Особливості структурно-метаболічних змін деяких органів травної системи при поєднаному впливі гіпотиреозу та малих доз радіації

Інтенсифікація ЛПО, що зумовлена ураженням цілісності клітинних мембран, може супроводжуватись метаболічною інтоксикацією внаслідок вимивання у кров'яне русло органічних сполук (об'єднані загальною назвою “молекули середньої маси” (МСМ), серед яких є як регуляторні фактори пептидної природи, так і окремі продукти обміну. Для гіпотиреозу властиве нагромадження фракцій МСМ254, що не містять ароматичних амінокислот, які становлять 0,225±0,015 при нормі 0,201±0,010 (p < 0,05).

Аналіз даних літератури, а також результатів власних досліджень дає підстави стверджувати, що ступінь вираженості змін рівня ПОЛ та активності АОЗ у крові, тканинах печінки і слизових оболонок шлунка і кишки переважно пов'язаний з величиною окиснювального потенціалу відповідних тканин, а також з мірою залучення певних органів до формування адаптивних процесів на рівні організму. У свою чергу потужність окиснювального метаболізму визначається і забезпечується рівнем та ефективністю енергетичного обміну (Кондрашова М.М., 1985-2001; Тимочко М.Ф., 1989-1998).

Видозміна киснезалежного метаболізму переважно зумовлена пригніченням оксидазних ланок енергозабезпечення. У щурів з експериментальним гіпотиреозом спостерігається активація анаеробного гліколізу, зокрема, рівень молочної та піровиноградної кислот у крові збільшений порівняно з контролем відповідно на 43% та на 145%. Зростання вмісту метаболітів анаеробного гліколізу здебільшого пов'язується з властивим для гіпотиреозу зниженням потужності основного обміну, що переключає енергопродукуючі системи на анаеробні механізми. Виявлено вірогідне зростання концентрації нітрит-іонів у крові тварин з гіпофункцією ЩЗ до значення 99,60±2,03 нмоль/мл при нормі 80,60±1,12 нмоль/мл (р < 0,05).

Функціональна активність спеціалізованих секреторних клітин шлун-кових залоз залежить від їх морфологічного статусу. Саме цим пояснюється доцільність проведення електронно-мікроскопічних досліджень у СОШ як в одній із тканин, що найбільш уразливі до дії екстремальних чинників різної природи (Белостоцкий Н.И., 1994; Тимофеева Н.М., 1996; Султанова І.Д., 1997; Тарасенко Л.М., 1998).

Введення тваринам (білим щурам) мерказолілу призводить до локального розпаду невеликих ділянок клітин поверхневого епітелію великої кривини тіла шлунка, що вкриті з боку просвіту шлунка грубим шаром слизу. Поверхневі епітеліоцити, які розташовані в основі шлункових ямок, містять невелику кількість гранул слизового секрету. Сполучна тканина, що контактує з базальною мебраною поверхневого епітелію, набрякла, просвіти гемокапілярів розширені, містять гіперагрегати еритроцитів. Цитоплазма та ядра клітин сполучної тканини дезорганізовані, у ядрах зареєстрована підвищена електронна щільність хроматину. Парієтальні екзокриноцити власних залоз шлунка мають розвинену систему внутрішньоклітинних канальців, їхня цитоплазма насичена численними мікровезикулами, розвиненими внутрішньоклітинними канальцями, мітохондріями та поодинокими автофаголізосомами. У багатьох мітохондріях відсутня чітка структурованість внутрішньої і зовнішньої мембран, кристи розпушені, що може бути свідченням де-енергізації органел.

Судячи з одержаних результатів досліджень, доходимо висновку, що видозміна фону тиреоїдних гормонів виявляється у зміні окиснювального метаболізму як на рівні цілого організму, так і в органах травного каналу, що здебільшого зумовлена тривалою відсутністю контролю над енергетикою клітини з боку тиреоїдних гормонів.

Метаболічні зміни за умов впливу малих доз іонізуючого випромінювання. Малі дози радіації вважаються специфічним індуктором вільнорадикальних пероксидних перетворень. Однак специфіка їх виявлення, зумовлена дією конкретних доз, умов, термінів, особливостями реакції певних систем та органів, потребує поглибленого вивчення, адаптованого до певних умов експерименту. Отримані результати узгоджуються з даними літератури, згідно з якими позаядерні ефекти впливу малих доз іонізуючого випромінювання виявляються у клітинних і субклітинних мембранозалежних перетвореннях, зокрема, інтенсифікацією процесів ПОЛ (Алесина М.Ю., 1999; Петрина А.Г., 1999; Романенко А.Ю., 1999; Барабой В.А., 1990-2002).

За наших умов дослідження, у крові виявлено вірогідне підвищення концентрації МДА, ДК, зростання ступеня окиснюваності. Зареєстровано різке зниження активності СОД (на 45%) та ГПО (на 43%), активація каталази на 25,2%. Інтенсифікація процесів ЛПО у крові корелює з вірогідним посиленням індукованого пероксидом водню гемолізу еритроцитів, який свідчить про порушення структурно-метаболічного гомеостазу еритроцитарних мембран під впливом іонізуючого випромінювання.

У тканині печінки рівень МДА збільшується в 1,44 разу, ДК -- в 1,6 разу (див. табл. 1). Активація процесів ЛПО, очевидно, зумовлює індукцію ферментів АОЗ. Зростає активність СОД, глутатіонпероксидази, каталази. Зниження ІАОА у тканині печінки, яке аналогічне до змін при експериментально модельованому гіпотиреозі, може відображати зменшення потужності неферментативного компонента антиоксидантної системи. У СОШ при практично однаковому щодо печінки нагромадженню продуктів ЛПО специфічним є АОЗ (див. табл. 2). Спостерігається вищий ступінь активації каталази та істотне зниження СОД; глутатіонпероксидазна активність перевищує норму. У СОТК перебіг реакцій у системі ПОЛ“АОА аналогічний до змін у шлунку (див. табл. 3). Вміст МДА та ДК перевищує норму. Високими є показники активності ГПО, каталази, ІАОА.

За умов опромінення виявлено вірогідне зниження величини коефіцієнта СОД/МДА практично у всіх досліджуваних середовищах. Зазначимо, що у тканині печінки, зважаючи на збільшення активності досліджуваних ферментів АОЗ, значення коефіцієнтів практично не відрізняється від контрольних величин. І хоча, судячи зі зростання вмісту продуктів ЛПО, міра мобілізації АОЗ є недостатньою, можна стверджувати про найвищу адаптивну здатність печінки порівняно з іншими досліджуваними тканинами у відповідь на дію іонізуючого випромінювання у малих дозах.

Загалом істотне зниження значення коефіцієнтів у досліджуваних тканинах за умов впливу малих доз радіації є свідченням переважання активації вільнорадикальних пероксидних реакцій над рівнем мобілізації антиокиснювальних процесів, що не забезпечує відповідної потужності компенсаторних реакцій. Вірогідні зміни у системі ПОЛ-АОА при дії малих доз радіації виявлені у секреторних органах травного каналу, корелюють з даними літератури стосовно підвищеної чутливості цих органів до дії g-опромінення (Романенко А.Ю., 1999). За умов дії малих доз опромінення виявлене істотне зростання вмісту молочної та піровиноградної кислот (відповідно в 2,3 та в 3,6 разу) як свідченння мобілізації анаеробного гліколізу, який активується для покриття підвищених енергетичних потреб.

Порушення балансу про- та антиокиснювальних процесів супроводжується наростанням вмісту МСМ. Зареєстровані мобілізація мікросомальних монооксидаз, збільшення активності ГГТП.

Виявлено, що на ультраструктурному рівні малі дози іонізуючого випромінювання призводять до ушкоджень, насамперед, клітин поверхневого епітелію та сполучної тканини, яка прилягає до нього, з утворенням преципітатів і коагулятів та великих ділянок лізису. Загалом ультраструктурні зміни, як і при гіпотиреозі, свідчать про інтенсивну продукцію водневих іонів, надмірне виділення яких і відіграє провідну роль в ушкодженні поверхневих шарів слизової оболонки шлунка. У підвищенні сумарного заряду іонного перенесення великим є внесок метаболічних недоокиснених продуктів, які, судячи з наших досліджень, інтенсивно нагромаджуються за умов гіпотиреозу, а також впливу малих доз радіації, внаслідок тривалої мобілізації анаеробного гліколізу. Мітохондрії даних клітин переважно сконцентровані біля внутрішньоклітинних канальців та апікальної цитоплазми, яка прилягає до просвіту залози шлунка, мають дезорганізований матрикс та розпушені кристи. Загалом морфологічні зміни свідчать про те, що крім виражених ознак порушення структурної цілісності окремих компонентів клітинних та неклітинних елементів можна констатувати ультраструктурні зміни компенсаторного характеру.

Аналіз обмінних змін при розвитку пристосувальних реакцій до дії мерказолілу та впливу радіації свідчить, що окрім певних особливостей тканинної специфіки, уражуючий вплив досліджуваних екстремальних чинників має спільну патогенетичну ланку, яка пов'язана зі змінами у системі процесів ЛПО та виснаженням окремих ланок АОЗ, які загалом визначаються поняттям окиснювального стресу.

Особливості метаболічних порушень за умов впливу малих доз радіації на фоні експериментального гіпотиреозу. Результати поєднаної дії мерказолілу і опромінення свідчать, що одним зі суттєвих ефектів бінарної дії цих двох екстремальних чинників є послаблення ефекту активації реакцій ЛПО, які можна продемонструвати на тканині печінки, де виявлено зниження, практично до контрольного рівня, вмісту ТБК-активних продуктів (див. табл. 1). За одинарної дії кожного з цих факторів, як зазначено вище, зростав вміст МДА в середньому в 1,5 разу. Однак зниження вмісту продуктів ЛПО у тканині печінки не пов'язане з активацією систем АОЗ. За умов бінарної дії досліджуваних факторів у тканині печінки прогресуюче знижується ІАОА. Це корелює з низькою активністю ГПО та СОД. Зменшення активності обох ферментів виявлено як порівняно з контрольними значеннями, так і стосовно опромінених тварин. Це також підтверджується характером змін досліджуваних інтегративних коефіцієнтів. Величина К1 у тканині печінки зменшується вдвічі, К2 -- на 41,8%. Судячи з отриманих результатів, а також даних літератури, для об'єктивної оцінки напрямку адаптивно-компенсаторних процесів недостатньо інформації про вміст продуктів ПОЛ. Зниження інтенсивності процесів ЛПО на фоні виснаження систем АОЗ може свідчити про зменшення адаптивної здатності компенсаторних реакцій, що зумовлене хронічним введенням мерказолілу, а також дією на цьому фоні іонізуючого випромінювання.

У крові, СОШ та СОТК теж простежується тенденція до зниження концентрації продуктів ПОЛ та зростання активності СОД порівняно з одинарним впливом мерказолілу або опромінення (див. табл. 2, 3). Активність ГПО у крові вірогідно перевищує показники норми, а також є істотно вищою порівняно з їх значеннями за впливу опромінення. У СОШ активність цього ферменту вірогідно перевищує контрольні значення за умов як одинарного, так і поєднаного впливу опромінення та гіпотиреозу. Високий рівень активності ГПО є свідченням органоспецифічного фону системи АОЗ у тканинах з високою здатністю до проліферації. Таким тканинам властиві, судячи з даних літератури (Саркисов Д.С., 1987; Скулачев В.П.;1996, Хороз Л.М., Гжегоцький М.Р., 2001), особливості регенераторної репарації, яка реалізується із поєднанням автономних внутрішньоклітинних процесів з апоптичними перетвореннями, що забезпечують структурно-метаболічну основу для реутилізації продуктів розпаду клітин слизових оболонок секреторних органів.

Водночас при зменшенні міри активації ГПО за поєднаного впливу дії екстремальних чинників характерною є індукція СОД-активності у тканинах СОШ та СОТК щодо одинарної дії досліджуваних факторів. Це виявляється у збільшенні, порівняно з одинарними впливами, коефіцієнтів К1 та К2. Більш прогностично позитивними в обох тканинах виявилися зміни коефіцієнта К1 (К1 = СОД/МДА).

У крові вміст ТБК-активних продуктів за поєднаного впливу гіпотиреозу і радіації перевищує контрольні значення на 16,1%, активність ГПО вища від норми на 11,6%, каталази -- в межах норми, СОД -- на 27,7% нижча від контрольних величин. Метаболічна ситуація за бінарного впливу досліджуваних факторів характеризується істотним зниженням, практично до значень норми, ступеня окиснюваності ліпідних субстратів. Щодо групи з гіпотиреозом, цей показник зменшується в 1,64 разу, щодо опромінення -- в 1,66 разу. З огляду на особливу роль мобілізації ліпідних компонентів у перебігу компенсаторних реакцій, зниження міри залучення їх до обмінних процесів, зі свого боку, свідчить про зниження адаптивних резервів досліджуваних організмів. Це підтверджується збільшенням в 1,8 разу індукованого пероксидом водню гемолізу еритроцитів, що є наслідком порушення цілісності їх мембран. Із такими метаболічними змінами корелює також збільшення концентрації середньомолекулярних пептидів, яке перевищує величини, отримані внаслідок одинарної дії мерказолілу або опромінення. Простежується зниження активності мікросомальних оксидаз, що ми пов'язуємо з виснаженням ендогенних детоксикаційних систем. Зареєстрована вірогідна активація ГГТП, яка може бути наслідком як індукції мікросомального окиснення, так і порушення цілісності гепатоцитів.

Про участь у перебігу вільнорадикальних реакцій метаболітів NO свідчить зростання концентрації нітрит-іонів до значень 105,00±5,24 нмоль/мл (р < 0,05), оскільки цим сполукам властива здатність у відповідних концентраціях впливати на функцію мембранозалежних ферментних систем (Реутов В.П., 1997; Масленюк Е.Б., 1998).

У разі бінарної дії мерказолілу та іонізуючого випромінювання зростає вміст лактату і пірувату відповідно в 2,4 і 1,9 разу, що, на наш погляд, зумовлено енергетичним дефіцитом при зміні співвідношення у системі оксидазних та оксигеназних реакцій крові.

Виявлено, що слизова оболонка великої кривини тіла шлунка білих щурів, яких піддавали бінарній дії малих доз іонізуючого випромінювання на фоні змодельованого гіпотиреозу, некротично змінена на великих ділянках порівняно з одинарним впливом. Власні залози за цих умов мають розширені просвіти, заповнені електроннощільними масами секрету та залишками клітин, що розпалися. Зазвичай мітохондріальний матрикс заповнений електроннощільним вмістом, а внутрішні і, особливо, зовнішні мембрани мітохондрій -- розпушені та зливаються з гіалоплазмою, що підтверджує їх деенергізацію. Окремі мітохондрії перебувають у прямому контакті з просвітом внутрішньоклітинних канальців. Сполучна тканина власної пластинки на рівні дна власних залоз шлунка насичена зруйнованими гранулоцитами та лімфоцитами. Аналізуючи виявлені полісистемні ультраструктурні зміни, можна стверджувати інтенсивність апоптичних перетворень популяцій клітин слизової оболонки шлунка, які спрямовані на підтримання структурно-метаболічної основи гомеостазу за умов формування адаптивно-компенсаторних реакцій.

Особливості змін реакцій ЛПО у крові та досліджуваних тканинах при поєднаній дії мерказолілу та опромінення порівняно зі змінами цих процесів при одинарній дії досліджуваних факторів очевидно, не є наслідком антагоністичного (згідно з іншими авторами, пом'якшувального) сумарного їх ефекту, оскільки процеси ПОЛ перебігають на якісно відмінному від контролю фоні АОЗ та загального ліпідного обміну. Водночас зазначимо, що, аналізуючи отримані результати, потрібно брати до уваги роль процесів ЛПО як неспецифічного компонента стресорного ураження будь-якого генезу, оскільки, незважаючи на специфіку впливу кожного з цих екстремальних факторів, основою модифікації є неспецифічна метаболічна реакція, яка визначається вихідним метаболічним фоном та силою уражуючого чинника. При цьому активація реакцій ЛПО при різних співвідношеннях ПОЛ-АОА може мати як мобілізаційний, так і ушкоджувальний характер. Водночас відповідна активність вільнорадикальних пероксидних процесів визначає адаптивну модуляцію мембранозалежних перетворень і, що важливо, -- потужність АОЗ.

Судячи з наведених даних, механізми впливу досліджуваних факторів визначаються співвідношенням оксидазних та оксигеназних, про- та антиокиснювальних систем, аеробних та анаеробних енергопродукуючих процесів з урахуванням специфіки метаболічних процесів різних органів і тканин. Водночас, вибираючи коригуючі чинники, потрібно зважати на особливості структурно-функціональних змін киснезалежного метаболізму і передбачати мембранопротекторний ефект та підвищення антиокиснювального потенціалу.

Вплив олії амаранту на зміни киснезалежного обміну за умов гіпотиреозу та поєднаного впливу гіпотиреозу і малих доз радіації. Ми досліджували ефект олії амаранту за умов гіпотиреозу, а також за умов впливу малих доз іонізуючого випромінювання на фоні гіпотиреозу. Для контролю вводили амарант інтактним тваринам.

Судячи з отриманих результатів досліджень, можна стверджувати відсутність уражуючих наслідків від уведення олії амаранту контрольній групі тварин. Загалом ефект введення амаранту виявляється у вірогідному збільшенні інтегративних показників співвідношення у системі ПОЛ“АОА (К1 та К2) практично у всіх досліджуваних середовищах завдяки підвищенню активності ферментів антиоксидантного захисту. Зокрема, у крові зареєстровано вірогідне підвищення активності СОД, ГПО, ІАОА. У СОШ ГПО-активність підвищується практично вдвічі, у СОТК -- у 1,8 разу. На наш погляд, важливо зазначити, що введення неспецифічного коригуючого комплексу специфічно індукує активність ГПО -- ферменту, який спільно з ПФЦ забезпечує високий фон відновних проліферативних процесів у слизових оболонках секреторних органів як за умов норми, так і в разі впливу різних екстремальних чинників.

Виявлено, що тривале введення в раціон тварин олії амаранту не індукувало реакцій ЛПО у жодній з досліджуваних тканин. Простежується тенденція до зростання ТБК-активних продуктів у слизових оболонках секреторних органів, що, очевидно, зумовлено їх нижчим антиоксидантним потенціалом порівняно з печінкою, а також меншою інтенсив-ністю оксидазних енергопродукуючих мітохондріальних систем, що спрямовує наявні у складі амаранту есенціальні жирні кислоти у оксигеназні реакції. Відсутність індукуючого ефекту щодо процесів вільнорадикального пероксидного окиснення ліпідів можна пояснити активним залученням їх продуктів до обмінних процесів як важливого енергетичного та пластичного субстрату (Тимочко М.Ф. та ін., 1975-1998; Братусь Р.В., 1999). Високим є ступінь окиснюваності (МДА/в-ЛП). Зменшується відсоток еритроцитів, гемолізованих під дією пероксиду водню.

Уведення олії амаранту вірогідно зменшувало значення концентрації нітрит-іонів щодо контрольної групи від 80,60±1,12 до 73,80±1,04 нмоль/л. На наш погляд, це зумовлене залученням їх як лімітуючих факторів ініціації вільнорадикальних процесів.

Отже, використання олії амаранту вірогідно покращує параметри киснезалежного клітинного метаболізму в досліджуваних тканинах. Оптимальне співвідношення речовин з про- та антиоксидантними властивостями оптимізує обмін, лімітуючи вільнорадикальні пероксидні процеси, які можуть виявляти ушкоджувальний вплив за умов надмірної їх активації.

Ефект уведення олії амаранту в групі тварин з експериментальним гіпотиреозом у крові характеризується вірогідним зменшенням вмісту МДА (на 35,5%) щодо групи з мерказолілом. Рівень ТБК-активних продуктів нижчий від контрольних значень на 17,3%, ДК -- на 30%. Вірогідно збільшується індекс АОА, активність СОД та ГПО. Причому активність СОД перевищує значення групи з мерказолілом втричі, ГПО -- в 1,2 разу, ІАОА збільшується на 17,5%. Ці показники є вірогідно вищими, ніж у контрольній групі, зокрема, активність ГПО -- майже вдвічі, СОД -- на 43,4%. Високими є значення коефіцієнтів К1 та К2, що свідчить про позитивний зсув у системі ПОЛ-АОА у бік антиоксидантних процесів. Ступінь окиснюваності не виходить за межі контрольних значень.

У печінці введення амаранту істотно зменшує концентрацію продук-тів ліпопероксидації. Особливо це стосується МДА, що зменшується на 65,2% порівняно з гіпотиреоїдними тваринами і на 56,6% є нижчим від контрольних значень. Олія амаранту активує у тканині печінки всі ферменти АОЗ щодо гіпотиреоїдних щурів, зокрема, активність каталази перевищує її рівень на 24,3%, ГПО -- майже в 5 разів, СОД -- на 174,6%, і їх значення досягають норми. Це виявляється позитивним балансом у співвідношенні про- та антиокиснювальних реакцій у бік антиоксидантних, що виявляється істотним зростанням величини коефіцієнтів К1 та К2 порівняно з такими показниками у групі гіпотиреоїдних тварин. Значення цих коефіцієнтів перевищують контрольні показники в 2,3 разу.

У СОШ та СОТК зареєстрована активація СОД, яка хоча і не досягає контрольних значень, але істотно перевищує її рівень у групі з гіпотиреозом. Активність ГПО у цих тканинах, вірогідно зростаючи порівняно з гіпотиреоїдними щурами, є набагато вищою також щодо інтактної групи. Вміст ТБК-активних продуктів щодо дослідних тварин у СОШ вірогідно нижчий на 27%, у СОТК -- на 69%. Концентрація МДА та ДК у СОТК за умов впливу олії амаранту є істотно нижчою також від контрольних показників. Сумарно співвідношення у системі ПОЛ“АОА виявляється мобілізацією антиоксидантних систем.

Виявлено зменшення вмісту в крові нітрит-іонів щодо групи з гіпотиреозом від 99,60±2,03 до 63,00±2,05 нмоль/мл. Істотно зменшується вміст у крові молочної та піровиноградної кислот, що є доказом мобілізаційних процесів у системі аеробного енергозабезпечення.

Такі метаболічні зміни свідчать про позитивний коригуючий ефект олії амаранту стосовно групи гіпотиреоїдних тварин, який є особливо сприятливим стосовно тканин печінки і СОТК.

Введення олії амаранту до раціону тварин з бінарною дією гіпотиреозу та опромінення, як і у попередній групі, істотно видозмінювало перебіг реакцій у системі ПОЛ-АОА та характер загального киснезалежного метаболізму. Щодо крові це виявляється вірогідно зниженим порівняно з групою тварин, що зазнали поєднаної дії екстремальних факторів, вмістом МДА практично до значень норми. Водночас простежується тенденція до збільшення ІАОА, вірогідна активація СОД та ГПО. Зокрема, активність СОД зростає на 49,7% щодо групи з впливом мерказолілу та опромінення і практично нормалізується. ГПО перевищує норму в 1,4 разу, показники дослідної групи (гіпотиреоз+опромінення) -- в 1,2 разу. Істотно підвищується ПРЕ від 17,2±0,64 до 7,45±0,38 % гемолізу. Спостерігається вірогідне зниження рівня МСМ, вмісту нітрит-іонів у крові тварин із застосуванням амаранту до значень 54,5±0,13 нмоль/л, рівня МСМ.

Величини інтегративних коефіцієнтів адаптивної здатності системи ПОЛ-АОА збільшуються як у крові, так і у всіх досліджуваних тканинах.

У тканині печінки введення олії амаранту істотно знижує, щодо дослідної групи, вміст ТБК-активних продуктів і зменшує їх значення навіть порівняно з контрольною групою. ІАОА зростає майже вдвічі порівняно з дослідною групою і є вищим від контрольних величин. Простежується тенденція до відновлення активності ГПО та СОД, хоча вона і не досягає показників норми. Активність СОД щодо дослідної групи зростає в 1,5 разу, ГПО -- у 2,4 разу.

Щодо бінарної дії мерказолілу та малих доз радіації спостерігається відновлення активності мікросомальних монооксигеназ, зниження активності ГГТП. У тканинах СОШ та СОТК зареєстрована практично нормалізація параметрів ЛПО при вірогідному зниженні вмісту ТБК-активних продуктів у СОШ щодо дослідної групи з поєднаною дією гіпотиреозу та опромінення. Виявлено активацію ферментів АОЗ в обох тканинах; і хоча їх значення не досягають контрольних величин, однак вірогідно перевищують показники, отримані внаслідок впливу мерказолілу та радіації.

Особливістю ультраструктур СОШ білих щурів за умов уведення їм олії амаранту на фоні одинарної та поєднаної дії експериментального гіпотиреозу та іонізуючого випромінювання є те, що в сполучній тканині є багато макрофагів, а електронносвітлі поверхневі епітеліоцити вкриті грубим шаром слизу, що є проявом неспецифічної захисної реакції. Парієтальні та головні екзокриноцити містять ядра великих розмірів, що заповнені еухроматином та розвиненим ядерцем, а також велику кількість мітохондрій, мікровезикул та розвинені внутрішньоклітинні канальці. Поверхневий епітелій в більшості шлункових ямок збережений і містить велику кількість малодиференційованих клітин. Судячи з результатів електронно-мікроскопічних та біохімічних досліджень, олія з насіння амаранту виявляє цитопротекторний ефект за умов гіпофункції ЩЗ та поєднаної дії малих доз опромінення і гіпотиреозу, а також підвищує регенераторну здатність уражених клітин СОШ. Це дає підстави рекомендувати олію амаранту за умов дисфункції ЩЗ для підвищення неспецифічної резистентності клітин разом з іншими мембраностабілізуючими засобами, а також тиреостатичними препаратами.

Можна підсумувати, що найбільший коригуючий ефект олії амаранту за умов бінарної дії гіпотиреозу і малих доз випромінювання виявляється щодо крові та слизових оболонок секреторних органів. Про це свідчить найбільш виражений ефект метаболічних зсувів параметрів ПОЛ-АОА і відповідно перерозподіл на рівні організму структурно-метаболічних резервів, поповнених уведенням олії амаранту, на користь цих тканин.

Загалом співвідношення рівня ЛПО та активності АОЗ великою мірою визначає ефективність розвитку компенсаторно-пристосувальних реакцій в окремих органах. При цьому загальний фон адаптивних реак-цій забезпечується спряженістю метаболічних процесів у різних органах травного каналу.

ВИСНОВКИ

У дисертації, відповідно до поставленої мети, вирішене актуальне наукове завдання, що стосується порівняльного дослідження особливостей метаболічних змін у крові, печінці, СОШ та СОТК, а також ультраструктурних змін у СОШ за умов одинарної та бінарної дії гіпотиреозу і малих доз радіації. З'ясовано залежність перебігу пристосувальних реакцій від типу метаболізму досліджуваних тканин, що визначається активністю пероксидних та антиоксидантних процесів, аеробного та анаеробного гліколізу, детоксикаційних систем.

1. За умов експериментального гіпотиреозу виявлено активацію вільнорадикальних пероксидних процесів у крові та тканинах печінки, СОШ та СОТК щурів, зростання вмісту нітрит-іонів, молочної та піровиноградної кислот у крові. У всіх досліджуваних середовищах зареєстровано зниження ІАОА, активності СОД. Антиоксидантний захист у крові, СОШ та СОТК здійснюється завдяки активації ГПО.

2.Метаболічний ефект опромінення тварин у сумарній дозі 1 Гр виявляється у збільшенні вмісту МДА та ДК, зниженні, окрім тканини печінки, активності СОД та підвищенні активності каталази у всіх досліджуваних середовищах.

3.Односпрямованість реакцій ПОЛ за впливу мерказолілу та опромінення свідчить про неспецифічність змін процесів ЛПО, незалежно від природи діючого чинника. Специфіка виявляється щодо активності ферментів АОЗ.

4.Бінарна дія мерказолілу та іонізуючого випромінювання виявляється у зниженні вмісту ТБК-активних продуктів у досліджуваних середовищах порівняно з групами з одинарним впливом цих чинників.

5.Підвищений щодо норми рівень оксигеназних реакцій за бінарної дії гіпотиреозу та малих доз радіації спостерігається на фоні зниження активності певних ланок ферментативного та неферментативного АОЗ. У всіх тканинах знижена активність СОД, окрім цього, у слизових оболонках -- активність каталази, у печінці -- всіх ферментів антиокси-дантної дії.

6.У крові тварин за умов одинарної та поєднаної дії гіпотиреозу та малих доз радіації зафіксоване нагромадження продуктів анаеробного гліколізу -- молочної та піровиноградної кислот, що свідчить про пригнічення процесів аеробного енергозабезпечення.

7. Уведення мерказолілу спричиняє локальний розпад окремих поверхневих епітеліоцитів, часткову вакуолізацію, гіпертрофію гранулярного та агранулярного ендоплазматичного ретикулумів, деенергізацію мітохондрій в СОШ. Малі дози іонізуючого випромінювання, як і гіпофункція ЩЗ, призводять до ушкоджень клітин поверхневого епітелію, дезорганізації компонентів сполучної тканини шлунка, що прилягає до нього, та руйнування головних екзокриноцитів. Бінарна дія малих доз радіації та мерказолілу зумовлює розвиток некрозу поверхневих шарів СОШ до рівня шийки власних залоз. Виявлено активацію апоптичних перетворень, що спрямовані на підтримання структурно-метаболічного гомеостазу клітин шлунка.

8.Ефект введення амаранту гіпотиреоїдним тваринам, а також щурам з поєднаною дією мерказолілу та радіації, характеризується істотним підвищенням ІАОА та активності ферментів АОЗ у тканинах досліджуваних тварин. Виявлено зменшення вмісту МДА у всіх досліджуваних середовищах та концентрації нітрит-іонів, молочної та піровиноградної кислот у крові. Позитивний ефект введення амаранту виявляється у збільшенні інтегративних коефіцієнтів (СОД/МДА, СОД х КАТ/МДА), що свідчить про прогностично сприятливий перебіг процесів у системі ПОЛ-АОА.

9.Уведення олії амаранту підвищує регенераторну здатність уражених клітин СОШ за умов одинарного та бінарного впливу гіпотиреозу і малих доз іонізуючого випромінювання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ

1. Катехоламиновый эффект слизистой оболочки желудка на фоне цитопротекторного действия масла из амаранта. Гжегоцкий М.Р., Панасюк Е.Н., Петришин Ю.С., Гаталяк Б.В., Лукович И.М., Мысаковец А.Г., Мельник О.И. //Архив клин. и эксперим. медицины. -- 2000. -- Т.9, №1. -- С. 148-149. (Здобувач провадила літературний пошук, здійснювала підготовку тварин до експерименту, брала участь у його проведенні, підготувала матеріал до друку. Є.М. Панасюк -- ідея дослідження, М.Р. Гжегоцький -- загальне редагування, інші співавтори -- допомога в освоєнні методик дослідження та аналізі результатів.)