Серцева недостатність: клініко-гемодинамічні, структурно-функціональні, нейрогуморальні і лікувально-прогностичні аспекти

Динаміка добової екскреції ДОФА і дофаміну в процесі лікування були достатньо близькими. Так, базисна терапія призводила до вірогідного збільшення добової екскреції ДОФА і дофаміну протягом усього періоду спостереження. При цьому через рік середні значення добової екскреції ДОФА і дофаміну статистично значуще перевищували вихідний рівень на 20,08% і 12,9% відповідно. Додавання до базисної терапії еналаприлу, лозартану або їхньої комбінації сприяло значній і вірогідній редукції цього показника протягом перших 12 тижнів лікування. Найбільш значуще зниження добової екскреції ДОФА і дофаміну було відзначено в четвертій групі пацієнтів (%=-32,41% і %=-24,07%).

Аналіз динаміки плазмового вмісту кортізолу у хворих із СН в процесі терапії показав, що рівень гормону прогресивно знижувався в усіх хворих із СН відразу після початку терапії. Протягом всього періоду лікування лише в першій групі хворих було визначено невірогідне зниження плазмового вмісту кортізолу. Проте найбільше зниження цього гормону в плазмі було відзначено при застосуванні комбінації еналаприлу і лозартану. Цей ефект зберігався і через рік терапії. Ізольоване використання еналаприлу або лозартану призводило до меншого і зіставленого зниження плазмового вмісту кортізолу як через 12 тижнів (%=-30,2% і %=-25,3% відповідно), так і через 48 тижнів терапії (%=-20,5% і %=-21,2% відповідно).

При визначені динаміки плазмового вмісту альдостерону в обстежених хворих встановлено, що базисна терапія закономірно приводила до недостовірного збільшення концентрації цього гормону як через 12 (%=3,5%), так і через 48 тижнів (%=7,6%) терапії. Навпроти, призначення еналаприлу, лозартану і їхньої комбінації сприяло вірогідному зниженню рівня альдостерону в плазмі вже через 12 тижнів лікування. Найбільш істотний регрес був зареєстрований при застосуванні комбінації лозартану з еналаприлом (%=
-39,28%). Через 48 тижнів терапії в другій і третій групах хворих спостерігався статистично незначущий регрес плазмового вмісту цього гормону, а при застосуванні комбінації лозартану й еналаприлу плазмовий вміст альдостерону був вірогідно нижче вихідного.

Аналіз еволюції плазмового вмісту серотоніну показав, що базисна терапія приводила до статистично незначущого збільшення вмісту цього гормону в крові у плині усього періоду спостереження. Еналаприл, лозартан і їхня комбінація сприяли не вірогідному регресу плазмового пула серотоніну як при короткочасному призначенні, так і при тривалому застосуванні.

Динаміка плазмового рівня ангіотензину-II під впливом різноманітних лікувальних програм відрізнялася деякими особливостями. Так, базисна терапія приводила до невірогідного підвищення рівня ангіотензину-II плазми крові протягом всього періоду лікування. Еналаприл, лозартан і їхня комбінація в перші 12 тижнів застосування сприяли статистично значущій редукції рівня цього гормону в плазмі. Через рік постійного лікування був зареєстрований феномен “вислизання” активності ангіотензину-II з-під впливу лікарських препаратів. До закінчення періоду спостереження плазмовий рівень ангіотензину-II у пацієнтів, що одержували еналаприл і лозартан, виявився недостовірно вище вихідних значень. Комбіноване застосування препаратів сприяло зберіганню концентрації ангіотензину-II у плазмі на 21,82% нижче вихідного рівня (P<0,05). Granger C. B. і співавт. (2000) при короткочасному застосуванні лозартана і еналаприла отримали близьки результати.

Відомості, подані в даному дослідженні, демонструють наявність істотних змін ендотеліальної функції плечової артерії (ПА) у хворих із СН в процесі лікування. Аналіз отриманих даних показав, що в перші 12 тижнів лікування у всіх пацієнтів було зареєстровано збільшення внутрішнього діаметра (d) ПА. Вірогідний приріст d відзначався лише у пацієнтів третьої групи, тоді як в інших хворих це збільшення не носило достовірного характеру. Пролонгація лікування до 48 тижнів сприяла зберіганню середніх розмірів показника d на рівні вище вихідних у всіх обстежених пацієнтів. Водночас, лише в четвертій групі хворих d ПА вірогідно перевищував вихідні значення.

При виконанні проби з нітрогліцерином внутрішній діаметр ПА (d₁) невірогідно збільшувався у всіх групах спостереження. Через 48 тижнів виявилося, що лише в першій групі хворих мало місце недостовірне збільшення цього показника. Водночас, найбільший питомий приріст d₁ ПА спостерігався в четвертій групі, тоді як в другій і третій групах хворих підвищення цього показника було зіставленим.

Аналіз динаміки внутрішнього діаметра ПА при проведенні проби з реактивною гіперемією (d₂) показав, що невірогідний приріст середніх значень цього показника мав місце лише в першій групі хворих. Протягом 12 тижнів найбільше зростання d₂ було зареєстровано в четвертій групі хворих. Через 48 тижнів терапії середні значення d₂ вірогідно змінювались в другій, третій і четвертій групах спостереження. Найбільший питомий приріст цього показника відзначався у хворих четвертої групи.

Динаміка показників d і d₂ відбилася на еволюції відсотка гіперемії. Так, у всіх обстежених хворих був зареєстрований достовірний приріст цього показника при проведенні провокаційної проби. Проте найбільш виражений питомий приріст відсотка гіперемії був зареєстрований в третій і четвертій групах спостереження. Через 48 тижнів вірогідне збільшення цього показника реєструвалось у всіх пацієнтів, а його найбільший приріст відзначався у хворих четвертої групи.

Зміни напруження зсуву на ендотелії (₀) носили однонаправлений характер в усіх обстежених пацієнтів. Через 12 тижнів лікування недостовірний регрес середніх значень цього параметра спостерігався лише в першій групі хворих. Навпаки, найбільш суттєве зниження ₀ було верифіковано у хворих четвертої групи. Через один рік в першій групі середні значення показника ₀ вірогідно не відрізнялись від вихідного рівня. В інших групах спостереження динаміка цього показника була статистично значущою. Найбільш виражений регрес ₀ спостерігався у хворих четвертої групи.

При проведенні провокаційного тесту із нітрогліцерином на 12 тижні лікування виявилося, що середні значення показника ₁ недостовірно зростали у пацієнтів з СН незалежно від виду терапії. Через рік лише в четвертій групі пацієнтів відзначався вірогідний приріст цього показника.

Аналіз динаміки показника ₂ свідчить про те, що протягом перших 12 тижнів лише в першій групі хворих підвищення ₂ не було вірогідним. Разом з цим, найбільш значний приріст середніх значень цього параметра спостерігався в четвертій групі хворих. Продовження лікування до 48 тижнів приводило до достовірного збільшення середніх значень ₂ у пацієнтів другої, третьої та четвертої груп. Значний питомий приріст цього параметра мав місце у хворих четвертої групи.

Відзначені зміни ендотеліальної функції у пацієнтів із СН під впливом різноманітних терапевтичних програм створили помітний вплив на інтег
ральний індекс - коефіцієнт вазодилятації (К). Аналіз отриманих даних показав, що незалежно від виду і тривалості втручання середні значення цього параметра вірогідно зростали. Водночас, протягом усього періоду терапії найбільш виражений приріст показника К був відзначений у пацієнтів четвертої групи, тоді як в другій і третій групах темп зростання цього параметра був зіставленим. Позитивний вплив на функцію ендотелію артерій АТ₁-антагоніста та ІАПФ спостерігався й іншими дослідниками (Візір А.Д. і співавт., 2001; Мала Л.Т. і співавт. 2000).

Аналіз отриманих даних показав, що базисна терапія, а також додані до неї еналаприл, лозартан і їхня комбінація надавали різнонаправлений вплив на стан толерантності до фізичного навантаження і її гемодинамічне забезпечення у хворих із СН. Протягом 12 тижнів терапії дистанція шестихвилинної ходьби статистично значуще зростала в усіх хворих із СН. Найбільший приріст цього показника був відзначений у хворих четвертої групи. Вплив ізольованого застосування еналаприлу і лозартану на величину дистанції виявився досить порівняним. Збільшення періоду спостереження до 48 тижнів показало, що дистанція шестихвилинної ходьби була не вірогідно вище вихідних значень лише в першій групі хворих. Найбільший приріст дистанції шестихвилинної ходьби був зареєстрований у хворих четвертої групи, тоді як в другій і третій групах спостерігався менший і порівняний між собою приріст цього показника.

Гранична потужність переносимих навантажень (W) під впливом проведеного лікування змінювалася неоднозначно. У перші 12 тижнів недостовірне збільшення цього показника відзначалось лише в першій групі хворих. Найбільший приріст W був зареєстрований у пацієнтів четвертої групи. Через 48 тижнів лише в четвертій групі пацієнтів спостерігалось статистично значуще збільшення цього параметра.

Час роботи на велоергометрі прогресивно зростав у всіх обстежених хворих. Разом із тим, у перші 12 тижнів недостовірне підвищення цього показника реєструвалося лише в першій групі хворих. В інших групах спостереження мало місце вірогідне підвищення часу роботи на велоергометрі. Найбільше зростання цього показника відзначалось у пацієнтів четвертої групи. Пролонгування періоду спостереження до 48 тижнів показало, що лише в четвертій групі відзначалось вірогідне підвищення часу педалювання.

Відзначені зміни безпосередньо впливали на динаміку величини виконаної роботи (А) у хворих із СН. Так, у перші 12 тижнів лише в першій групі показник А збільшувався статистично незначуще. В четвертій групі підвищення середніх значень цього параметра було найбільшим. Збільшення періоду спостереження до 48 тижнів показало, що в першій, другій і третій групах хворих середні значення показника А вірогідно не змінилися. Проте статистично значущий приріст цього показника був відзначений лише в четвертій групі хворих.

При аналізі величини подвійного добутку (ПД) виявилося, що в перші 12 тижнів лише в першій групі хворих спостерігалась статистично не значиме зниження середніх значень цього показника. Найбільший питомий приріст ПД мав місце в четвертій групі, тоді як в другій і третій групах пацієнтів темп зростання цього параметра носив порівняний характер. Збільшення періоду спостереження за пацієнтами до 48 тижнів показало, що лише в першій групі хворих ПД невірогідно перевищував вихідні значення. В інших групах спостереження зберігався статистично значущий регрес середніх значень цього показника, більш виражений в четвертій групі хворих. Гемодинамічна вартість роботи (ГВР) у перші 12 тижнів лікування знижувалася у всіх досліджуваних групах хворих. Проте найбільш виражена депресія ГВР спостерігалась в четвертій групі хворих. Збільшення періоду спостереження за хворими до 48 тижнів показало, що лише у пацієнтів четвертої групи зберігалась вірогідне зниження цього показника, тоді як в інших групах спостереження була відзначена статистично незначуща еволюція ГВР.

В перші 12 тижнів статистично незначуще зниження часу реституції (Т) мало місце лише в першій групі хворих. Проте найбільш значущий і достовірний регрес середніх значень показника Т був зареєстрований в четвертій групі пацієнтів (%=-39,90%), тоді як в другій і третій групах зниження цього параметра мало порівняний характер. Через 48 тижнів терапії виявилося, що в першій, другій та третій групах пацієнтів питомий регрес Т вірогідно не відрізнявся від вихідних значень. Проте лише в четвертій групі хворих зниження Т було статистично значущим.

В процесі лікування виявлено неоднозначність впливу різноманітних терапевтичних програм на сумарний показник якості життя і його основні складові. Так, у перші 12 тижнів достовірне збільшення здатності до фізичного навантаження (PF) досягалося в усіх групах хворих. Проте найбільш суттєво PF зростав в четвертій групі, тоді як питомий приріст середніх значень цього параметра у пацієнтів другої та третьої груп виявився зіставленим. Подовження часу спостереження за пацієнтами СН до 48 тижнів показало, що лише в першій групі хворих середні значення показника PF були невірогідно вище вихідного рівня. В інших групах зростання цього параметра було статистично значущим і відрізнялося найбільш високим темпом в четвертій групі пацієнтів.

Аналіз динаміки впливу фізичного стану на рольове функціонування (RP) показав, що в перші 12 тижнів в усіх групах спостереження мало місце вірогідне підвищення середніх значень цього показника, яке було найбільшим в четвертій групі. Збільшення періоду спостереження до 48 тижнів показало, що збереження середніх значень RP на вірогідно більшому рівні, ніж вихідні, реєструвалося в усіх групах спостереження.

Динамічні зміни фізичної активності (VT) у перші 12 тижнів мали вірогідний характер в усіх групах спостереження. Проте найменше зростання цього параметра спостерігалось в першій групі, тоді як в інших групах хворих підвищення фізичної активності мало порівняний характер. Через 48 тижнів лікування лише в першій групі хворих середні значення цього показника вірогідно не перевищували вихідні. Водночас, найбільший питомий приріст VT був досягнутий у четвертій групі пацієнтів.

В усіх хворих із СН протягом лікування рівень соціального функціонування достовірно збільшувався. При цьому базисна терапія сприяла найменшому питомому приросту цього параметра (%=+35,9%).

Рівень впливу емоційного стану на рольове функціонування (RE) статистично значуще збільшувався протягом усього періоду лікування у всіх обстежених групах пацієнтів. Найбільший приріст цього параметра був зареєстрований у хворих другої та четвертої груп. Через 48 тижнів середні значення RE були вірогідно вище вихідного рівня у хворих всіх обстежених груп. Водночас, найбільший питомий приріст досліджуваного параметра був зареєстрований у хворих четвертої групи, тоді як в другій і третій групах спостереження мало місце порівняне збільшення RE.

Оцінка змін сумарного показника якості життя (QL) виявила, що протягом усього періоду терапії досліджувані засоби лікування сприяли статистично значущим змінам цього параметра. В перші 12 тижнів найбільш виражений приріст QL був зареєстрований у хворих четвертої групи. Через 48 тижнів в другій, третій та четвертій групах спостереження питомий приріст середніх значень показника сумарної якості життя виявився зіставленим. При застосуванні базисної терапії після позитивного ініціального поліпшення QL мала місце тенденція до зниження середніх значень цього показника при тривалому спостереженні. Еналаприл, лозартан і їхня комбінація сприяли збереженню абсолютних значень QL на рівні вище вихідних протягом 48 тижнів.

При аналізі індексу якості життя LWHF виявилося, що, незалежно від тривалості терапії, лише в першій групі хворих не було зареєстровано статистично значущої депресії середніх значень цього показника. В інших групах спостереження зниження LWHF було достовірним і досягало найбільшого темпу в четвертій групі хворих.

Динаміка показника вираженості клінічних проявів СН відрізнялася однонаправленістю і вірогідністю у всіх групах хворих. Так, протягом усього періоду лікування найбільший регрес середніх значень цього показника був зареєстрований в четвертій групі пацієнтів. Клінічна ефективність еналаприлу, лозартану і їхньої комбінації не виявляє тенденції до зниження, тоді як тривале застосування базисної терапії асоціюється з неухильним підвищенням вираженості клінічних проявів СН.

Результати дослідження свідчать про те, що позитивний вплив лозартану і його комбінації з еналаприлом на клінічний статус проявився в вірогідному зниженні ФКсер. та в достовірному підвищенні однорічної ймовірності виживання хворих у групі еналаприл+лозартан у порівнянні з ізольованим застосуванням кожного з них і традиційною терапією. Протягом перших 12 тижнів лікування ФКсер СН вірогідно знижувався у всіх групах хворих. Проте найбільший темп регресу визначався в другій і четвертій групах хворих. Через 48 тижнів лікування лише в першій групі пацієнтів ФКсер. вірогідно не відрізнявся від вихідних значень. Найменші абсолютні значення цього показника були відзначені у хворих четвертої групи.

Водночас, тренди виживаності у пацієнтів, які одержували лозартан і його комбінацію з еналаприлом, були достатньо близькі. Криві Каплана-Мейєра розходилися на 15 тижні, а потім сходилися знову до 24 тижня. Подальше спостереження за величиною ймовірності виживання пацієнтів у цих групах виявило, що тренди Каплана-Мейєра в термін від 30 до 48 тижнів йдуть паралельно. Це дало підставу стверджувати, що, принаймні, протягом першого року терапії, комбінація еналаприлу і лозартану стосовно виживаності хворих із СН не має серйозних переваг перед ізольованим застосуванням лозартану. При проведенні покрокового регресійного аналізу не було отримано даних щодо взаємозв'язку між клінічною ефективністю еналаприлу і лозартану та статтю, віком пацієнтів, а також станом насосної функції ЛШ.

Необхідно відзначити задовільну переносимість застосованих терапевтичних заходів. При цьому основні побічні дії верифікувалися в перші 12 тижнів лікування і зустрічалися переважно в групах хворих, які отримували ІАПФ (головний біль, кашель та ортостатична гіпотензія). Застосування АТ₁-антагоніста асоціювалося з кращою переносимістю, ніж базисна терапія та призначення ІАПФ. Комбінація еналаприлу та лозартану не сприяла вірогідному зростанню числа побічних ефектів й не відбивалася на прихильності пацієнтів до лікування. В цілому, застосування нейрогуморальних блокаторів в комплексній терапії СН супроводжується задовільною переносимістю і не призводить до реалізації побічних дій, які потребують припинення лікування.

Таким чином, протягом першого року лікування, комбінація еналаприлу і лозартану переважає ізольоване застосування кожного з них як відносно поліпшення клінічного статусу, так і по спроможності обмежувати прогресування ремоделювання серця і судин, нейрогуморальну активацію, покращувати механічні властивості артерій, а також підвищувати фізичну працездатність та якість життя. Ці позитивні якості комбінованої терапії реалізуються у хворих незалежно від величини ФВ і тяжкості дисфункції ЛШ. Незважаючи на близькість фармакологічних властивостей ІАПФ і АТ₁-антагоніста, їх спільне використання сприяє більш повній і глибокій блокаді нейрогуморальної активації, менш схильної до “вислизання” при тривалому лікуванні, що може бути використано в комплексному лікуванні хворих із СН.

ВИСНОВКИ

1. Дисертація присвячена актуальній проблемі поліпшення віддаленого прогнозу і клінічного стану хворих із прихованою та клінічно вираженою серцевою недостатністю шляхом обмеження ремоделювання серця і судин, а також зниження інтенсивності нейрогуморальної активації за допомогою ІАПФ еналаприлу, АТ₁-антагоніста лозартану і їхньої комбінації.

2. Прогресування серцевої недостатності характеризується дилятацією порожнин серця, модифікацією еліпсоїдної конфігурації лівого і правого шлуночків у сферичну, асоційованою зі зменшенням тотальної і локальної контрактильності міокарда, зниженням пропульсивної активності передсердь, а також порушеннями діастолічної функції серця.

3. На етапі розвитку прихованої і легкої серцевої недостатності переважний вплив на клінічний статус хворих мають порушення діастолічного патерна лівого шлуночка з формуванням “незавершеної” діастоли, а при середньоважкій і важкій серцевій недостатності клінічний стан пацієнтів переважно залежить від характеру дисфункції міокарда, вираженості легеневої гіпертензії і геометрії порожнин серця.

4. У хворих із прихованою і легкою серцевою недостатністю має місце дисоціація насосної функції шлуночків із відносним переважанням функції правого шлуночка, а при важкій серцевій недостатності систолічна функція обох шлуночків регресує порівняно.

5. Формування серцевої недостатності супроводжується активацією пресорних та депресорних нейрогуморальних систем, які є одними з основних сполучних складових між морфофункціональним станом серця і клінічним статусом хворих, при цьому ініціююча роль в сумарній нейрогуморальній активації належить РАС та САС, а підвищення рівнів ендотеліну, серотоніну, кортізолу, бета-ендорфіну та лей-енкефаліну плазми крові мають наслідковий характер.

6. Прогресування дисфункції міокарда асоціюється зі збільшенням товщини інтимо-медіального сегменту (на 18,0%), стійким зниженням чутливості плечової артерії до ендотелій-залежної вазодилятації (на 98,0%), тоді як ендотелій-незалежна вазодилятуюча спроможність істотно не змінюється.

7. Найбільший негативний вплив на толерантність до фізичного навантаження і ії гемодинамічне забезпечення у хворих із серцевою недостатністю здійснюють морфорфункціональний стан серця і тяжкість дисфункції лівого шлуночка, при цьому роль нейрогуморальної активації і ендотеліальної дисфункції артерій виражена в меншій мірі.

8. Формування серцевої недостатності асоціюється з істотними обмеженнями якості життя хворих, які носять при прихованій і легкій дисфункції лівого шлуночка в основному соціальний і особовий характер, тоді як при помірній і важкій серцевій недостатності превалюють суб'єктивні показники тяжкості стану пацієнтів.

9. Застосування базисної терапії закономірно призводить до істотного погіршення морфофункціональних і структурно-геометричних характеристик серця, підвищення нейрогуморальної активації, порушення механічних якостей ендотелію артерій, що супроводжується зменшенням якості життя (на 59,7%), толерантності хворих до фізичного навантаження (на 15,1%) та зниженням ймовірності виживання (на 10,1%).

10. Незалежно від тривалості терапії комбінація еналаприлу і лозартану мала перевагу перед ізольованим застосуванням кожного з препаратів і традиційної терапії по здатності здійснювати позитивний вплив на гемодинамічну продуктивність, діастолічну функцію, ремоделювання серця та перед- і постнавантажувальні характеристики.

11. Сумісне застосування лозартану та еналаприлу приводить до більш вираженої депресії надлишкової активації САС (на 15,5%), РАС (на 21,8%) і зниження рівня кортізолу (на 31,7%) протягом 12 тижнів та реально перешкоджає реалізації ефекту “вислизання” нейрогуморальної активації з-під впливу ІАПФ і АТ₁-антагоніста при тривалому лікуванні.

12. Спроможність комбінації еналаприлу і лозартану покращувати вазодилятуючу активність ендотелію артерій не залежить від тривалості лікування і переважає ізольоване застосування кожного з них.

13. Комбінація еналаприлу і лозартану істотно перевищує ефективність кожного із цих препаратів і традиційної терапії за здатністю підвищувати толерантність хворих із серцевою недостатністю до фізичних навантажень (на 14,7%), скорочувати час реституції (на 32,6%) й адекватно підтримувати гемодинамічну продуктивність при виконанні фізичного навантаження як при короткочасному, так і при тривалому призначенні.

14. Використання комбінації еналаприлу і лозартану у лікуванні серцевої недостатності супроводжується істотним покращенням якості життя хворих, що виявляється в збільшенні рівня фізичної активності (на 29,9%), покращенні стану рольового функціонування (на 42,8%), а також підвищенні позитивної самооцінки (на 16,5%).

15. Поряд із позитивним ефектом ізольованого призначення еналаприлу і лозартану застосування комбінації цих препаратів сприяє більш значному поліпшенню клінічного статусу (на 64,0%), зниженню середнього функціонального класу серцевої недостатності (на 36,8%) і підвищенню ймовірності виживання хворих (на 11,4%).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Ймовірність однорічного виживання хворих з серцевою недостатністю може бути визначена за рівнем інтенсивності ремоделювання серця, переваги дилатації лівого шлуночка над його гіпертрофією, модифікації еліпсоїдної геометрії порожнини шлуночка в сферичну.

2. Вираженість ранніх клінічних ознак серцевої недостатності тісно асоційована з формуванням діастолічної дисфункції лівого шлуночка, проявом якої є еволюція гіпертрофічного профілю наповнення в “псевдонормальний”.

3. Використання дуплексної кольорової імпульсно-хвилястої доплерографії є необхідним для оцінки тяжкості діастолічної та систолічної дисфункції, а також інтенсивності процесів ремоделювання серця і рекомендовано в якості скринінгового методу обстеження усіх хворих із патологією серцево-судинної системи.

4. Оцінка ступеня активності ангіотензину-II, альдостерону та добової екскреції фракціонованих катехоламінів із сечею може бути використана в якості критерію тяжкості серцевої недостатності.

5. Діагностика порушень ендотелій-залежної вазодилятуючої активності плечової артерії у хворих із серцевою недостатністю може використовуватися з метою оцінки інтенсивності ремоделювання судин.

6. Оцінка якості життя хворих із серцевою недостатністю дозволяє вірогідно визначити прихильність пацієнта до лікування та ймовірність відмови від тривалої терапії.

7. Комбінація еналаприлу і лозартану може бути використана з метою запобігання негативній еволюції серцевої недостатності і підвищення ймовірності виживання хворих.

8. Лозартан здатний підвищувати ефективність інгібітору ангіотензин-конвертуючого ферменту еналаприлу за спроможністю покращувати клінічний статус та знижувати функціональний клас серцевої недостатності.

9. Додавання лозартану до еналаприлу дозволяє використовувати ці препарати в менших дозах, що сприяє зниженню кількості побічних ефектів властивих інгібіторам ангіотензин-конвертуючого ферменту, які потребують припинення лікування.

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ЩО ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Березин А.Е. Возрастные особенности толщины интимо-медиального сегмента сонной артерии у больных ишемической кардиопатией, ассоциированной с систолической левожелудочковой дисфункцией // Проблемы старения и долголетия.-1996.-№ 3-4.-С.186-189.

Березин А.Е. Перспективы использования лозартана - непептидного антагониста ангиотензин-1 рецепторов - в лечении сердечной недостаточности у больных сердечной недостаточностью старших возрастных групп // Проблемы старения и долголетия.-1998.-№ 4.-С.385-394.

Березин А.Е. Влияние ингибитора ангиотензин-превращающего фермента ренитека на морфофункциональное состояние миокарда левого желудочка у больных с застойной сердечной недостаточностью // Вестн. проблем биологии и медицины.-1999.-№ 11.-С.71-77.

Березін О.Є. Потенційні можливості інгібіторів ангіотензин-перетворюючого ферменту в попередженні, термінуванні та реверсії процесів ішемічного патологічного ремоделювання лівого шлуночка // Вісн. наукових досліджень.-1999.-№ 1.-С.6-12.

Березін О.Є. Непептидний антагоніст ангіотензін-2 рецепторів лозартан у терапії хронічної симптоматичної серцевої недостатності // Ліки.-1999.-№ 2.-С.15-19.

Березин А.Е. Влияние эналаприла, лозартана и их комбинации на выживаемость больных сердечной недостаточностью // Вестн. проблем биологии и медицины.-2000.-№ 1.-С.48-54.

Березин А.Е. Состояние эндотелиальной функции у больных ишемической болезнью сердца и сердечной недостаточностью пожилого и старческого возраста // Проблемы старения и долголетия.-2000.- Т.9, № 1.-С.47-53.

Березин А.Е. Перспективы ограничения ремоделирования миокарда у больных с хронической застойной сердечной недостаточностью с помощью эналаприла (ренитека) и лозартана (козаара) // Укр. кардіол. журн.-2001.-
№ 1.-С.45-49

Березин А.Е., Фуштей И.М. Лозартан - непептидный антагонист ангиотензин-1 рецепторов - в лечении сердечной недостаточности // Клинич. медицина.-1998.-№ 7.-С.12-15.

Березин А.Е., Фуштей И.М. Предсердный натрийуретический пептид и ремоделирование миокарда у больных сердечной недостаточностью, ассоциированной с ишемической болезнью сердца // Кардиология.-1999.-
№ 2.-С.35-38.

Визир А.Д., Визир В.А., Березин А.Е. Неинвазивная оценка морфофункционального состояния миокарда у больных сердечной недостаточностью, ассоциированной с ишемической болезнью сердца // Матеріали XIV З'їзду терапевтів України, 22-25 вересня 1998 р., К., 1998.-С.112-113.

Визир А.Д., Визир В.А., Березин А.Е. Иммунная и воспалительная активация как новая концептуальная модель формирования и прогрессирования сердечной недостаточности // Журн. АМН України.-2000.-Т.6, № 2.-с.264-278.

Визир А.Д., Визир В.А., Березин А.Е. Эналаприл, лозартан и их комбинация в лечении больных застойной сердечной недостаточностью. Результаты одногодичного контролируемого исследования // Журн. АМН України.-2001.-Т.7, №1.-С.33-44.

Визир В.А., Березин А.Е. Возможности применения блокатора ангиотензин-1 рецепторов лозартана с целью коррекции легочной гипертензии у больных ишемической болезнью сердца // Международный сб. научн. трудов V научн.-практ. конф. по созданию и апробации новых лекарственных средств “Лекарства - человеку”, Каунас, 3-5 ноября 1997 г., Х. 1997.-С. 55-63.

Визир В.А., Березин А.Е. Ингибиторы ангиотензин-превращающего фермента и перспективы их применения с целью ограничения и реверсии патологического ремоделирования миокарда // Укр. мед. часопис.-1998.-
№ 3-4.-С.138-145.

Визир В.А., Березин А.Е. Комплексная оценка влияния берлиприла на качество жизни больных с симптоматической застойной сердечной недостаточностью // Сб. научн. ст. IX научн.-практ. конф. по созданию и апробации новых лекарственных средств. 13-14 января 1999, Минск, 1999.-С.45-51.

Визир В.А., Березин А.Е. Комплексная оценка влияния непептидного антагониста ангиотензин-1 рецепторов лозартана на качество жизни больных с симптоматической сердечной недостаточностью //Международный сб. научн. трудов VI научн.-практ. конф. по созданию и апробации новых лекарственных средств “Лекарства - человеку”, Харьков, 3-5 февраля 1998 г. Х., 1998.-С. 45-51.

Визир В.А., Березин А.Е. Применение коверекса (периндоприла) - ингибитора ангиотензин-превращающего фермента второго поколения - в лечении больных гипертонической болезнью // Укр. кардіол. журн.-1999.-№ 6.-С.31-35.

Визир В.А., Березин А.Е. Перспективы применения блокаторов медленных кальциевых каналов у больных сердечной недостаточностью // Укр. мед. часопис.-1999.-№ 7 (9).-С.63-71.

Визир В.А., Березин А.Е. Применение тензиомина у больных хронической застойной сердечной недостаточностью, ассоциированной с ишемической болезнью сердца // Укр. кардіол.журн.-1999.- № 3.-С.35-38.

Визир В.А., Березин А.Е. Современные аспекты клинического применения в-блокаторов у больных застойной сердечной недостаточностью // Клинич. медицина.-1999.-№ 11.-С.10-14.

Визир В.А., Березин А.Е. Влияние берлиприла на состояние кардиогемодинамики, нейрогуморальный статус и активность процессов свободно-радикального перекисного окисления липидов у больных симптоматической сердечной недостаточностью // Терапевт. Арх.-1999.-№ 8.-С.13-17.

Визир В.А., Березин А.Е. Сравнительная оценка влияния ингибитора ангиотензин-превращающего фермента ренитека и антагониста ангиотензин-2 рецепторов козаара на морфофункциональное состояние миокарда левого желудочка у больных симптоматической сердечной недостаточностью // Клинич. медицина.-1999.-№ 3.-С.20-22.

Визир В.А., Березин А.Е. Применение коверекса (периндоприла) в целях восстановления функции эндотелия у больных с сердечной недостаточностью // Укр. кардіол. журн.-1999.-№ 4.-С.53-56.

Визир В.А., Березин А.Е. Лозартан в терапии хронической сердечной недостаточности // Клинич. медицина.-2000.-№ 2.-С.36-39.

Визир В.А., Березин А.Е. Перспективы применения комбинации антагонистов рецепторов ангиотензина-II и ингибиторов ангиотензин-превращающего фермента у больных с сердечной недостаточностью // Укр. мед. часопис.-2000.-№ 6(20).-С.19-26.

Визир В.А., Березин А.Е. Нейрогуморальная активация при сердечной недостаточности. Часть I. // Запорож. мед. журн.-2000.-№ 2.-С.7-12.

Визир В.А., Березин А.Е. Нейрогуморальная активация при сердечной недостаточности. Часть II. // Запорож. мед. журн.-2000.-№ 3.-С.12-15.

Визир В.А., Березин А.Е. Улучшает ли добавление антагониста ангиотензин-II рецепторов лозартана к ингибитору ангиотензин-превращающего фермента эналаприлу клинические исходы и кардиогемодинамику у больных с манифестной сердечной недостаточностью? // Запорож. мед. журн.-2000.-№ 4.-С.3-8.

Визир В.А., Березин А.Е. Улучшает ли добавление антагониста ангиотензин-II рецепторов лозартана к ингибитору ангиотензин-превращающего фермента эналаприлу нейрогуморальный статус больных с манифестной сердечной недостаточностью? // Запорож. мед. журн.-2000.-№ 5-6.-С.10-14.

Визир В.А., Березин А.Е. Применение эналаприла, лозартана и их комбинации при сердечной недостаточности // “Достижения и перспективы развития в терапии в канун XXI века”. Сб. научных ст. под ред. акад.Л.Т. Малой, АМН Украины, НИИ терапии, Х., 2000.-С.54-59.

Визир В.А., Березин А.Е. Перспективы реверсии эндотелиальной дисфункции у больных застойной сердечной недостаточностью // Клинич. медицина.-2000.-№ 7.-С.36-39.

Визир В.А., Березин А.Е. Роль эндотелиальной дисфункции в формировании и прогрессировании артериальной гипертензии. Прогностическое значение и перспективы лечения // Укр. мед. часопис.-2000.-№4(18).-С.23-33.

Визир В.А., Березин А.Е. Новый антагонист рецепторов ангиотензина-II апровель (ирбесартан) в лечении сердечной недостаточности // Лікування та діагностика.-2000.-№ 2.-С.44-51.

Визир В.А., Березин А.Е. Влияние ингибитора ангиотензин-превращающего фермента эналаприла на качество жизни больных с застойной сердечной недостаточностью // Запорож. мед. журн.-2001.-№ 3-4.-С.12-15.

Визир В.А., Березин А.Е. Особенности нейрогуморальной активации у больных застойной сердечной недостаточностью при длительном применении ингибитора ангиотензин-превращающего фермента эналаприла. Исследование случай-контроль // Запорож. мед. журн.-2001.-№ 5-6.-С.4-7.

Визир В.А., Березин А.Е. Влияние ингибитора ангиотензин-превращающего фермента эналаприла (ренитека) на ремоделирование левого желудочка у больных застойной сердечной недостаточностью // Укр. кард. журн.-2001.-№ 4.-С.39-42.

Визир В.А., Березин А.Е. Взаимосвязь процессов ремоделирования миокарда и нейрогуморальной активации у больных с сердечной недостаточностью // Клинич. медицина.-2001.-№ 9.-С.21-27.

Визир В.А., Березин А.Е. Влияние длительного применения эналаприла, лозартана и их комбинации на качество жизни больных с застойной сердечной недостаточностью // Терапевт. арх.-2002.-№ 1.-С.52-55.

Дунаев В.В., Березин А.Е. Перспективы использования непептидного антагониста рецепторов ангиотензина-II лозартана в лечении сердечной недостаточности // Экспер. и клин. фарм.-1999.-№ 4.-С.77-80.

Дунаев В.В., Березин А.Е. Сопоставление клинической эффективности аналогов эналаприла малеата у больных сердечной недостаточностью, ассоциированной с ишемической болезнью сердца // Экспер. и клин. фарм. -1998.-№ 4.-С.20-22.

Фуштей И.М., Березин А.Е. Взаимосвязь активности предсердного натрий уретического пептида и процессов ремоделирования миокарда у больных сердечной недостаточностью // Клинич. медицина.-1998.-№ 1.-С.11-14.

Березин А.Е., Визир В.А., Колесник Ю.М. Дозозависимое влияние антагониста ангиотензин-II рецепторов лозартана на ремоделирование миокарда и нейрогуморальную активацию у больных с застойной сердечной недостаточностью // I Российский национальный конгресс кардиологов, Москва, 10-12 октября 2000, М., 2000.-С.35.

Березин А.Е., Рыбак И.Р. Опыт применения непептидного антагониста ангиотензин-1 рецепторов лозартана у пожилых больных с легочной гипертензией // Матеріали симпозіуму “Хронічні обструктивні захворювання легень у людей похилого та старечого віку”, Київ 28 травня 1997 р. Тез. і реф. доп., К., 1997.-с.18-19.

Визир А.Д., Визир В.А., Березин А.Е. Влияние эналаприла и лозартана на эндотелиальную функцию артерий у больных с хронической застойной сердечной недостаточностью // Матеріали VI Конгрессу кардіологов Україны, Киев, 18-21 вересня 2000 р., К.:Моріон, 2000.-С.104.

Визир В.А., Березин А.Е. Комплексная оценка влияния нового непептидного антагониста ангиотензин-1 рецепторов лозартана на качество жизни пожилых больных с системным атеросклерозом // Матеріали наук.-практ. конф. “Реабілітація хворих похилого віку із захворюваннями серцево-судинної системи і церебральною судинною патологією”, Київ, 22-24 жовтня 1997 р. Тез. і реф. доп. К., 1997.-С.33-34.

Визир В.А., Березин А.Е. Влияние ингибитора ангиотензин-превращающего фермента берлиприла на качество жизни больных с симптоматической сердечной недостаточностью // Материалы конф., посвященной памяти профессоров Н.А.Гватуа и А.И.Грицюка, Киев, 11-13 ноября, 1998, К., 1998.-С.25.

Визир В.А., Березин А.Е. Перспективы реверсии эндотелиальной дисфункции у больных с застойной сердечной недостаточностью // Матеріали наук.-практ. конф. “Організація нових форм надання медичної допомоги та лікування серцево-судинних захворювань”, Київ, 1999 р. - С.194-195.

Визир В.А., Березин А.Е. Антагонист ангиотензин-2 рецепторов лозартан в лечении больных с застойной сердечной недостаточностью // Республіканська наук.-практ. конф. з міжнародною участю “Ефективні методи лікування захворювань серця, судин та інших органів”, 29-30 вересня 1999 р., Вінніця, 1999.-С.18-19.

Визир В.А., Березин А.Е. Перспективы длительного лечения больных застойной сердечной недостаточностью антагонистом ангиотензин-II рецепторов лозартаном и ингибитором АПФ эналаприлом // Материалы III Республиканской научн.-практ. конф. “Новое в клинической фармакологии и фармакотерапии заболеваний внутренних органов”, Харьков, 16-17 ноября 2000, Х., 2000.-С.134-135.

Визир В.А., Березин А.Е. Дозозависимое влияние антагониста ангиотензин-II рецепторов лозартана на нейрогуморальную активацию у больных с застойной сердечной недостаточностью // Материалы научных трудов республиканской научн.-практ. конф. “Роль первичной и вторичной профилактики основных терапевтических заболеваний в улучшении качества жизни”, Харьков, 19-20 апреля 2001 г., Х., 2001.-С.26-27.

Визир В.А., Березин А.Е. Особенности нейрогуморальной активации у больных с застойной сердечной недостаточностью при длительном применении эналаприла. результаты исследования случай-контроль // Матеріали Української наук.-практ. конф. “Сучасні проблеми кардіології та ревматології - від гіпотез до фактів”.-К.: Моріон, 2001.-С.102-103.

Визир В.А., Березин А.Е., Крайдашенко О.В. Дозозависимое влияние эналаприла на функцию эндотелия у больных с асимптоматичесокй дисфункцией левого желудочка, развившейся вследствие ишемической болезни сердца // Матеріали наук.-практ. конф. “Досягнення, проблеми та перспективи наукових досліджень в області кардіології та пульмонології на рубежі XX-XXI століть”, Вінниця, 10-11 жовтня 2000 р, Вінниція. 2000.-С.27-28.

Визир В.А., Березин А.Е., Попленкин Е.И. Оценка суммарного кардиоваскулярного риска у больных ишемической болезнью сердца, гипертонической болезнью и их сочетанием // Республіканська наук.-практ. конф. з міжнародною участю “Ефективні методи лікування захворювань серця, судин та інших органів”, Вінніця, 29-30 вересня 1999 р., Вінніця, 1999.-С.17-18.

Дунаев В.В., Березин А.Е., Крайдашенко О.В. Ренитек в комплексной терапии сердечной недостаточности у больных ишемической болезнью сердца пожилого и старческого возраста // Матеріали наук.-практ. конф. “Реабілітація хворих похилого віку із захворюваннями серцево-судинної системи і церебральною судинною патологією”, Київ, 22-24 жовтня 1997 р. Тез. і реф. доп. К., 1997.-С.145-146.

Дунаев В.В., Березин А.Е., Крайдашенко О.В., Рыбак И.Р. Влияние эналаприла на морфофункциональное состояние миокарда у больных сердечной недостаточностью, ассоциированной с ИБС // Матеріали II Українській наук. конф. з міжнародною участю ”Актуальні проблеми клінічної фармакології”, 6-8 жовтня 1998 р., Вінніця, 1998.-С.128.

Дунаев В.В., Крайдашенко О.В., Березин А.Е. Влияние эналаприла на сократительную способность миокарда у пациентов с ишемической болезнью сердца и сердечной недостаточностью // Матеріали пленуму правління наукового товариства кардіологів України “Атеросклероз та ішемічна хвороба серця: сучасні аспекти профілактики, діагностики та лікування”, Додаток до Укр. кардіол. журн.-1998.-№ 10.-С.39.

Vizir V.A., Berezin A.E. The reversion of endothelial dysfunction in patients with arterial hypertension. Results of the controlled study: losartan versus enalapril // Eur. Heart J.-2000.-Vol.21, Suppl.A.-P.1659.

АНОТАЦІЇ

БЕРЕЗІН О.Є. Серцева недостатність: клініко-гемодинамічні, структурно-функціональні, нейрогуморальні та лікувально-прогностичні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. - Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя, 2002.

Дисертацію присвячено питанням поліпшення віддаленого прогнозу і клінічного стану хворих із серцевою недостатністю. Виявлено, що прогресування серцевої недостатності і погіршення клінічного стану та якості життя хворих пов'язано з надлишковою нейрогуморальною активацією, яка призводить до модифікації геометрії порожнин та порушень діастолічної й систолічної функції серця, ремоделювання і зниження механічних властивостей артерій. Встановлено, що комбінація еналаприлу і лозартану має перевагу над ізольованим застосуванням кожного з препаратів і традиційної терапії за спроможністю поліпшувати кардіогемодинамічну продуктивність, запобігати ремоделюванню серця та артерій, знижувати інтенсивність нейрогуморальної активації, а також покращувати клінічний статус, якість та тривалість життя хворих з серцевою недостатністю.

Ключові слова: серцева недостатність, якість та тривалість життя, ремоделювання міокарда і судин, нейрогуморальна активація, лікування, еналаприл, лозартан.

БЕРЕЗИН А.Е. Сердечная недостаточность: клинико-гемодинамические, структурно-функциональные, нейрогуморальные и лечебно-прогностические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. - Запорожский государственный медицинский университет, Запорожье, 2002.

Диссертация посвящена вопросам улучшения отдаленного прогноза, качества жизни и клинического состояния больных с сердечной недостаточностью путем ограничения ремоделирования сердца и сосудов, снижения интенсивности нейрогуморальной активации, а также восстановления функции эндотелия с помощью комбинации ингибитора АПФ эналаприла и АТ₁-антагониста лозартана.

Установлено, что изменение геометрии полости левого желудочка, снижение индекса относительной толщины его стенки, а также увеличение индекса миокардиального стресса сопровождается не только повышением функционального класса сердечной недостаточности, но и тесно ассоциируется с тяжестью дисфункции миокарда. Наиболее выраженные нарушения геометрии левого желудочка были зарегистрированы у пациентов с систолической дисфункцией миокарда. Нарушения конфигурации полости левого желудочка и ухудшение кинетических свойств миокарда уже на ранних стадиях сердечной недостаточности ассоциировались с прогрессивным снижением индексов, характеризующих глобальную контрактильность миокарда. Однако падение гемодинамической производительности левого желудочка отмечалось лишь при значительном повышении конечно-диастолического давления в полости желудочка. Наиболее ранним признаком нарушения функционального состояния желудочков сердца является формирование “незавершенной” диастолы.

У пациентов со скрытой сердечной недостаточностью насосная функция правого желудочка превышала уровень здоровых лиц. Систолическая активность правого желудочка у этих больных заметно преобладала над таковой левого желудочка. При манифестации сердечной недостаточности и снижении фракции выброса левого желудочка отмечается угнетение насосной функции уже правого желудочка. Это ассоциируется со значительной дилятацией его полости, повышением давления в легочной артерии и “псевдонормализацией” профиля транстрикуспидального кровотока. При этом пропульсивная активность левого предсердия нарушается уже на этапе формирования скрытой сердечной недостаточности и сопровождает естественную эволюцию диастолической дисфункции миокарда в систолическую. На этапе формирования скрытой и легкой сердечной недостаточности преимущественное влияние на клинический статус больных имеют нарушения диастолического паттерна левого желудочка, тогда как при средне тяжелой и тяжелой клиническое состояние пациентов больше зависит от характера дисфункции миокарда, выраженности легочной гипертензии и геометрии полостей сердца.

Прогрессирование сердечной недостаточности и ухудшение клинического статуса и качества жизни больных ассоциируется с избыточной нейрогуморальной активацией, которая приводит к модификации геометрии полостей и нарушению функции сердца, ремоделированию и снижению механических качеств артерий. При этом в наибольшей степени возрастает активность эндогенных катехоламинов, альдостерона, серотонина, кортизола плазмы крови.

У больных с сердечной недостаточностью вне зависимости от тяжести дисфункции миокарда обнаруживается нарушение эндотелий-зависимой вазодилятирующей активности плечевой артерии, тогда как эндотелий-независимая вазодилятирующая способность существенно не изменяется.

Наибольшее негативное влияние на толерантность к физической нагрузке и ее гемодинамическое обеспечение у больных оказывает морфорфункциональное состояние сердца, тяжесть дисфункции левого желудочка, и выраженность нейрогуморальной активации. Формирование сердечной недостаточности ассоциируется с существенными ограничениями качества жизни больных, носящими в основном социальный и личностный характер при скрытой и легкой дисфункции левого желудочка, тогда как при умеренной и тяжелой большее значение приобретают персонифицированные показатели тяжести основного заболевания.

Таким образом, комбинация эналаприла и лозартана имеет преимущества перед изолированным применением каждого из этих препаратов и традиционной терапией по способности улучшать кардиогемодинамическую продуктивность, предотвращать прогрессирование ремоделирования сердца и артерий, снижать интенсивность нейрогуморальной активации, а также улучшать клинический статус, качество и продолжительность жизни больных с сердечной недостаточностью. Благоприятные клинические, кардиогемодинамические и нейрогуморальные эффекты комбинации эналаприла и лозартана могут быть использованы в комплексном лечении больных как скрытой, так и клинически выраженной сердечной недостаточностью.

Ключевые слова: сердечная недостаточность, качество и продол-жительность жизни, ремоделирование миокарда и сосудов, нейро-гуморальная активация, лечение, эналаприл, лозартан.

BEREZIN A.E. Heart failure: the aspects of clinic, hemodynamics, cardiac morphology and function, neurohumoral activation, treatment and pro-gnosis. - Manuscript.

The dissertation on competition of the Doctor of Medical Science degree in the speciality - 14.01.11 - cardiology. - State Medical University, Zaporozhye, 2002.

The dissertation is devoted to problems of improvement of the remote prognosis and clinical status in patients with a heart failure. Is detected, that advance of heart failure, both the aggravation of the clinical status and qualities of life of the patients associates with exuberant neurohumoral activation, which results in modification of geometry and decrease of the cardiac function, remodeling and regression of mechanical function of arteries. Is placed, that the enalapril and losartan combination is superior that isolated application of each of these drugs and conventional therapy on ability to improve cardiohaemodynamics and remodeling, reduce neurohumoral activation, and also refine clinical status, quality of life, and long-term prognosis in heart failure patients.

Key words: heart failure, quality of life, prolongation of life, cardiac and vascular remodeling, neurohumoral activation, treatment, enalapril, losartan.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТ - артеріальний тиск

ВМНmax - індекс внутрішньоміокардіального напруження

ДДМ - діастолична дисфункція міокарда

ЗПСО - загальний периферичний судинний опір

ІАПФ - інгібітори ангіотензин-перетворюючого ферменту

КДТ - кінцево-діастолічний тиск

КДО - кінцево-діастоличний об'єм

КСО - кінцево-систолічний об'єм

МС - індекс міокардіального стресу

НА - норадреналін

ПД -питомий добуток

ПНХ - післянавантажувальні характеристики

ППО - питомий периферичний судинний опір

РАС - ренін-ангіотензинова система

РІР - регіонарний індекс релаксації

САС - симпатоадреналова система

СДМ - систолічна дисфункція міокарда

ТМК - трансмітральний кровоток

ТІМС - товщина інтимо-медіального сегменту загальної сонної артерії

ТФН - толерантність до фізичного навантаження

УО - ударний об'єм

УІ - ударний індекс

ХО - хвилинний об'єм

ФВ - фракція викиду

AFF - фракція наповнення лівого передсердя

IVRT - час ізоволюмічної релаксації

DecТ - декселераційний час

L - довга ось шлуночка

R - коротка ось шлуночка

FS - питоме скорочення короткої осі лівого шлуночка

V_E - об'ємна швидкість викиду

2H/D - індекс відносної товщини стінки лівого шлуночка

- приріст або зниження показника

Размещено на Allbest.ru

...