Стан антиоксидантного захисту у хворих на розсіяний склероз та його медикаментозна корекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.15 - Нервові хвороби

Стан антиоксидантного захисту у хворих на розсіяний склероз та його медикаментозна корекція

Штибель Василь Григорович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському державному медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, Скочій Павло Григорович, Львівський державний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України, кафедра неврології, професор кафедри

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, Руденко Анатолій Юхимович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра неврології №2, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор, Пітик Микола Іванович, Івано-Франківська медична академія МОЗ України, кафедра неврології, професор кафедри

Провідна установа:

Інститут неврології, психіатрії та наркології АМН України, відділ нейроінфекцій та патології вегетативної нервової системи, м. Харків

Захист відбудеться “ 21 “ червня 2001 року о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 у Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (04112, м.Київ, вул. Дорогожицька, 9)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київської медичної академії післядиплом-ної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України (04112, м.Київ, вул. Дорогожицька, 9)

Автореферат розісланий “ 17 “ квітня 2001 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Усатенко О.Г.

1. Загальна характеристика роботи

метаболізм розсіяний склероз антиоксидантний

Актуальність проблеми. Незважаючи на інтенсивні дослідження розсіяного склерозу (РС), його етіологія досі не з'ясована, а патогенетичні механізми потребують уточнення (Таранова И.Н., 1988; Западнюк Б.В., 1993; Завалишин И.А. и др., 1997; Евтушенко С.К. и др., 1998; Ефименко В.Н. и др., 1998; Соколова Л.И., 1998). Поміж тим кількість хворих на РС у світі, в тому числі на Україні, постійно зростає (Віничук С.М. і ін., 1995, 2000; Ткаченко Н.В., 1996; Гусев Е.И. и др., 1997; Соколова Л.И., 1998; Єфіменко В.М., 1999; Acheson E., 1977; Kappos L. 1995; Heinzlef O. et al., 1996). Внаслідок тривалої непрацездатності та глибокої інвалідизації населення РС має велике соціальне значення (Кривчун В.М., 1998; Соколова Л.И., 1998; Kurtzke J.P., 1989).

Не встановлено, чи аутоімунні реакції при демієлінізації є первинними чи вторинними, але вони, безсумнівно, беруть участь у руйнуванні мієлінової оболонки (МО) та порушенні проведення нервового імпульсу (Хондкариан О.А. и др., 1987; Дзюба О.М., 1993; Гусев Е.И. и др., 1997; Дёмина Т.Л. и др., 1997; Бархатова В.П. и др., 1997, 2000; Durelli L., 1991; Cooper R.L., 1997). При РС поряд з імунними порушеннями важливу патогенетичну роль відіграють метаболічні зміни (Хондкариан О.А. и др., 1987; Хохлов А.П. и др., 1990; Дзюба О.М., 1993; Завалишин И.А., 1997; Ефименко В.Н. и др., 1998). Дослідження біохімічних механізмів демієлінізації найчастіше пов'язані з вивченням ліпідного обміну, параметри якого при даній патології в літературі представлені неоднозначно (Гусев Е.И. и др., 1983; Алаев Б.А. и др., 1990; Турчина Н.С. и др., 1990; Завалишин И. А. и др., 1996).

Внаслідок суперечливості даних про перебіг перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) при РС (Роговина Н.И., 1980; Хондкариан О.А. и др., 1987; Назаренко В.Г. и др., 1990; Соколова Л.И., 1998; Toshniwal P.K. et al., 1992), його діагностичне і прогностичне значення потребує уточнення. Об'єктивну оцінку активності антиоксидантного захисту (АОЗ) та інтенсивності ПОЛ можуть дати лише їх одночасні дослідження (Барабой В.А. и др., 1997), що сприятиме раціональному використанню антиоксидантних (АО) препаратів при лікуванні.

Найбільш адекватною моделлю РС вважається експериментальний алергічний енцефаломієліт (ЕАЕ) (Жаботинский Ю.М. и др., 1975; Леонович А.Л. и др., 1982; Мачерет Е.Л. и др., 1987; Таранова И.Н., 1988; Западнюк Б.В., 1993). ЕАЕ дозволяє розробляти нові ефективні методи лікування цієї патології (Жаботинский Ю.М. и др., 1975).

Терапія РС базується на сучасних уявленнях про патогенез захворювання і спрямована на профілактику загострень, їх пом'якшення, видовження ремісій та покращення функціонального стану хворих (Леонович А.Л. и др., 1982; Гусев Е.И. и др., 1997; Rudick R.A. et al., 1992; Kollegger H. et al., 1993). Недостатня ефективність існуючих методів лікування вимагає їх вдосконалення та пошуку нових засобів (Дзюба О.М., 1993).

Існує потреба розробки нових діагностичних тестів прогнозування перебігу і завершення даної патології (Poser C.M. et al., 1983).

Виходячи з вищесказаного можна стверджувати, що детальна характеристика АОЗ при РС з одночасним врахуванням інтенсивності ПОЛ, розкриття зв'язку змін метаболізму ліпідів з перебігом перекисних процесів сприятимуть глибшому розумінню патогенезу захворювання та покращенню його діагностики, а отже, й удосконаленню лікування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з тематикою науково-дослідницької роботи кафедри нервових хвороб Львівського державного медичного університету імені Данила Галицького “Епідеміологічні, генетичні, імунологічні, нейрофізіологічні та біохімічні дослідження механізмів розвитку множинного склерозу в зоні високого ризику захворювання та його медикаментозна корекція”, шифр ІН 26.00.0001.97, № держреєстрації 0198 V000875.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи було дослідити стан антиоксидантного захисту організму та його вплив на процеси вільнорадикального окислення при РС і на цій основі розробити додаткові діагностичні критерії та клініко-патогенетично обґрунтувати схеми лікування даної патології.

Для розв'язання мети були поставлені такі задачі:

Вивчити особливості прооксидантно-антиоксидантної рівноваги у хворих на РС у залежності від форми, ступеня важкості, типу перебігу, тривалості захворювання і на цій основі розробити критерії діагностики та прогнозування.

Уточнити роль метаболізму ліпідів і стану імунітету в патогенезі РС та оцінити характер функціонування вегетативної нервової системи у хворих з даною патологією.

Дослідити вплив антиоксидантної терапії на розвиток демієлінізації та перебіг ЕАЕ у щурів.

Обґрунтувати доцільність диференційованого застосування антиоксидантної терапії для корекції метаболічних змін і підтримки прооксидантно-антиоксидантної рівноваги у хворих на РС.

Об'єкт дослідження - хворі на РС та модель експериментального алергічного енцефаломієліту у щурів.

Предмет дослідження - стан антиоксидантного захисту та його медикаментозна корекція.

Методи дослідження. Для розв'язання поставленої мети і завдань використовували загальноклінічне, неврологічне, офтальмологічне та параклінічне дослідження (РЕГ, ЕхоЕГ, ЕЕГ, ЕМГ, КТ, МРТ, біохімічне, імунологічне, функціонально-динамічне) з наступним статистичним опрацюванням даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше при РС на фоні зниження активності антиоксидантної системи (АОС) виявлено двоякий характер змін процесів ПОЛ, які можуть посилюватися або пригнічуватися. Уперше для діагностики РС запропоновано коефіцієнт контролю пероксидації, який характеризує прооксидантно-антиоксидантну рівновагу і є надійним критерієм важкості стану та прогностичним показником регресу неврологічної симптоматики і відновлення функцій на кінець загострення захворювання.

Уперше показано, що зміни вмісту холестерину, тригліцеридів і беталіпопротеїнів у крові хворих на РС зумовлені вираженим порушенням ВРО, а також виявлено їх залежність від тривалості хвороби.

Дістало подальший розвиток розуміння ролі вегетативної нервової системи при розсіяному склерозі. Встановлено перевагу парасимпатичного тонусу та зниження вегетативної реактивності у хворих на РС, які призводять до видовження періоду розгортання адекватного за силою вегетативного забезпечення діяльності (ВЗД).

Уперше на моделі ЕАЕ виявлено декомпенсацію ферментативної АОС в крові та тканині головного мозку. Аналогія отриманих показників крові при ЕАЕ у щурів та хворих на РС підтверджує подібний біохімічний механізм розвитку демієлінізації, а також дає можливість використовувати дану модель при розробці терапевтичних схем і впровадженні нових препаратів для лікування РС. Уперше показано, що введення комплексу АО препаратів не є достатньо ефективним для попередження розвитку ЕАЕ в тварин, хоча зменшує ступінь патоморфологічних та метаболічних змін.

Дістало подальший розвиток патогенетичне обґрунтування потреби корекції прооксидантно-антиоксидантної рівноваги при РС з диференційованим використанням АО і мембраностабілізуючої терапії та обов'язковим індивідуальним динамічним контролем активності АОС.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дані свідчать, що для оцінки стану АОЗ та ПОЛ у хворих на РС найбільш інформативними показниками є активність супероксиддисмутази (СОД) та концентрація малонового диальдегіду (МДА). У клінічній практиці коефіцієнт контролю пероксидації (ККП) можна використовувати не лише як додатковий інформативний діагностичний критерій, але й для визначення важкості стану хворого і прогнозування подальшого перебігу РС. З метою покращення діагностики РС необхідне дослідження вегетативної нервової системи (ВНС) та конституційних характеристик хворих, а саме: вегетативного індексу, реактивності, ВЗД, висоти АТ, відживлення та інше. Вивчення імунологічного статусу в хворих на РС дозволяє виявити його характерні порушення та провести відповідну корекцію.

Враховуючи недостатність адаптаційних резервів і зниження активності АОС у хворих на РС, у їх комплексному лікуванні рекомендується диференційоване застосування АО і мембраностабілізуючих препаратів. Випадки пригнічення процесів ПОЛ у хворих на РС потребують додаткового введення активаторів окисно-відновних процесів.

Результати роботи впроваджені в навчальний процес кафедри нервових хвороб, кафедри неврології та нейрохірургії Львівського державного медичного університету, в практичну роботу неврологічних відділень Волинської обласної клінічної лікарні м. Луцька, 6-ої міської лікарні м. Запоріжжя, Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, Львівської обласної клінічної лікарні, Кримської республіканської клінічної лікарні ім. М.О. Семашко, Вінницької психоневрологічної лікарні ім. О.І. Ющенка, Одеського обласного психоневрологічного диспансеру.

Особистий внесок здобувача. Представлена робота є власною працею дисертанта. Автор самостійно проаналізував літературні джерела, спланував комплекс клінічних, біохімічних та експериментальних досліджень. Проводив клінічний добір хворих, забір матеріалу для біохімічних і морфологічних досліджень. Вивчав ефективність лікування хворих.

Біохімічні та експериментальні дослідження особисто автором виконані на базі центральної науково-дослідної лабораторії Львівського державного медичного університету імені Данила Галицького. При безпосередній участі автора проведені морфологічні дослідження в лабораторії імуногістохімії інституту клінічної патології, імунологічні дослідження на базі клініко-імунологічної лабораторії Львівського обласного діагностичного центру. Автор щиро вдячний керівникам і працівникам перелічених підрозділів за сприяння та допомогу в проведенні досліджень.

Статистична обробка проводилася безпосередньо автором при використанні пакету аналізу даних EXCEL 97. Написання всіх розділів дисертації, інтерпретація отриманих результатів та висновки в повному об'ємі виконані особисто автором.

Автор схиляє голову перед пам'яттю передчасно загиблого професора М.Ф.Тимочка, який надав цінні консультації та велику допомогу при виконанні роботи.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідалися на спільних засіданнях кафедр неврології з курсом нетрадиційної медицини, неврології та нейрохірургії, біохімії та Центральної науково-дослідної лабораторії Львівського державного медичного університету імені Данила Галицького (Львів, 1996-1998), на Всеукраїнській науково-практичній конференції: “Нові погляди на проблеми епідеміології, етіопатогенезу, діагностики і лікування розсіяного склерозу та можливості його реабілітації” (Львів, 1998), на VIII конгресі світової федерації українських лікарських товариств (Львів-Трускавець, 2000).

Дисертаційну роботу розглянуто і рекомендовано до захисту на спільному засіданні кафедри неврології з курсом нетрадиційної медицини, кафедри неврології та нейрохірургії і Центральної науково-дослідної лабораторії Львівського державного медичного університету імені Данила Галицького.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані в 10 друкованих працях, у яких розкрито зміст роботи, з них 6 праць є самостійними, 4 - зі співавторами; 5 - журнальні статті, 1 - депонована, 2 - у матеріалах науково-практичної конференції, 1 - тези доповідей та 1 - методичні рекомендації.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 137 сторінках і складається зі вступу, огляду літератури, загальної характеристики хворих з описом матеріалу і методів дослідження, результатів власних досліджень, обговорення, висновків, практичних рекомендацій, та додатків. Робота містить 23 таблиці та 4 рисунки. Бібліографічний список включає 247 роботу, з них 169 вітчизняних праць, 78 іноземних джерел.

2. Зміст роботи

Матеріали дослідження. Для вирішення поставленої мети та завдань було обстежено 112 хворих на РС у віці від 17 до 51 року. Контрольну групу створено з 30 практично здорових осіб віком 17-39 років. Для експериментального відтворення демієлінізації змодельовано ЕАЕ у 30 білих безпородних щурів-самців. 15 тварин служили контролем.

Серед обстежених хворих співвідношення між жінками і чоловіками становило 2,5:1. РС розпочинався головним чином у віці 16-39 (96,4 %) років, що співпадає з літературними джерелами (Хондкариан О.А. и др., 1987; Гусев Е.И. и др., 1997). Привертає увагу частота випадків дебюту захворювання до 20 років (17,0 %), особливо серед хворих жіночої статі (20,0 %), що підтверджує факт деякого зниження вікового цензу початку захворювання (Евтушенко С.К. и др., 1993). Значне місце серед причин дебюту РС займають вагітність і пологи (35,1 %), а також інші стресові фактори (гострі респіраторні захворювання, фізичне і психічне перенавантаження), що дозволяє передбачати участь у цьому процесі гормональних впливів (Хондкариан О.А. и др., 1987; Гусев Е.И. и др., 1997; Жученко Т.Д., 1997; Завалишин И.А. и др., 1997). Найчастіше РС дебютував з ураження пірамідних шляхів, ретробульбарного невриту та чутливих розладів, причому вони могли бути самостійними або в поєднанні, зрідка з мозочкових розладів та запаморочення. Найбільш несприятливим виявився дебют з запаморочення чи ретробульбарного невриту, які найчастіше зумовлювали в подальшому глибоку інвалідизацію хворих.

Серед різних форм найчастіше траплялася мозочково-спінальна (53 випадки, 47,3 %) та церебро-спінальна форми (42, 37,5 %), рідше - спінальна (10, 8,9 %). Церебральну і мозочкову форми діагностовано епізодично.

Згідно ступенів важкості РС (Е.В. Шмидт и др., 1980) та шкали оцінки важкості стану (J.Kurtzke, 1989) хворих поділили на три групи: з легкою формою РС (перший ступінь за Е.В. Шмидтом, 0-2 бали за J.Kurtzke); із середньоважкою формою РС (другий-третій ступінь та 3-5 балів відповідно); з важкою формою РС (четвертий-п'ятий ступінь та 6-9 балів відповідно). Легка форма була в 8 хворих (7,1 %), середньоважка - 75 (67,0 %), важка - 29 (25,9 %).

За типом перебігу РС хворих поділили на 4 групи: ремітуючий - 77 хворих (71,3 %), первинно-прогресуючий - 18 (16,7 %), вторинно-прогресуючий - 11 (10,2 %) та прогресуюче-рецидивуючий - 2 (1,8 %). У 4 хворих у зв'язку з першим загостренням встановити тип перебігу не вдалося. Значну частину становили хворі з тривалістю захворювання до 5 років (44 випадки, 39,3 %), менше - з тривалістю 5-9 (24, 21,4 %) та 10-14 років (25, 22,3 %).

Матеріал та методи дослідження. Для характеристики стану АОЗ визначали коефіцієнт загальної антиоксидантної активності (КАОА) (В.Б.Мартынюк и др., 1991), активність СОД (В.А.Костюк и др., 1990), глутатіонпероксидази (ГПО) (В.М.Моин, 1986), каталази (М.А.Королюк и др., 1988), SH-групи (В.Ф.Феломеев, 1981). Рівень ПОЛ у сироватці крові і гомогенатах тканин печінки та мозку оцінювали за вмістом гідроперекисів (ГП) (В.Б.Гаврилов и др., 1983) і МДА (Р.А.Тимирбулатов и др., 1986). Визначення вмісту ліпопротеїнів (ЛП) низької щільності проводили за методом Бурштейна и др., 1982, холестерину і тригліцеридів - на спектрофотометрі фірми “ABBOTT”. Коефіцієнт контролю пероксидації вираховували за співвідношенням СОД до МДА (М.Ф.Тимочко, 1992). Визначення IgG, IgА і IgМ проводилося з використанням стандартних моноспецифічних сироваток (Росія) напівавтоматичним методом на імунохімічному аналізаторі фірми ”Beckmann”. ЦІК визначали методом осадження поліетиленгліколем-6000 (В.Г.Передрий и др., 1995). Кількість Т- і В-лімфоцитів визначали за допомогою реакцій розеткоутворення (В.Г.Передрий и др., 1995). На основі отриманих результатів вираховували імунорегуляторний індекс (ІРІ) та інтеграційний показник стану імунітету (ІПСІ). Для дослідження ВНС вивчали вегетативний тонус, вегетативну реактивність та ВЗД (А.М.Вейн и др., 1991), які оцінювали на основі величини індексу Кердо, окосерцевого рефлексу та ортокліностатичної проби відповідно.

Проведено моделювання ЕАЕ у 30 (дві групи по 15 тварин) білих безпородних щурах-самцях (Ю.М.Жаботинский и др., 1975). Першій групі вводили комплекс АО терапії: унітіол, токоферолу ацетат, ретинолу ацетат та аскорбінову кислоту. Другій - фізіологічний розчин та дистильовану воду в тих самих об'ємах, що й лікарські засоби. 15 інтактних тварин служили контролем. У крові та гомогенатах тканин печінки й головного мозку інтактних тварин та на 18-25 добу експерименту щурів з ЕАЕ визначали КАОА, активність СОД і каталази, вміст SH-груп, -ЛП, ГП, МДА та розраховували ККП. Всі біохімічні показники визначали за вищеописаними методиками. Для морфологічного дослідження зрізи різних відділів спинного мозку фарбували гематоксиліном і еозином та, для елективного виявлення МО, за Хеквістом (Д.С.Саркисов и др., 1996).

Для комплексного лікування хворих на РС використовувалися десенсибілізуючі препарати, глюкокортикостероїди, інтерферони, ензимотерапія, міорелаксанти, пірогенал, плазмаферез, седативні середники, біогенні стимулятори, пірацетам, вітамінотерапія, сеанси гіпербаричної оксигенації, масаж, ЛФК. З метою підвищення активності АОЗ призначали аскорбінову кислоту з глюкозою, токоферолу ацетат та тіатриазолін. Для активації окисно-відновних процесів та підтримки активності АОЗ застосовувалися такі препарати: ессенціале, аскорбінова кислота з глюкозою, актовегін, токоферолу ацетат, аденозинтрифосфорна кислота, тіаміну хлорид, нікотинова кислота.

Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою пакету статистичного аналізу Microsoft Excel 97. Обчислювали середні арифметичні значення та відповідні їм стандартні похибки (Мm). З метою з'ясування тісноти взаємозв'язку визначали коефіцієнт кореляції r та z-перетворення Фішера. Достовірність різниці між середніми кількісними значеннями визначали за коефіцієнтом Стьюдента (р), а між якісними ознаками - за допомогою критерію знаків z (Г.Г.Автандилов, 1990; Г.Ф.Лакин, 1990).

Результати власних досліджень та їх обговорення.

Стан антиоксидантного захисту та його вплив на перекисне окислення ліпідів у хворих на розсіяний склероз. У крові хворих на РС констатували зниження активності СОД, ГПО (на 40,1 %, р<0,01 і 34,4 %, р<0,001 відповідно), що вказує на недостатню потужність АОЗ. На цьому фоні посилюються процеси ПОЛ, про що свідчить збільшення концентрації первинних (ГП) на 30,6 % (р<0,05) і вторинних (МДА) - 11,0 % (р<0,05) метаболітів.

У крові частини хворих на РС на фоні пониженої активності АОЗ виявлено падіння інтенсивності перекисних процесів. Враховуючи перебіг ВРО, хворих поділили на дві групи: до першої віднесли пацієнтів, у яких відмічено активацію ПОЛ (82 особи, 73,2 %), до другої - його пригнічення (30 осіб, 26,8 %). Відмінність двох груп полягала не лише в концентрації МДА (р<0,001). Хоча у другій групі значніше, ніж у першій знижені активність СОД (51,1 % і 63,2 % від норми відповідно) і ГПО (42,1 % і 68,9 %), КАОА залишався на рівні контролю, а нормальний вміст SH-груп забезпечувався за рахунок зростання в 2,2 рази небілкової фракції, що може зумовлюватися руйнуванням мембран і виходом АО. Оцінка клінічного стану та катамнестичне спостереження дозволяють стверджувати про важчий стан хворих другої групи, адже на протязі року вони неодноразово поступали з новими екзацербаціями з вираженим зростанням неврологічного дефіциту і погіршенням функціональних можливостей. Таким чином, у хворих на РС АОЗ є зниженим, а ВР процеси можуть мати двоякий характер, зростаючи або пригнічуючись, що пояснює суперечливість досліджень, присвячених даній тематиці (Роговина Н.И., 1980; Назаренко В.Г. и др., 1990; Барабой В.А. и др., 1997; Соколова Л.И., 1998; Naidoo R. et al., 1992; Toshniwal P.K. et al., 1992; Kedziora J. at al., 1995; Calabrese V. еt al., 1998).

При мозочково-спінальній формі РС у крові хворих виявлено зниження активності СОД на 42,8 %, ГПО - 33,8 % та нагромадження МДА вище норми на 13,4 %. Церебро-спінальна форма РС характеризувалася низькими показниками загальної АОА (79,6 % норми), що пов'язано з пригніченням активності АО ферментів (СОД - 53,4 %, ГПО - 58,2 %) та зменшенням вмісту білкових SH-груп (88,7 % від контролю). Ця форма супроводжується найвищою інтенсифікацією перекисних процесів з накопиченням ГП (38,7 % вище норми) та МДА (17,2 %). При спінальній формі встановлено недостатність СОД (37,5 % порівняно з групою практично здорових осіб), каталази (76,7 %), ГПО (68,9 %) та загальної АОА (85,4 %), але збільшення вмісту продуктів ПОЛ не виявлено. Отже, найбільш значне посилення ВРО на фоні зниженого АОЗ відмічається при церебро-спінальній формі, для якої характерне широке розповсюдження вогнищ ураження.

Зі зростанням важкості РС у крові хворих знижується активність СОД (68,0 %, 58,8 % і 58,1 % від контролю відповідно). При середньоважкій формі РС встановлено зменшення вмісту ГПО на 42,1 % та небілкової фракції SH-груп на 26,7 %. При важкій формі РС виявлено падіння активності каталази на 17,5 % та недостатню концентрацію загальних SH-груп (89,7 % у порівнянні з нормою) за рахунок їх білкового компоненту, хоча вміст небілкових SH-груп зростав на 70,1 % вище контролю. На тлі недостатності АОЗ у хворих цієї групи зафіксовано підвищення концентрації МДА на 21,6 %. Менш значне пригнічення АО системи спостерігалося у крові хворих легкої форми РС, які пред'являли невиразні скарги, а для виявлення незначних об'єктивних патологічних симптомів необхідне було прицільне клінічне обстеження. Таким чином, недостатність АОЗ поглиблюється паралельно важкості стану хворих, що призводить до порушення ПОЛ зі зростанням його кінцевих продуктів.

Протягом перших п'яти років РС накопичення МДА не спостерігається, хоча вміст ГП збільшується на 43,4 %, що свідчить про посилення ВРО та достатню утилізацію кінцевих продуктів. Активність СОД, каталази, ГПО знижені - 59,1 %, 90,0 %, 64,2 % відповідно порівняно з контролем. У наступне п'ятиріччя хвороби спостерігається пригнічення АОЗ з ще глибшим гальмуванням СОД - 45,3 %, каталази - 86,7 %, ГПО - 53,2 % відносно норми і падінням рівня білкових SH-груп на 24,4 % та паралельне зростання концентрації МДА на 21,2 %. При тривалості хвороби 10-15 років хоча й встановлено деяке покращення АОЗ, нагромадження МДА посилюється у 1,3 рази проти групи практично здорових осіб. Після 15 років захворювання виражене падіння активності СОД на 40,8 % та ГПО - 36,5 % супроводжується низьким вмістом МДА (84,4 % від контролю). Заслуговує уваги динаміка концентрації МДА згідно тривалості РС. Коливання рівня МДА є аналогічними до його змін при оксидантному стресі, коли на перших етапах може відбуватись навіть деяке зниження його вмісту з подальшим зростанням, а в кінцевому результаті - різке падіння. Отже, стосовно тривалості РС можна констатувати послаблення АОЗ вже на початку хвороби та особливість нагромадження МДА, рівень якого спочатку наростає, а після 15 років захворювання падає нижче норми.

Значне підвищення рівня МДА на 18,6 % відмічено в крові хворих на РС при первинно-прогресуючому перебігові, коли констатували поступове безперервне зростання патологічної неврологічної симптоматики без виникнення типових екзацербацій. У них також знижена активність СОД, каталази, ГПО на 37,9 %, 37,5 %, 45,5 % відповідно. При вторинно-прогресуючому перебігові мало місце значне зменшення активності СОД - 41,6 % відносно норми, тоді як при ремітуючому - менш позначене (63,0 %). В останньому випадку паралельно знижувалась активність ГПО на 43,1 %. Таким чином, виявлені зміни активності АОС та рівня МДА у хворих на РС є вираженими при первинно- і вторинно-прогресуючому типах перебігу, що відповідає швидкому наростанню неврологічної симптоматики та важкості стану і тривалості захворювання.

Оскільки показовими діагностичними параметрами виявилися активність СОД та концентрація МДА у крові хворих на РС, ми ввели коефіцієнт контролю пероксидації (ККП). Динаміка ККП адекватно відображала стан хворих. Перехід від легкого до середнього і важкого стану хворих супроводжувався поступовим зменшенням ККП, який становив 56,1 %, 54,2 % та 47,4 % норми відповідно. Така ж закономірність спостерігається зі збільшенням тривалості РС, коли на початку захворювання він знижений на 43,1 %, після 15 років - 53,8 %. Важкий стан хворих і велика тривалість хвороби при вторинно-прогресуючому перебігові зумовили падіння ККП на 61,1 %. Зниження ККП на 46,5 % відмічено при первинно-прогресуючому перебігові хвороби. Менш показовим виявився ККП при окремих формах РС. При співставленні клінічного перебігу, загострень РС з ККП з'ясувалось, що величина останнього достатньо адекватно відображає не лише стан хворих та тривалість захворювання, але й з перебігом екзацербацій та хвороби взагалі. Незначне зниження ККП передбачає достатньо задовільний регрес неврологічної симптоматики та відновлення функцій, особливо при подальшому зростанні даного коефіцієнта.

Таким чином, у хворих на РС на фоні зниження активності АОЗ можлива як активація, так і пригнічення процесів ПОЛ. Біохімічні зміни є глибшими при церебро-спінальній формі, зростанні важкості стану хворих та збільшенні тривалості захворювання. Введення коефіцієнту ККП, який є інтегральним показником функціонування системи АОЗ-ПОЛ, дозволяє більш точно оцінити стан хворих та спрогнозувати подальший перебіг РС. Знижена АОА зумовлює стан, коли навіть помірні за силою фактори можуть викликати розвиток патологічних реакцій.

Показники метаболізму ліпідів та стану імунної системи у хворих на розсіяний склероз. У хворих на РС концентрація холестерину і тригліцеридів у плазмі крові практично не відрізняється від норми. Зростання концентрації тригліцеридів було відмічено у крові 4 хворих, а в одного з них - одночасне збільшення вмісту холестерину. Хоча середньостатистичні значення -ЛП у хворих (46,63,86 ум. од.) не виходили за межі цифр здорових осіб (47,13,93 ум. од., р>0,05), у 5 хворих виявлено знижений вміст -ЛП (28,11,41 ум. од.), а ще в двох - підвищений.

Зміни метаболізму ліпідів у хворих супроводжувалися підвищенням на 13,1 % концентрації МДА. При цьому відмічалося зниження на 31,6 % активності СОД, що зумовлювало падіння на 32,5 % Ккп. У хворих з відхиленням показників ліпідного обміну від норми тривалість захворювання в середньому перевищувала 10 років (11,32,14). Отримані нами результати дають підстави по-новому подивитися на значення порушень вмісту ліпідів у патогенезі РС, яке відрізняється від висновків деяких авторів (Гусев Е.И. и др., 1983; Хондкариан О.А. и др., 1987; David H., 1981). Дані нашого дослідження дозволяють припустити, що зміни обміну ліпідів при РС мають компенсаторний характер і пов'язані з глибокими порушеннями метаболізму, в тому числі й прооксидантно-антиоксидантної рівноваги, та з великою тривалістю хвороби.

Дослідження Ig класу А, М і G не показало значущих відмінностей від норми. У 8 випадках (40 %) не виявлено змін вмісту жодного з класів Ig, Відхилення частіше торкалися Ig М (35 % обстежених). Кількість хворих з підвищеним і нормальним рівнем ЦІК була однакова. У більшості випадків (65 %) відзначався змінений ІРІ, причому частіше в сторону зниження (60 %). 45 % обстежених хворих мали знижений ІПСІ. Наявність окремих імунологічних порушень, в першу чергу зниження ІРІ та ІПСІ і підвищення рівня ЦІК, що відповідає даним ряду інших авторів (Хондкариан О.А. и др., 1987; Гусев Е.И. и др., 1997; Ефименко В.Н. и др., 1998; Кобись Т.О., 1998; Соколова Л.И., 1998), свідчать про важливу роль у руйнуванні мієліну імунопатологічних процесів. Однак, ця роль не в усіх випадках є первинною і вирішальною. Очевидно, непереконливі зміни імунного статусу при РС пов'язані з різним механізмом демієлінізації в конкретного індивідуума.

Стан вегетативної нервової системи у хворих на розсіяний склероз. Спостереження за хворими на РС дозволило відмітити в них тенденцію до низького АТ. Для більшої частини хворих (80 осіб, 71,4 %) характерний постійний АТ 110-90/70-60 мм рт. ст. або при показниках АТ 120/80 мм рт. ст. - його епізодичне зниження. Середнє значення ВІ у хворих на РС становить -9,04,40, тоді як у здорових осіб він дорівнює 6,01,90 (р<0,01). Таким чином, зниження АТ у хворих на РС може бути викликане перевагою в них парасимпатичного тонусу, що в свою чергу, безумовно, впливає на особливості реагування при стресових ситуаціях, зокрема - гострих респіраторних захворюваннях (ГРЗ). Виявлено групу хворих (19 осіб, 17,0 %), які заперечували в анамнезі ГРЗ, а у випадку їх виникнення температура тіла була субфебрильною, загальна слабкість виражена незначно, і тому хворобу вони переносили “на ногах”. Інша група хворих (16 осіб, 14,3 %) повідомляла про часті випадки ГРЗ.

Дослідження окосерцевого рефлексу у хворих на РС показало у 1,3 рази слабше сповільнення ЧСС, що свідчить про знижену вегетативну реактивність. Ступінь зростання ЧСС при ОСП не відрізнявся від контролю. Однак, у хворих встановлено видовження латентного періоду (від початку проби до максимального збільшення ЧСС) при ОСП та часу нормалізації ЧСС при КСП у порівнянні з групою практично здорових осіб на 63,3 %. Таким чином, хоча ВЗД за силою є адекватним, проте, потребує більше часу для свого розгортання, що узгоджується з виявленою зниженою вегетативною реактивністю у хворих на РС.

При огляді хворих на РС зафіксовано помірний дефіцит ваги тіла (60 осіб, 53,6 %), іноді вони мали середнє відживлення (36 осіб, 32,1 %). Дещо підвищене відживлення спостерігалося у 16 хворих (14,3 %), які певний час заживали кортикостероїдні препарати.

Отже, РС супроводжується перевагою парасимпатичних впливів, зниженою вегетативною реактивністю та видовженням періоду розгортання максимальної потужності ВЗД. Перераховані вище особливості хворих на РС, у тому числі й стан ВНС, зберігаються принаймні на початку типового перебігу РС, а деякі є характерними для донозологічного етапу. Підсумовуючи результати власного дослідження, ми підтримуємо думку авторів (Гусев Е.И. и др., 1997; Завалишин И.А. и др., 1997), котрі вважають, що для розвитку РС необхідні певні конституційні передумови. Проте, їх наявність не є достатньою для дебюту РС. Ініціація патологічних процесів відбувається лише при дії на організм чинників, котрі за своїм характером і силою є для даного індивідуума надмірними. Таким чином, до РС схильні люди зі зниженими можливостями реагування на стресові ситуації.

Експериментальний алергічний енцефаломієліт як модель демієлінізації. Згідно критеріїв важкості перебігу ЕАЕ (Таранова И.Н., 1988) у 25 тварин (83,3 %) діагностовано середньоважку форму. При важкій формі ЕАЕ з 13-15 доби експерименту на тлі вже наявної неврологічної симптоматики відмічено значне падіння ваги щурів, вірогідність різниці якої на 21 добу була не лише з контролем (р<0,001), але й з легкою (р<0,01) та середньоважкою (р<0,001) формами. На противагу існуючим літературним даним (Жаботинский Ю.М. и др., 1975) падіння ваги тварин за 2-3 дні до появи неврологічної симптоматики не помічено, винятком були лише щурі з важкою формою ЕАЕ.

У початку і перебігові ЕАЕ суттєвих відмінностей від повідомлень інших авторів (Жаботинский Ю.М. и др., 1975; Прокопів М.М. і ін., 1987; Таранова И.Н., 1988) не виявлено. В експериментальних тварин першої групи неврологічні симптоми почали з'являтися з 7-18 доби (11,8±0,89), а другої - з 7-12 доби (8,9±0,83, р<0,05). У щурів обох груп відмічались парези, атаксія, порушення ходи та функції тазових органів, загальна млявість. Таким чином, застосування комплексу АО засобів у фізіологічних дозах затримало розвиток неврологічної симптоматики, вираженість якої в двох групах істотно не відрізнялася.

При морфологічному дослідженні у спинному мозку другої групи щурів визначалось нерівномірне розширення періаксональних просторів, витончення, розриви, в деяких ділянках значна фрагментація та повна відсутність МО. Крім того, відмічалося вогнищеве розщеплення МО на окремі пластинки з формуванням періаксональних ламелярних структур. На деяких зрізах було виявлено поодинокі осьові циліндри з вираженими дистрофічними змінами у вигляді вакуольної трансформації. Ступінь вираження усіх перерахованих ознак ураження спинного мозку зростала в наступній послідовності: средньогрудний рівень - шийне потовщення - поперекове потовщення, а стосовно поперечного перерізу - в периферійних відділах білої речовини. Відмічено певні особливості патоморфологічних порушень у спинному мозку першої групи щурів, які отримували АО. Зокрема, на переважній більшості зрізів спинного мозку було зафіксовано вогнищеве ураження, на відміну від дифузного попередньої групи, а в деяких ділянках - відсутність характерних змін. Використання непараметричного критерію знаків z показало вірогідність морфологічних відмінностей у трьох групах. Встановлено, що патоморфологічна картина спинного мозку щурів з ЕАЕ, які не отримували лікування, значно відрізнялася від контролю (р<0,01). Застосування АО терапії при ЕАЕ зменшило ступінь вираження порушень у порівнянні з другою групою (р<0,05), але не змогло попередити розвиток демієлінізації, про що свідчить і порівняння з інтактними тваринами (р<0,05).

У крові експериментальних тварин при середньоважкій формі другої групи відбувається активація процесів ПОЛ з нагромадженням ГП і МДА відповідно на 15 % і 38 % більше порівняно з контролем. Дані метаболічні зміни розвиваються паралельно зниженню активності СОД на 54,5 %, рівня небілкових SH-груп - 41,4 % та зростання вмісту -ЛП на 79 % і білкових SH-груп - 18,9 %. Таким чином, інтенсифікація оксигеназних процесів на рівні організму тварин зумовлює декомпенсацію ферментативної ланки АОЗ і її неспроможність регулювати процеси ПОЛ. Це обґрунтовує застосування препаратів з АО здатністю, що підвищить загальний адаптаційний резерв організму.

Комплексне лікування щурів з ЕАЕ (перша група) АО препаратами зменшило накопичення ГП та МДА у крові на 6,7 % та 7,1 % відповідно порівняно з другою групою. При цьому вміст -ЛП не відрізнявся від контролю й у 1,9 рази був нижчим, ніж у тварин без лікування. Встановлено також зростання вмісту білкового компоненту SH-груп на 42,0 % проти контролю та небілкового - 40,2 % відносно другої групи. Загальна АОА збільшилась на 15,4 % у порівнянні з інтактними тваринами та 8,7 % проти групи без лікування, що й слід було очікувати. Одночасно у 1,5 рази зросла активність СОД щодо другої групи щурів (р<0,05). Таким чином, проведене лікування зменшило біохімічні зрушення в крові експериментальних тварин, хоча не змогло їх попередити.

Щодо біохімічних змін у печінці, то в тварин другої групи увагу привертає різке підвищення загальної АОА в цьому органі, очевидно за рахунок підвищення вмісту АО неферментативної природи внаслідок надмірного надходженням їх в гепатоцити при розвитку деструктивних процесів у організмі. Зростання КАОА після лікування може бути зумовлене екзогенним введенням АО. При лікуванні щурів з ЕАЕ у тканині печінки активність СОД залишається зниженою на 26,9 %. Незалежно від застосування лікувальних середників у тварин при ЕАЕ ідентично збільшений вміст SH-груп. Проте, в другій групі це зростання відбувається за рахунок як білкового так і небілкового компонентів, а в першій - за рахунок лише небілкового, при незначному зниженні білкових SH-груп.

У головному мозку щурів другої групи знижується активність СОД на 61,5 %, каталази - 26,0 % та зростає в 1,3 рази вміст SH-груп, причому в більшій мірі за рахунок небілкових фракцій. Виявлено також зростання КАОА на 10,6 %. Це ще раз підтверджує доцільність застосування при даній моделі захворювання екзогенних АО. Застосування АО терапії призвело до пом'якшення змін КАОА та SH-груп і недостатньо впливало на інші показники.

Істотне падіння ККП - на 60,3 % нижче норми, відмічено в тканині мозку щурів, у крові його величина зменшилась на 34,5 %, у тканині печінки - 28,1 %, що є свідченням розбалансування спряженості метаболічних процесів організму. Застосування АО терапії зумовило менше падіння ККП у крові, тканинах печінки та головному мозку відповідно на 10,8 %, 11,5 %, 54,1 % відносно контролю. Оцінка ККП показує ефективність проведеної АО терапії щодо крові та тканини печінки.

У крові, тканинах печінки і головного мозку трьох груп експериментальних тварин виявлено тісний кореляційний зв'язок (|r|>0,5) лише між деякими показниками. Залежність частіше стосувалася другої групи щурів та МДА. Даний факт необхідно розцінювати як наслідок адаптативних процесів до дії патогенних факторів, що викликає наростання в організмі тварин кореляції біохімічних показників, яка зберігається і при застосуванні терапевтичних середників. Відсутність чіткої кореляції між біохімічними параметрами у крові, печінковій та мозковій тканинах передбачає обережність суджень про стан метаболізму в нервовій тканині хворих людей на основі показників крові, які більше відображають загальні гомеостатичні можливості. Отже, дані біохімічного дослідження крові не можуть повністю відтворити стан метаболічних перетворень у мозковій тканині, але несуть певну інформацію, особливо стосовно глибини зрушень і важкості загального стану.

На основі проведених біохімічних досліджень констатовано пригнічення ферментативної ланки АОС при ЕАЕ, гостро виражену в крові та мозковій тканині. Розвиток клініки, метаболічні та патоморфологічні порушення в експериментальних тварин не були попереджені застосуванням АО, хоча пом'якшували зміни, особливо у крові та тканині печінки. Патоморфологічні і біохімічні дані та клінічний перебіг ЕАЕ підтверджують, що застосування комплексу АО зменшує зміни, але не може запобігти руйнуванню МО. Недостатній ефект проведеного лікування на порушення в тканині головного мозку при ЕАЕ свідчить про доцільність вивчення впливу 2-3 кратних доз препаратів, що рекомендовано іншими авторами (Барабой В.А. и др., 1997).

Динаміка стану антиоксидантного захисту при лікуванні хворих на розсіяний склероз. Недостатня увага до стану метаболічних перетворень у організмі при лікуванні хворих на РС та відсутність цілеспрямованого використання АО засобів призводять до ще глибшого розбалансування системи АОЗ-ПОЛ, з інтенсифікацією ВРО та подальшим падінням АОА. Диференційоване призначення фізіологічних доз цих засобів сприяло активації СОД на 30,2 % та підвищенню ККП на 33,2 % у порівнянні зі станом до лікування. У хворих, що приймали АО терапію, швидше й помітніше регресували мозочкові симптоми, зростала сила м'язів, зменшувалась загальна слабкість, хода ставала впевненішою. Слід зауважити, що всі хворі цієї групи відмічали суттєве покращення стану, якщо не в стаціонарі, то через 2-3 тижні після виписки.

З метою активації окисно-відновних процесів, підтримання пулу субстратів пероксидації та активності АОС використовували комплекс препаратів (ессенціале, вітаміни С, Е, актовегін, аденозинтрифосфорна кислота, тіаміну хлорид, нікотинова кислота), що на кінець перебування в стаціонарі покращило метаболічну ситуацію з посиленням ВРО та адекватним зростанням активності СОД на 33,6 % та спряженістю системи АОЗ-ПОЛ, на що вказує збільшення ККП на 21,6 %. Паралельно відбувалися позитивні зміни у загальному стані хворих, що проявлялось регресом неврологічної симптоматики та відновленням функцій. Проте, суттєвого покращення в цій групі хворих на РС не спостерігалося, що можна віднести на рахунок феномену відставання клінічної симптоматики від біохімічних параметрів.

Таким чином, використання традиційної терапії не змогло забезпечити позивних змін біохімічних показників та регресу клінічної симптоматики. Даний стан слід віднести на рахунок недостатнього врахування особливостей активності АОЗ та перебігу перекисних процесів. Диференційований підхід до тактики лікування хворих на РС із застосуванням АО засобів покращує метаболічну ситуацію в організмі хворих та забезпечує кращий регрес неврологічної симптоматики та функціональне відновлення.

Висновки

Розсіяний склероз супроводжується зниженням активності антиоксидантного захисту, що впливає на вільнорадикальні процеси і інші параметри гомеостазу та необхідно враховувати при підборі схем лікування.

Зниження антиоксидантного захисту та посилення процесів перекисного окислення ліпідів є одним з патогенетичних механізмів розвитку розсіяного склерозу. Зростання важкості стану хворих та збільшення тривалості розсіяного склерозу супроводжуються поглибленням дисбалансу між вказаними параметрами. Найбільша активація вільнорадикального окислення на тлі пригнічення антиоксидантного захисту відмічається при церебро-спінальній формі та вторинно- і первинно-рецидивуючому перебігах розсіяного склерозу.

Зниження інтенсивності вільнорадикального окислення при низькій активності антиоксидантної системи у хворих на розсіяний склероз є наслідком глибоких метаболічних порушень і прогностично несприятливою ознакою.

Інформативними біохімічними показниками стану антиоксидантного захисту та процесів перекисного окислення ліпідів є активність супероксиддисмутази та концентрація малонового диальдегіду. Коефіцієнт контролю пероксидації є не лише надійним критерієм важкості стану, але й прогностичною ознакою ступеня регресу в хворих неврологічної симптоматики і відновлення функцій чи їх відсутності на кінець загострення та подальшого перебігу розсіяного склерозу.

Зміни вмісту холестерину, тригліцеридів і беталіпопротеїнів у крові хворих на розсіяний склероз зумовлені глибиною порушення вільнорадикального окислення та зростають зі збільшенням тривалості захворювання.

Зниження імуннорегуляторного індексу та інтеграційного показника стану імунітету, підвищення рівня циркулюючих імунокомплексів і зміни рівня імуноглобулінів класу М підтверджують важливу роль імунопатологічних реакцій у патогенезі розсіяного склерозу. Недостатньо переконливі зміни досліджуваних показників імунного статусу при розсіяному склерозі свідчать про різний механізм розвитку захворювання в конкретних хворих.

Перевага парасимпатичного тонусу та знижена вегетативна реактивність у хворих на розсіяний склероз призводять до видовження періоду розгортання адекватного за силою вегетативного забезпечення діяльності та зумовлюють у них зниження артеріального тиску. Порушення гомеостатичних, а отже й адаптаційних можливостей є однією з причин розвитку розсіяного склерозу при дії на організм різноманітних факторів, навіть помірних за силою і тривалістю.

При експериментальному алергічному енцефаломієліті розвивається декомпенсація ферментативної антиоксидантної системи, що особливо виражена в крові та тканині головного мозку. Однакова, щодо РС, спрямованість змін у крові експериментальних тварин дає можливість передбачати подібність порушень у мозковій і печінковій тканинах хворих людей та використовувати дану модель при розробці терапевтичних схем і впровадженні нових середників. Відсутність чіткої кореляції між біохімічними параметрами у крові, печінковій та мозковій тканинах передбачає обережність суджень про стан метаболізму в нервовій тканині на основі показників крові.

Введення комплексу антиоксидантів (вітаміни Е, А, С, унітіол) полегшує перебіг експериментального алергічного енцефаломієліту та зменшує патоморфологічні і метаболічні зміни, але не є достатньо ефективним для попередження розвитку в тварин демієлінізації.

Покращення клінічного стану пацієнтів і їх біохімічних параметрів при цілеспрямованих впливах на функціонування системи антиоксидантний захист-перекисне окислення ліпідів обґрунтовують доцільність використання антиоксидантів у лікуванні розсіяного склерозу. У випадку пригнічення перекисного окислення ліпідів на фоні низької активності антиоксидантної системи крім комплексу антиоксидантних препаратів, доцільним є введення ессенціальних ліпідних субстратів та активаторів окисно-відновних перетворень.

Практичні рекомендації

Діагностичні заходи при розсіяному склерозі повинні включати визначення стану антиоксидантного захисту, прооксидантно-антиоксидантної рівноваги та імунологічного статусу, з ураховуванням особливостей функціонування вегетативної нервової системи у хворих та їх конституційних характеристик, а саме: вегетативного тонусу, реактивності, вегетативного забезпечення діяльності, висоти артеріального тиску, відживлення.

У клінічній практиці коефіцієнт контролю пероксидації можна використовувати як додатковий інформативний діагностичний критерій, а також - для визначення важкості стану хворого і прогнозування подальшого перебігу розсіяного склерозу.

Дослідження імунологічного статусу в хворих на розсіяний склероз дозволяє виявити його характерні порушення та провести відповідну корекцію імунномодулюючими середниками.

Недостатність адаптаційних резервів хворих на розсіяний склероз, зокрема зниження активності антиоксидантного захисту, вимагають використання антиоксидантів у комплексному лікуванні даної нозології. Вони можуть бути рекомендовані для практичного застосування в неврології з метою покращення ефективності терапії хворих на розсіяний склероз. Застосування антиоксидантних препаратів обов'язково повинне включати індивідуальний динамічний контроль стану антиоксидантного захисту і вільнорадикального окислення в організмі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Штибель В.Г. Стан перекисного окислення ліпідів у хворих на розсіяний склероз // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 1997. - Т. 2. - С. 323-327.

Штибель В.Г. Особливості метаболізму у хворих на розсіяний склероз // Лікарська справа. - 1998. - №5. - С. 89-91.

Скочій П.Г., Тимочко М.Ф., Штибель В.Г., Ергюн Н., Король Г.М. Зміни вільнорадикального і вітамінного гомеостазу при розсіяному склерозі // Практична медицина. - 1999. - №5-6. - С.27-29.

Штибель В.Г. Лікування розсіяного склерозу на сучасному етапі (Огляд) // Ліки. - 1999. - №5-6. - С. 48-53.

Штибель В.Г., Терлецька О.І., Серветник М.І. Експериментальний алергічний енцефаломієліт: патоморфологія, патогенез, клініка // Буковинський медичний вісник. - 2000. - Т. 4, №3. - С. 223-228.

Особливості перекисного окислення та обміну ліпідів при розсіяному склерозі / Штибель В.Г.; Львів. мед. ін-т. - Львів, 1996. - 12 с. - Деп. в ДНТБ України 22. 04. 96., №999 - Ук96 // Реферат в РЖ “Депоновані наукові роботи”, №1, 1997.

Король Г.М., Штибель В.Г. Порушення системи перекисного окислення ліпідів і антиоксидантної активності крові хворих на множинний склероз у зимово-весняний період // Матеріали наук.-практ. конференції з проблеми розсіяного склерозу. Львів, 1998. - Львів, 1998. - С. 43-44.

Штибель В.Г. Перекисне окислення ліпідів у патогенезі розсіяного склерозу // Матеріали наук.-практ. конференції з проблеми розсіяного склерозу. Львів, 1998. - Львів, 1998. - С. 55-58.

Штибель В.Г. Конституційні особливості та стан вегетативної нервової системи у хворих на розсіяний склероз // Тези доповідей VIII конгресу світової федерації українських лікарських товариств, Львів-Трускавець, 2000 рік. - Львів, 2000. - С. 307.

Скочій П.Г., Пшик С.С., Король Г.М., Малярська Н.В., Штибель В.Г., Ергюн Н. Клініка та діагностика розсіяного склерозу: Методичні рекомендації. - Львів, 2000. - 30 с.

Анотація

Штибель В.Г. Стан антиоксидантного захисту у хворих на розсіяний склероз та його медикаментозна корекція. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.15 - нервові хвороби. Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України. Київ, 2001.

Дисертація присвячена вивченню клінічних особливостей, стану антиоксидантних і прооксидантних систем організму, метаболізму ліпідів та імунологічних показників хворих розсіяним склерозом. Отримані результати дозволяють стверджувати про знижений антиоксидантний захист у хворих на розсіяний склероз та неоднакову інтенсивність перекисних процесів. Біохімічні зміни поглиблюються при наростанні важкості стану та тривалості захворювання. Встановлені окремі відхилення рівня певних фракцій ліпідів внаслідок глибокого порушення метаболізму. Імунні фактори не в усіх випадках розсіяного склерозу є первинними і вирішальними. Виявлена дисфункція вегетативної нервової системи. Запропоновано новий спосіб діагностики і прогнозування розсіяного склерозу. На моделі експериментального алергічного енцефаломієліту у білих щурів показано знижену антиоксидантну активність у крові та тканині головного мозку. У хворих і в експерименті обґрунтовано диференційоване призначення комплексу препаратів з антиоксидантною дією.

Ключові слова: розсіяний склероз, експериментальний алергічний енцефаломієліт, клініка, патоморфологія, перекисне окислення ліпідів, антиоксидантний захист, лікування.

Summary

Shtybel V.G. The state of the antioxidant protection in patients with multiple sclerosis and its medicament correction. - Manuscript.

The dissertation for obtaining the scientific degree of candidate of medical sciences on speciality 14.01.15 - nervous diseases. Kyiv Medical Academy of Postgraduate Education named after P. Shupyk Health Ministry of Ukraine, Kyiv, 2001.

The dissertation is devoted to study of clinical features, of condition antioxidant and prooxidant systems, of lipid metabolism and immunology parameters in patients with multiple sclerosis. The received results enable to confirm about reduction of antioxidant protection at the patients with multiple sclerosis and various intensity of the peroxidation. The biochemical changes become deeper at increase of severe and duration of illness. The deviations of the contents of lipids owing to deep infringements of the metabolism are established. There are not always immune factors primary and decisive in multiple sclerosis. The dysfunctions of vegetative nervous system are revealed. The new way of diagnosis and prognosis of the multiple sclerosis is offered. The reduction antioxidant activity in blood and tissue of the brain at white rats with experimental allergic encephalomyelitis is shown. At the patients and in experiment the differential assignment of the complex of preparations with antioxidant action is proved.