Використанням спеціальних методів діагностики хронічних сіалоаденітів (сіалометрії, лякрометрії) були отримані показники, оцінка яких подана у табл.3.

Таблиця 3 Інтервал отриманих показників (верхній рядок) і питома вага у відсотках (нижній рядок) знижених/ нормальних /підвищених результатів сіалометрії у хворих на різні форми хронічних запальних захворювань слинних залоз

Отримані результати вказували на порушення слиновиділення у вигляді зниження чи підвищення кількості слини серед пацієнтів з ізол. ХСА та переважного зниження слиновиділення серед хворих на ХСА СШ та при ектазійних формах. Утворення сльози було порушеним серед хворих на ХСА СШ переважно з ектазійними формами, зростала кількість пацієнтів зі зниженими показниками. При відсутності скарг у деяких хворих на ізольоіані ХСА теж відмічали ледь знижені показники в одній із сльозних залоз. Відповідно до отриманих показників периферійної крові визначено різний рівень компенсаторних реакцій. Отримані результати робили очевидним різницю у рівнях порушення показників крові при різних формах хронічних сіалоаденітів, що можна використовувати для їх диференційної діагностики. Наявність відмінностей окремих значень клінічного дослідження крові при різних формах ХСА свідчила про деякі особливості їх патогенезу з єдиним походженням.

Для конкретизації місцевого патогенезу вивчали структурні зміни одразу в усіх великих слинних залозах хворих на хронічні сіалоаденіти незалежно від локалізації загострення чи підгострого процесу. У хворих на ектазійні ХСА візуалізувалися порушення структури залоз при ЯМР КТ обстеженні з наявністю кіст різного калібру, а при сіалосонографії - анехогенні утворення, що підтверджують наявність поодиноких чи множинних кіст. З допомогою обох методів візуалізувалися ланки фіброзу та склерозу при обстеженні хворіючих на склерозуючі форми ХСА. При використанні діагностичних методів визначали патологічно змінених внутрішньозалозистих лімфовузлів, наявності конкременту, абсцесу, або пухлини. У порівнянні обох методів зазначали доступність сіалосонографії та більш повну інформативну якість щодо характеристики розмірів безпосередньо кожної з обстежених слинних залоз. Аналізуючи результати сіалосонографії пацієнтів з хронічними сіалоаденітами, відзначали зміну форми, ступеню ехогенності і структури залозистих тканин. Найчастіше сіалосонографічні патологічні зміни супроводжувалися симптомом неоднорідності ехоструктури, було виявлено в усіх обстежених. Деяка перевага частоти неоднорідності серед пацієнтів з ектазійними формами (від 84% до 89% обстежених) мала тенденцію до гіпоехогенності. При склерозуючих - посилену гіперехогенність. У 11% до 31% обстежених з ХСА СШ та при ХСС спостерігали гіперехогенну однорідність слинних залоз. Проведені дослідження вказували на наявність патологічних змін не тільки у слинних залозах з клінічною маніфестацією захворювання, а й і у структурі усіх залоз, що можна трактувати як хронічний пансіалоаденіт із певною локалізацією загострення. Наявність патологічних змін безпосередньо у структурі слинних залоз у вигляді переважної ектазійної або склерозуючої форм, або їх поєднання можна характеризувати, як прояв тієї чи іншої стадії одного й того ж патологічного процесу - хронічного сіалоаденіту. За наслідки хронічного запального процесу і сіалостазу слід вважати і ознаки сіалолітіазу при визначенні конкрементів у головній протоці чи самій слинній залозі.

Частота встановлення локалізації загострення чи підгострого ХСА окремих залоз указує, що близько чверті обстежених мали паротити. Причому майже половина хворіючих ізольованими ХСА і перевагою ектазійної форми запалення частіше односторонні. Піднижньощелепні залози уражаються не так часто. Близько третини пацієнтів кожної з груп незалежно від розповсюдження захворювання (ізольованого ХСА, або ХСА СШ) мали локалізацію загострення чи підгострого перебігу одразу у ПВСЗ та ПНЩСЗ, поодиноких або декількох із названих, з однієї або частіше з обох сторін. Таким чином, верифікація клінічного діагнозу різних форм хронічних запальних захворювань слинних залоз залежала, поряд із клінічними прийомами, від першочергового застосування комплексу діагностичних методів, які конкретизують стан усіх слинних залоз, надають інформацію про особливості етіопатогенезу, рівень резистентності і компенсаторних механізмів системи гомеостазу пацієнта.

Розробка комплексу лікувольно-профілактичних заходів ґрунтувалася на відомостях про етіологічний чинник, особливості патогенезу, що тісно пов'язаний із генетично-конституційними та компенсаторними механізмами пацієнтів і забезпечують поширення патологічного процесу та його клінічний перебіг і структурні зміни безпосередньо у слинних залозах. Враховуючи наявність компенсавторно-відновлювальних механізмів у слинних залозах, до лікувально-профілактичного комплексу ввели консервативну терапію та заходи, що виключають екзо-ендогені впливи, стимулюючі репродукцію і персистенцію вірусів та імунопатологічні зміни, пов'язані з цим. Хірургічні втручання проводили у комплексі з медикаментозною терапією за показаннями. Етіотропну неспецифічну терапію, спрямовану на персистуючий вірусний чинник у вигляді лікарського адаптогенного засобу імуномодулюючої дії, тропний до залозистих тканин - Ліковір [ПУ № 39578А від 15.6.2001] отримували усі хворі. Майже рівну кількість пацієнтів складали групи, що отримували патогенетичне лікування відповідно поширенню патологічного процесу, а саме: ізольованого ХСА чи ХСА СШ. Інтенсивність запального процесу і ступінь порушення загального самопочуття пацієнтів обумовлювали об'єм і умови лікування. Стаціонарне лікування в основному отримували пацієнти, які мали порушення компенсаторних механізмів імунорезистентності. Серед таких були госпіталізовані з ізольованими формами ХСА: 14 (45±9)% мали ектазійні зміни і 11 (37±9)% - склерозуючі. У стаціонарі лікувались пацієнти із ХЕС СШ 41 (61±6)%, що мали порушення компенсаторних механізмів. Серед госпіталізованих за інтенсивністю запалення і погіршенням загального стану з ХСС СШ- 23 (96±4)% пацієнтів з різного ступеню порушеннями імунорезистентності і лише 1 (4±4)% із них мав компенсований стан. Хворі на різні форми хронічних запальних захворювань слинних залоз у стадії загострення чи підгострого перебігу отримували внутрішньовенно розчин Метрогілу (500мг-100мл) у якості протимікробного чинника та інгібітору протеаз, що супроводжують залозисте запалення. Препарат призначали впродовж 3-5 днів у хворих на ізольовані ХСА і до 3 днів - пацієнтам із ХСА СШ. Частота та циклічність проведення послідуючої інфузійної терапії патогенетичної спрямованості, а саме пульс терапії (ПТ) і дезінтоксикаційної терапії (ДІТ), були обумовлені станом компенсаторних механізмів та ступенем структурних змін у слинних залозах, який оцінювали за даними об'єктивних методів обстеження пацієнтів: клінічного, імунологічного, серологічного аналізів крові; сіалосонографії; лякрометрії, сіалометрії. Указані інфузії проводили у пацієнтів з ізольованими ХСА впродовж 5 днів і у хворих на ХСА СШ - 7 днів. Частота послідуючої інфузійної терапії, була обумовлена показниками о'бєктивних методів обстеження і забезпечена індивідуальними можливостями компенсаторних механізмів пацієнтів. У пацієнтів із компенсованим (про що свідчили нормальні значення показників імунограм) і субкомпенсованим станом імунітету (про що свідчили підвищені значення показників) лікували підгострий перебіг ізольованого ХСА. Інфузійну терапію проводили з інтервалом у 3-6 місяців і в поодиноких випадках через 9 місяців лікування. У групі хворих на ХСА СШ переважно спостерігали більш низький рівень компенсаторних реакцій, іноді їх виснаження, про це свідчить більш виразна частота послідуючих інфузій, що проводились у пацієнтів цих груп. Інфузійна терапія проводилась вперше при загостренні, і послідуючі курси проводили на тлі підгострого перебігу і планово: 1-3 міс., 6-9 міс. і 12-18 місяці лікування. Частота використання послідуючої інфузійної терапії у пацієнтів з ектазійними та склерозуючими формами ХСА також була обумовлена станом компенсаторних можливостей пацієнтів вказаних груп. Хворі на ХЕС мали потребу у дещо частішому проведенні інфузійної терапії, ніж пацієнти із ХСС. Хірургічні втручання мали симптоматичний характер і виконувалися лише за показаннями. Серед хворих з ХСА, що мали сіалолітіаз при визначенні конкрементів (діаметром 2-3 мм) у протоці ПВСЗ - 2 (2±2)% випадки і ПНЩСЗ - 4 (4±2)% випадки, видаляли конкремент із пластичним формуванням просторої вічки головної протоки враженої залози. Конкременти у ПНЩСЗ, що визначали у двох пацієнтів, були показанням до екстирпації СЗ. Не виконували хірургічних втручань при визначенні конкременту діаметром 4 мм у ПВСЗ в одного пацієнта (1±1)% і лікували комплексно під контролем сіалосонографії. Хворі з компенсованим станом імунорезистентності та помірними проявами загострення і що не потребували хірургічних утручань, лікувались амбулаторно. Амбулаторне лікування хворих із порушенням імукомпенсаторних механізмів співпадало з латентним перебігом хронічних запальних захворювань слинних залоз після первинного звернення за допомогою. Пацієнти виконували рекомендації, спрямовані на обмеження персистенції та реплікації вірусів. Продовжували приймати за схемою неспецифічну етіотропну терапію Ліковіром. Патогенетична корекція при амбулаторному лікуванні полягала у вживанні лікувальних вод, балеологічному санаторно-курортному лікуванні, дієтичному харчуванні, що збагачене білками, калієм, вітамінами та мало деяке обмеження жирів та вуглеводів. Усі пацієнти з хронічними запальними захворюваннями слинних залоз знаходились на диспансерному обліці у фахівців - стоматологів. У зв'язку з поширенням патологічного процесу на інші органи і системи при СШ хворі на цю форму ХСА обов'язково знаходились на диспансерному обліці у лікаря-ревматолога чи терапевта й отримували відповідне лікування у суміжних фахівців.

Ефективність лікування та необхідність його продовження оцінювали за результатами контрольних обстежень, які проводили 18 місяців з інтервалом 3-6 місяців. Контрольні обстеження пройшли 138 (60±4)% пацієнтів. Кількість хворих, що з'являлись на контрольне обстеження, збільшувалась при ХСА СШ, збільшувалась і тривалість часу, протягом якого пацієнти повертаються на обстеження. Пацієнти із ізольованими ХСА після 6 місяців лікування, у зв'язку з покращенням стану, рідко з'являлися на обстеження. Кількість контрольно обстежених пацієнтів з ектазійними ураженнями слинних залоз перевищувала таких із склерозуючими ХСА. Серед хворих на хронічні сіалоаденіти, що через покращення стану самостійно припиняли лікування і прийшли на перше контрольне обстеження через 9 та більше місяців, мали у кожного другого загострення процесу. Кількість таких хворих майже вдвічі перевищувала кількість обстежених та лікованих у призначений термін. Результати лікування ілюстровані. Під час контрольних обстежень спостерігали збільшення питомої ваги нормальних показників сіалометрії, показників периферійної крові, показників гуморальної ланки та особливо клітинної ланки імунітету. Результи імунологічного дослідження крові пацієнтів із різними ХЗЗСЗ, проведених на тлі застосування комплексного лікування, вказували на виразну нормалізацію значень Т-супресорної ланки клітинного імунітету, що відіграє основну роль у підвищенні противірусного захисту, підвищенню інтерфероногенезу, антитілозалежної цитотоксичної активності лімфоцитів. Показники клітинного імунітету нормалізувались більш ніж у половини лікованих, у третини залишались зниженими й у чверті - підвищеними. Значення показників гуморального імунітету вказувало на нормалізацію значень антитілозалежної цитотоксичної активності лімфоцитів, яка більш виразна у пацієнтів із склерозуючими формами хронічних сіалоаденітів. Загалом більше половини хворих на різні форми хронічного запалення слинних залоз після лікування мають нормалізацію значень показників гуморального імунітету, майже у третини - залишаються підвищеними і менше за чверть - знижені. Такі зміни на тлі лікувального комплексу свідчили про корекцію імуногенезу в залежності від характеру структурних змін і адаптивно-компенсаторних можливостей кожного пацієнта. Слід зазначити, що вибір методичного підходу в оцінці імунного статусу даного контингенту хворих, а саме: розподіл показників на рівні нормальних, знижених та підвищених значень,- надав можливість визначити вплив лікувально-профілактичних заходів на імунокомпетентну сферу.

Структурні зміни у слинних залозах спостерігали під час лікування з допомогою сіалосонографії. Контрольні обстеження хворих на ХСА проведені з інтервалами 6-9 і 12-18 місяців, деяких пацієнтів було обстежено 3-4 рази. Аналіз результатів контрольного сіалосонографічного обстеження слинних залоз (СЗ) хворих свідчив про їх кількісні та якісні зміни під час лікування. Близько половини змінених слинних залоз набували нормальних розмірів. Оцінюючи частоту випадків за ступенем збільшення СЗ після лікування, помітні зміни, що свідчать про поступове зменшення залоз, особливо при ектазійних формах ХСА, тоді як при ХСС СШ спостерігається тенденція до збільшення об'ємів. Визначали різницю ехоструктури слинних залоз при первинній сіалосонографії у різних групах відповідно особливостей тканевого патогенезу ХСА. Контрольні обстеження під час лікування вказують на тенденцію до зменшення частоти визначення гіпоехогених та посилених гіперехогенних зон, анехогенних ділянок і розширених протоків, наявності тіней від конкрементів. Враховуючи специфіку лімфопроліферативного ектазійного й склерозуючого процесів, такі зміни можна вважати прогностично позитивним явищем. Указані перебудови свідчать про зростання щільності залоз, яка відбуваються через зменшення лімфоцитарних інфільтратів та ектазій і проявляється у посиленні ехосигналу з приближенням до їх середньої ехогенності. Збільшення об'єму при склерозуючих формах можна оцінювати, як компенсаторну гіперплазію залозастих клітин, що відносяться до повільно відновлювальних паренхіматозних органів, процеси відновлення яких відбуваються через строму. Подібні явища отримували в експерименті внаслідок лікування радіаційних сіалозів попередні дослідники (Мітченок В.І., 1996).

Результати лікування 228(100%) хворих із різними хронічними запальними захворюваннями слинних залоз вказували, що третина пацієнтів самостійно припинила лікування у зв'язку із покращенням стану. Лікувались, проходили обстеження і мали за результат одужання чи покращення - 138(60±4%) пацієнтів. Серед цих хворих частина отримувала комплекс лікувальних заходів до яких увійшло лікування у стаціонарі від 1 до 3 разів із продовженням в умовах амбулаторії і частина, які початково лікувались амбулаторно. Загальна кількість пацієнтів, які вилікувались, становить третину від усіх хворих із хронічними запальними захворюваннями слинних залоз. Очевидно різняться терміни лікування пацієнтів з одужанням. В залежності від розповсюдження захворювання - серед пацієнтів з ізольованими ХСА він становив від 1 до 11 місяців, а для хворих із ХСА СШ від 6 до 24 місяців. У підгрупах з урахуванням структурних змін у слинних залозах, на рівні р?0,05 термін лікування хворих з ектазійними і склерозуючими формами не мав різниці у середині груп за розповсюдженням. Тобто з ізольованими ХСА для ХЕС становив від 3 до 11 місяців та для ХСС - від 1 до 11 місяців. Серед пацієнтів ХСА СШ термін лікування для ХЕС СШ - від 5 до 18 місяців та для ХСС СШ - від 9 до 19 місяців. Покращення на тлі лікування у групах за розповсюдженням настає швидше у пацієнтів з ізольованими ХСА - у термін від 1 до 3 місяців. Тоді як у пацієнтів з ХСА СШ - від 3 до 18 місяців. Результати об'єктивних методів дослідження хворих, до яких застосовували лікувально-профілактичні заходи, вказують на відновлення їх адаптивно-компенсаторних систем із нормалізацією функцій і частково структури залоз. Отримані результати можна розцінювати як природну необхідність більшого часу для лікування пацієнтів із більш тяжким захворюванням. Терміни лікування у групах у залежності від структурних змін у слинних залозах мають незначні відмінності. Фактичне покращення стану при склерозуючих ХСА у більш короткий термін спонукає пацієнтів до передчасного припинення лікування, але відповідно приводить до подовження загального терміну лікування. Комплекс лікувально-профілактичних заходів відносно хворих на хронічні запальні захворювання слинних залоз, що застосовували, був ефективним, про що свідчать результати контрольних обстежень і кількість позитивних наслідків. Ефективність лікування забезпечує раціональне застосування етіотропних і патогенетичних препаратів, що використовуються з урахуванням індивідуальних особливостей органно-тканинного і загально-соматичного перебігу захворювання. Окрім того, комплекс лікувально-профілактичних заходів є соціально й економічно доступним широким верствам населення.

Висновки

Дисертаційна робота вирішує одну з актуальних проблем сучасної стоматології, що присвячена вивченню етіології та патогенезу хронічних запальних захворювань слинних залоз, їх частоти на Україні, систематизації з урахуванням Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду, діагностики та виявлення груп ризику, комплексних лікувально-профілактичних заходів етіотропного і патогенетичного спрямування.

1. Частота хронічних запальних захворювань слинних залоз серед патології щелепно-лицевої області складала у Харківському 2,9% та 1,1% - у Київському регіоні із наявністю загострень у зимовий, ранньовесняний, весняно-літній і літньо-осінній періоди. Серед чоловіків і жінок захворюваність була однаковою, з піками у молодому віці серед осіб чоловічої статі і переважним клінічним проявом захворювання у піднижньощелепних слинних залозах, серед жінок спостерігали повільне зростання захворюваності з набуттям віку та переважною маніфестацією захворювання у привушних залозах.

2. У структурі хронічних запальних захворювань слинних залоз, згідно з даними архівного матеріалу, діагностичні терміни застосовувалися без систематизації і не відповідали міжнародним. Ретроспективний аналіз указував на обмежене практичне використання малоінвазивних методів діагностики та симптоматичність лікувальних заходів.

3. Вірусологічні обстеження хворих із різними хронічними сіалоаденітами вказували на наявність вірусоіндукованої цитопатіі у 100% випадках при культуральному дослідженні малих слинних залоз, за результатами полімеразної ланцюгової реакції - на присутність ДНК цитомегаловірусу в малих слинних залозах у 71% хворих, визначення антитіл специфічного імунного відгуку до вірусів мумпус і цитомегалії серед 82,5% обстежених. Отримані результи вказують на наявність персистуючих вірусів мумпус і цитомегалії у хворих на хронічні сіалоаденіти та свідчать про їх етіологічну роль, обґрунтовуючи імунопатологічні та аутоімунні стани у хворих з указаною патологією.

4. Серед хворих на хронічні запальні захворювання слинних залоз визначали наявність антитілоутворення до персистуючих вірусів, а саме: антитіла до мумпус вірусу були присутні у 84% обстежених, у 83% пацієнтів - до цитомегаловірусу, при чому серед них у 69% визначали одразу антитіла до мумпус вірусу і до вірусу цитомегалії. Отже, виходячи з середніх показників питомої ваги позитивних серологічних досліджень, серед усіх обстежених у 82,5% хворих встановлено антитілоутворення до вірусів мумпус та цитомегалії, що підтверджує їх роль в етіології хронічних запальних захворювань слинних залоз. Поєднане персистування вірусів мумпус і цитомегалії серед 65% хворих з ізольованими хронічними сіалоаденітами супроти 89% хворих на хронічні сіалоаденіти у поєднанні з синдромом Шегрена робить очевидним вплив поєднаного чи самостійного персистування на поширення захворювання не тільки у межах слинних залоз, а й на інші органи та системи, про що свідчив визначений спектр перенесеної і супутньої патології даного контингенту хворих. Переважне персистування того чи іншого вірусу, а саме: у 81% мумпус вірусу і у 74% цитомегаловірусу серед хворих з ектазійними формами та у 86% вірус мумпусу і 94% цитомегаловірусу серед пацієнтів із склерозуючими формами хронічних сіалоаденітів, забезпечувало характер патологічних структурних змін у слинних залозах.

5. Отримані дані про рівень імунологічних порушень у хворих на хронічні сіалоаденіти, свідчать про різні рівні компенсаторних реакцій серед обстежених. Переважна більшість пацієнтів з ізольованими формами мала нормальні показники, що характерно для компенсованого стану імунітету, тоді як кількість із нормальними показниками імунограм серед хворих із хронічними сіалоаденітами у поєднанні з синдромом Шегрена значно зменшувалась. В усіх хворих незалежно від характеру структурних змін у слинних залозах спостерігали зниження чи підвищення потужності імунного відгуку. Серед пацієнтів з ектазійними формами дещо переважали групи з нормальними та зниженими показниками, а серед хворих на склерозуючі форми значно переважали групи з підвищеними значеннями імунного відгуку. Такі зміни вказували на наявність одного й того ж патологічного процесу - хронічного запалення. Імунопатологічні зміни мали антигенну природу і пояснювались присутністю персистуючих вірусів мумпус та цитомегалії. У групах із переважним визначенням персистенції вірусу мумпус чи поєднаної персистенції обох із вірусів порушення імунної системи були виразніші і супроводжувались активними клінічними проявами захворювання, що визначає провідну роль мумпус вірусу у патогенезі хронічних запальних захворювань слинних залоз.

6. Мікробіологічні дослідження вмісту протоків великих слинних залоз вказували на присутність в усіх хворих та здорових анаеробних коків - Peptococcus niger, Peptostreptococcus micros, Valionella parvule. На тлі зниженої імунорезистентності хворих на хронічні сіалоаденіти мікрофлора мала патогенні властивості, що не виключає її вплив на формування тих чи інших структурних змін у слинних залозах.

7. Клінічні прояви різних форм хронічних запальних захворювань слинних залоз мали схожі риси, що підкреслювало єдність їх походження. Здебільшого первинна діагностика хронічного запалення у слинних залозах відбувалась при загостренні чи підгострому перебізі захворювань, причиною яких були будь - які з внутрішніх чи зовнішніх імуносупресивних факторів (переохолодження чи застуда, вплив електромагнітних джерел, іонізуючого опромінення, пуриноутримуючі продукти та т.ін.).

8. При хронічних запальних захворюваннях слинних залоз, незалежно від локальних клінічних проявів, патологічний процес поширювався одразу на всі слинні залози, спричиняючи структурні зміни залозистої тканини в залежності від характеру персистуючого вірусного чинника та наявності мікробного фактору патогенності, тому доцільно визначати хронічний сіалоаденіт із поточненням локалізації загострення у тій чи іншій залозі та особливостей структурної патології.

9. Запропонована робоча схема розподілу хворих на хронічні сіалоаденіти, що ґрунтується на клінічних, імунопатофізіологічних та сіалосоногафічних даних, яка враховує основні ланки етіопатогенезу, спрощена за структурою й адаптована до міжнародної термінології, та передбачає розподіл за поширенням захворювання ізольовано чи у поєднанні з ураженням інших органів і систем, також передбачає характер ектазійних чи склерозуючих структурних змін та наявність сіалолітіазу у слинних залозах.

10. Для ранньої діагностики первинно-хронічних сіалоаденітів та призначення адекватного лікування слід використовувати об'ємно-інформативні, малоінвазивні методи, що не мають протипоказань при загостренні чи підгострому перебігу - ЯМР КТ слинних залоз та сіалосонографію. Комплекс діагностичних заходів щодо хворих на хронічні сіалоаденіти має підпорядкуватися меті визначення причини захворювання, наявності супутньої патології та стану компенсаторних механізмів пацієнта шляхом використанням загальних і клініко-лабораторних методів обстеження - імунологічного та серологічного.

11. У зв'язку з існуючими відновлювальними можливостями слинних залоз ведучою у лікувально-профілактичному комплексі хворих на хронічні сіалоаденіти була консервативна терапія. Ефективність лікування хворих на хронічні сіалоаденіти забезпечувало раціональне застосування етіотропних (Ліковір - адаптоген-імуномодулятор залозистотропної дії) і патогенетичних (пульстерапія, дезінтоксикаційна терапія, вітаміни-антиоксіданти А,Е,С) препаратів, направлених на відновлення адаптаційно - компенсаторних, органно - тканинних і загальносоматичних механізмів у поєднанні із хірургічними втручаннями, які виконували за показаннями.

12. На підставі проведених досліджень, хворих на хронічні запальні захворювання слинних залоз необхідно включати до окремих груп диспансерного спостереження і надавати їм профілактичні рекомендації, які запобігають реактивації і реплікації персистуючих вірусів та зниженню імунорезистентності організму.

Рекомендації до практичного використання

1. Для здійснення ранньої діагностики, визначення групи ризику і добору лікувально - діагностичних і епідеміологічних заходів щодо хворих із первинно - хронічними запальними захворюваннями слинних залоз необхідно використовувати високочутливі методи вірусологічного і бактеріального дослідження.

2. Для ефективної діагностики первинно - хронічних сіалоаденітів обов'язково поєднувати застосування анамнестичних і клінічно-лабораторних методів, які надають інформацію про загальний стан пацієнта, його компенсаторно-адаптивні можливості та одномоментне обстеження усіх слинних залоз, незалежно від клінічних проявів захворювання, з використанням спеціальних методів, що не мають протипоказань при загостренні чи підгострому перебізі і являються об'ємно-інформативними, малоінвазивними заходами, а саме: сіалосонографію чи ЯМР КТ слинних залоз.

3. Для покращення формулювання клінічних діагнозів, придатних до статистичного обліку за міжнародними вимогами, слід використовувати запропоновану робочу схему розподілу хронічних запальних захворювань слинних залоз, яка обґрунтована клінічними, імунологічними та сіалосоногафічними даними, враховує основні ланки патофізіології хронічного запалення, спрощена за структурою й адаптована до міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду та передбачає розподіл на хронічні сіалоаденіти за поширенням - ізольовані чи у поєднанні з ураженням інших органів і систем, а також за характером структурних змін - ектазійного чи склерозуючого характеру, у поєднанні з сіалолітіазом.

4. У лікуванні хворих на хронічні сіалоаденіти ведучою є консервативна терапія. До медикаментозного комплексу повинні входити етіотропно спрямовані призначення - адаптогени імуномодулюючої дії, у якості якого ми пропонуємо “Ліковір” - препарат, що тропний до залозистої тканини. Препарат призначати за схемою упродовж 12 місяців та рекомендації, що обмежують реактивацію персистуючих вірусів. До патогенетичних заходів включати інфузійну терапію: розчин Метрогілу (500мг-100мл № 3-5); пульс - терапія малими дозами (2-4 мг) розчину дексаметазону на фізіологічному розчині натрію хлориду (200 мл) у поєднанні з розчином аскорбінової кислоти (10%-4 мл) і дезінтоксикаційна терапія розчином глюкози (5%-від 200 до 400 мл) з інсуліном (відповідно 3 Од та 6 Од) № 5 - № 7 хворим із ізольованими сіалоаденітами - з інтервалом у 3-6-9 місяців; хворим з ХСА СШ - 1-3-6-9-12-18 місяці лікування. Об'єм та частота послідуючої інфузійної терапії обумовлена активністю процесу, показниками о'бєктивних методів обстеження. Хірургічні втручання симптоматичної спрямованості проводити за показаннями. Хворі на хронічні сіалоаденіти у поєднанні з синдромом Шегрена консультуються й отримують відповідне лікування у суміжних фахівців.

5. До профілактичних заходів відносяться прийом адаптогенів імуномодулюючої дії 2 рази на тиждень протягом 1 року, вживання вітамінів - антиоксидантів, обмеження екзо-ендогених впливи, що стимулюють репродукцію і персистенцію вірусів та порушення імунорезистентності, а саме: перепади температур (переохолодження, сауни, бані, солярій), умови підвищеної іонізації, голодування, фізіотерапевтичне лікування та контакти з джерелами електромагнітних коливань (комп'ютери, радіотелефони, електростимулятори та т.і.), зменшення вживання продуктів, що утримують пуринові речовини та впливають на вегетативну нервову систему (редиска, щавель, томати, кава та т.і.), виключити харчові добавки та продукти харчування, що утримують консерванти й стабілізатори, їжа має бути збагачена білками, калієм, вітамінами, з деяким обмеженням жирів та вуглеводів. Хворим на хронічні сіалоаденіти слід рекомендувати часте вживання мінеральних лужних вод, санаторно-курортне балеологічне лікування у регіональних оздоровницях. Пацієнтів зараховують до груп диспансерного обліку за стоматологічними та пухлиноподібними захворюваннями, консультативний огляд та контрольні обстеження у фахових клініках.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації

1) Лесовая И.Г. Ядерно-магнитно-резонансная томография в диагностике болезни и синдрома Шегрена. Вісник стоматології. - 1997, № 3. - С. 362-265.

2) Лесовая И.Г. Иммунопатология слюнных желез. Вісник стоматології 1999, № 3. - С. 87- 89.

3) Лесовая И.Г. К вопросу о роли вируса эпидемического паротита в патогенезе хронических неспецифических заболеваний слюнных желез. Современная стоматология. - 1999, № 4. - С. 30-32.

4) Лісова І.Г. Механізм дії гомеопатичних препаратів у світлі сучасної імунології. Повідомлення 1. Вісник фармації. - 2000, № 2. - С. 29-32.

5) Лесовая И.Г., Тимофеев А.А. Частота неопухолевых заболеваний слюнных желез в пределах центрального и восточного регионов Украины. Современная стоматология. - 2000, № 2. - С. 67-70. Здобувачеві належать ретроспективний аналіз та узагальнення результатів дослідження.

6) Лесовая И.Г. Персистирующая цитомегаловирусная инфекция у больных с хроническими сиалоденитами. Медицина сегодня и завтра. - 2000, № 4. - С. 154-156.

7) Лесовая И.Г., Тимофеев А.А. Структура неопухолевых заболеваний слюнных желез в центральном и восточном регионах Украины. Современная стоматология. - 2000, № 4. - С. 36-39. Здобувачеві належать ретроспективний аналіз та узагальнення результатів дослідження.

8) Лісова І.Г. Механізм дії гомеопатичних препаратів у світлі сучасної імунології. Повідомлення 2. Вісник фармації. - 2000, № 4. - С. 51-54.

9) Лісова І.Г. Супутня патологія хворих на хронічні непухлинні захворювання слинних залоз. Український медичний альманах. - 2000, № 5. С. 106-109.

10) Лісова І.Г. Малоінвазивні методи діагностики первинно-хронічних сіалоденітів у дітей. Вісник стоматології. - 2000, № 5. - С. 72-73. Материали статті були представлені на науково-практичній конференції “Стоматологія на межі тисячоліть. Нове в лікуванні, первинній та другорядній профілактиці стоматологічних захворювань у дітей” (Одеса,2000).

11) Лесовая И.Г. Некоторые аспекты этиологии хронических неопухолевых заболеваний слюнных желез. Вісник стоматології. - 2001, № 1. - С. 33-36.

12) Лісова І.Г. Нові підходи у лікуванні персистуючої інфекції. Зборник научніх трудов “Лекарства-человеку ”. - 2001, т. - ХV, № 1-2. - С. 323-328. Материалы представлены на научно-практической конференции “Лекарства-человеку ” 14 июня 2001 г.

13) Лісова І.Г. Особливості частоти непухлинних захворювань слинних залоз серед різних груп населення. Вісник стоматології. - 2001, № 2. - С. 29-30.

14) Лесовая И.Г. Ліковір у лікуванні пацієнтів з хронічними непухлинними захворюваннями слинних залоз. Вісник фармації. - 2001, № 2. - с..54-57.

15) Лесовая И.Г. Специфическое антителообразование у больных хроническими неопухолевыми заболеваниями слюнных желез. Вісник Сум ДУ. - 2001, № 4, - С. 122-125.

16) Лісова І.Г. Магнітно-резонансна томографія у діагностиці хронічних сіалоаденітів. Український стоматологічний альмонах. - 2001, № 4. - С. 29-30.

17) Lesovaja I.G. Features frequency chronic not tumoral disases sialadens among the population of the Kharkov region. Вісник Харківського Національного університету ім. В.Н. Каразіна. Медицина. - 2001, № 523, Вип. 2. - С. 94-98.

18) Лісова І.Г. Сучасні уявлення про морфофункційні особливості слинних залоз людини. Український медичний альманах. 2001, № 4. - Т. 4. С. 97-102.

19) Лісова І.Г. Анаеробна мікрофлора головних протоків великих слинних залоз у пацієнтів із хронічними сіалоаденітами. Український стоматологічний альманах. - 2001, № 5. - С. 39-40.

20) Лісова І.Г. Ультразвук у діагностиці хронічних сіалоаденітів у дітей з персистуючою вірусною інфекцією. Ультразвуковая перинатальная диагностика. - 2001. - № 14. - С. 80-83.

21) Лісова І.Г. Характер патологічних змін органів кишково-шлункового тракту у пацієнтів з хронічними непухлинними захворюваннями слинних залоз. Медицина сегодня и завтра. 2001, № 3. - С. 112-114.

22) Лісова І.Г. Малоінвазивна діагностика хронічних непухлинних захворювань слинних залоз із використанням магнітно-резонансної томографії. Український журнал малоінвазивної та ендоскопічної хірургії 2001, № 4. - С. 14-17.

23) Лісова І.Г. Сіалосонографія у діагностиці хронічних запальних захворювань слинних залоз. Український стоматологічний альманах. 2002, № 1. - С. 22-25.

24) Лісова І.Г. Етіопатогенетичні аспекти систематизацї хронічних запальних захворювань слинних залоз. Проблеми медичної науки та освіти. 2002, № 1. - С. 20-22.

25) Лісова І.Г. Cпoci6 діагностики та прогнозування захворювань слинних залоз //Деклараційний патент на винахід № 31497А. Бюл. Промислова власність № 7-ІІ, 2000 р.

26) Лісова І.Г. Спосіб діагностики та прогнозування хронічних захворювань слинних залоз //Деклараційний патент на винахід № 32059А. Бюл. Промислова власність № 7-ІІ, 2000 р.

27) Лісова І.Г. Спосіб індивідуального добору лікарських препаратів та їх дози //Деклараційний патент на винахід № 33058А. Бюл. Промислова власність № 1, 2001р.

28) Лісова І.Г. Лікарський адаптогенний засіб імуномоделюючої дії “Ліковір” //Деклараційний патент на винахід № 39578 А Бюл. Проимислова власність № 5,2001р.

29) Лесовая И.Г. Науковий проект "Нові підходи в діагностиці та лікуванні хворих із стоматологічною патологією". Свідоцтво про державну реестрацію прав автора на твір. Патент України № 593, видано 4 липня, 1997 р.

30) Лісова І.Г. Антілоутворення до вірусу епідемічного паротиту у хворих на хронічні захворювання слинних залоз. Новини стоматолгії. 2000, № 4 (25), С. 33-34.

31) Атмажитова І.Г. (Лісова І.Г.) Зміни деяких показників імунітету хворих на синдром Шегрена. До 75-річчя Української медичної стоматологічної академії. Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції лікарів стоматологів. 26-27.09. Полтава, 1996, - С. 103.

32) Атмажитова І.Г. (Лісова І.Г.), Каніщева І.М. Ядерно-магнітний резонанс у діагнозуванні патології слинних залоз. "Основні стоматологічні захворювання їх профілактика та лікування". До 75-річчя Української медичної стоматологічної академії. Мат. всеукр. науково-практ. конференції лікарів-стоматологів. 26-27.09. Полтава, 1996. С. 163-164. Здобувачеві належать аналіз та узагальнення результатів дослідження.

33) Лесовая И.Г. Опыт применения гомеопатических препаратов в стоматологии. Матеріали научно-практической конференции “Вопросы эсперементальной и клинической стоматологии.” Сборник работ. Харьков, 1998, Выпуск 1.стр. 92-94. Материалы Харьковской областной научно-практической конференции стоматологов посвященной 20-летию стоматологического факультета ХГМУ. 9 декабря 1998г.

34) Лісова І.Г. Об'єктивізація механізму дії гомеопатичних препаратів. Матеріали Vнаціонального з'їзду фармацевтів України “Досягнення сучасної фармації та перспективи її розвитку у новому тисячолітті”, Харків, 1999, - С. 779.

35) Литовченко Р.Г., Лесовая И.Г. Комплексные препараты в современной гомеопатии. Матеріали Vнаціонального з'їзду фармацевтів України “Досягнення сучасної фармації та перспективи її розвитку у новому тисячолітті.”, Харків, 1999, - С. 781. Здобувачекві належить науково-експериментальне обгрунтування доцільності та методології створення комплексних гомеопатичних препаратів.

36) Лісова І.Г. Антитіла до вірусу паротиту у хворих на хронічні запальні захворювання слинних залоз. Матеріали І (VIII) з'їзду Асоциації стоматологів України. 30.11-02.12. - Київ, 1999. - С. 344.

37) Лесовая И.Г., Канищева И.Н., Ткач Т.В. Использование ядерно-магнитной резонансной томографии в диагностике хронических неопухолевых заболеваний слюнных желез. Неотложная медицинская помощь. Вып.4: Сборник статей ХГКБСНМП / Под ред. А.Е.Зайцева, В.В.Никонова.-Харьков.:Основа,2001.-с.337-339. Здобувачеві належать результати клініко-лабораторних досліджень хворих, аналіз та узагальнення результатів дослідження.

38) Лесовая И.Г. Ретроспективный анализ частоты и структуры хронических воспалительных заболеваний слюнных желез среди населения Харьковской области. Вопросы экспериментальной и клинической стоматологии. Сборник научных трудов. Харьков, 2001. Вып. 4. - С.136-140. Матеріали Республіканської науково-практичної конференції “Нове в стоматології і щелепно-лицевій хірургії” 1-2 листопада 2001р.

39) Лісова І.Г., Тимофєєв О.О., Гольдфарб Г.Л. Ультразвукове дослідження в діагностиці хронічних захворювань слинних залоз. “Плід як частина родини” збірка тез. Матеріали ІІ конгресу асоціації спеціалістів УЗД в перипатології,генетиці та гінекології. Додаток до журналу, рекомендованого ВАК України “Ультразвукова перинатальна діагностика”. Харків, 2000, С. 276-277. Здобувачеві належать клініко-лабораторні обстеження хворих дітей, аналіз та узагальнення результатів дослідження.

40) Лісова І.Г. “Ліковір” комплексний гомеопатичний препарат - адаптоген імуномодулюючої дії. Фармакодинаміка та інструкції до використання (методичні рекомендації). Харків, 2000. - 15 с.

Анотація

Лісова І.Г. Хронічні запальні захворювання слинних залоз (этиология, патогенез, діагностика, лікування). - Рукопис.

Дисертаційна робота на здобуття вченого ступеня доктора медичних наук за фахом: 14.01.22.-стоматологія. - Національний медичний університет ім. акад. О.О. Богомольця. Київ, 2002.

Дисертація присвячена вивченню частоти і структури хронічних запальних захворювань слинних залоз серед населення України на сучасному етапі, вирішенню проблеми походження хронічних сіалоаденітів у зв'язку з персистенцією вірусів мумпус і цитомегалії. На підставі кліні ко-імунологічних досліджень і сіалосонографії визначений патогенез хронічного запалення з різними рівнями поширення і структурних змін у слинних залозах, запропонована робоча схема систематизації хронічних запальних захворювань слинних залоз, адаптована до Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду. Проведені дослідження дозволили запропонувати методи малоінвазивної діагностики хронічних сіалоаденітів і визначення груп ризику. Розроблено основні принципи лікувально-профілактичних заходів і рекомендації для хворих із хронічними запальними захворюваннями слинних залоз, представлені результати лікування.

Ключові слова: первинно-хронічні сіалоаденіти, склерозируючі, ектазійні, синдром Шегрена, персистенція, вірус мумпус, цитомегаловірус, діагностика, сіалосонографія, ядерно-магнітна резонансна томографія, лікування, профілактика.

Аннотация

Лесовая И.Г. Хронические воспалительные заболевания слюнных желез (этиология, патогенез, диагностика, лечение). - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени доктора медицинских наук по специальности: 14.01.22.-стоматология. - Национальный медицинский университет им.. акад.. О.О. Богомольца. Киев, 2002.

Диссертация посвящена результатам ретроспективного исследования частоты и структуры хронических воспалительных заболеваний слюнных желез среди населения Украины на современном этапе. С применением нескольких новейших исследовательских приемов (иммуноферментного анализа, полимеразной цепной реакции, культуры перевиваемых тканей) решена проблема происхождения хронических сиалоаденитов в связи с торопними к железистым тканям персистуючими вирусами мумпус и цитомегалии. На основании клинико-иммунологических исследований определен патогенез хронического воспаления в слюнных железах с определенной степенью распространения патологического процесса и характером структурных изменений, которые зависят от персистуючого вирусного фактора, компенсаторных механизмов системы гомеостаза больного и особенностей ультраструктуры и функций тех или других слюнных желез. Изучен характер перенесенных и сопутствующих заболеваний у пациентов с разными формами первично-хронических сиалоаденитов, что дало возможность определить изолированные воспаления в слюнных железах и с поражением других органов и систем. Сиалосонографическое и магнитно-резонансное компьютерное исследование одновременно всех больших слюнных желез, независимо от клинических проявлений обострения заболевание в одной из желез, указало на наличие патологических изменений сразу в нескольких железах. Патологические изменения заключались в увеличении желез и изменении их структуры, в виде неоднородности с преимуществами эктазийных или склерозирующих зон. На основании известной теории паренхиматозно-стромальных отношений, результатов собственного ретроспективного исследования структуры хронических воспалительных заболеваний слюнных желез, изучения этиологии, клинико-иммунологических и сиалосонографических исследований признано, что разные формы хронических сиалоаденитов являются проявлениями определенных стадий хронического воспаления, и предложена упрощенная рабочая систематизация этих заболеваний, соответственно Международной классификации болезней 10 просмотра. На основании проведенных исследований предлагаются новые методы малоинвазивной и ранней диагностики хронических сиалоаденитов и определение групп риска. Анализ данных об особенностях этиологических факторов, основных звеньев патогенеза дали возможность разработать основные принципы лечебно-профилактических мероприятий для больных хроническими сиалоаденитами. Среди пациентов, которые вошли в группу собственных исследований, применяли в качестве этиотропного лечебно-профилактического средства авторскую рецептуру препарата Ликовир, который является адаптогеном иммуномодулирующего действия, тропного к железистым органам. В качестве патогенетической терапии, для ограничения лимфоцитарной пролиферации и аутоиммунных процессов, применяли пульс-терапию; дезинтоксикационную терапию; витамины С, А, Е; инфузии метрогила - с целью протимикробного действия и ингибирования протеаз в зоне воспаления. В качестве симптоматичных мероприятий - при сиалолитеазе осуществляли хирургические малоинвазивные вмешательства на железах и их главных протоках. Этиотропное и патогенетическое направление имеют разработаные рекомендации - профилактические мероприятия, что предотвращают репликацию вирусных белков, повышают антивирусную резистентность на клеточном, тканевом уровнях и на уровне целого организма. Продолжительность и объем лечения зависит от активности патологического процесса, его распространения и степени сохранения компенсаторных механизмов организма пациента, который оценивается по значениям иммунорегуляторного индекса. Результаты контрольных обследований в динамике лечения, каждые 3-6 месяцев, сроком до 24 месяцев, указывают на высокую протирецидивну эффективность у всех пациентов. Лечение 29% больных закончилось выздоровлением, в 66% - наблюдали стойкое улучшение состояния. Применение разработанного комплекса лечебно-профилактических мероприятий нормализует супрессорное звено клеточного иммунитета, повышает антивирусную резистентность и уменьшает аутоиммунные органофиксированные нарушения, оказывает содействие восстановлению структуры слюнных желез, уменьшает частоту и наличие обострений, риск онкологических заболеваний и коллагенозов.

Ключевые слова: хронические воспалительные заболевания слюнных желез, эктазийный, склерозующие, хронические сиалоадениты, синдром Шегрена, персистенция вирусов, мумпус, цитомегаловирус, диагностика, сиалосонография, магнитно-резонансная томография, лечение, профилактика.

The summary

Lesovaja I.G. Chronic inflammatory diseases of sialadens (etiology, pathogeny, diagnostics, treatment). - A manuscript.

The dissertation work on competition of a scientific degree of the doctor of medical sciences by speciality: 14.01.22.- Stomatologia.- National medical university of a name of the academician A.A.Bogomolets. Kyiv, 2002.

The dissertation is devoted to study of frequency and frame of chronic inflammatory diseases of sialadens among the population of Ukraine at the present stage, decision of a problem of a parentage of chronic sialadenites in connection with persistent of viruses mumpus and cytomegaly. On the establishment of clinikal-immunological researches and sialosonografic the pathogeny of a chronic inflammation with different levels of diffusion and structural changes in sialadens is determined, the working circuit of ordering of chronic inflammatory diseases of sialadens adapted to the International classification of illnesses 10 reconsiderations is offered. The carried out(spent) researches have allowed to offer methods minimally invesity of diagnostics of chronic sialadenites and definition of bunches of risk. The basic principles of treatment-and-prophylactic measures and references for the patients with chronic inflammatory diseases of sialadens are developed, the results of treatment are submitted.

Keywords: primary - chronic sialadenites, sclerosing, ectasis, set of S'jgren syndrom, persistent, virus mumpus, ciomegalovirus, diagnostics, sialosonografic, magnetic-resonans imeging, treatment, prophylaxis.

Размещено на Allbest.ru