Пріонові захворювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пріонові захворювання

Актуальність проблеми

Одним з видатних наукових досягнень ХХ сторіччя в області біології і медицини стало відкриття у 1982 році американським молекулярним біологом, професором Стенлі Прюзинером нового типу інфекційних агентів - пріонів. Це не просто важливий етап в розвитку молекулярної біології. Це нова ера розвитку біології і медицини, оскільки виявлений принципово новий тип інфекційних захворювань, який відрізняється своєю природою виникнення і розвитку. За ступенем складності своєї будови пріони відносяться до найбільш простих з відомих на сьогодні інфекційних агентів.

Мотиваційна характеристика теми. Знання теми необхідне для засвоєння інформації про пріонові захворювання на багатьох кафедрах університету, таких як інфекційні хвороби, психіатрія, епідеміологія, нервові хвороби, педіатрія, внутрішні хвороби. В практичній діяльності лікаря знання необхідні для клініко-анатомічної диференціальної діагностики з повільними вірусними інфекціями і деякими соматичними захворюваннями нервової та м'язової систем.

Головна мета навчання - вміти визначати за макро- і мікроскопічною картиною ознаки пріонових інфекцій, пояснити причини і механізм їх розвитку, оцінити ймовірні наслідки, вихід і значення ускладнень для організму.

Для реалізації цієї мети необхідно вміти:

-- визначати відокремлювальні ознаки пріонових інфекцій від ознак вірусних інфекцій;

-- пояснити морфогенез трансмісивних спонгіформних енцефалопатій людини;

-- пояснити морфогенез трансмісивних спонгіформних міопатій людини;

-- визначити значення ускладнень і можливих причин смерті.

Пріони являють собою безпрецедентний клас інфекційних агентів, які складаються тільки із змінених білкових молекул хазяїна. Пріони не містять нуклеїнових кислот і, таким чином, відрізняються від всіх відомих мікроорганізмів, таких як бактерії, гриби, віруси та вірусоподібні частинки. Після багаторазових пасажів в культурі було доведено, що патогенні пріон-протеїни, здатні до трансмісії, є мутантами клітинної ізоформи нормального пріон-протеїна. До сьогодні встановлено 18 різних мутацій людського гена PrP, які пов'язані з різними пріоновими хворобами.

Протеїн-пріон (PrP) являє собою сіалоглікопротеїд з молекулярною масою 33000-35000 дальтон, або 33-35 кД, який кодується єдиним геном, розташованим у людини в 20 хромосомі. Він складається у людини приблизно з 254 амінокислот, включаючи 22-членний N-термінальний сигнальний пептид. Пріон PrP-с знайдений у всіх ссавців. Його життєвий напівперіод складає декілька годин, але він добре зберігається протягом розвитку. Пріони дуже стійкі до різних фізико-хімічних впливів.

Пріони стійкі при кип'ятінні протягом 30-60 хв, висушуванні до 2 років, заморожуванні - в 3 рази більше, ніж відомі віруси, хімічній обробці спиртами, формальдегідом, кислотами, при УФ-опроміненні, гамма-випромінюванні, гідролізі ферментами. Найефективніший вплив виявляється в дозах, які денатурують практично всі білки. Інакше кажучи, з усього живого пріон гине останнім. пріон інфекційний енцефалопатія

PrP-с входить до складу зовнішніх клітинних мембран, зв'язаний з зовнішньою поверхнею клітин якорем гліколіпіду і бере участь в ендоцитозі і катаболізмі клітин. Незважаючи на те, що найвищий рівень концентрації PrP виявлений в нейронах, його можуть синтезувати і багато інших клітин організму. Роль нормального протеїн-пріона (PrP) у здорових індивідуумів ще до кінця невідома. Пріон-протеїн необхідний для нормальної синаптичної функції. Припускається, що пріони приймають участь у міжклітинному впізнаванні і клітинній активації. Дехто вважає, що їхньою функцією є пригнічення вікових процесів, і тому пріонові хвороби подібні за своїми клінічними та морфологічними характеристиками з геронтологічними захворюваннями.

Протеїн-пріон (PrP) існує у двох формах:

-- у вигляді нормальної, неінфекційної форми, яка зустрічається у головному мозку як в нормі, так і в інфікованих хворих. Ця форма позначається як клітинний протеїн-пріон, або PrPc;

-- ізоформі, або PrP-Sc (від "scrapie" - хвороба овець), яка є патологічною, інфекційною формою і накопичується в головному мозкові тільки у хворих людей і тварин, які страждають на спонгіформну трансмісивну енцефалопатію.

Класифікація. На сьогодні відомі дві групи захворювань у людини, які викликаються пріонами:

-- спонгіформні трансмісивні енцефалопатії;

-- спонгіформний міозит з пріон-асоційованими включеннями.

Найбільш вивченими на сьогодні є спонгіформні трансмісивні енцефалопатії.

Патогенез пріонових енцефалопатій. Виходячи зі встановленого факту, що пріонові хвороби унікальні з генетичної та інфекційної точки зору, Прюзинер запропонував у 1991 році сучасну концепцію патогенезу спонгіформних трансмісивних енцефалопатій. Суть її полягає в тому, що людина може бути інфікована пріонами двома способами:

1. Спадкова передача за Менделем (аутосомно-домінантний тип успадкування). Однак, це не prima facie успадкування, а послідовне - через попередню генну аутореплікацію інфекційного агента.

2. Трансмісія інфекційного агента аліментарним або ятрогенним шляхом.

Пріонові захворювання є водночас інфекційними і спадковими хворобами. Вони можуть бути і спорадичними в тому розумінні, що є випадки, коли не виявляють жодного відомого фактора ризику, хоча найпевніше інфекція була набута одним із двох раніше позначених способів. Виходячи з сучасних знань, трансмісія пріонових енцефалопатій визначається трьома факторами: дозою інфекту, шляхом інфікування, видовим бар'єром.

Доза інфекційного агента, отримана хазяїном, залежить від кількості тканини інфекту і його вірулентної здатності (інфекційний титр). Але необхідно завжди пам'ятати, що при повторній експозиції обов'язково існує ризик кумулятивного ефекту.

Шлях інфікування пріонами відіграє важливу роль у розвиткові захворювання і має свою певну ієрархію. За ступенем значущості шляхи інфікування можна розподілити в такій послідовності:

-- інтрацеребральний;

-- інтравенозний;

-- інтраперитонеальний;

-- підшкірний;

-- оральний.

У якості прикладу залежності від дози і шляху надходження інфекту служать експерименти, які показали, що доза, необхідна для зараження пріонами мишей при оральному шляху, повинна бути в 200 000 разів вищою, ніж при інтрацеребральному.

Видовий бар'єр. Трансмісія пріонових спонгіформних енцефалітів у лабораторних і диких тварин тривалий час є предметом численних досліджень. Помічено, що при першому прояві хвороби у певного виду тварин період інкубації дуже тривалий, тоді як після першого пасажу новому хазяїну в межах цього ж виду він скорочується. В наступних пасажах період зменшується ще більше до тих пір, доки не досягне стабільного періоду, характерного для даного виду. Ця стійкість до пріонової інфекції у різних видів отримала назву "видовий бар'єр". Встановлено, що для подолання видового бар'єру і розповсюдження зараження всередині самого виду необхідні дуже високі дози інфекту. Однак, дослідники звернули увагу на той факт, що при однаковій дозі інфекту трансмісивність підгострих спонгіформних енцефалітів в одних випадках (наприклад, скрепі овець) залежить від джерел агента, а в інших - відразу і від виду донора, і від виду реципієнта.

Виявлено, що при різних способах введення патологічних пріонів через різні периферійні шляхи, включаючи черевну порожнину, шлунок, інфекційний агент спочатку з'являється в клітинах лімфо-ретикулярної системи мигдаликів, тимуса, лімфатичних вузлів і, особливо, селезінки. В першу чергу інфект визначається в B-клітинних зонах. Автори показали, що диференційовані B-лімфоцити приймають участь в нейроінвазії пріонів. Це, на їхню думку, може мати значення для попередження хвороби і бути використано в терапевтичних заходах.

При аліментарному зараженні пріони в Пейєрових бляшках тонкої кишки проникають через клітинні мембрани у внутрішні структури лімфоїдних клітин, звідки в подальшому вони потрапляють в інші органи імунної системи: лімфовузли, селезінку, мигдалики. В цих органах можлива часткова реплікація пріонів. Припускається, що дендритні клітини є пермісивними для периферійної репродукції пріонів. З органів імуногенезу пріони по нервах досягають найближчих аксонів. У ділянці аксона може відбуватися їх значна реплікація. При досягненні критичної концентрації пріони рухаються у напрямку спинного, а після цього - головного мозку.

Після підшкірного зараження гризунів пріони виділяються з селезінки (1-ий тиждень після зараження), з селезінки і лімфатичних вузлів (5-13-ий тиждень), з спинного мозку (13-17-ий тиждень) і з головного мозку (17-19-й тиждень). Встановлено, що патологічні зміни в мозку появляються на 25-й тиждень, а клінічні прояви починають реєструватися з 34-го тижня. Всі уражені органи містять до 10 млн. інфекційних одиниць на 1г, однак в них, за винятком головного мозку, не виявляється жодних патологічних змін. За деякими даними, максимум інфекційності досягається до 40-го дня, тобто задовго до клінічного захворювання у зовні цілком здорової тварини, коли ще не можна розпізнати хворобу і прийняти профілактичні заходи і лікування. З цієї обставини випливають труднощі ранньої діагностики і небезпека передачі інфекції з продуктами харчування.

Експериментально доведено, що реплікація пріонового агента може відбуватися як в нейронах, так і в гліальних елементах. Деякі автори вважають, що астроцити та інші гліальні клітини, можливо, відіграють ключову роль в патогенезі пріонової інфекції. Це підтверджується високим рівнем цитокінів на пізній стадії захворювання. До того ж на лінійних мишах, у яких інфіковані були тільки гліальні клітини, отримана морфологічна картина спонгіозної енцефалопатії.

Інфікованість органів імуногенезу підрозуміває перенесення інфекційного агента з кров'ю. Однак, ані в інкубаційному періоді, ані в преклінічній стадії, ані навіть у розпалі хвороби не знаходять біологічних зрушень в периферичній крові.

Після внутрішньоцеребрального впровадження у тваринний організм пріон-протеїна PrP-Sc він починає вибірково накопичуватися у мозкові. Є докази існування транспорту PrP-с і PrP-Sc вздовж аксонів. Більшість клітинних пріонів протеїна приєднуються до зовнішньої поверхні мембрани клітин якорем глікопротеїдів після проходження через комплекс Гольджі. Подібно до інших протеїнів, ізоформа пріон-протеїна PrP-Sc проходить всередину клітини через щілини, які знаходяться на поверхні клітини. На відміну від клітинної ізоформи пріон-протеїна PrP-Sc накопичується в клітині.

Імуно-електронномікроскопічні дослідження вказують на те, що накопичування PrP-Sc відбувається у структурах вторинних лізосом, які містять фігури мієліну, багаті фосфоліпідами. Після пошкодження лізосом і загибелі клітини пріони заселяють інші клітини. Внутрішньоклітинне накопичування PrP-Sc в головному мозкові виявляється спонгіформною дистрофією нейронів, загибеллю нервової клітини і реактивним астроцитозним гліозом, що і визначає нейроморфологію пріонових захворювань.

Патоморфологія пріонових енцефалопатій. Нейропатологія пріонових хвороб людини характеризується 4 класичними мікроскопічними ознаками:

-- спонгіозними змінами;

-- втратою нейронів;

-- астроцитозом;

-- формуванням амілоїдних бляшок.

Макроскопічно в усіх випадках пріонових енцефалопатій відзначене несуттєве зменшення маси головного мозку, в окремих спостереженнях мала місце помірна атрофія звивин, головним чином в осіб з пролонгованим перебігом захворювання.

Мікроскопічно пріонова спонгіформна енцефалопатія характеризується наявністю безлічі овальних вакуоль (спонгіоз) від 1 до 50 мікрон в діаметрі в нейропилю сірої речовини кінцевого мозку. Вакуолі можуть виявлятися в будь-якому шарі кори мозку. Це можуть бути окремі вакуолі або групи, поділені на ділянки. На парафінових зрізах вакуолі виглядають оптично порожніми, однак, в деяких з них при забарвленні гематоксиліном і еозином нерідко виявляється дрібна зернистість. Вакуолі можуть зливатися в мікроцисти (200 мікрон і більше), в результаті чого істотно спотворюється цитоархітектоніка кори. В цитоплазмі великих нейронів кори також може виявлятися вакуолізація.

Окрім кори, спонгіозні зміни нейропилю і вакуолізація цитоплазми нейронів відзначаються за ходом всіх полів рогів Аммона, за ходом зубчастої фасції, в області підкоркових ядер, таламусі і корі мозочка. Втягнення в патологічний процес мозочка є найхарактернішим проявом цієї хвороби, хоча ступінь спонгіозу в ньому дуже варіабельний. Злиття вакуоль не характерне для мозочкових пошкоджень. Спонгіоз частіше представлений мікровакуолями діаметром 1-50 мікрон, які розташовані в молекулярному шарі.

Спонгіформні зміни постійно супроводжуються зменшенням числа нейронів різних відділів кори. В основному страждають нейрони III-VI шару. В окремих збережених нейронах відзначається вакуолізація цитоплазми, деякі нейрони зморщені, гіперхромні. Ступінь випадання нейронів корелює з вираженістю спонгіформних змін і відповідає тривалості захворювання. Описані ознаки поєднуються з проліферацією клітин астроглії. В проліферуючих астроцитах виявлені різні дистрофічні зміни, починаючи з вакуолізації цитоплазми і закінчуючи появою тучних форм з наступним клазматодендрозом. Мієлінові волокна кори залишаються збереженими.

При тривалому перебігові захворювання найвираженіші вакуолізація і випадання нейронів, що супроводжується спонгіозним статусом, з широко поширеною в усіх відділах грубою вакуолізацією, повним колапсом кори головного мозку у вигляді нерегулярно спотвореного каркасу гліальної тканини з невеликими вкрапленнями збережених нейронів. Взагалі, чим триваліший перебіг хвороби, тим яснішими будуть мікроскопічні зміни. В базальних гангліях і таламусі виражена загибель нейронів може поєднуватися з гліозом і атрофією. В мозочку спостерігаються різкі дистрофічні зміни аж до загибелі зернистих клітин і клітин Пуркіньє. Збережені клітини Пуркіньє гіперхромні, набряклі, з явищами тигролізу і лізисом ядер. Мієлінові волокна, які прилягають до кори і ядерних груп мозочка, часто варикозно роздуті, з явищами фрагментації. Разом з тим, необхідно підкреслити, що демієлінізація волокон при всіх формах пріонових хвороб не спостерігається.

Одною з морфологічних ознак пріонових енцефалопатій є наявність пріон-протеїнових (PrP) бляшок, які є у вигляді закруглених еозинофільних структур. Вивчення структури і топографії PrP бляшок має велике як теоретичне, так і практичне значення. Кількість, локалізація і навіть мікроскопічні ознаки бляшок варіюють при різних формах і типах пріонових енцефалопатій. Такі бляшки характерні для хвороби Куру. Багато авторів їх так і називають Куру-бляшки. Рідше вони зустрічаються при спорадичній і родинній формі хвороби Крейтцфельда-Якоба, але дуже часто (більше 70%) - при її новій формі. В поодиноких спостереженнях їх описують при родинному фатальному безсонні.

Дуже часто PrP амілоїдні бляшки локалізуються в клітинах зернистого шару кори мозочка, але можуть також розташовуватися в молекулярному шарі і в білій речовині. Вони, як правило, оточені блідо-рожевим ореолом. Інтенсивність забарвлення бляшок різна. Можливо, тому їх не завжди вдається виявити. Для цього використовують стандартні імуногістохімічні методи з PrP антитілами. У виявлених полімерах протеїну після забарвлення конго-рот, при поляризаційній мікроскопії спостерігається зелене подвійне променезаломлення.

Спинний мозок візуально практично збережений. Лише інколи відзначають значне зменшення числа мотонейронів. Ні в одному із спостережень не було виявлено демієлінізації білої речовини спинного мозку. Незважаючи на відносно високу концентрацію пріонів, яка спостерігається в периферійних нервах, виражених структурних змін в них немає.

Клініка всіх форм пріонової енцефалопатії може бути представлена різною неврологічною симптоматикою, зумовленою вакуолізацією і загибеллю нейронів (основний механізм дії пріонів на клітинному рівні) практично в будь-якому відділі сірої речовини мозку, включаючи мозочок. Типовими є:

1. Розлади чутливої сфери: амнезія різного ступеня, втрата і спотворення чутливості, випадання функцій органів чуття.

2. Порушення у руховій сфері: атаксія, нерухомість, атрофія м'язів, в тому числі дихальних, паралічі.

3. Порушення психіки: втрата професійних навиків, депресія, сонливість, агресивність, зниження інтелекту аж до повного недоумства.

При розвитку клінічних проявів немає ні ознак запалення, ні біологічних аномалій в крові або в енцефало-арахноїдальній рідині, ні тестів неінвазивних, ні прямих, ні побічних, які б дозволили впевнено поставити діагноз. Електроенцефалограма сумнівна. Клінічний діагноз підтверджується тільки при гістологічному вивченні центральної нервової системи: спонгіоз з вакуолізацією нейронів, проліферація астроцитів і глії без ознак запалення і демієлінізації.

Група пріонових підгострих трансмісивних спонгіформних енцефалопатій людини включає:

-- хворобу Крейтцфельда-Якоба;

-- хворобу Герстмана-Страусслера-Шейнкера;

-- синдром "фатального родинного безсоння";

-- хворобу Куру;

-- хронічну прогресуючу енцефалопатію дитячого віку, або хворобу Альперса.

Хвороба Крейтцфельда-Якоба

Хвороба Крейтцфельда-Якоба (ХКЯ) являє собою підгостру енцефалопатію, яка характеризується повільною прогресуючою загибеллю нейронів. Хвороба виявляється в основному в дорослих і характеризується швидким розвитком деменції, яка супроводжується пірамідальними та екстрапірамідальними симптомами. Захворювання є спорадичним і зустрічається з частотою 1:1000000; рідше зустрічаються родинні та ятрогенні випадки захворювання. У 1968 році була доведена трансмісивна (інфекційна) природа цієї недуги у приматів.

Зараження відбувається при вживанні в їжу м'яса корів, хворих на аналогічне захворювання. Випадки передачі від людини до людини були описані при імплантації внутрішньочерепних електродів, пересадці рогівки і, найчастіше, при введенні гормонів росту, екстрагованих з гіпофізу людини.

У мозкові уражених найчастіше спостерігається дифузна атрофія кори головного мозку з губкоподібними змінами, особливо в неокортексу, і поширеною дистрофією нейронів. На розрізі видно вогнища розм'якшення речовини мозку, інколи у вигляді порожнин, заповнених тьмяним сірувато-рожевим кашоподібним вмістом. Мікроскопічно виявляється зменшення кількості нейронів і реактивна проліферація астроцитів. У відростках нейронів і астроцитів виявляються численні маленькі вакуолі, внаслідок чого появився термін "губчастий енцефаліт". При даному захворюванні в тканині мозку не виявляються ознаки запальної відповіді.

Хвороба Крейтцфельда-Якоба представлена трьома класичними формами:

-- спорадична форма (85-90% всіх випадків);

-- родинна форма (10-15%);

-- ятрогенна форма (% ще остаточно не встановлений).

Крім того, за пропозицією британських дослідників, на сьогодні виділена ще одна форма, так звана "нова атипова форма" хвороби Крейтцфельда-Якоба (nv-CJD).

Спорадична форма хвороби Крейтцфельда-Якоба відноситься до числа рідкісних захворювань. Вона поширена на всіх континентах. Середній рівень зареєстрованої захворюваності у світі ХКЯ складає біля 0.5-1.0 на 1 млн. мешканців. ХКЯ зустрічається у різних вікових групах - від 17 до 82 років, залежно від форми хвороби. Діапазон тривалості перебігу недуги коливається від декількох тижнів до восьми років. Однак, середня тривалість життя від початку хвороби - шість місяців.

Ятрогенні форми є наслідком нейрохірургічного зараження через недостатньо знезаражений хірургічний інструментарій або електроди при трансплантації рогівки, твердої мозкової оболонки або при лікуванні дериватами гіпофізу людини (гормони росту і гонадотропіни). Інкубаційний період ятрогенної та інших форм ХКЯ залежить від дуже багатьох факторів: від методу і воріт надходження інфекту до організму, його фенотипу, дози інфекту, від генотипу реципієнта. В тих випадках, коли проникнення агента відбувалося безпосередньо в центральну нервову систему, інкубаційний період складав від 10 до 30 місяців, і першою ознакою у клініці була деменція. У той час, коли інфекція надходила до організму з периферії, наприклад, при введенні гормонів росту або гонадотропінів, інкубаційний період збільшувався до 5 років і більше, досягаючи інколи 35 років. Ці хворі страждали винятково мозочковою атаксією.

"Атипові форми" хвороби Крейтцфельда-Якоба. 6 квітня 1996 року в журналі "The Lancet" були опубліковані дві наукові статті, які відразу привернули увагу не тільки вчених, але і широкої громадськості. В одній з них подані два випадки розвитку хвороби Крейтцфельда-Якоба з незвичайною клінічною картиною у двох молодих людей. Вивчення генотипу цих хворих показало, що обидва вони гомозиготи з кодоном 129 гена пріонового білка PrP таким, як в більшості спорадичних або ятрогенних форм хвороби Крейтцфельда-Якоба. Ця група хворих відрізнялася за своїми клінічними симптоми від хворих на спорадичну форму ХКЯ. Після експерименту на мишах на підставі аналізу тривалості інкубаційного періоду і характеру анатомічних пошкоджень, які спостерігаються, висловлене припущення, що всі ці випадки від одного родоначальника пріонів, за своєю природою відповідають пріону лихоманки овець. Автори статей дійшли висновку, що незвичайний варіант хвороби Крейтцфельда-Якоба, який спостерігався ними, уражає більш-менш молодий вік, що ймовірно пов'язано з новим чинником ризику. І таким фактором, можливо, є пріонова хвороба корів (СЕК - спонгіозна енцефалопатія корів). У 1996 році було запропоновано виділити нову форму цієї хвороби і позначити її як "атиповий варіант" хвороби Крейтцфельда-Якоба.

Клінічні симптоми "нової атипової форми" хвороби Крейтцфельда-Якоба (nv-CJD) ближчі до хвороби Куру і ятрогенних форм ХКЯ. У цих хворих відзначено виражене домінування атаксії над деменцією і велику кількість пріонових амілоїдних бляшок з PrP в біопсійному матеріалі головного мозку. Бляшки моноцентричні, такі, як при хворобі Куру, але вони оточені характерною спонгіозною зоною.

Час розвитку хвороби від моменту перших клінічних проявів до їхнього завершення складає біля 12 місяців. Специфічного лікування не існує, і хвороба має 100% летальність.

Хвороба Куру

Хвороба Куру - найтиповіший приклад трансмісивних пріонових захворювань людини. Це неврологічне захворювання зустрічається винятково серед мешканців племен гірської місцевості Окапа і Форес (острова Папуа-Нова Гвінея), які відрізняються близькородинними зв'язками, серед яких до нещодавно існував ритуал канібалізму. Найімовірніша гіпотеза відносно походження і поширення Куру серед ізольованих племен Нової Гвінеї полягає в тому, що це захворювання почалося спонтанно в одного представника племена як випадок спорадичної ХКЯ, а після цього трансмісивно передалося іншим членам племені у зв'язку з ритуальним канібалізмом.

З моменту першого описання цієї хвороби Гайдушеком і Зигасом у 1957 році до сьогодні від хвороби Куру загинуло понад 2500 людей (майже 10% популяції деяких селищ), щорічно вмирало біля 200 людей. Її трансмісія здійснювалася під час ритуального обряду канібалізму, пов'язаного з розчленуванням і з'їданням трупів. Хвороба фактично зникла з припиненням ритуального канібалізму.

Синдром Герстмана-Страусслера-Шейнкера

Йдеться про винятково рідкісне родинне захворювання, яке передається за аутосомно-домінантним типом. Воно було вперше описане в 1936 році. Спочатку вважали, що це захворювання родинне, але тепер відома також спорадична форма. Цей синдром зустрічається в осіб у віці 40-50 років і характеризується, головним чином, мозочковою атаксією, розладами ковтання і фонації, деменцією протягом від 6 до 10 років (середня тривалість хвороби складає 50 місяців), після чого настає смерть.

Морфологічні зміни при цьому синдромі аналогічні зі звичайними трансмісивними підгострими спонгіформними енцефалопатіями. Характерною його рисою є наявність великої кількості концентричних амілоїдних пластин, які виявляються частіше в молекулярному шарі кори мозочка, але їх також можна виявити і в корі мозку. Імунопозитивні бляшки можуть бути величиною від 150 до 500 мікрон в діаметрі. Вони слабко PAS позитивні і рідко дають зелене подвійне променезаломлення при забарвленні конго червоним. Подібність до хвороби Альцгеймера полягає в наявності нейрофібрилярних структур у цитоплазмі нейронів. Характерною ознакою є те, що головний білковий компонент амілоїдних ядер - це пріон-протеїн PrP, не AB пептид.

Фатальне родинне безсоння

Фатальне родинне безсоння - це спадково зумовлена, невиліковна пріонова хвороба, яка була описана відносно нещодавно, в 1986 році. Зустрічається дуже рідко. Має аутосомно-домінантний тип успадкування, тобто уражаються обидві статі і відсутні носії. Якщо людина має патологічний ген, то захворювання обов'язково розвивається, однак ступінь його вираженості може значно варіювати.

Хвороба має безліч проявів в результаті дистрофічних змін центральної частини головного мозку - в таламусі. Також спостерігається формування амілоїдних бляшок. Вони є у вигляді воскоподібної речовини, складаються з білків, з'єднаних з полісахаридами. При фатальному родинному безсонні уражається таламус, який є комунікатором зв'язків між корою півкуль і тілом, що пропускає сигнали в обидвох напрямках в необхідні зони кори або частини тіла. Вважається, що при засипанні знижується ефективність проведення імпульсів через таламус. При родинному фатальному безсонні відбувається порушення цієї функції, а також порушуються інші циркадні ритми, які впливають на кров'яний тиск, частоту серцевих скорочень, температуру тіла і гормональні ритми. Відсутнє вироблення слізної рідини, знижуються больова чутливість і рефлекторна активність, розвивається деменція, на шкірі інколи появляються висипання. Порушення сну може призвести до галюцинацій і коми.

У клінічній картині захворювання розрізняють 4 стадії. 1 стадія - це прогресивне безсоння - основний прояв фатального родинного безсоння. Перша стадія може тривати приблизно 4 місяці, поступово розвиваються панічний страх і різні фобії. На другій стадії, яка триває біля п'яти місяців, появляються галюцинації, тривожне збудження і пітливість. Третя стадія триває біля трьох місяців і характеризується повним безсонням. Хворі виглядають набагато старшими, відзначається виражена нестриманість у вчинках. Четверта стадія триває 6 місяців, характеризується деменцією і повним безсонням. Здебільшого в цій стадії спостерігається загибель хворих від виснаження або пневмонії.

Патоморфологічні зміни виявляються в таламусі і характеризуються відсутністю ознак запалення, загибеллю нейронів, астрогліозом; інколи виявляються спонгіоз та амілоїдні білкові депозити. В асоціативних і моторних ядрах таламуса уражається 90% нейронів, в лімбіко-паралімбічних, інтраламінарних і ретикулярних ядрах - 60%.

Хронічна прогресуюча енцефалопатія дитячого віку (хвороба Альперса)

Дуже важливий аспект, пов'язаний з епідеміологією пріонових інфекцій,- це безпека груп ризику, які так або інакше стикаються із зараженим матеріалом тварин або хворими людьми. До цієї групи відносяться ветеринарні і медичні хірурги, патологоанатоми, ветсанексперти, працівники м'ясопереробної промисловості і деякі інші категорії осіб, які контактують з потенційно можливими джерелами інфекційного пріона.

У Франції пріон кваліфікується як патоген максимального ступеня небезпеки, в Росії - як патоген 2-го ступеня небезпеки із заходів застереження для медичного персоналу.

Размещено на Allbest.ru