Рак шийки матки: радикальні методи комбінованого лікування із збереженням гормонального статусу, статевої і психоемоційної функцій жінок

Що стосується питання якісних характеристик сексуальних взаємин з партнером (наявність, зменшення або відсутність статевого задоволення), то в I і II групах до надання пацієнткам лікувальної допомоги вони не мали достовірних відмінностей (р<0,005). Пацієнток до 30 років, що страждають на РШМ, у перед- і в ранньому післяопераційному періодах, як правило, хвилювало не відсутність оргазму чи ослаблення сексуальних відчуттів, а стан безплідності. Найбільша кількість пацієнток, що відзначили зміну частоти статевого задоволення була в III групі - 56,4%. Їх в 2 рази більше, ніж у I (21,0%) і в II (26,7%) групах.

Аналіз стану сексуального статусу хворих на РШМ після комбінованого лікування показав, що незалежно від виду лікування в терміни від 3 до 6 місяців у результаті психотравмуючих обставин несексуального характеру (усвідомлення важкості основного захворювання, операційна і променева травми тощо) в більшості пацієнток відзначається дезактуалізація сексуальної функції, обумовлена зменшенням значущості сексу в цей період. Поряд з цим на пацієнток всіх досліджуваних груп впливали і комбінована, антомо-фізіологічна і психоемоційна компоненти у вигляді диспареунії. Ступінь виразності диспареунії зменшувався в міру збільшення терміну, який пройшов від моменту завершення відповідного комбінованого лікування. При індивідуальному опитуванні й анонімному анкетуванні хворих на РШМ після всіх видів комбінованого лікування нами виділені три основні причини відсутності статевих контактів - це страх болючих відчуттів, очікування невдачі при статевих взаєминах з партнером і страх повернення хвороби через статевий акт. Питома частка кожної з причин залежала від характеру проведеного лікування і від термінів спостереження. Так, через 12 місяців після закінчення лікування основною причиною відсутності статевих контактів у пацієнток I групи було почуття страху болючих відчуттів - 57,1%, друге місце серед причин дезактуалізації статевих контактів займало очікування невдачі при статевих взаєминах з партнером - 28,6% і третє - почуття страху повернення хвороби через коїтус - 14,3%. У пацієнток II групи питома частка почуття страху болючих відчуттів поступово знижувалася і досягла до цього терміну спостереження 44,4 %. На другому місці серед причин відсутності статевих контактів, також як і в хворих I групи, було очікування невдачі при статевих взаєминах з партнером - 33,4%, на третьому - почуття страху повернення хвороби через коїтус, питома частка якого була вищою, ніж у пацієнток I групи і склала 22,2%. Найвищий відсоток почуття страху повернення хвороби через коїтус до 12 місяців спостереження (у 2 рази більше, ніж в I групі) мав місце в пацієнток III групи - 29,1%. Комплекс “неповноцінності” у вигляді очікування невдачі при статевих взаєминах з партнером зазнали 33,4% пацієнток цієї групи. І 37,5% пацієнток відзначили в себе почуття віртуального страху болючих відчуттів перед майбутнім коїтусом.

Психоемоційні порушення, які є одним із проявів “психосоматичних розладів” (ПСР), відрізняються значним поліморфізмом своїх клінічних проявів. Значний ріст психосоматичної симптоматики в загальній структурі захворюваності, зокрема, онкогінекологічної, відображає сучасну тенденцію до переміщення психічних розладів зі сфери психіатричної допомоги в загальносоматичну медицину. В поняття “астенічного синдрому” входить підвищена стомлюваність (нерідко з самого ранку), невмотивована слабість, уповільнення сприйняття подій, затруднення концентрації уваги, емоційна лабільність, підвищена вразливість, гіперестезія, що виражається в нестерпності різких звуків, яскравого світла, запахів, доторкань. Крім астенії в чистому вигляді, нерідко зустрічається її поєднання з депресією, тривогою, нав'язливими страхами (наприклад, очікування невдачі при статевих взаєминах з партнером), іпохондричними проявами (наприклад, страх повернення хвороби через коїтус). Глибина астенічних розладів звичайно пов'язана з важкістю основного захворювання. Психосоматичні стани згідно МКХ-10 можна констатувати при наявності 4 і більше згаданих вище симптомів. Виходячи з симптоматики і даних психо-діагностичного анкетування у всіх трьох досліджуваних групах хворих на РШМ до лікування були виявлені порушення психоемоційного статусу різного ступеня важкості.

Практично у всіх хворих на РШМ ще до лікування виявляються симптоми астенічного і тривожно-фобічного характеру, які мають в одних випадках приховану, в інших - виражену клінічну симптоматику. У значної частини пацієнток спостерігалися симптоми страху і тривоги. У більшому ступені це стосувалося клінічних проявів астенічного синдрому, ознаки якого мали місце від 26,9±4,3% у I групі до 34,1±6,7% у III групі хворих на РШМ. Відсоток виявлених до лікування порушень астено-депресивних станів коливався серед усіх пацієнток досліджуваних груп від 15,6±2,4% до 22,2±4,3% і був обумовлений, безумовно, як важкістю (стадією) хвороби, тобто, соматогенним чинником, так і афективними чинниками, такими як психоемоційний стрес, пов'язаний з усвідомленням свого діагнозу, лікуванням, тривожним очікуванням його результату і результатів гістологічного дослідження.

У цілому вихідний сексуальний і психоемоційнийй статус хворих на РШМ I і II груп не мав достовірних відмінностей (р<0,005), а в хворих ІІІ групи він відрізнявся зростанням частоти диспареунії (у 3,3 і 3,4 рази) і зниженням статевих контактів (у 3,1 і 3,9 рази), що корелює з більшою частотою астенічного (на 7,2 і 7,1%) і депресивного (на 6,6 і 5,9%) синдромів, що обумовлено як соматогенним, так і афективним чинниками, які необхідно враховувати на до-, інтра- і постгоспітальному етапах для вибору адекватних методів корекції і підвищення ефективності реабілітації хворих. Відносно високий відсоток диспареунії, зменшення частоти статевих взаємин з партнером, також як і ознаки порушення психоемоційного стану, можна пояснити тим, що Ш групу складали пацієнтки із запущеними стадіями захворювання. Зменшення частоти статевих взаємин з партнером протягом року, що передував постановці діагнозу РШМ у всіх пацієнток, як правило, пояснює дискомфорт, пов'язаний з появою контактних кровомазань - одного з основних симптомів раку шийки матки.

До встановлення діагнозу основні характеристики сексуального статусу жінок, такі як наявність чи відсутність лібідо, частота статевих контактів і сексуального задоволення, відповідали аналогічним показникам, що приводяться в літературі і тільки деякою мірою залежали від стадії хвороби. У пацієнток зі стадією хвороби Тis - T2NоМо (I-II група) вихідні показники сексуального статусу при міжгруповому порівнянні не мали достовірних відмінностей (р<0,005). У III групі, де переважали пацієнтки зі стадіями хвороби Т3NоМо-Т3N1-2Мо, зниження середньогрупового показника наявності статевих контактів (86,7%), у порівнянні з пацієнтками I-II груп (91,4%-91,8%), було обумовлено не ослабленням сексуальних відчуттів, а великою кількістю в цій групі пацієнток, в котрих диспареунія і відсоток яких був у 3,4 рази більше, ніж у I-II групах. У низці випадків при бесіді з лікарем пацієнтки відзначали, що хворобливий коїтус у них мав місце протягом декількох років і був обумовений почуттям страху, який вони зазнали при першому статевому контакті. Після усвідомлення пацієнтками основного діагнозу, у перед- і ранньому післяопераційному періодах хворих на РШМ у віці до 30 років турбувало не відсутність сексуальних відчуттів, а втрата репродуктивної функції. Це було основною причиною розвитку в таких хворих астено-депрессивных станів у найближчий після завершення лікування період.

Відновлення всіх показників як соматичного, так і психоемоційного стану знаходиться в прямій позитивній кореляційній залежності від виду проведеного лікування і відбувається в терміни від 6 до 12 місяців.

В І групі через 12 місяців після закінчення лікування в порівнянні з попереднім періодом спостереження відзначене зменшення кількості пацієнток з підвищеною стомлюваністю і невмотивованою слабістю відповідно з 30,9% до 24,4% і з 38,1% до 34,1%. Підвищився настрій у 8,6%, тобто, зменшилося число пацієнток зі зниженим настроєм з 47,6% до 39,0%. Поліпшення апетиту і сну було менш значним (відповідно на 1,9% і 4,0%). Однак збільшилася мотивація до трудової діяльності на 6,5% (відсутність бажання що-небудь робити було через 6 місяців у 33,3% респонденток, через 12 місяців - у 26,8%).

Зменшився дискомфорт у кишечнику в 6,5% хворих. У 6,8% пацієнток зникла дратівливість і в 4,0% - тривожний стан.

Астенічний синдром, відзначений у попередній термін спостереження в 34,5±3,5%, до 12 місяців знизився до 29,3±1,1% пацієнток. Важливим показником позитивної динаміки хворих до цього терміну спостереження є значне достовірне зменшення числа пацієнток (з 27,4±3,9% до 21,9±1,4%), у яких астенічний синдром поєднувався з депресивним станом.

У ІІ групі через 12 місяців середньогруповий показник підвищеної стомлюваності і невмотивованої слабості зменшився в порівнянні з попереднім терміном спостереження відповідно на 3,5% і 1,3%. Скоротилося число пацієнток, в яких був знижений настрій з 47,8% до 44,4% (на 3,4%), порушення сну з 45,6% до 39,1% (на 6,5%). Однак на зниження апетиту вказало більше число пацієнток (відбулося їхнє збільшення з 26,1% до 31,1%. Дискомфорт у кишечнику (наявність запорів або поносів) знизився в 3,7%.

Ознаки тривожно-фобічного спектру психоемоційних розладів, такі як апатія (відсутність бажання що-небудь робити) і тривожний стан скоротилися відповідно на 10,3% і на 12,2% . Знизився також показник дратівливості (нестерпність різких звуків, яскравого світла, запахів) на 3,8%.

Виходячи з аналізу характеристики клінічних проявів порушення психоемоційного статусу, астенічний синдром в ІІ групі мав місце в 38,7±4,6% пацієнток, у більшості з них (32,5±1,2%) він поєднувався з ознаками депресивного стану.

У пацієнток ІІІ групи через 12 місяців після завершення курсу поєднаної променевої терапії середньогруповий показник підвищеної стомлюваності в порівнянні з 6 місяцями спостереження практично не змінився. Його зменшення на 0,9% було недостовірним. З 67,6% до 61,3% (на 6,3%) зменшилася питома вага пацієнток з невмотивованою слабістю. У 7,4% (у 1,1 рази) пацієнток покращився настрій, 9,5% (в 1,2 рази більше з попереднім терміном спостереження) відзначили поліпшення сну, а в 10,1% покращився апетит. Зменшився дискомфорт у шлунково-кишковому тракті на 6,9% (в 1,1 рази).

У показниках клінічних характеристик тривожно-фобічного спектру психоемоційних розладів у пацієнток ІІІ групи відзначена позитивна динаміка. Число жінок з почуттям тривожного стану в порівнянні з 6 місяцями спостереження зменшилося на 8,9%. Також знизилася кількість пацієнток, у яких спостерігалася нестерпність різких звуків, яскравого світла, запахів з 51,4% до 41,9% (на 9,5%). У19,7% пацієнток цієї групи зросла мотивація до діяльності.

Астенічний синдром серед пацієнток ІІІ групи до 12 місяців спостереження зберігався на досить високих цифрах і складав 58,6±2,8%, хоча і зменшився на 9,0% (до 6 місяців цей показник був 67,6±5,9%). У 49,5±3,3% відзначений розвиток клінічних ознак депресивного стану.

Аналіз характеристик клінічних проявів психоемоційного статусу хворих на РШМ свідчить про те, що ще до початку лікування в значної частини пацієнток (від 26,8±5,1% до 34,1±6,7%) мають місце соматогенні психоемоційні розлади, симптомокомплекс яких відповідає, в основному, двом синдромам - астенічному і депресивному.

Обидва ці синдроми, особливо депресивний, незважаючи на те, що носять функціональний характер, можуть бути однією з основних причин зниження працездатності. Крім того, депресивний стан негативно впливає на соціальну адаптацію і якість життя пацієнток.

Порівняльний міжгруповий аналіз показників психоемоційного статусу хворих на РШМ до лікування показав, що питома частка кожного з синдромів знаходиться приблизно в однаковій пропорції в структурі психосоматичних відхилень у пацієнток всіх дослідних груп. Незважаючи на те, що відсоток астенічного синдрому у хворих III групи був максимальним (34,1±6,7%), через високу варіацію він вірогідно не відрізнявся від відповідних показників пацієнток I і II груп (26,9±4,3% і 26,8±5,1%). Також не мали достовірних розходжень через значний рівень середньоквадратичного відхилення і варіації показники виявлення депресивного синдрому в пацієнток всіх трьох груп, що відповідно дорівнювали: 15,6±2,4% (I група), 16,3±2,1% (II група) і 22.,2±4,3% (III група). Наведені вище результати дозволяють стверджувати, що за вихідними параметрами психоемоційний статус хворих на РШМ до лікування був порівнянний, що дає підставу для адекватної його порівняльної оцінки при різних варіантах надання хворим онкологічної допомоги.

Після всіх видів хірургічного і променевого методів лікування хворих на РШМ через 6 місяців після його закінчення відзначено збільшення частоти розвитку як астенічного, так і депресивного синдромів. Розвиток цих синдромів знаходився в залежності від виду лікування і терміну, що пройшов після його закінчення. Так, у пацієнток після радикальної гістеректомії зі збереженням і транспозицією яєчників (І група) це збільшення склало 7,6%, у той час як у хворих на РШМ, яким під час радикальної гістеректомії виконана двостороння тубоваріоектомія (II група) кількість пацієнток з астенічним синдромом зросла на 15,6%. У III групі хворих, яким проведений курс хіміо- і променевої терапії, це збільшення було ще значнішим і склало 33,5%.

Депресивний синдром має більш виражені і важкі клінічні прояви в порівнянні з астенічним синдромом і в низці випадків виникає необхідність психокорекції у фахівця-психоневролога. Через 6 місяців після завершення відповідного хірургічного або променевого методів лікування відзначено збільшення кількості пацієнток з клінічними проявами депресивного стану: в І групі було - 16%, у II - 25% і в III - 43,3%.

До 12 місяців спостереження в пацієнток всіх трьох груп спостерігалася тенденція до відновлення психоемоційного статусу, однак темпи нормалізації клінічної сиптоматики астено-депресивного стану були різними і в жодній із груп показники, характерні для відповідного синдрому, не досягли вихідних (до лікування) значень.

У всіх групах відбулося також зниження числа осіб з проявами психоемоційних розладів тривожно-фобічного характеру. У I групі депресивний стан до цього терміну зберігався в 21,9±1,4% пацієнток, що на 5,5% менше в порівнянні з попереднім терміном спостереження. Незважаючи на те, що відсоток пацієнток у I групі до цього терміну перевершував вихідний показник на 5,6%, він не мав від нього достовірних відмінностей. В II групі кількість пацієнток з ознаками депресивного синдрому також знизилися з 41.3±3.5% до 32.5±1,2% (на 8,8%), однак не досяг вихідного рівня на 16,2%. Найбільший відсоток пацієнток з ознаками депресивного стану відзначений до цього терміну спостереження в ІІІ групі, де він склав 49,5±3,3%. Це на 12,7% менше в порівнянні з 6 місяцями спостереження (62,2±2,7%), однак на 27,3% більше, ніж вихідний показник до лікування. До цього періоду спостереження в І групі кількість пацієнток з проявами астенічного синдрому складала 29,3±1,1% (до лікування - 26,9±4,3%), тобто, у порівнянні з 6 місяцями спостереження клінічне поліпшення мало місце в 5,2% жінок цієї групи. У ІІ групі 3,7% пацієнток відзначили поліпшення свого психоемоційного стану в порівнянні з попереднім терміном спостереження. Однак ознаки астенічного синдрому ще зберігалися в 38,7±4,6% пацієнток, що було вище вихідного (до лікування) показника в цій групі на 11,9%, у той час як в І групі число жінок з проявами астенічного синдрому було всього на 2,4% вище вихідних (до лікування) значень і не мало з ними достовірних розходжень. У III групі також відзначено до 12 місяців спостереження зниження кількості пацієнток з наявністю астенічного синдрому на 9,0% (з 67,6±5,9% до 58,6±2,8%), але число їх перевершувало вихідний показник (до лікування - 34,1±6,7% ) на 24,5%.

Комплексна оцінка гормонального, сексуального і психоемоційного статусу хворих на РШМ у терміни від 3 до 12 місяців після різних видів радикального лікування дозволила установити наступні особливості їх відновлення.

Після комбінованого і променевого лікування хворих на РШМ після 6 місяців має місце тенденція до нормалізації соматичних і психоемоційних порушень.

Поліпшення всіх показників гормонального (рівні білкових і стероїдних гормонів у сироватці крові), психоемоційного (зниження частоти астенічного і депресивного синдромів) і сексуального (підвищення лібідо, інтересу до статевих контактів) статусу до 12 місяців характеризується наближенням своїх значень до вихідного рівня параметрів пацієнток, виявлених до лікування, але вони не досягають його при жодному з видів лікування.

У пацієнток, яким була виконана операція Вертгейма-Мейгса зі збереженням яєчників, основні показники гормонального, сексуального і психоемоційного статусу жінки, що відображають поняття якості життя, за своїми параметрами максимально наближалися до вихідного рівня в 9-12 місяців спостереження після завершення основного етапу лікування. Швидке відновлення показників психоемоційного і сексуального статусу в цій групі, на наш погляд, обумовлено не тільки швидкою нормалізацією рівня ендогенних стероїдних гормонів, але й знанням пацієнтками характеру виконаної їм операції. Усвідомлення пацієнтками того факту, що в них збережені яєчники, на нашу думку, є одним з найважливіших психотерапевтичних засобів, що створюють сприятливу основу для скорочення термінів реабілітації хворих на РШМ.

У хворих на РШМ після радикальної гістеректомії з двосторонньою тубоваріоектомією, а також у пацієнток після проведеної поєднаної променевої терапії, незважаючи на проведену замісну гормональну терапію, що формально забезпечує необхідний рівень статевих гормонів у крові, показники психоемоційних, а відповідно і сексуальних розладів, були суттєво вище вихідних: питома вага астенічного і депресивного синдрому в II групі через 12 місяців спостереження була більше вихідного рівня відповідно на 11,9% і на 16,2%, а в III - на 24,5% і на 27,3%, що значно перевершувало аналогічні показники пацієнток I групи (2,4% і 5,6%). Обидва ці синдроми, особливо депресивний, незважаючи на те, що носять функціональний характер, можуть бути однією з основних причин зниження працездатності. Крім того, депресивний стан негативно впливає на соціальну адаптацію і якість життя пацієнток.

Таким чином, показники психоемоційного і сексуального статусу у хворих на РШМ після лікування прямо корелюють з його характером і обсягом: найбільш сприятливі вони в пацієнток після операції Вертгейма - Мейгса з ЛТЯ (I група); після гістеректомії з двосторонньою тубоваріоектомієюй, незважаючи на замісну гормональну терапію, ці параметри в середньому гірше в 6,4 і 2,8, після поєднаної променевої терапії - у 7,6 і 5,7 рази відповідно.

Відомо, що після лікування у хворих на РШМ дуже важливе значення для збереження сім'ї мають повноцінні інтимні відносини. Однією з можливих причин, що виникають в результаті лікування, змін у сфері інтимних відносин є наявність дискомфорту при статевих контактах. Комфорт інтимних відносин досягається при наявності позитивного кореляційного зв'язку між трьома основними компонентами сексуальної активності жінки - наявність лібідо, статевих контактів і статевого задоволення. Аналіз характеру дискомфорту інтимних відносин у хворих на РШМ, які зазнали різних методів лікування, показав, що найбільший відсоток порушення сексуальних взаємин з партнером виявлений у двох досліджуваних групах - у хворих на РШМ, яким виконана гістеректомія Вертгейма-Мейгса з двосторонньою тубоваріоектомією (II група) і в ІІІ групі - у хворих після поєднаної променевої терапії. Припинили інтимне життя до 12 місяців спостереження після поєднаної променевої терапії - 77,4%, після комбінованих методів лікування, що включає радикальну гістеректомію з двосторонньою оваріоектомією - 40,0%, при збереженні і латеральній транспозиції яєчників - 17,1%.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації дано теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової проблеми - поліпшення якості життя хворих на рак шийки матки шляхом збереження гормональної, сексуальної і психоемоційної функцій, використовуючи оптимізовану схему комбінованого лікування, що включає радикальну гістеректомію зі збереженням і латеральною транспозицією яєчників, різні варіанти променевої- і хіміотерапії та місцеву інтравагінальну терапію.

2. У хворих на рак шийки матки показаннями до комбінованого лікування зі збереженням і латеральною транспозицією яєчників є: репродуктивний вік, відсутність макроскопічно видимих запальних, кістозних, рубцево-спайкових змін, метастазів у яєчники, початкова стадія плоскоклітинного раку шийки матки.

3. Застосування внутрішньопорожнинної брахітерапії є адекватним і доцільним етапом комбінованого лікування хворих на РШМ, оскільки забезпечує регрес пухлинної паренхіми в 1,2 рази переважно шляхом апоптозу пухлинних клітин (апоптотичний індекс у 4,9 рази вище, ніж при поєднаній променевій терапії), що, поряд зі зменшенням розмірів пухлини є профілактикою розвитку метастазів і рецидивів.

4. Передопераційна брахітерапія не викликає передчасної інволюції тканини яєчників хворих на РШМ, яким виконана операція Вертгейма-Мейгса зі збереженням і латеральною транспозицією яєчників, про що свідчать відповідні віковій нормі загальна кількість і відсоток яйцеклітин, що гинуть, (16,0±3,7%), наявність всіх етапів їхньої еволюції і високий ступінь васкуляризації тканини.

5. Індекс ЛГ/ФСГ об'єктивно відображає рівень секреції гонадотропних і стероїдних статевих гормонів у хворих на РШМ і служить непрямим критерієм ефективності проведеної замісної гормональної терапії: значення індексу ЛГ/ФСГ 0,75 і нижче (ІІ і III групи) відповідає постоваріоектомічному стану, а величина його вище 1,0 свідчить про ефективне відновлення гормонального статусу незалежно від зареєстрованого рівня естрадіолу в сироватці крові.

6. У хворих на РШМ після радикальної гістеректомії зі збереженням і латеральною транспозицією двох або одного з яєчників у комбінації з променевою терапією нормалізація гормонального статусу не вимагає проведення гормональної замісної терапії і завершується до 6 місяця при збереженні обидвох яєчників і до 9 - при односторонній тубоваріоектомії.

7. Порушення вихідних показників психоемоційного і сексуального статусу, обумовлені соматогенним і афективним чинниками, у хворих на РШМ зі стадією хвороби Т3NоМо-Т3N1-2Мо (ІІІ група), у порівнянні з пацієнтками зі стадіями РШМ Тis - T2NоМо (I-II група), виражені в більшому ступені у вигляді збільшення частоти астенічного (на 7,2 і 7,1%) і депресивного (на 6,6 і 5,9 %) синдромів, диспареунії (у 3,3 і 3,4 рази), що необхідно враховувати на до-, інтра- і постгоспітальному етапах з метою використання адекватних методів корекції і підвищення ефективності реабілітації хворих.

8. Показники психоемоційного і сексуального статусу у хворих на РШМ після лікування прямо корелюють з його характером і об'ємом: найбільш сприятливі вони в пацієнток після операції Вертгейма - Мейгса з ЛТЯ (I група); після гістеректомії з двосторонньою тубоваріоектомією, незважаючи на замісну гормональну терапію, ці параметри в середньому гірші в 6,4 і 2,8, після поєднаної променевої терапії - у 7,6 і 5,7 рази відповідно.

9. Оптимізована схема комбінованого лікування хворих на РШМ, яка передбачає поєднання раціонального радикалізму і підвищення якості життя пацієнток шляхом збереження морфо-функціонального стану яєчників і піхви при радикальній гістеректомії і використання різних варіантів променевої, місцевої інтравагінальної і регіонарної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії забезпечує високу ефективність лікування і може бути широко використана в умовах онкологічних центрів і диспансерів.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Купрієнко М.В. Роль папіломавірусної інфекції в генезі раку шийки матки //Інфекційні хвороби. - 2001. - №4. - С.66-71.

2. Купрієнко М.В. Рак шийки матки: частота захворюваності та чинники ризику його розвитку у жінок репродуктивного віку //Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2001. - Т.5, №.2. - С.249-252.

3. Купрієнко М.В. Функціональний стан яєчників при хірургічному та променевому методах лікування раку шийки матки //Медико-социальные проблемы семьи. - 2001. - Т.6, №4 . - С. 84-88.

4. Куприенко Н.В., Семикоз Н.Г., Шумило И.О. Функциональные и психологические последствия комбинированного лечения рака шейки матки //Вісник проблем біології і медицини. - 2001. - Вип.2. - С.43-47. Пошукувачем розроблено алгоритм контролю психоемоційного та сексуального порушень у хворих на рак шийки матки.

5. Семикоз Н.Г., Шлопов В.Г., Купрієнко М.В., Юніченко О.Г., Тараненко М.А. Патоморфоз органів малого таза при сполученій променевій терапії раку шийки і тіла матки //Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.П.Л.Шупика. - Київ, 2002.- Вип.14. - С.205-208. Пошукувачем обгрунтована доцільність проведення комплексної профілактики та лікування адгезивних епітеліїтів піхви.

6. Семикоз Н.Г., Куприенко Н.В., Шумило И.О. Саркома матки у больных быстрорастущими опухолями //Вісник проблем біології і медицини. - 2002. - Вип.1. - С.15-18. Пошукувач розробив методику профілактики розвитку лімфогенних ускладнень.

7. Купрієнко М.В. Латеральна транспозиція яєчників при комбінованому лікуванні хворих на рак шийки матки //Вісник проблем біології і медицини. - 2002. - Вип.9-10. - С.39-43.

8. Купрієнко М.В. Посттравматична гематурія при операції Вертгейма-Мейгса у хворих на рак шийки матки //Травма. - 2002. - Т.3, №4. - С. 437-440.

9. Купрієнко М.В. Морфогенез адгезивних постпроменевих вагінітів у хворих на рак шийки матки //Медико-социальные проблемы семьи. - 2002. - Т.7, №3,4. - С. 14-18.

10. Купрієнко М.В. Чинники, що визначають психосоматичний стан і соціальну адаптацію хворих на рак шийки матки //Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2002. - Т.6, №2 - С. 150-152.

11. Семикоз Н.Г., Купрієнко М.В., Шлопов В.Г. Структурні зміни в піхві і в яєчниках при комбінованому лікуванні хворих на рак шийки матки //Збірник наукових праць співробітників КМАПО ім.П.Л.Шупика. - Київ, 2002.- вип.14. - С.199-204. Пошукувачем безпосередньо здійснювалось хірургічне лікування хворих на РШМ, проведено аналіз результатів дослідження.

12. Бондар Г.В., Шлопов В.Г., Семикоз Н.Г., Купрієнко М.В. Рак шийки матки: проблема збереження якості життя після комбінованого лікування хворих та шляхи його покращення //Журнал АМН України. - 2003. - Т.9, №2. - С.352-360. Пошукувачем безпосередньо розроблена і виконана оптимізована схема комбінованого лікування хворих на рак шийки матки, проведено кількісний і якісний аналіз результатів лікування.

13. Купрієнко М.В. Морфометричні критерії прогнозу ускладнень постпроменевих вагінітів у хворих на рак шийки матки після комбінованого лікування //Вісник проблем біології і медицини. - 2003. - Вип.6. - С.85-87.

14. Купрієнко М.В. Сучасні хірургічні методи лікування хворих на рак шийки матки //Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2003. - Т.4, № 1. - С.173-176.

15. Купрієнко М.В., Кудряшов А.Г., Столярова О.Ю. Постпроменеві вагінальні епітеліїти та стенози у хворих на рак шийки матки //Український радіологічний журнал. - 2003. - №2 - С. 198-200. Пошукувач розробив конструкцію спеціального пристрою і запропонував додатково для профілактики адгезивних радіоепітеліїтів піхви використовувати спеціальні інтравагінальні свічки “Lubric-R-Protect”, що є протекторами променевих уражень слизової оболонки піхви.

16. Купрієнко М.В. Інфекції, що сексуально передаються і ризик розвитку раку шийки матки //Журнал дерматовенерологии и косметологии им.Н.А.Торсуева. - 2003. - Т.6, № 1-2. - С.50-55.

17. Купрієнко М.В., Зябліцев С.В. Стан системи гіпофіз-яєчники у хворих на рак шийки матки до і після комбінованого лікування //Український медичний альманах. - 2003. - Т.5, №3. - С.86-89. Пошукувачем безпосередньо здійснювалось хірургічне лікування хворих на РШМ, проведено аналіз результатів гормонального статусу хворих на РШМ до і після комбінованого лікування.

18. Купрієнко М.В. Оцінка функціонального стану транспозованих яєчників після операції Вертгейма-Мейгса у хворих на рак шийки матки //Медико-социальные проблемы семьи. - 2003. - Т8, № 1 - С. 27-32.

19. Купрієнко М.В. Стан гормонального гомеостазу в прогнозі та вторинній профілактиці раку шийки матки //Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2003. - Т.7, №1 - С. 83-87.

20. Семикоз Н.Г., Купрієнко М.В. Променева терапія як чинник сексуальних дисфункцій у хворих на рак шийки матки //Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики. - 2003. - №1.- С.237-241. Пошукувачем розроблено алгоритм контролю психоемоційного та сексуального порушень у хворих на рак шийки матки.

21. Бондар Г.В., Купрієнко М.В. Спосіб профілактики лімфогенних ускладнень у заочеревинних просторах малого таза після радикальних гістероектомій: Патент UA 50542A, МКИ А61В17/00; Заявлено 08.02.2002; Опубл. 15.10.2002. Бюл.№10. Пошукувач розробив методику “перитонізації” заочеревинних просторів, залишаючи їх відкритими для забезпечення самостійного відтоку лімфи та раневого вмісту в черевну порожнину, а потім через центральний дренаж назовні, що сприяє профілактиці розвитку лімфогенних ускладнень.

22. Бондар Г.В., Купрієнко М.В., Панієв С.Ю. Спосіб лікування раку шийки матки. Патент UA 46609A, МКИ А61В17/00; Заявлено 18.05.2001; Опубл. 15.05.2002. Бюл.№5. Пошукувач розробив техніку введення катетера під час радикальної гістеректомії, що дозволяє забезпечити транспорт хіміопрепаратів безпосередньо до органа-мішені, тобто, до пухлини шийки матки, незалежно від рівня ураження клубових лімфатичних вузлів.

23. Семикоз Н.Г., Купрієнко М.В., Сухова О.Д. Спосіб профілактики та лікування адгезивних епітеліїтів піхви та пристрій для його здійснення. Патент UA 45067A, МКИ А61М25/04; Заявлено 23.04.2001; Опубл. 15.03.2002. Бюл. №3. Пошукувач розробив конструкцію спеціального пристрою і запропонував додатково для профілактики адгезивних радіоепітеліїтів піхви використовувати спеціальні інтравагінальні свічки “Lubric-R-Protect”, що є протекторами променевих уражень слизової оболонки піхви.

24. Думанский Ю.В., Семикоз Н.Г., Куприенко Н.В., Юниченко О.Г. Предоперационная лучевая терапия в комбинированном лечении рака шейки матки //Материалы научно-практической конференции “Роль лучевой терапии в гинекологической онкологии”. - Обнинск. - 2002. - С.76-77.

25. Думанский Ю.В., Семикоз Н.Г., Бондарь В.Г., Куприенко Н.В., Карпушина Т.В. Оптимизация комбинированного лечения рака шейки матки //Матеріали Х з'їзду онкологів України. - Київ-Ялта. - 2001. - С.227.

26. Семикоз Н.Г., Купрієнко М.В., Шлопов В.Г. Патоморфологія яєчників і стінки піхви хворих на рак шийки матки при комбінованому лікуванні //Злоякісні новоутворення: Збірник наукових праць. - Київ, 2002. - Вип.3. - С.88-89.

27. Белецкий Г.Л., Куприенко Н.В., Шумило И.О. Факторы, определяющие течение и прогноз заболевания у больных раком культи шейки матки //Злоякісні новоутворення: Збірник наукових праць. - Київ, 2002. - Вип.3. - С.57-58.

АНОТАЦІЇ

Купрієнко М.В. Рак шийки матки: радикальні методи комбінованого лікування із збереженням гормонального статусу, статевої і психоемоційної функцій жінок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.07 - онкологія. - Донецький державний медичний університет ім. М.Горького, Донецьк, 2003.

В дисертації дано теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової проблеми - покращення якості життя хворих на рак шийки матки шляхом збереження гормональної, сексуальної і психоемоційної функцій, для чого запропонована оптимізована схема комбінованого лікування, що включає виконання передопераційної брахітерапії (20Гр), радикальної гістеректомії із збереженням і латеральною транспозицією яєчників, катетеризації пупкової артерії для проведення поліхіміотерапії, дренування тазових заочеревинних просторів, післяопераційне променеве лікування з комплексною інтравагінальною терапією за оригінальними методиками для профілактики радіоепітеліїтів. Показаннями до даної схеми лікування хворих на рак шийки матки є: репродуктивний вік, відсутність макроскопічно видимих запальних, кістозних, рубцево-спайкових змін, метастазів в яєчники, початкова стадія плоскоклітинного раку шийки матки. Установлено, що основні показники якості життя хворих на рак шийки матки, такі як гормональний, психоемоційний і сексуальний статус за своїми значеннями відновлюються до 12 місяців після завершення комбінованого лікування із збереженям і латеральною транспозицією яєчників і не потребують проведення коригуючої терапії.

Ключові слова: рак шийки матки, хірургічне і променеве лікування, гормональний, психоемоційний, сексуальний статус, якість життя.

Куприенко Н.В. Рак шейки матки: радикальные методы комбинированного лечения с сохранением гормонального статуса, половой и психоэмоциональной функций женщин. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по специальности 14.01.07 - онкология. - Донецкий государственный медицинский университет им.М.Горького, Донецк, 2003.

В диссертации дано теоретическое обоснование и новое решение научной проблемы - улучшение качества жизни больных раком шейки матки путем сохранения гормональной, сексуальной и психоэмоциональной функций, для чего предложена оптимизированная схема комбинированного лечения больных раком шейки матки, которая предусматривает выполнение предоперационной брахитерапии (20 Гр), радикальной гистерэктомии с сохранением и латеральной транспозицией яичников, катетеризации пупочной артерии для проведения полихимиотерапии, дренирование тазовых забрюшинных пространств, послеоперационное лучевое лечение с комплексной интравагинальной терапией по оригинальным методикам для профилактики радиоэпителиитов. Предметом настоящего исследования послужили 268 пациенток репродуктивного возраста, больных раком шейки матки I-IIIА стадии. Из них 118 пациенток (со стадией болезни I-IIА) получили радикальное лечение, включающее различные варианты оперативного вмешательства и химио-лучевую терапию. Первой группе больных (58 пациенток) осуществлена радикальная гистерэктомия Вертгейма-Мейгса с сохранением и латеральной транспозицией яичников (ЛТЯ), ІІ группе больных РШМ выполняли двустороннюю тубовариоэктомию (60 пациенток), в III группу включены 150 пациенток IIВ-IIIА стадии, которые получали комплексное лечение (лучевая терапия и полихимиотерапия). Средний возраст больных в I группе составил 38,1±3,7, во II - 39,5±3,9, в III - 42,1±3,7 лет. Показаниями к предложенной автором схеме лечения больных раком шейки матки являются: репродуктивный возраст, отсутствие макроскопически видимых воспалительных, кистозных, рубцово-спаечных изменений, метастазов в яичники, начальная стадия плоскоклеточного рака шейки матки. Показано, что применение внутриполостной брахитерапии является адекватным и целесообразным этапом комбинированного лечении больных РШМ, поскольку обеспечивает регресс опухолевой паренхимы в 1,2 раза преимущественно путем апоптоза опухолевых клеток (апоптотический индекс в 4,9 раза выше, чем при сочетанной лучевой терапии), что, наряду с уменьшением размеров опухоли и профилактикой развития интраоперационных метастазов, препятствует развитию в ней некротических изменений, а следовательно снижает степень интоксикации больных. Отмечено, что индекс ЛГ/ФСГ объективно отражает уровень секреции гонадотропных и стероидных половых гормонов у больных РШМ и служит косвенным критерием эффективности проводимой заместительной гормональной терапии: значение индекса ЛГ/ФСГ 0,75 и ниже (ІІ и III группы) соответствует постовариэктомическому состоянию, а величина его выше 1,0 свидетельствует об эффективном восстановлении гормонального статуса, независимо от регистрируемого уровня эстрадиола в сыворотке крови. У больных РШМ после радикальной гистерэктомии с сохранением и латеральной транспозицией двух либо одного из яичников в комбинации с лучевой терапией нормализация гормонального статуса не требует проведения гормональной заместительной терапии и завершается к 6 месяцу при сохранении обоих яичников и к 9 - при односторонней тубовариоэктомии. Установлено, что основные показатели качества жизни больных раком шейки матки, такие как гормональный, психоэмоциональний и сексуальный статус прямо коррелируют с характером и объемом проводимого лечения: наиболее благоприятны они у пациенток после операции Вертгейма-Мейгса с ЛТЯ и по своим значениям восстанавливаются к 12 месяцам после завершения комбинированного лечения с сохранением и латеральной транспозицией яичников и не требуют проведения коррегирующей терапии.

Ключевые слова: рак шейки матки, хирургическое и лучевое лечение, гормональный, психоэмоциональный, сексуальный статус, качество жизни.

Kuprienko M.V. Cervical cancer: radical combined methods of the treatment with hormonal status, sexual and psycho-emotional functions preservation. - Manuscript.

Dissertation on complication of graduate degree of doctor of medical sciences on speciality 14.01.07 - оncology. - The Donetsk State Medical University, Donetsk, 2003.

Dissertation is devoted to the problem of life quality after combined treatment of cervical cancer patients. Measurements to assess the life quality were hormonal, sexual and psycho-emotional status of the patients after all major procedures. Hormonal status was based on the estrogen/progesteron level and pituitary hormons level. Sexual and psycho-emotional status were estimated by special questionaire. In has been proved the best results and efficacy of the treatment had first group of patients and hormonal, sexual level just confirmed that fact. The quality of life has progressively improved and depended on ovarian preservation and the level of radiation complications such as acute vaginitis, cystitis and proctosigmoiditis. The worst outcomes were in third group but the presense of specific measures (hormonal replasement therapy, vaginal vault dilatation etc) let these patients more or less life quality however prognosis was related directly to clinical stage and the lymph node metastasis. All new approaches are being investigated in an attempt to improve the life quality in patient with cervical cancer.

Key words: cervical cancer, combined treatment, hormonal, sexual and psycho-emotional status, life quality.

Размещено на Allbest.ru