ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Обстежено і проведено аналіз історії хвороб 127 дітей віком від 3 місяців до 3 років з затяжною діареєю різної ступені вираженості, тривалістю від 3 тижнів до 6 місяців, які перебували на лікуванні в інфекційно-боксованому відділенні інституту ПАГ АМН України в період з 1995 по 2000 рр. Верифікація діагнозу проведена за результатами комплексного клінічного та параклінічного обстеження з використанням досліджень ВООЗ (1990, 1993), міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов'язаних із здоров'ям (ВООЗ, Женева, 1995), уніфікованої робочої класифікації розвитку дисбактеріозу кишковика у дітей (Куваєва І.Б., Ладодо К.С., 1991), класифікації хронічних колітів у дітей (Бєлoусов Ю.В., Данилов О.М., 1994).

Оцінку мікробного пейзажу вмісту кишок проводили стандартними методами з використанням диференційно-діагностичних середовищ, а також за допомогою аналізатора “Quantum-2” (США), і системи реагентів фірми “Abbot” по набору біохімічних тестів. Кількісний вміст різних видів мікроорганізмів в 1 грамі фекалій визначали відповідно до Методичних рекомендацій ISB №-966-618-052-9 (1999). Стан бактеріальної сенсибілізації оцінювали за інтенсивністю бластоутворення у культурі клітин крові in vitro при додаванні алергенів Staphylococcus, E.coli, Enterobacter, Кlebsiellа, Proteus Казанського виробництва. Реакцію бластної трансформації лімфоцитів крові (РБТЛ) ставили у модифікації М.П. Григор'єва, І.І. Копелян (1972).

Функціональний стан гуморальної імунологічної резистентності з визначенням рівня імуноглобулінів (секреторного і сироваткового IgA, IgG, IgM у копрофільтратах і сироватці крові) проводили шляхом радіальної імунодифузії в гелі (Mancini G. et al., 1965) з використанням антисироваток виробництва Росії.

Дослідження печінки і жовчовивідних шляхів, підшлункової залози проводили на апараті “ESAOTE Biomedica Sim 7000 CFM” (Італія) за методом H.W.Raymond (1979). За даними ультразвукового дослідження використовувалися діагностичні критерії захворювань підшлункової залози у дітей (О.П. Клименко, С.О. Бабко, О.П. Мощич, С.М. Макеєв, 1995).

Рівень фекальної еластази-1 визначали імуноферментним методом на аналізаторі “Stat fax 303 plus” за допомогою моноклональних антитіл (ELISA-тест) і стандартного набору фірми “Shebo-Tech” (Німеччина). Оцінку результатів рівня фекальної еластази-1 проводили по H.V.Klor (1997).

Ендоскопічні дослідження дистального відділу товстої кишки з одночасним отриманням прижиттєвої прицільної біопсії біоптатів слизової оболонки товстої кишки проводили ректороманоскопом “ОС-100”. Готові блоки біоптатів стинали на ультратомі “ZKB” з подальшим контрастуванням (Reynolds, 1963) і прогляданням в електронному мікроскопі “ЕММА-4”.

Всі одержані цифрові дані оброблені статистично з визначенням критерію t Ст'юдента-Фішера і критерію кореляції r. Різницю між порівнюваними величинами вважали достовірною при р 0,05. Розробку диференційно-прогностичних критеріїв проводили на основі послідовного аналізу Вальда (Ю.Г. Сосудин, М.М. Фишман, 1985). Результати досліджень обчислювали статистично за допомогою комп'ютерного пакету програм Microsoft Excel.

Результати досліджень та їх обговорення. Згідно анамнезу хвороби обстежених дітей основними чинниками, що спричинили розвиток затяжної діареї були перенесені раніше шлунково-кишкові захворювання (21,26 %), гострі вірусні інфекції (19,68 %), соматичні захворювання у дітей з застосуванням у лікуванні антибактеріальних препаратів (21,3 %), контамінація грудного молока матері УПБ (10,24 %), харчові порушення (7,87 %), лікування матері антибіотиками в період годування дитини груддю (3,15 %) і не встановлені причини (16,5 %).

Всі діти до госпіталізації в нашу клініку зверталися за медичною допомогою по місцю проживання, однак, проведена раніше терапія була малоефективною, розлади процесів ШКТ у них набули затяжного перебігу з епізодами затухання і нових загострень, що і обумовило необхідність їх поглибленого обстеження для уточнення клініко-етіопатогенетичних особливостей перебігу захворювання.

Для оцінки тяжкості стану дітей при вступі в клініку враховували початок і гостроту захворювання, стан соматичного і нутритивного статусу, наявність і вираженість інтоксикаційного, диспептичного, абдомінального синдромів, а також наявність синдрому порушеного кишкового всмоктування.

По сукупності клініко-параклінічних даних у 85 випадках (66,9 %) перебіг захворювання був середньої тяжкості і у 42 (33,1 %) - тяжким.

З врахуванням віку, характеру перебігу і форми захворювання всі спостережувані хворі були розподілені в 6 груп, приблизно рівних по кількості дітей, в тому числі: 1 група - 22 дітей у віці 3-12 місяців; 2 група - 19 дітей у віці 1-3 роки; 3 група - 23 дітей у віці 3-12 місяців; 4 група - 21 дітей у віці 1-3 роки; 5 група - 19 дітей у віці 3-12 місяців; 6 група - 23 дітей у віці 1-3 роки.

Порівняння груп дітей по тривалості і характеру клінічних проявів синдрому діареї показало наступне: у дітей 1 і 2 груп діарея тривала на протязі 3-6 тижнів, мала стертий або підгострий перебіг, без температурної реакції, зі слабовираженою інтоксикацією (у 20 %), з наявністю дисфункції в ШКТ (метеоризм, зригування, болі в животі колькоподібного характеру) у 31,8 % спостережень. Частота дефекацій коливалась в межах 3-7 разів на добу, кал неоднорідної консистенції, жовтого кольору або з домішками зелені, кальційних мил і невеликої кількості слизу, наявністю дисбактеріозу кишковика І-ІІ ступеню без ознак органічних змін в слизовій оболонці товстої кишки. В зв'язку з чим, ми розглядали цю форму діареї, як функціональну, або як ранню стадію органічного захворювання кишковика.

Синдром діареї у дітей 3 і 4 груп з середньотяжкою формою і у дітей 5 і 6 груп з тяжкою формою захворювання характеризувався значною тривалістю перебігу - від 3-х тижнів до 6 і більше місяців. При ентероколіті середньої тяжкості в 69,9 % випадків захворювання мало перебіг з підвищенням температури тіла до субфебрильних цифр, ознаками помірно наростаючої інтоксикації, з абдомінальними болями колько- чи переймистого характеру у переважної кількості дітей, з кратністю дефекацій від 5 до 7-9 разів на добу. Кал характеризувався типовими ознаками розладів травних функцій: був рідким, водянистим, пінистим чи гнилісним, з рештками неперетравленої їжі, кальційними милами, помірною кількістю слизу, наявністю кишкового дисбактеріозу ІІ-ІІІ- і ІV ступенів та органічних змін в слизовій оболонці товстої кишки інфекційно-запального характеру.

При тяжкій формі ентероколіту захворювання перебігало з підйомом температури тіла до фебрильних цифр (у 89,5 % спостережень) і розгорнутою клінічною картиною інфекційного токсикозу у кожної третьої дитини. Абдомінальні болі відмічались у всіх без виключення дітей розлитого чи переймистого характеру, з частотою дефекацій від 7 до 10-15 разів на добу, бродильного чи гнилісного характеру, зі значною кількістю слизу і неперетравлених рештків їжі, у 11 дітей - з прожилками крові, наявністю кишкового дисбактеріозу III-IV ступенів і значними органічними змінами в слизовій оболонці товстої кишки.

В клінічній картині діареї з затяжним перебігом суттєве місце належало супутнім захворюванням і ускладненням. Серед них з найбільшою частотою відмічались хвороби аліментарної недостатності: гіпотрофії І, ІI ступ., анемії І і ІІ ступ., рахіт I і II ступ., полігіповітамінози, що вказує на екзо- і ендогенну нутрієнтну недостатність дитячого організму. У переважної більшості дітей (62,2 % від загальної кількості хворих) хронічні трофічні розлади відмічалися в рівному співвідношенні в обох вікових групах, а частота їх знаходилася в прямій залежності від характеру перебігу основного захворювання - при ентероколітах з середньотяжким і тяжким перебігом в 11,2 рази була вищою, ніж при функціональній діареї (р<0,05). Аналогічні співвідношення показників спостерігалися при рахіті (82,6 % і 43,9 %), анемії (76,0 % і 36,6 %), полігіповітамінозах (96,0% і 57,0 %) - тобто, при всіх видах патології.

Слід підкреслити високу частоту клінічних проявів полівітамінної недостатності при ентероколітах, що в 6 разів перевищувала ці показники у дітей з функціональною діареєю. Цей факт заслуговує уваги в зв'язку з тим, що вітаміни, як кофактори багатьох ферментних систем, приймають участь в життєво важливих процесах і недостатність їх сприяє розвитку синдрому мальабсорбції, який відмічався у 2/3 дітей з тяжкою формою ентероколіту, а також зниженню толерантності травної системи до багатьох інших продуктів: сахарози, полісахаридів, білків тваринного походження. В 27,9 % випадків це виявлялось у формі дермоінтестінального синдрому.

Серед супутніх захворювань високу питому вагу займали інфекційно-запальні захворювання з боку ЛОР-органів ( 77,9 % при ентероколітах і 43,9 % при функціональних діареях), захворювання верхніх дихальних шляхів і бронхопневмонії.

Поряд з цим, досить часто виявлялась патологія верхніх відділів травного тракту та її залежність від тяжкості перебігу основного захворювання: при функціональній діареї гастроезофагальні рефлюкси і езофагіти діагностувались в поодиноких випадках - 4,9 %, а при ентероколітах - 43,0 %; дисфункція жовчовивідних шляхів у 24,4 % спостережень, а частота виявлення цієї патології при середньотяжкій і тяжкій формах ентероколітів збільшилась у 2 і 2,6 рази (43,0 % і 65,1 % відповідно, p 0,05).

Увагу привертала також висока частота виявлення клінічних ознак порушення зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, які були відмічені у дітей при середньому і тяжкому перебігу хвороби відповідно у 45,5 % і 88,3 % спостережень. При функціональній діареї подібні порушення були відсутні. Це підтверджує наявність прямої кореляційної залежності цих ознак від ступеню тяжкості ентероколіту (r= -0,73).

Аналіз причин, сприяючих затяжному перебігу функціональних і органічних захворювань кишковика з синдромом діареї показав, що в їх формуванні мала місце сукупність факторів ризику, як з боку материнського так і дитячого організмів.

Так встановлено, що сума факторів ризику неінфекційної етіології з боку материнського організму, включаючи акушерську і екстрагенітальну патологію, в тому числі хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту матерів, склала в середньому на одну дитину з функціональною діареєю 1,1, а з ентероколітами - 3,4, тобто в 3 раза більше.

В постнатальному періоді значну питому вагу склала перинатальна патологія: недоношеність, вроджена гіпотрофія, асфіксія в родах, хвороби ЦНС; внутрішньоутробне інфікування, а також - гнійно-септичні інфекції і гнійно-запальні хвороби шкіри, респіраторні інфекції і діареї не встановленої етіології. В значній кількості випадків (46,3 % і 72,1 %) відмічався пізній початок грудного вигодування і ранній перехід на штучне вигодовування (43,9 % і 77,9 % дітей ).

Число факторів ризику в середньому на одну дитину становив в групах з функціональною діареєю 1,3, в групах з ентероколітом - 4,0 (r = 0,61).

В клінічній картині ентероколітів характерними були дискінетичні розлади, що у більшості дітей (68,6 % від числа спостерігаємих) мали перебіг по гіпермоторному типу. Копрологічні зміни характеризувались коливаннями pH фекалій в бік кислої чи лужної реакції (у 79,6 %), наявністю стеатореї (у 77,9 %), амілореї (у 55,8 %), креатореї (у 47,7 %), а також злущеного кишкового епітелію (у 69,8 %), слизу (у 77,9 %), лейкоцитозу (у 75,6 %), неперетравлених рештків їжі (у 80,2 %). Ці зміни свідчили про порушення моторноевакуаторної функції шлунково-кишкового тракту, ферментної недостатності травних соків і підкреслювали запальний характер захворювання. У дітей з функціональною діареєю копрологічні зміни були незначними і характеризувались деяким порушенням моторноевакуаторної функції кишково-шлункового тракту і зниженням ферментної активності травних соків.

За допомогою ультразвукового дослідження брюшної порожнини встановлено, що у дітей, хворих на ентероколіт з затяжним синдромом діареї відбулися зміни в гепатобіліарній системі і підшлунковій залозі. У дітей з ентероколітом у 95,2 % випадків відмічалось збільшення розмірів печінки і у 85,7 % ехографічні зміни в вигляді перибіліарної інфільтрації печінки, тоді, як при функціональній діареї подібні зміни були значно рідше - в 29,3 % і 22,0 % відповідно. Ультразвукові зміни з боку гепатобіліарної системи мали пряму кореляційну залежність зі збільшенням ступеню кишкового дисбактеріозу (r= +0,58).

Ехографічні зміни в підшлунковій залозі при функціональній діареї не відмічалися. Дифузне збільшення розмірів залози чи її частин відмічено при середньотяжкому ентероколіті в 6,8 %, тяжкому ентероколіті - в 50,0 % спостережень. Підвищення ехогенності підшлункової залози з мілкими і середніми ущільненнями паренхіми встановлені у 9,1 % випадків ентероколіту середньої тяжкості; 85,7 % випадків - при тяжкому ентероколіті. Між ехографічними змінами з боку підшлункової залози і тяжкістю кишкового дисбактеріозу існує прямий кореляційний зв'язок (r = +0,79).

Ректоромоноскопічні зміни дистального відділу товстої кишки були виявлені у 49 (38,9 %) спостерігаємих хворих (у 15 дітей з середньотяжким і 34 дітей з тяжким перебігом ентероколіту) від катарального, гіпертрофічного і субатрофічного до ерозивного і виразкового процесів.

Кишкова мікрофлора дітей з затяжною діареєю характеризувалася значним поліморфізмом бактерій, а також, по мірі зростання тяжкості хвороби, прогредієнтним збільшенням частоти висівання стафілококів - золотистого, епідермального, гемолітичного, клебсієли, протея і грибів роду Кандіда, появою нових агресивних видів УПБ зі зміненими ферментативними і патогенними властивостями.

Аналіз кількісного складу бактеріальної флори фекалій у дітей з ентероколітами свідчив про достовірне зниження рівня захисної мікрофлори (біфідобактерій до lg 4,32±0,57 КУО/г, лактобактерій до lg 5,31±0,81 КУО/г, кишкових паличок з нормальними властивостями до lg 4,17±0,41 КУО/г і менше) і значну перевагу питомої ваги аеробних мікроорганізмів над анаеробними. У дітей з функціональними діареями концентрація захисної мікрофлори відповідала нижній межі норми, але з появою тенденції до зменшення концентрації нормофлори відмічалася проліферація деяких УПБ, переважно в монокультурі (68,0 %) з абсолютною кількістю УПБ в межах lg 2,03-4,24 КУО/г.

При ентероколіті з розгальмуванням захисної мікрофлори спостерігалось асоціативне зростання УПБ в 78,2 % випадків з мікробною агресією lg 4,03-6,67 КУО/г. Відмічена обернена кореляційна залежність (r =-0,67) між пригніченням представників нормобіоценозу і збільшенням контамінації слизової оболонки товстої кишки УПБ при ентероколітах.

При оцінці мікробіоценозу у дітей з функціональною діареєю відмічались класифікаційні ознаки кишкового дисбіозу І-ІІ ступеню; у дітей з середньотяжким ентероколітом в 25 % кишковий дисбіоз ІІ ступеню і 75 % - кишковий дисбіоз ІІІ-ІV ступеню; у дітей з тяжкою формою ентероколіту в 100 % кишковий дисбіоз ІІІ-ІV ступеню.

Оскільки, наявність в фекаліях діагностичної кількості УПБ не являється безумовним етіологічним доказом ентероколіту, паралельно з мікробіологічними дослідженнями ми визначали бактеріальну сенсибілізацію організму хворих дітей до алергенів найбільш поширених бактерій (стафілококу, клебсієли, протею, ешерихії і ентеробактеру) в реакції бластної трансформації лімфоцитів (РБТЛ) крові. Контрольні дослідження РБТЛ з вище вказаними алергенами, які ми провели у 23 здорових дітей віком від 3 місяців до 3 років становили: 2,51±0,39 % - 3,61±0,73 %, що співпадало з нормами, приведеними в літературі (Горшевікова Е.В., 1984).

При ентероколіті найбільш високі показники рівня РБТЛ виявлені до стафілококу (в 2-2,5 рази вище норми) і клебсієли (в 1,3-1,5 рази вище норми), що, крім їх патогенних властивостей, пов'язано з їх антигенною будовою: наявністю в клітинній стінці А-протеїну в першого і капсульною будовою другого.

Показники рівню РБТЛ до алергенів найбільш поширених бактерій УПБ у дітей з функціональною діареєю знаходилися в межах норми.

Поряд з цим, нами було встановлено важливу особливість, що, навіть, при високих показниках кількості УПБ і при незначно знижених показниках представників нормобіоценозу рівень сенсибілізації до цих УПБ залишається в межах норми, що свідчить про збереження захисних властивостей фізіологічної мікрофлори. Висока специфічність і динамічність РБТЛ з бактеріальними алергенами дозволяє оцінити її, як додатковий диференційно-діагностичний метод між функціональними і органічними захворюваннями кишковика.

Встановлено, що при формуванні мікробіоценотичних порушень вже при функціональній діареї відбуваються значні зміни в системі гуморального імунітету, зокрема в IgA i IgG ланках.

Так, якщо при функціональних діареях, незалежно від їх етіології, в копрофільтратах збільшувався рівень, як секреторного, так і загального IgA, то при ентероколітах, рівень sIgA падає, що можна пояснити наслідком недостатнього його синтезу і посиленого використання в умовах дії вірулентного збудника. Найбільш суттєве падіння рівнів IgA і sIgA відмічалось при тяжкій формі ентероколіту. Різке зниження коефіцієнту співвідношення sIgA/ IgA до 1,9-1,7 (у здорових дітей становить 2,7) свідчить про порушення збирання sIgA із мономерів IgA. У всіх обстежених дітей рівень IgG в копрофільтратах був достатньо високим. Подібно IgM сироватки крові вели себе IgM копрофільтратів: при глибоких порушеннях інфекційно-запального характеру при ентероколіті концентрація їх збільшувалась в 2-3 рази. Кореляційний аналіз показав, що між станом загальної гуморальної імунологічної резистентності і станом місцевого імунітету існує пряма взаємозалежність, що віддзеркалює зміни в ній.

Морфологічні дослідження біоптатів слизової оболонки товстої кишки були проведені у 41 дитини, в тому числі у 9 випадках в динаміці через 3-12 місяців після виписки з клініки. При функціональній діареї морфологічна картина біоптатів характеризувалася відсутністю або вогнищевою інфільтрацією лімфоцитами, поодинокими еозинофілами, незначними змінами в поверхневих колоноцитах. При середньотяжкому ентероколіті виявлялась інфільтрація власної пластинки в поверхневих відділах з помірним набряком строми, повнокрів'ям, дистрофічними змінами в окремих поверхневих колоноцитах, з розширеним в нижніх відділах просвітом крипт. При тяжкій формі ентероколіту збільшувалась ступінь інфільтрації власної пластинки, повнокрів'я і крововиливи. Крипти мали змінену форму, в деяких випадках відмічалися крипт-абсцеси, ділянки з атрофією крипт, що вказувало на розвиток деструктивних, атрофічних процесів при органічному ураженні кишок. Знайдена пряма кореляційна залежність (r=+0,62) лімфоцитарної інфільтрації (в балах) слизової оболонки кишки і ступеню кишкового дисбактеріозу.

Електронно-мікроскопічні дослідження підтверджували морфологічну картину: збільшувалися деструктивні зміни органел, наявність лізосом, в окремих клітинах - ущільнення матриксу цих клітин. В поодиноких набряклих клітинах проглядалося ядро, дещо відтіснене до периферії, ядерний хроматин з вираженою конденсацією його.

Повторні морфологічні обстеження, проведені у 9 дітей після лікування виявили у 4 дітей значну позитивну динаміку, у 3 дітей покращення морфологічної картини, загострення процесу, пов'язаного з перенесеними напередодні інтеркурентними захворюваннями - у 2 дітей.

Підсумовуючи результати бактеріологічних, імунологічних і морфологічних досліджень можна констатувати, що етіопатогенетичною основою органічних захворювань кишковика з синдромом затяжної діареї є інфекційно-запальний процес, обумовлений контамінацією УПБ, які мають патогенні властивості. При виражених дисбіотичних розладах ця мікрофлора викликає специфічну мікробну сенсибілізацію лімфоцитів крові, зміни місцевого і загального імунітету, морфологічні зміни в слизовій оболонці кишковика.

Оцінка стану зовнішньосекреторної функції підшлункової залози проведена у 40 пацієнтів, які були розподілені в три групи: І група - 9 дітей з функціональною діареєю без клінічних ознак залучення в патологічний процес підшлункової залози, які склали групу "контролю". В ІІ групу ввійшли 14 дітей і в ІІІ групу - 17 дітей з середнім і тяжким перебігом ентероколіту, з клінічними ознаками зовнішньосекреторної недостатності підшлункової залози, копрологічними та ехографічними змінами в підшлунковій залозі.

Рівень фекальної еластази-1 визначали в перші дні госпіталізації. Аналіз отриманих результатів був наступним: у І групі - середній рівень становив 293,3±2,06 мкг/г, що відповідало рівню нормальної екзокринної функції підшлункової залози; у ІІ групі - в середньому 181,8±5,98 мкг/г, що вказувало на порушену функцію підшлункової залози. У ІІІ групі в 11 з 17 дітей рівень фекальної еластази-1 виявився нижчим, ніж в ІІ групі (157,1±5,76 мкг/г), що свідчило про знижену екзокринну функцію підшлункової залози; у 6 дітей III групи - різко знижений і становив 13,9±1,31 мкг/г, що вказувало на тяжку недостатність екзокринної функції підшлункової залози. При цілеспрямованому дообстеженні цих дітей (визначення хлоридів поту, ДНК-діагностика крові) визначився заключний діагноз кишкової форми муковісцидозу. діарея ферментотерапія лікування параклінічний

Отже, результати дослідження рівня фекальної еластази-1 об'єктивізували те, що при ентероколіті середньої тяжкості і, особливо при тяжкій формі, порушується зовнішньосекреторна функція підшлункової залози, а під маскою затяжного діарейного синдрому у вигляді тяжкої форми ентероколіту може мати місце кишкова форма муковісцидозу.

Корекцію зовнішньосекреторної функції підшлункової залози здійснювали призначенням відповідної дієти і раціональним підбором ферментної терапії. Ми застосовували Креон (Німеччина), який входив в комплексну терапію 25 дітей: 14 дітей ІІ групи і 11 дітей ІІІ групи. Доза Креону підбиралася індивідуально, з розрахунку на масу тіла дитини (1000-1500 МО ліпази/кг/добу) в залежності від ступеню порушення функції підшлункової залози. Проведено відкрите, індивідуально контрольоване дослідження, тривалістю 21 день. Інші ферментні препарати і пробіотики в цей час не призначалися. Результати проведених спостережень дозволили констатувати виражену клінічну ефективність Креону в терапії хворих на органічнi захворювання кишковика з втягуванням в патологічний процес підшлункової залози (рисунок).

Ехографічні зміни в підшлунковій залозі до лікування відмічалися у 28,6 % випадків II групи і 100 % випадків III групи, то після лікування лише у 2 дітей з тяжкою формою ентероколіту залишалося незначне збільшення розмірів голівки і тіла підшлункової залози і деяка неоднорідність ехогенності її паренхіми, що обумовило необхідність продовження ферментної терапії цим дітям.

Також було відмічено позитивний вплив Креону на показники біоценозу кишковика - зменшення мікробної контамінації його деякими умовнопатогенними бактеріями та достовірне підвищення рівня захисної мікрофлори у дітей з ентероколітами (таблиця).

Визначення рівня фекальної еластази-1 в динаміці після лікування з застосуванням Креону в жодному випадку не зафіксувало зниження її рівня або відсутність суттєвих порушень: у ІІ групі середній рівень склав 251,3±1,4 мкг/г, у ІІІ групі - 229,8±1,6 мкг/г. Між показниками фекальної еластази до- і після- лікування визначалася достовірна різниця (в ІІ групі t=-13,87; p<0,001; в ІІІ групі t=-10,04; p<0,001).

Проведені дослідження дозволили провести комплексну оцінку основних факторів, що діють на організм дитини, а також розробити метод індивідуального прогнозування характеру клінічного перебігу діареї, використовуючи метод послідовного аналізу Вальда. Це дозволило встановити провідні фактори і визначити їх інформативність за допомогою прогностичного коефіцієнту (ПК ).

Шкала оцінки: ПК - (+19,1) та більше - вірогідність органічного захворювання кишковика складає 81,7 %; ПК - (-21,3) та менше - вірогідність функціонального захворювання кишковика складає 76,3 %. Проміжні значення потребують подальших спостережень та повторних обстежень.

Запропоновані прогностичні критерії особливостей клінічного перебігу діарей дають можливість розробити диференційовані схеми лікування дітей з функціональними і органічними захворюваннями кишковика. Лікування дітей з функціональною діареєю включає: дієтотерапію, тривалий прийом пробіотиків, нормалізацію моторно-евакуаторної функції ШКТ. В комплексну терапію дітей з органічними захворюваннями кишковика доцільно включати: продукти лікувального харчування, селективну деконтамінацію кишковика, раннє призначення та тривале використання пробіотиків, вітамінів, ферментотерапію.

ВИСНОВКИ