Постваготомні ефекти в різних функціональних зонах очеревини (експериментально-морфологічне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ С.І. ГЕОРГІЄВСЬКОГО

УДК 617-089:616.833.191+616.381

ПОСТВАГОТОМНІ ЕФЕКТИ В РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗОНАХ ОЧЕРЕВИНИ (експериментально-морфологічне дослідження)

14.03.09 - гістологія, цитологія, ембріологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ШАПОВАЛОВ ВАДИМ АНДРІЙОВИЧ

Сімферополь 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Кримському державному медичному університеті імені С.І. Георгієвського Міністерства охорони здоров'я України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Троценко Борис Вікторович, Кримський державний медичний університет імені С.І. Георгієвського, професор кафедри гістології, цитології і ембріології

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Каширіна Надія Констянтинівна, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського, завідувачка кафедри гістології, цитології і ембріології

Доктор медичних наук, професор Сирцов Вадим Кирилович, Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри гістології, цитології і ембріології

Провідна організація: Донецький державний медичний університет ім. М. Горького Міністерства охорони здоров'я України, кафедра гістології, цитології, ембріології

Захист відбудеться “ 17 ” жовтня 2001 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.600.02 при Кримському державному медичному університеті ім.. С.І. Георгієвського (95006, м. Сімферополь, бул. Леніна 5/7)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (95006, м. Сімферополь, бул. Леніна 5/7)

Автореферат розіслано “13” вересня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

професор Біркун О.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В плані екстрагастральних наслідків ваготомії, як одного із провідних в теперішній час способів хірургічного лікування пілородуоденальних виразок і, в основному, їх ускладнених форм (перфорація, кровотеча), значний науково-практичний інтерес представляє вивчення впливу вагусної денервації органів черевної порожнини на морфологію очеревинного покриву. Стовбурова піддіафрагмальна ваготомія, яка застосована нами в експерименті, є операцією вибору частіше всього в ургентній хірургії виразкової хвороби (Безруков О.Ф. і співавт., 1999; Зайцев В.Т. і співавт., 1999; Лупальцев В.І. і співавт., 1999; Тоскін К.Д. і співавт., 1999; Шаповалов В.А., 1998; Repin V.N., 1999; Sakhri J. et al., 2001; Wysocki A. et al., 2000) або супроводжує ряд оперативних втручань на шлунку (гастректомія, проксимальна резекція) і стравоходу. Особливий інтерес представляють роботи по так називаємим постваготомним ефектам або станам, з якими зустрілись клініцисти та експериментатори. Механізм розвитку ряду таких станів до теперішнього часу залишається нез'ясованим. До теперішнього часу не вирішено питання про тимчасовий інтервал використання піддіафрагмальної стовбурової ваготомії на фоні перитоніту при перфорації пілородуоденальних виразок. Регулярно в періодичній пресі з'являються повідомлення прихильників виконання ваготомії тільки в перші години (6 год.) від моменту перфорації і прихильників виконання ваготомії незалежно від ступеня вираженості і поширеності перитоніту (Безруков О.Ф. і співавт., 1999; Кульчієв А.А. і співавт., 1992; Миколюк В.В. і співавт., 1996; Ольшанецький А.А. і співавт., 1991; Тоскін К.Д. і співавт., 1999; Шаповалов В.А. і співавт., 1999). Нашими дослідженнями на експериментальному матеріалі доведено, що мають місце суттєві відмінності між патоморфологічними змінами в різних функціональних зонах очеревини у ваготомованих щурів з прогресуючим перфоративним перитонітом та аналогічними змінами у щурів без ваготомії з розвитком інфекційно-токсичного шоку на фоні прогресуючого перфоративного перитоніту (Волобуєв М.М. і співавт., 1999; Шаповалов В.А., 1997 ). При рандомізованому дослідженні ми встановили, що після виконання стовбурової піддіафрагмальної ваготомії з вирізуванням виразки і пілоропластики, прогресування перитоніту в ранньому післяопераційному періоді виникає рідше у хворих, прооперованих в строки до 24 годин від початку захворювання, ніж після зашивання виразки (Шаповалов В.А. і співавт., 1998). Результати цих досліджень сприяли вивченню мало висвітлених в літературі відомостей про вплив піддіафрагмальної стовбурової ваготомії на очеревинний покрив у здорових лабораторних тварин, оскільки інтерпретація даних патоморфології перитоніту на фоні вагусної денервації утруднена, якщо невідомо її вплив на здорову очеревину. Актуальність даної проблеми безперечна, оскільки очеревина є життєво важливою системою організму людини і тварин, відіграє велику роль в забезпеченні гомеостазу (Шалімов О.О. і співавт., 1981; Струков А.І. і співавт., 1987). Вивчення впливу вагусної денервації на зони секреції, резорбції та відносно індиферентну зону очеревини важливо ще й тому, що воно дозволить більш глибше вивчити біологічну доцільність реакцій організму на денервацію.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри госпітальної хірургії Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського “Лікування виразкової хвороби і хвороб оперованого шлунка”. Номер державної реєстрації 0196U14106.

Мета дослідження: Вироблення концепції адаптаційного денерваційного синдрому на основі моделі впливу вагусної денервації на різні функціональні зони очеревини.

Задачі дослідження:

1. Вивчити мало висвітлені в літературі нормальні анатомо-функціональні особливості будови різних функціональних зон очеревини у лабораторних щурів.

2. Вивчення впливу вагусної денервації на морфологію різних функціональних зон очеревини у лабораторних щурів.

3. Вивчення клітинних реакцій (цитологічного профілю) неспецифічної резистентності порожнини очеревини лабораторного щура у відповідь на вагусну денервацію.

4. Морфофункціональний аналіз одержаних результатів, спрямований на систематизацію уявлень про денерваційні ефекти в очеревині лабораторних щурів.

Об'єкт дослідження: 80 білих щурів.

Предмет дослідження: різні функціональні зони очеревини.

Методи дослідження: гістологічні, морфометричні, гістохімічні дослідження очеревини. Інформаційний аналіз одержаних результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Розроблено експериментальну модель стовбурової ваготомії у лабораторного щура, яка основана на строгому анатомо-топографічному підході і відрізняється від попередніх методик легким відтворенням результатів у всіх випадках.

· Вперше вивчено недостатньо висвітлені в літературі особливості структурної організації очеревинного покриву лабораторного щура в умовах норми.

· Вперше в динаміці вивчено морфологію різних функціональних зон очеревини у лабораторних щурів в умовах стресового впливу у вигляді лапаротомії і пілоропластики, які склали контрольну групу.

· Вперше в динаміці вивчено морфологію різних функціональних зон очеревини у лабораторних щурів після стовбурової ваготомії з дренуючою шлунок операцією.

· Вперше вивчено клітинні реакції порожнини очеревини лабораторного щура в нормальних умовах і в порівняльному аспекті двох стресових впливів - денерваційного та операційної травми.

· Вперше проведено комплексний аналіз постваготомних ефектів в різних функціональних зонах очеревини в порівняльному аспекті двох стресових впливів - денерваційного та операційної травми.

Практичне значення результатів дослідження. Практичний інтерес до питання про вплив денервації на очеревину заключається у виробленні рекомендацій стосовно клініки в плані використання медикаментозної “денервації” з лікувальною і діагностичною метою, ваготомії в хірургії виразкової хвороби і, особливо при перфоративних виразках, ускладнених перитонітом, в трансплантології, де пересаджування органу завжди супроводжується його денервацією, при деяких хірургічних втручаннях з неминучим пересіченням блукаючих нервів (гастректомія) і, нарешті, прогнозування розвитку і перебігу спайкового процесу в черевній порожнині, розвитку і перебігу післяопераційних перитонітів.

Виявлені нами на експериментальному матеріалі морфофункціо-нальні зміни відображають вплив двох стресових впливів у вигляді операційної травми і вагусної денервації органів черевної порожнини на очеревинний покрив, при цьому специфічність проявів останньої дозволила ввести поняття адаптаційного денерваційного синдрому, як складової частини єдиної теорії впливу денервації на організм людини і тварин.

Особистий внесок здобувача. Основу теперішньої роботи склали матеріали експериментальних досліджень, проведених на базі кафедри госпітальної хірургії (зав. кафедри - доктор медичних наук, професор М.М. Волобуєв) і ЦНДЛ під керівництвом доктора медичних наук Б.В. Троценка, професора кафедри гістології, цитології та ембріології Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (ректор - доктор медичних наук, професор А.А. Бабанін). Всі етапи експериментального дослідження виконані здобувачем самостійно, основні положення яких знайшли відображення в наукових публікаціях, як одно-осібних так і в співавторстві. Одержано 4 посвідчення на раціоналізаторські пропозиції.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації повідомлені на: конференції молодих вчених Криму (Сімферополь, 1986 р.); конференції хірургів і терапевтів Криму (Керч, 1995); конференції, присвяченій 75-річчю заслуженого діяча науки, професора К.Д. Тоскіна; кон-ференції, присвяченій 120-річчю з дня народження Святителя Луки, професора В.Ф. Войно-Ясенецького (Сімферополь, 1997); міжнародній науковій конференції “Актуальні питання сучасної хірургії” (Київ, 1997); науково-практичній конференції “Клінічні питання медицини”, присвяченій 100-річчю Є.І. Захарова (Сімферополь, 1997), міжнародній конференції в Ужгороді (2001 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені в 4-х статтях в наукови журналах, 6-ти друкованих працях в збірках наукових праць, 2-х друкованих працях в матеріалах конференцій.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, власних досліджень, заключення, висновків, списку літератури, який містить 240 джерел, з них 148 кирилицею, 92 латиною. Дисертація викладена на 159 сторінках (без покажчика літератури), ілюстрована 59 рисунками, 35 таблицями і 9 діаграмами. 40 сторінок займають рисунки, таблиці і діаграми.

денервація вагусний очеревина цитологічний

Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження. В експерименті використані білі лабораторні щури.

Використані 5 груп тварин обох статей від 6 до 10 місяців, вагою 273 23 г. Істотної різниці вивчаємих параметрів між самками і самцями не виявлено. Групи тварин відповідали строкам спостереження і складалися з 10 щурів в групі. Всім тваринам робили двосторонню піддіафрагмальну стовбурову ваготомію з езофагоміотомією і пілоропластикою за Гейнеке-Микуличем у власній модифікації (рац. пропозиція №2144). Оперативне втручання проводили під внутрішньочеревним нембуталовим наркозом (40 мг на 1 кг ваги тварини) при точному дотриманні правил асептики.

Евтаназію здійснювали декапітуванням через 18 годин, 48 годин, 72 години, 7 та 14 діб. При виборі строків виведення тварин із експерименту ми керувались концепцією стрес-реакції (Астахова А.М. і співавт., 1977; Горизонтов П.Д., 1981; Касіль Г.Н., 1983; Голіков С.Н. і співавт., 1985; Selye, 1986), малочисленністю наявних даних про денерваційні реакції в ці строки ( Войцеховський С.Я., 1967; Романовський А.С., 1982) і найістотнішими змінами, які відбулися під час строків спостереження.

Контроль склали також 5 груп тварин по 6 щурів в групі, котрим виконували лапаротомію з пілоропластикою за Гейнеке-Микуличем без ваготомії. Евтаназію контрольної групи здійснили в ті ж строки.

Відразу ж після декапітування, розтинали черевну порожнину і проводили забір матеріалу. Розтиналась очеревина різних функціональних зон: діафрагма, як зона резорбції, брижа проксимальних відділів тонкого кишечнику, як зона секреції, очеревина задньобокових стінок живота і ниркової капсули, як зона резорбції та секреції, очеревина передньої стінки живота і шлунка, як відносно індиферентна зона. Матеріал фіксували в 10% розчині формаліну (рН 7,0) при +4⁰С. Плівки препарували (Хватов Б.П. і співавт., 1969) і забарвлювали з використанням наступних методик: забарвлення методом Паппенгейма у власній модифікації (рац. пропозиція №2145), Ван Гізона і Малорі (Ліллі Р., 1969), імпрегнація сріблом мікроциркуляторного русла методом Купріянова (Купріянов В.В., 1969), імпрегнація сріблом елементів нервової системи методом Більшовського - Грос (Яригін М.С. і співавт., 1973), імпрегнація сріблом клітинних меж мезотелію та лімфомікроциркуляторного русла (Чернишенко Л.В. та Сушко А.А., 1973) в поєднанні з методом Паппенгейма ( Ліллі Р., 1969), реакція Фельгена (Луппа Х., 1980), реакція Ріттера-Олессона з метою комплексного виявлення глікозаміногліканів та PAS - позитивних структур (Луппа Х., 1980). Для визначення оптичної щільності препаратів очеревини, забарвлених за Ріттером-Олессоном, використували вузько направлений експонометр “РАПРИ - Э201”, конструкція котрого передбачає визначення денситометричних характеристик (рац. пропозиція №2143). Мазки-відбитки з поверхні черевного покриття робили за власною методикою (рац. пропозиція №2146). Мазки-відбитки забарвлювали за Романовським-Гімза (Кисельова А.Ф. і співавт., 1983). В мазках-відбитках ми визначали вміст катіонних білків в нейтрофільних гранулоцитах методом, описаним В.С. Пігаревським (1981). Кількісний результат виражали у вигляді середнього цитохімічного коефіцієнта (СЦК) по формулі Астальді-Верга. Кількість клітинних елементів порожнини очерев'я виражали в процентах від їх загальної кількості - не менше 400 клітин в препараті. Гістологічні препарати досліджували методами морфометрії (Автанділов Г.Г., 1980, 1984; Козлов В.І. і співавт., 1975; Купріянов В.В. і співавт., 1975; Чернух А.М. і співавт., 1975. 1984; Хесін Л.С.. 1967). Інформаційний аналіз проводили за методикою, описаною в посібнику А.С. Леонтюк і співавт. (1981). Всі цифрові дані опрацьовували методами варіаційної статистики (Мінцер О.П. і співавт., 1982).

Результати власних досліджень. В результаті одержаних експериментальних даних ми переконались, що денерваційні зміни в очеревині можна розглядати як денерваційний адаптаційний синдром. Це знайшло відображення в виборі строків експерименту, де найчіткіше просліджується період стресу - до 7 діб і компенсаторно-пристосованих процесів - більше 7 діб. Підсумовуючи одержані результати, ми виявили таке.

Через 48 годин після ваготомії, в брижі тонкої кишки можна спостерігати групові нагромадження тканинних базофілів та їх переміщування до стінки мікросудин. Міграція тканинних базофілів до судинної стінки, їх тенденція до групового розміщення відбувається в період максимального зниження їх дегранулюючої здатності - 2,5%, при нормі 29,5%, зменшення числа тканинних базофілів на одиницю площі брижі. Одночасно можна спостерігати підсилення проникливості судинної стінки, переважно венулярної ланки мікроциркуляції через 72 години після ваготомії, які проявляються в діапедезі еритроцитів. Для всіх функціональних одиниць мікроциркуляторного русла брижі характерна загальна тенденція до зменшення діаметру, яка найчіткіше проявляється для артеріолярної і венулярної ланки. На 7-му добу після ваготомії відзначається ріст числа дегранулюючих базофілів до 48%. Дегрануляція відбувається, в основно-му, за рахунок глікозаміногліканового компонента гранул. Період компенсаторно-пристосованих процесів характеризується приниженням діапедезу еритроцитів та інших формотворчих елементів крові. При збільшенні кількості дегранулюючих форм тканинних базофілів відбувається знову переміщування їх в міжсудинні зони, як в нормальних умовах. Одночасно з цим проявляє інтерес здібність їх переміщуватися в поверхневі і глибокі шари очеревини. Така здібність до переміщування описана нами вперше. Мігруючи в поверхневі шари очеревини тканинні базофіли розташовуються в безпосередній близькості до мезотелію. Зниження числа дегранулюючих форм співпадає зі зменшенням відсотку тканинних базофілів, розміщених під мезотелієм - через 48 годин - 21%, при нормі 31,5%. Збільшення кількості тканинних базофілів, які знаходяться під мезотелієм, до 35%, через 14 діб після ваготомії супроводжується їх активною дегрануляцією - 74%. Одночасно, починаючи з 72-х годин після ваготомії, в мезотелію з'являються стомати. На 14 добу після ваготомії кількість тканинних базофілів, які прилягають до мезотелію перевищує нормальне значення, а кількість тканинних базофілів в черевній порожнині різко зростає. Одночасно число тканинних базофілів на одиницю площі брижі значно менше норми. Міграція еозинофілів з кровоносного русла продовжується весь період денерваційного стресу і досягає максимуму в вигляді еозинофільної інфільтрації паравазальної сполучної тканини до 72-х годин експерименту. В період компенсаторно-пристосованих процесів в денервованій тканині кількість еозинофілів значно знижується і до 14-ої доби вони стають одиничними. Стресова реакція супроводжується появою макрофагів. Оптична щільність тканини нижче від нормальних та контрольних значень тільки через 72 години після ваготомії. Будь-яких змін нервового апарату в брижі тонкої кишки ми не виявили.

В діафрагмальній очеревині характерне пристінкове розміщення тканинних базофілів для всіх функціональних одиниць мікроциркуляторного русла. Спостерігаються лише поодинокі клітини, розташовані в міжсудинних зонах. Переміщування тканинних базофілів в ці зони через 48 годин після ваготомії приводить до зменшення діаметра всіх функціональних одиниць мікроциркуляторного русла, в середньому, на 75%. Наступне переміщення до стінок мікросудин приводить до збільшення діаметру артеріол, посткапілярів і венул, і не впливає на діаметр прекапілярів і капілярів. Збільшення кількості дегранулюючих форм тканинних базофілів від 40,5% в нормі до 95% до 14-ої доби експерименту, їх поліморфізм співпадає із збільшенням числа тканинних базофілів, які лежать безпосередньо під мезотелієм - від 20% в нормі до 41% на 7-му добу експерименту. Одночасно найбільші зміни відбуваються в мезотелію. Змінюються їх морфометричні параметри, підсилюється аргирофільна зернистість цитоплазми, збільшується кількість стомат. Розширюються міжендотеліальні контакти в лімфосудинах, збільшується кількість аргирофільних включень в цитоплазмі ендотеліоцитів, збільшується діаметр лімфокапілярів і лімфосудин від 24,0 1,1 мкм до 68,3 15,4 мкм ( Р < 0,001). Логічно припустити, що всі перелічені зміни зв'язані з процесами резорбції з черевної порожнини (Маточкін І.М., 1967; Чернишенко Л.В. і співавт., 1973; Плешанов Є.В. і співавт., 1977; Банін В.В., 1981; Євдокімов В.В. і співавт., 1981; Купріянов В.В. і співавт., 1983; Tsilibary E.S. et al., 1983; Ohtani Y. et al., 1995). Ці зміни охоплюють як період стресу, так і період компенсаторно-пристосованих реакцій, причому характерне двофазне коливання вивчаємих процесів відповідно до цих періодів. Збільшення кількості макрофагів характерне для 72-х годин експерименту і більш виражене, ніж в брижі тонкої кишки. Оптична щільність тканини знижена для всіх періодів спостереження. Відзначається помірно виражена аргирофілія окремих нервових волокон в дрібнопетлистому черевному сплетінні для всіх періодів спостереження. В іншому, зміни, які спостерігаються в даній функціональній зоні очеревини, не відрізняються від брижі тонкої кишки.

Переміщення тканинних базофілів відносно судинної стінки характерно і для очеревини задньобокових стінок живота і ниркової капсули. Крім близького контакту тканинних базофілів з судинною стінкою, мають місце тісні взаємовідносини тканинного базофіла з фібробластами. Через 18 годин після ваготомії кількість гранул в тканинних базофілах, забарвлених методом Hale, значно збільшується. В той же час інтенсивно методом PAS забарвлюється цитоплазма фібробластів, що вказує на інтенсифікацію секреторних процесів в останніх. В наступні періоди спостереження після ваготомії, коли відбувається руйнування фібробластичних контактів з тканинним базофілом і переміщування останніх в міжсудинні зони - 48 годин, мігрують, переважно, інтенсивно забарвлені методом Hale. Інтенсивність забарвлення методом PAS фібробластів поступово зменшується. Дегрануляція тканинних базофілів здійснюється за рахунок цих великих, забарвлених на глікозаміноглікани, гранул. Для процесу міграції відносно мезотелію характерною особливістю є низький відсоток дегранулюючих форм тканинних базофілів - від 46,5% в нормі до 17% до 72-х годин після ваготомії і збільшення їх кількості під мезотелієм очеревини - від 14,5% в нормі до 24,5% до 72-х годин після ваготомії. Для компенсаторно-пристосованого періоду на протязі нейродистрофічного процесу після ваготомії характерна міграція дегранулюючих форм тканинних базофілів в глибші шари сполучної тканини очеревини. На 14-ту добу велика кількість дегранулюючих форм тканинних базофілів лежить глибоко під мезотелієм - 97% і 0% відповідно. Після закінчення стресового періоду звертають на себе увагу, в основному, зміни, які відбуваються в мікросудинному і лімфомікросудинному руслах, а також реакції мезотелію. В цей період характерне збільшення діаметру капілярів на 64% від нормальних значень і лімфатичних судин, діаметр котрих досягає 118 13 мкм (Р < 0,001), поява інтенсивної аргирофільної зернистості цитоплазми мезотеліоцитів. В період компенсаторно-пристосованих реакцій з'являється багато стомат. Нормалізуються мікроциркуляторні порушення. Артеріальний прилив переважає над венулярним відливом. Таким чином, поряд з процесами резорбції в цій функціональній зоні можливий і ряд інших реакцій - міграція формених елементів крові в черевну порожнину, секреція і т.п. (Проценко В.А. і співавт., 1987; Юріна Н.А. і співавт., 1990; Dvorak A.M., 1991; Metcalfe D.D. et al., 1997). Збільшення числа тканинних базофілів на одиницю площі очеревини від 48 годин після ваготомії співпадає з появою популяції дуже дрібних клітин, які розміщуються, переважно, в безпосередній близькості до клітинних елементів стінки мікросудин. В період стресу такі клітини складають 50%, а до 14-ї доби - 70% від загального числа тканинних базофілів. В нормальних умовах найбільші тканинні базофіли зустрічаються в цій функціональній зоні - 22,2 3,2 х 14,8 2,6 мкм. Ми також виявили три морфологічні форми клітин, котрі з великим ступенем вірогідності можна віднести до клітин попередників тканинного базофіла тому, що вони дуже переконливо відображають ступені диференціювання в зрілу клітину. На інтенсивність регенераторних процесів в очеревині задньобокових стінок живота і ниркової капсули вказує також поява мітозів в період стресу, котрих ми не спостерігали ні в брижі тонкої кишки, ні в діафрагмальній очеревині. В субсерозному нервовому сплетінні вже через 48 годин після ваготомії спостерігається аргирофілія нервових волокон, а через 72 години - 7 діб виявлені дегенеративні зміни деяких волокон у вигляді різко вираженої аргирофілії, фрагментації та зернистого розпаду.

Мінімальні постваготомні зміни виявлені в очеревині відносно індиферентної зони. В парієтальній очеревині переважає запальна реакція в області лапаротомного розтину. Розширення міжмезотеліальних контактів і збільшення аргирофільної зернистості в цитоплазмі мезотеліоцитів відзначені тільки через 48 годин після ваготомії в вісцеральній очеревині шлунка.

Клітинні реакції неспецифічної резистентності в черевній порожнині підтверджують тісні функціональні взаємовідносини її з різноманітними зонами очеревного покриття. Збільшення кількості нейтрофілів, на наш погляд, є більше запальною реакцією, ніж специфічно постваготом-ною. Проте, тільки для контрольної групи більш справедливе підтвердження про запальний характер динаміки вмісту в нейтрофілах катіонних білків за даними лізосомально-катіонного тесту. В нейтрофілах черевної порожнини найбільший вміст катіонного білка - 0,70 0,06 (Р_н <0,001) з одночасним ростом дегранулюючих форм клітин - 50-60% відповідає 48 годинам експерименту. Таким чином, найбільша активність нейтрофілів в черевній порожнині припадає саме на цей період, тому що в інші строки експерименту вміст катіонних білків значно нижчий від нормальних значень і тільки на 14 добу значно перевищує їх - 0,29 0,06 (Р_{н, к} < 0,001). Із зменшенням кількості нейтрофілів в черевній порожнині збільшується кількість лімфоцитів до 47,5 5,1% (Р_{н, к} < 0,001). Зменшення кількості еозинофілів до 7,0 3,0 - 12,0 2,4%% (Р_{н, к} < 0,001) зв'язано з еозинофільною інфільтрацією в функціональних зонах очеревини. Макрофагічна реакція найбільш виражена через 72 години після ваготомії - 19,6 3,2% (Р_{н, к} < 0,001). Ми вважаємо, що збільшення числа макрофагів в черевній порожнині відбувається за рахунок їх міграції із діафрагмальної очеревини. Внаслідок, активація макрофагічної і лімфоцитарної реакції через 72 години та її попередня активація нейтрофілів через 48 годин після ваготомії вказує на підвищення імунної резистентності черевної порожнини саме в цей період. Значне зменшення кількості очеревних базофілів, як нам здається, зв'язане, по-перше, з їх масивною дегрануляцією, викликаною нейтрофілами, по-друге, з припиненням міграції їх в порожнину очеревини з брижі тонкої кишки (Проценко В.А. і співавт., 1987; Юріна Н.А. і співавт., 1990; Metcalfe D.D. et al., 1997).

В підсумку, денерваційний стрес у вигляді стовбурової ваготомії можна розглядати в аспекті його впливу на очеревне покриття, як еустрес.

Що стосується контрольної групи тварин, то звертає на себе увагу короткочасність і невираженість змін вивчаємих функціональних параметрів.

Ми підсумували результати досліджень з врахуванням інформаційних характеристик морфологічних систем. Для брижі тонкої кишки найвираженіші морфологічні зміни припадають на 48 годин - 7 діб після ваготомії. Морфологічну систему в сукупності вивчаємих параметрів можна охарактеризувати як стабільну, з високим ступенем пристосовницьких можливостей до екстремального впливу і надійністю функціонування. Після лапаротомії та пілоропластики функціонування морфологічної системи має тенденцію до дезорганізації, лабільності і меншої економічності.

Діафрагмальна очеревина, як морфофункціональна система так само, як і брижа тонкої кишки, є стабільною, надійно функціонуючою в перші 72 години після ваготомії. В період надзвичайно високих значень надмірності система, очевидно, стає більш лабільною і менш економічною. Після лапаротомії та пілоропластики найбільші морфологічні зміни спостерігались, в основному, через 18 - 48 годин. В цей період система менш організована, більш гетероморфна. Але як і в брижі тонкої кишки стабілізація її спостерігається вже через 72 години, що пояснюється спроможністю її швидше реагувати на зміни.

Очеревина задньобокових стінок живота і ниркової капсули відрізняється різноманітністю специфічних постваготомних реакцій компенсаторно-пристосованого характеру. Велика надійність морфологічної системи припадає на 48 - 72 години і на 14 добу після ваготомії. Для контрольної групи цей період зсунутий на пізніші строки спостереження - 72 го-дини - 14 діб.

Висновки

1. Вплив ваготомії на очеревинний покрив мало вивчений, вимагає поглибленого аналізу та актуальний для вирішення проблеми використання її в хірургії перфоративних пілородуоденальних виразок, для прогнозування виникнення і перебігу ряду патологічних процесів в черевній порожнині (перитоніт, спайкоутворення) на фоні вагусної денервації, яка в теперішній час використовується в хірургії виразкової хвороби дванадцятипалої кишки, або супроводжує ряд операцій на органах черевної порожнини.

2. Аналіз топографії тканинних базофілів показав, що їх розташування відносно стінки мікросудин і контакти з іншими клітинами сполучної тканини, дегранулююча здатність і здатність до переміщення відносно мезотелію, варіації морфометричних параметрів тканинних базофілів, фібробластів і мезотеліоцитів відображають особливості структурної організації різних зон очеревинного покриву, характеризують специфічність функції їх в умовах норми.

3. Встановлено, що після ваготомії в брижі тонкої кишки щура в період денерваційного стресу тканинні базофіли переміщуються до стінок мікросудин і шарів сполучної тканини, які глибше лежать, відбувається діапедез еритроцитів, активізується макрофагічна реакція, а в період компенсаторно-пристосованих процесів відбувається збільшення числа дегранулюючих форм тканинних базофілів під мезотелієм, збільшення кількості макрофагів, збільшення кількості тканинних базофілів в порожнині очеревини, припинення діапедезу еритроцитів.

4. Встановлено, що після ваготомії в діафрагмальній очеревині щура збільшення числа дегранулюючих тканинних базофілів безпосередньо під мезотелієм з одночасними змінами морфометрічних параметрів мезотеліоцитів, збільшення кількості стомат і поява аргирофільної зернистості в клітинах, розташування тканинних базофілів в безсудинних ділянках очеревини, активація макрофагічної реакції і специфічні зміни мікрогемо- і мікролімфоциркуляторного русел відображають інтенсифікацію процесів резорбції у всі строки експерименту та охоплюють як період денерваційного стресу, так і період деструктивних процесів з компенсаторно-пристосованими реакціями.

5. Встановлено, що після ваготомії переважаючими компенсаторно-пристосованими реакціями в очеревині задньобокових стінок живота і ниркової капсули щура є активація взаємодії тканинних базофілів з фібробластами, специфічні зміни мікрогемо- і мікролімфоциркуляторного русел, стимуляція проліферації і диференціювання тканинних базофілів, поява мітозів в мезотеліоцитах.

6. Клітинні реакції неспецифічної резистентності порожнини очеревини після ваготомії свідчать про підсилення захисних властивостей її в період денерваційного стреса і тісно пов'язані з процесами, які відбуваються в різних функціональних зонах очеревинного покриву.

7. Морфофункціональні зміни в різних функціональних зонах очеревинного покриву є наслідком розвитку і перебігу денерваційного адаптаційного синдрому, який охоплює період стресової реакції в перші 72 години після ваготомії. Така стресова реакція на підставі одержаних експериментально морфофункціональних ознак може бути розцінена як еустрес.

8. Інформаційний аналіз морфометричних параметрів різних функціональних зон очеревини щура дозволив установити, що морфофункціональна система, яка розглядається, має найбільшу надійність в перші 72 години після ваготомії, що вказує на її високий компенсаторно-пристосований потенціал на екстремальний вплив.

Список наукових праць за темою дисертації

Шаповалов В.А. Некоторые аспекты возникновения постваготомных синдромов в эксперименте // Тр. Крым. мед. ин-та “Проблемы, достижения и перспективы развития мед.-биол. наук и практич. здравоохр.” Том 133.Ч. 3. Симферополь. 1997. С. 27 - 33.

Шаповалов В.А. К методике окраски гистологических препаратов азур-эозином // Тр. Крым. мед. ин-та “Проблемы, достижения и перспективы развития мед.-биол. наук и практич. здравоохр.”. Том 133.Ч. 3. Симферополь. 1997. С. 34 - 35.

Шаповалов В.А. Функциональная активность брюшины заднебоковых стенок живота и почечной капсулы у крыс после вагусной денервации в эксперименте // Тр. Крым. мед. ин-та “Проблемы, достижения и перспективы развития мед.-биол. наук и практич. здравоохр.”. Том 133. Ч. 3. Симферополь. 1997. С. 36 - 38.

Шаповалов В.А. Осложнения после выполнения операций по поводу перфоративной язвы // Клін. хірургія. 1998. №8. С. 17 - 18.

Шаповалов В.А. Постваготомный адаптационный синдром // Клін. хірургія. 1998. №8. С. 40 - 42.

Шаповалов В.А., Мафизур Рахман. Выбор способа хирургического вмешательства по поводу перфоративной язвы желудка и двенадцатиперстной кишки и его связь с прогрессированием перитонита в раннем послеоперационном периоде // Клін. хірургія. 1998. №8. С. 49 - 50.

Шаповалов В.А. Адаптационные реакции неспецифической резистентности организма в ответ на вагусную денервацию в эксперименте // Таврический мед.-биол. вестн. 1998. № 1-2. С. 30 - 32.

Шаповалов В.А., Костырной А.В. К выбору способа лечения перфоративных язв желудка и двенадцатиперстной кишки // Труды Крым. мед. ун-та “Проблемы, достижения и перспективы развития мед.-биол. наук и практич. здравоохр.”. Том 135. ч. 3. Симферополь. 1999. С. 68-71.

Шаповалов В.А. Прогрессирующий перитонит на фоне вагальной денервации // Сб. научн. работ “Новые технологии в хирургии”. К. 1997. С. 178 - 179.

Шаповалов В.А. Компенсаторно-приспособительные и защитные реакции брюшины на фоне вагальной денервации в эксперименте // Актуальные проблемы неотложной хирургии: матер. конф. Симферополь. 1997. С. 110 - 111.

Шаповалов В.А. Инфекционно-токсический шок перитонеального генеза на фоне вагальной денервации // Нові технології в хірургії. Матеріали міжнародн. наук. конф. “Актуальні питання сучасної хірургії”. Ужгород. 1997. С. 201.

Анотація

Шаповалов В.А. Постваготомні ефекти в різних функціональних зонах очеревини (експериментально-морфологічне дослідження).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.09 - гістологія, цитологія, ембріологія. Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського, м. Сімферополь, 2001 р.

Дисертація присвячена проблемі впливу стовбурової ваготомії, як одного із найбільш поширених способів хірургічного лікування пілородуоденальних виразок і, в основному, їх ускладнених форм на різні функціональні зони очеревини. Встановлено, що морфофункціональні зміни в різних функціональних зонах очеревини на відповідь двосторонній піддіафрагмальній стовбурової ваготомії є наслідком розвитку і перебігу денерваційного адаптаційного синдрому, який охоплює період стресової реакції в перші 72 години з деструктивними і компенсаторно-пристосованими процесами - більше 7 діб. В підсумку, денерваційний стрес у вигляді стовбурової ваготомії можна розглядати в аспекті його впливу на очеревне покриття, як еустрес, що підтверджується активною мобилізацією захисних, компенсаторно-пристосованих процесів. Основні положення праці знайшли практичне застосування, як теоретичне обґрунтування до-цільності використання стовбурової ваготомії в хірургічному лікуванні перфоративних пілородуоденальних виразок.

Ключові слова: очеревина, ваготомія, стрес, адаптація.

Аннотация

Шаповалов В.А. Постваготомные эффекты в различных функциональных зонах брюшины (экспериментально-морфологическое исследование). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.09 - гистология, цитология, эмбриология. - Крымский государственный медицинский университет им. С.И. Георгиевского, г. Симферополь, 2001.

Диссертация посвящена проблеме влияния стволовой ваготомии, как одного из наиболее распространенных способов хирургического лечения пилородуоденальных язв и, в основном, их осложненных форм на различные функциональные зоны брюшины. В работе впервые изучены особенности строения брюшинного покрова лабораторной крысы в условиях нормы, морфология различных функциональных зон брюшины у лабораторных крыс после стволовой ваготомии с дренирующей желудок операцией, составившей экспериментальную группу, и морфология раз-личных функциональных зон брюшины в условиях стрессового воздействия в виде лапаротомии и пилоропластики, составивших контрольную группу животных. Впервые изучены клеточные реакции полости брюшины крысы в нормальных условиях и в сравнительном аспекте двух стрес-совых воздействий - денервационного и операционной травмы. Впервые применен комплексный анализ постваготомных эффектов в различных функциональных зонах брюшины. Материалом исследования послужили: 80 белых лабораторных крыс, из которых 50 составили опытную группу и 30 контрольную, соответственно срокам эксперимента - 18 часов, 48 часов, 72 часа, 7 и 14 суток. В опытной группе животных была выполнена двухсторонняя поддиафрагмальная стволовая ваготомия с пилоропластикой по Гейнеке-Микуличу, а в контрольной - лапаротомия, пилороплас-тика без ваготомии. При изучении различных функциональных зон брюшины использованы современные методы морфологии - гистологические морфометрические, гистохимические и информационный анализ, полученных массивов данных. Выявлено, что в брюшине брыжейки тонкой кишки крысы в нормальных условиях тканевые базофилы располагаются преимущественно в межсосудистых участках брюшины, при этом не наблюдается тесного контакта их со стенкой микрососудов. Расположение тканевых базофилов у стенок микрососудов, их тенденцию к групповым скоплениям в брыжейке тонкой кишки крысы после ваготомии можно рассматривать как способность к перемещению в условиях с нарушением нейрогуморальных механизмов регуляции функций данной зоны брюшины. Увеличение количества дегранулирующих форм тканевых базофилов, лежащих непосредственно под мезотелием, появление стомат в мезотелии брыжейки тонкой кишки крысы после ваготомии, увеличение количества базофильных гранулоцитов в полости брюшины взаимосвязаны во временном интервале эксперимента и являются проявлениями активации процессов секреции и миграции тканевых базофилов в полость брюшины. Увеличение количества активно дегранулирующих форм тканевых базофилов, их полиморфизм, увеличение числа тканевых базофилов, лежащих непосредственно под мезотелием, изменение морфометрических параметров мезотелиоцитов и увеличение количества стомат, расширение лимфатических сосудов и капилляров с расширением межэндотелиальных контактов в них и появлением аргирофильных включений в цитоплазме эндотелиоцитов, появление макрофагов характерно для диафрагмальной брюшины крысы после ваготомии. Расположение дегранулирующих тканевых базофилов глубоко под мезотелием, расширение микрососудов гемо - и лимфоциркуляторного русла, увеличение количества стомат и аргирофильных включений в цитоплазме мезотелиоцитов в поздние сроки после ваготомии являются проявлением преобладание реакций компенсаторно-приспособительного характера в брюшине заднебоковых стенок живота и почечной капсулы крысы. Вагусная денервация стимулирует процессы пролиферации и дифференцировки тканевых базофилов. Изменения в брюшине относительно индифферентной зоны после ваготомии не могут рассматриваться как специфические денервационные, в связи с минимальными морфофункциональными изменениями в ней и недостоверными различиями в морфометрических параметрах этих изменений. В контрольной группе характерно быстрое восстановление изученных морфофункциональных изменений в различных функциональных зонах брюшины крысы. Однако по данным информационного анализа в ранние сроки после ваготомии все функциональные зоны брюшины имеют тенденцию к дезорганизации, лабильности и меньшей экономичности, что создает опасность функционального срыва при превышении порога экстремального воздействия.

При изучении цитологического профиля перитонеальной жидкости установлено, что активация макрофагической и лимфоцитарной реакций через 72 часа и ей предшествующая активация нейтрофилов через 48 часов после ваготомии указывают на повышение иммунной резистентности полости брюшины именно в этот период.

В итоге, денервационный стресс в виде стволовой поддиафрагмальной ваготомии можно рассматривать в аспекте его влияния на брюшинный покров как эустресс, а выявленные нами постваготомные эффекты являются специфическими для различных функциональных зон брюшины и могут рассматриваться как денервационный адаптационный синдром.

Ключевые слова: брюшина, ваготомия, стресс, адаптация.

Summary

Shapovalov V.A. Postvagotomy effects in different functional areas of peritoneum. - Manuscript.

A dissertation for candidate degree in medical sciences by specialty 14.03.09 - histology, cytology, embryology. The Crimean state medical university by S.I. Georgievsky. Simferopol, 2001.

The dissertation is devoted to a problem of influence of a truncal vagoto-my, which is the most widespread way of surgical treatment of pyloroduodenal ulcers in various functional zones of a peritoneum. Morphofunctional change in various functional zones of a peritoneum are display adopto-denervated syndrome. It consists of the period of stressful reaction - first 72 hours and period of destructive processes with adopto-compensatory by reactions - more than 72 hours. To morphological attributes the reaction of a peritoneum to a vagotomy is eustress, because there is an activization protective and adopto-compensatory of processes in a peritoneum. The basic positions of work have found practical application, as a theoretical substantiation of application of a vagotomy in surgical treatment of pyloroduodenal ulcers.

Key words: peritoneum, vagotomy, stress, adaptation.

Размещено на Allbest.ru