Експериментальне обґрунтування доцільності використання тіотриазоліну при опіковій хворобі

Структура та об'єм дисертації. Матеріали дисертації викладені на 152 сторінках рукопису і складаються із вступу, огляду літератури, розділу „Матеріали та методи дослідження”, двох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів досліджень, висновків, списку використаних джерел і додатків. Покажчик літератури містить 147 вітчизняних та близького зарубіжжя і 55 іноземних джерел. Робота ілюстрована 8 таблицями та 36 рисунками, з яких 22 мікрофотографії, містить 7 додатків.

Матеріали і методи дослідження. Опіковий шок моделювали на 190 білих нелінійних мишах обох статей масою 18- 26 г шляхом занурювання 3/4 тулуба тварини на 4 с у водяну баню з температурою 70 С (Е.В.Гублер з співавт. 1973). Контрольна група містила 30 тварин, інші групи - по 10 тварин. Три групи мишей отримували тіотриазолін в дозах 100, 200 і 300 мг/кг маси (відповідно 5, 10 і 15% від LD₅₀), одна група отримувала тіотриазолін в дозі 200 мг/кг в комбінації з натрію оксибутіратом в дозі 200 мг/кг; решта груп отримували окремо препарати, що традиційно застосовуються в лікуванні опікового шоку в терапевтично ефективних дозах: натрію оксибутірат - 200 мг/кг; емоксипін - 15 мг/кг; серміон - 0,5 мг/кг; дроперідол - 0,5 мг/кг; вітамін Е - 30 мг/кг; вінборон ( ресинтезований фенікаберан) - 8 мг/кг; контрикал - 4000 ОД/кг; індометацин - 10 мг/кг; верапаміл - 0,2 мг/кг; преднізолон - 20 мг/кг; трентал - 10 мг/кг; омнопон - 6 мг/кг. Препарати (крім зазначених нижче) вводили одноразово внутрішньоочеревинно за 30 хв. до моделювання шоку; індометацин - внутрішньошлунково за 60 хв. до опіку; вітамін Е вводили двічі - за 1 добу та 60 хв. до експерименту внутрішньошлунково. Миші контрольної групи отримували еквівалентну кількість фізіологічного розчину NaCl - 0,1мл/10 г маси. Терапевтичну ефективність препаратів оцінювали за показником летальності через 1,2,4,6,12 та 24 год.

Опік ІІІБ ступеню (15-20%) моделювали на 245 нелінійних білих щурах масою 140-220 г під легким ефірним наркозом шляхом накладання двох металевих пластин (загальною площею 49,2 см²) на попередньо депільовані задньо-бічні поверхні тіла за допомогою спеціального пристрою (В.П.Бобрук, 1989) при температурі 400^оС та експозиції 10с. Площу опіку у відсотках по відношенню до загальної поверхні тіла вираховували за допомогою формули Lee (Н.И.Кочетыгов, 1973).

Щурів було поділено на 5 груп. Перша група - інтактні щури; друга група - тварини з опіком, що не отримували лікування - служила контролем; третя, четверта та п'ята групи тварин після опіку отримували відповідно тіотриазолін (100мг/кг маси тіла, внутрішньом'язово), вітамін Е (30 мг/кг, внутрішньом'язево), трентал (10 мг/кг, внутрішньоочеревинно). Досліджувані препарати вводили через 30 хв після опіку, а далі тіотриазолін та трентал - два рази на добу о 10.00 та о 22.00, вітамін Е - один раз на добу о 10 год ранку до виведення тварин з експерименту.

Динаміку діурезу у щурів з опіковою хворобою досліджували на 1, 3, 5 та 10 добу експерименту. Після водного навантаження шляхом введення у шлунок тварин ізотонічного розчину NaCl із розрахунку 3 мл/100 г маси тіла їх поміщали у спеціальні станки з лійками для збору сечі, яку збирали протягом 6 год.

На 3, 7, 14 і 28 добу після нанесення термічної травми, у периферійній крові визначали кількість еритроцитів та лейкоцитів, підраховували лейкоцитарну формулу, визначали швидкість зсідання еритроцитів, кількість гемоглобіну (В.В.Меньшиков з співавт, 1987), після чого тварин виводили з експерименту шляхом декапітації під легким ефірним наркозом.

В плазмі крові визначали концентрацію загального білку (ЗБ) (Г.А.Кочетов, 1980), білкові фракції методом електрофоретичного розділу на папері, рівень пептидів середньомолекулярної маси (ПСММ) (Н.И.Габриэлян, В.И.Липатова, 1984), концентрацію малонового діальдегіду (МДА) (Ю.В.Владимиров, А.И.Арчаков, 1972). Паралельно визначали концентрацію креатиніну і сечовини в сироватці крові (В.В.Меньшиков з співавт, 1987), досліджували загальну антитриптичну активність (К.Н.Веремеенко з співавт., 1988) та рівень активності каталази у сироватці крові (М.А.Королюк, 1988). Контролювали динаміку змін маси тіла тварин і площі опікової поверхні впродовж експерименту. Морфологічні зміни у внутрішніх органах вивчали на фіксованих та забарвлених гістологічних препаратах у світловому мікроскопі.

Числові результати дослідження обробляли методами варіаційної статистики. Комп'ютерну обробку числового матеріалу проводили із використанням програмного пакета “STATISTICA 5,5” (належить ЦНІТ ВНМУ, ліцензійний №AXXR91OA374605FA).

Результати досліджень та їх обговорення. Оцінка ефективності тіотриазоліну при опіковому шокові. Захисну дію тіотриазоліну в порівнянні з різними лікарськими препаратами у перші години після термічної травми досліджували з метою визначення місця тіотриазоліну в череді інших засобів, які спроможні впливати на різноманітні ланки патогенезу опікового шоку. Серед контрольних мишей з модельованим опіковим шоком переважна більшість (56,7%) загинули протягом перших 4-х год дослідження (табл. 1). Через 24 год летальність становила 100%. Ці дані свідчать, що використана модель опікового шоку викликає глибокі зміни гомеостазу вже впродовж перших годин експерименту. Тіотриазолін у всіх досліджуваних дозах виявляв виразну захисну дію на тварин з опіковим шоком, що проявлялось відстроченням загибелі мишей. Найбільша ефективність препарату виявлена в дозі 200 мг/кг: на 24 год. досліду летальність становила 30% при 100% у контролі (р<0,05). При цьому протягом перших 6 год. усі тварини з термічною травмою залишались живими. За величиною протишокової дії тіотриазолін в дозі 200 мг/кг зіставлявся з натрію оксибутіратом (200 мг/кг), значно перевищуючи ефективність решти препаратів порівняння. Таким чином, проведене дослідження показало, що тіотриазолін володіє достатньо виразною захисною дією при експериментальному опіковому шокові. Отримані дані стали підставою для поглибленого вивчення впливу тіотриазоліну на перебіг опікової хвороби у щурів.

Дослідження лікувальної дії тіотриазоліну при експериментальній опіковій хворобі. Висока загальна летальність щурів з експериментальною опіковою хворобою, яка в контрольній групі на 28 день досліду сягала 40%, свідчить про виражені патологічні зміни у тварин. У всіх лікованих групах щурів спостерігали зниження летальності, яке було більш виразним при застосуванні тіотриазоліну (100 мг/кг, в/м) і дорівнювало 7,8% (p<0,01) проти 23,5% (p>0,05) при лікуванні вітаміном Е (30 мг/кг, в/м) та тренталом (10 мг/кг, в/о).

Лікування експериментальної опікової хвороби у щурів за допомогою тіотриазоліну (100 мг/кг, в/м) у всі строки експерименту прискорювало загоювання опікової рани. При цьому за ефективністю тіотриазолін переважав препарати порівняння: на 7 добу досліду площа рани під дією тіотриазоліну, вітаміну Е та тренталу була відповідно меншою на 4,7% (p<0,05) , 2,2% (p>0,05), 3,4% (p>0,05), а на 28 добу відповідно на 26,7%(p<0,05), 12,5% (p<0,05), 19,6% (p<0,05) ніж в контролі.

Разом з цим, тіотриазолін ліпше, ніж вітамін Е та трентал, впливав на динаміку маси тіла тварин з експериментальною опіковою хворобою, що в найбільшій мірі відмічалось на 14 добу досліду - період максимального прояву опікової токсемії: у цей час маса тіла щурів, яких лікували вказаними препаратами зменшилась відносно початкового показника в середньому відповідно на 3,12±1,47% (p<0,05), 6,37±1,85% (p>0,05), та 6,02±0,99% (p>0,05) проти 11,27±1,44% у контролі.

Одним із головних проявів опікової хвороби у гострих стадіях є гостра ниркова недостатність (Н.К.Kang з співавт.,2001). Про її наявність та ступінь судили за змінами діурезу, динамікою рівнів креатиніну та сечовини у сироватці крові, які є достатньо інформативними показниками ниркової недостатності. У нелікованих тварин з експериментальною опіковою хворобою спостерігалось достовірне зменшення діурезу та збільшення рівню креатиніну і сечовини у сироватці у всі терміни досліду (рис. 1). При цьому максимальне зниження кількості сечі до 0,92±0,18 мл/6 год проти 2,40±0,11 мл/6 год у інтактних тварин спостерігалось на 3 добу експерименту. Зростання концентрації креатиніну та сечовини у контролі було найбільш вираженими на 7 добу досліду і перевищувало рівень інтактних тварин на 99,5% та 89,9% відповідно.

Рис. 1. Динаміка змін концентрацій креатиніну й сечовини (%) у щурів з експериментальною опіковою хворобою; *-p<0,05 відносно контролю; + - р<0,05 відносно інтактних тварин

Проведене дослідження показало, що введення тіотриазоліну в дозі 100 мг/кг щурам з опіковою хворобою в більшій мірі, ніж препарати порівняння, сприяло нормалізації діурезу та концентрації креатиніну й сечовини у сироватці крові. Так, на 3 добу після опіку у тварин, які отримували тіотриазолін в дозі 100 мг/кг, діурез був достовірно вищим ніж у контролі і дорівнював 1,53±0,12 мл/6год. Найбільш вірогідно, що це пов'язано із спроможністю тіотриазоліну покращувати клубочкову фільтрацію в нирках і знижувати інтенсивність реабсорбції. Через 5 діб застосування тіотриазоліну у тварин з опіком діурез відновлювався - 2,5±0,13 мл/6год (у інтактних тварин - 2,35±0,12 мл/6год). Діуретичний ефект тренталу починається після введення препарату протягом трьох днів, нормалізація діурезу наступає лише на 10 добу досліду. Вітамін Е у наших дослідженнях виявляв найменший вплив на динаміку діурезу і навіть через 5 діб після опіку діурез за 6 год складав 1,52±0,14 мл/6год, тоді як при лікуванні тіотриазоліном на цей термін діурез не відрізнявся від нормального.

Позитивний вплив тіотриазоліну позначився і на динаміці концентрації креатиніну й сечовини у сироватці крові тварин з експериментальною опіковою хворобою. Так, на фоні лікування тіотриазоліном концентрація креатиніну вже на 7 добу досліду була меншою (114,17±5,12 мкмоль/л, p<0,05) від рівню в контролі (146,40±3,59 мкмоль/л), і лишалась вірогідно нижчою ніж у нелікованих тварин до кінця експерименту. На 14 день лікування тіотриазоліном концентрація креатиніну наближалась до значень інтактних тварин (86,28±3,56 мкмоль/л), складаючи 97,20±4,89 мкмоль/л, тоді як при використанні вітаміну Е й тренталу рівень креатиніну на цей термін був достовірно вищим ніж у інтактних тварин, і, відповідно, сягав 108,14±5,15 мкмоль/л та 112,66±5,15 мкмоль/л, лише через 4 тижні наближаючись до нормальних значень. Так само і концентрація сечовини у сироватці крові щурів, яких лікували тіотриазоліном навіть на 7 день після моделювання опіку, коли вона мала найвищі значення, була на 29,61% (p<0,05) нижчою ніж у контролі. У групах тварин, що отримували вітамін Е рівень сечовини на цей термін був меншим від контрольного на 12,8% (p>0,05), а при лікуванні тренталом - на 25,3,8% (p<0,05). Через два тижні застосування тіотриазоліну концентрація сечовини достовірно не відрізнялась від значень інтактних тварин, тоді як препарати порівняння приводили до такого ефекту лише через 4 тижні після опіку. Використання тіотриазоліну сприяє й скорішому відновленню структури нирок при опіковій хворобі. У порівнянні із тваринами, яких не лікували, вже на 7 добу рівень збереженості ниркових нефронів був вищим. Спостерігали меншу кількість некротизованих і дегенерованих клітин, відмічали збереженість мембранних комплексів.

Одним з важливих факторів, що визначають перебіг та важкість опікової хвороби є ендотоксикоз (М.Ю.Повстяной та ін., 1996). При експериментальній опіковій хворобі у щурів з 7 доби підвищується рівень ПСММ і залишається достовірно вищим від рівня інтактних тварин до 28 доби (табл. 2). Застосування тіотриазоліну приводило до меншого зростання рівня ПСММ. Так, через 7 діб після опіку, коли їх рівень був найвищим в контролі - 0,284±0,014 ум. од, при лікуванні тіотриазоліном він складав 0,217±0,005 ум.од. (р<0,05), при лікуванні вітаміном Е - 0,249±0,011 ум. од. (p>0,05) і тренталом 0,235±0,022 ум. од. (p>0,05). Як ознаку позитивного впливу тіотриазоліну на розвиток ендогенної інтоксикації можна розглядати й зростання кількості еритроцитів крові, концентрацію гемоглобіну, нормалізацію кількості лейкоцитів, збільшення кількості загального білка та зростання альбуміново-глобулінового коефіцієнту у експериментальних тварин.

У групі щурів з експериментальною опіковою хворобою, які лікування не отримували, кількість еритроцитів та концентрація гемоглобіну на всі терміни досліду були достовірно нижчими ніж у інтактних тварин; максимально ця тенденція виявлялась на 7-14 добу експерименту (рис. 2). За позитивним впливом на ці показники у тварин з опіком тіотриазолін перевершував препарати порівняння. Так, кількість еритроцитів у тварин, які отримували тіотриазолін (100 мг/кг, в/м) починаючи з 7 доби експерименту і до його закінчення була вищою (p<0,05) ніж в контролі. Навіть на термін максимальної анемії (7 доба) при застосуванні тіотриазоліну кількість еритроцитів була на 39,6%, а при лікуванні вітаміном Е (30 мг/кг, в/м) та тренталом (10 мг/кг, в/о) відповідно на 15,8% (p>0,05) та 13,0% (p>0,05) вищою ніж у групі щурів з опіком без лікування.

Рис. 2. Вплив тіотриазоліну, вітаміну Е і тренталу на кількість еритроцитів у % відносно інтактних тварин у периферійній крові щурів із опіком. *- p<0,05 по відношенню до контролю

Аналогічну динаміку ми спостерігали й при визначенні концентрації гемоглобіну, яка на кінець експерименту в контролі дорівнювала 121,6±3,9 г/л, а при лікуванні тіотриазоліном - 140,4±2,5 г/л (p<0,05), вітаміном Е - 132,7±4,27 г/л (p>0,05), тренталом - 134,1±4,8 г/л (p>0,05). У наших дослідженнях ми виявили, що використання тіотриазоліну для лікування опікової хвороби у щурів приводило до зростання активації неспецифічних захисних реакцій, що проявлялось зростанням числа лейкоцитів крові на 3 та 7 добу після опіку (відповідно 8,67±0,58х10⁹/л та 10,11±0,64х10⁹/л) у порівнянні із тваринами, що не лікувались(відповідно 6,75±0,48х10⁹/л та 5,27±0,40х10⁹/л), а з 14 дня достовірним зменшенням їх кількості у крові тварин, що лікувались тіотриазоліном, майже до рівня інтактних. Співвідношення різних популяцій лейкоцитів також підтверджує зростання рівню неспецифічного захисту, що підтверджується наростанням рівню нейтрофільних гранулоцитів та моноцитів у щурів із опіковою хворобою, яких лікували тіотриазоліном у рані строки досліджень.

Зменшення рівня альбуміну при опіковій хворобі пов'язане як з втратою його через опікову поверхню, так із зменшенням синтезу в печінці під впливом ендотоксинів. В наших експериментах при застосуванні тіотриазоліну в дозі 100 мг/кг концентрація альбуміну і альбуміново-глобуліновий коефіцієнт були набагато вищими ніж у групах порівняння. При вивченні гістологічних препаратів тонкої кишки тварин, що отримували тіотриазолін, виявили більш виражену збереженість епітеліального покрову, що зменшує бактеріальну транслокацію кишкової мікрофлори. Усе це говорить про більш низький рівень ендогенної інтоксикації при експериментальній опіковій хворобі під дією тіотриазоліну.

Сучасні уяви про патогенез ендогенної інтоксикації при опіках базуються на признанні ведучої ролі мембранодеструктивних процесів (М.Ф.Тимочко, 1998; Т.В.Власов із співавт., 2000). Зміна структури та властивостей клітинних мембран, руйнування мітохондрій та лізосом, інактивація ферментів, порушення клітинного поділу і фагоцитозу багато в чому обумовлені впливом продуктів вільнорадикального перекісного окислення ліпідів (ПОЛ), які активуються при ендотоксикозі. Отже фармакологічна корекція ендотоксикозу може реалізовуватись через керування процесами ПОЛ, про активність яких ми судили за динамікою накопичення в плазмі крові кінцевого продукту цього процесу - малонового діальдегіду (МДА) та рівню активності каталази.

Пік підвищення концентрації МДА при експериментальній опіковій хворобі у щурів припадає на 7 добу досліду - 3,72±0,25 мкмоль/л проти 2,73±0,18 мкмоль/л (p<0,05) у інтактних тварин (табл.2). Ця різниця залишається достовірною на всі інші терміни експерименту. У наших дослідах на 7 добу при введенні тіотриазоліну (100 мг/кг, в/м) концентрація МДА була на 25,3% (p<0,05) нижчою, ніж в контролі, а при лікуванні вітаміном Е та тренталом цей показник знижувався відповідно на 9,7% (p>0,05) та 19,1% (p>0,05). В подальшому на 14 та 28 добу експерименту ефект по блокуванню перекисного окислювання ліпідів між тіотриазоліном і вітаміном Е був порівнянний. У своїх дослідженнях ми також спостерігали підвищення рівня активності каталази в сироватці крові тварин, яких на фоні опікової хвороби лікували тіотриазоліном (табл.2). За цим позитивним ефектом тіотриазолін на 3 добу експерименту переважає препарати порівняння, а на інші терміни досліду зіставляється з вітаміном Е та перевершує трентал.

Суттєву роль у патогенезі опікової хвороби відіграє активація протеолітичних ферментів, які викликають розпад білків та сприяють накопиченню токсичних речовин у середовищах організму. Різкий зріст загальної антитриптичної активності є несприятливим прогностичним симптомом при опіковій хворобі (Котельников В.П., Морозов В.Н., Морозова В.И., 1996). Ми виявили позитивний вплив тіотриазоліну й на рівень загальної антитриптичної активності (ЗАА), який на 3 добу (термін, коли ЗАА була найвищою в усіх експериментальних групах) у тварин без лікування складав 2,77±0,10 (г інактивованого трипсину на 1л суцільної крові), а при використанні тіотриазоліну дорівнював 2,24±0,06 г/л (p<0,05) при нормальних значеннях - 2,08±0,09 г/л (табл. 2). У групах порівняння цей показник був недостовірно нижчим, ніж без лікування, і вищим, ніж при використання тіотриазоліну, дорівнюючи при лікуванні вітаміном Е - 2,43±0,07 г/л, а тренталом -2,56±0,07 г/л. Застосування тіотриазоліну на 14 день після опіку приводило до зменшення ЗАА до рівня інтактних тварин - 2,04±0,04 г/л, а при використанні тренталу та вітаміну Е ЗАА нормальні значення ЗАА спостерігались лише через 28 діб.

Також про підвищення протеолітичної активності судять по зниженню загальної кількості білку (ЗБ), чи по збільшенню концентрації продуктів розпаду білків (О.Б.Прийма, В.Р.Билас, 1995). Рівень загального білку в контрольній групі на всі терміни відрізнявся (p<0,05) від його рівня у тварин без опіку (табл.2). У групі тварин, які отримували з лікувальною метою тіотриазолін (100 мг/кг, в/м), також впродовж усього експерименту ми спостерігали достовірне підвищення концентрації загального білку по відношенню до контролю. На 14 добу досліду під впливом тіотриазоліну ЗБ був вищим на 10,8% (p<0,05), в групах, які лікували вітаміном Е - на 2,8% (p>0,05), а тренталом на - 4,8% (p>0,05) в порівнянні до тварин контрольної групи. Ця достовірна різниця в концентрації загального білку залишалась впродовж усього експерименту і складала на 28 добу досліду в середньому для груп тварин, що отримували тіотриазолін, вітамін Е та трентал відповідно - +16,4%, +6,8%, +12,1% по відношенню до тварин з опіком без лікування. Але на цей термін тільки в групі тварин, що отримували тіотриазолін рівень ЗБ достовірно не відрізнявся від рівня інтактних тварин.

Позитивна динаміка ЗАА та ЗБ у тварин з експериментальною опіковою хворобою, які отримували тіотриазолін також може бути обумовлена тим, що білки гострої фази запалення, до яких відносять альфа1-інгібітор протеаз (складає 90% ЗАА), вступають в конкуренцію за полірібосоми із матрицями інформаційних РНК звичайних білків. Тіотриазолін, зменшуючи синтез білків гострої фази запалення, покращує показники білкового обміну.

При вивчені морфологічної картини нирок, легень, печінки та тонкої кишки при опіках виявлено, що використання тіотриазоліну сприяє більш швидкому вдновленню пошкодженних структур. Так, у гістологічних препаратах нирок тварин із опіковою хворобою на фоні лікування тіотриазоліном вже на 3 добу після опіку визначається більша збереженність канальцевих структур. Епітеліоцити проксимальних відділів нефронів - у стані набухання, рідко зустрічаються клітини з фрагментацією апікальних полюсів. У препаратах нирок нелікованих тварин на цей термін епітеліоцити канальців знаходяться на різних ступенях дегенерації, більшість з них -у стані гідропічної дистрофії, велика кількість клітин має настільки зруйновану цитоплазму апікального полюсу, що ядра виступають у просвіт канальців. Навіть на 28 добу у препаратах нирок тварин, яких не лікували, на фоні ознак відновленого кровообігу зберігаються грубі ушкодження епітелію канальців у вигляді розповсюдженої гідропічної дистрофії цих клітин, фрагментації апікальних відділів, а в препаратах нирок тварин, що лікували тіотриазоліном - епітеліоцити в стані простого набухання. Імпрегнація препаратів нирок сріблом вже на 7 добу після опіку виявляє лише незначні пошкодження базальних мембран канальців нефронів, тоді як без лікування на цей термін спостерігається значне новоутворення ретикулярних волокон, як прояв ішемії та інтоксикації у мембранних комплексах. На 28 день після опіку у препаратах тварин, що отримували тіотриазолін, виявляється повне відновлення базальних мембран.

Гістологічна будова печінки щурів при експериментальній опіковій хворобі характеризується дискомплексацією печінкових балок, різним ступенем дегенерації гепатоцитів - від зернистої дистрофії до фокальних некрозів. Із збільшенням терміну дослідження зменшується інтенсивність некротичних змін, але навіть на 28 добу зберігаються вогнища некрозів й гідропічна дистрофія гепатоцитів. Використання тіотриазоліну для лікування опікової хвороби у щурів зменшує руйнування структур печінки у ранні терміни. На кінець досліду (28 доба) на тлі збережених гепатоцитів виявляються лише поодинокі некротизовані клітини та гепатоцити у стані зворотної зернистої дистрофії.

На фоні лікування тіотриазоліном, у порівнянні з нелікованими, спостерігали меншу вакуолізацію альвеолярного епітелію легень та нижчий ступінь десквамації епітелію бронхів.

У препаратах тонкої кишки нелікованих тварин найбільш виразними патологічні зміни були у вигляді поглиблених деструктивних змін епітелію, руйнування верхівок ворсин - епітеліальної пластинки разом із власною пластинкою слизової оболонки, що супроводжуються коагуляційним некрозом стовпчатих епітеліоцитів на 7 добу після термічної травми. Залишкові деструктивні зміни спостерігаються і до 28 дня: зустрічаються поодинокі некротизовані клітини, залишається збільшеним число келихоподібних клітин, немає чіткої смужки щіточкової облямівки. При використанні з лікувальною метою тіотриазоліну у препаратах тонкої кишки вже на 7 добу відновлюється структура ворсинок, хоча частина епітеліоцитів залишається набухлими. Через 28 діб після опіку гістологічна картина тонкої кишки відповідає такій у інтактних тварин.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової задачі, спрямованої на підвищення ефективності фармакопрофілактики та фармакотерапії експериментальної опікової хвороби шляхом використання тіотриазоліну як лікарського засобу з політропною дією.

Тіотриазолін (100-300 мг/кг, внутрішньоочеревинно) при попередньому (за 30 хв до опіку) одноразовому введені білим мишам проявляє протишокову дію в умовах термічної травми, повністю попереджуючи загибель тварин протягом перших 6 год. За протишоковим ефектом тіотриазолін в дозі 200 мг/кг перевершує дію емоксипіну (15 мг/кг), серміону (0,5 мг/кг), дроперідолу (0,5 мг/кг), вітаміну Е (30 мг/кг), вінборону (8 мг/кг), контрикалу (4000 ОД/кг), індометацину (10 мг/кг), верапамілу (0,2 мг/кг), преднізолону (20 мг/кг), тренталу (10 мг/кг), омнопону (6 мг/кг), зіставляючись з натрію оксибутіратом (200 мг/кг, внутрішньоочеревинно).

Лікування експериментальної опікової хвороби у білих щурів внутрішньом'язевим введенням тіотриазоліну (100 мг/кг) протягом 28 діб супроводжується зниженням летальності тварин до 7,8% проти 40% у контрольній групі (p<0,01), перевершуючи за цим показником в три рази ефективність вітаміну Е (30 мг/кг, внутрішньом'язево) та тренталу (10 мг/кг, внутрішньоочеревинно).

Введення тіотриазоліну (100 мг/кг внутрішньом'язево) білим щурам з опіковою хворобою прискорює загоювання опікової рани, що проявляється зменшенням площі опікової поверхні на кінець досліду (28 доба) відносно контролю на 26,7% (p<0,05), за цим показником тіотриазолін перевершує вітамін Е (30 мг/кг, внутрішньом'язево) та трентал (10 мг/кг, внутрішньоочеревинно).

В період максимальної токсемії (7 доба досліду) тіотриазолін (100 мг/кг внутрішньом'язево) зменшує рівень пептидів середньої молекулярної маси на 23,6 % у порівнянні з контролем (р<0,05), в той час як вітамін Е (30 мг/кг, внутрішньом'язево) та трентал (10 мг/кг, внутрішньоочеревинно) не справляють позитивного впливу на цей показник.

Використання тіотриазоліну (100 мг/кг, внутрішньом'язево) ефективніше ніж вітаміну Е (30 мг/кг, внутрішньом'язево) та тренталу (10 мг/кг, внутрішньоочеревинно) відновлює оксидантно - антиоксидантний гомеостаз в організмі щурів з опіковою хворобою: на 7 добу досліду (пік активації процесів перекисного окислення ліпідів) рівень МДА знизився відносно нелікованих тварин відповідно на 25,3% (p<0,05), 9,7% (p>0,05) та 19,1% (p>0,05).Рівень каталази на цей термін експерименту виріс відповідно на 37,7% (p<0,05), 14,5 % (p<0,05), 11,5% (p>0,05).

Тіотриазолін (100 мг/кг, внутрішньом'язево) позитивно впливає на функцію нирок у білих щурів з опіковою хворобою: на 5 добу досліду діурез за 6 год становив 2,50±0,13 мл (p<0,05) (в контролі - 1,68± 0,09 мл), нормалізація рівня креатиніну та сечовини у сироватці крові відбувається на 14 добу досліду (в контролі відновлення цих показників до кінця експерименту не реєструється). В цьому відношенні тіотриазолін значно перевищує дію вітаміну Е (30 мг/кг, внутрішньом'язево) та тренталу (10 мг/кг, внутрішньоочеревинно).

Лікування тіотриазоліном (100 мг/кг, внутрішньом'язово) значно зменшує порушення морфологічної структури внутрішніх органів щурів з термічною травмою. На 28 день досліду це проявляється: майже повним відновленням структур стінки тонкої кишки (у контролі - відмічаються залишкові деструктивні зміни); в печінці _ зворотною зернистою дистрофією, в той час як у контрольних тварин переважає гідропічна дистрофія. У нирках на тлі застосування тіотриазоліну впродовж усього досліду спостерігається менший, ніж у контролі, ступінь ушкодження епітеліальних структур і базальних мембран канальців нефронів; у легенях - зменшення явищ десквамації і вакуолізації епітелію бронхів та збереженість структур альвеол.

Механізм лікувально-профілактичного ефекту тіотриазоліну при експериментальній опіковій травмі обумовлений його антиоксидантними, антипротеазними, детоксикаційними властивостями, за рахунок яких зменшуються прояви синдрому поліорганної недостатності.

На підставі результатів проведеного дослідження тіотриазолін може бути рекомендований для клінічного вивчення його ефективності в комбустіології.

Список опублікованих праць за темою дисертації