Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Вінницький державний медичний університет

ім. М.І. Пирогова

УДК 616-006.36-071:611.66-071:575:577.17

МІОМА МАТКИ. ДОКЛІНІЧНА ДІАГНОСТИКА.

ГЕНЕТИЧНІ ТА ІМУНО-ГОРМОНАЛЬНІ АСПЕКТИ

14.01.01 - акушерство та гінекологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата медичних наук

Шиманська Ольга Григорівна

Вінниця-2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Григоренко Петро Петрович, Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти

Офіційні опоненти:

- доктор медичних наук, професор Мазорчук Борис Федорович, Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри акушерства та гінекології №1

- доктор медичних наук, професор Коханевич Євгенія Вікторівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри акушерства та гінекології №3

Провідна установа: Львівський державний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України, кафедра акушерства та гінекології №1.

Захист дисертації відбудеться 05.03.2002 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 05.600.01 при Вінницькому державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова (21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 56)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова (21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 56)

Автореферат розісланий 29.12.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, доцент М.І. Покидько



АНОТАЦІЯ

Шиманська О.Г. Міома матки. Доклінічна діагностика. Генетичні та імуно-гормональні аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 - акушерство та гінекологія. Вінницький державний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, Вінниця, 2001.

Дисертація присвячена питанням впливу генетичних чинників на розвиток міоми матки. Проведено комплексне генетичне дослідження міом матки із застосуванням цитогенетичного, генеалогічного, дерматогліфічного, близнюкового методів та методу визначення статевого хроматину. Вивчено вплив порушень гормонального статусу на характеристики ендометрія та імунологічні показники у жінок зі спадковою схильністю до міом. Доведено доцільність використання комплексного генетичного обстеження жінок із родин з накопиченням даного захворювання на предмет прогнозування ризику виникнення міоми матки чи виявлення міом на доклінічному етапі.

Ключові слова: міома матки, генетичне дослідження, спадкова схильність, гормональний гомеостаз, гістологія ендометрія, імунологічна реактивність. гормональний міома матка генетичний



АННОТАЦИЯ

Шиманская О.Г. Миома матки. Доклиническая диагностика. Генетические и иммуно-гормональные аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.01. - акушерство и гинекология. Винницкий государственный медицинский университет им. Н.И. Пирогова М.З. Украины, Винница, 2001.

Диссертация посвящена вопросам возникновения миомы матки у женщин с наследственной склонностью к данному заболеванию. Работа проведена на основании обследования 289 женщины с миомой матки (основная группа) и 100 здоровых женщин (контрольная группа).

Для исследования генетического аспекта миомы матки были использованы кариотипирование лимфоцитов периферической крови, дерматоглифика, генеалогия, близнецовый метод.

Во время проведения цитогенетического анализа в двух случаях из двадцати выявлены внутрихромосомные изменения 46, ХХ, inv 9 (p1; q13) и 46, ХХ, 22 st+. Установлено, что достоверная значимость показателей дерматоглифики у женщин с миомой матки составляет 36%, а при наличии наследственной склонности к миоме этот процент возростает до 40. Наследственная склонность к данному заболеванию установлена в 45,5% женщин основной группы. Доказана целесообразность использования генеалогического и дерматоглифического методов в семьях с четкой тенденцией к накоплению миомы матки для выявления данной патологии на доклиническом этапе.

При исследовании гормонального гомеостаза у женщин репродуктивного возраста с миомой матки и наследственной склонностью к исследуемому заболеванию выявлено увеличение уровня эстрадиола, прогестерона, ФСГ, ЛГ, тестостерона и снижение содержания пролактина. У женщин менопаузального возраста с наследственной склоннностью к миоме отмечено увеличение уровня эстрадиола, тестостерона и снижение уровня пролактина, ЛГ, кортизола, ТТГ. Это свидетельствует о нарушении регуляции в системе “гипоталамус-гипофиз-надпочечники-яичники-матка”.

При исследовании системного иммунитета у больных с миомой матки и наследственной склонностью к данному заболеванию выявлено снижение показателей абсолютного и относительного количества лимфоцитов, CD3⁺, CD4⁺, CD4⁺/CD8⁺, фагоцитарного числа, НСТ-стимулированного пирогеналом, титра комплемента; увеличение показателей IgG, ЦИК, титра нормальных антител, абсолютного количества CD72⁺. Доказано влияние нарушений гормонального гомеостаза у женщин с генетически детерминированным заболеванием миомой матки на клеточное и гуморальное звенья иммунитета.

Ключевые слова: миома матки, генетическое исследование, наследственная склонность, гормональный гомеостаз, гистология эндометрия, иммунологическая реактивность.



SUMMARY

Shymanska O.G. Myoma utery. Preclinical diagnostic. Genetic and immune-hormonal aspects. - Manuscript.

The thesis for scientific degree of Candidate of Medical sciences in speciality 14.01.01. - Obstetrics and Gynecology. Vinnitsa State Pirogov Memorial Medical University, Ministry of Public Health of Ukraine, Vinnitsa, 2001.

Importance of the topic: Uterine myomas, the most common solid tumors of the female genitalia, have been estimated to occur in 20-40% of women. They are endocrine-dependent tumors whose size and grows are influenced by estrogens and progesteron. The hereditary predisposition to uterine fibroids is observed at 13-17%, but the way of inheritance is unknown.

Aims of the study: to determine the factors of risk of uterine myoma, to investigate genetic issues of uterine myoma (in particular - cytogenetic, genealogical and dermatoglyphic aspects), to study the influence of genetic factors on the appearance and growing of uterine fibroids, to investigate hormonal levels and immunological changes in women with hereditary predisposition to uterine myoma, to determine connection of hereditary predisposition to uterine fibroids with hormonal changes and immunological disbalance, to develop the most optimal system of diagnosis this pathology on under-clinical level.

Materials and methods of the study. A case-control study was chosen as the most appropriate study design. All cases (289 women) were the patients with histologically proven diagnosis of uterine myomas as the principal disease. Control (100 persons) was selected between women of the same age without uterine fibroids.

Genetic examination includes: cytogenetic studies of peripheral lymphocytes, genealogical and dermatoglyphic (based on Cummins and Midlo's technique) methods, determination differences of phenotypic expression in monozygous and heterozygous twins with uterine myomas.

Serum levels of estradiol, progesteron, testosterone, LH, FSH, prolactin, cortisole, thyroxyne, triiodothyronine, TSH were investigated with radioimmunological method.

The functional state of cellular immunity was evaluated due to invert immunofluorescence method, data of humoral immunity include levels of immune serum globulins A, M,G; circulating immune complexes; et ct.

The morphological structure of the endometrium was examined after diagnostic curettage of the uterine cavity according to strict indices.

The assessment of results was carried out on the personal computer Pentium III with the operative system Windows 2000 using the program Microsoft Excel 2000. It was using routine statistical methods: Student's test for parametrical variants, Spirmans index of ranges correlation.

Results of investigation. It was found, that the maine risk factors for uterine fibroids are: pelvic inflamatory disease, frequent intrauterine manipulations and family history of this pathology.

The genealogical investigation: 45,5% of examined women with uterine myoma had hereditary predisposition to this disease (a family history of uterine fibroids). Among close relatives of proband myoma was found in every third case, among distant relatives - in every fourth case. Cytogenetic studies of peripheral lymphocytes were carried out at 20 patients with uterine leiomyomas and aggravated heredity by this pathology. It was established that structural changes of karyotype took place in 2 from 20 women: 1 case - 46, XX, inv 9 (p1; q13), 2 cases - 46, XX, 22 st+. Informative value of dermatoglyphical signs in prognosing the appearing risk of utetine myoma is 36-40%.

The investigation of hormonal homeostasis in women of reproductive years with a family history of uterine fibroids has shown uterine myomas to be accompanied with increase of estradiol, progesteron, testosterone, LH, FSH and decrease prolactin. In menopausal women uterine fibroids were accompanied with increase of estradiol, testosterone and decrease prolactin, LH, cortisole, TSH.

These changes caused the pathological changes in the endometrium such as glandular-cystic hyperplasia and hypoplastic processes.

The assessment of functional state of immunity in women of reproductive years with a family history of uterine fibroids has shown decreasing lymphocytes level, CD3⁺, CD4⁺, CD4⁺/CD8⁺, CD16⁺ and increasing CD72⁺, Ig A, Ig G.

It was pproved influense of genetic factors on hormonal changes, immunological disbalance and morphological structure of the endometrium in women with hereditary predisposition to uterine fibroids.

Key words: uterine myoma, genetic examination, hormonal homeostasis, immunological disbalance, endometrium.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Міома матки - доброякісна гормонозалежна пухлина, яка розвивається в м'язовому шарі матки і займає особливе місце в структурі пухлин жіночої статевої сфери. Вона складає 10 - 20% усієї гінекологічної патології ( Л. Н. Василевская, 1988;

М.Х. Курбанова, 1989; С.В. Чернишова, 1992). Частота захворювання на міому матки серед жінок репродуктивного віку становить 20-40% (С.В. Чернишова, 1992; R.C. Reiter, 1992; C.J.G. Sutton, 1996). За останні роки це новоутворення матки все частіше діагностується у юнацькому і дитячому віці, що пов'язано з використанням сучасних методів дослідження - ехографії, лапароскопії (C. Exacoustos, P. Rosati, 1993; H.M. Hasson et al., 1992; J.-B. Dubuisson et al., 1995). Проте, незважаючи на досягнуті успіхи по ранньому діагностуванню та розробці консервативних шляхів терапії міоми матки, основним методом лікування залишається хірургічний. Гістеректомія в зв'язку з міомою застосовується більш ніж у 50% хворих (Е.М.Вихляева, Г.А. Паллади, 1982; K.H. Kjerulf et al., 1993; L. Dennerstein et al., 1994; P.G. Grosignani et al., 1996).

Серед різноманітних етіологічних факторів, що сприяють розвиткові міоми, дедалі більшу увагу привертає можливість спадкової схильності до цього захворювання. Відомо, що обтяженість сімейного анамнезу міомою матки спостерігається від 12% до 51,6% випадків (Е.М.Вихляева, 1981; З.С. Ходжаева, 1996; P. Lumbiganon et al., 1995). Однак поки що не існує чіткості в розумінні природи взаємодії генетичних факторів та факторів зовнішнього середовища у розвитку даної патології.

У вітчизняній та зарубіжній літературі не повністю висвітлено питання про тип успадкування міоми матки, а наукові дані про “сімейні форми” міом надзвичайно малочисельні. На роль спадковості в етіології міом матки, окрім генеалогії, вказує різниця в частоті цього захворювання серед представників різних рас (K.H. Kjerulf et al., 1993).

Висока частота вказаної патології, відсутність уявлень про трігерні механізми гіперестрогенії як етіо-патогенетичного моменту виникнення міоми матки, неефективність заходів по ранній діагностиці цього захворювання, що приводить до неможливості консервативної терапії і зумовлює високу частоту хірургічних втручань, - все це доводить необхідність пошуку нових способів виявлення міоми матки на доклінічному етапі з врахуванням генетичного аспекта міоми.

Однак використання методів генетичного аналізу паралельно із загальноклінічними обстеженнями для виявлення можливих причин виникнення міом майже не проводиться, хоч дані про спадкову схильність до міом матки та шлях її успадкування неоднорідні і подекуди явно застарілі. Саме тому в нашій роботі проведено зіставлення ступеня спадкової обтяженості з типами шкірного малюнка та каріотипом, що дозволяє показати значимість спадкового фактора у розвитку даного захворювання.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом комплексної науково дослідної роботи, яка виконується на кафедрі акушерства і гінекології факультету післядипломної освіти Вінницького державного медичного університету ім. М.І. Пирогова “Виявлення клінічних і імунологічних порушень при дисгормональних станах”.

Мета роботи - розробити критерії виявлення міом матки на доклінічному етапі з врахуванням генетичного та імуно-гормонального аспектів даної патології.

Задачі дослідження:

1. Виявити чинники ризику міом матки.

2. Вивчити особливості каріотипу, дерматогліфіки, генеалогії у жінок з міомою матки.

3. Дослідити рівень естрадіолу, прогестерону, тестостерону, фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), пролактину, кортизолу, тиреотропного гормону (ТТГ), тироксину (Т4) та трийодтироніну (Т3) у хворих на міому матки, з обтяженим сімейним анамнезом по даній нозології.

4. Оцінити особливості імунітету у жінок з міомою, які мають спадкову схильність до неї.

5. Визначити гістологію ендометрія у жінок з генетичною схильністю до міом.

6. Дослідити кореляційний взаємозвязок між порушенням гормонального гомеостазу та імунологічною реактивністю у жінок, що мають спадкову схильність до міом.

Обєкт дослідження: жінки з міомою матки.

Предмет дослідження: генетичний аналіз (вивчення каріотипу лімфоцитів периферичної крові, показників дерматогліфіки, генеалогії та статевого хроматину), дослідження гормонального профілю, імунологічних показників, гістології ендометрія та видалених пухлин, статистична обробка.

Методи дослідження: клінічний, клініко-статистичний, генетичний, радіоімунологічний, гістологічний, імунологічний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше виявлено зростання частоти відхилень у дерматогліфах жінок з міомою матки при наявності спадкової обтяженості родоводу даною патологією. На основі дослідження гормонального балансу жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, вперше встановлено значні порушення регуляції у системі “гіпоталамус-гіпофіз-наднирники-яєчники-матка”, які в свою чергу приводять до порушення секреції естрадіолу, прогестерону, ФСГ, ЛГ, тестостерону і пролактину. Доведено вплив генетичних факторів на виникнення гормонального дисбалансу, порушення імунологічної реактивності та виникнення гіперпластичних станів ендометрія у жінок з міомою та генетичною схильністю до неї. Вперше виявлено кореляційний зв'язок між гормональними та імунологічними показниками у хворих на міому матки з обтяженим даною патологією родоводом. Розроблено новий підхід до діагностики міом матки з врахуванням спадкової обтяженості родоводу даною патологією.

Практичне значення одержаних результатів. Обгрунтовано доцільність використання генетичних методів (дерматогліфічного та генеалогічного) для формування груп ризику у жінок зі спадковою схильністю до міом з метою виявлення даного захворювання на доклінічній стадії.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведено пошук та аналіз наукової літератури з проблеми міоми матки, ретроспективний аналіз історій хвороби жінок з міомою матки. Здобувачем самостійно сформовано основну та контрольні групи дослідження, проведено клініко-інструментальні та генетичні методи досліджень (генеалогічний, дерматогліфічний, визначення статевого хроматину), статистичну обробку, аналіз та узагальнення одержаних матеріалів, які знайшли відображення в опублікованих працях. Самостійно написані всі розділи дисертації, сформульовані висновки та запропоновані практичні рекомендації, забезпечено їх впровадження в медичну практику.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались на наукових конференціях та з'їздах: конференції молодих вчених України “Актуальні питання акушерства та гінекології” (Вінниця, 1997; 1998), республіканській науково-практичній конференції “Актуальні питання медицини”, присвяченій 50-річчю Хмельницької обласної клінічної лікарні (Хмельницький, 1998), II Українській науковій конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми клінічної фармакології” (Вінниця, 1998), республіканській науково-практичній конференції “Вчені Поділля” (Хмельницький, 1999), I конгресі національної Європейської Асоціації менопаузи (Прага, 2000), науково-практичній конференції Асоціації акушерів-гінекологів України (Івано-Франківськ, 2000), XI з'їзді Асоціації акушерів-гінекологів України (Київ, 2001).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 11 праць, з них 4 публікації в наукових журналах, які були рекомендовані до друку ВАК України, видано методичні рекомендації “Генетичні методи діагностики міоми матки”.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 162 сторінках машинопису. Вона складається із вступу, 5 розділів (в тому числі, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, результатів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів досліджень), висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел, що містить 172 вітчизняних та 98 зарубіжних авторів. Дисертація ілюстрована 19 таблицями, 12 рисунками, 2 виписками з історії хвороби, які займають 24 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Проведено клініко-статистичний аналіз перебігу захворювання міомою матки у 289 жінок з даною патологією. Нас зацікавила група жінок з діагнозом “первинної” міоми матки. З цієї групи для проведення генетичних досліджень відібрано 101 жінку, для гормональних досліджень - 60 хворих (40 жінок репродуктивного віку, 20 - менопаузи), для імунологічних - 32 жінки репродуктивного віку. Середній вік жінок основної групи складав 44,6±0,39 років.

На етапі генетичного дослідження контрольну групу склали 100 здорових жінок та 80 чоловіків. Основна та контрольна групи жінок за соціально-економічними та біологічними критеріями були ідентичними. Середній вік жінок контрольної групи складав 44,8±0,86 років. Для проведення гормонального дослідження із вищевказаної контрольної групи жінок відібрано 40 жінок репродуктивного віку та 15 - менопаузи; для імунологічних досліджень - 30 жінок репродуктивного віку. Використання контрольної групи чоловіків мотивовано можливим генетично детермінованим порушенням гормонального гомеостазу в організмі жінок з міомою матки, яке могло знайти відображення у характері та розташуванні папілярних ліній та малюнків долоні, що за своїм характером наближаються до чоловічого фенотипу. Всі чоловіки контрольної групи були соматично здоровими. Вік чоловіків 26-55 років.

Дослідження перебігу захворювання у жінок з міомою матки проводилось за єдиною схемою. Дані включали паспортну частину, соматичний та гінекологічний анамнези, результати об'єктивного обстеження, дані лабораторних методів.

Лабораторні дослідження обовязково включали загальноклінічне обстеження (аналіз крові, сечі, цукор крові та ін.), біохімічний аналіз крові.

Визначення вмісту гормонів у сироватці крові хворих на міому матки жінок репродуктивного віку проводили радіоімунологічним методом за допомогою наборів “Cea-Ire-Sorin” (Франція). Вивчались такі гормони: естрадіол, прогестерон, ФСГ, ЛГ у фолікулінову (7-й день) і лютеїнову (21-й день) фази. Тестостерон, пролактин, ТТГ, трийодтиронін, тироксин та кортизол досліджувались на 21-й день менструального циклу. У жінок менопаузального віку з міомою матки визначення гормонів у крові проводилось один раз.

Під час дослідження каріотипу для отримання препаратів метафазних пластинок людини проводили культивування лімфоцитів периферичної крові напівмікрометодом, стимулювали ріст клітин фітогемаглютиніном “Difco M” або “Sarva”. Приготовані хромосомні препарати забарвлювали G - методом пофарбування, тобто барвником Гімза на фосфатному буфері

(А.А. Прокофьева-Бельговская и соавт., 1969). Каріотипування проводили бінокулярним мікроскопом з використанням імерсійного об'єктива при збільшенні х 1250. Гібридизацію ДНК на метафазних хромосомах та інтерфазних ядрах in situ проводили по методу Голла і Пардью (1971) та Чандлер і Юніса (1978) в модифікації, запропонованій Ю.Б. Юровим (1987), яка дозволяє досягти ефективної гібридизації послідовностей ДНК, що повторюються, і проводити диференційне G-пофарбування хромосом через шар радіографічної емульсії з метою індексації хромосом людини.

Під час дерматогліфічного дослідження відбитки рук одержували за допомогою чорної друкарської фарби на білому глянцевому папері. При описанні шкірного рельєфу використовували загальноприйняті в топографічній та нормальній анатомії терміни (Т.Д. Гладкова, 1966). Дослідження шкірних візерунків проводилось за методикою Cummins and Midlo (1961). При вивченні кінцевих фаланг пальців використовувалась система Henry.

Статевий хроматин (або Х-хроматин) у жінок визначали за загальноприйнятими методиками.

Під час проведення генеалогічного дослідження використовувалась міжнародна система символів (Ю.П. Никитин и соавт, 1983).

Для повноти генетичного дослідження використовували близнюковий метод. Під час ідентифікації типу близнюкової пари застосовували спеціально розроблену карту, де вказувались спадково детерміновані ознаки, генетично подібні у монозиготних близнюків і різні у дизиготних (B. Luke, 1990; J.G. Thornton, J.L. Onwude, 1991; I.F. Stratton et al., 1998). Визначали також групу крові та резус-фактор, вивчали дактилоскопічні особливості відбитків пальців та долоней, які завжди подібні у монозиготних близнюків (П.Б. Гофман-Кадошников, 1973; Р.У. Дерфлио, 1971; Иванов П.Л., Вербовая Л.В., Гуртовая С.В.,1991; O. Diez et al., 1997).

Зіскоби із порожнини матки та препарати видалених маток досліджувались за загальноприйнятими методиками.

В капілярній крові визначали кількість лейкоцитів, вміст у відсотках їх різних форм. Для дослідження імунологічного фенотипу з венозної крові в системі одноступінчатого градієнта фікола-верографіна (d = 1,007) виділяли лімфоцити. Клітинні фактори імунітету оцінювали за результатами досліджень, проведених методом непрямої імунофлюоресценсії з застосуванням МКАТ, вироблених ТОВ “СОРБЕНТ” (Росія, Москва) з подальшим обліком на імунологічному аналізаторі I-93. Для оцінки гуморального імунітету визначали вміст основних (IgA, IgM, IgG) імуноглобулінів методом радіальної імунодифузії в гелі, циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) методом преципітації поліетиленгліколем, титру нормальних антитіл та титру комплементу. Функціональний стан системи фагоцитів, зокрема нейтрофільних гранулоцітів, оцінювали за допомогою тесту відновлення нітросинього тетразолю (А.Н. Чередеев, Л.В. Ковальчук, 1991).

Для об'єктивної оцінки даних клінічних, лабораторних, генетичних радіоімунних, імунологічних методів дослідження використано формули математичного аналізу (Г.Ф. Лакин, 1990). Розрахунки проводили на персональному комп'ютері Pentium III з операційною системою Windows 2000 з застосуванням компютерної програми Microsoft Excel 2000.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Проведено клінічне обстеження та аналіз медичних карток 289 жінок з міомою матки (основна група). Найчастіше міома зустрічалась у віковій категорії від 35 до 44 років - 47,0%.

З анамнезу життя виявлено, що 32,9% жінок хворіли запальними захворюваннями придатків матки; 82,4% жінок перенесли оперативні втручання на органах малого тазу; 45,3% жінок мали 1 чи 2 медаборти, 32,9% жінок - 3 і більше медабортів; 12,8% жінок мали самовільні викидні; 3 і більше пологів в анамнезі у 12,8% жінок. На внутрішньоматкову спіраль як засіб контрацепції вказували 23,9% жінок.

У 48,4% жінок спостерігалось первинне порушення менструальної функції; 4,8% вказують на первинне непліддя; 2,1% жінок - на вторинне.

Діагноз симптомної міоми був поставлений у 80,3% випадків.

За даними УЗД повздовжній розмір матки складав: до 75 мм - 17,3% жінок, від 75 до 95 мм - 33,2% жінок, від 95 до 115 мм - 18,3% пацієнток, від 115 до 135 мм - у 24,6% випадків, більше 135 мм - у 6,6% жінок. Наявність субсерозних та інтрамуральних вузлів виявлено у 75,1% хворих, у 6,9% жінок субсерозні та інтрамуральні вузли поєднувались з шийковим варіантом пухлини, підслизову локалізацію міоматозних вузлів діагностовано у 18,0% випадків.

Під час вагінального дослідження було встановлено такі розміри матки: до 6 тижнів вагітності - 16,3%, від 7 до 9 тижнів - 31,8%, від 10 до 11 тижнів - 19,0%, від 12 до 14 тижнів у 26,0%, від 15 до 20 тижнів - 5,2% жінок, більше ніж на 20 тижнів гестації - у 1,7%.

Паралельно обстежували стан молочних залоз у жінок з міомою матки. У 67,1% жінок основної групи виявлено вузлувату та дифузну форми мастопатії.

У 41,5% випадків міома була визначена “первинною”, у 58,5% випадків - “вторинною”.

Із 289 жінок у 57,1%, за даними гістологічного дослідження зіскобу порожними матки, ендометрій мав гіперпластичний характер.

Ускладнення міоми матки постгеморагічною анемією спостерігалось у 12,8% випадків.

Із 289 жінок із міомою матки 33,6% було прооперовано, 66,4% отримали консервативну терапію.

Гістологічне дослідження всіх 97 препаратів видалених пухлин показало, що по своїй структурі це - лейоміоми.

При порівнянні основної та контрольної груп з метою вивчення основних чинників розвитку міом матки виявлено достовірні відмінності по частоті внутріматкових втручань, запальних захворювань органів статевої системи, операцій на органах малого тазу, а також по відсотку первинно порушеної менструальної функції. Саме ці фактори і є головними чинниками у розвитку міом матки.

Проведено каріотипування лімфоцитів периферичної крові у 20 жінок з міомою матки та спадковою схильністю до даної патології. У всіх цитограмах встановлено нормальний жіночий каріотип 46, ХХ. У двох випадках знайденоно структурні зміни у хромосомах: 46, ХХ, inv 9 (p1; q13) та 46, ХХ, 22 st+. В кожному випадку аналізували не менше 20 клітин. Кількість аберантних клітин становила 0-2 в 19 випадках, в одному - всі клітини були аберантними. Кількість хромосомних аберацій не перевищувала 0-2. Одержані результати дослідження каріотипу у жінок з міомою матки хоч і не дозволяють зробити висновок про порушення генотипу при цій нозології, однак вказують на наявність тенденції до генетичних порушень і потребують більш детального вивчення даної патології на генетико-біохімічному та молекулярно-біологічному рівнях.

Одним із показників генетичних маркерів є дерматогліфіка. Нашим завданням було вивчити рівень інформативності даного методу для прогнозування ризику розвитку міом у жінок зі спадковою схильністю до цієї патології.

Було досліджено дерматогліфічні показники у 101 жінки з міомою матки. Порівнюючи отримані результати із даними контрольної групи жінок і чоловіків, виявлено відмінність дерматогліфічного малюнка у жінок з міомою матки та здорових жінок і аналогію по деяких показниках з чоловічим фенотипом.

Із 45 проаналізованих показників у жінок основної групи достовірну значимість виявлено в 36% (16 показників), а саме: у жінок з міомою матки кількість завитків (W) зменшується на 13,6% порівняно з контролем жінок, а гребінцевий рахунок на пальцях лівої руки збільшується на 11,9%, загальний пальцевий гребінцевий рахунок збільшується на 10,7%. При порівнянні основної та контрольної груп жінок по гребінцевому рахунку на обох долонях у жінок з міомою матки виявлено достовірне підвищення гребінцевого рахунку ab на лівій руці (S) на 15,6%, на правій руці (D) на 11,5%; bc на S на 22,4%, bc на D - на 19,0%; cd на S на 16,8%, cd на D на 6,7%, а загальний гребінцевий рахунок збільшується на 10,5%. Долоневий рахунок на S в основній групі достовірно збільшувався порівняно з контролем жінок на 13,0%, на D - на 10,3%. Тотальний індекс головних ліній долоні у жінок з міомою матки зменшується на 8,7% порівняно з контролем жінок, а відсоток трирадіусів без особливостей - на 32,7. У жінок основної групи з`являються додаткові осьові трирадіуси на обох руках, яких немає у контролі жінок. При порівнянні результатів основної групи жінок і результатів контролю чоловіків виявлено достовірне збільшення гребінцевого рахунку bc на обох руках, гребінцевого рахунку cd на S, долонного рахунку на обох руках, відсотка малюнка на ІІI S, зменшення тотального індексу головних ліній долоні, відсотка трирадіусів без особливостей, відсотка малюнка на ІІ S і D. Отже, при наявності достовірних відмінностей по ряду показників у жінок з міомою матки та контролем жінок, спостерігалась аналогія даних показників з контролем чоловіків.

У жінок зі спадковою схильністю до міом із 45 проаналізованих показників дерматогліфіки достовірну значимість виявлено в 40% (18 ознак), (табл. 1). Крім виявлених дерматогліфічних відмінностей між загальною групою жінок з міомою матки та контролем жінок у пацієнток з обтяженим міомою сімейним анамнезом спостерігалось достовірне збільшення відсотка ульнарних петель на 16,5% порівняно з контролем жінок та відсутність чотирипальцевої борозни на лівій руці, тоді як у контрольній групі жінок цей показник складав 4,01,96%, а у контролі чоловіків - 3,752,12%. Порівнюючи загальну групу жінок з міомою матки та групу хворих з обтяженим сімейним анамнезом по даній нозології, в останній можна спостерігати збільшення відсотка завитків, складного малюнка, загального пальцевого гребінцевого рахунку, гребінцевих рахунків ab на обох руках, долоневого рахунку на обох руках, та ряду інших показників, однак вказані відмінності не достовірні (p0,05). Це пояснюється тим, що до загальної групи жінок з міомою матки входили не лише пацієнтки без спадкової схильності до міом, а й ті, що мали обтяжений міомою родовід. Оскільки у групі жінок з міомою матки достовірну значимість виявлено майже по третині параметрів (36%), а при наявності генетичної схильності до міом цей відсоток зростає до 40%, то дерматогліфічний метод слід вважати інформативним при міомі матки і можна використовувати для прогнозування розвитку міом у родинах з даною патологією.

Порівнюючи отримані параметри з даними наукової літератури, слід відмітити деяку аналогію нашого дослідження із роботою Е.В. Уваровой и соавт. (1980), в котрій відмічено збільшення кількості завитків, суттєве підвищення гребінцевого рахунку та збільшення кута АТД, а також достовірні відмінності по багатьох параметрах з дерматогліфічними характеристиками у здорових жінок і деяка аналогія по дерматогліфах у чоловіків. Нами відмічено зменшення кількості завитків у хворих з генетичною схильністю до міом порівняно з контролем жінок та подібність із контролем чоловіків, крім цього, ми спостерігали достовірне підвищення кількості ульнарних петель (L_u). Як і у вищенаведеному дослідженні, ми отримали підвищення гребінцевого рахунку, однак, збільшення кута АТД нами виявлено не було.

На відміну від Е.М Вихляевой, Г.А. Паллади (1982), ми не розділяли дерматогліфи на “чоловічий”, “жіночий” та “супержіночий” фенотипи, бо практичного значення такий поділ не має. Оскільки нас цікавили маркери хромосомної патології, ми, як і більшість дослідників, дотримувались лише загальноприйнятих морфо-дерматогліфічних критеріїв.

Паралельно з дослідженням особливостей дерматогліфіки, проведено вивчення родоводів у 101 жінки з міомою.

Спадкову схильність до міом виявлено у 46 пацієнток (45,5%). В 16 випадках із 46 (34,8%) в родинах спостерігалась чітка тенденція до накопичення захворювання (міому мали 2 і більше членів сім'ї). В 36 випадках із 46 (78,3%) міома зустрічалась серед родичів першого ступеня спорідненості (матері пробанда, сибсів). В 33 випадках (71,7%) відмічено накопичення захворювання міомою матки у родичів по материнській лінії.

Серед досліджуваних жінок знаходились 2 пари монозиготних та пара дизиготних близнюків, де на міому хворіли обидві сестри. Під час ретельного генеалогічного дослідження виявлено ще 2 пацієнтки із дизиготних пар, але їх сестри були здоровими (підтверджено клінічно).

Нами виявлено, що конкордантність монозиготних близнюків по захворюванню міомою матки є повною і майже в 3 рази перевищує конкордантність дизиготних близнюків по даній нозології, що ще раз підтверджує значимість генетичного фактора у розвитку даної патології.

Отже, у родинах з тенденцією до накопичення міом матки, генетичний метод може бути використаний для виявлення даного захворювання на доклінічній стадії.

Поряд з дерматогліфічним та генеалогічним дослідженнями проведено визначення статевого хроматину в клітинах буккального епітелію у 101 жінки з міомою матки. Середній показник складав 28,74,5%. У жінок зі спадковою схильністю до міом вміст статевого хроматину становив 23,46,24%, що відповідає нижній межі норми. Однак самостійне використання цього методу з прогностичною метою у жінок з міомою матки неефективне. Визначення статевого хроматину може бути застосоване лише у комплексі з генеалогічним та дерматогліфічним методами під час генетичного дослідження жінок з міомою матки.

У 40 жінок репродуктивного віку та 20 жінок в менопаузі з міомою матки та генетичною схильністю до даної патології проведено вивчення гормонального гомеостазу.

У жінок репродуктивного віку з міомою матки та спадкововою схильністю до даного захворювання у порівнянні зі здоровими жінками спостерігається підвищення рівня естрадіолу фол. фaзи на 45,0%, естрадіолу лют. фaзи на 37,3%, прогестерону фол. фaзи на 50,0%, прогестерону лют. фaзи на 26,1%, ФСГ фол. фaзи на 67,2%, ФСГ лют. фaзи на 85,3%, ЛГ фол. фaзи на 77,8%, ЛГ лют. фaзи на 77,1%, тестостерону на 30,9% та зниження рівня пролактину на 30,8%. У жінок менопаузального віку з генетично детермінованим розвитком даної патології спостерігалось достовірне підвищення рівня естрадіолу на 48,8%, тестостерону на 82,8% та зниження вмісту пролактину на 32,6%, ЛГ на 94,2%, кортизолу на 22,6%, ТТГ на 47,5% порівняно зі здоровими жінками цієї вікової групи.

При порівнянні даних наукової літератури та результатів, отриманих нами при дослідженні жінок з міомою матки та спадковою схильністю до неї, слід вказати на ряд відмінностей.

Так, Н.В. Стрижова и соавт. (1998) вказують на значну гіперестрогенію у жінок з міомою матки та достовірне зниження рівня прогестерону порівняно з контролем, такі ж дані отримані О.В. Хаит (1990). Нами було виявлено достовірне підвищення рівня естрадіолу обох фаз у жінок репродуктивного віку, а також значна гіперестрогенія у жінок менопаузального віку. Спостерігалось достовірне підвищення рівня прогестерону обох фаз у жінок репродуктивного віку. У жінок в менопаузі рівень прогестерону не відрізнявся від аналогічного показника у контролі.

Достовірне збільшення рівня тестостерону у жінок репродуктивного і особливо менопаузального віку, отримане нами, збігається з результатами отриманими В.С. Пашковой, Ю.А. Ерохиным (1991). За даними Е.М. Вихляевой (1998) у жінок з помірними розмірами пухлин рівень андрогенів не страждає, а у жінок з міомою матки значних розмірів навіть нижчий за той, що є у здорових жінок.

Рівень ФСГ обох фаз у жінок репродуктивного віку був достовірно вищим, ніж у контролі. У жінок в менопаузі рівень ФСГ не відрізнявся від контролю цієї ж вікової групи.

Враховуючи достовірне підвищення рівня естрадіолу та нормальні показники ФСГ у жінок менопаузального віку, можна зробити висновок про значні порушення в системі “гіпофіз-яєчники” у жінок даної вікової групи.

Рівень кортизолу у жінок репродуктивного віку з міомою мав тенденцію до зниження порівняно з жінками контрольної групи, а в менопаузі це зниження було суттєве. Можливо, це є свідченням порушень у функціонуванні системи “гіпофіз-кора наднирників” у жінок з міомою матки та спадковою схильністю до неї.

За нашими даними рівень гормонів щитовидної залози та ТТГ у жінок з міомою матки репродуктивного віку не відрізнявся від такого у здорових жінок, а в менопаузі спостерігалось достовірне зниження вмісту ТТГ у сироватці крові жінок з міомою порівняно з контролем при нормальному вмісті Т3 і Т4.

Отже, отримані нами результати дослідження жінок з міомою матки та спадковою схильнистю до неї свідчать про порушення регуляції у системі “гіпоталамус-гіпофіз-наднирники-яєчники-матка”, які в свою чергу приводять до порушення секреції естрадіолу, прогестерону, ФСГ, ЛГ, тестостерону, кортизолу і пролактину. Оскільки вищенаведені дані отримано при дослідженні жінок, родовід яких обтяжений міомою, можна зробити висновок про генетичну детермінацію цих змін.

У 40 жінок репродуктивного віку, хворих на міому матки, що мають спадкову схильність до даного захворювання, проведено гістологічне дослідження зіскобів із порожнини матки з метою вивчення впливу рівня гормонів у крові на стан ендометрія. Виявлено, що найчастіше (87,5%) зустрічаються зміни ендометрія у вигляді залозистої та залозисто-кістозної гіперплазії, що ще раз підтверджує генетично детермінований дисгормональний характер даного захворювання.

Щоб виявити можливі порушення в імунній системі у жінок з міомою матки та спадковою схильністю до неї, а також провести кореляційний аналіз між отриманими показниками і рівнем гормонів у крові даного контингенту обстежуваних, нами досліджено 32 хворих на міому матки.

Отримана нами абсолютна кількість лімфоцитів у жінок основної групи була достовірно (р<0,05) нижчою, ніж у жінок контрольної групи (1,15±0,017 х 10⁹/л та 1,89±0,054 х 10⁹/л відповідно).

Показники клітинного імунітету у жінок з міомою матки були достовірно (p<0,05) зниженими порівняно з жінками контрольної групи. До цих показників належать: абсолютна кількість Т-лімфоцитів (CD3⁺): 0,47±0,06 х 10⁹/л - основна група; 1,13±0,05 х 10⁹/л - контрольна група; відносна кількість Т-лімфоцитів (CD3⁺): 41,1±8,33% - основна група; 59,6±1,14% - контроль; абсолютна кількість Тh (CD4⁺): 0,25±0,07 х 10⁹/л - у жінок з міомою матки, 0,056±0,03 х 10⁹/л - у жінок контролю; відносна кількість Тh (CD4⁺): 22,6±3,2% - основна група, 30,05±1,91% - контрольна група. Відношення Тh/Тs (CD4⁺/CD8⁺) у жінок з міомою матки становило 1,38±0,06, що було достовірно (р<0,05) нижче, ніж у здорових жінок 1,86±0,054. Абсолютна кількість Т-кіллерів (CD16⁺) у жінок основної групи також була достовірно нижчою у порівнянні з контролем (відповідно 0,20±0,07 х 10⁹/л та 0,44±0,05 х 10⁹/л).

Показники гуморального імунітету у жінок основної групи мали деякі відмінності порівняно з контролем. Хоч загальна кількість В-лімфоцитів (CD72⁺) достовірно не відрізнялась у жінок з міомою матки та у здорових жінок (р>0,05), все ж у перших цей показник був нижчим, ніж у контролі (0,25±0,02 х 10⁹/л та 0,21±0,02 х 10⁹/л відповідно). Відносна кількість CD72⁺ в основній групі складала 21,6±3,67%, що було достовірно (p<0,05) вище, ніж у контролі - 11,6±0,91%. Показники IgA у жінок основної групи залишались на рівні контролю (4,01±0,15 г/л і 3,64±0,14 г/л відповідно). Вміст IgM у жінок з міомою складав 1,28±0,03 г/л, що було недостовірно (р>0,05) нижчим, ніж у контрольній групі - 1,32±0,14 г/л. Спостерігалось достовірне (р<0,05) збільшення IgG у хворих на міому - 17,9±0,45 г/л у порівнянні зі здоровими жінками - 14,1±1,9 г/л.

Кількість ЦІК та титр нормальних антитіл у пацієнток з міомою матки були достовірно (р<0,05) вищими, ніж у контрольній групі, зокрема показники ЦІК складали: 167,73±7,73 од. опт. щільності та 102,45±2,26 од. опт. щільності відповідно; а титр нормальних антитіл становив: 0,093±0,01 та 0,056±0,004 відповідно.

Про порушення у системі фагоцитуючих клітин периферичної крові свідчить достовірне (р<0,05) зниження фагоцитарного числа у жінок з міомою матки 4,39±0,08 порівняно з контролем 4,61±0,07; хоч фагоцитарна активність в основній групі 70,6±8,05% залишалась на рівні контролю 68,1±8,51% (р>0,05).

Показники тесту відновлення нітросинього тетразолю у жінок з міомою матки 12,4±0,77 порівняно зі здоровими жінками 12,25±0,68 не змінювались (р>0,05), а показники НСТ-стимульованого пірогеналом достовірно (р<0,05) нижчі в основній групі 23,87±1,54 порівняно з контролем 36,25±0,77, що свідчить про активацію киснезалежних механізмів бактерицидності.

Із гуморальних факторів неспецифічної реактивності організму нами вивчено титр комплементу. У жінок, хворих на міому, цей показник був достовірно (р<0,05) нижчим, ніж у контрольній групі (відповідно 0,054±0,003 та 0,065±0,0027).

Підсумовуючи дані імунологічного дослідження крові жінок з міомою матки та спадковою схильністю до неї, можна зробити висновок про пригнічення клітинного та активацію гуморального імунітету, наявність ендогенної інтоксикації, підвищення фагоцитарної активності та неспецифічної реактивності організму, що може бути зумовлено впливом генетично детермінованої гіперестрогенії.

Проведено кореляційний аналіз між вмістом гормонів крові та імунологічними показниками у 32 жінок репродуктивного віку, хворих на міому матки, які мають спадкову схильність до даної патології. При порівнянні типів кореляційного зв'язку у жінок даної групи та здорових жінок виявлено наступне: якщо у жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, естрадіол фолікулінової фази достовірно корелює з відсотком В-лімфоцитів (r_s = 04511), ЦІК (r_s = 0,5578) та титром нормальних антитіл (r_s = -0,3804), то у здорових жінок цей гормон достовірно корелює з відсотком Т-кіллерів (r_s = -0.4436) та фагоцитарною активністю (r_s = 0.6976). В обох групах жінок встановлено достовірний позитивний зв'язок між естрадіолом фолікулінової фази та рівнем ЦІК.

У жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, відмічено достовірний (р<0,05) позитивний кореляційний зв'язок між естрадіолом лютеїнової фази та відсотком Т-кіллерів (r_s = 0,3746), рівнем Ig G (r_s = 0,4485) та титром нормальних антитіл (r_s = 0,5291), в той час, коли у здорових жінок цей гормон достовірно пов'язаний з відсотком Т-супресорів (r_s = 0.4738) та титром комплементу (r_s = -0.4411).

Прогестерон фолікулінової фази у жінок з міомою матки достовірно позитивно корелює з фагоцитарним числом (r_s = 0,4819), НСТ-стимульованим пірогеналом (r_s = 0,6171) та титром комплементу (r_s = 0,4682), тоді, як у здорових жінок спостерігається достовірний позитивний кореляційний зв'язок між даним гормоном та відсотком Т-супресорів (r_s = 0.5445 ) і достовірний негативний кореляційний зв'язок у системі прогестерон фолікулінової фази - Th/Ts (r_s = -0.4555). Встановлено, що у жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, прогестерон лютеїнової фази достовірно (р<0,05) корелює з відношенням Th/Ts (r_s = 0,5836), а у жінок контрольної групи цей гормон достовірно пов'язаний з відсотком Т-лімфоцитів (r_s = 0.4657), Т-супресорів (r_s = 0.3608), Т-кіллерів (r_s = 0.3934), фагоцитарною активністю (r_s = 0.5098), фагоцитарним числом (r_s = 0.5217) та кількістю Ig М (r_s = -0.4758).

У жінок основної групи відмічено достовірний (р<0,05) позитивний кореляційний зв'язок між рівнем тестостерону та відсотком Т-кіллерів (r_s = 0,3608), НСТ-тестом (r_s = 0,4407), титром нормальних антитіл (r_s = 0,4182), і негативний кореляційний зв'язок між рівнем тестостерону та фагоцитарним числом (r_s = -0,3710), НСТ-стимульваним пірогеналом (r_s = - 0,4219), рівнем ЦІК (r_s = -0,4070). У контрольній групі тестостерон достовірно корелює лише з рівнем ЦІК (r_s = -0.4164).

Пролактин у жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, достовірно (р<0,05) корелює з відношенням Th/Ts (r_s = 0,3981) та НСТ-тестом (r_s = -0,5304), тоді, як у здорових жінок даний гормон достовірно негативно корелює лише з НСТ-тестом (r_s = -0.5660).

Якщо у жінок основної групи ФСГ фолікулінової фази достовірно (р<0,05) пов'язаний з відсотком Т-лімфоцитів (r_s = 0,6912), Т-хелперів (r_s = 0,6547), Т-кіллерів (r_s = 0,6354), Т-супресорів (r_s = 0,4397), титром нормальних антитіл (r_s = 0,4044) та рівнем Jg A (r_s = -0,3735), то у контрольній групі цей гормон достовірно негативно корелює з рівнем ЦІК (r_s = -0.3819). В обох групах жінок встановлено достовірний (р<0,05) позитивний зв'язок між ФСГ фолікулінової фази - відсотком Т-лімфоцитів і Т-супресорів. ФСГ лютеїнової фази у жінок основної групи достовірно (р<0,05) позитивно корелює в тих самих системах, що і ФСГ фолікулінової фази, а саме: з відсотком Т-лімфоцитів (r_s = 0,6916), Т-хелперів (r_s = 0,6527), Т-супресорів (r_s = 0,4430), Т-кіллерів (r_s = 0,6365), титром нормальних антитіл (r_s = 0,4044) і негативно з рівнем Jg A (r_s = -0,3706). В контрольній групі відношення між даним гормоном та імунологічними показниками дещо інші, зокрема достовірний позитивний кореляційний зв'язок встановлено у системі ФСГ лют. фази - Jg М (r_s = 0.5000), негативний - у системах: ФСГ лют. фази - абсолютна лімфоцитів (r_s = -0.5034), ФСГ лют. фази - Th/Ts (r_s = -0.3847), ФСГ лют. фази - (r_s = -0.4558).

У жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, ЛГ обох фаз достовірно (р<0,05) корелює з відсотком Т-лімфоцитів, Т-хелперів, Т-супресорів, Т-кіллерів, фагоцитарною активністю (позитивний зв'язок) та рівнем Jg A (негативний зв'язок), тобто відмічено такі ж відношення до імунологічних показників, як і у ФСГ. У здорових жінок ці зв'язки мають інший характер, а саме: ЛГ фол. фази достовірно позитивно корелює лише з відсотком Т-супресорів (r_s = 0.3826), а ЛГ лют. фази з рівнем Jg М (r_s = 0.6315) та пірогеналом (r_s = -0.4569).

Рівень кортизолу у жінок основної групи достовірно (р<0,05) позитивно корелює з відсотком Т-лімфоцитів (r_s = 0,4028), Т-супресорів (r_s = 0,4230), фагоцитарною активністю (r_s = 0,4050), (r_s = 0,3819) і негативно з рівнем Jg A (r_s = -0,3927), тоді, як у контролі даний гормон достовірно пов'язаний з титром нормальних антитіл (r_s = 0.4507), (r_s = 0.4913), абсолютною лімфоцитів (r_s = -0.5604), відсотком Т-хелперів (r_s = -0.4236), фагоцитарною активністю (r_s = -0.4574).

У жінок основної групи виявлено достовірний (р<0,05) позитивний кореляційний зв'язок між рівнем ТТГ - відсотком В-лімфоцитів (r_s = 0,5641) і достовірний негативний зв'язок між цим гормоном та рівнем Jg G (r_s = -0,5778). У здорових жінок достовірних позитивних кореляційних зв'язків між рівнем ТТГ та імунологічними показниками не відмічено. У даній групі спостерігається лише достовірний негативний зв'язок між рівнем ТТГ та абсолютною лімфоцитів (r_s = -0.5079), відсотком Т-хелперів (r_s = -0.5629), відношенням Th/Ts (r_s = -0.5328).

Т4 у жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, достовірно (р<0,05) негативно корелює з (r_s = -0,3695), достовірних позитивних кореляційних зв'язків з гормоном Т4 у даній групі жінок не спостерігається. У групі здорових жінок рівень Т4 достовірно позитивно корелює з відсотком Т-хелперів (r_s = 0.6317), відношенням Th/Ts (r_s = 0.5639), рівнем ЦІК (r_s = 0.5641), а негативних кореляційних зв'язків з гормоном Т4 у цій групі жінок не відмічено.

Отже, у жінок з міомою матки, які мають спадкову схильність до неї, кореляційні зв'язки між рівнем гормонів та імунологічними даними достовірно відрізняються від аналогічних показників контролю.

Таким чином, у жінок з міомою матки спостерігається генетично детерміноване порушення регуляції у системі “гіпоталамус-гіпофіз-наднирники-яєчники-матка”, яке в свою чергу приводить до порушення секреції естрадіолу, прогестерону, ФСГ, ЛГ, тестостерону, пролактину і зумовлює порушення імунологічної реактивності та виникнення гіперпластичних процесів в ендометрії.



ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми діагностики міом матки на доклінічному етапі з врахуванням генетичного та імуно-гормонального аспектів даної патології.

1. Виникнення і ріст міоми матки детерміновані генетично зумовленим порушенням гормонального балансу та імунологічної реактивності організму.

2. У жінок з міомою матки достовірна значимість показників дерматогліфіки виявлена по 16 із 45 ознак (36%), при наявності обтяженого міомою родоводу відсоток достовірно значимих показників збільшується до 40% (18 із 45 ознак).

3. Генетична схильність до міом матки виявлена у 45,5% жінок з даною патологією.

4. У жінок репродуктивного віку з міомою матки та обтяженим сімейним анамнезом по даній нозології спостерігається підвищення рівня естрадіолу, прогестерону, ФСГ, ЛГ, тестостерону та зниження рівня пролактину; у жінок менопаузального віку - підвищено рівень естрадіолу, тестостерону та знижено вміст пролактину, ЛГ, кортизолу, ТТГ.

5. У хворих репродуктивного віку з міомою матки та обтяженим сімейним анамнезом по даній нозології спостерігається пригнічення клітинного та активація гуморального імунітету, наявність ендогенної інтоксикації, підвищення фагоцитарної активності та неспецифічної реактивності організму, яка виявляється у пониженні показників абсолютної та відносної кількості лімфоцитів, CD3⁺, CD4⁺, відношення CD4⁺/CD8⁺, абсолютної кількості CD16⁺, фагоцитарного числа, НСТ-стимульованого пірогеналом, титру комплементу; підвищенні показників відносної кількості CD72⁺, IgG, ЦІК, титру нормальних антитіл.

...