Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 616-053.31: 618.33-007.21-07

КЛІНІКО-НЕЙРОСОНОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НОВОНАРОДЖЕНИХ З СИНДРОМОМ ЗАТРИМКИ ВНУТРІШНЬОУТРОБНОГО РОЗВИТКУ

14.01.10 - ПЕДІАТРІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

КАНДИДАТА МЕДИЧНИХ НАУК

ЛІХАЧОВА НАДІЯ ВАСИЛІВНА

ХАРКІВ-2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківській медичній академіі післядипломної освіти МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Кожем `яка Анатолій Іванович Харківський державний медичний Університет МОЗ України, завідувач кафедри дитячих хвороб

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Одинець Юрій Васильович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри факультетської педіатріі

- доктор медичних наук, професор Суліма Олена Григорівна, Київська медична академія післядіпломної освіти ім. П.Л.Шупика МОЗ України, професор кафедри неонатологіі.

Провідна установа: Інстітут педіатрії, акушерства та гінекології АМН України (м. Київ), відділ педіатріі

Захист відбудется 28.03.2002 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої Ради Д 64.600.04 при Харківському державному медичному університеті ( 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертаціею можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного медичного університету ( 61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розісланий 26.02.2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д. м. н., доцент Л.І. Овчаренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Останнім часом деморгафічна ситуація в Україні характеризується зниженням народжуваності та збільшенням смертності, що призводить до негативного показника приросту населення. Дитяча смертність залишається високою, досягаючи 13-14 ‰ в окремих регіонах Украіни, а основну питому вагу серед померлих дітей складають новонароджені діти з перинатальною патологією. Зростає захворюваність новонароджених (Н.Г.Гойда, О.Г.Суліма 1999).

Численність дітей з тяжкими органічними ураженнями центральної нервової системи (ЦНС) зростає в Україні з року в рік і складала на 1 січня 1999 року 6,8 на 1000 народжених (В.Ю.Мартинюк, Н.Г.Гойда, 1999).

Серед основних чинників формування інвалідності у дітей внаслідок неврологічної патології перше місце посідають ураження нервової системи у перинатальному періоді (П.В.Волошин, 1995).

Таким чином, патологія перинатального періоду є першочерговою причиною, що впливає на показники дитячої смертності і рівень інвалідності дітей. Цим твердженням обгрунтовується пріоритетність вивчення внутрішньоутробної патології новонароджених, яка зумовлює перинатальні причини захворюваності, смертності та інвалідизаціі.

До маловивчених питань перинатальноі патологіі належить синдром затримки внутрішньоутробного розвитку (ЗВР), який формується завдяки впливу різноманітних етіологічних чинників на плід при патології вагітності, в тому числі гестозів, екстрагенітальних захворювань матері та несприятливих екологічних факторів, що діють на систему мати-плацента-плід.

Останнім часом з'явилися повідомлення про надзвичайну варіантність і тяжкість патологічних змін в організмі немовляти з синдромом ЗВР. За даними Т.Л.Гомелла, М.Д.Каннигам (1995) діти з ЗВР мають дуже високу частоту уражень ЦНС та відхилень у подальшому в психоневрологічному розвитку. При цьому, відомостей про кореляцію між етіологічним чинником, що спричиняє ЗВР та його клінічною характеристикою, так само як і даних про морфологічні зміни в ЦНС і про варіанти клінічного перебігу ураження ЦНС у цих новонароджених немає. Не знайомі групи ризику смерті та інвалідизаціі серед новонароджених з ЗВР.

Висока летальність та інвалідність серед дітей з перинатальним ураженням ЦНС свідчать про відсутність ефективних методів лікування і реабілітації зазначеного контингенту хворих.

Клінічна діагностика уражень мозку в неонатальному періоді не є досить надійною із-за генералізованості і однотипності реакцій незрілої нервової системи на різні за характером та локалізацією патологічні процеси у головному мозку (І.А.Скворцов, 1986; Є.К.Євтушенко, 1999). Проте, тільки своєчасна діагностика і надання кваліфікованої допомоги дітям з ураженням нервової системи на першому місяці життя запобігають виникненню стійкого органічного дефекту з боку ЦНС у 75-80% хворих (В.Ю.Мартинюк, 1999). Вищевикладене зумовлює нагальну потребу вивчення ранніх клініко-морфологічних характеристик ураження ЦНС у новонароджених, особливо серед контингенту високого ризику, до якого належать новонароджені з ЗВР.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Тема дисертаціі пов'язана з виконанням науково-дослідних робіт Харківської медичної академіі післядипломної освіти “Клініко-імунологічна характеристика внутрішньоутробної цитомегаловірусної інфекціі у новонароджених” (номер державної регістраціі 019U620616). Автором проведено вивчення перебігу перинатального ушкодження ЦНС та нейросонографічна характеристика новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку хворих ТОRСН-інфекціями.

Мета роботи. Удосконалення ранньої діагностики ураження ЦНС у новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку при різних варіантах синдрому з урахуванням етіологічного чинника, та оптимізація методів лікування і ранньої реабілітації цих дітей.

Задачі дослідження:

1. Визначити частоту синдрома затримки внутрішньоутробного розвитку у новонароджених з перинатальним ураженням ЦНС у великому промисловому центрі східної України - місті Харкові.

2. З'ясувати роль внутрішньоутробної гіпоксії та внутрішньоутробних ТОRСН- інфекцій у розвитку синдрому затримки внутрішньоутробного розвитку.

3. Вивчити особливості клінічного прояву ураження ЦНС у новонароджених з різними варіантами синдрому затримки внутрішньоутробного розвитку.

4. Визначити особливості нейросонографічних ознак ушкодження ЦНС у новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку, знайти кореляційну залежність між клінічними та нейросонографічними проявами у новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку в залежності від етіологічних чинників.

5. На підставі одержаних результатів виділити серед новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку групи ризику щодо смерті та інвалідності.

6. Оптимізувати методи лікування та ранньої реабілітації дітей з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку з використанням етіотропної та патогенетичної терапії.

Об'єкт дослідження - новонароджені різного гестаційного віку, які народилися з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку.

Предмет дослідження - загальний стан, неврологічний статус та нейросонографічні дані новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку.

Методи дослідження - для вирішення проблеми ушкодження ЦНС у новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку використовувалися: визначення фізичного розвитку, клінічне спостереження дітей, рутинні клінічні лабораторні дослідження, для веріфікаціі збудників ТОRСН інфекцій: молекулярно-біологічний - полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), імунологічні - визначення специфічних антитіл класу Ig G та М (ІФА), а також ультразвуковий метод - нейросонографічні показники ушкодження ЦНС у зазначенного контингенту дітей (характеристика структур, ехощільності тканини мозку, судинної пульсаціі), ехокардіографія, УЗ-характеристика структур печінки, статистичний метод дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. Вивчені клініко-морфологічні особливості ураження ЦНС у новонароджених з різними варіантами ЗВР. Серед обстежених виділені 3 варіанти захворювання ЦНС у новонароджених з ЗВР, які відрізняються за характером та тяжкістю патологічного процесу, прогнозом життя і інвалідності, методами лікування та ранньої реабілітації. Для кожного варіанта дана характеристика динаміки нейросонографічних змін. Вперше розроблені нейросонографічні діагностичні критерії різних варіантів ураження ЦНС у новонароджених з ЗВР: з гострим та підгострим перебігом вродженого герпетичного, цитомегаловірусного, краснушного та токсоплазменого енцефалітів. Виділено групи високого ризику смерті, інвалідності у новонароджених з ЗВР.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати відносно частоти ЗВР серед новонароджених з перинатальним ураженням ЦНС в місті Харкові можуть бути використані при прогнозуванні здоров'я популяції дітей регіону, при складанні територіального плану удосконалення перинатальної, неонатальної та неврологічної допомоги.

При порівнянні серологічних, молекулярно-біологічних, нейросонографічних даних розроблені критерії ранньої ультразвукової діагностики найбільш несприятливого прогредієнтного перебігу перинатального ураження ЦНС у новонароджених з симетричною та асиметричною формами затримки внутрішньоутробного розвитку.

Для виділених на підставі клініко-морфологічних, нейросонографічних зіставлень трьох груп дітей обгрунтовані варіанти лікування, ранньої реабілітації, які можуть бути використані у лікувальних пологових установах і спеціалізованих відділеннях для новонароджених і дітей з ураженням ЦНС.

Знайдені клінічні та нейросонографічні підстави щодо призначення церебролізину, противірусних препаратів (ацикловіру, віролексу, зовіраксу) та специфічних іммуноглобулінів-цитотекта, поліглобуліна у новонароджених і дітей з високим ризиком розвитку органічних резидуальних пошкоджень ЦНС.

Впроваджені у практичну роботу лікарів-неонатологів та дитячих неврологів України методичні рекомендації “Клініко-нейросонографічна характеристика пренатальних ушкоджень ЦНС у новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку”. Теоретичні висновки дисертації включені до учбового процесу при навчанні лікарів-курсантів кафедр неонатології та медичної реабілітації і психотерапії Харківської медичної академіі післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача полягає у проведені аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури з проблеми, яка вивчалася, клінічному спостереженні за 114 новонародженими з синдромом ЗВР і 84 новонародженими контрольних груп в періоді новонародженості та в катамнезі тривалістю 2 роки. Автором проаналізовано: анамнез, перебіг захворювання, дані лабораторного обстеження, нейросонографічні дані у дітей з різними варіантами синдрому ЗВР, а також у дітей контрольної групи. Розроблені нейросонографічні діагностичні критерії ТОRСН-інфекції у новонароджених з ЗВР. Виділені групи ризику щодо інвалідності внаслідок ураження ЦНС серед новонароджених з ЗВР, запропоновані програми ранньої реабілітації. Усі ультразвукові дослідження виконані особисто автором. Самостійно проведена статистична обробка результатів. За матеріалами дисертаціі опубліковано 11 праць, з них 8 у співавторстві. В роботах, виконаних у співавторстві автором виконані усі ультразвукові дослідження, частина клінічних досліджень та проаналізовані результати.

Апробація результатів роботи. Результати роботи обговорені на Першому конгресі Української асоціації спеціалістів ультразвукової діагностики в перинатології, генетиці та гінекології (Харків; 1997, червень); Першому національному конгресі неврологів, психіатрів і наркологів України (Харків; 1997, травень); VI Науковій конференції асоціації серцево-судинних хірургів України за участю асоціації педіатрів України (Київ; 1998, травень); Першому конгресі неонатологів України (Харків; 1998, квітень);Науково-практичній конференції “Перинатальні інфекції - сучасний погляд на проблему” (Київ; 1999, грудень); Спільній українсько-польській науково-практичній конференції неонатологів “Нові технології в наданні медичної допомоги новонародженим” (Київ; 2000, травень-червень); Другому конгресі Української асоціації спеціалістів ультразвукової діагностики в перинатології генетиці та гінекології (Харків; 2000, травень); V МіжнародномуУкраїнсько-Баварському симпозіумі “Медико-соціальна реабілітація дітей з органічним ураженням нервової системи” (Київ, жовтень, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 праць, в тому числі у журналах ВАК - 4, у матеріалах і тезах з'їздів, конгресів, конференцій - 7.

Структура та об'єм дисертації. Обсяг дисертаціі становить 160 сторінок. Дисертація містить вступ, огляд літератури, загальну характеристику хворих, матеріали та методи дослідження, три розділа власних досліджень, заключення, висновки, практичні рекомендації і список використаної літератури, який включае 296 праць ( з яких 240 - вітчізняних, та 56 - зарубіжних авторів), що складае 31 сторінку. Роботу ілюстровано 25 ультразвуковими фотографіями, 29 таблицями, 6 графіками, що становить 23 сторінки.

Основний зміст роботи

затримка розвиток внутріутробний синдром

Матеріали і методи дослідження. Матеріалом роботи є результати дослідження 114 новонароджених з синдромом ЗВР та 84 новонароджених контрольних груп без синдрома ЗВР.

Вивчався акушерський анамнез матерів, що народили немовлят з ЗВР, та матерів контрольних груп. Усім дітям було проведено клінічний огляд за загальноприйнятою методикою з оцінкою фізичного розвитку згідно шкали Баллард. Нарівні із загальноприйнятими лабораторними методами дослідження у новонароджених з ознаками внутрішньоутробного інфікування методом ІФА проводили визначання рівня антитіл класу імуноглобулінів G та М в крові за допомогою імуноферментної тест-системи “Биосервис” (Москва). Методом ПЛР підтверджували наявність збудника у крові та лікворі.

Усім дітям основних та контрольних груп проведено ультразвукове дослідження головного мозку - нейросонографія (НСГ) та внутрешніх органів: серця, печінки, селезінки, нирок, підшлункової залози апаратом “Алока SSD-500” датчиками 5,0 та 7,5 МГц (Японія).

Результати досліджень піддавали математичному опрацюванню з використанням варіаційно-статистичних методів. Математична обробка одержаних результатів проводилася за допомогою компьютерної програми “Stategraphyc” на персональному компьютері “Compaq deskpro”.

Результати дослідження. Для виконання поставленої мети і визначених дослідженням завдань обстежено 114 новонароджених з синдромом ЗВР та перинатальним ураженням ЦНС. В контрольних группах обстежано 84 новонароджених без синдрома ЗВР з перинатальним ураженням ЦНС. Дані представлені в таблиці № 1.

Діти перебували на лікуванні у відділеннях акушерського стаціонару і спеціалізованих відділеннях новонароджених Харківського міського перинатального центру з наступним катамнезом тривалістю до двох років у Першій дитячій полікліниці м. Харкова.

Таблиця № 1

Основні групи обстежених новонароджених з ЗВР та контрольні групи новороджених без ЗВР

№	Групи дітей	Усіх n	Симет- рична ЗВР	Асимет- рична ЗВР	Народжені в строк	Народжені До строку	Народжені Після строка
1	Діти з ЗВР, з тяжким ураженням ЦНС, зумовленим в/у инфікуванням (групи TORCH).	52	16- (31%)	36-(69%)	18-(35%)	34-(65%)	-
1.А	Контрольна група дітей без ЗВР з тяжким ураженням ЦНС, зумовленним в/у інфікуванням (групи TORCH)	32	-	-	12-(38%)	20-(62%)	-
2	Дети с ЗВР з тяжким ураженям ЦНС, зумовлениим гестозом та в/у гіпоксією	36	12-(33%)	24-(67%)	17-(47%)	18-(50%)	1-(3%)
2А	Контрольная група дітей без ЗВР з тяжким ураженням ЦНС, обумовленим гестозом та в/у гіпоксією	26	-	-	19-(79%)	7-(11%)	-
3	Діти з ЗВР з ураженням ЦНС середньої ступені важкості	26	4-(15%)	22-(85%)	20-(78%)	6-(22%)	-
3А	Контрольная група дітей без ЗВР з ураженням ЦНС средньої ст. важкості	26	-	-	19-(73%)	7-(27%)	-

Прим. n-кількість дітей в групі

У спеціалізованих відділеннях Харківського міського перинатального центру протягом 1996-1999 років лікували 5128 новонароджених з приводу перинатальної патології. З них синдром ЗВР діагностовано у 1641 дітей (32%), що свідчить про високий рівень даної патології серед народжуваної популяції у великому промисловому центрі - м. Харкові і підтверджує дослідження Н.П.Пахнющої, (1994); Л.Г.Назаренко, (1995), про значну частоту ЗВР у немовлят, народжуваних в Україні в останні роки.

Особливості перебігу ураження ЦНС вивчені в динаміці у 114 новонароджених з ЗВР, які поділені за існуючою класифікацією на хворих з симетричною і асиметричною затримкою внутрішньоутробного розвитку (Д.А.Азізова, 1989).

На підставі аналізу клінічних та параклінічних даних виникла потреба розділити хворих ще й на групи з урахуванням етіологічного чинника, який сформував ЗВР. Виділена I група тяжко хворих новонароджених з ЗВР, які зазнали впливу внутрішньоутробних специфічних інфекцій групи ТОRСН; II група - тяжко хворих дітей з ЗВР, у яких захворювання спричинила нутрішньоутробна гіпоксія плода, зумовлена тяжким тривалим гестозом; III групу склали хворі діти з більш сприятливим перебігом ЗВР, зумовленним фетоплацентарною недостатностю (ФПН) в останньому триместрі вагітності з внутрішньоутробною гіпоксією плода, у вагітних з екстрагенітальною патологією.

Щоб з'ясувати особливості перебігу перинатальної патології у новонароджених з ЗВР I, II, III груп, вивчали клінічну симптоматику органних та системних уражень, нейросонографічні ознаки пошкодження ЦНС. Спостереження продовжувались у ранньому та пізньому відновних періодах. Порівняльний анамнез відбувався як усередині груп, так і між групами.

До I групи хворих увійшли 52 новонароджених з ЗВР, спричиненою внутрішньоутробними специфічними інфекціями групи ТОRСН. Ці хворі відрізнялися соматичним, гінекологічним, акушерським анамнезом матерів. До чинників ризику народження немовлят з ЗВР, хворих на ТОRСН-інфекції, віднесені : наявність в анамнезі матері безпліддя, невиношування вагітності, спонтанні аборти, передчасні пологи, смерть дітей у перинатальному періоді; під час останньої вагітності - загроза переривання вагітності у ранні строки, ФПН, що погано піддається медикаментозній корекції у ранні строки вагітності. Важливо зауважити, що кореляційної залежності між наявністю у матері інфекційних захворювань, в тому числі групи ТОRСН, і розвитком синдрому ЗВР при відсутності ФПН у ранні строки вагітності, не знайдено.

Виділені чинники ризику використовували як показання до обстеження новонароджених і при необхідності - їхніх матерів методом ПЛР, ІФА з визначенням специфічних антитіл класів іммуноглобулінів М і G для верифікації ТОRСН-інфекції.

Порівняльним анамнезом матерів I, II, III груп доведено, що інфекційні захворювання, безплідність, невиношування вагітності, загроза переривання у ранні строки вагітності вірогідно рідко (р<0,05) зустрічалися у матерів II i III груп. В анамнезі цих жінок вірогідно частіше (р<0,05) спостерігалися алергічні, імунокомплексні захворювання, а під час вагітності - ФПН з ранніх строків, яка погано піддавалася медикаментозній корекції.

У пологах матерів, що народили дітей II та III груп, частіше (р<0,05) бувала слабкість та дискоординація родової діяльності, тоді як матері, що народили дітей I групи, з переконливою вірогідністю (р<0,001) частіше мали операцію кесаревого розтину.

Більшість дітей I групи народжена у тяжкому стані, але з відносно високою оцінкою за шкалою Апгар (6-7 балів), тоді як діти II групи мали при народженні переважно низьку оцінку за шкалою Апгар (1-5 балів).

Якщо у хворих II групи тяжкий стан від моменту народження був зумовлений тяжким гіпоксичним ураженням ЦНС, гіпоксичним шоком з розвинутими протягом першої-другої доби поліорганними порушеннями: СДР II типу, гострою нирковою недостатністю, утягненням у процес кишечника, печінки, то у хворих I групи тяжкий стан спричинено синдромом інтоксикації, органними та системними іфекційними ушкодженнями: енцефалітом, менінгоенцефалітом, вісцеритами - пневмонією, гепатитом. У 34 % новонароджених I групи мала місце генералізована форма внутрішьоутробної інфекціі, у 66 % хворих - церебральна форма.

Діти I групи з симетричною формою ЗВР вірогідно частіше (р< 0,05) мали МІКСТ-інфекцію у вигляді поєднання двох інфекцій: ЦМВ та токсоплазмозу, ЦМВ та герпесу, тоді як у дітей з асиметричною формою ЗВР діагностована одна інфекція. Важкість стану немовлят зумовлена, перш за все, ураженням ЦНС з клінікою гострого та підгострого менінгоенцефаліту, енцефаліту.

Клініка підгострого менінгоенцефаліту мала місце у 57 % дітей з симетричною та у 89 % - з асиметричною формою ЗВР. Таким чином, підгострий менінгоенцефаліт зустрічався вірогідно частіше (р<0,05) гострого варіанту перебігу менінгоенцефаліту, шо підтверджує дані В.А. Цинзерлінга (1988) про існування не дуже явних клінічних проявів уражень головного мозку у дітей при внутрішньоутробному інфікуванні вірусами.

Клінічні варіанти перебігу менінгоенцефаліту, енцефаліту відрізнялися станом дітей при народженні. Немовлята з підгострим перебігом енцефаліту і менінгоенцефаліту народжувались з відносно високою оцінкою за шкалою Апгар (85 % дітей мали 6-7 балів) з утраченням балів за рахунок зниження м'язового тонуса, рефлексу слизової ротоносоглотки, кольору шкіри. Діти з низькою оцінкою за шкалою Апгар з пригніченням функціі дихання народжувалися рідко ( 15 %). У багатьох хворих ( 69 %) захворювання при народженні не розпізнавалося і розцінено як асфіксія або краніоспинальна пологова травма.

У ранньому неонатальному періоді синдром дезадаптаціі частіше (74 %) відзначали у хворих з гострим перебігом енцефаліту та менінгоенцефаліту у вигляді синдрому дихальних розладів, синдрому персистуючого фетального кровообігу. У цих новонароджених вірогідно частіше (р<0,05) у порівнняні з хворими на підгострий перебіг менінгоенцефаліту діагностована пневмонія, кардит, а серед етіологічних чинників домінували цитомегаловірусна та герпетична інфекціі. Клініка гострого перебігу специфічного менінгоенцефаліту (рідше енцефаліту) була яскравою з гострими проявами при народженні, з вираженими менінгеальними симптомами: ригідністю м'язів потилиці, спини, з відкиданням голови назад, лікворною гіпертензіею, тривалим збудженням, на зміну яких прийшли адинамія, арефлексія, з вираженим симптомом інтоксикаціі: блідістю шкіри, підвищенням температури до 37-38С протягом 3-4 діб. У динамиці наростали дихальна недостатність, сердцево-судинні розлади, відмічався судомний синдром, тривалі тонусні порушення. При дослідженні ліквор витікав під тиском, частими краплями, мав жовтий колір, цитоз досягав 35040106 клітин за рахунок лімфоцитів, білок збільшувався до 1,70,1 г/л, відмічалася клітинно-білкова дисоціація.

Під час підгострого перебігу розгорталась клініка енцефаліту. Синдром інтоксикаціі був помірно виражений. Це виявлялося у в'ялому смоктанні, відказі від їжі, блідими шкіряними покровами. Менінгеальні знаки не виявлялись. У дітей відмічались тризм, блефароспазм, наморщування лоба, очна симптоматика у вигляді плаваючих очних яблук, збігаючій косоокості. У тяжких випадках був відсутній симптом смоктання та ковтання, відмічались судоми. У динаміці тривало зберігалися тонусні порушення та судомний синдром. Ліквор витікав під нормальним тиском, мав жовтий колір, відмічалась білково-клітинна дисоціацая, плеоцитоз був відсутній, в динаміці наростав рівень білка до 3,00,5 г/л.

Таким чином, при народженні та в ранньому неонатальному періоді клінічні прояви патологіі у хворих с ЗВР при внутрішньоутробних ТОRСН-інфекціях не залежали від морфологічної форми ЗВР, вирішальне значення мав характер перебігу внутрішньоутробної інфекціі.

Серед хворих I групи вірогідно частіше (р<0,05) вижили ті новонароджені, яких рано перевели до реанімаційного відділення і парентерально використовували противірусні препарати: зовіракс, віралекс, цитотект - при герпетичному та цитомегаловірусному менінгоенцефаліті; сумамед, роваміцин у поєднанні з препаратами інтерферону та спеціалізованими імуноглобулінами для внутрішньовенного введення (поліглобулін, сандоглобулін) - при токсоплазмозі.

У дітей I групи при гострому перебігу менінгоенцефаліту ексудативну стадію виявляли за данними НСГ дифузним підвищенням ехощільності головного мозку, а в наступний тиждень життя на фоні дифузного набряку мозку візуалізувались вогнища підвищенної ехощільності з нечіткими контурами, що віднесено до прояв стадіі некротичних змін. Одночасно у 81 % дітей розпознані пери- інтравентрикулярні крововиливи (ПІВК). Більшість дітей померли в перший тиждень життя. У дітей, що вижили, виникла наступна стадія - кістозної енцефаломаляції. За даними НСГ, у місцях значно підвишенної ехощільності утворилися кісти різних розмірів ( від 1,5 до 2,0 см ) з тенденцією до злиття. Подальше спостереження за дітьми у ранньому та пізньому відновних періодах показало, що у центральній нервовій системі відбувався процес розвитку “пасивної” гідроцефалії, атрофії мозку.

Ексудативна стадія підгострого менінгоенцефаліту виявляла себе на першому тижні життя (за даними НСГ) набряком мозку переважно у перивентрикулярних ділянках. Водночас у деяких дітей з'явилися вогнища підвищенної ехощільності у зонах хвостатого ядра і талямуса, а також внутрішньошлуночковий крововилив (ВШК) II, III ступенів.

На 3-4 тижні життя, а у частини дітей - на другому місяці в талямусах ( рідше - у паренхимі ) візуалізували фіброзні утворення ( в деяких випадках- петрифікати ) лінійної або округлої форми. У віці 4-5 тижнів життя на місці вогнищ підвишеної ехощільності утворилися дрібні кісти. Гідроцефалія виникала у 36 % дітей. Таким чином, для підгострого варіанту перебігу менінгоенцефаліту, на відміну від гострого, характерною була стадія фіброзних ( кальцинозних ) змін.

Результати дослідження свідчать, що всі діти I групи з симетричною та асиметричною формами ЗВР з гострим перебігом менінгоенцефаліту не мали вірогідної різниці у тяжкості перебігу захворювання, спростосовують уяву про непритаманність новонарожденним з асиметричною формою ЗВР тяжких варіантів перебігу захворювання ( М.П.Шабалов, 1996 ).

Більш того, серед хворих з найтяжчими варіантами захворювання - генералізованою, церебральною формами - не існує вірогідної різниці (р<0,05) численісті новонароджених з симетричною та асиметричною формами ЗВР, але летальне закінчення більш притаманне дітям з симетричною формою ЗВР - 50 % -в I групі, 42 % - в II групі, тоді як серед новонароджених з асиметричною формою ЗВР смертність складала лише14 % - у I групі і 20 % -у II групі. Цю особливість перебігу інфекційної патологіі у хворих I групи можно пояснити, певно, раннім внутрішньоутробним інфікуванням плодів шкідливими агентами, що сприяли розвиткові з ранніх строків вагітності одночасно ФПН і плацентиту. Можно вважати, що більша кількість летального закінчення захворювання у дітей з симетричною формою ЗВР спричинена патогенетичними механізмами сполученого генезу - гіпоксичного та інфекційного. Це підтвердили і остаточні діагнози померлих дітей I групи.

Уроджені вади розвитку і множинні стігми дизембріогенезу частіше виявляли у хворих з симетричною формою ЗВР, що можно розглядати як доказ інфікування плода в ембріональному періоді.

Свідченням наявності різних строків внутрішньоутробного інфікування є характер клінічних і морфологічних змін: при симетричній формі ЗВР переважав підгострий інфекційний процес з грануломатозним енцефалітом ( за даними патологоанатомічного дослідження ) і явищами фіброзу та кальцинозу ( виявлених нейросонографічно) у паренхимі мозку, в сполученні з ураженням легень, наявністю фетального гепатиту, з ознаками перивазальної інфільтраціі у паренхімі печінки, акцидентальної інволюціі тимусу II, III, ІУ ступенів, підвишеним рівнем специфічних антитіл класа Ig G при повторному обстеженні і відсутністю специфічних антитіл класа Ig М у цих хворих.

При асиметричній формі ЗВР тяжкість ураження ЦНС зумовлювали: переважно гострий варіант перебігу енцефаліту, менінгоенцефаліту, гостра інтерстиціальна пневмонія, гепатит. За даними морфологічних досліджень переважали ексудативні зміни у вигляді периартериіту, некротичних порушень у ЦНС, тканинах легенів, печінці. У сироватці крові спостерігався високий рівень специфічних антитіл імуноглобулінів класів G та М.

У дітей II групи - новонароджених з ЗВР від матерів з тяжким гестозом - характер і тяжкість перебігу захворювання в періоді новонародженності визначалися тяжкістю і тривалістю внутрішньоутробних метаболічних порушень, властивих даній патологіі.

Важкий стан, що корелював із низькою оцінкою за шкалою Апгар мали при народженні діти II групи вірогідно частіше (р<0,05), ніж новонароджені I та III груп.

При відсутності визначення біофізичного профілю плода метод родорозродження вірогідно частіше (р< 0,05) бував неадекватним, у пологах мала місце прогресуюча гіпоксія плода. Оцінка за шкалою Апгар у цих новонароджених була нижчою, ніж у новонароджених, матерям яких згідно з оцінкою біофізичного профілю плода проведено плановий кесарів розтин.

Порівняно з контрольною групою у хворих II групи швидше формувався синдром поліорганноі недостатністі (СДР II типу, гостра ниркова недостатність, гостра серцево-судинна недостатность), що було зумовлено глибокими метаболічними порушеннями у плода, інтегрально відображеними у ЗВР.

Клінічно варіанти ураження ЦНС у новонароджених II групи вірогідно відрізнялися (р<0,05) від контрольної групи частішими гіпоксично-геморагічними змінами: субарахноїдальними, внутрішньошлуночковими перивентрикулярними крововиливами, а також наявністю та тривалістю судомного синдрому і синдрому тонусних порушень.

У дітей з симетричною формою ЗВР вірогідно частіше прогресував гострий гіпертензіойно-гідроцефальний синдром з клінікою набряку мозку, дихальною недостатністю III ступеня центрального генезу, розладом центральної гемодинаміки з клінікою гострої серцевої недостатності, зумовленої гіпоксичною кардіопатією.

При рівних умовах розродження, якості і своєчасної реанімаціі та інтенсивноі терапіі, спрямованої на виведення дитини з гіповолемічного шоку, тяжкість стану і тривалість збереження поліорганної недостатності та неврологічних змін корелювали з наявністю симетричної форми синдрому затримки внутрішньоутробного розвитку у новонароджених II групи.

Нейросонографічні зміни у дітей II групи мали особливості як серед підгруп, так і порівняльно з даними контрольної та I і III груп. Так, у дітей з симетричною формою ЗВР у II групі вірогідно частіше (р<0,05) зустічалися підвищення ехощільності тканини мозку II ступеня у перивентрикулярних ділянках, внутрішньошлункові крововиливи (ВШК) II та III ступеня, а діти з асиметричною формою ЗВР мали перивентрикулярне підвищення ехощільності I ступеня, ВШК II ступеня або асиметричні ВШК III ступеня з дилятацією шлуночків I ступеня.

За нейросонографічними даними порівняльного аналізу у дітей I та II груп, явища периартериїту мозкової тканини в I групі хворих зустрічалися вірогідно частіше (р<0,05), нейросонографічний синдром є специфічним і відіграє роль діагностичного НСГ маркера ТОRСН-інфекціі у хворих дітей.

Вірогідної відмінності у частоті внутрішньошлункових крововиливів у дітей I і II груп не знайдено (р>0,05), за винятком вірогідно частіше (р<0,05) діагностованого субепіндимального крововиливу, що дозволяє виділити останнє як НСГ діагностичний маркер ТОRСН-інфекціі у дітей з ЗВР.

При спостереженні за клінічним станом дітей у катамнезі виявлені суттєві відмінності як серед дітей II групи ( у підгрупі дітей з симетричною та асиметричною формами ЗВР), так і порівняльно з контрольною I та III групами. Діти з симетричною формою ЗВР у ранному і пізньому відновлювальних періодах мали більш грубу неврологічну симптоматику, вірогідно частіше діагностовано дитячий церебральний параліч (ДЦП) у порівнянні з дітьми з асиметричною формою ЗВР II групи. Абсолютна більшість дітей II групи з симетричною формою ЗВР увійшло до групи часто хворіючих.

При порівнянні прояву неврологічної симптоматики у новонароджених з симетричною формою ЗВР I і II груп у ранньому і пізньому відновлювальному періодах виявлено, що більш тяжкі наслідки у вигляді ДЦП притаманні дітям з симетричною формою ЗВР I групи (62 %), тоді як діти з цією ж формою ЗВР II групи мали ДЦП лише у 16 % випадків. У дітей I групи вірогідно частіше, ніж у дітей II групи зустрічалися і були тривалими зміни з боку сердцево-судинної та дихальної систем.

До третьої групи увійшли 26 дітей з переважно асиметричною формою ЗВР (85 %), з гіпоксично-ішемічним ураженням ЦНС, стан яких при народженні розцінено як середньо тяжкий. Групу порівняння склали 26 новонароджених без синдрома ЗВР, стан яких при народженні розцінено як середньо тяжкий, зумовлений гіпоксично-ішемічним ураженням ЦНС.

Аналізом соматичного анамнезу жінок основної III і контрольних груп з'ясовано, що вегетосудинна дистонія по гіпотонічному типу, алергічні захворювання (переважно у вигляді атопичного дерматиту, екземи) зустрічалися вірогідно частіше (р>0,05) серед матерів основної групи.

Найбільш характерною особливістю перебігу вагітності у матерів III групи, на відміну від контрольної, була наявність залізодефіцитної анеміі, ФПН, які мали місце у другій половині вагітності.

До особливостей дітей III групи можна віднести високий відсоток недоношених дітей ( 69 % ), тоді як II група складалася переважно з дітей з симетричною формою ЗВР, тільки 32 % немовлят були недоношеними, асиметрична форма ЗВР корелювала з недоношенністю, а між симетричною формою ЗВР і недоношеністю кореляційної залежності не було виявлено.

Протягом гострого періоду та раннього відновлювального періоду вірогідної різниці у тяжкості перебігу захворювання дітей III і контрольних груп не виявлено (р<0,05).

У пізньому відновлювальному періоді у дітей з симетричною формою ЗВР вірогідно частіше (р<0,05) зберігались ознаки гіпертензійно-гідроцефального синдрому, за даними НСГ було більш тривалим підвищення ехощільності II ступеня в перивентрикулярних ділянках. Тяжкі резидуально-органічні ураження ЦНС у дітей III та контрольних груп були відсутні.

Висновки

1. Серед новонароджених великого промислового регіону України - міста Харкова, які мають перинатальну патологію, затримка внутрішньоутробного розвитку діагностується у 32 % дітей: симетрична форма - у 7 %, асиметрична - у 25 %.

2. Синдром ЗВР у новонароджених з внутрішньоутробними ТОRСН інфекціями діагностован тількі при наяності тривалої ФПН.

3. У новонароджених з перинатальним ураженням ЦНС, незалежно від форми ЗВР, за клінічними та нейросонографічними ознаками виділено 3 основні варіанти ураження ЦНС: I варіант - тяжкий перебіг захворювання з клінікою гострого або підгострого менінгоенцефаліту, енцефаліту, зумовленого внутрішньоутробними ТОRСН - інфекціями; II варіант -тяжкий перебіг з гіпоксично-геморагічним та гіпоксично-ішемічним ураженням ЦНС, зумовленим тривалим гестозом вагітності; III варіант - середнього ступеня тяжкості перебіг захворювання з переважно гіпоксично - ішемічним ураженням ЦНС, від матерів з фетаплацентарною недостатністю та екстрагенітальною патологією.

4. Основними нейросонографічними діагностичними критеріями внутрішньоутробного менінгоенцефаліту у дітей з ЗВР є : тривало існуюче без динаміки дифузне підвищення ехощільності тканини мозку; наявність множинних кіст різного розміру в паренхімі мозку: наявність субепендимальних кіст, гіпертрофічного артериїту, вентрикуліту, наявність стрічкоподібних фіброзних включень, поодиноких та множинних петрифікатів у талямусах.

Основними нейросонографічними діагностичними критеріями гіпоксичного ураження ЦНС у дітей з ЗВР є : дифузне або локальне підвищення ехощільності тканини мозку, переважно у перивентрикулярних дільницях, дифузна дрібноосередкова зернистість паренхіми мозку, ВШК II, III, IУ ступеню.

5. Несприятливий прогноз розвитку тяжких резидуально- органічних змін в нервовій системі тісно корелює з симетричною формою ЗВР з наявністю нелікованого етіотропними препаратами внутрішньоутробного менінгоенцефаліту, з відсутністю ранньої комплексної реабілітаціі дітей з ЗВР у перші 5-6 місяців життя. Новонароджені з симетричною формою ЗВР, хворі ТОRСН інфекціями - група найбільш високого ризику інвалідизаціі ЦНС.

Летальність новонароджених з ЗВР тісно корелює з симетричною формою ЗВР з наявністю внутрішньоутробного менінгоенцефаліту, з наявністю тяжкого гіпоксично-ішемічного та гіпоксично-геморагічного ураження ЦНС при відсутній адекватній реанімаційній допомозі у пологовому залі.

6. Своєчасно розпочате лікування етіотропними препаратами: зовіраксом, віралексом - при герпетичній та цитомегаловірусній інфекціі, сумамадом, роваміцuном - при токсоплазмозі та використання специфічних імуноглобулінів для внутрішньовенного введення в поєднанні з препаратами інтерферону покращує прогноз щодо виживання та подальшого видужування. Проведення повторних курсів реабілітаційной терапіі з раннім використанням масажу (з другого тижня життя), фізіотерапевтичних методов та фітотерапіі покращує прогноз одужання новонароджених з ЗВР з гіпоксичним ураженням ЦНС.

Практичні рекомендації

1. При підозрі на наявність синдрому затримки внутрішньоутробного розвитку новонародженого слід оцінити за шкалою Дж. Боллард. Зріст і маса тіла нижче 10 перцентилів відповідають симетричній формі ЗВР, маса нижче 10 перцентилів і зріст між 25 та 10 перцентилями свідчать про наявність асиметричної форми ЗВР.

2. Новонароджені симетричної форми ЗВР належать до групи високого ризику щодо летального закінчення. Тому ці діти потребують раннього - протягом першої доби життя - дослідження на наявність специфічної внутрішньоутробної інфекції для своєчасного призначення етіотропної терапії, а також нейросонографічного дослідження для уточнення характеру і тяжкості ураження ЦНС з метою призначення індивідуальної патогенетичної терапіі.

3. У новонароджених з ЗВР доцільно виділяти, за клінічними та нейросонографічними даними, 3 варіанта перинатального ураження ЦНС, незалежно від форми ЗВР - симетричної або асиметричної:

А. Тяжкий, зумовлений внутрішньоутробним менінгоенцефалітом або енцефалітом шо викликаний ТОRСН-інфекціями;

Б. Тяжкий, спричинений гіпоксично-ішемічним, гіпоксично- геморагічним ураженням ЦНС, зумовлений тяжким гестозом, ФПН;

В. Середньо-тяжкий, зумовлений гіпоксично-ішемічним, значно рідше гіпоксично-геморагічним ураженням ЦНС, сформований завдяки ФПН у матерів з екстрагенітальною патологією.

4. В клініці менінгоенцефаліту, енцефаліту у новонароджених з ЗВР, спричиненного інфекціями группи ТОRСН, доцільно розрізняти гострий і підгострий варіанти перебігу захворювання, між якими існує відмінність у тяжкості перебігу, летальності, ризику інвалідності, і які містять свої нейросонографічні особливості. Усі діти потребують обстеження методом ПЛР для верифікаціі збудника та методом ІФА- для з'ясування активності процессу та стану імунітету новонародженого.

5. У новонароджених с ЗВР для діагностики менінгоенцефаліту, зумовленного інфекціями группи ТОRСН, доцільно використовувати такі нейросонографічні діагностичні критеріі: на першому тижні життя - наявність дифузного підвищення ехощільності з проявою ділянок значно підвищенної ехощільності; на другому- третьому тижнях - поява множинних ділянок підвищенної ехощільності в зоні базальних гангліїв, талямусов, перивентрикулярної речовини головного мозку; на четвертому-п'ятому тижнях життя ехографічно визначаються ділянки некрозу в талямусах і рідше- в інших зонах стрічкоподібні, округлі фіброзні включення, після п'ятого тижня відбуваєтся формування множинних кіст в тканині головного мозку з розвитком атрофіі і гідроцефаліі - зовнішньої, внутрішньої, або поєднаної.

При підгострому варіанті перебігу, за данними НСГ, існують такі діагностичні критеріі: на першому тижні життя локально підвищується ехощільність у перивентрикулярних ділянках, з другого-третього тижня з'являються вогнища некрозу у перивентрикулярних ділянках, формуються дрібні перивентрикулярні кісти, субепендимальні кісти, в талямусах і рідше в інших зонах створюються фіброзні включення; з шостого-сьомого тижня починае розвиватися помірно виражена зовнішня, рідше-внутрішня гідроцефалія.

6. Раннє використання етіотропної терапіі дозволяє знизити летальність новонароджених з ЗВР, хворих інфекціями группи ТОRСН, а також зменшити ризик інвалідності з причини ураження ЦНС. Діти потребують комплексної реабілітаціі на протязі перших 5-6 місяців життя. Медикаментозна терапія така: роваміцина 100000 ед/кг маси на добу -при токсоплазмозі; віролекс, зовіракс 10 мг/кг на добу в/в капельно, per os, лаферон 100 єд. на добу протягом 7-10 днів - при герпетичній інфекції; цитотект- при ЦМВ інфекції.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Лихачева А.С., Лихачева Н.В. Клинико-нейросографическая характеристика тяжелых перинатальных поражений ЦНС у новорожденных //Український вісник психоневрологіі. 1997. Т.5, вип 3 (15). С. 82-82.

Автору належать виконання та аналіз нейросонографічного обстеження дітей з тяжкими ураженнями ЦНС.

2. Лихачева А.С., Лихачева Н.В., Санина Е.В. Клинико-нейросонографические варианты поражения ЦНС у новорожденных, родившихся с внутриутробной цитомегаловирусной инфекцией //Український вісник психоневрологіі. 1997. Т.5, вип 3 (15). С. 82-84.

Автору належить проведення усіх нейросонографічних обстежень та виділення особливих нейросонографічних критеріев ЦМВ інфекціі у новонароджених.

3. Лихачева Н.В. Нейросонографические особенности острого и подострого менингоэнцефалита у новорожденных с синдромом задержки внутриутробного развития, больных внутриутробной герпетической инфекцией //Ультразвукова перинатальна діагностика. Харків, 2000. №13 С. 72-73.

4. Лихачева Н.В. Синдром задержки внутриутробного развития у новорожденных // Медицина сегодня и завтра. Харьков, 2000. № 1. С. 50 -53.

5. Лихачева А.С., Лихачева Н.В., Санина Е.В. Клинико-нейросонографическая характеристика новорожденных с синдромом задержки внутриутробного развития // Перший Конгрес Української асоціаціі спеціалістів ультразвукової діагностики в перинатології: Матеріали тез “Плід як паціент”. Харків, 2000. С. 22.

Автору належить проведення усіх нейросонографічних обстежень та частини клінічних досліджень у новонароджених з ЗВР.

6. Лихачева Н.В. Синдром задержки внутриутробного развития плода у новорожденных с внутриутробной вирусной инфекцией //Внутрішньоутробні (вроджені) інфекціі новонароджених : Матеріали 1 Конгресу неонатологів України. Харків, 1998. С. 55-58.

7. Клименко Т.М., Санина Е.В., Лихачева Н.В., Сердцева Е.А. Клиническая и нейросонографическая характеристика синдрома повышенной нервно-рефлекторной возбудимости у новорожденных : Матеріали 1 Конгресу неонатологів України. Харків, 1998. С. 50-53.

Автору належить проведення всіх нейросонографічних обстежень та частини клінічних досліджень у новонароджених з синдромом підвищеної нервно-рефлекторної збудженості.

8. Лихачева А.С., Лихачева Н.В. Болезни сердца у новорожденных, родившихся с синдромом задержки внутриутробного развития // Наукова конф. Асоціаціі сердцево-судиних хірургів України за участю асоціаціі педіатрів України (Київ,1998;6) : Збірник наукових праць. Київ, 1998. С. 142-143. Автору належить проведення всіх ехокардіографічних обстежень та частини клінічних досліджень у новонароджених з ЗВР.

9. Лихачева А.С., Когут А.В., Басилайшвили О.В., Лихачева Н.В. Течение внутриутробных условно венерических болезней у новорожденных, леченных в отделении реанимации и интенсивной терапии // Другий Конгрес Української асоціаціі спеціалістів ультразвукової діагностики в перинатології, генетиці та гінекології : Матеріали тез “Плід як частина родини”. Харків, 2000, травень. С. 216-219.

Автору належить нейросонографічні критеріі гострого та підгострого перебігу вроджених специфічних інфекцій, які дігностовані в реанімаційному відділенні.

10. Ліхачова А.С., Ліхачова Н.В. Кварацхелия Т.М. та ін. Ценность клинических и эхографических данных у новорожденних с врожденными пороками сердца // Матеріали науково-практичної конференціі “Профілактика, діагностика і корекція вроджених вад розвитку у новонароджених”. Київ, 2001, квітень. С. 51-53.

Автору належить проведення всіх ехокардіографічних обстежень та частини клінічних досліджень у новонароджених з ВПС.

11.Сердцева О.А., Ліхачова Н.В. Обучение методике определения гестационного возраста и физического развития у новорожденных детей // Матеріали науково-методичної конференціі “Роль современных методов диагностики и лечения в подготовке лечебних кадров”. Харків, 2001, листопад. С. 59-59.

Автору належить розробка методики визначення симетричної та асиметричної форми ЗВР.

Анотація

Ліхачова Надія Василівна. Клініко-нейросонографічна характеристика новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.10 - педіатрія. -Харківський державний медичний університет МОЗ України, Харків, 2001 р.

Робота присвячена питанням ранньої діагностики гіпоксичних та інфекційних уражень ЦНС методом нейросонографіі, а також питанням клінічних проявів данної патологіі у новонароджених з синдромом затримки внутрішньоутробного розвитку (ЗВР). Розроблені нейросонографічні діагностичні критеріі гострого та підгострого перебігу енцефалітів, менінгоенцефалітів, спричинених TORСН- інфекціями, та гіпоксичних ушкоджень ЦНС у новонароджених з ЗВР. Виділені групи високого ризику щодо смерті, інвалідизаціі. Виявлені особливості перебігу перинатального ушкодження ЦНС у новонароджених з ЗВР в залежності від етіологічного чинника та клініко-нейросонографічних данних відкриває можливості ранної діагностики та лікування. Запропоновані програми ранньої реабілітаціі новонароджених з ЗВР в залежності від етіологічного чинника, що привів до ЗВР.

Ключові слова: новонароджені, синдром затримки внутрішньоутробного розвитку, гіпоксія, TORСН- інфекціі, ураження ЦНС, нейросонографія, реабілітація.

Аннотация

Лихачева Надежда Васильевна. Клинико-нейросонографическая характеристика новорожденных с синдромом задержки внутриутробного развития.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.10 - педиатрия. Харьковский государственный медицинский университет МОЗ Украины, Харьков, 2001.

Среди основных причин, которые формируют инвалидность у детей вследствие неврологической патологии, первое место занимают поражения нервной системы в пре- и перинатальном периоде.

Численность детей с тяжелыми органическими поражениями ЦНС в Украине из года в год растет и составила на 1 января 1999 года - 6,8 на 1000 родившихся детей.

Таким образом, патология перинатального периода относится к первоочередным причинам, влияющим на показатели младенческой смертности и уровень инвалидизации детей, что обосновывает приоритетность изучения патологии новорожденных, формирующейся внутриутробно.

К малоизученным вопросам педиатрии относится синдром задержки внутриутробного развития (ЗВР), формирующийся при воздействии различных этиологических факторов в процессе патологически протекающей беременности, в том числе гестозов, экстрагенитальной патологии матери и неблагоприятных экологических факторов, воздействующих на систему мать-плацента- плод.

В последнее время появились сообщения о черезвычайной вариабельности характера и тяжести патологических изменений в организме ребенка, имеющего синдром ЗВР. По данным зарубежных авторов, дети с ЗВР имеют высокую частоту поражений центральной нервной системы (ЦНС), отклонений в психоневрологическом развитии. При этом отсутствуют данные о корреляции между этиологическим фактором, вызывающим ЗВР и его клинической характеристикой, равно как и данные о характеристике морфологических изменений в ЦНС и о вариантах клинического течения поражения ЦНС у новорожденных с ЗВР.

Высокая частота инвалидизации детей с поражением ЦНС свидетельствует об отсутствии достаточно эффективных методов лечения и реабилитации данного контингента больных.

Ранняя клиническая диагностика поражений мозга в неонатальном периоде недостаточно надежна в связи с генерализованностью и однотипностью реакций незрелой нервной системы на различные по характеру и локализации патологические процессы в головном мозге. С другой стороны, своевременная диагностика и оказание квалифицированной помощи детям с поражением нервной системы в первый месяц жизни у 75-80 % больных предупреждают возникновение стойкого органического дефекта со стороны ЦНС. Вышеизложенное обуславливает настоятельную необходимость изучения ранних клинико-морфологических характеристик поражения ЦНС у новорожденных для совершенствования диагностики и оптимизации методов лечения и реабилитации детей раннего возраста с синдромом ЗВР.

Целью работы являлось усовершенствование ранней диагностики поражения ЦНс у новорожденных с синдромом задержки внутриутробного развития при различных вариантах синдрома, с учетом этиологического фактора, для оптимизации методов лечения и ранней реабилитации этих детей.

Диссертация посвящена вопросам совершенствования ранней диагностики поражения ЦНС у новорожденных с ЗВР путем уточнения характера и тяжести клинических и морфологических изменений в центральной нервной системе при различных вариантах синдрома ЗВР с учетом этиологического фактора, оптимизации методов лечения и ранней реабилитации детей с ЗВР.

Впервые изучены клинико-морфологические особенности поражения ЦНС у новорожденных с различными вариантами ЗВР. Выделены 3 варианта течения заболевания у новорожденных с ЗВР, различающиеся по характеру и тяжести течения патологического процесса, прогнозу жизни и инвалидизации, методам лечения и ранней реабилитации. Для каждого варианта дана характеристика динамики нейросорографических изменений. Разработаны нейросонографические диагностические критерии различных вариантов поражения ЦНС у новорожденных с ЗВР: с острым и подострым течением врожденного герпетического, цитомегаловирусного, краснушного и токсоплазменного энцефалитов. Выделены группы высокого риска новорожденных с ЗВР по летальному исходу, инвалидизации. Полученные данные о частоте ЗВР среди новорожденных с перинатальным поражением ЦНС, рожденных в срок, до срока, после срока в городе Харькове, промышленном центре восточной Украины, свидетельствуют о возросшей частоте данной патологии. Выявлены особенности течения перинатального поражения ЦНС у новорожденных с ЗВР в зависимости от этиологии и клинико-морфологических данных, что открывает возможности ранней диагностики патологии и индивидуализированного лечения и реабилитации данного контингента детей.

При сопоставлении результатов иммунологических, вирусологических, нейросонографических данных разработаны критерии ранней ультразвуковой диагностики наиболее неблагоприятного прогредиетного течения перинатального поражения ЦНС у новорожденных с симметричной и асимметричной формами задержки внутриутробного развития и наличием TORСH-инфекции. Выделены нейросонографические критерии острого и подострого течения менингоэнцефалитов, энцефалитов, вызванних TORСH-инфекциями.

...