Вакцинація у епідеміології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Первинні і вторинні лікарські заходи

Препарати, що використовуються для профілактичної імунізації

Види імунопрофілактики

Види вакцин

Календар щеплень, ускладнення після вакцинації

Показання до проведення щеплень

Протипоказання до проведення щеплень

Висновок

Використана література

Вступ

Епідеміологія - самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості їх запобігання і викорінення. Сам термін, що запозичений з грецької мови (epi - на, demos - народ, logos - наука), означає вчення про появу і розповсюдження серед населення якихось масових явищ. На початку він стосувався лише інфекційних хвороб, і вже стало традицією саме таке його вживання. Але останнім часом почали говорити також про епідеміологію неінфекційних хвороб (наприклад, цукрового діабету) і навіть шкідливих звичок (куріння, наркоманія). Таке поширене вживання терміну на практиці нерідко призводить до непорозумінь, тому що між інфекційними і неінфекційними хворобами існує принципова відмінність. Суттєвою особливістю інфекційних хвороб є їх заразність, тобто здатність розповсюджуватись серед людей і тварин. Ця здатність сформувалась еволюційно і забезпечує виживання збудника як біологічного виду.

Основним об'єктом епідеміології служить епідемічний процес, тобто поширення інфекційних хвороб серед людей. Дослідження його здійснюють за допомогою різних методів, частину з яких розробили самі епідеміологи, інші - запозичені із статистики, соціології, географії, гігієни, мікробіології, імунології, клінічної медицини тощо. На основі вивчення закономірностей виникнення, поширення та згасання спалахів інфекційних хвороб утвердився й епідеміологічний метод дослідження. Він став своєрідним результатом синтезу методів соціальних, біологічних і медичних наук.

У минулому епідеміологія значною мірою була споглядальною наукою (займалась описом епідемій), а практичні заходи носили переважно емпіричний характер. Сьогодні вона має у своєму розпорядженні добре розроблену теорію і науково обґрунтовані, ефективні протиепідемічні заходи. Епідеміологія успішно задовольняє практичні запити охорони здоров'я, спрямовані на боротьбу із заразними хворобами та їх розповсюдженням.

Розрізняють загальну (теоретичну) частину епідеміології, в якій пояснюється епідемічний процес як явище, та спеціальну (практичну), що розробляє ті або інші технічні (наприклад, дезінфекція, масова імунізація) й організаційні (наприклад, система заходів проти занесення інфекцій з однієї місцевості в іншу) заходи боротьби з інфекційними хворобами. Використання сучасних методів молекулярної біології, генетики, біофізики, кібернетики, екології та ряду інших новітніх наук дозволяє глибше проникнути в суть епідемічного процесу. Стало очевидним, що епідеміологічні особливості будь-якої інфекційної хвороби безпосередньо пов'язані з динамікою суспільних явищ (гігієна населених пунктів, війни, стихійні лиха, ядерні катастрофи та інші екологічні чинники). Вони суттєво змінюють властивості збудників і спричинені ними інфекційні процеси. У світі намітилася чітка тенденція до зниження захворюваності на гострі кишкові інфекції, гельмінтози, малярію. Водночас помітно зросла частота гострих респіраторних вірусних інфекцій, внутрішньолікарняних (нозокоміальних) інфекцій, захворювань, спричинених умовно-патогенними збудниками і резистентними до антибіотиків мікроорганізмами. З'явилися нові вірусні хвороби, особливо небезпечні для людей, - ВІЛ-інфекція, Т-клітинний лейкоз, геморагічні гарячки (марбурзька, ебола, ласса). Недавно відкрито новий біологічний тип збудника - пріони - змінені власні білки людини і тварин. Вони не містять нуклеїнових кислот і цим принципово відрізняються від усіх відомих мікроорганізмів. Вже доведено етіологічну роль пріонів у розвитку хвороб головного мозку і м'язової системи. Деякі з них передаються людині від великої і малої рогатої худоби. За відкриття пріонів американському патологу Стенлі Прусінеру 1997 р. присуджено Нобелівську премію. Збудникам інфекційних хвороб притаманна еволюційна мінливість. Відтак, можна прогнозувати подальше зникнення якихось інфекцій, а також появу інших, до цього часу невідомих хвороб. Це диктує потребу дальшого розвитку епідеміології та вдосконалення боротьби з інфекціями, вивчення сучасних особливостей епідемічного процесу задля збереження здоров'я людей. Таким чином, соціальна значимість діяльності лікаря-епідеміолога для суспільства ніколи не вичерпається.

Первинні і вторинні лікарські заходи

До заходів першої лікарської допомоги належать:

-- усунення асфіксії всіх видів;

-- тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі, контроль за накладеними джгутами;

-- накладання герметизуючих пов'язок при відкритому пневмотораксі;

-- пункція і дренування плевральної порожнини при клапанному пневмотораксі;

-- бинтування й охолодження кінцівок при синдромі тривалого стискання;

-- новокаїнові блокади при переломах;

-- переливання кровозамінних розчинів при травматичному й опіковому шоках;

-- катетеризація або пункція сечового міхура;

-- транспортна ампутація кінцівок;

-- введення антибіотиків, серцевих, знеболювальних й інших засобів;

-- введення протиправцевого анатоксину (0,5 мл);

-- ліквідація первинної променевої реакції: диметкарб, етаперазин -- 1-2 табл., 0,1 % розчин атропіну сульфат -- 1 мл підшкірно, аміназин -- 20-50 мг, аерон -- 1-2 табл.

Вторинні лікарські заходи

Вторинна (спеціалізована) медична допомога - медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики - сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров'я:

- в стаціонарних умовах - багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри;

- в амбулаторних умовах - консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).

Вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу також можуть надавати лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи - підприємці. Лікуючим лікарем з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров'я, де надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності "загальна практика - сімейна медицина"). Лікуючого лікаря з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в закладі охорони здоров'я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього закладу або уповноважена ним на прийняття відповідних рішень особа. Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення. Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров'я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров'я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров'я. Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров'я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані. Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони здоров'я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. З метою забезпечення належної якості та доступності безоплатної вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та ефективного використання ресурсів системи охорони здоров'я в Україні створюються госпітальні округи. Порядок створення госпітальних округів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Препарати, що використовуються для профілактичної імунізації

Організація профілактичної роботи серед дитячого населення включає в себе в першу чергу вакцинацію (тобто специфічну імунізацію), а також систему заходів, спрямованих на раннє виявлення захворювання і диспансерне спостереження за хворими і одуженними дітьми. Профілактичні щеплення - найважливіший засіб специфічної імунопрофілактики та ефективної боротьби з багатьма інфекційними захворюваннями. Завдяки широкому впровадженню вакцинації в світі була повністю ліквідована натуральна віспа, в десятки разів зменшилася кількість хворих на правець, кашлюк та кір.

Що ж таке вакцинація? Це створення в організмі людини захисту від збудника інфекції. Цей метод відомий вже кілька сотень років. Ще в давнину китайці вдихали висушені і подрібнені скоринки хворих віспою. Цей метод був названий вариоляцією. Він був небезпечний і часто закінчувався зараженням людей. Першим лікарем, який вакцинував людей коров'ячою віспою для захисту від натуральної віспи, був Едвард Дженнер, що вважається родоначальником наукового підходу до застосування вакцин. Він створив у Лондоні перший віспощепленевий пункт. Через 100 років Луї Пастер імунизував людину проти сказу. Це була перше успішне щеплення проти цього збудника. На жаль, і в даний час не існує вакцини до всіх збудників інфекцій, але до багатьох з них створені і успішно застосовуються дані методи захисту - вакцини проти туберкульозу, гепатиту, коклюшу, дифтерії, правця, сказу, поліомієліту, краснухи, вітряної віспи, епідемічного паротиту, кору і ін. Процес вакцинації створює специфічну несприйнятливість до інфекції шляхом імітації інфекційного процесу. Для цієї мети використовуються різні типи вакцин. Крім того, імунітет набувається і після перенесення інфекційного захворювання. Як після вакцинації, так і після хвороби, імунітет може бути довічним, стійким або зберігатися протягом певного часу.Застосовуючи імунні препарати на практиці для профілактики та лікування інфекційних хвороб, необхідно знати, що ж вони представляють. Існують препарати для активної імунізації (вакцини), а також для пасивної імунізації організму (імуноглобуліни, сироватки і т. д.). Всі ці засоби можуть застосовуватися з профілактичною, лікувальною і діагностичною метою. Дія активної імунізації - профілактична. Вона починається через деякий час після введення вакцини і тримається тривалий термін. Дія пасивних імунних препаратів негайна, але короткочасна, так як ці препарати швидко руйнуються в організмі. У зв'язку з цим їх не використовують для тривалого захисту від інфекційних хвороб, але вони є прекрасним засобом для екстреної профілактики ряду різних інфекційних хвороб, у тому числі і особливо небезпечних інфекцій (сказу, правця, грипу, кору, паротиту, кліщового енцефаліту), лікування стафілококових заражень.

Види імунопрофілактики

Вона може бути специфічною, коли її дія спрямована на конкретний інфекційний агент, або неспецифічною, якщо її мета - підвищення активності, стимуляція захисних функцій організму. Імунізація може також бути активною у випадку, якщо імунітет виникає на введення вакцини, або пасивною, якщо в організм вводяться гамма-глобуліни, препарати сироваток. Вакцинація буває як однієї, так і багаторазовою, у разі якщо для утворення імунітету потрібно кілька введень імунізуючих засобів. Ревакцинація спрямована на підтримку та збереження імунітету, отриманого при попередніх вакцинаціях. "Турова" вакцинація. План складається з одномоментної вакцинації, яка проводиться для швидкого переривання ланцюга поширення інфекційної хвороби. Проводиться в стислі терміни. Діти, які вакциновані раніше або ті, хто перехворів, вакцинуються в термін від 1 тижня до 1 місяця. Цей захід проводиться силами місцевих органів охорони здоров'я.

Від чого залежить ефективність вакцинації? На неї впливають наступні фактори:

1) властивості вакцин (чистота препаратів, доза, що вводиться, час існування антигену, кратність введення, наявність протективних антигенів);

2) властивості людського організму (вік, стан імунної системи індивідуума, генетичні особливості, наявність синдрому імунодефіциту);

3) зовнішні фактори (особливості харчування, умови життя, клімат, фізико-хімічні фактори зовнішнього середовища).

Види вакцин

Живі вакцини. Вони складаються з живих, але ослаблених (аттенуірованних) збудників або вибраних природних авірулентних штамів мікроорганізмів. В даний час стало можливим створення живих вакцин методами генної інженерії. В якості збудників беруться штами вірусів. Приклади живих вакцин: краснушна, грипозна, поліомієлітна Сейбіна, паротитна. Вони містять віруси, які при попаданні в організм людини викликають вироблення всіх ланок імунної відповіді (клітинного та гуморального, секреторного). При використанні живих вакцин створюється стійкий, напружений, тривалий імунітет, але при цьому є ряд недоліків.

1. Ослаблений вакцинний вірус може придбати вірулентність, тобто стати збудником хвороби (наприклад, вакциноассоційованний поліомієліт).

2. Живі вакцини важко комбінувати, так як при цьому можливо змішування вірусів і вакцина може стати малоефективною.

3. Живі вакцини мають термолабільність, тобто можуть втрачати свої властивості при зміні температури зберігання. До живих вакцин відносяться також вакцини, що містять перехресно реагуючі компоненти, які викликають в організмі людини ослаблену інфекцію, що захищає його від більш важкої. Приклад такої вакцини - БЦЖ, яка містить мікобактерії туберкульозу великої рогатої худоби.

4. Живі вакцини мають ряд протипоказань: їх не можна вводити хворим, які мають імунодефіцит; хворим, які застосовують стероїдні гормони, імуномодулятори (супресори); людям, що перенесли радіотерапію; пацієнтам із захворюваннями крові (з лейкозом), пухлинами лімфоїдної тканини (лімфомами), а також вагітним.

5. Живі вакцини містять до 99% баластних речовин, тому володіють реактогенністю. Крім того, вони здатні викликати мутації клітин людського організму, що особливо важливо для клітин репродуктивної системи.

6. Живі вакцини містять контамінанти - забруднені віруси.

7. Їх важко точно дозувати.

Вбиті вакцини (інактивовані). В них містяться мертві збудники, вони легко дозуються і комбінуються з іншими вакцинами, мають термостабільність. Вбиті вакцини викликають вироблення декількох видів антитіл, що підсилюють фагоцитоз мікроорганізмів, наприклад коклюшна вакцина. Вона також має ад'ювантну дію, підсилюючи імунну відповідь на інший антиген, що входить до складу комбінованої (асоційованої) вакцини - АКДП. Мікроорганізми інактивують з допомогою фізичних методів (температурних, радіації, УФ-випромінювання), хімічних (спирту, формальдегіду). Але баласт (консервант), що міститься в них (90-99%), володіє реактогенністю. Ці вакцини застосовуються не так часто.

Недолік: при використанні цих вакцин виникає тільки гуморальна (нестійка) ланка імунітету, тому вони діють тільки певний час, вимагають введення в декілька прийомів і повторної вакцинації протягом усього життя. Часто вводяться з ад'ювантом (допоміжною речовиною, що підсилює імунну відповідь), що представляє собою з'єднання алюмінію. Ад'ювант виконує роль резервуару, в якому антиген зберігається тривалий час. Живі вакцини випускаються в сухому (ліофілізованому) вигляді, за винятком поліомієлітної вакцини. Вбиті вакцини можуть бути в ліофілізованому і в рідкому вигляді. Вакцини, інактивовані фізичними або хімічними засобами, називаються також корпускулярними (наприклад, антирабічна, коклюшна, лептоспірозна, проти енцефаліту, гепатиту А). Хімічні вакцини містять компоненти клітинної стінки або інші частини мікроорганізму. З цих частин виділяються антигени, що визначають імунні властивості мікроба або вірусу. До них відносяться полісахаридні вакцини (Менінго А + С, Тифим Ві, ацелюлярні коклюшні вакцини.

Рекомбінантні вакцини. Вони також отримані методами генної інженерії. Це штучно створені антигенні компоненти мікроорганізмів. При цьому ген вірулентного мікроорганізму вбудовується з геном нешкідливого мікроорганізму, який отримує і продукує антигенні властивості. Приклад такої вакцини - вакцина проти вірусного гепатиту В (Комбітекс або Еувакс В). При її приготуванні вбудовують субодиницю гена вірусу в дріжджові клітини. Потім дріжджі культивуються, і з них виділяється НВsAg. Його очищають від дріжджових включень. Цей спосіб приготування вакцини називається рекомбінантним. Ця вакцина також містить консервант і АДПорбент у вигляді гідроксиду алюмінію. Створюються також біосинтетичні вакцини. Це штучно створювані антигенні компоненти мікроорганізмів (вакцина проти вірусного гепатиту В, ротавірусів). Рибосомальні вакцини - для їх отримання використовують рибосоми, наявні в кожній клітині (бронхіальна і дизентерійна вакцини).

Анатоксини. Це речовини, що виробляються збудниками. При приготуванні ряду вакцин неможливо використовувати сам збудник, тому в цих випадках береться його токсин. Це правцевий, дифтерійний, стафілококовий і деякі інші токсини. Анатоксини викликають стійкий антитоксичний імунітет, їх легко комбінувати і дозувати. Їх отримують шляхом обробки токсину формальдегідом в особливих температурних умовах. При цьому токсин знешкоджується, але його імунні властивості зберігаються. У них додаються хімічні речовини для ускладнення, так як анатоксини містять дуже невеликий антигенний фрагмент. Ці добавки визначають наявність негативних властивостей препарату (можуть викликати запалення, абсцеси). Вироблюваний анатоксинами імунітет тільки антитоксичний. При застосуванні анатоксинів можливо бактеріоносійство і виникнення легких форм захворювання.

Імуноглобуліни і сироватки. Вони містять антитіла в готовому вигляді. Застосовуються для екстреної профілактики, а також з лікувальною і профілактичною метою. Вони можуть бути протимікробні, противірусними і антитоксичними. При введенні сироваток в організм людини надходить багато баластних речовин, крім того, частина сироваток отримана від імунізованих великої рогатої худоби і коней. Для запобігання розвитку алергічних ускладнень сироватки вводяться по Безредке. Цей метод полягає в попередньому підшкірному введенні імунного препарату в дозі 0,1-0,5 мл. В даний час ця доза вважається дещо завищеною. Імуноглобуліни - разом з ними в організм надходять готові антитіла в достатній кількості і швидко. Це переваги імуноглобулінів, але вони швидко руйнуються, пригнічують вироблення власних імуноглобулінів, можуть аллергізувати організм. Знищення вакцинних препаратів: ампули і ємкості з невикористаними залишками вакцин, сироваток, імуноглобулінів, а також одноразові шприци не підлягають особливій обробці. Всі невикористані за будь-яких причин ампули з імунопрепаратами повинні бути направлені для знищення в районний центр санепіднагляду.

Утворення імунної відповіді. Важливою особливістю у дітей першого року життя є те, що вони мають вроджений імунітет до деяких інфекційних хвороб. Походження цього імунітету - трансплацентарне. Імуноглобуліни класу G проникають через плаценту з 16-го тижня вагітності. Таким чином, плід починає отримувати готові материнські антитіла, і ще у внутрішньоутробному періоді формується пасивний індивідуальний імунітет. Пасивним називається імунітет, при якому організм набуває готові антитіла, а не виробляє їх сам в ході вакцинації або перенесення інфекційного захворювання. Після народження дитини індивідуальні материнські антитіла починають руйнуватися починаючи з 2-місячного віку. До кінця першого року життя вони повністю зникають. Таким чином, організм новонародженого протягом першого року життя захищений від тих інфекцій, антитіла до яких були отримані від матері. Ці антитіла можуть заважати створюваному щепленному імунітету, і цей фактор враховується при розробці календаря щеплень.

Особливості імунної відповіді у людському організмі на проникнення антигену визначає головна система гістосумісності. Вона локалізована в VI хромосомі і позначається HLA. HLA - це антигени, наявні на лейкоцитах периферичної крові. Від них залежить висота імунної відповіді, рівень пригнічення утворення антитіл. В імунній відповіді беруть участь різні клітини: макрофаги, Т-лімфоцити (ефекторні, хелпери, супресори, Т-клітини пам'яті). Також у цьому складному процесі беруть участь В-лімфоцити (В-клітини пам'яті), імуноглобуліни класів М, G, A, що виробляються плазматичними клітинами, цитокіни. Компоненти введеної вакцини захоплюються макрофагами, які розщеплюють антиген всередині клітини і представляють частини антигену на своїй поверхні. Т-лімфоцити розпізнають їх і активізують В-лімфоцити. В-лімфоцити стають клітинами, утворюють антитіла.

Первинне введення вакцини проходить три періоди.

1. Латентний. Це час між введенням антигену і появою антитіл в крові. Він може тривати від кількох днів до 2-3 тижнів залежно від виду вакцини, дози, стану імунної системи дитини.

2. Період зростання. У цей час кількість антитіл швидко збільшується. Цей період триває від 4 днів до 3 тижнів (в залежності від виду вакцини). Особливо швидко збільшується кількість антитіл на введення вакцини проти кору, паротитної вакцин, що дозволяє використовувати їх для активної імунізації при екстреній профілактиці. При введенні коклюшних і дифтерійних компонентів АКДП рівень антитіл наростає набагато повільніше, ніж в інкубаційний період початку хвороби, тому АКДП не використовується в цілях екстреної профілактики.

3. Період зниження. Після досягнення в крові максимального рівня кількість антитіл починає швидко знижуватися, потім процес сповільнюється. Він може тривати протягом декількох років і десятиліть.

Бактеріофаги. Бактеріофаги, або бактеріальні віруси (від поєднання "бактерія" і гр. phagos- "поглинаючий"), являють собою віруси, здатні впроваджуватися в бактеріальну клітину, інфікувати її, репродукуватися в ній і викликати її руйнування (лізис). В даний час створено велику кількість різноманітних фагів. В результаті застосування антибактеріальної терапії при лікуванні інфекційних хвороб з'явилися резистентні до багатьох антибіотиків мікроорганізми. Крім того, при антибіотикотерапії виникають алергічні реакції, дисбактеріози і інші ускладнення. Фаготерапія є нешкідливим біологічним методом лікування. У ряді випадків вона незамінна (якщо по якимось причинам неможливо застосування антибіотиків). Бактеріофаги випускаються у вигляді розчинів (у флаконах і ампулах) і у вигляді пігулок. На сьогоднішній день створені і успішно застосовуються препарати бактеріофагів проти багатьох збудників (стафілокока, стрептокока, клебсієл, протея, колі-бактерій), що має велике значення і при лікуванні внутрішньолікарняних інфекцій. Лікування бактеріофагами дає хороший ефект при лікуванні дисбактеріозів, хірургічних, урологічних, ЛОР-інфекцій. Перевага цієї терапії полягає в суворій специфічній дії фага. Він викликає загибель тільки свого конкретного виду мікроба, не ушкоджуючи решту нормальну мікрофлору хворого. Доведена висока ефективність терапії фагами гнійно-септичних захворювань новонароджених та дітей раннього віку. Для досягнення успішного результату необхідно попередньо досліджувати чутливість до бактеріофагу мікроорганізму. Новонародженим у перші дні фаги розводять кип'яченою водою в 2 рази. Якщо немає побічних ефектів у вигляді шкірних висипань, блювання, то бактеріофаг застосовується нерозведеним. Зазвичай препарати фагів приймаються всередину до їжі, кілька разів на добу (або у вигляді мікроклізм). Можна один пероральний прийом замінювати ректальним у вигляді клізми.

Календар щеплень, ускладнення після вакцинації

щеплення епідеміологія імунізація вакцина

Календар профілактичних щеплень проти вірусного гепатиту В.

Новонароджені в перші 12 год. прищеплюються від вірусного гепатиту В.

Новонароджені на 3-7-ий день проходять вакцинацію БЦЖ проти туберкульозу.

На 1 місяць - друга вакцинація проти гепатиту В.

На 3 місяць - перші щеплення вакциною АКДП (проти дифтерії, кашлюку, правця) і вакциною від поліомієліту (оральної поліомієлітної вакцини - ОПВ).

У 4-5 місяців - друге щеплення вакциною АКДП і вакциною від поліомієліту (ОПВ).

На 6 місяць - третє щеплення вакциною АКДП і вакциною від поліомієліту (ОПВ).

На 12 місяць - вакцинація проти кору, краснухи, епідпаротиту.

В 18 місяць - перша ревакцинація проти дифтерії, кашлюку, правця і вакцина від поліомієліту (ОПВ).

В 20 місяців - друга ревакцинація проти поліомієліту.

В 6 років - ревакцинація проти поліомієліту (ОПВ) + вакцина проти кору, епідемічного паротиту, краснухи.

В 7 років - ревакцинація проти туберкульозу. Друга ревакцинація АДП-М (проти дифтерії, правця).

В 13 років - вакцинація проти краснухи (дівчатка).

В 14 років - третя ревакцинація проти дифтерії, правця. Ревакцинація проти туберкульозу. Третя ревакцинація проти поліомієліту.

Дорослі - ревакцинація проти дифтерії, правця кожні 10 років з моменту останньої ревакцинації.

Показання до проведення щеплень

1. Планові щеплення для дітей з календарем і військовослужбовцям.

2. Позапланові щеплення у випадках:

1) загрози професійного захворювання;

2) проживання і майбутньої поїздки в епідеміологічно неблагополучний район;

3) екстреної вакцинопрофілактики осіб, які контактують з джерелом інфекції.

Протипоказання до проведення щеплень

1. Сильна реакція (підвищення температури тіла, виникнення набряку в місці введеної вакцини, гіперемія на перше або повторне введення).

2. Ускладнення на перше або повторне введення.

3. Імуносупресія.

4. Імунодефіцитний стан.

5. Злоякісні хвороби крові, новоутворення.

6. Прогресуючі захворювання нервової системи.

7. Вагітність.

8. Алергічні реакції, анафілактичний шок.

Щеплення проти вірусного гепатиту В даний час проводяться в першу чергу дітям, які належать до групи підвищеного ризику інфікування. Якщо батьки побажають, дитина будь-якого віку може бути щеплена проти гепатиту В (за схемою 0-1-6 місяців) тричі з інтервалами в 1 місяць після першого щеплення і 5 місяців - після другого. Щеплення проводиться здоровій дитині. Оглянувши дитину лікар направляє його на щеплення. Зробивши щеплення, необхідно дотримуватися щадного режиму, обмежуються контакти з дітьми та дорослими, щоб не заразити дитину іншою інфекцією. У перші дні після вакцинації з дієти дитини слід виключити продукти, що містять алергени, - наваристі бульйони, консерви, яйця, рибу, цитрусові, горіхи, шоколад. Дітям, які перебувають на грудному вигодовуванні, не рекомендується вводити прикорм, змінювати режим і склад харчування. Слід знати і про можливості реакції на введення тієї або іншої вакцини. У дитини постщепленева реакція після щеплення вважається нормою, вкрай рідко виникають ускладнення, що вимагають звернення до лікаря.

Щеплення проти туберкульозу. Після народження (на 3-7-й день життя) дитина отримує перше в житті щеплення проти туберкульозу вакциною БЦЖ або БЦЖ-М. Повторна вакцинація (ревакцинація) при необхідності проводиться в 7 і 14 років неінфікованим дітям після негативних туберкулінових проб. У випадку, якщо по якихось причинах вакцинація проти туберкульозу в пологовому будинку не була проведена, її слід провести при першій же нагоді. В тому випадку, якщо вакцинація була відкладена більш ніж на 2 місяці, щеплення БЦЖ або БЦЖ-М проводять тільки за умови негативного результату туберкулінової проби - реакції Манту - відразу після її визначення. Вакцину БЦЖ вводять внутрішньошкірно в зовнішню поверхню плеча лівої руки. Після проведення щеплення розвивається нормальна реакція: на 4-й день в місці введення вакцини утворюється плямочка розміром 2-3мм, а через 1-1,5 місяці на його місці з'являється папула (висота над рівнем шкіри до 5мм ), що переходить у інфільтрат, іноді який з'являється в центрі. Надалі утворюється кірка, після відпадання якої залишається втягнутий рубчик розміром 5-7мм в діаметрі. Наявність рубчика свідчить про успішно проведене щеплення БЦЖ, робиться відмітка в медичній карті розвитку дитини і щепленевому сертифікаті. У період інфільтрації і виразки батькам необхідно стежити за дотриманням гігієни: білизна, яка прилегла з місцем введення вакцини, має бути чистою, прасованною, при купанні дитини місце вакцинації слід оберігати від травмування - не терти губкою, мочалкою, не чіпати руками, на місце щеплення не можна накладати будь-які пов'язки.

Вакцинопрофілактика поліомієліту здійснюється живою поліомієлітною вакциною Себіна, а іноді інактивованою вакциною Солка. Дозволені до застосування дві закордонні вакцини проти поліомієліту: Повно Себін Веро - жива вакцина, Imovax Polio- інактивована вакцина. Вакцину Себіна капають в рот стерильною піпеткою або шприцом до їди протягом години після щеплення дитині не дозволяється їсти і пити. При відригуванні або блювоті дитині дають ще одну дозу. З 2002 р. дітей вакцинують також трикратно починаючи з 3-місячного віку, але інтервал між щепленнями збільшено до 1,5 місяців (3-4,5-6 місяців). Ревакцинація проводиться в 18 місяців, 20 місяців і до 14 років. Вакцинопрофілактика кашлюку, дифтерії та правця проводиться трикратно в 3-4-5 місяців, ревакцинація - до 18 місяців, з 2002 р. згідно з новим календарем щеплень - в 3-4,5-6 місяців. Імунізацію можна поєднувати з щепленням проти поліомієліту. Вакцина вводиться внутрішньом'язово, переважно в передньозовнішню поверхню стегна або в сідницю. Для вакцинації використовується адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева вакцина - АКДП. До її складу входять убиті коклюшні мікроби, дифтерійний і правцевий анатоксини. Крім вітчизняної, дозволена до застосування вакцина Тетракокк (фірма Пастер-Мерьє, Франція), що містить коклюшний компонент, дифтерійно-правцеву і убиту поліомієлітну вакцину. Після 4 років, коли коклюш перестає бути небезпечною для життя дитини інфекцією, застосовуються вакцини без коклюшного компоненту: АДП - вакцина, що містить дифтерійно-правцевий анатоксин, АДП-М - вакцина, що містить адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин із зменшеним вмістом антигенів, дифтерійно-правцевий анатоксин (ДТ ВАКС). В 6 і 16 років проводиться ревакцинація вакциною АДП-М; в 11 років - АД-М - адсорбованим дифтерійним анатоксином із зменшеним вмістом антигену. З 2002 р. ревакцинація проти дифтерії й правця здійснюється в 7 і 14 років. Для ревакцинації підлітків і дорослих може використовуватися вакцина ІНОВАКС ДТАдюльт, що містить дифтерійно-правцевий анатоксин. Після введення АКДП, АДП, АДП-М найчастіше у перші 3 дні можуть спостерігатися безпечні для дитини місцеві та загальні реакції у вигляді почервоніння і невеликого (не більше 2,5см в діаметрі) ущільнення на місці уколу, що зберігаються протягом декількох днів, або у вигляді короткочасного нездужання, помірного підвищення температури тіла. Ці реакції швидко проходять, але про те, що реакція була, необхідно повідомити лікаря.

Вакцинопрофілактика кору. Для імунопрофілактики кору використовують вітчизняну живу ослаблену вакцину Л-16, а також зарубіжні - живу вакцину проти кору Рувакс і тривакцину, імунізуючи дитину відразу проти трьох інфекцій - кору, епідемічного паротиту і краснухи. Здійснення вакцинації дітей відбувається з 12 місяців, ревакцинації - у 6 років. Введення вакцини відбувається підшкірно під лопатку або в область плеча. Бувають випадки, коли протягом 1-2 днів спостерігається легке почервоніння (або набряк тканини) в місці введення вакцини. Зрідка в інтервалі з 6-го по 18-й день після щеплення може бути стан нездужання (зниження апетиту, підвищення температури, невеликий нежить, покашлювання, іноді - кореподібний висип). Через 3-5 днів всі симптоми зникають, і стан дитини нормалізується. Лікування, як правило, не потрібно. Діти з реакцією на вакцинацію проти кору незаразні. Вакцинопрофілактика епідемічного паротиту проводиться живою ослабленою вакциною. Можливо також використання вакцини проти кору, епідемічного паротиту, краснухи. Вакцинація проводиться дітям від 12 місяців до 6 років. Вакцину вводять одноразово підшкірно в область лопатки або плеча. У більшості дітей вакцинальний процес протікає безсимптомно. Дуже рідко з 4-го по 14-й день можуть відзначатися температура, легкий нежить, незначне збільшення навколовушних слинних залоз. Протягом 2-3 днів всі симптоми зникають.Вакцинопрофілактика краснухи. Вітчизняна вакцина проти краснухи не проводиться, використовуються краснушна жива моновакцини Рудивакс і жива тривакцина MMR проти кору, епідемічного паротиту і краснухи. Вакцинацію проводять в 12 місяців, ревакцинацію - у 6 років. З 2002 р. ревакцинуються дівчатка з 13 років. Вакцину вводять одноразово підшкірно або внутрішньом'язово. Після вакцинації реакції, як правило, не буває. У дорослих, які вакцинуються може виникнути нетривалий субфебрилітет, збільшення потиличних і задньошийних лімфатичних вузлів, іноді може спостерігатися біль і припухлість в області колінних і променезап'ясткових суглобів. Ці прояви не вимагають призначення лікування і проходять через кілька днів.

Вакцинопрофілактика гепатитів А і В. Проти гепатиту А застосовується зарубіжна вакцина Хаврикс-720, якою можна прищеплювати всіх дітей старше 1 року, які проживають на територіях з високим рівнем захворюваності на гепатит А. Вакцина вводиться в два прийоми: через 6 і 12 місяців. Вакцинація проти вірусного гепатиту В здійснюється різними видами рекомбінантних вакцин. На території Росії дозволено застосування цих вакцин. Введення вакцини внутрім'язове, новонародженим і грудним дітям вона вводиться в передньобокову поверхню верхньої третини стегна. Дітям старшого віку і дорослим ведення здійснюється у верхню третину плеча. Вакцинація проводиться в першу чергу дітям, які входять до групи ризику. Це діти, матері яких перенесли вірусний гепатит в останньому триместрі вагітності або є носіями цього антигену вірусу, також це відноситься до дітей, які мають у родині хворих або носіїв гепатиту В, контингент дітей з інтернатів і будинків дитини, діти, яким неодноразово переливалася кров, її фракції або проводився гемодіаліз. Вакцинація проводиться 3 рази. Згідно з новим календарем профілактичних щеплень, затвердженим у 2001 р., вакцинуються проти гепатиту В усі новонароджені в перші 12 годин життя. Вакцина БЦЖ вводиться в другу чергу. Другий етап вакцинації проводиться в 1 місяць, третій - в 6 місяців. Вакцинацію раніше не щеплених дітей проводять у віці 11-13 років. У більшості вакцинованих реакція на введення вакцини не спостерігається. Важливо не забувати, що вакцинація є єдиним способом запобігти хворобі у дитини.

Висновок

Чинне законодавство України досить широко та змістовно регулює питання: щодо забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення України, щодо забезпечення санітарно-епідеміологічного безпеки населення України, щодо створення, діяльності та функціонування санітарно-епідеміологічної служби України, проведення санітарно-епідеміологічної експертизи, щодо забезпечення безпечних умов життєдіяльності людини та інші питання, які пов'язані з забезпеченням санітарного та епідемічного благополуччя населення. Основним державним органом який здійснює контроль за дотриманням встановлених державою норм та стандартів з питані забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення - є Державна Санітарно-епідеміологічна Служба України.

Нормативною базою діяльності Державної Санітарно-епідеміологічної Служби України є:

1. Закони України:

· Про регулювання містобудівної діяльності.

· Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

· Про безпечність та якість харчових продуктів.

· Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

· Про захист населення від інфекційних хвороб.

· Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз.

· Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності.

· Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції.

· Про питну воду та питне водопостачання.

Використана література

1. Шувалова Е.П. Инфекционные болезни.

2. Гаврилова Н.В. Инфекционные болезни: конспект лекций.

3. Ющук Н.Д., Венгеров Ю.Я. Инфекционные болезни.

4. Кондратенко П.Г. Неотложные состояния.

Размещено на Allbest.ru