Особливості розвитку запального процесу при різних формах хронічного бронхіту і методи диференційованого лікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ ім. Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 616. 233-002-08-092.9

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЗАПАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПРИ РІЗНИХ ФОРМАХ ХРОНІЧНОГО БРОНХІТУ І МЕТОДИ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ЛІКУВАННЯ

(Клініко-експериментальне дослідження)

14.01.27 - пульмонологія

БОЙКО МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор, академік АМН України Фещенко Юрій Іванович, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, директор, завідувач пульмонологічним відділом

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Дзюблик Олександр Ярославович, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, завідувач відділенням технологій лікування неспецифічних захворювань легень;

доктор медичних наук, професор Свінціцький Анатолій Станіславович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедрою госпітальної терапії № 2;

доктор медичних наук, професор Путінцев Володимир Гнатович, Луганський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедрою госпітальної терапії № 2.

Провідна установа: Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України, кафедра фтизіатрії та пульмонології, м. Львів.

Захист відбудеться “ 24 ” листопада 2003 року о 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України (03680, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 10).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України за адресою: м. Київ, вул. Миколи Амосова, 10.

Автореферат розісланий “ 22 ” жовтня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Бегоулева Ж.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

легеневий бронхіт запальний вермілат

Актуальність теми. Хронічний необструктивний бронхіт (ХНБ) та хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ) - одні з найбільш розповсюджених захворювань органів дихання (Фещенко Ю.І., 1998, 2000; Ball P., 1995; Calverley P.M., 2000). В теперішній час їх вважають “хворобами віку”, що зумовлено неухильним зростанням захворюваності та смертності, а також колосальними економічними збитками, які наносяться суспільству. Розповсюдженість хронічного бронхіту досягає 3-8%. Смертність від хронічних обструктивних захворювань легень займає 4-е місце серед причин смерті (Кокосов А.Н., 1999, 2000; Чучалин А.Г., 2000; Ajkay Z., 2000).

Незважаючи на таку широку розповсюдженість, вкрай мало відомо про механізми розвитку цих захворювань, недосконала їх діагностика (Фещенко Ю.І., 2002; Dail D.H., Hammar S.P., 1993).

Відсутність єдиного погляду на патогенетичні механізми ХНБ та ХОБ заважає розробці раціонального лікування, яке необхідне при сучасній епідемічній ситуації (Фещенко Ю.І., Яшина Л.О., 2000; Дзюблик О.Я., 1998; Чернушенко К.Ф.,1998, 2000).

Згідно з визначенням, яке дано в Міжнародному консенсусі та на ІІ-му з'їзді фтизіатрів і пульмонологів України в 1998 р., в основі формування хронічного бронхіту (ХБ) лежить хронічне запалення дихальних шляхів (Фещенко Ю.І., Мельник В.М., 1998; Петренко В.М., Мельник В.П., 1998). ХОБ - визначають як дифузне, обумовлене тривалим подразненням та запаленням (переважно нейтрофільним з підвищенням активності протеаз), звичайно прогресуюче ураження бронхіального дерева, яке супроводжується бронхообструкцією. У зв'язку з цим виникає необхідність раннього виявлення запальних змін і проведення адекватного лікування з метою попередження їх прогресування (Фещенко Ю.І., Яшина Л.О., Горовенко Н.Г., 2001). Виходячи з цього, головне значення при фармакотерапії цих захворювань має застосування препаратів, що коригують запальний процес.

Перспективним напрямком вважається використання нової групи фармакологічних засобів - поліпептидних препаратів, зокрема Вермілату, для корекції запального процесу (Кайдашев І.П., Катрушев О.В., 1994). Вермілат належить до цитомедінів - нового класу біологічно-активних регуляторів багатоклітинних систем (Кайдашев І.П., 1995).

Вермілат (Патент України №5743, 1994) виготовляється з тканини кільчастих черв'яків Eisenia foetida за оригінальною методикою. Цей лікарський засіб розроблений співробітниками Української медичної стоматологічної академії (УМСА) при сприянні Інституту фармакології і токсикології АМН України. Вермілат являє собою комплекс водорозчинних пептидів з молекулярною масою 4-12 кД, який має терапевтичний вплив на всіх етапах розвитку запального процесу, чинить антиальтеративну, антиексудативну та антипроліферативну дію. Вермілат володіє високим терапевтичним ефектом як коректор метаболізму сполучної тканини, а також протизапальною і антиоксидантною дією (Кайдашев І.П., 1995; Баштовенко О.А., 1998). Препарат проявляє виражену дію на метаболічні порушення сполучної тканини, що полягають у зниженні активності колагенолізу і супроводжуються зменшенням концентрації в сироватці крові оксипроліну, прискоренні перебудови сполучнотканинної матриці (Хміль Т.А., 2001).

Важливе значення для корекції запального процесу при ХНБ та на різних стадіях ХОБ має група нестероїдних протизапальних засобів, зокрема блокаторів циклооксигенази-2 (Бухтіарова Т.А., 1997; Verra F., Escuider E., Lebargy F. et al., 1995).

Останнім часом ефективним методом лікування в клініці внутрішніх хвороб - є застосування трансплантації фетальних тканин (ФТ) плаценти людини. В результаті трансплантації ФТ спостерігається протизапальний, антиоксидантний вплив та імуностимулюючий ефект як у відношенні гуморального, так і клітинного імунітету (Сухих Г.Т., 1998; Сухих Г.Т., Богданова И.М., Малайцев В.В., 1998).

Таким чином, проблема лікування хворих на ХБ матиме своє вирішення в подальшому, більш глибокому вивченні особливостей запального процесу та в раціональному застосуванні медикаментозних та немедикаментозних засобів, спрямованих на корекцію перебігу запалення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи УМСА “Cтворення лікарських препаратів Вермілату, панкреолату, нефролату (тваринного походження) та організація їх промислового виробництва”, № держреєстрації 0199U001591.

Мета і задачі дослідження.

Розробити диференційовані методи комплексної терапії хворих на різні форми хронічного бронхіту з урахуванням особливостей розвитку запального процесу.

Для досягнення мети поставлені наступні задачі:

Провести епідеміологічне дослідження та аналіз захворюваності і поширеності хронічного бронхіту в Полтавській області за даними анкетування та звернення хворих до лікувальних закладів за період 1996-2000 рр.

Дослідити механізми, динаміку розвитку запального процесу та значення його окремих ланок патогенезу в легеневій тканині і бронхах на моделі хронічного неспецифічного запалення легень (ХНЗЛ) у щурів.

Розробити нові методи лікування запального процесу в бронхах та легеневій тканині і провести порівняльну оцінку дії поліпептидного препарату Вермілату, глюкокортикоїдного препарату дексаметазону, комплексу антиоксидантів в експерименті на моделі ХНЗЛ у щурів.

Вивчити особливості перебігу запального процесу у хворих на різні форми хронічного бронхіту, можливість його корекції біологічно активним поліпептидним препаратом - Вермілатом та при трансплантації ФТ.

Дослідити особливості метаболізму сполучної тканини та його корекції біологічно активними препаратами як в експерименті на тваринах, так і у хворих на різні форми хронічного бронхіту.

Визначити у хворих на хронічний бронхіт ефективність терапевтичних засобів - поліпептидного препарату Вермілат, ФТ, нестероїдних протизапальних препаратів, імуномодулятора (екстракту ехінацеї пурпурної), антиоксиданту (б-токоферолу ацетату) та нетрадиційних методів лікування (бішофітотерапії, спелеотерапії) в комплексі з базисною терапією, та їх вплив на клініко-лабораторні показники у хворих хронічним бронхітом.

На грунті проведених досліджень запропонувати методи диференційованої патогенетичної терапії при ХНБ і ХОБ з урахуванням виявлених особливостей розвитку запального процесу (функціонально-морфологічних порушень, біохімічних і імунологічних змін) та розробити відповідні практичні рекомендації.

Об'єкт дослідження. Запальний процес при різних формах хронічного бронхіту. Запалення на різних етапах експериментальної моделі ХНЗЛ у щурів.

Предмет дослідження. Особливості запального процесу, метаболізму сполучної тканини в легенях, стан гуморального і клітинного імунітету, перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ) в крові та бронхоальвеолярному лаважі (БАЛ) при ХБ. Розробка методів диференційованої патогенетичної терапії у хворих на ХНБ та ХОБ, спрямованих на корекцію перебігу запалення, шляхом використання поліпептидного препарату - Вермілат, трансплантації ФТ, антиоксиданту (б-токоферолу ацетату), імуномодулятора (екстракту ехінацеї пурпурної), нестероїдного протизапального засобу (німесуліду), немедикаментозних методів лікування та вивчення їх впливу на функціональний стан бронхіального дерева, біохімічні показники та імунологічну реактивність. Особливості формування запального процесу на трьох етапах експериментальної моделі ХНЗЛ у щурів - стан ПОЛ і АОЗ в крові та легеневій тканині, морфологічні зміни в легенях, метаболізм сполучної тканини. Медикаментозна корекція запального процесу Вермілатом, дексаметазоном, комплексом антиоксидантів.

Методи дослідження. У роботі використані клініко-морфологічні, інструментальні, біохімічні та імунологічні методи дослідження перебігу запалення у хворих ХНБ і ХОБ. Морфологічні і біохімічні методи дослідження на різних етапах розвитку запапального процесу на експериментальній моделі ХНЗЛ у щурів.

Наукова новизна одержаних результатів. Отримані дані про особливості та динаміку розвитку запального процесу у хворих ХНБ та ХОБ. Доведений позитивний вплив поліпептидного препарату Вермілат на перебіг запалення при ХБ. Проведено дослідження ефективності лікування нестероїдними протизапальними засобами, зокрема німесулідом (“Спосіб лікування запального процесу при хронічному бронхіті і пневмонії ”№ 43303А); доведені ефективність трансплантаційної терапії кріоконсервованою ФТ та позитивний вплив антиоксидантів (б-токоферолу ацетату), терапії Полтавським бішофітом і спелеотерапії при ХНБ та ХОБ. Вперше отримані нові дані про особливості запального процесу на експериментальній моделі ХНЗЛ у щурів на трьох етапах його формування; розроблений новий спосіб лікування легеневих захворювань (“Спосіб лікування легеневих захворювань” № 43304 А);

Практичне значення одержаних результатів, впровадження в практику. Виявлені особливості та динаміка розвитку запального процесу у хворих ХНБ та ХОБ, що дало змогу розробити нові методи комплексної протизапальної терапії. Зокрема лікування Вермілатом, як внутрішньом'язово, так і при небулюванні, нестероїдним протизапальним засобом німесулідом, антиоксидантом (б-токоферолом ацетатом) у складі базисної терапії при ХНБ та ХОБ. Доведена ефективність методів нетрадиційного лікування, зокрема, трансплантаційної терапії ФТ, спелеотерапії та терапії Полтавським бішофітом у хворих ХНБ та ХОБ.

Вивчені особливості та динаміка розвитку запального процесу в бронхах і легеневій тканині в експерименті для уточнення значення окремих ланок патогенезу експериментальної моделі ХНЗЛ у щурів.

Обгрунтовані та розроблені нові підходи до лікування запального процесу в легенях на експериментальній моделі. Ці дані екстрапольовані в клінічні умови з метою розробки нових методів лікування для хворих ХНБ та ХОБ.

Результати дисертації впроваджені в клінічну практику лікувальних закладів м. Полтави і Полтавської області - Обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського, 1-ша міська лікарня м. Полтави, обласна клінічна лікарня № 2, обласний протитуберкульозний диспансер м. Полтави, 1-а і 3-я міські лікарні м. Кременчука, Інститут терапії АМН України, м. Харків, Черкаська обласна клінічна лікарня.

Особистий внесок здобувача в розробку наукових результатів, що виносяться на захист. Дисертація є завершеним науковим дослідженням. Особистий внесок автора полягає в розробці методологічної основи роботи, адекватної меті і задачам дослідження, аналізі та узагальненні спеціальної вітчизняної і зарубіжної літератури. Дисертантом створена експериментальна модель ХНЗЛ на тваринах. Проведено вивчення морфофукціональних порушень респіраторного тракту і змін ПОЛ та АОЗ, колагенолітичної активності, величини рівню оксипроліну як в легеневій тканині, так і в сироватці крові на трьох етапах формування запального процесу при його корекції Вермілатом, дексаметазоном, комплексом антиоксидантів та екстрактом ехінацеї пурпурної. Обгрунтовано доцільність використання для корекціії запального процесу в експерименті поліпептидного препарату Вермілат.

Автор дисертації брав участь в І-й фазі клінічних випробувань препарату Вермілат для ін'єкцій (Рішення Фармакологічного комітету МОЗ України протокол № 4 від 7.05.1999) та ІІ-й фазі клінічних випробувань препарату Вермілат для ін'єкцій (протокол НТР №2 від 15.05.2002 року). Дисертант вивчив запальний процес в клінічних умовах у хворих різними формами ХБ. Проведені клініко-лабораторні, інструментальні методи дослідження при ХНБ та ХОБ. Обгрунтовано комплексне диференційоване лікування різних форм ХБ. Автором самостійно проведений аналіз отриманого фактичного матеріалу та розроблені основні положення та висновки роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались і обговорювалися на ІІ з'їзді фтизіатрів і пульмонологів України (Київ, 1998), ІІІ Республіканській науково-практичній конференції “Нове в клінічній фармакології і фармакології захворювань внутрішніх органів” (Харків, 2000), Республіканській науково-практичній конференції “Роль первинної і вторинної профілактики основних терапевтичних захворювань у покращанні якості життя” (Харків, 2001), ІІ Національному з'їзді фармакологів України “Сучасні ліки - ХХІ століттю” (Дніпропетровськ, 2001), ІІ Республіканській науково-практичній конференції “Досягнення, проблеми та перспективи наукових досліджень в області кардіології та пульмонології на рубежі ХХ-ХХІ сторіч” (Вінниця, 2000), нараді-семінарі “Підсумки роботи фтизіопульмонологічної служби України за 1999 рік та шляхи їх поліпшення” (Львів, 2000), науково-практичній конференції “Вчені України - вітчизняній фармації” (Харків, 2000), міжнародній науково-практичній конференції “Вплив екологічного середовища на стан здоров'я дітей” (Полтава, 2000), VI Національному конгресі кардіологів України (Київ, 2000), 11-12 Національних конгресах по захворюванням органів дихання (Москва, 2001, 2002), “Підсумки роботи фтизіопульмонологічної служби України за 2001 рік та шляхи їх поліпшення” (Херсон, 2001), науково-практичних конференціях Української медичної стоматологічної академії та обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського, 1999-2003 рр, на ІІІ з'їзді фтизіатрів і пульмонологів України (Київ, 2003).

Публікації. За темою дисертації опублікована 51 наукова праця, з них 25 статей у фахових наукових виданнях (самостійних - 7), 1 монографія, 1 посібник. За даними дисертаційної роботи одержані 4 патенти України на винахід.

Структура та об'єм дисертації. Дисертація викладена на 385 сторінках машинопису, складається з вступу, аналітичного огляду літератури, “Матеріали і методи дослідженя”, п'яти розділів з викладенням результатів власних досліджень, заключення, висновків, практичних рекомендацій. Список використаної літератури складає 535 джерел (з них 250 іншомовних). Робота проілюстрована 70 таблицями та 59 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для клініко-епідеміологічного дослідження поширеності та захворюваності на різні форми ХБ в науково-консультативному пульмонологічному центрі УМСА була розроблена анкета-опитувальник, в яку включили основні положення про фактори ризику, критерії діагностики, клінічну класифікацію, лікування та ускладнення ХБ.

Оцінку характеру перебігу ХБ проводили з використанням розробленого нами методу “Спосіб прогнозування характеру перебігу хронічної обструктивної хвороби легень” (Позитивне рішення на заявку на винахід) № 200201668.

Відповідно до поставленої мети та завдань роботи всього було обстежено 631 особа, у тому числі 66 практично здорових людей без патології органів дихання, не курців, у віці від 18 до 65 років, а також 565 хворих з різними формами хронічного бронхіту у віці від 15 до 66 років (табл. 1).

Клінічне обстеження хворих здійснювали в обласній клінічній лікарні ім. М.В. Скліфосовського м. Полтави, у залежності від форми і стадії перебігу ХБ і фази захворювання. Фазу загострення та ремісії виявляли на основі клініко-лабораторних даних та інструментальних методів дослідження, які характеризують ступінь запального процесу. Дослідження проводили при різних формах хронічного бронхіту по мірі його прогресування.

Таблиця 1

Розподіл обстежених за нозологічними формами

Для верифікації діагнозу ХОБ були використані рекомендації Робочої групи Асоціації фтизіатрів і пульмонологів України (Ю.І. Фещенко і співавт., 1998), а також інструктивні вказівки МОЗ України (Наказ № 311 від 30.12.1999). З обстежених пацієнтів були сформовані наступні клінічні групи: контрольна група, де проводилось традиційне лікування (базисна терапія), яка включала (в₂-агоністи, м-холінолітики, теофіліни, муколітики, глюкокортикоїди, при бактеріальному загостренні - антибіотики), та декілька груп, які отримували комплексну терапію, яка включала базисні препарати і додаткові протизапальні засоби (б-токоферолу ацетат, Вермілат, як внутрішньом'язово, так і методом небулювання, ехінацею пурпурну, нестероїдні протизапальні препарати, трансплантацію ФТ та нетрадиційні методи - терапію Полтавським бішофітом і спелеотерапію).

Препарат “Вермілат” - нетоксичний комплекс природних пептидів з молекулярною масою 4-12 КД. Він має виражений антиексудативний, антиоксидантний, репаративний, колагенопротекторний ефект. Вермілат призначали хворим ХБ внутрішньомґязово, щодобово в дозі 0,12 мг/кг, або небулюванням в дозі 0,6 мг на одну інгаляцію, курс лікування 10 днів. Проведене порівняльне дослідження з небулюванням ліпіну в дозі 10-15 мл/кг, 1-2 рази на добу, курс лікування 10 днів.

б-токоферол ацетат (вітамін Е, Росія, капс. 100 мг) - антиоксидант, стабілізатор клітинних мембран, призначали по 1 капсулі (100 мг) 1 раз на добу протягом 20 днів.

Настоянка кореневищ з коренями ехінацеї пурпурної свіжих (Лубнифарм, фл. 50 мл.) - рослинний імуномодулятор, адаптоген, стимулятор клітинного імунітету, призначали по 10 краплин в невеликій кількості рідини 3 рази на добу після прийому їжі протягом трьох тижнів.

Блокатор циклооксигенази-2 - німісулід, призначався по 100 мг 3 рази на добу протягом 10 днів.

Всім хворим проводилося повне клінічне обстеження у відповідності з вимогами терапевтичної і пульмонологічної клініки: загальноклінічне та лабораторно-інструментальне дослідження, включаючи дослідження функції зовнішнього дихання (ФЗД), ЕКГ.

Проводилась рентгенографія грудної клітини в двох проекціях, фібробронхоскопія (ФБС) виконувалась фібробронхоскопом фірми “Olympus BF-20” (Японія) з одночасним взяттям бронхоальвеолярної лаважної рідини та біоптатів слизової оболонки бронхів з наступним біохімічним і цитологічним їх дослідженням. Аналізувалося процентне співвідношення клітинних елементів запалення. Оцінка запальних змін трахеобронхіального дерева проводилася за загальнопринятою методикою яка передумовлює три ступені запалення, наростаючих від І до ІІІ, по мірі їх вираженості (Lemoine J, 1973, Молодцова В.П. 1978, Лукомський Г.І. 1982).

Функціональне дослідження апарату зовнішнього дихання включало спірографію, яка здійснювалась за допомогою апаратів “Пульмовент-3” (Україна) та “Spirosift-3000” (Японія). Належні величини спірографічних показників розраховувалися за таблицями Клемент Р.Ф. і співавт, (1986). Виявлені порушення кваліфікувалися як обструктивні, рестриктивні, змішані. Для виявлення зворотньої бронхообструкції проводилися фармакологічні проби іпратропіумом бромідом (атровент) і в₂-адреноміметиком (беротек).

Досліджувались біохімічні показники перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) - малонового диальдегіду (МДА) (Ю.А. Владимиров, А.И. Арчаков, 1972), дієнових кон'югатів (О.М. Воскресенський і співавт., 1982), ацилгідроперекиси (О.М. Воскресенський і співавт., 1982), перекисного гемолізу еритроцитів (Jager F, 1968) та антиоксидантного захисту (АОЗ) - супероксиддисмутази (СОД) (Білоусов О.С. і співавт., 1976), каталазного індексу (Н.Н. Пушкіна, 1963), церулоплазміну (І.П. Кайдашев, 1997) у хворих в сироватці крові і в бронхоальвеолярній лаважній рідині, а в умовах експерименту - в сироватці крові і в легеневій тканині. Визначались показники як гуморального, так і клітинного імунітету. Рівень імуноглобулінів класів A, G, M в сироватці крові визначали за методом радіальної імунодифузії в гелі по G.Manchini et al (1965). Крім того, тим же методом визначався рівень секреторного імуноглобуліну А в бронхоальвеолярній лаважній рідині (Е.В. Чернохвостова і співавт., 1975).

Дослідження гуморального та клітинного імунітету проводилось в співпраці з Центральною науково-дослідною лабораторією (ЦНДЛ) УМСА. Комплексне дослідження клітинного імунітету включало оцінку стану Т-системи імунітету, В-системи, фагоцитуючих клітин. Кількість Т - і В - лімфоцитів периферійної крові визначали в реакціях розеткоутворення (Е-РУК) за методом Лєбєдєва К.А. і Понякіної І.Д. (1990), фагоцитарну активність нейтрофільних гранулоцитів визначали за методом Herscowitz H.B. (1981). Визначення мембранних маркерів лімфоцитів людей проводили методом непрямої флуоресценції з одночасним контролем в фазовому контрасті на мікроскопі “ЛЮМАМ-Р8” (ЛОМО, Росія). Лімфоцити виділяли з периферійної крові, стабілізованої гепарином в градієнті фікол - верографін (1,077 г/мл). Відмиті лімфоцити в об'ємі 50 мкл (концентрація 1 млн/мл) інкубували 45 хвилин при 4 С? з 5 мкл моноклональних антитіл. Використовували МКА LT3, LT4, LT8, LT16, LT20 виробництва Інституту імунології МОЗ Росії до CD3, CD4, CD8, CD16, CD20. Незв'язані антитіла відмивали розчином Хенкса, а потім, центрифугували. До осаду додавали 50 мкл F(ab)'2-фрагментів вівцевих антитіл до імуноглобуліну G миші, мічених ФІТЦ (1:100). Після інкубації клітини відмивали. Готували препарати і спостерігали флюоресценцію.

Мікробіологічне дослідження виконувалося в обласній бактеріологічній лабораторії 3-ї міської клінічної лікарні м. Полтави. Для оцінки ролі мікроорганізмів в запальному процесі використовували кількісні критерії складу патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів в 1 мл мокротиння і бронхоальвеолярній лаважній рідині. Вивчалася чутливість патогенної мікрофлори до антибіотиків: макролідів (мідекаміцин, кларітроміцин, еритроміцин), напівсинтетичних пеніцилінів (ампіцилін, амоксицилін), цефалоспорінів (цефазолін), аміноглікозидів (гентаміцін), фторхінолонів (ципрофлоксацин).

Проведене дослідження морфологічних змін у легеневій тканині тварин з експериментальною ХНЗЛ, яке включало світлову і електронну мікроскопію легеневої тканини та слизової оболонки бронхів.

З метою вивчення метаболічних і морфологічних особливостей запального процесу і ефективності різних фармакологічних засобів для його корекції була використана модель запального бронхо-легеневого процесу (Яценко В.П. і співавт., 1998). Для вирішення поставлених завдань виконувався експеримент на 173 статевозрілих щурах лінії Вістар, масою 185-230 г. У дослідженнях вивчали метаболічні та морфологічні зміни у тканинах внутрішніх органів та крові експериментальних тварин, а також оцінювали протекторну дію поліпептидного препарату Вермілат в умовах експериментальної моделі ХНЗЛ. В якості контрольного препарату, який має протизапальну дію і впливає на метаболізм сполучної тканини, використовували глюкортикоїдний препарат - дексаметазон.

Вивчався вплив Вермілату і дексаметазону на етапах розвитку експериментальної патології. Вермілат в дозі 0,12 мг/кг і дексаметазон (0,3 мг/кг) призначалися з 40-го по 50-й день, з 70-го по 80-й день, з 100-го по 110-й день після введення курячих еритроцитів. Евтаназію проводили на 51-й (І етап), 81-й (ІІ етап), 111-й (ІІІ етап) день експерименту.

Досліджувалось лікування комплексом антиоксидантів (б-токоферолом ацетатом - 0,01 г/кг, аскорбіновою кислотою - 0,02 г/кг, селенітом натрію - Se₂NO₃ - 10 мкг/кг) які призначалися за 7 днів до початку моделювання ХНЗЛ і протягом 23-х днів після того (1-й курс) і з 80-го по 110-й день експерименту (2-й курс). Терапія екстрактом ехінацеї пурпурної призначалася в аналогічні строки в дозі 0,2 мг/ кг на добу (табл. 2).

Таблиця 2

Угрупування експериментів на щурах

Досліджувалася ефективність терапії поліпептидним препаратом Вермілат внутрішньом'язово у 24 хворих ХНБ, 23 хворих ХОБ I ст., 22 хворих ХОБ II ст. і 18 хворих ХОБ ІІІ ст. В якості доповнення до базисної терапії здійснювалося внутрішньом'язове введення Вермілату в разовій дозі 0,12 мг/кг ваги тіла 1 раз на день. Курс проведеної терапії склав 10 днів. Результати всіх досліджень обробляли за загальноприйнятою методикою варіаційної статистики з визначенням: середньої арифметичної (М), середньоквадратичного відхилення, середньої помилки середньої арифметичної (t). Вірогідність результатів оцінювали за таблицями, використовуючи критерій Стьюдента. Відмінності між групами розцінювали як вірогідні, якщо їх ймовірність була більше 95%, тобто р<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Для дослідження механізмів розвитку запального процесу провели експеримент з моделювання ХНЗЛ у тварин. Вивчали особливості запального процесу в бронхолегеневій системі в контрольній групі тварин, яким лікування не призначали, та в групах тварин, у яких корекцію запального процесу проводили глюкокортикоїдом - дексаметазоном або поліпептидним препаратом Вермілатом.

Термін формування експериментальної моделі ХНЗЛ на щурах закінчувався через 3 місяці від початку її розвитку. Найбільш характерним для аналізу морфологічних і біохімічних змін в бронхолегеневому апарат, виявився ІІІ етап.

В контрольній групі тварин під час третього етапу експерименту виявляли що в легеневій тканині на зрізі, площа ділянок дистелектазів та емфіземи, була найбільшою. Спостерігали суттєве склерозування безповітряних ділянок, в макрофагально-лімфоцитарних перивазальних інфільтратах - спостерігали великі домішки фібробластів, в повітряних ділянках легень - збільшення кількості пневмоцитів ІІ типу, морфологічна активність яких варіювала від високого ступеня напруги до виснаження. Інтима гілок легеневої артерії була склерозованою.

В динаміці експерименту у тварин цієї групи відзначали наростання запальних явищ в легеневій тканині і бронхах, а також розвиток морфологічних проявів легеневої гіпертензії з початковими ознаками декомпенсації правих відділів серця.

В групі щурів, де проводилася корекція запального процесу дексаметазоном, на ІІІ етапі екперименту в легеневій тканині виявляли більш масивні частинки туші, ніж у контрольній групі, спостерігали зменшення об'ємів перивазальних інфільтратів та малооб'ємні макрофагально-лімфоцитарні інфільтрати строми легень. Площі дистелектазів були меншими. Для тварин даної групи характерними були різкий дистрофічний стан епітелію дрібних бронхів, часта його десквамація на фоні різкого зменшення об'єму лімфоїдної тканини, яка асоційована з бронхами.

В групі тварин, яких лікували Вермілатом, на ІІІ етапі експерименту виявлялася ще менша кількість неутилізованої туші в легеневій тканині. Характерними були ділянки дистелектазів та емфіземи малої площі. Тканина легенів була більш повітряною, а слизова оболонка бронхів неушкодженою. Об'єми лімфоїдної тканини, яка асоційована з бронхами, збільшені. Макрофагально-лімфоцитарні перивазальні інфільтрати мінімальні або відсутні.

Пневмоцити ІІ типу та альвеолярні макрофаги численні і високоактивні. У стромі легенів зустрічалися значно рідше фібробласти і фіброцити .

Отже, найбільш ефективним було лікування тварин курсами Вермілату протягом 3 місяців, після чого достовірно зменшились прояви запальної реакції і її наслідків. В кінці експерименту в групі тварин, де здійснювалася терапія Вермілатом у порівнянні з контрольною групою і групою тварин, де здійснювалася терапія дексаметазоном, відзначався менший розвиток фіброзу та емфіземи легенів.

Таким чином, лікування Вермілатом щурів з експериментальним ХНЗЛ призвело до більш вираженого зниження проявів запалення в легенях, збільшення об'єму бронхіального секрету, що пов'язано з активізацією місцевих макрофагальних реакцій і пневмоцитів ІІ типу. Перевага Вермілату зумовлена його спроможністю сприяти репаративним процесам у слизовій оболонці бронхів і легеневій тканині та відновлювати сполучнотканинний матрикс, який ушкоджений в результаті запального процесу.

Слід відзначити, що під впливом Вермілату, у порівнянні з дексаметазоном, відбулася нормалізація структури легеневої тканини, насамперед за рахунок відновлення структур аеро-гематичного бар'єру, налагодження секреторної діяльності екзокриноцитів і збереження функції клітин плазмоцитарного ряду.

В усіх групах тварин на трьох етапах розвитку ХНЗЛ в екперименті по мірі прогресування запального процесу спостерігали активацію реакції вільнорадикального ПОЛ в крові та в тканині бронхів і легень (рис. 1). Терапія Вермілатом спричинила найбільш виражений позитивний ефект у відношенні нормалізації показників ПОЛ та системи АОЗ як в крові, так і в легеневій тканині.

Особливо на ІІІ етапі експерименту: знизились рівні показника МДА в 1,6 разу, МДА (через 1,5 год. інкубації) - в 1,7 разу, дієнових кон'югатів - в 1,9 разу, а каталазний індекс збільшився - в 1,7 разу. Зміна рівня СОД була недостовірною.

Вивчена динаміка процесу колагенолізу в сполучній тканині на етапах експерименту (рис. 2).

Лікування дослідних тварин Вермілатом спричинило зменшення колагенолітичної активності легеневої тканини на І етапі експерименту на 2,3%, на ІІ - на 6,2%, на ІІІ- на 21,4%, а в сироватці крові - 2,1%; 7,1%, 21,0% відповідно, що свідчило про зменшення розпаду колагену. Рівень оксипроліну на І етапі зменшився на 6,1%, на ІІ - на 16,0% та на ІІІ - 33,6%.

Терапія тварин комплексом антиоксидантів та екстрактом ехінацеї пурпурної призвела до достовірно меншої позитивної динаміки показників ПОЛ і АОЗ, ніж при лікуванні їх Вермілатом.

За результатами проведеного епідеміологічного дослідження хронічного бронхіту та даними анкетування виявлена більша в 1,45-2,07 рази поширеність (3200-5120 на 100 тис. населення) і в 1,54-1,97 рази захворюваність (352,8-472,3 на 100 тис. населення) хронічним бронхітом, ніж за даними звернення до лікувальних закладів. При проведені клінічного обстеження хворих на ХБ основними скаргами пацієнтів були: періодичний кашель з (без) виділенням мокротиння, а у хворих на ХОБ - задишка, порушення ФЗД по обструктивному типу особливо швидкісного показника ОФВ₁, зворотність яких в пробі з бронхолітиком при ХОБ І-ІІ ст., не перевищува 10-11%.

У хворих ХНБ та ХОБ при фібробронхоскопії найчастіше виявляли ендобронхіт І ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

При ХНБ переважало помірне катаральне запалення у (31,78±2,12)% хворих, структура слизової оболонки бронхів близька до нормальної - у (29,92±2,0)% хворих. Рідше зустрічалося виражене катаральне запалення - у (27,82±1,98)% хворих і гнійне запалення - у (10,48±0,97)% хворих. По мірі прогресування запального процесу при ХОБ І ст. спостерігалося збільшення числа хворих з вираженим катаральним запаленням (44,53±3,28)% і гнійним запаленням (15,47±1,37)% та зменшення хворих з структурою слизової оболонки бронхів близької до нормальної (24,66±1,81)% та з помірним катаральним запаленням (15,37±1,32)%. У хворих ХОБ ІІ ст. виявлено збільшення інтенсивності катарального (45,03±2,42)% і гнійного запалення (23,38±1,74)% та зменшення числа хворих з нормальною структурою слизової оболонки бронхів (22,18±1,68)% та з помірним катаральним запаленням (10,41±1,08)%. При ХОБ ІІІ ст. виявлена найбільша кількість хворих з вираженою катаральною формою запалення - (53,38±2,92)%, тоді як дещо зменшилася кількість хворих з гнійним запаленням - (17,32±1,56)%, з нормальною структурою слизової оболонки бронхів - (13,84±1,28)% та помірним катаральним запаленням - (10,18±1,06)%. Атрофія слизової оболонки бронхів виявлена у (5,16±0,43)% хворих ХОБ ІІІ ст.

За результатами бактеріологічного дослідження мокротиння хворих з інфекційним загостренням ХБ найбільш часто виявляли S. pneumoniae: при ХНБ - в 35,01% випадків, при ХОБ І ст. - в 40,24%, при ХОБ ІІ ст. - в 40,52%, при ХОБ ІІІ ст. - в 36,42%. Дещо рідше виявляли H. influenzae: при ХНБ - в 26,37% випадків, при ХОБ І ст. - в 24,43%, при ХОБ ІІ ст. - в 24,09%, при ХОБ ІІІ ст. - в 27,30%. Значно рідше зустрічався S. aureus: при ХНБ - в 13,80% випадків, при ХОБ І ст. - в 11,13%, при ХОБ ІІ ст. - в 15,26%, при ХОБ ІІІ ст. - в 18,23%. Найбільш рідко спостерігали Ps. aeruginosa: при ХНБ - в 8,81% випадків, при ХОБ І ст. - в 12,26%, при ХОБ ІІ ст. - в 11,48%, при ХОБ ІІІ ст. - в 9,14%. Виявлена найбільша чутливість патогенної мікрофлори до макролідів (медікамецину, кларитроміцину), цефалоспорінів (цефазоліну) та фторхіналонів (ципрофлоксацину). Виявлено, що чутливість, S. pneumoniаe до медікамецину у хворих ХНБ та ХОБ, клала 33,68%, кларитроміцину - 30,5%; цефазоліну - 29,5%, ципрофлоксацину - 34,37%. Чутливість H. influenzae до медікамецину виявлена у 21,58% хворих, кларитроміцину - 18,4%; цефазоліну - 20,14%, ципрофлоксацину - 21,87%. Меншою була чутливість S. aureus - 21,50%, 8,33%,12,5%, 11,46% відповідно. Для запального процесу у бронхах характерні такі морфологічні зміни: склероз слизової оболонки, чередування ділянок атрофії і гіпертрофії слизової оболонки, іноді жирова дистрофія, розриви, скручування еластичних волокон, часто представлених грудками; метаплазії циліндричного епітелію в багатошаровий плоский (ознаки метаплазії на ультраструктурному рівні виражалися в появі полігональних клітин із довгими відростками). По мірі прогресування запального процесу збільшувався рівень показників ПОЛ (особливо МДА та ацилгідроперекисів) як в крові, так і в лаважній рідині, тоді як показники АОЗ змінювалися різноспрямовано: збільшувався рівень церулоплазміну, зменшувався - СОД, рівень каталазного індексу змінювався недостовірно.

У хворих на ХНБ значення імунологічних показників не відрізнялися від контрольної групи (р>0,05). У хворих на ХОБ і, в особливості ХОБ ІІІ ст., виявлялося прогресивне зниження рівнів показників клітинного, гуморального та місцевого імунітету (секреторного IgA).

На різних етапах розвитку ХБ виявляли істотні зміни клітинного складу бронхоальвеолярного змиву - макрофагів, лімфоцитів, нейтрофільних гранулоцитів, езинофілів. Для хворих на ХНБ, у порівнянні зі здоровими особами характерним було збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів, в той час як кількість макрофагів і езинофілів достовірно не відрізнялась. У хворих на ХОБ І ст, виявили достовірне збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів і лімфоцитів. По мірі прогресування ХОБ збільшувалась кількість нейтрофільних гранулоцитів і зменшувалось число макрофагів і лімфоцитів, рівень еозинофілів залишався без змін.

Обгрунтування диференційованого патогенетичного лікування хворих на різні форми ХБ. Враховуючи суттєві зміни прооксидантно-антиоксидантної системи (ПАС); порушення гуморального, клітинного, і місцевого імунітету (зниження концентрації sIgA в лаважній рідині), дані інструментальних та морфологічних досліджень хворих на ХНБ та ХОБ доцільним було застосування поліпептидного комплексу Вермілат як внутрішньом'язово, так і методом небулювання. Крім того, спираючись на виявлені особливості патогенезу ХБ нами були застосовані імуномодулятор (екстракт ехінацеї пурпурної), антиоксидант (б-токоферолу ацетат), низькомолекулярний поліпептидний препарат (фетоплацентарна тканина), нестероїдний протизапальний препарат (німесулід) та нетрадиційні методи протизапального лікування на фоні базисної терапії. Було виявлено, що базисна терапія при ХНБ і ХОБ є менш ефективною, чим комплексна терапія, яка в залежності від додаткового призначення препаратів і методів лікування впливала на патогенетичні ланки розвитку запалення та його регресії при ХНБ та різних стадіях ХОБ, як в стадії ремісії, так і при загостренні.

Лікування хворих на ХБ Вермілатом в поєднанні з базисною терапією призвело до достовірних змін величин показників ПОЛ та АОЗ в сироватці крові. Найбільш виражені позитивні зміни величин даних показників спостерігали у хворих на ХОБ І ст.: зменшилися рівні МДА з (9,6±0,9) на (6,5±0,6) мкмоль/л (р<0,05), ацилгідроперекисів - з (9,0±0,9) на (6,8±0,6) од.екст./мл., каталазного індексу з (4,1±0,3) до (3,1±0,2) од. акт. (р<0,05), а у хворих на ХОБ ІІ ст. - МДА - з (10,1±1,0) до (7,1±0,6) мкмоль/л (р<0,05), церулоплазмін з (168,5±7,9) до (146,7±6,8) мг/л (р<0,05). При ХНБ рівень МДА зменшився з (8,7±0,8) до (6,2±0,5) мкмоль/л. Величина показників ацилгідроперекисів та каталазного індексу змінилися недостовірно. У хворих ХОБ ІІІ ст. рівні показників мали найменшу динаміку: МДА зменшився з (12,9±1,3) до (9,4±0,9) мкмоль/л (р<0,05), рівні ацилгідроперекисів та каталазного індексу змінились недостовірно.

Менш виражені позитивні зміни величин показників ПОЛ та АОЗ виявлені при базисній терапії у хворих на ХОБ І ст.: недостовірно зменшилися рівні МДА з (9,1±0,08) на (8,4±0,7) мкмоль/л, ацилгідроперекисів - з (8,2±0,8) на (7,1±0,6) од.екст./мл., каталазного індексу з (4,0±0,3) до (3,7±0,2) од. акт., при ХОБ ІІ ст. аналогічні показники також зменшились недостовірно: МДА - з (10,3±1,0) до (9,3±0,9) мкмоль/л, церулоплазмін з (173,8±8,2) до (160,6±7,6) мг/л, при ХОБ ІІІ ст. рівні показників були недостовірними і мали найменшу динаміку: МДА зменшився з (12,5±1,2) до (10,8±1,0) мкмоль/л, ацилгідроперекисів - з (13,2±1,3) до (12,7±1,2) од.екст./мл., каталазного індексу - з (4,4±0,4) до (3,9±0,3) од. акт. При ХНБ рівень МДА зменшився недостовірно з (8,9±0,8) до (7,8±0,8) мкмоль/л., величина показників АОЗ змінилися недостовірно: ацилгідроперекисів - з (7,8±0,7) до (6,8±0,6) од.екст./мл та каталазного індексу - з (3,2±0,4) до (2,8±0,3) од.акт.

В результаті курсу терапії Вермілатом спостерігали найбільш виражену позитивну динаміку рівнів ПОЛ та АОЗ в лаважній рідині у хворих на ХОБ І ст: зменшився рівень МДА з (9,8±1,3) до (6,6±1,8) мкмоль/л (р<0,05), МДА через 1,5 години інкубації - з (12,6±1,2) до (9,4±1,0) мкмоль/л (р<0,05), а церулоплазміну збільшився з (64,0±8,5) до (89,5±9,0) мг/л (р<0,05). У хворих ХОБ ІІ ст. рівень МДА зменшився з(12,3±2,2) до (7,3±0,8) мкмоль/л (р<0,05), а церулоплазмін - збільшився з (59,6±5,0) до (79,6±8,2) мг/л (р<0,05); у хворих на ХНБ рівень МДА зменшився з (8,1±0,8) до (6,1±0,5) мкмоль/л (р<0,05), а величина церулоплазміну недостовірно збільшилась - з (71,6±7,6) до (98,6±10,3) мг/л. У хворих на ХОБ ІІІ ст. рівень МДА зменшився з (11,4±1,1) до (8,7±0,7) мкмоль/л (р<0,05), а церулоплазміну збільшився з (44,6±4,9) до (61,3±5,8) мг/л (р<0,05). Найменш виражені зміни рівнів показників ПОЛ та АОЗ виявлялися у хворих на ХНБ та ХОБ ІІІ ст.

Колагенолітична активність в сироватці крові хворих на ХНБ зменшилася після терапії Вермілатом на (19,37±1,38)%, при ХОБ І ст. - на (10,86±1,07)%, при ХОБ ІІ ст. - на (15,83±1,21)%, при ХОБ ІІІ ст. - на (9,40±0,97)%. Аналогічним чином змінився вміст оксипроліну у сироватці крові: при ХНБ він зменшився на - (7,46±0,6)%, при ХОБ І ст. - на (18,64±1,49)%, при ХОБ ІІ ст. - на (23,36±1,75)%, при ХОБ ІІІ ст. - на (9,37±0,94)% (рис. 3). Поліпептидний комплекс Вермілат при лікуванні хворих на ХНБ та ХОБ мав позитивний вплив на функціональний стан лімфоцитів периферичної крові: суттєво підвищився рівень CD3+ (при ХНБ на (16,39±15,7)%); CD4+ (при ХНБ на (17,94±1,21)%), а також підвищилась експресія CD8+, особливо у хворих на ХОБ ІІІ ст. (8,52±0,86)%, тоді як у хворих на ХНБ практично не змінилась кількість клітин СD16+, знизилась - СD 20+ (при ХНБ - на (6,27±0,52)%, а при ХОБ ІІІ ст. - (3,93±0,18)%) збільшився індекс СD4+/CD8+ (при ХНБ - на (0,43±0,24)%, а при ХОБ - практично не змінився) та СD3+/CD20+ (при ХНБ на (3,01±0,11)%, а при ХОБ ІІ ст. - на (3,46±0,16)% та ХОБ ІІІ ст. - на (2,04±0,06)%). В результаті проведеної терапії у хворих на ХНБ та ХОБ достовірно збільшилась експресія клітин різних класів - СD3+, CD4+ CD8+.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Для хворих на ХОБ ІІІ ст. було характерним найбільш виражене збільшення величини CD8+. В протилежність цьому рівні CD16+ та CD20+ зменшилися.

Хворим ХНБ і ХОБ проводилось небулювання Вермілату і ліпіну на фоні базисної терапії. Після курсу небулювання ліпіну виявлені позитивні зміни ПОЛ і АОЗ в крові у хворих ХНБ: рівень МДА через 1,5 год. інкубації зменшився з (15,2±1,3) до (11,2±1,1) мкмоль/л (p<0,05), ацилгідроперекисів - з (8,2±0,7) до (6,2±0,5) од.екст./мл (p<0,05) і каталазного індексу - з (3,4±0,3) до (2,4±0,2) од.акт. (p<0,01), а у хворих ХОБ ІІ ст.: рівень МДА через 1,5 год. інкубації зменшився - з (16,5±1,8) до (9,9±1,0) мкмоль/л (p<0,05), та каталазний індекс - з (4,2±0,3) до (3,4±0,3) од.акт. (p<0,05), церуплазміну - (174,5±17,8) до (154,3±15,3) мг/л (p<0,01). Небулювання Вермілату в поєднанні з базисною терапією призвело до меншої позитивної динаміки показників ПОЛ та АОЗ в крові хворих. При ХНБ показник МДА через 1,5 год. інкубації зменшився недостовірно, а каталазний індекс - з (3,3±0,2) до (2,7±0,2) од.акт. (р<0,05). Показники ПОЛ і АОЗ лаважної рідини в результаті небулювання ліпіном в поєднанні з базисною терапією у хворих ХНБ були слідуючі: МДА зменшився з (7,9±0,8) до (6,2±0,3) мкмоль/л (р<0,05), церулоплазмін - з (70,4±5,2) до (89,1±7,2) мг/л (р<0,05), а у хворих ХОБ ІІ ст. показник МДА зменшився з (9,6±1,0) до (7,1±0,7) мкмоль/л (р<0,05) і каталазного індексу збільшився з (8,0±0,9) до (10,8±1,1) од.акт. (р<0,05). Після курсу небулювання Вермілатом в комплексі з базисною терапією виявлені такі зміни показників ПОЛ і АОЗ в лаважній рідині: у хворих на ХНБ рівень МДА зменшився з (7,9±0,5) до (6,5±0,4) мкмоль/л (р<0,05), а рівень каталазного індексу збільшився - з (8,4±0,8) до (11,2±1,1) од. акт. (р<0,05)

Отже, небулювання ліпіну на фоні базисної терапії призвело до більш значної позитивної динаміки показників ПОЛ і АОЗ ніж при небулюванні Вермілату, що свідчило про більш значну антиоксидантну властивість ліпіну.

В якості імуномодулятора та антиоксиданта хворим на ХНБ і ХОБ призначали екстракт ехінацеї пурпурної в комплексі з базисною терапією, що призвело до зниження відсотку скарг, підвищенню фізичної активності хворих, покращанню показників ФЗД, морфологічних змін слизової оболонки бронхів за даними ФБС. Змінились клінічні та біохімічні показники, а саме, зменшились інтенсивність ПОЛ та активація антиоксидантної ланки АОЗ (активація СОД, зростання концентрації церулоплазміну), покращились рівні показників гуморального імунітету (IgA, M, G), активувався місцевий імунітет (збільшився рівень sIgA), пригнітилась прооксидантна ланка ПАС (зменшилась концентрація вторинних продуктів ПОЛ).

Використання в комплексному лікуванні у хворих на ХНБ та ХОБ антиоксиданту б-токоферолу ацетату призводило до покращання стану хворих, а саме: зменшення кашлю та задишки як при фізичному навантаженні, так і в стані спокою. У хворих, які приймали вітамін Е на фоні базисної терапії в порівнянні з комплексом (базисна терапія і Вермілат) спостерігали більшу активацію антиоксидантного ферменту СОД, зростання рівню церулоплазміну і каталазного індексу та пригнічення ПОЛ (зниження концентрації вторинних продуктів ПОЛ). Крім того покращання показників ПОЛ і АОЗ в бронхоальвеолярній рідині та sIgA. При проведенні ФБС було виявлено зменшення числа хворих з гнійними формами бронхіту. Виявлена позитивна динаміка ФЗД, приріст якої в середньому складав 12,2 відсотки.

Застосування поліпептидного препарату Вермілат в комплексі з базисною терапією, який призначався як внутрішньом'язово (курс лікування 10 днів), так і методом небулювання, призвело до покращання клінічного стану хворих: зменшення задишки як в стані спокою, так і при фізичних навантаженнях, кашлю і покращання відходження харкотиння. Покращилась ФЗД, відсоток приросту був найбільший у хворих ХОБ І ст. і складав 13,6%. Наступили позитивні зміни в слизовій оболонці, які оцінювались за даними бронхоскопії. Відбулася активація показників ПОЛ (МДА) та підвищення активності АОЗ (СОД). Застосування Вермілату в комплексі з базисною терапією не спричинило особливих змін основних параметрів імунної системи в порівнянні з цими ж показниками у хворих ХБ, що одержували тільки базисну терапію.

Призначення нестероїдних протизапальних засобів при терапії хворих на ХБ є перспективним напрямком. Протизапальна дія цих препаратів пов'язана з інгібуванням біосинтезу простагландинів, стабілізацією плазматичних і лізосомальних мембран, нормалізацією енергетичного обміну у вогнищі запалення. Серед цих препаратів саме німесуліду властиве селективне інгібування циклооксигенази-2, що є ключовим ферментом синтезу протизапальних простагландинів. Крім того, для німесуліду є характерним інгібування протеаз (еластази, колагенази).

Нами розроблений новий спосіб лікування німесулідом ХНЗЛ, зокрема на ХБ (патент України № 43303 А).

В результаті проведеної терапії німесулідом у хворих ХБ спостерігалося зменшення гострофазових реакцій на (32,14±2,87)% - (48,02±3,84)%. Величина рівня С-реактивного протеїну нормалізувалася у 83 хворих, рівень сіалових кислот - у 79. Також змінились рівні показників ФЗД після курсу терапії німесулідом: ОФВ₁ в середньому зріс на (14,13±1,36)%, МОШ₅₀ - на (7,94±0,64)% і МОШ₇₅ - на (13,35±1,01)%. Менший приріст показників ФЗД спостерігали у хворих на ХБ при застосуванні тільки базисної терапії (ОФВ₁ - зменшився на (10,23±1,06)%, МОШ₅₀ - на (5,38±0,42)% і МОШ₇₅ - на (8,31±0,64)% відповідно).

Таким чином, застосування німесуліду, спричинило виражений позитивний ефект на стан запального процесу у хворих ХБ у фазі загострення, спряло зменшенню інтенсивності скарг, клінічних симптомів, позитивній динаміці як показників ФЗД, так і даних лабораторних досліджень.

Перспективним напрямком при терапії хворих на ХОБ ІІ-ІІІ ст. є використання трансплантації фетальної тканини плаценти людини, основою якої є низькомолекулярні пептиди. Цей метод є суттєвим доповненням у разі недостатньої ефективності базисної фармакотерапії у таких хворих. Трансплантацію кріоконсервованої ФТ здійснювали у 7 хворих на ХОБ ІІ ст. та 6 хворим на ХОБ ІІІ ст. Через 1 і 3 місяці після трансплантації ФТ проводили оцінку ефективності терапії за зміною клінічного стану хворих, показників ФЗД, ПОЛ і АОЗ, гуморального і клітинного імунітету. Найбільш виражену позитивну динаміку клінічного стану спостерігали через 3 місяці після трансплантації ФТ у хворих на ХОБ ІІ ст., і в меншій мірі - у хворих на ХОБ ІІІ ст.

Через 3 місяці після трансплантації ФТ у хворих ХОБ ІІ ст. зменшились рівні показників ПОЛ: МДА з (10,25±0,92) до (7,92±0,61) мкмоль/л. (р<0,05), МДА через 1,5 год. інкубації - з (17,83±2,12) до (12,23±1,48) мкмоль/л (р<0,05), ацилгідроперекисів - з (9,52±0,57) до (7,06±0,42) од.екст./мл. (р<0,01), тоді як величина СОД, навпаки зросла - з (0,78±0,05) до (1,03±0,06) од.екст./мл (р<0,01). Показник АОЗ - каталазний індекс зменшився - з (4,85±0,30) до (4,02±024) од. акт. (р<0,05), а рівень церулоплазміну - зменшився недостовірно. У хворих ХОБ ІІІ ст. через 3 місяці після трансплантації виявлена менш виражена позитивна динаміка показників ПОЛ та АОЗ: зменшився рівень МДА - з (11,65±0,58) до (10,03±0,72) мкмоль/л. (р<0,01), МДА через 1,5 год. інкубації знизився недостовірно, ацилгідроперекисів - з (9,51±0,67) до (7,80±0,45) од.екст./мл (р<0,01), а величина СОД, зросла - з (0,76±0,02) до (0,97±0,06) од.екст./мл (р<0,01), каталазний індекс зменшився - з (4,92±0,30) до (3,32±0,31) од. акт. (р<0,01), а рівень церулоплазміну - зменшився недостовірно. Все це свідчило про те, що інтенсивність ПОЛ після лікування значно зменшувалася, а антиоксидантна забезпеченість збільшувалася.

В результаті проведеного лікування у хворих на ХОБ ІІ ст. значно зріс рівень сироваткового IgG: через 1 міс. після трансплантації ФТ його рівень в сироватці крові склав (7,83±0,52) мг/мл (p<0,01) і через 3 місяці - (11,72±0,79) мг/мл (p<0,01). Рівень sIgA у хворих на ХОБ ІІ ст. через 1 міс. збільшився недостовірно - до (0,32±0,043) мг/мл, а через 3 міс. - до (0,42±0,045) мг/мл (p<0,01). Після лікування у хворих на ХОБ ІІІ ст. також виявлена достовірна зміна рівню сироваткового IgG: через 1 міс. після трансплантації ФТ до (6,45±0,52) мг/мл (p<0,01) і через 3 місяці - (9,83±0,62) мг/мл (p<0,05). Показник sIgA у цих хворих недостовірно збільшився через 1 міс. до 0,26±0,039 мг/мл, а через 3 міс. - до (0,35±0,49) мг/мл (p<0,01). Зміни показників IgA і IgМ в сироватці крові при лікуванні були недостовірними.