Біофізичний моніторинг при дискоординованій пологовій діяльності

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 наукових праць (із них 3 - у фахових виданнях, визнаних ВАК України).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

За допомогою моніторної системи 8030а фірми „Hewlett Packard” реєстрували скорочувальну діяльність матки. Запис здійснювали на стрічці, що рухалась зі швидкістю 1 см/хв. При вивченні гістерограми здійснювали якісний аналіз маткових циклів, визначали частоту, амплітуду та тривалість скорочень матки, тривалість інтервалів між переймами.

У першому періоді пологів проводили ехографічне дослідження нижнього сегмента матки. Із застосуванням ультразвукової діагностичної системи SLE-101PC реєстрували зміни товщини нижнього сегмента матки на висоті перейми у порівнянні з паузою. У відповідності з рекомендаціями А.А.Глушко та В.В.Полякова (1996) вимірювання здійснювали при серединно-поздовжньому положенні датчика. Анатомічними орієнтирами служили верхній край лонного зчленування та дно ненаповненого сечового міхура. Сканування починали у паузі і завершували реєстрацією товщини нижнього сегмента матки на висоті перейми. Достовірною динамікою контрактильної зміни даної ділянки матки вважали збільшення її товщини на 2 мм і більше.

Динамічний контроль стану плода проводили шляхом оцінки його біофізичної активності та частоти серцевих скорочень (ЧСС). Безперервне вимірювання ЧСС плода проводили за допомогою спірального електрода, який забезпечував відведення прямого електрокардіосигналу від передлеглої частини плода. При аналізі кардіотахограми (КТГ) враховували базальну ЧСС (БЧСС), тип варіабельності, амплітуду, тривалість і характер децелерацій ЧСС плода.

Дихальні рухи (ДР) плода, які проявлялись переміщеннями грудної клітки та вираженими рухами передньої черевної стінки, особливо в епігастральній ділянці, реєстрували за допомогою ультразвукового сканера. Постійними ДР плода вважали такі, що спостерігались не рідше, ніж через 6 с. Розрізняли одиничні нерегулярні та регулярні епізодичного характеру (постійні, тривалістю 30 с та більше) ДР плода. Визначали кількість ДР плода під час перейми та поза скороченням матки.

При ультразвуковій плацентографії визначали локалізацію, стадію зрілості, рівень звукопровідності плаценти. Для оцінки розвитку плаценти ви-користовували критерії, запропоновані P.Grannum et al.( 1979), І.С.Сидоровою та співавт. (1989). При цьому аналізували характер змін трьох структурних компонентів плаценти: хоріальної та базальної пластинок і плацентарної речовини. У відповідності з рекомендаціями О.П.Мілованова та співавт. (1990), за числом, площею та ступенем вираженості центрів котиледонів, ехоструктурою плацентарної тканини оцінювали об'єм материнського кровоплину, характер васкуляризації ворсинчастого дерева.

При аналізі перебігу пологів враховували їх тривалість, наявність ускладнень, характер і кількість оперативних втручань, величину крововтрати та ін. Стан новонароджених оцінювали за шкалою Апгар, сумісно з нео-натологом робили висновок про особливості перебігу раннього неонатального періоду.

На основі аналізу соціально-біологічних факторів, акушерсько-гінекологічного анамнезу, перебігу вагітності та пологів виділили основні анте-інтранатальні фактори ризику розвитку ДПД. Для розробки системи прогнозування ДПД використано математичну методику Л.А. Суслопарова та співавт. (1977).

Аналогічні дослідження провели у 25 роділь з неускладненим перебігом термінових пологів. Контрольну групу спостереження склали 50 роділь з ДПД, яким проводили рутинні дослідження.

Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали з вико-ристанням сучасних методів варіаційної статистики за допомогою стандартних програм статистичного аналізу Microsoft Excel 5.0.

Результати досліджень та їх обговорення. Дослідження, проведені у контрольній групі спостереження, показали, що ДПД є суттєвим фактором ризику інтранатального пошкодження плода. Зниження перфузійного тиску в міометрії, порушення матково-плацентарного кровообігу при ДПД обумовлюють розвиток гострого фетального дистресу. Незважаючи на прове-дення діагностично-терапевтичних заходів, рекомендованих О.Т. Михайленко, М.Я. Чернегою (1988), І.С. Сидоровою, М.А. Ботвіним (1998), при гіпертонічній дисфункції матки має місце високий відсоток оперативного розродження (34%), 16% дітей народжуються у стані важкої асфіксії, перинатальна захворюваність дорівнює 36%, а смертність сягає 600/00. Останнє обумовило доцільність здійсненого у даній праці пошуку шляхів удосконалення технології пологодопомоги при ДПД.

Основну групу спостереження склали 50 вагітних, в яких пологи ускладнились ДПД. При дослідженні вікових показників жінок встановлено, що 18% з них були у віці до 18 років і 74% - більше 25 років. Погані умови існування мали місце у 16%, нераціональне харчування - у 14% вагітних. Шлюб був незареєстрований у 12% жінок. Емоційні перевантаження перенесли 30% вагітних. У 8% випадків відмічені професійні шкідливості, у 12% - шкідливі звички. Зріст 6% вагітних складав 150 см і менше, маса тіла 8% жінок була на 25% вищою за норму. Астенізація відмічена у 4% жінок. Анатомічно вузький таз мав місце у 8% вагітних. У 42% випадків були відмічені відсутність або пізній початок медичного спостереження в антенатальному періоді. Дані пологи були першими у 78% жінок. Порушеннями менструального циклу страждали 24% жінок. Непліддя на протязі 2-3 років відмічено у 6%, більше 3 років - у 2% спостережень. Анамнез 22% жінок був обтяжений викиднем, 16% - штучним абортом. Дисфункція матки у попередніх пологах мала місце у 8%, перинатальна смертність - у 4% випадків. Запальний процес внутрішніх статевих органів перенесли 20%, операції на матці та додатках - 10% жінок. Неправильне положення матки відмічено у 6%, вади розвитку матки - у 2%, гіпоплазія матки - у 4%, міома матки - у 6% спостережень. Під час даної вагітності „банальні” гострі респіраторні захворювання мали місце у 10%, захворювання на грип - у 6% випадків. Анемія відмічена у 36%, серцево-судинні захворювання - у 12%, захворювання нирок - у 10%, ендокринопатії - у 6% і захворювання очей - у 6% спостережень. Дана вагітність ускладнилась вираженим раннім токсикозом у 14%, загрозою викидня - у 12%, пізнім гестозом - у 12%, загрозою передчасних пологів - у 10%, АВ0-сенсибілізацією - у 6%, резус-сенсибілізацією - у 2%, затримкою розвитку плода - у 8%.

У всіх випадках жінки поступили в стаціонар з початком родової діяльності при наявності доношеної вагітності. Завчасну госпіталізацію вагітних не здійснено внаслідок їх недисциплінованості, відсутності в ряді випадків медичного спостереження в антенатальному періоді. У 52% випадків пологи ускладнились несвоєчасним вилиттям навколоплодових вод (у 12% - передчасним, у 40% - раннім) при наявності недостатньо “зрілої” шийки матки (3-4 бали за шкалою Bischop).

При клінічній оцінці латентної фази першого періоду пологів звертала на себе увагу наявність болючих нерегулярних перейм. Пальпація матки виявляла неоднакове її напруження в різних відділах. Значно скорочувався період розслаблення матки, тонус міометрія між переймами залишався підвищеним. Передлегла частина плода залишалась рухомою або злегка притиснутою до входу в малий таз.

Дані гістерографії вказували на наявність ДПД. Реєструвались несиметричні і некоординовані скорочення міометрія. Відмічалось порушення трійного нисхідного градієнту і відсутність домінанти дна. Токографічна крива приймала неправильну форму. Скорочення матки мали декілька зубців (8,6±1,2 за 10 хв), відрізнялись невисокою амплітудою (9,3±1,4 ум.од.) і значною трива-лістю (86,4±5,3 с). Частота перейм складала 3,6±0,5 за 10 хв спостереження, ін-вал між переймами 81,3±4,1 с, відношення часу скорочення до часу розслаблен-ня - 1,06 (p<0,05).

У деяких випадках перейми набували спастичного, дуже болючого характеру. Тонус матки, особливо в ділянці нижнього сегмента, різко підвищувався. Внаслідок того амплітуда скорочень матки знижувалась, а тривалість і частота їх зростала. Гістерограма набувала вигляду багатогорбової кривої. Кількість зубців на токограмі сягала 10 і більше за 10 хв спостереження. Детальний аналіз гістерограм показав, що кількість зубців на токографічній кривій знаходиться у прямій залежності від ступеня дискоординації скорочень різних відділів матки і достатньо об'єктивно відображує стадію ДПД.

В нормі під час пологів у м'язі нижнього маткового сегмента переважають процеси дистракції, розтягування. За даними А.А.Глушко, В.В.Полякова (1996), товщина нижнього сегмента матки в латентну фазу під час перейми складає 5-8 мм. При ДПД спостерігається сегментарний спазм циркулярних м'язів нижнього маткового сегмента. Як правило, ультразвукове обстеження нижнього маткового сегмента в латентну фазу першого періоду пологів при ДПД виявляло збільшення товщини останнього під час перейми до 9 мм і більше.

Аналіз одержаних даних показав, що товщина нижнього сегмента матки під час перейми корелює з інтенсивністю процесів контракції в цій ділянці органу, стадією ДПД. На основі отриманих результатів виявилось можливим розробити методику визначення стадії ДПД, засновану на оцінці контрактильної зміни товщини нижнього маткового сегмента (мм) і особливос-тей кривої гістерограми (кількість зубців за 10 хв).

У запропонованій шкалі оцінка 3-4 бали вказує на наявність І (помірної), 5-6 балів - ІІ (середньої важкості) і 7-8 балів - ІІІ (важкої) стадії ДПД (табл.1).

Таблиця 1 - Визначення стадії ДПД

В результаті І стадія ДПД діагностована у 68%, ІІ - у 32% роділь. При цьому звертала на себе увагу наявність у значної кількості жінок (42%) психічної нестійкості, занепокоєності, переважання депресивно-іпохондрич-ного настрою, страху перед пологами. Відмічалось зниження порогу больової чутливості. Явно був затрудненим контакт лікаря з пацієнтами.

Заслуговують на увагу результати ультразвукової плацентографії при ДПД. Так, у 32% спостережень виявлено відставання розвитку плаценти від терміну гестації. У цих випадках виявлялась виражена хвилястість хоріальної пластинки, однак остання не досягала базального шару. В плацентарній тканині визначались множинні хаотично розташовані ехогенні ущільнення. Щільні ділянки чергувались із пухкими, які були представлені ехонегативними комірками округлої, частіше витягнутої форми, що розташовувались паралельно базальній пластинці.

При ультразвуковому скануванні зрілої плаценти постійно зустрічаються ехонегативні утвори округлої форми, з однорідним вмістом, рівними контурами, однаковим діаметром, розташовані на однаковій відстані один від одного у серединній зоні плаценти. Останні являють собою центри котиледонів, ділянки розрідження ворсинчастого дерева внаслідок току крові зі спіральних артерій. За числом, площею та ступенем вираженості центрів котиледонів, рівнем звукопровідності плацентарної тканини можна вибірково оцінити рівень васкуляризації ворсинчастого дерева (А.П.Милованов и соавт., 1990).

Лише у 58% випадків при ДПД тонкий малюнок плацентарної тканини складався з дрібноточкових ехоструктур приблизно рівної акустичної густини, що утворювали різнокаліберні комірки з чіткими контурами, спостерігалась висока звукопровідність, визначались крупні центри котиледонів. У решті спостережень тканина плаценти мала дрібнопористу структуру, помірну звукопровідність і слабо виражені центри котиледонів.

Таким чином, у роділь із ДПД нерідко виявляється відставання розвитку плаценти, зниження васкуляризації ворсинчастого дерева. Останнє знаходиться у повній відповідності з уявленнями З.М.Дубоссарської та співавт. (1999) про етіологію ДПД, згідно яких структурно-функціональні особливості плаценти багато в чому визначають характер нейро-ендокринної регуляції скоротливої функції матки.

Безсумнівний інтерес являє дослідження основних параметрів біофізичного профілю плода при ДПД. Так, аналіз даних КТГ при ДПД показав наявність в усіх випадках дистресу плода. При І стадії ДПД БЧСС складала 167,8±4,2 уд./хв. Відмічалось зниження амплітуди осциляцій (в середньому, 6,7±0,5 уд./хв). У більшості випадків реєструвались середнього ступеню важ-кості ранні децелерації (амплітуда - 22,4±3,8 уд./хв, тривалість 58,4±4,2 с). У випадку розвитку II стадії ДПД спостерігалась стійка тахікардія або брадикардія (БЧСС менше 100 уд./хв або більше 170 уд./хв) зі зниженою варіабельністю ЧСС плода (амплітуда осциляцій 3,4±0,4 уд./хв). На КТГ визначались важкі (амплітуда - 47,6±5,2 уд./xв, тривалість - 63,8±4,6 с) ранні і пізні децелерації (p<0,05).

Загальновідомо, що під час пологів плід зазнає виражених екстремальних впливів (загальна компресія, інтенсивне подразнення рецепторів різних аферентних систем, зниження рівня поступлення кисню, зміни гемодинаміки, підвищення внутрішньочерепного тиску та ін.). Доцільною та необхідною формою пристосування до них, на думку П.С.Бабкіна та І.П.Бабкіна (1987), є інтранатальна гібернація плода, яка характеризується глибоким гальмуванням функцій ЦНС, гіпобіотичним рівнем метаболізму та імунологічною толерантністю. Особливу форму захисних реакцій плода під час пологів, засновану не на активації життєдіяльності, а на її гальмуванні С.Н.Дизна (1989) назвав фізіологічним гіпобіозом, припустивши, що рефрактерність, ареактивність і толерантність плода на даному етапі онтогенезу є біологічно доцільною формою адаптації.

Специфічною формою активності плода є його ДР. Останні проявляються переміщеннями грудної клітки і вираженими рухами черевної стінки, особливо в епігастральній ділянці.

Для фізіологічного перебігу пологів характерним є відсутність ДР у плода (Л.Г.Сичинава, О.Т.Шраер, 1992). Накопичення вуглекислоти у крові плода при гострій інтранатальній гіпоксії обумовлює збудження ретикуляторної формації, появу ДР. Останнє трактується А.Б.Євдоковою та співавт. (2001) ознакою достовірної гіпоксії плода.

Проведені дослідження показали, що при І стадії ДПД у половині спостережень були зареєстровані прояви біофізичної активності плода, поодинокі нерегулярні ДР. При розвитку ІІ стадії ДПД в усіх спостереженнях були відмічені ДР плода. Причому в більшості випадків мали місце регулярні ДР плода тривалістю 30 с та більше. Кількість ДР плода поза переймою складала, в середньому, 3,4±0,5, під час скорочення матки - 7,8±1,6. Слід мати на увазі, що виражена інтранатальна дихальна активність плода являє велику загрозу для новонародженого, є можливою причиною розвитку в нього аспіраційного синдрому.

Проведені дослідження дозволили встановити, що досить об'єктивне уявлення про стан плода при ДПД можна одержати на основі вивчення особливостей його серцевої діяльності (БЧСС, амплітуда осциляцій і децелерацій ЧСС) і біофізичної активності (ДР). Для комплексної оцінки стану плода в інтранатальному періоді розроблена шкала, в якій кожна з чотирьох ознак оцінюється від 0 до 2 балів. Оцінка 7-8 балів вказує на наявність задовільного стану плода, 6 - компенсованого, 4-5 - середньої важкості, 3 і менше - важкого дистресу (табл.2).

Таблиця 2 - Оцінка стану плода при ДПД

Оцінка стану плода в основній групі спостереження показала, що при ДПД у 12% випадків мав місце розвиток важкої гіпоксії, у 28% - гіпоксії середньої важкості, у 60% діагностовано компенсований дистрес.

Як відомо, ДПД є однією з форм гіпертонічної дисфункції матки. Основним завданням лікування ДПД є зниження базального тонусу міометрія. Останнє успішно вирішується за допомогою в-симпатоміметика гініпралу. Для проведення короткочасного токолізу препарат у дозі 10 мкг розчиняли y 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводили довенно протягом 5 хв (2 мкг/хв). Токолітичний ефект виявлявся через 5-7 хв. Відмічалось зниження частоти (2,7±0,4 за 10 хв) і тривалості (58,8±4,2 с) перейм. Зростав інтервал між скороченнями матки (176,6±9,3 с) (p<0,05).

Корекція патологічної активності матки у більшості випадків мала спри-ятливий вплив на стан плода. Відмічалась нормалізація БЧСС (в середньому, 154,4±5,2 уд./хв), визначався хвилеподібний тип варіабельності ЧСС (амплітуда осциляцій - 8,9±0,3 уд./хв), знижувалась амплітуда децелерацій (18,2±2,2 уд./хв) (p<0,05).

Проведення токолізу при ДПД сприяло зниженню біофізичної активності плода. Разом з тим, регулярні ДР епізодичного характеру мали місце в 6%, поодинокі - у 10% випадків. У 22% спостережень моніторний контроль ЧСС не виявив позитивних змін у стані плода. Після проведення токолізу комплексна оцінка стану плода у 18% випадків складала 7-8, у 64% - 6, у 10% - 4-5, у 8% 3 і менше балів.

Визначення біофізичного профілю плода при здійсненні гальмування патологічної активності матки дозволяє одержати уявлення про важкість аномалії пологів, ступінь розладів гомеостазу організму, що розвивається. Збереження ознак важкої внутрішньоутробної гіпоксії після проведення токолізу (від'ємний гініпраловий тест) вказує на високу вірогідність несприятливого наслідку пологів для плода.

Враховуючи викладене вище, у зв'язку з наявністю від'ємного гініпралового тесту, виражених розладів гомеостазу плода при відсутності достатньої “зрілості” шийки матки, 10% жінок були розроджені шляхом кесаревого розтину (стан новонароджених оцінений 4-5 балами за шкалою Апгар). матка фетоплацентарний гістерографія плід

Для знечулення пологів застосовували синтетичний опіоїдний анальгетик фенантренового ряду стадол. Крім анальгезуючої дії, препарату притаманна виражена седативна активність. Анальгетичний ефект стадолу, що триває 3-4 год, проявляється через 5-6 хв після внутрішньовенного (1 мг) і через 10-15 хв - після внутрішньом'язевого (2 мг) введення. При наявності недостатньої готов-ності родових шляхів за допомогою шприцевої інфузійної помпи ШІП-01 здійснювали введення безпосередньо в шийку матки міотропного спазмолітика галідору (50 мг) і 8 мл 0,5% розчину новокаїну зі швидкістю 5 мл/год.

Проведені дослідження показали, що внаслідок здійснення корегуючої терапії у 72% випадків спостерігалась нормалізація пологової діяльності. З'являлись нормальні маткові цикли, симетричні координовані скорочення міометрія. Відмічалось зростання частоти переважання феномену трійного нисхідного градієнту. Токографічна крива приймала правильну форму. Протягом 10 - хвилинного спостереження реєструвались 3,5±0,3 перейм трива-лістю 69,9±3,8 с, амплітудою 14,8±1,2 ум.од. Інтервал між переймами складав 106,8±5,4 с, відношення часу скорочення до часу розслаблення - 0,66 (p<0,05). При цьому в м'язі нижнього сегмента матки переважали процеси дистракції, товщина останнього під час перейми складала, в середньому, 6,8±0,5 мм (p<0,05).

Пролонговане введення в шийку (при відсутності достатньої “зрілості”) препаратів місцевоанестезуючої та спазмолітичної дії сприяло її розм'якшенню, вкороченню та дистракції при мінімальних больових відчуттях. У 34% випадків при наявності готовності шийки матки до пологів була проведена рання амніотомія.

Проведення інтранатального біофізичного моніторингу дозволило діагностувати у 8% роділь рецидив ДПД, прогресування гіпоксії плода. При цьому перейми набували спастичного, болючого характеру. Біль іррадіював у крижову, поперекову ділянки, нерідко в ділянку сонячного сплетіння. Як правило, розвивалась тахікардія, підвищувався артеріальний тиск. Мали місце несиметричні і некоординовані скорочення міометрія. Тонус матки, особливо у ділянці нижнього сегмента, різко підвищувався. Товщина останнього під час перейми дорівнювала 13-15 мм. Відмічалось зниження амплітуди скорочень матки при збільшенні їх тривалості і частоти. Число зубців на гістерограмі сягало 8-10 за 10 хв. Комплексна оцінка ступеня гіпертонічної дисфункції скоротливої діяльності матки складала 5-6 балів.

Розлади координації скоротливої діяльності матки обумовлювали порушення матково-плацентарного кровообігу, прогресування гіпоксії плода. На КТГ виявлялась стійка брадикардія (<100 уд./хв) зі зниженою варіабель-ністю ЧСС плода. Реєструвались тривалі глибокі децелерації (амплітуда >30 уд./хв). Відмічались поодинокі нерегулярні ДР плода. Комплексна оцінка біофізичного профілю плода складала 3-4 бали.

У половині спостережень при рецидиві ДПД терапія із застосуванням препаратів токолітичної дії не забезпечила адекватної корекції гіпертонічної дисфункції матки. Зберігалась загроза інтранатального ушкодження плода не тільки у зв'язку з розладами матково-плацентарної перфузії, але і внаслідок гіпертонусу нижнього маткового сегмента, що обумовлює здавлення судин шиї плода, порушення його мозкового кровообігу. Проведення кесаревого розтину у цих випадках дозволило одержати новонароджених у стані асфіксії середньої важкості, яким з успіхом були проведені реанімаційні заходи.

У 14% спостережень в результаті комплексної терапії ДПД був відмічений перехід гіпертонічної дисфункції скоротливої діяльності матки у гіпотонічну. Токографічна крива відрізнялась правильною формою, однак переймам була характерна мала частота (менше 2 перейм за 10 хв), низька амплітуда (< 5 ум.од.) і тривалість (< 45 с). У цих випадках проводили під-силення скоротливої діяльності матки за допомогою простагландину Е2.

Довенне введення простину (1,5 мкг/мл) починали зі швидкістю 0,25 мкг/хв. При незадовільній активності матки швидкість довенного введення препарату збільшували до 0,5 мкг/хв. Одночасно продовжували постійну спазмолітичну терапію. При введенні простину Е2 через 30-40 хв відмічалось збільшення амплітуди (12,6±0,4 ум.од.), частоти (3,3±0,3 за 10 хв) і тривалості (69,7±3,8 с) перейм (р<0,05). Спостерігався хвилеподібний тип варіабельності ЧСС плода. Визначались середнього ступеня важкості ранні децелерації. Біофізичної активності плода відмічено не було. Оцінка стану плода за розробленою нами шкалою складала 5,9±0,5 бали.

Для попередження рецидиву ДПД у другому періоді пологів проводили спазмолітичну терапію (баралгін - 5 мл або но-шпа - 6-8 мл з 200 мл ізотоніч-ного розчину натрію хлориду довенно). Використовували пудендопрекок-цигеальну анестезію (100-150 мл 0,25% розчину новокаїну) і перінео- або епізіотомію. У зв'язку з прогресуванням гіпоксії плода у періоді вигнання у 6% випадків були застосовані вихідні акушерські щипці.

Тривалість пологів в основній групі спостереження склала 11,9±1,6 год. Крововтрата, яка перевищувала фізіологічну, мала місце при операції кесаревого розтину і у 4% юних роділь у зв'язку з гіпотонією матки у ранньому післяпологовому періоді. Розриви шийки матки І-ІІ ступенів відмічені у 22% випадків. Післяпологовий період ускладнився у 8% породіль гнійно-запальним процесом у ділянці промежини. Середня оцінка стану новонароджених за шкалою Апгар склала 7,2±0,4 бали. У стані асфіксії середньої важкості народились 22% дітей. Середня маса тіла новонароджених склала 3150,6±35,3 г. Пренатальну гіпотрофію виявлено у 6% новонароджених. У ранньому неонатальному періоді порушення мозкового кровообігу відмічені у 14%, респіраторний дистрес-синдром - у 4% спостережень. Випадків перинатальної смертності не було.

Аналіз випадків ДПД показав, що при даній патології найчастіше мають місце наступні ознаки (так звані діагностичні): вік першородячих - більше 25 або менше 18 років; емоційні перевантаження; порушення менструального циклу; самовільні викидні в анамнезі; запальні захворювання жіночих статевих органів; пізній початок медичного спостереження в антенатальному періоді; “незріла” шийка матки і несвоєчасне вилиття навколоплодових вод.

Проведені дослідження дозволили встановити, що одним із чинників ризику гіпертонічної дисфункції матки є відставання розвитку плаценти від терміну гестації, низький рівень васкуляризації ворсинчастого дерева. Достатньо об'єктивно про ступінь ДПД можна судити на основі оцінки контрактильної зміни товщини нижнього сегмента матки і частоти некоординованих скорочень міометрія. Визначення основних параметрів біофізичного профілю плода (БЧСС, тип варіабельності, амплітуда децелерацій ЧСС і ДР) дозволяє своєчасно діагностувати фетальний дистрес при аномалії пологів. Велике прогностичне значення має характер гомеостатичних реакцій плода на проведення токолізу при ДПД (гініпраловий тест). Сприятливий вплив на перебіг пологів при ДПД має застосування анальгетика стадола, який відрізняється вираженою седативною дією, в-симпатоміметика гініпралу, пролонговане введення в шийку матки міотропного спазмолітика галідору з розчином новокаїну. Здійснення моніторингу скоротливої діяльності матки і параметрів біофізичного профілю плода при ДПД дозволяє обрати оптимальну акушерську тактику, забезпечити позитивний перинатальний результат.

ВИСНОВКИ