Лікарські форми з антибіотиками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Національний фармацевтичний університет

Кафедра аптечної технології ліків

КУРСОВА РОБОТА

Тема:

Лікарські форми з антибіотиками

Харків - 2014



Зміст

Вступ

1. Аналіз вітчизняного ринку лікарських препаратів з антибіотиками

2. Порівняльний аналіз номенклатури лікарських препаратів з антибіотиками за видами лікарських форм і за застосуванням

2.1 Особливості властивостей антибіотиків, їх стійкість до різних технологічних чинників

2.2 Особливості перорального приймання ліків з антибіотиками

2.3 Допоміжні речовини, що застосовуються у виробництві лікарських препаратів з антибіотиками (основи, розчинники та ін.)

2.4 Сучасні технологічні прийоми приготування лікарських препаратів з антибіотиками

2.4.1 Технологія порошків з антибіотиками

2.4.2 Технологія рідких лікарських форм

2.4.3 Технологія м'яких лікарських форм

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Антибіотики (грец. Бнфй -- проти, грец. Вйпфйкпт -- життєвий), органічні речовини, що синтезуються мікроорганізмами в природі для захисту від інтервенції інших видів мікроорганізмів, та володіють здатністю пригнічувати розвиток, або вбивати цих мікробів. Як правило, антибіотики виділяють з живих бактерій або грибів. Існує також велика кількість синтетичних антибіотиків, які відрізняються модифікаціями функціональних груп природніх антибіотиків. Такі модифіковані сполуки часто ефективніші, або стійкіші до нейтралізації, що виникає внаслідок набутої мікроорганізмами резистентності.

Антибіотики широко застосовують у медицині, а також у різних галузях народного господарства. Ще в давні часи індіанці племені майя застосовували плісняву для лікування при ранах і захворюваннях кишок. У середні віки Ібн-Сіна використовував плісняву при гнійних ранах. У 19 столітті терапевт В.О. Манассеїн відкрив пригнічення зеленою пліснявою мікроорганізмів у живильному середовищі Пастера, а дерматолог О.Г. Полотебнов застосував емульсію цієї плісняви для лікування при виразках та гнійних ранах. У 1877 р. у дисертації Н.В. Лебединський вказав, що продукти, які запліснявіли, зменшують кількість мікроорганізмів у кишках. В 1877 р. Луї Пастер та Жубер відкрили принцип антагонізму мікроорганізмів, установивши загибель бацили сибірки в суміші з гноєтворною флорою. На основі вчення Л. Пастера про антагонізм мікроорганізмів.

1. І. Мечніков показав, що культура молочнокислих бактерій гальмує розвиток гноєтворної флори кишок.

2. У 1928 р. англійський вчений О. Флемінг відкрив антибіотик пеніцилін із плісняви Penicillium nodosum, очищений препарат якого було отримано у 1940 р. американськими вченими X.В. Флорі та Е.Б. Чейном. У Росії в 1942 р. пеніцилін було отримано із плісняви Penicillium crustosum

3. В. Єрмольєвою, яка також налагодила його промисловий випуск. Виділення стрептоміцину із променистого гриба у 1944 р. пов'язано з ім'ям американського вченого 3. Ваксмана. Починаючи від зоолога Б.П. Токіна (1928), вчені займаються також речовинами рослинного походження -- фітонцидами, які мають антибактеріальну дію. Сьогодні відомо понад 2000 препаратів антибіотиків.

Найбільше увійшли в практику антибіотики, добуті з актиноміцетів, -- стрептоміцин, левоміцетин, біоміцин, тераміцин, тетрациклін, ауреоміцин, неоміцин та ін. Широко застосовується пеніцилін, добутий з інших мікроскопічних грибів. Ці антибіотики використовуються при лікуванні дизентерії, стрептококових і стафілококових септичних захворювань, пневмоній,висипного й черевного тифу та ряду інших інфекційних захворювань. Антибіотики вищих рослин -- фітонциди -- ще мало вивчені. Застосовується в медицині іманін, добутий зі звіробою, та сативін -- з часнику. Видобуто антибіотики і з лишайників; з них вживається як зовнішнє уснінова кислота. З антибіотиків тваринного походження найвідоміші лізоцим,еритрин, екмолін. Деякі антибіотики добувають тепер шляхом синтезу.

Винахід антибіотиків можна назвати революцією в медицині. Першими антибіотиками були пеніцилін та стрептоміцин.

Антибіотики на відміну від антисептиків мають антибактеріальну активність не тільки при зовнішньому застосуванні, але і в біологічних середовищах організму при їх системному (перорально, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, ректально, вагінально та ін.) застосуванні.



1. Аналіз вітчизняного ринку лікарських препаратів з антибіотиками

У продажу сегменту ATC J01 Антибактеріальні засоби для системного застосування в Україні вже багато років, не дивлячись на щорічне зниження об'ємів продажу, лідирують (входять до списку перших 15 АМП) наступні антимікробні препарати: хлорамфенікол (левоміцетин), сульфаніламід (стрептоцид), котримоксазол та пероральний ампіцилін. Дані АМП сьогодні використовуються у доволі вузькій клінічній практиці, що не може забезпечити такого високого рівню продажу.

За даними МДМ, лікарські призначення цих препаратів не високі і здійснюються далеко не всіма спеціалістами. Можливо, що все ще високий рівень продажу зумовлений історичною відомістю серед населення.

Не дивлячись на щорічне зниження вживання перорального ампіциліну, важко пояснити таке велике вживання АМП з низькими фармакологічними параметрами (біодоступність ампіциліну при вживанні всередину не перевищує 30-40%), саме цьому пероральний ампіцилін на сьогодні не рекомендується до системного застосування.

Хто ж з лікарів призначає АМП, в якій кількості і яким антибіотикам той чи інший спеціаліст віддає перевагу?

Згідно даних МДМ, серед призначень АМП у стаціонарі переважають призначення цефтриаксону (близько чверті призначень). Не дивлячись на те, що в амбулаторній практиці слідує віддавати перевагу пероральним антибіотикам, призначення цефтриаксону в поліклініці високе і складає близько 7% всіх призначень антибіотиків в поліклініках, де закономірно лідирує інгібітор захищений амоксицилін, азітроміцин та амоксицилін.

Так, в призначеннях антибіотиків терапевтами поліклінік близько 1/3 призначень складають амоксицилін/клавуланат (20,55%) та амоксицилін (9,51%), друге місце посідає азитроміцин (12,78%). Четверте місце, як це не дивно для амбулаторної практики, посідає парентеральний цефалоспорин III покоління -- цефтріаксон (8,97%), з групи цефалоспориновых антибіотиків, крім цефтріаксону, перша десятка АМП у призначеннях терапевтами містить ще цефуроксім (5,57%) и цефотаксім (1,69%). З макролідів в десятку лідерів потрапив ще кларитроміцин (6,53%), а з фторхинолонів -- ципрофлоксацин (3,66%) и левофлоксацин (2,11%).

В стаціонарах у всіх спеціалістів, крім урологів (друге місце в призначеннях -- 8,56%) та пульмонологів (третє місце -- 12,54%), в призначеннях з великим відривом лідирує антибіотик, що заслугував загальне визнання за широкий антимікробный спектр, високу антибактеріальну активність та добрі фармакокінетичні и фармакодинамічні властивості -- цефтріаксон. Призначення АМП та відповідні цим призначенням діагнози у спеціалістів стаціонару не вимагають будь-яких серйозних коментарів.

Українські підприємства у 2013 році збільшили виробництво лікарських препаратів, що містять пеніцилін та інші антибіотики, на 16,4% в порівнянні з 2012 роком - до 1050 тон, повідомляє Державна служба статистики України.

За даними Госстату, в грудні 2013 року виробництво лікарських засобів на основі антибіотиків збільшилося на 41,3% в порівнянні з груднем 2012 року та зменшилося на 5,4% в порівнянні з листопадом 2013 року - до 132 тон.

Як повідомляє УНІАН, за підсумками 2012 року Україна скоротила виробництво ліків на основі антибіотиків, в порівнянні з 2011 роком, на 3,7% - до 898 тон.



2. Порівняльний аналіз номенклатури лікарських препаратів з антибіотиками за видами лікарських форм і за застосуванням

На сьогоднішній день існує величезна кількість препаратів на основі антибіотиків. Їх усі, в основному, класифікують за хімічною будовою, тобто похідними якої речовини вони є.

Розрізняють наступні групи антибіотиків:

І. Бета-лактамні антибіотики:

А. Пеніциліни

Б. Інгібітори бета-лактамаз і комбіновані препарати, до складу яких вони входять

В. Цефалоспорини

Г. Монобактами

Д. Тієнаміцини (карбапенеми)

ІІ. Макроліди й азаліди

ІІІ. Лінкозаміди

IV. Тетрацикліни

V. Аміноглікозиди

VI. Хлорамфеніколи

VII. Глікопептиди

VIII. Циклічні поліпептиди (поліміксини)

IX. Антибактеріальні фторхінолони

X. Інші антибіотики

Залежно від методу отримання та спектра протимікробної дії препарати пеніцилінів можна поділити на такі групи:

І. Природні (біосинтетичні) пеніциліни (бензилпеніцилін - пеніцилін G, феноксиметилпеніцилін - пеніцилін V, новокаїнова сіль бензилпеніциліну - бензилпеніцилін прокаїн, біцилін-1 - бензатин бензилпеніцилін, біцилін-3, біцилін-5).

ІІ. Напівсинтетичні пеніциліни:

1) ізоксазолілпеніциліни (оксацилін, клоксацилін, диклоксацилін, метицилін);

2) амінопеніциліни (ампіцилін, амоксицилін та ін.);

3) карбоксипеніциліни (карбеніцилін, тикарцилін);

4) уреїдопеніциліни (мезлоцилін, азлоцилін, піперацилін;

5) амідинопеніциліни (мецилінам - амідиноцилін та його похідні).

ІІІ. Комбіновані з інгібіторами бета-лактамаз - “захищені” пеніциліни (амоксицилін/клавуланат, ампіцилін/сульбактам, тикарцилін/клавуланат, піперацилін/тазобактам).

Молекула всіх пеніцилінів містить бета-лактамне та тіазолідинове кільця.

Препарати цієї групи антибіотиків випускають у формі порошків для ін'єкцій, гранул, порошків ліофілізованих для приготування розчинів для ін'єкцій, порошків для приготування розчинів для ін'єкцій, гранул для приготування суспензії для перорального застосування, порошків для приготування суспензії, таблеток, що диспергуються, таблеток розчинних, таблеток, вкритих плівковою оболонкою, порошків для приготування сиропу, капсул.

Зростання ролі макролідів у наш час зумовлене збільшенням питомої ваги інфекцій, що викликаються внутрішньоклітинно розміщеними збудниками. Залежно від способу отримання макроліди поділяються на такі групи:

І. Природні сполуки: еритроміцин, олеандоміцин, спіраміцин, джозаміцин (йозаміцин), мідекаміцин.

ІІ. Напівсинтетичні сполуки: рокситроміцин, кларитроміцин, флуритроміцин, диритроміцин, міокаміцин, рокитаміцин.

Окремо виділяють групу азалідів, представником якої є азитроміцин, який відрізняється від макролідів за фармакокінетичними параметрами та спектром протимікробної активності.

Виготовляються у формі таблеток, капсул, мазей, грануляту для приготування суспензії для прийому всередину для дітей.

До препаратів з групи лінкозамідів належать лінкоміцин і кліндаміцин (хлороване похідне лінкоміцину). Діють бактеріостатично.

Випускається у формі капсул та у вигляді розчину для ін'єкцій в ампулах.

Тетрацикліни використовують у клініці понад 50 років. Проте вони не втратили свого значення, хоча в останні роки спостерігаються випадки множинної резистентності мікрофлори до цих препаратів (зумовлена їх багаторічним безперервним застосуванням і використанням у ветеринарії як ветеринарних препаратів і харчових добавок). Структурною основою тетрациклінів є чотири шестичленних кільця .

Препарати тетрациклінового ряду поділяють на дві групи:

1. Природні - біосинтетичні: окситетрациклін, тетрациклін, деметилхлортетрациклін.

2. Напівсинтетичні - доксициклін (вібраміцин), метациклін (рондоміцин), міноциклін.

Випускаються у виляді таблеток, капсул, мазі, розчину для ін'єкцій в ампулах.

Залежно від часу їх впровадження у клінічну практику аміноглікозиди прийнято поділяти на:

І. Аміноглікозиди І покоління: стрептоміцин, неоміцин, мономіцин, канаміцин;

ІІ. Аміноглікозиди ІІ покоління: гентаміцин (гараміцин), тобраміцин, сизоміцин;

ІІІ. Аміноглікозиди ІІІ покоління: нетилміцин (нетроміцин), амікацин.

Препарати групи аміноглікозидів випускаються у формі таблеток, мазей, ампельних розчинів, а також у формі порошків для приготування ін'єкцій.

Досить невеликою є група хлорамфеніколів. Ця група включає в себе всього два представники: хлорамфенікол (левоміцетін) та синтоміцин. Ці препарати можуть випускатися у формі таблеток, капсул, лініментів, розчинів для ін'єкцій, свічок ректальних та вагінальних свічок.

До поліпептидних антибіотиків належать колістин, поліміксин В (М), бацитрацин, граміцидин. Випускаються у вигляді таблеток та порошків для приготування розчинів для ін'єкцій.

Для лікування бактеріальних інфекцій у наш час широко застосовують велику групу препаратів фторхінолонового ряду, які є синтетичними антибактеріальними сполуками - похідними нафтиридину.

Перші фторхінолони були впроваджені у клінічну практику на початку 80-х років ХХ ст. Усі ці засоби, залежно від часу виникнення та спектра їх протимікробної активності, прийнято поділяти на два покоління:

I (80-ті роки) - ципрофлоксацин*, офлоксацин*, пефлоксацин*, норфлоксацин*, ломефлоксацин*, флероксацин.

II (90-ті роки) - моксифлоксацин*, левофлоксацин*, клінафлоксацин, гатифлоксацин, спарфлоксацин, грепафлоксацин.

Зірочкою у класифікації позначено препарати, зареєстровані в Україні.

Препарати випускаються у формі таблеток, розчинів для ін'єкцій та порошків для приготування розчинів для інфузій.

У наш час антибіотики широко призначають у комбінаціях. Це проводиться насамперед у випадку особливо тяжкого перебігу інфекційних процесів, спричинених асоціаціями мікроорганізмів, які мають множинну резистентність до існуючих антибактеріальних препаратів.

2.1 Особливості властивостей антибіотиків, їх стійкість до різних технологічних чинників

Процес виготовлення лікарських форм з антибіотиками значно ускладнює їх низька стійкість під дією різноманітних фізичних, хімічних та інших чинників.

Пеніциліни - найбільш ефективні і менш токсичні антибіотики. Пеніцилін инактивируют і солі важких металів, особливо у водовмісних лікарських формах, через розщеплення тіазолідинового кільця. Стійкість лікарських форм із пеніциліном (як і з багатьма антибіотиками) забезпечується їхнім готуванням в асептичних умовах для захисту антибіотиків від пеніцилінази й інших ферментів (групи гідролаз), що містяться в повітряній мікрофлорі. Найбільш стійкі лікарські форми пеніциліну при рН 6,0-7,0. Інактивацію можна сповільнити збереженням розчинів у холодильнику при +4°С.

Стрептоміцин, будучи органічною основою, утворює з кислотами ряд солей, добре розчинних у воді. Стрептоміцин несумісний з лікарськими речовинами, що володіють окисними властивостями, що перетворюють альдегідну групу в карбоксильну, що веде до втрати антибактеріальної активності антибіотика. Потрібно, однак, указати, що стрептоміцин як у сухому виді, так і в розчинах відрізняється більшою стійкістю, чим солі бензилпеніциліна.

Левоміцетин - білий чи білий зі слабким жовтувато-зеленуватим відтінком кристалічний порошок гіркого смаку. Антибіотик малорозчинний у воді (0,25%), легко - у спирті. Як препарат, так і його водні розчини витримують нагрівання до 110°С. Розчини левоміцетину повинні зберігатися в захищеному від світла місці.

Неоміцина сульфат - білий чи жовтувато-білий порошок. Легко розчинний у воді, дуже мало - у спирті. Гігроскопічний. Неоміцина сульфат - хімічно стійкий антибіотик. Розчини антибіотика (0,5%) готують на воді для ін'єкцій чи на ізотонічному розчині натрію хлориду.

Тетрацикліни по своїй хімічній структурі є дикетонами, що легко піддаються гідролізу з утворенням кислот і монокетонов. Гідроліз відбувається у водних розчинах навіть на холоді, при цьому антибіотики поступово інактивуються. Лужне середовище прискорює гідроліз. Як розчинник застосовують дистильовану воду.

Поліміксини по хімічній будівлі є складними сполуками, що включають залишки поліпептидів. Різні поліміксини мають додаткове літерне позначення. Поліміксин М є одним з їхніх видів. Антибіотик застосовують у виді розчину, що готується в аптеці безпосередньо перед застосуванням з розрахунку 10000-20000 ОД на 1 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи 0,5-1% розчину новокаїну.

Граміцидин С випускається у виді 2% стерильного спиртового розчину - прозора рідина від ясно-жовтого до жовтого кольору; з водою утворює опалесцентні розчини.

Еритроміцин відноситься до групи макролідів - сполук, що містять у молекулі макроциклічне лактонное кільце. Це порошок білого кольору без запаху, гіркого смаку. Мало розчинний у воді, легко - у спирті. Гігроскопічний. Для внутрішньовенних ін'єкцій застосовують еритроміцина фосфат - фосфорнокисла сіль еритроміцина.

2.2 Особливості перорального приймання ліків з антибіотиками

Як і всі лікарські форми пероральні антибіотики мають ряд переваг та недоліків. Нижче наведено деякі їх переваги:

1. Сучасні пероральні антибіотики характеризуються кращим всмоктуванням в ШКТ (75% і більше).

2. Вживання таких препаратів не знижує ефективність антибактеріальної терапії.

3. Значно підвищується комплаенс (не потрібні стерильні умови, медичний персонал, шприці, розчинники та ін.., нема «страху перед уколами».

4. Але для деяких категорій населення перевагою є, насамперед, форма випуску, через її зручність у вживанні та через зручність дозування.

Внаслідок лікарської взаємодії можливе зниження біодоступності пероральних антибіотиків (наприклад, тетрациклінів та фторхінолонів під впливом антацидів).

При призначенні фторхінолонів необхідно враховувати можливість їх фармакокінетичної взаємодії з іншими лікарськими засобами. Перш за все, цей ризик існує при пероральному прийомі препаратів. Такі засоби, як антациди, сукральфат, солі вісмута, кальцію, препарати заліза зменшують доступність фторхінолонів, що може призвести до зниження ефективності останніх. Деякі фторхінолони викликають підвищення концентрації теофіліна в крові, що характерно для ципрофлоксацину. Водночас офлоксацин, левофлоксацин, норфлоксацин не змінюють фармакокінетику теофіліна. Виявлені у процесі терапії фторхінолонами небажані реакції у вигляді підвищення активності печінкових ферментів, шлунково-кишкових розладів, нейротоксичності, фототоксичності з'являються не часто, є зворотними та, як правило, зникають після відміни препаратів.

Відмінністю амоксициліну (що є одним з ведучих пероральних антибіотиків) від ампіциліну є його фармакокінетичний профіль: при прийомі всередину амоксицилін швидше и добре всмоктується в кішківнику (75-90%), ніж ампіцилін (35-50%), біодоступність не залежить від прийому їжі. Амоксицилін краще проникає в деякі тканини, у тому числі у бронхолегеневу систему, де його концентрація може в 2 рази перевищувати концентрацію у крові.

У зв'зку з тим, що при тривалому пероральному прийомі антибіотиків може бути пригнічена кишкова мікрофлора, що виробляє вітаміни В1, В6, В12, РР, хворим для профілактики гіповітамінозу слід призначати вітаміни групи В.

Також не слід забувати про взаємодію пероральних антибіотиків не тільки з іншими лікарськими засобами, а і про можливість взаємодіяти з їжею, що вживає пацієнт. Більшість антибіотиків гідролізуються у лужному середовищі, тому не раціонально при прийомі пероральних антибіотиків запивати їх молоком. Також слід уникати запивати антибіотики чаєм, кавою, бо вони також можуть знижувати ефективність останніх при взаємодії між собою.

2.3 Допоміжні речовини, що застосовуються у виробництві лікарських препаратів з антибіотиками

Для приготування розчинів бензилпеніциліну натрію як розчинники використовують: ізотонічний розчин натрію хлориду, розчин глюкози ізотонічний (5%), розчин новокаїну (0,25 і 0,5%), два останні з яких мають рН 3,8-4,5 та 3,0-4,0 відповідно. При цих рН розчини бензилпеніциліну інактивуються, тому розчини готують безпосередньо перед застосуванням. На ізотонічному розчині натрію хлориду готують очні краплі та промивання з бензилпеніцилінами.

Також широко антибіотики застосовуються у вигляді ін'єкційних розчинів. Готують їх на апірогенній воді для інєкцій або ізотонічному розчині натрію хлориду.

Левоміцетин внаслідок його важкої розчинності у воді застосовують у вигляді спиртових розчинів, часто в поєднанні з сульфаніламідними препаратами.

Більш стабільними порівняно з водними розчинами є олійні суспензії, призначені для внутрішньом'язових ін'єкцій. При приготуванні їх вирішальне значення має ступінь дисперсності твердої фази.

Найбільш підхожа основа для очних мазей суміш, яка складається з вазеліну - 9,0 г (сорт «для очних мазей») і ланоліну безводного - 1,0 г.

Також використовують і такі основи:

- суміш із 4 частин ланоліну безводного і 6 частин вазеліну (сорт «для очних мазей»);

- склад: парафіну - 30,0 г, олії соняшникової - 70,0 г;

- поліорганосилоксанові основи (силікони) - пеніцилін на таких основах зберігається тривалий час (до 3 місяців і більше).

Для виготовлення мазей з антибіотиками рекомендують застосовувати безводну гідрофобну або гідрофільну основу або ж емульсійні основи типу О/В або В/О.

Призначення антибіотиків у вигляді супозиторіїв має велике значення. Швидкість всмоктування антибіотиків залежить від природи основи. Як основу використовують масло какао, віск, гідровані рослинні олії та різні ПАР.

технологічний лікарський антибіотик

2.4 Сучасні технологічні прийоми приготування лікарських препаратів з антибіотиками

2.4.1 Технологія порошків з антибіотиками

Складні порошки з антибіотиками знаходять застосування в хірургічній, дерматологічній і стоматологічній практиці. Їх готують за загальними правилами готування складних порошків з урахуванням властивостей вхідних інгредієнтів.

Антибіотики додають до простерилізованих і охолоджених порошків в асептичних умовах.

2.4.2 Технологія рідких лікарських форм

Рідкі ліки с антибіотиками призначають для внутрішнього (розчини, суспензії, рідше - емульсії) і зовнішнього (краплі в ніс, примочки, очні краплі) застосування. З ліків для зовнішнього застосування 1/3 приходиться на очні краплі.

Як розчинники використовують воду очищену, спирт, гліцерин, рослинні олії. Розчини готують за загальними правилами готування. Особливість - дотримання асептичних умов.

Необхідно уникати фільтрування розчинів через звичайний фільтрувальний папір. У більшості випадків в аптеках готують тільки стерильний розчинник, а розчинення роблять безпосередньо перед уживанням.

Розчини бензилпеніциліну натрію. Для їх виготовлення як розчинники використовують: ізотонічний розчин натрію хлориду; розчин глюкози ізотонічний; розчини новокаїну (0,25% і 0,5%). Необхідно враховувати, що розчини новокаїну зі стабілізаторами мають рН = 3,8-4,5, розчини глюкози рН = 3,0-4,0. При зазначених величинах рН розчини бензилпеніциліну інактивуються і при звичайній температурі.

Тому бензилпеніцилін необхідно розчиняти безпосередньо перед введенням. Невитрачений розчин подальшому використанню не підлягає, тому що при його збереженні бензилпеніцилін інактивується.

Розчини поліміксину сульфату. Для приготування в якості розчинника використовують ізотонічний розчин натрію хлориду (безпосередньо перед застосуванням) з розрахунку 10000-20000 ОД на 1 мл ізотоничного розчину натрію хлориду чи 0,5-1% розчин новокаїну.

Поліміксин за хімічною будовою - це складна сполука, що включаю чає в себе залишки поліпептидів. Різні поліміксини мають додаткове літерне позначення. Застосовують полимиксин-сульфат місцево і всередину. Поліміксину сульфат стійкий у кислому середовищі і розкладається у лужному. Активність антибіотика складає 8000 ОД у 1 мг.

Очні краплі з левоміцетином. Розчини готують на свіжій воді для ін'єкцій чи ізотонічному розчині натрію хлориду в асептичних умовах. Розчинення антибіотика можна проводити при нагріванні.

В офтальмології левоміцетин часто комбінують з рібофлавіном, аскорбіновою кислотою і глюкозою. Для поліпшення розчинності левоміцетину і ізотонування крапель з левоміцетином можна використовувати стерильний борнобуферний розчин наступного складу: натрію тетраборату 0,02 г, натрію хлориду 0,02 г, кислоти борної 0,11 г, води для ін'єкцій до 10 мл. У приготовленому борнобуферному розчині розчиняють левоміцетин. Водний розчин левоміцетину довгостроково зберігає свою стійкість (близько 2 років), якщо зберігається при температурі +5°C.

Очні краплі зі стрептоміцином готують в асептичних умовах на стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду в концентрації 10000-100000 ОД стрептоміцину на 1 мл розчину. Стрептоміцин часто комбінують з пеніциліном і біоміцином.

Стрептоміцин стабільний при рН = 7-8; при нагріванні до 100°C він інактивірується, тому його розчини не можна стерилізувати. Стрептоміцин не можна сполучити з кислотами, солями алкалоїдів.

Краплі зі стрептоміцином не втрачають активності протягом одного місяця при кімнатній температурі.

Очні краплі з біоміцином (хлортетрациклина гідрохлоридом) готують з розчинного у воді препарату в асептичних умовах на стерильному буферному розчині. Зберігаються такі краплі протягом 2-3 діб.

Вушні та назальні краплі готують у концентрації 10000-100000 ОД/мл. Розчинником є вода для ін'єкцій, ізотонічний розчин натрію хлориду, а також розчини відповідних лікарських речовин.

Нерідко в краплях для носа разом з бензилпеніциліном призначають ефедрину гідрохлорид, а також 0,1% розчин адреналіну гідрохлориду. Такі прописи не можна визнати раціональними, тому що зазначені речовини через 4 години інактивують антибіотик на 40%. Інактивацію можна сповільнити збереженням розчинів у холодильнику.

Для підвищення стійкості деяких антибіотиків (пеніциліну, левоміцетину, біциліну й ін.) як розчинники використовують різні буферні розчини.

Краплі для носу з неоміцину сульфатом. Неоміцину сульфат - хімічно стійка речовина, розчини препарату витримують стерилізацію.

Ін'єкційні розчини з антибіотиками готують на апірогенній воді для ін'єкцій чи ізотонічному розчині натрію хлориду.

Незважаючи на нестійкість водних розчинів антибіотиків, пошуки водорозчинних антибіотиків інтенсивно продовжуються, тому що такі антибіотики не інактивуються білками крові, тканин, органів і не утворюють з ними антигенних комплексів.

Поряд з пошуками водорозчинних антибіотиків ведуться роботи зі створення мікрокристалічних суспензій антибіотиків з використанням різноманітних розчинників. Зокрема, у якості неводних розчинників для виготовлення ін'єкційних розчинів антибіотиків застосовують пропіленгліколь, поліоксиетиленгликоль, карбоксамід молочної кислоти й інші розчинники, які використовуються для одержання розчинів тетрацикліну, хлортетрацикліна, окситетрацикліна, хлорамфенікола та ін.

Левоміцетин застосовують також у виді спиртових розчинів, часто в сполученні із сульфаніламідними препаратами.

Суспензії. Більш стабільними в порівнянні з водяними розчинами антибіотиків є масляні суспензії, призначені для внутрішньом'язових ін'єкцій. При виготовленні суспензій вирішальне значення має ступінь дисперсності твердої фази.

Суспензія антибіотика стрептоміцину сульфату, що представляє собою жовтуватий аморфний порошок. Стрептоміцин утворює з кислотами ряд солей, добре розчинних в органічних розчинниках.

2.4.3 Технологія м'яких лікарських форм

Мазі. При готуванні мазей з антибіотиками особливу увага варто звертати на склад основи і спосіб введення антибіотиків. Найбільш стабільні мазі, приготовлені на безводних основах.

Вважається, що найбільш придатна основа для очних мазей суміш, що складається з вазеліну - 9,0 г («Для очних мазей») і ланоліну безводного - 1,0 г.

Інститут антибіотиків пропонує й інші сполучення: суміш з 4 частин ланоліну безводного і 6 частин вазеліну («Для очних мазей»); основа складу: парафіну 30,0 г, олії соняшникового 70,0 г.

Пеніцилін на таких основах зберігається тривалий час (до трьох місяців і більш). Всі основи для мазей з антибіотиками використовуються тільки після їхньої стерилізації. Зберігаються в баночках по 10,0 г.

Для приготування мазей з антибіотиками рекомендують застосовувати безводну гідрофобну чи гідрофільну основу чи емульсійні основи типу масло-вода чи вода-масло. Наприклад, стрептоміцинова мазь із сульфаніламідами може бути приготовлена на емульсійної основі такого складу: самоемульгованого гліцерину моностеарату 12,0 г, воску білого 3,0 г, гліцерину 5,0 г, парафіну рідкого 10,0 г, пропілгідроксибензоату 0,035 г, води до 100 мл.

Мазі з антибіотиками готують в асептичних умовах з дотриманням загальних правил приготування мазей.

Мазі із солями бензилпеніциліну готують по типу тритураційних мазей, тому що у водному розчині антибіотик швидко інактивується.

Пеніцилінові мазі на одному вазеліні готувати не рекомендується, тому що вони малоефективні через погану усмоктуваність пеніциліну шкірою.

Уведення жирів у мазі з антибіотиками небажано, тому що перекісні сполуки, що містяться в них, можуть бути причиною руйнування антибіотиків. Нераціональним також є прописування у їхньому складі дьогтю й іхтіолу.

Мазі тетрациклінові очні (тетрациклінова 1%, дитетрациклінова 10% і ін.) готують в асептичних умовах на стерильній основі. Застосовують їх при лікуванні трахоми, кератитів, виразок роговиці, гострих кон'юнктивитів і інших запальних захворювань очей.

Супозиторії. У практичній медицині призначення антибіотиків у виді супозиторіїв має велике значення.

Швидкість усмоктування антибіотиків залежить від природи основи, у якості якої звичайно використовуються олія какао, віск і різні поверхнево-активні речовини. Останнім часом у якості супозиторних основ запропоновано використовувати гідрогенізовані рослинні олії. Готують супозиторії викочуванням чи пресуванням, тому що нагрівання застосовувати не можна.

Суппозиторії з пеніциліном. Пеніцилін розтирають з невеликою кількістю молочного цукру й у виді тонкого порошку вводять у супозиторну основу. Вміст пеніциліну в одному ректальному супозиторєї від 100000 до 500000 ОД. При збереженні в прохолодному місці активність готових супозиторіїв може зберігатися 2 місяці. Іноді для прискорення дії пеніциліну його розчиняють у розчині натрію цитрату (1:1000) і змішують із супозиторною основою. Стійкість таких супозиторіїв не більш 10 днів.

Супозиторії з тетрацикліном. Найчастіше для цієї мети застосовують тетрацикліну гідрохлорид, що обумовлено менш вираженою місцевою подразнюючою дією цього антибіотика. Звичайно дорослим призначають супозиторії, що містять по 0,3 г (300000 ЕД) тетрацикліну.



Висновки

Антибіотики широко застосовують у медицині, а також у різних галузях народного господарства. Винахід антибіотиків можна назвати революцією в медицині. Першими антибіотиками були пеніцилін та стрептоміцин.

У продажу сегменту ATC J01 Антибактеріальні засоби для системного застосування в Україні вже багато років, не дивлячись на щорічне зниження об'ємів продажу, лідирують наступні антимікробні препарати: хлорамфенікол (левоміцетин), сульфаніламід (стрептоцид), котримоксазол та пероральний ампіцилін.

За даними Держстату, в грудні 2013 року виробництво лікарських засобів на основі антибіотиків збільшилося на 41,3% в порівнянні з груднем 2012 року та зменшилося на 5,4% в порівнянні з листопадом 2013 року - до 132 тон.

На сьогоднішній день існує величезна кількість препаратів на основі антибіотиків. Їх усі, в основному, класифікують за хімічною будовою, тобто похідними якої речовини вони є.

У наш час антибіотики широко призначають у комбінаціях. Це проводиться насамперед у випадку особливо тяжкого перебігу інфекційних процесів, спричинених асоціаціями мікроорганізмів, які мають множинну резистентність до існуючих антибактеріальних препаратів.

Процес виготовлення лікарських форм з антибіотиками значно ускладнює їх низька стійкість під дією різноманітних фізичних, хімічних та інших чинників.

Як і всі лікарські форми пероральні антибіотики мають ряд переваг та недоліків.

Внаслідок лікарської взаємодії можливе зниження біодоступності пероральних антибіотиків (наприклад, тетрациклінів та фторхінолонів під впливом антацидів).

У зв'язку з тим, що при тривалому пероральному прийомі антибіотиків може бути пригнічена кишкова мікрофлора, що виробляє вітаміни В1, В6, В12, РР, хворим для профілактики гіповітамінозу слід призначати вітаміни групи В.

Також не слід забувати про взаємодію пероральних антибіотиків не тільки з іншими лікарськими засобами, а і про можливість взаємодіяти з їжею, що вживає пацієнт. Більшість антибіотиків гідролізуються у лужному середовищі, тому не раціонально при прийомі пероральних антибіотиків запивати їх молоком. Також слід уникати запивати антибіотики чаєм, кавою, бо вони також можуть знижувати ефективність останніх при взаємодії між собою.

Складні порошки з антибіотиками готують за загальними правилами приготування складних порошків з урахуванням властивостей вхідних інгредієнтів.

Як розчинники для рідких лікарських форм з антибіотиками використовують воду очищену, спирт, гліцерин, рослинні олії. Розчини готують за загальними правилами готування. Особливість - дотримання асептичних умов.

При готуванні мазей з антибіотиками особливу увага варто звертати на склад основи і спосіб введення антибіотиків. Найбільш стабільні мазі, приготовлені на безводних основах.



Список використаної літератури

1. Батушкін В.В. Сучасні аспекти раціональної антибіотикотерапії // Клінічна фармакологія, фізіологія, біохімія. -- 1999. -- №2 (Сучасна антимікробнатерапія в клініці внутрішніх хвороб). -- 204 с.

2. Кармалита Е.Е., Юрьев К.Л. Амбулаторное потребление антибактериальніх средств в Украине. Укр. мед. часопис, 2008; 1(63): 105-110

3. Клиническая фармакология / Под ред. И.А. Зупанца, С.В. Налетова, А.П. Викторова. - Х.: Золотые страницы, 2006. - Т. 2. - 398 с.

4. Компендиум 2006 - Лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Викторова. - К.: Морион, 2006.

5. Ланчини Д., Паренти Ф. Антибиотики. Москва: Мир, 1991. 270 с

6. Максимович Я.Б., Гайденко А.И. Прописывание, несовместимость и побочное действие лекарственных средств. - 3-е изд. -К.: Здоров'я, 1987.-144с.

7. Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2-х томах. Т.2. -Изд. 13-е нов. -Х..: Торсинг, 1997. -592с.

8. Муравьев И.А. Технология лекарств: В 2-х т.- 3-е изд. - М.: Медицина, 1980.

9. Муравьев И.А., Козьмин В.Д., Кудрин А.Н. Несовместимость лекарственных средств. - М.: Медицина, 1978. -240с.

10. Никитин А.В. Антибиотики и макроорганизм // Антибиотики и химиотерапия. -- 2000. -- № 12. -- С. 31-36.

11. Пособие по затруднительным случаям приготовления лекарств в аптеках / Под ред. О.И. Беловой.- 2-е изд.- Медицина, 1975.-136с.

12. Посохова К.А., Вікторов О.П. Антибіотики (властивості, застосування, взаємодія): Навчальний посібник. - Тернопіль: ПІДМУ, 2005. - 296 с.

13. Реєстр ЛЗ на території України. http://mozdocs.kiev.ua/

14. Сидоренко С.В., Яковлев С.В. Бета-лактамные антибиотики / В сб. науч. раб. “Атибиотики и атибиотикотерапия”. -- СПб: Бином, 2002. -- 256 с.

15. Синьов Д.М., Гуревич І.Я. Технологія та аналіз ліків. - Л.: Медицина 1989-367 с.

16. Справочник фармацевта / Под ред. А.И. Тенцовой. -2-е изд.- М: Медицина, 1981. -С.150-174.

17. Технология лекарственных форм: Учебник в 2-х Т. / Т.С. Кондратьева, Л.А. Иванова, Ю.И. Зеликсон и др.:, Под ред. Т.С. Кондратьевой. -М.: Медицина, 1991. -496с.

18. Тихонов О.І., Ярних Т.Г. Аптечна технологія ліків. - Харків: РВП “Оригінал”, 1995.- 600с.

19. Тринус Ф.П. Фармакотерапевтический справочник. -8-е изд., перераб. и доп. - К.: Здоров'я, 1998. -888с.

20. Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків: Підручник для слухачів інститутів, факультетів підвищення кваліфікації фахівців фармації: У 2-т. / І.М. Перцев, І.А. Зупанець, Л.Д. Шевченко та ін.; За ред. І.М. Перцева, І.А. Зупанця. -Х.: Вид-во УкрФА, 1999. -Т.1. -464с.

21. Фещенко Ю.И. Макролиды // Доктор. -- 2000. -- № 3. -- С.56-60.

22. Demain A.L., Elander R.P. The в-lactam antibiotics: past, present and future. Antonie van Leeuwenbook, 1999; 75: 5-19.

23. Demain A.L, Sanchez S. Microbial drug discovery: 80 years of progress. J. Antobiotics, 2009; 62: 1-12

24. Donadio S., Maffioli S., Monciardini P. et al. Antibiotic discovery in the twenty-first century: current trends and future perspectives. J. Antibiotics, 2010; 63: 423-430.

Размещено на Allbest.ru

...