Виявлено, що сенсопатії кінестетичної модальності не можна віднести до категорії псевдогалюцинаторних: вони відповідали критеріям псевдогалюцинацій лише за основними загальними діагностичними ознаками (стан свідомості, особливості мислення, критичність). У більшості спостережень (78,6%) були наявні такі властиві псевдогалюцинаціям ознаки, як нереалістичність та неприродність відчуттів. Однак тактильні сенсопатії завжди вважалися респондентами такими, що реально існують, і супроводжувалися адекватною афективною реакцією. Вони не сприймалися як неприємні, прикрі або суб'єктивно нездоланні. Вельми характерне для псевдогалюцинацій відчуття “пороблення” було виявлено лише у 6,1% досліджених; у 89 (90,8%) випадках специфічні тактильні феномени були довільними й виникали лише у зв'язку з лікувально-діагностичною практикою.

Сенсопатіям зорової модальності (СЗМ) також були властиві основні загальні діагностичні ознаки, які наближали їх до псевдогалюцинаторних переживань: виникнення на тлі незміненої або звуженої свідомості, тісний зв'язок з особливостями мислення, некритичність до факту “галюцинування”. СЗМ, що актуалізувалися під час лікувально-діагностичної процедури (т. зв. близьковидіння), спостерігались у 33 осіб (52,4% у даній підгрупі). Вони були представлені видінням аури і внутрішніх органів. Перцептивні феномени останнього типу описано нами як гетеровісцероскопічні сенсопатії. Подібно до псевдогалюцинацій ці зорові образи локалізувалися в інтрапроекції або в уявному просторі, не були асимільовані об'єктами реального оточення, у ряді випадків виізнялися нереалістичністю й неприродністю оформлення, виникали поза зв'язком з часом доби, у 45,5% випадків сприймалися “внутрішнім зором”. Однак такі важливі їх особливості, як реальність для суб'єкта переживання, умовна довільність (їх виникнення опосередковувалось певною ситуацією, контролювалося вольовими зусиллями), зв'язок з домінуючими ідеями й позитивний критерій соціальної впевненості не відповідали класичним уявленням про зорові псевдогалюцинації.

Зорові переживання, не пов'язані безпосередньо зі зцілюванням, виявлено у 30 респондентів (47,6% від підгрупи осіб із зоровими сенсопатіями). Вони, як правило, мали фантастичні або релігійні сюжети й достовірно частіше за сенсопатії, пов'язані з практикою зцілювання, мали такі ознаки, як “інтрапроекція”, “локалізація образів у суб'єктивному просторі”, “пороблення”, “відсутність критерію соціальної впевненості”. Отже, сенсопатії другого роду більше нагадували псевдогалюцинаторні переживання, однак принаймні у 2/3 спостережень не відповідали повному набору їх діагностичних критеріїв.

Аналіз сенсопатій слухової модальності (ССМ) виявів, що ці переживання значно рідше опосередковувалися процедурою діагностики та лікування, ніж тактильні й зорові сенсопатії: вони виникали спонтанно у 20 осіб (54,1% від підгрупи з ССМ). Лише у 5 (13,5%) респондентів аудіальні феномени виникали переважно у зв'язку з практикою зцілювання, їх зміст вичерпувався відомостями про стан пацієнтів. У решти респондентів ССМ мали релігійно-фантастичні (19, 51,4%) або побутові (13, 35,1%) сюжети. У переважній більшості спостережень (78,4%) ССМ були позбавлені природності, властивої об'єктам реального оточення, і, як правило, локалізувалися поза межами чуттєвого обрію (наприклад, надходили від Вчителя, з Космосу). Крім того, у 70,3% випадків аудіальні переживання були позбавлені сенсорного забарвлення, у 91,9% сприймалися без участі слухового аналізатора, а в 51,4% супроводжувалися почуттям пороблення відчуттів. Отже, в більшості випадків аудіальним сенсопатіям були притаманні найбільш характерні ознаки псевдогалюцинаторних переживань.

Частина респондентів-цілителів (45 осіб) стверджувала, що має здатність до проскопії, ретроскопії або ясновидіння. Ця здатність частіше була пов'язана з наявністю зорових, ніж слухових сенсопатій: у 33,3% (21) від усіх респондентів із СЗМ і 62,2% (23) від осіб з ССМ, p<0,01. При цьому така особливість достовірно частіше (p<0,01) зустрічалась у підгрупі респондентів із зоровими сенсопатіями, не пов'язаними з діагностикою та лікуванням (15, 50,0% спостережень), ніж у підгрупі цілителів з гетеровісцероскопічними сенсопатіями (6, 18,2% спостережень). У цілителів із сенсопатіями слухової модальності пророкування часто пов'язувалося з феноменом контактування.

Здатність до контактування декларували 45 осіб. Феномен контактування був обумовлений сполученням специфічних переконань, сенсопатій і симптомів психічного автоматизму. Найчастіше цілителі описували контактування як “отримання вербальної інформації згори”, на кшталт монологу, що інколи супроводжувалось феноменом автоматичного письма (кінестетичного автоматизму). Частки осіб, що вважали себе контактерами, статистично не відрізнялись у підгрупах респондентів з тактильні й зоровими сенсопатіями (відповідно 47,0% і 50,8%), але їхня кількість виявилася достовірно більшою (p<0,001) у підгрупі респондентів із сенсопатіями слухової модальності (86,5%).

Виявлено, що 37 респондентів-цілителів ще до початку практики зцілювання мали ті чи інші розлади сприйняття: 75,7% (28) становили зорові й 43,2% (16) - слухові феномени. Сполучені розлади сприйняття спостерігались у 9 (24,3%) осіб. Крім того, у 9 (24,3%) досліджених мали місце психосенсорні розлади, у 2 (5,4%) - явища психічного автоматизму, у 3 (8,1%) - явища типу “відділення від тіла”. Ці феномени виникали у різні вікові періоди й у 14 (37,8%) випадках не були сполучені з дією якихось екзогенно-органічних або психогенних чинників, у решти досліджених їх поява опосередковувалась афектогенно чи була пов'язана із соматичними захворюваннями і/або органічними враженнями ЦНС.

Наявність розладів сприйняття в анамнезі суттєво впливала на вірогідність виникнення сенсопатій зорової і слухової модальностей, що супроводжували цілительську практику. У осіб з СЗМ і/або ССМ, які супроводжують практику зцілювання, порушення сприйняття в анамнезі зустрічались достовірно частіше (p<0,01), ніж у респондентів з лише тактильними сенсопатіями.

Ускладнення анамнезу було констатовано у 59 респондентів-цілителів (у 52 - дія якихось екзогенних чинників, у 7 - функціональні порушення ЦНС та соматоформні розлади). Аудіальні сенсопатії спостерігалися частіше (p<0,05) у осіб з ускладненим анамнезом (26, 44,1% випадків), ніж у респондентів-цілителів без екзогенних чинників в анамнезі (11, 26,8% випадків). Ці розбіжності були зумовлені головним чином внеском фактора “черепно-мозкові травми та органічні враження ЦНС”.

Доведено, що формування сенсопатій цілителів пов'язане з домінуючими, афективно насиченими ідеями та використовуваними психотехнічними прийомами. Змістовно феномени зміненого сприйняття завжди відбивали світоглядну позицію респондентів; майже у 90% спостережень формування ірраціональних переконань або передувало, або збігалось у часі з появою сенсопатій. Навіть у тих випадках, коли сенсопатії виникали поза лікувальною діяльністю, вони мали релігійно-містичний або фантастичний характер. Психотехніки, активно застосовувані на етапі навчання зціленню, сприяли формуванню механізмів, схожих з механізмом сенсоріалізації уявлень. Сугестія та аутосугестія опосередковували закріплення цих механізмів та полегшували в подальшому актуалізацію “бажаних” образів. Психопатологічно сенсопатії цілителів найбільше близькі до психогенних галюцинацій. Змістовні характеристики мислення (концепція цілительства і світогляд загалом) виступали як “патогенетичний” фактор, а формальні характеристики мислення (зокрема символізм) діяли як “патопластичний” чинник їх формування.

Показано, що наявність розладів сприйняття різного генезу в анамнезі можна розглядати як чинник функціональної готовності до продукції сенсопатій, які виникають у зв'язку із застосуванням психотехнічних прийомів і потенціюються гетеро- та аутосугестією. Така функціональна предиспозиція полегшує формування специфічних сенсопатій у цілителів, а наявність органічних вражень ЦНС підвищує вірогідність виникнення феноменів слухової модальності. Враховуючи більшу схожість аудіальних сенсопатій з псевдогалюцинаторними феноменами та їх меншу сполученість з практикою зцілювання, слід підкреслити особливу значущість цих феноменів для оцінки психічного статусу осіб, які мають містичний досвід або займаються біоенергоінформаційним зцілюванням.

За даними СМДО сумарний профіль респондентів-цілителів був розміщений у межах нормативного розкиду й мав нерізкий позитивний нахил. Серед усіх досліджених було виділено групу осіб, у профілях яких хоча б одна з основних шкал перевищувала 70-Т (загалом 25, з них 6 чоловіків і 19 жінок). Їх усереднений профіль (рис. 1, ряд 1), наближався до пограничного профілю з позитивним нахилом (84'69372-015).

Оскільки найвищими піками в цих профілях, які водночас спостерігалися найчастіше, є піки 8-ї та 4-ї шкал, можна констатувати, що переважною тенденцією у респондентів з особистісними девіаціями та вірогідними порушеннями адаптації були форми реакцій, характерні для осіб з експансивно-шизоїдною акцентуацією (Собчик Л.Н., 1990, 2000). Враховуючи дані щодо генезису ірраціоналістичних світоглядних настанов, ми припустили, що особи з дефіцитом можливостей раціонального відреагування суб'єктивно складних ситуацій використовують в якості психологічного захисту механізм своєрідної реконструкції реальності з побудовою афективно насиченої “ірраціональної”, фантастичної картини світу. Цілительська практика, грунтована на цій специфічній світоглядній позиції, стає для них засобом компенсації, який закріплюється завдяки існуванню соціального запиту та інших санкціонуючих зовнішніх чинників (офіційна підтримка альтернативного цілительства, розповсюдження релігійних вірувань у середовищі та ін.).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Усереднені профілі СМДО респондентів-цілителів зі значенням основних шкал, що не перевищують (1, N=75) і перевищують 70 Т-балів (2, N=25).

Примітка. Ряд 1 - профіль підгрупи 1, N=75; ряд 2 - профіль підгрупи 2, N=25.

Оцінка характеру соціальної адаптації за даними СМДО була доповнена обчисленням показника загального функціонування (ПЗФ). ПЗФ-1 для періоду, що передував початку цілительської практики, становив 24,5+5,4. ПЗФ-2, обчислений для періоду дослідження, достовірно перевищував ПЗФ-1 (p<0,01) і становив 32,1+3,0. У осіб з ускладненим анамнезом ПЗФ-1 був достовірно меншим (p<0,001), ніж у решти респондентів (21,5+2,9 і 28,9+3,1 відповідно). Достовірне підвищення ПЗФ у зв'язку із залученням до практики цілительства виявлено в обох порівнюваних підгрупах, однак у осіб з ускладненим анамнезом ПЗФ-2 (31,5+2,9) все ж лишався у середньому меншим (p<0,05), ніж у цілителів з неускладненим анамнезом (32,9+2,9). ПЗФ-3, розрахований за даними катамнестичного дослідження, становив 29,6+4,8 і був дещо меншим, ніж ПЗФ-2, однак все ж достовірно перевищував ПЗФ-1 (p<0,05). ПЗФ-1 і ПЗФ-2 достовірно не розрізнялись у респондентів з лінійним профілем (ПЗФ-1 = 25,3+5,5; ПЗФ-2 = 32,4+3,3) і високо розміщеним профілем СМДО (ПЗФ-1 = 23,8+6,2; ПЗФ-2 = 31,3+3,1).

Позитивна динаміка самопочуття респондентів-цілителів на тлі їхньої цілительської практики нагадувала феномени, описані як світоглядний і оздоровчий варіанти постневротичного розвитку особистості з позитивним радикалом психічних та поведінкових змін, за яких відбувається формування нової ієрархії цінностей, переосмислення взаємовідносин з оточенням на грунті нових філософських та релігійних настанов і/або виникає “збалансована паранойя здоров'я” (В.Д. Менделевич, С.Л. Соловьева, 2002).

На основі даних кореляційного аналізу зроблено припущення, що певне підвищення ситуаційної тривоги сприяло пошуку виходу з несприятливої ситуації - або шляхом зміни стереотипу поведінки (гетеропластичної адаптації), або за рахунок зміни ставлення до незмінних обставин (реорієнтації). Рівень загального функціонування на тлі цілительської практики підвищувався також за рахунок активізації механізму витіснення (позитивна кореляція між значеннями 3-ої шкали та ПЗФ-1, ПЗФ-2) й помірно виражених імпунітивних реакцій із запереченням утруднень, тривоги, власної і чужої провини, відсутністю слідування жорсткій схемі поведінки (достовірна позитивна кореляція між значенням 9-ої шкали і ПЗФ-1) - табл. 1.

Таблиця 1

Значення коефіцієнта кореляції Пірсона (r) між показниками загального функціонування (ПЗФ-1, ПЗФ-2) й окремими шкалами профілів СМДО

Примітка. Тут і далі різниця достовірна при: * р < 0,05; ** р < 0,01; *** р < 0,001.

Представлені вище дані використано для формування моделі психіатричної кваліфікації станів, що супроводжують практику зцілювання, оцінки впливу практики біоенергоінформаційного зцілювання на самопочуття та світоглядні настанови загальної маси користувачів послугами цілителів і вивчення наслідків звернення до альтернативних цілителів осіб з психічними розладами (п'ятий розділ). Для психіатричної кваліфікації стану респондентів-цілителів здійснено порівняння адекватності двох підходів. Перший - так званий культурально-нечутливий - базувався на формальному використанні діагностичних критеріїв психічних розладів (МКХ-10, DSM-IV), за якого властиві субкультурі цілителів особливості світогляду не бралися до уваги. При цьому містичне мислення респондентів оцінювалось як фабулююче, надцінне або маячне, а виявлені феномени зміненого сприйняття - як галюцинаторні або ілюзорні. Другий - культурально-чутливий підхід - враховував соціальні впливи й субкультуральні особливості світогляду респондентів-цілителів. У його межах “містичне мислення” і специфічні сенсопатії розглядалися не як хворобливі феномени, а як субкультурально обумовлені непатологічні складові світогляду, закріплені завдяки соціально санкціонованій діяльності; отже, психічні розлади діагностувалися на основі необхідної сукупності ознак, виявлених поза переліченими особливостями сприйняття й мислення.

Згідно з культурально-нечутливим підходом критеріям психічних і поведінкових розладів за МКХ-10 або DSM-IV відповідав стан 75 респондентів-цілителів. Підгрупи осіб з психічними розладами й без психічних розладів суттєво не різнилися за віком і стажем цілительської практики. За МКХ-10 особи з психічними розладами розподілилися за такими діагностичними категоріями: 30 - параноїдна шизофренія, безперервний перебіг (F20.00); 20 - шизотиповий розлад (F21.0); 8 - шизоафективний розлад (F25.х), з яких 5 - шизоафективний розлад, маніакальний тип (F25.0), 3 - шизоафективний розлад, змішаний тип (F25.2); 3 - розлади зрілої особистості й поведінки у дорослих, а саме демонстративний розлад особистості (F60.4); 14 - органічні маячні (шизофреноподібні) розлади (F06.2).

За DSM-IV досліджені розподілилися таким чином: 44 - шизофренія, шизофреноподібний або шазоафективний розлад (295.хх); 17 - особистісні розлади (301.хх); 14 - психотичні розлади внаслідок загальних медичних чинників (293.хх).

Діагностичні алгоритми МКХ-10 та DSM-IV, побудовані на основі західного раціонального підходу до оцінки реальності, постулюють “незвичайність”, “дивність” засадничих для теорії біоенергоінформаційного цілительства переконань (у тому числі в можливості передавання думок на відстані, або телепатії, впливу на погоду, заміни внутрішніх органів їх “астральними аналогами”, контакту з померлими або “інопланетянами”, керівництва думками або рухами й загального керівництва життям особи з боку надприродних сил чи істот). Однак такі ідеї є характерними для субкультури Нового Віку загалом і біоенергоінформаційного цілительства зокрема. Ігнорування цього факту призвело до констатації у респондентів-цілителів наявності маячіння впливу та псевдогалюцинацій і, відповідно, до діагностики психічних розладів у більшості (3/4) досліджених.

Середні значення показників загального функціонування, обчислені для всіх трьох часових періодів, суттєво не розрізнялися в підгрупах психічно здорових і осіб з психічними розладами, виділених на основі культурально-нечутливого підходу. При порівнянні середніх значень основних шкал профілів СМДО, порівнянні підгруп за частотами шкал, які перевищують 70 Т-балів, достовірних відмінностей також виявлено не було.

Згідно з принципами культурально-чутливого підходу на момент обстеження критеріям психічного або особистісного розладу відповідав стан 19 респондентів-цілителів. За МКХ-10 вони розподілилися наступним чином: 8 - параноїдна шизофренія (F20.00), 8 - шизотиповий розлад (F21.0), 3 - демонстративний розлад особистості (F60.4). За DSM-IV: 8 - шизофренія (295.хх), 8 - шизотиповий особистісний розлад (301.22), 2 - нарцисичний особистісний розлад (301.81), 1 - гістріонний особистісний розлад (301.50).

Серед осіб із психічними розладами було 6 чоловіків (31,6%) і 13 жінок (68,4%), середній вік яких становив 48,2+7,1 року. Відповідно підгрупа психічно здорових складалася з 36 (44,4%) чоловіків і 45 (55,6%) жінок, середній вік 35,6+12,7 року. Отже, ці підгрупи суттєво не відрізнялися за статевим складом, але респонденти з психічними розладами були старшими (p<0,001), ніж решта досліджених. Стаж нетрадиційного зцілювання в осіб з психічними розладами становив у середньому 5,6+4,5 року й достовірно перевищував цей показник у досліджених без психічних розладів (4,0+2,7 року) - p<0,01. Особи з психічними або особистісними розладами мали більший за 5 років стаж цілительства достовірно частіше (8, 42,1% випадків), ніж психічно здорові респонденти (14, 17,3% випадків) - p<0,01.

Відповідно до раніше виявлених загальних закономірностей, у більшості досліджених з психічними розладами феномени зміненого сприйняття цілительської тематики були обумовлені засвоєнням навичок зцілювання або принаймні їх виникнення збігалося в часі з періодом захоплення теорією цілительства. Лише у двох жінок (10,5%) поява зорових образів, подібних до гетеровісцероскопічних сенсопатій, а також психосенсорних розладів передувала навчанню на курсах цілительства. Специфічні тактильні сенсопатії цілителів, слухові і сполучені (візуальні й аудіальні) сенсопатії, що супроводжували практику зцілювання, спостерігались однаково часто у респондентів із психічними розладами й у психічно здорових. Візуальні сенсопатії, властиві практиці зцілювання, були більш характерними для респондентів без психічних розладів. Психопатологічні феномени, які передували залученню до цілительства, спостерігалися у досліджених з психічними розладами достовірно рідше, ніж у здорових респондентів.

Cеред респондентів із психічними розладами було достовірно більше (p<0,05) осіб з неускладненим анамнезом (11, або 57,9%), ніж серед решти респондентів (30, або 37,0%). Однак ці відмінності були обумовлені не стільки частотою органічних уражень і соматичних захворювань, скільки наявністю соматоформних розладів. Феномен контактування спостерігався у виділених підгрупах практично однаково часто.

При порівнянні частот шкал з ненормативними значеннями у виділених підгрупах виявлено значні розбіжності (табл. 2).

Виявлено достовірно більші значення ПЗФ-1 та ПЗФ-3 у осіб без психічних розладів (табл. 3). Значне підвищення ПЗФ-2 порівняно з ПЗФ-1 в обох підгрупах свідчить, що цілительство сприяло реабілітації та реадаптації осіб як за наявності непсихотичних (соматоформних та невротичних) розладів, так і у випадках психотичних психічних розладів. Подальше зниження ПЗФ у респондентів з ознаками шизофренії та особистісних розладів відображає відносну нестабільність даного виду компенсації для осіб з ендогенними психічними процесами і стійкими особистісними вадами адаптації.

Таблиця 2

Частоти окремих основних шкал, що перевищують 70 Т-балів, у профілях СМДО респондентів-цілителів з психічними (N=19) і без психічних розладів (N=81)

Таблиця 3

Порівняння показників загального функціонування (ПЗФ) у цілителів з психічними (N=19) і без психічних розладів (N=81)

Культурально-чутливий підхід до кваліфікації стану респондентів-цілителів уможливив розв'язання питання про розмежування світоглядних і маячних феноменів. Врахування динаміки світоглядної концепції респондентів-цілителів, особистісних рис за даними СМДО та показників їхнього соціального функціонування дало підстави стверджувати, що переконання 81 особи, віднесеної до категорії психічно здорових на основі культурально-чутливого діагностичного підходу, повинні кваліфікуватися як непатологічні, позитивно забарвлені надцінні ідеї світоглядного характеру. Вони мають розглядатися як варіант нормальних психічних реакцій, у генезі яких головну роль спочатку відіграють механізми засвоєння домінуючих у субкультурі ідей, ауто- та гетеросугестія, а в подальшому - закріплення переконань у процесі практики зцілювання, що супроводжується афектогенними сенсопатіями. Ці переконання тісно “зростаються” з особистістю, стають центром її мислення й визначають поведінку.

Переконання 8 респондентів, у яких за культурально-чутливою моделлю було діагностовано шизотиповий особистісний розлад, відповідали критеріям патологічних надцінних ідей. Вони вирізнялися особливою афективною напруженістю, ригідним домінуванням над усім комплексом настанов і зумовлювали поширення “концепції цілительства” на всі сфери життя, нагадуючи розвиток істинних маячних ідей стосунку та інтерпретації.

У межах психотичних процесуальних розладів у респондентів спостерігались як суто “цілительські” за змістом маячні ідеї, так і ідеї іншого змісту (переслідування, впливу). Проведене дослідження свідчить, що питання про диференціювання маячних і світоглядних феноменів може бути вирішеним коректно лише на основі культурально-чутливого підходу до оцінки психічного статусу досліджуваних, з урахуванням усього комплексу особистісних особливостей, життєвого шляху й системи соціальних відносин.

З метою виявлення чинників, які сприяли суб'єктивним змінам самопочуття на тлі біоенергоінформаційного зцілювання пацієнтів цілителів із загальної популяції, здійснено порівняння низки характеристик підгруп пацієнтів, що завершили (ЗЛ, 121 особа, 80,7%) й не завершили (НЗЛ, 29 осіб, 19,3%) лікування у цілителів. Підгрупи ЗЛ та НЗЛ відрізнялись рядом ознак. Пацієнти, що завершили лікування, були молодшими, частіше мали намір лікуватися від конкретного захворювання, середня тривалість їхніх захворювань була меншою й вони частіше були задоволені попереднім ефектом лікування у фахівців офіційної медицини (р<0,01). Пацієнти ЗЛ частіше декларували абсолютну впевненість в існуванні Бога і Вищого розуму, демонстрували більшу релігійну активність і значно вищий ступінь впевненості в існуванні псі-феноменів.

На тлі зцілювання у пацієнтів виявлено переконливу тенденцію до поглиблення релігійних вірувань, підвищення рівня релігійної активності та ступеня впевненості в існуванні й лікувальній дії псі-феноменів. Доведено, що попередня настанова й характер вірувань пацієнтів мали велике значення для залучення у процес терапевтичної взаємодії і потенціювали психотерапевтичний ефект зцілювання.

На підставі аналізу 128 спостережень сеансів зцілювання описано його психотерапевтичну складову. Виявлено, що відносини цілитель - пацієнт являють собою авторитарне співробітництво з традиційними для психотерапевтичної взаємодії елементами: добором пацієнтів, оцінкою ступеня вмотивованості та її підвищенням, складанням терапевтичної угоди, реалізацією завдань терапії, її завершенням. Описано три категорії прийомів зцілювання: мануальні, ритуальні, магічні. Показано, що цілителі використовують різні види сугестії (пряму, опосередковану, на тлі неспання та змінених станів свідомості).

При аналізі тематики маячіння у осіб з психічними розладами та її динаміки з врахуванням результатів досліджень попередніх років констатовано наявність процесу тематичного “оновлення” маячних фабул у структурі гострих психозів: “нові” тематичні елементи (дія божественної чи диявольської сили, біоенергетичний вплив, прояви активності інопланетян, чаклунів, вампірів, наврочення, зіпсуття, ясновидіння) зустрічались у 60,0% хворих (за даними І.М. Григи у 1990-х рр. - у 37,8% обстежених з маячними розладами).

Серед осіб з психічними розладами 21 (38,1%) повідомляв про власні цілительські здібності - 8 (38,1%) чоловіків і 13 (61,9%) жінок. Низка характеристик останньої підгрупи респондентів відрізняла їх від респондентів-цілителів: переконання в наявності “цілительських здібностей” у хворих на психічні розлади не мало безпосереднього зв'язку з дією характерних зовнішніх чинників, виникаючи аутохтонно поряд з рештою психотичної симптоматики. Висновок про суто маячний характер переконань у наявності цілительських здібностей підтверджено тим, що середня тривалість стажу “цілительської практики” у осіб із психічними розладами (2,6+2,4) статистично не відрізнялася від тривалості існування психотичного синдрому (2,3+2,1), а показники стажу “цілительства” позитивно корелювали з показниками тривалості психотичної симптоматики (r=0,30; p<0,01). “Маячіння зцілювання” майже ніколи не було ізольованим від маячних ідей іншої тематики й саме по собі не призводило до значних порушень соціальної адаптації. Ідеї цілительства не спричинялись до властивих загальній масі цілителів намагань вдосконалити власні здібності, до духовних пошуків, зміни способу життя. Лише 6 (28,6%) осіб з даної підгрупи декларували прихильність до здорового способу життя (серед респондентів-цілителів - 97%, p<0,01). Порівняно з респондентами-цілителями в підгрупі психічно хворих з “цілительськими здібностями” порушення зорової перцепції спостерігались достовірно рідше, а порушення слухової перцепції - достовірно частіше; водночас “цілительська” тематика сенсопатій у респондентів-цілителів зустрічалася достовірно частіше, ніж у досліджуваній підгрупі психічно хворих.

Таким чином, переживання “цілительської тематики”, розглянуті в динамічному контексті психотичних станів з маячною та галюцинаторно-маячною симптоматикою, виявили певну відмінність від феноменів мислення і сприйняття, що супроводжують практику біоенергоінформаційного зцілювання. Загальне порівняння особливостей маячіння “нового змісту” й містичного мислення респондентів-цілителів, проаналізованих вище, підтвердило попередній висновок про близькість їх змістовних і формальних характеристик. Запропоновано схему диференціювання світоглядних (непатологічних надцінних) переконань та маячних ідей (табл. 4).

Виявлено, що 23 (41,2%) особи з психічними розладами зверталися до представників альтернативної медицини в період, який безпосередньо передував маніфестації гострої психопатологічної симптоматики, або на тлі галюцинаторно-маячних розладів. Більшість досліджених (18, 78, 2%) зверталася до цілителів з приводу наявних психічних розладів; 2 (8,8%) намагалися лікувати соматичні захворювання і 3 (13,0%) шукали допомоги у зв'язку з іншими проблемами. Респонденти оцінили наслідки зцілювання наступним чином: 3 (15,0%) - тимчасове поліпшення самопочуття, 13 (65,0%) - без відчутних змін і 4 (20,%) - погіршання стану. Останній показник виявився суттєвим у контексті аналізу чинників, що сприяли розвиткові специфічної галюцинаторно-маячної симптоматики у досліджених респондентів, адже саме в 4 випадках (17,4% від усієї підгрупи психічно хворих користувачів послуг цілителів) звернення до представників альтернативної медицини відіграло роль “преципітуючого” фактора щодо подальшого формування фабули маячіння та інтерпретації розладів сприйняття. Отже, в частині випадків відвідування цілителів послужило підгрунтям для формування переважно “біоенергетичної” тематики у структурі параноїдного синдрому та/або синдрому Кандинського-Клерамбо, підсилюючи механізми розгортання захворювання на кшталт резонансу. Зроблено припущення, що для певної кількості хворих у період гострої зміни відчуття соматопсихічного “Я” контакт з цілителями є проявом намагання “з'ясувати” причини власної психічної нестабільності, що у свою чергу дозволяє знайти прийнятні тематичні орієнтири для інтерпретації галюцинаторних феноменів і врешті-решт призводить до кристалізації маячіння. Для більшості же хворих на психічні розлади контакти з цілителями не відбилися на змісті маячіння: у осіб, які звертались до цілителів, “нова” тематика маячіння та розладів сприйняття виявлялася навіть рідше (p<0,05), ніж у решти досліджених.

Таблиця 4

Диференційно-діагностичні особливості маячних ідей та непатологічних надцінних світоглядних переконань

Підгрупи хворих, які звертались і не звертались до цілителів, не розрізнялись за показником тривалості існування маячного синдрому (він становив близько 1,5 року). Розбіжності частот, з якими в цих підгрупах зустрічались окремі компоненти “нової” тематики (Бог, Сатана, відьми, вампіри, зіпсуття, наврочення, інші магічні впливи) маячіння, виявились статистично недостовірними. Таким чином, виявлено, що релігійні, магічні та інші види т. зв. архаїчних переконань відіграють роль патопластичних чинників у формуванні цілісної синдромологічної картини, на тлі яких конкретні події з особистої історії психічно хворих (як-от звернення до цілителів, обрядова практика і т.і.) спричиняють лише її індивідуальні варіації.

Порівнювані підгрупи статистично не відрізнялись також і за показниками тяжкості психопатологічної симптоматики за шкалою PANSS.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування й нове вирішення науково-практичної проблеми психіатричної кваліфікації психічних станів, що виникають у зв'язку з практикою біоенергоінформаційного зцілювання. Проблему розв'язано з позицій комплексного соціокультурального підходу, який дозволяє підвищити якість психіатричної діагностики у випадках, пов'язаних з різними видами духовної практики.

2. Дослідження виявило, що біоенергоінформаційне цілительство в Україні слід розглядати як складову соціально-духовного феномену, формування якого зумовлено як специфічними для українського середовища соціокультуральними чинниками, так і більш загальними тенденціями розвитку суспільства. Залучення до цілительства пов'язано з дією низки середовищних (втрата ціннісних орієнтирів, зростання рівня релігійності, популяризація окультних знань, зниження якості та доступності медичної допомоги), мікросоціальних й індивідуально значущих (проблеми втрат, екзистенційні проблеми) чинників.

3. Практика біоенергоінформаційного цілительства сполучена з формуванням особливої світоглядної концепції, грунтованій на містичному мисленні, яке за змістовними й формальними характеристиками збігається з мисленням маячним. Переконання осіб, які займаються біоенергоінформаційним зціленням, слід кваліфікувати як непатологічні надцінні світоглядні ідеї. Диференційна діагностика непатологічного містичного мислення й “архаїчного” маячіння має виходити з таких ключових моментів: зіставлення ідей з особистісними установками та конкретною життєвою ситуацією; співвідношення з колективними або субкультуральними настановами; аналіз динаміки розвитку, супутніх формальних особливостей мислення; співвідношення з вольовими зусиллями та практичним досвідом; вивчення показників соціального функціонування та комунікації і суб'єктивної оцінки якості життя.

4. Практика біонергоінформаційного зцілювання зумовлює появу у практикуючих цілителів специфічних перцептивних феноменів кінестетичної, зорової і слухової модальності, що за генезом та структурою близькі до навіюваних (психогенних галюцинацій, або галюцинацій уяви). Функціональна предиспозиція (наявність розладів сприйняття та психосенсорних розладів в анамнезі) полегшує формування зорових і слухових сенсопатій у процесі зцілювання, а наявність у минулому органічних вражень ЦНС підвищує вірогідність виникнення у цілителів феноменів слухової модальності.

5. Чверть практикуючих цілителів мають особистісні девіації; більше половини (59%) мали в минулому ознаки порушення соціального функціонування та адаптації, пов'язані з дією соціально-стресових чинників, наявністю соматичних, невротичних та/або соматоформних розладів. Становлення ірраціоналістичного світогляду з релігійними настановами сприяє покращанню показників загального функціонування завдяки формуванню потужної позитивної домінанти, підвищенню самооцінки та почуття соціальної значущості. У осіб із соматичними захворюваннями та органічними враженнями ЦНС підвищення почуття соматичного благополуччя зумовлено позитивним впливом здорового способу життя, дією захисних механізмів витіснення та фантазування.

6. Практика біоенергоінформаційного цілительства може спричинитися до тимчасової компенсації психотичних розладів; цьому сприяє активізація внутрішніх механізмів подолання психотичної симптоматики у змінених станах свідомості, формування концептуальних рамок для позитивного осмислення розладів сприйняття та маячних ідей, а також низка чинників соціальної реабілітації

(активізація комунікацій, підтримка мікросоціального оточення, наявність умов для соціально корисної діяльності).

7. Культурально-чутливий підхід до психіатричної кваліфікації станів осіб, що займаються біоенергоінформаційним цілительством, дає змогу уникнути гіпердіагностики психічних та особистісних розладів і діагностувати їх наявність приблизно у 1/5 (19%) респондентів. Такий підхід враховує особливості світогляду біоенергоінформаційних цілителів, специфіку сполучених зі зцілюванням феноменів зміненого сприйняття і свідомості та виходить із розуміння цілительства як соціального феномену й водночас форми релігійно-містичної або духовної практики.

8. Найчастішою причиною звернення осіб із загальної популяції до енергоінформаційних цілителів є наявність у них хронічних захворювань і невдоволеність результатами попереднього лікування у фахівців офіційної медицини. Рішення щодо альтернативного лікування формується на тлі специфічних світоглядних переконань, релігійних вірувань і віри в паранормальні явища, а його реалізації у більшості випадків сприяє “усна реклама” - повідомлення знайомих про позитивні наслідки зцілення. Попередня настанова на альтернативне лікування, ступінь упевненості в дієвості біоенергоінформаційного впливу та світоглядні орієнтації пацієнтів визначають позитивний ефект зцілювання, якому притаманні основні організаційні й технологічні елементи психотерапевтичної взаємодії.

9. Звернення до цілителів осіб з галюцинаторно-маячною симптоматикою відбувається як на доманіфестному етапі психозу, так і в період його екзацербації і не призводить до посилення тяжкості психопатологічної симптоматики. У частині випадків (17,4%) лікування методами альтернативної медицини діє як пусковий чинник подальшого розгортання й тематичного оформлення галюцинаторно-маячної симптоматики. При цьому звернення до цілителів забезпечує саме “тематичні межі” кристалізації маячіння, відіграючи роль останньої ланки у низці зовнішніх детермінант маячіння.

10. Головними завданнями оптимізації взаємовідносин між психіатрією й біоенергоінформаційним цілительством є: а) вдосконалення експертизи біоенергоінформаціних здібностей на основі міждисциплінарного підходу; б) вдосконалення теоретичної підготовки психіатрів на основі вивчення культурологічного, соціологічного, персонологічного й релігієзнавчого аспектів психіатричної феноменології; в) опанування навичок культурально-чутливої діагностики психічних станів, пов'язаних з духовними практиками; г) широке інформування населення про складові біоенергоінформаційного зцілювання з метою формування засад для усвідомленого вибору способів психотерапевтичної допомоги та психологічної корекції.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Карагодина Е.Г. Феномены измененного восприятия у целителей-экстрасенсов: психопатологический и социокультуральный анализ // Соц. и клинич. психиатрия. - 1996. - Т. 6, вып. 2. - С. 56-65.

Карагодина Е.Г. Социальные и индивидуальные аспекты мистического мышления (по материалам исследования целителей-экстрасенсов) // Соц. и клинич. психиатрия. - 1997. - Т. 7, вып. 3. - С. 121-130.

Карагодина Е.Г. О некоторых социально-психологических аспектах феномена экстрасенсорного целительства в Украине // Арх. психіатрії. - 1999. - № 1 (19). - С. 63-68.

Карагодина Е.Г. О нозологической квалификации состояний, сопутствующих практике экстрасенсорного целительства // Журн. психиатрии и мед. психологии. - 1999. - № 1 (5) - С. 13-20.

Карагодина Е.Г. Биоэнергоинформационное целительство и социальная психиатрия: от частного к универсальному // Таврич. журн. психиатрии. - 2000. - v. 4, № 3 (14). - С. 65-67.

Карагодина Е.Г. Методический подход к анализу состояний, сопутствующих практике экстрасенсорного целительства // Арх. психіатрії. - 2000. - № 1-2 (20-21). - С. 9-12.

Карагодина Е.Г. О дифференциальной диагностике бредовых и мировоззренческих феноменов // Таврич. журн. психиатрии. - 2000. - v. 4, № 4 (15). - С. 60-64.

Карагодіна О.Г. Мотивація звернення пацієнтів до цілителів-біоенерготерапевтів // Вісн. Вінницького держ. мед. університету. - 2001. - № 1. - С. 244-246.

Карагодіна О.Г., Варшавський Я.С. До питання про вплив практики альтернативного лікування на формування й перебіг галюцинаторно-параноїдних розладів // Мед. перспективи. - 2001. - T. VI, № 4. - С. 48-52.

Карагодина Е.Г. О механизмах “экстрасенсорного” воздействия в практике биоэнергоинформационных терапевтов // Арх. психіатрії. - 2001. - № 4 (27). - С. 36-40.

Карагодина Е.Г. Психотерапия как игра: сравнительные особенности “академического” и “традиционного” вариантов // Таврич. журн. психиатрии. - 2001. - v. 4, № 2 (17). - С. 36-39.

Карагодіна О., Кулініченко В. Соціокультуральна концепція “Нового Віку” і психіатрична кваліфікація феномену біоенергоінформаційного цілительства // Зб. наук. пр. співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. - 2002. - Вип. 11, кн. 2. - С. 631-635.

Карагодина Е.Г. О компенсации психотических расстройств в процессе целительской деятельности (случай из практики) // Таврич. журн. психиатрии. - 2002. - v. 4, № 3 (20). - С. 67-69.

Карагодіна О. Г., Варшавський Я.С. Окремі аспекти формування маячних синдромів “нового” змісту // Одес. мед. журн. - 2002. - № 2 (70). - С. 46-50.

Карагодіна О.Г. Психіатрія і експертиза біоенергоінформаційних здібностей // Арх. психіатрії. - 2002. - № 2 (29). - С. 9-13.

Карагодіна О., Кулініченко В. Методологічний аналіз теоретичних засад сучасної психіатрії // Зб. наук. пр. співробітників КМАПО ім. П.Л. Шупика. - 2002. - Вип. 11, кн. 3. - С. 699-708.

Карагодіна О.Г. Релігійність як предмет анамнестичного дослідження у психіатрії // Вісн. пробл. біології і медицини. - 2002. - Вип. 3. - С. 81-87.

Карагодіна О.Г. Динаміка вірувань в процесі компліментарного лікування (за даними анкетування пацієнтів біоенергоінформаційних цілителів) // Вісн. Вінницького держ. мед. університету. - 2002. - № 2. - С. 528-530.

Карагодіна О.Г. Етичні аспекти психіатричної оцінки практики біоенергоінформаційного цілительства // Арх. психіатрії. - 2002. - № 4 (31). - С. 26-29.

Карагодіна О.Г., Пушкарьова Т.М. Деякі проблеми реалізації принципу інформованої згоди на участь у психіатричному дослідженні // Пробл. мед. науки та освіти. - 2002. - № 3. - С. 48-50, 59.

Карагодіна О.Г. Вивчення феномену релігійного досвіду в структурі переживань осіб з психічними розладами // Лікарська справа. - 2002. - № 7 (1065). - С. 32-36.

Карагодіна О.Г. Терапевтична взаємодія в практиці біоенергоінформаційної терапії // Вісн. пробл. біології і медицини. - 2002. - Вип. 7-8. - С. 69-73.

Карагодина Е.Г. О патогенетических механизмах формирования сенсопатий, сопряженных с практикой биоэнергоинформационного целительства // Таврич. журн. психиатрии. - 2002. - v. 6, № 4 (21). - С. 32-34.

Карагодіна О. Особистісні риси цілителів-екстрасенсів за даними тесту СМДО // Україна: людина, суспільство, природа: Тез. доп. наук. конф. НаУКМА. - Київ, 1995. - C. 27.

Карагодіна О. Сутність “науково-містичної” світоглядної концепції сучасних цілителів-екстрасенсів // Міжнародна конференція “Релігія і церква в контексті реалій сьогодення”: Тези доп. - К., 1995. - С. 30-31.

Карагодіна О. Психологічні механізми релігійного навернення сучасної людини // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень V міжнар. круглого столу. - Ч. 2. - Київ-Львів, 1995. - С. 182-184.

Карагодина Е.Г. Практика врачевания как фактор компенсации психосоматических и невротических расстройств у целителей- экстрасенсов // Христианство. Гуманизм. Здоровье: Материалы междунар. симпозиума. - Симферополь, 1995. - С. 68-70.

Карагодіна О.Г. Загальні тенденції розвитку течії “Нового Віку” в Україні // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень VІ міжнар. круглого столу. - Львів, 1996. - С. 103-104.

Карагодіна О. Г. Феномен цілительства в Україні на початку 90-х років: деякі соціокультурні, психологічні та психопатологічні аспекти // Наукові записки НаУКМА. - Т. 1. - Київ, 1996. - С. 144-148.

Карагодіна О. Екстрасенсорне цілительство і проблеми сучасної соціальної психіатрії // Укр. вісник психоневрології. - 1996. - Т. 4, вип. 4. - С. 104-105.

Карагодина Е.Г. Феноменологические и социокультуральные характеристики сенсопатий у практикующих целителей - экстрасенсов // Вісник Асоціації психіатрів України. - 1997. - № 1 (8). - С. 74-85.

Karagodina O. New religious movements in Ukraine: psychological perspectives and problems of legal regulation // Nasionalismo en Europa. Nasionalismo en Galicia: Simposio Internacional celebrado en: Pazo de Marinan, La Coruna, 1997. - P. 295-302.

Карагодіна О. “Контактування” як чинник сучасного релігієтворення (на прикладі українських цілителів-екстрасенсів) // Україна: людина, суспільство, природа: тези доп. ІІІ щорічної наук. конф. НаУКМА, присвяченої 400-й річниці народження і 350-й річниці смерті П. Могили. - К., 1997. - C. 66-67.

Карагодіна О. Деякі теоретичні засади соціально-психіатричної оцінки нових релігійних течій в Україні // Вісник Акад. праці і соц. відносин Федерації профспілок Україні. - 1998. - № 1. - С. 211-214.

Karagodina O. Two diagnostic approaches to the extrasensory healers' mental status // European Psychiatry: 9th Congress of Association of European Psychiatrists. Standards of psychiatry. - 1998. - Vol. 13, suppl. 4. - P. 254.

Карагодіна О. Проблема навернення в нові релігійні течії // Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. - К., 1998. - С. 117-121.

Карагодіна О.Г. Підготовка спеціалістів соціальної роботи в контексті сучасних соціокультурних змін // Персонал. - 2000. - № 1 (55), прилож. № 1 (6). - С. 115-117.

Карагодіна О.Г. Релігійний анамнез у структурі діагностичного опитування осіб з психічними розладами та психологічними проблемами: Навч. посіб. - К., 2001. - 64 с.

Карагодіна О.Г. Ставлення психіатрів до практики альтернативного лікування як проблема професійної етики // Другий міжнар. симпозіум з біоетики, присвячений пам'яті В.Р. Поттера: Тези доп. - К., 2002. - С. 142 - 143.

Размещено на Allbest.ru