Актуальність теми. Рак прямої кишки залишається однією з найпоширеніших форм злоякісних новоутворень в Україні та в багатьох країнах світу, частка раку прямої кишки складає приблизно 4,6 % від загальної кількості онкологічних хворих. Захворюваність раком прямої кишки на території України підвищилася з 14,3 у 1992 до 15,0 у 1997 і склала 4,8 % від усіх онкологічних захворювань, (чоловіків 4,4 %, у жінок 4,9 %) і має тенденцію до подальшого зростання. У 1997 році смертність склала 10,6 на 100000, п'ятирічне виживання - 65 % (Шпарык Я.В., 1999). Статистика останніх років свідчить про значний ріст захворюваності, при цьому приріст її перевершує всі інші форми злоякісних новоутворень органів травлення (Двойрин В.В., 1992, Напалков В.П., 1982). За даними E. Stein (1980) у ФРН частота злоякісних новоутворень анального каналу складає від 1 до 6 % злоякісних пухлин прямої кишки. "Анальний рак" відрізняється високою агресивністю, схильністю до частого рецидивування, поганим прогнозом (Кныш В.И., 1997).

У літературі зустрічаються різні думки з приводу лікувальної тактики у випадку "анального раку". Деякі автори вважають радикальним методом лікування тільки хірургічний, інші - комбінацію дистанційної і (чи) інтерстиційної променевої терапії та хіміотерапії з оперативним втручанням, дехто вказує на високу ефективність хіміо-променевої терапії у разі плоскоклітинного раку (Briccoli А., 1995, Pocard М., 1997).

Застосування комбінованого й комплексного методів лікування раку прямої кишки збільшило п'ятирічне виживання пацієнтів (Бердов Б.А., 1989). Успіхи анестезіології та реаніматології, широке застосування нових ліків у післяопераційному періоді дозволило значно зменшити число ускладнень (Кирдяшкин Л.И., 1984, Вакулюк А.П., 1995). Збільшення тривалості життя, досягнуте завдяки застосуванню нових способів доопераційної та післяопераційної девіталізації пухлинних клітин, неминуче підняло питання про її якість, тобто про функціональні результати застосування того чи іншого способу оперативного втручання.

Останнім часом з'явилися роботи, що свідчать про можливість виконання сфінктерозберігаючих операцій на фоні хіміо-променевої терапії (Mappes H., 2000, Zoetmulder F., 1995).

Іншим аспектом проблеми є соціальна і моральна реабілітація хворих, після черевно-промежинної екстирпації прямої кишки як радикального метода хірургічного лікування. Наявність протиприродного заднього проходу, нетримання калових мас і газів інвалідизують хворих і формують певний комплекс, страх спілкування й прагнення до замкнутості. Навіть найякісніший і надійний калоприймач не може вирішити цієї проблеми, а відомі способи створення штучного анального каналу є мало ефективними.

Усі перераховані вище причини ставлять проблему хірургічного лікування новоутворень анального каналу в ряд актуальних у проктології та свідчать про необхідність пошуку нових способів хірургічного втручання і способів утворення штучного замикача вихідника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота "Хірургічні аспекти лікування новоутворень відхідника" є фрагментом планової кафедральної теми "Відновні операції в хірургічному лікуванні захворювань і ушкоджень стравоходу, ободової та прямої кишок", № державної реєстрації 0188002286, шифр 2010691. Тема дисертації затверджена на засіданні Ради Донецького державного медичного університету ім. М. Горького 29 травня 1997 року, протокол № 4.

Мета і задачі дослідження. Поліпшити функціональні результати хірургічного лікування хворих з новоутвореннями відхідника, шляхом вибору оптимальних та розробки нових способів хірургічних втручань.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

Дослідити можливість виконання сфінктерозберігаючих операцій у випадку злоякісних новоутворень анального каналу.

новоутворення анальний канал хірургічний

Визначити критерії вибору обсягу оперативного втручання у випадку новоутворень анального каналу.

Розробити спосіб відновлення замикача відхідника під час черевнево-анальної резекції у випадку часткового ураженням сфінктера. Дослідити його функціональну ефективність.

Розробити спосіб створення штучного замикача відхідника на товстій кишці. Оцінити функціональний стан штучного відхідника, сформованого за запропонованою методикою.

Об'єктом дослідження є хворі з новоутвореннями анального каналу.

Предметом дослідження є оперативні методи лікування новоутворень анального каналу та їхні функціональні результати.

Методи дослідження: виконувалося клінічне обстеження хворих на предмет наявності супутніх захворювань та ускладнень, ендоскопічні та гістологічні дослідження з метою верифікації та уточнення діагнозу, ультразвукове дослідження та рентгенографія легень з метою виявлення метастазів, сфінктерометрія для оцінки функціонального стану анального сфінктера та штучного ануса, статистична обробка отриманих даних.

Наукова новизна отриманих результатів. На основі вивчення віддалених результатів хірургічного лікування вперше доведена можливість виконання сфінктерозберігаючих операцій у випадку злоякісних новоутворень анального каналу.

Вперше розроблений і запатентований "Спосіб хірургічного лікування раку прямої кишки" (патент №14868 А), що дозволяє, одночасно з радикальним оперативним втручанням, відновити зовнішній анальний сфінктер у випадку його часткового ураження пухлиною.

Вперше запропоновано "Спосіб створення штучного ануса" (патент № 36901 А) на передній черевній стінці з використанням м'язово-апоневротичного жому, розташованого під слизовою оболонкою навколо кишки.

Практична значимість отриманих результатів. Розроблено та й впроваджено спосіб хірургічного лікування анального раку дозволяє виконати черевно-анальну резекцію у випадках часткового ураження зовнішнього сфінктера замість черевно-промежинної екстирпації. Запропонований спосіб створення штучного ануса дозволяє отримати задовільні функціональні результати у 90 % хворих і знижує тривалість перебування в стаціонарі на 3,6 ліжко-днів. Ці способи можуть бути рекомендовані для впровадження в спеціалізованих проктологічних відділеннях онкологічних диспансерів і обласних лікарень. Запропоновані способи застосовуються в Донецькому обласному клінічному територіальному медичному об'єднанні та Донецькому обласному протипухлинному центрі, що знайшло своє відображення в річних звітах цих установ, а також само у звітних доповідях на засіданнях обласного товариства онкологів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано огляд літератури з проблеми лікування новоутворень анального каналу, опрацьовано план обстеження тематичних хворих, проведено клінічне обстеження хворих.

Автор особисто приймав активну участь у теоретичному обґрунтуванні, розробці та практичному застосуванні способів реконструкції анального сфінктера у випадках черевно-анальної резекції та створенні штучного ануса після черевно-промежинної екстирпації, брав безпосередню участь в оперативних втручаннях за опрацьованими способами, а також оперував самостійно.

Зібрав та проаналізував клінічний матеріал, сформулював основні положення і висновки роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на республіканській науково-практичній конференції, присвяченій 55-й річниці звільнення України від німецько-фашистських загарбників (Хмельницький, 1999 р.), II з'їзді онкологів СНД (Київ, 2000 р.), Х з'їзді онкологів України (Ялта, 2001 р.), V Усеросійській конференції з міжнародною участю "Актуальні проблеми колопроктології" (Ростов-на-Дону, 2001 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, з яких 3 у журналах, що входять до затвердженого ВАК України переліку спеціалізованих видань, у яких можна публікувати результати дисертаційних робіт. Отримано патент на винахід № 14868 А, деклараційний патент України № 36901 А за способами запропонованих хірургічних втручань.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, 6 розділів (огляду літератури, матеріалів і методів дослідження та загальної характеристики клінічних спостережень, чотирьох розділів власних досліджень), аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків. Дисертація викладена на 152 сторінках машинописного тексту, ілюстрована 15 таблицями, 5 малюнками й однією діаграмою. Список використаної літератури містить 291 джерело, із них 128 вітчизняних і 163 іноземних авторів.

Основний зміст роботи

Матеріали і методи дослідження. У роботі представлені результати лікування 409 радикально прооперованих хворих з новоутвореннями відхідника, які лікувалися в проктологічних відділеннях Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання і Донецького обласного протипухлинного центру, за період з 1990 по 1999 рік. Вік від 18 до 82 років, середній вік 55,89 року. Чоловіків - 157 (38,39 %), жінок - 252 (61,61 %).

Усім хворим з доброякісними пухлинами виконувалися такі дослідження: загальний аналіз крові та сечі, ректороманоскопія і фіброколоноскопія. Хворим зі злоякісними пухлинами виконувалися: загальний і біохімічний аналізи крові, загальний аналіз сечі, коагулограма, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, рентгенографія органів грудної порожнини, комп'ютерна томографія черевної порожнини і порожнини малого тазу.

Створення бази даних і статистична обробка виконані за програмним пакетом "Парадокс" на PC AT 486.

Функціональні результати після черевно-анальної резекції і черевно-промежинної екстирпації з формуванням штучного ануса шляхом використання м'язово-апоневротичного жому вивчалися за допомогою сфінктерометра (індикатор м'язових зусиль сфінктера). Сфінктерометрія виконувалася через 3, 6 та 12 місяців після операції, оцінювалися відносні величини.

Для оцінки віддалених результатів ми застосували прямий метод обчислення показників виживання виражений у відсотках за зазначений період після хірургічного лікування та інтервальний метод побудови таблиць доживання.

Результати власних досліджень. Із доброякісними пухлинами прооперовано 249 (45,60 %) хворих, віком від 18 до 78 років, середній вік склав 52,46 років, чоловіків - 106 (42,57 %), жінок - 143 (57,43 %). Гнійно-запальні ускладнення спостерігалися у 3,61 % хворих. Рецидивів не було. Порушення функції анального сфінктера першого та другого ступеня мало місце в 2 %, що спостерігалося після симультанних операцій - вирізання складних прямокишкових нориць і не вимагало оперативної корекції.

Зі злоякісними пухлинами прооперовано 160 хворих віком від 24 до 82 років, середній вік склав 58,84 року, старші 60 років - 87 (54,38 %) пацієнтів. Рак анального каналу - 149 (93,12 %), рак періанальної ділянки - 11 (6,88 %) хворих. Число жінок - 109 (68,12 %) дещо переважає над числом чоловіків - 51 (31,88 %).

У 134 хворих (83,75 %) спостерігались супутні захворювання, у хворих старших 60 років (76 осіб) - 87,36 %. У більшості випадків мали місце захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба) - 59 (44,03 %) осіб, які вплинули на перебіг післяопераційного періоду, а іноді спричиняли кінець.

З першою стадією захворювання прооперовано - 4 хворих (2,50 %), ІІ стадією - 115 (71,87 %), ІІІ стадією - 41 (25,63 %). Ураження лімфатичних вузлів першого порядку виявлене - у 14 (34,15 %), другого порядку - 11 (26,83 %), третього порядку - 16 (39,02 %) хворих. Ураження лімфатичних вузлів метастазами визначалося шляхом комп'ютерної томографії і під час оперативного втручання. Розміри пухлини підчас первинного звертання: Т1 - 3 (1,88 %), Т2 - 9 (5,62 %), Т3 - 20 (12,50 %), Т4 - 128 (80,00 %) хворих. У 7 (4,38 %) пацієнтів спостерігалася ускладнена форма перебігу пухлинного процесу: часткова кишкова непрохідність - у 3 (1,88 %), прямокишкові свищі - у 2 (1,25 %), параректальний абсцес - у 2 (1,25 %) хворих.

Найчастіше пухлина локалізувалася на передній та задній стінці, 57 (35,62 %) та 45 (28,12 %) хворих відповідно, на бічних стінках приблизно з однаковою частотою: ліва - 19 (11,88 %) і права - 17 (10,63 %) осіб. В інших 22 (13,75 %) випадках мало місце тотальне ураження анального каналу. Інфільтративна форма спостерігалася у 18 (11,25 %) хворих, інфільтративно-виразкова - у 51 (31,87 %), поліпоподібна - 33 (20,63 %), блюдцеподібна - 58 (36,25 %) пацієнтів.

Найбільша питома вага за гістологічною будовою приходиться на аденогенний (67,50 %) та плоскоклітинний (24,37 %) рак, при цьому плоскоклітинний рак у жінок зустрічається дещо частіше. Серед аденокарцином переважали високо диференційовані пухлини - 79 (73,15 %), низько диференційовані - 19 (17,59 %), середньо диференційовані - 10 (9,26 %) випадків. Слизова аденокарцинома виявлена у 17 (15,74 %) випадках.

П'ятирічне виживання у випадку Т1 склало 100 %, при Т2 - 98 %, Т3 - 70 %, Т4 - 65 %. При Т1-4N0M0 склала 65,3 %, при Т1-4N1-3M0 - 40,2 %. При цьому N1 ближче до N0 (58,3 та 67,5 % відповідно), а при N2 та N3 - спостерігається різке зниження - 29,5 та 27,0 %.

При аденокарциномах п'ятирічне виживання складає 51,0 %, середня тривалість життя - 3,57 року; при плоскоклітинному раці - 63,2 %, середня тривалість життя - 3,72 року; у випадку перехідноклітинного раку дані п'ятилітнього виживання статистично не достовірні, середня тривалість життя - 3,08 року. Кращі результати лікування у випадку плоскоклітинного раку зумовлені більш високою чутливістю до хіміо-променевої терапії.

Поліпшення функціональних результатів хірургічного лікування хворих зі злоякісними новоутвореннями можливе шляхом виконання сфінктерозберігаючих втручань або формуванням замикаючого штучного ануса підчас виконання черевно-промежинної екстирації. У першому випадку якість життя хворих значно вища, тому він більш доцільний.

Хворі із злоякісними новоутвореннями, залежно від способу оперативного втручання, розділені на дві групи: до досліджуваної групи увійшли пацієнти, яким виконана черевнево-анальна резекція, до контрольної - черевно-промеженна екстирпація.

Досліджувану групу склали 52 (32,50 %) хворих, віком від 28 до 62 років, середній вік - 56,14. За гістологічною будовою переважали аденокарциноми - 35 (67,31 %) і плоскоклітинний рак - 15 (28,85 %), інші - 2 (3,84 %) хворих. З другою стадією захворювання - 33 (63,46 %), із третьою - 19 (36,54 %) осіб. Тільки оперативне втручання виконане у 13 (25,00 %), комбіноване лікування проведене у 27 (51,92 %) і комплексне - у 12 (23,08 %) пацієнтів.

Контрольну групу склали 94 (58,75 %) хворих, яким виконана черевно-промежинна екстирпація, віком від 24 до 87 років, середній вік - 57,68. За гістологічною будовою переважали аденокарциноми - 69 (73,40 %) і плоскоклітинний рак - 20 (21,28 %), інші - 5 (5,32 %) хворих. З другою стадією захворювання - 75 (79,79 %), із третьою - 19 (20,21 %) осіб. Тільки оперативне втручання виконане у 39 (41,49 %), комбіноване лікування - у 45 (47,87 %), комплексне - у 10 (10,64 %) пацієнтів.

Особливу групу склали 14 пацієнтів, яким виконане вирізання пухлини. За гістологічною будовою плоскоклітинний рак - 4 (28,57 %), аденокарциноми - 4 (28,57 %), меланоми - 3 (21,43 %), недиференційований рак - 2 (14,29 %), псевдокарциноїд - 1 (7,14 %) хворий. З першою стадією захворювання - 4 (28,57 %), з другою - 7 (50,00 %), з третьою - 3 (21,43 %) хворих. Тільки оперативне втручання виконане в 7 (50,00 %) і комбіноване лікування - в 7 (50,00 %) пацієнтів.

Вирізання злоякісної пухлини виконано у 14 хворих. Нагноєння післяопераційної рани спостерігалося у 2 (14,29 %) пацієнтів. П'ятилітнє виживання склало 57,5 %, при першій стадії захворювання (Т1-Т2N0M0) - 100 %.

При черевно-промежинній екстирпації прямої кишки післяопераційні ускладнення мали місце в 43 (45,74 %) хворих. Гнійно-запальні ускладнення спостерігалися в 26,6 % хворих, найчастіше спостерігаються гнійні процеси з боку рани промежини (60,00 %). Ушивання рани на промежині дозволяє знизити їх кількість. Після виконання черевно-промежинної екстирпації прямої кишки вмерло 8 хворих (8,51 %): 5 (62,50 %) пацієнтів вмерло від супутньої патології, 3 (37,50 %) хворих - від ускладнень, пов'язаних безпосередньо з оперативним втручанням (в результаті кровотечі з вен малого тазу - 2 пацієнти, кишкової непрохідності - 1). П'ятирічне виживання складає 51,4 %. Рецидиви захворювання виявлені у 13 (13,83 %) хворих у строки від 1 до 33 місяців.

Після виконання черевнево-анальної резекції післяопераційні ускладнення спостерігалися в 12 (23,08 %), в тому числі гнійно-запальні - у 5 (9,62 %) хворих. Летальних випадків не спостерігалося. П'ятирічне виживання складає 48,3 %. Рецидиви захворювання мали місце у 10 (19,23 %) хворих у строки від 5 до 27 місяців.

Таким чином, на підставі порівняння результатів хірургічного лікування хворих зі злоякісними новотвореннями анального каналу в контрольній і основній групах, можна визнати доцільним виконання черевнево-анальної резекції, та можливість вирізання пухлини у випадку першої стадії захворювання. На п'ятирічне виживання більше впливає гістологічна будова пухлини, метастатичне ураження лімфатичних вузлів, і, меншою мірою, місцеве поширення пухлини.

Після вирізання злоякісних новоутворень у 3 хворих на фоні рецидиву, вивчити функцію сфінктера не було можливості. З 11 (85,57 %) хворих, недостатність сфінктера першого ступеня відзначена в 3 хворих, другого - в 1 хворого (в результаті рубцювання). Таким чином, можна вважати, що після вирізання пухлини позитивні результати отримані в 83,33 % хворих.

З метою покращення функціональних результатів, підчас виконання черевно-промежинної екстирпації у 54 (56,25 %) хворих використано спосіб створення штучного замикача відхідника кишково-шкірним клапаном на живильній ніжці за методом Бондаря-Фефелова. У випадку формування шкірно-кишкового клапана задовільні функціональні результати отримані в 78,95 %.

Запропоновано новий спосіб формування штучного ануса з використанням м'язо-апоневротичного аутотрансплантата на живильній ніжці, розташованого під слизовим шаром кишки (патент № 36901 А).

Методика операції: після відсікання прямої кишки, роблять розріз у лівій здухвинній ділянці довжиною 8-10 см. Із зовнішнього косого м'яза викроюють м'язо-апоневротичний шматок на судинній ніжці довжиною до 8 см і діаметром 2-2,5 см, основою на зовні, що дозволяє зберегти кровопостачання та іннервацію м'яза. Сигмоподібну ободову кишку виводять на передню черевну стінку. Циркулярним розрізом надсікають серозно-м'язовий шар кишки і надрізають на 1,5 - 2 см.

М'язо-апоневротичний клапоть розташовують навколо слизової оболонки кишки і фіксують 5-6 вузловими шовковими швами одним краєм до серозно-м'язового шару кишки, іншим - до шкіри і слизової оболонки кишки. Рану на шкірі передньої черевної стінки ушивають наглухо.

Таким чином, м'язово-апоневротичний клапоть утворює замкнуте кільце. М'яз розташовано між слизовою оболонкою кишки та апоневрозом, що перешкоджає проростанню сполучної тканини з боку оточуючих тканин.

Крім того, апоневроз виконує тонічну функцію внутрішнього сфінктера, а м'яз створює вольове зусилля, виконуючи функцію зовнішнього сфінктера. Спосіб застосовано у 12 (12,77 %) хворих: 8 жінок та 4 чоловіків віком від 52 до 65 років, середній вік 57,14 років.

Функціональні результати лікування оцінювалися за клінічними та сфінктерометричними даними, які виконувалися хворим після черевно-анальної резекції та формування штучного ануса з формуванням м'язово-апоневротичного замикача. Задовільною вважалася наявність 40 - 60 % від нормального значення показника у здорових людей.

Після черевно-промежинної екстирпації з формуванням шкіряно-кишкового клапана, дослідити його функцію неможливо з об'єктивних причин, тому результати оцінювалися за клінічними даними. Обстежено 38 (70,37 %) хворих у строки від 4 місяців до 6 років. На фоні часткового некрозу і рубцевої деформації клапана спостерігалося нетримання газів і рідкого калу підчас незначного фізичного навантаження в 7 (18,42 %), нетримання газів і калу в 2 (5,26 %) хворих. Таким чином, задовільні результати отримані в 76,32 % хворих.

Після черевно-промежинної екстирпації з формуванням штучного замикача відхідника з використанням м'язово-апоневротичного сфінктера, функціональні результати оцінювалися через 3, 6 та 12 місяців, за клінічними даними і шляхом визначення вольового зусилля (таб.1).

Таблиця 1

Дані сфінктерометрії після формування штучного ануса з формуванням м'язово-апоневротичного замикача

Результати досліджені у 11 (91,67 %) пацієнтів. Спостерігалося нетримання газів і рідкого калу при незначному фізичному навантаженні у 1 (9,09 %) хворого. Тверді калові маси утримували усі пацієнти. Показники вольового зусилля трохи нижчі у жінок, що зумовлене менш розвиненою м'язовою системою. Одержані данні (таблиця 1) свідчать, що в основному "відновлення" функції настає в перші шість місяців після операції, на фоні "тренування", і відповідає недостатності сфінктера приблизно 1 - 2 ступеня.

Таким чином, задовільні функціональні результати отримані в 90,91 % хворих з формуванням штучного ануса - м'язово-апоневротичного замикача.

У випадках ураження тільки внутрішнього сфінктера виконано черевнево-анальні резекції із видаленням слизової оболонки анального каналу і вирізанням внутрішнього сфінктера у 41 хворого. У разі ураження невеликого сегмента зовнішнього сфінктера (до 1/3), 11 пацієнтам виконана черевнево-анальна резекція прямої кишки з одночасною сфінктеро-леваторо-пластикою (патент №14868 А).

Виконується операція в такий спосіб: з боку черевної порожнини мобілізується сигмоподібна ободова і пряма кишки. Із сигмоподібної кишки формується трансплантат для проведення на промежину. З боку промежини одночасно з демукозацією вирізаються м'язові волокна, уражені пухлиною, у межах здорових тканин. У зоні ураження висікається ділянка лобково-прямокишкового м'яза і м'яза, що піднімає задній прохід. Пряму кишку єдиним блоком з пухлиною, вирізаною ділянкою м'язових кілець сфінктерів і м'яза, що піднімає задній прохід, зводять на промежину. Пряма кишка з пухлиною відтинається від сигмоподібної ободової кишки, котру перев'язують лігатурою та ізолюють від навколишнього середовища марлевим тампоном.

Потім сигмоподібну ободову кишку повертають до черевної порожнини. На раніше фіксовані затискачами і лігатурами кінці вирізаних кілець сфінктерів заднього проходу і м'яза, що піднімає задній прохід, послідовно накладаються П-подібні шви. У відновлений анальний канал проводять сигмоподібну ободову кишку фіксують її до відхідниково-шкіряної лінії окремими швами.

На 12 - 14 добу виконується циркулярне вирізання надлишку зведеної кишки з ретельним зіставленням слизової оболонки з відхідниково-шкіряною лінією.

Підчас дослідження функціональних результатів хворі, яким зроблено черевнево-анальну резекцію, поділено на дві підгрупи: у першу підгрупу увійшов 41 (78,85 %) хворий з резекцією внутрішнього сфінктера, у другу - 11 (21,15 %) хворих із гемірезекцією та сфінктеро-леваторо-пластикою.

В обох підгрупах виконується сфінктерометрія через 3, 6 та 12 місяців після операції, з визначенням тонусу сфінктера (табл.2) і вольового зусилля (табл.3).

Таблиця 2

Показники тонусу сфінктера після черевнево-анальної резекції (у грамах)

Таблиця 3

Показники вольового зусилля сфінктера після черевнево-анальної резекції (у грамах)

В другій підгрупі результати досліджено у 9 (81,82 %) хворих. Спостерігалося нетримання газів і рідкого калу при незначному фізичному навантаженні у 3 (33,33 %) пацієнтів. Повне нетримання спостерігалося в 1 (11,11 %) хворого. Задовільні функціональні результати отримані в 55,56 % хворих.

Таким чином, функціональні результати після черевнево-анальної резекції в першій підгрупі дещо кращі, ніж у хворих другої підгрупи. Незадовільні результати зумовлені гнійно-запальними післяопераційними ускладненнями.

Висновки

Дисертація містить теоретичне узагальнення наукових даних про сучасні методи хірургічного лікування новоутворень анального каналу, у тому числі злоякісних, із застосуванням сфінктерозберігаючих операцій, а також нове вирішення науково-практичної задачі - поліпшення функціональних результатів хірургічного лікування новоутворень анального каналу.

Критеріями вибору обсягу оперативного втручання є характер патологічного процесу, наявність ускладнень, місцева поширеність пухлини. У випадках наявності доброякісних і злоякісних (Т1-2N0M0) пухлин анального каналу показане широке локальне вирізання їх.

У випадках злоякісних пухлин, з ураженням тільки внутрішнього сфінктера, можливе виконання черевнево-анальної резекції прямої кишки, при якій задовільні функціональні результати отримані в 84,38 %. При цьому п'ятирічне виживання не має істотних розходжень у порівнянні з черевно-промежинною екстирпацією.

У разі ураження до 1/3 зовнішнього сфінктера можливе виконання черевнево-анальної резекції з одночасною сфінктеро-леваторо-пластикою за розробленим новим способом, при якому задовільні функціональні результати спостерігаються в 55,56 %.

Запропонований новий спосіб формування замикача відхідника з використанням м'язово-апоневротичного аутотрансплантата із зовнішнього косого м'яза живота дозволяє досягти задовільної функції штучного ануса в 90,01 % хворих і зменшити тривалість перебування хворого в стаціонарі на 3,6 ліжко-дні.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Бондарь Г.В., Башеев В.Х., Золотухин С.Э., Борота А.В., Псарас В.А., Лыков В.А. Брюшно-анальная резекция прямой кишки с гемирезекцией заднепроходного канала // Клінічна хірургія. - 1998. - № 6. - С.17-18.

Бондарь Г.В., Яковец Ю.И., Башеев В.Х., Фефелов А.И., Зайцева Л.В., Кравцова В.Н., Васильев С.Д., Совпель О.В., Лыков В.А. Пути расширения показаний к органосохраняющим операциям при раке прямой кишки // Архив клинической и экспериментальной медицины. - 2000. - Т.9. - №4. - С.464-468.

Гюльмамедов Ф.И., Лыков В.А., Полунин Г.Е., Томашевский Н.И., Ярощак В.В. Сфинктеросохраняющие операции при анальном раке // Експериментальна і клінічна медицина. - 1999. - № 3. - С.68.

Пат.36901 А Україна, МКИ А61В17/00. Спосіб створення штучного ануса / Ф.І. Гюльмамедов, В.І. Шаламов, В.А. Ликов, Г. Є. Полунін, Е.Р. Чарчан (Україна). - № 20000221019; Заявлено 22.02.2000; Опубл.16.04.2001, Бюл. № 3.

Пат.14868 А Україна, МКИ А61В17/00. Спосіб хірургічного лікування раку прямої кишки / Г.В. Бондар, В.Х. Башеєв, С.Е. Золотухін, Г.Г. Псарас, О.В. Борота, В.А. Ликов (Україна). - № 96093623; Заявлено 19.09.96; Опубл.30.06.97, Бюл. № 3.

Гюльмамедов Ф.И., Лыков В.А., Полунин Г.Е., Томашевский Н.И., Ярощак В.В. Диагностика и хирургическое лечение злокачественных новообразований анального канала // Матеріали респ. науч. - практ. конф., присвяч.55 річниці звільненя України від немецько-фашистских загарбників. - Хмельницький, 1999. - С.225-228.

Башеев В.Х., Осауленко Е.И., Совпель О.В., Лыков В.А. Брюшно-анальная резекция при раке анального канала прямой кишки // Материалы П съезда онкологов стран СНГ. - Киев, 2000. - С.706.

Гюльмамедов Ф.И., Лыков В.А., Башеев О.В., Шаламов В.И. Формирование искусственного ануса после брюшно-промежностной экстирпации // Материалы V Всероссийской конференции с международным участием "Актуальные проблемы колопроктологии". - Ростов-на-Дону. - 2001. - С.119.

Лыков В.А., Башеев В.Х., Васильев С.Д., Карпенко Ю.В., Федорчук О.Н. Методы радикального лечения злокачественных новообразований анального канала // Матеріали Х з'їзду онкологів України. - Київ. - 2001. - С.119.

Лыков В.А., Башеев О.В., Яковец Ю.И., Волков В.И. Показания и эффективность сфинктеросохраняющих операций при "анальном раке" // Материалы V Всероссийской конференции с международным участием "Актуальные проблемы колопроктологии". - Ростов-на-Дону. - 2001. - С.147

Шлопов В.Г., Совпель О.В., Васильев С.Д., Лыков В.А. Формирование заднего прохода после брюшно-анальной резекции // Материалы П съезда онкологов стран СНГ. - Киев. - 2000. - С.773.

Анотація

Ликов В.О. Хірургічні аспекти лікування новоутворень відхідника. Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.03 - Хірургія. Інститут невідкладної і відновної хірургії АМН України, Донецьк, 2002.