Реабілітація хворих неврологічного профілю з участю чорноморських дельфінів-афалін

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Незважаючи на успіхи сучасної неврології, існують захворювання, лікування яких існуючими фармакологічними засобами та немедикаментозними методами дає лише частковий і не завжди стійкий ефект. До них відносяться синдром хронічної втоми (СХВ), неврологічні порушення у людей, які довгий час мешкають в зонах екологічної небезпеки, дитячі неврози, дитячий церебральний параліч (ДЦП) [Антропов Ю.Ф.1997, Брязгунов І.П.1995, Вейн А.М. 1991, Вотяков В.І. 1995, Гичев Ю.П. 1996, Єжова В.А, Куніцина Л.А. 1984, Ільченко І.Н. 1999, Поберська В.А, 2002, Дриневський Н.П. 2002, Щеплягіна Л.А., 1997, Ярош А.М. 2001, Kenner C, 1998]. Лікування цими засобами і методами синдрома Каннера практично не ефективно [Башина В.М. 1993, Ісаєв Д.Н. 1995, Коган В.Є. 1981, McEachin J. 1993]. Для лікування зазначених захворювань необхідні принципово нові підходи та методики.

Додатковим аргументом на користь необхідності розробки нових методів реабілітації хворих на СХВ, дитячі неврози, а також мешканців місць екологічної небезпеки є велика розповсюдженість цих захворювань, що робить їх значною соціальною проблемою. Невротичні порушення спостерігаються у 14 - 20 % дітей і підлітків, тобто ця патологія займає перше місце за поширеністю серед неврологічних захворювань цієї вікової групи. Неврологічні захворювання в 1,5 - 3,5 разів частіше реєструються в зонах екологічної небезпеки [Заплатников А.А. 1994, Поберська В.А., Дриневський Н.П 1997, Monaco A. 1999, Yeglich B.L. 1992]. Підгрунтям для них слугують такі масові в цих зонах нервово-психічні розлади, як астенічні, астено-вегетативні і церебростенічні стани, а також переважання “низької інтелектуальної норми” [Поберська В.А. 2001, Фудін Н.А 1992, Шведунова Л.Н. 1997, Шибанов С.Е. 1998]. СХВ лише недавно став самостійною нозологічною одиницею [Kenner C. 1998]. Тим не менш, спостерігається його велика розповсюдженість з тенденцією до подальшого росту у осіб переважно середнього віку, зайнятих розумовою працею [Wessely S, Hotopf M, Sharpe M. 1998].

Актуальність пошуку нових методів лікування синдрому Канера і ДЦП зумовлена складністю цих захворювань. При ДЦП змінна з віком динаміка синдромів нервово-психічних розладів призводить до розвитку психосоматичних захворювань різного ступеня прояву і формування “особи дефіцитарного типу” [Мечетний Ю.Н., 2000]. Аутизм є тяжкою дисфункцією поведінки. Він розвивається в перші три роки життя при порушенні контакту дитини з зовнішнім світом і призводить хворого до практично повної асоціальності [Коган В.Е. 1981, Башина В.М. 1998].

Одним з можливих підходів до реабілітації таких хворих є дельфінотерапія, що розвивається переважно закордонними дослідниками [Nathanson D. 1996, Blow R. 1995, Donohі S. 1996]. Згідно з наявними даними [Lukіna L. 1994, Klіngel M. 1996], вплив дельфіна, інших фізичних факторів, зв'язаних з морськими купаннями, мобілізує резерви організму хворого, активує його поведінку, формує в нього позитивний емоційний настрій, що сприятливо позначається на перебігу захворювання. У той же час, навіть у ведучих центрах світу відповідні дослідження проведені в основному на нечисленних різнорідних групах хворих. Був відсутній тісний керований контакт між пацієнтом і дельфіном. Оцінка ефекту нерідко здійснювалася на підставі суб'єктивних відчуттів пацієнтів без статистичної обробки даних. Тому отримані дотепер результати можна розглядати як попередні, що лише вказують на перспективність досліджень у цій області.

Метою даного дослідження є розробка системи реабілітації неврологічних хворих, заснованої на їх активному керованому контакті з чорноморськими дельфінами-афалінами.

У процесі роботи вирішуються наступні задачі:

1. Вивчити психофізіологічні особливості чорноморських дельфінів-афалін як основу для розробки системи лікування і реабілітації з їх участю неврологічних хворих.

2. Досліджувати вплив процедур дельфінотерапії на функціональний стан практично здорових людей різного віку.

3. Вивчити вплив процедур дельфінотерапії на стан дітей із зон екологічного неблагополуччя.

4. Оцінити можливість реабілітації людей, що страждають синдромом хронічної втоми, за участю чорноморських дельфінів-афалін.

5. Досліджувати вплив дельфінів на дітей, що страждають неврозами.

6. Вивчити динаміку психосоціальної адаптації дітей із синдромом раннього дитячого аутизму в процесі проведення процедур дельфінотерапії.

7. Оцінити ефективність реабілітації дітей, що страждають дитячим церебральним паралічем, за участю дельфінів.

8. Розробити основні принципи реабілітації людей за допомогою дельфінів-афалін.

1. Методи дослідження

Як основні джерела одержання інформації про хворого використовували клініко-психопатологічне обстеження пацієнтів, збір анамнестичних даних, відомості з загальних медичних карт.

Стану вегетативної регуляції в пацієнтів оцінювали методом варіаційної пульсографії за Р.М. Баєвському (використані індекс напруги регуляторних систем - ІН і коефіцієнт варіації регуляторних систем - КВ), здійснюваний за допомогою програмно-апаратного комплексу "Доктор-А" на базі ІBM PC. Для психологічного тестування хворих використовували тест-опитувальник Айзенка, малюнкові тести "неіснуюча тварина" і " малюнок родини", метод "переплутаних ліній".

Ефективність процедур оцінювали за динамікою зміни ступеня вираженості симптомів захворювання, психофізіологічного і вегетативного статусу за засобом повторного клінічного і психофізіологічного обстеження, а також аналізу щоденника самоконтролю стану протягом місяця після процедур. Зокрема , при іонній енурезоосновою оцінки була зміна кількості і добової динаміки мимовільних сечовипускань, а також психологічного статусу дітей (дані проективних малюнкових тестів). При логоневрозі - динаміка виразності заїкуватості в різних умовах життєдіяльності і ступінь напруги механізмів нервової регуляції при говорінні. При фобіях - як динаміка приступів страху, так і зміна профілю тривожності і показників вегетативної регуляції. При депресії - зміна тріад Бека (знижені психоемоційні реакції, гальмування моторної та інтелектуальної діяльності, песимістичне відношення до минулого, сьогодення і майбутнього) і В.П. Протопопова (частішання пульсу, розширення зіниць, схильність до запорів). Крім того, в дітей, що страждають неврозами, оцінювалися cтатикомоторні навички з визначенням функціональної недостатності пірамідної, екстрапірамідної чи мозочкової систем. У дітей із синдромом раннього дитячого аутизму за основу були взяті зміни числа денних і нічних симптомів, а також ступеня контактності дитини.

Для прогнозування ефективності процедур дельфінотерапії нами розроблена методика, названа умовно "тест-контакт", заснована на оцінці поведінки пацієнта і тварини в процесі проведення процедур.

Усі кількісні дані оброблені статистично з використанням t-критерію Стьюдента в різних його модифікаціях.

Клінічна характеристика пацієнтів, що проходили курс дельфінотерапії. Групу практично здорових людей склали 150 чоловік у віці 25-45 років і 165 - 46-65 років. Випробувані в 20 % випадків пред'являли скарги на епізодичні головні болі, порушення процесу засипання і нічного сну. Інших скарг на стан здоров'я виявити не вдалося.

Контингент дітей із зон екологічного неблагополуччя , в яких вивчали вплив дельфінотерапії, складався з 57 дошкільників у віці-5-6 років, 78 школярів 7-8 років, і 53 школярів 9-10 років. Контроль склали 150 дітей тих самих вікових груп, з тих самих зон, але таких, що не спілкувались з дельфінами. Практично здоровими могли вважатися тільки 27 % дітей. У 68, 2 % дітей виявили емоційну нестабільність, у 80 % - психоемоційні реакції на факт проживання в екологічно несприятливому регіоні. Нічні страхи, сноговоріння, порушення сну, смакова дисгнозія, енурез, ознаки вегетосудинної дистонії спостерігались у 68 % із загального числа обстежуваних дітей. У 72% дітей основні скарги були на головний біль. У всіх дітей були порушення, які можна віднести до проявів вегетативної дистонії.

Процедури дельфінотерапії приймали 41 чоловік у віці 30-42 років і 39 жінок у віці 23 -38 років із синдромом хронічної втоми (СХУ). Контрольну групу склали 50 чоловік у віці 31-38 років і 50 жінок у віці 25-31 рік, не приймаючі процедури дельфінотерапії. Найбільш частою у хворих СХВ була скарга на головний біль і почуття втоми навіть у стані відносного спокою.

Наступну групу пацієнтів складали діти зі скаргами, які можна було об'єднати загальним діагнозом дитячі неврози в стадії компенсації. Дельфінотерапію приймали 530 дітей з даною патологією. Для контрольної групи були відібрані 140 пацієнтів з тим самим діагнозом, що приймали морські процедури без дельфінів.

У наступну групу дітей, що знаходились під спостереженням у сеансах дельфінотерапії, увійшли 173 дитини з діагнозом ранній дитячий аутизм. Для них була характерна повна відсутність контакту з персоналом оздоровчого комплексу і дельфіном (погляд повз людей, мимо тварини), яскраво виражений страх перед невідомою ситуацією (спуск на місток до дельфіна), моторне порушення чи повна апатія з перевагою гальмівих процесів, "ритуальна поведінка", ходьба з підскоками. У той же час, привертала до себе увагу підвищена готовність дельфіна до спілкування з такими дітьми. Як контроль обстежували 30 дітей, які страждають аутизмом, що приймали морські процедури без дельфіна.

135 дітей, що приймали процедури дельфінотерапії, мали діагноз дитячий церебральний параліч (ДЦП). З них лише 41,9 % пересувалися самостійно. Контроль склали 30 дітей із ДЦП, що приймали морські процедури без дельфіна.

2. Схеми проведення лікувально-оздоровчих процедур за участю дельфінів

Протипоказання до дельфинотерапії визначаються наявністю в пацієнтів захворювань, загальних для людини і дельфіна (бактеріальна інфекція, шкірні захворювання грибкової етиології, гострі вірусні інфекції), а також наявністю судорожного синдрому в пацієнтів, оскільки психоемоційна напруга при спілкуванні з дельфіном у воді може спровокувати епілептичний приступ.

Для сеансів дельфінотерапії використовувалися чорноморські дельфіни-афаліни, що містяться в умовах неволі, спеціально навчені для спілкування з пацієнтами і здатні виконувати складний ланцюжок задач. Підбір тварин для кожного хворого здійснювався індивідуально, з урахуванням симптомів захворювання і психофізіологічних особливостей тварини. Так, дітям дошкільного віку із симптомами неврозу процедури проводили із самками, що сприймали хворих дітей як власних, дитинчата, що потребують підтримки й опіки. У той же час, процедури в дорослих пацієнтів можна проводити за участю дорослих самців. Активне керування твариною в експерименті здійснювалося за допомогою позитивного харчового підкріплення, а також з використанням спеціальних сигналізаторів.

Процедури дельфінотерапії проводилися з кожним пацієнтом індивідуально. Знайомство пацієнта з дельфіном (гра в м'яч, годівля рибою, погладжування дельфіна) починалося з дерев'яного містка, до якого тварина підпливала по команді тренера. Після психотерапевтичної проробки здійснювався перший контакт пацієнта з твариною у воді під керівництвом тренера. Час знаходження у воді визначався індивідуально й у середньому дорівнював 5-10 хвилинам. Протягом цього часу пацієнт плавав з дельфіном, погладжуючи його по шкірі, старався поговорити з ним, грав разом з дельфіном у м'яч і намагався послухати акустичні сигнали, що видавались твариною під час процедури. Курс дельфінотерапії звичайно складався з 10 процедур. Стабілізація психо - емоційного стану пацієнта після плавання з дельфіном у воді здійснювалася за допомогою напою зі спеціальними травами [Солдатченко С.С. і ін. 1993]. Закріплення отриманого від контакту з дельфіном ефекту здійснювалося за допомогою лікувального модуля комплексу "Доктор-А", що працює на основі методу адаптивного біокерування. Вторинний психофізіологічний контроль проводили після закінчення курсу дельфінотерапії за тими самими методикам, що і на початку сеансів. Надалі, підтримку досягнутого ефекту дельфінотерапії здійснювали з допомогою біокерування через спогади, у які включалися зображені на фото, відео-, аудиокасетах модельні ситуації: плавання, ігри з дельфіном у воді, прослуховування звукових сигналів та ін. Віддалені результати одержували за допомогою анкетування. Для посилення ефекту процедур у дітей з логоневрозом була розроблена методика стимуляції мовленнєворухових функцій, гіпоксичного тренування з елементами дихання по - дельфінячи, ігрові вправи з розвитку тонкої моторики.

3. Результати роботи

1. Біотехнічна система санаторно-курортної реабілітації хворих за участю чорноморських дельфінів-афалін. Для здійснення лікування і реабілітації хворих за участю дельфінів розроблена біотехнічна система, що включає в себе тетраду лікар-тренер-дельфін-пацієнт і технічні засоби, що служать для забезпечення оптимальних режимів цієї взаємодії.

Керування поведiнкою дельфіна у процедурах дельфiнотерапiї здійснюється з використанням харчового стимулу, що є основою для формування тимчасового зв'язку при навчанні тварини. Величезне значення мають показники надійності роботи тварин у різних умовах, що залежать у першу чергу від стану здоров'я тварини і місця проведення процедур дельфiнотерапiї. Щоденне діагностичне тестування дельфіна за допомогою харчового тесту і за аналізом ритму дихання з використанням критерію оцінки характеру розподілу дихальних пауз тварини дозволяє з досить високим ступенем надійності прогнозувати працездатність дельфіна і системи в цілому.

У процедурах дельфiнотерапiї об`єктивiзований факт наявності акустичної активності дельфінів при перебуванні пацієнтів у воді. При взаємодії дельфінів з людьми, що страждають різними захворюваннями, комунiкацiйнi і локаційні сигнали дельфінів характеризуються специфічністю, пов'язаною з нозологiчною формою патології.

2. Реакції практично здорових людей на морські процедури за участю дельфінів. Дельфiнотерапiя не має аналогів і є принципово новим підходом до корекції стану людини. У зв'язку з цим для відпрацьовування оптимальных режимів дельфiнотерапiю вивчений її вплив на практично здорових людей різного віку.

Усі випробувані добре переносили дельфiнотерапiю. Не було відзначено ніяких ускладнень і побічних явищ. Об'єктивно з використанням вiдповiдних методів дослідження (ВПГ, психологічні тести) показано, що процедури дельфiнотерапiї позитивно впливають на випробуваних, поліпшуючи їх почуття, настрій, оптимізуючи характер регуляції основних систем забезпечення життєдіяльності організму.

На підставі отриманих даних оптимальним був визнаний наступний режим: пацієнт щодня один раз проводить з дельфіном у воді по 15 хвилин. Курс впливів - 5-10 днів. Після процедури пацієнт приймає напій з фiтоадаптогенами в обсязі 150 мол і закріплює ефект за допомогою комплексу "Доктор-А", що працює в бiоадаптивному режимі.

3. Вплив процедур дельфiнотерапiї на психофізіологічний стан людей із синдромом хронічної втоми. У порівнянні зі стандартним санаторнокурортним лікуванням, що включає таласотерапiю, при дельфiнотерапiї вірогідно частіше (P<0,001) спостерігалося значне поліпшення стану (припинення скарг на головний біль, поганий сон, підвищену втомлюваність та iншi симптоми СХВ) і в чоловіків (65,8 ± 2,43 % випадків, у контролі - 30,09 ± 2,89 %), і в жінок (81,5 ± 3,8 % і 60,5 ± 2,7 %, відповідно). Настільки ж вірогідно меншим при дельфiнотерапiї була частка випадків "без змін".

Позитивно вплинули процедури дельфiнотерапiї і на показники вегетативної регуляції функцій і психологічний статус хворих (таблиця 1).

Таблиця 1. Вплив курсу процедур дельфiнотерапiї на психофізіологічні показники стану пацієнтів із синдромом хронічної втоми

Як видно з таблиці, після процедур дельфiнотерапiї в пацієнтів знизились до нормальних величин значення IН і збільшилися значення КВ. Ці дані в сполученні з достовірним зменшенням значень показників тривожності і виснаження дозволяють говорити про релаксирующем вплив процедур дельфинотерапії.

4. Вплив процедур дельфiнотерапiї на дітей із зон екологічного неблагополуччя. Проведене дослідження виявило сприятливий вплив дельфiнотерапiї на дітей із зон екологічного неблагополуччя, вірогідно перевищуючий вплив таласотерапii без дельфіна. Виявлено виражену анальгезиуючу дію дельфiнотерапiї у дітей, що страждали на головний біль (таблиц 2).

Таблиця 2. Ефективність анальгезуючегого впливу морських процедур з дельфінами (дослід) і без них (контроль) у пацієнтів із зон екологічного неблагополуччя

Спостерігається вірогідно більш виражена, ніж у контролі, позитивна динаміка основних симптомів мінімальним мозкових дисфункцій.

Після курсу дельфiнотерапiї в дітей покращилися показники соціальної адаптованостi: з'явилося бажання більше часу проводити з рідними, домашніми тваринами, допомагати батькам у виконанні рiзних справ. У 35,7± 3,8 % дітей, що страждали розладом нічного сну, сон став безупинним і більш тривалим у 29,4 ± 4,9 % припинилися сноговорiння і страшні сновидіння, а в 35,5 ± 1,9 % випробуваних після пробудження був гарний настрій. В усіх випадках ефекти достовірні (Р < 0,01).

5. Результати дельфiнотерапiї дітей, що страждають неврозами.

5.1. Вплив процедур дельфiнотерапiї на дітей, що страждають енурезом.

Отримані дані дозволяють говорити, по-перше, про наявність специфічного ефекту дельфiнотерапiї при лікуванні енурезу в дітей. По-друге, про особливо високу ефективність процедур за участю дельфінів у дітей дошкільного віку.

При дельфінотерапії (основна група) у всіх вікових підгрупах наявність позитивного ефекту вірогідна. Частка дітей з покращенням у віковій групі 5-6 років вірогідно вища (P <0,05), ніж у вікових підгрупах 9-10 і 11-12 років і на рівні тенденції - 7-8 років. У контрольній групі (тільки морські купання) у жодній віковій підгрупі достовірного поліпшення не спостерігається. Відповідно, високо достовірні розходження ефектів лікування в основній і контрольній групах.

Додатковим показником ефективності дельфінотерапії дітей, що страждають енурезом, є зміна їхнього психологічного статусу в результаті лікування (оцінка за показниках тривожності й агресії). Як показали дослидження, вихідні рівні тривожності й агресивності дітей одного віку в досліджуваній і контрольній групах однакові. При цьому діти у віці 9 -10 років вірогідно (P< 0,05) більш тривожні, ніж старші (11-12 років) і молодші (5-6 років). Значення показника агресії початкові найбільш високі в старших вікових підгрупах (9 - 10 і 11 - 12 років). Після курсу дельфінотерапії діти у всіх вікових підгрупах стають вірогідно (P< 0,05) менш тривожними й агресивними, а різниця за цими показниками між дітьми різного віку згладжується. Таласотерапія без дельфіна зовсім не впливає на рівень тривожності й агресивності дітей.

5.2. Вплив процедур дельфінотерапії на дітей, що страждають функціональним логоневрозом. Із загального числа дітей, що звернулися за допомогою, із клініко-функціональною формою логоневрозу в результаті дельфінотерапії вдалося добитися значного поліпшення мовленнєво-руховоі функції в 49,5 ± 5,4 % (ефект достовірний: Реф<0,01) пацієнтів, поліпшення - у 26,4 ± 4.7 % (Реф<0,01). Суттєвих змін мови не відбулося лише в 24,1 ± 4,6 % дітей (Реф<0,01). Іншими словами, спостерігається гнітюче переважна більшість поліпшення (значне поліпшення + поліпшення = 75,9 ± 4,6 % випадків, ефект високо достовірний: Р<0,001). Після курсу таласотерапії без дельфінів випадків поліпшення не наблюдалось. Віддалені результати, отримані за допомогою анкетування, показали, що за допомогою домашніх занять додатково ще в 15,0 ± 3,8 % (Реф<0,01) пролікованих дітей удавалося домогтися поліпшень мовної функції. Таким чином, з урахуванням віддалених результатів сумарний позитивний ефект дельфінотерапії логоневрозу досягає 90,0 ± 3,1 % випадків (ефект високо достовірний: Реф<0,001). Додатково оцінку ефективності дельфінотерапії дітей, що страждають логоневрозом, здійснювали за ступенем напруги регуляторних механізмів у процесі проголошення слів шляхом виміру індексу напруги (ІН) і коефіцієнта варіації (КВ) серцевого ритму.

Після дельфінотерапії (досліджувана група) у випробуваних у всіх вікових підгрупах відбулося достовірне зниження індексу напруги систем регуляції й збільшення коефіцієнта варіації. У контрольній групі дітей не удалося одержати достовірних змін ІН і КВ. Приведені дані дозволяють говорити як про високу ефективність дельфінотерапії при логоневрозі, так і про те, що одним з механізмів лікувального ефекту може бути уменьшення психомоторних перешкод проголошенню слів, що відбивається в зниженні напруги регуляторних систем організму.

5.3. Вплив процедур дельфинотерапии на дітей із синдромом фобії. Дослідження показали, що в 88,2 ± 4,5 % випадків (ефект достовірний: Pеф<0,01) у досліджуваній групі отримане поліпшення клінічних показників, що виявлялося у зменшенні афективних реакцій страху і тривоги в дитини, більшій соціальній включеності. У 9,8 ± 0,7 % випадків (Pеф<0,05) спостерігалося часткове поліпшення, що супроводжувалось зниженням афективної зарядженості поведінки і появою позитивних емоцій у пацієнтів. Віддалені результати дельфінотерапії виявили в 67,2 ± 1,5 % випадків (Pеф<0,01) стійку ремісію. Такі прояви неврозу, як боязнь темряви і страх нападу тварин переставали турбувати пацієнтів у 100,0 ± 0,1 % випадків (Pеф<0,001). У всіх пацієнтів покращився і став тривалішим, спокійнішим нічний сон. У контрольній групі досліджуваних позитивних клінічних результатів одержати не вдалося.

Малюнкові тести демонструють зниження тривожності (до 40,0 ± 8,5 % від вихідного, Реф<0,01) і агресивності (до 44,0 ± 4,5 % від вихідного, Рэф<0,01) дітей після курсу дельфінотерапії. У дітей контрольної групи (морські купання без дельфіна) тривожність також знижується (до 77,5 ± 3,5 % від вихідного, Реф<0,05), але у вірогідно меншому ступені, ніж у досліджуваній (Pоп/кін <0,001). За показником агресивності динаміка у контрольній групі відсутня (95,9 ± 8,0 % від вихідного, Реф>0,2).

Різний вплив дельфінотерапії і морських купань без дельфінів на вегетативну регуляції функцій організму. Після курсу дельфінотерапії відбувалась оптимізація регуляторних процесів: індекс напруги знижувалася до 33,3 ± 7,0 % від вихідного (P ефекту <0,01), а коефіцієнт варіації зростав до 180,0 ± 20,0 % від вихідного (P ефекту <0,01). Після морських купань без дельфінів ці показники мали лише тенденцію до зміни в тих же напрямках (P ефекту <0,1). Різниця ефектів дельфінотерапії і купань високодостовірна (Pоп/кін <0,001).

Таким чином, за всіма вивченими показниками позитивний ефект дельфінотерапії дітей із синдромом фобії вірогідно перевершує ефект морських купань без дельфіна.

5.4. Вплив процедур дельфинотерапии на пацієнтів з депресивним синдромом. У результаті дельфінотерапії всі діти дошкільного віку із симптомами сиблінгової депресії стали позитивно відноситися до своїх молодших братів і сестер, намагалися продемонструвати перед ними успіхи в дресируванні дельфінів, допомагаючи їм не боятися великої, але дружелюбної тварини. В інших дітей після процедур дельфінотерапії були відзначені активація вольових функцій, впевненість у власних можливостях і демонстрація самостійності при спілкуванні з дельфіном у воді. У дітей шкільного віку відзначалися нормалізація сну (у 92,5±5,1 % випадків, Pеф<0,001), підвищення апетиту (87,2±1,9 % випадків, Pеф<0,001), емоційна заспокоєність і велика керованість у поведінці. Школярі намагалися продемонструвати якості, що раніше були для них не характерні: турбота про близьких, про безпритульних тварин, готовність поділитися з незнайомими однолітками насолодами, мрій про майбутнє й інші. Вшуеописані зміни в поведінці відзначалися в тому чи іншому ступені в 97,1±7,3 % досліджуваних (Pеф<0,001).

При оцінці ефективності лікування за змінами показників тріади Протопопова (частішання пульсу, розширення зіниць, схильність до запорів) показано, що в дітей усіх вікових груп після процедур з дельфінами переважали значені поліпшення (зменшення виразності всіх показників тріади) і поліпшення (незмінність одного з показників), тоді як стан дітей контрольної групи в більшості випадків не змінювався. Розходження в ефективності лікування в досліді і контролі у всіх вікових групах вірогідне (Pо\до вул.+зн.вул < 0,05).

Для дітей із синдромом депресії характерна невмотивована агресія. У дітей усіх вікових груп після курсу дельфинотерапии спостерігалося достовірне зниження показника агресії (P< 0,05). У контролі (морські купання без дельфіна) достовірної динаміки за цим показником не відзначене.

Таким чином, як клінічні дані, так і результати психологічного тесту підтверджують ефективність дельфінотерапії при синдромі депресії і показують її велику ефективність у порівнянні з морськими процедурами без дельфінів.

5.5. Вплив процедур дельфинотерапии на дітей з неврастенією. Основними симптомами захворювання в таких дітей були підвищена виснаженість, втомлюваність і дратівлива слабість, порушення сну, болю в області живота і серця, порушення кровообігу в кінцівках. У результаті лікування в 78,4 ± 2,4 % дітей (Pеф<0,001) відзначалося значне поліпшення клінічної картини захворювання полягае складає в ослабленні всіх симптомів хвороби, у 13,5 ± 0,8 % випадків (Pеф<0,05) - поліпшення. Психологічні тести виявляють зниження показника нейротизма з 18,3 ± 2,5 до 7,7 ± 1,4 ум.о., P<0,001 (у контрольній групі цей показник не змінюється: 17,8 ± 1,3 і 17,2 ± 1,4 ум.о., відповідно, P>0,2). Приведені дані дозволяють говорити про терапевтичний ефект процедур дельфинотерапии в дітей з неврастенією.

6. Результати дельфінотерапії дітей, що страждають важкими неврологічними розладами.

6.1. Динаміка психосоціальної адаптації дітей із синдромом раннього дитячого аутизму в результаті процедур дельфінотерапії.

У цілому клінічна картина синдрому раннього дитячого аутизму (синдром Каннера) характеризується аутостимуляціями, що виявляються у виді нав'язливих рухів, частих повторень "ненормативних" словосполучень, "ритуальною" поведінкою, польовим поводженням, аутизмом, що істотно знижують комунікативну функцію в дитини. Ці симптоми з різною частотою і вираженністю виявляються в денний і нічний час, що послужило підставою для їх диференціювання на нічні і денні. До денного відносяться аутизм, відсутність очного контакту з навколишніми, аутостимуляція, пристрасть до одного виду їжі. До нічних - розлад біоритму сну (сон по 3-4 години вночі), енурез, ритуальна нічна поведінка, агресія.

Особливістю дельфінотерапії в цих хворих є необхідність подовженого періоду (5-7 сеансів) попереднього знайомства з дельфіном. Після цього діти могли провести з ним у воді 5-10 хв. Ігри з дельфіном завжди супроводжувались вираженим психоемоційним порушенням, лементами, спробами вимовити слова, вирази.

Якісне поліпшення за нічними симптомами виявлялося нормалізацією диурезу, зниженням агресивності й аутостимуляції, подовженням нічного сну. Позитивна динаміка за денними симптомами проявилася в появі здатності в хворих фіксувати погляд, контактувати з навколишніми, у зменшенні пристрасті до одного виду їжі. З' явилася можливість більш успішно навчати дітей і формувати в них психосоціальні навички. Значним поліпшенням вважалась зміна всіх симптомів, перерахованих вище, поліпшенням - зміна хоча б в одному симптомі.

У всіх вікових групах у результаті дельфінотерапії спостерігалася достовірна і виражена позитивна динаміка перебігу захворювання. При цьому за нічними симптомами позитивна динаміка (значне поліпшення + поліпшення) спостерігалася більш, ніж у 80 % випадків, за денними - скільки менше: в основному 60 - 80 % випадків. Відповідно, за нічними симптомами переважало значне поліпшення (50 - 75 % випадків), за денними - покращення (35 - 60 % випадків). Істотної різниці в ефективності лікування дітей різного віку не спостерігається. Можна лише відзначити тенденцію (P<0,1) до більшого відсотка значного поліпшення за нічними симтомами у молодших дітей (5-6 років) у порівнянні зі старшими (11-15 років), а також вірогідно меншу частку випадків значного поліпшення по денних симптомах у молодших дітей (5-6 років) у порівнянні з більш старшими (7-15 років).

У контрольній групі (морські процедури без дельфіна) не вдавалося одержати позитивну динаміку ні нічних, ні денних симптомів.

За характером взаємин з дельфіном дітей із синдромом Каннера можна розділити на три підгрупи. Діти першої підгрупи на початку заняття інтактні, а в наступному - агресивні стосовно дельфіна. В другій підгрупі, незважаючи на польову поведінку і слабкий психоемоційний прямий контакт із твариною, усе-таки вдається сформувати відносно стійкий зв'язок у біосистемі дитина-дельфін, завдяки чому дитина здатна самостійно виконувати вправи. У третій підгрупі контакт дитини з дельфіном налагоджується швидко, і заняття проводяться за повною програмою.

Початково у всіх підгрупах високий ступінь аутостимуляції, низька комунікативність. Ритуальна поведінка дуже поширена в 1-й і 2-й підгрупах, вірогідно менше - у 3-й. Після процедур з дельфінами у всіх підгрупах знижувалася частота аутостимуляції (особливо в 2-й) і ритуальні поведінка (у тому числі й у 3-й) і підвищувалася комунікативність (у 1-й підгрупі - лише на рівні тенденції).

Таким чином, за допомогою дельфіна вдається допомогти дитині осмислено взаємодіяти з навколишнім світом, а потім на цьому тлі здійснювати керування навчанням і вихованням. Це говорить про принципову можливість використання дельфінотерапії для соціальної реабілітації дітей із синдромом Каннера.

6.2. Вплив процедур дельфінотерапії на дітей, що страждають дитячим церебральним паралічем

У результаті процедур дельфінотерапії отримані позитивні результати в першу чергу в психоемоційній сфері дітей, що страждають ДЦП. Принципових зрушень в основних проявах захворювання досягти не удалося. Психотерапевтичні заняття, плавання, ігри з дельфіном у воді призводили до того, що у всіх дітей поліпшувався сон, загальне самопочуття, настрій, з'являлася впевненість у своїх силах. Педагоги і батьки відзначали появу в дітей ознак соціально-психологічної активності, волі. Почуття страху, злоби часто зникають зовсім.

На показник нервового виснаження процедури дельфінотерапії достовірного впливу не зробили.

У той же час, процедури дельфінотерапії роблять істотну нагрузку на регуляторні системи дітей із ДЦП, про що говорить підвищення ІН наприкінці курсу, особливо виражене в дітей молодшого віку (з 298±29 до 450±27 м. о., P<0,01, у дітей 3-7 років і з 146±18 до 210±17 усл.ед., P<0,05, у дітей 8-12 років).

У результаті проведеної нами роботи показано, що існує достовірний ефект дельфінотерапії. Морські процедури без дельфінів або не давали клінічного ефекту, або давали ефект, що був вірогідно більш низьким, ніж за участю дельфінів.

Виразність ефекту дельфінотерапії залежить від характеру захворювання і його ваги. Найкращі результати з практично повним зникненням симптомів захворювання в більшої частини пацієнтів отримані у випадках переваги психогенного компонента в патогенезі - у дорослих хворих із синдромом хронічної утоми, у дітей з фобіями і депресіями. Трохи гірші результати одержані в тих випадках, коли психогенний компонент захворювання сполучався з інтоксикацією (діти з екологічно несприятливих місцевостей), порушенням нервових регуляторних механізмів (енурез, логоневроз). У цих випадках у частини дітей спостерігалося практично повне зникнення симптомів захворювання, в іншої частини - лише позитивна динаміка стану. Проте, і тут частка пацієнтів зі значним поліпшенням і поліпшенням набагато перевищувала частку тих, у кого істотного прогресу досягти вдалося. Найменша ефективність дельфінотерапії спостерігалася при захворюваннях, зв'язаних з важким враженням нервової системи - синдромі раннього дитячого аутизму, ДЦП. Природно, що в цих випадках важко було розраховувати на істотну позитивну динаміку основного захворювання. Проте, у значної частини дітей із синдромом Каннера за допомогою дельфінів вдавалося "пробити стіну" аутизму, послабити інші патологічні прояви, залучити їхню увагу до навколишнього, закріпити з ними контакт, навчити їхній осмислено взаємодіяти з навколишнім світом і на цьому тлі здійснювати керування їх навчанням і вихованням. У дітей, що страждають ДЦП, дельфінотерапія позитивно вплинула переважно на психоемоційну сферу, але не викликала принципових зрушень в основних проявах захворювання.

Висновки

1. Розроблено систему реабілітації хворих, що страждають нервовими захворюваннями (у дорослих - синдром хронічної втоми, у дітей - нервові порушення, обумовлені негативним впливом навколишнього середовища, енурез, логоневроз, фобії, депресії, неврастенія, синдром раннього дитячого аутизму, дитячий церебральний параліч), засновану на контакті пацієнта зі спеціально підготовлені чорноморськими дельфінами-афалінами.

2. Чорноморський дельфін-афаліна є природним чинником, що робить лікувальну дію на хворих, які страждають нервовими захворюваннями переважно з вираженої психогенний складової в патогенезі.

3. Використання дельфіна з лікувальними цілями ґрунтується на його позитивному відношенні до людини, контактності, високому рівні нервово-психічної організації і складності поведінки, гарній навченості і керованості, екзотичності і великих розмірах тварини, можливості проведення процедур у водному середовищі.

4. Лікувальний ефект дельфіна найбільш повно реалізується в багатоланковій системі лікар-тренер-дельфін-пацієнт. Процес дельфінотерапії складається з етапів психологічної підготовки пацієнта, контактів пацієнта з дельфіном з берега й у воді, релаксаційних процедур після контакту пацієнта з дельфіном і підтримуючої психотерапії після закінчення курсу безпосередніх контактів з дельфіном. Оптимальний курс безпосередніх контактів пацієнта з дельфіном у воді - 15-20 хвилин один раз у день протягом 7-10 днів щодня.

5. Установлені механізми дельфінотерапії емоційний стрес з підвищенням психічної і фізичної активності пацієнта і його сприйнятливості до зовнішніх, у тому числі психотерапевтичних, впливів, гальмування в нього патологічних нейропсихологічних домінант і формування позитивних установок, поліпшення психологічного статусу і психосоматичного самоконтролю пацієнта, зменшення в нього напруги вегетативних механізмів регуляції.

6. Розроблено способи прогнозування результатів дельфінотерапії за поведінкою пацієнта в тест-контакті з дельфіном і оцінки готовності дельфіна до участі в сеансі дельфінотерапії за його харчовою активністю і ритмом дихання.

7. Дельфінотерапія пацієнтів, що страждають синдромом хронічної втоми, дозволяє досягти значного поліпшення їхнього стану в 65,9±2,4 % випадків у чоловіків, у 81,5±3,8 % - у жінок. При таласотерапії без дельфіна поліпшення настрою досягається, відповідно, у 30,1 ±2,9 % і 60,5 ±2,7 % випадків, що вірогідно (Р< 0,05) нижче, ніж при дельфінотерапії.

психофізіологічний дельфін церебральний неврологічний

Література

1. Лукина Л.Н. К вопросу об использовании черноморских дельфинов-афалин в системе современной курортологии, физиотерапии и медицинской реабилитации. // Актуальные вопросы курорт., физиотер. и мед. реабил.-Труды Крымского НИИ им. И.М. Сеченова, т. Х. - 1999. - с.41-43

2. Кулагин В.В., Лукина Л.Н. Программа использования черноморских дельфинов-афалин в реабилитационной курортологии и физиотерапии.// Вестник физиотерапии и курортологии. - 1999. - № 2. - с.47-50.

3. Лукина Л.Н. Дельфинотерапия в реабилитации детей с психоневрологической патологией.// Лiкування та дiагностика. - 1999. - № 1(13). - с.68-70.

4. Лукина Л.Н. Влияние сеансов дельфинотерапии на функциональное состояние детей с психоневрологическими симптомами заболеваний. // Физиология человека. - 1999. - т. 25. - №6. - с.56-60.

5. Лукина Л.Н. Новые подходы к лечению и реабилитации людей с синдромом хронической усталости с помощью дельфинов.//Украинский медичний альманах. - 2000. - №6. - т. 3. - с.127-129.

6. Лукина Л.Н. Психотерапия в системе лечения, реабилитации и социальной адаптации людей с участием дельфинов. // Вестник физиотерапии и курортологии. - 2000. - №2. - с.33-36.

Размещено на Allbest.ru