Лікування переломів дистального відділу кісток гомілки методом зовнішнього черезкісткового остеосинтезу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність роботи. Переломи дистального відділу кісток гомілки є одним з найпоширеніших ушкоджень опорно-рухової системи і складають близько 40 % відносно до всіх переломів кісток гомілки (Липовецкий А.И., 1970; Каплан А.В., 1979; Костюк В.П., Дулуб О.И., 1983; Курбинбаев Я.К., 1989; Гайдуков В.И., 1990; Ляпустин Л.Н., 1990).

За останні 15-20 років травматологія поповнилася новими, більш досконалими та ефективними методами лікування ушкоджень опорно-рухової системи (Калнберз В.К., Калнберз К.В., 1981; Анкин Л.Н., 1989; Корж А.А., 1988; Катаев И.А. и соавт., 1994; Van Laarhoven С.J., Ооstvogel H.J., van der Werken С., 1996), і в тому числі переломів дистального відділу кісток гомілки (Кедрова А.Н., 1963; Катаев И.А., 1976; Иванов В.И., Герцен И.Г., Игнатьев А.М., 1982; Костюк В.П., Дулуб О.И., 1983; Кувин М.С., Зырянова Т.Д., 2001). У публікаціях вітчизняних та зарубіжних авторів описана велика кількість різноманітних методів та способів лікування переломів дистального відділу кісток гомілки - від гіпсових пов'язок, ортезів і скелетного витягнення (Ходжаев Р.Р., Унгбаев Т.З., 1988; Корж А.А., Билинский П.И.,1991; Еls М., Niggli А., Осhsner Р.Е., 1996) до різних видів остеосинтезу (Катаев И.А., 1977; Калнберз В.К., Громак Г.Б., 1981; Кириченко А.В., Андрейчин В.А., Ващук Е.В., 1987; Лоскутов А.Е., 1990; Анкин Л.Н., Анкин Н.Л.,1994; Denton І.R., 1981; Dann К. еt al., 1996).

Проте відсоток незадовільних результатів лікування цих ушкоджень як консервативними, так і оперативними методами залишається високим і складає від 10 до 37% (Наrper М.С., 1988; Гайдуков В.И., 1990; Ляпустин Л.Н., 1990; Кувин М.С., Зырянова Т.Д., 2001). Гомілковостопний суглоб є складною біомеханічною системою. Повноцінне відновлення функції опори та руху не передбачає навіть незначної дисконгруентності суглобових поверхонь.

Викладене є доказом актуальності проблеми та необхідності подальшої розробки й пошуку нових ефективних, малотравматичних методів і технологій лікування у зв'язку з характером ушкодження, за умов точної репозиції відламків, стабільної фіксації та можливості здійснення ранньої функції, оптимізації процесів репаративної регенерації.

Одним з розповсюджених методів лікування переломів є зовнішній черезкістковий остеосинтез. Проте спицеві чи стержневі апарати, що їх використовують на сучасному етапі, не позбавлені ряду суттєвих недоліків, які обмежують їх можливості та сферу застосування, не дозволяючи знизити частоту ускладнень. Оскільки в ряді ситуацій (відкриті переломи та ін.) зовнішній черезкістковий остеосинтез може розглядатися як метод вибору, що має явні переваги перед іншими, є необхідність удосконалення існуючих апаратів і технологій, що дозволить покращити результати застосування методу і адаптувати його до анатомо-функціональних особливостей гомілковостопного суглоба.

В зв'язку з цим є доцільним подальше удосконалення технології черезкісткового остеосинтезу в системі лікування, хірургічної тактики, обґрунтування лікувального комплексу з урахуванням анатомо-функціональних особливостей ушкодження.

Мета дослідження. Покращення результатів лікування постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки шляхом розробки та удосконалення апаратів і технологій зовнішнього черезкісткового остеосинтезу.

Задачі дослідження:

1. Провести аналіз стану проблеми, вивчити тенденції її розвитку, сучасні вимоги до апаратів зовнішнього черезкісткового остеосинтезу та обґрунтувати перспективність досліджень в обраному напрямку.

2. Дати клінічну характеристику переломів дистального відділу кісток гомілки дослідженої групи хворих.

3. Розробити апарат зовнішньої фіксації спице-стержневого типу та монтовані на ньому додаткові компресійно-репонівні пристрої, визначити показання та диференційовану технологію зовнішнього черезкісткового остеосинтезу переломів дистального відділу кісток гомілки з урахуванням характеру ушкодження і зміщення відламків.

4. Провести аналіз запальних ускладнень при лікуванні постраждалих методом зовнішнього черезкісткового остеосинтезу, виявити причини та визначити шляхи їх профілактики.

5. На основі клінічного, рентгенологічного, електрофізіологічного та біомеханічного методів дослідження вивчити результати лікування постраждалих і провести порівняльну оцінку ефективності лікування переломів дистального відділу кісток гомілки методом закритої ручної репозиції і гіпсової іммобілізації та методом черезкісткового остеосинтезу з використанням апаратів спицевого типу і остеосинтезом спице-стержневим апаратом.

1. Матеріали та методи досліджень

За матеріалами 103 клінічних досліджень здійснено аналіз результатів обстеження та лікування хворих з переломами дистального відділу кісток гомілки різноманітного характеру і тяжкості . Чоловіків було 63 (61,2%), жінок 40 (38,8%), вік хворих складав від 30 до 60 років.

Різноманітність характеру та можливих варіантів переломів дистального відділу кісток гомілки, необхідність удосконалення лікувального комплексу обумовили доцільність диференціювання клінічних груп спостереження постраждалих, в основу якого покладено характер анатомо-морфологічних структур ушкодження.

Виділені нами клінічні групи постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки подані клінічними спостереженнями на основі застосованих у широкій травматологічній практиці класифікацій В.Н. Гурьєва (1971) та АО (Muller M.E., Nazarian S., Koch P., 1987), які характеризують анатомо-морфологічні структури ушкоджень, а також визначальні диференційовані технології лікування.

Виділено три основні групи постраждалих:

1 група - перелом присередньої кісточки зі зміщенням або розрив дельтоподібної зв'язки + перелом бічної кісточки або малогомілкової кістки зі зміщенням + розрив міжгомілкового синдесмозу, підвивих стопи назовні;

2 група - перелом присередньої кісточки зі зміщенням або розрив дельтоподібної зв'язки + перелом бічної кісточки або малогомілкової кістки зі зміщенням + розрив міжгомілкового синдесмозу, підвивих стопи назовні та розходження вилки гомілковостопного суглоба + перелом заднього відділу епіфіза великогомілкової кістки з розміром відламка в 1/3 і більше суглобової поверхні, підвивих стопи назад та назовні;

3 група - осколкові внутрішньосуглобові переломи дистального метаепіфіза великогомілкової кістки + перелом бічної кісточки або малогомілкової кістки зі зміщенням + розрив міжгомілкового синдесмозу, підвивих стопи.

Найбільш численну групу - 94,1% (97 спостережень) склали постраждалі з двокісточковими ушкодженнями і переломами обох кісточок та заднього відділу метаепіфіза великогомілкової кістки.

В клінічній практиці лікування переломів дистального відділу кісток гомілки були застосовані такі методи і здійснено їх порівняльний аналіз: іммобілізаційний метод, метод черезкісткового остеосинтезу за Єлізаровим та черезкістковий остеосинтез апаратом спице-стержневого типу.

Іммобілізаційний метод застосовано у 35 (33,98%) хворих, остеосинтез за Єлізаровим - у 32 (31,07%), апарат спице-стержневого типу в різноманітних варіантах технологічної зборки (а.с. №1745229, патент України № 30442) - у 36 (34,95%).

3 метою вивчення змін у тканинах гомілки і стопи при переломах дистального відділу кісток гомілки, вивчення результатів лікування постраждалих, а також встановлення змін у залежності від характеру анатомо-морфологічних структур ушкоджень, оцінки динаміки відновлення їх та залежності її від методів лікування нами проведено ряд електрофізіологічних та біомеханічних досліджень. До перших відносяться електроміографія, хронаксиметрія, реовазографія. Із біомеханічних досліджень проведено визначення вагового навантаження й ангулометрію.

Лікування постраждалих із внутрішньосуглобовими ушкодженнями дистального відділу гомілки було диференційованим і комплексним.

Розроблені апарати, прилади та технології позаосередкового остеосинтезу із застосуванням апаратів черезкісткового остеосинтезу спице-стержневого типу забезпечують можливість повноцінного відновлення різного характеру ушкоджень анатомічних структур і функції гомілковостопного суглоба. Технологія остеосинтезу атравматична, що дозволяє застосовувати її в гострому періоді травми.

Комплексний підхід передбачав остеосинтез, медикаментозне та фізіофункціональне лікування, раннє відновлювальне лікування і пізнє навантаження на ушкоджену кінцівку, що є необхідними умовами досягнення позитивного результату.

Технологія остеосинтезу двокісточкових переломів дистальних метаепіфізів кісток гомілки (група 1) передбачає введення різьбового стержня під кутом 90° до фронтальної площини в зоні горбистості великогомілкової кістки у напрямку спереду назад в обхід згинально-розгинальної групи м'язів гомілки на весь діаметр кістки. Подальшу фіксацію до стержня попередньо зібраного модуля апарата здійснювали за допомогою багатодірчастої планки так, щоб кільце розташовувалося на 1,5-2 см вище суглобової щілини гомілковостопного суглоба, а півкільце було на рівні п'яткової кістки. У кільце через проксимальний відламок малогомілкової кістки та великогомілкову кістку ззовні до середини проводили спицю з опорною площадкою. На неї з боку великогомілкової кістки накручували спицю-протиупор і за допомогою пристрою ліквідували діастаз у дистальному міжгомілковому з'єднанні.

Після монтажу базової опори через п'яткову кістку ззовні досередини проводили спицю з опорною площадкою, яка закріплюється та натягується у півкільці. Проводять дистракцію за п'яткову кістку.

Надалі за дистальний відламок малогомілкової кістки проводять спицю з опорною площадкою у напрямку ззаду наперед, дугоподібно її згинаючи в бік, протилежний підвивиху, і дозовано натягують на планках, закріплених у кільці.

Це забезпечує можливість усунення підвивиху стопи назовні та репозицію бічної кісточки, після чого проводять контрольну рентгенографію на операційному столі. При задовільній позиції присередньої кісточки проводять остеосинтез спицею-підштовхувачем з упорною площадкою, яку закріплюють у репонівному вузлі, і за рахунок різьбової штанги проводять компресію по лінії перелому.

Остеосинтез у постраждалих з переломами заднього відділу дистального метаепіфіза кісток гомілки (2 група) проводили апаратом зовнішньої фіксації спице-стержневого типу, доповненим спицею Кіршнера, прикріпленою на багатодірчастих планках до базового кільця (рис. 5). Після введення стержня у горбистість великогомілкової кістки та монтажу модуля апарата, дистракції у гомілковостопному суглобі спицею, проведеною крізь п'яткову кістку та дугоподібно зігнутою, ліквідували підвивих стопи назад. Репозицію заднього відділу великогомілкової кістки робили натягненням зігнутої спиці Кіршнера, проведеної через відламок у фронтальній площині.

Технологія остеосинтезу осколкових внутрішньосуглобових переломів дистального відділу великогомілкової кістки апаратом зовнішньої фіксації спице-стержневого типу у найбільш розповсюдженому варіанті передбачає таку його компоновку: стержень, два багатодірчастих кільця, півкільце, планки для фіксації стопи, шарніри, спиці Кіршнера. Остеосинтез проводять послідовно в два етапи. На першому етапі монтують базову конструкцію, яка складається зі стержня, двох кілець, пристрою з шарнірами для фіксації стопи. Тракцією за п'яткову кістку усувається зміщення відламків дистального метаепіфіза великогомілкової кістки по довжині і адаптується капсульно-зв'язковим футляром гомілковостопного суглоба. На другому етапі виконують репозицію та фіксацію відламків переднього і заднього відділів дистального метаепіфіза великогомілкової кістки спицями, проведеними у фронтальній площині.

У післяопераційному періоді проводили комплексне медикаментозне і фізіофункціональне лікування постраждалих з переломами дистальних метаепіфізів кісток гомілки.

З позицій патофізіології, патогенетично виправданими на етапі гострого періоду травми вважаємо заходи, які спрямовані, в першу чергу, на інактивацію медіаторів запалення. З цією метою призначаємо антигістамінні препарати. Медикаментозний комплекс лікування включав призначення ліків, що сприяють нормалізації біосинтетичних процесів у хондроцитах, інгібіруванню катаболічних процесів у хрящовій і кістковій тканинах, купіруванню больового синдрому, нормалізації внутрішньокісткового і регіонарного кровообігу (в першу чергу, реологічних властивостей крові і мікроциркуляції), нормалізації тонусу навколосуглобових м'язів.

Препарати, які покращують внутрішньокістковий кровообіг, мікроциркуляцію та реологічні властивості крові (нікошпан, трентал, реополіглюкін та ін.), вважаємо обов'язковою групою медикаментозних засобів. Тривалість курсу співвідносимо з виявленням явищ реактивного асептичного запального процесу у тканинах зони ушкодження.

Загальні лікувальні заходи (за показаннями) - введення діуретиків, регуляція стану системи згортання крові, проведення нейровегетативних блокад, гіпербарична оксигенація, введення антигіпоксантів, антиоксидантів, антиферментних препаратів - базувались на загальновідомих принципах комплексного лікування травматичної хвороби. За показаннями у постраждалих при наявності також ушкоджень м'яких тканин доцільним є застосування засобів, які мають неспецифічну імуностимулювальну та імунокоригувальну дію.

З метою активізації відновлювальних процесів застосовували біологічні стимулятори в поєднанні з вітамінними комплексами, препаратами кальцію, ретаболілом.

Базисною групою препаратів медикаментозної профілактики остеоартрозу є хондропротектори (найбільш широко в цей час застосовуємо алфлутоп, гіалган, Цель Т) - ці лікарські засоби включаємо до лікувального комплексу з 5-7 доби після проведення остеосинтезу.

Місцеве лікування - мазі, гелі, аерозолі, які містять аналгетики і протизапальні препарати.

Комплексний ефект дії забезпечувала системна ензимотерапія - 9 пацієнтів. У всіх спостереженнях цієї групи отримано позитивний ефект лікування. Клінічно на етапі гострого періоду - протинабрякова дія - зменшення періоду виявлення набряку у два рази (4-6 днів замість 8-12).

Профілактичне застосування антибіотиків здійснювали в групі постраждалих з відкритими ушкодженнями м'яких тканин цієї зони. Зазвичай застосовували антибіотики широкого спектру дії. Тривалість курсу лікування при спокійному перебігу не перевищувала 6 днів.

З першої доби після операції постраждалим дозволяли активні рухи у колінному суглобі. Комплексне фізіотерапевтичне лікування включало: УВЧ, електрофорез з хлористим кальцієм, магнітотерапію, лазеротерапію, ультразвук з гідрокортизоном, масаж стегна, стопи, ЛФК.

Через 3 тижні з моменту травми у постраждалих 1 та 2 груп видаляли спицю Кіршнера з п'яткової кістки і хворі починали активні рухи у гомілковостопному суглобі. Дозоване навантаження на кінцівку в апараті у пацієнтів 1 групи дозволяли через 6 тижнів, у 2 і 3 відповідно - через 8 і 10 тижнів після операції, з обов'язковим використанням ортопедичної устілки. Фіксацію в апараті закінчували при наявності рентгенологічних і клінічних ознак зрощення перелому, у середньому через 2,5-3,5 місяці від моменту операції.

Відкриті переломи дистальних метаепіфізів кісток гомілки у наших спостереженнях мали місце у 5 постраждалих. У 4 з них ушкодження за класифікацією А.В. Каплана, О.Н. Маркової (1974) були віднесені до групи ІІВ (при розмірі рани від 2 до 9 см). У одного - до групи ІБ (рана розміром до 1,5 см). Постраждалі були доставлені у спеціалізоване відділення у термін до 6 годин від моменту травми та оперовані в ургентному порядку з використанням апаратів зовнішньої фіксації спице-стержневого типу. Остеосинтезу передували первинна хірургічна обробка рани, внутрішньокісткове введення антибіотиків широкого спектру дії, ультразвукова кавітація рани з розчинами антисептиків. Присередню кісточку фіксували спицею-підштовхувачем у рані. Потім, після ушивання рани, синтезували бічну кісточку, дистальне міжгомілкове з'єднання і, при необхідності, задній відділ великогомілкової кістки. У післяопераційному періоді хворим призначали постільний режим з підведеною кінцівкою протягом 6-7 діб, антибактеріальну, протизапальну терапію, курс гіпербаричної оксигенації.

Дані нашого дослідження показують, що лікування постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки має бути диференційованим та комплексним.

Розроблені апарати, пристрої і технології черезкісткового остеосинтезу із застосуванням апаратів спице-стержневого типу забезпечують можливість повноцінного відновлення різноманітного характеру ушкоджень анатомічних структур і функції гомілковостопного суглоба. Технологія остеосинтезу - атравматична, що дозволяє застосовувати її в гострому періоді травми.

Комплексний підхід передбачає остеосинтез, медикаментозне і фізіофункціональне лікування, раннє відновне лікування і пізнє навантаження на ушкоджену кінцівку. Це є необхідними умовами досягнення позитивного результату.

2. Аналіз отриманих результатів

Аналіз результатів дослідження показує доцільність розподілу запальних ускладнень при зовнішньому черезкістковому остеосинтезі на три групи, які різняться за причинами виникнення і шляхами запобігання та обумовлені:

- особливостями застосованих лікувальних технологій;

- суб'єктивними погрішностями при застосуванні методик;

- індивідуальними особливостями реактивності організму.

Оцінка ступеня запальних ускладнень черезкісткового остеосинтезу дозволяє диференційовано підійти до визначення лікувальної тактики.

Застосування більш досконалих лікувальних технологій, чітке дотримання методики на всіх етапах лікування, обґрунтований підхід до розробки показань до остеосинтезу та обстеження хворих дозволили звести до мінімуму ризик розвитку запальних ускладнень та їхній вплив на остаточний результат лікування. Тому вони не можуть розглядатися як причина відмови або обмеження показань до застосування методу черезкісткового остеосинтезу при лікуванні постраждалих з переломами дистальних відділів кісток гомілки.

Аналіз анатомо-функціональних результатів лікування переломів дистального відділу кісток гомілки за системою Е.Р. Маттіса і С.А. Сеdеll (1975) із застосуванням електрофізіологічних і біомеханічних методів дослідження дозволив оцінити ефективність використаних методів (рис. 7, 8). Результати лікування постраждалих з двокісточковими переломами (рис. 7) в цілому показують позитивну динаміку відновлення функції опори та руху в гомілковостопному суглобі, при цьому в групі постраждалих, які лікувалися консервативно, бал оцінки в термін від 3 до 24 місяців збільшився з 42,2 до 57,7. У групі пацієнтів з остеосинтезом, здійсненим апаратом зовнішньої фіксації спицевого типу, він збільшився з 73,2 до 81,4, у той час як у групі постраждалих з остеосинтезом, який здійснено розробленими апаратами спице-стержневого типу, він виріс з 76,8 до 94,3, при цьому середні стартові кількісні показники коливалися від 42,2 бала у групі з консервативним методом лікування до 73,2-76,8 балів у групах позаосередкового остеосинтезу апаратами спицевого і спице-стержневого типу, що у певній мірі характеризує первинний варіант оцінки і вказує на ефективність методу в цілому. Подальші зміни величин результатів оцінки виглядають більш динамічно у групах хворих, що лікувалися методом позаосередкового остеосинтезу, в першу чергу, з використанням апарата спице-стержневого типу.

Бальна оцінка результатів лікування постраждалих з переломами обох кісточок та дистального епіметафізарного відділу великогомілкової кістки зі зміщенням по групах спостереження у цілому також показує позитивну динаміку відновлення статико-динамічних функцій гомілковостопного суглоба та стопи. При цьому середні стартові оцінки результату в термін 3 місяці коливаються від 41,3 бала у групі з консервативним методом лікування до 66,7-68,4 балів у групах позаосередкового остеосинтезу апаратами відповідно спицевого і спице-стержневого типу. Це певною мірою показує можливості використаних методів лікування на етапі репарації.

У групі постраждалих, лікованих консервативно, бал оцінки у термін від 3 до 24 місяців збільшився з 41,3 до 49,3 балів, у той час як у наведеній вище відповідній групі з двокісточковими ушкодженнями динаміка позитивної оцінки більш виражена (з 42,2 до 57,7), що характеризує взаємозв'язок характеру ушкодження анатомо-морфологічних структур з ефективністю методів лікування та реабілітації.

У групі з остеосинтезом, який здійснено апаратом зовнішньої фіксації спицевого типу, оцінка в динаміці зросла з 66,7 до 70,9 бала.

Порівняльний аналіз результатів лікування при застосуванні консервативного та оперативного методів демонструє збільшення кількості хороших результатів і підвищення ефективності лікування двокісточкових переломів на 36,6%, переломів обох кісточок та дистального епіметафізарного відділу великогомілкової кістки зі зміщенням - на 31,8%, осколкових - на 31,5%.

Результати лікування постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки знаходяться у прямій залежності від своєчасної діагностики, повноцінності лікувальних заходів, які повинні включати: точну репозицію, стабільну фіксацію, ранню функцію в ушкодженому сегменті, широке використання сучасних методів фізіофункціонального та медикаментозного лікування.

Використання розробленого апарата спице-стержневого типу та пристроїв дозволило виключити проведення спиць і стержнів через згинально-розгинальний м'язовий масив гомілки, зменшити число перфоративних отворів на 50%. Це забезпечило можливість знизити кількість ускладнень запального характеру, найбільш типових для черезкісткового остеосинтезу, та підвищити ефективність лікування порівняно з методом Ілізарова на 12,9% при двокісточкових переломах, на 10,2% - при переломах обох кісточок та дистального епіметафізарного відділу великогомілкової кістки зі зміщенням і на 9,7% при осколкових переломах.

Висновки

1. Лікування постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки є актуальною медико-соціальною проблемою, яка характеризується значною частотою ушкоджень, високим відсотком незадовільних результатів. Найбільш перспективним напрямком лікування цього контингенту постраждалих на етапі гострого періоду травми є стабільно-функціональний остеосинтез на основі розробки та удосконалення апаратів і технології зовнішнього черезкісткового остеосинтезу.

2. Виділено три клінічні групи постраждалих, в основу розподілу яких було покладено характер анатомо-морфологічних структур ушкодження, що визначало вибір диференційованої технології і тактики лікування.

1 група включала перелом присередньої кісточки зі зміщенням або розрив дельтоподібної зв'язки + перелом бічної кісточки або малогомілкової кістки зі зміщенням + розрив міжгомілкового синдесмозу, підвивих стопи назовні (61хворий - 59,2%);

2 група - перелом присередньої кісточки зі зміщенням або розрив дельтоподібної зв'язки + перелом бічної кісточки або малогомілкової кістки зі зміщенням + розрив міжгомілкового синдесмозу, підвивих стопи назовні та розходження вилки гомілковостопного суглоба + перелом заднього відділу епіфіза великогомілкової кістки з розміром відламка в 1/3 і більше суглобової поверхні, підвивих стопи назад та назовні (36 хворих - 34,9%);

3 група включала осколкові внутрішньосуглобові переломи дистального метаепіфіза великогомілкової кістки + перелом бічної кісточки або малогомілкової кістки зі зміщенням + розрив міжгомілкового синдесмозу (6 хворих - 5,9%).

3. Розроблена конструкція апарата зовнішньої фіксації спице-стержневого типу і монтованих на ньому компресійно-репонівних пристроїв забезпечує повноцінну репозицію і стабільну фіксацію переломів дистального відділу кісток гомілки та дозволяє зменшити тривалість монтажу, число перфоративних каналів у гомілці на 50%, виключити проведення спиць і стержнів через згинально-розгинальний м'язовий масив гомілки.

4. Розроблена диференційована з урахуванням характеру ушкодження і зміщення відламків технологія лікування постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки є малотравматичною і безпечною щодо ушкодження важливих анатомічних утворень гомілки, оптимізує процеси відновлення функції у гомілковостопному суглобі.

5. Удосконалено комплекс лікувально-відновлювальних заходів, який включає остеосинтез, медикаментозне та фізіофункціональне лікування та спрямований на поєднання періоду фіксації відламків і відновлення функції гомілковостопного суглоба.

6. Запальні ускладнення зовнішнього черезкісткового остеосинтезу доцільно класифікувати за ступенем виявлення та причинами виникнення: а) ускладнення, що зумовлені технологічними особливостями методу; б) ускладнення, що зумовлені погрішностями при реалізації технології; в) ускладнення, що зумовлені індивідуальними особливостями імунологічних, метаболічних процесів організму. Це дозволяє диференційовано підійти до визначення лікувальної тактики.

7. На основі клініко-статистичного, електрофізіологічного, біомеханічного досліджень встановлено підвищення, в порівнянні з відомими методами, ефективності лікування постраждалих з переломами дистального відділу кісток гомілки апаратом зовнішньої фіксації спице-стержневого типу: в порівнянні з методом закритої ручної репозиції та гіпсової іммобілізації у 1-й групі на 36,6%, у 2-й групі - на 31,8%, у 3-й групі - на 31,5%; у порівнянні з використанням апаратів черезкісткового остеосинтезу спицевого типу відповідно у 1-й групі - на 12,9%, 2-й групі - на 10,2% і в 3-й групі - на 9,7%.

остеосинтез дистальний репонівний черезкістковий

Література

1. Проскура В.Б., Матёкин А.В. Лечение нестабильных повреждений дистального отдела голени с использованием системы внеочагового остеосинтеза // Ортопедия, травматология и протезирование. - 1996. - №2. - С.55-57.

2. Матёкин А.В. Лечение сложных внутрисуставных переломов дистального отдела голени с использованием систем внешней фиксации спице-стержневого типа //Архив клинической и экспериментальной медицины. - 1998. - Том 7. - Вып. 2. - С.3-4.

3. Пастернак В.Н., Матёкин А.В. Лечение переломов дистальных метаэпифизов костей голени методом чрескостного остеосинтеза // Ортопедия, травматология и протезирование. - 2001. - №1. - С.14-17.

4. Пастернак В.Н., Черныш В.Ю., Лобко А.Я., Матёкин А.В., Антонов А.А. Воспалительные осложнения у пострадавших с повреждениями таза и закрытыми переломами костей нижних конечностей при лечении методом наружного чрескостного остеосинтеза //Травма. - 2001. - Том 2. - №1. - С.41-46.

Размещено на Allbest.ru