№2. - С. 8-9.

Косован А.І., Яковлева О.О. Особливості перебігу бронхіальної астми в асоціації з фенотипами ацетилювання та окислення // Укр. пульмон. журнал. - 1999. - № 4. - С. 33-35.

Косован А.І., Яковлева О.О. Вивчення впливу антигістамінних та муколітичних препаратів на реакції деметилювання та ацетилювання амідопірину // Ліки. - 1999. - №3-4. - С.107-109.

Косован А.І., Яковлева О.О., Пентюк О.О., Шкарівський Л.М. Ферменти біотрансформації лікарських речовин у хворих на бронхіальну астму // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 1999. -№2. - С. 360-361.

Яковлева О.О., Косован А.І., Дякова О.В., Вільцанюк І.О., Царук В.В., Геращенко Т.К. Маса тіла та поліморфізм ферментів біотрансформації ксенобіотиків у практично здорових осіб Подільської популяції // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 1999. -№1. - С. 51-52.

Косован А.І., Ільченко О.В., Побережець Г.В. Експериментальне та клінічне дослідження фармакокінетичної взаємодії субстратів цитохрому 1А2 з антибіотиками та антигістамінними препаратами // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2000. -№1. - С. 30-31.

Яковлева О.О., Косован А.І., Царук В.В., Дякова О.В. Прогностичні фармакогенетичні аспекти індивідуальної лікарської переносимості - нерозвґязані проблеми та перспективи (огляд літератури) // Український хіміотерапевтичний журнал. - 2000. - №1. - С. 63-71.

Yakovleva О., Kosovan А., Pentiuk А. et al. Polymorfism of test-preparations metabolism in bronchial asthma and some antibiotics in the experiment // Eur. J. Clin. Pharmacol.: Abstracts of the 2nd Congress of the European Association for Clinical Pharmacology and Therapeutics, Berlin, - 1997. - Vol 52. -P. 185.

Косован А.І., Яковлева О.О. Фенотипи ацетилювання при важкій бронхіальній астмі // Актуальні питання медицини: Збірник наукових робіт. - 1997. - Вінниця, - С. 103-104.

Яковлева О.О., Косован А.І., Сергєєв С.В. Активність ферментів детоксикації у хворих та здорових мешканців Поділля // Матеріали II з'їзду фтизіатрів та пульмонологів України. - К., 1998. - С. 233.

Яковлева О.О., Дякова О.В., Косован А.І., Сергєєв С.В. Фенотипи ацетилювання у Подільській популяції // Там же, - С. 233.

Яковлева О.О., Дякова О.В., Косован А.И., Сергеев С.В., Семененко И.Ф., Столярчук В.А. Ассоциации фенотипов ацетилирования и заболеваемость у молодых лиц Винницкой области // II Українська Наукова Конференція з міжнародною участю "Актуальні проблеми клінічної фармакології": Матеріали конференції. - Вінниця, 1998. - С. 35-36.

Сергеев С.В., Косован А.И., Дякова О.В. Клинико-экспериментальная характеристика мандола // V Рос. нац. конгр. "Человек и лекарство": Тезисы докладов. - М., 1998. - С. 618-619.

Косован А.І., Яковлева О.О., Шкарівський Л.М. Комплексна оцінка активності ферментів метаболізму лікарських препаратів // Республіканська науково-практична конференція, присвячена 50-річчю Хмельницької обласної клінічної лікарні "Актуальні питання медицини". - 1998. -Хмельницький, - С. 254.

Яковлева О.А., Косован А.И. Ассоциации фенотипа ацетилирования с клиническими особенностями бронхиальной астмы в Подольском регионе // 9 Нац. конгресс по болезням органов дыхания: Сборник резюме.- М., 1999.- С.78.

Косован А.І. Взаємозв'язок між фенотипами ацетилювання та поширеністю алергії серед практично здорових осіб Подільського регіону // Матеріали республіканської науково-практичної конференції, присвяченої 55-річчю визволення України від фашистських загарбників, Хмельницький. - 1999. - С. 107-108.

Яковлева О.А., Косован А.И., Дякова О.В. и др. Активность цитохромов Р4502В-2С и N-ацетилтрансфераз у здоровых лиц Подольской популяции // Всероссийская научная конференция с международным участием "Актуальные проблемы экспериментальной и клинической фармакологии": Материалы конференции. - С.-П., 1999. - С. 245.

Яковлева О.О., Дякова О.В., Косован А.І. та ін. Асоціативні біомаркери та ферменти біотрансформації ліків // Матеріали науково- практичної конференції "Сучасний стан медичної генетики в Україні". - К., 1999. - С. 165.

Яковлева О.О., Косован А.І., Дякова О.В., Вільцанюк І.О., Жамба А.О., Геращенко Т.К. Асоціації індивідуального поліморфізму N-ацетилтрансфераз та цитохромів Р450 з метаболічними впливами у здорових осіб та хворих бронхіальною астмою, гіпертонічною хворобою в Подільській популяції // VІІІ конгрес світової федерації українських лікарських товариств. - Львів, 2000. - С. 261.

Косован А.І., Яковлева О.О., Шкарівський Л.М., Побережець Г.В. Побічні ефекти вітчизняного пролонгованого препарата теофіліна - теопека у хворих на бронхіальну астму // ІІІ Республиканская научно-практическая конференция "Новое в клинической фармакологии и фармакотерапии заболеваний внутренних органов": Материалы конференции. - Харьков, 2000. - С. 267-268.

Анотація

Косован А.І. - Роль фенотипів біотрансформації в механізмах взаємодії лікарських засобів у хворих на бронхіальну астму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.28 - клінічна фармакологія. - Інститут фармакології та токсикології АМН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню поліморфізму процесів біотрансформації ксенобіотиків у хворих на бронхіальну астму, впливу на них ряду лікарських препаратів в експериментальних та клінічних умовах та ролі фармакологічного тестування з маркерними препаратами в прогнозуванні взаємодії лікарських засобів. В експерименті на щурах встановлено здатність блокатора Н1-рецепторів лоратадину гальмувати N-деметилювання та С-гідроксилювання, а антибактеріальних препаратів цефамандолу та ципрофлоксацину - вибірково - N-деметилювання та С-гідроксилювання відповідно. У хворих на бронхіальну астму виявлено поліморфізм реакцій ацетилювання сульфадимезину та окислення амідопірину. Встановлено залежне від тяжкості перебігу захворювання пригнічення цитохром Р450-залежного N-деметилювання амідопірину та підтверджено гальмуючий вплив на ці процеси лоратадину. Гальмівний вплив лоратадину на N-деметилювання проілюстровано на прикладі взаємодії лоратадину з теопеком. Встановлено здатність лоратадину втручатися в фармакокінетику теопеку, гальмуючи процеси його елімінації. Навіть при субтерапевтичних концентраціях теофіліну, що створюються прийомом теопеку, - зареєстровано побічні ефекти, залежні від концентрації препарату в крові.

Ключові слова: бронхіальна астма, поліморфізм ацетилювання та N-деметилювання, лоратадин, теофілін, взаємодія.

Аннотация

Косован А.И. - Роль фенотипов биотрансформации в механизмах взаимодействия лекарственных средств у больных бронхиальной астмой. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.28 - клиническая фармакология. Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена изучению полиморфизма процессов биотрансформации ксенобиотиков у больных бронхиальной астмой, влияния на эти процессы ряда лекарственных средств в экспериментальных и клинических условиях и роли фармакологического тестирования с маркерными препаратами в прогнозировании лекарственного взаимодействия. На первом этапе, в экспериментальных исследованиях на крысах, изучали потенциальную способность препаратов, используемых в лечении больных бронхиальной астмой, влиять на главные процессы биотрансформации ксенобиотиков. Исследовали модифицирующее влияние антибактериальных препаратов - ципрофлоксацина и цефамандола, блокаторов Н1-рецепторов ІІ поколения - лоратадина и астемизола, стабилизатора мембран тучных клеток - кетотифена - и муколитика амброксола на реакции биотрансформации маркерных препаратов - амидопирина и ацетанилида. У лоратадина выявлена способность ингибировать цитохром Р450-зависимое N-деметилирование и С-гидроксилирование, тогда как цефамандол и ципрофлоксацин избирательно угнетали только реакцию N-деметилирования или С-гидроксилирования соответственно. Степень ингибирующего влияния лоратадина, цефамандола и ципрофлоксацина сопоставима с влиянием классических ингибиторов монооксигеназ - циметидина и кобальта хлорида. Астемизол и кетотифен уменьшали мочевую экскрецию метаболитов маркерных препаратов, существенно угнетая диурез у животных. Амброксол на исследуемые процессы биотрансформации не влиял.

На клиническом этапе исследования, у больных бронхиальной астмой анализировали исходное состояние реакций биотрансформации ксенобиотиков на примере ацетилирования и деметилирования, влияние на эти процессы тех лекарственных средств, у которых была выявлена способность изменять реакции биотрансформации в эксперименте и непосредственно фармакокинетическое взаимодействие. Установлено, что реакции ацетилирования сульфадимезина и окисления амидопирина у больных бронхиальной астмой характеризуются полиморфизмом. Среди больных бронхиальной астмой преобладают медленные окислители амидопирина. Наличие медленного фенотипа ацетилирования, окисления и, особенно, их сочетание, - ассоциируется с более тяжелым течением бронхиальной астмы. Выявленное у больных бронхиальной астмой угнетение цитохром Р450-зависимого N-деметилирования амидопирина коррелирует со степенью тяжести заболевания и не зависит от характера проводимой терапии (базисной, специфической иммунотерапии). В клинических условиях, у больных бронхиальной астмой подтверждено ингибирующее влияние лоратадина на реакцию N-деметилирования, причем максимальный ингибирующий эффект наблюдался у медленных окислителей.

Способность лоратадина угнетать N-деметилирование маркерного препарата амидопирина позволила предположить также способность у этого блокатора Н1-рецепторов угнетать биотрансформацию других лекарственных средств - субстратов этих же монооксигеназ. Для иллюстрации этого предположения и оценки роли амидопиринового теста в прогнозировании лекарственного взаимодействия исследовали фармакокинетическое взаимодействие лоратадина с теофиллином (препарат Теопэк). Лоратадин в дозе 10мг/сутки замедлял элиминацию теофиллина из сыворотки крови при его одновременном назначении с теопеком. При этом период полувыведения (Т1/2) теопэка увеличивался на 31,7%, среднее время удержания препарата в крови (MRT) - на 73,0%. Параметры фармакокинетики теопэка, характеризующие всасывание препарата, изменялись мало. Стационарная концентрация теофиллина на фоне приема теопэка у индивидуальных больных вариировала от 0,68 до 10,34 мкг/мл и составляла, в среднем, - 4,66±0,53 мкг/мл. Даже при субтерапевтических концентрациях теофиллина, устанавливающихся во время приема теопека, возникали системные побочные эффекты, зависимые от стационарной концентрации препарата.