Результати дослідження показали, що у генезі ПД хворих з церебрастенічним синдромом, синдромом емоційної лабільності мають значення особистісні, соціальні, мікросередовищні фактори, алкогольна інтоксикація. Клінічний фактор не впливав на здатність цих хворих усвідомлювати свої дії та керувати ними у період скоєння ПД. У 39 хворих з синдромом емоційної лабільності клінічний фактор у поєднанні з алкогольною інтоксикацією був лише умовою реалізації ПД. Усі ПД було скоєно за реально побутовими мотивами: афектогенними (17,39 % та 41,46 % відповідно), корисливими (63,77 % та 39,02 %), анетичними (18,84 % та 15,86 %) і помсти (3,66 % та 3,66 %). Тому щодо інкримінованих діянь усі хворі з церебрастенічним синдромом та синдромом емоційної лабільності осудні.

Хворі із змінами особистості за психопатоподібним типом здійснили усі ПД за реально-побутовими мотивами: афектогенними (68,12 %), корисливими (20,29 %), анетичними (10,15 %), помсти (1,44 %). У генезі скоєння ПД мали місце особистісні, соціальні, мікросередовищні, клінічні фактори, алкогольна інтоксикація, роль яких була неоднозначною, у 22 випадках у генезі ПД значення клінічного фактора не зареєстровано (був нейтральним), у 28 - клінічний фактор у поєднанні з алкогольною інтоксикацією був умовою реалізації ПД. Щодо інкримінованих діянь усі ці хворі (50) осудні. При здійсненні агресивних дій (психогенний фактор був особистісно-адресним, гостроактуальним) у 19 хворих клінічний фактор обмежував здатність осудних об`єктивно, в повній мірі оцінювати юридично значущу ситуацію, її наслідки, вибір правильного рішення. Щодо інкримінованих діянь цих хворих можна було визнати обмежено осудними.

Хворі із змінами особистості за епілептичним типом здійснили ПД за реально-побутовими мотивами: афектогенними (55,04 %), корисливими (31,01 %), анетичними (12,4 %), помсти (1,55 %). У генезі 51 (39,53 %) ПД (які скоєні за корисливими, анетичними мотивами, мотивами помсти) відігравали роль особистісні, соціальні фактори, алкогольна інтоксикація. Клінічний фактор був нейтральним. У 34 випадках (26,26 %) в генезі ПД агресивних дій клінічний фактор був умовою реалізації ПД, а основними - особистісний, соціальний, алкогольна інтоксикація. По відношенню до інкримінованих дій всі ці 85 (71,32 %) хворих - осудні. У 37 випадках (28,68 %) у генезі агресивних ПД (психогенний фактор особистісно-адресний, гостроактуальний) відігравали роль особистісні, соціальні і клінічні фактори. Останні обмежували здатність хворих (із змінами особистості за епілептичним типом у вираженому ступені) в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Ці хворі по відношенню до інкримінованих їм дій могли б бути визнані обмежено осудними.

Хворі із змінами особистості за органічним типом здійснили ПД також за реально-побутовими мотивами: афектогенними (66,07 %), корисливими (26,67 %), анетичними (6,66 %). Генез скоєння ПД визначали взаємозв'язок та взаємообумовленість особистісних, соціальних, клінічних факторів, алкогольна інтоксикація, роль яких при цьому була нерівнозначною. Так у 4 випадках у генезі скоєння ПД клінічний фактор ролі не відігравав. У цих випадках досліджувані осудні. У 6 випадках клінічний фактор обмежував здатність хворих у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Таких хворих можна було б визнати обмежено осудними. У 5 випадках неагресивні ПД (майнові, бродяжництво) здійснили хворі з “граничними” психічними порушеннями. Судово-психіатричний аналіз генезу скоєння ПД показав, що наявні у цих хворих психічні порушення, часті пароксизмальні стани, низький освітній рівень, зловживання спиртними напоями суттєво затруднювали їх соціальну адаптацію. При реалізації ПД (обумовлених їх соціальною дезадаптацією) клінічний фактор суттєво обмежував здатність цих хворих усвідомлювати свої дії та керувати ними. Поєднання “граничності” хронічних психічних порушень, несприятливого перебігу хвороби, частих пароксизмальних станів, вираженої соціальної дезадаптації, обумовленої зниженням адаптаційної здатності хворих, характеру скоєних ПД (що відображають соціальну дезадаптацію) у сукупності дозволяє визнати цих хворих неосудними як таких, які страждають на хронічну психічну хворобу у формі епілепсії.

Хворі із змінами особистості за змішаним типом здійснили ПД за реально-побутовими мотивами: афектогенними (53,85 %), корисливими (26,37 %), анетичними (19,78 %). У генезі ПД, скоєних цією групою хворих, також мали місце особистісні, соціальні, клінічні фактори, алкогольна інтоксикація, роль яких була нерівнозначною. Так, у генезі 16 ПД (12 майнових, 3 статевих, 1 проти особистості) роль клінічного фактора не зареєстровано (був нейтральним). У генезі 15 агресивних ПД він був умовою їх реалізації. Тому щодо інкримінованих діянь такі хворі (31 - 34,96 %) осудні.

У 40 випадках при здійсненні ПД (31 агресивного, 4 майнових та 5 інших) клінічний фактор (зміни особистості за змішаним типом помірного ступеня) обмежував здатність хворих у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Щодо інкримінованих діянь їх можна було б визнати обмежено осудними.

У 20 випадках у генезі ПД (3 агресивних, 10 інших, 7 майнових) клінічний фактор був визначальним, провідним. “Граничні” психічні порушення затруднювали здатність цих хворих соціально-детерміновано організовувати свою поведінку, що проявлялося у вираженій соціальній дезадаптації. На момент скоєння ПД клінічний фактор суттєво затруднював здатність цих хворих у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Сукупність таких факторів як “граничність” хронічних психічних порушень, несприятливий перебіг хвороби з частими пароксизмальними станами, соціальна дезадаптація (обумовлена психічними порушеннями), низький освітній рівень суттєво обмежувало особистісний вибір при реалізації ПД, здатність усвідомлювати свої дії та керувати ними. Це є підставою для розгляду даних хворих як таких, які страждають на хронічну душевну хворобу в формі епілепсії, та визнавати їх неосудними.

Усі СНД хворі з недоумством скоїли за негативно-особистісними механізмами. У генезі СНД цих хворих мали місце клінічні, соціальні, особистісні фактори, алкогольна інтоксикація (їх взаємозв'язок та взаємообумовленість) за провідної ролі клінічного фактора. Судово-психіатрична оцінка недоумства однозначна, щодо інкримінованих діянь таких хворих визнають неосудними. Разом з тим для правильної клінічної кваліфікації недоумства (особливо легкого ступеня) необхідно враховувати тип і темп перебігу хвороби (критерій прогредієнтності).

Судово-психіатрична оцінка ТРПД обумовлена тяжкістю їх клінічної кваліфікації, що визначається короткочасністю їх перебігу, необхідністю ретроспективного відображення клінічної картини на момент здійснення СНД.

Для правильної клінічної кваліфікації дисфорій на час скоєння ПД до провідних клінічних критеріїв слід віднести аутохтонність, пароксизмальність, повторюва-ність, окресленість та відносну нетривалість у часі, напруження афективного тонусу, тяжку переносність цього стану хворими, а також можливе психомоторне збуджен-ня з елементами змін свідомості (афективне звуження, оглушення та, можливо, на висоті дисфорій сутінки), паранойяльні і сенестопатичні включення. При непсихотичних дисфоріях судово-психіатричній оцінці слід піддавати хронічні психічні по-рушення, на фоні яких вони розвинулися. При встановленні психотичного рівня дис-форій досліджувані неосудні, непсихотичних дисфорій - експертне рішення вино-ситься на підставі загальної оцінки усіх клінічних проявів хвороби. У період непси-хотичних дисфорій хворі скоїли ПД за афективно-дисфоричними механізмами (84,55 %), мотивами помсти (12,12 %), корисливими мотивами (3,03 %). В усіх ви-падках скоєння неагресивних ПД (5) та у 8 - агресивних в їх генезі відігравали роль особистісні, соціальні фактори, алкогольна інтоксикація. Клінічний фактор був умовою реалізації ПД. Не впливали суттєво на генез ПД у цих випадках і міжпароксизмальні хронічні психічні зміни (зміни особистості за психопатоподібним та епілептичним типами). Щодо інкримінованих діянь ці хворі осудні. При здійсненні 17 агресивних ПД за афективно-дисфоричними механізмами психічні порушення (виражена афективно-вольова патологія, афективне звуження свідомості) затруднювали в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Щодо інкримінованих діянь цих хворих можна було б визнати обмежено осудними. У 3 випадках дисфорії розвинулися на фоні “граничних” психічних порушень. У цих хворих відмічався швидкопрогредієнтний перебіг хвороби з частими пароксизмальними станами, була знижена адаптаційна здатність. У період скоєння ними агресивних ПД афективно-вольова патологія та інтелектуально-мнестичне зниження значно зменшували здатність цих хворих оцінити ситуацію, що склалася, прогнозувати розвиток подій, порівнювати свої можливості та умови ситуації, передбачити найближчі і віддалені наслідки своїх дій, знижували здатність у повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними. Поєднання таких факторів, як швидкопрогредієнтний перебіг хвороби, “граничність” хронічних психічних порушень, частота пароксизмальних станів, труднощі адаптації на соціальному рівні та значне його зниження, зниження контролюючих та утримуючих механізмів, недостатність когнітивної ланки регуляції на момент скоєння ПД, на наш погляд, дозволило визнати цих хворих щодо інкримінованих їм діянь неосудними як таких, які страждають на хронічну психічну хворобу в формі епілепсії.

У 26 випадках на момент здійснення СНД дисфорії не мали психотичного рівня, але розвинулися на фоні недоумства. В цих випадках СНД було скоєно за механізмами емоційно-вольової безконтрольності внаслідок недоумства та дисфоричного стану. У генезі СНД цих хворих провідним був клінічний фактор - інтелектуальна неспроможність. Дисфорії, що розвинулися на фоні останніх, відігравали роль пускового механізму, прискорювали реалізацію СНД. Щодо інкримінованих діянь ці хворі неосудні. Останнє визначалося, насамперед, міжпароксизмальними порушеннями - недоумством.

У 49 випадках (45,37 %) СНД було скоєно у період дисфорій психотичного рівня за афективно-маячними мотивами (8), імпульсивними механізмами (2), порушенням психічної діяльності внаслідок дисфоричної емоційно-вольової безконтрольності та змін свідомості (39). На психотичний рівень дисфорій вказували психотичні структурні ознаки (марення, сенестопатія, афективне звуження свідомості з оглушенням, елементами потьмарення на висоті дисфорій з наступною частковою амнезією, гостре психомоторне збудження). Тобто в реалізації СНД у цих випадках основними були психопатологічні механізми. Щодо інкримінованих діянь ці хворі неосудні.

Судово-психіатрична оцінка сутінкового потьмарення свідомості завжди однозначна. Щодо інкримінованих діянь цих хворих визнають неосудними. Судово-психіатричний аналіз генезу скоєння СНД показав, що всі вони здійснені за психопатологічними механізмами: дезорганізації психічної діяльності внаслідок сутінкового потьмарення свідомості без наявності мотиву (при афективно-моторному варіанті) і за мотивами маячного захисту (при галюцинаторно-параноїдному та параноїдному варіантах). Тобто в механізмах реалізації СНД у період сутінкового потьмарення свідомості головним був клінічний (психотичного рівня) фактор, що знайшло відображення у характері скоєних СНД та було підставою для екскульпації цих хворих. У цих випадках труднощі виникають при клінічній кваліфікації психічного стану в період скоєння СНД. При клінічній кваліфікації цих станів необхідний психопатологічний аналіз психічного стану досліджуваного напередодні психозу, в період психозу та у постпсихотичний період для встановлення особливостей виникнення, перебігу психотичного епізоду та виходу з нього. Окремі відривчасті ознаки (амнезія, психомоторне збудження, удавана безмотивність скоєного) не мають самостійного нозологічного значення і їх слід оцінювати лише в поєднанні з даними, що відображають цілісну клінічну картину сутінкового потьмарення свідомості.

Судово-психіатрична оцінка шизофреноподібного психозу також завжди однозначна: при здійсненні цими хворими СНД їх визнають неосудними. Як і при сутінковому потьмаренні свідомості, клінічна кваліфікація гострого шизофреноподібного психозу вимагає ретельного аналізу психотичного епізоду. Клінічна кваліфікація хронічного шизофреноподібного психозу не представляє труднощів. Вони виникають на віддалених етапах хвороби при характерних для епілепсії клінічних проявах. У період шизофреноподібного психозу усі СНД було скоєно за психопатологічними (маячними) мотивами. У генезі СНД, скоєних у період гострого шизофреноподібного психозу, мали місце психопатологічні механізми, а в період хронічного психозу - клінічні, особистісні, соціальні фактори за провідної ролі клінічного фактора.

При всіх провідних клінічних синдромах хворі на епілепсію найчастіше здійснюють кримінальні діяння у віці 19-29 та 30-39 років, хворі з шизофреноподібним психозом - 40-49 років і старше. Велику роль у генезі кримінальних діянь відіграє алкогольна інтоксикація як хронічна, так і епізодична, при усіх клінічних проявах хвороби, але особливо на непсихотичному рівні хронічних психічних порушень у чоловіків. Так, у стані алкогольного сп'яніння хворими на епілепсію було скоєно 533 ПД (40,07 % від усіх 1330 ПД), з них 22,48 % хворих вживали спиртні напої епізодично, 17,59 % хворіли на алкоголізм або 377 (43,38 %) останніх ПД.

Експертний висновок містить також вирішення питання щодо здатності обвинувачуваного брати участь у слідстві та судовому розборі, тобто про його КПД, хоча нині цієї категорії в КК України немає. При вирішенні питання про КПД звинувачуваного, хворого на епілепсію, необхідно провести дослідження медичного (встановлення психічних порушень) та юридичного (визначення глибини виявлених психічних порушень) критеріїв на момент СПЕ або під час судового розгляду справи, співвідношення яких і визначає юридичну значущість наявних психічних порушень. При цьому слід враховувати захисні форми поведінки, агравацію, симуляцію, психогенні нашарування, критерій прогредієнтності. При несприятливому перебігу хвороби КПД досліджуваного на момент СПЕ у судово-психіатричному закладі та під час розгляду справи в суді може бути різною.

У звинувачуваних, хворих на епілепсію, з церебрастенічним синдромом, синдромом емоційної лабільності, змінами особистості за психопатоподібним, епілептичним типами, органічним і змішаним типами легкого ступеня, що не позбавляли (і не обмежували) їх здатності адекватно сприймати, запам'ятовувати, відтворювати, осмислювати обставини, пов`язані із справою, розуміти зовнішній аспект та внутрішній зміст того, що відбувається, розуміти сутність юридично значущих дій і подій попереднього слідства або судового розгляду, реалізувати свої процесуальні дії і виконувати процесуальні обов'язки. Тобто на момент проведення СПЕ психічні порушення у цих звинувачуваних дозволяють констатувати у них повну КПД.

Звинувачуваних (підсудних), у яких виявляють на момент СПЕ чи розбору справи у суді “граничні” хронічні психічні порушення, що обмежують (насамперед, за рахунок інтелектуально-мнестичних порушень) їх здатність самостійно реалізовувати своє карно-процесуальне право на захист і виконувати карно-процесуальні обов'язки, слід вважати обмежено КПД. Такі звинувачувані потребують обов'язкової участі захисника.

Встановлення у досліджуваного під час СПЕ недоумства вказує на стійку карно-процесуальну недієздатність і нездатність цих хворих брати участь у слідстві та суді.

У тих випадках, коли СНД скоєно у період ТРПД і досліджуваного визнано неосудним, на момент проведення СПЕ, у випадку виходу його з ТРПД, його КПД буде залежати від глибини міжпароксизмальних психічних порушень.

Таким чином, кваліфіковане диференційовано-індивідуалізоване експертне рішення можливе лише за умови розкриття сутності, генезу скоєння ПД. Для цього необхідно виходити з концепції структурної єдності біосоціального поняття психічної хвороби, зокрема епілепсії. З метою вияснення генезу ПД доцільно використовувати метод судово-психіатричного аналізу, в основі якого лежить принцип функціональної діагностики і який дозволяє наповнити об'єктивним змістом юридичний критерій формули неосудності і встановити правову значущість виявлених у хворого на епілепсію психічних порушень.

У генезі скоєнних хворими на епілепсію ПД мали значення взаємозв'язок та взаємообумовленість особистісних, соціальних, клінічних, мікросередовищних факторів, алкогольна інтоксикація.

Поліморфізм клінічних проявів епілепсії, неоднорідність їх семіологічної структури та глибини вираженості визначали неоднотиповість їх значення у генезі ПД, а отже, і неоднозначність їх судово-психіатричної оцінки. Психічні порушення у 24,97 % хворих на епілепсію (при скоєнні останнього ПД) ролі у генезі ПД не відігравали (були нейтральними), у 14,27 % були умовою реалізації ПД, у 13,69 % - їх роль у генезі ПД була юридично значущою (обмежували здатність хворих усвідомлювати свої дії та керувати ними), у 47,07 % були головними, що визначали неосудність (позбавляли здатності хворих усвідомлювати свої дії та керувати ними).

При судово-психіатричній оцінці хронічних психічних порушень необхідно під час проведення СПЕ враховувати динамічний аспект епілепсії (критерій прогредієнтності). При клінічній кваліфікації ТРПД необхідно враховувати сукупність клінічних ознак (а не окремо взятих), що відображають цілісну клінічну структуру ТРПД та їх динаміку.

У хворих на епілепсію під час проведення СПЕ можна встановити КПД (повну, обмежену, недієздатність), яку (для удосконалення СПЕ) доцільно увести в КК України.

Профілактика протиправних дій хворих на епілепсію. Результати дослідження показали недостатню ефективність заходів щодо запобігання ПД хворих на епілепсію на всіх етапах.

При розробці профілактичних програм щодо запобігання ПД хворих на епілепсію слід враховувати фактори ризику скоєння ПД хворих на епілепсію в цілому, а також у кожному конкретному випадку (на підставі результатів судово-психіатричного аналізу генезу скоєного ПД). Результати дослідження показали, що до загальних факторів ризику скоєння ПД хворих на епілепсію слід віднести взаємозв'язок та взаємообумовленість клінічних, особистісних та соціальних факторів.

До клінічних факторів ризику належать прогредієнтний перебіг хвороби, періоди ендокринної перебудови організму, клінічні прояви хвороби на стадії патологічного розвитку особистості, зокрема зміни особистості за психопатоподібним (експлозивний варіант), епілептичним (виражений ступінь), змішаним (помірний ступінь) типами, недоумство (легкий ступінь, афективний тип), виникнення у клінічній картині хвороби пароксизмальних станів - дисфорій (експлозивний та дистимо-експлозивний варіанти), сутінкового потьмарення свідомості (галюцинаторно-параноїдний та афективно-моторний варіанти), шизофреноподібного психозу (паранойяльний варіант, хронічний перебіг) у перші 5 років сформованого провідного клінічного синдрому.

Факторами ризику слід також вважати початок захворювання у дитячому і підлітковому віці, віковий період найвищої криміногенної активності хворих на епілепсію 19-39 років, чоловічу стать, негативну соціальну особистісну орієнтацію, неоднократність ПД.

До соціальних факторів ризику слід віднести низький рівень освіти, низьку трудову, сімейну, побутову адаптацію, асоціальний спосіб життя, конфліктну обстановку в сім'ї, недостатній і несвоєчасний обсяг лікувальної, соціальної та психолого-корекційної допомоги.

Універсальним фактором ризику є алкогольна інтоксикація (хронічна та епізодична).

Профілактика первинних ПД, яку здійснює амбулаторна психіатрична служба, повинна передбачати своєчасну лікувальну, соціальну та психолого-корекційну допомогу хворим на епілепсію з урахуванням загальних факторів ризику скоєння ними ПД. Ефективність профілактики первинних ПД можлива за умови широкого інформування осіб, хворих на епілепсію, щодо можливих клініко-соціальних та юридичних наслідків при несвоєчасному лікуванні, індивідуалізованого підходу у разі надання допомоги таким хворим; надання необхідної допомоги хворим на епілепсію багатопрофільною бригадою фахівців (психіатр, психолог, соціальний працівник).

Одним з важливих моментів профілактики повторних ПД є адекватний вибір заходів медичного характеру хворим на епілепісю. При цьому необхідно враховувати не тільки характер скоєного СНД і психічний стан хворого під час проведення СПЕ (як передбачає КК України), але й дані судово-психіатричного аналізу генезу скоєного СНД в кожному конкретному випадку. Тобто ті фактори, що відігравали роль у генезі скоєного СНД і які залишаються факторами ризику повторних СНД.

До основних критеріїв, що вказують на високу суспільну небезпеку хворих з епілептичним недоумством та “граничними” психічними порушеннями і яким показано лікування в умовах ПЛ під суворим спостереженням, належить тяжкість СНД, легкий ступінь недоумства та його афективний тип, несприятливий перебіг хвороби з частими пароксизмальними станами, зловживання спиртними напоями, конфліктна обстановка в сім`ї, негативна особистісна орієнтація, неодноразовість скоєння агресивних СНД, схильність до грубих порушень лікарняного режиму.

Для перебування в психіатричній лікарні з посиленим наглядом ПЛ слід рекомендувати хворих на епілепсію з легким та помірним ступенем недоумства і “граничним” ступенем хронічних психічних порушень, а також тим, хто скоїв менш тяжкі СНД (хуліганські дії, тілесні пошкодження середнього та легкого ступеня, підпал, крадіжку, неодноразові СНД). Необхідність ПЛ у психіатричній лікарні з посиленим наглядом обумовлена такими факторами: стійкістю хронічних психічних порушень, прогредієнтним перебігом хвороби, зловживання спиртними напоями, конфліктним мікрокліматом сім'ї, постійним зв'язком з негативним мікросередовищним оточенням, сформованими негативними соціально-особистісними настановами, схильністю до порушень лікарняного режиму, неодноразовістю скоєння СНД та нетривалими ремісіями між ними.

ПЛ у психіатричній лікарні із звичайним наглядом слід рекоментувати хворим на епілепсію з недоумством та “граничним” ступенем хронічних психічних порушень, які скоїли в основному неодноразові неагресивні СНД, а також хуліганські дії, тілесні пошкодження легкого ступеня. Ця необхідність визначається прогредієнтним перебігом хвороби, нерегулярним лікуванням в амбулаторних умовах, дезадаптацією, конфліктною обстановкою у сім'ї.

Амбулаторне ПЛ (за умови введення його до КК України) можна рекомендувати хворим, які скоїли одноразові неагресивні діяння, з прогредієнтним перебігом хвороби, з рідкими та середньої частоти пароксизмальними станами і нерізко вираженими афективними порушеннями (з інтелектуально-мнестичним, в'язко-апатичним, псевдопаралітичним типами недоумства) за відсутності агресивного ставлення до конкретних осіб, соціальне прийнятними формами поведінки до скоєння СНД, відсутністю асоціальних особистісних настанов, контактів з негативним мікросередовищем при сприятливих умовах проживання. Проте цим хворим до здійснення СНД не було надано у необхідному обсязі лікувальну та психологокорекційну допомогу .

Відповідно до п. 2 коментарю до ст. 13 КК України, ПЛ не можна призначати хворим на епілепсію, які скоїли СНД у період ТРПД і з якого на період проведення СПЕ вони повністю вийшли, однак, на нашу думку, усунення у хворого на епілепсію ТРПД не означає його одужання від епілепсії, синдромальним, періодично повторним проявом якої він є. Підставою рекомендувати цим хворим ПЛ є пароксизмальність і повторність ТРПД на фоні прогредієнтного перебігу хвороби, високий ризик скоєння СНД у ці періоди та їх тяжкість. При виборі заходів медичного характеру хворим, які скоїли СНД у період ТРПД, у кожному конкретному випадку необхідний індивідуалізований підхід, що грунтується на результатах судово-психіатричного аналізу генезу скоєного СНД.

Застосування ПЛ в умовах психіатричної лікарні із суворим наглядом слід рекомендувати хворим, які у період ТРПД скоїли тяжкі СНД і у них спостерігається несприятливий перебіг хвороби з частими пароксизмальними станами, стадії патологічного розвитку особистості та кінцева (у період яких частіше здійснюють СНД), а також хворим із середньою частотою або рідкими пароксизмальними станами, але тих, хто зловживає спиртними напоями, схильним до конфліктів, з нерегулярним прийманням (або неприйманням) протиепілептичного лікування.

Враховуючи високий ризик скоєння СНД хворими на епілепсію у період шизофреноподібного психозу, тривалість перебігу хронічних психічних порушень, тяжкість СНД, здійснених хворими у цей період, негативне хворобливе ставлення цих хворих до конкретних осіб, можливість дисимуляції ними хворобливих переживань, слід рекомендувати їм ПЛ у психіатричній лікарні із суворим наглядом незалежно від типу перебігу хвороби і частоти пароксизмальних станів.

ПЛ у психіатричній лікарні з посиленим наглядом слід рекомендувати хворим на епілепсію, які здійснили у період ТРПД менш тяжкі агресивні СНД (хуліганські дії, тілесні пошкодження легкого та середнього ступеня), але в яких спостерігається стадія патологічного розвитку особистості, недоумства, прогредієнтний перебіг хвороби з пароксизмальними станами різної частоти, схильність до зловживання спиртними напоями, зниження рівня соціальної адаптації, асоціальний спосіб життя та які здійснили раніше у міжпароксизмальний період ПД, проживали у несприятливій обстановці і нерегулярно приймали протиепілептичне лікування.

До психіатричної лікарні із звичайним наглядом потрібно направляти на ПЛ хворих, які здійснили у період ТРПД неагресивні (крадіжка, підпал) або нетяжкі агресивні діяння (хуліганські дії, тілесні пошкодження), з прогредієнтним перебігом хвороби, помірним ступенем недоумства або простим типом легкого ступеня недоумства, частими та середньої частоти пароксизмальними станами, не схильних до зловживання спиртними напоями, асоціального способу життя, конфліктів, а також тих, у яких на фоні прогредієнтного перебігу хвороби хоча й спостерігаються рідкі та середньої частоти поліморфні ТРПД, але вони схильні до зловживання спиртними напоями, конфліктних ситуацій.

АПЛ можна рекомендувати хворим, які скоїли у період ТРПД неагресивні ПД, а також нетяжкі агресивні діяння, у яких захворювання перебігало сприятливо з рідкими пароксизмальними і періодично виникаючими станами, у яких міжпароксизмальні психічні порушення незначно виражені, але вони схильні до зловживання спиртними напоями, антисоціальних вчинків, перебувають у позитивному мікросередовищному оточенні. Проте ці хворі раніше не приймали або приймали нерегулярно протиепілептичне лікування.

Результати дослідження показали, що не можна розробити ефективних програм ПЛ без урахування результатів судово-психіатричного аналізу генезу скоєних СНД, тих факторів, що відігровали роль у механізмах формування і реалізації СНД та факторів потенціальної небезпеки хворого. Лише усунення цих факторів у період ПЛ у кожному конкретному випадку може виключити суспільну небезпеку хворого. Основою розробки та організації ефективних програм з профілактики повторних СНД хворих на епілепсію повинен бути системний, комплексний, а разом із тим індивідуалізований підхід. ПЛ потрібно проводити у спеціалізованих психіатричних відділеннях багатопрофільною бригадою фахівців (психіатр, психолог, соціальний працівник). Тривалість ПЛ повинна залежати тільки від часу, необхідного для реалізації індивідуалізованих програм. Зміни виду ПЛ повинні бути поетапними, від більш до менше суворого, що дозволить наближувати хворого до того мікросередовища, в якому він буде знаходитися виписаним. Враховуючи той факт, що 2/3 повторних СНД хворими на епілепсію здійснено у перші 2 роки після відміни ПЛ та виписки їх з лікарні, доцільно призначати обов'язкове АПЛ як один із завершальних етапів ПЛ. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки критеріїв заміни ПЛ у стаціонарних умовах на АПЛ. На наш погляд, загальними критеріями заміни ПЛ у стаціонарних умовах на АПЛ хворих на епілепсію є такі: а) стійка терапевтична ремісія; б) сформована соціально позитивна орієнтація; в) негативна установка щодо вживання спиртних напоїв; г) сприятливе мікросередовище; д) повторність СНД та нестійкість соціальної адаптації.

Аналіз катамнестичних даних дозволив виділити ряд факторів, що знижують ефективність заходів профілактики повторних СНД в амбулаторних умовах: а) відсутність спеціалізованих багатопрофільних бригад для здійснення нагляду за хворими, які скоїли СНД; б) відсутність індивідуалізованих програм; в) неврахування факторів ризику СНД хворих на епілепсію; г) обмежена інформація щодо генезу скоєного СНД; д) формальний характер наступності між психіатричними лікарнями, що здійснюють ПЛ, та ПНД, під нагляд яких виписують хворого.

Для підвищення ефективності заходів профілактики повторних СНД хворих на епілепсію, що проводяться в амбулаторних умовах, необхідно створити при ПНД спеціально підготовлені багатопрофільні бригади у складі психіатра, психолога, соціального працівника для роботи з контингентом хворих, які перебувають на АПЛ, для реалізації нею індивідуалізованих профілактичних програм із врахуванням факторів ризику скоєння СНД цими хворими; участь бригади фахівців ПНД у роботі комісії з освідчення хворого, який перебуває на ПЛ у лікарні, і якого планують виписати під нагляд ПНД; направлення до ПНД разом з актом заміни заходів медичного характеру копії акта СПЕ з інформацією щодо генезу скоєного СНД; введення до складу комісії з освідчення хворих, які перебувають на АПЛ, судового психіатра з досвідам роботи із суспільно небезпечними хворими.

Результати катамнестичного дослідження також свідчать про необхідність проведення заходів профілактики повторних ПД хворих на епілепсію, визнаних осудними, в умовах ВК. У засуджених, хворих на епілепсію, відмічають погіршення перебігу хвороби, труднощі в адаптації та виконанні у повному обсязі обов'язків, покладених на них виправно-трудовим законодавством, підвищення суспільної небезпечності, скоєння нових, в основному агресивних ПД. Це обумовлено не тільки умовами утримування засуджених у місяцях позбавлення волі, але й такими факторами: 1) відсутністю своєчасної об'єктивної інформації у фахівців медчастини ВК про наявність епілепсії у засудженого; 2) недосконалістю та недостатністю надання їм лікувальної й психолого-корекційної допомоги; 3) відсутністю правових механізмів лікувально-психологічного впливу на засуджених, хворих на епілепсію; 4) неврахуванням персоналом ВК, оточуючими особами, впливу психічних порушень у засуджених, хворих на епілепсію, на їх поведінку; 5) відсутністю спеціальних виховно-трудових програм з урахуванням особливостей психічних порушень у засуджених, хворих на епілепсію; 6) відсутністю правової бази для розробки даних програм.

Тому у випадках встановлення під час СПЕ у досліджуваного епілепсії психіатр-експерт зобов'язаний внести відповідний запис (розгорнутий діагноз) в медичну карту звинувачуваного, що знаходиться в його особистій справі. В ній повинна знаходитися копія акта СПЕ з необхідною інформацією про хворобу, а також фактори, що впливають на скоєння ним ПД. З урахуванням прав людини та Закону України “Про психіатричну допомогу” у тих випадках, коли у генезі скоєного хворим на епілепсію ПД клінічні фактори ролі не відігравали, а суспільна небезпека обумовлювалась його антисоціальними особистісними настановами, станом алкогольного сп'яніння, протиепілептичне лікування та психолого-корекційний вплив можна застосовувати лише за добровільної усвідомленої згоди засудженого.

У випадках, коли клінічний фактор мав значення у генезі скоєного ПД, обмежував здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, але звинувачений, хворий на епілепсію, визнаний остудним, нині застосування до нього лікувальних та психолого-корекційних програм також неможливо без його добровільної усвідомленої згоди. Разом з тим у міру прогредієнтного перебігу хвороби суспільна небезпека цих засуджених підвищується. Вирішення цієї проблеми на законній підставі можливо при введенні до КК України: а) категорії обмеженої осудності; б) застосування АПЛ особам, визнаним обмежено осудними; в) категорії виправно-трудової дієздатності (повної, обмеженої, недієздатності). При такому правовому положенні психіатри-експерти можуть рекомендувати суду, звинувачуваним, хворим на епілепсію і визнаним обмежено осудними, застосування АПЛ в умовах ПНД (за умови покарання без позбавлення волі) або в умовах ВК (за умови покарання з позбавленням волі). У цих випадках разом з виховально-трудовим впливом лікар-психіатр ВК незалежно від бажання засудженого хворого проводить йому в необхідному обсязі протиепілептичне лікування, а психолог - психологічну корекцію.

Досягнення мети виправлення і перевиховання засудженого, зазначеного в КК і ВТК України, можливо лише тоді, коли він здатний відбувати покарання і виконувати обов'язки, покладені на нього ВТК, тобто коли його психічний стан не позбавляє і не обмежує здатності розуміти зміст і значення цих обов`язків і виконувати дії з їх виконання. Іншими словами, коли у засудженого має місце повна виправно-трудова дієздатність (ВТД). До цієї категорії належать засуджені, хворі на епілепсію неврозоподібної стадії, а також із змінами особистості за психопатоподібним, епілептичним, органічним, змішаним типами легкого ступеня. До них заходи виправно-трудового впливу можуть застосовувати у повному обсязі (з урахуванням трудових обмежень, передбачених для осіб, хворих на епілепсію), у той час як психологічна корекція та лікувальна допомога - за умови добровільної, усвідомленої згоди засудженого.

Засуджених, хворих на епілепсію, з вираженими змінами особистості за епілептичним типом та з “граничними” хронічними психічними порушеннями, частими пароксизмальними станами, на наш погляд, можна розглядати через категорію обмеженої ВТД. Наявні у них психічні порушення хоча й не виключають можливості відбувати покарання, однак суттєво утруднюють досягнення його мети, здатність виконувати у повному обсязі обов'язки, що покладаються на них ВТК. Для цієї категорії засуджених необхідно розробити спеціальні (з урахуванням психічних порушень) виховально-трудові програми. Реалізація таких програм разом з психологічною корекцією та лікувальними заходами сприяла б оптимізації відбуття покарання цими засудженими та профілактиці повторних СНД в умовах ВК.

У тих випадках, коли в результаті прогредієнтного перебігу хвороби психічні порушення у засуджених, хворих на епілепсію, досягають такого ступеня, що позбавляють їх здатності правильно розуміти і виконувати покладені на них ВТК обов'язки, застосування будь-яких заходів виховно-трудового впливу не має сенсу. Цю категорію засуджених (з недоумством, хронічними шизофреноподібними психозами) слід віднести до категорії виправно-трудової недієздатності і їх необхідно звільнити від подальшого покарання на підставі ст. 408 КПК України (1998). Проте дана стаття не містить юридичного критерію неспроможності засудженого відбувати покарання. Тому здатність засудженого відбувати покарання потрібно визначати через правову категорію ВТД (повну, обмежену, недієздатність), яку і необхідно ввести в карне законодавство України.

Таким чином, на підставі отриманих результатів дослідження розроблено фактори ризику ПД хворих на епілепсію, критерії вибору заходів медичного характеру та підходи до організації і проведення заходів профілактики ПД цих хворих в умовах амбулаторної та стаціонарної психіатричних служб, необхідність введення в КК України АПЛ. Обґрунтовано застосування заходів медичного характеру хворим на епілепсію, які скоїли СНД у період ТРПД та відповідні зміни до п. 2 коментаря до ст. 13 КК України. Запропоновано підходи до організації і проведення заходів профілактики ПД засуджених, хворим на епілепсію, та обґрунтовано механізми їх реалізації.

хвороба алкогольний епілепсія кримінальний

1. Клінічна кваліфікація психічних порушень у хворих на епілепсію, які скоїли КД, повинна грунтуватися на сукупній оцінці усіх (а не окремих) клініко-динамічних ознак актуального психічного стану.

2. При клінічній кваліфікації психічних порушень у випробуваних хворих на епілепсію, на момент скоєння ними КД судові психіатри-експерти повинні ставити високі вимоги до інформативності, повноти матеріалів карної справи.

3. При судово-психіатричній оцінці психічних порушень у хворих на епілепсію, які здійснили КД, необхідно застосовувати у кожному конкретному випадку метод судово-психіатричного аналізу генезу скоєного ПД, що розкриває механізми формування та реалізації КД, а отже, і правову значущість клінічного фактора, глибину психічних порушень.

4. Вибір заходів медичного характеру у хворого на епілепсію, який здійснив СНД, повинен грунтуватися не тільки на даних його психічного стану в період СПЕ та характеру скоєного ним СНД, а й на результатах судово-психіатричного аналізу генезу скоєного СНД, що розкриває фактори ризику скоєння цим хворим КД.

5. Програми з профілактики ПД хворих на епілепсію слід розробляти і реалізовувати тільки з урахуванням індивідуалізованого підходу та усіх факторів, що мали значення у генезі скоєного СНД, також загальних факторів ризику, характерних для хворих на епілепсію.

До впровадження запропоновано методичні рекомендації, що суттєво допоможуть судовим психіатрам-експертам при проведенні СПЕ хворим на епілепсію, які скоїли СНД.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведені результати цілістного дослідження багатоаспектної проблеми суспільної небезпеки хворих на епілепсію у судовій психіатрії, які вказують на клініко-соціальну і соціально-особистісну неоднорідність хворих на епілепсію, які скоїли кримінальні дії, складність генезу цих дій, високу суспільну небезпеку цього контингенту хворих, неоднозначність та складність судово-психіатричної оцінки актуальних психічних порушень, низьку ефективність заходів профілактики кримінальних дій хворих на епілепсію. Для вирішення цієї багатоаспектної проблеми виявлені особливості та встановлені діагностичні критерії клінічних проявів епілепсії, особливості соціальної адаптації та соціально-особистісних орієнтацій у хворих, скоївших кримінальні дії, запропоновано метод розкриття генезу кримінальних діянь, розроблені теоретичні підходи до судово-психіатричної оцінки епілепсії та у зв`язку із цим обґрунтовано необхідність введення до карного законодавство України нових правових категорій. Розроблені нові підходи, принципи організації та здійснення профілактики кримінальних дій хворих на епілепсію, які грунтуються на сучасних законодавчих актах. Все це сприятиме удосконаленню судово-психіатричній оцінці психічних порушень при епілепсії та профілактиці кримінальних дій хворих на епілепсію.

2. Клініко-психопатологічний аналіз психічних порушень, під час яких хворі на епілепсію здійснюють ПД, свідчить про їх широкий клініко-динамічний діапазон, різні клінічні варіанти, ступені вираженості, переважання виражених психопатологічних синдромальних проявів та несприятливу динаміку. Жінки здійснюють ПД за умови більш виражених психопатологічних порушень, ніж чоловіки.

3. Кримінальні діяння скоюють в основному хворі на епілепсію з низьким рівнем соціальної адаптації та негативною соціальною особистісною орієнтацією. Жінки здійснюють ПД за умови більш низької адаптації, ніж чоловіки.

4. Аналіз структури кримінальних діянь хворих на епілепсію свідчить про їх високу суспільну небезпеку, обумовлену як скоєнням переважно агресивних діянь, так і їх неодноразовістю. Структура ПД чоловіків і жінок нерівнозначна. Вищу суспільну небезпеку становлять чоловіки. В усіх випадках (за винятком церебрастенічного синдрому) чоловіки здійснюють агресивні діяння; жінки (за винятком ТРПД) - неагресивні. З поглибленням психопатологічної симптоматики хворі на епілепсію здійснюють більш тяжкі КД. У період ТРПД і чоловіки, і жінки здійснюють в основному агресивні СНД, з яких майже половина спрямована проти особистості.

4.1. Хворі на епілепсію здійснюють ПД переважно у міжпароксизмальний період на фоні клінічних синдромів непсихотичного рівня, більшу половини з них - на стадії патологічного розвитку особистості. Чоловіки частіше здійснюють ПД у міжпароксизмальний період на етапах зміни особистості за епілептичним, психопатоподібним типами та недоумства, жінки - на етапах недоумства, зміни особистості за змішаним та психопатоподібним типами. Найвищий ризик скоєння хворими на епілепсію КД у міжпароксизмальний період на етапі недоумства.

4.2. У період ТРПД хворі на епілепсію здійснюють СНД досить рідко. Найчастіше і чоловіки, і жінки здійснюють СНД у період дисфорій, сутінкового потьмарення свідомості та шизофреноподібного психозу, що обумовлено, насамперед, частотою їх виявлення у клініці епілепсії. Найвищий ризик скоєння СНД у період ТРПД при шизофреноподібному психозі.

5. Генез кримінальних діянь хворих на епілепсію складний і неоднотиповий. У ньому беруть участь взаємозв'язок та взаємообумовленість особистісних, клінічних, соціальних, мікросередовищних факторів, алкогольна інтоксикація, роль яких у генезі різних КД нерівнозначна.

6. Судово-психіатрична оцінка психічних порушень у хворих на епілепсію повинна грунтуватися на результатах судово-психіатричного аналізу генезу скоєного ПД, що розкриває сутність ПД і дозволяє об'єктивно оцінити правову значущість клінічного фактора.

6.1. Психічні порушення у генезі КД хворих на епілепсію можуть бути: а) нейтральними і правового значення не мати (на неврозоподібній стадії, у більшості випадків на стадії патологічного розвитку особистості, іноді при непсихотичних дисфоріях), що і визначає осудність; б) юридично значущими обмежувати здатність хворих усвідомлювати свої дії і керувати ними і визначати обмежену осудність (при скоєнні КД за афектогенними мотивами, обумовленими гостроактуальною особистісно-адресною психогенією хворих із змінами особистості за епілептичним типом вираженого ступеня; органічним та змішаним типами помірного ступеня; у ряді випадків за психопатоподібним типом). Це потребує введення до КК України категорії обмеженої осудності; в) основними - визначати неосудність (при недоумстві, психотичних ТРПД, у ряді випадків при “граничних” хронічних психічних порушеннях).

6.2. Питання щодо неосудності хворих на епілепсію слід розглядати і в тих випадках, коли на фоні тяжкого перебігу хвороби хронічні психічні порушення мають “граничний” ступінь, а хворі за психічним станом не можуть соціально-детерміновано організувати свою поведінку відповідно до вимог моралі і закону, усвідомлювати заборону та основні норми соціально значущої поведінки, тобто коли у них має місце аналітико-синтетичне неосмислення оточуючого середовища у системі суспільних відносин. За сукупністю клінічних (“граничність” психічних порушень, тяжкість перебігу хвороби) та соціальних (соціальна дезадаптація, обумовлена психічними порушеннями) факторів, характеру скоєння СНД (що відображає психічну і соціальну неспроможність цих хворих) щодо інкримінованих діянь цих хворих слід визнавати неосудними як таких, які страждають на хронічну психічну хворобу в формі епілепсії.

6.3. При встановленні у хворих на епілепсію під час СПЕ недоумства (особливо легкого ступеня), “граничних” психічних порушень необхідно враховувати критерій прогредієнтності перебігу захворювання для запобігання ототожненню психічного стану хворого під час СПЕ та в період скоєння СНД і необгрунтованої його екскульпації.

6.4. Клінічна кваліфікація та судово-психіатрична оцінка епілептичних ТРПД повинні грунтуватися на сукупній оцінці клінічних ознак, що відображають цілісну клінічну картину ТРПД, закономірності його перебігу та глибину розладів на момент скоєння СНД. Судово-психіатрична оцінка психотичних ТРПД однозначна - в усіх випадках хворі неосудні.

6.5. Судово-психіатрична оцінка дисфорій неоднозначна. Вони можуть: а) самостійно визначати експертне рішення (при психотичному рівні - неосудність); б) не впливати на експертне рішення (при нейтральності непсихотичних форм у генезі ПД), що в таких випадках визначає глибина міжпароксизмальних психічних порушень; в) впливати на експертну оцінку (при сукупній оцінці клінічної структури непсихотичних дисфорій, міжпароксизмальних психічних порушень, тяжкості перебігу хвороби, рівня соціальної адаптації, характеру ПД).

6.6. З метою кваліфікованої (що грунтується на правовій основі) судово-психіатричної оцінки психічного стану звинувачуваного (підсудного) на момент проведення СПЕ, розгляду справи у суді, освідчення хворих, які перебувають на ПЛ згідно з ч. ІІ ст. 12 КК України, доцільно ввести до КК України таку правову категорію, як КПД. У хворих на епілепсію може бути повна, обмежена КПД та карно-процесуальна недієздатність.

7. Основою організації та проведення профілактики ПД хворих на епілепсію повинні бути такі основні підходи: системність, комплексність, індивідуалізованість, динамічність, неформальна наступність.

8. Профілактика первинних ПД хворих на епілепсію в умовах амбулаторної психіатричної служби повинна включати раннє виявлення хворих на епілепсію та своєчасне надання їм медико-соціальної допомоги та психологічної корекції з урахуванням чинних законодавчих актів та загальних факторів ризику скоєння ПД хворих на епілепсію.

9. Розробка, організація та реалізація профілактики повторних СНД хворих на епілепсію повинні включати: 1) побудову індивідуалізованих програм ПЛ на підставі результатів судово-психіатричного аналізу генезу скоєного СНД та урахування загальних факторів ризику скоєння ПД хворими на епілепсію; 2) розробку та реалізацію індивідуалізованих програм ПЛ багатопрофільною бригадою спеціально підготовлених фахівців (психіатр, психолог, соціальний працівник); 3) проведення стаціонарного ПЛ лише в спеціалізованих лікарнях та спеціалізованих відділеннях; 4) неформальну наступність стаціонарної та амбулаторної психіатричних служб, що здійснюють профілактику повторних СНД.

9.1. Тяжкість СНД, скоєних хворими на епілепсію у період ТРПД, несприятливий перебіг хвороби, що є причиною виникнення та повторення ТРПД, є підставою для призначення ПЛ хворим на епілепсію, які скоїли СНД у період ТРПД. Для законодавчої регламентації призначення ПЛ у цих випадках необхідно внести відповідні зміни до п. 2 коментарю до ст. 13 КК України.

9.2. Висока повторність СНД, скоєних хворими на епілепсію у перші 2 роки після відміни ПЛ та їх виписки з лікарні, визначає доцільність введення до КК України обов'язкового АПЛ як завершального етапу стаціонарного ПЛ.

9.3. Для підвищення ефективності заходів профілактики повторних СНД хворих на епілепсію, здійснюваних в амбулаторних умовах, необхідно: 1) створити при ПНД спеціалізовану багатопрофільну бригаду у складі психіатра, психолога, соціального працівника для роботи з контингентом хворих, які перебувають на АПЛ і отримують амбулаторну психіатричну допомогу в примусовому порядку; 2) розробити та реалізувати заходи профілактики повторних КД, що повинні грунтуватися на індивідуалізованому підході; 3) залучити багатопрофільну бригаду фахівців ПНД до роботи комісії з освідчення хворого, який перебуває на ПЛ у лікарні і його готують до виписки під нагляд ПНД; 4) ввести до складу комісії із освідчення хворих, які перебувають на АПЛ (або тих, хто отримує амбулаторну психіатричну допомогу у примусовому порядку) судового психіатра з досвідом роботи із суспільно небезпечними хворими.

10. Висока питома вага, повторність ПД, скоєних хворими на епілепсію з психічними порушеннями непсихотичного рівня, особливості клініки епілепсії визначають необхідність організації та проведення профілактики ПД цього контингенту хворих.

10.1. Правовою підставою для призначення АПЛ в умовах ВК (при засудженні з позбавленням волі) або ПНД (при засудженні без позбавлення волі) хворим на епілепсію з непсихотичними психічними порушеннями може бути обмежена осудність. Для правової реалізації АПЛ цим особам разом із введенням до КК України категорії обмеженої осудності необхідно внести відповідні доповнення до ст. 13 КК України, а також відповідних статей КПК та ВТК України.

10.2. Різний ступінь вираженості психічних порушень у засуджених, хворих на епілепсію, що утруднює процес відбуття ними покарання в умовах ВК, обумовлює необхідність визначення їх здатності виконувати покладені на них ВТК обов'язки через категорію ВТД (повну, обмежену, недієздатність) та розробки на її основі диференційованих програм виховально-трудового та лікувально-психологічного впливу. З цією метою доцільно уведення у КПК та ВТК України категорії ВТД.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

Мельник В.И. Синдромальная характеристика межпароксизмальных психических нарушений у больных эпилепсией, совершивших противоправные деяния // Врачебное дело. - 1998. - № 7. - С. 132 - 135.

Мельник В.И. Психопатологические варианты эпилептических сумеречных состояний в судебно-психиатрической практике //Український медичний часопис. - 1998. - № 11-12. - С. 127 - 131.

Мельник В.И. Клиническая структура слабоумия у больных эпилепсией, совершивших общественно опасные действия //Вiсник проблем бiологiї i медицини.- Полтава - Харкiв, 1998. - № 16. - С. 104 - 108.

Мельник В.И. Алкоголизм и эпилепсия (клинический аспект) //Архiв психiатрії.- 1998. - № 1 (16). - С. 136 - 143.

Мельник В.И. Эпилептические бредовые психозы в судебно-психиатрической клинике // Вiсник проблем бiології i медицини. - Полтава - Харкiв.- 1998.- № 16. - С. 108 - 112.

Мельник В.И. Алкогольная интоксикация и эпилепсия (судебно-психиатрический аспект) //Архiв психiатрії. - 1998. - № 2, 3 (17, 18). С. 54 - 59.

Мельник В.I. Структура тимчасових розладiв психiчної дiяльностi у хворих на епiлепсiю та скоєних на їх тлi суспiльно небезпечних дiй Галицький лiкарський вiсник. - 1999. - № 1. - Т. 6. - С. 33 - 36.

Мельник В.И. Клиника непсихотических эпилептических дисфорий в судебно-психиатрической практике //Вiсник проблем бiології i медицини.- Полтава-Харкiв. - 1998. - № 20. - С. 102 - 107.

Мельник В.И. Структура противоправных деяний больных эпилепсией // Архiв психiатрії. - 1998. - № 2, 3 (17, 18). - С. 59 - 63.

Мельник В.И. Клиническая структура изменения личности по эпилептическому типу у больных эпилепсией, совершивших противоправные деяния // Вестник проблем биологии и медицины. - Полтава - Харьков. - 1998. - № 7. - С. 29 - 38.

Мельник В.И. Механизмы формирования противоправных деяний больных эпилепсией с изменением личности по эпилептическому типу Вісник проблем біології і медицини. - 1998. - Полтава - Харків. - № 18. - С. 121 - 125.