Комплексний динамічний метод лікування опійної наркоманії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство охорони здоров'я України

Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології

14.01.17 - Наркологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Комплексний динамічний метод лікування опійної наркоманії

Горбань Андрій Євгенович

Київ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Синицький Валентин Миколайович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, керівник Міжвідомчого центру клінічної та експериментальної наркології МОЗ та НАН України

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Сосін Іван Кузьмич, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідуючий кафедрою наркології

доктор медичних наук, професор Пшук Наталія Григорівна, Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова, професор кафедри психіатрії, загальної та медичної психології

Провідна установа:

Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України

Захист дисертації відбудеться “19” лютого 2002 року о 10-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 при Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ,
вул. Фрунзе, 103

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080,
м. Київ, вул. Фрунзе, 103

Автореферат розісланий “18” січня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наукЄ.Г. Гриневич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Важливою медичною та соціальною проблемою сучасності є наркотична залежність (D.H. Fishbein, S.E. Peash, 1996; В.Ф. Москаленко, А.М. Вієвський, С.І. Табачніков, 2000). Найбільш поширеною в Україні є опійна наркоманія, яка вражає, в першу чергу, молодь (А.Е. Личко, В.С. Битенский, 1991; И.Н. Пятницкая, 1994; R.B. Davis, 1994; В.Н. Синицкий, 1996, 1998; И.К. Сосин, 1997; Э.Б. Первомайский, И.В.Линский, 1998; С.В.Шмалей, 1998; И.В. Линский, 1999-2001; И.К. Сосин, И.В.Линский, Ю.Ф. Чуев и др., 2000 та інші).

Значна розповсюдженість опійної наркоманії пов'язана із змінами соціально-економічної ситуації в Україні, зростанням кримінального імпорту та виробництва наркотиків. Зростання кількості хворих на наркоманію відбувається як за рахунок осіб, які тільки почали систематично вживати психоактивні речовини, так і у зв'язку з недостатньою ефективністю лікування хворих. Одним із найважливіших питань у вирішенні проблеми наркоманії є організація і проведення лікувально-профілактичних заходів із надання допомоги таким хворим.

Необхідність розробки ефективних лікувально-профілактичних заходів обумовлена, перш за все, виникненням важких порушень стану здоров'я хворих, високою їх смертністю (И.Н.Пятницкая, 1975,1994; А.Е. Личко, В.С. Битенский, 1991; Н.Н. Иванец, 1995, 2000; V.W. Cornish, C.P.O'Brien,1996; S.B. Karsh, 1996; С.В.Шмалей, 1998; П.Д. Шабанов, 1999; П.Д. Шабанов, О.Ю. Штакельберг, 2000). На підставі аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури, результатів попередніх досліджень та спостережень за динамікою клінічного стану наркологічних хворих у процесі лікування виникла необхідність у пошуку ефективних терапевтичних засобів патогенетичного характеру для купірування абстинентного синдрому, проведення реабілітації та протирецидивної профілактики у хворих із опійною залежністю.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових досліджень Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, за темою "Розробити комплексний 4-х етапний метод лікування хворих на наркоманію" на 1998-2000 рр. (шифр теми: ЦФ - 97.10.03.5, № державної реєстрації 0198 U005935).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - розробити комплексний динамічний метод лікування хворих на наркотичну (опійну) залежність.

Згідно із зазначеною метою було поставлено такі задачі:

Виявити у хворих мотивації вживання наркотиків та причини їх звернення за лікувальною допомогою.

Встановити особистісні особливості хворих з наркотичною залежністю та розробити клініко-лабораторні критерії ефективності лікувально-профілактичних заходів.

З'ясувати лікувальні та реабілітаційні ефекти інформаційно-хвильової терапії (ІХТ) та мемопланту і баклофену в абстинентному та післяабстинентному періодах.

Установити особливості психічної залежності у хворих в післяабстинентному періоді і періоді ремісії.

Розробити комплексний метод лікування наркотичної (опійної) залежності на основі стандартної фармакотерапії, а також використання фармакологічних препаратів, які застосовувались за новим призначенням; здійснити його клінічну апробацію в порівняльному аспекті із стандартною терапією. лікування наркоманія мемоплант баклофен

Розробити модифікований метод психотерапії та психокорекції абстинентного синдрому та післяабстинентних проявів, адаптований до особистісних особливостей хворих та їх клінічного статусу; здійснити його клінічну апробацію.

Розробити, провести клінічну апробацію і впровадити в наркологічну практику систему лікувальних, реабілітаційних і протирецидивних заходів у хворих в абстинентному і післяабстинентному періодах.

Об`єкт дослідження - психічні та поведінкові розлади, які виникають внаслідок зловживання опіоїдами.

Предмет дослідження - порівняльний аналіз комплексного динамічного методу лікування опійної наркоманії та традиційних методів фармако- та психотерапії.

Методи дослідження. Клініко-психопатологічні, експериментально-психологічні, психофізіологічні, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Полягає в розробці принципів послідовного і динамічного, патогенетично орієнтованого застосування психотропних речовин та різних методів психотерапії й психологічної корекції в залежності від клінічних проявів психічних порушень токсичного генезу, що виникають в результаті хронічної інтоксикації опіатами та патологічних зрушень метаболічних процесів в організмі хворих.

Уперше розроблена система клініко-лабораторних діагностичних критеріїв, а також суб'єктивних показників самооцінки хворими свого психічного і сомато-вегетативного стану, що підвищує ефективність застосування лікувально-профілактичних заходів.

Вперше показана висока терапевтична ефективність комплексного призначення при абстинентному синдромі ІХТ, мемопланту та баклофену, особливо в сполученні з індивідуальною психотерапією.

Встановлено значимість особистісних особливостей хворих щодо визначення мотивації вживання наркотиків та відношення до лікування наркоманії.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена і випробувана система лікувальних заходів в абстинентному та післяабстинентному періодах, а також періоді реабілітації та заходи вторинної профілактики наркоманії. Істотним є використання ряду фармакологічних препаратів за новим призначенням, ІХТ, сполучення комплексної фармакотерапії з психокорекцією та психотерапією на різних етапах перебігу захворювання.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно розроблена система кількісної оцінки ступеня проявів абстинентного синдрому та післяабстинентного періоду.

Особисто автором розроблено і випробувано в наркологічній клініці комплексний метод купірування гострого абстинентного синдрому при опійній наркоманії, що полягає у сполученні стандартної медикаментозної терапії із застосуванням немедикаментозного методу (ІХТ) та патогенетично обгрунтованим застосуванням мемопланту та баклофену.

Самостійно розроблено модифікований метод психотерапії та психокорекції абстинентного синдрому та післяабстинентних проявів, адаптований до особистісних особливостей хворих та їх клінічного статусу, здійснено його клінічну апробацію, розроблена тактика його застосування на різних етапах перебігу захворювання. На основі індивідуальної, групової та сімейної психотерапії розроблена система реабілітації хворих і профілактики рецидивів наркоманії. Результати проведеного дослідження впроваджено у педагогічний процес кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти та в медичну практику, у відділенні № 28 Київської міської клінічної психоневрологічної лікарні № 1.

Усі клініко-психопатологічні спостереження і клініко-лабораторні дослідження особливостей динаміки перебігу наркотичного абстинентного синдрому та післяабстинентного періоду були виконані дисертантом особисто.

Самостійно написані всі розділи дисертації, сформульовані висновки та запропоновані практичні рекомендації, забезпечено їх впровадження.

Особистий внесок здобувача в публікації у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, які написані у співавторстві, полягав у наступному: у статті 4, згідно зі списком праць, опублікованих за темою дисертації, який наведено наприкінці автореферату, самостійно обгрунтована необхідність нових методів лікування хімічної залежності, психологічної корекції особистісних розладів у системі групових тренінгів для підлітків з групи ризику та індивідуальна психокорекція з хворими на наркоманію. У роботі 5 самостійно проаналізовані дані та наведена доцільність застосування гештальт-терапії в лікуванні залежних станів. У статті 6 самостійно узагальнені дані щодо висловлювань хворих на наркологічну залежність і запропоновані методи психотерапії з урахуванням особливостей переконань хворих. У статті 7 самостійно проаналізовані особливості застосування програми утримання від наркотиків у залежності від особистісних особливостей хворих, зокрема, у хворих із психопатоподібними порушеннями особистості.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались на наукових конференціях Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (Київ, 2000), науково-практичній конференції молодих вчених Харківської медичної академії післядипломної освіти "Нові технології в медицині " (Харків, 2000), Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні питання соціальної і судової психіатрії та наркології" (Київ, 2001), засіданнях Вченої ради Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України (Київ, 2000, 2001).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 статей, у тому числі 7 - у фахових виданнях (згідно з переліком ВАК), з них три роботи - одноосібно.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 209 сторінках машинопису. Вона складається із вступу, п'яти розділів (в тому числі, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, трьох розділів з викладенням результатів власних досліджень), заключення, висновків, практичних рекомендацій та списку 268 використаних джерел, що містить 153 вітчизняних та 115 зарубіжних авторів. Дисертація ілюстрована 25 таблицями, 8 рисунками, 13 виписками з історій хвороби та 8 виписками із протоколів сеансів психотерапії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В основу роботи покладені результати досліджень 195 хворих у другій стадії опійної наркоманії, серед них 75 жінок і 120 чоловіків. Усі хворі знаходилися на амбулаторному лікуванні (в Міжвідомчому центрі клінічної та експериментальної наркології МОЗ и НАН України Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України) та на стаціонарному лікуванні (в Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні №1) з початковими чи вираженими явищами абстинентного синдрому.

Кількісний облік психічних і соматоневрологічних змін у хворих проводився за бальною оцінкою ступеня вираженості окремих симптомів. При цьому ураховувались: відсутність симптому - 0 балів, його вираженість - 1 бал, досить інтенсивні прояви - 2 бали, значні прояви - 3 бали. Якісні зміни і вираженість абстинентних симптомів відмічались у розробленій клінічній карті.

З метою вивчення стану хворих на етапі виходу з гострого абстинентного синдрому і, особливо, в післяабстинентному періоді, крім клінічного обстеження, використовувалась шкала депресії, запропонована М.Япко (1999).

З метою оцінки стану центральної нервової системи, динаміки її функцій у процесі лікування, а також обліку ефективності застосовуваних методів лікування були використані апаратурні та бланкові методики: показники психофізіологічних функцій: швидкості та стабільності сенсомоторного реагування, рухливості нервових процесів, моторної лабільності, продуктивності (об'єму) короткочасної зорової пам`яті, логічності мислення. Аналізувалися також зміни у структурі психоемоційного стану. Всього реєструвалося 11 психофізіологічних показників. Параметри нейродинамічних функцій - швидкості сенсомоторного реагування, рухливості нервових процесів тощо вимірювалися на основі методик і апаратури (прилад ПНДІ), розроблених в Інституті фізіології ім.О.О.Богомольця НАН України (Н.В. Макаренко, 1996).

Структура психоемоційного стану визначалася за допомогою використання тесту Люшера.

Застосовувались тест САН (самопочуття, активність, настрій), методики для вивчення особливостей використання суб`єктивного часу і життєвого шляху особистості, структуроване інтерв`ю за Р.Ділтсом (1998), вивчення особливостей мотивації вживання наркотиків за модифікованою методикою Ю.В.Зав`ялова (1981, 1988).

Освітній рівень хворих був досить високим - лише у 6 хворих освіта обмежувалась 9 класами середньої школи. Середня освіта була у 62 хворих (31,8%), середня спеціальна - у 58 (29,7%), 42 хворих мали незакінчену вищу освіту (21,5%), решта 27 пацієнтів (13,5%) - з вищою освітою. Працювали 32% досліджуваних, причому робота не відповідала рівню кваліфікації хворих. У більшості випадків відбувалося поступове зниження рівня домагань, перехід на менш кваліфіковану та трудомістку роботу.

Контрольні дослідження проведені на 24 здорових особах, того ж віку (студенти, учні), та групі з 20 хворих, при лікуванні яких використовувалася стандартна медикаментозна терапія.

У перші 1-4 години після останнього прийому наркотику для хворих на опійну наркоманію характерним було достовірне (р < 0,01) підвищення швидкості сенсомоторного реагування у порівнянні з контрольною групою (здорові), яке часто не супроводжувалося стимуляцією інших психофізіологічних функцій.

По мірі віддалення часу останнього прийому наркотику відмічалось різного ступеня зниження величин усіх психофізіологічних показників у порівнянні з контролем, яке було індивідуально обумовленим і більш вираженим в параметрах нейродинамічних функцій, і менш вираженим - у показниках пам`яті та логічності мислення.

Характер зрушень психофізіологічних показників у період розгорнутої абстиненції свідчив про послаблення основних нервових процесів, з переважанням гальмівних, на фоні вираженої симпатикотонії та порушення вегетативних функцій.

У післяабстинентному періоді та періоді ремісії у хворих проявлялась певна етапність розвитку психічних розладів, що відображала різний ступінь виснаженості адаптаційних можливостей організму та змінену його реактивність, а саме: етап психічної та соматичної астенії після виходу з абстинентного стану; етап неврозоподібних розладів; досить тривалий етап депресивних порушень та зрушень у мотиваційній сфері; етап психопатизації особистості з явищами дисфорії та соматовегетативними порушеннями (в основному в третій стадії наркоманії).

Клінічна апробація та аналіз ефективності різних методів купірування абстинентного синдрому проводили в таких групах хворих на опійну наркоманію:

1 група: хворі, яким призначалася стандартна фармакотерапія (20 осіб);

2 група: хворі, у яких на фоні лікування у відповідності до стандарту застосовували інформаційно-хвильову терапію (ІХТ) (20 осіб);

3 група: хворі, у яких лікування у відповідності до стандарту сполучалося з використанням мемопланту (20 осіб);

4 група: хворі, у яких на фоні лікування у відповідності до стандарту використовувався баклофен (20 осіб).

Усі хворі знаходились у стані абстиненції. У них переважали прояви першої чи другої фази абстинентного синдрому.

У табл. 1 наведені дані про вираженість симптомів захворювання у хворих 1-ої групи, при лікуванні яких використовували стандартну медикаментозну терапію.

Представлені дані свідчать, що вже на 10-й день лікування відмічалося достовірне зниження вираженості більшості симптомів, яке спостерігалося і на 21 день застосування методу стандартної фармакотерапії. Разом з тим, слід відмітити, що зниження рівнів вираженості симптомів було недостатнім для позитивної оцінки стану хворих: і на 10-й, і на 21-й дні лікування у хворих залишалися відчуття пригніченості настрою, подразливості, певного потягу до наркотиків, порушення сну, болі у суглобах та спині, малорухомість тощо.

Обстеження хворих за допомогою методики САН свідчило, що їх самопочуття, активність та настрій на 10-й день лікування не відрізнялися від цих показників на момент госпіталізації, а на 21-й день лікування самопочуття та настрій хворих дещо покращувалися, але активність залишалася зниженою.

Таблиця 1

Динаміка вираженості симптомів захворювання у хворих 1-ої групи, при лікуванні яких використовували стандартну медикаментозну терапію
(за даними клінічної карти), бали

Примітка. Різниця з величиною показника в 1-й день лікування достовірна:

*- р<0,05; ** - р<0,02; *** - р<0,01; **** - р<0,001.

У хворих 2-ої групи сполучали стандартну фармакотерапію із застосуванням ІХТ - безмедикаментозного способу корекції фізіологічного стану організму шляхом локального неінвазивного впливу на біологічно активні зони чи точки електромагнітним випромінюванням, за своєю природою та характеристиками інтенсивності близьким до електромагнітного випромінювання організму, що забезпечує інформаційний гомеостаз. Застосування ІХТ здійснювали за допомогою приладу "Політон" (В.І.Скачко, та інш., 1997), починали з 7 дня перебування хворих на лікуванні та продовжували до 21 дня.

У табл. 2. наведені дані про динаміку вираженості симптомів захворювання у хворих при сполученні стандартної медикаментозної терапії та ІХТ у процесі лікування за даними клінічного опитника.

Таблиця 2

Порівняльна характеристика вираженості симптомів захворювання у наркологічних хворих при сполученні стандартної медикаментозної терапії із застосуванням ІХТ (за даними клінічної карти), бали

Примітка. * - різниця з контролем достовірна (р < 0,05)

При використанні ІХТ хворі відзначали поліпшення настрою, зниження дратівливості, зменшення почуття тривоги, нормалізацію сну, більш швидку нормалізацію функцій кишечнику, зменшення проявів ознобу, дрожі, м'язової слабкості. У жінок (5 хворих) застосування ІХТ сприяло відновленню менструального циклу, порушеного в результаті вживання наркотику.

Застосування ІХТ сприяло зменшенню потягу до наркотиків у післяабстинентному періоді, хворі відзначали появу байдужості до наркотичних речовин, зниження частоти зорових уявлень на дану тематику, у жодного хворого, що проходили курс лікування з використанням ІХТ, не спостерігалося сновидінь наркотичного характеру в післяабстинентному періоді.

При дослідженні за допомогою методики САН були отримані результати, які свідчили, що сполучення стандартної медикаментозної терапії із застосуванням ІХТ сприяло прискоренню нормалізації самопочуття й активності хворих, але не позначалося істотно на їх емоційній сфері (настрої).

У хворих 3-ої групи сполучали стандартну фармакотерапію із застосуванням мемопланту, яке починали з 4-го та продовжували до 21-го дня лікування (табл. 3).

Як свідчать дані, наведені в табл. 3, застосування мемопланту не позначилося істотно на вираженості симптомів захворювання в наркологічних хворих на 10-й день лікування в порівнянні з такими в хворих, при лікуванні яких була використана стандартна схема фармакотерапії. Водночас, за рядом показників клінічного опитника на 21-й день лікування із застосуванням мемопланту були відзначені достовірні позитивні зрушення. Це стосувалося, у першу чергу, зниження потягу до наркотику, зменшення болю у спині і суглобах і, внаслідок цього, підвищення рухливості хворих, нормалізації режиму сну, зниження відчуття невпевненості в собі.

Сумарна бальна оцінка вираженості симптоматики, покладеної в основу клінічного опитника, свідчила, що сполучення застосування мемопланту із стандартною медикаментозною терапією на 21-й день лікування сприяло достовірному зниженню її проявів.

У 4-ої групи хворих схему стандартної фармакотерапії сполучали із застосуванням баклофену - агоністу ГАМК-рецепторів, що знижує підвищений тонус скелетної мускулатури, проявляє гальмівний вплив на моно- й полісинаптичні рефлекси, сприяє зменшенню болю, що призводить до підвищення рухової активності хворих.

У табл. 4 наведена порівняльна характеристика вираженості симптомів захворювання у хворих при використанні стандартної медикаментозної терапії і її сполученні із застосуванням баклофену.

При клінічному аналізі відзначалося, що зниження загальної вираженості абстинентного стану досягалося за рахунок зменшення больового синдрому.

Це свідчить про доцільність сполучення курсового застосування даного препарату із стандартною фармакотерапією при лікуванні хворих на опійну наркоманію з наявністю вираженого больового синдрому.

На основі апробації різних методів терапії був розроблений комплексний метод лікування абстинентного синдрому, що включає поетапне сполучення медикаментозної терапії з безмедикаментозною (ІХТ).

Таблиця 3

Порівняльна характеристика вираженості симптомів захворювання у наркологічних хворих при сполученні стандартної медикаментозної терапії із застосуванням мемопланту (за даними клінічної карти), бали

Примітка. * - різниця з контролем достовірна (р < 0,05)

Нами було досліджено ступінь вираженості депресії у хворих двох груп, при лікуванні яких застосовувалась лише стандартна фармакотерапія, або її сполучення з ІХТ, мемоплантом та баклофеном відповідно до вищенаведених схем їх застосування. У табл. 5 наведені дані про ступінь вираженості депресивних проявів у хворих (за М.Япко, 1999), при лікуванні яких використовували стандартну або комплексну терапію, на 12-21 день лікування.

Таблиця 4

Порівняльна характеристика вираженості симптомів захворювання у наркологічних хворих, при сполученні стандартної медикаментозної терапії з застосуванням баклофену (за даними клінічної карти), бали

Примітка. * - різниця з контролем достовірна (р < 0,05)

Таблиця 5

Вираженість депресивних проявів у наркологічних хворих при застосуванні стандартної медикаментозної терапії або її сполученні із застосуванням ІХТ, мемопланту та баклофену, бали

Примітка. * - різниця з контролем достовірна (р < 0,05)

Як свідчать наведені у таблиці дані, вираженість депресивних проявів у хворих, при лікуванні яких було використано комплексний метод, була достовірно нижчою, ніж у контрольній групі (р < 0,05).

Спеціальний розділ роботи присвячений застосуванню різних сучасних методів психотерапії та психокорекції з метою лікування наркозалежності та профілактики рецидивів.

Застосування психотерапії грунтувалося на сполученні різноманітних психотерапевтичних технологій. Вони добиралися в залежності від поставленого завдання та особистісних особливостей хворих. Переважали такі методики: нейролінгвістичне програмування (НЛП), еріксонівський гіпноз, гештальт-терапія, елементи психосинтезу, арт-терапія та тілесно-орієнтована терапія.

Ефективність застосування психотерапії оцінювали за допомогою методики САН, аналізу життєвого шляху (методика А.Кроніка), аналізу продуктів діяльності (записів, малюнків), якісної оцінки рівня соціальної адаптованості хворих. Досліджувалась мотивація вживання наркотиків при надходженні хворого на лікування, після закінчення гострого абстинентного синдрому та після закінчення курсу психотерапії (через 6-8 тижнів).

Досліджено застосування психотерапії у 40 хворих, що проходили курс комплексної медикаментозної терапії. З них у 20 осіб застосовували індивідуальну психотерапію, у 20 осіб - сполучення індивідуальної та групової психотерапії.

20 досліджуваних отримували тільки комплексну терапію та становили контрольну групу. Така постановка дослідження дала можливість оцінити порівняльну ефективність різних методів психотерапії.

Психотерапія розпочиналася в післяабстинентному періоді, після купірування гострого абстинентного синдрому, і продовжувалася до 28-56 днів лікування.

Сполучення комплексної терапії та індивідуальної психотерапії значно підвищувало загальний терапевтичний ефект, сприяло підвищенню ефективності профілактики рецидивів наркоманії.

Комплексна фармакотерапія є ефективною при купіруванні абстинентних та післяабстинентних психічних та соматоневрологічних порушень, психотерапія та психокорекція більше сприяють усуненню психічної залежності та пов`язаних з нею мотиваційних і емоційних розладів, психічного потягу до наркотику.

Останній висновок підтверджують дані аналізу динаміки вираженості у пацієнтів мотивації вживання наркотику в хворих в післяабстинентному періоді (табл. 6).

Таблиця 6

Динаміка вираженості у пацієнтів мотивації вживання наркотику в післяабстинентному періоді, бали

Примітка. * - різниця з величиною показника до початку лікування вірогідна (р<0,05);

** - різниця між величинами показників при використанні різних методів терапії вірогідна (р<0,05)

Як свідчать представлені дані, відмінностей між групами на 10 день лікування виявлено не було. Через 10 днів мотивація нарковживання у хворих, що отримували лише медикаментозну терапію, залишилася на попередньому рівні за рахунок скорочення мотивації, пов`язаної з абстинентним синдромом та посиленням психологічних мотивів вживання. При сполученні комплексного медикаментозного лікування з психотерапією на 21-й день лікування відмічалося вірогідне зниження мотивації нарковживання, перш за все, за параметрами саморуйнівних тенденцій та сприйняття наркотику як антидепресанту. Ця тенденція посилювалася до закінчення курсу психотерапії - відмічалося значне зменшення саморуйнівних та соціальних мотивів нарковживання.

Сполучення індивідуальної та групової психотерапії дозволило реалізувати такі задачі: підвищити творчий потенціал хворого; поновити позитивне ставлення до свого організму; натренувати навички взаємодії з групою людей; допомогти в розв`язанні накопичених мікросоціальних проблем.

Використання тесту Люшера до та після групової психотерапії дозволило зафіксувати зниження показників тривоги, характерні зміни кольорових виборів - значуще збільшення уподобань жовтого та фіолетового кольору після занять, зміщення сірого та коричневого до знехтуваних.

Виявлено значимі відмінності в ступені вираженості депресії, наведені в табл.7.

Таблиця 7

Рівень депресії у хворих на опійну наркоманію в залежності від різних видів корекції (21-й та 50-й день післяабстинентного періоду), бали

Примітка. * - різниця з величиною відповідного показника при використанні стандартної медикаментозної терапії достовірна (р<0,05); ** - різниця між величинами аналогічних показників при використанні кожного з 4-х різних методів терапії на 21-й і 50-й день лікування достовірна (р<0,05)

Таким чином, лікування у відповідності до стандарту в післяабстинентному періоді не спричиняло статистично достовірного впливу на динаміку окремих проявів депресії у цей період. Комплексна медикаментозна терапія сприяла покращанню стану хворих в фізіологічному, афективному та символічному вимірах.

Запропонована схема сполучення індивідуальної психокоррекції і групової арт-терапії, за нашими спостереженнями, виявилася найбільш ефективною в процесі комплексної терапії хворих на наркоманію.

Обов'язковим компонентом терапії наркозалежності має бути сімейна психотерапія. Протягом нашого дослідження сімейна психотерапія проводилася з сім`ями 95 хворих. З них у 72 випадках робота проводилася з діадою: мати син/дочка, в 16 випадках з системою: батько мати син/дочка, в 5 випадках - із взаємодією в сімейній парі, в 2 випадках - батьки та двоє дітей-наркоманів у сім`ї.

Найбільш типовою є ситуація, коли психотерапії потребує хворий на наркоманію та його мати з проявами співзалежності.

За результатами аналізу отриманих даних найбільш ефективною є наступна послідовність психокорекційних заходів: в абстинентному періоді - індивідуальна психологічна корекція із застосуванням НЛП; в ранньому післяабстинентному періоді (8-12 день) - групова та індивідуальна арт-терапія, застосування гештальт методів; в післяабстинентному періоді (17-30 день) з переважно депресивною симптоматикою - продовження групової психокорекції, використання елементів психосинтезу; сімейну психотерапію доцільно починати з моменту надходження хворого до стаціонару і продовжувати протягом 30-45 днів, що сприяє профілактиці рецидивів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведене наукове обгрунтування комплексу клініко-діагностичних, медикаментозних та психотерапевтичних заходів, спрямованих на підвищення ефективності лікування, зниження терміну терапії й профілактику рецидивів у хворих на наркотичну (опійну) залежність.

По мірі зростання тривалості хронічної опійної інтоксикації і розвитку наркотичної залежності у хворих спостерігається зниження важливості мікросоціальних факторів нарковживання (вплив однолітків - наркоманів, доступність наркотику, ефектів групового тиснення, стресових ситуацій, конфліктів в сім'ї і т.п.), однак збільшується роль обсесивного потягу, депресивних проявів і зниженої життєвої активності. Позитивна мотивація нарковживання змінюється негативною, викликаною страхом виникнення все більш важких і триваліших абстинентних станів, розвитком та посиленням компульсивної аддикції.

Виділені дві групи хворих у залежності від преморбідних особливостей особистості. У першій групі переважаючими рисами особистості була емоційна та мотиваційна незрілість із реактивним способом поведінки з відносно збереженим рівнем інтелекту. Більш різноманітна за складом та структурними особливостями особистості хворих була друга група. Але у всіх них, на відміну від першої групи, було більш виражене прагнення до лікування, вживання наркотиків вони вважали наслідком не зовнішніх обставин, як хворі першої групи, а своєю особистою проблемою, з переживанням почуття провини з даного приводу.

Розроблено систему клініко-лабораторних критеріїв оцінки ефективності лікувально-профілактичних заходів на основі клініко-психопатологічних даних, показників вищої нервової діяльності, патопсихологічних тестів, а також суб'єктивної оцінки хворими свого психічного і сомато-вегетативного стану.

На основі сполучення стандартної схеми медика...