Ефективність усунення синдрому бронхіальної обструкції при термоінгаляційному ураженні у постраждалих з опіковою хворобою

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Ефективність усунення синдрому бронхіальної обструкції при термоінгаляційному ураженні у постраждалих з опіковою хворобою (клініко-експериментальне дослідження)

14.01.30 - анестезіологія та інтенсивна терапія

СОКОЛОВ АНДРІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор СПІЦИН Олег Миколайович, Луганський державний медичний університет, завідувач кафедри анестезіології, екстремальної та військової медицини

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Курапов Євген Петрович, Донецький державний медичний університет ім. М. Горького, завідувач курсу анестезіології та реаніматології кафедри загальної хірургії №1

доктор медичних наук, професор Молчанов Віктор Іванович, Кримський державний медичний університет ім. С.І.Георгієвського (м. Сімферополь), завідувач кафедри екстремальної та військової медицини

Провідна установа: Харківський державний медичний університет МОЗ України, кафедра невідкладних станів та анестезіології

Захист відбудеться 13.12. 2002 р. о 13 годині в ауд. №9 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.601.01 у Дніпропетровській державній медичній академії (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Дніпропетровської державної медичної академії (49044, м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9).

Автореферат розісланий 13.11. 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доцент Ю.Ю. Кобеляцький

Анотація

Соколов А.С. Ефективність усунення синдрому бронхіальної обструкції при термоінгаляційному ураженні у постраждалих з опіковою хворобою. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.30 - анестезіологія та інтенсивна терапія. - Дніпропетровська державна медична академія, Дніпропетровськ, 2002р.

дисертацію присвячено питанням підвищення ефективності інтенсивної респіраторної терапії гострої дихальної недостатності (ГДН) у постраждалих з термоінгаляційним ураженням шляхом вивчення стану імунітету дихальної системи та розробки методів цілеспрямованої корекції виникаючих в ньому порушень. У роботі відображені бронхологічні методи діагностики ГДН, що дають можливість визначити рівень запальних змін у трахеобронхіальному дереві та ступінь пригнічення специфічних та неспецифічних механізмів захисту органів дихання. Розроблений та впроваджений у клінічну практику метод протизапальної та імуномодулюючої інтенсивної респіраторної терапії, спрямований на корекцію порушень антиінфекційного захисту та імунної реактивності дихальної системи. Використання цього методу дозволяє знизити летальність на 12% у стадії відносної компенсації ГДН і на 12,3% - у стадії декомпенсації ГДН, відповідно стадій ГДН зменьшити потребу в ШВЛ на 10,2% і 8,25%, а також на 2,0 і 2,6 доби скоротити тривалість перебування на ліжку у відділенні інтенсивної терапії.

Розроблений та апробований в експерименті препарат “Молозин”, діючими речовинами котрого є sIgA, а також лізоцим, лактоферин и б₁-антитрипсин. Виявлена його висока антиінфекційна і протизапальна активність.

Ключові слова: синдром бронхіальної обструкції, гостра дихальна недостатність, термоінгаляційне ураження, імунітет дихальної системи, місцева протизапальна та імуномодулююча терапія, “Молозин”.

АННОТАЦИЯ

Соколов А.С Эффективность устранения синдрома бронхиальной обструкции при термоингаляционном поражении у пострадавших с ожоговой болезнью. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.30 - анестезиология и интенсивная терапия. - Днепропетровская государственная медицинская академия, Днепропетровск, 2002г.

Работа базируется на данных клинического и экспериментального исследования. В диссертации приведены результаты клинических наблюдений 135 пострадавших с острой дыхательной недостаточностью (ОДН), развившейся при термоингаляционном поражении (ТИП) дыхательных путей.

Проведен ретроспективный анализ историй болезни 49 пациентов с ожоговой травмой и ТИП, у 33 пациентов изучено состояние иммунитета дыхательной системы (ИДС) на этапах проведения традиционной интенсивной респираторной терапии (ИРТ). Эффективность местной респираторной противовоспалительной и иммуномодулирующей терапии изучена у 53 пострадавших с ТИП (ІІ группа). Основной контингент пострадавших составляли лица работоспособного возраста от 17 до 60 лет. Из них мужчин - 73%, женщин - 27%. Индекс тяжести поражения находился в пределах 25-100 ед. Ведущим симптомокомплексом у всех пациентов был синдром бронхиальной обструкции и развившаяся на его фоне ОДН различной степени выраженности.

Экспериментальная часть выполнена на 140 белых крысах породы “Вистар”.

Контрольную группу составили 20 человек без патологии органов дыхания, готовившиеся к плановым операциям на органах брюшной полости.

Для оценки состояния бронхолёгочной системы, антиинфекционной защиты и иммунной реактивности органов дыхания, наряду с общеклинической и лабораторной диагностикой, проводился комплекс бронхологических исследований, включающий бронхоскопию, цитологическое, биохимическое, бактериологическое и иммунологическое исследование бронхоальвеолярного секрета (БАС).

Анализ результатов диагностического обследования у пострадавших с ТИП показал, что одной из основных причин развития у них ОДН были воспалительно-нагноительные изменения в дыхательных путях, выявлявшиеся у пациентов обеих групп с максимальной частотой обнаружения (1,0).

Было установлено, что выраженность воспалительного процесса в трахеобронхиальном дереве и степень ОДН зависела от степени угнетения показателей неспецифической и специфической защиты органов дыхания.

Клеточный иммунитет дыхательной системы, равно как и гуморальный, находился в состоянии угнетения. Резко снижалось количество альвеолярных макрофагов (АМ) с падением их фагоцитарной и бактерицидной активности. Уменьшалось количество Т- и В-лимфоцитов, содержание , s. Кроме того, зарегистрировано появление , как свидетельство более выраженного воспалительного процесса в дыхательных путях. Выявленные изменения были более выражены у пациентов в стадии декомпенсации ОДН.

С целью коррекции выявленных в иммунитете дыхательной системы нарушений нами был разработан способ местной респираторной иммуномодулирующей и противовоспалительной терапии, направленный на повышение эффективности лечения ОДН, включающий эндотрахеальное применение липина, лазолвана, этония, тималина и антистафилококкового иммуноглобулина.

Местная иммуномодулирующая и противовоспалительная ИРТ способствовала ускорению инволюции воспалительных изменений в дыхательной системе, что подтверждёно данными бронхоскопии. Быстро и достаточно стойко восстанавливались показатели неспецифической защиты органов дыхания: исчезала диспропорция клеточных элементов в цитограммах, повышалась функциональная активность АМ, увеличивалась концентрация мурамидазы на фоне нормализации рН секрета и снижения количества белка и сиаловых кислот. Значительно уменьшалась высеваемость патогенной микрофлоры. Уже на 5-7 сутки терапии достоверно повышалась концентрация s, увеличивалось содержание в БАС Т-лимфоцитов и в незначительной степени - В-лимфоцитов.

Данная терапия позволила у пострадавших с ТИП снизить летальность в стадии относительной компенсации ОДН на 12,0% и на 12,3% - в стадии декомпенсации ОДН. Относительно стадий ОДН потребность в ИВЛ снижалась на 10,2% и 8,25%, а продолжительность пребывания на интенсивной койке уменьшалась на 2,0 и на 2,6 суток соответственно.

Путем фракционирования в лабораторных условиях из женского молозива, собранного на 2-3 сутки после родов, получен противовоспалительный и иммуномодулирующий препарат “Молозин”, содержащий до 15 - 16 мг/мл протеина, 98,0 - 99,0% которого составляет sIgA, остальное - лизоцим, лактоферрин и б₁-антитрипсин. Экспериментальное применение препарата “Молозин” позволяет в более ранние сроки устранить явления воспалительно-нагноительных процессов со стороны ТБД, купировать явления ОДН и снизить летальность у экспериментальных животных с 82,7% до 33,3%.

Дальнейшая его разработка и внедрение в лечебную практику позволит оказать положительное влияние на качество лечения пациентов с инфекционно-воспалительными заболеваниями дыхательных путей.

Ключевые слова: синдром бронхиальной обструкции, острая дыхательная недостаточность, термоингаляционное поражение, иммунитет дыхательной системы, местная противовоспалительная и иммуномодулирующяя терапия, “Молозин”.

SUMMARY

Sokolov A.S. Efficiency of elimination of a syndrome of bronchial obstruction at burn illness with thermoinhalation injury of respiratory tract. - Manuscript.

The thesis for submission for a Candidates degree sciences by speciality 14.01.30 - anaesthesiology and intensive care. - Dnipropetrovsk State Medical Academy, Dnipropetrovsk, 2002.

The dissertation is devoted to the problem of improving of efficiency of treatment of acute respiratory failure (ARF) in patients with termoinhalation injury (TII) in a way of immunity's status of respiratory system's study and methodical working out of single - minded correction of breaches which appear in it. The bronchologycal methods of diagnostics of ARF are shown in this work, which give an opportunity to define the inflammatory changes' level in the tracheobronchial tree and degree of depression of specific and non-specific mechanisms of organs' defenses of respiration organs. The method of anti-inflammatory and immunomodulation therapy which was worked out and included into to the clinic practice was directed to the correction of anti-infections depressions and immunity reaction of respiratory system. The use of this method gives the opportunity to lower the mortality in patients with TII and ARF by 12,0% and 12,3%, duration of treatment by 2,0 and 2,6 days accordingly.

Preparation "Моlоzin" is received in laboratory. Which basis are sIgA. It is found out its high anti-inflammatory and immunomodulation activity

Key words: syndrome of bronchial obstruction, acute respiratory failure, termoinhalation injury, immunity of respiratory system, regional anti-inflammatory and immunomodulation therapy, “Моlоzin”.

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Термоінгаляційне ураження дихальних шляхів (ТІУ) при опіковій хворобі залишається серйозною проблемою у даний час. Відзначено, що опік шкіри сполучається з поразкою дихальних шляхів у 60% випадків. Це сполучення являє собою найбільшу складність щодо діагностики і лікування, призводить до летального результату серед потерпілих від 23,3% до 82,0% (Олексіїв О.О., 1995, Козулін Д.А., 1999). Тому проблема важкого опікового травматизму цікавить не тільки вчених медиків, але і широке коло політиків, економістів, військових (Г.О.Можаєв, В.М. Заболотний 1995, Arevalo J.M., Lorente J.A., 1999, Hantson P., Benaissa L., 1999).

Ушкодження слизової оболонки трахеобронхіального дерева (ТБД) відбувається не тільки під дією безпосередньо термічного фактору, але й у результаті впливу термохімічних агентів, що звільняються при згорянні синтетичних матеріалів, які викликають як місцеві запально-некротичні зміни, так і загальну інтоксикацію організма. Клінічно це виявляється бронхоспазмом, набряком і деструкцією слизової оболонки дихальних шляхів, синдромом бронхіальної обструкції, інтоксикаційним синдромом (Bird D, 1999, Soejima K., 2001). У 26-50% випадків це приводить до розвитку респіраторного дистрес-синдрому дорослих (РДСД) (Kimmel E.C., Still K.R., 1999).

Окремі літературні джерела вказують на те, що формування запального процесу при ТІУ відбувається на тлі порушень в імунній системі, але у цих повідомленнях більше розглядається загальний імунітет організму і практично не висвітлюється стан місцевого імунітету дихальної системи (ІДС) (Г.О. Можаєв, 1995).

Відсутність тенденції до зниження кількості легеневих ускладнень, висока летальність, недостатня ефективність наявних способів терапії ТІУ пов'язана значною мірою з тим, що в цих критичних станах не враховується стан такої життєвоважливої системи, як антиінфекційний захист та імунна реактивність дихальних шляхів. Це вказує на необхідність розробки нових засобів усунення наявних порушень з урахуванням стану ІДС.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконувалась як фрагмент планової науково-дослідної роботи кафедри анестезіології, екстремальної та військової медицини Луганського державного медичного університету “Профілактика і лікування запальних ускладнень і гострої дихальної недостатності при термоінгаляційному ураженні”, № держреєстрації 0100U001110.

Мета роботи.

Підвищити ефективність інтенсивної респіраторної терапії при термоінгаляційному ураженні у обпечених потерпілих з урахуванням вираженості гострої дихальної недостатності (ГДН) і стану антиінфекційного захисту та імунної реактивності органів дихання.

Досягнення поставленої мети здійснювалося послідовним виконанням наступних задач:

1. У пацієнтів з термоінгаляційним ураженням вивчити ендоскопічну картину слизової оболонки трахеобронхіального дерева в залежності від вираженості гострої дихальної недостатності.

2. З'ясувати, як впливають методи інтенсивної респіраторної терапії у потерпілих з термоінгаляційним ураженням на цитологічні, бактеріологічні, біохімічні й імунологічні показники бронхіального секрету.

3. На підставі отриманих даних розробити спосіб лікування, що дозволяє більш ефективно усувати гостру дихальну недостатність у потерпілих з термоінгаляційним ураженням.

4. Знизити загальну летальність у потерпілих з термоінгаляційним ураженням.

5. В експерименті розробити препарат, який дозволяє більш ефективно впливати на антиінфекційний захист і імунну реактивність органів дихання при термоінгаляційному ураженні.

6. Експериментально вивчити ефективність застосування нового протизапального і імуномодулюючого препарату “Молозин” при термоінгаляційному ураженні.

Об'єкт дослідження: Потерпілі, що одержали ТІУ під час пожеж, вибухів у побуті та на промислових об'єктах. Експериментальні тварини (щури “Вістар”), у яких моделювалося ТІУ.

Предмет дослідження: Стан клітинної і гуморальної ланки місцевого імунітету дихальної системи, функції миготливого епітелію у потерпілих з ТІУ у процесі проведення традиційної і місцевої протизапальної та імуномодулюючої респіраторної терапії у клініці та експерименті на тваринах.

Методи дослідження: Визначення стану функціонування зовнішнього дихання, діагностична фібробронхоскопія. Біохімічні, цитологічні, цитохімічні, імунологічні (концентрація sIgА, IgG, IgM, кількості Т та В-лімфоцитів) методи дослідження трахеобронхіального секрету.

Наукова новизна отриманих результатів.

Вперше на підставі комплексного клініко-експериментального дослідження встановлено, що причиною розвитку запального процесу ТБД і ГДН у потерпілих з ТІУ є гострі порушення функціонування ІДС. Виявлена залежність між глибиною ушкодження місцевого антиінфекційного захисту і ступенем вираженості ГДН. За допомогою бронхологічних методів, вивчення цитологічних, бактеріологічних, імунологічних і біохімічних показників бронхіального секрету встановлено, що існуючі методи ІРТ недостатньо впливають на відновлення порушеної функції ІДС у потерпілих з ТІУ.

Розроблено програму місцевої респіраторної протизапальної та імуномодулюючої терапії у даній категорії потерпілих залежно від вираженості запального процесу і стадії ГДН. Показана ефективність відновлення дефіциту клітинних і гуморальних факторів місцевого антиінфекційного захисту й імунної реактивності респіраторного тракту.

Розроблений та апробований у експерименті новий препарат “Молозин” з високим вмістом sIgА для місцевого застосування з метою відновлення нестачі цього компонента в секреті ТБД при термоінгаляційному ураженні.

Практичне значення отриманих результатів.

У клінічну практику впроваджено спосіб місцевої респіраторної протизапальної і імуномодулюючої терапії, що більш ефективно сприяє відновленню функції зовнішнього дихання й усуває порушення в ІДС, а також сприяє зменшенню негативного впливу методів ІРТ на стан факторів місцевого антиінфекційного захисту й імунної реактивності органів дихання.

Використання даного способу ІРТ приводило до зменшення кількості запальних ускладнень, підвищувало ефективність усунення синдрому бронхіальної обструкції та ГДН у потерпілих з ТІУ. Середня тривалість лікування скоротилася на 2,0 та 2,6 діб в залежності від стадій ГДН. Летальність при ТІУ скоротилася з 44,40% до 32,1%.

Програма місцевої протизапальної та імуномодулюючої респіраторної терапії впроваджена в лікувальний процес відділень інтенсивної терапії Луганської обласної клінічної лікарні (акт впров. від 27.02.2002р.), відділеннях інтенсивної терапії міської лікарні м. Антрацит Луганської області (акт впров. від 04.12.2001р.), Луганської міської клінічної багатопрофільної лікарні № 3 (акт впров. від 12.09.2001р. та 24.01.2002р.), міської клінічної лікарні №6 швидкої медичної допомоги м. Сімферополь (акт впров. від 21.12.2001р.). Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі для підготовки бакалаврів, студентів, лікарів-інтернів на кафедрах фармакології, анестезіології, екстремальної та військової медицини Луганського державного медичного університету (акт впров. від 16.10.2001р.), кафедрі екстремальної та військової медицини Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (акт впров. від 19.12.2001 р.).

Особистий внесок здобувача.

Автором самостійно проаналізована література з обраної проблеми, проведено інформаційний пошук. Разом з науковим керівником, завідувачем кафедри анестезіології, екстремальної та військової медицини, доктором медичних наук, професором О. М. Спіциним визначені мета, задачі дослідження, обговорені та сформульовані основні положення розділів власних досліджень.

Експериментальне дослідження виконане автором на базі віварію ЛугДМУ. Клінічні дослідження автор проводив особисто. Лікування проводилося разом із співробітниками відділення інтенсивної терапії й опікового центру обласної клінічної лікарні м. Луганська. Лабораторні та імунологічні дослідження проведені на базі лабораторій відділень інтенсивної терапії ЛОКЛ і Луганської міської багатопрофільної клінічної лікарні №3, а також на базі імунологічної лабораторії ЛугДМУ (зав. лабораторією Савро С.Н.).

У ході проведення наукових пошуків з даної проблеми було отримано Деклараційний патент № 42258А “Протизапальний та імуномодулюючий засіб”.

Апробація результатів дисертації.

Матеріали дисертації повідомлені на 3-й (1999р.) і 4-й (2000р.) міжобласних науково-практичних конференціях анестезіологів “Екстремальна медицина” (м. Луганськ), на III Національному конгресі анестезіологів України (2000р., м. Одеса), на Пленумі анестезіологів України (2001р., м. Ялта), Української науково-практичної конференції “Екстремальна медична допомога: сучасні проблеми організації” (2001р., м. Київ), а також на засіданнях Асоціації анестезіологів Луганської області (2000, 2001, 2002р.р.), на фаховому семінарі спеціалізованої вченої ради з анестезіології та інтенсивної терапії Дніпропетровської державної медичної академії (травень 2002р.).

Публікації.

За темою дисертації автором опубліковано 12 наукових праць, з них 8 статей і 4 тези. Статті надруковані у виданнях, регламентованих ВАК України, 2 самостійні та 6 у співавторстві.

Структура та обсяг роботи.

Дисертація викладена на 158 сторінках машинопису, проілюстрована 37 таблицями, 3 рисунками і 4 ендофотографіями, які займають 22 сторінки. Структура дисертації складається з вступу, 5 розділів (огляд літератури, матеріали і методи досліджень, 3 розділи власних досліджень), аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій. Бібліографія включає 256 назв використаних джерел, з яких 123 - кирилицею та 133 - латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали і методи дослідження. Робота базується на даних клінічного та експериментального дослідження. Проведено ретроспективний аналіз медичних карток стаціонарних хворих - 49 пацієнтів з опіковою травмою і ТІУ, у яких був вивчений загальний стан. У 33 - вивчено стан ІДС на етапах проведення традиційної ІРТ (І група). Ефективність місцевої респіраторної протизапальної та імуномодулюючої терапії вивчено у 53 потерпілих з ТІУ (ІІ група). Основний контингент потерпілих складали особи працездатного віку від 17 до 60 років. Чоловіки 68,3% і 77,4%, жінки 31,7% і 22,6%, відповідно до груп. Індекс тяжкості пошкодження в обох групах знаходився у межах 25-100 од. Провідним симптомокомплексом у всіх пацієнтів був синдром бронхіальної обструкції, на фоні якого розвинулась ГДН різного ступеня вираженості. За показники норми були прийняті показники стану місцевого імунітету дихальної системи, які були отримані у ході проведення комплексного вивчення стану місцевого імунітету та антиінфекційного захисту співробітниками кафедри у 20 хворих без патології органів дихання, що готувалися до планових операцій на органах черевної порожнини. Експериментальна частина виконана на тваринах (140 білих щурах породи “Вістар”).

Для оцінки бронхолегеневої системи у потерпілих разом з загальноклінічними і лабораторними даними враховували дані рентгенологічних, ендоскопічних, біохімічних, бактеріологічних та імунологічних методів дослідження.

Для вивчення функціонального стану органів дихання використовували волюметричні показники - хвилинний об'єм дихання (ХОД), дихальний об'єм (ДО), частоту дихання (ЧД), альвеолярну вентиляцію легенів (АВЛ). З цією ж метою визначали показники кислотно-лужного стану і газового складу крові (рН, рО₂, рСО₂, ВЕ) за допомогою апарата мікро-аструп фірми "Radiometеr".

Рентгенологічні методи включали рентгенографію органів грудної клітини в прямій і боковій проекціях (за необхідністю).

Під час ендоскопічного дослідження вивчали стан слизової оболонки трахеобронхіального дерева і його прохідність за допомогою фібробронхоскопу BFP10 фірми "Olympus" (Японія). Бронхоскопічна оцінка запальних змін бронхів проводилася за класифікацією В.А. Герасіна (1981) і передбачала виділення двох основних видів ендобронхіту: катарального і гнійного.

Під час біохімічного дослідження бронхіального секрету визначали рН (за допомогою вітчизняного рН-метра), загальний білок (біуретовим методом), вміст сіалових кислот (методом Гессе).

Цитологічні методи діагностики передбачали кількісне і морфологічне вивчення клітинного складу бронхоальвеолярного секрету (БАС).

Функціональна активність миготливого епітелію оцінювалася за індексом дегенерації миготливого епітелію - ІДМЕ (О.Я. Осінін), а також за ступенем активності процесів аеробного окислювання на підставі вивчення активності ферменту циклу Кребса - сукцинат-дегідрогенази (СДГ) у клітинах епітелію за методикою Нахласа.

Неспецифічні механізми захисту органів дихання оцінювали за функціональною активністю альвеолярних макрофагів (АМ). Про фагоцитарну активність АМ судили за їхньою життєздатністю, фагоцитарною кількістю (ФК) і фагоцитарним індексом (ФІ), користуючись методикою В.А. Герасіна із співавт. (1981). Бактерицидну активність АМ визначали за відновленням нитросинього тетразолію (НСТ-тест) за методикою Muller у мікроскопічному варіанті (1989). Так само проводилося визначення концентрації бактерицидного ферменту мурамідази (методика К.Ф. Чернушенко і Л.С. Когосової, 1978).

Гуморальну ланку специфічного захисту органів дихання вивчали за вмістом у БАС імуноглобулінів класів А, М, G за методом радіальної імунодифузії Mancini (методика НДІ пульмонології МОЗ Росії) (1981).

Клітинний імунітет дихальної системи оцінювали за концентрацією в БАС Т- і В-лімфоцитів.

Дослідження проводилися при надходженні потерпілих у клініку (1 доба), у процесі проведення інтенсивної респіраторної терапії (3, 5-7 доба) і після її завершення (12-15 доба).

Статистична обробка матеріалу здійснювалася на ПЕОМ ІВМ Сеleron 400 за допомогою пакету програм статистичної обробки даних “Microsoft Excel” та “Statistica” for Windows (версія 5.5) з урахуванням середніх значень показників (М), їх помилок (m), коефіцієнту кореляції (r), t- критерію Ст'юдента і виправлення Фішера. Результати при р0,05 вважалися статистично вірогідними.

Результати власних досліджень та їхнє обговорення.

Клінічна частина. Аналіз результатів діагностичного обстеження потерпілих з ТІУ показав, що однією з основних причин розвитку в них ГДН були запальні зміни з боку дихальної системи. Доказом цього стали результати ендоскопічних досліджень, при яких виявлялися ознаки запалення трахеї і бронхів, причому найбільш виражені вони були у пацієнтів з ГДН у стадії декомпенсації. Максимальна частота виявлення склала (1,0).

Стан антиінфекційного захисту й імунної реактивності органів дихання при термоінгаляційному ураженні.

Діагноз катарального ендобронхіту було встановлено в І групі у 17 пацієнтів, гнійного ендобронхіту - у 16 потерпілих.

З високою частотою (0,94) виявлялися в БАС постраждалих обох груп патогенні й умовно-патогенні мікроорганізми, нерідко у виді асоціацій (55% спостережень).

Цитологічна картина бронхіального секрету відображала ступінь інтенсивності запального процесу з боку слизової оболонки дихальних шляхів (рис.1).

Рис. 1. Цитограми бронхіального секрету постраждалих з ТІУ на 3 добу спостереження.

Вже на 3 добу в потерпілих з ТІУ, у порівнянні з контролем, змінювалося співвідношення клітинних елементів: знижувалася кількість АМ на 66,6% і 76,5% відповідно стадіям ГДН, на тлі якого відбувалося підвищенням числа нейтрофільних лейкоцитів (на 50,8% і 44,8% відповідно) і клітин бронхіального епітелію (на 12,2% і 27,2%). Процентна концентрація лімфоцитів у потерпілих знижувалась на 8,6% і - 6,0% відповідно.

Більш вираженими були зміни в цитограмах (зниження кількості АМ, підвищення нейтрофільних лейкоцитів). Чим більшою в трахеобронхіальному секреті була концентрація загального білка і сіалових кислот, тим частіше виявлявся гнійний ендобронхіт (r=+0,87 р0,01). Підсилювалися обструктивні зміни у дихальних шляхах. Зростала декомпенсація в показниках зовнішнього дихання, кислотно-лужного стану, газового складу крові. Нами встановлено, що розвиток запального процесу і виникнення ГДН були результатом порушень антиінфекційного захисту й імунної реактивності дихальної системи. При цьому ступені вираженості бронхіальної обструкції та ГДН знаходилися у залежності від ступеня пригноблення показників, що характеризують стан неспецифічних і специфічних механізмів захисту органів дихання.

Аналіз результатів дослідження ІДС при ГДН у потерпілих з ТІУ показав, що найбільш низька функціональна активність АМ зареєстрована в тих спостереженнях, де зміни в трахеобронхіальному дереві відповідали гнійному ендобронхіту. Навпаки, високі показники функціональної активності АМ виявлялися у пацієнтів з катаральним ендобронхітом, особливо там, де запальні зміни були найменш вираженими. Було встановлено, що перебіг ТІУ супроводжується вираженими дегенеративними процесами миготливого епітелію на тлі його низької енергетичної активності.

Функціональна активність АМ при ТІУ відповідала на ушкодження таким чином. У пацієнтів, де була виявлена стадія відносної компенсації ГДН, порушення характеризувалися зниженням ФК на 14,982,90% (р0,001) і ФІ на 1,091,44 ум. од. (р0,01). При цьому кількість НСТ-позитивних клітин підвищувалась на 8,052,18% (р0,01) . Проте тетразолієва активність АМ, як правило, не перевищувала 2 ступеня. У стадії декомпенсації ГДН функціональна активність АМ піддавалася вираженій депресії. Низькою була не тільки ФК (23,982,47% і 51,502,56% в порівнянні з контрольними показниками (р0,01)), але й у 2,1 рази знижувався ФІ (4,531,51 ум. од. проти 7,261,34 ум. од. (р0,001) у групі контролю, на цьому тлі у 2,6 рази (р0,001) зменшувалося число життєздатних АМ, пригнічувалась їх бактерицидна здатність, що виявлялося зменшенням на 7,862,22% (р0,001) НСТ-позитивних АМ, а тетразолієва активність у них не перевищувала 1 ступеня.

Були виявлені досить високі кореляційні зв'язки між окремими показниками стану ІДС. Так, показники ІДМЕ корелювали з активністю СДГ епітеліоцитів, загальною кількістю клітинних елементів та кількістю нейтрофільних гранулоцитів у БАС (відповідно r=+0,67 (р0,01), r=+0,58 (р0,001) та r=+0,34 (р0,01)).

Термохімічні агенти згубно впливали на стан гуморальної і клітинної ланки місцевого імунітету дихальної системи (рис. 2). Реєструвалося значне зниження кількості Т- і В-лімфоцитів в БАС у пацієнтів з ТІУ. Рівень Т-лімфоцитів, у порівнянні з контролем, відповідно стадій ГДН був нижчим на 16,31,3% і на 28,01,5% (р0,01), а В-лімфоцитів - на 8,41,1% і 14,71,1% (р0,01). Таке пригнічення клітинного імунітету на тлі зниження функціональної активності АМ, безумовно, сприяло розвитку і підтримці інфекційного процесу в дихальних шляхах.

Рис. 2. Показники гуморальної і клітинної ланки імунітету дихальної системи у потерпілих з ТІУ на 15 добу ІРТ.

В умовах вираженої дегенерації миготливого епітелію і пригнічення в ньому обмінних енергозалежних процесів у пацієнтів в обох стадіях ГДН було зареєстровано різке зниження концентрації sIgА у БАС. На всіх етапах дослідження його концентрація була вірогідно (р0,001) нижче контрольних значень. І якщо до 15 доби у пацієнтів з ГДН у стадії відносної компенсації відбувалося хоча б часткове компенсоване відновлення показників імуноглобулінів, то в стадії декомпенсації ГДН на тлі грубих ушкоджень функціонування епітелію ТБД не фіксувалося вірогідного збільшення концентрації sIgА до заключного етапу досліджень 0,08±0,02 г/л проти 0,22±0,02 г/л в контролі. Відновлення рівня IgG можна розцінювати, як компенсаторну реакцію на тлі нормалізації білкового складу крові. Вірогідно у потерпілих у стадії декомпенсації ГДН на всіх етапах дослідження виявлялася присутність IgМ у бронхіальному секреті, що підтверджувало високий ступінь запальних проявів (рис. 2).

Спостерігалася кореляційна залежність показників рівня sIgА та активності СДГ-епітеліоцитів r=+0,55 (р0,001), а також показника рівня IgG БАС з показником рівня IgG плазми крові r=+0,55 (р0,001).

Отримані результати вказували на високу ефективність бронхологічних методів діагностики ГДН при ТІУ, тому що вони не тільки більш повно розкривали патогенез розвитку дихальної недостатності, але і визначали напрямки подальшого удосконалення методів інтенсивної респіраторної терапії в цій групі потерпілих.

Методи усунення порушень в антиінфекційному захисті та імунній реактивності органів дихання при термоінгаляційному ураженні.

На підставі викладенного вважаємо, що одним з таких шляхів може бути місцева респіраторна терапія, спрямована на поліпшення репаративних процесів у слизовій оболонці респіраторного тракту, оптимізацію умов життєдіяльності AM, відновлення прохідності термінальних бронхіол, активізацію в AM аеробного гліколізу і поліпшення їхньої кооперації з іншими імунокомпетентними клітинами респіраторного тракту.

З метою підвищення якості діагностики у потерпілих з ТІУ з перших годин після надходження використовувався комплекс діагностичних заходів, що включав лікувально-діагностичну фібробронхоскопію, цитологічні, біохімічні, бактеріологічні й імунологічні методи дослідження бронхіального секрету. Для санацій ТБД при ТІУ використовували фізіологічний розчин хлориду натрію, підігрітий до 37^оС, з додаванням 200 мг етонію на 100 мл рідини (базовий розчин). При катаральному ендобронхіті об'єм рідини для санацій ТБД не перевищував 80-100 мл. Після санації в ТБД уводилося 25 мг амброксолу і 100 мг ліпіну. Санації проводили раз у 3-5 діб. В інтервалах між лікувально-діагностичними бронхоскопіями санації здійснювали за допомогою аерозоль-терапії 2-3 рази на добу із застосуванням вищевказаних засобів у таких самих дозах. При гнійному ендобронхіті інтервал між санаціями скорочувався до 1-3 діб, об'єм базового розчину для санацій ТБД збільшувався до 150-250 мл. Додатково до складу препаратів, що вводилися ендобронхіально, додавали імуноглобулін антистафілококовий (3 дози) і тімалін (10 мг). Аерозоль-терапію проводили тими ж препаратами в тих же дозах. Комплекс місцевої респіраторної імуномодулюючої і протизапальної терапії, особливо при проведенні ШВЛ, доповнювали внутрішньовенним уведенням ліпіну від 1000 до 2000 мг і 150-200 мг пентоксифіліну на одне введення.

Вивчення стану бронхолегеневої системи показало, що включення в комплекс інтенсивної респіраторної терапії методу місцевої респіраторної протизапальної і імуномодулюючої терапії у потерпілих з ТІУ істотно впливало на стан функції зовнішнього дихання. ЧД у пацієнтів ІІ групи з І стадією ГДН до 3 доби дослідження скоротилася на 9 рухів у хвилину, а до 15доби - на 19 рухів. У пацієнтів з ІІ стадією ГДН цей показник на 3 і 4 етапах дослідження зменшився відповідно на 8 і 11,5 рухів у хвилину.

В І групі динаміка цього показника склала відповідно стадій ГДН і етапів дослідження 6 і 4, 16 і 6 рухів у хвилину . ДО у пацієнтів ІІ групи з І стадією ГДН на 3 і 4 етапах виріс на 1,960,89 мл/кг (р<0,05) і 3,101,11 мл/кг (р<0,05) відповідно. На цьому тлі значно зростала АВЛ на 24,91,2 мл/кг та 18,251,1 мл/кг, і на 30,41,2 мл/кг та 21,81,2 мл/кг (р<0,05) відповідно стадіям ГДН.

Дані ендоскопічних досліджень, виконаних на різних етапах протизапальної та імуномодулюючої терапії, вказували, що вже на 5-7 добу відзначався процес зворотнього розвитку запальних змін з боку слизової оболонки дихальних шляхів. Так, катаральний ендобронхіт набував характеру обмеженого запалення з явищами нерізко вираженої гіперемії і локальним набряком слизової оболонки. Хрящовий малюнок ставав більш чітким. Просвіти часткових і сегментарних бронхів були вільними і прохідними, ознаки бронхообтурації не визначалися. Ознаки двостороннього гнійного ендобронхіту зберігалися у 3 пацієнтів з ІІ стадією ГДН. В інших спостереженнях цей вид ендобронхіту здобував або вид обмеженого однобічного процесу, як правило, праворуч, або трансформувався у катаральний ендобронхіт. Під час контрольних ендоскопічних досліджень, проведених на 12-15 добу ІРТ у 2 пацієнтів з І стадією ГДН і в 5 з ІІ стадією ГДН виявлявся обмежений катаральний ендобронхіт з наявністю в просвіті бронхів незначної кількості слизуватого, або слизувато-гнійного секрету. Ознаки двостороннього гнійного ендобронхіту зберігалися у одного пацієнта з ІІ стадією ГДН. Місцева респіраторна протизапальна та імуномодулююча терапія сприяла більш швидкому усуненню запальних процесів у дихальній системі. Зниження вираженості запальних змін слизової оболонки трахеобронхіального дерева і поліпшення ендоскопічної картини відображалися й у біохімічних показниках бронхіального секрету. Вже на 3-4 добу дослідження показник рН знизився на 0,460,01 та 0,400,18 (р0,001), кількість загального білка зменшилася на 2,220,13 г/л та 0,550,25 г/л (р0,001), а сіалових кислот - на 25,84,8 ум. од. та 28,74,9 ум. од. (р0,001), зростала концентрація бактерицидного ферменту мурамідази на 1,96±0,18 г/л (р<0,001) та 2,40±0,11 г/л (р0,001) відповідно стадій ГДН. На 12-15 добу терапії в ІІ групі відбувалося практично повне відновлення біохімічного спектру бронхіального секрету.

При оцінці клітинного складу БАС виявилося, що вже на 7 добу дослідження процентна кількість АМ підвищувалася більш, ніж у 2 рази. Крім того, знижувався вміст нейтрофільних лейкоцитів (у 1,3 та 1,4 рази відповідно до стадій ГДН). До 12-15 доби ІРТ кількість АМ підвищилася відповідно в 2,5 і 4 рази, зменшувалася кількість клітин бронхіального епітелію - у 1,6 і 2,8 разів, на тлі цього процесу майже в 5 і в 3,7 разів знижувалася кількість нейтрофільних гранулоцитів.

У ІІ групі раніше, ніж у І групі постраждалих, відновлювалася функціональна активність альвеолярних макрофагів, причому найбільш високий ступінь відновлення цих показників спостерігався на 3 етапі дослідження. Так, число життєздатних АМ у пацієнтів з І стадією ГДН збільшилось у 1,3 рази, ФК і ФІ підвищилися на 13,19±2,06% (р<0,001) і 2,16±1,10% (р<0,001) у порівнянні з аналогічним етапом у I групі потерпілих. Як відповідна реакція на згасання запального процесу в дихальних шляхах, знижувалася напруженість бактерицидності АМ - число НСТ- позитивних АМ зменшилося на 11,5±1,4% чи в 1,5 рази (р0,001). У пацієнтів з ІІ стадією ГДН відновлення показників функціональної активності АМ відбувалося повільніше, і до 15 доби кількість життєздатних АМ і ФІ були менше ніж контроль на 15,900,27% (р0,001), і 1,320,39% (р0,001) відповідно. Бактерицидна активність знаходилася у стадії відносної напруги (рис. 3).

Рис. 3 Показники функціональної здатності АМ в умовах проведення протизапальної та імуномодулюючої терапії у потерпілих з ТІУ при різних стадіях ГДН

респіраторний імуномодулюючий терапія термоінгаляційний

Найбільш виражений вплив місцева імуномодуляція мала на Т- популяцію лімфоцитів (рис. 4). Уже на 5-7 добу лікування концентрація Т- лімфоцитів у БАС зростала на 10,900,46% (р0,001) і 9,40,3% (р0,001) відповідно стадій ГДН. Зміни кількості В- лімфоцитів на цьому етапі були недостовірними (р0,05) в обох групах. На 4 етапі дослідження кількість Т- лімфоцитів збільшилася відповідно до груп на 15,60,33% (р0,001) і 22,30,12% (р0,001). Рівень В- лімфоцитів зростав на 4,300,43% (р0,001) і 8,900,34% (р0,001) відповідно до стадій ГДН. Але не дивлячись на це, показники клітинної ланки досягали контрольних значень лише у пацієнтів з ГДН у стадії відносної компенсації.

Рис.4 Зміни показників гуморального імунітету дихальної системи у процесі проведення місцевої імуномодуляції.

В результаті аналізу даних стану гуморальної ланки місцевого імунітету ТБД стало очевидно, що більш позитивний вплив пропонованої терапії виявлявся у пацієнтів з ГДН у стадії відносної компенсації. Так, концентрація sIgА на 5-7 добу терапії була на компенсованих значеннях і до 15 доби наближалася до контрольних значень, виявляючись на 0,050,03 г/л (р0,001), чи в 1,6 рази вищою, ніж в І групі на аналогічному етапі. Було виявлено відносне підвищення рівня , що розцінювалося як компенсаторна реакція. У групі потерпілих з ІІ стадією ГДН також відзначалося зростання концентрації sIgА в БАС на 0,060,01 г/л (р0,001), але вона залишилася нижчою за контроль на 0,070,01 г/л (р0,001). Концентрація у бронхіальному секреті зросла на 0,110,01 г/л (р0,001), наближаючись до контрольних даних. Достовірна наявність М спостерігалася в цій підгрупі лише на другому етапі спостережень.

Місцева респіраторна протизапальна та імуномодулююча терапія дозволила у потерпілих з ТІУ знизити летальність в стадії відносної компенсації ГДН на 12%, а в стадії декомпенсації ГДН на 12,3% . Потреба в ШВЛ у потерпілих в стадії відносної компенсації ГДН знизилась на 10,2%, а в стадії декомпенсації ГДН на - 8,25%. Також відповідно стадій ГДН на 2,0 і на 2,6 доби зменшилась тривалість перебування на ліжку у відділенні інтенсивної терапії.

Експериментальна частина. Клінічні дані показали, що повною мірою не вдається відновити гуморальну ланку місцевого імунітету ТБД навіть при проведенні адресно спрямованої терапії засобами, що дозволяють знизити до мінімуму запально-нагнійні процеси в ТБД і поліпшити метаболізм і трофіку клітинних елементів, що відповідають за стан антиінфекційного захисту й імунної реактивності респіраторного тракту. У зв'язку з цим протягом 2-х років нами був розроблений і отриманий препарат під умовною назвою “Молозин”. Основою даного препарату є секреторний імуноглобулін А. Препарат містить 15 - 16 мг/мл протеїну, з котрого 98,0 - 99,0% складає sIgA, все інше - лізоцим (мурамідаза), лактоферин і б₁-антитрипсин. Сировиною для його одержання є жіноче молозиво, зібране в породілей на 1-3 добу після пологів. Пат. 42258 А (UA), А61ДО31/00, А61ДО35/20 від 15.10.2001р.

Імуномодулююча та протизапальна активність “молозина” протестована нами в умовах експерименту на щурах, у яких було модельовано ТІУ. Гостра термоінгаляційна травма моделювалася у тепловій токсикологічній камері (А. С. 1452526). У дослід брали 140 білих щурів породи “Вістар” чоловічої статі з масою тіла 200 - 210 г, яких утримували на повному раціоні і на яких раніше не проводилося ніяких експериментів. Засіб починали вводити ендотрахеально з першої доби після нанесення ТІУ тваринам 2 - ї групи. 3-я група отримувала ендотрахеально терапію ліпіном, амброксолом та етонієм із урахування на кг/маси тіла.

“Молозин” позитивно впливав на стан і відновлення антиінфекційного захисту дихальних шляхів, що виражалося у відновленні кількості життєздатних макрофагів, їхнього фагоцитарного числа і бактерицидної активності, на відміну від першої групи, де ці показники залишалися декомпенсованими.

При вивченні показників цитограм трахеобронхіального секрету було встановлено, що “Молозин” сприяв зниженню процентної кількості нейтрофільних лейкоцитів, вільних клітинних елементів. Також підвищувалася кількість АМ і лімфоцитів. Усе це говорило про високу протизапальну активність “Молозина”.

Одночасно “Молозин” сприяв збереженню рівня метаболічної активності й функціональної здатності миготливого епітелію, показники якого до закінчення експерименту досягали контрольних значень.

У експерименті в першій групі летальність склала 82,7%, в другій - 33,3% та 49% - в третій групі. Таким чином, проведені дослідження показали, що використання препарату “Молозин” дозволяє значно підвищити місцевий антиінфекційний захист і імунну реактивність дихальних шляхів. Знижується вираженість запальних змін, і, зрештою, летальність тварин в експерименті.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено, що ГДН у стадії відносної компенсації ендоскопічно характеризується запальними порушеннями в ТБД із перевагою катарального ендобронхіту. У стадії декомпенсації ГДН переважає гнійний вид ендобронхіту.

2. Встановлено, що методи традиційної ІРТ негативно впливають на цитологічні, бактеріологічні і біохімічні показники трахеобронхіального секрету, що характеризується підвищенням дегенеративних процесів у миготливому епітелії зі зниженням енергетичної активності епітеліальних клітин і альвеолярних макрофагів, зрушенням рН бронхоальвеолярного секрету в лужний бік та збільшенням в ньому загального білка і сіалових кислот.

3. Традиційна ІРТ у хворих на опікову хворобу з ТІУ призводить до зниження імунної реактивності органів дихання. При цьому в бронхоальвеолярному секреті знижується концентрація sIgА, пригнічується Т і В лімфоцитарна ланка клітинного імунітету.

4. Розроблений спосіб місцевої респіраторної імуномодулюючої і протизапальної терапії, що включає ендотрахеальне застосування етонію, ліпіну, амброксолу, імуноглобуліну антистафілококового і тімаліну, забезпечує відновлення в бронхіальному секреті концентрації Т і В лімфоцитів, підвищує рівень бактерицидного ферменту мурамідази, відновлює функціональну активність епітеліальних клітин і альвеолярних макрофагів, нормалізує рН бронхо-альвеолярного секрету. Проте повного відновлення концентрації sIgА в бронхоальвеолярному секреті не відбувається.

5. Додавання до комплексу лікування пацієнтів з ТІУ методу місцевої імуномодулюючої і протизапальної терапії дозволяє знизити летальність на 12% у стадії відносної компенсації ГДН і на 12,3% - у стадії декомпенсації ГДН, зменшити потребу в ШВЛ на 10,2% і 8,25%, а також на 2,0 і 2,6 доби скоротити тривалість перебування на ліжку у відділенні інтенсивної терапії.

6. Шляхом фракціонування в лабораторних умовах з жіночого молозива, зібраного на 2-3- добу після пологів, отриманий протизапальний та імуномодулюючий препарат “Молозин”, який містить до 15-16 мг/мл протеїну, з яких 98,0-99,0% складає sIgА, а все інше - лізоцим, лактоферин і б₁-антитрипсин, що вказує на його високу антиінфекційну і протизапальну активність.

7. Експериментальне застосування препарату “Молозин” за рахунок високого вмісту sIgА дозволяє у більш короткий термін усунути явища запально-нагнійних процесів з боку ТБД, зменшити явища ГДН і знизити летальність у експериментальних тварин з 82,7% до 33,3%.

Практичні рекомендації.

1. З метою підвищення якості діагностики ТІУ у потерпілих з перших годин після надходження необхідно в комплекс діагностичних заходів включати фібробронхоскопію, цитологічні, біохімічні, бактеріологічні й імунологічні методи дослідження бронхіального секрету.

2. Для санацій ТБД при ТІУ необхідно використовувати фізіологічний розчин хлориду натрію, підігрітий до 37⁰ С із додаванням 200 мг етонію на 100 мл розчину.

3. При катаральному ендобронхіті санації ТБД доцільно проводити раз у 3-5 діб. Обсяг рідини для санацій ТБД не повинен перевищувати 80-100 мл з наступним введенням у ТБД 25 мг амброксолу, 100 мг ліпіну та 10 мг тімаліну. У інтервалах між лікувально-діагностичними бронхоскопіями санації здійснюються за допомогою аерозоль-терапії 3-4 рази на добу із застосуванням вищевказаних розчинів у тих же дозах.

4. При гнійному ендобронхіті, в залежності від вираженості інтервал між санаціями скорочується до 1-3 днів, обсяг рідини для санаціїї ТБД збільшується до 150-200 мл. Додатково до складу препаратів, що вводяться ендобронхіально, включається імуноглобулін антистафілококовий (3 дози) і тімалін 10 мг. Аерозоль-терапія проводиться тими ж препаратами в такій же дозі.

5. Комплекс місцевої респіраторної імуномодулюючої і протизапальної терапії, особливо при застосуванні ШВЛ, варто доповнювати внутрішньовенним уведенням ліпіну від 1000 до 2000 мг, 150-200 мг пентоксифіліну на одне введення.

Список опублікованих праць

1. Соколов А.С. Стан місцевого антиінфекційного захисту дихальної системи при термоінгаляційному ураженні // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2001, №2 (д). - с. 18-20.

2. Соколов А.С. Інтенсивна респіраторна терапія у пацієнтів з термоінгаляційним ураженням // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О. Можаєва. - 2002. - Т.3, № 1. - С. 46-49.

3. Спицын О.М., Соколов А.С. Методы устранения острой дыхательной недостаточности при термоингаляционном поражении // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2000. №1. - с. 113-117.

Автором самостійно проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин, статистична обробка отриманих результатів.

4. Соколов А.С., Спіцин О.М., Сацута С.В. Вінокурова О.С. Причини виникнення запально-нагнійних ускладнень дихальних шляхів при термоінгаляційному ураженні // Український журнал екстремальної медицини ім. Г.О. Можаєва. - 2000. - Т.1, № 1. - С. 57-60.

Автором самостійно виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету постраждалих з ТІУ, проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів.

5. Сацута С.В., Спіцин О.М., Соколов А.С. Вплив диференційованої інтенсивної респіраторної терапії на антиінфекційний захист органів дихання у хворих з бронхоастматичним статусом // Український журнал екстремальної медицини ім.. Г.О. Можаєва. - 2000. - Т.1., № 2. - С. 48-52.

Автором самостійно проведений аналіз та узагальнення отриманих результатів.

6. Спицын О.Н., Соколов А.С. Обоснование регионарной иммуномодулирующей и противовоспалительной терапии при термоингаляционном поражении // Український медичний альманах. - 1999. - Т.2, №2. -С. 145-147.

Автором особисто проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету. Проведен аналіз та узагальнення отриманих результатів.

7. Сацута С.В., Спіцин О.М., Соколов А.С. Обґрунтування диференційованого підходу до лікування екстремальних станів в пульмонології. // Український журнал екстремальної медицини ім.. Г.О. Можаєва. - 2001. - Т.2, № 2. - С. 96-98.

Автором проведено обстеження хворих, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету.

8. Соколов А.С., Спицын О.М., Сацута С.В. Экспериментальное обоснование местной респираторной терапии при термоингаляционном поражении. // Український журнал екстремальної медицини ім.. Г.О. Можаєва. - 2001. - Т.2, № 3. - С.50-54.

Особисто проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин. Розроблена техніка та тактика проведення місцевої респіраторної терапії тваринам з модельованим ТІУ.

9. Спицын О.М., Соколов А.С., Сацута С.В. Местная респираторная терапия при термоингаляционном поражении // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2000. №1. - с. 230.

Особисто проведено обстеження постраждалих та виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету.

10. Соколов А.С. Состояние местной антиинфекционной защиты и иммунной реактивности при термоингаляционном поражении // Біль, знеболювання і інтенсивна терапія. - 2000, №1, - с. 230.

11. Спицын О.Н., Соколов А.С. Способ устранения воспалительных нарушений при термоингаляционном поражении // Экстремальная медицина: Материалы III Межобластной научно-практической конференции анестезиологов. - Луганск, 1999.- С.136.

Особисто проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин. Розроблена техніка та тактика проведення місцевої респіраторної терапії тваринам з модельованим ТІУ.

12. Соколов А.С. О необходимости иммуномодулирующей терапии в комплексе респираторной терапии при термоингаляционном поражении // Экстремальная медицина: Материалы III Межобластной научно-практической конференции анестезиологов. - Луганск, 1999.- С.136.

АВТОРСЬКІ ПОСВІДЧЕННЯ

1. Пат. 42258 А (UA), А61К31/00, А61К35/20 Місцевий протизапальний та імуномодулюючий засіб Спіцин О.М., Савченкова Л.В., Соколов А.С.-4с.; №2000127063; Заявл. 08.12.2000; Опубл. 15.10.2001, Бюл. №9.

Автором особисто розроблена методика виділення sIgA із жіночого молозива. Проведено експериментальне дослідження, виконані біохімічні, цитологічні та цитохімічні аналізи бронхіального секрету тварин. Розроблена техніка та тактика проведення місцевої респіраторної терапії тваринам з модельованим ТІУ. Проведено аналіз та узагальнення отриманих результатів.

...