Патогенетичне обґрунтування удосконалення шляхів попередження, діагностики та лікування синдрому гострої ниркової недостатності у хворих урологічного профілю

Результати показали, що при дослідженні хворих із синдромом ГНН різної етіології завжди виявляється період помірного збільшення рівня креатиніну плазми без суттєвого зменшення клубочкової фільтрації, що клінічно не виявляється і у хворих найчастіше не реєструється як ГНН. Між тим, цей період має дуже важливе значення для клініки, адже саме він може розглядатися як період найбільш ефективного попередження розвитку ГНН. Це дозволило нам припустити, що існує етап попереднього вичерпання функціональних резервів, коли функція нирок в умовах стаціонарного спокою в цілому компенсована і не супроводжується виникненням клінічних ознак ГНН. Це відповідає існуючим у літературі поняттям про нирковий резерв, коли при захворюваннях з ушкодженням та загибеллю нефронів (діабетична нефропатія, хронічний гломерулонефрит, пієлонефрит) кількість нефронів прогресивно зменшується, але рівень клубочкової фільтрації залишається нормальним, тому що використовуються можливості функціонального резерву (Гоженко А.І., 1994-2001). На нашу думку, це відповідає фазі компенсації, коли знижені функціональні можливості нирок, але в умовах спокою рівень її гомеостатичних функцій виявляється достатнім, а всі стани, коли в умовах стаціонарного спокою клубочкова фільтрація знижується, навіть при відсутності клінічних ознак, слід розцінювати як фазу субкомпенсації або декомпенсації.

При аналізі функціонального стану нирок у хворих в початковому періоді ГНН виявлено, що у 21 хворого на фоні помірного, але достовірного зростання концентрації креатиніну в плазмі крові були відсутні зміни з боку діурезу та клубочкової фільтрації, а абсолютна реабсорбція іонів натрію навіть зростала (див.табл. 3). Таким чином, групу хворих, у яких на фоні нормального діурезу зростала концентрація креатиніну в плазмі, ми розділили на дві підгрупи: в першу групу увійшли хворі, у яких рівень клубочкової фільтрації достовірно не змінювався, а в іншу - ті, у яких клубочкова фільтрація достовірно зменшувалась нижче контрольних показників. Враховуючи вищеописане і базуючись на особистих висновках за результатами ретроспективного аналізу, ми охарактеризували функціональний стан хворих 1 групи як прихований період ГНН (фаза компенсації ГНН), а другої групи - як початковий період (фаза субкомпенсації ГНН). Швидкість клубочкової фільтрації в прихованому періоді у стаціонарних умовах спокою не мінялась, а в початковому зменшувалась майже вдвічі у порівнянні з контролем, за рахунок чого ступінь зростання концентрації креатиніну був значно вищим у початковому періоді. Нормальні цифри діурезу в початковому періоді були результатом зниження канальцевої реабсорбції води, тоді як у прихованому періоді канальцева реабсорбція води навіть дещо зростала. Єдиною ознакою пошкодження нирок у прихованому періоді було зростання протеїнурії, особливо стандартизованої. Патогенетичною основою розвитку прихованого періоду є пошкодження проксимального відділу нефронів, компенсоване як за рахунок канальцево-канальцевого балансу, так і підвищення фільтрації у діючих нефронах на фоні вичерпування функціонального ниркового резерву. В той же час, прогресування пошкоджень нирок підтверджувалось значним зростанням стандартизованої екскреції білка та натрію, зменшенням абсолютної та відносної реабсорбції натрію при переході від прихованого періоду до початкового.

Таким чином, ми дійшли висновку, що пошкодження ниркової паренхіми при преренальних формах ГНН і особливо проксимального відділу нефрону у прихованому періоді призводило до активації механізмів дистального транспорту натрію для попередження ренальних втрат натрію. З моменту вичерпування функціонального ниркового резерву, коли можливостей клітин канальцевого епітелію не вистачає для забезпечення адекватної до фільтрації реабсорбції натрію в умовах зростання пошкодження нирок, зменшується абсолютна та відносна реабсорбція натрію і за механізмом тубулогломерулярного зворотного зв'язку пригнічується клубочкова фільтрація, яка супроводжується зростанням рівня креатиніну в плазмі, що характерно для початкового періоду. Дисперсійний аналіз показав обґрунтованість виділення прихованого періоду ГНН. Тип пошкодження функції нирок у прихованому періоді дозволяє нам характеризувати його як компенсований, а сам прихований період віднести до фази компенсації ГНН. Складністю в діагностиці фази компенсації є те, що гострий характер плину захворювання зі швидким ушкодженням нирок різко зменшує терміни компенсованої фази до мінімуму. Однією з найбільш характерних ознак ГНН є не тільки швидкість виникнення недостатності, але і те, що при цьому недостатність функції розвивається при наявності достатньої кількості раніше неушкоджених нефронів, здатних відновлювати свою функцію, і припускає можливість виділення в розвитку ГНН різних фаз - компенсації, субкомпенсації, декомпенсації і реституції або фази відновлення ниркових функцій.

Безумовно, ГНН, в першу чергу, є наслідком пошкодження під дією етіологічного фактора, однак таке поступове зниження функціональних резервів нирок багато в чому обумовлене тим, що перебудова функції нирок спочатку все ж має адаптивний характер та йде за шляхом канальцево-канальцевого балансу з взаємним узгодженням і компенсацією транспортних процесів у нефронах. Коли механізм канальцево-канальцевого балансу виявляється недостатнім для компенсації ушкодження, відбувається спрямоване адаптивне зменшення клубочкової фільтрації, щоб зрівняти обсяг клубочкового фільтрату з реабсорбційними можливостями канальцевого епітелію і цим запобігти ренальним втратам і порушенням гомеостазу організму, тобто реалізується механізм канальцево-клубочкового балансу. Тому швидкість розвитку синдрому ГНН різна і пропорційна ступеню ушкодження нирок і, у першу чергу, канальцевого відділу. Однак незалежно від темпу розвитку декомпенсації ниркової функції і формування ГНН вона, на наш погляд, завжди проходить вищенаведені фази.

Вважаємо, що в перебігу ГНН слід виділяти прихований період або період вичерпування ниркового резерву (відповідає фазі компенсації), коли зменшується і зникає функціональний нирковий резерв. Подальше зниження клубочкової фільтрації призводить до фази субкомпенсації, яка не проявляється значними порушеннями гомеостазу, але вже супроводжується сечовим синдромом (протеїнурія, гіпостенурія) та помірною гіперазотемією (підвищення концентрації креатиніну плазми до 150 - 200 мкмоль/л). До фази субкомпенсації, на наш погляд, належить початковий період ГНН. Коли швидкість клубочкової фільтрації падає нижче 50 мл/хв, ГНН переходить у 3 фазу - декомпенсації, в якій з'являються клінічні прояви, обумовлені порушенням функції нирок. До фази декомпенсації належать перший період олігурії, анурії, поліурії і вторинна олігурія Враховуючи те, що при синдромі ГНН можливе відновлення функції нефронів, логічним є доповнення класифікації фазою реституції або відновлення ниркових функцій (період одужання).

Вищенаведена концепція дозволила нам запропонувати загальну схему виникнення та розвитку ниркової недостатності, яка отримала назву функціональної класифікації ниркової недостатності (рис. 1).

Проведений аналіз характеру і ступеня системних порушень - ПОЛ, фібринолізу, протеолізу, гемостазу - показав, що ці процеси були порушені у всіх періодах ГНН у хворих урологічного та неурологічного профілю. Зростала активність процесів ПОЛ (за показниками дієнових кон'югатів і малонового діальдегіду) на фоні збільшення активності СОД (як компенсаторного механізму) і пригнічення активності каталази; достовірно зменшувалась сумарна фібринолітична активність плазми крові (в основному за рахунок ферментативного фібринолізу), значно зростала протеолітична активність плазми (згідно з показниками лізису низько- і високомолекулярних білків) на фоні пригнічення колагенолітичної активності плазми; порушувався агрегатний стан крові з розвитком гіпокоагуляції, особливо при поліурії. Але прямої залежності між характером цих змін і важкістю ГНН не спостерігали. Це підтверджує те, що у більшості випадків ГНН провідними порушеннями є суто ниркові, а системні зміни гомеостазу слід розглядати як вторинні явища, що ускладнюють ГНН, але не визначають характер її перебігу.

Інтенсифікація процесів ліпопероксидації у всіх періодах ГНН зумовлена як ефектами первинного альтеруючого агента, так і активацією механізмів ішемічної генерації активних форм кисню. Кисневі та ліпідні радикали ушкоджують не тільки плазматичні мембрани, але і мембрани внутрішньоклітинних органел, що може сприяти вивільненню лізосомальних протеаз і вторинній альтерації нефроцитів. При ГНН значно порушується інкреторна діяльність нирок, яка виражається у зниженні секреції урокінази у кров і призводить до різкого пригнічення ферментативного фібринолізу. Більше того, практично у всіх періодах ГНН не тільки відбувається значна активація протеаз плазми крові, що створює загрозу вторинної альтерації нефроцитів, але і закладаються основи наступного внутрішньониркового фіброзогенезу в період одужання.

Згідно з висунутою концепцією патогенетичного розвитку ГНН висловлено припущення, що удосконалення патогенетичної терапії ГНН повинно розвиватись у двох основних напрямках, взаємопов'язаних між собою: використання способів захисту канальців і відновлення ниркового кровотоку, а способи захисту ниркових канальців щонайменше мають включати три моменти: мембраностабілізацію і пригнічення активності процесів ПОЛ, яка за даними літератури і наших досліджень зростає у всіх періодах ГНН, а також енергопротекцію ниркових клітин, як основу відновлення їх функції та особливо реабсорбції натрію.

На моделях експериментальної нефротоксичної ГНН внаслідок отруєння нітритом натрію і сулемою, а також ішемічної ГНН були вивчені принципіальні можливості використання речовин з вищеописаними властивостями для лікування ГНН як при монотерапії, так і при їх комбінації.

З метою усунення судинного компонента патогенезу ГНН (відновлення ниркового кровотоку та клубочкової фільтрації) ми провели досліди з використанням аргініну гідрохлориду (донатора ендогенного оксиду азоту) при експериментальній ГНН (табл. 5), згідно з припущенням, що стимуляція субстратом NO-синтази може призводити до збільшення утворення оксиду азоту в нирках і, відповідно, відновлювати нирковий кровоток і клубочкову фільтрацію при ГНН. Дійсно, нами в дослідах по введенню аргініну на моделі сулемової нефротоксичної ГНН було показано, що при цьому зростає клубочкова фільтрація (особливо при введенні аргініну з предукталом), однак збільшувались ренальні втрати електролітів. Зростання фільтрації демонструє можливість впливу на внутрішньонирковий контур регуляції ниркового кровотоку, який базується на тубулогломерулярному зворотному зв'язку, тобто його блокада призводить до відновлення ниркового кровотоку і збільшення клубочкової фільтрації.

Слід зазначити, що РАС щонайменше перебуває під впливом 2 факторів: внутрішньониркових і системних. Раніше було доведено, що введення гіперосмолярного розчину хлориду натрію (3%) супроводжувалось внутрішньонирковою вазодилятацією, збільшенням клубочкової фільтрації і зменшенням важкості ГНН в експерименті (Гоженко А.І., 1982-1995). Було висловлено припущення, що одним із факторів ниркової вазодилятації є гіперосмолярність позаклітинної рідини. Для підтвердження цього були проведені дослідження впливу нового інфузійного препарату “Сорбілакт” на перебіг нефротоксичної ГНН (табл. 6).

Введення сулеми викликало у щурів класичний синдром олігоанурії з різким зменшенням клубочкової фільтрації, збільшенням протеїнурії, натрійурезу, розвитком ретенційної гіперазотемії. Введення сорбілакту викликало практично повне відновлення клубочкової фільтрації і зменшення концентрації креатиніну в плазмі крові, що свідчить про його терапевтичний вплив.

Таким чином, у цих дослідах було показано, що можливі два шляхи впливу на нирки при ренальній ГНН, які можуть бути використані для нормалізації ниркового кровообігу і зменшення ретенційної азотемії. Це пряма блокада внутрішньониркової РАС і системні впливи на основі відновлення об'єму циркулюючої крові і, особливо, з підвищенням його осмолярності. На наш погляд, у подальшому слід враховувати, що використання аргініну може бути особливо ефективним у хворих з достатнім об'ємом циркулюючої крові на фоні підвищення артеріального тиску, а введення сорбілакту - у хворих при зменшенні об'єму позаклітинної рідини та при наявності ознак клітинного набряку, особливо головного мозку. Тобто вибір вазоділятатора ниркових судин повинен спиратися на особливості клініки ГНН та реальний стан регіональної та системної гемодинаміки. Однак у цих же дослідах було показано, що у тварин значно зростали ренальні втрати натрію, калію та білка. Вищеописане дозволило дійти висновку, що відновлення клубочкової фільтрації в умовах пошкоджених канальців (переважно проксимального відділу нефрону) призводить до розвитку синдрому ренальних втрат натрію, калію і білка.

Щоб гіпернавантаження пошкоджених канальців, не стало основою їх подальшого пошкодження та не призводило до синдрому ренальних втрат, було висловлено припущення, що при відновленні кровотоку одночасно необхідно проводити ряд терапевтичних впливів, направлених на канальцеву протекцію. З цією метою було проведено вивчення впливу на пошкоджену нирку речовин, які мають властивості канальцевої протекції. Показано, що застосування антиоксиданту токоферолу ацетату при експериментальній ГНН супроводжується деяким зменшенням ступеня протеїнурії і екскреції натрію, однак суттєвого відновлення клубочкової фільтрації при цьому не виникає. Було встановлено, що антиоксидант ліпін має певну терапевтичну дію при сулемовій ГНН, однак також мало впливає на синдром ретенційної гіперазотемії.

Для енергопротекції нирок нами був обраний препарат предуктал, який стабілізує кількість АТФ у клітині, а також є мембраностабілізатором і антиоксидантом (Елисеев О.М., 1996; Пархоменко А.Е., 1996). При сулемовій ГНН предуктал мав певну протективну дію на нирки і знижував протеїнурію, екскрецію натрію, однак при цьому повного відновлення клубочкової фільтрації) не виникало (табл. 7), тобто нефропротектори мають певну захисну дію на пошкоджені канальці, однак не призводять до відновлення ниркового кровотоку.

Проведені дослідження підтвердили припущення, що найбільший ефект, можливо, буде мати комбінація терапевтичних засобів, які сприяють відновленню ниркового кровотоку і мають протективну дію на клітини ниркових канальців. Дійсно, встановлено, що комбінація аргініну з предукталом сприяла значному відновленню клубочкової фільтрації. При цьому ступінь протеїнурії і натрійурезу були значно нижчими, ніж при використанні тільки аргініну. Таким же чином впливала комбінація сорбілакту з предукталом. При цьому встановлено, що відновлення клубочкової фільтрації, зниження ретенційної гіперазотемії виникає практично до контрольного рівня. Одночасне застосування канальцевих протекторів сприяє тому, що функціональні можливості канальців зростають, і останні в умовах підвищення фільтраційного завантаження достатньо ефективно виконують свої транспортні функції з меншими втратами натрію і білка.

Покращення функціонального стану нирок при лікуванні ГНН в експерименті підтверджено аналізом патоморфологічних змін у нирках. Виявлено, що позитивний вплив на гістоструктуру нирок при експериментальній ГНН мають всі використані препарати. Так, введення сорбілакту не супроводжувалось значною захисною дією на ниркову паренхіму, але суттєво покращувало стан клубочків. Введення предуктал, навпаки, зменшувало ступінь пошкодження паренхіми нирок, але практично не попереджувало пошкоджень клубочків і розладів ниркового кровообігу. Введення аргініну мало значний протективний ефект у відношенні як до судинних структур нирок, так і до паренхіми нирок, особливо при поєднаному введенні з сорбілактом. Але максимальний позитивний вплив мало введення сорбілакту (дія на судинні структури) і предукталу (енергетичний захист паренхіми нирок).

Введення вищеназваних препаратів супроводжувалось відновленням активності сукцінатдегідрогенази, кислої фосфатази та особливо лужної фосфатази (маркера стану епітелію проксимального відділу нефрону) в паренхімі нирок при експериментальній ГНН.

Проведений комплекс експериментальних досліджень патогенетично обґрунтовує висновок, що найбільш перспективним шляхом удосконалення лікування ГНН є одночасний вплив на нирковий кровоток і стан ниркових канальців. При цьому найбільш оптимальними способами відновлення ниркового кровотоку слід вважати використання гіперосмолярних розчинів (наприклад, сорбілакт) у комбінації з речовинами внутрішньониркової дії (особливо аргінін), антиоксидантами (токоферолу ацетат, ліпін) і енергопротекторами (предуктал). Такі дії сприяють відновленню ниркового кровотоку при одночасному зростанні функціональних можливостей канальців і зниженні ступеня ренальних втрат. Цей підхід є, на нашу думку, найбільш перспективним у розробці схем лікування ГНН.

Для підтвердження цього положення в клініці була проведена апробація використання комплексу препаратів, до якого входили сорбілакт, предуктал і токоферолу ацетат, для лікування ГНН. У 31 хворого з ГНН різної етіології проведено вивчення ефективності включення в комплексну терапію олігуричного періоду ГНН різної етіології інфузії сорбілакту (200 мл в/в), прийому предукталу (60 мг) та введення токоферолу ацетату (30% 2мл в/м). Предуктал призначали хворим за прямим призначенням (з метою корекції порушень функціонального стану серцево-судинної системи) і паралельно вивчали його вплив на функціональний стан нирок при ГНН. Вже одноразове введення препаратів супроводжувалось зростанням діурезу більше ніж у 2 рази за рахунок підвищення клубочкової фільтрації в 2,3 рази, оскільки канальцева реабсорбція води не тільки не зменшувалась, а і дещо зростала, зменшувалась протеїнурія, особливо стандартизована. Позитивний вплив використаного комплексу на стан канальцевих процесів підтверджувався зростанням абсолютної реабсорбції іонів натрію майже втричі. Аналогічні результати отримані при аналізі стану осморегулюючої функції нирок.

Одним із критеріїв інтоксикації при ГНН вважають молекули середньої маси, які відносять до групи уремічних токсинів (Колесник М.О., Лапчинська І.І., Касир Х.І., 2001). При визначенні концентрації молекул середньої маси в плазмі крові у хворих з ГНН до лікування з призначенням запропонованого комплексу їх рівень відповідав 2-3 ступеню інтоксикації (Гаврилов В.Б. та співавт., 1999), що було одним із показників важкості стану хворих. Введення препаратів супроводжувалось достовірним зменшенням концентрації молекул середньої маси з 0,13±0,003 до 0,11±0,003 при D254 (p<0,01) і з 0,16±0,004 до 0,14 ± 0,003 при D280 (p<0,05) за рахунок зростання виведення їх з сечею при збільшенні клубочкової фільтрації. Даний факт підтверджує те, що покращення ниркового кровообігу при введенні сорбілакту, предукталу і токоферолу ацетату позитивно впливало на стан організму в цілому.

Таким чином, отримані дані дають нам право стверджувати, що застосування комбінації препаратів, які ми використовували для лікування ГНН в експерименті і в клініці, залежно від зменшення клубочкової фільтрації, ступеня канальцевої реабсорбції і з урахуванням основного захворювання є основним принципово новим патогенетично обґрунтованим напрямком у розробці та проведенні терапії ГНН.

Висновки

1. Перебіг ГНН у хворих урологічного профілю характеризується періодами (прихований, початковий, олігурії, анурії, поліурії, вторинної олігурії та реституції); стадіями (зворотних чи незворотних пошкоджень нирок); фазами компенсації, субкомпенсації та декомпенсації гомеостатичних функцій нирок.

2. Прихований період слід відносити до фази компенсації ГНН; початковий період - до фази субкомпенсації; періоди олігурії, анурії, поліурії та вторинної олігурії - до фази декомпенсації; фаза декомпенсації при ГНН наступає при зменшенні швидкості клубочкової фільтрації нижче 50 мл/хв.

3. ГНН у хворих урологічного профілю розвивається на єдиній патогенетичній основі - взаємообумовлених порушеннях транспорту натрію, пов'язаних зі зниженням функціонування канальцевого відділу нефрону, яке супроводжується вторинним захисним зменшенням клубочкової фільтрації та розвитком олігоанурії для попередження ниркових втрат електролітів та білка.

4. Перебіг ГНН у хворих урологічного профілю характеризується розвитком періоду вторинної олігурії після первинної поліурії або анурії, яка є особливо прогностично несприятливою і потребує інтенсифікації лікування, включаючи позаниркові методи очищення крові.

5. Предиктором розвитку ГНН у хворих на пієлонефрит є наростання складових сечового синдрому на фоні зростаючої гіперазотемії; поліурія та вторинна олігурія, у поєднанні зі збільшенням проявів сечового синдрому, є прогностично несприятливими (рівень летальності найвищий у хворих цієї категорії).

6. ГНН у хворих на сечокам'яну хворобу характеризується відсутністю початкового періоду і розвитком вторинної олігурії; особливістю перебігу постренальної ГНН, обумовленої пухлинами, є відсутність початкового періоду і вторинної олігурії.

7. У періоді поліурії, незважаючи на збільшення швидкості клуб очкової фільтрації, має місце подальше погіршення функціонального стану канальцевого відділу нефронів щодо регуляції іонного гомеостазу; летальність у 20% хворих пов'язана з порушеннями водно-сольового гомеостазу.

8. Коефіцієнт співвідношення концентрації креатиніну плазми крові і щільності сечі, коефіцієнт інтенсивності зростання концентрації креатиніну плазми крові, коефіцієнт інтенсивності зменшення щільності сечі та рівень стандартизованої екскреції іонів натрію та білка слід вважати головними діагностичними критеріями ступеня пошкодження нирок та прогнозу перебігу ГНН.

9. Попередження ГНН у хворих урологічного профілю, поряд з усуненням етіологічних чинників, повинно базуватися на профілактиці канальцевих пошкоджень шляхом використання енергопротекторних та мембранопротекторних засобів; найбільш ефективним є сумісне застосування предукталу і токоферолу ацетату.

10. Основними напрямками в лікуванні ГНН у хворих урологічного профілю є одночасне відновлення ниркового кровотоку, у тому числі з використанням гіперосмолярних інфузійних розчинів, з обов'язковим енергетичним і мембранопротекторним захистом клітин канальцевого епітелію; найбільш ефективним є сумісне застосування сорбілакту, предукталу і токоферолу ацетату, що дозволило припинити прогресування ГНН та сприяло одужанню 93% хворих; відновлення рівня клубочкової фільтрації без адекватної мембранопротекції супроводжується погіршенням функціонального стану нирок.

11. Основним показником реституції нирок слід вважати нормалізацію стандартизованої екскреції натрію.

12. На моделях ішемічної і нефротоксичної ГНН показано ренопротективні та реститутивні можливості аргініну гідрохлориду та ліпіну; застосування останніх у поєднанні з гіперосмолярними розчинами та енергопротекторами є перспективним напрямком лікування ГНН.

Практичні рекомендації

Результати роботи дозволяють запропонувати наступні рекомендації щодо впровадження в клінічну практику:

1. Для оцінки важкості пошкодження нирок при ГНН у хворих урологічного профілю рекомендувати визначення:

стандартизованих за кліренсом креатиніну екскрецію іонів натрію та білка (зростання стандартизованої екскреції натрію та білка слід вважати ознакою подальшого пошкодження паренхіми нирок і прогресування ГНН);

коефіцієнта інтенсивності зростання концентрації креатиніну в плазмі крові як показника ступеню зменшення клубочкової фільтрації при ГНН (зростання коефіцієнта до 1,59 свідчить про розвиток початкового періоду ГНН);

коефіцієнта інтенсивності зниження щільності сечі як показника пошкодження канальцевих процесів реабсорбції при ГНН (прогресуюче зростання коефіцієнта до 1,34 на фоні виникнення олігоанурії та збільшення концентрації креатиніну в плазмі свідчить про прогресування пошкодження ниркової паренхіми та зростання важкості ГНН);

коефіцієнта співвідношення концентрації креатиніну в плазмі крові і щільності сечі для визначення ступеня важкості судинно-канальцевих порушень при ГНН (зростання коефіцієнта до 12 свідчить про розвиток початкового періоду ГНН, зростання до 62 і вище - про розвиток вторинної олігурії та незворотних змін нирок при ГНН).

2. Попередження ГНН у хворих урологічного профілю, яке слід починати одночасно з усуненням етіологічних чинників, повинно базуватися на зменшенні канальцевих пошкоджень шляхом використання енергопротекторів (предуктал 1-2 мг/кг/24 год) та мембраностабілізаторів (токоферолу ацетат 8-10 мг/кг/24 год); ефективність профілактичної терапії слід оцінювати за відсутністю зростання стандартизованої екскреції натрію та білка.

3. Лікування ГНН базувати на сумісному використанні лікарських засобів, спрямованих на покращення ниркового кровообігу (сорбілакт в/в 5-7 мл/кг/24 год) на фоні енергопротекції предукталом (1-2 мг/кг/24 год) та мебранопротекції (токоферолу ацетат в/м 8-10 мг/кг/24 год); критеріями припинення введення препаратів вважати нормалізацію стандартизованої екскреції натрію.

4. Прогресуюче зростання втрат натрію та білка з сечею при поліурії, незважаючи на нормальний рівень натріємії, є показанням для початку лікувальних заходів, спрямованих на попередження розладів водно-сольового гомеостазу та розвитку вторинної олігурії.

5. Розвиток вторинної олігурії є показанням для включення до комплексу лікування ГНН методів позаниркового очищення крові.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Федорук О.С. Гостра ниркова недостатність при перитоніті // Шпитальна хірургія.- 1998. - № 2. - С. 77 - 82.

2. Гоженко А.И., Конкин С.И., Коротаева Е.В., Федорук А.С., Савицкий И.В. Состояние мочеполовой системы у рыбаков в дорейсовом периоде // Вест. морской медицины. - 1997. - № 1-2. - С. 10-14.

3. Гоженко А.И., Славина Н.Г., Федорук А.С., Котюжинский А.Л., Котюжинская С.Г., Куксань Н.И. Роль NO в физиологии и патологии. Сообщение 1. Определение нитратной экологической нагрузки на организм человека // Вест. морской медицины. - 1997. - № 1-2. - С. 14-15.

4. Федорук А.С., Гоженко А.И., Роговый Ю.Е. Защитное действие б-токоферола на функцию почек и перекисное окисление липидов при острой гемической гипоксии // Патол. физиол. и эксперим. терап. - 1998. - № 4. - С.35-38.

5. Федорук О.С. Гостра ниркова недостатність при гострому пієлонефриті // Буковинський мед. вісник. - 1998. - Т. 2, № 4. - С. 91 - 97.

6. Гоженко А.И., Николаевская И.В., Федорук А.С., Котюжинская С.Г., Гоженко Е.А. Образование нитритов и нитратов нейтрофилами человека в процессе фагоцитоза // Вісник морської медицини. - 1998. - № 4. - С. 91 - 93.

7. Федорук О.С. Гостра ниркова недостатність при ішемічному інсульті // Вісник наук. досліджень. - 1999. - № 1 (14). - С. 68 - 70.

8. Федорук О.С. Гостра ниркова недостатність за сечокам'яної хвороби // Буковинський мед. вісник. - 1999. - Т. 3, № 1. - С. 116 - 121.

9. Котюжинская С.Г., Николаевская И.В., Котюжинский А.Л., Федорук А.С. Оксид азота и свертывающая система крови // Вісник морської медицини. - 1999. - № 3 (7). - С. 153 - 154.

10. Федорук О.С., Гоженко А.І. Гостра ниркова недостатність при цирозі печінки // Вісник морської медицини. - 1999. - № 2 (6). - С. 169 - 170.

11. Томусяк Т.Л., Федорук О.С. Хірургічне лікування урологічних хворих з поєднаною патологією // Буковинський мед. вісник. - 1999. - Т. 3, № 3. - С. 139 - 141.

12. Федорук О.С. Ниркова недостатність за гострого панкреатиту // Буковинський мед. вісник. - 1999. - Т. 3, № 3 - 4. - С. 81 - 83.

13. Федорук О.С., Томусяк Т.Л., Федорук С.Г. Клініко-лабораторні особливості ниркової недостатності, викликані гострими гнійно-запальними захворюваннями // Буковинський мед. вісник. - 1999. - Т. 3, № 4. - С. 122 - 127.

14. Пішак В.П., Гоженко А.І., Роговий Ю.Є., Федорук О.С., Халатурник М.В., Чала К.М. Роль катепсину Д кіркової речовини нирок у пригніченні проксимальної реабсорбції натрію за умов масивної протеїнурії // Укр. мед. альманах. - 2000. - № 1. - С. 135 - 138.

15. Федорук О.С. Вплив ліпіну на функцію нирок при експериментальній гострій нирковій недостатності ішемічного генезу // Буковинський мед. вісник. - 2000. - Т. 4, № 1. - С. 221 - 226.

16. Федорук О.С., Гоженко А.І. Сучасні підходи до класифікації ниркової недостатності // Біль, знеболювання і інтенс. терапія . - 2000. - № 1. - С. 423 - 424.

17. Роговий Ю.Є., Федорук О.С., Філіпова Л.О., Халатурник М.В., Степанова Є.С. Роль пероксидного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту в патогенезі поліуричної стадії гострої ниркової недостатності // Медична хімія. - 2000. - Т. 2, № 2. - С. 23 - 27.

18. Томусяк Т.Л., Федорук О.С. Особливості експертизи працездатності хворих, що перенесли нефректомію // Буковинський мед. вісник. - 2000. - Т. 4, № 2. - С. 116 - 118.

19. Гоженко А.И., Федорук А.С. Влияние предуктала на развитие и течение экспериментальной острой почечной недостаточности // Нефрология. - 2000. - Т. 4, № 1. - С. 67 - 71.

20. Гоженко А.І., Федорук О.С., Оборін О.М. Ефективність застосування препарату “Сорбілакт” при експериментальній гострій нирковій недостатності // Одеський мед. журнал.- 2000. - № 5 (61). - С. 17 - 21.

21. Гоженко А.І., Роговий Ю.Є., Федорук О.С., Кузьменко І.А. Патогенез поліуричної стадії гострої ниркової недостатності // Журн. АМН України. - 2000. - Т. 6. - № 4. - С. 775 - 782.

22. Роговий Ю., Петрюк А., Халатурник М., Федорук О., Магаляс М. Вплив еналоприлу на стан клубочково-канальцевого та канальцево-канальцевого балансу в поліуричну стадію сулемової нефропатії за умов розвитку тубуло-інтерстиціального компоненту // Галицький лікар. вісник. - 2000. - Т. 7. - № 3. - С. 103 - 106.

23. Гоженко А.І., Федорук О.С. Клініко-лабораторні особливості ниркової недостатності при лептоспірозі // Інфекційні хвороби. - 2001. - № 1. - С. 9 -14.

24. Гоженко А.И., Славина Н.Г., Котюжинская С.Г., Котюжинский А.Л., Федорук А.С., Гоженко Е.А. Методика определения нитрит-нитратной экологической нагрузки на организм человека // Медицина труда и пром. экология. - 2001. - № 3. - С. 38 - 39.

25. Федорук О.С. Клініко-лабораторні особливості гострої ниркової недостатності за гострих отруєнь // Біль, знеболюв. і інтенс. терапія. - 2001. - № 2. - С. 73 - 75.

26. Гоженко А.І., Роговий Ю.Є., Федорук О.С., Халатурник М.В., Сидорчук Р.І., Шумко Б.І. “Приховане” ушкодження проксимального відділу нефрону // Одеський мед. журнал. - 2001. - № 5. - С. 16 - 19.

27. Гоженко А.И., Федорук А.С. Классификация почечной недостаточности // Урология. - 2001. - № 5. - С. 35 - 38.

28. Федорук О.С. Період вторинної олігурії в перебігу гострої ниркової недостатності // Укр. мед. вісті. - 2001. - Т. 4. - № 1. - С. 112.

29. Федорук О.С. Гостра ниркова недостатність при системних захворюваннях нирок // Укр. мед. вісті. - 2001. - Т. 4. - № 1. - С. 112 - 113.

30. Гоженко А.І., Федорук О.С., Доломатов С.І. Патогенетичне обгрунтування нових підходів до корекції водно-сольового гомеостазу // Фізіолог. журнал. - 2002. - Т. 48, № 4. - С. 110 - 111.

31. Пат. № 31250 А, Україна, 6 А61В 8/00. Спосіб діагностики подвоєння нирки / Гоженко А.І. (Україна), Конкін С.І., Федорук О.С., Коротаєва О.В. - № 98074040; Заяв. 23.07.98; Опубл. 15.12.2000. - Бюл. № 7-ІІ. - 2с.

32. Пат. № 36162 А, Україна, 7 А61В10/00, АК31/515. Спосіб моделювання поліуричної форми гострої ниркової недостатності / Федорук О.С. (Україна), Гоженко А.І., Магаляс В.Н. - № 99116126; Заяв. 10.11.1999; Опубл. 16.04.2001. - Бюл. № 3. - 2с.

33. Пат. № 36163 А, Україна, 7 А61В10/00, АК31/515. Спосіб профілактики олігоануричної форми гострої ниркової недостатності / Гоженко А.І. (Україна), Пішак В.П., Федорук О.С., Магаляс В.Н. - № 99116127; Заяв. 10.11.1999; Опубл. 16.04.2001. - Бюл. № 3. - 2с.

34. Пат. № 36164 А, Україна, 7 А61В10/00, АК31/515. Спосіб моделювання експериментальної гострої ниркової недостатності / Федорук О.С. (Україна). - № 99116128; Заяв. 10.11.1999; Опубл. 16.04.2001. - Бюл. № 3. - 2с.

35. Пат. № 39390 А, Україна, 7 А61В17/00. Спосіб лікування папіломи сечового міхура / Федорук О.С. (Україна), Мислицький В.Ф., Роговий Ю.Є., Майкан Р. І., Нікітаєв С.В., Павлунік К.І. - № 2000073923; Заяв. 04.07.00; Опубл. 15.06.01. - Бюл. № 5. - 2с.

36. Пат. № 42241А, Україна, 7 А61В10/00, G01N33/50. Спосіб діагностики нефросклерозу / Мислицький В.Ф. (Україна), Роговий Ю.Є., Плеш І.А., Федорук О.С., Майкан Р. І., Бродовський С.П., Чортик Ю.Б. - № 2000116857; Заяв. 30.11.00; Опубл. 15.10.01. - Бюл. № 9. - 2с.

37. Пат. № 41773, Україна, 7 А61В17/00. Спосіб лікування гіперплазії простати / Федорук О.С. (Україна), Мислицький В.Ф., Роговий Ю.Є., Майкан Р. І. - № 2000053059; Заяв. 30.05.00; Опубл. 17.09.01. - Бюл. № 8. - 2с.

38. Майкан Р. І., Роговий Ю.Є., Федорук О.С., Пенішкевич Я.І., Нікітаєв С.В., Шумко Б.І. Спосіб моделювання тубуло-інтерстиційного компоненту // Позитивне рішення про видачу патенту на винахід по заявці № 2000116856 від 30.11.00 р.

39. Федорук О.С., Гоженко А.І., Майкан Р.І., Шумко Б.І., Скорейко П.М. Спосіб зрошування операційного поля при трансуретральній резекції доброякісної гіперплазії простати // Позитивне рішення про видачу патенту на винахід по заявці № 2002020920 від 06.08.2002 р.

40. Федорук О.С. Споcіб трансуретральної резекції доброякісної гіперплазії простати у хворих з цукровим діабетом // Позитивне рішення про видачу патенту на винахід по заявці № 2001053244 від 15.05.2001 р.

41. Гоженко А.И., Свирский А.А., Доренский В.С., Федорук А.С. Принципы фармакологической коррекции острой нитритной интоксикации // Тез. докл. научно-практ. конф. “Современные аспекты фармакотерапии заболеваний внутренних органов”- Одесса, 1993. - С. 49-50.

42. Федорук О.С., Доренський В.С., Березовская М.Е., Кришталь М.В. Механізми порушення обміну натрію при нітритній інтоксикації та шляхи їх компенсації // Тез. допов. наук. конф. “Фундаментальні механізми розвитку патологічних процесів” - Дніпропетровськ, 1992. - С. 55.

43. Федорук А.С., Распутняк С.Г., Доренский В.С., Котюжинский А.Л., Свирский А.А. Влияние белка рациона питания на функцию почек // Тез. докл. IY Всерос. науч. конф. “Фармакология водно-солевого обмена” - Чебоксары, 1993. - С. 116.

44. Гоженко А.И., Федорук А.С., Распутняк С.Г., Юрченко Ю.А. Экспериментальное обоснование терапии острой почечной недостаточности // Тез. докл. Укр. межведомств. науч.-практ. конф. “Актуальные проблемы медицины транспорта”. - Одесса, 1993. - Ч. 1. - С. 99.

45. Гоженко А.І., Федорук О.С., Конкін С.І. Взаємозв'язок енергетичного обміну, ниркових процесів і функції нирок в нормі та патології // Деп. в ДНТБ України 04.04.97. № 307. - Ук. 97. - Одесса, 1997. - 70 с.

46. Федорук О.С. Ниркова недостатність при гострому гнійному пієлонефриті // Матер. наук. конф. ''Актуальні питання хірургії''- Чернівці, 1997. - С. 32-33.

47. Томусяк Т.Л., Левицкий А.И., Паляниця С.И., Федорук А.С., Чепыга Я.А., Проданчук И.Г. Некоторые клинические аспекты патологически подвижной почки осложнившейся нефролитиазом // Праці УIII Пленуму асоц. урологів України. - Київ, 1998. - С. 123-125.

48. Федорук О.С., Томусяк Т.Л. Ниркова недостатність при травматичному шоку // ,,Актуальні питання травмат. та ортопед.'' (Матер. наук. конф.). - Чернівці, 1998. - С. 87-88.

49. Левицький А.І., Федорук О.С., Проданчук І.Г. Аналіз захворюваності на рак простати на Буковині // ,,Екологічні проблеми в хірургії та інших галузях медицини''. Матер. 2-го наукового симпозіуму. - Чернівці, 1998. - С. 56-57.

50. Гоженко А.І., Куксань Н.І., Котюжинский А.Л., Котюжинська С.Г., Федорук О.С., Савицький І.В. Функціональний стан нирок при блокаді синтезу NO у щурів // Фізіол. журн. (Матер. ХY з'їзду Укр. фізіол. тов.) - 1998 - 44, № 3. - С. 135.

51. Тадеуш Томусяк, Семен Паляниця, Олександр Федорук, Іван Проданчук, Ірина Ілюк, Володимир Бурденюк. Споріднені оперативні втручання при жовчнокам'яній та сечокам'яній хворобах // Україн. мед. вісті (Матер. YII Конгресу СФУЛТ). - 1998. - Т. 2, № 1-2. - С. 47-48.

52. Федорук О.С., Томусяк Т.Л., Зайцев В.І. Ниркова недостатність при злоякісних пухлинах органів черевної порожнини // В сб. “Проблеми онкології, променевої діагностики та радіаційної медицини на Буковині”. - вип.4. - Чернівці, 1999. - С. 41-42.

53. Свистонюк І.У., Томусяк Т.Л., Ахтемійчук Ю.Т., Федорук О.С. Оперативна урологія. - К.: „Здоров'я”. - 2002. - 224 с.

54. Конкін С.І., Коротаєва О.В., Федорук О.С., Паненко В.А. Функціонально-морфометричні показники нирок при водному навантаженні у здорових людей та при пієлонефриті // Фізіолог. журнал (Матер. III Нац. Конгресу патофізіологів України). - 2000. - Т. 46, № 2. - С. 82.

55. Гоженко А.І., Федорук О.С. Функціональна класифікація ниркової недостатності // Фізіолог. журнал (Матер. III Нац. Конгресу патофізіологів України). - 2000. - Т. 46, № 2. - С. 114.

Размещено на Allbest.ru