Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені акад. О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

14.01.02 - внутрішні хвороби

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТУ ЗАЛЕЖНО ВІД ІНФІКОВАНОСТІ ТА ІМУННОЇ РЕАКТИВНОСТІ ХВОРИХ

Ротова Світлана Олексіївна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київській медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України

Наукові керівники:

академік АМН, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки доктор медичних наук, професор Пиріг Любомир Антонович, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри нефрології;

доктор біологічних наук, професор Руденко Адель Вікторівна, Інститут урології АМН України,, завідувач лабораторії мікробіології, вірусології та мікології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, Колесник Микола Олексійович, директор Інституту нефрології АМН України, головний нефролог МОЗ України;

доктор медичних наук, Поліщук Олена Іванівна, завідувач лабораторії загальної мікробіології Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України.

Провідна установа: Інститут терапії АМН України, відділ нефрології, м. Харків

Захист відбудеться "31" жовтня 2002 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.04 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України, за адресою: 01004, м. Київ, вул. Л. Толстого, 10.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця МОЗ України (01057, м. Київ, вул. Зоологічна, 3).

Автореферат розіслано: 27 вересня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.003.04, доктор медичних наук Кузьменко А.Я.

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми. Гломерулонефрит (ГН) - одна з основних проблем клінічної нефрології. Молодий вік хворих, прогресуючий перебіг та несприятливий фінал захворювання, рання інвалідізація - далеко не повний перелік питань, пов'язаних з цією проблемою [Л.А. Пиріг, 1979; U. Buoncristiani et al., 1994; М.О. Колесник, 1995; О.І. Дядик, 1998].

Відомо [Тареева И.Е., 1992], що прогресування хронічного ГН (ХГН) обумовлено постійним проникненням антигенів, в тому числі інфекційного генезу, у кровообіг. Більшість авторів [Шишкин А.Н., 2000; Шулутко Б.И. и соавт., 1992; И.Е. Тареева, 2000] підтримують думку, що пусковим фактором у розвитку ГН є не тільки -гемолітичний стрептокок, а й ряд вірусних агентів, які активізуються на фоні дисбалансу імунної системи.

Деякі вчені [Glassock R. J. Cohen A. H. Adler S. G., 1994] вважають, що лікування супутніх хронічних захворювань інфекційного генезу у хворих на ГН сприяє поліпшенню морфологічної картини та клінічної симптоматики ГН і навіть ліквідації змін в клубочках нирок. У хворого може не бути клінічної маніфестації інфекційного процесу і тільки виявлені зміни у нирках можуть свідчити про розвиток постінфекційного ГН [Коен А., Наст С., 1998]. Залишається не висвітленим питання впливу хронічних інфекцій різної локалізації на перебіг та прогноз ГН.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно з планом науково-дослідних робіт Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, та представляє фрагмент НДР кафедри нефрології: "Вивчити інфекційно-імунологічні механізми реалізації імуно-запальних та інфекційно-запальних хвороб нирок та їх перебігу” (№ держреєстрації 0198 U 009042).

Мета дослідження. Визначення впливу супутніх хронічних інфекційно-запальних процесів різної локалізації на ефективність лікування хворих на гломерулонефрит та його перебіг.

Задачі дослідження:

встановити частоту супутніх хронічних вогнищ інфекції різної локалізації у хворих на гострий ГН (ГГН) та ХГН залежно від клінічних варіантів захворювання;

вивчити залежність ефективності лікування хворих на ГН з різними формами та клінічними варіантами захворювання від наявності супутніх хронічних вогнищ інфекції різної локалізації;

вивчити стан гуморального та клітинного імунітету у хворих на ГН залежно від варіанту перебігу захворювання і наявності супутніх хронічних інфекцій;

визначити інформативність імунологічних показників при різних клінічних варіантах та формах ГН для оцінки ефективності його лікування.

експериментально обґрунтувати доцільність застосування в лікуванні гломерулонефриту дипіридамолу за наявності супутніх бактеріальних і вірусних інфекцій.

Обєкт дослідження: супутні хронічні інфекційно-запальні захворювання у хворих на гломерулонефрит, інфікованість організму, стан імунітету, протиінфекційний імунітет, які впливають на перебіг гломерулонефриту та ефективність його лікування.

Предмет дослідження: хворі на гломерулонефрит без та із супутніми хронічними вогнищами інфекції різної локалізації, експериментальні тварини.

Методи дослідження: клінічні, функціональні, біохімічні, серологічні, мікробіологічні, цитологічні, імунологічні, експериментальні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що у хворих на ГГН і на ХГН при нефротичному варіанті їх перебігу мають місце висока інфікованість сечі, слизових оболонок уретри бактеріями, молікутами, хламідіями та наявність діагностично значущих титрів антитіл до перенесених вірусних інфекцій.

Доведено залежність характеру клінічного перебігу захворювання та ефективності лікування від наявності високих рівнів імуноглобулінів М та G до Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia trachomatis в сироватці крові та виявлення хламідій і мікоплазм в сечі та зіскобах із слизової оболонки уретри.

Показано, що ГГН частіше переходить у хронічний у хворих, інфікованих мікоплазмами. За умови наявності мікст-інфекцій погіршується перебіг та знижується ефективність лікування хворих на ХГН.

Встановлено, що підвищення імунорегуляторного індексу, відносного та абсолютного вмісту ЕАС-РУК, концентрації сироваткових IgA, IgM, IgG на момент закінчення лікування ГГН є прогностично несприятливою ознакою й свідчить про активність процесу та ймовірність розвитку рецидиву захворювання або переходу його в хронічну форму.

Вперше експериментально доведено, що антиагрегант - дипіридамол стимулює продукцію пізнього інтерферону.

Запропоновано комплекс методів обстеження хворих на ГН, за результатами яких можливе прогнозування ефективності лікування хворих на ГГН, нефротичний варіант.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні доцільності обстеження хворих на ГН, особливо на час його виникнення або загострення, з метою виявлення вогнищ хронічної інфекції та встановлення стану імунної системи для застосування відповідних заходів санації організму та корекції імунного гомеостазу, що сприяє поліпшенню перебігу хвороби та ефективності лікування.

Рекомендується застосування дипіридамолу у хворих на ГН, беручи до уваги його здатність, крім антиагрегантної дії, підвищувати синтез ендогенного інтерферону, особливо у хворих з вогнищами хронічної інфекції.

Вперше розроблено і запропоновано алгоритм імуно-мікробіологічного обстеження хворих на гломерулонефрит, який обумовлює комплекс певних методів діагностики та передбачає їх послідовність.

Одержані дані знайшли застосування при виданні інформаційних листів "Алгоритм імуно-мікробіологічного обстеження хворих на гломерулонефрит" №154-2001; "Прогнозування ефективності лікування хворих на гострий гломерулонефрит, нефротичний варіант" №155-2001.

Результати дослідження впроваджено у практику роботи клініки терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології АМН України, нефрологічного відділення Головного військового клінічного госпіталю МО України, Київського міського нефрологічного центру, відділення нефрології Житомирської обласної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського. Отримані теоретичні та практичні дані використовуються у педагогічному процесі кафедри нефрології КМАПО ім. П.Л. Шупика та кафедри військової терапії Української військово-медичної академії МО України.

Особистий внесок здобувача. Особисто автором проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури, розробка програм дослідження. Пошукувачу належить визначення задач, адекватних меті дисертаційної роботи, та методологічної основи її виконання. Всі результати клінічних обстежень хворих отримані особисто автором. Автор проводила відбір хворих для тематичного дослідження, їх лабораторне обстеження, обгрунтовувала доцільність та необхідність протиінфекційних заходів з подальшим визначенням лікувальної тактики хворих на ГН з супутньою інфекцією Мікробіологічні, серологічні, цитологічні дослідження у хворих та експериментальні дослідження на тваринах здійснені автором спільно із співробітниками лабораторії мікробіології, вірусології та мікології Інституту урології та нефрології АМН України (зав. лабораторії д. б. н., проф. А.В. Руденко) Автор висловлює щиру подяку вищеназваним співробітникам за надану консультативну та практичну допомогу при виконанні фрагментів роботи..

Аналіз та узагальнення отриманих результатів, всі положення та висновки дисертаційної роботи належать автору. Статистичну обробку і наукову інтерпретацію всіх отриманих даних виконано особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Дисертація пройшла апробацію на спільному засіданні кафедри нефрології КМАПО ім.П.Л. Шупика, лабораторій мікробіології, вірусології, мікології та імунології Інституту урології та нефрології АМН України.

Основні положення дисертації доповідалися на ХХ конференції молодих вчених КМАПО 1997 р., науково-практичній конференції "Актуальні питання медицини”, присвяченій 30-й річниці Центрального госпіталю Міністерства внутрішніх справ України, 1997р., на науково-практичній конференції "Нирки та інфекція”, Івано-Франківськ, 1997р., на ХІУ зїзді терапевтів України, 1998р., на 1-му Національному зїзді нефрологів України, 2001р., спільних наукових конференціях за участю лабораторій і відділів Інституту урології та нефрології АМН України, конференціях Головного військового клінічного госпіталю МО України (1998-2001р.).

Публікації. Матеріали дисертації повністю відображені в 22 наукових працях, з яких 13 статей в наукових фахових виданнях, визначених ВАК України, два інформаційні листки.

Структура і обєм дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 175 сторінках машинописного тексту, містить 49 таблиць і 17 рисунків. Робота складається з вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, обговорення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Бібліографія складається з 206 джерел, серед яких 143 - кирилицею, 63 - латиницею.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладено принцип комплексного обстеження хворих на ГН, в якому поєднувались клінічні, лабораторні та статистичні методи сучасного наукового аналізу. Пацієнти, які були обстежені, перебували у відділенні нефрології Головного клінічного військового шпиталю МО України та клініці терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології АМН України.

Для досягнення мети дослідження та вирішення поставлених завдань були проведені загальноприйняті клініко - лабораторні, рентгенологічні, радіонуклідні, мікробіологічні та імунологічні методи обстеження 125 хворих на ГН віком від 15 до 65 років. Відповідно до класифікації ГН, що використовується у клініці терапевтичної нефрології Інституту урології та нефрології АМН України (Л.А. Пиріг, 1973; Л.А. Пиріг, Н.Я. Мельман, 1982), виділяли гостру та хронічну форми захворювання, сечовий та нефротичний варіанти перебігу та стадії ХГН (догіпертензивну, гіпертензивну, хронічну ниркову недостатність - ХНН).

Мікробіологічні дослідження виконувались у лабораторії мікробіології, вірусології та мікології Інституту урології та нефрології АМН України. У всіх обстежених в динаміці спостереження здійснено комплексне мікробіологічне, вірусологічне, серологічне дослідження етіології супутніх вогнищ інфекції, спектру та питомої ваги виділених мікроорганізмів. При мікробіологічному обстеженні сечі, зіскобів зі слизової оболонки уретри та зіву хворих використовували культуральний метод виділення умовно-патогенних мікроорганізмів (бактерій, мікоплазм, уреаплазм, грибів) з встановленням їх кількості в 1 мл сечі та чутливості до антибіотиків (Биргер М.О., 1982).

Цитологічне дослідження зіскобів зі слизової оболонки уретри проводили після їх фарбування за методом Романовського - Гімза та в імунофлюоресцентному тесті з моноклональними антитілами до C. trachomatis виробництва фірми "Ниар-медик” Москва.

Дані щодо перенесених вірусних інфекцій отримували шляхом встановлення рівня Ig класу G та М до вірусу простого герпесу (ВПГ), цитомегаловірусу (ЦМВ), аденовірусу, C. trachomatis, M. pneumoniae в імуноферментному аналізі. Тест-системи використовували виробництва ЗАО "Вектор-Бест" та Інституту вірусології ім. Д.І. Івановського РАМН. Для визначення антитіл до стрептолізину О - у реакції імунного гемолізу використовували препарат стрептолізину О виробництва підприємства бакпрепаратів Ленінградського науково-дослідного інституту вакцин та сироваток. Дослідження проведені згідно інструкції до тест-систем.

Імунологічні дослідження проведено в імунологічній лабораторії Інституту урології та нефрології АМН України та лабораторії імунології Головного військового клінічного шпиталя МО України. Імунологічне обстеження хворих включало визначення показників клітинного та гуморального імунітету і було проведене двічі: до початку лікування та після його закінчення. Вміст Т-лімфоцитів (відносне та абсолютне число) у периферичній крові визначали в реакції спонтанного розеткоутворення (Е-РУК). Для визначення супресорних та хелперних субпопуляцій Т-лімфоцитів використовували реакцію з теофіліном. Лімфоцити, що здатні формувати Е-РУК після їх інкубації з теофіліном (теофілінрезистентні лімфоцити), відносяться до субпопуляції Т-хелперів. Число супресорів (теофілінчутливих лімфоцитів) визначали як різницю між загальним числом Е-РУК та хелперів. Відношення Т-хелпери: Т-супресори оцінювали як імунорегуляторний індекс. Вміст В-лімфоцитів (процентне та абсолютне число) оцінювали у реакції ЕАС-РУК (Стефани Д.В., Вельтищев Ю.Е., 1996).

Загальний рівень імуноглобулінів класу G, М, А у сироватці крові визначали в реакції радіальної імунодифузії за Манчіні (Бем Е., 1987).

Експериментальні дослідження виконувались у лабораторії мікробіології, вірусології та мікології Інституту урології та нефрології АМН України. Робота виконана на 90 білих безпородних мишах вагою 11-17 г. Карантин періоду акліматизації, утримання тварин під час експерименту, мікроклімат, температура, вологість, світловий режим, обєм повітря, відповідали загальноприйнятим нормативам відповідно до "Європейської конвенції по захисту хребтових тварин, що використовуються в експериментальних та інших наукових цілях" (Страсбург, 18.03.86), Наказом МОЗ УРСР № 32 від 22.02.1988 р. Тварин інфікували інтраназально під легким ефірним наркозом. Матеріал, яким інфікували (бульйонна культура M. hominis, титр 10^5-7 КУО/мл), вводився інтраназально в обємі 0,1 мл на тварину. На шосту добу після інфікування, коли розвивалась мікоплазма-інфекція в легенях, експериментальним тваринам призначали препарати дипіридамол у вигляді 0,5% розчину для інєкції, який виготовлено на дослідному заводі ГНЦЛС (Україна, м. Харків за участю АТ "Лекхим”), та препарат контролю-дибазол у вигляді 1% розчину для інєкції, виготовлений фармацевтичною фірмою "Дарниця”, м. Київ (торгова назва "Дибазол-Дарниця”). Серологічно та імунологічно досліджували сироватку крові, гістологічно - органи (серце, легені, печінку, нирки).

З метою вивчення особливостей перебігу ГН та ефективності лікування хворих проведено цілеспрямоване вивчення його перебігу у 100 хворих до та після лікування (основна - І група). Контрольну групу (ІІ група) склали 25 хворих на ГН відповідного віку без супутніх хронічних вогнищ інфекції та у яких при первинному обстеженні сироватки крові, сечі, зіскобів із слизової оболонки уретри та зіву не було виявлено інфекційних збудників, що вивчалися.

гломерулонефрит запальний інфекційний процес

Діагноз ГН верифікували на основі традиційних методів дослідження: анамнезу, обєктивних даних, загальнолабораторних, біохімічних та вірусологічних досліджень, у частини хворих - за допомогою морфологічних досліджень біоптату нирки. У всіх обстежених хворих на ГН функція нирок була збереженою. Під час первинного обстеження хворі не приймали противірусних та імунотропних препаратів. Серед обстежених основної групи було 43 хворих на ГГН та 57 хворих на ХГН (з них НВ був у 52 хворих, СВ - у 48 хворих), віком від 16 до 65 років. Чоловіків було - 67, жінок - 33. Затяжний перебіг ГГН спостерігався у 10 хворих. Догіпертензивна стадія ХГН встановлена у 32, гіпертензивна - у 25 пацієнтів. Контрольна группа склалася із 11 хворих на ГГН та 14 хворих на ХГН (з них НВ був у 13 хворих, СВ - у12 хворих), віком від 16 до 65 років. Чоловіків було - 15, жінок - 10. Затяжний перебіг ГГН спостерігався у 1 хворого. Догипертензивна стадія ХГН встановлена у 18 пацієнтів, гіпертензивна - у 7 пацієнтів. Хворі на ХГН в стадії ХНН не обстежувались. У всіх обстежених хворих на ХГН була фаза загострення.

Ефективність лікування хворих на ГН, НВ розцінювали за 3-ма градаціями:

1. повна клініко-лабораторна ремісія (ПКЛР) - нормалізація всіх клініко - лабораторних показників;

2. часткова клініко - лабораторна ремісія (ЧКЛР) - трансформація НВ у СВ, або трансформація повного НВ в редукований зі зменшенням протеїнурії не менш, ніж на 50% з покращанням білкового спектру крові та зменшенням холестеринемії, зниженням або нормалізацією артеріального тиску, ліквідацією набряків;

3. без ефекту (Б/Е). Всім хворим на фоні симптоматичної терапії (гіпотензивні, сечогінні препарати, введення білкових розчинів) призначали преднізолон у дозі 1 мг/кг/добу протягом 6-8 тижнів, надалі дозу преднізолону зменшували до 0,5 мг/кг/добу та поєднували лікування з цитостатиками (циклофосфамід - 2-3 мг/кг) з поступовим зменшенням дози як преднізолону, так і ЦФ впродовж 6-8 місяців. Паралельно призначали дипіридамол 200-400 мг/добу.

Лікування хворих на ГН, СВ, незалежно від форми захворювання, проводилося дипіридамолом у дозі 200-400 мг/добу протягом 3-6 місяців під контролем коагулограми. Хворим з СВ (при ГГН та ХГН) з гематуричним компонентом проводилася мембраностабілізуюча терапія. Лікування включало застосування унітіолу (по 5 мл 5% розчину щоденно домязево протягом 1 місяця); делагілу (0,25 г двічі на добу) протягом 1 місяця, після чого ще 5-12 місяців в половинній дозі; -токоферол (50 мг 1-2 рази на добу впродовж 1 місяця) під контролем стану антиоксидантної системи та перекисного окислення ліпідів. Хворим з ГГН, СВ лікування проводили за умови відсутності спонтанної клініко-лабораторної ремісії (при стабільній протеїнурії, яка перевищувала 0,5 г/добу без гематуричного компоненту, у разі гематуричного компоненту - при рівні протеїнурії до 0,5 г/добу). Хворі на ХГН, СВ підлягали лікуванню у разі загострення (збільшення рівня протеїнурії у 2 рази в порівнянні зі стабільним рівнем до загострення, поява або збільшення еритроцитурії).

Ефективність лікування хворих на ГН, СВ з/або без гематуричного компоненту оцінювали на підставі динаміки протеїнурії та гематуричного компоненту за 3-ма градаціями:

1. ПКЛР - нормалізація всіх клініко-лабораторних показників;

2. ЧКЛР - а) ефект за протеїнурією: зменшення протеїнурії у 2 та більше разів, при відсутності позитивної динаміки еритроцитурії; б) ефект за еритроцитурією - зменшення у 2 та більше разів, без істотних змін рівня протеїнурії; - ефект за динамікою еритроцитурії та протеїнурії;

3. Б/Е - трактували при зменшенні протеїнурії менше, ніж у 2 рази, або у випадках відсутності її динаміки, а також за відсутності аналогічної динаміки еритроцитурії.

Всі отримані дані фіксувалися в індивідуальних картах. Отримані цифрові дані опрацьовували з використанням сучасних методів варіаційної статистики (Мерков А.М., Поляков Л.Е., 1974; Vessey M. P., 1996) за допомогою пакету статистичних програм "STATISTIRA for Windows S. O.".

Результати власних досліджень та їх обговорення.

Клінічна характеристика хворих на гломерулонефрит з урахуванням можливого етіологічного чинника захворювання та супутніх запальних захворювань. Аналіз можливих причин, що передували розвитку ГН, показав, що ГРВІ передували виникненню (загостренню) ГН з однаковою частотою (в межах 28 - 35% випадків) як при гострій, хронічній формах, так і в контрольній групі.

Встановлено, що у хворих на ГГН супутні хронічні вогнища інфекції зустрічались рідше, ніж у хворих на ХГН (в 4,6 рази) (р<0,05), водночас супутній субкомпенсований хронічний тонзиліт виявляли (в 1,6 рази) частіше (табл.1). При хронічній формі захворювання супутній хронічний холецистит та хронічне запалення статевих органів зустрічалися частіше ніж при ГГН. При аналізі частоти супутніх хронічних захворювань у хворих на ГН залежно від клінічного варіанту встановлено, що у разі НВ частіше (в 3,5 рази) зустрічалися хронічні запалення статевих органів ніж при СВ. У хворих з СВ супутні хронічні вогнища інфекції виявляли рідше ніж при НВ (в 5,7 рази), проте хронічний тонзиліт діагностували частіше (в 1,4 рази).

Таблиця 1

Частота хронічних супутніх захворювань у хворих на ГН залежно від форми.

Хронічні супутні захворювання	Гострий гломерулонефрит, n=43	Хронічний гломерулонефрит, n=57	Р
	абс. кількість	%m	абс. кількість	%m
Субкомпенсований тонзиліт	10	237	8	145	P>0,05
Безкамяний холецистит	15	358	32	567	P<0,05
Запалення статевих органів	3	74	11	195	P>0,05
Необструктивний бронхіт	5	125	3	53	P>0,05
Відсутні	10	237	3	53	P<0,05

Результати мікробіологічного дослідження сечі. Аналіз показників мікробіологічного дослідження сечі хворих на ГН залежно від форми захворювання показав, що у хворих на ГГН інфікованість сечі бактеріями (в 1,2 рази) та мікоплазмами (в 2,9 рази) була рідшою, ніж у хворих на ХГН. При аналізі показників мікробіологічного дослідження сечі хворих на ГН залежно від клінічного варіанту захворювання встановлено, що кількість хворих з бактеріурією у разі НВ була більшою в 2 рази, ніж при ГН, СВ (р>0,05). У хворих на ГН, НВ достовірно частіше (р<0,05), ніж у хворих на ГН, СВ, виявлялася мікоплазмурія. Таким чином, в групі хворих на ГН, НВ у сечі найчастіше виявлялися мікоплазми та різноманітна бактеріальна флора, особливо при хронічній формі захворювання. Оцінка даних мікробіологічного дослідження сечі залежно від супутніх захворювань показала, що у хворих на ГН при наявності супутніх захворювань різної локалізації виявлявся широкий спектр збудників інфекції, тоді як у хворих без супутньої хронічної патології інфекційні збудники практично не виявлялися.

Результати мікробіологічного дослідження мазків із слизової оболонки зіву. Оцінка даних мікробіологічного дослідження мазків із слизової зіву у хворих на ГН показала, що при ГГН обсіменіння зіву патогенними мікроорганізмами була у 6510%, а при хронічному у 848%. При аналізі обсіменіння зіву залежно від клінічного варіанту ГН встановлено, що у разі НВ інфікованість (найчастіше виявляли -гемолітичний стрептокок) слизової оболонки зіву зустрічається частіше, ніж при СВ (887 та 6210% відповідно (р<0,05). Обсіменіння слизової оболонки зіву патологічними мікроорганізмами незалежно від локалізації супутньої хронічної патології спостерігалось у 75 - 83% випадків. В групі хворих, у яких супутніх захворювань не було діагностовано, частота обсіменіння слизової оболонки зіву становила 3315%. Таким чином, у хворих на ГН,HB достовірно частіше виявлено обсіменіння зіву, переважно стрептококами, ніж при СВ, особливо при хронічній формі захворювання.

Результати цитологічного дослідження зіскобів із слизової оболонки уретри. При проведенні цитологічного дослідження зіскобів із слизової оболонки уретри у хворих на ГН встановлено, що у хворих на ХГН в 1,3 рази частіше зустрічається інфікованість слизової оболонки уретри, ніж у хворих на ГГН (357%, 288%). Аналіз показників залежно від клінічного варіанту ГН показав, що у хворих на НВ хламідії та гарднерели виявлялися у 408% хворих, тоді, як у хворих з СВ інфікованість цими збудниками встановлено лише у 247% випадках (p<0,05). Таким чином, у хворих з НВ частіше виявляли в слизовій оболонці уретри хламідії та гарднерели, особливо при хронічній формі захворювання.

Ефективність лікування хворих на гломерулонефрит залежно від форми, клінічного варіанту, супутніх хронічних запальних захворювань та методу лікування. Після визначення груп хворих за ефективністю лікування (ПКЛР, ЧКЛР, Б\Е), ми проаналізували показники клініко-лабораторних досліджень у них на етапі первинного обстеження. Встановлено, що при ГГН ПКЛР було досягнуто в 3,5 рази частіше, ніж при ХГН (р0,05). Лікування Б/Е частіше було у хворих на ХГН (266%), ніж у хворих на ГГН (166%; р>0,05). У контрольній групі достовірно частіше була досягнута ПКЛР. Аналіз ефективності лікування хворих на ГН з різними клінічними варіантами показав, що при СВ ГН ефективність лікування була вищою, ніж при НВ як в основній, так і в контрольній групах. У хворих на ГН, НВ лікування Б/Е спостерігалося частіше (316%), ніж у хворих з СВ (125%) в обох групах (р<0,001).

При аналізі ефективності лікування залежно від причин, що передували виникненню ГН, встановлено, що у разі ГРВІ ефективність лікування в 1,9 разів була гіршою порівняно з іншими причинами. При передуванні стрептококової інфекції ПКЛР зустрічалась в 3 рази частіше, ніж відсутність ефекту (р>0,05).

При аналізі значення для ефективності лікування супутніх хронічних вогнищ інфекції, які супроводжували ГН встановлено, що у хворих без супутніх хронічних захворювань достовірно частіше спостерігається ПКЛР (5414%), тоді, як лікування Б/Е було лише у 1510% випадків. Слід зазначити, що супутнє хронічне запалення статевих органів достовірно частіше погіршує ефективність лікування: Б/Е - 4414%, ПКЛР - 77% (p<0,05).

Проаналізовано дані мікробіологічного дослідження сечі у хворих до та після лікування у співставленні з ефективністю проведеної терапії. Встановлено, що в групі хворих з ПКЛР показники інфікованості сечі бактеріями, уреаплазмами, мікоплазмами до лікування були нижчими, ніж у хворих з ЧКЛР та особливо у тих, у кого лікування було Б/Е. В групі хворих, у яких досягнуто найвищого ефекту лікування (ПКЛР), показники бактеріурії, мікоплазмурії після лікування вірогідно знизилися. В групі хворих з ЧКЛР показники бактеріурії, уреаплазмурії мали тенденцію до збільшення. У хворих в разі неефективного лікування встановлено високий рівень випадків бактеріурії, мікоплазмурії та уреаплазмурії як до, так і після лікування. Нами констатована тенденція до зменшення числа випадків бактерііурії, мікоплазмурії у разі лікування дипіридамолом та зростання частоти випадків бактеріурії та її кількісних показників у хворих, які отримували ГК, ЦС. Аналіз видового спектру мікроорганізмів у сечі хворих на ГН до лікування показав, що найчастіше із сечі виділяли M. hominis (у монокультурі), рідше - гемолітичний стрептокок. Зафіксовано, що у хворих, у яких не виявлено мікоплазм або стрептококів до лікування, після проведеної терапії наступила ПКЛР. У разі виявлення мікоплазм у сечі ефективність лікування була найнижчою.

Рівень інфікованості зіву бактеріями та грибами в кількості, яка перевищує критерії норми до лікування у всіх хворих був високим (75 - 83%). Після проведеного лікування кількість інфікованих хворих зменшилась до 19% при ПКЛР до 32% - при ЧКЛР. У разі неефективного лікування обсіменіння зіву у хворих було на попередньому рівні.

При аналізі ефективності лікування залежно від інфікованості слизової оболонки уретри до лікування встановлено, що у хворих в разі неінфікованої уретри, спостерігалась ПКЛР. В групі хворих на ГН, у яких слизова уретри була інфікована, ефект лікування був частковим - 306% (у 15 із 50 хворих) або Б/Е - 5612% (у 10 із 18 хворих). При мікробіологічному обстеженні хворих з ПКЛР після лікування не спостерігались випадки інфікування уретри, а у хворих з ЧКЛР зафіксовано її вірогідне зменшення. При вивченні видового спектру інфекційних збудників у зіскобах із слизової уретри хворих на ГН встановлено, що у хворих, лікування яких було неефективним, достовірно частіше виявлені хламідії - 44% випадків, порівняно з хворими, які пролікувались з ПКЛР - 6% та ЧКЛР - 22% випадків. Таким чином, встановлено, що у хворих у яких слизова оболонка уретри не була інфікована, спостерігався найвищий ефект лікування. Аналіз даних цитологічного дослідження зіскобів із слизової оболонки уретри хворих на ГН до та після проведеної терапії залежно від методу лікування показав достовірне зменшення числа випадків обсіменіння слизової уретри у хворих, які приймали дипіридамол - 33% проти 227% до лікування. У разі лікування ГК, ЦС кількість хворих з обсіменінням слизової оболонки уретри ці показники відповідно становили 257% та 418% відповідно.

Результати серологічного дослідження сироватки крові. Паралельно з мікробіологічними та цитологічними дослідженнями проведено серологічне обстеження хворих, яке, з одного боку, дозволило обєктивно підтвердити причетність виділених збудників до розвитку запальних процесів, з іншого боку, було доведено, що ліквідація інфекції призводила до зниження титрів антитіл, що супроводжувалося ПКЛР. У разі, коли лікування було Б/Е, кількість хворих з діагностично значущими титрами антитіл до певних збудників не змінювалась, і навіть спостерігалось достовірне збільшення кількості хворих з діагностично значущими титрами антитіл до ЦМВ.

Отримані дані свідчать, що діагностично значущі титри антитіл до ЦМВ виявлялись достовірно частіше у хворих з ЧКЛР (у 52% пацієнтів) порівняно з групою хворих з ПКЛР (26%). Встановлено, що у разі неефективного лікування діагностично значущі титри антитіл до ВПГ, ЦМВ, стрептолізину О спостерігались у 20-25%.

Проаналізовано результати серологічного обстеження хворих на ГН залежно від методу лікування. Встановлено, що у разі застосування дипіридамолу спостерігається тенденція до зменшення кількості хворих на ГН з діагностично значущими титрами антитіл майже до всіх інфекційних збудників. На тлі патогенетичної терапії (ГК, ЦС) кількість випадків з діагностично значущими титрами антитіл до інфекційних збудників, що вивчались на початку і в кінці лікування, майже не змінилася.

Особливості стану клітинного та гуморального імунітету у хворих на гломерулонефрит. Проведено дослідження деяких показників клітинного та гуморального імунітету у хворих на ГН. Результати проведених нами досліджень свідчать, що у хворих на ГГН, НВ та СВ у період дебюту захворювання спостерігались значні зміни показників імунітету, які представлені у табл.2, табл.3.

Одержані нами результати узгоджуються з даними літератури (Ю.Д. Шульга з співавт., 1983).

Вперше встановлено, що у хворих на ГГН, у яких було виявлено супутні хронічні захворювання, спостерігались глибші зміни в системі клітинного та гуморального імунітету (достовірне зниження відносного вмісту Тх та Тс у периферичній крові (p<0,001), підвищення ІРІ (p<0,05), рівнів сироваткового IgA та ІgM (p<0,05) - при ГГН, НВ; достовірне зниження відносного вмісту Тх та Тс (p<0,001), підвищення рівнів сироваткового IgA та IgG - при ГГН, СВ).

Таблиця 2

Основні показники клітинного імунітету у хворих на ГГН залежно від клінічного варіанту захворювання

Клінічний	Т-лф	(Е-РУК)	Т акт,	Тх, %	Тс, %	Тх/Тс
варіант ГГН	%	абс. число	%
НВ	46,94,8	1249,1 229,0	8,7 2,7	33,02,7* p<0,001	10,81,2* p<0,001	3,60,5* p<0,05
СВ	39,74,4	1058,2 181,7	10,5 4,16	26,12,1* p<0,001	13,41,5* p<0,001	2,50,4
Контроль	47,04,6	1077 203,8	20-40%	45,62,1	19,60,8	2,30,2

Примітка: * - різниця статистично достовірна порівняно з контролем

Таблиця 3. Основні показники гуморального імунітету у хворих на ГГН залежно від клінічного варіанту захворювання

Клінічний	В-лф	(ЕАС-РУК)	Ig A, г/л	Ig M, г/л	Ig G, г/л	ЦІК	ЦІК малі	ЦІК великі
варіант ГГН	%	абс. число
НВ	26,4 4,2	1101,2 252,0* p<0,05	1,8 0,25	1,07 0,09	10,9 1,4	0,147 0,05	326,5 191,6	59,2 14,8
СВ	19,7 4,6	854 166,8* p<0,05	2,46 0,39* p<0,001	1,16 0,09	15,4 1,9	0,16 0.03	259,8 51,2	53,3 11,7
Контроль	23,3 1,3	378,0 29,8	1,30,2	0,99 0,27	11,5 3,0	0,04- 0,09	до 350	до 90

Примітка: * - різниця статистично достовірна порівняно з контролем

Особливістю імунного стану хворих на ГГН, НВ, у яких не виявлено супутніх хронічних захворювань, було достовірне підвищення ІРІ (p<0,001), порівняно з контролем за рахунок достовірного зниження вмісту Тс (p<0,001) у периферичній крові при збереженні в межах норми вмісту Тх. Особливістю імунного стану хворих на ГГН, СВ, у яких не виявлено супутніх хронічних захворювань, було одночасне достовірне зниження відносного вмісту Тх та Тс (p<0,001) у периферичній крові при збереженні в межах норми ІРІ, а також достовірне підвищення рівнів сироваткового IgA (p<0,001) порівняно з контрольними показниками.

У разі ХГН при обох варіантах захворювання вміст Т-лімфоцитів, ІРІ - при СВ зберігався в межах норми, що узгоджується з даними інших авторів (Дранник Г.Н. з соавт, 1987, Буглова С.Е. и соавт, 1992, Рябов С.И. и соавт., 1989, Банькова Е. М., 1997). Спостерігалось достовірне підвищення вмісту В-лімфоцитів (відносного p<0,05 та абсолютного, p<0,001 - при НВ, та абсолютного, p<0,001 - при СВ). При НВ виявлено тенденцію до підвищення концентрації сироваткового IgM, а при СВ - достовірне підвищення рівнів ЦІК, IgA та IgG порівняно з контролем.

На основі аналізу індивідуальних імунограм було зроблено спробу встановити, чи існує зв'язок між станом імунної реактивності хворого в період дебюту захворювання (ГГН) або в період його загострення (ХГН) та досягненням безпосереднього клінічного ефекту лікування. Встановлено, що у хворих на ГГН, НВ лікування яких було неефективним, в період дебюту захворювання зміни в системі імунітету характеризувались достовірним зниженням відносного вмісту Т-х та Т-с, достовірним підвищенням ІРІ за рахунок більш значного зниження вмісту Т-с, (р<0,001), достовірним підвищенням відносного (р<0,05) та абсолютного (р<0,001) вмісту В-лімфоцитів, достовірним зниженням концентрації сироваткового IgG (р<0,001) порівняно з контрольними показниками. Проте, результати проведеного нами аналізу індивідуальних імунограм свідчать, що за досліджуваними показниками не можна прогнозувати безпосередній клінічний ефект лікування у хворих на ГГН, СВ, ХГН, НВ та ХГН, СВ.

Вивчення показників імунітету в динаміці у хворих на ГГН дозволило встановити, що до початку лікування зміни в системі імунітету були більшими у хворих, у яких не було досягнуто клінічної ремісії (лікування Б/Е). Встановлено, що у всіх хворих на ГН, НВ незалежно від схеми лікування та досягнутого клінічного ефекту (ЧКЛР чи Б/Е) після закінчення лікування спостерігалась активація В-ланки імунітету: тенденція до підвищення вмісту В-лімфоцитів, концентрації імуноглобулінів поряд з тенденцією до підвищення показника ІРІ (у частини хворих), що можна розглядати як ознаку імунної активації захворювання і прогнозувати розвиток рецидивів.

Таким чином, проведені нами дослідження свідчать про доцільність проведення імунологічного обстеження хворих на гострий та хронічний ГН з метою вибору тактики ведення хворого, прогнозування безпосереднього клінічного ефекту лікування (у випадку ГГН, НВ) та перебігу захворювання (хронізація захворювання, розвиток рецидивів).

Експериментальне обґрунтування застосування дипіридамолу у хворих на гломерулонефрит. Враховуючи дані літератури щодо ефективності дипіридамолу при вірусних інфекціях, ми поставили за мету експериментально обґрунтувати можливість застосування дипіридамолу як противірусного засобу, та зясувати його імуномодулюючі властивості. Паралельно, за однією програмою було вивчено імуномодулюючі властивості дибазолу (контроль). Встановлено, що дипіридамол та дибазол мають властивість індукувати синтез ендогенного інтерферону переважно у інфікованих тварин. Суттєвим є результат щодо вивчення дозозалежної дії препаратів. Встановлено, що дипіридамол у дозі 0,5мг/кг та 5,0 мг/кг є індуктором пізнього інтерферону, тоді як дибазол у дозі від 0,143 до 2,143 мг/кг - раннього ІФ. При патогістологічному дослідженні органів тварин доведено, що препарати в дозах, які вивчалися, не мають токсичного впливу. Призначення препаратів експериментальним тваринам супроводжується вираженим позитивним імунотропним ефектом за даними імунологічного дослідження та патоморфологічного висновку. Все вище сказане дало нам можливість науково обґрунтувати можливість застосування дипіридамолу у хворих на ГН із серологічно підтвердженою вірусною та бактеріальною інфекцією.

Методологічний та методичний підхід, згідно якому виконана робота, дозволив нам опрацювати й впровадити в практику алгоритм імуномікробіологічного обстеження хворих на ГН (рис.1).

Висновки

В дисертації представлено теоретичне узагальнення та визначено необхідність вирішення наукової задачі щодо підвищення ефективності лікування хворих на гломерулонефрит на основі виявлення супутніх хронічних вогнищ інфекції різної локалізації, їх збудників та особливостей стану імунної системи з метою застосування відповідних заходів санації організму та корекції імунного гомеостазу.

У хворих на гострий та хронічний гломерулонефрит супутні хронічні вогнища інфекції різної локалізації встановлені у 747% та 953% пацієнтів відповідно.

Доведено, що у хворих з нефротичним варіантом гломерулонефриту супутні хронічні вогнища інфекції зустрічались у 963% випадках, проти 776% при сечовому варіанті.

Лікування було неефективним у 916% хворих з супутніми хронічними вогнищами інфекції, тоді як при відсутності їх - тільки у 96% пацієнтів.

Встановлено, що у хворих їз супутніми хронічними запаленнями статевих органів (аднексити, простатити), обумовленими мікоплазмами, хламідіями, та після вірусних інфекцій ефективність лікування гломерулонефриту була нижчою, а перебіг - несприятливим.

Доведено, що зміни в системі імунітету були більш вираженими за наявності супутніх хронічних вогнищ інфекції, ніж при їх відсутності незалежно від форми і варіанту гломерулонефриту.

Підвищення вмісту ЕАС-РУК, імунорегуляторного індексу на тлі нормального вмісту Е-РУК та імуноглобулінів усіх класів у хворих з нефротичним варіантом гострого гломерулонефриту до початку лікування є прогнозонегативним показниками ефективності лікування.

Підвищення відносного та абсолютного вмісту ЕАС-РУК у периферичній крові, концентрації сироваткового IgA, IgM, IgG після лікування хворих на гострий та хронічний гломерулонефрит свідчить про хронізацію гострого гломерулонефриту та подальший рецидивуючий перебіг хронічного гломерулонефриту.

Експериментально обгрунтовано доцільність застосування в лікуванні гломерулонефриту дипіридамолу за наявності супутніх бактеріальних і вірусних інфекцій. При моделюванні мікоплазмової інфекції на тваринах доведено, що призначення дипіридамолу сприяє індукції пізнього ендогенного інтерферону та супроводжується позитивним терапевтичним ефектом.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Створено та впроваджено в практику алгоритм обстеження хворих на гломерулонефрит, особливо на час його виникнення або загострення, на предмет виявлення вогнищ хронічної інфекції, їх збудників та особливостей стану імунної системи з метою застосування відповідних заходів санації організму та корекції імунного гомеостазу.

Рекомендовано застосування дипіридамолу, як препарату патогенетично-агрегантної дії, особливо хворим з вогнищами хронічної інфекції, як індуктора синтезу ендогенного інтерферону.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Мікробіологічно-імунологічні зіставлення у хворих на гломерулонефрит // Збірник наукових праць ХХ ювілейної конференції молодих вчених КМАПО. - К., 1997. - С.92-100.

2. Інфекції урогенітальних шляхів у хворих на гломерулонефрит // Современные аспекты военной медицины. Выпуск 2. - Сб. науч. прак. работ. - Киев, 1997. - С.271-272 (Співавт.: Таран О.І., Лубенець К. А.).

3. Особистий внесок здобувача полягає в наданні ідеї статті, клінічному підборі хворих, проведенні досліджень та аналізі отриманих результатів.

4. Супутня урогенітальна інфекція у хворих на гломерулонефрит // Збірник наукових праць співробітників КМАПО по закінчених та перехідних НДР за 1990-1996 роки. - Київ, 1997. - С.549-551 (Співавт.: Руденко А.В., Федько І. Ю.).

5. Роль вогнищ інфекції різної локалізації у виникненні та загостренні гломерулонефриту Матеріали ХІ\/ зїзду терапевтів України. - К., 1998. - С.510-513 (Співавт.: Руденко А.В., Пиріг Л. А.).

6. Імунний гомеостаз та вогнища інфекції різної локалізації у хворих на гострий гломерулонефрит // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.П.Л. Шупика, Київ, 1998. кн.1. - вип.7 - С.503-508.

7. Вогнища інфекції та їх вплив на розвиток та хронізацію гломерулонефриту // Врачебная практика. - 1999. - №2. - С.18-20.

8. Бактерійна інфекція та гломерулярні захворювання нирок // Інфекційні хвороби. - 1999. - №2. - С.55-59 (Співавт.: Л.А. Пиріг, І.О. Дудар, М.Б. Величко).

9. Клініко-мікробіологічні співставлення у хворих на гломерулонефрит з сечовим та нефротичним синдромом // Современные аспекты военной медицины. Выпуск 4. - Сборник научных трудов ГВКГ МО Украины. - Киев, 1999. - С.189-191 (Співавт.: І.О. Дудар, В.Т. Кругликов, А.В. Руденко, А.П. Казмирчук).

10. Особливості імунологічних зрушень у хворих на гломерулонефрит (ГН) за наявності бактеріальної, вірусної та мікстінфекції // Імунологія та алергологія. - №3. - 1999. - С.82-83 (Співавт.: Пиріг Л.А., Руденко А.В., Дудар І.О., Кругліков В.Т., Величко М. Б.).

11. Ефективність лікування хворих на гломерулонефрит з нефротичним синдромом залежно від персистенції мікробіологічних чинників // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.П.Л. Шупика. - кн.2. - вип.8. - Київ. - 1999. - С.472-477 (Співавт.: Дудар І. О.).

12. Особистий внесок здобувача полягає в клінічному підборі хворих, проведенні досліджень та аналізі отриманих результатів.

13. Порушення обміну ліпідів у хворих на гломерулонефрит за наявності герпетичної інфекції // Лікарська справа. - №1. - 2000. - С.41-44 (Співавт.: І.О. Дудар, А.В. Руденко, Г.Г. Нікуліна, В.Т. Кругліков).

14. Вікові особливості імунного статусу хворих на гломерулонефрит з урахуванням персистенції мікробіологічних чинників у крові та сечі. // Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.П.Л. Шупика. - вип.9. - кн. 2. - Київ, 2000 р. - С.237-248 (Співавт.: Дудар І.).

15. Клінічні аспекти перебігу гострого гломерулонефриту (ГГН) у юнаків з коростою, яка ускладнилась стрептодермією // Актуальні проблеми нефрології: Збірник наукових праць. Випуск 6, 2001 р. - Київ. - С.152-155 (Співавт.: Таран О.І., Лубенець К.А., Казмирчук А. П.).

16. Вплив бактеріальних та вірусних інфекцій на розвиток гострого гломерулонефриту у дітей // Актуальні проблеми нефрології. Збірник наукових праць. Випуск 6.2001 р. - Київ - С.143-148 (Співавт.: А.В. Руденко, І.В. Багдасарова, В.Т. Кругликов, А.П. Брудько, Г.Д. Суслова, Л.Й. Ленова).

17. Прогнозування безпосереднього клінічного ефекту лікування хворих на гострий гломерулонефрит за результатами імунологічного обстеження // Лікарська справа. - 2001. - № 5. - С.93-95 (Співавт.: Яковенко Л.Ф., Пиріг Л.А., Руденко А.В., Співак М.Я., Крюкова О. Ю.).

18. Застосування дипіридамолу та бендазолу при гломерулонефриті // Ліки України. - 2002. - №5 (58). - С.13-15 (Співавт.: А. Руденко, В. Кругліков, А. Романенко).

19. Этиологическая роль стрептококковой и микоплазменной инфекции при гломерулонефрите у детей // Проблемы нефротического синдрома и интерстициального нефрита у детей: Тез. докл. Всесоюзной конференции педиатров-нефрологов, Винница, 9-11 октября 1990 года. - Винница, 1990. - С.69-70 (Співавт.: Руденко А.В., Никонова Н. А).

20. К вопросу о микоплазменной этиологии гломерулонефрита. Клинико-экспериментальные данные // Тези доповідей республіканської науково-практичної конференції "Гломерулонефрит" 13-14 грудня 1990 року, Донецьк. - Донецьк, 1990. - С.16-18 (Спіававт.: А.В. Руденко, А.Т. Носов, А.М. Романенко, И.Б. Багдасарова, Н.А. Никонова).

21. Гломерулонефрит (ГН) та інфекція // "Актуальні питання медицини”: Матеріали наук. - практ. конференції присвяченої 30-й річниці Центрального госпіталю МВС України. - Київ, 1997. - С.81-82.

22. Герпетична інфекція у хворих на гломерулонефрит // Нирки та інфекція Матеріали науково-практичної конференції. Івано-Франківськ. - 26-28 травня 1997. - С.22-23 (Співавт.: Кругликов В.Т., Руденко А.В., Суслова Г.Д., Палієнко С.І. Волощук О. М.).

23. Гломерулонефрит і вірусна інфекція // Нирки та інфекція Матеріали науково-практичної конференції. Івано-Франківськ. - 26-28 травня 1997 - С.24-26 (Співавт.: Таран О.І., Іванов Д.Д., Кругликов В. Т).

24. Інфекційно-запальні процеси урогенітальних шляхів у хворих на гломерулонефрит // Нирки та інфекція Матеріали науково-практичної конференції. Івано-Франківськ. - 26-28 травня 1997. - С.25-26 (Співавт.: Руденко А.В., Кругликов В.Т., Круглик Н.В., Федько І. Ю).

Анотації

РОТОВА С.О. Особливості перебігу та ефективності лікування гломерулонефриту залежно від інфікованості та імунної реактивності хворих. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. - Національний медичний університет ім.О. О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2002.

Дисертацію присвячено вивченню чинників інфекційного генезу, які впливають на перебіг гломерулонефриту та ефективність його лікування.

В дисертації представлено теоретичне узагальнення та визначено необхідність вирішення наукової задачі щодо підвищення ефективності лікування хворих на гломерулонефрит на основі виявлення супутніх хронічних вогнищ інфекції різної локалізації, їх збудників, стану імунної системи з метою застосування відповідних заходів санації організму та корекції імунного гомеостазу. Встановлено, що при нефротичному варіанті як гострого, так і хронічного гломерулонефриту мають місце висока інфікованість сечі, слизових оболонок уретри бактеріями, молікутами, хламідіями та наявність діагностично значущих титрів антитіл до перенесених вірусних інфекцій та доведено залежність характеру клінічного перебігу й ефективність його лікування від вищеназваних показників.

Показано, що ГГН частіше переходить у хронічний у хворих, інфікованих мікоплазмами. За умови наявності мікст-інфекцій погіршується перебіг та знижується ефективність лікування хворих на ХГН.

Встановлено, що активація В-ланки імунітету в період закінчення лікування гострого гломерулонефриту є прогностично несприятливою ознакою для хворого й свідчить про активність процесу та ймовірність розвитку рецидиву захворювання або переходу його в хронічну форму.

Вперше експериментально доведено, що антиагрегант - дипіридамол стимулює продукцію пізнього інтерферону.

Запропоновано комплекс методів обстеження хворих на ГН, за результатами яких можливе прогнозування ефективності лікування хворих на ГГН, нефротичний варіант.

Ключові слова: гломерулонефрит, хронічні вогнища інфекції, імунні система, лікування.

РОТОВА С.А. Особенности течения и эффективности лечения гломерулонефрита в зависимости от инфицированности и иммунной реактивности больных. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. - Национальный медицинский университет им.О. О. Богомольца МЗ Украины, Киев, 2002.

В диссертации представлено теоретическое обоснование и определена необходимость решения научной задачи по повышению эффективности лечения больных с гломерулонефритом на основании выявления сопутствующих хронических очагов инфекции различной локализации, их возбудителей и состояние иммунной системы с целью назначения адекватной патогенетической и этиотропной терапии и коррекции иммунного гомеостаза.

Проведенные исследования показали, что у больных с острым и хроническим гломерулонефритом при нефротическом варианте имеет место высокая инфицированость мочи, слизистых оболочек уретры моллекутами и хламидиями.

Установлена зависимость характера клинического течения гломерулонефрита и эффективность его лечения от наличия высоких уровней иммуноглобулинов М и G в сыворотке крови к Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia trachomatis и выявления хламидий и микоплазм в моче, соскобах слизистой оболочки уретры.

Показано, что острый гломерулонефрит чаще переходит в хронический у больных, которые инфицированы микоплазмами. При наличии микст-инфекции усложняется течение и снижается эффективность лечения больных с хроническим гломерулонефритом.

Установлено, что повышение иммунорегуляторного индекса, относительного и абсолютного содержания ЕАС-РОК, концентрации сывороточных иммуноглобулинов А, М, G к моменту окончания лечения острого гломерулонефрита является прогнозонегативным признаком и свидетельствует об активации процесса и возможности развития рецидива заболевания или о переходе его в хроническую форму.

Впервые экспериментально доказано, что антиагрегант - дипіридамол стимулирует продукцию позднего интерферона.

Рекомендован комплекс методов обследования больных с гломерулонефритом, по результатом которых возможно прогнозирование эффективности лечения больных с нефротическим вариантом острого гломерулонефрита.

Ключевые слова: гломерулонефрит, хронические очаги инфекции, иммунная система, лечение.

Rotova S.A. The particularity of the disease course and the effect of treatment in glomerulonephritis on the basis of the sort of infection and immune reaction of the patient. - Manuscript.

Dissertation for a degree of Candidate of Medical Scientific (Specialty - Internal Diseases). National Medical University honorary of Bogomolets Ukraine, Kyiv.

This thesis is dedicated to the study of the factors which are pertaining to the infectional genesis that influence to the course of glomerulonephritis and enhancing the level of it's treatment.

In this thesis has been indicated theoretical generalization and also the need for solving the scientifical problems in the zone of enhancing and increasing the effect of medicamentosal treatment of the patients of glomerulonephritis.

...