Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ ПРОТИ ДИФТЕРІЇ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ ЗА ЦІЄЮ ІНФЕКЦІЄЮ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

УСТІНОВА ЛЮДМИЛА АНАТОЛІЇВНА

УДК 616.931-036.22+616.931-084

14.02.02-епідеміологія

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській військово-медичній академії МО України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор

Колесніков Михайло Михайлович,

доктор медичних наук, професор

Бондаренко Валентина Іванівна,

провідний науковий співробітник лабораторії поліомієліту та інших ентеровірусних інфекцій, Інститут епідеміології

та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України

кандидат медичних наук

Деревянкін Ігор Вадимович,

директор програми вакцинопрофілактики,

ДП “Американський центр медичної допомоги”

Провідна установа: Київська медична академія післядипломної освіти

ім. П.Л. Шупика МОЗ України

Захист відбудеться “12” листопада 2002р. о 12.00. годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.02 при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038, м. Київ, узвіз Протасів Яр, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038, м. Київ, узвіз Протасів Яр, 4)

Автореферат розісланий “19” вересня 2002р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук С.І. Доан

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останнє десятиріччя в умовах погіршання епідемічної ситуації з дифтерії серед цивільного населення, аналогічні інфекційні процеси відбувалися серед військовослужбовців Збройних Сил України (ЗСУ). На початку 90-х років відмічалася тенденція до зростання захворюваності на дифтерію серед особового складу ЗСУ (Ю.І. Лешенко і співавт., 1993; В.М. Жданов і співавт., 1993), яка поступово набула характеру епідемії. На фоні високих показників захворюваності, що значно перевищували аналогічні показники серед цивільного населення, в ЗСУ спостерігався високий рівень смертності від цієї інфекції.

Наприкінці 90-х років стан епідемічного неблагополуччя з дифтерії в ЗСУ зберігався. Показники захворюваності залишалися високими, головним чином, за рахунок активності епідемічного процесу серед військовослужбовців строкової служби. Це без сумніву впливало на рівень бойової підготовки та боєготовності військових частин, тому профілактика дифтерії серед військовослужбовців залишається одним з найбільш актуальних завдань для військово-медичної служби.

Проблемі профілактики дифтерії в Збройних Силах (ЗС) присвячено ряд робіт (М.М. Городецький, 1998; М.І Хижняк зі співавт., 1996; В.І. Трихліб, 1998; В.І. Харченко, 1998). Однак, на сьогодні нез'ясованими залишаються провідні чинники, що обумовлюють епідемічне неблагополуччя з дифтерії в ЗСУ та впливають на ефективність заходів профілактики цієї інфекції серед військовослужбовців в різних регіонах дислокації, видах та родах військ. Крім того, не вивчалися питання посилення спеціалізованого контролю та спадкоємності в діяльності медичних служб Міністерства оборони (МО) і Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України щодо проведення заходів профілактики дифтерії на етапах підготовки та призову молоді на військову службу.

Складна епідемічна ситуація з дифтерії у військових колективах обумовлює необхідність визначення ефективності профілактичних заходів проти дифтерії та удосконалення епідеміологічного нагляду за цією інфекцією в ЗСУ, що буде сприяти підтриманню необхідного рівня боєздатності особового складу та боєготовності військ в мирний та воєнний час.

Зв'язок роботи з плановими науковими дослідженнями. Робота виконувалася згідно з планом науково-дослідної роботи Української військово-медичної Академії МО України “Вивчення рівня напруги імунітету щодо дифтерії та правця у військовослужбовців ЗСУ”: шифр “ІМУНІТЕТ” номер державної реєстрації 0102U003965.

Мета роботи - визначити ефективність профілактичних заходів проти дифтерії та удосконалити систему епідеміологічного нагляду за цією інфекцією в ЗСУ.

Для реалізації вказаної мети були поставлені наступні завдання:

1. Проаналізувати епідемічну ситуацію з дифтерії серед військовослужбовців ЗСУ за період з 1987р. по 2000р.

2. Виявити провідні фактори ризику, які обумовлюють зберігання епідемічного неблагополуччя з дифтерії в ЗСУ.

3. Вивчити стан антитоксичного протидифтерійного імунітету та інтенсивність циркуляції збудника дифтерії серед військовослужбовців, зокрема, молодого поповнення особового складу строкової служби військових частин Центрального підпорядкування та Північного оперативного командування.

4. Визначити ефективність заходів планової імунопрофілактики дифтерії серед молоді на етапах підготовки, приписки і призову на військову службу та антибіотикопрофілактики за епідпоказаннями серед молодого поповнення військовослужбовців строкової служби навчальних центрів Центрального підпорядкування під час проходження військової служби.

5. Розробити та впровадити рекомендації щодо удосконалення системи епідеміологічного нагляду за дифтерією в ЗСУ та оптимізації комплексу профілактичних та протиепідемічних заходів серед військовослужбовців.

Об'єкт дослідження: епідемічний процес при дифтерії серед військовослужбовців ЗСУ за період 1987-2000рр., антитоксичний протидифтерійний імунітет, носійство збудника дифтерії.

Предмет дослідження: звітна документація (ф. 3 мед., ф. 8 мед, ф. 025-10), сироватки крові молодого поповнення особового складу строкової служби, штами коринебактерій дифтерії, протоколи серологічних досліджень сироватки крові військовослужбовців, протоколи бактеріологічного дослідження збудника дифтерії.

Методи дослідження: епідеміологічні, серологічні, мікробіологічні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вивчена епідемічна ситуація з дифтерії серед військовослужбовців ЗСУ за період 1987-2000рр., показано, що навіть найменші показники захворюваності на цю інфекцію в ЗСУ перевищують аналогічні максимальні показники серед цивільного населення.

Доведено, що розвиток неблагополучної епідемічної ситуації з дифтерії в ЗСУ протягом 1991-2001рр. пов'язаний з двома чинниками: низьким рівнем протидифтерійного імунітету особового складу та високим рівнем циркуляції збудника дифтерії серед військовослужбовців.

Обґрунтована доцільність введення в систему епідеміологічного нагляду за дифтерією в ЗСУ ряду додаткових заходів з метою підвищення ефективності комплексу профілактичних та протиепідемічних заходів проти дифтерії серед військовослужбовців.

Практичне значення отриманих результатів. Обґрунтовано, що при відсутності відповідного лікаря - фахівця (лікаря-епідеміолога) у складі військово-лікарської призовної комісії, заходи імунопрофілактики дифтерії на етапах підготовки, приписки та призову молоді на військову службу здійснюються на низькому рівні і не досягають своєї мети. Це необхідно враховувати при наданні рекомендацій для посилення контролю за проведенням планової імунопрофілактики серед підлітків та серед призовників шляхом введення до складу військово-лікарської комісії лікаря-епідеміолога.

Показані висока епідеміологічна та імунологічна ефективність проведення планової ревакцинації проти дифтерії перед призовом (в 18 років) та ефективність превентивної антибіотикопрофілактики в системі протиепідемічних заходів в осередках дифтерії серед осіб, які часто хворіють на ангіни і неспецифічну патологію ЛОР-органів, для попередження розвитку вторинних випадків дифтерії.

Отримані результати були використані при складанні методичних рекомендацій “Система епідеміологічного нагляду за дифтерією в Збройних Силах України”, що затвердженні Головним військово-медичним управлінням (ГВМУ) МО України (липень 2002р.), при підготовці матеріалів до зборів начальників організаційно-мобілізаційних управлінь оперативних командувань, видів ЗС та військових комісарів України “Аналіз організації медичного огляду призовників та особливості комплектування Збройних Сил України молодим поповненням в 2001 році” (21.02.2002р.). Крім того, матеріали розробок були використані ГВМУ при плануванні медичного забезпечення ЗСУ, у навчальному процесі Національної академії оборони України МО України, Української військово-медичної академії МО України, при плануванні заходів епідеміологічного нагляду за дифтерією в повсякденній діяльності Центру Державного санітарно-епідеміологічного нагляду (ЦДСЕН) ЗСУ, санітарно-епідеміологічних закладів Західного оперативного командування ЗСУ.

Особистий внесок автора. Автором особисто проведено ретроспективний епідеміологічний аналіз матеріалів щодо захворюваності на дифтерію військовослужбовців ЗСУ загалом та по оперативним командуванням, видам і родам військ в 1987-2000рр. Проаналізовано стан антитоксичного протидифтерійного імунітету (2059 сироваток) військовослужбовців, зокрема молодого поповнення особового складу строкової служби військових частин Центрального підпорядкування. Особисто автором організовано та здійснено забір крові, проведено дослідження сироваток крові молодого поповнення військовослужбовців строкової служби в реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) по визначенню титрів протидифтерійних (2258 сироваток) і протиправцевих (991 сироватки) антитіл. Узагальнені результати мікробіологічного дослідження циркуляції коринебактерій дифтерії серед молодого поповнення військовослужбовців строкової служби у військових частинах Центрального підпорядкування (3922 обстежених) за період з 1993р. по 1997р. В 1998-2000рр. особисто автором досліджений стан носійства збудника дифтерії у 2547 військовослужбовців.

Поглиблений аналіз отриманих результатів та розробка науково обґрунтованих висновків і рекомендацій проведені самостійно.

Автор висловлює щиру вдячність підполковнику медичної служби М.Д.Кошіль та працівникам ЦДСЕН ЗСУ О.О.Тетеньовій, Т.С.Максименко за допомогу у проведенні досліджень та окрему подяку доктору медичних наук, професору М.І.Хижняку за методичну і консультативну допомогу при виконанні роботи.

Апробація результатів дисертації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць, що відображають основні положення дисертаційної роботи, 9 з яких у журналах фахових видань.

Основні положення дисертаційної роботи були висвітлені на науково-практичній конференції, присвяченій п'ятирічному ювілею Ірпінського військового госпіталю МО України (Ірпінь, 1999р.), на науково-практичній конференції інфекціоністів та епідеміологів ЗСУ “Сучасні аспекти військової медицини” (Київ, 1998р.), на пленарних засіданнях конференцій молодих вчених Української військово-медичної академії МО України (Київ, 1999-2001рр.), на зборах начальників організаційно-мобілізаційних управлінь оперативних командувань, видів Збройних Сил та військових комісарів України (Київ, 2002р.).

дифтерія профілактика військовослужбовець

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Робота містить матеріали по вивченню епідемічної ситуації з дифтерії серед військовослужбовців у військах колишнього СРСР, які дислокувалися в Україні (1987-1992рр.), а з 1993р. - у ЗСУ. Визначені періодичність, сезонність захворюваності на дифтерію, її осередкованість та чинники ризику по регіонах дислокації військ, видах та родах військ ЗСУ. За даними “Медичних звітів про стан здоров'я та захворюваності особового складу” (форма 3 мед.) та офіційних річних звітів регіональних і територіальних санітарно-епідеміологічних загонів (форма 8 мед.), були проаналізовані показники захворюваності на дифтерію в ЗСУ загалом, а також по окремим оперативним командуванням (42 звіти), по видам і родам військ (56 звітів) за період з 1987р. по 2000р. При аналізі захворюваності використовувалися кон'юнктурні огляди (14) санітарно-епідеміологічних закладів МО України за 1987-2000рр., матеріали епідеміологічного розслідування причин виникнення 123 випадків дифтерії при розвитку групових захворювань та спалахів за період 1994-1999рр.

Вивчені стан щепленості проти дифтерії молодого поповнення військовослужбовців строкової служби ЗСУ (991 особа) в 1999-2001рр. (ф. 025-10, ф. 063/0) та серед хворих на цю інфекцію в 1993-2000 рр. на базі інфекційного відділення Головного військово-клінічного госпіталю (521 історія хвороби). Проведений аналіз стану колективного імунітету проти дифтерії (2059 сироваток) молодого поповнення особового складу строкової служби військових частин Центрального підпорядкування ЗСУ протягом 1993-1997 рр. за даними серологічних досліджень, проведених на базі ЦДСЕН ЗСУ.

Визначення титрів протидифтерійних (1735 сироваток) та протиправцевих (991 сироватка) антитіл в 1998-2001рр. здійснювали при застосуванні загальноприйнятого серологічного тесту РПГА мікрометодом з використанням еритроцитарного дифтерійного та правцевого антигенного рідкого діагностикума виробництва АООТ “БІОМЕД” ім. І.І. Мечникова (Росія, Москва). Досліджена динаміка імунного захисту проти дифтерії у 177 осіб молодого поповнення військовослужбовців строкової служби військових частин Центрального підпорядкування ЗСУ. Сироватки крові отримували до та через 5-7, 10-14, 30-45 діб після ревакцинації (523 сироватки), яка здійснювалася під час проходження ними військової служби. Для щеплення використовувалися АДП-М (Україна ЗАО “БІОЛЕК” м. Харків). Захисними вважалися титри 1:40-1:80 (0,1-1,0МЕ при активності діагностикуму 1:3200-1:6400).

Аналіз рівня циркуляції збудника дифтерії серед особового складу ЗСУ в 1993-1997рр. проводили за даними мікробіологічних досліджень (4021 військовослужбовця) на базі ЦДСЕН ЗСУ. За період 1998-2000рр. досліджений стан носійства коринебактерій дифтерії в 2547 військовослужбовців. Проаналізовано ефективність застосування антибіотикотерапії та проведення превентивної антибіотикопрофілактики в осередку дифтерії серед особового складу (1564 військовослужбовця), що часто хворіли на ангіни та іншу ЛОР-патологію, хворих на цю патологію. Виділення та ідентифікація культур коринебактерій дифтерії здійснювалися згідно з чинними інструктивно-методичними документами по бактеріологічній та серологічній індикації збудника дифтерії.

Робота виконана при комплексному використанні епідеміологічних, серологічних, мікробіологічних та статистичних методів дослідження. Достовірність результатів дослідження зумовлена достатнім обсягом досліджень та математичною обробкою даних з використанням статистичних розрахунків (В.Д. Белякова та співавт., 1981), кореляційного методу за допомогою комп'ютерних програм “Statistica” і логічною інтерпретацією отриманих результатів.

Результати досліджень та їх обговорення. Епідемічна ситуація з дифтерії у ЗСУ в 1987-2000рр. Встановлено, що в умовах розвитку епідемії дифтерії серед цивільного населення України протягом 1991-2000рр. в ЗСУ спостерігалася небезпечна епідемічна ситуація з дифтерії. Так, у 1991р. було зареєстровано статистично достовірне (t=6,64; p<0,01) зростання захворюваності на дифтерію особового складу ЗСУ в 4,5 разів (з 6,3 до 28,4 на 100 тис.) у порівнянні з попереднім роком (рис. 1). В 1996р. епідемія дифтерії в ЗС досягла найвищого показника захворюваності особового складу, який становив 124,6 на 100 тис. військовослужбовців.

Однак, захворюваність на дифтерію серед особового складу ЗСУ статистично достовірно (t коливається від 2,9 до 17,9; p<0,05), багатократно перевищувала (від 4 до 35 разів) по роках відповідні показники серед дорослого населення України (згідно з даними “Довідника інфекційних хвороб” МОЗ України за 1998-2000рр.). При цьому навіть найменші показники захворюваності в ЗСУ перевищували максимальні показники серед цивільного населення.

У ЗСУ мали місце смертельні випадки від дифтерії. Динаміка зростання показників смертності та летальності відтворювала закономірності коливань рівня захворюваності на дифтерію особового складу ЗСУ. Так, показники смертності від дифтерії особового складу протягом 1994-1997рр. коливалися від 0,58 в 1994р. до 4,56 на 100 тис. військовослужбовців у 1996р. Це значно більше, ніж за даними деяких дослідників (В.Г.Оксіюк 1998р., 1999р., І.В.Скуратовська зі співав., 1996р.) серед цивільного населення. Показники летальності серед цивільного населення коливалися від 0,73% в 1994р. до 3,67% - в 1996р.

Не виявлені особливості епідемічного процесу дифтерії в ЗСУ за регіонами дислокації військ та з урахуванням видів та родів військ. Статистично значимої різниці між середньорічними показниками захворюваності на дифтерію особового складу ЗСУ по оперативних командуваннях (t коливалося від 0,3 до 1,4; p>0,05), видах та родах військ (t коливалося від 0,3 до 1,3; p>0,05) не визначається. Погіршання епідемічної ситуації в 1991-2000рр. мало місце серед особового складу усіх оперативних командувань, видів та родів військ.

Незважаючи на зниження захворюваності на дифтерію в ЗСУ протягом 1997-2000рр., її рівень зберігався високим, головним чином за рахунок підвищення її показників серед військовослужбовців строкової служби (35,3 на 100 тис. в 2000р., 10,4 на 100 тис. військовослужбовців у 2001р.). Встановлено, що активізація епідемічного процесу дифтерії в ЗСУ в 1990-2000рр. мала місце як серед офіцерського складу, так і серед військовослужбовців строкової служби. Захворюваність коливалася від 1,9 до 40,0 та від 11,1 до 182,6 на 100 тис. військовослужбовців відповідно.

На фоні значних показників захворюваності чітко визначалася група ризику. Так, протягом 1987-2000 рр. статистично достовірно (t коливається від 2,99 до 13,4; p<0,05) найбільші показники захворюваності на дифтерію реєструвалися серед військовослужбовців строкової служби. Її середній багаторічний показник серед військовослужбовців строкової служби за 1990-1997рр. становив 55,9 на 100 тис., що в 5 разів перевищувало захворюваність серед офіцерів і прапорщиків (11,0 на 100 тис.), а в останні роки (1998-2000рр.) - в 7 разів (31,4 проти 4,4 на 100 тис.) (рис. 2). При розвитку спалахів в 1994-1999рр. більшість випадків дифтерії було зареєстровано серед молодого поповнення військовослужбовців строкової служби (81,36%), а решта - серед старослужбовців. При вивченні річної динаміки захворюваності на дифтерію в ЗСУ виявлені її осінньо-весняні сезонні коливання, що відповідає двократній періодичності надходження молодого поповнення до військових колективів восени та навесні і вкладається у межі декількох інкубаційних періодів (рис. 3). Це свідчить про провідну роль в захворюваності на дифтерію в ЗСУ такого соціального компоненту, як призов, при цьому більш виражене коливання річної захворюваності на дифтерію в осінній період не виключає вплив метеофакторів.

Отже, військовослужбовці строкової служби, включаючи молоде поповнення, піддаються особливому ризику інфікування. Вони стають джерелом дифтерійної інфекції, формують групу ризику, і тому потребують підвищеної уваги в системі епідеміологічного нагляду.

Ефективність профілактичних заходів проти дифтерії на етапах підготовки та призову молоді до військової служби в ЗСУ. У процесі поглибленого аналізу головних характеристик епідемічного процесу дифтерійної інфекції в ЗСУ визначена сильна зворотна кореляційна залежність між динамікою захворюваності на дифтерію особового складу строкової служби військових частин Центрального підпорядкування та рівнем колективного імунітету проти цієї інфекції (r=-0,7) (рис. 4). Встановлено, що погіршання епідемічної ситуації з розвитком епідемії дифтерії серед військовослужбовців, як і серед населення України в цілому, відбулося в умовах формування низького рівня специфічного імунного захисту. Так, частка незахищених проти дифтерії серед обстеженого контингенту з молодого поповнення військовослужбовців строкової служби військових частин Центрального підпорядкування в 1993-1996рр. коливалася від 64,2% у 1993р. до 39,5% в 1995р. При проведенні планової ревакцинації, як у період підготовки підлітків до військової служби (у 14 років), так і перед призовом (у 18 років) мало місце припинення зростання захворюваності на дифтерію та зниження цього показника у 26 разів протягом 1997-2000рр. (з 583,3 на 100 тис. військовослужбовців в 1996р. до 22,8 в 1998р.).

З 1997р. в ЗСУ відбулося різке зниження частки незахищених проти дифтерії. Так, серед молодого поповнення особового складу строкової служби військових частин центрального підпорядкування цей показник знизився від 48,12,8% в 1996р. до 25,32,0% обстежених осіб в 1998р. Це забезпечило статистично достовірне зниження (t=12,1; p<0,01) захворюваності у 29 разів (20,1 на 100 тис. в 1999р. проти 583,3 на 100 тис. в 1996р.).

Однак, стан епідемічного неблагополуччя з дифтерії загалом у ЗСУ зберігався. Показники захворюваності серед військовослужбовців строкової служби статистично достовірно (t=4,5; p<0,01) залишалися високими (35,3 на 100 тис. в 2000р.). У цих умовах нами в 1999-2001рр. було проведено дослідження стану щепленості та імунного захисту проти дифтерії молодого поповнення військовослужбовців строкової служби військових частин Центрального підпорядкування (рис 5).

Встановлено, що планову ревакцинацію проти дифтерії згідно з календарем щеплень в 14 та 18 років не отримала значна частина обстежених (від 30,0% до 36,4% військовослужбовців), а питома вага осіб з титрами антитоксичного протидифтерійного імунітету нижче захисного досягала 30,7%. Це відбувалося за рахунок недостатнього контролю за проведенням планових ревакцинацій під час підготовки та призову молоді на військову службу.

Значні показники захворюваності на дифтерію в ЗСУ та виявлення групи ризику опосередковано вказують на високий ступінь циркуляції збудника дифтерії серед військовослужбовців. При вивченні цього питання встановлено, що рівень циркуляції збудника дифтерії серед обстежених військовослужбовців протягом 1993-2000рр. коливався від 4,8% до 1,1% (рис. 4). Серед виділених штамів коринебактерій дифтерії превалював серовар gravis (до 73,5% виділених культур у 1993-2000рр.). Динаміка носійства збудника дифтерії відповідала закономірностям захворюваності на цю інфекцію. Зростання та зниження показників захворюваності на дифтерію та циркуляції коринебактерій співпадали. При цьому виявлений сильний прямий кореляційний зв'язок між цими показниками (r=0,71). Крім того визначено, що носійство збудника дифтерії превалювало серед хворих та осіб, що часто хворіють на ангіни та іншу ЛОР - патологію (від 1,8% до 8,3% обстежених). Виявлений також сильний прямий кореляційний зв'язок між показниками захворюваності на дифтерію та циркуляції токсигенних коринебактерій (r=0,76), тобто хворі і часто хворіючі на ангіни та іншу ЛОР-патологію сприяють високій поширеності збудника дифтерії серед військовослужбовців. Зазначене свідчить про необхідність проведення додаткових спеціалізованих заходів серед вказаної групи військовослужбовців.

Військовослужбовці строкової служби, зокрема молоде поповнення з низьким рівнем колективного імунітету проти дифтерії, зазнають підвищеного ризику зараження в умовах високого ступеня циркуляції збудника дифтерії за рахунок особливостей організації військового колективу (спільні спальні, навчальні приміщення, приміщення для харчування тощо). При цьому, військові колективи двічі на рік оновлюються, що призводить до інтенсивного обміну збудником дифтерії між старослужбовцями та молодим поповненням, які кількісно складають до 25-33% від особового складу.

Отже, підвищення захворюваності на дифтерію в ЗСУ в 1991-1996рр. та зберігання неблагополучної епідеміологічної ситуації з дифтерії протягом 1997-2001рр. пов'язано з двома чинниками: низьким рівнем протидифтерійного імунітету особового складу та високим рівнем циркуляції збудника дифтерії серед особового складу, що превалює серед хворих на ангіни та іншу ЛОР - патологію.

Напрямки удосконалення епідеміологічного нагляду за дифтерією в Збройних Силах України. Головним напрямком профілактики дифтерії було і, безумовно, залишається створення несприйнятливості організму шляхом імунізації. Покладаючись на результати власного дослідження, на нашу думку заходи епідеміологічного нагляду за дифтерією на етапах підготовки, приписки та призову молоді на військову службу здійснювалися у цьому напрямку на низькому рівні і не досягали своєї мети. Так, при обстеженні молодого поповнення військових частин Центрального підпорядкування протягом 1999-2000рр. та Північного оперативного командування в 2001р. виявлено, що документального підтвердження про щеплення проти дифтерії молодого поповнення військовослужбовців строкової служби не мали в 1999р. 17,82,5%, в 2000р. - 16,32,7%, в 2001р. - 12,71,6% обстежених. Питома вага юнаків, які не отримали планову ревакцинацію проти дифтерії в 14 років у 1999р. дорівнювала 35,4% (87 військовослужбовців), в 2000р. - 40,8% (75 військовослужбовців), в 2001р. - 39,8% (161 військовослужбовця). У 1999р. тільки 70,2% обстежених осіб молодого поповнення отримало останню планову ревакцинацію в 18 років (перед призовом), у 2000р. їх частка дорівнювала 63,6%, в 2001 році - 75,7%.

Хоча в умовах несприятливої епідемічної ситуації з дифтерії в ЗСУ визначається висока епідеміологічна ефективність заходів імунопрофілактики проти дифтерії серед молодого поповнення військовослужбовців строкової служби навчальних центрів військових частин Центрального підпорядкування (захворюваність на дифтерію серед цього контингенту знизилася в 10 разів: з 102,2 на 100 тис. військовослужбовців строкової служби в 2000р. до 10,4 на 100 тис. осіб в 2001р.), однак ці заходи необхідно проводити в період підготовки, приписки та призову молоді на військову службу. Так, серед обстежених частка не захищених дорівнювала 38,42%, а після щеплення прошарок захищених поступово зростає протягом 10-14 діб і досягає 89,71% захищених через 30-45 діб. Але термін досягнення його в умовах організованого колективу досить тривалий, і тому імунізацію молодого поповнення військовослужбовців строкової служби доцільно проводити на етапах підготовки, приписки та призову до військової служби.

Встановлено, що на всіх етапах підготовки (з 15 до 17 років), приписки (в 17 років) та призову (при досягненні 18 років) залишалося без уваги те, що планову ревакцинацію проти дифтерії в 14 та 18 років отримали не всі юнаки. Таким чином, значна частка осіб, які призвалися на строкову військову службу, були не ревакциновані проти дифтерії. На нашу думку, введення відповідного лікаря - фахівця (лікаря-епідеміолога) до складу військово-лікарської призовної комісії дозволить покращити стан імунопрофілактики на етапах призову.

В осередках дифтерії силами військово-медичної служби і нами проводилася антибіотикотерапія серед осіб, які хворіли на ангіни та ГНП ЛОР-органів. Серед військовослужбовців, що були в тісному контакті з хворими, і які часто хворіли на ангіни, ГНП та ХНП ЛОР-органів, проводилася превентивна антибіотикопрофілактика. Ці заходи позитивно впливали на попередження розвитку вторинних випадків дифтерії. Кількість випадків дифтерії серед осіб, яким проводили антибіотикотерапію та антибіотикопрофілактику, зменшилося в 2,5 разів у порівнянні з тими, хто не був охоплений цими заходами (0,210,01% проти 2,040,43% обстежених відповідно). Такі заходи є цінним спеціалізованим компонентом епідеміологічного нагляду за дифтерією в ЗСУ в системі профілактичних та протиепідемічних заходів.

Отримані нами матеріали дозволили розробити та впровадити в ЗСУ систему епідеміологічного нагляду за дифтерією з високою епідеміологічною ефективністю, в основу якої покладені епідеміологічний, серологічний, мікробіологічний, клініко-діагностичний моніторинги з контролем за проведенням цих заходів серед молодого поповнення, з наступним епідеміологічним аналізом та проведенням профілактичних та протиепідемічних заходів, у першу чергу серед виявленої групи ризику (рис. 6).

ВИСНОВКИ

1. У Збройних Силах України в 1990-2001рр. склалася небезпечна епідемічна ситуація з дифтерії. Захворюваність та смертність від дифтерії серед військовослужбовців, які зросли в 1996р. до 124,6 та 4,56 на 100 тис. військовослужбовців відповідно, набагато перевищували аналогічні показники серед цивільного населення відповідних вікових прошарків. Рівень захворюваності на дифтерію солдатів та сержантів в 2000 році залишається високим і перевищує в 6 разів відповідний показник в період епідемічного благополуччя (35,3 проти 6,3 на 100 тис. в 1990р.).

2. Встановлено, що провідним фактором ризику епідемічного неблагополуччя з дифтерії в Збройних Силах України протягом 1990-2001рр. був низький рівень антитоксичного протидифтерійного імунітету серед молодого поповнення військовослужбовців строкової служби (частка незахищених серед обстежених коливалася від 64,22,2% у 1993р. до 25,32,0% в 1998р.) на фоні високої інтенсивності циркуляції збудника дифтерії в 1993-2000рр. (від 1,1% до 4,8% обстежених). Сезонні осінньо-весняні коливання захворюваності відповідають періодичності надходження до військових колективів молодого поповнення, а середня багаторічна захворюваність військовослужбовців строкової служби за період 1987-1997рр. в 5 разів перевищувала відповідний показник серед офіцерів і прапорщиків - 55,9 проти 11,0 на 100 тис. військовослужбовців.

3. Виявлено високу епідеміологічну та імунологічну ефективність планової ревакцинації юнаків на етапах підготовки, приписки та призову до військової служби. Зростання показників щепленості та специфічного імунного захисту молодого поповнення обумовило зниження захворюваності на дифтерію серед військовослужбовців строкової служби військових частин центрального підпорядкування в 29 разів (з 583,3 в 1996р. до 20,1 в 1999р. на 100 тис.).

4. Здійснення превентивної антибіотикопрофілактики в системі протиепідемічних заходів проти дифтерії серед хворих на ангіни, неспецифічну ЛОР-патологію та осіб, що часто хворіють на цю патологію, сприяє попередженню розвитку вторинних випадків дифтерії в осередках (0,210,01% випадків дифтерії серед цього контингенту проти 2,040,43% серед осіб контрольної групи).

5. Запропонована система епідеміологічного нагляду за дифтерією в Збройних Силах України з введенням обов'язкового контролю з боку лікаря-епідеміолога за проведенням профілактичних заходів серед призовників на етапах підготовки, приписки та призову на військову службу, що забезпечує значне зниження захворюваності на дифтерію та формування умов для збереження тенденції поступового зменшення показників захворюваності та смертності.