Системна склеродермія: розробка підходів до систематизації, вдосконалення діагностики і лікування на основі клініко-лабораторних та інструментальних досліджень

Cистематизація системної склеродермії. Систематизація CCД з одного боку здатна поліпшувати діагностику захворювання, націлюючи лікарів на глибше обстеження пацієнтів для виявлення прихованих і малознайомих синдромів та симптомів, а з другого боку здатна підвищувати ефективність лікування, сприяючи у підборі як базисної терапії, так і методів корекції патологічних змін окремих органів і систем. Нами розроблено систематизацію ССД.

За основу розробленої автором систематизації ССД приймається клінічна картина захворювання в цілому, а наявність великого матеріалу дозволила навести в ній тільки ті прояви захворювання, які зустрічалися в обстежених пацієнтів. При цьому такі маніфестації, як склеродермічна ізольована гіпертензія легеневої артерії, аневризма міокарда і некротичні зміни кишківника, у зв'язку з рідкістю їх виникнення, спостерігалися у поодиноких випадках.

Стосовно перехресних синдромів, то власний матеріал охоплював 10 хворих на ССД, яка комбінувалася із спорідненими автоімунним захворюваннями: РА - двоє хворих, СЧВ - троє хворих, ДМ/ПМ - двоє хворих, ХШ - троє хворих.

Необхідно відмітити, що в усіх трьох пацієнтів з перехрестом ССД плюс ХШ виявлялися антитіла до нуклеарних антигенів SSA і (або) SSB. Вказані антинуклеарні антитіла високочутливі для ХШ, як і високі концентрації ЦІК та високі титри ревматоїдного фактора у сироватці крові (M. Fujimoto, 1997). Логічно вважати, що, принаймні, один з названих вище лабораторних тестів повинен підтверджувати зазначені клінічні маніфестації ХШ, інакше сухий кератокон'юнктивіт, ксеростомію і паротит у хворих на ССД слід трактувати лише як наслідок спричинених склеродермічним процесом фіброзних змін слізних та слинних залоз.

Вказана класифікація ССД на перший план виносить теперішній стан хворого, яким визначаються його працездатність/здатність обслужити себе, лікувальні заходи і, у певній мірі, прогноз.

Ведучи мову про прогноз щодо важкості процесу і в кінцевому результаті щодо виживання, слід відмітити, що при ССД він залежить від ураження легень, серця, кишківника та нирок, оскільки патологічні зміни саме названих внутрішніх органів здатні спочатку суттєво погіршувати стан пацієнтів, а надалі призводити до летальних наслідків (C.P.Simeon et al, 1997). Оскільки в перші роки склеродермічного процесу вісцерити розвиваються не часто, а у частини хворих вони взагалі не виникають, у розробленій систематизації ССД окрiм вказівок на клінічні маніфестації вісцеритів наводяться також показники ймовірності розвитку клінічно найбільш важливих вісцеритів з визначенням приблизних термінів - до 10 років від початку захворювання і після 10 років від початку захворювання.

Створення прогностичних показників розвитку клінічно найбільш важливих вісцеритів взяло початок з того, що, вивчаючи АНА до центромер і СКЛ-70 у 104 канадських хворих на ССД, було виявлено: 1) вищу частоту розвитку бібазилярного пневмофіброзу, кардіосклерозу, інтестинального фіброзу та ураження нирок у вигляді гострої склеродермічної нирки/ гломерулонефриту у АСКЛ-70-А-позитивних хворих, ніж у АСКЛ-70-А-негативних хворих і відсутність розвитку перечислених вище клінічно найбільш важливих вісцеритів у АЦА-позитивних хворих; 2) зв'язок між наявністю АНА і поширенicтю ураження шкіри - при наявності антитіл до центромер шкірні зміни обмежуються обличчям, шиєю та дистальними відділами кінцівок до ліктів і колін (обмежене ураження), а при наявності антитіл до СКЛ-70 шкірні зміни розповсюджуються ще, принаймні, на одну з таких ділянок тіла, як плечі, тулуб і стегна (розповсюджене ураження). Подальше вивчення когорти канадських хворих виявило розвиток клінічно найбільш важливих вісцеритів до 10 років від початку захворювання в усіх пацієнтів (n=44) з розповсюдженим ураженням шкіри, в тому числі і у АСКЛ-70-А-позитивних пацієнтів (n=18). Причиною включення у класифікацію обох названих вище показників розвитку вісцеритів стало те, що для повної маніфестації шкірних змін у багатьох хворих на ССД потрібно не менше року часу (A.J.Barnett еt al, 1988), а антитіла до СКЛ-70 здатні ідентифікуватися вже у перші дні захворювання (S.Katsumi et al, 2000). Капіляроскопічні зміни також здатні передувати шкірним змінам (D.Blockmans et al, 1996) і методика капіляроскопії є доступнішою, ніж методика визначення АНА. Позаяк у всіх хворих (n=35) з капіляроскопічними змінами у вигляді безсудинних полів спостерігалося розповсюджене ураження шкіри і до 10 років від початку захворювання виник, принаймні, один з клінічно найбільш важливих вісцеритів, цей показник також було задіяно в ролі прогностичного поряд з АСКЛ-70-А.

Обмежене ураження шкіри увійшло в систематизацію в ролі прогностичного показника можливого розвитку клінічно найважливіших вісцеритів після 10 років від початку захворювання, позаяк з 60-ти хворих з цим типом шкірного ураження клінічно найбільш важливі вісцерити мали місце у 18-ти (30%) і в усіх випадках вказані вісцерити виникли протягом другого і третього десятиліть.

Наявність антитіл до центромер було використано в ролі прогностичного фактору відсутності розвитку клінічно найбільш важливих вісцеритів, оскільки останні, не дивлячись на значні терміни склеродермічного процесу (171,9 років), не спостерігалися в жодного з 31-го АЦА-позитивного хворого.

Терапевтичний та імунологічний ефекти циклофосфану у хворих на системну склеродермію. В основній групі всі, за винятком одного, а в контрольній групі всі пацієнти закінчили дослідження. Причиною вибуття з дослідження однієї хворої основної групи було те, що вона завагітніла в процесі проведення терапії ЦФ.

В основній групі під впливом лікування ЦФ та ГКС через шість місяців від початку дослідження відбулася достовірна позитивна динаміка всіх дванадцяти показників терапевтичного ефекту, які мали числове вираження. В контрольній групі під впливом лікування АТ та ГКС через шість місяців від початку дослідження достовірна позитивна динаміка відбулася по шести з дванадцяти названих показників. По дев'яти показниках в основній групі середні різниці за перших півроку лікування перевищували середні різниці аналогічних показників у контрольній групі. Таким чином було виявлено, що ефект лікування хворих на ССД комбінацією ЦФ з ГКС перевищив ефект комбінації АТ з ГКС.

Упродовж других шести місяців дослідження в основній групі під впливом монолікування ЦФ відбулася достовірна позитивна динаміка десяти з дванадцяти показників терапевтичного ефекту з числовим вираженням при відсутності зміни двох показників. У контрольній групі упродовж других шести місяців дослідження під впливом монолікування АТ мала місце достовірна негативна динаміка одинадцяти показників при відсутності зміни одного показника. Середні різниці десяти показників з достовірною позитивною динамікою в основній групі перевищували середні різниці аналогічних показників у контрольній групі. Отже, було отримано статистично достовірні дані про те, що упродовж других шести місяців дослідження, коли ГКС були відмінені й лікування цитостатичними імунодепресантами проводилося у вигляді монотерапії, стан хворих на ССД в основній групі під впливом ЦФ продовжував покращуватися, тоді як стан хворих у контрольній групі під впливом АТ погіршився.

Зведені результати перших та других шести місяців дослідження показали, що ЦФ виявив достовірний позитивний вплив на всі дванадцять показників терапевтичного ефекту, які мали числове вираження і були первинно зміненими у всіх хворих на ССД, тоді як АТ такого впливу не виявив.

За загальною оцінкою лікування пацієнтом і загальною оцінкою лікування лікарем основна та контрольна групи також відрізнялися достовірно. Після року лікування в основній групі по обох видах оцінок покращання наступило у 15 з 17 хворих, що становило 88%, а у двох пацієнтів стан був без змін. У контрольній групі після року лікування по обох видах оцінок покращання наступило лише в одного хворого, в 14 пацієнтів стан був без змін і у трьох наступило погіршення.

Заслуговують на увагу результати, отримані при аналізі динаміки ФЖЄЛ в процесі дослідження у хворих з первинно зниженим рівнем показника (<80%). Кількість хворих з первинно зниженою ФЖЄЛ в основній групі становила 7, а в контрольній - 8 осіб. У всіх цих хворих клінічно і рентгенологічно було діагностовано склеродермічний пневмофіброз. Після однорічного лікування з застосуванням ЦФ в основній групі відбулася достовірна позитивна динаміка ФЖЄЛ а також Ig класів А, G, М і ЦІК, тоді як у контрольній групі під впливом АТ ці показники не змінилися. Середня різниця за період дослідження ФЖЄЛ та IgА, IgG, IgМ і ЦІК в основній групі перевищувала середню різницю названих показників у контрольній групі.

Отже, згідно з отриманими в роботі даними, ЦФ виявив здатність позитивно впливати на легеневу функцію у хворих на склеродермічний пневмофіброз зі зниженим рівнем ФЖЄЛ; цікаво відмітити, що саме у цих пацієнтів сироваткові концентрації IgА, IgG, IgМ і ЦІК знаходилися на найвищому рівні порівняно з усіма іншими групами хворих на ССД.

Вважаємо виявлені нами позитивні результати лікування склеродермічного пневмофіброзу ЦФ важливими, оскільки названий стан зустрічається у половини хворих на ССД і є основною причиною смерті при даній патології (I.Marie et al, 1999). Крім того, за останній час з'являється все більше даних, які обгрунтовують терапію склеродермічного пневмофіброзу ЦФ. Особливий інтерес викликають публікації, в яких у хворих зі склеродермічним ураженням легень продемонстровано наявність антитіл до ендотелію альвеол (O.A.Minai et al, 1998; H.Ihh et al, 2000) та зворотню кореляцію між рівнями Ig і ФЖЄЛ (T.Yuhara et al, 2000). При цьому відомо (Г.Штоббе, Г.Д.Фаульхабер, 1994; M.B.Yunus, 1988), що саме ЦФ, порівняно з іншими цитостатичними імунодепресантами, найбільш активно пригнічує синтез антитіл.

Сказане вище дає змогу вважати наявність пневмофіброзу зі зниженням рівня ФЖЄЛ і (або) лабораторними ознаками запального процесу у хворих на ССД спеціальним клінічним показанням для призначення терапії ЦФ.

Таким чином, результати контрольованого, рандомізованого дослідження ЦФ при ССД показали достовірну здатність препарату модифікувати перебіг підгострої ССД, оскільки його терапевтичний ефект у хворих на ССД перевищив ефект АТ і при цьому ЦФ позитивно впливав на різні сторони склеродермічного процесу: шкірний синдром, СР, суглобовий синдром, контрактури, масу тіла, легеневий синдром, показники гострої фази запалення, активність біосинтезу колагену (за даними білковозв'язаного оксипроліну крові, який корелював з показниками гострої фази запалення), а також на загальну оцінку лікування пацієнтом та лікарем.

Крім достовірного терапевтичного ефекту, результати контрольованого рандомізованого дослідження показали достовірну (порівняно з контрольною групою) супресивну дію ЦФ у хворих на ССД на В-систему імунітету, яка проявилася зниженням відносної і абсолютної кількості В-лімфоцитів в крові, зниженням рівня сироваткових Ig класів A, G, M та ЦІК. Визнана роль імунологічних аспектів у патогенезі ССД, збіг терапевтичного та імунологічного, стосовно показників гуморального імунітету, ефектів у хворих в основній групі і відсутність обох цих ефектів у контрольній групі дають підставу ув'язати механізм терапевтичної дії ЦФ при ССД з відомою тропністю дії препарату до В-лімфоцитів. Виходячи із зазначеного, підвищення рівня сироваткових Ig класів А, G, М та ЦІК у хворих на ССД слід вважати спеціальним імунологічним показанням для призначення терапії ЦФ.

Дослідження вазодилатуючого ефекту антагоністів кальцію при асоційованому з ССД СР. За період двотижневого лікування в першій основній групі, в якій проводилося лікування ніфедипіном, і в другій основній групі, в якій проводилося лікування верапамілом, відбулися достовірні позитивні зміни всіх чотирьох показників ефективності терапії СР з числовим вираженням; у контрольній групі достовірної зміни жодного з цих показників не зареєстровано (табл. 3).

Таблиця 3 Вплив терапії антагоністами кальцію на прояви CР у хворих на ССД (Mm)

Показник	Група
	перша основна (n=15)	друга основна (n=15)	контрольна (n=15)
	(1)	(2)	(1)	(2)	(1)	(2)
Кількість приступів	8,47 0,75	5,2 0,56*	8,73 0,75	4,8 0,5*	8,67 0,94	8,2 0,84
Тривалість приступів, хв	163,0 20,1	91,0 11,06*	199,67 15,18	100,0 13,81*	183,0 24,06	167,3 19,38
Відсоток відновлення температури	91,2 0,99	94,2 0,57*	90,47 0,82	95,67 0,82*	90,86 1,38	90,73 1,39
Час відновлення температури, хв	18,33 0,77	15,33 0,56*	19,93 0,98	16,4 0,77*	18,67 0,79	18,77 0,84

Примітки: 1. (1) - до лікування, 2. (2) - після лікування,3. * - зміна показника після лікування статистично достовірна

Середні різниці (до і після лікування) наведених у табл. 3 показників в основних групах між собою не відрізнялися і в обох основних групах вони перевищували середні різниці аналогічних показників у контрольній групі.

За загальними оцінками лікування пацієнтом і лікарем основні групи також між собою не відрізнялися і також перевищували за даними показниками контрольну групу. В цілому по кожній основній групі за загальною оцінкою лікування лікарем з 15 хворих покращання наступило у 12 (80%). При цьому в першій основній групі після лікування кількість приступів СР зменшилася на 50% у п'яти і на 30% - у семи хворих, а тривалість приступів СР зменшилася на 50% у семи і на 30% - у п'яти хворих; у другій основній групі після лікування кількість приступів СР зменшилася на 50% у шести і на 30% - у дев'яти хворих, а тривалість приступів СР зменшилася на 50% у семи і на 30% - у шести хворих.

Таким чином, результати двотижневого, плацебо-контрольованого, подвійного сліпого, рандомізованого дослідження показали достовірну здатність як ніфедипіну, так і верапамілу позитивно впливати на перебіг СР у хворих на ССД, оскільки оба препарати перевищили плацебо по всіх шести показниках ефективності вазодилатуючої терапії.

В роботі було проведено порівняння вазодилатуючого ефекту при асоційованому з ССД СР різних добових доз ніфедипіну - 40 мг і 60 мг, а також порівняння вазодилатуючого ефекту різних добових доз верапамілу - 160 мг і 320 мг. Застосовувався подвійний сліпий, рандомізований метод, а кожна доза названих препаратів призначалася у групах по 15 пацієнтів. В результаті не було виявлено різниці між вазодилатуючою активністю низької і високої дози ніфедипіну, проте переносимість препарату у нижчій дозі виявилася кращою.

Група хворих, лікованих верапамілом у денній дозі 320 мг за величиною позитивної динаміки вазодилатуючого ефекту, достовірно переважала групу хворих, лікованих верапамілом у денній дозі 160 мг. Важливо також вказати, що з 15 хворих, лікованих верапамілом в добовій дозі 320 мг, у трьох кількість та тривалість приступів зменшилася на 100%, у семи - на 50%, у чотирьох - на 30% і у одного пацієнта змін не наступило. В той же час серед 15 хворих, лікованих верапамілом у добовій дозі 160 мг, кількість і тривалість приступів не зменшилася на 100% у жодному випадку; кількість приступів зменшилася на 50% у п'яти і на 30% - у шести пацієнтів; тривалість приступів зменшилася на 50% у чотирьох і на 30% - у семи пацієнтів; у чотирьох випадках змін не наступило.

Отже, отримані в дослідженні дані свідчать про більш виражений вплив на прояви асоційованого з ССД СР верапамілу в денній дозі 320 мг, ніж у денній дозі 160 мг. Відзначивши це, слід проте вказати, що переносимість препарату у вищій дозі була значно гіршою, ніж у нижчій. Так у групі, в якій застосовувалася денна доза верапамілу 160 мг, двоє хворих відмітили гіперемію обличчя і один - легкі періодичні головні болі. У групі ж, в якій застосовувалася денна доза верапамілу 320 мг, в семи пацієнтів на другий-третій день від початку терапії виникли виражені головні болі і лише прийом анальгетиків дозволив їм завершити двотижневий курс лікування; у двох з названих вище семи пацієнтів мала місце також гіперемія обличчя, яка спостерігалася ще у чотирьох пацієнтів і спричиняла значний дискомфорт. В одного хворого періодично виникала нудота. В загальному побічні ефекти у першій групі мали місце у трьох (20%), а у другій групі - у 12 (80%) хворих.

На підставі отриманих в дослідженні результатів пропонується у перших три дні лікування асоційованого з ССД СР верапамілом призначати препарат по 160 мг денно; надалі, якщо клінічний ефект є недостатнім, а побічні явища відсутні, денну дозу верапамілу слід поступово підвищувати до 320 мг.

ВИСНОВКИ

1. На підставі імунологічних досліджень, визначення діагностичної цінності АНА та капіляроскопії, розробки високоінформативних діагностичних критеріїв і систематизації, а також на підставі вивчення клінічної ефективності цитостатичних імунодепресантів й антагоністів кальцію вирішено проблему поліпшення діагностики та лікування ССД.

2. При ССД спостерігається напруження гуморального імунітету, яке проявляється підвищенням рівня сироваткових Ig класів А, G, М і ЦІК. Зміни гуморального імунітету більш виражені при підгострому/гострому варіанті перебігу захворювання, ніж при хронічному, що свідчить про імунологічну відмінність між різними варіантами перебігу ССД і обгрунтовує різні підходи до лікування цих хворих.

3. Тести визначення АЦА імунофлюоресцентним методом та АСКЛ-70-А методом подвійної імунодифузії є цінними для діагностики ССД, оскільки при чутливості відповідно 30% та 17% володіють специфічністю 99% та 100%. АСКЛ-70-А є прогностичним показником розвитку клінічно найбільш важливих склеродермічних вісцеритів, до яких відноситься бібазилярний пневмофіброз, кардіосклероз, інтестинальний фіброз та ураження нирок у вигляді гострої склеродермічної нирки чи гломерулонефриту, а АЦА є прогностичним показником відсутності розвитку останніх, позаяк при наявності АСКЛ-70-А принаймні один з вказаних вісцеритів розвинувся у всіх хворих на ССД, чого не спостерігалося у АСКЛ-70-А-негативних хворих, а при наявності АЦА вказані вісцерити не виявлялися.

4. При широкопольній капіляроскопії нігтьового ложа у хворих на ССД виявляються характерні зміни: мегакапіляри (чутливість - 61%, специфічність - 98%) та безсудинні поля (чутливість - 18%, специфічність - 89%); мегакапіляри властиві хронічному перебігу ССД (чутливість - 98%, специфічність - 91%), а безсудинні поля - підгострому перебігу (чутливість - 44%, специфічність - 100%). Безсудинні поля є прогностичним показником розвитку клінічно найбільш важливих склеродермічних вісцеритів, оскільки останні виявляються у всіх хворих на ССД з даним типом капіляроскопічних змін.

5. Проведені дослідження дали змогу скомпонувати і апробувати набір діагностичних критеріїв для ССД, який володіє 100-відсотковими чутливістю та специфічністю і є доступним для широкого використання у медичній практиці. Власний набір діагностичних критеріїв для ССД достовірно переважає за чутливістю набори діагностичних критеріїв для ССД АРА (1980) та Н.Г.Гусевої (1975). Перевага власного набору діагностичних критеріїв для ССД над критеріями Н.Г.Гусевої (1993) полягає в тому, що капіляроскопія нігтьового ложа може замінити у ньому АЦА, визначення яких є більш коштовним, а також власний набір діагностичних критеріїв для ССД здатний у 100 відсотках випадків виключати ЗЗСТ.

6. На підставі клініко-лабораторно-імунологічного обстеження 190 хворих на ССД pозроблено підходи до систематизації даного захворювання, яка передбачає основу для клінічного діагнозу та визначає прогностичні показники розвитку клінічно найбільш важливих вісцеритів. Запропонована систематизація ССД здатна сприяти у підборі адекватного лікування, оскільки вказує на конкретні ураження органів і дає характеристику важкості склеродермічного процесу.

7. Показник активності синтезу колагену білковозв'язаний оксипролін крові може використовуватися в ролі критерія ефективності лікування при ССД, оскільки його концентрація в крові у хворих на ССД прямо корелює з рівнями інших лабораторних показників активності склеродермічного процесу, а саме ШОЕ, С-РБ, Ig класів А, G, М та ЦІК.

8. На підставі довготривалого контрольованого рандомізованого дослідження виявлено, що ЦФ володіє достовірною модифікуючою склеродермічний процес дією, яка проявляється позитивною динамікою загального шкірного рахунка, розгинального індекса, окружності пальців рук, сили стискання кистей, кількості приступів СР, маси тіла, ШОЕ, С-РБ й білковозв'язаного оксипроліну і підтверджується загальними оцінками лікування пацієнтом та лікарем. Лікування даним препаратом тривалістю один рік, в комбінації з середніми і малими дозами ГКС упродовж перших півроку і у вигляді монотерапії упродовж других півроку, призводить до клінічного поліпшення у понад 80% хворих на підгостру ССД. Сприйнятливість ЦФ хворими на ССД добра.

9. Наявність пневмофіброзу з прогресуючим зниженням життєвої ємності легень або з лабораторними ознаками запальної активності у хворих на ССД є спеціальним клінічним показанням для призначення терапії ЦФ, оскільки лікування вказаним препаратом достовірно покращує функцію зовнішнього дихання у хворих на ССД з первинним зниженням вказаної функції.

10. ЦФ при ССД володіє достовірною супресивною дією щодо гуморальних імунологічних реакцій, з чим є підстави ув'язувати механізм модифікуючої склеродермічний процес дії препарату. Підвищення рівня сироваткових Ig класів A, G, M та ЦІК слід вважати спеціальним імунологічним показанням для призначення терапії ЦФ хворим на ССД.

11. На підставі плацебо-контрольованого, подвійного сліпого, рандомізованого дослідження встановлено, що ніфедипін і верапаміл володіють достовірним вазодилатуючим ефектом при СР у хворих на ССД, що проявляється зменшенням кількості, тривалості та інтенсивності приступів. Покращання під впливом двотижневого лікування як ніфедипіном (добова доза 40 мг), так і верапамілом (добова доза 160 мг) наступає у двох третин пацієнтів. Терапію ніфедипіном слід починати з добової дози 40 мг, а терапію верапамілом - з добової дози 60 мг. При недостатньому впливі на прояви СР та при відсутності побічних реакцій з метою досягнення кращого результату лікування добові дози ніфедипіну і верапамілу доцільно поступово підвищувати відповідно до 60 мг і 320 мг.

12. Для діагностики ССД у ревматологічних центрах рекомендується визначення АЦА методом імунофлюоресценції з використанням культури тканин Нер-2 і визначення АСКЛ-70-А методом подвійної імунодифузії, що обгрунтовується високою специфічністю цих АНА для даної нозологічної одиниці. Перед проведенням тестів для визначення АНА до екстрагованих нуклеарних антигенів доцільним є скринінг шляхом визначення флюоресцентних АНА.

13. Для діагностики ССД рекомендується користуватися опрацьованим в дисертаційній роботі набором діагностичних критеріїв: 1) АЦА (визначення імунофлюоресцентним методом) або АСКЛ-70-А (визначення методом подвійної імунодифузії); при цьому АЦА можуть бути замінені визначенням мегакапілярів при капіляроскопії нігтьового ложа; 2) ущільнення шкіри тулуба паралельно з обличчям та кінцівками; 3) СР; 4) набряк або ущільнення шкіри з білатеральним втягненням пальців рук; 5) лукоподібні пальці і (або) контрактури суглобів пальців рук; 6) телеангіектазії; 7) дисфагія або рефлюкс-езофагіт; 8) бібазилярний пневмофіброз; 9) кальциноз. Діагноз ССД вимагає наявності трьох критеріїв. При відсутності АЦА, АСКЛ-70-А та критерію “2” необхідно виключити ЗЗСТ, застосовуючи критерії R.Kasukawa et al (1987).

14. Встановлюючи діагноз ССД доцільно користуватися розробленою автором систематизацією даного захворювання. Діагноз при цьому є можливість формулювати у вигляді короткого варіанту, або у вигляді повного варіанту. При короткому варіанті діагнозу ССД рекомендується вказувати назви синдромів і, у випадку наявності, назви перехресних захворювань. При повному варіанті діагнозу ССД рекомендується вказувати назви синдромів і, у випадку наявності, назви перехресних захворювань з розшифруванням характеру органної патології та з вказівкою на ступінь функціональної недостатності органів.

15. Згідно з отриманими в роботі даними для оцінки важкості перебігу ССД доцільно використовувати прогностичні показники розвитку клінічно найбільш важливих вісцеритів - бібазилярного пневмофіброзу, кардіосклерозу, інтестинального фіброзу та ураження нирок у вигляді гострої склеродермічної нирки чи гломерулонефриту. Розвитку вказаних вісцеритів слід очікувати у всіх хворих на ССД до 10 років від початку захворювання при позитивності за АСКЛ-70-А, при наявності капіляроскопічних змін у вигляді безсудинних полів та при розповсюдженні ураження шкіри на плечі, стегна і тулуб; при обмеженні ураження шкіри обличчям та дистальними відділами кінцівок до ліктів і колін вказані вісцерити можуть розвиватися у частини хворих (приблизно у половини), але після 10 років від початку захворювання; при наявності АЦА клінічно найбільш важливі склеродермічні вісцерити не розвиваються.

16. Лікування хворих на ССД доцільно підбирати в залежності від конкретного ураження систем і органів. Хворим на ССД з наявністю прогностичних показників розвитку клінічно найбільш важливих вісцеритів необхідно систематично проводити відповідні обстеження для своєчасного виявлення цих вісцеритів.

17. У комплексну терапію підгострої ССД з проявами напруження гуморального імунітету і з ознаками запальної активності при наявності клінічно найбільш важливих вісцеритів рекомендується включати однорічний курс лікування ЦФ дом'язево на дистильованій воді по 200 мг через день упродовж перших двох місяців, а далі по 200 мг один раз на тиждень під контролем загальних аналізів крові та сечі. При виникненні лейкопенії лікування ЦФ слід призупиняти до нормалізації показників після чого можливе повторне призначення препарату в половинній від попередньої дози. Для профілактики подразнення слизової сечового міхура метаболітами ЦФ не слід допускати хворими значного концентрування сечі. Упродовж перших місяців лікування ЦФ доцільно поєднувати з ГКС.

18. Контроль ефективності лікування ССД препаратами, які здатні модифікувати перебіг даного захворювання, рекомендується проводити за білковозв'язаним оксипроліном крові.

19. Для терапії СР у хворих на ССД рекомендується застосовувати антагоністи кальцію ніфедипін або верапаміл у дозах відповідно 40 - 60 мг і 160 - 320 мг на добу. Вказані препарати слід призначати при ССД у випадках, коли СР, не дивлячись на виключення дії провокуючих приступи факторів (охолодження, хвилювання), знижує працездатність пацієнтів та викликає трофічні розлади.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Надашкевич О.Н. Діагностичне значення антитіл до СКЛ-70 та центромер у хворих з системною склеродермією//Укр. кардіол. журн. - 1997. - №1. - С.54-55.

2. Надашкевич О.Н. Критерії діагностики системної склеродермії // Укр. кардіол. журн. - 1997. - №1, вип.2. - С. 9-11.

3. Надашкевич О.Н. Перше контрольоване дослідження ефективності циклофосфану у хворих з підгострою системною склеродермією // Укр. кардіол. журн. - 1997. - №2, вип.2. - С.75-77.

4. Надашкевич О.Н. Антинуклеарні антитіла у хворих на системну склеродермію // Укр. кардіол. журн. - 1997. - №3, вип.2. - С. 81-82.

5. Надашкевич О.Н. Застосування капіляроскопії при системній склеродермії // Укр. кардіол. журн. - 1997. - №4, вип.2. - С. 81-82.

6. Надашкевич О.Н. Імунологічні аспекти системної склеродермії // Експеримент. клін. фізіол. біохім. - 1997. - Т.2. - С. 111-116.

7. Надашкевич О.Н. Клінічний та імунологічний ефекти циклофосфану у хворих на системну склеродермію // Ліки. - 1997. - №3. - С. 82-85.

8. Надашкевич О.Н., Чопяк В.В., Дутка Р.Я. Порівняльна характеристика діагностичних критеріїв системної склеродермії // Журн. АМН України. - 1998. - Т.4, №3. - С. 552-557 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

9. Надашкевич О.Н., Ретвінський А.І. Системне захворювання сполучної тканини: загальні підходи до діагностики і лікування та власний досвід // Львівський медичний часопис. - 1999. - №3. - С. 95-98 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

10. Надашкевич О.Н., Ретвінський А.І. Медикаментозна терапія системної склеродермії // Експеримент. клін. фізіол. біохім. - 1999. - №4. - С. 116-120 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

11. Надашкевич О.Н. Феномен Рейно в ревматології: епідеміологічні аспекти, підходи до діагностики і лікування // Укр. кардіол. журн. - 2000. - №1-2 - С. 104-106.

12. Надашкевич О.Н. Локалізовані фібротичні стани в практиці лікаря-ревматолога // Укр. кардіол. журн. - 2000. - №3. - С. 104-107.

13. Надашкевич О.Н. Антитіла до нуклеарних антигенів RNA-polymerase та fibrillarin у хворих на системну склеродермію // Львівський медичний часопис. - 2000. - №4. - С. 13-14.

14. Надашкевич О.Н. Застосування антагоністів кальцію в терапії вторинного синдрому Рейно при системній склеродермії // Укр. кардіол. журн. - 2001. - №1.- С.76-77.

15. Надашкевич О.Н. Порівняння терапії різними дозами ніфедипіну при асоційованому з системною склеродермією синдромі Рейно // Ліки України. - 2001. - №1. - С. 41-42.

16. Надашкевич О.Н. До питання імунологічного статусу при системній склеродермії // Львівський медичний часопис. - 2001. - №1. - С.17-18.

17. Надашкевич О.Н. Порівняння ефективності терапії верапамілом у різних дозах з приводу синдрому Рейно, асоційованого з системною склеродермією // Укр. ревматол. журн. - 2001. - №1. - С.36-37.

18. Надашкевич О.Н., Новосад А.Б. Апробація діагностичних критеріїв для деяких ревматичних захворювань // Ліки України. - 2001. - №2. - C. 43-44 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

19. Коваленко В.М., Надашкевич О.Н. Дискусійні питання класифікації системної склеродермії // Укр. кардіол. журн. - 2001. - № 2. - С.122-125 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз).

20. Надашкевич О.Н. Вивчення флюоресцентних антинуклеарних антитіл при ревматичних хворобах //Галицький лікарський вісник. - 2001. - №2. - С. 104-105.

21. Надашкевич О.Н. Системна склеродермія без склеродермії // Лік. справа. - 2001. - №3. - С. 93-94.

22. Надашкевич О.Н. Про нову теорію патогенезу системної склеродермії // Ліки України. - 2001. - № 6. - С.52-53.

23. Надашкевич О.Н. Про можливість використання білковозв'язаного оксипроліну крові в ролі показника ефективності лікування хворих системною склеродермією // Ліки України. - 2001. - № 7/8. - С. 55-56.

24. Надашкевич О.Н. Про ураження легень у хворих на системну склеродермію та можливий шлях корекції // Ліки України. - 2001. - № 9. - С. 64-66.

25. Надашкевич О.Н. Клиническое значение определения циркулирующих иммунных комплексов при некоторых аутоиммунных заболеваниях / Одесский медицинский институт им. Н.И. Пирогова - Москва, 1985. - 5 с. - Рус. - Деп. в ВНИИМИ МЗ СССР 1984 р., № Д-8661 // Анот. в МРЖ , раздел ХХІ “Медицинская генетика, общая и прикладная иммунология, трансплантация органов и тканей”, 1985. - №1 - 155(6).

26. Надашкевич О.Н., Джус М.Б., Виговський В.П. Клініко-діагностичні аспекти системної склеродермії (огляд) / Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького - Київ, 1995. - 23 с. - Укр. - Деп. в ДНТБ України 05.04.95 р., №768 - Ук 95 // Анот. в МРЖ ``Депонированные научные работы'', 2000, №1-2, №б/о 07-09 (особисто планував огляд, підбирав літературні джерела і аналізував їх, підводив наукові висновки).

27. Надашкевич О.Н., Джус М.Б., Виговський В.П. Медикаментозна терапія системної склеродермії (огляд) / Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького - Київ, 1995. - 18 с. -Укр. - Деп. в ДНТБ України 05.04.95 р., №769 - Ук 95 // Анот. в МРЖ ``Депонированные научные работы'', 2000, №1-2, №б/о 8 (особисто планував огляд, підбирав літературні джерела і аналізував їх, підводив наукові висновки).

28. Надашкевич О.Н., Джус М.Б., Виговський В.П. Класифікація, епідеміологія та етіопатогенез системної склеродермії (огляд) / Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького - Київ, 1995. - 24 с. - Укр. - Деп. в ДНТБ України 05.04.95 р., №770 - Ук 95 // Анот. в МРЖ ``Депонированные научные работы'', 2000, №1-2, №б/о 9 ; Анот. в ВИНИТИ РАН, 1995, №7(284), №б/о 262 (особисто планував огляд, підбирав літературні джерела і аналізував їх, підводив наукові висновки).

29. Тычка И.Б., Надашкевич О.Н. Модификация метода стимулированного НСТ-теста Ю.И.Ляшенко // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. - Львов: Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1985. - Том VII. - C. 187 (особисто проводив НСТ-тест за оригінальною методикою і її модифікацією у більшості обстежених хворих, аналізував результати дослідження, оформляв статтю).

30. Состояние свертывающей и фибринолитической систем крови при системной склеродермии / О.А.Билинская, Е.А.Захария, М.В.Кинах, Л.Л.Лукасевич, О.Н.Надашкевич // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. - Львов: Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1989. - Том ХI. - C. 55-56 (особисто підбирав хворих та проводив клінічне обстеження).

31. Надашкевич О.Н., Билинская О.А. Капилляроскопия ногтевого ложа при системной склеродермии // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. - Львов: Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1990. - Том ХІI. - C. 46 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

32. Выговский В.П., Надашкевич О.Н. Применение Д-пеницилламина при системной склеродермии // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. - Львов: Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1991. - Том ХІII. - C.156-157 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

33. Надашкевич О.Н. Реакция торможения миграции лейкоцитов при системной склеродермии // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. - Львов: Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1993. - Том ХІV. - C. 165-166.

34. Надашкевич О.Н., Рудавская Г.Н. Биомикроскопия бульбарной коньюнктивы при системной склеродермии // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. - Львов: Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1993. - Том ХІV. - C. 169-170 (особисто підбирав хворих та проводив клінічне обстеження).

35. Гаврилюк О.М., Бісярін Ю.В., Надашкевич О.Н. Морфологія шкіри при системній склеродермії // Проблемы патологии в эксперименте и клинике: Труды Львовск. гос. мед. ин-та. Издательство Львовск. мед. ин-та. - 1994. - Том ХV. - C. 85 (особисто підбирав хворих та проводив клінічне обстеження).

36. Чопяк В.В., Виговський В.П., Надашкевич О.Н. Характеристика гуморального імунітету при системній склеродермії // Клітинні та молекулярні механізми розвитку патологічних процесів: Тези доповідей Пленуму науково-медичного товариства патофізіологів України (Львів). - 1993. - С. 45 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

37. Надашкевич О.Н., Виговський В.П., Синенька М.Ю. Циклофосфан в терапії системної склеродермії // Тези доповідей І Конгресу ревматологів України (Тернопіль). - 1993. - С. 90 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

38. Надашкевич О.Н. Деякі імунологічні показники при системній склеродермії // Тези доповідей І Конгресу ревматологів України (Тернопіль). - 1993. - С. 90-91.

39. Надашкевич О.Н., Виговський В.П., Білинська М.Б. Застосування циклофосфану та тімаліну при системній склеродермії // Тезисы докладов Республиканской научной конференции “Новое в клинической фармакологии и фармакотерапии заболеваний внутренних органов” (Харьков). - 1993. - С. 19 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

40. Надашкевич О.Н. Значение капилляроскопии ногтевого ложа в диагностике системной склеродермии // Тезисы симпозиума “Синдром и болезнь Рейно: патофизиология, клиника, лечение”(Москва). - 1994. - № 11.

41. Надашкевич О.Н., Виговський В.П. Реакція гальмування міграції лейкоцитів у хворих з системною склеродермією // “Актуальные вопросы внутренней медицины, медицинской этики и образования”: Материалы симпозиума, посвященного 150-летию кафедры факультетской терапии Украинского государственного медицинского университета (Киев). - 1994. - С. 110 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

42. Надашкевич О., Чопяк В. Клініко-імунологічне обгрунтування застосування циклофосфану при системній склеродермії // Матеріали V Конгресу Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Дніпропетровськ). - 1994.- № 466. - С. 127 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

43. Надашкевич О.Н., Синенька М.Ю. Епідеміологічні показники при системній склеродермії // Матеріали пленуму асоціації та товариства ревматологів України “Актуальні питання ревматизму, дифузних хвороб сполучної тканини та ревматоїдного артриту” (Полтава) / Укр. кардіол. журн. - 1995. - Додаток. - С. 71 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

44. Надашкевич О.Н., Любінець Л. Діагностичне значення деяких антинуклеарних антитіл при системній склеродермії // Матеріали ІІ Української науково-практичної конференції “Актуальні проблеми клінічної імунології та алергології” (Львів). - 1996. №1. - С. 137-138 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

45. Надашкевич О., Сахарчук І., Дутка Р.Я., Любінець Л. Діагностичні критерії системної склеродермії // Матеріали ІІ Української науково-практичної конференції “Актуальні проблеми клінічної імунології та алергології” (Львів). - 1996. - №1. - С. 138 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

46. Надашкевич О.Н. Діагностичні критерії для системної склеродермії // Матеріали ІІ Національного Конгресу ревматологів України (Київ). - 1997. - С. 172.

47. Надашкевич О.Н. Прогностичні показники розвитку вісцеритів у хворих на системну склеродермію // Матеріали ІІІ Національного Конгресу ревматологів України (Дніпропетровськ). - 2001. - С. 44.

48. Надашкевич О.Н., Дутка Р.Я. Застосування антагоністів кальцію в терапії вторинного синдрому Рейно при системній склеродермії // Матеріали ІІІ Національного Конгресу ревматологів України (Дніпропетровськ). - 2001. - С. 45 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

49. O.N.Nadaschkewytsch, W.W.Tschopjak. Untersuchung der klinischen Effektivitat von Cyclophosphamid bei der Behandlung der systemischen Sklerodermie // 24 Jahrestagung der Osterreichischen Gesellschaft fur Innere Medizin (Salzburg) / Acta Medica Austriaca. - 1993.- Vol. 20, № 1. - Р. 59 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

50. Jones N., Nadashkevych O., Davis P. A comparison of cyclophosphamide versus azathioprine in the treatment of diffuse systemic sclerosis: results of a pilot open study // Canadian Rheumatology Association Winter Workshop and Annual Meeting (Mont Tremblant). - 1997. - P. 2 (особисто планував дослідження, підбирав і обстежував хворих, проводив статистичну обробку матеріалу та аналіз, підводив наукові висновки).

АНОТАЦІЯ

Надашкевич О.Н. Системна склеродермія: розробка підходів до систематизації, вдосконалення діагностики і лікування на основі клініко-лабораторних та інструментальних досліджень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.12 - ревматологія. Інститут кардіології ім. акад. Н.Д. Стражеска, АМН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена вирішенню проблеми поліпшення діагностики і лікування ССД.

Встановлено, що у хворих на ССД має місце напруження гуморального імунітету, яке більш виражене при підгострому варіанті перебігу, ніж при хронічному. Для лікування хворих з підгострою ССД запропоновано цитостатичний імунодепресант циклофосфан, клінічну ефективність якого при даній патології доведено в контрольованому, рандомізованому, однорічному для кожного пацієнта дослідженні в порівнянні з азатіоприном.

В плацебо-контрольованому, подвійному сліпому, рандомізованому дослідженні доведено наявність вазодилатуючого эфекту в антагоністів кальцію - ніфедипіну і верапамілу - при асоційованому з ССД синдромі Рейно; при цьому верапаміл у хворих з вторинним до ССД синдромом Рейно в плацебо-контрольованому, подвійному сліпому, рандомізованому дослідженні вивчався вперше.

Отримано дані, які вказують на цінність тестів визначення антинуклеарних антитіл до центромер і СКЛ-70 для діагностики ССД. В роботі також створено набір діагностичних критеріїв для ССД, що володіє чутливістю і специфічністю на рівні 100%. Розроблено систематизацію ССД, здатну служити керівництвом при встановленні розгорнутого клінічного діагнозу та вказувати на прогноз щодо розвитку клінічно найбільш важливих склеродермічних вісцеритів.

Ключові слова: системна склеродермія, діагностичні критерії системної склеродермії, систематизація системної склеродермії, антинуклеарні антитіла, циклофосфан, азатіоприн, ніфедипін, верапаміл.

ANNOTATION

Nadashkevych O.N. Systemic scleroderma: еlaboration of the approaches to systematization, improvement of diagnostics and treatment on the basis of clinical, laboratory and instrumental investigations. - Manuscript.

Dissertation for scientific degree of Medical Sciences Doctor on specialty 14.01.12 - Rheumatology. Cardiology Institute named after academician M.D.Strazhesko affiliated with the Medical Sciences Academy of Ukraine, Kiev, 2001.

Dissertation is devoted to the problem of systemic scleroderma diagnostics and treatment improvement.

The hyperfunction of humoral immunity was found in patients with systemic scleroderma which appeared to be more expressed in patients with subacute course compared to those with chronic course. By the mean of a controlled, randomised, one-year-term for each patient study of cyclophosphamide in comparison with azathioprine it was shown that cyclophosphamide is effective in treatment of patients with subacute course of systemic scleroderma.

The results of placebo-controlled, double-blind, randomised study proved the vasodilative efficacy of calcium-blockers - nifedipine and verapamili - in associated with systemic scleroderma Raynaud's syndrome; there were no placebo-controlled, double-blind, randomised trials of verapamili prior to our study.

Obtained in this research data indicate that anticentromere and anti-Scl-70 antibodies are of high value in diagnostics of systemic scleroderma. A set of diagnostic criteria for systemic scleroderma with both sensitivity and specificity reaching the level of 100% was created in the study. We also elaborated a systemic scleroderma systematization able to serve as a guideline for the diagnosis as well as prognosis regarding internal organ involvement.

Key words: systemic scleroderma, diagnostic criteria for systemic scleroderma, systematization of systemic scleroderma, antinuclear antibodies, cyclophosphamide, asathioprine, nifedipine, verapamili.

АННОТАЦИЯ

Надашкевич О.Н. Системная склеродермия: разработка подходов к систематизации, усовершенствование диагностики и лечения на основании клинико-лабораторных и инструментальных исследований. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.12 - ревматология. Институт кардиологии им. Н.Д. Стражеско, АМН Украины, Киев, 2001.

ССД представляет собой важную проблему ревматологии в связи с неясностью причин, которые вызывают заболевание и влияют на его течение, склонностью к хроническому прогрессирующему течению. Методы диагностики и лечения ССД недостаточно эффективны, что приводит к инвалидизации значительной части больных в трудоспособном возрасте, а прогрессирование процесса с развитием висцеритов является частой причиной летальных последствий.

Диссертация посвящена решению проблемы улучшения диагностики и лечения ССД.

Установлено, что при ССД имеет место напряжение гуморального иммунитета, которое более выражено при подостром варианте течения, нежели при хроническом. Для лечения больных подострой ССД предложено использовать цитостатический иммунодепрессант циклофосфан. Клиническую эффективность циклофосфана при данной патологии доказано в контролированном, рандомизированном, одногодичном для каждого пациента исследовании в сравнении с азатиоприном. Выявлено, что циклофосфан способен улучшать функцию внешнего дыхания у больных с бибазилярным пневмофиброзом и наличием дыхательной недостаточности. Механизм действия циклофосфана при ССД, согласно полученным данным, есть основания связывать со способностью препарата угнетать функцию В-лимфоцитов.

В плацебо-контролированном, двойном слепом, рандомизированном исследовании доказано наличие вазодилатирующего эффекта у антагонистов кальция - нифедипина и верапамила при ассоциированном с ССД СР; при этом верапамил у больных с вторичным к ССД СР в плацебо-контролированном исследовании изучался впервые. Установлены оптимальные дозы для применения названных антагонистов кальция у больных с ССД.

Получены данные о том, что, благодаря высокой специфичности, тесты определения антинуклеарных антител к центромерам и СКЛ-70 являются ценными для диагностики ССД. Флюоресцентные антинуклеарные антитела целесообразно использовать лишь для скрининга перед определением антител к экстрагированным нуклеарным антигенам. В работе также создан набор диагностических критериев для ССД, обладающий чувствительностью и специфичностью на уровне 100% и дающий возможность дифференцировать ССД со смешанным заболеванием соединительной ткани. Проведено апробацию наборов диагностических критериев для ССД АРА (1980) и Н.Г.Гусевой (1975, 1993) и предложенных рядом авторов наборов диагностических критериев для родственных с ССД аутоиммунных ревматических заболеваний: системная красная волчанка, ревматоидный артрит, дерматомиозит, болезнь Шегрена, смешанное заболевание соединительной ткани.

На основании обследования 190 больных на ССД разработано систематизацию данного заболевания, которая способна служить руководством при постановке развернутого клинического диагноза, выделяя при этом проявления перекрестных синдромов, и указывает на прогноз в отношении развития таких клинически наиболее важных висцеритов, как бибазилярный пневмофиброз, кардиосклероз, интестинальный фиброз, склеродермическое поражение почек. Определяя прогностические показатели развития клинически наиболее важных склеродермических висцеритов, предложенная систематизация указывает также на приблизительные сроки развития последних.

Ключевые слова: системная склеродермия, диагностические критерии системной склеродермии, систематизация системной склеродермии, антинуклеарные антитела, циклофосфан, азатиоприн, нифедипин, верапамил.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АНА - антинуклеарні антитіла

АРА - Американська ревматична асоціація

АСКЛ-70-А - анти-СКЛ-70 антитіла

АТ - азатіоприн

АЦА - антицентромерні антитіла

ГКС - глюкокортикостероїди

ДМ/ ПМ - дерматоміозит/поліміозит

ЗЗСТ - змішане захворювання сполучної тканини

ПДОА - первинний деформуючий остеоартроз

ПСР - первинний синдром Рейно

РА - ревматоїдний артрит

РЗ - ревматичні захворювання

СР - синдром Рейно

ССД - системна склеродермія

СЧВ - системний червоний вовчак

ФЖЄЛ - форсована життєва ємність легень

ХШ - Хвороба Шегрена

ЦІК - циркулюючі імунні комплекси

ЦФ - циклофосфан

Ig - імуноглобуліни



_______________________________________________

Підписано до друку 17.10.2001 р. Формат 60х90/16

Умов. Друк. Арк. 3,25. Зам. № 134.

Тираж 100.

_______________________________________________

Друк ПП ,,Кварт”

79004, м. Львів, вул. Шімзерів, 3

Размещено на Allbest.ru

...