Медичне обслуговування у Полтаві наприкінці ХІХ – першому десятилітті ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медицина завжди була оповита низкою забобонів та містифікацій. Значною мірою цьому сприяв і загальний низький рівень медичної допомоги. Населення більш довірливо ставилось до «бабок», ніж до медичних працівників. Навіть у наш, «освічений» сяйвом науки час люди не відмовляються від віри в «цілителів». На середину ж ХІХ ст. розвиток медичної справи був дуже далеким від сучасного. «Добровольно никто не шел в больницы, и обычно они наполнялись солдатами, арестантами и бобылями...». Лікарні називали «домами смерти» [23,с.82]. Дороговизна медичних послуг й особливо ліків, теж не додавали популярності. Тому не дивно, що Губернське земство, правонаступник «Приказу громадської опіки», змушене було наряду разом з безпосереднім реформуванням медицини проводити активну просвітницьку роботу, популяризуючи професійну медицину.

У ІІ пол. ХІХ ст. Полтавське земство, як і раніше, опікувалось у місті однією соматичною лікарнею (так званим Богоугодним закладом) та відділенням для душевно хворих при ній, а з 1886 р. відокремленою Психіатричною лікарнею та приписаною до неї в 1896 р. колонією душевнохворих. Богоугодний заклад включав: корпус головного чоловічого госпіталю на 33 ліжка, корпус головної жіночої теж на 33 ліжка, корпус чоловічої венеричної лікарні на 20 ліжок, корпус жіночої венеричної лікарні на 20 ліжок, корпус для лікарняної кухні, корпус «пологового шпиталю», до якого прибудовано корпус для аптеки, службові приміщення, корпус для душевнохворих «бешених», флігель для 30-ти душевнохворих [11,с.229-231]. З метою отримання вакцини для профілактики віспи у 70-х роках було споруджено й спеціальне приміщення для віспового телятника [23, с.88].

Санітарний стан лікарняних приміщень викликав відразу. Опалення й освітлення потребувало немалих коштів, тому було сиро й прохолодно, свою неприємну лепту вносила невлаштованість відхожих місць. В особливо тяжкому стані знаходились душевнохворі, ось що пише у своєму звіті за 1867-1869 рр. завідувач Полтавського будинку душевнохворих доктор медицини А. Шварц: «Скучение больных, несоответственное цели помещение, постоянный шум и движение, вследствие невозможности отделить беспокойных больных от тихих, физически заболевших, от физически здоровых; неустранимый сквозной ветер, а часто и зловоние от ретирадных мест... отсутствие всякого занятия... продолжительное заключение в стенах здания в холодное время года... скудная и чрезвычайно однообразная пища, ограниченное число прислуги - вот те существенные недостатки, при которых лечение было почти невозможным». Тому не дивно, що з 70-х років ХІХ ст. у Полтавському земстві піднімалося питання про побудову нового корпусу для пацієнтів із порушенням психіки. З 1882 р. нарешті почалось будівництво 3-х двохповерхових корпусів на 50 хворих кожен. 1 серпня 1886 р. до них і було переведено душевнохворих. Рішенням земського зібрання від 6 жовтня 1885 р. в адміністративному й медичному плані психічне відділення відокремлене від губернської лікарні, перейменоване у Психіатричну «лечебницу». Лікарня розбудовувалася і в наступні роки. Так протягом 1887-1888 р. побудовано корпус для проведення трудотерапії [12], а у 1905 р. відкрито інфекційне відділення [9,с. 124].

Розуміючи, що стан приміщень незадовільний, Полтавське земство всіляко намагалась покращити умови лікарень. Так у 1899 році в соматичній лікарні було влаштовано парове опалення, яке «внесло в больницу большую опрятность и лучшую чистоту воздуха» [21, с. 165]. Крім того, з 1869 р. було відкрито Приймальні покої для «приходящих больных». Вартість утримання одного хворого у лікарні на день для Земства складала 1 крб., що було далеко недешево, враховуючи, що місячна заробітна плата головного лікаря коливалась у межах 33-40 крб., а двірника приблизно 3,5 - 4 крб.

Плата за кожне відвідування амбулаторії становила 20 к. Вартість ліків у цю суму не входила. Та ліки, виписані за рецептом амбулаторії, відпускались із земської аптеки із знижкою 20-25%. Пам'ятна книга Полтавської губернії за 1892 р. вказує на те, що з «особливо бідних» плата не бралася. Такі хворі навіть мали можливість безкоштовно отримати ліки у земській аптеці, якщо на те був даний в порядку виключення дозвіл чергового лікаря. Та зазвичай ця умова призводила до зловживань зі сторони останнього [21, с. 176].

Прийом хворих у Приймальнях проводився щоденно, крім понеділка. З 12 до 13 год. можна було звертатись до лікарні стосовно внутрішніх хвороб, з 13 до 14 год. по зовнішніх, у цей же час з 13 до 14 год. приймав окуліст. У понеділок з 12 до 13 год. відбувався підбір окулярів. Так як частими залишались спалахи епідеміологічних захворювань й широких масштабів набрала боротьба із віспою, то у Полтавському Богоугодному закладі у вівторок, четвер, суботу з 13 до 14 год. можна було зробити щеплення від віспи, внісши плату 20 коп. Усім бажаючим видавались свідоцтва про щеплення [15, с. 26-27]. Показники звернень до Приймальних покоїв наступні: у 1886 р. - 2170 чол.[17, с. 175-177], у 1890 р. - 3488 чол.[16, с. 120-121] у 1899 - 4735 чол., у 1900 - 5065 чол., які відвідали лікарню 16859 разів [22,с.42]. У Статистичному щорічнику за 1902 р. зазначається, що починаючи з 1897 р. і до 1900 р. число амбулаторних хворих падало, а 1900 р. став винятком із трьох попередніх років [22,с.43]. Зменшення кількості відвідувань державної лікарні пояснювалося тим, що з 1897 р. почала функціонувати лікарня Червоного Хреста. В останній бідне населення за стандартну плату у 23 коп. могло пройти не лише обстеження й отримати консультацію у лікаря, а й отримати безкоштовно ліки. Звідси стає зрозумілим чому відбувся відтік хворих із земської лікарні [21, с. 176].

Пам'ятні книги й адрес - календарі Полтавської губернії показують, що кількість місць для стаціонарного лікування у Богоугодному закладі коливалась протягом років. Так у 1886 р. Полтавська лікарня мала 280 ліжок та улаштовані Приймальні покої для «приходящих больных» [17, с. 175-177]. У 1892 число ліжок знижується до 140 , але додатково було облаштовано 6 ліжок, які утримувалось коштом полтавських меценатів, а саме: Старицької - 2, Дякова -1, Позена -1, Єсепенковой - 2. Таке скорочення лікарняних ліжок компенсувались наданням грошового «пособія» тим, хто мав право на опіку у Богоугодному закладі у розмірі від 3 до 5 руб. Таку соціальну допомогу у 1892 р. отримало 75 осіб. [16, с. 120-121].

Статистичні дані обліку стаціонарних хворих за 1890 р. [15,с.14]

Богоугодний заклад у зазначений період очолювали П. І. Герасимович (до 1894 р.) [1,с.2].,Є. В. Святловський (до 1899 р.)[13, с. 20] та В. П. Герлах [19, с. 24].

Під їх керівництвом працювали О. О. Волкенштейн, М. П. Кульчицький, C. П. Сахновський [1, с.4-5], І. Ф. Земацький [14, с.14], О. М. Орловський (хірург, з часом головний лікар Хірургічної лікарні Червоного Хреста), О. О. Абражанов, В. І. Невежин, А. М. Мамуна, В. В. Савінов, П. М. Андріяшев, С. О. Карпов, О. Д. Феоктистова [19, с.42-43].

У Полтавській земській лікарні практикували й такі відомі хірурги: М. В. Скліфосовський та М. П. Коробкін. Останній у 1883 р. здійснив тут першу в Росії операцію на легенях - пневмотомію, що відіграла велику роль у розвитку вітчизняної хірургії [5,с.105]. Медичний штат включав також близько 11-15-фельдшерів, 2 акушерок чи повивальних бабок, провізора аптеки та його помічника. Хоча із звітів медичної комісії дізнаємося про те, що постійно були проблеми із забезпеченням лікарень фельдшерами, доглядальницями, наглядачами. В певній мірі ця проблема була вирішена із відкриттям у Полтаві Фельдшерської школи 26 грудня 1871 р.

Для школи було відведенно кам'яний флігель Земської лікарні. Лікарняні палати, що були поруч, служили місцем практичних занять учнів. Спочатку тут навчалося 46 чоловік. З них 33 здобували освіту за рахунок земства, решта -- за свій кошт. Поступово контингент школи збільшувався. Так, постановою зборів земства, що відбулися в 1897 р., набір учнів було доведено до 150 юнаків. Першим директором Фельдшерської школи був доктор медицини Ф. П. Цитович, котрий багато зробив для становлення цього навчального закладу [5,с.102-103].

Відносно Психіатричної лікарні, то з того часу як її очолив О. Ф. Мальцев [1, с. 4-5], вона ніби отримала нове життя. З ініціативи цього відомого у місті лікаря у 1896 р. було відкрито трудову колонію для душевнохворих неподалік від Шведської могили. У Психіатричній лікарні практикували лікарі Л. О. Іонін, М. В. Ложкін, О. Г. Глинський [14, с. 14] М. П. Гнедич. Обслуговуючий персонал у 1909 р. налічував 5 фельдшерів, 2 фельдшериці, 7 наглядачок й 1 наглядача. Колонією душевно - хворих завідував К. М. Гах, ординаторами при ньому були М. В. Лебедева (з 17 до 19 приймала як приватний лікар), В. П. Ясинський. Нагляд за хворими здійснювали 7 фельдшерів, 4 наглядачі, 3 наглядачки [19, с.24-25].

Новозбудовані корпуси Психіатричної лікарні були облаштовані на 300 ліжок, крім того 20 безкоштовних. Для заможних пацієнтів передбачались більш комфортабельні палати, з платою у 57 р. 50 к. й 37 р. 50 к. на місяць. Плата за звичайну палату становила 7 р. 50 коп., але часто й цю суму родичі та хворі сплатити не мали змоги, тому земство змушене було покривати нестачу. У середньому на лікуванні перебувало у рік 600 хворих [17, с. 175-177]. О. Ф. Мальцев все ж постійно змушений був вказувати на те, що така кількість місць є недостатньою. За його дослідженнями можемо побачити, що з початку ХІХ ст. кількість душевнохворих збільшується кожне десятиліття. У звіті Земства за 1902 р. проаналізовано, до яких сфер діяльності належали душевно хворі, й ось яких висновків дійшли: найбільшу частку складали люди, які займались домогосподарством, далі йшли люди без постійного місця роботи, чорноробочі, ремісники, домашні слуги, хлібороби, учителі й учні, працівники медичних закладів... [22, с.42-43].

У цих підпорядкованих земству закладах медицини було й у першу чергу встановлено телефон. З Пам'ятної книги Полтавської губернії за 1909 р. дізнаємось, що телефонний номер приймального відділення Богоугодного закладу 219, Психіатричної лікарні 86, а Колонії душевнохворих 69 [19, с.24-25]. медичне обслуговування полтава

Функціонувала у Полтаві і єврейська лікарня, заснована у 1804 р. У 1901 р. було завершено побудову нової двоповерхової єврейської лікарні на території Тюремного замку. Одним із меценатів був заводчик Д. М. Молдавський [8]. Певною мірою вкладення коштів фабрикантів саме у медичну сферу було обґрунтовано й нормативно. Так у 1866 р. вийшов закон про улаштування на фабриках і заводах лікарень, який зобов'язував фабрикантів організовувати медичну допомогу робітникам. Цей і наступні законодавчі акти стосовно фабрично-заводської медицини достатньо ефективно використовували земські сили, залучаючи кошти фабрикантів на будівництво земських лікарень [10,с. 156-157.].

Відносно єврейської лікарні, то з Пам'ятної книги Полтавської губернії за 1892 р. дізнаємось, що лікарня була облаштована на 20 стаціонарних ліжок, із них 4 передбачались для породіль. За внутрішнім статутом цього медичного закладу у лікарні не обслуговувались сифілітики та, ті хто потребував хірургічного втручання. Діяла при лікарні амбулаторія, в якій приймались хворі незалежно від віросповідання. Плата за обслуговування не бралась, та «не воспрещается бросить вь кружку, находящуюся у приемной, вь пользу кассы больницы какую либо лепту»[15,с.47]. У 1909 р. по чоловічим захворюванням пацієнти приймались з 9 до 11 год., по жіночим з 10 до 13 год. щоденно. Відвідування хворих на дому з 14 до 17 год., крім суботи. Лікарі займались додатково і приватною практикою. Крім цього, у штаті лікарні було 2 фельдшери й 1 повивальна бабка [ 19,с.9].

Однак медичне обслуговування, особливо незаможних верств населення, було на низькому рівні, що й служило однією з причин високої смертності. Наприклад, у 1915 р. в Полтаві народилося 2141 осіб, а померло 2473. Тому на громадські кошти існувало кілька невеликих медичних закладів [ 9, с. 124].

Піклуючись саме про ці соціально незахищені верстви населення, із дозволу МВС 12 листопада 1886 р. відкрито Лікарню товариства практикуючих лікарів м. Полтави. Ініціював її створення лікар Полтавської чоловічої гімназії І. М. Богацький. На добровільних засадах у цьому закладі протягом кін. ХІХ - поч. ХХ ст. працювали П. І. Петровський, С. Д. Міхнов (Полтавський повітовий лікар, згодом буде призначений лікарем Тюремного замку), А. Г. Зильбермінц, О. О. Волкенштейн [1, с. 77], Ф. О. Самуйло, О. О. Несвіцький. Останній з часом очолив лікарню для бідних [10, с. 9]. Штат медичного персоналу включав і трьох фельдшерів. У ній було облаштовано 4 ліжка для стаціонарного лікування. Вона фінансувалася за рахунок членських внесків, які становили 25 руб., та плати за надання медичного обслуговування. За консультацію сплачували 30 коп., а за пораду - 1 руб. Вартість перебування у стаціонарі за добу становила 1,50-2 руб. У перший рік функціонування закладу на стаціонарному лікуванні перебувало 11 чол. До амбулаторії з 1.12.1886 р. по 1.10.1887 р. звернулось 2870 чол. [1, с. 77]. У 1909 р. прийом хворих проводився з 9 до 14 год. щоденно, крім середи. З 8 год. лікар 2-гої чоловічої гімназії М. К. Дараганов разом із фельдшером Є. М. Кісловим проводили огляд усіх бажаючих учнів м. Полтави. З 9 до 14 год. робились щеплення від віспи й видавалися безкоштовно відповідні посвідчення. У 1909 р. прийом хворих проводивсь безкоштовно, як і видача ліків [19, с.9]. Переважаючими захворюваннями з якими звертались до лікарні для бідних були: «жіночі», венерично-шкірні та внутрішні захворювання [1, с. 77].

Крім лікарні для бідних та єврейської лікарні, за рахунок громадських коштів діяла також хірургічна лікарня товариства Червоного Хреста, заснована в 1911 р. з амбулаторією при громаді Червоного Хреста [9, с. 124]. Головним лікарем довгий час у цьому закладі був хірург О. М. Орловський, постійний лікар - В. П. Діатолович. У лікарні Червоного Хреста проводили консультації лікарі різної спеціалізації. Зокрема, консультації надавали: М. К. Дараганов, В. П. Товстолужський, В. Ц. Жеглинський, К. П. Гаркушенко та С. А. Бухгендлерь - спеціалісти по внутрішніх й жіночих хворобах, Д. Н. Абрамович -- по внутрішніх й дитячих, лікар Мармельштейнь -- окуліст, М. В. Ложкін -- нервових й жіночих, В. В. Татаркін -- внутрішніх, нашкірних і венеричних, Е. Н. Гофуньг -- зубний лікар. Приписаним до цього закладу був і лікар 16 -го Донського козацтва Тимотеуш - Іосип Тиле [19, с. 88-89]. Опікувались хворими у цьому закладі сестри милосердя та полтавські громадські діячки. Для цього було створено Дамський комітет Російського Товариства Червоного Хреста, головою якого була дружина відомого хірурга С. О. Скліфосовська, та Общину сестер милосердя Товариства Червоного Хреста, головувала в якому, Є. І. Малама [19, с. 87-88].

На кін. ХІХ ст. мешканці Полтави стали більш прихильно ставитись до медичних закладів. У одному зі звітів Полтавської повітової земської управи знаходимо наступні рядки: «местное население заметно доверчивее прежнего относится к медицинской помощи, что потверждается числом лиц, обращавшихся за помощью к врачам и фельдшарам» [3, с. 126-127]. Почали відкриватись й приватні лікарні. Нижче подаємо відомості про деякі з них.

Приватна лікарня по хірургічним і жіночим хворобам лікаря Л. Ю. Єйнора на вул. Інститутській, 21. Прийомні години вранці з 10 до 12 год. та ввечері 18 до 19 год. Плата за пологи 30 руб., передбачавсь догляд за породіллями у лікарні до 9 діб, кожна доба оплачувалась по 3 руб.

На Сінній площі у будинку Жаботинського на поч.. ХІХ ст. було відкрито Пансіонат для хронічно психічно хворих П. Д. Маслова. Медичний штат складавсь із наглядача, лікаря й фельдшера. Лікар О. В. Заіченко приймав пацієнтів із внутрішніми захворюваннями з 9 до 12 год.

На Івановій вулиці лікарем В. П. Товстолуженком відкрито приватний Водносвітлоелектролікувальний заклад - санаторій «Маруся». Прийомні години для амбулаторних пацієнтів з 8 до 11 год., прийом по жіночих захворюваннях з 13 до 15 год., по чоловічих з - 17 до 20 год. При санаторії діяла лабораторія для проведення хімічних та бактеріологічних досліджень [19, с. 9-10].

Отримати лікарську допомогу можна було не лише у державних лікарнях, а й в приватних лікарських приймальнях. Лише на Дворянській вулиці проживало 6 лікарів, які займались лікарською практикою. З них два педіатри - М. Лебединський, О. Свердлов; три спеціалісти по «внутренним болезням» - Андріяшев, П. Петровський, О. Свердлов; один невропатолог - Андріяшев [7, с. 50 - 51, 71 - 72]. Прізвища лікарів часто можна було почути серед фундаторів тієї чи іншої громадської організації. У різні роки в Полтаві в середньому проживало близько 55 приватних лікарів, серед них такі відомі імена, як О. В. Будаговський, В. О. Волкенштейн, О. Ф. Мальцев, О. О. Несвіцький та інші, які поєднували працю в лікарнях з приватною практикою, а також більш ніж 20 дантистів, які мали зуболікарські кабінети [9, с. 124]. Проаналізувавши дані адрес-календаря Полтавської губернії за 1909 р., бачимо, що полтавцю, в якого несподівано «зявилась хворь» до відкриття або після закриття медичних закладів, можна було звернутись до приватного лікаря. У ранковий період прийом хворих розпочинався з 8-8.30 й вівся до 10-11 год., а у вечірній час з 16 до 19 год., фельдшер Богоугодного закладу О. М. Москаленко приймав пацієнтів до 22 год. Окрім того, земство подбало щоб при кожному навчальному закладі був лікар, якщо у 1887 р. лише при 4 були штатні лікарі, то у 1909 р. кожному був лікар.

Тож на поч. ХХ ст. загальне ставлення населення до закладів медицини змінилось, цьому сприяло проникнення у сферу медицини реклами. Ми погоджуємось з О. Вільшанською [2, с. 89], яка вказує на те, що саме у кін. ХІХ ст. на поч. ХХ ст. починають формуватись сучасні стереотипи «здорової краси» через рекламні оголошення. Населенню пропонується придбати чудо-шампунь від лупи чи облисіння, чарівну пудру, яка не лише приховає, а й вилікує шкіру від вугрів. Реклама закликає звертатися до аптечних кіосків та магазинів. Таким чином, формує психологічну установку на довірливе ставлення до професійних лікарів і фармацевтів, а не до «бабок» і знахарів. Ось приклади деяких таких оголошень з періодичних видань початку ХХ ст.:

«Докторъ Амчиславскій внутренія и женскія болезни и акушерство. Екатеринская ул. д. Яська № 34, телефонь №167»;

«Оптово -- розничный Аптекарскій Магазинь Я. М. Барского, въ Полтаве Александровская (центральная) улица. Аптекарскіе, химическіе, хирургическіе и перевязочные предметы. Хозяйственные принадлежности и предмети для ухода за больными» [6].

Під час святкувань 200-ліття Полтавської битви на вікнах аптекарського магазину бр. Крафта були викладені з мила, парфумів та ін. товарів слова: «Братская Могила» [20,с.42].

Окремо було поставлено питання надання медичної допомоги під час проведення святкувань 200 - ліття Полтавської битви. Було організовано санітарно - медичну допомогу населенню на час урочистих заходів. Окрім двох карет швидкої допомоги, які прибули до Полтави з Москви, при пожаежному депо на Олександрівській вулиці і на Шведській могилі, при чергових постах поліції було організовано лікарняні пункти: земські при сховищі Губернського земства по Зінківській дорозі, в колонії душевнохворих і при Богоугодному закладі; міський - при міській управі на Сінній площі , і військовий - по Зінківській дорозі, навпроти заводу Полякова. Крім того, за всіма процесіями закріплено супроводжуючі лазарети при повному устаткуванні. Усі медичні пункти були забезпечені ліжками, медикаментами і достатньою кількістю медичного й санітарного персоналу та обладнані телефонними апаратами для швидкого і своєчасного виклику персоналу [20, с. 10].

Під час перебування у Полтаві, Микола ІІ висловив побажання відвідати Будинок інвалідів, який відкрили для ветеранів Російсько-японської війни, на місці тимчасового військового лазарету [4, с.139 та 144]. Імператора у Інвалідному домі зустріли церемоніймейстер Євреїнов, барон Мейендорф, егеймейстер Балашов, колишній Полтавський губернатор Урусов із дружиною, дружина Харківського губернатора Катеринич, комітет Дамського Благотворительного Товариства на чолі зі С. О. Скліфосовською, голова Общини сестер милосердя Е. І. Малама [18, с. 204], головний лікар общини О. М. Орловський, завідуючий влаштованої на час святкування лікарського пункту лікар В.П. Діатолович, три сестри й лікар Інвалідного Будинку О. Ф. Мальцев [20, с. 54].

Підсумовуючи все вище сказане, можемо говорити про те, що на поч. ХХ ст. рівень медичного обслуговування значно зростає. Зменшується кількість епідеміологічних захворювань, населення у побуті намагається дотримуватись елементарних санітарних норм. За лікарською допомогою у будь-який час можна було звернутись до приватних лікарів. Забезпечувався й належний рівень медичної допомоги малозабезпечених верств населення. З кожним роком кількість аптек та аптечних магазинів зростала, що також робило медицину загальнодоступною.

Література

1. Адресъ-Календаръ // Памятная книжка и адресъ-календаръ Полтавской губерніи на 1888 г./ составлено подъ редакціей секретаря Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета Д. А. Трощинского. - Полтава: Типографія Л. Фришберга, Александров. ул., соб. Домъ, 1887 - С. 1 - 81.

2. Вільшанська О. Л. Реклама на рубежі ХІХ-ХХ ст. у повсякденному житті населення України / О. Л. Вільшанська // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст.. -- № 12 -- Київ: Інститут історії України НАН України, 2006. - C. 87-94.

3. Волосков В. Ф. Координати часу. Краєзнавчі етюди полтавського краю. / В. Ф. Волосков - Полтава: Дивосвіт, 2010. - 284 с.

4. Волосков В. Ф. «Солдатский жребий…»(1904-1905 рр.) Японський щоденник Полтавця С. Я. Мамая / В. Ф. Волосков - Полтава:Дивосвіт, 2011. - 156 с.

5. Гончаренко Н. І. У пореформені роки (1861 -- 1900 роки) / Н. І. Гончаренко // Полтава. Історичний нарис. / за заг. ред. Г. П. Білоус -- Полтава: Полтавський літератор, 2001. - С. 94-107.

6. Зразки реклами з полтавських періодичних видань початку ХХ століття / Приватний архів О. Безверхнього // фондова колекція ДІКЗ «Поле Полтавської битви»

7. ДАПО. - Ф 107. - Оп.1. - Сп.1. - арк..50 - 51, 71 - 72.

8. Єврейська лікарня / Гладыш К.В. Гладыш и Цирульник Е.З. Полтава. Памятники еврейской культуры (историко-архитектурный очерк) - Полтава, 1996. - Режим доступу: //histpol.pl.ua/ - Історія Полтави - сайт Тристанова Бориса

9. Коротенко В. В. У передгроззя української революції (1901 -- 1917 роки) / В. В. Коротенко // Полтава. Історичний нарис. / за заг. ред. Г. П. Білоус -- Полтава: Полтавський літератор, 2001.- С. 108 - 127.

10. Майстренко О.А. Стан доземської системи охорони народного здоров'я в Російській імперії 1857-1863 рр./ О. А. Майстренко // Проблеми історії України ХІХ поч. - ХХ ст. - Вип. V. - К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - С.154-158.

11. Мальцев А. Ф. Устройство Больничнаго д?ла при учреждении Полтавской губ.(въ первые годы 19 в?ка) / А. Ф. Мальцев // Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссіи / за ред. И. Ф. Павловскаго, А. Ф. Мальцева, Л. В. Падалки. - Полтава: Электр. Тип. Г. И. Маркевича, Бульв. Котляревського, 1913 р. - 254 с.

12. Милявский Валентин Главы из истории Полтавской психиатрической больницы / Валентин Милявскийhttp. - Режим доступу: //histpol.pl.ua/ - Історія Полтави - сайт Тристанова Бориса

13. Отд?лъ ІІІ-й - адресъ-календаръ // Адресъ-Календаръ и Справочная книжка Полтавской губерніи на 1894 г./ составленъ Д. А. Иваненко - секретаремъ Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. - Полтава: Типографія Л. Фришберга, Александров. ул., соб. Домъ, 1893 - С. 3 - 146.

14. Отд?лъ V-й- адресъ-календаръ // Памятная книжка и адресъ-календаръ Полтавской губерніи на 1892 г./ составленъ Д. А. Иваненко - секретаремъ Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. - Полтава: Типографія Л. Фришберга, Александров. ул., соб. Домъ, 1892 - С. 3 - 166.

15. Отд?лъ ІV-й- медицинскій // Памятная книжка и адресъ-календаръ Полтавской губерніи на 1892 г./ составленъ Д. А. Иваненко - секретаремъ Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. - Полтава: Типографія Л. Фришберга, Александров. ул., соб. Домъ, 1892 - С. 3 - 52.

16. Отд?лъ ІІІ-й - справочный // Памятная книжка и адресъ-календаръ Полтавской губерніи на 1892 г./ составленъ Д. А. Иваненко - секретаремъ Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. - Полтава: Типографія Л. Фришберга, Александров. ул., соб. Домъ, 1892 - С. 3 -- 208.

17. Отд?лъ ІІІ-й - статистическій // Памятная книжка и адресъ-календаръ Полтавской губерніи на 1888 г. / составлено подъ редакціей секретаря Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета Д. А. Трощинского. - Полтава: Типографія Л. Фришберга, Александров. ул.,соб.Домъ, 1887 - С. 145 -192.

18. Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благодетели. Опыт краткого Биографического словаря Полтавской губернии с половины 18 в. с 182 портретами; Предисловие В. А. Мокляк / И. Ф. Павловский - Х.: "Издательство САГА", 2009. - 6. ХВ, 294,2,2 с., 182 илл. (Репринтное воспроизв. издания Полтава: Т-во Печатн. Дела (тип. быв. Дохмана), 1914 г.)

19. Полтавскій Календаръ на 1909 годъ. Изданіе Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета.-Полтава:Типо- литографія Губернскаго Правленія. - 415 с.

20. Празднованіе 200-л?тія Полтавской Поб?ды вь Полтав?. Изданіу Редакціи «Полтавского Голоса». - Полтава: Типографія «Полтавского Голоса»(Бр. Иваненко), 1910. - 78 с.

21. Статистическій ежегодникъ Полтавскаго Губернскаго Земства (годь пятый) - Полтава: типо-литографія И. А. Дохмана,1901. - 536 с.+250 с.

22. Статистическій ежегодникъ Полтавскаго Губернскаго Земства (годь шестой) - Полтава: Типографіи И.А.Дохмана и Л.Т.Фришберга,Александровская ул., 1902. - 500с.

23. Супрун Т. Роль державних установ у прогресивних перетвореннях медичної галузі Полтавщини (ІІ пол. ХІХ -- поч. ХХ ст.) Джерельна база /Тетяна Супрун // Полтавський краєзнавчий музей: Збірник наукових статтей 2005 р. Маловідомі сторінки історії, музеїзнавство, охорона памя'ток / Редкол. Ю. В. Волошин, В. Д. Годзенко; А. М. Киридон та ін. - Полтава: Дивосвіт, 2006. - С. 81- 95.

Размещено на Allbest.ru