Главная Коллекция "Revolution" Медицина Гормональні та метаболічні механізми порушень інсуліночутливості у постраждалих дорослих і дітей внаслідок аварії на Чорнобильскій атомній єлектростанції

Гормональні та метаболічні механізми порушень інсуліночутливості у постраждалих дорослих і дітей внаслідок аварії на Чорнобильскій атомній єлектростанції

Аналіз клінічних, гормональних, метаболічних та імунних змін в організмі людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії. Механізми порушення інсуліночутливості у потерпілих. Групи ризику розвитку синдромів, захворювань та гіперінсулінемії.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 25.06.2014
Размер файла 148,1 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Таким чином, і у УЛНА на ЧАЕС, незалежно від терміну перебування в 30-кілометровій зоні, і у дітей-мешканців забруднених територій - ІІ та ІІІ зон, віком до 10 років реєструвалась гіперінсулінемія та інсулінорезистентність, за показником інсулінорезистентності. Гіперінсулінемія у дітей не була пов'зана зі статтю, віком, контрінсуліновими чинниками і була максимальною у дітей з найвищими показниками зросту. Гіперінсулінемія у дітей залежала від зони їх проживання: в ІІ та ІІІ зонах у дітей до 10 років показник був вірогідно вищий, ніж у дітей ІV зони.

У зв'язку з цим важливим уявляється вивчення факторів, що можуть викликати підвищення рівню інсуліну у крові у зазначених осіб. Нами вивчені базальні концентрації АКТГ, кортизолу та нейромедіаторів у крові у УЛНА, які зазнали коротких та тривалих впливів радіоекологічного і психогенного чинників. У УЛНАк відмічалась гіперкортизолемія (750,5 67,1 нмоль/л, Р 0,02) на тлі нормальної концентрації АКТГ (8,8 3,0 пмоль/л) у крові. В групі УЛНАт через 7-8 років після аварії відбувались аналогічні зміни - нормальний рівень АКТГ (11,0 1,4 пмоль/л) та підвищений вміст глюкокортикоїдів за даними 11-,17-ОКС (Р 0,02, по відношенню до здорових). Подібні зміни продовжували спостерігатись і через 10-11 років після аварії.

Підвищення секреції контрінсулінових гормонів - АКТГ в перші роки (А.Н.Коваленко, 1998), глюкокортикоїдів, порушення ритму виробітку пролактину в подальші роки, може пояснити появу гіперінсулінемії і/або зниження чутливості до інсуліну у УЛНА на ЧАЕС, що показали інсулінова проба через 5-6 років, пероральний ГТТ через 11-12 років після аварії та низький показник інсулінорезистентності.

Поскількі і ІВ, якого зазнали УЛНА на ЧАЕС, і ОС, і гіперінсулінемія можуть приводити до структурних змін в мембранах клітин організму з порушенням чутливості до гормонів, у тому числі, до інсуліну, доцільним було вивчення у УЛНА на ЧАЕС структури мембран еритроцитів та лейкоцитів, як прикладів довгоіснуючої та короткоіснуючої мембран. В мембранах з коротким терміном життя (лейкоцитарна) не було знайдено змін параметрів білкової флуоресценції, але відмічалось підвищення мікров'язкості ліпідів мембрани і зменьшення рівня занурення білків в ліпідний матрикс. В мембранах з відносно тривалим терміном життя (еритроцитарна) у УЛНА спостерігались аналогічні лейкоцитарній мембрані ліпід-білкове взаєморозташування, але в ній також відбувались конформаційні зміни білків. У УЛНА без діабету спостерігався вихід триптофанілів на поверхню білкової глобули та її розпушування, а у УЛНА з вперше виявленим ЦД відмічалось зменьшення об'ємних розмірів білкових молекул та переміщення на їх поверхню тирозилів. В еритроцитарній і лейкоцитарній мембранах УЛНА відмічалось збільшення мікров'язкості. Такі порушення в ліпідному шарі можуть бути пов'язані з вільно-радикальними процесами в мембрані, порушенням обміну ліпідів, аутоімунними реакціями.

Є точка зору, що інсулін тісно пов'язаний з ліпідним обміном і сам може бути атерогенним чинником (Е.И.Красильникова, И.С.Фрейдлин, 1991; R.W.Stout, 1990). За нашими даними підвищення концентраціі інсуліну у УЛНА супроводжується підвищенням рівня загального ХС і ХС в-ЛП у крові, більш виражене при ЦД типу 2. Так, у УЛНАтм (вік 33,3 ± 4,7 років) спостерігаються позитивні кореляційні зв'язки між концентрацією інсуліну, загальним ХС та ХС -ЛП (r = 0,8 і 0,7, відповідно). У УБД знайдено подібні кореляційні зв'язки (r = 0,55 та 0,61, відповідно). Концентрація ХС у УЛНАтм перевищує таку у УБД (Р ? 0,02). В той же час немає вірогідної різниці між вмістом ХС -ЛП в цих двох групах. Немає також вірогідної різниці між цими показниками у УБД та здорових осіб, що загалом говорить про регуляторну дію інсуліну на обмін ХС в цих групах (Н.Н.Зайко, 1985).

Досить глибокі зміни в роботі антиоксидантної системи першого рівня (церулоплазмін/трансферин) були знайдені у УЛНАт на ЧАЕС, які працювали в 30-кілометровій зоні 7-8 років після аварії. Зареєстровано підвищення вмісту церулоплазміну, у крові у всіх обстежених УЛНА, на відміну від осіб, які зазнали тривалого психогенного стресу (Р ? 0,02). Вірогідної різниці між показниками у УЛНАт різного віку і УЛНА з ЦД типу 2 знайдено не було. Церулоплазмін має пряму (супероксиддисмутазна) і непряму (окислення Fe2+ та аскорбината) антиоксидантні функції. Його підвищення підтверджує факт активації вільно-радикальних процесів (О.Н.Атаманенко, 1998; Л.Н.Юхимук, В.И.Клименко, 1998). З іншого боку відмічається зниження рівня трансферину, насиченого залізом, у УЛНАтс (Р ? 0,05) та УЛНА з ЦД (Р ? 0,02) і підвищення у крові вільного негемового заліза в усіх групах УЛНАт (Р ? 0,02). Підвищення вільного заліза є ознакою формування гемохроматозу, який може бути однією з причин розвитку інсулінорезистентності та ЦД типу 2 (J.T.Salonen et al., 1998).

При вивченні показників внутришньоклітинних антиоксидантних ферментів у УЛНАт звертає увагу вірогідне зниження активності СОД в групі УЛНА з ЦД (Р ? 0,05) відносно здорових осіб та каталази в усіх групах УЛНАт (Р ? 0,02) через 7-8 років після аварії, відносно УБД та здорових осіб. Між показниками УБД та здорових осіб достовірної різниці не виявлено. По жодному з показників немає вірогідної різниці між групами більш молодих УЛНАтм та старшої групи - УЛНАтс. Концентрація відновленого глютатіону в усіх групах вірогідно не відрізнялась, хоча середній його рівень в групах УЛНА нижче, ніж в контрольних. Кореляційний аналіз показав, що у УБД існує позитивний зв'язок між інсуліном, ГР і ВГ. У УЛНАтм і УЛНАтс цей зв'язок втрачається, а у УЛНА з ЦД простежується негативна кореляція з ГП. Це можна пояснити тим, що ГП, виконуючи виключно важливу функцію забезпечення захисту клітини від утворення пероксидів (G.Cohen, 1983), може приймати на себе частково функцію каталази, активність якої у всіх УЛНА знижена. Відсутність кореляційних зв'язків між концентрацією інсуліну та активністю ГР і ВГ по мірі зростання концентрації гормону у УЛНА без ЦД та УЛНА з діабетом може свідчити про негативний внесок зниження активності факторів антиоксидантної системи (АОС) у порушення внутришньоклітинного метаболізму інсуліну ферментами, що залежать від функціонування глютатіонової системи. Виходячи з вище наведеного можна говорити про певну залежність концентрації інсуліну крові від функціонування внутришньоклітинної АОС, зокрема - глютатіонової. Тобто, порушення на рівні АОС - головної системи адаптації клітини може здійснювати свій внесок у виникнення гіперінсулінемії і/або порушення інсуліночутливості.

Результати вивчення АОС у УЛНАк через 11-12 років після аварії показали зниження активності її факторів, що свідчить про наявність ОС. Згідно з останніми науковими даними ОС також може бути причиною формування інсулінорезистентності внаслідок ураження різних мембранозалежних функційних одиниць передачі інсулінового сигналу (B.S.Raheja, 1994; A.Ceriello, M.Pirisi, 1996; C.R.Kahn, 1996; I.Wittmann, J.Nagy, 1996; A.Rudich et al., 1997; H.Haller, 1998). Тобто, при наявності ОС може порушуватись як деградація інсуліну і передача інсулінового сигналу, так і функція самого інсулінового рецептору, що сприяє порушенню чутливості до інсуліну, особливо, коли ОС триває роками, як у УЛНА. З іншого боку, оксидативний стрес може бути активатором мутагенезу і/або спадкової схильності (Ю.И.Губский, 2001) до так званих мультифакторних патологій, до яких належить і синдром інсулінорезистентності.

Дезадаптація на системному та клітинному рівнях не могла не відобразитись на показниках неспецифічного імунного захисту. Нами знайдено зниження фагоцитарної активності нейтрофілів, підвищення титру комплементу, його Сз-компоненту (Сз) і реакції ауторозеткоутворення у УЛНА різного віку як з ЦД, так і без такого, що може свідчити про реакції аутоагресії в організмі. З іншого боку, Сз може бути маркером проатерогенного метаболічного дизбалансу, який відповідає інсулінорезистентності (A.Muscari et al., 2000). Нами було показано, що в усіх групах УЛНАт через 7-8 років після аварії концентрації інсуліну, комплементу та Сз підвищені відносно УБД та здорових осіб. В групах УЛНАт знайден вірогідний позитивний кореляційний зв'язок між рівнями інсуліну та Сз, а в УБД - між Сз та ІМТ. Аналогічні результати були отримані в групі УЛНАк через 11-12 років після аварії. Наші дані збігаються з літературними. Так, в роботах (A.Muscari et al., 2000; C.Weyer еt al., 2000; A.Muscari et al., 1998) продемонстрований позитивний зв'язок між базальним рівнем інсуліну у крові та рівнм Сз у сироватці крові. Виявлена пряма стимулююча дія комплементу на секрецію інсуліну, яка зменшувалась після блокування ефекту комплементу (W.Bennet еt al., 2000; V.Mirenda et al., 1997). Такі порушення здійснюють свій негативний внесок і поглиблюють стан дезадаптації.

Порівняння вивчаємих показників в групах осіб, що страждають на ЦД типу 2 з числа УЛНА і тих, що ніколи не зазнавали впливу чинників радіоекологічної катастрофи, показало наявність порушень того ж спрямyвання, що і у УЛНА без дiабету. Відмінними особливостями у УЛНА з ЦД є зниження катехоламінів в сечі, більш низька концентрація фибриногену (на нижній межі норми) у крові, підвищення метаболітів глюкокортикоїдів в сечі, підвищення Сз і реакції ауторозеткоутворення, більш виражена супресія антиоксидантної системи, нижча частота серцевих скорочень. Такі зміни у УЛНА з діабетом відображають зниження адаптивних можливостей организму порівняно з особами, що страждають на ЦД з числа неУЛНА, що може поважчувати перебіг та прискорювати формування хронічних ускладнень ЦД у УЛНА.

Аналіз соматичної патології серед УЛНА показав, що на першому місці знаходяться захворювання серцево-судинної системи. На ЦД типу 2 прийшлося 11%. В популяції Європейських країн поширеність на ЦД складає 2-4% (М.Д.Тронько та ін., 1996), в популяції США та західноєвропейських країн, за даними інших авторів, цей показник становить 13% серед осіб старше 55 років (M.Harris et al., 1987), а на Україні - 1,5% (Основні показники діяльності…, 1996). Нормалізувати показники поширеності на ЦД серед УЛНА по відношенню до популяції не уявляється можливим, поскількі в доступній літературі ми не знайшли даних обліку за типом діабету, статтю, віком. Не враховується також радіаційний анамнез.

Аналіз патології, на тлі якої найчастіше виникає вперше виявлений ЦД у УЛНА, показав тісний зв'язок діабету з ангіопатією сітківкі, серцево-судинною патологією та порушеннями в системі коагуляції. Наші дані співпадають з даними інших авторів (О.І.Данілова та ін., 2000). З літературних джерел відомо, що у хворих на ЦД типу 2 є характерним підвищення вмісту інгібітора активації плазміногену-I (R.Jokl et al., 1994). Відомо також, що інсулін впливає на систему фібринолізу, збільшуючи синтез інгібітора активації плазміногену-І і зменшуючи, таким чином, фібринолітичну активність плазми крові (D.G.Shneider et al., 1992). Нами був вивчений стан системи гемостазу у УЛНАт на ЧАЕС, у яких була виявлена базальна гіперінсулінемія. У обстежених осіб відбувається одночасне підвищення активності тромбоцитарної ланки системи гемостазу з явищами гіпокоагуляції. Звертає увагу більш низький рівень фібриногену (на нижній межі норми) у УЛНАтм та УЛНАтс. У УЛНА з ЦД спостерігається зниження фібринолізу (Р 0,05), порівняно з іншими УЛНА і більш високий вміст фібриногену. Знайдені відмінності за гематокритом та кількістю тромбоцитів між УЛНАтс та УЛНАтм: у останніх ці показники знижені (Р 0,05) відносно здорових осіб, що може бути пов'язано з більшою чутливістю молодого організму до опромінення. Можна припустити, що у УЛНА на ЧАЕС, зокрема з ЦД типу 2, в деякій мірі, зміни в системі коагуляції зумовлені підвищенням рівню інсуліну у крові, а отже і підвищенням вмісту інгібітора активатора плазміногену-І.

Будь-яке захворювання - це послідовне включення патогенетичних механізмів системи регуляції організму, спрямованої на підтримку гомеостазу, послідовна зміна процесів адаптації, компенсації та виснаження (Ф.З.Меерсон, 1981). За літературними та нашими даними всі ці стадії спостерігались у УЛНА на ЧАЕС протягом багатьох років на різних рівнях системної організації. В перші післяаварійні роки відбувалась активація САС та ГГАКС з надходженням в кров великої кількості контрінсулінових чинників і логічним підвищенням концентрації інсуліну. В подальшому відмічалось пригнічення САС і автономний гіперкортицизм. Глюкокортикоїди також є потужними контрінсуліновими чинниками. На внутришньоклітинному рівні в головній системі адаптації клітини - АОС відбувалися подібні за спрямуванням зміни: активація в перші роки після аварії і зниження активності системи в подальші роки на тлі активації процесів ПОЛ (В.А.Барабой, 1993), тобто спостерігались явища ОС. Активні продукти ПОЛ здатні активувати мутагенез (Ю.И.Губский, 2001) і/або реалізувати спадкову схильність до того чи іншого мультифакторного захворювання. Компенсаторні зміни на мембранному рівні, в імунній та гормональній системах були спрямовані на підтримку гомеостазу в умовах, що склалися. Так, наприклад, відомо, що трансферин, рівень якого також був підвищеним протягом перших років (О.Н.Атаманенко, 1998; Л.Н.Юхимук, В.И.Клименко, 1998) і церулоплазмін є “пастками” для вільних радикалів (A.Telci et al., 2000). З іншого боку, ці речовини здатні зв'язувати інсулін у крові (L.Vargas et al., 1998). Тобто, підвищений їх рівень міг протидіяти гіперінсулінемії, а зміни на мембранному рівні протидіяли “гіперактивації” інсулінового сигналу. Проте, поступове зниження рівню трансферину на тлі підвищення концентрації церулоплазміну, що відображає поглиблення ОС (J.Сunningham et al., 1995), явища аутоагресії, не могли не сприяти подальшому порушенню на мембранному та внутришньоклітинному рівнях з вторинною гіперінсулінемією внаслідок можливого формування інсулінорезистентності.

Аналіз наших та літературних даних щодо наявності у потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС різних гуморальних контрінсулінових чинників у різні роки після аварії наведений в таблиці 3.

Гіперінсулінемія і/або інсулінорезистентність є патогенетичним механізмом, який лежить в основі гіпертонічної хвороби, ІХС та атеросклеротичного ураження судин (J.Kuusisto et al., 1994; C.Ionescu-Trigoviste et al., 1996; B.Pfeifle, H.Ditshuneit, 1981; G.L.King et al.,1983; H.V.Vinters, J.A.Berliner, 1987), тобто мультифакторних хвороб, або хвороб зі спадковою схильністю. Радіаційний фактор сам по собі, а також через оксидативний стрес зумовлює сумарну (адитивну дію) кількох або багатьох генних мутацій. Важливо відмітити, що кожна з цих мутацій самостійно не може викликати розвиток хвороби - для їх прояву потрібні додаткові впливи несприятливих факторів зовнішнього середовища, в даному випадку - це вплив радіоекологічного чинника. Кількість генних мутацій визначає спадкову схильність до захворювання або метаболічного дефекту, наприклад такого, як синдром інсулінорезистентності (K.Sankaranarayanan еt al., 1999). Гіперінсулінемія, яка є його ознакою, стимулює синтез холестерину в фібробластах і мононуклеарах.

Таблиця 2 Чинники, які були виявлені у потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС в різні роки після аварії і які прямо чи косвенно впливають на збільшення рівня інсуліну у крові

Чинник

Підвищення рівня нсуліну

Формування інсулінорезистентності

Катехоламіни (збільшення 1986-90,91 рр; нормалізація 1991-92 рр.; зниження 1993-93-1998 рр.

+

+

Ангіотензин ІІ (підвищення 1992 р.)

+

Глюкокортикоїди (підвищення 1986-98 рр.)

+

СТГ (збільшення 1988-90 рр.; нормалізація 1991-92 рр.)

+

АКТГ (збільшення 1986-90 рр.; нормалізація 1991-97 рр.)

+

Пролактин (збільшення в перші роки, порушення добового ритму через 7-8 років після аварії, нормалізація через 10-11 рр.)

+

Оксидативний стрес (сформувався приблизно через 3-5 років після аварії)

+

Трансферин (підвищення протягом 1988-92 рр.; нормализація або зниження в подальші роки

+

Церулоплазмін (підвищення 1988-94 рр.)

+

Формування гемохромаозу

+

Комплемент (підвищення 1993-98 рр.)

+

З часом гіперінсулінемія сприяє інтенсифікації синтезу ліпідів артеріальною стінкою, в той час як за низької концентрації інсуліну відбуваються протилежні зміни. Вазоконстрикторний потенціал інсуліну може реалізуватися і прямо, і через вплив на метаболізм ліпідів. Як вказано у роботі (H.-Y.Wu et al., 1994), інсулін справляє прямий тонізуючий ефект на гладенькі м'язи судин, що в фізіологічних умовах нівелюється виділенням вазодилататорів ендотелієм, зокрема оксиду азоту. За наявності атеросклеротично зміненого ендотелію фізіологічна регуляція тонусу судин буде порушена, і інсулін сприятиме вазоконстрикції, а за рахунок мітогенної дії інсуліну може збільшуватись кількість гладеньком'язевих клітин. Крім того, відомий антінатрійуретичний ефект інсуліну (Text book of diabetes, 1997). У структурі захворюваності УЛНА далеко не останнє місце займає порушення коагуляціїних властивостей крові. Цей стан також може бути пов'язаний з гіперінсулінемією, оскільки інсулін підвищує активність інгібітора активатору плазміногена (J.Mehta et al., 1987). Гіперінсулінемія та пов'язана з нею інсулінорезистентність знайдена також у дівчаток з полікістозом яєчників та підвищеним рівнем андрогенів (L.Ibanez et al., 1998). Було знайдено підвищення рівнів інсуліну у дітей обох статей та тестостерону у дівчаток з забруднених територій та сімей УЛПА 1986 року (Ю.Г.Антипкин, Л.П.Арабская, 2001). Тривалу гіперінсулінемію вважають однією з важливих причин виникнення раку молочної залози у передменопаузальному періоді (R.Kaaks, 1996).

Інсулінорезистентність є патогенетичним механізмом, який лежить також в основі виникнення ЦД типу 2 (A.Fontbonne, 1994; G.M.Reaven, A.Laws, 1994; M.P.Stern, 1994). Спостереження за рівнем глюкози у 54 УЛНА на ЧАЕС показало виникнення у 14 осіб цієї групи ЦД типу 2 протягом 11-12 років після аварії. Ще у 13 осіб було виявлене підвищення рівня глюкози натще ? 5,6 ммоль/л (6,2 ±0,2), що за сучасною класифікацією ВОЗ (Report of a WHO Consultation, 1999) віднесено до порушення глікемії натще (ПГН) і ризику виникнення ЦД типу 2. Виникнення діабету протягом післяаварійного періоду в цій групі наводить на думку, що ІВ може “провокувати” приховані фактори ризику формування інсулінорезистентності та ЦД типу 2 у осіб з необтяженим за ЦД анамнезом або може само виступати в якості своєрідного фактору ризику для цього захворювання. Можливо, своєчасні профілактичні засоби лікування можуть покращити або нормалізувати виявлені порушення. Одним з таких засобів є застосування берлітіону (б-ліпоєва кислота). Ця речовина відіграє дуже важливу роль в організмі людини. Відома її роль у нормальному функціонуванні енергетичного обміну (I.Yoshida et al., 1990), антиоксидантної системи - безпосередня інактивація радикалів (T.P.A.Devasagayam et al., 1993; J.Fuchs et al., 1993; V.Burkart et al., 1993; R.M.M.Guido, A.B.Haenen, 1991; Y.J.Suzuki, 1991) та відновленні ендогенних систем захисту від радикалів (L.Packer et al., 1997), в імунній системі (J.Fuchs et al., 1993), в обміні ліпідів (J.Segermann et al., 1991; V.N.Ivanov, 1974), вуглеводів (V.M.Gandhi et al., 1985), інсуліну (знижує гіперінсулінемію та прояви інсулінорезистентності) (S.Jacob et al., 1996), покращує функціональний стан гепато-біліарної системи, поліпшує білково- та жовчеутворюючу функцію, має жовчогонну властивість (J.Peinado et al., 1989). Отже, б-ліпоєва кислота - радіопротектор, антиоксидант з прямими та непрямими властивостями, речовина, що знижує інсулінорезистентність, сприяє нормалізації ліпідного, енергетичного, вуглеводного обмінів, позитивно впливає на імунітет навіть при імунодефіциті, викликаному ВІЛ, найкраще з усіх інших відомих препаратів підходить для фармакологічної корекції порушень, викликаних впливом опромінення. Тобто, один цей препарат, маючи багато місць прикладання, може замінити комплекс препаратів для досягнення аналогічних позитивних результатів.

Застосування берлітіону у УЛНА як з ЦД типу 2, так і без такого, протягом 2 місяців в добовій дозі 600 мг привело до нормалізації показників неспецифічного захисту: фагоцитарної активності нейтрофілів, концентрації комплементу, Сз-компоненту комплементу і реакції ауторозеткоутворення, але не вплинуло на показники клітинного і гуморального імунітету. Лікування УЛНА без ЦД берлітіоном у дозі 600 мг на добу протягом 10 днів привело до нормалізації показників СОД і ВГ, до зниження рівня інсуліну у крові у УЛНА як з нормальною, так і підвищеною вагою, а також до послаблення кореляційного зв'язку базальної концентрації інсуліну з Сз-компонентом комплементу, що свідчить про зменьшення проявів інсулінорезистентності.

В цій роботі не стверджується, що всі або більшість потерпілих внаслідок аварії можуть захворіти на ЦД типу 2, проте ми вважаємо, що у УЛНА на ЧАЕС та у дітей, які мешкають на забруднених радіонуклідами територіях, може формуватися порушення чутливості рецепторів до інсуліну, тому з часом їх слід віднести до груп ризику не тількі за ЦД типу 2, але й за серцево-судинною патологією. Крім того, дівчаток з гіперінсулінемією треба віднести також до груп ризику за виникненнням полікістозу яєчників (L.Ibanez et al., 1998) та злоякісних новоутворень молочної залози (R.Kaaks, 1996) в дорослому віці. Своєчасне застосування профілактичних засобів, наприклад, берлітіону, протягом 2 місяців в добовій дозі 600 мг може цей ризик знизити за рахунок зменьшення вмісту інсуліну та підвищення до нього чутливості тканин. Кількість курсів на рік залежатиме від наявності гіперінсуілінемії.

Висновки

В дисертації представлено теоретичне узагальнення та аналіз клініко-метаболічних, гормональних, імунних та мембранних змін в організмі людей, які зазнали впливу негативних чинників Чорнобильської аварії, у віддалений поставарійний період. Сформульована концепція ймовірних механізмів порушення інсуліночутливості у потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС - дорослих (УЛНА) та дітей-мешканців забруднених радіонуклідами територій. Виділені групи ризику по формуванню захворювань та синдромів, в основі яких лежить гіперінсулінемія і/або порушення інсуліночутливості. Розроблена система заходів, спрямованих на мінімізацію причин, що вкладають внесок у формування порушення інсуліночутливості у потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС - гіперінсулінемію, оксидативний стрес та реакції аутоагресії.

Зміни в гормональній, імунній та антиоксидантній системах у УЛНА на ЧАЕС з дозами опромінення 0,2 сГр - 1 Гр у віддалені терміни (7-8 та 12 років) після аварії мали однакове спрямуванння і вони не залежали від строків перебування у 30-кілометровій зоні, доз опромінення та наявності цукрового діабету типу 2 і суттєво відрізнялись від аналогічних показників осіб, які зазнали впливу тількі психогенного стресу.

У обстежених УЛНА на ЧАЕС та у дітей - мешканців забрудненених радіонуклідами територій ІІ та ІІІ зон (середні дози опромінення яких складали 12-24 мЗв), віком до 10 років, виявленa гіперінсулінемія, яка не залежала від віку, статі та контрінсулінових чинників, була максимальною у дітей з найвищим зростом і нормальним ІМТ. У УЛНА гіперінсулінемія передувала підвищенню ІМТ.

Гіперінсулінемія у УЛНА на ЧАЕС супроводжувалась зниженням чутливості до інсуліну, за результатами навантажувальних проб - інсулінової, перорального глюкозо-толерантного тесту та інсулінорезистентністю (за показником інсулінорезистентності), підвищенням у крові контрінсулінових гормонів - глюкокортикоїдів, мала позитивний кореляційний зв'язок з Сз-компонентом комплементу.

Підвищення концентрації інсуліну у УЛПА у віддалені поставарійні строки супроводжувалось підвищенням рівней загального холестерину та холестерину у складі в-ліпопротеїдів у крові незалежно від доз опромінення, що свідчить про підвищення атерогенного потенціалу.

У УЛНА на ЧАЕС не залежно від терміну перебування в 30-км зоні та дози опромінення зареєстроване стійке зниження активності каталази і супероксиддісмутази через 7 -12 років та зменшення концентрації відновленого глютатіону через 11-12 років після аварії, що свідчить про наявність тривалого оксидативного стресу.

Підвищення рівней церулоплазміну та вільного заліза у крові підтверджує наявність оксидативного стресу в усіх групах УЛПА. В групах осіб старшого віку та осіб з цукровим діабетом типу 2 спостерігається ще й зниження концентрації трансферину. Зниження концентрації трансферину на тлі підвищення рівня церулоплазміну та вільного заліза у сироватці крові може бути фактором ризику виникнення гемохроматозу, інсулінорезистентності і цукрового діабету типу 2 у УЛНА на ЧАЕС.

Оксидативний стрес, гіперінсулінемія та гіперхолестеринемія у УЛНА на ЧАЕС супроводжуються одночасним збільшенням мікров'язкості і зменшенням рівня занурення білків в ліпідний матрикс в мембранах еритроцитів та лейкоцитів. В мембранах еритроцитів у осіб без цукрового діабету реєструється розпушення білків і вихід триптофанілів на їх поверхню, а у УЛНА з цукровим діабетом - зменшення об'ємних розмірів білкових глобул з виходом тирозилів на їх поверхню. Стійкі зміни в мембранах - фактор ризику порушення гормон-рецепторної взаємодії, у тому числі - інсулін-рецепторної.

Аналіз соматичної патології у УЛНА показав поєднаність впершевиявленого цукрового діабету типу 2 з серцево-судинною патологією, порушеннями в системі зсідання крові, ангіопатією сітківки.

У УЛНА з цукровим діабетом і без діабету спостерігаються гормональні, метаболічні та імунні порушення однакової спрямованості: підвищення вмісту глюкокортикоїдів та зниження вмісту катехоламінів в добовій сечі, більш низький рівень фібриногену у крові, підвишення титру комплементу та його Сз-компоненту. У хворих на цукровий діабет типу 2, які не зазнавали впливу чинників радіоекологічної катастрофи, ці порушення мають інше спрямування: нормальний вміст глюкокортикоїдів, катехоламінів, зниження титру комплементу, Сз-компоненту комплементу, підвищення концентраціі фібриногену у крові. Зміни у УЛНА дозволяють вважати, що адаптивні і компенсаторні можливості їх організму знижені.

УЛНА на ЧАЕС 1986- початку 1987 років, а також дітей-мешканців забрудненних радіонуклідами районів, слід віднести до осіб, в яких є ризик формування інсулінорезистентності, а отже з часом є ризик виникнення серцево-судинної патології, цукрового діабету типу 2, а у дівчаток - полікістозу яєчників та злоякісних новоутворень молочної залози в дорослому віці.

До системи заходів, спрямованих на мінімізацію віддалених наслідків тривалої гіперінсулінемії, слід віднести визначення концентрації інсуліну у крові, проведення тесту толерантності до глюкози у УЛНА 1986-87 рр. та осіб, які мешкають в ІІ та ІІІ забруднених радіонуклідами зонах з 1986 року. При наявності гіперінсулінемії у дорослих і дітей слід сформувати групи ризику за виникненням серцево-судинної патології, цукрового діабету типу 2, а у дівчаток ще й полікістозу яєчників та злоякісних новоутворень молочної залози в дорослому віці.

На основі патогенетично обгрунтованих механізмів розвитку гіперінсулінемії та захворювань ним обумовлених, для пом'якшення їх перебігу слід призначати препарати б-ліпоєвої кислоти (берлітіон) в дозі 600 мг на добу протягом 2-х місяців. Терапія берлітіоном протягом 10 днів приводить до зменьшення проявів оксидативного стресу, зниженню концентрації інсуліну у крові та втраті позитивного зв'язку з Сз-компонентом комплементу, що свідчить про покращення інсуліночутливості. Через 2 місяці лікування нормалізуються рівні комплементу, його Сз-компоненту, реакції ауторозеткоутворення, що свідчить про зменьшення проявів аутоагресії.

Практичні рекомендації

Рекомендується у УЛНА та дітей-мешканців забруднених радіонуклідами територій ІІ та ІІІ зон визначати у крові базальні рівні інсуліну та глюкози.

В разі підвищення рівня інсуліну у крові на тлі нормоглікемії у УЛНА, їх слід віднести до груп ризику виникнення серцево-судинної патології, ожиріння, цукрового діабету типу 2, або метаболічного синдрому.

Рекомендується всім УЛНА раз на рік проводити пероральний тест толерантності до глюкози для своєчасного виявлення цукрового діабету типу 2 і застосування профілактичних та лікувальних заходів.

При підвищенні рівня інсуліну у крові у дітей-мешканців забруднених територій на тлі нормоглікемії рекомендується віднести цих дітей до груп ризику виникнення серцево-судинної патології, ожиріння, цукрового діабету типу 2 в дорослому віці, а дівчаток з гіперінсулінемією слід також ще віднести до груп ризику виникнення полікістозу яєчників та злоякісних новоутворень молочної залози в зрілому віці.

Особам з виявленою гіперінсулінемією рекомендується призначати препарати альфа-ліпоєвої кислоти в дозі 600 мг на добу протягом 2-х місяців для усунення гіперінсулінемії і підвищення чутливості тканин до інсуліну.

Перелік публікацій за темою дисертації

Зуєва Н.О., КоваленкоА.М., Маньковський Б.М., Герасименко Т.І., Єфімов А.С. Вміст інсуліну у крові учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС // Ендокринології. - 1998. - Т.3, N 2. - С.124-132.

Зуєва Н.А. Порівняльна характеристика метаболічних та імунологічних порушень у хворих на цукровий діабет осіб, які зазнавали і не зазнавали впливу радіоекологічного та психогенного стресу // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Збірник наукових праць. - Київ - Луганськ - Харків: МОЗ України. - 1998. - С.164-168.

Юхимук Л.Н., Зуєва Н.О., Герасименко Т.І., Єфімов А.С., Кліменко В.І. Порушення транспорту заліза, як можливий чинник формування гіперінсулінемії і/або инсулінорезистентності у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Вісник Вінницького медуніверситету. - 1999. - № 2. - С.419-421.

Зуєва Н.О., Метелиця Л.О., Коваленко О.М., ЄфімовА.С. Вплив лікування берлітіоном на клінічний стан та імунологічні показники ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, хворих на цукровий діабет // Фармакологічний вісник. - 1999. - № 3. - С.56-59.

Зуєва Н.О., Метелиця Л.О., Коваленко О.М., Єфімов А.С. Застосування берлітіону в медичній реабілітації ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС з імунологічними порушеннями // Медицинская реабилитация, курортология, физиотерапия. - 1999. - Т.20, №4. - С.17-19.

Zuyeva N.A., Yefimov A.S. Structural properties of erythrocyte membranes in diabetic patients and non-diabetic persons who worked in 30-km zone of Chernobyl nuclear power station for a long time (1986 - 1994) // Diabetologia Croatica.- 1999. -V.28, N 1.- P.33-36. (Yugoslavia)

Zuyeva N.A., Yefimov A.S. Structural properties of leukocyte membranes and phagocytic activity of neutrophils in diabetic patients and non-diabetic liquidators of the Chernobyl accident consequences // Diabetologia Croatica.- 1999.- V.28, N 3.- P.123-126. (Yugoslavia)

Зуєва Н.О., Герасименко Т.І., Метелиця Л.О., Альохіна С.М., Єфімов А.С. Особливості метаболічних порушень у ліквідіторів наслідків аварії на ЧАЕС, хворих на цукровий діабет ІІ типу // Ендокринологія.- 1999.- T.4, № 2.- С.141-145.

Зуєва Н.О., Коваленко О.М., Лучицький Є.В., Герасименко Т.І., Нягу А.І., Марков В.В., Єфімов А.С. Стан гормональних систем у механізмах адаптації в учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС // Журн.АМН України.- 2000.- T.6, № 1.- С.159-171.

Зуєва Н.О., Коваленко О.М., Єфімов А.С. Клініко-метаболічні особливості цукрового діабету ІІ типу у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Укр. Радіол. Журнал.- 2000.- №3.- С.253-257.

Зуєва Н.А., Герасименко Т.І., Альохіна С.М., Коваленко О.М., Єфімов А.С. Показники антиоксидантної системи, ліпідного обміну та концентрації інсуліну у крові у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Гигиена населённых мест.- 2000.- вып.36, ч.ІІ, C.106-111.

Бездробний Ю.В., Зуєва Н.О., Віннікова Н.В., Єфімов А.С. Ретроспективний аналіз рівнів інсуліну, С-пептиду, глюкагону та тироксину у дітей з радіаційно забруднених територій // Ендокринологія.- 2000.- T.5, № 1.- С.54-58.

Ефимов А.С., Маньковский Б.Н., Костюк Е.П., Скробонская Н.А., Ткач С.Н., Карабун П.М., Зуева Н.А. и др. Актуальные вопросы лечения сахарного диабета и его осложнений // Журнал АМН Украины.- 2000.- T.6, №3.- С.471-485.

Бездробний Ю.В., Зуєва Н.О., Большова О.В., Єфімов А.С. Показники фізичного розвитку та концентрація інсуліну у дітей, які проживали на забруднених радіонуклідами територіях // Педіатрія, акушерство, гінекологія.-2001.- №3.- С.9-12.

Зуева Н.А., Юхимук Л.Н., Герасименко Т.И., Коваленко А.Н., Ефимов А.С. Уровень церулоплазмина, трансферрина и инсулина в крови у ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС больных и небольных сахарным диабетом II типа // Врачебное дело.- 2001.- №3.- С.14-16.

Зуева Н.А., Коваленко А.Н., Герасименко Т.И., Маньковский Б.Н., Корпачова Т.И., Ефимов А.С. Анализ дозы облучения, концентрации инсулина в крови и индекса массы тела у ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС // Врачебное дело.- 2001.- №4.- С.26-28.

Зуєва Н.О., Коваленко О.М., Єфімов А.С. Показники базального рівня глюкози у крові у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС при спостереженні протягом 11-12 років після аварії // Ендокринологія.- 2001.- Т.6, №1.- С.114-116.

Коваленко А.Н., Зуева Н.А., Герасименко Т.И., Ефимов А.С. Гиперинсулинемия как фактор, предшествующий повышению массы тела у ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС // Врачебное дело.- 2001.- №5-6.- С.10-13.

Зуєва Н., Маньковський Б., Метелиця Л., Герасименко Т., Корпачова Т., Коваленко О., Єфімов А. Вміст Сз-компонента комплементу та інсуліну у крові ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС до та після лікування берлітіоном // Ліки України.- 2001.- №3.- С.39-41.

Зуєва Н.О., Маньковський Б.М., Корпачова Т.І., Коваленко О.М., Єфімов А.С. Зменшення проявів інсулінорезистентності у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС під впливом лікування берлітіоном // Ліки України.- 2001.- № 5.- С. 43-45.

Зуєва Н., Маньковський Б., Овсянікова Л., Коваленко О., Корпачова Т., Єфімов А. Показники концентрації інсуліну та антиоксидантного статусу в крові у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС до та після лікування препаратом берлітіон // Ліки України.- 2001.- №9.- С.50-52.

Зуєва Н.О., Кліменко В.І., Коваленко О.М, Єфімов А.С. Стан системи гемостазу у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, у тому числі з цукровим діабетом 2 типу // Ендокринологія.- 2001.- Т.6, №2.- С.232-234.

Зуєва Н.О., Нікберг І.І. Розповсюдженість та клінічні особливості цукрового діабету серед ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській АЕС // Бюл. “Радіаційна безпека в Україні”.- 1997.- N 1 -4.- с.11 - 16.

Зуева Н.А., Нощенко А.Г. Некоторые подходы к прогнозированию эндокринной патологии у лиц, длительно работающих в условиях 30-км зоны ЧАЭС // Тез.докл.конф. “Патогенез, клиника и фармакотерапия эндокринопатий”. - Харьков, 1994.- C.125-126.

Зуева Н.А., Нощенко А.Г., Метелица Л.А. Характеристика структуры клеточных мембран как звена в системе нейроэндокринной регуляции организма у лиц, работающих в 30-км зоне ЧАЭС более 7 лет // Тез.науч.-практ.конф.“Чернобыль и здоровье населения”. - Киев.- 1994.- C.233.

Зуева Н.А., Нощенко А.Г., Метелица Л.А., Алехина С.М. Нейроэндокринная регуляция и характер нарушений структурно-функциональных отношений клеточных мембран у лиц, длительно работающих в 30-км зоне ЧАЭС // Тез.науч.-практ.конф. “Актуальные проблемы сохранения здоровья персонала ПО ЧАЭС и населения прилегающих территорий”.- Киев.- 1995.- C.13.

Зуєва Н.А., Нощенко А.Г. Особливості підходів до призначення санаторно-курортного лікування особам з початковими проявами цукрового діабета, які зазнали впливу чинників радіоекологічної аварії в Чорнобилі // Материалы республиканской межрегиональной науч.-практич. Конф. (Миргород, 15-16 ноября 1995), Одесса.- 1995.-C.182.

Зуева Н.А., Метелица Л.А. Некоторые показатели иммунитета у больных сахарным диабетом и у лиц, длительно работающих в 30-км зоне ЧАЕС // Тез.докл.”Актуальные вопросы эндокринологии”. - Кемерово.- 1996. - вып.1.- C.44.

Зуєва Н.О. Особливості перебігу цукрового діабету у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Діабет і життя, 1997, N 1.- с.

Зуєва Н.О., Коваленко О.М., Герасименко Т.І. Структурні зміни мембран еритроцитів, показники концентрації інсуліну в крові учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та можливість корекції виявлених порушень препаратами фірми “Берлін-Хемі” (манінілом і берлітіоном) // Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 50-літтю Львівського обласного ендокринологічного диспансеру “Актуальні проблеми клінічної ендокринології”.- Львів, 1997.- C.27 - 29.

Zuyeva N.A., Yefimov A.S., Kovalenko A.N., Mankovsky B.N. Hyperinsulinemia in participants of the liquidation of Chernobyl disaster consequences // 2nd International Conference “Long-term health consequences of the Chernobyl disaster”.- Kiev, June, 1998.- P.238 - 239.

Zuyeva N.A., Kovalenko A.N., Gerasimenko T.I. Elevated level of ionized radiation is the risk faktor for the development of arterial hypertention despite decreased catecolamines // Pathophysiology.- 1998.- V.5, suppl.1.- P.103.

Зуева Н.А., Коваленко А.Н., Лучицкий Е.В., Герасименко Т.И., Марков В.В., Ефимов А.С. Содержание гормонов, обеспечивающих эндокринное звено адаптации, у ликвидаторов последствий аварии на Чернобыльской АЭС //Тез.докл. Всероссийской науч.конф. с междунар.участием, посвященной 150-летию со дня рожд. акад. И.П.Павлова, Санкт-Петербург,15-17 сентября 1999.- С.161.

Зуєва Н.О., Метелиця Л.О., Єфімов А.С. Показники неспецифічного імунітету та структурні властивості мембран лейкоцитів у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС хворих і нехворих на цукровий діабет ІІ типу // Ендокринологія. - 1999.- T.4, № 1, С.38-43.

Єфімов А.С., Зуєва Н.А., Герасименко Т.І., Альохіна С.М., Коваленко О.М. Можливі механізми формування інсулінорезистентності у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС // Матеріали конференції “Актуальні питання уражень внутрішніх органів та їх зв'язок із наслідками аварії на ЧАЕС. Особливості перебігу захворювань у працівників річкового флоту”, присвяченої 85-річчю КЦБКЛ та 65- річчю клініки внутрішніх хвороб ім. акад. В.М.Іванова.- Київ.- 1999.- С.51-55.

Зуева Н.А., Герасименко Т.И., КоваленкоА.Н., Ефимов А.С. Возможные механизмы формирования инсулинорезистентности у ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС // Нейроэндокринология, Материалы 5 Всероссийской конференции, Петербург.- 2000.- С.57-58.

Зуєва Н., Герасименко Т., Метелиця Л., Коваленко О., Єфімов А. Досвід застосування берлітіону у лікуванні ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, хворих і нехворих на цукровий діабет ІІ типу // Ліки України.- 2000.- № 3.- С.27-31.

Коваленко А.Н., Зуева Н.А. Метаболический синдром у участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС как вариант ускоренного старения // Тез. доп. ІІІ Національний конгрес геронтологів і геріатрів України, 26-28 вересня 2000 р. Київ.- 2001.- С.167.

Зуева Н.А., Метелица Л.А., Герасименко Т.И., Корпачова Т.И., Маньковский Б.М., Коваленко А.Н., Ефимов А.С. Содержание Сз-компонента комплемента и инсулина в плазме крови у ликвидаторов последствий аварии на ЧАЭС // Тез докл.3-ей Международной конф. “Медицинские последствия Чернобыльской катастрофы: итоги 15-летних исследований” 4-8 июня 2001 г., Киев / International Journal of Radiation Medicine.- 2001, special issue.- V.3, N 1-2.- P.198.

Коваленко А.Н., Зуева Н.А., Дубровина Г.В. Использование альфа-липоевой кислоты (берлитиона) в комплексном лечении пострадавших вследствие аварии на ЧАЭС //Тез докл.3-ей Международной конф. “Медицинские последствия Чернобыльской катастрофы: итоги 15-летних исследований” 4-8 июня 2001 г., Киев / International Journal of Radiation Medicine.- 2001, special issue.- V.3, N 1-2.- P.209.

Зуєва Н.О., Юхімук Л.М., Коваленко О.М., Єфімов А.С. Показники рівнів трансферину, церулоплазміну та вільного заліза у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, хворих і нехворих на цукровий діабет ІІ типу // Матеріали VI з'їзду ендокринологів України Київ, 23-25 травня 2001 р. Київ.- 2001.- С.109.

Анотація

Зуєва Н.О. Гормональні та метаболічні механізми порушень інсуліночутливості у постраждалих дорослих і дітей внаслідок аварії на ЧАЕС. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 03.00.01 - радіобіологія - медичні науки. - Науковий центр радіаційної медицини АМН України, Київ. - 2002.

В дисертації здійснено аналіз та теоретичне узагальнення клінічних, гормональних, метаболічних, імунних та мембранних змін в організмі людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії, у віддалені терміни. Обстежені учасникі ліквідації наслідків аварії (УЛНА), які зазнали короткого (не більше 3-х міс у 1986-початку 1987 рр.) та тривалого (6-8 р., починаючи з 1986-1987 рр.) впливів факторів аварії, та діти-мешканці забруднених радіонуклідами територій (II, III і IV зони). Незалежно від терміну перебування в 30-км зоні у УЛНА та у дітей ІІ та ІІІ зон проживання віком до 10 років зареєстрована гіперінсулінемія. Визначені певні механізми порушення інсуліночутливості у потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС. Охарактеризовані групи ризику розвитку синдромів та захворювань, в основі яких лежить гіперінсулінемія і/або порушення інсуліночутливості. На підставі системного підходу розроблена система заходів, спрямованих на мінімізацію причин, що зумовлюють порушення інсуліночутливості у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС - гіперінсулінемію, оксидативний стрес та реакції аутоагресії. Запропоновано використання препарату берлітіон (б-ліпоєва кислота).

Основні результати роботи знайшли впровадження в ендокринологічній та терапевтичній практиці.

Ключові слова: потерпілі внаслідок аварії на ЧАЕС, гіперінсулінемія, механізми порушення інсуліночутливості, б-ліпоєва кислота.

Summary

Zuyeva N.0. Hormonal and metabolic mechanisms of insulin sensitivity disorders in adults and children affected by the accident at the Chornobyl Nuclear Power Plant. - Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Medical Sciences; speciality 03.00.01 - Radiobiology - Medical Sciences. - Scientific Centre for Radiation Medicine of the AMS of Ukraine, Kyiv, 2002.

The thesis contains an analysis and theoretical general conclusion of the clinical, hormonal, metabolic, immune, and membrane changes in the organism of persons affected by the Chornobyl accident in remote periods after the accident. The persons examined were: participants in the liquidation of the consequences of the accident (PLCA) who had undergone short-term (not more than 3 months in 1986 - beginning of 1987) and long-term (6 to 8 years after 1986-1987) influence of the Chornobyl accident factors; children-inhabitants of the 2nd, 3rd, and 4th radiocontaminated zones. Hyperinsulinemia was reported in PLCA irrespective of the period of their being in the 30-km zone, and in children up to 10 years from the 2nd and 3rd zones. A conception of certain mechanisms of insulin sensitivity disorders in persons affected by the Chornobyl accident has been formulated. Groups of risk of formation of diseases and syndromes based on hyperinsulinemia and/or insulin sensitivity disorders have been characterized. A system of measures has been developed in order to minimize the reasons which lead to the formation of insulin sensitivity disorders in persons affected by the Chornobyl accident: hyperinsulinemia, oxidative stress, and reactions of autoaggression. Application of berlithion (-lipoic acid) is proposed.

The main results of the work have been introduced into endocrinological and therapeutic practice.

Key words: persons affected by the Chornobyl accident, hyperinsulinemia, mechanisms of insulin sensitivity disorders, -lipoic acid.

Аннотация

Зуева Н.А. Гормональные и метаболические механизмы нарушений инсулиночувствительности у пострадавших взрослых и детей в результате аварии на ЧАЭС. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора медицинских наук по специальности 03.00.01 - радиобиология - медицинские науки. - Научний центр радиационной медицины АМН Украины, Киев. - 2002.

В диссертации представлены анализ и теоретическое обощение клинических, гормональных, метаболических, иммунных и мембранных изменений в организме людей, потерпевших в результате Чернобыльськой аварии, в отдалённый поставарийный период. Обследованы взрослые - участники ликвидации последствий аварии (УЛПА), подвергшиеся короткому (не более 3-х мес в 1986-начале 1987 гг. - 135 человек) и длительному (6-8 лет, начиная с 1986-1987 гг. - 92 человека) воздействию факторов Чернобыльской аварии, 31 УЛПА с сахарным диабетом (СД) типа 2, который развился в разные годы после аварии (суммарные дозы облучения у обследованных УЛПА были в диапазоне 0,2 - 156 сГр), а также дети-жители (94 человека) II, III и IV зон, загрязнённых радионуклидами, с паспортными дозами до 5 мЗв/год. Поскольку основными факторами, влияющими на здоровье пострадавших в результате аварии на ЧАЭС являются радиационный и психогенный, группами сравнения были 42 человека, перенесших психогенный стресс различной длительности. Контрольные группы составляли здоровые люди. Изучали уровни глюкозы, инсулина (в том числе при проведении адекватных нагрузочных проб - инсулиновой и перорального глюкозотолерантного теста), С-пептида в зависимости от дозы облучения, возраста, индекса массы тела, показателя инсулинорезистентности (глюкоза (мг/дл) / инсулин (мкЕ/мл). В разные годы после аварии исследованы гормональные (АКТГ, кортизол, 11-, 17-ОКС, пролактин, адреналин, глюкагон, тироксин) и негормональные (комплемент, его Сз-компонент, трансферрин, церулоплазмин, антитела к инсулину, инсулинсвязывающая способность сыворотки крови) контринсулиновые факторы, нейромедиаторы (серотонин, ГАМК, дофамин, норадреналин), внутриклеточные факторы антиоксидантной защиты (каталаза, супероксиддисмутаза, глютатионредуктаза, глютатионпероксидаза, глютатион восстановленный), некоторые показатели липидного обмена (общий холестерин, холестерин в-ЛП), показатели коагуляционного и тромбоцитарного гемостаза, конформационное строение мембран эритроцитов и лейкоцитов, иммунологические показатели (количество Т- и В-лимфоцитов, иммуноглобулины A,M,G, фагоцитарную активность нейтрофилов, комплемент, Сз-компонент комплемента, реакцию ауторозеткообразования). Показано наличие гиперинсулинемии у УЛПА в различные годы после аварии, независимо от времени пребывания в 30-км зоне, дозы облучения, возраста, индекса массы тела (ИМТ), и у детей-жителей II и III зон в возрасте до 10 лет, независимо от пола, ИМТ, контринсулиновых факторов. Дисперсионный двухфакторный анализ показал отсутствие влияния организованных факторов - дозы облучения и ИМТ на концентрацию инсулина в крови. Использование коэффициента сопряжённости (качественный корреляционный анализ) продемонстрировало первичность гиперинсулинемии по отношению к увеличению массы тела у УЛПА. При проведении сравнительного исследования клинико-метаболических особенностей СД типа 2 у УЛПА и лиц, которые не подвергались воздействию факторов Чернобыльской аварии, у УЛПА с СД типа 2 обнаружено повышение факторов системы комплемента, в частности Сз-компонента комплемента, глюкокортикоидов, снижение концентрации катехоламинов, более низкое содержание фибриногена и меньшая частота сердечных сокращений. Проанализирована соматическая патология по данным историй болезней у УЛПА на ЧАЭС и патология, на фоне которой чаще всего диагностируется СД типа 2 (пример реализации длительной гиперинсулинемии). На первом месте у УЛПА находятся заболевания сердечно-сосудистой системы, а СД чаще диагностируется на фоне нарушения коагуляционных свойств крови, ангиопатии сетчатки и сердечно-сосудистых заболеваний (гипертоническая болезнь, ИБС, атеросклероз). Прослежена базальная концентраци глюкозы в крови у одних и тех же УЛПА в течение 12 лет после аварии. Почти у 1/4 обследованных этой группы развился СД типа 2. Определены некоторые механизмы формирования гиперинсулинемии и/или нарушения инсулиночувствительности у потерпевших в результате аварии на ЧАЭС. Охарактеризованы группы риска по формированию заболеваний и синдромов, в основе которых лежит гиперинсулинемия и/или нарушение инсулиночувствительности. Разработана система мероприятий, направленных на минимизацию причин, которые вносят вклад в формирование нарушения инсулиночувствительности у потерпевших в результате аварии на ЧАЭС - гиперинсулинемию, оксидативный стресс и реакции аутоагрессии. Обоснована терапия берлитионом (б-липоевая кислота) независимо от наличия СД, после применения которого происходило снижение уровня инсулина в крови, снижение инсулинорезистентности (по показателю инсулинорезистентности), проявлений оксидативного стресса и аутоагрессии. Курс лечения составлял 2 месяца, доза - 600 мг в сутки.

Основные результаты работы нашли внедрение в эндокринологической и терапевтической практике.

Ключевые слова: потерпевшие в результате аварии на ЧАЭС, гиперинсулинемия, механизмы нарушения инсулиночувствительности, б-липоевая кислота.

Размещено на Allbest.ru

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены